Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНО ТРУДОВИХ ВІДНОСИН У СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ

1.1 Форми та види зайнятості населення

1.2 Законодавчо-правові механізми державного регулювання зайнятості населення

1.3 Характеристика ринку праці

РОЗДІЛ 2. БЕЗРОБІТТЯ ТА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ

2.1 Безробіття, як соціально-економічне явище та причини його виникнення

2.2 Роль державної служби зайнятості в соціальному захисті населення

РОЗДІЛ 3. ОЦІНКА ПОЛІТИКИ ЗАЙНЯТОСТІ В ДОСЛІДЖУВАНОМУ РЕГІОНІ

3.1 Аналіз структури державної та регіональної програм зайнятості населення України

3.2 Динаміка безробіття досліджуваного регіону

3.3 Заходи по поліпшенню ситуації в сфері зайнятості та соціального захисту населення

ВИСНОВКИ

Вступ

Зайнятість є головною характеристикою ринку праці і визначає соціально-економічний розвиток країни. У сучасних умовах питання регулювання зайнятості набуває особливої значущості, оскільки циклічний характер ринкової економіки спричинює безробіття і пов'язані з ним негативні економічні і соціальні наслідки.

Проблема регулювання зайнятості також актуальна і для перехідної економіки, де причини неповного використання робочої сили суспільства посилюються недостатньою розвинутістю ринкової економіки та її інститутів. Зокрема, процес трансформації економічної системи в Україні, що супроводжувався формуванням ринку праці, зумовив виникнення такої гострої соціальної проблеми, як хронічне безробіття. Крім того, особливістю української економіки є пристосування до негативних шоків трансформаційного періоду за рахунок зменшення рівня реальної заробітної плати і тривалості робочого часу. Усі ці проблеми знижують рівень життя більшості населення країни, збільшують кризові явища в економіці, стримують структурні перетворення, перешкоджають створенню умов для стабілізації й економічного зростання, а тому потребують невідкладного вирішення.

Зазначена проблематика перебуває в полі зору вчених, її різні аспекти досліджували такі українські науковці, як: Н. Грицяк, П.Гаман, Ю. Краснов, С. Корецька, Б. Кравченко, А. Ліпенцев, В. Мартиненко, О. Мельников, В. Мандибура, Н. Нижник, В. Огаренко, М. Пірен, О. Ривак, О. Лебединська, Е. Лібанова, Л. Лісогор, С. Серьогін, А. Чемерис, П. Шевчук, І. Шумляєва та ін. Серед зарубіжних учених ці проблеми вивчали Д. Рікардо, В. Савченко,Ж. Сей, А. Сміт, Л. Харріс, А. Філліпс Ф. Хайек та інші.

Проте, незважаючи на цінність проведених досліджень, окремі аспекти проблеми державного регулювання зайнятості населення залишились невирішеними. Так, потребують подальшого дослідження теоретичні засади та методичні підходи державного регулювання зайнятості населення. Не визначено напрямів впливу державної політики зайнятості населення на розвиток економіки. Відсутня методика оцінювання заходів державного регулювання зайнятості. Потребує вдосконалення реалізації державної політики на ринку праці. Не обґрунтовано механізму механізм державної підтримки зайнятості населення.

Здійснюваний в Україні в даний час перехід до ринкових відносин зв'язаний з великими труднощами, виникненням багатьох соціально-економічних проблем. Одна з них - проблема зайнятості, що нерозривно зв'язана з людьми, їхньою виробничою діяльністю.

Ринок пред'являє і вимагає зовсім іншого рівня трудових взаємин на кожнім підприємстві. Однак, поки не створені ефективні механізми використання трудових ресурсів, виникають нові і загострюються старі проблеми зайнятості, росте безробіття.

Масова бідність і соціальна незахищеність широких шарів населення - наша дійсність.

Безробіття являє собою макроекономічну проблему, що найбільш прямо і сильно впливає на кожну людину. Утрата роботи для більшості людей означає зниження життєвого рівня і наносить серйозну психологічну травму. Тому не дивно, що проблема безробіття часто є предметом політичних дискусій.

Економісти вивчають безробіття для визначення її причин, а також для удосконалювання заходів державної політики, що впливають на зайнятість. Деякі з державних програм, наприклад, програми по професійній перепідготовці безробітних, полегшують можливість їхнього майбутнього працевлаштування. Інші, такі як програми страхування по безробіттю, зм'якшують окремі економічні труднощі, з якими зіштовхуються безробітні. Ще цілий ряд державних програм впливає на рівень безробіття побічно. Наприклад, більшість економістів вважає, що закони, що передбачають високу мінімальну заробітну плату, ведуть до росту безробіття. Виявляючи небажані побічні наслідки тієї чи іншої державної політики, економісти можуть допомогти політикам оцінити альтернативні варіанти вирішення різних проблем.

Протягом багатьох десятиліть політика керування трудовими ресурсами в СРСР відштовхувалася не від інтересів людини, а від потреб, обумовлених загальною спрямованістю економіки на переважно екстенсивний ріст. Вона була підпорядкована задачі подолання недостачі кадрів, вишукування додаткових джерел робочої сили для укомплектування зростаючого числа робочих місць. Це привело до практично повного вичерпання трудових ресурсів і надмірному залученню в народне господарство жінок і осіб пенсійного віку з обмеженою працездатністю. У СРСР тривалий час існувало таке явище, як нераціональна надзайнятість

Перехід до ринкової економіки неминуче привів до великих змін у використанні трудових ресурсів. З перебудовою господарського життя країни проявилося багато факторів, що впливають на якісні характеристики ринку робочої сили. Згортання діяльності центральних відомств і галузевих міністерств, розрив вертикальних і горизонтальних економічних зв'язків, встановлених в умовах командно-адміністративної системи без врахування інтересів територій і трудових колективів, різке погіршення соціально-економічного положення і загострення руху населення негативно позначається на ефективності використання накопиченого виробничого потенціалу, збалансованому забезпеченні працездатного населення робітниками місцями, сприяє виникненню локальних вогнищ безробіття. Еміграція населення в країни дальнього зарубіжжя в основному охоплює висококваліфіковані кадри, фахівців, здатних витримати конкуренцію на світовому ринку робочої сили. Для України вона буде мати двоякий наслідок - з одного боку, скоротиться пропозиція робочої сили, з іншого боку - погіршиться її якість.

Найбільш загрозливим фактором росту безробіття і масового вивільнення людей з виробництва є розвал міжгосподарських зв'язків і згортання з цієї причини виробництва на великих і надвеликих підприємствах першого підрозділу. Розрив горизонтальних економічних зв'язків, порушення договірних зобов'язань з постачання продукції супроводжуються зниженням обсягів продукції, скороченням числа робочих місць і працюючих. Перебудова системи управління і політичного устрою суспільства супроводжується скороченням числа зайнятих на керівних посадах в апаратах державного управління, в армії. Виникає специфічний вид безробіття серед осіб високої кваліфікації, професійно непридатних до використання в низових господарських ланках виробничої і невиробничої сфер.

Відродження багатоукладної економіки, надання підприємствам повної господарської самостійності, а в цілому, усебічна демократизація спричинили за собою великі зміни в теоретичних підходах до проблем зайнятості. Головний їхній напрямок - перетворення працівника з безсуб'єктного ресурсу командно-адміністративної господарської системи в суб'єкта економічного життя. На ринку праці такий працівник уже не виступає в якості безправного і невільного, а має деякий вибір способів свого існування. Нарешті суспільство визнало право працівника на самостійні дії не тільки на папері, як це було при радянській владі, але і на ділі.

Актуальність даної теми визначена в першу чергу об`єктивно важливою роллю соціального захисту населення у сучасній соціально орієнтованій ринковій економіці, перехід до якої є головним вектором реформ в Україні.

Мета курсової роботи: дослідити ефективність заходів держави в області працевлаштування та стабілізації ринку праці в Україні.

Завдання роботи:

розглянути форми і види безробіття та їх специфіку;

розкрити поняття природного рівня безробіття;

дослідити зайнятість в Україні;

проаналізувати динаміку безробіття в Україні.

Об'єктом дослідження даної роботи є соціальний захист населення.

Предметом дослідження є зайнятість та соціальний захист населення України.

Методи, які використовувались при написанні курсової роботи: теоретичний аналіз, аналіз статистичного та фактичного матеріалу.

РОЗДІЛ 1 .Організаційно-правові основи соціально- трудових відносин у сфері зайнятості

1.1 Форми та види зайнятості населення

зайнятість соціальний праця безробіття

Згідно із Законом України «Про зайнятість населення» до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:

- ті, що працюють за наймом;

- ті, що самостійно забезпечують себе роботою;

- обрані і призначені на оплачувані посади в органи державної влади і управління та в громадські й інші об”єднання;

- ті, хто проходять службу в Збройних силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України;

- ті, хто проходить професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва;

- учні денних загальноосвітніх шкіл і студенти вищих навчальних закладів;

працюючі громадяни інших країн.

Отже, до зайнятого населення належать усі громадяни, зайняті будь-яким видом суспільно-корисної діяльності.

Зайнятість - це надзвичайно важливе економічне і соціальне явище.

Економічна функція зайнятості реалізується через участь населення у суспільно - корисній праці, створенні валового національного продукту; соціальна функція - через задоволення найвищої потреби людини в самоактуалізації та самореалізації - сенсу її життя. Оскільки завдяки зайнятості людина отримує доход, варто виділити ще одну основну функцію - дохідну. Певні особливості соціально - трудових відносин зайнятості формуються специфікою трудового середовища, відповідністю запитів і пропозицій щодо робочих місць, станом економіки країни в цілому та її окремих галузей, ступенем задоволеності працівника працею, його освітньою та професійною підготовкою, культурою всіх суб”єктів трудової діяльності тощо.

Інформацію про специфіку відносин у сфері зайнятості формують у вигляді показників видів та форм зайнятості, її структури. Так, види дозволяють характеризувати зайнятість за такими ознаками як:

- робота (служба) на підприємствах певної спеціалізації (підприємств, армія, навчання, домогосподарство та ін.);

- зайнятість за галузевою приналежністю (сільське господарство, промисловість, невиробнича сфера та ін.);

- за характером виконування функцій: робітники, службовці, підприємці, фермери та ін.);

- за видами власності;

- за територіальними ознаками;

- за особливостями зайнятості (наймані працівники, власники);

- за віком та статтю.

Форми, своєю чергою, деталізують зайнятість за організаційно - правовими ознаками, за статусом та стабільністю діяльності, за особливостями виконання робочого часу тощо.

Залежно від повноти використання нормативного робочого часу працівниками виділяють повну та неповну форми зайнятості. Повна зайнятість - працівник повністю задіяний протягом робочого періоду (дня, тижня. Року) є основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства, свідченням соціального захисту населення в трудовій сфері. Оскільки за повної зайнятості попит та пропозиція робочої сили на ринку праці збалансовані, інтереси працівників та суспільства максимально враховані, цю форму зайнятості ще називають ефективною. Як правило, повна зайнятість забезпечує доход працівникові в нормальних для регіону, де він працює, розмірах.

Неповна зайнятість- це стан, коли працівник задіяний на роботі лише частину робочого періоду з неповною оплатою. Як правило, це постійні працівники з чітко визначеною періодичністю; сюди не належать сезонні та тимчасові працівники, робота яких відзначається сезонністю чи періодичністю. Неповна зайнятість може бути явною чи прихованою. Прихована зайнятість часто пов”язана зі скороченням обсягів виробництва. Розділяють ще добровільну та вимушену неповну зайнятість: залежно від того, чи такий вибір працівник зробив самостійно (наприклад, навчання) , чи ситуація сформована зовнішніми факторами (наприклад, реконструкція фірми). З точки зору трудового законодавства ще виділяють такі форми зайнятості: первинна зайнятість - на основному місці роботи; вторинна зайнятість - робота за сумісництвом; постійна зайнятість - стабільне місце роботи; сезонна зайнятість пов”язана зі специфікою виробництва, є поширеною в сільському господарстві ( в рослинництві); тимчасова зайнятість - робота має епізодичний характер.

Стандартна форма зайнятості пов”язана з традиційними трудовими відносинами ( чітке робоче місце, завдання, робочий день, трудовий розпорядок і т.п,).

Нестандартна форма зайнятості потребує спеціального правового регулювання (наприклад, робота на дому, з гнучким режимом роботи тощо).

Зайнятість також може бути легальною та нелегальною залежно від того, включена чи виключена вона зі сфери соціально-трудових відносин.

Оцінка зайнятості здійснюється через систему абсолютних та відносних показників:

- загальна чисельність зайнятих осіб ( у цілому в народному господарстві та за окремими групами ( за статтю, віком, освітою, професією, місцем проживання);

- рівень зайнятості всього населення - відношення загальної чисельності зайнятих у цілому в народному господарстві до чисельності всього населення країни, у відсотках;

- рівень зайнятості економічно активного населення- відношення кількості зайнятих до кількості економічно активних, у відсотках;

- рівень економічної активності населення - відношення кількості економічно активного населення до загальної кількості населення віком 15-70 років, у відсотках.

1.2 Законодавчо-правові механізми державного регулювання зайнятості населення

Визначено, що необхідність державного регулювання соціальної сфери виникла наприкінці ХІХ - початку ХХ ст., коли монополістичні тенденції в розвитку ринку назавжди позбавили його здатності до саморегуляції та самовідновлення. Основною причиною монополізації економічних відносин і руйнування засад вільного підприємницького капіталізму був розвиток масового індустріального виробництва. Таким чином, генеруючи ідеї науково-технічного прогресу, людина створювала умови, що сприяють загостренню соціальної нестабільності, подолання яких ставало першочерговим завданням державної політики. Зайнятість населення є найважливішим показником використання людських ресурсів у виробничому процесі. Безперечність такого твердження пов'язана з тим, що іманентною властивістю зайнятості є праця, яка, з одного боку, є об'єктивною потребою, а з другого - основною рушійною силою суспільного розвитку, на який держава повинна впливати. Як відомо, здійснення державної політики у сфері зайнятості є конституційно закріпленим обов'язком держави щодо правового регулювання процесів праці й соціально-трудових відносин, встановлення соціальних гарантій зайнятості, оплати праці і прожиткового мінімуму, економічної підтримки соціально вразливих груп населення. Вона спрямована на досягнення максимально можливого, ефективного й вільно вибраного виду зайнятості. У ході дослідження визначено, що державне регулювання зайнятості населення здійснюється в межах державного регулювання ринку праці, що передбачає насамперед підтримку його ефективного функціонування шляхом створення необхідних умов для досягнення збалансованості та рівноваги його елементів - попиту та пропозиції, ціни робочої сили, а також узгодженості ринку праці з іншими ринковими структурами. Виходячи з цього, державне регулювання повної зайнятості населення в дисертації розглядається як сукупність заходів прямого та непрямого впливу на ринок праці, які забезпечують досягнення найбільш повної, ефективної та раціональної зайнятості працездатного населення й підтримку необхідного рівня професійної підготовки та кваліфікації кадрів.

Державне регулювання зайнятості, як правило, здійснюється за трьома основними напрямами: стимулювання утворення гнучкого ринку праці; пасивні заходи впливу на ринок праці (пасивна політика зайнятості); сприяння в працевлаштуванні незайнятого населення й надання допомоги в професійній підготовці та перепідготовці (активна політика зайнятості).

Проведений теоретичний огляд категорії зайнятості та необхідність проведення державного регулювання повної зайнятості дає змогу визначити показники, що характеризують її стан. Раніше, в умовах централізованої економіки, при характеристиці зайнятості в основному акцент робили на поняття “трудові ресурси”. Вона не відображає реальних можливостей економіки й виробників у використанні робочої сили, а лише кількісно вимірює демографічні особливості населення. Тому з переходом на ринковий механізм господарювання виникла об'єктивна необхідність розробки нових показників, які зменшують недоліки. Такими показниками можуть бути: рівень зайнятості населення професійною працею, рівень зайнятості працездатного населення в суспільному господарстві, коефіцієнт раціональної структури розподілу працюючих по галузях і секторах економіки й коефіцієнт оптимізації професійно-кваліфікаційної структури працюючих.

Перший показник визначається як відношення зайнятих професійною працею працівників до загальної кількості населення, виражене у відсотках. Цей коефіцієнт показує залежність рівня зайнятості від демографічних факторів, тобто від коефіцієнтів народжуваності, смертності й приросту населення, які обчислюються статистикою. За цим показником можна визначити ефективність заходів державного регулювання, що впливають на добробут суспільства.

Другий показник дозволяє оцінити заходи державного регулювання, що призводять до формування, з одного боку, потреби суспільного господарства в працівниках, а з іншого - потреби населення в робочих місцях. Він розраховується як процентне відношення чисельності працездатного населення до загальної кількості населення.

Третій показник характеризує заходи державного регулювання, що призводять до раціональної зайнятості. Він визначає пропорціями розподілу трудового потенціалу за видами занять, галузями, секторами економіки. Як відомо від незадовільного розподілу робочої сили, на стику між ланками виробництва, галузями й секторами виникають втрати. При раціональній зайнятості можна уникнути або скоротити такі втрати й додатково отримати позитивний результат, що буде означати раціональне використання робочої сили.

Четвертий коефіцієнт дає змогу виявити заходи державного регулювання, що викликають відповідність професійно-кваліфікаційної структури працюючого населення структурі робочих місць, а також визначити, наскільки відповідає система підготовки кадрів потребам економіки.

У ході дослідження було встановлено, що державна політика у сфері зайнятості зводилася в основному до заходів тимчасового стримування безробіття і обслуговування незайнятого населення, яке звертається до органів служби зайнятості по допомогу в працевлаштуванні, тобто мала більш пасивний характер, ніж активний. Тому доцільним є визначення основних аспектів державної політики зайнятості, яка повинна мати системний характер і відображати прогноз зайнятості населення .

На макрорівні державна політика покликана вирішувати такі основні завдання: узгодження фінансово-кредитної, структурної, інвестиційної, зовнішньоекономічної політики із системою цілей регулювання зайнятості.

На рівні регіону політика розвитку робочих місць повинна бути узгоджена з промисловою політикою. Державна підтримка розвитку фермерства, індивідуального, малого й середнього бізнесу, постприватизаційна політика підприємств, організація санації й банкрутства підприємств із найменшим збитком для зайнятості належать до числа завдань мікрорівня.

Пряме регулювання зайнятості населення передбачає розробку й впровадження програм виробничого навчання й перепідготовки кадрів; заходи щодо раціонального регіонального розміщення робочої сили; регламентація робочого часу; регулювання міжрегіональної й міжнародної міграції робочої сили; програми зайнятості молоді, інвалідів, людей похилого віку; колективно-договірна система наймання робочої сили; встановлення розмірів заробітної плати й своєчасної її виплати.

Право на працю вільного громадянина, задеклароване Конституцією України, міжнародним та національним законодавством, реалізується через інститут зайнятості шляхом укладання працівниками договору про працю на підприємстві. Кожна людина в демократичній країні має право на вибір професії, роду занять (роботи) згідно з покликанням, здібностями, можливостями, освітою врахуванням потреб суспільства.

Політики більшості країн світу, оскільки заходи щодо ефективного використання трудового потенціалу сприяють росту економічних показників, стимулюють ринкові відносини, забезпечують економічну та соціальну безпеку країни. Механізми державного регулювання зайнятості населення опираються на законодавче забезпечення. Право на працю кожному громадянинові гарантується ст.43 Конституції України. Основний Закон гарантує також право на соціальний захист. Окремі зобов”язання держави щодо працевлаштування законодавчо закріплені в Кодексі законів про працю. Комплексним законодавчим актом, що значною мірою регулює соціально-трудові відносини в сфері зайнятості, є Закон України «Про зайнятість населення».

Конституція надала всім право на одержання гарантованої роботи з оплатою праці відповідно до її кількості і не нижче встановленого мінімального розміру. У Законі «Про зайнятість населення» закладено концепцію зайнятості, що відповідає сучасним ринковим відносинам, закріплює процедуру залучення людей до праці, сприяє створенню умов для поліпшення використання можливостей працездатного населення країни.

Політика зайнятості та роль держави в її реалізації. Реструктуризація економіки України відповідно до вимог ринку сприяє формуванню нового типу соціально-трудових відносин і, в першу чергу, відносин зайнятості. Оскільки генеральним курсом розвитку суспільства проголошено побудову соціально орієнтованої ринкової економіки, зайнятість населення в Україні повинна бути максимально повною, продуктивною, сприяти ефективному використанню людських ресурсів. Якраз це і є головним елементом політики (концепції) зайнятості в Україні, розробленої н перспективу. В основу цієї політики покладено принципи, що випливають з ефективного світового досвіду, рекомендацій МОП:

- забезпечення всім громадянам України рівних можливостей в реалізації права права на працю, включаючи право на вибір професії, роду занять і роботи роботи згідно з покликанням, здібностями, професійною підготовкою, освітою, суспільними потребами;

- створення нових робочих місць за рахунок розвитку підприємництва як засобу сприяння ефективної зайнятості;

- забезпечення свободи працівникові вільно розпоряджатися своєю робочою силою ( йдеться про участь у суспільній праці, вибір сфери праці, режиму та інтенсивності, місця роботи, можливість перепідготовки та ін..).

Існує низка державних гарантій що реалізується через загальнодержавну та регіональні програми зайнятості населення. Ці програми розробляються владними структурами на рік чи більш тривалий період і забезпечують такі напрями:

- реструктуризацію та розвиток економіки як основу зростання добробуту;

- створення додаткових робочих місць, скорочення безробіття;

Управління зайнятість населення є одним з провідних напрямів державної сприяння працевлаштування тих, хто втратив роботу або незадоволений нею;

- розвиток системи підготовки та перепідготовки робочих кадрів та застосування інших заходів для забезпечення більш ефективного використання трудових ресурсів;

- реалізація певних заходів щодо підтримки сільського населення.

Удосконалення системи соціального захисту населення здійснюється в площині формування її за рахунок адресності, оподаткування грошових доходів населення, розробки соціальних програм підтримки, надання пільг та субсидій тощо.

З метою реалізації державної політики зайнятості населення функціонує державна служба зайнятості, діяльність якої спрямовується Мінпраці і соціальної політики. На вирішення проблеми незайнятого населення спрямована єдина технологія обслуговування незайнятого населення, затверджена Державним центром зайнятості. Державне управління зайнятістю населення вирішує три групи завдань:

- сприяння економічній політиці щодо створення та збереження робочих місць;

- забезпечити клієнтів необхідною інформацією про вакантні робочі місця, їх вимоги до претендентів;вживати певних заходів щодо активізації безробітних.

Безпосередніми суб”єктами економічного розвитку країни є регіони. Вони також є провідниками державної політики зайнятості. Пріоритетними напрямками регіональної політики є:

- створення нових і додаткових та збереження старих робочих місць;

- стимулювання нетрадиційних форм зайнятості: неповного робочого дня, тимчасової роботи, сумісництва, роботи на дому;

- організація професійного навчання тих, хто прагне знайти роботу;

- вивчення демографічних процесів у регіоні;

- досліджуються економічні характеристики регіону, демографічна ситуація, освітній рівень жителів, інші соціально-економічні чинники обумовлюють особливості формування місцевого ринку праці, піднімають відповідні завдання перед місцевою службою зайнятості.

Регулювання регіональних ринків праці, організація зайнятості населення та його соціальний захист від безробіття проводяться на основі розроблених та адміністративно затверджених регіональних програм зайнятості населення, що включають розв”язання таких проблем:

- стабілізація економіки, створення нових робочих місць;

- забезпечення позитивних змін у чисельності зайнятих, в їх структурі;

- зниження напруженості на фіксованих ринках праці;

- подолання негативних кризових явищ.

1.3 Характеристика ринку праці

На ефективне функціонування національної економіки значно впливають процеси, які відбуваються на ринку праці. Будь-який ринок може функціонувати тільки за умови поєднання робочої сили та засобів виробництва. Попит і пропозиція робочої сили формуються саме на ринку праці, специфічною ознакою якого є те, що це ринок найманої праці, на якому працедавець і найманий працівник виступають як юридично рівноправні особи.

Ринок праці функціонально пов'язаний з товарним ринком, ринками капіталу, інформації, освітніх послуг, житла тощо. Але суттєво впливає на стан ринку праці кон'юнктура товарного ринку, де формуються сукупний попит та сукупна пропозиція. За умов низької економічної активності суб'єктів товарного ринку погіршується і стан ринку праці -- на ньому зростає безробіття.

І навпаки. На ринку праці виникають не тільки економічні, а й соціальні проблеми -- соціальна напруга в суспільстві, громадські рухи тощо, які ринкові механізми не в змозі самостійно розв'язати Для вирішення таких проблем необхідним є створення відповідної системи державних механізмів впливу на ринок праці: розробка трудового законодавства, программ сприяння зайнятості, допомога безробітним. Суб'єкти ринку праці -- працедавці та наймані працівники -- суттєво відрізняються за їх відношенням до засобів виробництва.

Працедавці є власниками засобів виробництва, а наймані працівники володіють здібностями до праці. Тому на попит на робочу силу, який формують працедавці, та на пропозицію робочої сили, яку формують наймані працівники, впливають різні чинники. Так, попит на робочу силу залежить від рівня продуктивності праці, технічного оснащення виробництва, рівня економічної активності -- фази циклу. Пропозиція визначається рівнем заробітної плати, освіти й кваліфікації, умовами праці, профспілковим захистом, релігією, податковою системою, міграцією населення. Співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили на ринку праці визначає рівень зайнятості та проявляється у ринковій ціні робочої сили - заробітній платі.

Оскільки робоча сила є специфічним товаром, то і її ціна -- заробітна плата -- має певні специфічні особливості. Заробітна плата -- основне джерело грошових доходів домашніх господарств, а з урахуванням цін на споживчі товари й послуги в основному визначає рівень життя населення. Для підтримки мотивації праці необхідно дотримуватись об'єктивної закономірності: темпи зростання заробітної плати не повинні перевищувати темпи зростання продуктивності праці. Ринок праці вирізняють у широкому та вузькому значенні. У широкому значенні ринок праці є системою соціально-економічних відносин, які забезпечують ефективне використання робочої сили та ЇЇ відтворення. У вузькому значенні ринок праці розглядають як систему відносин між суб'єктами цього ринку -- працедавцями, які визначають пропоновану кількість, якість робочих місць, умови праці, та найманими працівниками, які претендують на робочі місця, приймають умови праці й впливають на них. Відносини на ринку праці регулює держава.

Специфіка робочої сили як товару полягає у тому, що об'єктом купівлі-продажу на ринку праці є здатність до праці (право на використання робочої сили), у результаті чого товар не відокремлюється від попереднього власника. Відносини між суб'єктами ринку реалізуються через державну або комерційну служби зайнятості, а також безпосередньо через кадрові служби підприємств шляхом укладання договору найму, трудового договору, контракту.

Ринок праці виконує специфічні функції: - суспільного розподілу праці (розмежування найманого працівника та працедавця, розподіл найманих працівників за професіями та кваліфікацією, галузями виробництва, регіонами); - інформаційну (інформація про умови найму, рівні заробітної плати, пропозицію робочих місць і робочої сили, якість робочої сили тощо); - посередницьку (організація зустрічі працедавців та найманих працівників); - стимулюючу (забезпечення конкурентного середовища на ринку праці); - досягнення рівноваги між попитом і пропозицією робочої сили; - вирішення питань зайнятості; - підтримки безробітних.

Мета аналізу ринку праці полягає у необхідності: - виявити зміни кількості робочої сили протягом року; - визначити галузевий розподіл працюючих; - оцінити структурні зрушення в економіці, які впливають на динаміку зайнятості та рівень кваліфікації; -визначити рівень та тенденції незайнятого населення; - дати оцінку прихованого безробіття; - виявити фахову та регіональну мобільність трудових ресурсів; - оцінити ефективність політики зайнятості; - прогнозувати тенденції зайнятості. Отже, аналіз ринку праці дозволяє надати кожному суб'єкту економіки необхідну інформацію, на основі якої приймаються рішення щодо вибору виду діяльності, освіти тощо. У процесі аналізу необхідно враховувати чинники, які впливають на стан сучасного ринку праці.

Найбільш важливими з них є: - циклічність економічного розвитку; - динаміка продуктивності праці; - цільове бюджетне фінансування пріоритетних напрямів економіки; - структурні зміни в економіці під впливом НТП; -диверсифікація виробництва; - реструктуризація окремих галузей економіки (ВПК; вугільна та переробна промисловість тощо); - впливовість профспілок; - характер трудового законодавства; -державна політика в галузі регулювання зайнятості та безробіття; - масштаби приватизації та створення робочих місць. Кон'юнктура ринку праці визначається співвідношенням між попитом і пропозицією робочої сили. Залежно від цього співвідношення ринок праці може бути трьох типів: - працедефіцитним -- коли на ринку праці відчувається нестача пропозиції робочої сили; - праценадлишковим -- коли на ринку праці високе безробіття і має місце надлишок пропозиції робочої сили; -рівноважним -- коли попит на робочу силу врівноважується її пропозицією.

Зазначимо, що сучасне економічне зростання у високорозвинутих країнах Західної Європи, США, Японії супроводжується збільшенням працеінтенсивності. Це означає, що впровадження новітніх науково-технічних розробок неможливе без створення нових робочих місць не тільки за якістю, а й за кількістю. Потреба у створенні таких робочих місць у 70-х pp. у країнах Західної Європи виникала за умови економічного зростання середньорічними темпами у --5 %.

Тепер нові робочі місця в західноєвропейських країнах створюються вже за 2 %-них темпів економічного зростання, а у США -- навіть за 0,6 %-го темпу зростання. Ринок праці перебуває у безперервному русі. За ним стежать функціональні підрозділи з питань зайнятості населення. В Україні -- це Міністерство праці та соціального розвитку, Державний комітет статистики. З метою міжнародного співробітництва у справі поліпшення умов праці та усунення соціальної несправедливості в 1919 р. було засновано Міжнародну організацію праці (МОП).

Разом з урядовцями в її роботі беруть участь представники підприємств та організацій трудящих. З 1946 р. МОП стала першою спеціалізованою установою ООН. Україна є членом МОП з 1954 р. До МОП входять 176 країн-членів. Діяльність організації здійснюється за двома основними напрямами. Це розробка і прийняття документів, які встановлюють основні права у сфері праці, найму та професійної підготовки, умови праці, соціального забезпечення, техніки безпеки та охорони праці. А також надання консультацій експертам і технічної допомоги з питань політики праці та соціальної політики. З 1 червня 1996 р. в Києві відкрито представницький офіс МОП.

Процес формування ринку праці потребує розроблення й практичного застосування комплексу правових, економічних, соціальних заходів, які позитивно впливають на ринкове середовище, створюючи певні передумови його функціонування. Суттєвими передумовами є: забезпечення вільного переміщення громадян у єдиному економічному просторі; наявність ринку житла; відсутність обмежень на заробітну плату; створення та ефективне функціонування бірж праці, системи професійної орієнтації, підвищення кваліфікації робочої сили; наявність необхідних фінансових коштів для ефективної роботи територіальних органів працевлаштування.

РОЗДІЛ 2.БЕЗРОБІТТЯ ТА СОЦІАЛЬНИЙЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ

2.1 Безробіття ,як соціально - економічне явище та причини його виникнення

Почнемо з тієї форми безробіття, про яку можна вести мову фактично в будь-якім суспільстві і яка багато в чому є необхідним наслідком активних структурних перебудов економіки. Це фрикційне (чи структурне) безробіття. Робітники мають різні схильності і здібності, а до кожного конкретного робочого місця пред'являються певні професійні вимоги. Крім того, система поширення інформації про претендентів на робочі місця є недосконалою, а географічне переміщення робітників не може відбуватися моментально. Пошук придатного робочого місця вимагає певного часу і зусиль. Справді, оскільки різні робочі місця розрізняються і по складності, і по оплаті праці, безробітний може навіть відмовитися від першого запропонованого йому робочого місця. Безробіття, викликане тим, що установлення відповідності між працівниками і робітниками місцями вимагають часу, називається фрикційним безробіттям.

Певний рівень фрикційного безробіття неминучий в умовах постійно мінливої ринкової економіки. Попит на різні товари постійно коливається, що у свою чергу викликає коливання попиту на працю працівників, що роблять ці товари. Далі, оскільки різні регіони роблять різні товари, попит на працю може одночасно зростати в одній частині країни і скорочуватися в іншій. Економісти називають такі зміни в структурі попиту на працю по галузях і регіонам структурними зрушеннями. Оскільки структурні зрушення відбуваються постійно і робітником потрібно певний час для зміни роботи, фрикційне безробіття носить стійкий характер.

Структурні зрушення не є єдиною причиною постійного вивільнення працівників і фрикційного безробіття. Крім цього, робітники зненацька для себе виявляються звільненими у випадку, якщо підприємство стає банкрутом, якщо якість їхньої роботи визнається незадовільною чи якщо їхня конкретна кваліфікація більш не потрібно.

Якщо мова йде про систематичне вивільнення працівників підприємств, що повинні згортати свою діяльність унаслідок її технологічної чи економічної неефективності, унаслідок того, що науково-технічний і соціальний прогрес вимагає переструктурування економічного життя, то такого роду вивільнення робочої сили повинне вважатися безумовно позитивним процесом, тому що це вивільнення працівників в одних сферах завжди супроводжується рівнобіжною появою значного числа вакансій робочих місць у нових галузях і сферах діяльності, породжуваних науково-технічним розвитком. Однак усе це втілюється в реальність тільки за умови, що в суспільстві діють соціально-економічні відносини, що забезпечують гнучку зайнятість, взаємну відповідність структур робочої сили і виробництва, при тім, що перебудова структури зайнятості є не примусовою, а що базується на вільному доступі кожного працівника до системи перекваліфікації, одержання додаткової освіти, зміні місця роботи, проживання і т.д. Тим часом, у конкретних умовах перехідної економіки фрикційне, структурне безробіття приймає, як правило, ірраціональні форми, закриття підприємств йде набагато швидше, ніж утворення нових робочих місць у перспективних галузях, збільшуючись до того ж і випереджальним спадом у сферах, що, напроти, заслуговують найбільшого розвитку (високих технологій, наукомісткого виробництва) і вимагають кваліфікованої робочої сили. У результаті сьогодні в Україні інженери і вчені перекваліфікуються в продавців і вантажників.

Другою класичною формою безробіття є циклічне безробіття. Традиційно вона зв'язана з фазою спаду у відтворювальному циклі, в умовах якого істотно зростає обсяг безробіття.

Однак циклічне безробіття в умовах перехідної економіки мають ряд істотних особливостей. В економіці перехідних суспільств циклічне безробіття фактично перетворюється в перманентне безробіття періоду постійного згортання виробництва. Більш того, поступове, тимчасове пожвавлення економіки в набагато меншому ступені приводить до розсмоктування безробіття, ніж це можна було очікувати.

Причини цього досить зрозумілі: модель "шокової терапії", що приводить до глобального спаду, розв'язує протиріччя економічного росту насамперед за рахунок трудящих. Поступово, звичайно, створюються форми суспільних робіт чи інші механізми відбивання найбільш жорстких наслідків безробіття. Однак циклічне безробіття, зв'язане зі стійкою тенденцією до спаду економіки, є головною формою безробіття в перехідній економіці. Фактично таке стабільне безробіття може бути названа скоріше застійним, ніж циклічним.

Отже, застійне безробіття - це третя форма, найбільш характерна для економіки перехідного суспільства. Застійне безробіття як найбільш типова форма безробіття перехідної економіки збільшується тим, що традиції минулого багато в чому приводять до надій значної частини працівників на можливість вирішення своїх проблем у майбутньому за рахунок підтримки держави, але не за рахунок власної активності.

Завершуючи характеристику форм безробіття, хотілося б підкреслити, що для України, що знаходиться в стані переходу від минулого життя в умовах "реального соціалізму" до деякої (поки ще незрозуміло до якої саме) нової якості, стає реальністю дія так називаного "загального закону капіталістичного нагромадження", у свій час сформульованого К.Марксом стосовно до буржуазного суспільства класичного періоду - періоду середини XIX століття. Тоді, за словами Маркса, наростання безробіття, абсолютного і відносного зубожіння мас на одному полюсі; наростання багатства, концентрація і централізація капіталу - на іншому, було законом відтворення буржуазного суспільства.

Боротьба найманих робітників і інших суспільних сил буржуазних країн протягом не одного сторіччя (а особливо - протягом XX століття) привела до того, що в розвинених країнах цей закон сьогодні фактично не діє чи виявляється в інших, перехідних формах. На відміну від цих країн майже повна пасивність найманих робітників колишнього "соціалістичного табору" у сполученні з народженням примітивних форм "номенклатурного капіталізму" привела до того, що для економіки перехідного суспільства в багатьох країнах стала характерною тенденція наростання соціально-економічної поляризації в перехідних суспільствах, яка чимось нагадує загальний закон капіталістичного нагромадження. В умовах системної кризи тут відбувається величезна поляризація суспільного багатства, концентрація капіталу в руках колишньої номенклатури і "нових багатих" - на одному полюсі; не тільки відносне, але й абсолютне зубожіння, наростання безробіття - на іншому полюсі. Розрив доходів між 10% найбільш багатих і найбільш бідних родин в Україні уже вдвічі перевищує аналогічний показник у розвинених країнах Західної Європи. Більш того, він перевищує навіть розрив, характерний для нових індустріальних держав. Безумовно, таке становище не може продовжуватися нескінченно довго, і найважливішою задачею зараз є пошук шляхів подолання такого роду протиріч і, зокрема, подолання безробіття в перехідній економіці України. Можливо, починати такий пошук варто з виявлення причин виникнення українського безробіття.

Існує ряд видів безробіття:

1. Добровільне безробіття - працівник звільняється за власним бажанням, у зв'язку з незадовільними: зарплатою, умовами праці.

2. Вимушене безробіття - при скороченні обсягів виробництва.

3. Фрикційне безробіття - часовий період між звільненням з одного підприємства і найму працівника на інше, переміщення від однієї професії до іншої. Найбільш інтенсивне в період упровадження нової технології.

4. Структурне безробіття - зв'язане зі змінами в структурі попиту на працю по галузях, регіонах і необхідністю певного часу для установлення відповідності між структурою робочої сили, певними якостями працівників і вільних місць з певними професійними вимогами. У ході технологічних перетворень попит на одні професій зменшується чи припиняється, на інші збільшується, змінюється географічний розподіл робочих місць. Наприклад, упровадження персональних комп'ютерів скоротило попит на друкарські машинки, що знизило попит на працю на підприємствах по виробництву друкарських машинок. Одночасно збільшився попит на працю в електронній промисловості. Різні регіони роблять різні товари, попит на працю може одночасно скорочуватися в одних регіонах і зростати в інших. Якщо фрикційні безробітні мають навички, що можуть застосовувати, то структурні безробітні без перепідготовки, додаткового навчання, зміни місця проживання знайти роботу не зможуть. Оскільки структурні зрушення відбуваються постійно і робітником потрібен певний час для зміни роботи, то структурне безробіття носить стійкий характер.

Структурні безробітні зазнають труднощів в одержанні роботи через недостатньо високу чи недостатню кваліфікацію, дискримінації по ознаках статі, етнічній приналежності, сексуальній орієнтації, віку чи інвалідності. Навіть у періоди високого рівня зайнятості серед структурних безробітних зберігається непропорційно високе безробіття.

5. Інституціональне безробіття виникає коли сама організація ринку праці недостатньо ефективна: неповна інформація про вакансії, завищений посібник по безробіттю, занижені податки на доходи.

6. Циклічне безробіття - викликається спадом, тобто тією фазою економічного циклу, що характеризується недостатністю загальних витрат. Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття росте. Спад - це циклічне зниження ділової активності, у результаті якого люди втрачають робочі місця на той період, поки знову не зросте попит і не відбудеться пожвавлення ділової активності.

7. Приховане безробіття - існує в адміністративно-командній економіці, характерне тим, що при 100% зайнятості людина зайнята на роботі неефективно, або працює неповний робочий день.

8. Застійне безробіття -у будь-якім суспільстві існує прошарок людей, що не хочуть працювати - це так називані бомжі, жебраки.

Безробіття -- це різниця між числом осіб, що перебувають на цей момент у складі робочої сили, і числом зайнятих. Правда, поняття "повна зайнятість" важко піддається визначенню, оскільки певний рівень безробіття вважається нормальним, або виправданим. Згідно з міжнародними стандартами, розробленими Міжнародною організацією праці (МОП), все населення поділяють на три групи.

Зайняті. Це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї групи належать і ті, хто зайнятий неповний робочий день.

Безробітні. Ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Конкретніше, людина вважається безробітною, якщо вона: 1) без роботи; 2) робить активні спроби знайти роботу; 3) готова відразу ж стати до роботи. Зайняті і безробітні становлять робочу силу, або економічно активне населення в даний момент часу.

Незайняті -- особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення -- це люди у віці до 16 років; ті хто перебуває в спеціалізованих установах (наприклад, психіатричних диспансерах, лепрозоріях, виправних закладах тощо); особи, що вибули зі складу робочої сили, -- дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботи (навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботи).

Отже, люди, що мають роботу, -- зайняті; люди, які не мають роботи, але шукають її, -- безробітні; а ті, хто не мають роботи і не шукають її, -- незайняті.

Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних до чисельності робочої сили і вимірюється у відсотках.

Рівень зайнятості визначається як частка від ділення числа зайнятих до чисельності населення у віці від 16 років і старше.

В офіційній статистиці всі зайняті неповний робочий день входять до категорії повністю зайнятих, що знижує рівень безробіття (відсоток безробітної частини робочої сили). Знижують цей показник і безробітні, які активно не шукають роботи, оскільки офіційна статистика вважає їх такими, що вибули із складу робочої сили.

Рівень безробіття може бути і завищений. Це буває в тих випадках, коли деякі непрацюючі респонденти твердять, що вони шукають роботу, хоча це не відповідає дійсності. Завищенню офіційного рівня безробіття сприяє також тіньова економіка. Отже, незважаючи на те, що рівень безробіття є одним із важливих показників економічного становища країни, його не можна вважати безпомилковим показником.

Існує багато різних теорій щодо функціонування ринку праці і виникнення безробіття. Загалом можна виділити три основні напрями у поясненні феномена безробіття: одні теорії, згідно з якими безробіття залежить від надто високої заробітної плати; другі -- що воно залежить від надто низького попиту; треті намагаються пояснити тим, що ринок праці негнучкий і ускладнює встановлення рівноваги між попитом і пропозицією.

Першим поясненням, яке домінувало серед економістів до кейнсіанського прориву в 30-ті роки XX ст., було так зване класичне пояснення. З цієї точки зору безробіття викликане високою заробітною платою. Якщо остання піднімається вище рівня, коли всі ті, хто шукає, знаходить роботу, то виникає надлишок пропозиції на ринку праці. Ця ситуація проілюстрована на рис. 10.2.

На рис. 10.2 видно, що ринок праці розглядається так само, як і інші ринки. Якщо ціна на товари вища за рівноважну, виникає перевищення пропозиції. Безробіття розглядається як перевищення пропозиції робочої сили, яке, у свою чергу, зумовлює зміни рівня заробітної плати. Тоді ліками проти безробіття буде зниження заробітної плати до рівня рівноваги.



Крива пропозиції робочої сили відхиляється вгору. Це означає, що за більшу зарплату наймані робітники можуть працювати більше. Крива попиту відхиляється вниз, а це означає, що роботодавці наймають на роботу менше людей із зростанням заробітної плати.

Вихідним пунктом для пояснення причини нахилу кривої попиту і пропозиції є міркування про граничні величини. Якщо працюючі за наймом розуміють, що додатковий трудовий вклад веде до вищих граничних витрат у формі пожертвуваного вільного часу, вони вимагають вищої заробітної плати за більший обсяг праці. Це означає, що крива пропозиції нахиляється вправо. Від'ємний нахил кривої попиту залежить від постійного зменшення граничного доходу, а значить, і вартості додаткового виробництва, яка створюється новими трудовими затратами. Це, в свою чергу, означає, що роботодавці готові наймати на роботу більше робітників за умови, що заробітна плата буде зменшуватися тими ж самими темпами.

Рівень рівноваги заробітної плати позначений точкою Ц₁, де всі, хто хоче працювати за існуючу заробітну плату, отримує роботу. Але тепер припустимо, що заробітна плата з певної причини -- наприклад, сильні профспілки -- піднялася з рівня Ц₁ до Ц₂. На такому рівні заробітної плати роботодавці не бажають брати на роботу. Таким чином, виникає надлишок пропозиції робочої сили. Але на ринку праці підвищення пропозиції означає не що інше, як те, що тих, хто займається пошуками роботи, більше, ніж у наявності робочих місць -- отже, безробіття.

У класичному аналізі безробіття виникає внаслідок вимоги самими робітниками найманої праці надто високої заробітної плати. Розв'язати цю проблему може лише ринковий механізм, тобто надлишок пропозиції має тиснути на ціну вниз -- до досягнення точки рівноваги. На практиці це означає, що безробіття може знижувати рівень заробітної плати, що в свою чергу підвищує зайнятість. Згідно з цією думкою безробіття не вимагає будь-якої спеціальної економічної політики.

Виходить, модель передбачає зниження заробітної плати. Але насправді заробітна плата знижується повільно. Цьому є багато причин. Заробітна плата являє собою не тільки витрати для роботодавців, але й дохід для робітників найманої праці. Тому останні створюють власні організації -- профспілки -- для захисту своїх доходів. Але й роботодавці також зацікавлені у стабільній заробітній платі, оскільки це дозволяє краще планувати роботу і підтримувати спокійніші відносини з робітниками. Профспілки і колективні договори стабілізують тим самим рівень заробітної плати і протидіють її коливанням угору і вниз залежно від становища на ринку праці.