19

Міністерство освіти та науки України

Реферат

з предмету економіка праці

на тему:

„Соціально-економічні проблеми зайнятості в Україні”

КИЇВ 2004

ПЛАН

1. Вступ

2. Загальні тенденції та проблемина ринку праці в Україні

Зареєстрований ринок праці

1. Вступ

З самого початку перехідного періоду ці країни встановили такі норми, як мінімальна заробітна платня та робочий час, запровадили заходи соціального захисту найменш захищених верств населення на ринку праці, встановили правила для трудових контрактів, та запровадили систему допомоги по безробіттю. Одночасно із використанням пасивних заходів, спрямованих на матеріальну підтримку безробітних, уряди ввели у дію різноманітні активні заходи політики зайнятості (наприклад, заходи з професійної підготовки та перепідготовки, тимчасові громадські роботи, заходи для стимулювання самозайнятості, дотації для створення робочих місць в приватному секторі), посилаючись на багаторічний досвід використання цих заходів у розвинених країнах. Практикою доведено, якщо заходи активної політики ретельно сплановані, добре організовані, а за їх впровадженням здійснено ефективний нагляд, вони можуть допомогти безробітним у пошуку підходящої роботи, підвищити продуктивність праці, призводячи до покращення функціонування ринку праці.

Проте питання про те, чи варто використовувати заходи, створені і розповсюджені у країнах із розвиненою економікою, у країнах з перехідною економікою, в яких відбуваються кардинальні структурні зміни (в тому числі в Україні), залишається відкритим.

Про що на даному етапі можна сказати однозначно, так це про те, що поки що у країнах з перехідною економікою заходи активної політики зайнятості можуть мати лише незначний, неістотний вплив на зростання зайнятості та скорочення безробіття. Оскільки в умовах обмежених бюджетних ресурсів та існуванні багатьох інших завдань, які претендують на ці ресурси, уряди країн Східної Європи та СНД все ж витрачають кошти на заходи активної політики, питання про ефективність цих заходів стає дедалі актуальнішим. Якщо заходи активної політики не є ефективними, тобто не призводять до покращення функціонування ринку праці та скорочення безробіття, то витрати на них можна вважати марними, що має слугувати сигналом для відповідних урядових структур.

В даній роботі розглянуто основні тенденції та закономірності, що спостерігались на ринку праці в Україні за останні роки, розглянуто заходи політики зайнятості, що застосовуються в нашій країні. Робота завершується висновками та рекомендаціями.

2. Загальні тенденції та проблеми на ринку праці в Україні

19

 На графіку 1 зображено рівень безробіття в період трансформації в перехідних економіках. Для кожного з періодів розглянуто рівень безробіття, зареєстрований Державною службою зайнятості (ДСЗ) та рівень безробіття за даними вибіркових обстежень робочої сили (ВОРС). Високе безробіття при трансформації економіки може бути відкладене в часі, але уникнути його не можливо. Наслідками такого відкладення можуть стати затримки з реструктуризацією економіки.

Два основні елементи витрат на захист безробітних це коефіцієнт заміщення (відношення середньої допомоги по безробіттю до середньої зарплатні) та індекс покриття (відношення тих безробітних, що отримують допомогу до усіх безробітних), виражений як частка безробітних, що одержують допомогу до усіх зареєстрованих безробітних. Перший елемент відображає відносну вартість допомоги, а другий - її наявність. Добуток цих двох показників, виражений в процентах є індексом щедрості.

Серед усіх країн, що розглядаються, в Україні спостерігається найбільша різниця між офіційними даними та даними обстеження. Це може бути пов'язане з політикою уряду, що перешкоджає реструктуризації економіки та вивільненню робочої сили. Наприклад, великий розмір вихідної допомоги (три місячні заробітних плат працівника), яку роботодавець повинен сплатити при вивільнені, умова збереження профілю підприємства протягом деякого часу після приватизації, та інше. В таких умовах, не маючи реальної можливості для звільнень, працедавці вдавались до інших заходів: не виплата заробітної платні, праця в режимі неповного робочого дня (тижня), неоплачувані відпустки, що, фактично, є прихованим безробіттям. Таке приховане безробіття не реєструється в ДСЗ, але враховується при опитуваннях робочої сили. 

Загалом, в більшості із країн, представлених на графіку 1, дані обстежень значно вищі, ніж офіційні, що відображає небажання людей реєструватися в ДСЗ та рівень прихованого безробіття, пов'язаного з вимушеною неповною зайнятістю (що справедливо для України). Як видно із графіка 2, в Україні, система виплат по безробіттю є відносно щедрою. Однак через проблеми із вивільненням робочої сили, про що зазначалося вище, рівень офіційного безробіття не перевищив рівень, що визначений з опитувань, як це було в інших країнах з високим індексом щедрості.

Зареєстрований ринок праці

19

На Графіку 3 показана динаміка чисельності осіб, зареєстрованих у службі зайнятості України протягом кварталу, кількості наявних вакансій наприкінці кварталу та чисельності осіб, працевлаштованих службою зайнятості протягом кварталу у 1996-2001рр. Неважко побачити, що незначна кількість вакансій в центрах зайнятості не може задовольнити потреби навіть тих осіб, які тільки що зареєструвались, не говорячи вже про всіх безробітних наприкінці періоду.

Кількість працевлаштованих безробітних складає від 11% до 55% від кількості осіб, зареєстрованих протягом кварталу, від 4.5% до 9% від загальної чисельності безробітних та приблизно 30% від загального відтоку з безробіття. Через незначну кількість працевлаштувань (фактично перетоку громадян із безробіття до постійної роботи) поряд з розповсюдженим довгостроковим безробіттям багато людей втрачають будь-яку надію знайти підходящу постійну роботу з прийнятним рівнем винагороди (зарплати) та знімаються з обліку центрів зайнятості, часто взагалі виходячи з офіційного ринку праці.

 Що ж стосується сезонної динаміки основних змінних на ринку праці, можна зазначити, що найменше напруження на зареєстрованому ринку праці спостерігається у другому кварталі, а найбільше - у четвертому. Цей факт може пояснюватись важливістю сезонних робіт у сільському господарстві, сфері туризму та відпочинку, та значним притоком у лави безробітних випускників шкіл та інших навчальних закладів. 

Сільське безробіття

Рівень безробіття в сільській місцевості традиційно був нижчим ніж в місті до 2000р. (див. графік 4).

Однак в 2000р. рівень безробіття в сільській місцевості перевищив середнє значення по Україні. Це було зумовлено, в першу чергу, реформуванням аграрного сектора: в цілому по країні в цьому році вивільнення зросло на 6%, а в сільському господарстві - більше ніж в 3 рази. Незважаючи на це, лише 12-17% незайнятих громадян проживає на селі.

Жіноче безробіття

Щодо співвідношення між кількістю безробітних жінок та чоловіків, то дані обстеження та дані ДСЗ різняться (графік 5).

За інформацією ДСЗ частка жінок сягає більше 60% (найбільший показник серед усіх розглянутих країн), хоча і зменшилася порівняно з 1995р. Дані обстеження показують, що безробітних жінок в Україні трохи менше, ніж чоловіків. За даними обстеження рівень безробіття серед жінок в Україні трохи нижчий, ніж для чоловіків. Ситуація є прямо протилежною, якщо брати до уваги зареєстроване безробіття. Ця різниця може бути пояснена тим фактом, що в Україні, на відміну від інших перехідних економік, існують заходи активної політики зайнятості, націлені на працевлаштування жінок, які мають дітей до 6 років чи дітей інвалідів. Це заохочує безробітних жінок в Україні звертатися до ДСЗ частіше, ніж безробітні чоловіки.

19

Розподіл безробітних за освітою

 В Україні, як і в інших перехідних економіках, (за виключенням Чеської Республіки) при зростанні рівня освіти частка безробітних чоловіків зменшується (див. таблицю 2). Структура безробітних за освітою в Україні дещо відрізняється від інших перехідних економік: в Україні дуже великий відсоток безробітних з вищою освітою (32%). Однак, в Україні спостерігається традиційно високий рівень освіти серед дорослого населення (графік 6Б), що спонукає схожий освітній розподіл і безробітних (хоча розподіл за освітою серед безробітних в Україні дещо зміщений в бік низького рівня освіти (див. графік 6Б та графік 6А).

 Висока частка безробітних з вищою освітою в Україні суттєво впливає на можливість знайти “підходящу” роботу для безробітних, а, отже, і на оцінку ефективності роботи ДСЗ. Разом з тим, оскільки в країні існує велика кількість безробітних з вищою освітою, то виникає питання про раціональність державної політика щодо фінансування навчання такої великої кількості студентів та правильності розподілу кількості місць для різних спеціальностей у системі вищої освіти.

На дизагрегованому рівні (графік 6Б) видно, що велика частка (31%) безробітних має професійно-технічну освіту. Це пов'язано з системою освіти колишнього Радянського Союзу, коли професійно-технічні училища були тісно пов'язані з конкретним підприємством або галуззю. Відтак, училища надавали дуже вузьку спеціалізацію, яка виявилась непридатною (або малопридатною) в нових умовах.

Таблиця 2. Розподіл безробітних за освітою, 1999р.

19

Віковий розподіл безробітних

3. Політика сприяння зайнятості в Україні

Питання фінансування заходів політики зайнятості

У таблиці 4 показана динаміка надходжень та витрат Державного фонду сприяння зайнятості України у відсотках до ВВП, що дає змогу оцінити відносні розміри витрат на активні та пасивні заходи у контексті всієї економіки та порівняти їх з аналогічними показниками в інших країнах.

Таблиця 4. Загальні надходження та витрати з фонду зайнятості у % до ВВП, 1994-2001 рр.

Останні роки характеризуються більш повним використанням коштів фонду зайнятості та, як наслідок, більш стабільним фінансуванням заходів програм зайнятості всіх рівнів, що дало можливість збільшити обсяги охоплення незайнятого населення заходами активної політики та своєчасно виплачувати допомогу по безробіттю.

Таблиця 5. Витрати на заходи політики зайнятості в країнах ОЕСР та Східноєвропейських країнах (Чеській Республіці, Угорщині, Польщі) у 1997 та 2000 рр., у % до ВВП

*Субсидії роботодавцям в Україні передбачені законодавством, починаючи з 2001 р.

 Якщо порівнювати загальні витрати на заходи політики зайнятості та на активні заходи зокрема в Україні, країнах Організації економічної співпраці та розвитку (ОЕСР) та країнах з перехідною економікою (див. таблицю 5), варто зазначити, що в нашій країні вони ще досі на низькому рівні.

В Україні можна спостерігати залежність між витратами на пасивні чи активні заходи та рівнем безробіття: зростання відкритого безробіття до 1999р. супроводжувалось стрімким зростанням витрат на виплату допомоги по безробіттю, але незначним зростанням витрат на заходи активної політики (див. таблиці 4 та 7). Така динаміка є підтвердженням того, що зростання кількості зареєстрованих безробітних осіб вимагає негайно більше матеріальних ресурсів для їх захисту від негативних наслідків безробіття, і таким чином, витрати на виплату допомоги по безробіттю витісняють витрати на активні заходи.

Таблиця 7. Використання коштів державного фонду сприяння зайнятості у 1998-2000 рр.

Відмінність між Україною та іншими країнами з перехідною економікою -- країнами ОЕСР та країнами колишнього Радянського Союзу -- в контексті заходів політики зайнятості полягає в тому, що в цих країнах поряд з громадськими роботами та профнавчанням активно використовуються інші заходи, а саме сприяння самозайнятості та зайнятості на основі субсидій, а в Україні їх почали активно впроваджувати лише з 2001р. Як показують дослідження вчених, успіх цих заходів залежить як від загальної економічної ситуації та бізнесового клімату в країні, так і від доступності навчання основам бізнесу та менеджменту, рівня фінансової підтримки та надання бізнес-консультацій, доступу до дешевих приміщень, вхідних матеріалів та устаткування, технологічної підтримки, допомоги у встановленні ділових контактів та у пошуку ринків збуту.

Таким чином, аналіз витрат на заходи сприяння зайнятості та соціального захисту незайнятого населення в Україні та порівняння з іншими країнами показує, що, по-перше, в нашій країні виділяється порівняно незначна сума на їх фінансування, особливо на фінансування активних заходів; по-друге, як наслідок, ці заходи, в основному, обмежуються виплатою допомоги по безробіттю чи дострокової пенсії, заходами професійної орієнтації та працевлаштування, професійної підготовки та громадських робіт, а основні інструменти, які фактично мають сприяти регіональній реструктуризації та підвищенню зайнятості, залишаються поза увагою; і по-третє, для того, щоб навіть мізерні витрати на різні заходи не були марно витраченими, потрібно приділяти більше уваги ретельній розробці та відповідному дотриманню методології цих заходів та їх оцінюванню щодо ефективності в коротко та довгостроковому періодах.

Пасивні заходи політики зайнятості

 Компенсацію, пов'язану із безробіттям, яку одержують громадяни України, умовно можна поділити на два види: допомога по безробіттю та матеріальна допомога.

Допомога по безробіттю та термін її виплати залежить від кількох факторів, головними з яких є причина безробіття та розмір заробітної платні. Так, вивільнені працівники і прирівняні до них категорії громадян протягом перших 5 місяців мають право на допомогу значно більшого розміру, ніж безробітні, зареєстровані в ДСЗ на загальних підставах. Однак для усіх без винятку безробітних ця допомога не може перевищувати середню заробітну платню в економіці відповідного регіону за попередній місяць та бути нижчою за мінімальну заробітну платню, що накладає суттєві обмеження на її діапазон, оскільки різниця між офіційною середньою і мінімальною зарплатою не дуже велика.

У деяких випадках виплата допомоги по безробіттю переривається строком до трьох місяців: при цьому цей строк зараховується до загального періоду виплати допомоги. Причиною призупинення виплат може бути відмова громадянина від двох пропозицій підходящої роботи, приховування від ДСЗ відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу в період одержання допомоги, та інше.

Матеріальна допомога надається безробітному після закінчення строку виплати допомоги, якщо середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Матеріальна допомога не може перевищувати 75% мінімальної заробітної платні і виплачується протягом наступних півроку. Крім того, кожному з членів сім'ї, які перебувають на утриманні безробітного, а також громадянам, у яких закінчився строк виплати допомог по безробіттю, подається одноразова матеріальна допомога у розмірі 50 % установленої законодавством мінімальної заробітної платні.

Таблиця 9. Ступінь соціального захисту безробітних

 Активні заходи політики зайнятості (АЗПЗ) поділяють на три типи. До першого типу належать так звані брокерські послуги, в тому значенні, що ДСЗ виконує функцію брокера, зводячи потенційних роботодавців з тими, що шукають роботу. Сюди відносять інформаційні послуги про вакансії та наявну робочу силу, поради щодо вибору майбутньої професії з врахуванням потреб ринку та ін. До другого типу належать заходи, що сприяють мобільності робочої сили (як в просторовому, так і в галузевому розумінні), наприклад, фінансування переїзду особи з трудонадлишкового району у райони, що потребують додаткової робочої сили, а також заходи з перенавчання, перекваліфікації. До третього типу відносять заходи по створенню нових робочих місць, в тому числі шляхом субсидіювання самозайнятості. Крім того, до окремої категорії ми будемо відносити заходи, націлені на підтримку осіб, що потребують додаткового соціального захисту та не в змозі на рівних конкурувати на ринку праці.

Брокерські послуги

Ще один аспект, пов'язаний з брокерською функцією ДСЗ, полягає у способі контакту ДСЗ та підприємств - потенційних працедавців. В Україні такий контакт полягає у тому (як вже було зазначено), що підприємства зобов'язані раз в місяць надавати інформацію у ДСЗ про наявність вільних робочих місць. Зрозуміло, що в сучасних умовах в Україні таку практику буде важко запровадити, через нерозвиненість вітчизняної ДСЗ, а також через критичний стан більшості підприємств, однак в довгостроковій перспективі наша ДСЗ повинна іти до такої форми співпраці.

Про ефективність брокерської функції ДСЗ в Україні можна зробити висновок базуючись на кількості працевлаштованих громадян. Як видно з графіка 11, кількість працевлаштованих збільшувалась із року в рік. Однак, темпи збільшення осіб, що перебували на обліку в ДСЗ значно перевищували темпи зростання працевлаштованих. Ефективність роботи ДСЗ залежить від рівня безробіття. При невисокому рівні безробіття ДСЗ може легко забезпечити високу якість послуг, які вона надає, тоді як при високому безробітті ДСЗ не може справитись належним чином з усіма бажаючими, а ринок праці, в період економічного спаду, також не є

ефективним і не генерує необхідної кількості нових робочих місць.

Якщо говорити про якість вакансій, які пропонує ДСЗ, то можна виділити наступні закономірності. По-перше, ДСЗ працевлаштовує, в переважній більшості, на підприємства державної та колективної форми власності (див. графік 12). Якщо врахувати, що на сьогоднішній день держава володіє значною часткою акцій більшості колективних підприємств, то можна стверджувати, що ДСЗ працевлаштовує, головним чином, на державні підприємства. Таку тенденцію можна пояснити недостатнім розвитком приватного сектору в Україні та меншою потребою цього сектора в робочій силі (завдяки більш інтенсивному використанню інших факторів виробництва, чи бажанням наймати робочу силу в тіньовому секторі). Головним фактором тут є неприйнятність рівня послуг, що надаються ДСЗ, вимогам приватного сектору, що націлений на прибутковість свого бізнесу.

19

По-друге, найважче працевлаштуватись, вдаючись до послуг ДСЗ, висококваліфікованій робочій силі (див. графік 13). Це також свідчить про те, що ДСЗ здебільшого пропонує вакансії, пов'язані із низько кваліфікованою працею, яка не потребує спеціальних навичок та вмінь.

Крім безпосереднього працевлаштування, ДСЗ надає послуги професійної орієнтації (ПО), що також кожна віднести до брокерських. Ці послуги включають профінформаційні, профконсультаційні заходи та профвідбір. Послугами ПО охоплено як зайняте, так і незайняте населення. Що стосується зайнятих, то такі послуги, в основному, надаються особам, що навчаються в навчальних закладах (в Україні такі особи вважаються зайнятими). Профорієнтаційними послугами ДСЗ забезпечує, в першу чергу, незайнятих громадян.

Як видно із графіка 14, загальна кількість осіб (в тому числі незайнятих громадян), що охоплена послугами ПО, постійно збільшується. Таку тенденцію можна пояснити відносною дешевизною для ДСЗ заходів ПО.

Сприяння мобільності робочої сили

Одним із основних заходів ДСЗ, що сприяють руху робочої сили між галузями народного господарства є професійне навчання. В науковців та практиків існує значний інтерес до цього виду послуг, оскільки вони потребують значних матеріальних затрат, з одного боку, і, потенційно, можуть бути рушійною силою в реформуванні ринку праці, з іншого боку.

 Основною метою цього типу заходів активної політики є підвищення кваліфікації безробітних та, як наслідок, покращення їх конкурентоспроможності на ринку праці та збільшення їх привабливості для роботодавців. Економічна віддача від профнавчання не є до кінця зрозумілою, з одного боку, через великі витрати, а з іншого боку, через низьку віддачу та дію ефектів заміщення (substitution effect) та суспільних втрат (deadweight loss effect), особливо в ситуації надлишку робочої сили.

В Україні існує п'ять видів професійного навчання, які використовуються ДСЗ:

- первинна професійна підготовка робітників - здобуття професійно-технічної освіти особою, яка раніше не мала робітничої професії, спеціальності;

- перепідготовка робітників - професійно-технічне навчання, спрямоване на оволодіння іншою професією робітниками, які раніше здобули первинну професійну підготовку;

- перепідготовка фахівців - одержання нової спеціальності, професії чи кваліфікації на основі раніше здобутої освіти та досвіду практичної роботи без підвищення освітньо-кваліфікаційного рівня;

- підвищення кваліфікації робітників і фахівців з вищою освітою - розширення та поглиблення раніше здобутих професійних знань, умінь і навичок за раніше набутою професією (спеціальністю), оволодіння новою технікою чи технологією;

- стажування - різновид підвищення кваліфікації робітників і фахівців з вищою освітою з метою засвоєння особою кращого вітчизняного чи зарубіжного досвіду, набуття практичних умінь і навичок щодо виконання обов'язків на займаній посаді або на посаді, на яку претендує безробітний. Стажування проводиться на підприємстві, в організації, установі чи навчальному закладі. Термін підвищення кваліфікації шляхом стажування встановлюється від 1 до 3 місяців залежно від складності професії.

 Термін професійного навчання визначається навчальними планами, однак ДСЗ направляє на навчання громадян тільки на ті професії чи спеціальності, термін навчання на яких не більший від 1 року.

Законодавством передбачено, що працедавець у разі відмови у прийнятті на роботу спеціалістів, які були раніше ним заявлені і які навчались за рахунок державних коштів, відшкодовує ДСЗ всі витрати, пов'язані з працевлаштуванням, професійною перепідготовкою, виплатою допомог по безробіттю. З іншого боку, з жовтня 1999 р. підприємствам, установам і організаціям ДСЗ компенсує до 50 % витрат на перепідготовку працівників, які підлягають вивільненню, та на організацію навчання прийнятих на роботу громадян, вивільнених з інших підприємств.

 ДСЗ також надає певні послуги щодо територіальної мобільності робочої сили: це і сприяння легальній трудовій міграції громадян України, і сприяння переселенню людей з трудонадлишкових районів до регіонів, які потребують додаткової робочої сили (сезонні роботи, заохочення переселення громадян в сільську місцевість), а також сприяння переселенню громадян з зони радіоактивного забруднення.

В державній програмі зайнятості населення на 2001-2004 рр. передбачається здійснювати регулювання міждержавних трудових міграцій шляхом:

-   укладення двосторонніх міждержавних і міжурядових угод і договорів з працевлаштування та соціального захисту громадян, які працюють за межами держави;

-   співробітництва в галузі трудової міграції та соціального захисту працівників-мігрантів і членів їх сімей - громадян держав-учасниць СНД;

-    співробітництва прикордонних областей України та Російської Федерації, інших держав, що межують з Україною, у питаннях розвитку прикордонних міграцій і взаємного врегулювання трудової діяльності громадян, які працюють за межами своїх держав;

-     посилення контролю за діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються посередництвом у працевлаштуванні громадян України за кордоном.

“Планом дій” на 2002 р. передбачається також вивчення питання щодо доцільності приєднання України до Європейської конвенції “Про правовий статус трудящих - мігрантів” та Конвенції Міжнародної організації праці N 97 "Про працівників - мігрантів".

Однак, зважаючи на розміри трудової імміграції громадян України та деякі сумнозвісні факти примусової праці наших громадян за кордоном, зусиль лише ДСЗ чи Міністерства праці та соціальної політики у цьому питанні явно недостатньо.

Стаття 15 Закону України ”Про зайнятість населення” передбачає заходи щодо сприяння добровільному переселенню громадян України і членів їх сімей з трудонадлишкових районів у райони, де спостерігається нестача трудових ресурсів. При цьому передбачається виділення ДСЗ відповідних матеріальних ресурсів та фінансових коштів. На даний час таке переселення визначено тільки у сільську місцевість (хоча в інших перехідних економіках фінансова підтримка надається кожному безробітному, що знайшов роботу у іншому населеному пункті безвідносно до типу цього населеного пункту). Працівникам, які прибули в сільську місцевість у порядку переселення, ДСЗ виплачує добові за час перебування в дорозі у розмірах, передбачених порядком оплати службових відряджень та заробітну платню, виходячи із розміру тарифної ставки (окладу) за новим місцем роботи за дні збирання в дорогу і влаштування на новому місці проживання, але не більш як за 6 днів, а також за час перебування в дорозі;

Кошти, які передбачено на фінансування територіальної мобільності Державного фонду зайнятості є мізерними: 0.1% в 1994 р., 0,004% - в 1997р., 1.2% в 1998 р., 0.35% -в 1999 р. та 0.56% в 2000 р. від усіх запланованих видатків. Це може свідчити як про недостатню увагу до цього виду заходів ДСЗ, так і про відсутність інтересу громадян до переселення. Громадяни не активні в переселенні не тільки тому, що важко знайти роботу в будь-якому регіоні країни, але також з причин нерозвиненості ринку нерухомості, традицій і звичок, які успадковані з минулого, коли переселення людей було обмежено інститутом прописки. З огляду на це, ДСЗ доцільно було б передбачити заходи щодо часткового субсидіювання житла та витрат на переїзд для безробітних, що знаходять роботу в іншій місцевості.

Після затвердження нового Положення про порядок організації сезонних робіт на початку 1998р. пожвавилась робота у цьому напрямку.

Сезонними вважаються роботи, які через природні і кліматичні умови виконуються не весь рік, а протягом певного періоду (сезону), але не більше 6 місяців. Сезонними вважаються деякі види робіт в лісовій промисловості та торф'яній промисловості, робота в овочівництві, садівництві виноградарстві, та вирощуванні інших сільськогосподарських рослин, робота на інкубаторно-птахівничих та міжгосподарських інкубаторних станціях, робота на підприємствах переробки плодоовочевої продукції та цукрової галузі, робота в санаторно-курортних закладах і закладах відпочинку, а також авіаційні роботи в сільському та лісовому господарствах.

ДСЗ на сезонні роботи направляє громадян, які звернулися до цієї служби за сприянням у працевлаштуванні. Переважне право на участь у сезонних роботах мають громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як безробітні.

На відміну від заходів щодо переселення громадян у сільську місцевість, проїзд до місця сезонної роботи здійснюється за рахунок бажаючих працювати, а не ДСЗ.

Як видно із графіка 17 переважна більшість громадян, що брали участь у сезонних роботах, були незайняті громадяни, що перебували на обліку у ДСЗ. Проте кількість цих громадян не перевищувала 1 % від усіх незайнятих, що перебували на обліку у ДСЗ протягом року.

В програмах зайнятості та “Планах дій” значна увага також приділяється створенню додаткових робочих місць на територіях, призначених для розміщення населення, яке відселяється з районів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, та депортованих народів.

Створення нових робочих місць

Одним із основних заходів цього типу є організація громадських робіт. Цей захід, в першу чергу, покликаний допомогти незайнятим громадянам зберегти відчуття приналежності до робочої сили. На додачу до грошової винагороди, громадські роботи допомагають безробітним зберегти та розвинути свої навики та звичку працювати, тобто, вони запобігають зниженню рівня людського капіталу та запобігають кризі соціальної непотрібності, пов'язаної з безробіттям. Крім того, участь у громадських роботах може збільшити ймовірність працевлаштування у тій самій галузі чи десь інде. Однак угорський досвід показує, що відсоток людей, які брали участь у громадських роботах, а потім знайшли нормальну роботу, є мізерним. Більшість учасників громадських робіт, після їх закінчення знову поповнюють лави безробітних. причиною цього, на думку дослідників, є те, що громадські роботи пропонують, як правило, роботу низької кваліфікації, які не надають додаткових навичок учасникам, а, отже, не збільшують їхні шанси знайти роботу.

Оплачувані громадські роботи організовують місцеві державні адміністрації за участю ДСЗ для забезпечення тимчасової зайнятості населення, передусім осіб, зареєстрованих як безробітні, на підприємствах комунальної власності і за договорами - на інших підприємствах. Оплачувані громадські роботи повинні мати суспільно корисну спрямованість і сприяти соціальному розвитку регіону.

Як і у випадку організації сезонних робіт, ДСЗ уповноважена адмініструвати заходи щодо організації громадських робіт. Місцеві центри зайнятості виступають посередником між незайнятим громадянином та працедавцем і укладають відповідні договори про надання робіт, що будуть корисними для регіону. Хоча законодавством дозволено ДСЗ укладати такі договори з будь-яким підприємством, громадські роботи, як правило, забезпечуються місцевими органами влади. Більшість робіт, що пропонується в рамках цього заходу, призначені для осіб з низькою кваліфікацією.

Оскільки, як було зазначено вище, громадські роботи націлені на осіб з низькою кваліфікацією, попит на ці роботи з боку безробітних не надто високий і на громадські роботи залучаються також зайняті громадяни, які виявили бажання працювати у вільний від основної роботи час.

Крім заробітної платні, яка виплачується за рахунок коштів місцевих бюджетів та працедавців за фактично виконану роботу і яка не може бути меншою від мінімальної заробітної платні, безробітними громадянами в період участі у оплачуваних громадських роботах зберігається виплата допомоги по безробіттю. В Україні, учасник одержує також соціальні гарантії, включаючи право на пенсійне забезпечення, виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності, а також компенсацію проїзду (за умови, що такі роботи проводять у іншій місцевості) та проживання в гуртожитку (у разі потреби). Дуже позитивною є українська практика, відповідно до якої до оплачуваного робочого часу безробітного, зайнятого на громадських роботах, додається 2 години на тиждень, призначені для пошуку роботи. Це збільшує його шанси влаштуватись на підходящу роботу після закінчення громадської терміну роботи.

Фінансування оплачуваних громадських робіт проводиться за рахунок коштів місцевих бюджетів, коштів ДСЗ та коштів підприємств, для яких ці роботи виконуються. Кошти ДСЗ можуть бути використані на придбання інвентарю та спецодягу, на оплату проїзду та проживання. Крім того, ДСЗ може фінансувати оплату праці або доплату до мінімальної заробітної платні для безробітних, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, за умови відсутності коштів у підприємства. Для фінансування оплачуваних громадських робіт для учнів загальноосвітніх шкіл, ПТУ, студентської молоді у вільний від навчання час та під час канікул створюються спеціальні фонди за рахунок коштів місцевих бюджетів, підприємств та державного фонду сприяння зайнятості населення на паритетних засадах.

 До заходів щодо створення нових робочих місць відносять також послуги ДСЗ націлені на допомогу у здійсненні незайнятим громадянином підприємницької діяльності. В Україні є два види такої допомоги: одноразова виплата допомоги по безробіттю для організації безробітними підприємницької діяльності та надання безробітним безпроцентної позики для зайняття підприємницькою діяльністю.

Громадяни, яким ДСЗ виплачує допомогу по безробіттю та які виявили бажання займатися підприємницькою діяльністю, мають право на отримання всієї суми допомоги по безробіттю (або не отриманого залишку цієї допомоги) за весь визначений законодавством період її виплати одноразово. Для отримання одноразової виплати допомоги по безробіттю безробітний подає до місцевого центру зайнятості заяву про таку виплату та бізнес-план.

 В 2001 році середній розмір допомоги по безробіттю в Україні становив 85 грн., а максимальна тривалість виплати цієї допомоги (загальні підстави) - 12 місяців. Таким чином, середній незайнятий громадянин в Україні має можливість одержати підтримку для початку власної справи у розмірі 1020 грн., що складає трохи менше, ніж 190 доларів США. Якщо зважити на рівень цін на обладнання та оренду приміщення, то цих грошей явно не достатньо для початку підприємницької діяльності. Для порівняння, в Болгарії така одноразова виплата становила більше 850 доларів США в 1994 р. і все ще вважалась недостатньою для започаткування власної справи.

Проблеми безробіття та соціальний захист окремих категорій громадян

Проблеми безробіття та соціальний захист категорії інвалідів

З метою соціального захисту інвалідів та відповідно до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється квота робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Ця квота дорівнює 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено квотою, сплачують штрафні санкції у розмірі середньорічної заробітної платні на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.