Проблема конфліктів в стаціонарних закладах соціального обслуговування людей похилого віку

Структурними підрозділами будинків - інтернатів виробничого характеру є підсобні господарства, промислові виробництва та лікувально-виробничі майстерні. Підсобні господарства здійснюють виробництво і переробку рослинницької та тваринницької продукції для забезпечення харчування підопічних, які проживають у стаціонарній установі соціального обслуговування населення. Промислові виробництва займаються виробництвом для потреб стаціонарної установи будівельних матеріалів, гончарних виробів, меблів, тари, товарів культурно-побутового призначення, мистецьких виробів, сувенірів тощо. Завданням лікувально - виробничих майстерень є застосування різних видів праці підопічних із метою лікувального впливу на них, підвищення їхнього психічного та фізичного тонусу, створення сприятливих умов для досягнення стійких ремісій і запобігання психічній та соціальній деградації.

Сучасні стаціонарні установи соціально - медичного обслуговування системи соціального захисту населення розподіляють на три типи:

- будинки - інтернати для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричні будинки - інтернати, геріатричні пансіонати, пансіонати для ветеранів війни і праці, спеціальні будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів (загальний тип);

- психоневрологічні інтернати;

- дитячі будинки-інтернати чотирьох профілів.

Серед стаціонарних установ загального типу виділені геріатричні будинки - інтернати.

Геріатрія (наука про старість, лікування літніх людей) - розділ клінічної медицини, що вивчає особливості захворювань у людей старшого віку та розробляє методи їх лікування і профілактики Геріатричні будинки-інтернати (відділення) призначені для проживання осіб з вираженими віковими порушеннями психіки, що підтверджено висновком лікувально-консультативної комісії органів охорони здоров'я (судинні і синильні захворювання з проявами недоумства без вираженого психомоторного неспокою (стривоженості) та тривалих або рецидивних станів зміненої свідомості). Перетворення (профілізацію) будинків-інтернатів для громадян похилого віку та інвалідів у геріатричні здійснюють за рішенням місцевих органів виконавчої влади, за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України. У цих будинках - інтернатах штати і умови оплати праці такі ж самі, як і в психоневрологічних інтернатах [76]

До стаціонарних установ загального типу відносять і пансіонати для ветеранів війни і праці. Міністерство праці та соціальної політики України рекомендувало в кожній області створити пансіонати для громадян похилого віку та інвалідів.

Пансіонати - це установи інтернатного типу з умовами проживання підвищеної комфортності.

Спеціальні будинки - інтернати для громадян похилого віку та інвалідів. Це медико - соціальні установи системи соціального захисту населення для постійного проживання інвалідів першої та другої груп і громадян похилого віку (чоловіків віком старших 60 років, жінок старших 55 років) із числа звільнених з місць позбавлення волі особливо небезпечних рецидивістів та інших осіб, за якими відповідно до чинного законодавства встановлено адміністративний нагляд, а також для тих осіб, які направляються з приймальників - розподільників із числа інвалідів першої та другої груп і громадян похилого віку, раніше засуджених або неодноразово притягуваних до адміністративної відповідальності за порушення громадського порядку, якщо зазначені особи потребують догляду, побутового і медичного обслуговування, систематичного та цілеспрямованого виховного впливу державних і громадських організацій, а також для громадян, яких за рішенням місцевих органів виконавчої влади переводять з інших інтернатних установ загального типу за систематичне порушення громадського порядку, вживання алкоголю та інших токсичних препаратів, необґрунтовані сварки, бійки, якщо до них неодноразово застосовувалися заходи адміністративного і громадського впливу.

До другого типу відносяться психоневрологічні інтернати, які є стаціонарними соціально - медичними установами, призначеними для постійного проживання громадян із психоневрологічними захворюваннями, які потребують стороннього догляду і медичного обслуговування. Ці інтернати забезпечують умови, що сприяють соціально-психологічній реабілітації, адаптації підопічних у новому середовищі та лікуванню їх праце терапією [7, С.97]

До третього типу належать дитячі будинки - інтернати, які є соціально-медичними установами для постійного проживання дітей з вадами фізичного або розумового розвитку, котрі потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування.

На влаштування до стаціонарних установ соціально-медичного обслуговування і отримання в них комунально-побутових та соціально-медичних послуг мають право громадяни похилого віку та інваліди, що є одинокими або втратили зв'язок з близькими родичами чи через відсутність необхідних житлових і побутових умов проживання в сім'ї, а також у зв'язку з важким матеріальним становищем, хронічним захворюванням тощо. Особу влаштовують у стаціонарну установу тоді, коли вичерпані всі можливі варіанти пристосуватися до життя в домашніх умовах.

При розв'язанні проблем із необхідності влаштування особи в стаціонарний заклад системи соціального захисту населення потрібні такі факти: 1) волевиявлення зацікавленої особи у влаштуванні в стаціонарну соціальну установу; 2) вік особи; 3) необхідність стороннього догляду, побутового обслуговування і медичної допомоги; 4) відсутність протипоказань до перебування у стаціонарній установі; 5) рішення компетентних органів про прийом до стаціонарної установи.

У будинки - інтернати, інші стаціонарні установи системи соціального захисту населення громадян приймають на добровільній підставі, за їхнім власним бажанням. Про добровільність волевиявлення свідчить цілий комплекс дій особи похилого віку чи інваліда: клопотання перед органом соціального захисту населення про видачу путівки, власноручно написана заява, проходження медогляду, поведінка на співбесіді тощо.

У Типових положеннях, що регулюють діяльність відповідного закладу, маємо перелік документів, на підставі яких обласне чи прирівняне до нього управління соціального захисту населення видає путівки до стаціонарних установ системи.

Питання джерел фінансування стаціонарних установ є одним із найважливіших за умов ринкової економіки. Адже коштів, що виділяють із місцевого бюджету на потреби стаціонарних установ, тепер не вистачає. Виникає потреба в пошуках інших джерел їх надходження [67, С.203].

Одним із найстаріших способів здобування грошей була діяльність самих мешканців таких установ, що, врешті-решт, привело до створення спочатку сільськогосподарських підсобних господарств, а пізніше -лікувально - виробничих майстерень і міні-виробництв. Будинки - інтернати нагромадили великий досвід у веденні фінансово-виробничої діяльності. Прибутки від виробничої діяльності використовують на організацію, утримання і розширення цих господарств, на виплату заробітної плати їхнім працівникам і, головне, на поліпшення харчування і культурно-побутового обслуговування осіб похилого віку та інвалідів, котрі мешкають у будинках-інтернатах.

У Типових положеннях зазначено, що інтернатні установи для розвитку матеріально-технічної бази, благоустрою, культурно-виховної роботи можуть використовувати допомогу підприємств, організацій, релігійних конфесій, благодійних об'єднань та окремих громадян.

Значну допомогу інтернатним установам надає Фонд України соціального захисту інвалідів. За зверненнями обласних чи прирівняних до них управлінь праці та соціального захисту населення або самих інтернатів через обласні відділення Фонду виділяють кошти на розвиток матеріальної бази, а також для придбання цінних подарунків для інвалідів до Міжнародного дня інвалідів, для інвалідів-ветеранів війни до Дня Перемоги тощо.

У багатьох будинках - інтернатах відкрито магазини з продажу товарів широкого вжитку та лишків сільськогосподарських продуктів, вироблених у цих установах. Виручені кошти йдуть на розвиток матеріально-технічної бази інтернатних установ.

У переважній більшості областей медичні працівники з метою ефективного та раціонального використання бюджетних коштів застосовують нетрадиційні методи лікування - фітотерапію, нові форми господарювання, зокрема надання платних медичних послуг. Будинки-інтернати надають також транспортні послуги, виконують сільськогосподарські роботи на замовлення фізичних і юридичних осіб, а також здають в оренду вільні приміщення [67, С.119].

Допомога людям похилого віку з боку держави надається, але її недостатньо. Розуміючи це, у Міністерстві праці і соціальної політики займаються розвитком волонтерського руху. Але він поки що в зачатку, та й за своїм визначенням не може вирішити основних проблем людей похилого віку. Адже прибрати, попрати, принести продукти або ліки - це далеко не все. У престарілої людини, як і в будь-якому віці, існує потреба в спілкування, бажання бути корисною, потрібною. До того ж, самотніми нерідко стають літні люди, що мають велику рідню, але живуть в окремій квартирі, - під опіку соціальної служби ніяк не потрапляють. Саме на таких людей розрахована служба «Телефон довіри». Хоча в Україні ця інноваційна форма обслуговування людей похилого віку ще недостатньо розвинена, проте вона функціонує.

Взагалі телефонне консультування орієнтоване на психологічну допомогу людям будь-якого віку. Кожний з періодів життя людини має неповторні особливості, що накладають свій відбиток на пережиті психологічні проблеми. Тому в телефонній бесіді важливо не тільки вникнути в проблемну ситуацію, але й неодмінно побачити за нею етап життя, пережитий абонентом.

Зміст кризи людей похилого віку (стадія пізньої зрілості - 50-60 років) протиріччя інтеграції й розпачу, а сильна сторона, що формується, мудрість. Людина в цей час здобуває сильне почуття цілісності власного Я та цінності прожитого життя, що проявляється у внутрішньому спокої й зовнішній урівноваженості. Основою є мудрість, що характеризується при всім своєму різноманітті насамперед ретельно обміркованими судженнями й глибоким всеосяжним розумінням.

Якщо життєвий досвід людини не приймається наступним поколінням, то виникає розчарування в житті, коли людина серйозно ризикує вдатися в безвихідний відчай і зштовхнутися зі страхом неминучої смерті. І в цьому віці, як і в будь-якому іншому, служба «Телефон довіри» може надати суттєву допомогу людині, яка знаходиться в скрутному психологічному становищі [72, С.109].

Серед інноваційних форм обслуговування людей похилого віку значне місце займають поїзди милосердя. Поїзди милосердя - це благодійна акція. Цей поїзд, який іде за особливим графіком, призначений для надання соціальної допомоги людям похилого віку, інвалідам війни, праці, багатодітним малозабезпеченим сім'ям.

В 1991 році в Росії вперше була проведена благодійна акція «Поїзд Милосердя», яка здійснювалася в 12 містах від Владивостоку до Риги. В результаті цієї акції були проведені консультації більш ніж 150 спеціалістами: лікарями, психологами, юристами. Було створено громадські приймальні, які змогли вирішити за допомогою представників місцевих органів гострі соціальні питання. Були проведені благодійні вечори, всі кошти від яких залишалися в місцевих установах - притулках, домах для престарілих, інтернатах. Акція продовжувалася 37 днів.

В Україні проведення таких акцій не отримало поширення, тоді як в Росії «рейд милосердя» відбувається досить часто. Його учасники обходять будинки ветеранів Великої Вітчизняної війни, воїнів - інтернаціоналістів, одиноких літніх людей. «Пасажири» поїзду надають необхідні консультації, практичну допомогу тим, хто цього потребує.

Існування пунктів громадського харчування є значною допомогою людям похилого віку, особливо одиноким та малозабезпеченим.

2.3 Проблеми людей похилого віку в стаціонарних закладах соціального обслуговування

В літніх людей в силу свого віку досить часто виникають різного роду проблеми, не є виключенням і в стаціонарних закладах соціального обслуговування. Адже навіть у високоорганізованных установах не вдається уникнути особливостей середовища

обмежені можливості зайнятості;

монотонний спосіб життя;

обмеженість життєвого простору;

недолік побутового комфорту;

психологічна несумісність тих, хто проживає;

залежність від тих, хто оточує;

формальне відношення персоналу.

Обидві групи обставин відображають особливості соціальної реабілітації осіб похилого віку в стаціонарних закладах обслуговування. Одній з провідних проблем в створенні реабілітаційного середовища в будинках-интернатах є соціально-психологічна адаптація літніх і старих людей як специфічний етап соціальної реабілітації [79, С.96].

Надходження в будинок-інтернат, зміна звичній життєдіяльності є критичним моментом в житті літньої людини. Непередбачені ситуації, нові люди, незвична обстановка, нез,ясованість соціального статусу - ці життєві обставини примушують людину не тільки пристосовуватися до зовнішнього оточення, але і реагувати на зміни, що відбуваються в них самих. Перед людьми похилого віку постає питання в оцінці себе, своїх можливостей в ситуації, що змінилася. Процес перебудови особи відбувається дуже хворобливо і складно. Відомо, що в старості виявляються ослаблення пам'яті, уваги, зниження здатності орієнтуватися в нових умовах, тривожний фон настрою, лабільність емоційних процесів. Однією з головних властивостей старіючих людей є психологічна уразливість і наростаюча нездатність справлятися з різними стресами. Тому літні люди відрізняються особливою чутливістю до прояву уваги, морально-психологічної підтримки.

Переїзд в будинок-интернат веде до різкої зміни звичних способів адаптації. Що разом з соціальною ізоляцією збільшує ризик виникнення серцево-судинних захворювань і навіть смертельних результатів у літніх людей. Оскільки основний стрессор, яким є сам факт надходження в інтернат, можливо усунути, першочергового значення набуває очікувана допомога і підтримка з боку персоналу стаціонарного закладу.

Початковий період мешкання літніх людей в будику-интернаті складається з трьох основних етапів: надходження і перебування в приемно-карантинном відділенні, розселення на постійне місце проживання, період перших шести місяців мешкання [79, С.115]

Кожен з цих етапів характеризується своїми особливостями і розрізняється цілями і завданнями в здійсненні соціально-психологичної адаптації. Вказані обставини визначають функції соціального працівника в організації адаптації літніх людей в будинку-интернаті. Діяльність соціального працівника, її зміст залежить від етапу проходження социально-психологічної адаптації осіб, літнього віку в стаціонарному закладі|.

Виділено 3 категорії причин надходження літніх людей в будинок-інтернат:

надходження пов'язане із станом здоров'я;

надходження пов'язане з конфліктною ситуацією в сім'ї;

надходження пов'язане з бажанням зберегти незалежність від найближчого спорідненого оточення.

2.4 Конфліктна поведінка людей похилого віку як ознака перебування в стаціонарних закладах соціального обслуговування

У процесі соціальної взаємодії в людини існує певний діапазон варіантів очікуваної поведінки, спілкування, діяльності з боку іншої людини, що є партнером по взаємодії. Варіанти очікуваної поведінки можуть бути бажаними, припустимими, небажаними і неприпустимими. Характер поведінки залежить від індивідуально - психологічних особливостей людини, її психічного стану, ставлення до конкретного партнера по взаємодії, особливостей актуальної ситуації взаємодії. Якщо реальна поведінка партнера укладається в рамки бажаного чи припустимого, то взаємодія продовжується безконфліктно. Небажана поведінка може привести до створення передконфліктної ситуації, а неприпустима - до конфлікту [58, С.112].

Оцінка поведінки партнера по соціальній взаємодії як неприпустимої - загальна психологічна причина міжособистісних

Деякі конфлікти відбуваються через те, що рамки припустимої поведінки з боку партнера в людини звужені в результаті її егоїстичної орієнтації, схильності до лідерства і т. п. Рамки припустимої поведінки бувають різними щодо різних партнерів. Те, що дозволяють одному, можуть не дозволити іншому в результаті чого виникне конфлікт. Конфлікт - це одна із сторін звичайної взаємодії людей у певному соціальному середовищі, смисл якої полягає у зіткненні позицій та ведені суб`єктами боротьби з метою вирішення пробленої ситуації. Його мотивація обумовлена протилежними інтересами та потребами, цінностями й мотивами [57, С.19].

Сторони конфлікту усвідомлюють відмінність своїх інтересів та готові йти на ризик деяких втрат заради здійснення своєї мети. Ця діяльність відбувається шляхом конфліктної поведінки цих сторін.

Конфліктна поведінка - складається з протилежно спрямованих дій учасників конфлікту. Якщо конфлікт розглядати у категоріях гри, то це дії сторін у грі « без правил ». Тим самим реалізуються відкриті та потаємні цілі, інтереси, система мотивів, тобто ті суб`єктивні моменти, які належать до розумової, емоційної, вольової сфери людини. У ході конфліктної поведінки відбуваються чергування дії - протидії, дії та реакцій на них. Оскільки кожен елемент дії викликається попередніми діями опонентів, то конфліктна поведінка набуває характеру взаємодії. Дії конфліктної поведінки можуть бути брутальними: бійка, сварка, руйнування або грубувато - демонстративними: грюкання дверима, відмова від привітання тощо, а також і улесливо - підступними: збір та розповсюдження негативної інформації про опонента, неправдива інформація, плітки.

Конфліктолог Уєйн Дайєр вважає, що одним із засобів зниження конфліктності у відносинах з іншими - «діяти спокійно та не очікувати від «них» розуміння».

Спостереження показують, що 80% конфліктів виникає незалежно від бажання їхніх учасників. Відбувається це через особливості нашої психіки, тому що більшість людей або про конфлікти не знає, або не надає значення конфліктогенам.

Основну роль у виникненні конфліктів відіграють так звані конфліктогени. Це слово означає « те, що сприяє конфліктові » [55].

Слова, наміри, дії або бездіяльність, які сприяють виникненню конфлікту є діяльністю конфліктогенів. Підступна їх суть у тому, що слова та дії, на які ми не звертаємо увагу, бо вони походять від нас, у інший спосіб, як загроза спокою оцінюється іншими. Є такий афоризм: « Жінки не надають ніякого значення своїм словам, але надають великого значення тому, що чують самі »[46].

Так, прояви категоричності у оцінках інших, агресивності, неввічливості самі як такі не викликають конфлікту, але сприяють комуляції (накопиченню) чинників його появи.

Зіткнення опонентів на тлі конфліктної ситуації, що свідчить про поступове наростання суперечностей, спричинене інцидентом. Це, як правило, перше реальне зіткнення протилежних позицій, з котрого конфлікт починає жити за власною логікою, часто не усвідомленою сторонами. Інцидент може виникнути випадково, а у деяких випадках з ініціативи учасників чи підбурювачів. Інцидент - це перший відкритий етап у динаміці конфлікту, що виражається в зовнішній протидії, зіткненні сторін; « гучна » фаза конфлікту, відтепер усім очевидно, що конфлікт розпоався. Саме з інциденту людина задає собі питання: « Що робити далі? », « Як себе поводити? ». Другий етап - конфліктна ситуація (нагромадження суперечностей, які містять суттєву причину конфлікту). [Пірен ст.38]

Конфліктна ситуація це важка для людини ситуація соціальної взаємодії. До конфлікту приводить сама непідготовленість людини до ефективних дій у подібних ситуаціях. Вона може не знати про, те що існує кілька способів і десятки прийомів безконфліктного виходу з передконфліктних ситуацій без збитку для власних інтересів. Людина може мати уявлення про ці прийоми і способи, але не мати навичок і умінь їхнього застосування на практиці.

Конфлікт постає складною системою, яка утворюється з елементів об`єктивного та суб`єктивного аспекту. До об`єктивної сторони належать всі учасники конфлікту: основні учасники, організатори, підбурювачі, прихильники, співчуваючі, посередники, а також об`єкт і предмет конфліктної боротьби. Суб`єктивний аспект утворює цілісна підсистема інтересів, мотивів, потреб сторін, що спонукають до активних конфліктних дій [39].

Конфліктна поведінка в соціальній організації по обслуговуванні людей похилого віку залежить від індивідуально особистісних психологічних особливостей індивіда.

Спираючись на досвід спостереження в Геріатричному пансіонаті ветеранів війни та праці, конфліктну поведінку людей похилого віку можна охарактеризувати так:

- порушення етики спілкування;

- порушення прийнятих в соціальній групі правил взаємовідносин;

- неправильні оцінки судження про діяльність інших суб`єктів соціальної взаємодії;

- агресія, щодо інших індивідів;

- роздратованість, яка пов`язана зі станом здоров`я та віком;

- неприязнь;

- порушення дисципліни, установлених правил тощо.

Вище описані стани конфліктної поведінки спричинені такими чинниками:

- обмеження можливостей зайнятості;

- монотонний спосіб життя;

- психологічна несумісність проживаючих в цьому закладі;

- залежність від оточуючих;

- підвищений рівень злобливості; формальне відношення з персоналом; недоліки побутового комфорту тощо.

Але найголовнішою причиною є психологічний дискомфорт, який пов`язаний з відривом від сім`ї. Адже саме в родині людина почуває себе потрібною та захищеною, відчуває турботу рідних і навпаки турбується та дбає про них, гармонійно реалізовує свої потреби чим активно вливається у повсякденність буття тощо. Вище зазначене і є сенсом їхнього життя, а в стаціонарних закладах соціального обслуговування ці цінності, як правило, втрачаються.

В результаті цих чинників, а також вікових особливостей людей похилого віку, проявляється агресія визначеної категовії людей. Відбуваються сварки як з підопічними, так і з працівниками соціальної служби, відмова від соціального обслуговуваня, спілкування, вітання, збір та розповсюдження негативної інформації, так званих пліток також не є виключенням. Як показує досвід спілкування з людьми похилого віку саме плітки являються найбільшим конфліктогеном, який в поєднанні з конфліктою ситуацію породжує і сам конфлікт.

Також, слід зауважити на тому, що важливим періодом, який є більш критичним і може сприяти конфліктним ситуаціям це пристосування до нових умов, тобто адаптаційний період.

Вступ до соціальної установи соціального обслуговування, зміна звичного способу життя, нові люди, незвичне оточення, обстановка роблять людей чутливими до цих змін, що може перерости а агресивну поведінку як захисна реакція. Будь-які втручання з боку інших можуть сприйматися як негативні. Щоб уникнути подібних ситуацій на цьому етапі з людиною похилого віку повинен працювати спеціаліст, який має ознайомити її з умовами життєдіяльності в певній установі та підтримувати до повної адаптації.

Неодноразово в соціальній організації по обслуговуванні людей похилого прослідковуються ситуації в яких конфліктуючі сторони: підопічний -соціальний працівник. Часто це виникає через стереотипну поведінку старих людей, а саме:

- активне неприйняття соціальної допомоги в повсякденному житті, недовіра до соціальних працівників, небажання бути залежними від чужих, сторонніх людей;

- явні рентні установки, прагнення і наполегливість в отриманні як можна більшої кількості послуг з боку соціальних працівників, покладання на останніх виконання всіх побутових обов'язків;

- незадоволеність своїми життєвими умовами переноситься на соціальних працівників, з якими безпосередньо спілкуються;

- соціальний працівник сприймається як об'єкт, який несе відповідальність за їх фізичне здоров'я, моральний і матеріальний стан.

Не є виключенням і претензійна позиція людей похилого віку, тобто « Ви повинні це робити…», «Ви отримуєте за свою роботу кошти …» тощо.

Робота із старими людьми у всіх країнах вважається однією з найважчих в усіх відношеннях: велике розчарування осіб, котрі забезпечують догляд за ними; щоб його уникнути, необхідні висока професійна підготовка, розуміння і знання психологічних особливостей літнього і старечого віку.

Тому соціальним працівникам потрібно із самого початку готуватися до того, що в їх роботі подяк буде значно менше, ніж підозрілості, необґрунтованих звинувачень, а нерідко і незаслужених образ. Соціальні працівники повинні бути підготовлені до того, щоб бути терплячими і дбайливими до будь-якої, навіть дуже капризній і докучливої старої людини. Але незважаючи на це неодноразово прослідковувалися конфліктна поведінка зі сторони самих працівників організації, які в силу свого низького професійного рівня, рівня культури, а також дуже суворі, владні соціальні працівники, працюючі головним чином через гроші або заради кар'єри, не справляються з таким видом діяльності. У свою чергу старі люди із своїм життєвим досвідом дуже легко розуміють і уловлюють фальш і нещирість у відношенні до них. Ніколи не заслужить довіри з боку старих людей і кваплива людина, що не уміє вислухати, стурбована своїми власними проблемами. На думку самих старих людей, їх вимоги до соціальних працівників такі: перш за все доброта і чесність, безкорисливість і співчуття. Уміння слухати - одна з головних якостей соціального працівника, а сумлінність, відповідальність і вимогливість до себе повинні визначати його професійний статус.

Стара людина повинна стати для соціального працівника суб'єктом індивідуального підходу. Відчуття пошани до старої людини, зацікавленість її життєвим шляхом і досвідом звичайно підвищують довіру до соціальною працівника, його авторитету як фахівця. Ніколи не можна забувати про те, що при бесіді із старою людиною потрібно прагнути зберігати на обличчі вираз інтересу, співчуття і доброзичливості.

Догляд за старими людьми - це уважне і дбайливе спостереження за іншими, уміння увійти до світу їх переживань з одночасним сприйняттям і повторною перевіркою власних відчуттів. Це уміння сприймати старих людей такими, які вони є.

Догляд за старими людьми - це тактовні, заплановані дії, довіра і допомога в процесах адаптації старої людини до життєвих умов, що змінилися.

Тільки сприйнявши ці принципи і поклавши їх в основу професіоналізму, можна витримати всі психічні і фізичні навантаження, пов'язані з доглядом за старими людьми.

Висновки до другого розділу

Таким чином можна зробити висновок, що за останні роки кардинально змінилася оцінка ролі людей старшого покоління в житті суспільства, зростає усвідомлення як їх значимості в соціальному, економічному, політичному розвитку країни, так і їх внеску в збереження морально-духовних традицій і цінностей сім'ї, роду, нації. Збереження соціальної активності громадян похилого віку після виходу на пенсію переконливо демонструють велика кількість країн, де залишковий фізичний та інтелектуальний потенціал представників старшого покоління ефективно використовується як в економічному, так і в громадсько-політичному житті.

Але насьогодні всеодно важливою соціальною - психологічною проблемою є старіння. Старіння це процес, який відбувається протягом усього життя людини. Загальною є думка, що „третьому віці” стан людини тісно пов'язаний з адаптацією минулі роки - у молодому та середньому віці - і залежить від умов праці, харчування, побуту, стресових ситуацій і т. д.

Самі люди похилого віку часто порівнюють старіння зі сходженням на гору, коли підйом дається все важче, супутників, як і фізичних сил, все менше, зменшуеться й кількість життєвих цінностей, які залишаються значущими. На перший план виступають механізми компенсації своїх сил, здоров'я, статусу, груп підтримки. Для нормального старіння в пенсіонерів слід розвивати саме ці механізми психічного життя. З цієї точки зору важливим є вивчення нових видів діяльності, розвиток творчості, здобуття нових знань.

Також слід зазначити, що люди похилого віку мають отримувати належне соціальне обслуговування це, тобто сукупність спеціальних послуг, які надаються людям літнього і старого віку в домашніх умовах чи спеціалізованих державних закладах, що включають соціально-побутову допомогу і морально-психологічну підтримку.

Робота із старими людьми у всіх країнах вважається однією з найважчих в усіх відношеннях: велике розчарування осіб, котрі забезпечують догляд за ними; щоб його уникнути, необхідні висока професійна підготовка, розуміння і знання психологічних особливостей літнього і старечого віку.

Стара людина повинна стати для соціального працівника суб'єктом індивідуального підходу. Відчуття пошани до старої людини, зацікавленість її життєвим шляхом і досвідом звичайно підвищують довіру до соціальною працівника, його авторитету як фахівця. Ніколи не можна забувати про те, що при бесіді із старою людиною потрібно прагнути зберігати на обличчі вираз інтересу, співчуття і доброзичливості.

Догляд за старими людьми - це уважне і дбайливе спостереження за іншими, уміння увійти до світу їх переживань з одночасним сприйняттям і повторною перевіркою власних відчуттів. Це уміння сприймати старих людей такими, які вони є.

РОЗДІЛ ІІІ. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

3.1 Методика К. Томаса «Як ти дієш в конфліктній ситуації»

У своєму підході до вивчення конфліктних явищ К. Томас зробив акцент на зміні традиційного відношення до конфліктів. Вказуючи на те, що на ранніх етапах їх вивчення широко використовувався термін «вирішення конфліктів», він підкреслював, що під цим терміном мається на увазі те, що конфлікт можна та необхідно вирішувати. Метою вирішення конфліктів, на його думку, був деякий ідеальний безконфліктний стан, де люди працюють в повній гармонії. Проте останнім часом сталася істотна зміна відносно специалістів до цього аспекту дослідження конфліктів.

Вона була викликана, на думку К. Томаса, по меншій мірі, двома обставинами: усвідомленням марності зусиль по повній елімінації конфліктов та збільшенням числа досліджень, які вказують на позитивні функції конфліктів.

Звідси на думку автора наголос має бути перенесений з вирішення конфліктів на управління ними. Відповідно до цього К. Томас вважає потрібним зосередити увагу на наступних аспектах вивчення конфліктів: які форми поведінки в конфліктних ситуаціях характерні для людей, які з них є продуктивнішими або деструктивними; яким чином можливо стимулювати продуктивну поведінку.

Для опису типів поведінки людей в конфліктних ситуаціях К. Томас вважає прийнятною двомірну модель регулювання конфліктів, основоположними вимірами в якій являются кооперація, пов'язана з увагою людини до інтересів інших людей, залучених в конфлікт, і напористість для якої характерний акцент на захисті власних інтересів. Відповідно цим двом основним вимірам К. Томас виділяє наступні способи регулювання конфліктів:

1) змагання (конкуренція) як прагнення досягти задоволення своїх інтересів в збиток іншому;

2) пристосування, що означає в протилежність суперництву принесення в жертву особистих інтересів для іншого;

3) компроміс;

4) уникнення, для якого характерні як відсутність прагнення до кооперації, так і відсутність тенденції до досягнення власних цілей;

5) співпраця, коли учасники ситуації шукають альтернативу, яка повністю задовольняє інтереси обох сторін.

К. Томас вважає, що при уникненні конфлікту жодна із сторін не досягає успіху при таких формах поведінки, як конкуренція, пристосування і компроміс, або один з учасників є у виграші, а інший програє, або обидва програють, оскільки йдуть на компромісні поступки. І лише в ситуації співпраці обидві сторони опиняються у виграші.

У своєму опитувальнику по виявленню типових форм поведінки К. Томас описує кожен з п'яти перерахованих можливих варіантів 12 судженнями про поведінку індивіда в конфліктній ситуації. У різних поєднаннях вони згруповані в 30 пар, в кожній з яких респонденту пропонується вибрати ту думку яка являєтся найбільш типовою для характеристики його поведінки.

Я в конфліктній ситуації:

1. а) Інколи я надаю можливість іншим взяти на себе відповідальність за рішення спірного питання.

б) Чим обговорювати те, в чому наші думки розрізняються, я намагаюсь звернути увагу на те, з чим ми обидва згодні.

2. а) Я намагаюсь знайти компромісне рішення.

б) Я намагаюсь врегулювати спір з урахуванням всіх інтересів іншої людини і моїх особистих.

3. а) Зазвичай я наполегливо намагаюсь добитися свого.

б) Інколи я жертвую своїми особистими інтересами заради інтересів іншої людини.

4. а) Я намагаюсь прийти до згоди на основі взаємних поступків.

б) Я намагаюсь не задіти почуттів іншої людини.

5. а) Залагоджуючи спірну ситуацію, я весь час намагаюсь знайти підтримку іншого.

б) Я стараюсь робити все, щоб запобігти прояву даремної напруги.

6. а) Я намагаюсь запобігти неприємностей стосовно себе.

б) Я намагаюсь досягти свого.

7. а) Я стараюсь відкласти рішення спірного питання для того, щоб з часом вирішити його до кінця.

б) Я вважаю можливим в чомусь одному поступитись, щоб досягти свого в іншому.

8. а) Зазвичай я наполегливо намагаюсь досягти свого.

б) На першому місці я намагаюсь розібратися, які і кого інтереси затронуті, і навколо чого виник спір.

9. а) Думаю, що не завжди потрібно хвилюватися із-за будь-яких непорозумінь.

б) Я зроблю все, щоб досягти свого в спорі.

10. а) Я твердо намагаюсь досягти свого.

б) Я намагаюсь знайти рішення проблеми, яке б влаштовувало усіх.

11. а) На першому місці я намагаюсь розібратися, які інтереси затронуті в спорі, із-за чого виник спір.

б) Я намагаюсь заспокоїти іншого і перш за все зберегти наші стосунки.

12. а) Зазвичай я стараюсь не займати таку позицію, яка може викликати спірні ситуації.

б) Я надаю можливість іншому в чомусь залишитись при своїй думці, якщо він також йде на зустріч.

13. а) Я пропоную в спорі середню позицію.

б) Я наполягаю, щоб все було зроблено по-моєму.

14. а) Я повідомляю іншому свою точку зору на проблему і запитую про його погляди.

б) Я намагаюсь запевнити іншого в правильності і перевагах моїх поглядів.

15. а) Я стараюсь заспокоїти іншого і зберегти наші стосунки.

б) Я стараюсь зробити все необхідне, щоб запобігти напруги в стосунках.

16. а) Я намагаюсь не задіти почуттів іншого.

б) Я зазвичай намагаюсь запевнити іншого в перевагах моєї позиції.

17. а) Зазвичай я наполегливо намагаюсь добитися свого.

б) Я стараюсь робити все, щоб запобігти прояву даремної напруги в стосунках.

18. а) Якщо це принесе іншому радість, я даю йому можливість настояти на своєму.

б) Я надаю йому можливість залишитися при своїй точці зору, якщо він йде мені на зустріч.

19. а) По-перше я намагаюсь вияснити, із-за чого виник спір, і чиї затронуті інтереси.

б) Я стараюсь відкласти рішення спірного питання для того, щоб з часом вирішити його до кінця.

20. а) Я намагаюсь швидко подолати наші суперечки.

б) Я стараюсь знайти найкращу численність вигод і втрат для нас обох.

21. а) Залагоджуючи відносини, намагаюсь бути уважним до іншого.

б) Я завжди схиляюсь до прямого і відвертого обговорення проблем.

22. а) В спорі я намагаюсь знайти позицію, яка знаходиться посередині і моєї, і іншої людини.

б) Я відстоюю свою позицію.

23. а) Як правило, я переймаюсь про те, щоб задовольняти потреби кожного з нас.

б) Інколи я надаю можливість іншим взяти на себе відповідальність за рішення спірного питання.

24. а) Якщо іншому його позиція здається дуже важливою, я намагаюсь йти йому на зустріч.

б) Я стараюсь запевнити іншого піти на взаємну згоду.

25. а) Я намагаюсь запевнити іншого в своїй правоті.

б) Вирішуючи спірні питання, я намагаюсь бути уважним до приводів іншого.

26. а) Я зазвичай пропоную в спорі середню позицію.

б) Я майже завжди намагаюсь задовольнити інтереси кожного з нас.

27. а) Частіше всього намагаюсь запобігти спорів.

б) Якщо це принесе радість іншому, я даю йому можливість настояти на своєму.

28. а) Зазвичай в спорі я наполегливо намагаюсь добитись свого.

б) Залагоджуючи конфлікт, я зазвичай намагаюсь знайти підтримку в іншого.

29. а) Я зазвичай пропоную в спорі середню позицію.

б) Думаю, що не завжди треба хвилюватися через виникаючі спори.

30. а) Я намагаюсь не задіти почуттів іншого.

б) Я завжди займаю в спорі таку позицію, щоб ми разом могли добитись успіху.

3.2 Аналіз результатів дослідження

Методика діагностики тактики поведінки в конфліктній ситуації К.Н. Томаса проводилася з першою групою в Горбанівському геріатричному пансіонаті м. Полтава. Було обрано 50 чоловік, віком від 60 до 85 років. З них 26 жінок та 24 чоловіка, які проживають та знаходяться на стаціонарному соціальному обслуговуванні. До другої групи було обрано також 50 чоловік похилого віку, які проживають в домашніх умовах з сім`ями, з них 28 жінок та 22 чоловіка, віком від 62 до 81 року.

Учасникам опитування пропонувалось 30 пар варіантів поведінки в конфліктній ситуації. В парі вони повинні були вибрати один із двох варіантів поведінки («а» або «б») і зафіксувати його в протоколі.

Результати показали, що у жінок, які проживають в стаціонарному закладі соціального обслуговування домінує такий вид поведінки в конфліктній ситуації, як конкуренція 55% - тобто прагнення досягти задоволення своїх інтересів в збиток іншому;

На другому місці переважає пристосування 20% - цей тип поведінки є доречним у таких ситуаціях:

- якщо результат справи непринциповий для індивіда, але надто важливий для його опонента;

- коли протилежна сторона наділена більшою владою, завдяки чому обов'язково переможе;

- коли індивід усвідомлює, що, пішовши на деякі поступки, небагато втратить;

- за необхідності на певний період пом'якшити ситуацію, а через деякий час повернутися до цього питання, сподіваючись на успіх.

У кожному разі індивід йде на поступки, погоджується з тим, на чому наполягає його опонент.

Пристосування дещо нагадує уникання, оскільки передбачає перенесення вирішення проблеми на пізніше. Відмінність пристосування полягає в тому, що індивід діє разом зі своїм опонентом, пристає на його вимоги, пропозиції. Вдаючись до уникання, він нічого не робить для задоволення інтересів опонента, а просто відштовхує від себе проблему.

Отже, пристосовуючись до думки іншого, людина пом'якшує конфліктну ситуацію, що може відновити гармонію.

На третьому місці - співпраця 10% та компроміс 10% - така поведінка спрямована на пошук рішення, яке б задовольняло інтереси всіх сторін. Тому втягнуті в конфлікт сторони, захищаючи свої інтереси, намагаються плідно співпрацювати.

Співробітництво є оптимальним типом поведінки у таких ситуаціях:

- якщо вирішення проблеми дуже важливе для обох сторін і ніхто не має наміру поступатися комусь;

- якщо у сторін тісні, тривалі й взаємозалежні відносини;

- якщо відносини мають час на вирішення проблеми;

- якщо сторони обізнані з проблемою, чітко усвідомлюють свої та зустрічні інтереси;

- якщо обидва опоненти здатні викласти суть своїх інтересів та вислухати один одного;

- якщо сторони наділені однаковою владою або не усвідомлюють відмінності в становищі.

Співробітництво є мудрим підходом у розв'язанні проблеми, найпродуктивнішою стратегією і стилем поведінки у конфліктах. Воно є конструктивним способом виходу із конфлікту, задоволення інтересів обох сторін, а на останньому уникнення 5% - цей тип поведінки може бути доречним, якщо предмет розбіжностей не представляє для людини великої цінності, якщо ситуація може вирішитися сама собою (це буває рідко, але все ж буває), якщо зараз немає умов для ефективного вирішення конфлікту, то через деякий час вони з'являться.(Діаграма 1)

Діаграма 1

Тактика поведінки жінок в конфліктних ситуаціях, які проживають в стаціонарному закладі обслуговування

У чоловіків, які проживають в стаціонарному закладі на першому місці конкуренція 40%; на другому пристосування 18%; далі йде уникнення 15% та співпраця 15%,а на останньому місці компроміс 12% (Діаграма 2)

Діаграма 2

Тактика поведінки чоловіків в конфліктних ситуаціях, які проживають в стаціонарному закладі обслуговування

В цілому у чоловіків та жінок похилого віку, які проживають та обслуговуються в стаціонарному закладі домінує конкуренція 55%, на другому місці компроміс - 15% та пристосування 15% останні місця розподіляють співпраця 12,5% та уникнення 2,5%. ( Діаграма 3)

Діаграма 3

Тактика поведінки чоловіків та жінок в конфліктних ситуаціях, які проживають в стаціонарному закладі обслуговування

Провівши дослідження з другою групою людей похилого віку, які проживають в домашніх умовах з родиною, ми виявили, що результати відрізняються від попередніх.

У жінок, які проживають з сім`єю домінує такий вид поведінки в конфліктній ситуації, як компроміс 37,5% - цей тип передбачає врегулювання проблеми шляхом взаємних поступок. Він є особливо ефективним, якщо сторони усвідомлюють, що одночасне досягнення одного й того самого неможливе.

Компроміс як продуктивний тип поведінки зарекомендував себе у таких ситуаціях:

- якщо обидві сторони наділені однаковою владою, а їх інтереси взаємовиключні;

- якщо індивід намагається знайти рішення, відчуваючи дефіцит часу або усвідомлюючи, що це економний та ефективніший шлях;

- якщо індивіда влаштовує тимчасове рішення або короткочасна вигода;

- якщо інші способи вирішення проблеми виявилися неефективними;

- усвідомлюючи, що компроміс збереже відносини, тому краще отримати хоча б дещо, ніж втратити все.

На другому місці переважає пристосування 25% та співпраця 25% - така поведінка спрямована на пошук рішення, яке б задовольняло інтереси всіх сторін, а на останньому конкуренція 12,5% - цей тип поведінки може бути ефективним, якщо людина наділена певною владою, переконана, що її рішення чи підхід є правильними, і володіє достатнім ресурсом, щоб наполягати на них. Однак в особистих стосунках конкуренція може викликати відчуження. (Діаграма 4)

Діаграма 4

Тактика поведінки жінок в конфліктних ситуаціях, які проживають в домашніх умовах з родиною

У чоловіків, які проживають з родиною на першому місці співпраця 50%; на другому компроміс 30%; далі йде конкуренція 10% та пристосування 10%. (Діаграма 5)

Діаграма 5

Тактика поведінки чоловіків в конфліктних ситуаціях, які проживають в домашніх умовах з родиною

В цілому у людей похилого віку, які проживають з родиною домінує співпраця - 38,8%, на другому місці компроміс - 27,7%, останні місця розподіляють пристосування (16,9%) та конкуренція (16,6%). (Діаграма 6)

Діаграма 6

Тактика поведінки чоловіків та жінок в конфліктних ситуаціях, які проживають в домашніх умовах з родиною

Висновоки до третього розділу

Таким чином можна зробити висновок, що у своєму підході до вивчення конфліктних явищ К. Томас робив акцент на зміні традиційного відношення до конфліктів. Вказуючи на те, що на ранніх етапах їх вивчення широко використовувався термін «вирішення конфліктів», він підкреслював, що під цим терміном мається на увазі те, що конфлікт можна та необхідно вирішувати. Метою вирішення конфліктів, таким чином, був деякий ідеальний безконфліктний стан, де люди працюють в повній гармонії. Проте останнім часом сталася істотна зміна відносно специалістів до цього аспекту дослідження конфліктів.

Вона була викликана, на думку автора, по меншій мірі, двома обставинами: усвідомленням марності зусиль по повній елімінації конфліктов та збільшенням числа досліджень, які вказують на позитивні функції конфліктів.

Для опису типів поведінки людей в конфліктних ситуаціях К. Томас вважає прийнятною двомірну модель регулювання конфліктів, основоположними вимірами в якій являются кооперація, пов'язана з увагою людини до інтересів інших людей, залучених в конфлікт, і напористість для якої характерний акцент на захисті власних інтересів. При уникненні конфлікту жодна із сторін не досягає успіху при таких формах поведінки, як конкуренція, пристосування і компроміс, або один з учасників є у виграші, а інший програє, або обидва програють, оскільки йдуть на компромісні поступки. І лише в ситуації співпраці обидві сторони опиняються у виграші.

Слід зауважити на тому, що нами було проведено опитування по методиці Томаса К.Н. «Як ти дієш в конфліктній ситуації». Методика діагностики тактики поведінки в конфліктній ситуації проводилася з першою групою в Горбанівському геріатричному пансіонаті м. Полтава. Було обрано 50 чоловік, віком від 60 до 85 років. З них 26 жінок та 24 чоловіка, які проживають та знаходяться на стаціонарному соціальному обслуговуванні. До другої групи було обрано також 50 чоловік похилого віку, які проживають в домашніх умовах з сім`ями, з них 28 жінок та 22 чоловіка, віком від 62 до 81 року.

Результати вказують на те, що в людей похилого віку, які проживають в стаціонарних закладах домінує такий тип поведінки в конфліктній ситуації як конкуренція - 55%; на другому місці компроміс - 15% та пристосування 15% останні місця розподіляють співпраця 12,5% та уникнення 2,5%.

Конфліктність, яка домінує у людей похилого віку, що підтверджено і дослідженням зумовлена насамперед психологічним дискомфортом в зв`язку з відривом від сім`ї, адже саме в родині людина почуває себе потрібною та захищеною, відчуває турботу рідних і навпаки турбується та дбає про них, гармонійно реалізовує свої потреби чим активно вливається у повсякденність буття. Також велику роль відіграють такі чинники як адаптаційний період, коли людина похилого віку змінює звичний спосіб життя та пристосовується до нового місця проживання, прийнятих там норм та правил; зміна активного та різноманітного способу життя на монотонний, де можливості зайнятості обмежені; психологічна несумісність проживаючих в стаціонарних закладах тощо.

У людей похилого віку, які проживають з родиною домінує співпраця - 38,8%, на другому місці компроміс - 27,7%, останні місця розподіляють конкуренція (16,6%) та пристосування (16,9%). Проаналізувавши дані можна підтвердити той факт, що сімейні цінності, родинний клімат зберігає у людей похилого віку відчуття тепла, допомагає позитивно сприймати реалії життя, в результаті чого вони менше проявляють конфліктну поведінку та більш схильні до співпраці.

Також ми розробили рекомендації для соціальних працівників щодо профілактики конфліктних організацій.

ВИСНОВКИ

Аналізуючи роботу можна зробити висновок, що дослідження конфлікту як своєрідного соціально-психологічного феномену вимагає висунення своєрідної аксіоми про конфліктність людського існування. Людина живе в суспільстві, діє в системі міжособистісних стосунків, її діяльність спрямована на задоволення власних потреб. Соціальна наука завжди приділяла увагу вивченню суперечностей, але вони не можуть розглядатися як синоніми конфліктів. Суперечності, протилежності, відмінності - це необхідні, але ще недостатні умови для конфлікту; вони перетворюються на конфлікт тоді, коли начнуть взаємодіяти сили, які є їх носіями. Таким чином, конфлікт - це прояв об'єктивних і суб'єктивних суперечностей, який відображується в протиборстві їх носіїв, тобто сторін.

Будь-який конфлікт, оскільки він виникає в суспільстві та існує між людьми, завжди має суспільний характер, тобто є конфліктом соціальним у широкому значенні цього слова. При такому підході конфлікт виступає як зіткнення двох чи більше різноспрямованих сил з метою реалізації їх соціальних інтересів в умовах взаємної протидії. Суб'єктами цих конфліктів можуть бути індивіди, малі і великі групи, соціальні рухи, економічні і політичні угрупування тощо. Одним із різновидів соціального конфлікту в його широкому розумінні є власне соціальний конфлікт або конфлікт в соціальній сфері.

Виникнення конфлікту нерозривно пов'язано з появою та розвитком суперечностей. Назрівання і розгортання конфлікту відображує кульмінаційний етап боротьбі реальних протилежностей. Розв'язання ж конфлікту веде до руйнування даної суперечливої єдності з одночасним виникненням його нової якості.

Не завжди конфлікти можна трактувати в якості позитивного або негативного явища. В той же час конфлікти, які наносять непоправні збитки людям, повинні бути попереджені. Якраз на попередження конфліктів направлені зусилля і державних, і громадських інститутів. Передбачення можливих варіантів розвитку подій здійснює умови для результативного управління ними. Прогнозування виникнення конфліктів є важливою передумовою ефективної діяльності по їх попередженню.

Прогнозування і профілактика конфліктів - важливі фактори, залагодження соціальних протиріч. Регулювання конфліктами в соціальних організаціях потребує дотримання ще одного принципу. Можна, звичайно, намагатися заставити опонентів відмовитися від своїх намірів, не допускати їх боротьби, але це не завжди буває ефективно. Краще всього дати можливість людям захищати свої інтереси, але домогтися, щоб вони робили це шляхом співробітництва та компромісу. Бажано не змінювати радикальним способом розвиток подій, а зробити так, щоб форма рішення назріваючого противоріччя конструктивною, мирною.

Слід зауважити на тому, що люди похилого віку схильні до прояву конфліктної поведінки, це зумовлено рядом причин, а зокрема віковими особливостями, тобто старістю. У старості відбуваються визначені зміни в організмі людини, знижується енергетичний потенціал, зменшується кількість води, солей і мікроелементів, погіршується кисневий обмін і кровопостачання мозку, а також спостерігається ряд інших несприятливих фізіологічних явищ. Виникає підвищена психологічна стомлюваність, сповільненість сприйняття, реакції і мислення, погіршується пам'ять, слабшає мотивація діяльності; помітні зміни в емоційній сфері: зосередженість на своїх інтересах, уразливість, підозрілість і т.ін.

Соціально-психологічні аспекти старості не можуть не мати зв'язку з тим суспільством та громадкістю, в яких протікає життя індивіда. Крім того, дуже важливе місце займає психологічний клімат родини, в якій проживає людина похилого віку. Навідь при матеріальному благополуччі, кваліфікованій медичній допомозі, фінансовій підтримці родичів пенсіонери часто одинокі і нещасливі, навіть якщо вони проживають в родинах своїх дітей та внуків. Головною умовою благополучної старості є психологічний комфорт, який заключається в тому, що у старої людини існує почуття необхідності і незамінності хоча б для близьких людей. Але прослідковуються випадки, коли благополуччя літньої людини залежить і від належного соціального обслуговування як в стаціонарних, так і не в стаціонарних закладах.