Інформаційне суспільство

Структурні, політико-правові та економічні основи інформаційного суспільства. Київ - інформаційно-аналітичний центр України. Інформаційні технології в забезпеченні соціально-економічного розвитку м. Київа. Розвиток інформаційного суспільства в Україні.

Рубрика Социология и обществознание
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 12.09.2010
Размер файла 182,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

1.1 Поняття “інформаційне суспільство” і його сутність

1.2 Структурні основи інформаційного суспільства

1.3 Політико-правові і економічні основи інформаційного суспільства

РОЗДІЛ 2 ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ (НА ПРИКЛАДІ КМДА)

2.1 КИЇВ - інформаційно-аналітичний сервіс столиці України

2.2 Аналіз Internet користувачів м.Київа у контексті розвитку інформаційного суспільства

2.3 Інформаційні технології в забезпеченні соціально-економічного розвитку м.Київа

РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

3.1 Теоретичне обґрунтування оптимізації становлення і розвитку інформаційного суспільства в Україні

3.2 Особливості становлення українського інформаційного суспільства

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

Вступ

Актуальність теми зумовлена потребою дослідження суспільства нового типу, яке протягом останніх десятиліть все частіше характеризують як інформаційне суспільство. Саме розвиток сучасних інформаційних і комунікаційних технологій, зростання кількості інформації все більше визначають сутність нашої епохи. Новітні інформаційно-комунікаційні технології мають величезний перетворювальний вплив на всі сфери сучасного суспільства як у межах національних кордонів, так і у світі в цілому. Глобальність процесів, що відбуваються, неминуче підвищує інтерес до теоретичного осмислення особливостей інформаційного суспільства й емпіричного вивчення впливу інформаційно-комунікаційних технологій на трансформацію соціально-економічних, політичних і культурних структур.

У розвинених країнах сфера інформаційно-комунікаційних технологій виступає запорукою соціального, економічного і політичного благополуччя. Починаючи з 90-х років ХХ століття розвиток інформаційного суспільства є пріоритетним напрямом державної політики в провідних країнах світу.

У грудні 2003 року питання створення глобального інформаційного суспільства вперше в історії людства було підняте на вищому міждержавному рівні у межах проведення I стадії Всесвітнього Самміту з питань Інформаційного Суспільства. На цьому міжнародному форумі лідери 161 держави світу підписали два стратегічні документи “Декларацію принципів” і “План дій”, які визначили напрями подальшого розвитку інформаційного суспільства на всіх рівнях, а також визнали необхідність розробки і реалізації національних стратегій його розвитку в кожній конкретній країні.

Починаючи з 1998 р. у вказаний процес включилася Україна, проте на цьому шляху перед нашою країною постає чимало труднощів, пов'язаних, насамперед, з перехідним характером розвитку українського суспільства. Сьогодні для досягнення головної мети - ефективної інтеграції України в глобальне інформаційне співтовариство їй необхідно вирішити унікальне в світовій історії завдання - сформувати інформаційний простір і водночас створити демократичну, соціальну, правову державу і громадянське суспільство.

Теоретичне обґрунтування розвитку інформаційного суспільства значно відстає від практичного використання інформаційно-комунікаційних технологій. Таким чином, є доцільним розглянути інформаційний розвиток з позиції соціального, політичного і філософського аналізу. Створення наукової концепції, здатної синтезувати загальні проблеми інформаційного суспільства, а також перспективи розвитку інформаційного простору України, складає надзвичайно актуальне теоретичне завдання, вирішення якого дозволить соціальним суб'єктам всіх рівнів усвідомити свою роль і місце в нових умовах, обґрунтувати стратегію інформаційного розвитку нашої країни, з'ясувати особливості інформаційних процесів у транзитивних умовах, а також ефективно вирішувати суто практичні завдання створення і розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Різні аспекти інформаційного суспільства, зокрема, роль і місце людини в процесах глобалізації та інформаційних взаємодіях, специфіка розвитку інформаційного суспільства в окремих високорозвинених країнах, і країнах, що розвиваються, проаналізовані в українській і російській літературі у працях І.Ю. Алексєєвої, М.С. Демкової, Т.А. Берези, Л.В. Березовець, О.Л. Вартанової, С.Т. Кара-Мурзи, А.В. Колодюка, І.Б. Колиушко, В.І. Лисицького, Л.Г. Мельника, І.С. Мелюхіна, А.І. Ракитова, Г.Л. Смоляна, Д.С. Черешкіна, А.А. Чернова та ін.

Розгляду політичних аспектів суспільства знання, що формується, присвячені праці Г.Т. Артамонова, В.А. Васильєва, М.С. Вершиніна, М.С. Демкової, Н.З. Згуровського, В.В. Пастухової, А.І. Ракитова, Т.Л. Тихонової, М. Фігеля та ін.

Економічна складова інформаційного суспільства розглядається в публікаціях Ю.М. Бажала, М.Г. Делягіна, Т.В. Єршової, А.Я. Жаліло, В.Л. Іноземцева, Л.Г. Мельника, С.І. Романенко та ін.

Застосування інформаційних технологій в процесі вивчення конкретних суспільств сприяли появі економічної теорії інформації (Дж.Стіглер, Дж.Акерлоф), теорії інформаційного суспільства (А.Тоффлер) та постіндустріального суспільства (Д.Белл). З доробку сучасних українських вчених в цьому контексті привертають увагу праці В.Д.Гавловського, В.С.Цимбалюка, А.С.Гальчинського, Р.А.Калюжного. У даний час активно працюють у цьому напрямку російські вчені В.Л.Іноземцев, Г.Т.Артамонов та ін. Не можна залишити поза увагою і наукові розробки філософа А.І.Ракітова, фундаментальна праця якого “Філософія комп'ютерної цивілізації”, незважаючи на її давність, залишається найзмістовнішим, найґрунтовнішим виданням з даної проблематики на пострадянському просторі, котре є актуальним донині. Поява теорії М.Кастельса про інформаціональний капіталізм у мережевому суспільстві активізувала як розвиток інформаційних технологій, так і їх застосування в суспільних дослідженнях.

Широке використання інформаційних технологій у прогнозуванні та макроекономічному моделюванні економіки України активізувало формування і розвиток наукових шкіл економічного прогнозування, зокрема, київської (В.М.Геєць, Б.Є.Кваснюк, В.О.Точилін, М.І.Скрипниченко, Л.І.Федулова, О.І.Черняк, А.А.Алєксєєв, Н.І.Костіна В.В.Вітлінський, А.М.Єріна, І.Г.Лук'яненко), харківської (Т.С.Клебанова, В.Я.Заруба, М.О.Кизим), донецької (Ю.Г.Лисенко, В.Л.Петренко, М.Г.Гузь, В.М.Андрієнко), запорізької (В.М.Порохня, В.О.Перепелиця), а також львівської (В.М.Вовк, В.І.Єлейко).

Крім того, в дипломі проаналізовано значну кількість українських і зарубіжних документів, аналітичних і інформаційних матеріалів спеціального і загального періодичного друку, статистичних даних по різних аспектах розвитку інформаційного суспільства. Значний інтерес для аналізу політики провідних держав у галузі розвитку інформаційного суспільства являють використані в роботі численні документи ЄС, ООН, ВТО, ЮНЕСКО, декларації та інші підсумкові документи саммітів глав держав, нарад міністрів з політики у сфері ЗМІ і міжнародних неурядових організацій.

Таким чином, актуальність проблеми, її недостатня наукова розробленість і практична соціальна значущість зумовили вибір теми дослідження.

Мета і завдання дослідження. Враховуючи ступінь розробленості проблеми, а також її багатоаспектність, у даному дослідженні ставиться мета: комплексно розкрити сутність інформаційного суспільства у м.Київі, його структурних основ і особливостей формування, а також дослідити проблемне поле інформаційного розвитку сучасної України.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення наступних дослідницьких завдань:

– розкрити суть поняття “інформаційне суспільство”;

– схарактеризувати основні концепції інформаційного суспільства;

– розглянути основні практичні моделі розвитку інформаційного суспільства на прикладі провідних держав, визначити загальні тенденції і специфіку їх прояву в окремих країнах;

- проаналізоувано інформаційну політику органів виконавчої влади (на прикладі КМДА)

– проаналізувати Київ як інформаційно-аналітичний сервіс столиці України;

– виявити Internet користувачів м.Київа у контексті розвитку інформаційного суспільства;

– структурувати інформаційні технології в забезпеченні соціально-економічного розвитку м.Київа

– обґрунтувати основні напрямки оптимізації розвитку інформаційного суспільства України взагалі і окремо м.Київа .

Об'єктом дослідження є інформаційне суспільство м.Київа.

Предметом дослідження є сутність і структурні основи інформаційного суспільства м .Київа, а також перспективи його розвитку.

Методи дослідження зумовлені специфікою даної дослідницької роботи і потребами комплексного і міждисциплінарного аналізу теми. У дослідженні автор спирався на загальнонаукові методи: порівняльно-критичний метод і принцип типологізації, структурно-функціонального метод, системний підхід, методи аналізу і синтезу, історичний метод, метод спостереження, а також метод опитування (анкетування).

Наукова новизна одержаних результатів. Результатом проведеного дослідження стала спроба аналізу розвитку інформаційного суспільства м.Київа і його перспектив. До найбільш значущих результатів і теоретичних висновків, що мають наукову новизну і виносяться на захист, належать такі: - запропоновано визначення інформаційного суспільства і розглядаються його найважливіші сутнісні характеристики; доведено, що інформаційне суспільство є сучасним станом цивілізаційного розвитку, сутність якого полягає у збільшенні масштабів створення, накопичення, передачі, обробки і використання інформації, перетворенні інформації і знання на продуктивні сили суспільства, а також у збільшенні впливу новітніх інформаційно-комунікаційних технологій на політику, економіку, соціальну структуру, право, культуру тощо; проаналізовані базові концепції інформаційного суспільства, виявлено певну еволюцію соціально-філософських поглядів на інформаційне суспільство від визначення його як постіндустріального суспільства до формування концепції суспільства знання, проаналізовані особливості розвитку інформаційного суспільства м.Київа.

Практичне значення одержаних результатів дослідження визначається актуальністю, новизною і сукупністю положень, які виносяться на захист. Результати дослідження складають певну методологічну базу для подальшого теоретичного дослідження проблем розвитку інформаційного суспільства. Одержані результати можуть бути використані державними органами, громадськими організаціями, іншими суб'єктами соціального процесу в діяльності зі створення умов для формування інформаційного суспільства в Україні. Сформульовані рекомендації можуть також використовуватися в законотворчій діяльності зі вдосконалення правовідносин у сфері інформатизації. Матеріали дослідження можуть стати теоретичною основою для розробки і впровадження деяких тем і спецкурсів з філософії, політології, соціології тощо.

Особистий внесок заключається в самостійному виконанні дослідженя.

Апробація результатів. Основні положення дослідження апробовано на

Матеріали дослідження пройшли апробацію на засіданні кафедри

Структура дипломної роботи зумовлена метою і завданнями, поставленими у процесі теоретичної розробки вибраної теми. Работа складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дипломної роботи складає 117 сторінок. З бібліографією сторінок 124. Список використаних джерел містить 76 найменуваннь.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

1.1 Поняття “інформаційне суспільство” і його сутність

Еволюція сучасного суспільства, що супроводжується корінними соціальними перетвореннями в світі і в нашій країні, рухається у напрямі того типу соціуму, який достатньо точно характеризується поняттям “інформаційне суспільство”. Йдеться про становлення глобальної інформаційної індустрії, підвищення ролі знань і інформації в економічному і соціокультурному розвитку, появу нових форм демократії, структурні зрушення в зайнятості і в інших сферах життєдіяльності суспільства. У наші дні формуються абсолютно нові відносини в економічному, соціальному і духовному житті людей, які описуються поняттям “інформаційне суспільство”.

Як справедливо відзначає В.Л. Іноземцев, “на початок 60-х років сформувалися найважливіші методологічні основи, що дозволяють розглядати становлення нового соціального стану з позицій відходу від традиційного індустріалізму і розвитку “економіки послуг”, пов'язаного з підвищенням ролі технологічного фактора, науки й освіти, розширенням впливу нового класу кваліфікованих професійних менеджерів і технократів і якісною зміною місця теоретичного знання і інформації в суспільному виробництві” [64, с. 2].

Спочатку дослідники інформаційного суспільства звертали увагу переважно на вдосконалення засобів поширення і забезпечення доступу до інформації, і в обговоренні домінували технологічні, інфраструктурні й економічні аспекти. Це було природним чином зумовлено вибуховим розвитком і конвергенцією інформаційних і комунікаційних технологій, що призвели до істотних змін на світовому ринку [21, с. 13]. Так, в 60-70-х роках ХХ ст. у західній літературі вважалося, що основою формування інформаційного суспільства є розвиток обчислювальної та інформаційної техніки. Називалася і низка інших ознак: глобальний характер інформації, вільне від державних кордонів поширення інформаційних потоків; значне зростання можливості збору, обробки, зберігання, передачі інформації, доступу до неї; збільшення дії інформації на розвиток різних сфер людської діяльності; перехід до нових форм зайнятості та ін.

Соціогуманітарні аспекти становлення нового інформаційного суспільства стали активно досліджуватися в результаті усвідомлення того, що черговий якісний стрибок у розвитку технологій породив нову глобальну соціальну революцію, що не поступалася революціям минулого за своїми масштабами і впливом на людське співтовариство. Сьогодні на перший план висуваються вже не проблеми подальшої технізації суспільства, як це вважалося ще кілька років тому, а проблеми його інтелектуалізації, створення і впровадження нових соціальних технологій, заснованих на ефективному використанні головного стратегічного ресурсу суспільства знань.

Існує декілька підходів до визначення поняття “інформаційне суспільство”. Наприклад, А. Даф виокремлює три способи розуміння інформаційного суспільства: з погляду інформаційно-економічного підходу, підходу з позиції інформаційних потоків і інформаційно-технологічного підходу. Відомий теоретик Ф. Уебстер виокремлює п'ять основних підходів, кожний з яких базується на тому або іншому критерії інформаційного суспільства, що знаходиться в його основі. Перш за все, це технологічний і економічний критерії (виходячи з найбільш явних перетворень у даних сферах людської життєдіяльності, більшість дослідників будують свої визначення інформаційного суспільства саме на них), критерій, пов'язаний зі змінами у сфері зайнятості населення (професійний), а також просторовий і культурний критерії [13, с. 14]. Аналізуючи різні підходи до визначення інформаційного суспільства, Ф. Уебстер відзначає існування ще одного визначення, кардинально відмінного від попередніх; воно виходить не з того, що у наш час стало більше інформації, а з того, що характер цієї інформації змінив спосіб нашого життя. Ця дефініція передбачає, що в основі нашої поведінки сьогодні лежить теоретичне знання і інформація, а, отже, спирається не на кількісні критерії, що важко піддаються обліку, як попередні визначення, а на якісні, що є переконливим аргументом на його користь [73].

Дані підходи не обов'язково взаємо виключають один одного, хоча дослідники інформаційного суспільства відповідно до своїх уявлень виводять на перший план переважно те або інше визначення. При цьому основою більшості підходів стає переконання, що кількісні зміни у сфері інформації призводять до виникнення якісно нового типу соціального устрою. Багато в чому теоретики виходять із схожих міркувань: у наш час практично в усіх сферах життя суспільства стало більше інформації, значить суспільство, в якому ми живемо, інформаційне.

Розглянемо підходи до визначення “інформаційного суспільства”, що найчастіше зустрічаються. Нові технології одна з найпомітніших ознак настання нових часів, і їх часто приймають за ознаку народження інформаційного суспільства. Ідея полягає в тому, що великий обсяг технологічних новацій повинен призвести до соціального перевлаштування, бо його дія на суспільство дуже значна. Прихильник даного підходу провідний футуролог Е. Тоффлер, свою думку висловив у метафорі, що запам'ятовується: світ поступово формується трьома хвилями технологічних інновацій, які, як високий приплив, не можна зупинити. Першою була сільськогосподарська революція, другою промислова. Тепер на нас насувається третя хвиля інформаційна революція, яка провіщає новий спосіб життя [69]. Інформаційне суспільство, або за іншим висловом Тоффлера “суперіндустріальне суспільство”, це “складне, таке, що швидко розвивається, суспільство, засноване на найбільш передовій технології і постматеріалістичній системі цінностей” [70].

Таким чином, погоджуючись з величезною важливістю такої складової інформаційного суспільства, як інформаційні технології, нам бачиться дуже спрощеним і невірним визнавати за ними окрему провідну роль у соціальних змінах.

Інший підхід до визначення поняття “інформаційне суспільство”, що не менш часто зустрічається, пов'язаний з економічними перетвореннями. Цей підхід припускає облік зростання економічної цінності інформаційної діяльності. Якщо спостерігається збільшення частки інформаційного бізнесу у валовому національному продукті, то цілком логічно можна дійти висновку, що економіка стала інформаційною. Якщо в економічній сфері інформаційна активність превалює над діяльністю у галузі сільського господарства і промисловості, то, отже, можна говорити про інформаційне суспільство. Відповідно, інформаційне суспільство розуміється тут як суспільство, в якому головне місце займає діяльність із виробництва інформаційного продукту й інформаційних послуг [58]. Але, визнаючи об'єктивність збільшення інформаційного сектора в економіці в цілому і зростання економічної значущості інформації, не можна не відзначити складності даного підходу в спробі виділити розміри і складові інформаційного сектора економіки. Крім того, сучасну економіку не можна вважати повністю інформаційною, розвиток інформаційного сектора в ній логічно поєднується з існуванням традиційних індустріальних галузей, що також викликає певні сумніви в спробі зробити інформаційно-економічний критерій домінуючим в аналізі інформаційного суспільства.

Третій, професійний підхід до визначення поняття “інформаційне суспільство”, пов'язаний зі сферою зайнятості населення. Даний підхід тісно пов'язується з роботами Д. Белла, найвизначнішого теоретика “постіндустріального суспільства”. Цей термін практично синонімічний терміну “інформаційне суспільство“ і саме в цьому розумінні він використовується у роботах даного автора. Розглядаючи структуру зайнятості населення і моделі спостережуваних змін, Д. Белл припустив, що людство вступає в інформаційне суспільство, де більшість зайнятих працюють в інформаційній сфері. Зниження зайнятості у сфері виробництва і збільшення зайнятості у сфері послуг розглядається ним як заміщення фізичної праці працею “білокомірцевою”. Оскільки “сировиною” для нефізичної праці є інформація (вона протиставляється фізичній силі, навичкам ручної праці і її “машинним” характеристикам), істотне збільшення частки праці в інформаційній сфері може розглядатися як виникнення інформаційного суспільства [7].

Слід зазначити, що даний підхід до визначення інформаційного суспільства принципово відрізняється від технологічного й економічного. Акцент на змінах у сфері зайнятості підкреслює швидше трансформаційні можливості інформації як такої, ніж дія інформаційних технологій, тут інформація просувається і створюється у сфері зайнятості і реалізується в людях через навчання і досвід. Цілий ряд авторитетних авторів, від Р. Райха до М. Кастельса, вважають, що рушійною силою сучасної економіки є люди, чия головна здатність полягає у використанні інформації: сьогодні головними двигунами економіки стали ті, чия праця вимагає створення і використання інформації [51].

Дійсно, в розвинених країнах більше 70% робочої сили зайняті у сфері послуг, “білокомірцева” робота зараз превалює, що дає підстави для визначення інформаційного суспільства за допомогою запропонованого Беллом підходу. Недоліки даного підходу пов'язані, перш за все, з проблематичністю розподілу занять за категоріями “інформаційне” - “неінформаційне”. “Така методологія, підкреслює Ф. Уебстер, подає нам величезні обсяги інформаційної зайнятості, але не дає інструменту для диференціації найбільш істотних обсягів інформаційної роботи” [73, с. 23].

Наступний, четвертий підхід до визначення інформаційного суспільства, хоч і спирається на економіку і соціологію, ґрунтується на географічному або просторовому принципі. Головний акцент тут робиться на глобальні інформаційні мережі, які зв'язують різні місця планети, а тому впливають на організацію часу і простору. Особливої популярності ця концепція набула останніми роками у зв'язку зі збільшенням ролі інформаційних мереж у соціальній організації суспільства і розвитком Інтернету. Один з провідних прибічників даного підходу, М. Кастельс, доводить, що головною рисою інформаційної епохи стають мережі, що зв'язують між собою людей, інститути і держави. Починаючи з 70-х рр. ХХ ст., нова форма капіталізму, що з'явилася в результаті розвитку інформаційних технологій (за висловом автора - “інформаційний капіталізм”), використовує інформаційні мережі як на виробництві, так і для маркетингу по всьому світу. Таким чином, інформаційне суспільство в даному підході розглядається як глобальне мережеве суспільство, в якому мережі пронизують усю соціальну й економічну структуру [70; 71].

Поява електронних “супермагістралей” привернула увагу до перегляду співвідношення “час простір”. Дійсно, в мережевому суспільстві ускладнення, пов'язані з часом і простором, були багато в чому подолані, корпорації і навіть окремі люди дістали можливість ефективно вести свої справи в глобальному масштабі. Тому багато хто припускає, що все це знаменує серйозну трансформацію соціального устрою, яка може слугувати навіть ознакою революційних змін. При цьому, визнання розвитку інформаційних мереж провідним фактором у становленні інформаційного суспільства вимагає деяких застережень.

Наявності інформаційних мереж недостатньо для визнання суспільства інформаційним. Даний підхід також оперує нечіткими дефініціями, насамперед, невизначеним поняттям мережі, неясно, чи повинні під мережею матися на увазі тільки технологічні системи або всі соціальні інформаційні відносини, побудовані за мережевим принципом. Крім того, інформаційні мережі у формі поштового зв'язку, телеграфу і телефону існують відносно тривалий час, а якщо визнати їх існування провідним в інформаційному суспільстві, то стає незрозумілим виникнення проблематики інформаційного суспільства саме зараз, а не десятиліття і століття тому.

Підхід до визначення інформаційного суспільства, що використовує критерій культури, мабуть, найлегше визнати максимально повним і відповідним сучасним реаліям, проте культурні артефакти ще гірше за інших піддаються вимірюванням і формалізації. Дійсно, сучасна культура явно більш інформативна, ніж будь-яка попередня. Людина існує в медіанасиченому середовищі: її життя істотно символізується, воно проходить у процесах обміну й отримання повідомлень про неї і про інших. Визнання вибухового зростання культурних сенсів змушує багато авторів говорити про те, що людство увійшло до інформаційного суспільства. Вони рідко роблять спроби оцінити цей розвиток в кількісних характеристиках, а просто вказують, наскільки “очевидно”, що знаків і інформації сьогодні значно більше, ніж у попередні епохи. Перш за все, такий описовий характер мають концепції постмодерністських авторів, що досліджують інформаційне суспільство в рамках тексту і гіпертексту, симулякра і ризоми, гіперреальності і пастиша, сенсу, знаку й інших категорій власне постмодерністського дискурсу [17; c.210].

Наступний підхід до визначення інформаційного суспільства пов'язаний із змінами в політичній сфері суспільства і характері міжнародних відносин в умовах глобалізації. Держава і різні політичні сили, згідно з даним підходом, стають основними суб'єктами становлення і подальшого розвитку інформаційного глобального суспільства. Інформація і знання в таких умовах виступають одним з головних ресурсів держави, масштаби використання якого сьогодні можливо порівняти з використанням традиційних ресурсів, доступ до яких виступає одним з основних факторів соціально-економічного розвитку. При цьому підкреслюється, що розвиток інформаційно-комунікаційних технологій несе в собі кардинальні зміни в політичному житті суспільства, перш за все з боку його демократизації [20]. Але і такий підхід до визначення інформаційного суспільства, незважаючи на всю його важливість у виокремленні подальших перспектив світової спільноти як глобального інформаційного співтовариства, також бачиться дещо однобічним через його увагу лише до одного з аспектів даної проблеми.

Таким чином, аналіз даних підходів до визначення інформаційного суспільства демонструє, що вони або недостатньо розгорнені, або однобічні. Всі названі підходи дають надто проблематичні поняття щодо того, що, власне, складає сутність інформаційного суспільства й як його можна визначити. Пов'язане це переважно з тим фактом, що більшість даних визначень інформаційного суспільства виходять з його кількісних характеристик і припускають, що в якійсь точці, коли інформаційні критерії починають домінувати в різних сферах життєдіяльності суспільства, воно вступає в інформаційну стадію свого розвитку. Таким чином, кількісне збільшення обсягів інформації, трансформується в якісну зміну соціальної системи.

Без сумніву, можливість вимірити в кількісних показниках поширення інформації небезкорисна, але цього явно недостатньо. Можна погодитися з Ф. Уебстером, що для справжнього знання інформаційного суспільства, чим воно схоже на інші соціальні системи і чим відрізняється від них, необхідно комплексно вивчити якісні перетворення [13, с. 31]. Так, інформаційне суспільство можна визначити як суспільство, у якому домінуючу роль відіграє теоретичне знання. Відповідно до цього підходу, інформаційне суспільство чи “суспільство знань” улаштоване таким чином, що пріоритет у ньому віддається теорії, і саме це вважається відмітною рисою сучасності. Дійсно, теоретичне знання відіграє ключову роль у сучасному суспільстві на відміну від попередніх епох, коли домінували практичне і ситуативне знання. Сьогодні інновації навпаки беруть свій початок переважно від принципових теоретичних знань, з найбільшою очевидністю це виявляється в сфері науки і технологій, хоча пріоритет теоретичного знання існує й у політиці, економіці і навіть повсякденному житті. Відповідно до цього підходу, сучасне суспільство формується на основі рефлексії і рішень, при прийнятті яких велику роль відіграє оцінка ризиків, відповідно, теоретичному знанню надається центральне місце, тому що воно дає привід для рефлексії [30].

Але положення про пріоритетність теоретичного знання як визначального фактора інформаційного суспільства теж заперечується і не може вважатися єдино вірним через свою однобічність і неуважність до необхідного кількісного аналізу інформаційного суспільства і значеннєвого навантаження інформації в сучасному світі.

Таким чином, розглянувши основні підходи до визначення інформаційного суспільства в сучасному дискурсі, стає ясно, що жоден з них не може служити єдино вірною методологічною базою для вивчення настільки складного комплексного феномена. Рішення даної методологічної проблеми можливе тільки у випадку комплексного використання при визначенні й аналізі інформаційного суспільства елементів усіх згаданих вище підходів з обов'язковим урахуванням їхніх плюсів і мінусів. Крім визнання даного факту, авторський підхід до визначення інформаційного суспільства ґрунтується на наступних положеннях.

Насамперед, необхідно відзначити, що зрозуміти сутність інформаційного суспільства неможливо без аналізу смислоутворювальної категорії даного поняття - категорії “інформація”. Сьогодні не існує якого-небудь універсального поняття “інформація”. З погляду теорії семіотики інформація - це міра ліквідації невизначеності знання одержувача повідомлення про стан об'єкта чи яку-небудь подію [38]. При визначенні інформації існують два основних підходи: атрибутивний і функціональний. Атрибутивний підхід розглядає інформацію як об'єктивну властивість усіх матеріальних об'єктів, функціональний же стверджує, що інформація є умовою і результатом активної діяльності і можлива тільки на соціальному рівні [12, с. 432]. Крім того, інформація розглядається як усі відомості, знання, повідомлення, що допомагають у рішенні тієї чи іншої задачі. Інформація в даному дослідженні розуміється широко і містить у собі всі аспекти наведених вище визначень, так само як аудіовізуальну, видовищну інформацію і бази даних зі спеціалізованими відомостями (вузьке розуміння інформації).

Інформаційне суспільство, на думку більшості вчених, зробило інформацію своїм базовим параметром. Інформація стає основою соціального й інформаційного розвитку, основним ресурсом соціальних і економічних відносин. Д. Робертсон, спираючись на ідею взаємозумовленості цивілізаційного й інформаційного процесів, висунув формулу “цивілізація - це інформація”. Використовуючи кількісні міри математичної теорії інформації, учений ранжирує історію цивілізації за критерієм кількості виробленої інформації, виділяючи такі рівні: нульовий рівень інформаційна ємність мозку окремої людини - 107 біт; перший рівень усне спілкування усередині громади, села чи племені кількість циркулюючої інформації ~ 109 біт; другий рівень - письмова культура, мірою інформованості суспільства служить Александрійська бібліотека, що мала 532800 сувоїв, у яких містилося 1011 біт інформації; третій рівень книжкова культура: є сотні бібліотек, випускаються десятки тисяч книг, газет, журналів, сукупна ємність яких оцінюється в 1017 біт; четвертий рівень інформаційне суспільство з електронною обробкою інформації обсягом 1025 біт [21, с. 10-11].

Іншою важливою складовою підходу до визначення інформаційного суспільства бачиться визнання високої динамічності його розвитку і глибинного характеру змін у всіх сферах життєдіяльності людини. Домінуючим фактором сучасного етапу розвитку цивілізації є феномен, який деякі автори визначають як “інформаційна революція”. Так, на думку М. Вершиніна, інформаційна революція є результатом двох процесів, що паралельно розвиваються протягом всієї історії людства, - процесу постійного зростання ролі і збільшення обсягів інформації, необхідної для забезпечення життєдіяльності людського суспільства, і процесу розвитку й удосконалювання технологій накопичення і поширення інформації [21]. М. Вершинін в історії розвитку цивілізації виокремлює кілька інформаційних революцій (у результаті кардинальних змін у сфері обробки інформації): перша інформаційна революція відбулася близько 25 тисяч років тому і була пов'язана з появою мови як засобу спілкування і взаємодії в суспільстві; друга революція пов'язана з винаходом писемності, за допомогою якої з'явилася можливість передавати інформацію і знання між людьми від покоління до покоління; початок третьої революція відноситься до середини XVI ст., часу винаходу друкарства; четверта революція відбулася наприкінці XIX ст. і була пов'язана з появою електрики, за допомогою якої стало можливим використовувати технологічно нові способи передачі інформації, такі як: телеграф, телефон, радіо; нарешті, п'ята інформаційна революція (50-70-х рр. ХХ ст.) пов'язана з винаходом мікропроцесора і появою комп'ютера. Через інформаційно-телекомунікаційну інфраструктуру стало можливим передавати величезну кількість інформації, що призвело до безпрецедентного збільшення інформаційних потоків. Результатом інформаційної революції, що почалася, стала поява нового типу суспільства інформаційного.

Крім того, при визначенні сутності інформаційного суспільства бачиться необхідним використання такого терміна як “інформатизація”. Поділяючи точку зору ряду дослідників, відзначимо, що інформатизація суспільства - це глобальний соціальний процес виробництва і повсюдного використання інформації як суспільного ресурсу, що забезпечує інтенсифікацію економіки, прискорення науково-технічного прогресу країни, процесів демократизації й інтелектуалізації суспільства [10; 112; 116]. Інформатизація передбачає масове впровадження методів і засобів збору, обробки, передачі і збереження інформації на базі засобів мікропроцесорної й обчислювальної техніки. Інформатизація виступає інтелектуально-гуманістичною перебудовою життєдіяльності людей з метою створення нового суспільного устрою, а інформація стає найважливішим фактором соціального прогресу [43].

Інформатизація, таким чином, є соціотехнічним і соціокультурним процесом зміни життєдіяльності всього суспільства, його підсистем і структур за рахунок різкого підвищення ефективності продукування, збереження і поширення усіх видів інформації і знань. Важливо відзначити, що інформатизація суспільства є однією з закономірностей сучасного соціального прогресу, причому цей термін не є тотожним комп'ютеризації. При комп'ютеризації суспільства основна увага приділяється розвитку і впровадженню технічної бази комп'ютерів, що забезпечують оперативне одержання результатів переробки і накопичення інформації. При інформатизації ж суспільства основна увага приділяється комплексу заходів, спрямованих на забезпечення повного використання своєчасного знання в усіх видах людської діяльності [21].

Позначивши загальну методологічну базу дослідження інформаційного суспільства, доцільно перейти до визначення його сутнісних характеристик. Очевидно, не можна не погодитися з міркуваннями ряду закордонних і вітчизняних авторів, що до основних ознак інформаційного суспільства відносять: формування єдиного світового інформаційного простору і поглиблення процесів інформаційної й економічної інтеграції країн і народів; становлення й у подальшому домінування в економіці країн, що найбільш далеко просунулися шляхом до інформаційного суспільства, нових технологічних укладів, що базуються на масовому використанні технологічних інновацій, мережних інформаційних технологій, перспективних засобів обчислювальної техніки і телекомунікацій; розширення сфери послуг; домінування в соціальній структурі “класу інтелектуалів”; створення ринку інформації і знань як факторів виробництва на додаток до ринків природних ресурсів праці і капіталу, а також перехід інформаційних ресурсів суспільства в реальні ресурси соціально-економічного розвитку за рахунок розширення доступу до них; зростання ролі інфраструктури (телекомунікаційної, транспортної, організаційної) у системі суспільного виробництва і посилення тенденцій до спільного функціонування в економіці інформаційних і грошових потоків; фактичне задоволення потреб суспільства в інформаційних продуктах і послугах; підвищення рівня освіти за рахунок розширення можливостей систем інформаційного обміну на міжнародному, національному і регіональному рівнях і, відповідно, підвищення ролі кваліфікації, професіоналізму і здібностей до творчості як найважливіших характеристик послуг праці; створення ефективної системи забезпечення прав громадян і соціальних інститутів на вільне одержання, поширення і використання інформації як найважливішої умови демократичного розвитку, поліпшення взаємодії населення з органами влади [7].

Виходячи з викладеного вище, можна відзначити складність аналізу підходів і визначень інформаційного суспільства різних авторів у силу їхньої надзвичайної різнобічності, але, очевидно, що всі автори вважають інформацію, інформаційно-комунікаційні зв'язки, ключем до розуміння сучасного суспільства. Можливо, найкоротшим визначенням інформаційного суспільства може бути таке: суспільство, засноване на інформації. По суті, саме ця позиція і лежить в основі більшості визначень інформаційного суспільства.

У цілому ж, визначити поняття «інформаційного суспільства» можна, як мінімум, трьома способами. По-перше, перелічити характеристики, що властиві цьому типу суспільства. Однак список цих характеристик залежить від підходу до збагнення суті інформаційного суспільства, крім того, повного і вичерпного переліку досягти неможливо, оскільки життя буде постійно вносити свої корективи. По-друге, можна піти іншим шляхом, указавши, що інформаційне суспільство це наступна ступінь в історичному розвитку людства по ланцюгу “аграрне індустріальне постіндустріальне” суспільство, пов'язати становлення інформаційного суспільства з реалізацією концепції стійкого розвитку чи з ідеєю Вернадського про ноосферу.

Можливий і третій, компромісний варіант, що поєднує методологічні основи перших двох способів визначення інформаційного суспільства.

Узагальнюючи існуючі підходи до трактування поняття “інформаційне суспільство”, можна сказати, що в даний час під таким мається на увазі:

- суспільство нового типу, що формується в результаті нової соціальної революції, породженої вибуховим розвитком і конвергенцією інформаційних і комунікаційних технологій;

- суспільство знань, тобто суспільство, у якому головною умовою добробуту кожної людини і кожної держави стає знання, отримане завдяки безперешкодному доступу до інформації й уміння працювати з нею; інформація в такому суспільстві виступає найважливішим соціальним і економічним ресурсом, основним джерелом продуктивності праці і влади, умовою добробуту людини і держави;

- глобальне суспільство, у якому обмін інформацією не буде мати ні часових, ні просторових, ні політичних меж; яке, з одного боку сприяє взаємопроникненню культур, а з іншого відкриває кожному співтовариству нові можливості для самоідентифікації [21, с. 17-18].

Наведених характеристик інформаційного суспільства достатньо, щоб зрозуміти, про що йде мова, а подальше наповнення змістом поняття “інформаційне суспільство” доцільно здійснити в межах розгляду провідних концепцій інформаційного суспільства.

1.2 Структурні основи інформаційного суспільства

Як відомо, інформаційні технології є безпосереднім двигуном процесу глобалізації, найважливішою рисою якої виступає формування єдиного в масштабах усього світу фінансово-інформаційного простору, в якому усе більшою мірою здійснюється комерційна діяльність людства.

Початок третього тисячоліття застав людство в стані якісної трансформації, у момент переходу до нового етапу розвитку суспільства. Учені по-різному називають суспільний лад, у який стрімко втягується людство: постіндустріальне, постекономічне, інформаційне суспільство чи суспільство знань. Кожна з назв відбиває певні риси прийдешнього суспільства. Зокрема, постіндустріальне тому що дане суспільство приходить за індустріальним ладом, яке базується на системі великомасштабного машинного виробництва. Постекономічне - тому що воно може втратити звичні атрибути економічних відносин (приватна власність; праця, заснована на добровільних економічних угодах; ринковий обмін та ін.), на яких будується нинішнє індустріальне суспільство.

Однак, як би не називався даний етап розвитку суспільства, практично всі дослідники сходяться в одному - основним фактором, що визначає розвиток сучасної економіки, є її інформатизація. Провідну роль у новому суспільстві відіграє інформація - і як базовий фактор продуктивного процесу, і як ключовий компонент процесів, що відбуваються у суспільстві.

Класики постіндустріалізму цілком адекватно визначили роль інформації, знань і технологій у сучасному суспільстві і переконливо довели, що інформаційний сектор економіки буде мати тенденцію до глобалізації і до зростання. Так, М. Кастельс пише, що в останні два десятиліття у світі з'явилася економіка нового типу, яку він називає інформаціональною і глобальною. “Інформаціональна - тому що продуктивність і конкурентноздатність факторів чи агентів у цій економіці (буде то фірма, регіон чи нація) залежать у першу чергу від їхньої здатності генерувати, обробляти й ефективно використовувати інформацію, засновану на знаннях. Глобальна - тому що основні види економічної діяльності, такі як виробництво, споживання і циркуляція товарів і послуг, а також їх складові (капітал, праця, сировина, керування, інформація, технологія, ринки), організуються в глобальному масштабі безпосередньо або з використанням розгалуженої мережі, що пов'язує економічних агентів. І нарешті, інформаціональна і глобальна - тому що в нових історичних умовах досягнення певного рівня продуктивності й існування конкуренції можливо лише усередині глобальної взаємозалежної мережі» [71].

Значення цього фактора, як уявляється, полягає в тому, що людська діяльність здебільшого базується на знаннях і інформації, кодифікованих у різного роду інформаційних технологіях. “Інтелектуалізація” і глобалізація економічного життя вимагає відповідних змін у соціальній організації суспільства, у сфері освіти, у способах виробництва. Знання, зафіксовані в технологіях і глобалізаційних комп'ютерних системах стають об'єктивним фактором економічного розвитку.

Звичайно, інформацію накопичували і цінували завжди. Новим виявляється стрімке зростання економічного значення інформаційних ресурсів, що спостерігається за останні десятиліття в промислово розвинутих країнах. В інформаційному суспільстві виробничий базис складають інформаційні засоби виробництва, основним продуктом споживання (отже, і виробництва) є інформаційні товари і послуги, а ключовим фактором структуризації суспільства є інформація [55, с. 71].

Інформація і знання, що розуміються не як субстанція, втілена у виробничих процесах чи засобах виробництва, а вже як безпосередня виробнича сила, стають найважливішим фактором сучасного господарства, базовим фактором суспільного виробництва.

Д. Белл пише: “Якщо індустріальне суспільство засноване на машинній технології, то постіндустріальне суспільство формується під впливом технології інтелектуальної. І якщо капітал і праця - головні структурні елементи індустріального соціуму, то інформація і знання - основа суспільства постіндустріального” [7, с. 33].

Можна погодитися з поширеним у закордонній літературі поняттям “інформаційна економіка”, що характеризує сучасну тенденцію розвитку світової економіки, пов'язану зі зростанням ролі інформаційної індустрії і знань в економічному житті суспільства. “Під інформаційною економікою, відзначає український дослідник Л.Г. Мельник, очевидно, варто розуміти виробничу систему в сполученні зі сферою споживання, де інформація є провідною продуктивною силою (вирішальним засобом і предметом праці), а також основним продуктом виробництва і предметом споживання” [14, с. 86]. Це економіка, у якій домінуючим фактором є процеси нагромадження і використання знань; у який спеціалізовані (наукові) знання, як і повсякденні, стають найважливішим ресурсом, що, поряд із працею, капіталом і природними ресурсами, забезпечує зростання і конкурентноздатність економічної системи. В інформаційній економіці визначальним є інтелектуальний потенціал суспільства, що існує у свідомості людей і матеріалізується в технологічних способах виробництва [26, с. 17].

У розвинутих країнах сьогодні формується постматеріальна економіка, де найважливішим активом виявляються не матеріально відчутні ресурси - товари, сировина, робоча сила, устаткування, а щось невловиме - інтелект, інформація, знання. Відповідно до підрахунків експертів, у 90-ті роки XX ст. більш ніж 70% зростання валового національного продукту постіндустріальних держав зумовлювалося підвищенням освітнього рівня працівників, поширенням нових інформаційних технологій [29]. У постіндустріальному світі “люди працюють мозком замість рук, ... комунікаційні технології створюють глобальну конкуренцію, ... нововведення важливіші за масове виробництво, ... інвестиції вкладаються скоріше в нові концепції чи засоби їхнього створення, ніж нові машини, … і постійними є лише швидкі зміни” [15, c. 50].

Виникнення передумов, у яких формується інформаційна економіка, має цілком об'єктивний характер. Однією з таких передумов є вичерпання соціально-економічних форм розвитку суспільства в рамках існуючих природно-ресурсних і екологічних умов [15]. Дослідники відзначають, що саме природно-ресурсні кризи були основними винуватцями і першопричинами будь-яких малих і великих соціально-економічних революцій, що відбуваються в різних куточках земної кулі. За словами Н. Реймерса, “завжди спостерігалася відповідність між розвитком продуктивних сил і природно-ресурсним потенціалом суспільного прогресу” [10, с. 164].

Інформація і знання завжди використовувалися у виробництві, але саме сьогодні, коли вони посіли домінуюче місце в організації національного господарства, стає зрозумілою міра їхньої винятковості. Якщо земля, капітал і праця мають, хоч і в різному ступені, обмежений характер, то інформація і знання безмежні. Людству доводиться освоювати принципово нову систему трудової діяльності, у якій основу продуктивних сил (засобів виробництва, предметів і продуктів праці) складають не звичні відчутні матеріальні об'єкти, але незримі й невідчутні інформаційні фантоми. Зовнішню оболонку у вигляді матеріальних носіїв вони мають лише через природу фізичних обмежень, що вимагають збереження в пам'яті інформаційних образів, та ще для практичного сприйняття їх матеріальною сутністю людини.

Інформація не має властивості матеріального світу. Вона не підвладна просторово-часовим обмеженням, тому що сама формує ці обмеження. Інформаційні образи можуть бути тиражовані нескінченно велику кількість разів за нескінченно малий період часу в нескінченно малому просторовому обсязі. При цьому всі створені інформаційні образи можуть зберігатися нескінченно довго (на відміну від їхніх матеріальних носіїв). “Скільки не продавай програмну чи відео-продукцію, її в продавця не убуває. На відміну від матеріальних товарів інформаційні продукти не споживаються, а використовуються - адже їх не можна “спожити” (у розумінні використати без залишку). Скільки їх не використовуй, менше не стає. Вони не зникають і фізично не зношуються“, відзначає Л.Г. Мельник [14, с. 83-84].

Сказане дозволяє сформулювати основні властивості інформаційних товарів: можливість тиражування нескінченної кількості разів у нескінченно малому обсязі простору за нескінченно малі інтервали часу; фізична незношуваність; відсутність фізичних перешкод безоплатного привласнення інформаційних товарів і засобів виробництва будь-ким; для одержання благ основним стає не фізичне володіння засобами виробництва, а інтелектуальна здатність їхнього використання (освоєння) [14; 15].

Крім того, М. Делягін відзначає, що інформація не має властивості рідкості через декілька причин. Так, споживання інформації тотожне формуванню нового знання. “Знання розширюються і саморегулюються, вони нарощуються в міру використання. Таким чином, в економіці знань рідкість ресурсів замінена на їхню поширеність” [45, с. 342]. У цьому контексті очевидно, що поширення інформації тотожне її самозростанню, що виключає застосування до цього феномена поняття рідкості. До інформації не може бути застосована така характеристика, як споживання у традиційному розумінні цього терміна. Використання інформації призводить до появи нової інформації і нового знання, не перешкоджаючи іншим членам суспільства застосовувати її для власних цілей [62].

Виходячи з цього, дослідники дійшли висновку, що інформація має характеристики суспільного блага, якщо слідом за Ф. Махлупом розуміти під ним щось таке, чим додатково може скористатися людина, не збільшуючи витрат виробництва. Останнє прямо припускає, що з технічної чи концептуальної точки зору ніщо не може вимірити вартість таких благ у ринкових термінах. Таким чином, сама розповсюдженість і певного роду нелімітованість інформації зумовлюють неможливість вартісної оцінки як її самої, так і продуктів, у створенні яких вона відіграє домінуючу роль.

Ці принципово нові властивості засобів виробництва і товарів не можуть не руйнувати традиційних виробничих відносин, основою яких століттями залишалася матеріальність компонентів економічної системи і випливаючі з цього фізичні й економічні закономірності і принципи. Закладені в основу інформаційної економіки компоненти виробничої системи мають зовсім іншу природу реалізації. Це вимагає докорінного перегляду ключових принципів організації громадського життя.

Однією з найбільш істотних у даному ланцюзі є трансформація економічних відносин. Попередні, основу яких складала приватна власність, могли існувати лише в умовах матеріальності головних атрибутів виробничого середовища, якими можна було володіти через можливість їхнього фізичного присвоєння. Ця основа дії традиційних економічних законів зникає в міру того, як засоби виробництва втрачають свій матеріальний зміст, перетворюючись на інформаційні сутності.

У процесі інформатизації суспільства значних змін зазнають відносини власності на інформаційні засоби виробництва, товарно-грошові відносини, відносини вартості, інші атрибути економіки.

Так, процеси, що призвели до істотних перетворень у системі продуктивних сил сучасного світового господарства, надали інформації значення вирішального засобу праці, одночасно висунувши її й у ряд провідних предметів праці, що підлягають перетворенню, обробці, збереженню, передачі, споживанню в ході матеріального і духовного виробництва. Сьогодні не можна назвати жодного способу докладання навіть продуктивної праці, що не було б і докладанням інформації. А самі виробляючі знання й інформаційні продукти галузі, що традиційно належали до “четвертинного” чи “п'ятеринного” секторів економіки, нині стають первинним сектором, що дає господарству найбільш істотний і важливий ресурс виробництва [62]. У зв'язку з цим заслуговує на увагу думка деяких авторів про те, що виділення і відносне відокремлення нової сфери діяльності - виробництва інформації - варто розглядати як четвертий за рахунком великий етап суспільного поділу праці (після виокремлення землеробства, скотарства, ремісництва, торгівлі) [19, с. 11].


Подобные документы

  • Концепція інформаційного суспільства. Інформаційний етап еволюції як закономірність розвитку цивілізаційних систем. Передумови розвитку інформаційного суспільства в Україні. Міжнародний досвід. Національна стратегія розвитку інформаційного суспільства.

    курсовая работа [35,9 K], добавлен 15.09.2007

  • Головні етапи та загальна характеристика розвитку інформаційного суспільства в Україні, сучасний стан даного процесу та оцінка його подальших перспектив. Забезпечення доступу до інформації та правила її захисту, нормативно-правове обґрунтування.

    контрольная работа [28,2 K], добавлен 13.10.2014

  • Концепт інформаційного суспільства як виявлення духовної культури сучасного соціуму. Концептуалізація інформаційного суспільства процесу в умовах глобалізації. Аналіз проблем інтелектуалізації. Виявлення місця соціальних мереж у комунікативному просторі.

    статья [23,3 K], добавлен 07.08.2017

  • Специфіка інформаційно–комунікативних процесів у суспільстві. Витоки і розвиток теорії соціальної комунікації. Стан комунікації у сучасному суспільстві. Глобалізаційні тенденції інформаційного суспільства. Вплив Інтернету на сучасну молодіжну комунікацію.

    дипломная работа [724,8 K], добавлен 12.11.2012

  • Сутність і причини виникнення теорії постіндустріального суспільства; характеристики і компоненти прогностичної моделі історичного процесу. Аналіз концепцій постіндустріалізму, їх риси та стратегічні напрямки побудови інформаційного суспільства в Україні.

    реферат [23,7 K], добавлен 19.11.2012

  • Поняття багатоваріантності розвитку. Транзитивні політичні явища. Проблеми модернізації суспільства України. Суспільно-політичний розвиток кінця ХХ століття. Формування української національної еліти й лідерів сучасного парламентського типу в Україні.

    контрольная работа [60,6 K], добавлен 17.04.2011

  • Поняття, ознаки та принципи громадянського суспільства, особливості його становлення та формування в Україні. Порівняння конституційно-правових актів органів державної влади України та країн світу. Аналіз проблеми консолідації українського суспільства.

    магистерская работа [120,5 K], добавлен 24.05.2010

  • Освіта як пріоритетна галузь соціально-економічного розвитку суспільства. Мета і пріоритетні напрями соціальної політики з розвитку освіти. Розвиток освіти в Україні, що є невід'ємно пов'язаним із становленням української держави. Зміни в системі освіти.

    реферат [28,2 K], добавлен 09.08.2010

  • Визначення поняття суспільства у соціальній філософії, його універсальна типологія та ознаки громадянської общини як соціальної системи. Наслідки глобалізації світової економіки та визначення стратегії економічного розвитку України в світовій системі.

    реферат [33,0 K], добавлен 12.10.2010

  • Розвиток громадянського суспільства. Становище людини у світі праці. Структурні складові соціально-трудових відносин. Предмети соціально-трудових відносин і їхня структура, принципи і типи. Рівноправне партнерство. Конфлікт, конфліктне співробітництво.

    контрольная работа [643,0 K], добавлен 22.03.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.