Розробка екскурсійного туру: Харків-монументальний

Офіційний і парадний характер має пам'ятник засновнику Харківського університету Василю Назаровичу Каразіну. Ініціаторам створення пам'ятника був письменник Г.П. Данилевський, який порушив це питання ще в 1873 р. у зв'язку зі сторіччям з дня народження вченого. У 1884 р. був створений громадський комітет для збирання коштів і спорудження пам'ятника. Останній було встановлено за проектом скульптора І.М. Андріолетті (І.І. Пагирєв) та архітектора О. М. Бекетова. Відкриття пам'ятника планувалася до сторіччя заснування університету, але будівництво трохи запізнилось. Якщо останній було засновано 17 січня 1805 року, то пам'ятник відкрито 19 червня 1907р[10].

Скульптурна композиція відтворює В.Н. Каразіна в урочисту годину (1 вересня 1802 р.) під час виступу перед громадськістю міста з промовою про необхідність заснування університету у Харкові. Пам'ятник вирішено у класичних традиціях: права рука вченого звернена до людей, постать трохи нахилена вперед, запевняючи у переконливості навчальної справи на вищому рівні. Лівою рукою В.Н. Каразін спирається на сувій з нотатками та колону. Силует статуї прочитується вельми чітко. Але в загальному рішенні переважає не монументальна, а жанрова основа. Цікавим є профільний бік пам'ятника з виразним рухом промовця, з фасу -- постать вченого відрізняється статичністю. Фігурна частина вилита з бронзи, а постамент висічено з граніту бучарду. Підмурок пам'ятника симетричний і пірамідальний. Вдалим є сполучення горизонтальних та вертикальних ліній постаменту з криволінійними підвалинами бази. Тексти написів виділено тоном і низьким рельєфом та підпорядковано загальному силуету та ритму постаменту[10].

На той час подібні тенденції пластичного вирішення мали місце не тільки у творах Андріолетті, але й у роботах відомих скульпторів України і Росії: М. Опекушина, М. Мікешина, І. Чижова, Ф. Каменськогo[10].

Пам'ятник було встановлено в університетському саду біля входу з боку вулиці Сумської з можливістю оглянути з усіх боків. Останньому сприяло не тільки виразне об'ємне рішення промовця, а й написи, які розміщені на боках постаменту, і навіть пейзажний рельєф «Село Кручикь -- поместье В.К. Каразина». Рельєф сумірний загальній площині постаменту. Вирішення пейзажу зроблено відповідно до класицистичних схем з кулісами та далекою перспективою у центрі. Церква серед дерев та невеликий палац на пагорбі мало нагадують сучасний краєвид дендропарку В. Каразіна. Сьогодні рельєф сприймається як умовний пейзаж, в якому розміщення споруд підпорядковане завданням багатопланової перспективи[10].

Незважаючи на деяку традиційність пластичного рішення, скульптор, дотримуючись засобів класицизму і реалізму, вдало відтворив урочисту піднесеність мрії вченого. На жаль, пам'ятник двічі переносили до стін старого корпусу та нової будівлі університету -- і тому втрачено архітектурний задум О.М. Бекетова. У сучасному варіанті розміщення пам'ятника відсутній відхід для розглядання скульптурної композиції спереду. Не досить вдала орієнтація на сторони світу. Більшу частину дня сонце освітлює пам'ятник ззаду. Велика за розміром будівля університету візуально зменшує висоту та масу пам'ятника, тому слід порушити питання про новий варіант архітектурної прив'язки історичного монумента[10].

Втрачено первісне історичне оточення надгробка відомого театрального діяча М.Л. Кропивницького на його могилі на кладовищі. Пізніше останнє перетворено у молодіжний парк по вул. Артема із збереженням окремих найважливіших для харківської громадськості надмогильних пам'ятників. Оригінальний надгробок М.Л. Кропивницького виконано на замовлення дружини небіжчика скульптором Ф. Балавенським. Художні пошуки історичної доби знайшли своє втілення у несподіваному трактуванні постаменту, який складено начебто з декількох рухливих брил, що завершується асиметричним рішенням монументального бюста. У композиції постаменту знайшов своє відлуння нездійсненний проект пам'ятника-скелі для станції Підгородня, де жив і помер видатний драматург. Бюст, органічно поєднаний з постаментом, начебто завершуючи його гвинтоподібний рух. Образ М.Л. Кропивницького сповнений рішучості та енергійності. Це своєрідний пам'ятник творчому горінню і натхненню. Тут відсутня тема жалощів, що притаманна більшості меморіальний творів. З роками все яскравіше стає зрозуміло оригінальність та історична значимість театрального митця, тому психологічна глибина трактування образу М.Л. Кропивницького є вагомою для сучасних і майбутніх поколінь. Такого емоційного піднесення не зустрічалося раніше ні в українській, ні в російській меморіальній скульптурі[10].

На жаль, втрачено багато пам'ятників мистецтва і просто ремесла, що створювались на початку XX ст. Тому слід звернути увагу і на звичайні твори меморіальної скульптури, до яких можна віднести статую Діви Марії, яку перенесено на початку 1960-х рр. із зруйнованого кладовища до художнього інституту. Тут її реставрували і зберігали як зразок реалістичної майстерності. Нині вона знаходиться у музеї ХХПІ. Постать Богоматері, що стоїть на півкруглій небесній сфері і молиться, зображення атрибутів півмісяця та зів'ялої троянди свідчать про меморіальне католицьке походження твору. Дивлячись на молитовне складені руки, літургійну захопленість та відчуженість від суєти в обличчі богоматері, величні складки мафорія, що плавно спадають додолу, віртуозно зроблену троянду, можна стверджувати про технічну досконалість твору невідомого майстра. Минав час, декілька разів змінювалось ставлення влади до релігії, і нині образ мадонни знову приваблює увагу сучасників[10].

Підсумовуючи цей короткий огляд, можна зазначити, що у Харкові перші монументальні твори з'явились на початку XX ст., їх творці жили у різних містах України та Росії, але жоден із них жителем Харкова не був. Передреволюційна доба була часом творення певних реалістичних властивостей монументальної скульптури з чітко визначеним впливом Петербурзької академії мистецтв, яку закінчили всі вищезгадані митці. Таким був переддень Харківської школи скульптури, яка бере початок у 1920-х роках із заснуванням скульптурного факультету у художньому інституті[10].

2.2 Потенціал використання монументальних об'єктів Харкова в екскурсях.

У Харкові ще наприкінці ХVІІІ ст. було встановлено декілька архітектурних споруд-обелісків. У 1785-1917 рр. на Торговельному (Народному) майдані біля поштового двору стояв кам'яний верстовий стовп-обеліск. Він був водночас символом державної влади і центром намісництва, на честь чого його увінчали двоголовим орлом. У 1796 р. на обеліску позначили відстань між Харковом і Москвою та сусідніми губернськими містами. Коло нього проголошували урядові укази. Ще два обеліски було споруджено біля в'їзду до міста з боку Холодної гори перед тріумфальними воротами, збудованими на честь зустрічі Катерини ІІ (1787 р.). У 1813 р. ці старі обеліски знищили за вказівкою губернатора І.І.Бахтіна.[9]

У ХІХ ст. у Харкові було зведено декілька храмів-пам'ятників, наприклад, дзвіницю Успенського собору (1821-1844 рр.) на згадку про військові перемоги 1812 р. над Наполеоном[9].

До кінця ХІХ ст. монументальної скульптури у Харкові не було, окрім кам'яних половецьких ідолів, які почали збирати археологи, та меморіальної скульптури на цвинтарях. До нашого часу остання майже не збереглася[9].

Питання створення пам'ятників традиційного типу - скульптури на постаменті - виникло наприкінці ХІХ ст. Перший пам'ятник у Харкові було встановлено 1898 р. у Мироносицькому провулку за ініціативи відомої просвітительки Х.Д.Алчевської. Це бюст Т.Г.Шевченка натуральної величини - робота петербурзького скульптора В.О.Беклемішева, який раніше навчався у Харкові і тому з повагою і любов'ю ставився до української культури. Образ засмученого поета-бунтаря виконано в реалістичній манері відповідно до автопортретів Т.Г.Шевченка, створених ним в останні роки життя. Родина Алчевських замовила пам'ятник улюбленого митця для того, щоб ознайомити з його образом широкі верстви населення і, передусім, дівчат недільної школи. Це був перший пам'ятник великому Кобзареві в Україні, який до того ж зберігся до наших днів[9].

Утім потяг українців до джерел національної культури згодом віднайшов своє нове втілення. Другий монументальний бюст Т.Г.Шевченка було встановлено у 1912 р. на фронтоні в невеликій ніші Селянського дому, збудованого за проектом архітектора Б.М.Корнієнка. Ця робота, яку, імовірно, виконав В.О.Беклемішев, збереглася до наших часів, але в пошкодженому вигляді[9].

Харків став містом, де вперше в Україні двічі втілювали монументальні образи генія українського народу ще до чотирьох загальновідомих конкурсів на кращий проект пам'ятника Т.Г.Шевченку в Києві 1902-1914 рр. [9].

З кінця ХІХ ст. міська Дума планувала зведення пам'ятників діячам культури та суспільного життя[11].

Першим офіційним став пам'ятник О.С.Пушкіну, встановлений у 1899 р. Відомий російський поет жодного разу не був у нашому місті, але університецька громадськість, широко відзначивши 100-річний ювілей митця, вирішила поставити йому пам'ятник у Театральному сквері та назвати ім'ям Пушкіна велику вулицю, що пролягає біля скверу зі сходу[11].

Урочисте відкриття пам'ятника, спорудженого за проектом одеського скульптора Бориса Едуардса, відбулося у день народження О.С.Пушкіна 6 червня 1904 р. На високому постаменті встановлено його невеликий бронзовий бюст з класичними архітектурними поясами і написом „Александру Сергеевичу Пушкину город Харьков”[11].

Вирішення образу надто скромне і виконано в традиціях пізнього академізму. Ми бачимо портретну схожість, але відсутня психологічна характеристика. За роки свого існування суто демократичний пам'ятник став місцем проведення пушкінських ювілеїв. Згодом майдан перед ним одержав назву „площа Поезії”. Подібні за рішенням монументальні бюсти О.С.Пушкіна встановили в Одесі (1888 р.) та Києві (1899 р.), І.П.Котляревського - в Полтаві (1903 р.). Усі вони стали великими подіями у художньому житті міст, цікавими, перш за все, з культурологічної точки зору своєю причетністю до творчості видатних поетів[11].

У 1904 р. міська управа, що вважала за необхідне прикрасити Театральний сквер, почала листування з одеським скульптором Б.В.Едуардсом з приводу створення пам'ятника М.В.Гоголю, який своїм походженням і творчістю був пов'язаний з Україною. Скульптор запропонував два варіанти пам'ятника з напівфігурою, але вони були відхилені комісією у складі професора Харківського університету М.Ф.Сумцова, художників С.І.Васильківського, М.М.Уварова та архітектора Б.М.Карпенка[11].

За свідченням художника М.Уварова, який був відряджений комісією до Одеси для ознайомлення з проектом пам'ятника, бюст зроблено з урахуванням гравійованого портрета М.Гоголя роботи Ф.Іордана. 28 липня 1905 р. художня комісія, яка добре вивчила всі деталі пам'ятника, ухвалила проект. Восени 1905 р. скульптор виготовив постамент із сірого граніту і бронзовий бюст. Та тільки у березні 1909 р., до 100-річчя від дня народження великого російського і українського письменника, пам'ятник було відкрито[11].

Так у Харкові, на колишній Театральній площі, виник невеликий за розмірами, але чіткий за своїм задумом, скульптурний ансамбль, присвячений російським письменникам. Обидва пам'ятники стоять на одній вісі, на невеликій відстані один від одного, як і задумав Б.В.Едуардс. Бюст О.С.Пушкіна повернутий обличчям до однойменної вулиці, пам'ятник М.В.Гоголю поставлено навпроти міського драмтеатру (тепер Харківський державний академічний драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка). Архітектурні постаменти обох монументальних творів об'єднує пірамідальна побудова та єдині розміри, обидва створені реалістично. А вирішення портретних бюстів різне: образ Олександра Пушкіна класично спокійний; портрет великого сатирика Миколи Гоголя загадково усміхнений. Складається враження, наче він побачив щось цікаве та оригінальне у самому житті: руки, що притискують до себе перо та зошит, готові до запису. Посміхаючись з невідомої нам причини, письменник начебто збирається занотувати пережите[11].

Постамент пам'ятника М.В.Гоголю прикрашений гілками лавра, перевитого стрічками, та факсимільним підписом. Разом такі жанрові деталі надають пам'ятнику більш оповідний характер. Цей перший в Україні скульптурний ансамбль має камерний характер. Слід зауважити, що навколишні архітектурні споруди у той час були вдвічі нижчими, і пам'ятники мали більш монументальний і величний вигляд, ніж сьогодні[11].

На початок ХХ ст. міська влада, бажаючи увічнити пам'ять про представників української літератури, планувала встановити в Харкові бюсти М.Лермонтова, В.Жуковського, Т.Шевченка, Г.Квітки-Основ'яненка та інших. Обговорювалися питання спорудження пам'ятників композитору М.Лисенку та драматургу М.Кропивницькому[12].

Однак усі ці плани здійснені не були. Лише у 1914 р. на Іоанно-Усікновенському цвинтарі коштом удови та за сприяння близьких осіб драматурга звели погруддя М.Л.Кропивницького. Автор пам'ятника - київський скульптор Ф.П.Балавинський[12].

Протягом 60-х років ХІХ ст. в університетських колах обговорювалася ідея спорудження пам'ятника засновнику Харківського університету Василю Назаровичу Каразіну. У 1873 р. у зв'язку зі сторіччям з дня народження вченого письменник Г.П.Данилевський знову порушив це питання. І тільки у 1884 р. був створений громадський комітет для збирання коштів і спорудження пам'ятника. Останній було виготовлено за проектом скульптора І.М.Андріолетті та архітектора О.М.Бекетова. Відкриття пам'ятника планувалося до сторіччя заснування університету (17 січня 1905 р.), але будівництво трохи запізнилося, і ця подія відбулася 19 червня 1907 р. в університецькому саду біля входу з боку вулиці Сумської. Це дало можливість оглядати його з усіх боків[12].

Перші монументальні твори, що з'явилися у Харкові на початку ХХ ст., присвячувалися визначним діячам літератури, мистецтва, громадського життя. Їх творці жили у різних містах України і Росії, жоден з них не був жителем Харкова. На жаль, багато споруд того часу втрачено[12].

Пам'ятники радянського періоду в Харкові.

У 1920 р. на Привокзальній площі відкрили пам'ятник В.І.Леніну (скульптор Б.Кратко). Цей монумент не зберігся, він був одним з перших в історії, присвячених вождю Жовтневої революції[18].

1923 р. було споруджено пам'ятник загиблим робітникам-залізничникам, а у 1925 р. на території колишніх майстерень відкрили обеліск на згадку про робітників Південної залізниці, що загинули у 1918-1920 роках[18].

У 1926 році у Профспілковому саду (нині міський Сад ім. Т.Шевченка) був відкритий пам'ятник письменнику М.Коцюбинському. У 1934 р. скульптуру перенесли до скверу на площі Поезії[18].

Пам'ятник відомому українському поету В.Еллану-Блакитному з'явився у нашому місті у 1926 р., невдовзі після смерті літератора. Декілька років пам'ятник стояв на Блакитній площі (сьогодні це перетин вулиць Артема, Мироносицької та Гіршмана), яка була названа на честь письменника. У 30-х роках, коли почалися репресії проти української інтелігенції, скульптуру демонтували за одну ніч[18].

24 березня 1935 р. відбулося урочисте відкриття пам'ятника Т.Г.Шевченку. Ця скульптурна композиція є одним із найбільш значних монументів України і вважається кращим у світі пам'ятником Кобзареві. Автори (скульптор М.Манізер, архітектор Й.Лангбард) майже чотири роки працювали над проектом. Для фігур, що оточують пілон з фігурою Кобзаря, позували актори харківського театру „Березіль”: Н.Ужвій, А.Бучма, І.Мар'яненко, О.Сердюк.[18].

У 1957 р. на Університетській гірці, на місці зруйнованого Будинку Червоної Армії, було розбито сквер та встановлено пам'ятник борцям Жовтневої революції (архітектор Л.Гурова). У наступному році біля пам'ятника запалав Вічний вогонь[20].

Того ж року провели реконструкцію скверу Перемоги. Була створена Алея комсомольців-героїв. На ній встановили 8 бюстів: М.Островського, З.Космо-дем'янської, О.Матросова, О.Кошового та харків'ян - Л.Убийвовк, І.Минайленка, О.Зубарева, Г.Нікітіної[20].

За радянських часів встановили пам'ятники Я.Свердлову, І.Котлову, М.Руднєву, М.Скрипнику[18].

У 1963 р. на площі Дзержинського (зараз майдан Свободи) був відкритий один з найбільших у світі пам'ятників В.Леніну (скульптори О.Олійник, М.Вронський, архітектор А.Сидоренко). Бронзова постать заввишки 8,5 м височить на п'єдесталі з полірованого граніту. Загальна висота пам'ятника - 20,2 м. Поява пам'ятника змінила увесь вигляд головного майдану міста та обумовила його перепланування, для створення „зеленої ширми” були висаджені дерева[18].

У 70-і роки змінив свій вигляд і другий за значенням майдан Харкова - Радянської України (зараз площа Конституції). У 1975 р. було відкрито монумент на честь проголошення Радянської влади в Україні (скульптори В.Агібалов, М.Овсянкін, Я.Рик, художник С.Свєтлоруков, архітектори І.Алфьоров, А.Максименко). Він споруджений на місці будинку, де відбувся Перший Всеукраїнський з'їзд Рад[18].

Величезною подією для харків'ян стало відкриття Меморіального комплексу Слави у Лісопарку, де 28 жовтня 1977 р. біля скорботної фігури Матері-Вітчизни запалав Вічний вогонь[20].

У 1988 р. на розі вулиць 23-го Серпня і проспекту Леніна з'явився величний мо-нумент Воїну-визволителю (скульп-тори І.Яструбов, Я.Рик, архітектори Є.Святченко, Е.Черкасов)[6].

Здебільшого пам'ятники радянського часу були присвячені подіям і героям революційного руху та Великої Вітчизняної війни. У цей період також були збудовані декілька пам'ятників діячам науки та культури: письменнику М.Коцюбинському (1957), педагогу та письменнику А.Макаренку (1968), селекціонеру В.Юр'єву (1964), засновнику сучасного ґрунтознавства В.Докучаєву (1968).[18]

Сучасна скульптура міста.

Останнє десятиріччя XX ст. та початок XXI ст. у Харкові ознаменувалися справжнім ”скульптурним вибухом”, що змінив вигляд міста.

Кожного року з'являються нові пам'ятники і скульптурні композиції. Були встановлені монументи на честь Незалежності України, засновникам міста Харкова, меморіальний комплекс пам'яті жертв голодомору. Саме ці твори відзначаються своєю грандіозністю[4].

З нагоди 10-ої річниці незалежності України на майдані Рози Люксембург було встановлено 16-метрову бронзову колону - монумент Незалежності України. На ї верхівці - фігура птаха, що склав крила у формі тризуба. Прообразом для постаті дівчинки коло підніжжя колони стала десятирічна Дарина. Вона - перша дитина, що народилася у Харкові 24 серпня 1991 р, в день проголошення незалежності України. Пам'ятник оточений 10-ма флагштоками з прапорами України[4].

Історія увічнення заснування Харкова налічує не одне десятиліття.

Перший раз це хотіли зробити ще у п'ятдесятих роках XX ст. Пам'ятник збирались встановити на Університетській гірці навпроти дзвіниці Успенського собору. Це будівництво було заплановано згідно з програмою святкування 300-річчя міста. Але відмовилися, за офіційною версією, через брак коштів. Святкування теж перенесли. Через деякий час на цьому місці було встановлено Пам'ятник борцям Жовтневої революції[18].

А до ювілею на чотирьох в'їздах до Харкова були встановленні символічні стовпи. Але дата заснування міста на кожному знаку була вказана різна[18]

Ювілей відсвяткували лише у 1956 році, тоді ж вирішили на головній площі встановити пам'ятник В.І.Леніну, а урочисте закладання постаменту присвятили ювілею міста[18].

Нове рішення про увічнення пам'яті засновників міста було прийнято напередодні 350-річного ювілею м. Харкова. За задумом авторів, таким пам'ятником повинна була стати арка з барельєфами відомих харків'ян та скульптурними зображеннями засновників міста. Але проект виявився дуже дорогим, і від нього відмовилися. Замість арки встановили кінну статую роботи Зураба Церетелі. Це подарунок місту від автора композиції - відомого скульптора, президента Російської академії мистецтв. Величний пам'ятник „Засновникам Харкова на честь 350-річчя міста” розташовано у центрі міста, на початку проспекту В.І. Леніна. Могутній, облицьований червоним гранітом постамент більш ніж на 7 метрів підносить бронзову шестиметрову статую, що розвернулася у вільному русі. У руці вершника спис, за плечима лук та колчан зі стрілами. Ця єдина у місті кінна статуя символізує споконвічний рух українського волелюбства. Біля підніжжя пам'ятника була закладена металева капсула зі зверненням до майбутніх поколінь харків'ян[4].

Деякі труднощі виникли із затвердженням офіційної назви. Не всі харків'яни, особливо науковці, були згодні з тим, що монумент присвячують легендарному козаку Харку. Пропонували також увічнити осадчого Івана Каркача, що керував групою наших переселенців з Правобережної України. Утім врешті затвердили узагальнюючу назву: „Засновникам Харкова”. Проте значна кількість харків'ян продовжує називати монумент - „Козак Харко”[4].

Це єдиний сучасний пам'ятник, що увійшов до офіційного переліку видатних об'єктів Харкова і став, поряд з пам'ятником Т.Шевченку, скульптурним символом міста, що широко використовується у поліграфії, відео, сувенірній продукції[4].

Серед пам'ятників, що споруджувалися у Харкові на межі тисячоліть, особливе місце посідають меморіали[5].

Перший Хрест, присвячений пам'яті жертв голодомору, в Україні було встановлено саме у Харкові ще у 1999 р.

Меморіальний комплекс пам'яті жертв Голодомору в Україні було відкрито у 2008 р. біля транспортної розв'язки автошляху Харків-Москва та кільцемвого шляху. Комплекс розташовано на височині. Його добре видно під час руху по дорозі. Центром комплексу є скульптурна композиція, що символізує українську сім'ю - чоловіка, жінку та двох дітей, хлопчика і дівчинку. Чоловік та жінка стоять, притулившись спинами один до одного, а з боків до них пригортаються налякані діти. Жінка підняла руки до неба і звертається до Бога з молитвою про спасіння. Автор цього твору - відомий харківський скульптор О.Рідний.

Були відкриті і меморіальний комплекс жертвам нацизму „Дробицький Яр” (2002), меморіал жертвам тоталітаризму (2000). Меморіали вражають силою трагізму, глибиною співчуття до людей, що безвинно загинули.

Не були забуті у пам'ятниках також міліціонери, які загинули у мирний час при виконанні службового обов'язку, репресовані кобзарі, чорнобильці, пожежники, воїни-інтернаціоналісти.

З'явилася добра традиція дарувати пам'ятники місту від міста. До 350-річного ювілею Київ подарував Харкову статую Архангела Михаїла, Алчевськ - герму з головою відомого промисловця та мецената О.Алчевського. Дарували свої твори митці, вкладали кошти у пам'ятники підприємства, меценати-сучасники, вищі навчальні заклади та пересічні харків'яни.

Були встановлені пам'ятники видатним особистостям: письменникам Г.Сковороді, Г.Квітці-Основ'яненку, архітектору О.Бекетову, біологу І.Мечнікову, лікарям О.Мещанінову, В.Воробйову, Л.Гіршману, а також Ярославу Мудрому, Олександру Невському, М.Ломоносову та іншим.

У пам'ятниках, що увічнюють видатних людей, персонажі завжди конкретні і відомі багатьом, тому вони майже завжди портретні. Але справжній художник не обмежується лише зовнішньою схожістю. Внутрішній світ героїв, їхні почуття і роздуми не тільки віддзеркалюються у фігурах та обличчях, але й зумовлюють пластику всього твору, висловлюють його зміст. Велике значення також відіграють пози та жести персонажів. Найбільш виразно це втілено у пам'ятниках О.Бекетову (скульптор С.Гурбанов) і Г.Сковороді (скульптор І.Кавалерідзе).

За ініціативи керівництва вищих навчальних закладів були створені пам'ятники: Ярославу Мудрому (Націо-нальна юридична академія України ім. Я.Мудрого), ”Вогонь знань” (Народна українська академія), Першій вчительці (Харківський Національний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди), триптих „Фармація у віках” (Національний фармацевтичний університет). Планується встановлення пам'ятника „Інженеру” на території Харківського політехнічного інституту.

Харків здобув неофіційне звання української столиці скульптури. У найближчому майбутньому планується відкриття пам'ятників історику Дмитру Багалію, математику Олександру Ляпунову, письменнику Шолому Алейхему.

Останнім часом наше місто значно збагатилося архітектурною та декоративною пластикою і парковою скульптурою.

Декоративна скульптура.

Декоративна скульптура створює художню атмосферу міст, посилює сприйняття природи у парках.

Прикладом талановитої співпраці архітектора і скульптора є статуї шахтарів, що встановлені на фасаді будівлі тресту „Донвугілля” (1925, скульптор І.Кавалеридзе), що знаходиться на вул. Пушкінській. Образи могутніх робітників вражають і сьогодні. Статуї зроблені у стилі конструктивізму і несуть актуальну у післяреволюційні роки ідею величі пролетаріату.

У 30-ті роки будівлі продовжують прикрашати скульптурами. На кожній колоні першого у світі Палацу піонерів (колишнє Дворянське зібрання) встановили фігуру піонера, який салютує.

У традиціях месопотамської культури було зроблено рельєф на фасаді будівлі Школи прикордонників у вигляді шеренги військових, що манерою зображення нагадує рельєфи стін Персеполя.

Касові павільйони стадіону „Металіст” прикрашає статуя „Дискобол” роботи скульптора М.Манізера. У світовому шедеврі давньогрецького скульптора Мирона „Дискобол” постає у спіралевидному розвороті. М.Манізер зобразив спортсмена революційної доби випрямленим. Фігура виявляє волю до перемоги і почуття гордості. Ця робота є унікальним прикладом парафрази давньогрець-кого шедевра. Скульптура була відлита на ленінградському заводі монументальної скульптури.

Для парку ім. М.Горького була зроблена скульптура „Стрілець з луком” (1936). ЇЇ автор - скульптор В.Агібалов прямолінійно зобразив мускулатуру спортсмена. Образи сучасниць створила О.Кудрявцева у однофігурних компо-зиціях „Вперед” (1929), „Спортсменка” (1930) та „Розвід-ниця” (1933). Спрощені фігури були створені на межі конструктивізму та реалізму. Подібні скульптури прикра-шали більшість місць відпочинку у Радянському Союзі і у народі одержали узагальнюючу назву „Дівчина з веслом”.

Широку відомість отримала групова композиція „Хоровод” (1935), що відображувала танці дітей навколо фонтана. Цю фонтанну групу було розтиражовано на скульптурній фабриці для інших міст Радянського Союзу.

Цікаву пластичну композицію у вигляді дівчинки з ящіркою у руці для фонтана зоопарку створили Я.Ражба та О.Вокельзон.

Харківські майстри не мали своєї бази для виготовлення металевих пам'ятників, тому змушені були створювати скульптуру лише з бетону та гіпсу. Майже всі ці роботи були знищені під час війни 1941-1945 рр., а ті, що залишилися, зруйнував час.

У повоєнні роки харків'яни активно відновлювали і реконструювали місто.

Кращим зразком архітектурно-декоративної пластики того часу є скульптурні групи вокзалу Харків-Пасажирський. Помпезна споруда вокзалу втілила синтез мистецтва, як у вестибюлі, так і в зовнішньому оздобленні.

З боку Привокзальної площі на висоті 17 метрів встановлені скульптурні групи „Воїн та колгоспниця” та „Труд і наука” (1953), роботи скульпторів В.Агібалова та В.Савченка.

На честь 300-річчя возз'єднання України та Росії двома групами „Робітник та колгоспниця” та „Козак і стрілець” прикрасили Харківський міст з боку Московсь-кого проспекту та Кооперативної вулиці. Група „Козак та стрілець” (1953, скульптори М.Овсянкін, Б.Корольков та П.Бондар) відрізняється етнографічною точністю.

Для паркової скульптури традиційним є анімалістичний жанр.

Ще у 30-ті роки пілони головного входу до зоопарку оформив відомий анімаліст В.Ватагін. Він створив фриз з фігурами мавп. Під час реконструкції 1984 р. С.Якубович розвив задум В.Ватагіна. Його скульптури: горді та сильні „Пантери”, міцний „Білий ведмідь” прикрасили вхід. Ці роботи відзначаються реалістичною глибиною, вдалою передачею звичок хижих звірів. Ним також були створені скульптури „Лань” (1974) та „Ведмедиця” (1975).

Яскраво виявив себе у цьому жанрі О.Сарудейкін, який створив композиції „Тюлені” (1987), „Моржі” (1989). Він відійшов від реалістичної традиції і продемонстрував зразки ігрової скульптури.

Уже у 1985-1987 рр. досить важке завдання вирішував С.Ястребов під час оформлення нового приміщення ХАТОБу. Багатофігурна композиція „Музика Лисенка” допомагає перехожим одразу з'ясувати функцію багатоярусного гіганта. Вихороподібний танок з кованої міді виривається з важкої горизонтальної будівлі. Художній контраст посилює враження. У скульптурі танцюристи гопака та музики створюють веселе коло

Стрімкий ритм народного танцю яскраво та образно відтворює музичний геній М.Лисенка. Ця композиція визнана дуже вдалою у галузі архітектурно-декоративної пластики сучасного Харкова.

Влітку 1990 р. у нашому місті відбувся Всесоюзний симпозіум паркової скульптури. Майстри, що приїхали з різних регіонів країни, не тільки обговорювали тенденції сучасної абстрактної пластики, а ще й створили близько 20 робіт з каменю. Декілька років ці роботи стояли у парку ім. М.Горького за будівлею кінотеатру. Кам'яні скульптури (вапняк, піщаник) вражали відвідувачів своєю загадковістю, незвичайністю, екстравагантністю. Але скульптури, залишені без належного догляду, зіпсували вандали, деякі були вкрадені. Через декілька років після симпозіуму залишки алеї декоративної скульптури взагалі знищили бульдозером. Дуже малу частину робіт зберегли і встановили в різних куточках міста. Одна з таких робіт - „Вуха” - дивує і досі.

За останні 15 років у Харкові споруджено багато пам'ятників, у яких усе частіше пластику використовують з декоративною метою. Так з'явився „Скрипаль на даху” (скульптор С.Гурбанов), що прикрашає дах будівлі у центрі міста (ініціатива та кошти концерну АВЕК).

Справжнім сюрпризом став пам'ятник Отцю Федору - герою роману І.Ільфа і Є.Петрова „Дванадцять стільців”. Це перший пам'ятник літературному герою, встановлений у нашому місті у 2001 р. (скульптор А.Табатчиков). Ще через декілька років біля кафе „Ріо” облаштувалися Кіса Вороб'янінов, Остап Бендер та Елочка-Людоїдка. А в кафе „Шарікоff” можна побачити постаті професора Преображенського та Шарикова - героїв твору М.Булгакова „Собаче серце”.

Найбільшу суперечку викликав „Пам'ятник закоханим” („Поцілунок”). Дехто з харків'ян зовсім не сприймає цей витвір молодого скульптора Дмитра Іванченка. Проте пам'ятник вже став ще однією своєрідною візитною карткою міста і увійшов до світового топ-списку „Найоригінальніші пам'ятники світу”.

Особливу веселість викликає Шеренга даїшників-„Петровичів”, що була відкрита поряд з відділенням міліції Московського району м.Харкова на вулиці Халтуріна у 2001 р. Через три роки композицію вкрали. Знову „пузаті Петровичі” стали „патрулювати” (на тому ж самому місці) тільки у 2009 році.

На проспекті Гагаріна перехожі дарують добру посмішку пам'ятнику Ю.Гагаріну. Космонавт по сходах виходить з магазину електроніки „МКС”.

Пам'ятник „Шарі” на території аерокосмічного університету особливо вшановують студенти під час сесії. Коло його підніжжя можна прочитати: „Шара - всем даром, и пусть никто не уйдёт обиженным”.

А ще у Харкові є пам'ятники „Веле-тенським яйцям” (ст. метро „Наукова”), „Шестерні” (вул. Нетечинська), „Двигуну внутрішнього згоряння” (пров. Конюшен-ний), „Газовій задвижці” (біля Харківського управління газопроводів, вул. Культури), „Швейній машинці” (вул. Данилевського), „Геометрії Рімана”, горбатому жовтому „Запорожцю”. У 2009 р. встановлені мармурові міні-копії „Семи чудес Харкова”.

Останнім часом, багато у чому завдячуючи декоративній скульптурі, місто стало більш людяним. Цю особливість відмітив відомий харківський митець О. Рідний: „Менше фанфар - більше людяності”.

2.3 Відбір монументальних об'єктів Харкова для розробки екскурсії

Розробка власної екскурсійної програми вимагає підбору окремих об'єктів. Розглянувши весь перелік, я обрала такі об'єкти: Пам'ятник О.Пушкіну, Пам'ятник М. Гоголю, Дзеркамльний струммінь, Пам'ятник Т. Шевченку, Пам'ятник футбольному м'ячу , Пам'ятник В. Каразіну, Пам'ятник Леніну, Пам'ятник Засновникам Харкова ( козаку Харкові ) на честь 350-річчя заснування Харкова.

Пам'ятник О.Пушкіну. Памм'ятник Олексамндру Пумшкіну --перший в Україні бюст-пам'ятник російському письменнику Олександру Пушкіну, встановлений у 1904 році наТеатральній площі. Один з найстарших пам'ятників Харкова. Скульптором є Борис Едуардс.

Пам'ятник Пушкіну громадськість Харкова вирішила встановити у 1899 році до 100-річчя з дня народження письменника. Але відкритий він був 26 травня 1904року. Він був розташований навпроти Драматичного театру на початку Театрального сквера. У 1909 році до сторіччя з дня народження письменника в анологічному стилі на іншому кінці скверу був споруджений бюст Гоголю. Після перейменування драматичного театру ім. Пушкіна спочатку у «Березіль», а згодом у дрематичний театр ім. Шевченка було вирішено, що недоцільно знаходження пам'ятника Пушкіну навпроти театру Шевченка, тому бюсти Пушкіна і Гоголя поміняли місцями. З того часу навпроти театру знаходиться бюст Гоголя. а з іншої частини площі -- бюст Пушкіну.

Увінчаний лавровою гірляндою бронзовий бюст встановлений на чотиригранному постаменті з сірого граніту. На пам'ятнику є надпис: «Александру Сергеевичу Пушкину город Харьков».

Пам'ятник М. Гоголю. Памм'ятник Микомлі Гомголю -- бронзовий бюст-пам'ятник українському письменнику Миколі Гоголю, встановлений у 1909 році на Театральній площінапроти Харківського академічного українського драматичного театру ім. Т. Шевченка. Один з найстарших пам'ятників Харкова. Скульптором є Борис Едуардс.

Задум спорудження пам'ятника Гоголю вХаркові виник давно. Відомо, що ще у 1881році в Харкові проходив благодійний спектакль на користь спорудження пам'ятника М. В. Гоголю в Харкові. Але роботи по спорудженню пам'ятника розпочалися лише на початку ХХ століття. В1904 році скульптором Борисом Едуардсомбув відкритий бюст Пушкіну, який було встановлено навпроти Драматичного театруна початку Театрального сквера. У 1909році до сторіччя з дня народження письменника в анологічному стилі на іншому кінці скверу був споруджений бюст Гоголю. Після перейменування драматичного театру ім. Пушкіна спочатку у «Березіль», а згодом у дрематичний театр ім. Шевченка було вирішено, що недоцільно знаходження пам'ятника Пушкіну навпроти театру Шевченка, тому бюсти Пушкіна і Гоголя поміняли місцями. З того часу навпроти театру знаходиться бюст Гоголя. а з іншої частини площі -- бюст Пушкіну.

Споруда є бронзовий бюст письменника в задумливій позі на чотиригранному сірому гранітному постаменті, який розширюється донизу, створений за типом бюста Пушкіну. Гоголь тримає свої письменницькі записи в лівій руці, а в правій у нього знаходиться гусяче перо. У підніжжя пам'ятника на металічній планці -- автограф Миколи Гоголя.

Дзеркамльний струммінь. Альтанка і фонтан у місті Харкові, один із сучасних символів міста.

Альтанка-фонтан «Дзеркальний (Скляний) струмінь» розташована на вулиціСумській у сквері Перемоги, навпроти будівлі Харківського театру опери та балету. Дзеркальний струмінь був споруджений 1947 року за проектом архітектора В.І. Коржа

Фонтан-альтанка «Скляний струмінь» розташований майже у правильному квадраті між вулицями Сумською,Совнаркомівською, Скрипника таЧернишевського.

Місце, на якому споруджено оригінальний пам'ятник-пам'ятку архітектури, має багату історію. Спершу тут містився цвинтар, потому на цьому місці звели дерев'яний храм -- Мироносницьку церкву, перша згадка про яку датується 1701 роком.

У 1781--83 роки на місці дерев'яної церкви було збудовано кам'яну. 1792року в зв'язку з розростанням житлових міських кварталів цвинтар на території храму скасували. У 1813--19 роки церкву значно перебудували й розширили, пізніше протягом ХІХ століття вона ще не раз перебудовувалась і розширялась.

У 1909--11 роки до церкви прибудували дзвіницю, що за розміром була другою в місті після дзвіниці Успенського собору.

Мироносицьку церкву було знесено 11 березня 1930 року. Радянська влада планувала на її місці звести будівлю «Театру масового музичного дійства», в якому б суміщались цирк, театр і кінотеатр, але після перенесення столиці УРСР до Києва початкові плани лишились знереалізованими. Відтак, на місці новоутвореної пустки в 1930-ті роки було влаштовано тролейбусний парк просто неба

Спорудження. За однією з версій, що ґрунтується на спогадах колишніх партійних співробіників Харківського обкому партії, історія спорудження фонтану-альтанки пов'язана з тим, що наприкінці 1940-х років до Харкова приїхав тодішній перший секретар ЦК Компартії УРСРМикита Хрущов. Начебто, Микита Сергійович визирнув у вікно з кабінета начальника Харківського обкому партії Віктора Чураєва(будівля обкому в ті часи містилася за адресою вул. Мироносицька, 1). Тролейбусний парк, вочевидь, справив на нього не найкраще враження, і майбутній керівник СРСР висловив керівнику харківських комуністів невдоволення побаченим з «обкомівського» вікна. У результаті цієї розмови «на підвищених тонах» стало рішення харківської партійної влади розбити на цьому місці сквер з фонтаном.

Там, де був розташований тролейбусний парк, методом загальногромадського народного будування у 1946--47 роки було закладено сквер «Перемоги» з басейном і фонтаном-альтанкою, що майже відразу отримала народну назву «Дзеркальний струмінь» (або «Скляний струмінь»). Загальне планування скверу і фонтану було розроблено архітекторами О. М. Касьяновим, В. І. Коржом і А. С. Маяк.

Поруч з фонтаном-альтанкою було зведено басейн, який спершу обнесли простим цегляним парканом, а 1970-ті його замінили награнітний.

1958 року на честь святкування 40-річчя Ленінського комсомолу на території скверу було відкрито алею комсомольців-героїв.

Реконструкція. Улітку 2007 року до 60-ліття Скляного струменю було здійснено його реконструкцію. 7 серпня запрацював оновлений фонтан, під час реконструкції якого встановили 137 форсунок, 2 установки штучного туману і 135 прожекторів. Чашу фонтану, що вміщує 350 тонн води, облицювали плиткою, стінки -- мармуром.

Пам'ятник Тарасові Григоровичу Шевченку. Пам'ятник українському поетові, письменнику, митцю і мислителю Тарасові Григоровичу Шевченку в місті Харкові, один з кращих зразків монументальної Шевченкіани в світі.

Пам'ятник Тарасу Григоровичу Шевченку в Харкові є одним із символів міста, визначною міською монументальною пам'яткою. Цей монумент вважається одним з кращих пам'ятників Тарасові Шевченку в світі.

Монумент Тарасу Шевченку розташований в середмісті Харкова -- у Саду імені Т. Г. Шевченка, при вході на центральну алею з боку вулиці Сумської. Пам'ятник органічно пов'язаний з оточуючим парковим пейзажем та міським архітектурним ансамблем.

Автори пам'ятника-- радянський скульптор Матвій Манізер і архітектор Йосип Лангбард.

Монумент було урочисто відкрито 24 березня 1935 року, тобто через 9 місяців після того, як Харків перестав бути столицею УРСР. Також цей період -- середина1930-х років -- один з трагічних у історії України: Колективізація нищить селянство, країна зазнала голод 1932--1933 років, згорнуто українізацію, лютували сталінські репресії.

Художній стиль монумента можна визначити як соцреалізм і сталінське бароко, тоді як трактування особистості Тараса Шевченка так само є радянським -- як ідейного борця за щастя простого люду, поета-революціонера.

Загальна висота монумента -- понад 16 метрів., статуї Тараса Шевченка -- 5,5 метрів.

Пам'ятник Тарасові Шевченку являє собою багатопланову композицію, кожна з частин якої проглядається поступово, в міру знайомства з монументом, водночас увесь пам'ятник сприймається як єдине гармонійне ціле. Багатоступінчатість монумента була (і лишається) оганічно пов'язана з архітектурою величних споруд Держпрому та Харківського державного університету (заразХарківський національний університет імені В. Н. Каразіна), Садом імені Шевченка. Фасад пам'ятника звернутий до центральної магістралі міста -- вулиці Сумської.

У плані монумент являє собою своєрідну архітектурну спіраль з 11-метровим тригранним пілоном з фігурою Тараса Шевченка всередині і виступами по колу, що оточують пілон, на яких розмістились 16 динамічних статуй -- високохудожніх зразків радянської пропаганди, які за задумом автора проекту мали символізувати людей праці та їхню боротьбу за свої права проти пригноблювачів -- від непокірних, бунтарських образів з творів Т. Г. Шевченка до учасників першої російської революції 1905--1907 років та Жовтневої революції 1917 року, а велично-мажорна група, що складається з робітника-шахтаря, колгоспника, червоноармійця та жінки-рабфаківки, є уособленням тодішньої сучасності, тобто «вільної праці та молодості нової України».

Домінантою монумента є фігура Кобзаря-Шевченка заввишки 5,5 м, встановлена на високому постаменті з сірого (на момент спорудження яскраво-чорного) лабрадориту. Статуя сповнена динаміки -- і в точно знайденому ракурсі злегка схиленої набік голови, і в енергійному жесті правої руки, і взагалі в усій фігурі Шевченка проглядаєтся готовність до дій, цілеспрямованість, внутрішня напруженість, що цілком відповідало радянській трактовці образу Т. Г. Шевченка як поета і митця-революціонера. Скульптура має яскраво виражений силует, легко впізнаваний здалеку, що зближує загальне тло монумента з конструктивізмом, -- суворі, укрупнені складки одягу, лаконічність форм, енергійна обробка поверхні великими узагальненими площинами -- все це покликано створити могутній образ нескореного борця за права трудящих. До деталізації автор вдається лише, як і слід чекати, у розробці обличчя, що здійснено не лише для досягнення портретної схожості, а й розкриття внутрішнього світу, і знову ж таки, в руслі трактування особистості поета, виявлення твердості і сили духу поета-борця. Саме тому погляд монументального Кобзаря суворий і гнівний, а викарбувані на чолі мислителя зморшки означають гіркоту пережитого-передуманого. Цілісності образу автор досягає проробкою й інших деталей -- наприклад, міцно стиснутою в кулак (гнівний жест) рукою.

Фігури, що оточують п'єдестал, -- вдвічі менші за статую Шевченка. Вони сприймаються в основному зблизька. За задумом скульптора, здійснювати огляд фігур потрібно в послідовності композиційної спіралі, починаючи від фігури «Катерина» й рухаючись проти годинникової стрілки.

Серед статуй монументального ансамблю, пов'язаних ідейно загальним задумом відображення оспіваної Кобзарем боротьби народу за свою волю[3], можна виділити окремі фігури та композиції:

- скульптура «Катерина» -- статуя кріпачки з немовлям на руках, відома під назвою «Катерина», оспівана Т. Г. Шевченком в одноіменній поемі; втілення образу жінки-матері під тягарем самотності і журби;

- 1-а композиція («Вмираючий гайдамака. Гайдамака з косою. Той, що рве пута.») -- всі три постаті пов'язані як ідейно, так і сюжетно -- за загальною прив'язкою композиції до поеми Т. Г. Шевченка«Гайдамаки» про події Коліївщини криється життєствердне переконання в незламності народного духу й віра в його перемогу;

- скульптура «Зв'язаний запорожець» -- одна з найвиразніших статуй, що передає патріотичний, багатогранний характер героя, який втілює народну силу та велич, скорботу і біль;

- 2-а композиція («Жінка-селянка. Той, хто несе жорно. Солдат-рекрут.») -- у образах представників різних прошарків трудового народу втілено ідею страждань українців за царату;

- 3-я композиція («Робітник із схиленим прапором. Студент. Робітник з гвинтівкою. Матрос. Червоноармієць.») -- статуї 3-ї композиції зображують образи посталого народу соціальних катаклізмів перших десятиліть ХХ століття.;

- 4-а композиція («Селянин. Шахтар. Жінка з книгою (Дівчина-рабфаківка).») -- фігури цієї останньої групи, за задумом автора, мали передавати ті зміни, які стались у радянському суспільстві.

Автор монумента досяг пластичної єдності, гармонії, узгодженості всіх його груп і фігур. Їм притаманні класичні пропорції, ретельна продуманість поз та жестів, що виявляють особливості характерів і водночас сприяють розкриттю єдності композиційного задуму. Багатофігурна композиція витримана в епічно спокійному, але піднесеному ритмі. Матеріал статуй -- темна бронза на тлі постаменту з відполірованого до дзеркального блиску лабрадориту надає пам'ятнику ще більшої урочистості, виразності й величі.

Пам'ятник футбольному м'ячу в Харкові -- пам'ятник у вигляді бронзовогом'яча на постаменті у центрі міста Харкова.

Ідея проекту і дизайнерське рішення -- головний художник Харкова Світлана Дуденко. Архітектурно-планувальне рішення виконано Володимиром Тішевським, скульптурна форма футбольного м'яча виконана Олегом Шевчуком, технічний керівник проекту -- Олександр Попов.

Пам'ятник являє собою постамент із чорного граніту з крилами для освітлення і з бронзовим футбольним м'ячем діаметром 1,5 м. Маса монумента -- понад 2 тонни.

Пам'ятник Василю Каразіну. Пам'ятник видатному українському вченому-просвітнику, винахіднику, громадському діячеві, засновнику першого у східній Україніуніверситету (1805) Василю Назаровичу Каразіну в місті Харкові.

Пам'ятник є одним із перших у місті Харкові.

Автори пам'ятника зобразили Василя Каразіна під час його промови перед громадськістю міста 1 вересня 1802 року, в якій він власне обґрунтовував необхідність створення Харківського університету. Постать Василя Назаровича урочиста і піднесена; погляд звернутий до оточуючих, його ліва рука на невеликому пілоні, підтримуючи аркуш паперу (очевидно, проект відкриття університету), а права -- висунута наперед у жесті, що має привертати увагу слухачів до його промови.

На п'єдесталі викарбувано декілька написів (усі -- російською):

-на лицьовому боці постаменту -- «1805-1905. Василь Назарович Каразин, положивший начало Харьковскому университету»;

-на одній з бічних сторін постамента слова самого Василя Каразіна: «Главным предметом учреждения университета было у меня благосостояние моей милой страны и полуденного края России»;

-на іншій -- інша цитата Каразіна: «Блажен уже стократно, ежели случай поставил меня в возможность сделать малейшее добро любезной моей Украине, которой пользы столь тесно сопряжены с пользами исполинской России»;

-на тильному боці -- інформативний напис: «Сооружен к столетию университета», розмішений під барельєфом, на якому зображена садиба Василя Каразіна в Кручику.

Пам'ятник Леніну. Монументальний скульптурний твір, присвячений В. І. Леніну, встановлений на площі Свободи.

Був відкритий 5 листопада 1963 року. Для того, щоб підвезти пам'ятник до місця установки довелося знімати тролейбусні дроти - витягнута рука могла їх зачепити.

Бронзовая фігура Володимира Ілліча висотою 8,5 метріввстановлено на п'єдесталі з червоного граніту. Постамент оздоблено барельєфамі, Що зображають групу революціонерівз червоним прапором и групу робітніків.

Загальна висот апам'ятника - 20,2 метра.

Пам'ятник засновникам Харкова (козаку Харкові, на честь 350-річчя заснування Харкова) -- монументальна споруда засновникам Харкова подарована міським головою Москви Юрієм Лужковим до дня міста. Встановлений 22 серпня 2004 року до 350-річчя з дня заснування міста. Розташований на початку проспекту Леніна на розі з проспектом Правди. Пам'ятник виготовлений відомим московським скульптором Зурабом Церетелі. У відкритті пам'ятника брали участь міський голова Харкова Володимир Шумілкін, голова Харківської обласної державної адміністрації Євген Кушнарьов. Вершник, який сидить на коні і тримає у руці спис, щит, за плечима лук і сагайдак зі стрілами. Згідно з деяким думками одяг і зброя не відповідає часу перших поселенців і захисників Харківської фортеці.

Висота п'єдесталу (червоний граніт) - 8,5 м, кінної статуї (бронза) - близько 4 м, вага монумента понад 700 тонн.

Висновки до Розділу 2

У сучасному Харкові встановлено доволі велике число пам'ятників, меморіалів, пам'ятних знаків, скульптурних груп і композицій.

Найдавніші зразки міської скульптури Харкова, що збереглися дотепер, зокрема, пам'ятник В.Н. Каразіну (1905) та погруддя О.С. Пушкіна (1904) та М.В. Гоголя (1909) відносяться до періоду російського царату (до 1917 року).

Харків відомий як місто, що має славну історію вшанування в камені і бронзі генія українського народу, великого поета і мислителя Тараса Шевченка, зокрема тут ще 1898 року було встановлено йому пам'ятник, що багатьма дослідниками вважається першим в Україні. Ініціаторами створення цього пам'ятника була відома родина громадських діячів Алчевських, однак вже 1901 року, напередодні 40-річчя від дня смерті Т.Г. Шевченка, його було демонтовано, адже офіційного дозволу на його встановлення ніколи не існувало. Була спроба встановити погруддя Шевченка і 1919 року. А вже за 10 років, за Радянського Союзу, коли Харків був столицею УРСР було оголошено міжнародний конкурс на визначення кращого проекту пам'ятника Тарасові Шевченку в Харкові -- щоправда процес визначення і виготовлення монумента Кобзареві затягнувся на півдесятиліття, але зрештою пам'ятник Тарасові Шевченку в Харкові -- творіння радянського ідейного скульптора М.Г. Манізера стало справжнім шедевром монументальної Шевченкіани.

Статус Харкова як першої столиці Радянської України (від грудня 1919 до червня 1934 року), а значить функціонування у місті всіх республіканських органів влади в цей період, зумовив спорудження тут тоді ж і пізніше дуже великого числа пам'ятників революціонерам, комуністичним і радянським державним діячам, зокрема і тим, які безпосередньо причетні до організації та здійснення репресивних утисків й інших злочинів радянської влади. Слід визнати, що переважна більшість з цих пам'ятників, що уславлюють осіб, які чинили злочини проти українців і людства, на жаль, зберігаються у Харкові і дотепер.

У Харкові як головному осередку Слобідської України жили і творили чимало діячів української культури -- багатьом з них, переважно, пам'ятні знаки з'явилися вже в наш час (за доби незалежної України, тобто у 1990--2000-ні роки).

У місті гідно вшановано засобами монументального мистецтва подвиг радянських солдатів і людей у Великій Вітчизняній війні.

Харків -- справжня «науково-технічна столиця» України, що по праву пишається своїми вченими і дослідниками в багатьох галузях знань. Самме тому особливо багато пам'ятників, погрудь, пам'ятних знаків встановлено в місті на честь харківських науковців, їхніх наукових звершень тощо.

Уже в період незалежності України 2004 року Харків відсвяткував визначну дату -- 350-річчя заснування міста, до якої було приурочено встановлення низки пам'ятників, що стали окрасою міста, причому деякі з них були подарунками Харкову від митців і дружніх міст. Так, відомий російський скульптор-новатор Зураб Церетелі презентував Харкову солідний пам'ятник легендарному засновнику міста козакові Харку, столиця держави місто Київ -- фігуру Архістратига Михаїла, місто Алчевськ -- погруддя О.К. Алчевського.