Розробка екскурсійного туру: Харків-монументальний

Також у останні 2 десятиліття своє відображення в новостворених пам'ятниках і меморіалах знайшли трагічні події національної історії -- Радянська війна в Афганістані (1979--89 роки), Чорнобильська катастрофа (1986 рік).

Останні (2000-х років) світові та вітчизняні тенденції у відкритті оригінальних пам'ятників, в т.ч. літературним і кіноперсонажам, знайшли своє втілення і у Харкові -- тільки нещодавно тут з'явилися скульптури, що зображують героїв роману «Дванадцять стільців» Ільфа та Петрова, футбольний м'яч, присвячені коханню (скульптурна композиція «Поцілунок»).

У даному розділі були проаналізовані всі туристичні об'єкти, придатні для організації монументального туризму у Харкові. Серед усіх проаналізованих туристичних ресурсів були обрані лише ті, які будуть використовуватися автором при розробці маршруту, зокрема - це: Пам'ятник О.Пушкіну, Пам'ятник М. Гоголю, Дзеркамльний струммінь, Пам'ятник Т. Шевченку, Пам'ятник футбольному м'ячу , Пам'ятник В. Каразіну, Пам'ятник Леніну, Пам'ятник Засновникам Харкова ( козаку Харкові ) на честь 350-річчя заснування Харкова.

Дані об'єкти потрібні для подальшої розробки екскурсії тривалістю 4 години.

РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РОЗРОБКИ ЕКСКУРСІЇ

3.1 Проектування та калькуляція екскурсійного маршруту

Нашу екскурсію ми почнемо з Театрального скверу(скверу Поезії), а закінчимо біля станції метро наукова

Перший етап це зустріч екскурсанті навпроти Харківського Державного Академічного Драматичного Театру ім.Т.Г.Шевченка, в Театральному сквері.

Наступним етапом буде знайомство з групою,та початок екскурсії розповіддю про пам'ятники М.В.Гоголю і А.С.Пушкіну.

Наступний етап це переміщення групи з скверу Поезії до Скверу перемоги. Короткий екскурс у минуле парку та коротка оповідь про пам'ятники та самостійний п'яти хвилинний огляд пам'ятників екскурсантами. Збір екскурсантів біля Дзеркального струменя, розповідь про нього. Вільний час 10 хвилин.

Збір групи, перехід до пам'ятника Т.Г.Шевченка.

Розповідь про пам'ятник великому «кобзарю». Вільний час.

Далі ми переходимо по вулиці сумській до пам'ятника м'ячу. Розповідь про пам'ятник,час на фото.

Продовжуючи екскурсію ми виходимо на площу Свободи. Коротка розповідь про площу. Зупинка біля пам'ятника В.І.Леніну, розповідь про нього.

Перехід групи до пам'ятника В.Н.Каразіна. Розповідь про Ваасиля Назаровича Каразіна, його внесок в розвиток університету, та про сам пам'ятник.

Далі по плану екскурсії перехід до пам'ятника Засновникам міста Харкова. Ознайомлення з пам'ятником, розповідь про нього.

Після закінчення розповіді прощання з групою.

Екскурсія розрахована на групу туристів від 10 до 20 чоловік.

Вартість послуг на 1 екскурсанта, грн.
Послуги екскурсовода	Послуги перекладача	Норма прибутку	Норма податку	У
80	90	247	247	664

3.2 Контрольний текст екскурсії

У сучасному Харкові встановлено доволі велике число пам'ятників, меморіалів, пам'ятних знаків, скульптурних груп і композицій

Сьогодні я запрошую ознайомитися Вас лише з деякими із них.

В нашу екскурсію входить огляд чотирьох пам'ятників, які носять статус пам'яток монуминетального мистецтва національного значенення. Оглянимо одну з візитних карток нашого міста Джеркальний струмінь. Памятник мячу порадую фанатів футболу. Та познайомимося з легендарним засновником міста Харкова.

Розпочати нашу екскурсію я пропоную з знайомства з «старожилами» нашого міста.

Найдавніші зразки міської скульптури Харкова, що збереглися дотепер, зокрема, пам'ятник В.Н. Каразіну (1905) та погруддя О.С. Пушкіна (1904) та М.В. Гоголя (1909) відносяться до періоду російського царату (до 1917 року).

Пам'ятник Миколі Гоголю -- бронзовий бюст-пам'ятник українському письменнику Миколі Гоголю, встановлений у 1909 році на Театральній площі напроти Харківського академічного українського драматичного театру ім. Т. Шевченка. Один з найстарших пам'ятників Харкова. Скульптором є Борис Едуардс

Задум спорудження пам'ятника Гоголю в Харкові виник давно. Відомо, що ще у 1881 році в Харкові проходив благодійний спектакль на користь спорудження пам'ятника М. В. Гоголю в Харкові[1]. Але роботи по спорудженню пам'ятника розпочалися лише на початку ХХ століття. В 1904 році скульптором Борисом Едуардсом був відкритий бюст Пушкіну, який було встановлено навпроти Драматичного театру на початку Театрального сквера. У 1909 році до сторіччя з дня народження письменника в анологічному стилі на іншому кінці скверу був споруджений бюст Гоголю.

Споруда є бронзовий бюст письменника в задумливій позі на чотиригранному сірому гранітному постаменті, який розширюється донизу, створений за типом бюста Пушкіну. Гоголь тримає свої письменницькі записи в лівій руці, а в правій у нього знаходиться гусяче перо. У підніжжя пам'ятника на металічній планці -- автограф Миколи Гоголя.

Цікавий факт. Під час Другої світової війни в бюст Гоголя потрапила куля, яка пробила плече і руку бюста. При реставрації скверу на площі Поезії влітку 2009 року було вирішено залишити пошкодження пам'ятника недоторканими -- для історії.

Після перейменування драматичного театру ім. Пушкіна спочатку у «Березіль», а згодом у дрематичний театр ім. Шевченка було вирішено, що недоцільно знаходження пам'ятника Пушкіну навпроти театру Шевченка, тому бюсти Пушкіна і Гоголя поміняли місцями. З того часу навпроти театру знаходиться бюст Гоголя. а з іншої частини площі -- бюст Пушкіну.

Пам'ятник Олександру Пушкіну --перший в Україні бюст-пам'ятник російському письменнику Олександру Пушкіну, встановлений у 1904 році на Театральній площі. Один з найстарших пам'ятників Харкова. Скульптором є Борис Едуардс.

Пам'ятник Пушкіну громадськість Харкова вирішила встановити у 1899 році до 100-річчя з дня народження письменника. Але відкритий він був 26 травня 1904 року. Він був розташований навпроти Драматичного театру на початку Театрального сквера.

Увінчаний лавровою гірляндою бронзовий бюст встановлений на чотиригранному постаменті з сірого граніту. На пам'ятнику є надпис: «Александру Сергеевичу Пушкину город Харьков».

Дзеркальний струмінь (рос. Зеркальная струя; також нерідко називається Скляний струмінь / рос. Стеклянная струя; початкова офіційна назва Пам'ятник Перемоги) -- альтанка і фонтан у місті Харкові, один із сучасних символів міста.

Дзеркальний струмінь був споруджений 1947 року за проектом архітектора В.І. Коржа.

Передісторія. Мироносицька церква зі дзвіницею (1911) з боку Мироносицької площі. Містилася на місці сучасного «Дзеркального струміню» до 1930

Фонтан-альтанка «Скляний струмінь» розташований майже у правильному квадраті між вулицями Сумською, Совнаркомівською, Скрипника та Чернишевського.

Місце, на якому споруджено оригінальний пам'ятник-пам'ятку архітектури, має багату історію. Спершу тут містився цвинтар, потому на цьому місці звели дерев'яний храм -- Мироносницьку церкву, перша згадка про яку датується 1701 роком.

У 1781--83 роки на місці дерев'яної церкви було збудовано кам'яну. 1792 року в зв'язку з розростанням житлових міських кварталів цвинтар на території храму скасували. У 1813--19 роки церкву значно перебудували й розширили, пізніше протягом ХІХ століття вона ще не раз перебудовувалась і розширялась.

У 1909--11 роки до церкви прибудували дзвіницю, що за розміром була другою в місті після дзвіниці Успенського собору.

Мироносицьку церкву було знесено 11 березня 1930 року. Радянська влада планувала на її місці звести будівлю «Театру масового музичного дійства», в якому б суміщались цирк, театр і кінотеатр, але після перенесення столиці УРСР до Києва початкові плани лишились знереалізованими. Відтак, на місці новоутвореної пустки в 1930-ті роки було влаштовано тролейбусний парк просто неба.

За однією з версій, що ґрунтується на спогадах колишніх партійних співробіників Харківського обкому партії, історія спорудження фонтану-альтанки пов'язана з тим, що наприкінці 1940-х років до Харкова приїхав тодішній перший секретар ЦК Компартії УРСР Микита Хрущов. Начебто, Микита Сергійович визирнув у вікно з кабінета начальника Харківського обкому партії Віктора Чураєва (будівля обкому в ті часи містилася за адресою вул. Мироносицька, 1). Тролейбусний парк, вочевидь, справив на нього не найкраще враження, і майбутній керівник СРСР висловив керівнику харківських комуністів невдоволення побаченим з «обкомівського» вікна. У результаті цієї розмови «на підвищених тонах» стало рішення харківської партійної влади розбити на цьому місці сквер з фонтаном

Там, де був розташований тролейбусний парк, методом загальногромадського народного будування у 1946--47 роки було закладено сквер «Перемоги» з басейном і фонтаном-альтанкою, що майже відразу отримала народну назву «Дзеркальний струмінь» (або «Скляний струмінь»). Загальне планування скверу і фонтану було розроблено архітекторами О. М. Касьяновим, В. І. Коржом і А. С. Маяк.

Поруч з фонтаном-альтанкою було зведено басейн, який спершу обнесли простим цегляним парканом, а 1970-ті його замінили на гранітний.

1958 року на честь святкування 40-річчя Ленінського комсомолу на території скверу було відкрито алею комсомольців-героїв.

Реконструкція

Улітку 2007 року до 60-ліття Скляного струменю було здійснено його реконструкцію. 7 серпня запрацював оновлений фонтан, під час реконструкції якого встановили 137 форсунок, 2 установки штучного туману і 135 прожекторів. Чашу фонтану, що вміщує 350 тонн води, облицювали плиткою, стінки -- мармуром.

Цікаві факти.Альтанка «Дзеркальний струмінь» у Харкові є одним із символів міста -- таким чином у північно-східних обласних центрах Лівобережної України, зокрема слобожанських (Харків, Суми і Полтава) міськими символами є альтанки -- відповідно «Скляний струмінь», Сумська Альтанка, Біла Альтанка.

Харківський «Дзеркальний» або «Скляний» струмінь повністю повторює проект аналогічної споруди в російському курортному місті на Північному Кавказі Кисловодську.

Харківська кондитерська фабрика від 1980-х років випускає шоколадні цукерки у подарункових коробках «Дзеркальний струмінь» із зображенням пам'ятника.

Мало хто з харків'ян знає, що краса і гордість Міста фонтан "Дзеркальний струмінь" - не єдиний у своєму роді. Він побудований році за типом такого ж фонтану в Кисловодську. Однак, "Дзеркальний струмінь" залишається одним із самих чудових архітектурних пам'ятників в Харкові і занесений в енциклопедію ЮНЕСКО.

Говорять, що своєю появою він зобов'язаний романтичній історії, яка пов'язувала двох немолодих закоханих. Чоловік був впливовою у Харкові людиною. Їх розлучило життя, але колишній фронтовик, який рухав владними важелями, поставив такий ось пам'ятник своїй вірності. Версія офіційна - фонтан був побудований на честь Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні.

Пам'ятник Т.Г.Шевченко. Є у Харкові святі для кожного мешканця місця, які внесені у всі екскурсійні маршрути міста. Тут призначають побачення, сюди харків'яни неодмінно ведуть гостей, що приїхали до них здалеку. Тут можна побачити й іноземні делегації. Такі місця - дзвіниця Успенського собору, Покровський монастир, пам'ятник Т. Г. Шевченку. Пам'ятник великому Кобзареві посідає особливе місце у списку відомих місць столиці Слобожанщини. Відкритий 24 березня 1935 року, він і зараз залишається одним із найзначніших досягнень вітчизняної монументальної скульптури і є яскравим символом дружби і братерства українського і російського народів. Пам'ятник Тарасу Шевченку - своєрідна візитна картка Харкова. Дорогу до нього легко знайде навіть той, хто вперше приїхав до Харкова. Пам'ятник височіє між головною магістраллю міста - Сумською вулицею - і центральним майданом, який із здобуттям Україною незалежності дістав назву майдан Свободи.

Дуже вдало вибране місце, точно розраховані розміри монумента (його загальна висота 16,5 метра, висота статуї поета 5,5 метра), гармонійна підпорядкованість архітектурних і скульптурних елементів сприяли тому, що пам'ятник одразу органічно вписався в ансамбль міста. Пам'ятник стоїть у мальовничому місці - у саду імені Т. Г. Шевченка. Одна з алей саду веде до Національного університету імені В. Каразіна; по іншій алеї від пам'ятника можна потрапиш до ще однієї споруди, вартої уваги, - кіноконцертної зали «Україна». Цю зали кільцем обступили старі і молоді дерева саду Шевченка. Тут до саду примикав один із найстаріших в Україні зоопарків, історія якого налічує понад сто років.д Проте серцем цього дивовижного куточка Харкова є пам'ятник Кобзарю. | Бронзова статуя Шевченка піднята на тригранний пілон. Довкола нього на виступі, що поступово зростає, розташовані шістнадцять фігур, які уособлюй ють собою всю історію України. Уся ця складна композиція виростає з круглого східчастого підмурка.

Шевченко стоїть, ледве схиливши у задумі непокриту голову. Скульптор зупинив ту мить, коли поет збирався зробити крок - він увесь порив, увесь рух. На плечі накинуте пальто, права рука стиснута у кулак. У зовнішності поета, у його суворому обличчі, у зсунутих бровах, в енергійному жесті руки відчувається сила незвичайної людини, що присвятила своє життя і талант Україні, своєму народові, - людини, яка залишила потомкам велику творчу спадщину. На творчості Шевченка зросло чимало поколінь сучасних художників слова.

Пам'ятник Тарасові Шевченку являє собою багатопланову композицію, кожна з частин якої проглядається поступово, в міру знайомства з монументом, водночас увесь пам'ятник сприймається як єдине гармонійне ціле. Багатоступінчатість монумента була (і лишається) оганічно пов'язана з архітектурою величних споруд Держпрому та Харківського державного університету (зараз Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна), Садом імені Шевченка. Фасад пам'ятника звернутий до центральної магістралі міста -- вулиці Сумської.

У плані монумент являє собою своєрідну архітектурну спіраль з 11-метровим тригранним пілоном з фігурою Тараса Шевченка всередині і виступами по колу, що оточують пілон, на яких розмістились 16 динамічних статуй -- високохудожніх зразків радянської пропаганди, які за задумом автора проекту мали символізувати людей праці та їхню боротьбу за свої права проти пригноблювачів -- від непокірних, бунтарських образів з творів Т. Г. Шевченка до учасників першої російської революції 1905--1907 років та Жовтневої революції 1917 року, а велично-мажорна група, що складається з робітника-шахтаря, колгоспника, червоноармійця та жінки-рабфаківки, є уособленням тодішньої сучасності, тобто «вільної праці та молодості нової України»

Схема розташування скульптур пам'ятника Тарасу Шевченку в Харкові

Домінантою монумента є фігура Кобзаря-Шевченка заввишки 5,5 м, встановлена на високому постаменті з сірого (на момент спорудження яскраво-чорного) лабрадориту. Статуя сповнена динаміки -- і в точно знайденому ракурсі злегка схиленої набік голови, і в енергійному жесті правої руки, і взагалі в усій фігурі Шевченка проглядаєтся готовність до дій, цілеспрямованість, внутрішня напруженість, що цілком відповідало радянській трактовці образу Т. Г. Шевченка як поета і митця-революціонера. Скульптура має яскраво виражений силует, легко впізнаваний здалеку, що зближує загальне тло монумента з конструктивізмом, -- суворі, укрупнені складки одягу, лаконічність форм, енергійна обробка поверхні великими узагальненими площинами -- все це покликано створити могутній образ нескореного борця за права трудящих. До деталізації автор вдається лише, як і слід чекати, у розробці обличчя, що здійснено не лише для досягнення портретної схожості, а й розкриття внутрішнього світу, і знову ж таки, в руслі трактування особистості поета, виявлення твердості і сили духу поета-борця. Саме тому погляд монументального Кобзаря суворий і гнівний, а викарбувані на чолі мислителя зморшки означають гіркоту пережитого-передуманого. Цілісності образу автор досягає проробкою й інших деталей -- наприклад, міцно стиснутою в кулак (гнівний жест) рукою.

Фігури, що оточують п'єдестал, -- вдвічі менші за статую Шевченка. Вони сприймаються в основному зблизька. За задумом скульптора, здійснювати огляд фігур потрібно в послідовності композиційної спіралі, починаючи від фігури «Катерина» й рухаючись проти годинникової стрілки.

Статуя червоноармійця

Серед статуй монументального ансамблю, пов'язаних ідейно загальним задумом відображення оспіваної Кобзарем боротьби народу за свою волю[3], можна виділити окремі фігури та композиції:

скульптура «Катерина» -- статуя кріпачки з немовлям на руках, відома під назвою «Катерина», оспівана Т. Г. Шевченком в одноіменній поемі; втілення образу жінки-матері під тягарем самотності і журби;

1-а композиція («Вмираючий гайдамака. Гайдамака з косою. Той, що рве пута.») -- всі три постаті пов'язані як ідейно, так і сюжетно -- за загальною прив'язкою композиції до поеми Т. Г. Шевченка «Гайдамаки» про події Коліївщини криється життєствердне переконання в незламності народного духу й віра в його перемогу;

скульптура «Зв'язаний запорожець» -- одна з найвиразніших статуй, що передає патріотичний, багатогранний характер героя, який втілює народну силу та велич, скорботу і біль;

2-а композиція («Жінка-селянка. Той, хто несе жорно. Солдат-рекрут.») -- у образах представників різних прошарків трудового народу втілено ідею страждань українців за царату;

3-я композиція («Робітник із схиленим прапором. Студент. Робітник з гвинтівкою. Матрос. Червоноармієць.») -- статуї 3-ї композиції зображують образи посталого народу соціальних катаклізмів перших десятиліть ХХ століття.;

4-а композиція («Селянин. Шахтар. Жінка з книгою (Дівчина-рабфаківка).») -- фігури цієї останньої групи, за задумом автора, мали передавати ті зміни, які стались у радянському суспільстві.

Автор монумента досяг пластичної єдності, гармонії, узгодженості всіх його груп і фігур. Їм притаманні класичні пропорції, ретельна продуманість поз та жестів, що виявляють особливості характерів і водночас сприяють розкриттю єдності композиційного задуму. Багатофігурна композиція витримана в епічно спокійному, але піднесеному ритмі. Матеріал статуй -- темна бронза на тлі постаменту з відполірованого до дзеркального блиску лабрадориту надає пам'ятнику ще більшої урочистості, виразності й величі.

Цікаві факти. На момент відкриття (24 березня 1935 року) пам'ятник Тарасу Шевченку в Харкові був найвищою бронзовою композицією в усьому Радянському Союзі.

Єдиним документальним свідченням про мить урочистого відкриття монумента Т. Г. Шевченку в Харкові, імовірно, є аматорське, але панорамне фото художниці й майстра фотографії Дії Олександрівні Гай, якій довелося піти на відвертий ризик при фотографуванні події. По-перше, зйомка здійснювалася потайки, адже в 1930-х роках (і не тільки) фотографування будь-яких громадських подій, що відбувалися у Радянському Союзі, заборонялось і суворо каралося. Крім того, фотограф ризикував і в інший спосіб -- робив знімки з вікна четвертого поверху в квартирі незнайомих людей, нашвидкоруч виставляючи експозицію

Для зйомок російського історичного фільму про фізика Льва Ландау «Дау», що має вийти на широкі екрани навесні 2010 року, які проходили в Харкові 2009 року, пам'ятник Т. Г. Шевченку для більшої реалістичності фарбували чорною гуашшю, адже лабрадоритовий постамент, на відміну від сучасного сірого кольору, у перші роки спорудження мав яскраво чорний колір. Після зйомок міським службам прийшлося влаштувати «чистку» монумента, повернувши йому звичний для харків'ян вигляд;[14]

Цей пам'ятник Т. Г. Шевченку офіційно визнаний найкрасивішим у Європі.

Пам'ятник футбольному м'ячу -великий бронзовий м'яч на постаменті в місті Харкові.

Дата відкриття -24 серпня 2001 року в день святкування 10- ї річниці Дня незалежності України та в рамках святкування чергової дати дня міста (23 серпня).

У церемонії відкриття взяв участь український футболіст Олег Блохін, який першим розписався на м'ячі , керівники міста та області, спортсмени.

Цікаво, що напередодні приїзду виконавчого директора УЄФА Девіда Тейлора 2 лютого 2009 з приводу інспектування підготовки Харкова до проведення матчів Євро -2012 , гранітна частина пам'ятника була пошкоджена вандалами і розтягнули. Міській владі довелося спішно відновлювати пам'ятник.Роботи були завершені за декілька годин до візиту європейського футбольного чиновника до пам'ятки .

Після символічної розпису Блохіна на м'ячі багато відвідувачів пам'ятника вважають за необхідне також залишити на ньому свій автограф. Пам'ятник багаторазово замальовував повністю, а потім заново відмивали , і знову замальовувати.

Пам'ятник Леніну - монументальне скульптурне твір, присвячений В. І. Леніну, встановлений на площі Дзержинського (нині площа Свободи) в Харкові.

Був відкритий 5 листопада 1963 року. Для того, щоб підвезти пам'ятник до місця установки довелося знімати тролейбусні дроти - витягнута рука могла їх зачепити.

Бронзова фігура Володимира Ілліча висотою 8,5 метрів встановлена на п'єдесталі з червоного граніту. Постамент оздоблено барельєфами, що зображають групу революціонерів з червоним прапором і групу робітників. Загальна висота пам'ятника - 20,2 метра.

В презентації 4 листопада 2010 року Україна відеоролику «Включи Україна», який транслювався в кінці 2010 - початку 2011 на провідних європейських телеканалах в рамках промо-кампанії України до чемпіонату Європи з футболу 2012 року (Євро-2012), з харківському майдані Свободи стерли даний пам'ятник Леніну. Залишився тільки фундамент пам'ятника (нижні щаблі з полірованого граніту) і клумба навколо нього.

Пам'ятник Василю Каразіну.

Біографія Василя Назаровича Каразіна (1773-1842) кілька моментів, які не завадить знати:

він був українцем грецького походження (з роду Караджі), хоча часом називав себе то болгарином, то сербом,

народився в родинному маєтку - селі Кручику під Богодуховим, яке його батько, полковник, отримав в дарунок від Катерини ІІ,

не дивлячись на надзвичайний внесок в українську і світову науку, життя своє подвижник закінчив у бідності,

Василь Каразін був справжнім новатором: ініціював створення Міністерства освіти (1802), відкрив першу в Україні школу для кріпаків, першу в Європі метерологічну станцію (принаймні, якщо вірити його листам), серед його винаходів (відомих, знову ж таки, виключно з його власних слів і не більше) - парове опалення та економні способи консервації, а також процеси виготовлення штучних алмазів, спирту, селітри, цементу, дубильних речовин,

саме він заснував у 1805 р. Харківський університет. Ось це вже сумнівам не підлягає.

Ох, не дарма на харківському пам'ятнику Каразіну написані його ж слова: «Блажен уже стократно, що випадок дав мені можливість зробити хоча б найменше добро любій моїй Україні».

На час заснування університету Каразіну було всього тридцять років! А запропонував провести реформування системи освіти він ще раніше - 27-річним юнаком, простим служителем канцелярії.

Як не дивно, запропонував він це зробити у... анонімці, залишеній у царських покоях Олександра І, де натякнув, що правління молодого царя покращать розумні реформи. Імператору сподобався цей анонімний лист - і він попросив знайти його автора. Цар вислухав Каразіна, який наголошував на неефективності забюрократизованої системи освіти. Василю Назаровичу було доручено написати проект реформування також судової системи, створити університетський статут і розробити структуру Міністерства народної освіти. Якщо пізніше статути Харківського, Московського та Казанського уніерситетів і перероблялися, то лише в бік утисків вольностей цих закладів.

Працював Каразін і над учбовими планами для середньої та вищої шкіл. З 1801 р. він голова училищної комісії.

Університет: початок.

Навчальних закладів в імперії не вистачало - потрібно було створювати нові. Цар вважав, що Україні вистачить одного нового університету - у Києві, на базі Києво-Могилянської академії. В. Каразін, виходець зі Слобожанщини, переконав Олександра І, що Харків більше підходить на роль університетського міста. По-перше, географічно він більш вигідно розташований, а по-друге...

Як і в випадку з побудовою Чернівецького університету, не останню роль зіграло фінансове питання: Каразін переконував, що більшу частину видатків місто візьме на себе. Ця новина була досить несподіваною для харківських дворян - гроші вони не дуже-то й дають. Каразін з красномовнстю Цицерона переконує громаду, що університет перетворить місто на нові Афіни, а коли й це не подіяло - встає на коліна і просить не робити його в царських очах безчесним брехуном. (Пізніше він напише професору Тимковському: "Я погоджуюся бути смішним, аби лише встигнути бути корисним").

Ну, після такого виступу громада посоромилася сказати "ні" - і почався збір 400 000 крб. (кошти довелося збирати самому В. Каразіну, об'їжджаючи поміщика за поміщиком та обіцяючи кому нагороду, кому орден), а харківське козацтво подарувало 125 десятин землі під майбутній навчальний заклад. Гроші надходили повільно, Каразін не вилазив з боргів, неодноразово закладав власний маєток, та свого добився.

Бібліотеці університету він дарує раритети з власної колекції. З-за кордону виписуються професори, які викладатимуть у навчальному закладі. Та все це не вберегло Каразіна від кляуз, якими заздрісники засипали царя. Через кавардак у фінансових справах університету Олександр І відсторонює Василя Назаровича від усіх справ, пов'язаних з університетом. Кошти, які подвижник вкладав у будівництво з власної кишені, йому так ніхто й ніколи не поверне.

Та головним було те, що 17 (29) лютого 1805 р. Харківський університет було відкрито - щоправда, без участі В. Каразіна. Спочатку працювало лише чотири факультети: моральних і політичних наук, фізичних і математичних наук, медичних та мовних наук, плюс йшло навчання військовій справі.

Вже в 1811 р. заслуги В. Каразіна перед Харківським університетом були визнані офіційно, а пізніше (1907) йому поставили пам'ятник, присвятивши його втсановлення сторіччю заснування університету. Монумент виявився справжнім мандрівником: спочатку він переїхав з з Університетського саду на вул. Університетську (див. нижче), а на його місце поставили пам'ятник Тарасу Шевченку, в 1963 р. В. Каразін знову переїжджає - тепер до нового корпусу учбового закладу.

Перед святкуванням 200-річчя університету (2005) монумент було перенесено до головного входу до університету. Там я його й побачила у серпні 2006 р.

Пам'ятник Каразіну в Харкові -- пам'ятник видатному українському вченому-просвітнику, винахіднику, громадському діячеві, засновнику першого у східній Україні університету (1805) Василю Назаровичу Каразіну в місті Харкові.

Пам'ятник є одним із перших у місті Харкові.

Пам'ятник Василю Каразіну розташований перед центральним входом до головного корпусу Харківського національного університету (площа Свободи, 4), який також носить ім'я вченого.

Встановлено пам'ятник 1905 року -- на честь століттяя від заснування університету.

Автори -- скульптор І.І. Андреалетті та архітектор О.М. Бекетов.

Пам'ятник виконано в академічній манері.

Автори пам'ятника зобразили Василя Каразіна під час його промови перед громадськістю міста 1 вересня 1802 року, в якій він власне обґрунтовував необхідність створення Харківського університету. Постать Василя Назаровича урочиста і піднесена; погляд звернутий до оточуючих, його ліва рука на невеликому пілоні, підтримуючи аркуш паперу (очевидно, проект відкриття університету), а права -- висунута наперед у жесті, що має привертати увагу слухачів до його промови.

Один з написів на постаменті

На п'єдесталі викарбувано декілька написів (усі -- російською):

на лицьовому боці постаменту -- «1805-1905. Василь Назарович Каразин, положивший начало Харьковскому университету»;

на одній з бічних сторін постамента слова самого Василя Каразіна: «Главным предметом учреждения университета было у меня благосостояние моей милой страны и полуденного края России»;

на іншій -- інша цитата Каразіна: «Блажен уже стократно, ежели случай поставил меня в возможность сделать малейшее добро любезной моей Украине, которой пользы столь тесно сопряжены с пользами исполинской России»;

на тильному боці -- інформативний напис: «Сооружен к столетию университета», розмішений під барельєфом, на якому зображена садиба Василя Каразіна в Кручику.

За рік до століття від дня народження Василя Каразіна 1872 року Рада Харківського університету за ініціативою відомого письменника Г.П. Данилевського звернулася до російського уряду по дозвіл розпочати збирання коштів на спорудження пам'ятника Каразіну. Але лише в жовтні 1874 року губернські земські збори асигнували на це 5 тисяч карбованців і ще стільки ж -- на заснування стипендії імені Каразіна. А ще за кілька років нарешті царським міністром внутрішніх справ було затверджено «Положення про комітет для спорудження пам'ятника Василю Назаровичу Каразіну», відтак були подолані основні бюрократичні перепони на шляху зведення монумента.

Пам'ятник засновникам Харкова (козаку Харкові, на честь 350-річчя заснування Харкова) -- монументальна споруда засновникам Харкова подарована міським головою Москви Юрієм Лужковим до дня міста. Встановлений 22 серпня 2004 року до 350-річчя з дня заснування міста. Розташований на початку проспекту Леніна на розі з проспектом Правди. Пам'ятник виготовлений відомим московським скульптором Зурабом Церетелі. У відкритті пам'ятника брали участь міський голова Харкова Володимир Шумілкін, голова Харківської обласної державної адміністрації Євген Кушнарьов.

Вершник, який сидить на коні і тримає у руці спис, щит, за плечима лук і сагайдак зі стрілами. Згідно з деяким думками одяг і зброя не відповідає часу перших поселенців і захисників Харківської фортеці.

Висота п'єдесталу (червоний граніт) - 8,5 м, кінної статуї (бронза) - близько 4 м, вага монумента понад 700 тонн.

Початково передбачалося, що цей пам'ятник буде присвячений козакові Харько (Харитона), ім'я якого нібито дало назву місту. Але ця думка викликала протести у інтелігенції Харкова. Так як ця фігура є вигаданою і з'явилася в історіографії лише в кінці XVIII століття. Більш доречно, вважали, присвятити пам'ятник отаману Івану Кривошлику, який згаданий у першому перепису харківських черкас за 1655 рік, Івану Сірку, який був деякий час харківським полковником, або полковнику Григорію Єрофійовичу Донець-Захаржевському.

Розташування фігури коня викликало неоднозначну реакцію жителів Харкова. У народі найпрестижніші райони Харкова Шатилівку і Павлове Поле тепер називають «за дупою».

При відкритті пам'ятника біле покривало накривали двічі. Прший раз знімали, аби на пам'ятник зміг подивитися Президент України Леонід Кучма, другий -- при відкритті.

Біля підніжжя пам'ятника п'ять колишніх харківських мерів і один нинішній замурували послання нащадкам. Металеву капсулу з нержавіючою сталлю, куди поклали лист, зробили на заводі «Турбоатом» за спецзамовленням. Прочитати майбутні покоління зможуть у рік 500-річчя Харкова.

Бронзова кінна статуя була відлита за рахунок бюджету міста Москви в Санкт-Петербурзі на заводі монументальних скульптур. Пам'ятник був перевезений в розібраному вигляді з Росії і змонтований російськими фахівцями в період з 12 по 20 серпня 2004 року. У ґрунт були забиті 13-ти метрові палі, на яких було закріплене дане спорудження.

Висновки до Розділу 3

В даному розділі був розроблений тематичну екскурсію «Харків монументальний». Враховуючи всі витрати на організацію екскурсії, отримуємо 664грн. на одного екскурсанта, якщо у групі 10-20 чоловік.

У вартість туру входять послуги екскурсовода 80 грн. та послуги перекладача 90 грн..

ВИСНОВКИ

Екскурсія являє собою наочний процес пізнання людиною навколишнього світу, побудований на заздалегідь підібраних об'єктах, що знаходяться в природних умовах або розташованих у приміщеннях підприємств, лабораторій, науково-дослідних інститутів і т. д.

Екскурсійний метод споконвіку застосовувався в педагогічному процесі. І до цього дня однією з функцій екскурсії є культурно-освітня, а по відношенню до молоді, що вчиться, цю функцію можна назвати освітньою. Три основні принципи екскурсійного процесу включають основні принципи цілісного педагогічного процесу. Наприклад, здійснення принципу локалізації має на увазі виконання принципів наочності, зв'язки теорії з практикою. Принцип акціональності має на увазі виконання принципів свідомості, активності, самодіяльності; співпраці; колективного характеру виховання і навчання; доступності; пошани до особи дитини у поєднанні з розумною вимогливістю до нього. Принцип екскурсійної розповіді вимагає виконання таких принципів освіти як науковість, доступність, систематичність і послідовність, зв'язок теорії з практикою.

У роботі проведено теоретичний аналіз розвитку культурно-пізнавального туризму у світі та Україні, визначено потенціал міста Харкова для організації екскурсійних послуг монументальної тематики, розроблено екскурсійну програму та розраховано орієнтовну вартість екскурсії « Харків -монументаьний».

Результати даної роботи можна використовувати при організації тематичних гастрономічних турів або включати деякі елементи в оглядові екскурсії містом. Дані результати можуть бути корисними для туристичних підприємств, діяльність яких спрямована на місцевий туризм.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України “Про затвердження Загальнодержавної програми збереження та використання об'єктів культурної спадщини на 2004-2010 рр.” Від 20 квітня 2004 р. № 1692 - ІV.

2. Вечерський В.В. Спадщина містобудування України. Теорія і практика історико-містобудівних пам'яткоохоронних досліджень населених місць. - К.: НДІТІАМ, Головкиївархітектура, 2003. - C - 106.

3. Голубничая С.Н. Основы экскурсионного дела. -- Донецк, 2003. -- 214с.

4. Парамонов Андрій Федорович Харків. Харківська область.Шляхами Слобідської України. Путівник. -- Харків : Біблекс, 2008. -- С. 73. -- ISBN 978-966-2950-20-5(рос.)

5. «В городе. Харьков» № 2 «Харьков туристический. 100 мест, которые нужно увидеть». -- Харків : «Тєлєнєдєля-Харків», 2011. -- С. 22. -- 10 000 прим.(рос.)

6. С. Посохов, О. Денисенко Харьков: Путеводитель. -- 2-ге. -- Харків : Золоті Сторінки, 2008. -- С. 63. -- 2 000 прим. -- ISBN 978-966-400-087-8(рос.)

7. Тимофієнко В. І. Архітектура і монументальне мистецтво: Терміни та поняття / Академія мистецтв України; Інститут проблем сучасного мистецтва. -- К.: Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва, 2002. -- 472 с. ISBN 966-96284-0-7

8. Традиція і сучасне в українській культурі. -- Харків, 2002. Українська та зарубіжна культура. -- К., 2000

9. Парамонов А.Ф. Харьков. Харьковская область. Дорогами Слободской Украины: путеводитель / А.Ф. Парамонов. - Харьков: Библекс, 2008. - 256 с., иллюстр.

10. А. Касьянов Харьков. Архитектурно-исторический очерк. К: 1955

11. Л. И. Мачулин Основание Харькова: легенды, гипотезы, факты. -- Харьков: Мачулин, 2008. -- 96 с. -- (Харьковская старина). -- 1 000 экз. -- ISBN 966-8768-17-5

12. Харьков: Архитектура, памятники, новостройки: Путеводитель. Сост. А. Лейбфрейд, В. Реусов, А. Тиц. -- Х.: Прапор, 1987

13. Божук Т.І.Культурноспізнавальний туризм: термінологічний словник довідник.-Л.:Український бесцеллер, 2010-152 с.

14. Любіцева О.О. Методика розробки турів.Навчальний посібник.-К.:Альтерпрес, 2003.-104 с.

15. Мальська М.П., Худо В.В., Цибух В.І.Основи туристичного бізнесу.Навчальний посібник.-Київ:Центр навчальної літератури, 2004.-272 с.

16. Соколова М. В. История туризма: учеб. пособие. 6-е изд.- М.: «Академия», 2010. 352 с.

17. Чеботарев И. А. Культурный туризм: международное правовое регулирование// Культура: экономика, управление, право 2004 № 4.- С. 28-35.

18. Кілессо С.К. (розділ Архітектура ст. «Харків») // Українська радянська енциклопедія. У 12-ти томах. / За ред. М. Бажана. -- 2-ге вид. -- К., 1974--1985., Том 12, К., 1985, стор. 95

19. Харьков. Архитектура. Памятники. Фотоальбом., К.: «Мистецтво», 1986

20. Дьяченко Н. Т. Улицы и площади Харькова.- Харьков: Прапор, 1977. -- С. 133

21. Федорченко В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні: Навч. посіб. для студ. вузів. -- К.: Вища школа, 2002. -- 195 с.

22. Украина туристическая. -- К., 2004. -- 64с.

23. Перелік істоорико-культурних, історико-архітектурних, історико-меморіальних, історико-етнографічних заповідників та музеїв-заповідників України. /Культура і життя. - 2002. - № 31. - С. 2.

Размещено на Allbest.ru