Аналіз динаміки фінансового стану підприємства ТОВ "Сілікатчик" у 2004 -2006 роках в умовах нестабільності зовнішнього середовища

N_i -- кількість предметів і-го найменування, які обробляються за розрахунковий період (звичайно рік);

t_i -- норма часу на обробку і-го предмету, год.;

T_p -- плановий фонд часу роботи одиниці устаткування - період, год;

k_H коефіцієнт виконання і норм часу. дня у непотоковому виробництві переважно а робітники ~ універсали високої кваліфікації. *з спеціалізації устаткування, як зазначалося, при застосуванні предметно-групових методів, оскільки за певною предметно-спеціалізованою дільницею закріпляється менша кількість предметооперацій. Для непотокових методів характерне послідовне і рідко -- послідовно-паралельне поєднання операцій, що поряд із складними маршрутами обробки спричиняє тривалий виробничий цикл. Разом з цим непотокове виробництво має свою сферу застосування, воно широко застосовується у промислових дискретних процесах. При невеликих обсягах виготовлення окремих виробів непотоковий метод дозволяє краще використовувати устаткування, повніше його завантажувати у часі та по потужності, оскільки обробку предметів можна розподіляти між верстатами групи з урахуванням їх параметрів.

Промислові підприємства розрізняються за структурою та обсягом вироблюваної продукції, широтою її номенклатури. Залежно від цих чинників робочі місця, дільниці, цехи і підприємства поділяються на кілька організаційних типів виробництва.

Основним показником поділу на типи виробництва є спеціалізація робочих місць.

Тип виробництва - це комплексна характеристика організаційно-технічного рівня виробництва, що охоплює номенклатуру продукції, обсяг виробництва, випуск однотипної продукції, характер завантаження робочих місць, кваліфікацію робітників, собівартість продукції.

Під типом виробництва розуміють ступінь постійного завантаження робочих місць однаковою роботою і пов'язані з нею особливості в економіці. Залежно від ступеня завантаження робочих місць, який обумовлюється масштабом та трудомісткістю виробництва, розрізняють такі типи виробництва:

· одиничне;

· серійне;

· масове;

· змішане.

У свою чергу, серійне виробництво поділяється на дрібно-, середньо- та великосерійне. Прикладом одиничного виробництва може бути дослідне або експериментальне виробництво. Віднесення підприємства до того чи іншого типу виробництва не виключає можливості організації в його підрозділах виробничого процесу за іншими типами.

Тип виробництва, як правило, характеризується коефіцієнтом спеціалізації робочих місць або коефіцієнтом серійності (К_с). Його можна визначити за формулою:

( 4.3 )

де К_с - коефіцієнт серійності;

р -число робочих місць;

m - середня кількість операцій, які виконуються при виготовленні кожної деталі;

n - кількість деталей в партії, яка оброблюється.

Для масового виробництва цей коефіцієнт дорівнює від 1 до 3; для середньосерійного -від 11 до 20 та для дрібносершного - понад 20.

Одиничне виробництво характеризується широким асортиментом продукції і невеликим обсягом випуску однакових виробів. При цьому зразки ніколи не повторюються або повторюються нерегулярно. За кожним робочим місцем не закріплені певні деталеоперацїї, тобто відсутня глибока спеціалізація. Як правило, обладнання унікальне, універсальне та розміщене за однорідними групами. При одиничному типі виробництва застосовується послідовний вид пересування предметів праці та існує відносно велика питома вага ручної праці.

Одиничне виробництво характеризується наявністю значного незавершеного виробництва та відсутністю закріплення операцій за робочими місцями. Характеризується одиничне виробництво високою собівартістю продукції, що випускається, і тривалим виробничим циклом. Різноманітна номенклатура робить одиничне виробництво більш мобільним та швидко пристосовуваним до умов сучасного ринку. Як правило, одиничне виробництво характерне для суднобудування, верстатобудування та виробництва іншого унікального обладнання (автоматні реактори, потужні електронні машини).

Таким чином, відмітними рисами одиничного виробництва є:

· переважання технологічної спеціалізації цехів, дільниць та відсутність закріплення за ними певних виробів;

· використання універсального обладнання та його розміщення за однотипними групами;

· наявність робітників високої кваліфікації.

Серійне виробництво характеризується тим, що виготовляється обмежений асортимент продукції. Предмети праці до робочого місця надходять не штуками, як при одиничному виробництві, а періодично певними партіями. Для серійного типу виробництва характерна велика номенклатура виробів, однак значно менша, ніж за одиничного типу виробництва. Як правило, виготовлення значної частини продукції в умовах серійного виробництва періодично повторюється протягом року або ряду років, що дає можливість організувати цей випуск на технологічно спеціалізованих дільницях (передусім це стосується організації середньо- та великосерійного виробництва).

У виробництвах серійного типу рівень собівартості продукції знижується за рахунок спеціалізації робочих місць, широкого залучення робітників середньої кваліфікації, зменшення, порівняно з одиничним виробництвом, витрат на заробітну плату.

Відмітними рисами серійного виробництва є:

· за кожним робочим місцем закріплюється від однієї до 20 періодично повторюваних операцій;

· номенклатура продукції не стійка, одна й та сама продукція виготовляється кілька разів;

· частина обладнання спеціалізована, розміщується за технологічною та частково за предметною ознакою;

· застосовується паралельно-послідовний вид пересування предметів праці;

· значне застосування механізації праці при незначному використанні ручної праці.

Продукція серійного виробництва, як правило, стандартна. До неї можуть належати насоси, компресори, машини встановленого типу, обладнання хімічної та харчової промисловості тощо. Масове виробництво характеризується виготовленням окремих видів продукції у великій кількості на вузькоспеціалізованих робочих місцях протягом тривалого періоду.

Головною ознакою масового типу виробництва є виготовлення великого обсягу однорідної продукції. Для цього тину виробництва характерна незмінна номенклатура продукції, що виготовляється, спеціалізація робочих місць на виконанні однієї постійно закріпленої операції, застосування спеціального обладнання та незначна довжина виробничого циклу, висока механізація та автоматизація виробничих процесів. : Собівартість продукції масового виробництва, порівняно з одиничним та серійним," значно менша. Таким чином, цей тип виробництва створює передумови для поглиблення спеціалізації та підвищення продуктивності праці. Усе це веде до збільшення ефективності виробництва. Як правило, собівартість дослідного зразка одиничного виробництва у 20--30 разів вища, ніж масового.

Отже, збільшення масовості та серійності виробництва має низку позитивних рис: збільшується продуктивність праці за рахунок поглиблення виробничих навичок та кращого оснащення робочих місць; знижується собівартість продукції і поліпшується використання обладнання, скорочується час виробництва виробу.

Разом з тим масове та серійне виробництво має ряд недоліків. Головними з них є орієнтація не на конкретного споживача і його вимоги, а на середні стандарти та труднощі перебудування виробництва, пов'язані із застосуванням значної кількості спеціального обладнання.

Щоб усунути недоліки масового та серійного виробництва, необхідно поєднувати методи великосерійного та масового виробництва. Отже, змішаний метод є найбільш перспективним методом організації виробничих процесів. Нижче дається порівняльна характеристика типів виробництва (Табл. 4.1.).

Таблиця 4.1

Порівняльна характеристика типів виробництва

Ознака характеристики	Тип виробництва
	Одиничне	Серійне	Масове
1	2	3	4
Номенклатура продукції	Необмежена, різноманітна	Обмежена серіями, існує повторюваність серій	Постійна, обмежена
Собівартість продукції	Висока	Середня	Низька
Кваліфікація робітників	Висока	Середня	Низька
Обладнання та його розміщення	Універсальне, унікальне Розташоване групами	Частково спеціалізоване Розташоване групами	Спеціальне Розташоване по ходу виробничого циклу
Методи організації виробництва	Одиничні	Групові, потокові	Потокові
Питома вага ручної праці	Велика	Невелика при застосуванні механізації праці	Обмежена Застосування механізованих процесів

Підприємства одиничного виробництва виготовляють продукцію одиничними екземплярами, що не повторюється взагалі або повторюється нерегулярно. На дільницях і в цехах переважають одиничні процеси, але є робочі місця і цілі підрозділи із серійним виробництвом уніфікованих деталей і вузлів для різних виробів (шестерні, валики, кріпильні деталі, ручки, прилади тощо). До підприємств одиничного виробництва належать заводи важкого, енергетичного машинобудування, суднобудування та ін.

Характеристика продукції підприємства

Силікатну цеглу одержують пресуванням зволоженої суміші кварцового піску і гашеного вапна з подальшою обробкою в автоклаві. По механічних властивостях близький до глиняної обпаленої цегли, але менш водо- і жаростійкий. Застосовувався раніше головним чином для кладки надземних частин будівель і споруд. Існує думка, що з силікатної цегли можна будувати тільки нежилі будівлі. Як показує зарубіжна будівельна практика - це не так. Наприклад, споживання силікатної цегли в Німеччині і Фінляндії не тільки не зменшується, а навпаки збільшується. Силікатна цегла і силікатні блоки (каміння) - це група матеріалів так званого автоклавного синтезу. На цей час силікатна цегла готується методом напівсухого пресування з раціонально підібраної суміші кварцового піску, повітряного вапна і води. Відформована цегла піддається обробці в автоклаві - дії насиченої водяної пари при температурі плюс 170-200°C і тиску пари 8-12 атм. В результаті синтезу гідросилікатів утворюється міцний штучний камінь. Силікатна цегла характеризується нижчою питомою ефективністю природних радіонуклідів. Відсоток бою при його вантаженні і транспортуванні на порядок нижчий в порівнянні з керамічною цеглою. Силікатна цегла має правильні геометричні розміри і високу несучу здатність. Високу споживацьку цінність має силікатна керамзитова цегла. Він виготовляється з високим змістом керамзитового піску, що забезпечує унікальні для силікатних матеріалів показники ефективності. По теплопровідності зіставимо з керамічною цеглою. До речі, не слід забувати, що в сучасних багатошарових конструкціях основний опір теплопередачі надає утеплювач, а теплопровідність несучих конструкцій не грає практично ніякого значення. Тому для пристрою несучих конструкцій підійде повнотіла силікатна цегла марки М-150 по ДОСТ 379-95 - традиційна продукція більшості виробників.

Силікатна цегла виробляється широкої колірної гамми, об'ємне фарбування цегли забезпечує його повну «колірну надійність». Дрібні вищерблени і навіть сколи, яких неможливо уникнути при зведенні стін, будуть непомітні. Силікатна цегла з пірамідальною порожнистістю, яка дає можливість економити розчин, значно полегшує працю при кладці стін, адже маса цегли в цьому випадку знижується з 3,8 до 3,3 кг. Має попит і так звана фактурна «колота» цегла, що має вид природного каменя. Різний по колірній гаммі і формі лицьової поверхні, силікатна цегла дозволяє реалізувати різноманітні архітектурні і дизайнерські рішення без збільшення витрат. Відтворює ефект старого замку. Особливо рекомендується для малої архітектури. Може мати дві протилежні декоративні лицьові сторони. Цегла полегшена, з двома «напівдірками» зменшує навантаження будівельної конструкції на фундамент, в той же час характеризується підвищеними теплоізоляційними властивостями. Використовуючи таку цеглу, вдається одержати також економічний виграш; він зменшує витрату сполучного матеріалу і підвищує продуктивність робітника-каменяря. З силікатної цегли легко створити різні конструктивні форми, це багатий матеріал для фантазії. За допомогою навіть стандартної цегли можна одержати фасонну кладку, досягти індивідуальності простого, але такого, щоб запам'ятовувався, фасаду.

Для отримання цегляних стін, відповідних новим нормам теплоізоляції, їх товщина повинна складати немислимі значення в 1,8,2 і більше метрів. Звичайно, таких товстих стін ніхто не будує. Застосовуються тільки багатошарові конструкції з несучою кам'яною або каркасною основою з ефективним утепленням. Якщо не застосовується утеплювач, то стіни зводять з цегли «Теплолюкс», політерма, пористого бетону, блоків з теплоізоляційними вкладишами і інших матеріалів. Модним напрямом в багатоповерховому будівництві стало застосування монолітного залізобетону з подальшим утепленням і обробкою фасаду (у тому числі і цеглою).

Цементно-піщана цегла проста у виготовленні. Її формують з цементно-піщаної суміші методом вібропресування. Марочна міцність такої цегли складає 300-400, а щільність (він важкий) досягає 2000 і вищий кг/м3. Клінкерна цегла також щільна і дуже міцна. З неї будують дороги і мостять тротуари, влаштовують пішохідні і садові доріжки. Готують її методом спікання глиняної маси, але без оскляння поверхні. Ця цегла має марки 400, 700, 1000. Водопоглинання - в межах 4-6%. Морозостійкість - до 150 циклів. Щільність - не менше 1900 кг/м3.

Стала іншою і сама цегла. Так, багатощілинна керамічна цегла великих розмірів, завдяки численним повітряним прошаркам, має низьку теплопровідність, зберігаючи високі характеристики міцності.

Цегла - незамінний матеріал для зовнішньої обробки. Несучі стіни можна зводити з чого завгодно, а після облицьовувати цеглою - це на порядок підвищить капітальність будови. Словом, цегла як основний стінний матеріал померла.

Правда, не можна не відзначити, що стіни з неї в одну, півтори, дві і дві з половиною цегли як і раніше зводять. І зводять достатньо багато. Потім її вкривають утеплювачем і облицьовують плиткою. Але це, швидше, за інерцією. Використовувати її для несучих стін, звичайно, можна. Проблема лише в її якості. Сучасна цегла, на відміну від старовинної, гірша якістю. Дуже крихка, має високий відсоток браку, не говорячи вже про геометрію. Часто вона не витримує заявлену марку міцності. У її тілі безліч тріщин, в які проникає вода, і вона швидко руйнується. Основна причина полягає у відсталій технології її виробництва, яка як і раніше діє на багатьох заводах. Тому важко сказати, скільки простоять дома, збудовані з цегли в радянську епоху. Ще від сили років п'ятдесят, але до сторічного ювілею навряд дотягнуть.

Облицювальна цеглина має лицьову (ложкова) поверхню правильної геометричної форми з рівномірною щільною структурою. Іноді їй додають фактурну поверхню. Дуже поширена облицювальна цегла жовтого піщаного кольору. Може бути одинарною, полуторною і подвійною. Як правило, облицювальна цегла пустотна, семищілинна.

Щоб не помилитися у виборі якісної цегли, треба звернути увагу на її колір і дефекти, що найчастіше зустрічаються. Блідо-рожевий або коричневий колір цегли говорять про її недопалення. При ударі такий камінь видає глухий звук, бруднить руки, легко розколюється, сильно вбирає воду, тому з нього важко буде вести кладку. Темно-бурий колір - у перепаленої цегли, «залізняка». Він, навпаки, воду не вбирає і тому не скріпляється розчином. Його можна використовувати тільки для садових доріжок. Варто сказати, що є підприємства, що випускали і випускають добру цеглу.

Основні параметри і розміри

I. Цегла:

1. Характеристика цегли і область застосування. Силікатна цегла повнотіла застосовується в кам'яних і армокам'яних конструкціях будівель і споруд цивільного, промислового і сільськогосподарського призначення.

2. Види, розміри цегли.

Таблиця 4.2

Вид цегли	Довжина	Ширина	Товщина
Цегла одинарна	250	120	65
Цегла потовщена	250	120	88

3. Цегла виготовляється тільки повнотіла.

4. За призначенням виробу розділяються на види:

- рядовий, використовується для кладки зовнішніх і внутрішніх стін будівель і споруд;

- лицьовий, використовується для кладки і облицьовування зовнішніх і внутрішніх стін будівель і споруд.

5. Лицьова цегла може виготовлятися кольоровою (рожевою), з добавкою фарбника (сурик) в процентному змісті 3-6% по масі.

6. По середній щільності виробу у висушеному до постійної маси стані підрозділяються на:

- легкі з середньою щільністю до 1450 кг/м 3;

- полегшені з середньою щільністю від 1451-1650 кг/м 3;

- важкі з середньою щільністю більше 1650 кг/м 3.

7. По ефективній сумарній питомій активності природних радіонуклідів вироби підрозділяють на класи застосування:

- 1-й клас: АєФ = 370 Бк кг-1;

- 2-й клас: АєФ = 740 Бк кг-1.

8. По міцності вироби підрозділяють на марки:

- потовщений забарвлений: М-200, М-150, М-125;

- потовщений незабарвлений: М-200, М-150, М-125;

- одинарний забарвлений: М-200, М-150, М-125;

- одинарний незабарвлений: М-200, М-150, М-125.

Цегла лицьова має марку міцності не менше М-125.

ТОВ «Сілікатчик» виробляє цеглу марки міцності не менше, ніж М-150.

9. По морозостійкості цегла підрозділяється на марки 15, 25, 35, 50.

Цегла лицьова має марку по морозостійкості не менше 25.

Номенклатура силікатної цегли

За аналізований період ТОВ «Сілікатчик» випускало (Таблиця 4.3)

Таблиця 4.3

Номенклатура цегли у 2006 році

Вид	Розмір	Колір	Характеристики	Річна частка виробництва
Лицьовий	Полуторний	Білий	Морозостійкість не менше 25, полегшений, 1-й клас по активності природних радіонуклідів, не менше М-150 по міцності	31,60%
		Рожевий		1,91%
	Одинарний	Білий		2,24%
		Рожевий		1,79%
Рядовий	Полуторний	Сірий		58,32%
	Одинарний			4,14%

Співвідношення річного виробництва кожного виду цегли графічно представлено на рис.4.1:

Рис. 4.1 Співвідношення річного виробництва кожного виду цегли у 2006 році

II. Фундаментно-суцільні блоки (ФБС)

1. Характеристика ФБС і область застосування.

Блоки бетонні для стін підвалів (рис.4.2) виготовляються відповідно до ДОСТ 13579-78 «Блоки бетонні для стін підвалів» з важкого бетону, а також легкого і щільного силікатного бетонів середньої щільності не менше 1800 кг/м3 і призначені для стін підвалів. Суцільні блоки допускається застосовувати для збірних стрічкових фундаментів. Використовуються при будівництві і ремонті.

Рис. 4.2 ФБС

Залізобетон - штучний будівельний матеріал, в якому з'єднані в монолітне ціле сталева арматура і бетон.

Бетон - це один з найпоширеніших і важливіших будівельних матеріалів, який виходить шляхом затвердіння суміші в'яжучої речовини, води, заповнювачів і добавок.

1. Види бетонів:

a) По виду зв'язувальної речовини бетони бувають:

- цементні (наприклад ФБС);

- силікатні;

- пoлімepбeтoни та ін.

b) Марка бетону по середній щільності визначається фактичним показником маси бетону в сухому стані в одиниці об'єму зразків (кг/м3), підрозділяються на:

- важкі - об'ємна маса вища 1800 кг/м3, застосовуються в індуcтpіальнoму будівництві;

- легкі - об'ємна маса не перевищує 1800 кг/м3.

За розмірами заповнювача важкі бетони підрозділяють на бетони на крупних заповнювачах (щебінь) і дрібнозернисті (сировина - пісок) бетони.

c) Основною характеристикою бетону є міцність при стисненні, яка визначає марку бетону.

Клас бетону по міцності на стиснення повинен бути не більш В15 і не менше:

В3,5 - для блоків з важкого і легкого бетонів;

В12,5 - для блоків з щільного силікатного бетону.

ТОВ «Сілікатчик» виробляє ФБС марки міцності не менше, ніж М-100.

Також існують класи бетону по міцності на:

- осьове розтягування,

- розтягування при вигині

І характеризуються відповідною міцністю бетонів базового розміру у встановленому проектному віці (як правило - 28 діб).

d) Марка бетону по морозостійкості визначається кількістю поперемінних циклів заморожування і відтавання в різних середовищах, які витримують контрольні зразки без зниження міцності на стиснення у порівнянні з регламентованою (повинна бути не менше 35).

e) Марка бетону по водонепроникності визначається розміром тиску води, при якому не спостерігається її просочування через контрольні зразки.

У випадку зведення будови з бетону, його види і марки визначаються на стадії створення проекту. Для різних елементів будівельної конструкції застосовуються різні види і марки бетонів. Необхідно визначити, для якого конкретно елементу конструкції (фундамент, несучі стіни, внутрішні перегородки, підлоги) вибирається марка бетону.

Номенклатура ФБС

За аналізований період ТОВ «Сілікатчик» випускало (Таблиця 4.4)

Таблиця 4.4

Номенклатура ФБС у 2006 році

N	Марка	Розміри (мм)	Об'їм	Маса	Клас бетону
		L	B	Н	м3	тн
1	ФБС.24.3.6	2380	300	580	0.41	1.03	ФБС.24.3.6
2	ФБС.24.4.6		400		0.54	1.35
3	ФБС.24.5.6		500		0.68	1.7

Умовні позначення:

ФБС 24.3.6

ФБС - фундаментний блок суцільний

24 - довжина блоку (дм) - L (у таблиці подано у міліметрах)

3 - ширина блоку (дм) - B(у таблиці подано у міліметрах)

6 - висота блоку (дм) - Н (у таблиці подано у міліметрах)

Співвідношення річного виробництва кожного виду ФБС графічно представлено на рис.4.2:

Рис 4.2 Співвідношення річного виробництва кожного виду ФБС у 2006 році

Планування випуску номенклатурних одиниць за аналізований період не велося, а випуск кожної конкретної одиниці виконувався під певне замовлення покупця.

Контроль якості продукції

Контроль якості силікатної цегли починається з моменту формування сирцю в цеху, далі кожну партію цегли (автоклав - 16 пачок) приймає ВТК підприємства.

Контроль якості ФБС починається з аналізу поступаючої сировини (показник активності цементу необхідний для визначення правильного дозування складових). Включає візуальну перевірку при заливці бетону у форми, і закінчується перевіркою ВТК при виході з пропарювальної камери.

На вимогу замовника виконується незалежне лабораторне дослідження продукції, з видачею паспорта якості.

Якість і конкурентоспроможність продукції

За аналізований період підприємство випускало продукцію, що характеризується максимально можливою якістю, що стосується технічних характеристик і зовнішнього вигляду, і це робить вироблювану продукцію досить конкурентноздатною за якістю.

Характеристика виробництва продукції

I. Виробництво силікатної цегли полягає в наступному:

А. Підготовка сировинних матеріалів і силікатної маси.

Б. Безпосередньо пресування цегли-сирцю на пресах.

В. Автоклавна термовологістна обробка цегли.

1. Доставка піску і вапна грудкового, що задовольняє ГОСТ 21-1-90, на склад піску і вапна, розподіл по бункерах-накопичувачах.

2. Роздільне об'ємно-вагове дозування піску і грудкового вапна з подальшим сукупним молоттям в млинах, що обертаються, для отримання вапняно-піщаного в'яжучого необхідній активності і дисперсності.

3. Після перемішування в лопатевих мішалках періодичної дії силікатна маса певної вологості, активності і температури витримується в циклічних реакторах (силосах), де відбувається процес гасіння вільного вапна. Час гасіння від 1 до 4 годин залежно від швидкості гасіння вапна.

4. Гашена силікатна маса після додаткового перемішування в стержньовому змішувачі і до зволоження (якщо потрібно) подається на пресування цегли-сирцю з зусиллям пресування 200-300 кг/см2. Сирець спеціальним маніпулятором знімається зі столу преса і пакетується на вагонетки, які збираються в автоклаві для термовологої обробки. По спеціально заданому режиму термовологої обробки через 10-12 годин вагонетки з цеглою з придбаними характеристиками міцності виштовхуються на склад готової продукції.

При виробництві рожевої силікатної цегли при первинному змішуванні грудкового вапна і піску додається 3-6% від маси залізного сурику.

При виробництві рядової силікатної цегли як сировина використовується пісок з більшою часткою органічних включень і другий сорт грудкового вапна, або ж вапняний пил, що додає сірий колір кінцевому виробу.

II. Виробництво ФБС полягає в наступному:

А.Приготування бетонної суміші.

Б.Заливання бетонної суміші у форми з подальшим віброущільненням.

В.Теплова обробка виробів.

1.При позитивній температурі навколишнього середовища сухі складові (цемент, пісок, щебінь) перемішуються між собою, а потім невеликими порціями додається вода до тих пір, поки суміш не придбає необхідну консистенцію.

2.Одержану бетонну суміш заливають у спеціальні сталеві форми (рис.4.3), встановлюють залізні петлі, ущільнюють за допомогою вібробулави.

Рис.4.3 Сталеві форми для виробництва залізо-бетонних блоків

3.Твердіння залізобетонних виробів на заводах при звичній температурі (15...200⁰ С) нераціонально, оскільки дуже тривале (зростання міцності бетону продовжується близько 28 діб.), зменшує оборотність форм, затримує випуск готової продукції. Для прискорення твердіння бетону застосовують теплову обробку. Як відомо, нагрів прискорює хімічні реакції. Підвищення температури бетону активізує взаємодію води і цементу і прискорює твердіння бетону.

Тому за допомогою крана форми переміщають з майданчика в пропарювальну камеру.

4. При пропарюванні ФБС в камерах насичений пар створює теплове і вологе середовище, сприятливе для твердіння бетону. Пропарювання бетону при атмосферному тиску роблять в спеціальних камерах, що герметизуються, допускається пропарювання виробів при 100⁰ С, що ще більш прискорює твердіння бетону.

5. Через 12 -24 години (час залежить від виду блоків: для ФБС-3 - це 12 годин, для ФБС-4 - 18, для ФБС-5 - 24 години) пропарювання при температурі середовища 80 - 100°C вироби набирають 95-100% своєї марочної міцності, еквівалентної 28 добам твердіння в природних умовах.

Аналіз зони господарювання

Аналіз діяльності підприємства показав, що в зону господарювання підприємства потенційно входять більше 50 великих будівельних організацій, не менше 270 дрібних будівельних організацій і 15000 приватних осіб. За аналізований період підприємство охопило як мінімум 32 великі будівельні організації, 156 дрібних будівельних організацій і не менше 7000 приватних осіб тільки у Дніпропетровську і Дніпропетровській області (діаграма. 5.1). Це основний ринок, з яким працює «Сілікатчик», але за період 2004-2006 покупцями продукції ТОВ були представники і Запорізької, і Харківської, і Донецької областей, а також автономної республіки Крим.

По рівню продажів підприємство займає майже 47% даного сегменту (рис. 4.4).

На даний час ТОВ виявлена незадоволена потреба у ФБС, виробництво яких до певного часу було обмежено кількістю форм.

Рис.4.4. Частка сегментів, обслуговуваних ТОВ «Сілікатчик» у 2006 році



Рис.4.5 Частка ринку силікатної цегли ТОВ «Сілікатчик» у 2006 році

Взагалі ж, через характерні особливості продукції і можливості використовування її тільки в даній стратегічній зоні господарювання можливість завоювання нових сегментів ринку стає вірогідною у разі однорідної диверсифікації, тобто освоєння нових видів продукту.

Рівень продажів. За аналізований період (2004-2006 рр.) рівень продажів цегли залишався практично незмінним і склав близько 15 мільйонів умовної цегли щорічно. Стосовно ФБС рівень продажів поступово збільшується с кожним роком - від 1300 шт. у 2004 році до 2650 шт. у 2006 році.

Якщо аналізувати періоди, які були раніше, то можна відзначити те, що підприємство зуміло розв'язати проблеми з сезонністю, досягти стабільності продажів і виробництва.

Система ціноутворення. Формування цін на продукцію підприємство виконує на договірних умовах на основі планової собівартості і визначеного підприємством рівня рентабельності.

Значну питому вагу у валових витратах мають:

· матеріали для виготовлення готової продукції;

· енергоносії;

· транспортні витрати.

На підприємстві ведеться котловий метод обліку фактичної собівартості.

При аналізі планових і фактичних даних в розрізі статі витрат по видах продукції, що випускається, встановлені причини відхилення фактичної собівартості від планової:

Стаття «сировина і матеріали» формується відповідно до норм витрати вапна, піску на виробництво силікатної маси, нормами витрат вапна, піску, води на виробництво білої силікатної цегли, а так само сурику на виробництво кольорової силікатної цегли.

Стаття «паливо» формується відповідно до норм витрат на виробництво силікатної цегли вартості 1 Гкал. Пару підприємство одержує з власної котельної.

Стаття «електроенергія» формується відповідно до показників електролічильника і вартості 1 кват/год, що виставляється організацією-постачальником, а потім розподіляються по видах виробництва відповідно до енергопотужності устаткування. У вартість електроенергії входить вартість виробленого одного кват/год електричної енергії з урахуванням витрат з подачі на завод організації-постачальника.

Стаття «заробітна платня» формується по видах виробництва відповідно до планового завантаження працівників і устаткування цехів. На підприємстві існує відрядна форма оплати праці, яка знаходиться в прямій залежності від результатів діяльності підприємства за місяць. Відхилення фактичних даних від планових можливі як у бік збільшення, так і зменшення. Чим більше об'єм виробництва, тим більше одержувана економія, а, отже, прибуток підприємства.

Стаття «нарахування на заробітну платню» формується відповідно до нормативів існуючих нарахувань на заробітну платню. Оскільки напряму залежить від статті «заробітна платня», то має ту ж тенденцію до змін.

Стаття «транспортні витрати» формується відповідно з потребами підприємства у використовуванні транспортних засобів. На балансі підприємства числяться 9 КРАЗов, автокран, 2 бульдозери і т.п. які безпосередньо задіяні в процесі того, що привезе сировини /пісок, вапно, сурик/, чужими транспортними засобами для даних цілей ТОВ не користується.

Так питома вага при виробництві рожевої цегли транспортних витрат вища, ніж білої силікатної цегли, оскільки у вартість транспортних витрат входять витрати по доставці фарбника - сурику з м. Кривий Ріг /суриковий завод/.

Стаття «амортизація» формується відповідно до норм амортизації по видах існуючого устаткування і його первинної вартості.

Стаття «загальновиробничі витрати» формується відповідно до витрат праці фахівців і працівників допоміжних виробництв, з витратами по охороні праці і техніці безпеки, витратами на сторожову охорону, питома вага якої постійно збільшується. На дану статтю здійснюється списання непоправного /остаточного/ браку в процесі виробництва силікатної цегли відповідно до припустимих технологічних втрат, в розмірі не більш 0,4% від випуску, затвердженими директором ТОВ.

Непоправний брак виникає не стільки з вини працівника, скільки пов'язаний з технологією виробництва і залежить від якості використовуваної сировини. Крім того, підприємство постійно здійснює заходи щодо зниження собівартості силікатної цегли і поліпшення його якості з метою завоювання ринку збуту.

Основними причинами випуску бракованої продукції є: перезволожена маса, органічні включення, недогаз, розмив вагонеток. Документально брак у виробництві силікатної цегли оформлений актами, які складаються комісією і затверджуються директором ТОВ. Втрати унаслідок неминучого / остаточного / технологічного браку відповідно до вимог списуються на собівартість силікатної цегли.

Система формування попиту і стимулювання збуту. Ще в 2002-2003 роках ніякими регулярними діями ця система на підприємстві не виявлялася. Реклама носила переважно тимчасовий і випадковий характер. Іноді застосовувався метод просування - прямі продажі, але він теж носив несистематичний, випадковий характер.

У досліджуваний період підприємство стало приділяти збуту набагато більше уваги. На сьогоднішній час, ТОВ проводить участь у виставках, рекламу в ЗМІ, вироблена система знижок для боротьби з сезонними спадами продажів, підприємство націлене на розширення ринку збуту за рахунок роботи з іншими областями.

Тенденції ринку будматеріалів

На думку постачальників стінних матеріалів, в найближчі два-три роки темпи зростання будівництва в Україні збережуться. За повідомленнями Державного комітету статистики в Україні тільки в січні-червні 2006 року введено в експлуатацію 3,19 млн. кв.м житла, що на 10,2% більше в порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Будівельний бум продовжує набирати обороти, попит на будматеріали зростає відповідно.

Ринок цегли

Розміри ринку:до 2,6 млрд. штук умовної цегли в рік, з яких 1,64 млрд. шт.- керамічної цегли, в т.ч. 0,15 млрд. шт. - облицювального і 0,93 млрд. шт. - силікатної цегли.

Темпи зростання розмірів ринку: 2-8% в рік.

Стадія життєвого циклу: зрілість.

Число компаній в галузі: близько 500. При цьому керамічну цеглу випускає 451 підприємство, силікатну - 43.

Споживачі: крупні приватні будівельні організації, державні будівельні організації, більше 10 000 дрібних будівельних організацій, приватні особи, велика частка належить великим будівельним державним і приватним організаціям.

Легкість виходу на ринок і виходу з ринку: помірні труднощі при виході на ринок у вигляді жорстких вимог до величини капіталу, необхідного для будівництва заводу мінімально можливого розміру, і необхідність шукати споживачів в межі області, у зв'язку із значним дорожчанням вироблюваної продукції при транспортуванні.

Технології/інновації: використовувана виробнича технологія однорідна і змінюється повільно, більшість підприємств використовує застаріле устаткування, що позначається на якості вироблюваної продукції, а ті організації, що використовують нове сучасне (достатньо дороге) устаткування випускають продукцію на рівень дорожче. Зміни в асортименті продукції можуть привести до серйозних змін в перевагах споживачів і принести значний приріст рівня виробництва.

Економія на масштабах виробництва: висока, у зв'язку з масовістю виробництва, є можливість зниження загальновиробничих витрат на одиницю продукції, і так само економії на оптових закупівлях сировини.

Завантаженість виробничих потужностей: 100% від максимальної. У зв'язку з будівельним бумом в країні, ще в квітні 2005 року в сегменті рядової будівельної цегли ситуація склалася наступна: 60 цеглин (потреба ринку), 1 цегла (пропозиція). З'явилося таке поняття, як дефіцит цегли. Нарощування ж потужностей в даній галузі вимагає великих капіталовкладень і часу, а тому відбувається не так швидко, як того жадається споживачу.

Прибутковість галузі: залежить від попиту. Характер продукції приводить до різкого зниження цін при падінні попиту, проте при стійкому попиті ціни ростуть поволі. Виключеннями, мабуть, є тільки різкі скачки цін в 2005-2006 роках при підвищенні цін на енергоресурси і сировину, а також викликані дефіцитом будматеріалів [ ].

Частки керамічної і силікатної цегли на ринку України в першому півріччі 2005 -2006 роках вказані на рис. 4.6

Конкурентами ТОВ «Сілікатчик» на ринку цегли в Дніпропетровській області є:

- ВАТ «Дніпропетровський силікатний завод»

- Павлоградський завод силікатної цегли;

- Подстепнянський завод силікатної цегли;

- Криворізький силікатний завод.

- Новоолександрівський цегляний завод

- Магдаліновський силікатний завод

Рис.4.6. Частки керамічної і силікатної цегли на ринку України

У конкурентному суперництві ТОВ «Сілікатчик» активно використовуються як цінові, так і нецінові методи, такі як реклама. В основному ж продукція заводу конкурує за рахунок якості, репутації заводу і системи збуту, спрямованої на споживача.

Ринок ЗБВ

Розміри ринку: у грошовому виразі оборот галузі досягає $15 млрд.

Загальна характеристика:

Те, що сьогодні бетон найважніший будівельний матеріал, факт незаперечний. За деякими оцінками, на його частку доводиться близько 70% від загального об'єму всіх матеріалів, що застосовуються у будівництві.

У історичному розрізі бетон є досить новим продуктом. Патент на його використовування вперше був виданий всього лише у середині XIX сторіччя. Сьогодні цей продукт досліджений всього на 15 %, і поки не відомо, як поведеться сучасний бетон через 100-150 років. Сам бетон є структурою, що постійно змінюється, в ньому весь час відбуваються різні хімічні реакції. Крім того, масове застосування даного продукту почалося порівняно недавно. Сьогодні ж з нього можна виробляти вельми різну продукцію.

За 16 років існування України можна з упевненістю сказати, що ринок товарного бетону виріс в декілька десятків разів. Сьогодні в нашій країні, а особливо в крупних містах, таких як Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса і т. д., будівництво розвивається дуже динамічно, що, звичайно, призводить до підвищення попиту на дану продукцію. Відповідно, постійно збільшуються потужності заводів-виробників бетону.

Необхідно відзначити, що в 2006 році ціни на товарний бетон, і, відповідно ЗБВ виросли на 20-30%. Це пояснюється неодноразовим підвищенням цін на складові компоненти бетону, а також пальнемастильні матеріали, газ, енергоносії, що наклало відбиток на його вартість. Сьогодні складова газу в собівартості цементу - порядка 50 %, а оскільки газ подорожчав, то виросла і ціна на цемент, що, природно, наклало відбиток і на вартість бетону. Статистика така: в порівнянні з 2005 роком товарний бетон піднявся в ціні на 40%. Але підвищення відбулося за рахунок природних чинників і не було реакцією на збільшення попиту. На вартість в першу чергу впливає ціна на сировину.

Що стосується виробництва, то необхідно відзначити, що всі гравці ринку в 2006 році зіткнулися з деяким браком щебеня для виробництва бетону. Цей факт спричинив значне підвищення цін на дану продукцію на 10-15%. Причому основним ціноформуючим чинником був саме його дефіцит. Вартість щебеня підвищилася фактично більш ніж в два рази, що, відповідно, зробило вплив і на ціну проміжного продукту - бетону, і кінцевого - ЗБВ.

Конкурентами ТОВ «Сілікатчик» на ринку ЗБВ в Дніпропетровській області є:

- Балівський завод залізобетонних виробів ТОВ

- Будівельні матеріали та будівництво ВАТ

- Будконструкція Нікопольське підприємство ВАТ -Дніпромеханомонтаж

- ДЗ МЗБК ВАТ

- Мастер-ЖБК ТОВ

- Нікопольський завод залізобетонних конструкцій ВАТ

- Новомосковський завод ЖБВ-ЕТВ ТОВ

5 ФОРМУВАННЯ ТА АНАЛІЗ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ ПІДПРИЄМСТВА

5.1 Формування і аналіз виробничої програми підприємства (матеріали підприємством ТОВ «Сілікатчик» не надавались)

5.2 Основні показники виробничої діяльності підприємства (матеріали підприємством ТОВ «Сілікатчик» не надавались)

5.3 Інформаційна база для аналізу виробничої програми підприємства (матеріали підприємством ТОВ «Сілікатчик» не надавались)

5.4 Методика аналізу виконанння виробничої програми на підприємстві (матеріали підприємством ТОВ «Сілікатчик» не надавались)

6 ВИКОРИСТАННЯ РЕСУРСІВ (МАТЕРІАЛЬНИХ, ТРУДОВИХ ТА ФІНАНСОВИХ) НА ПІДПРИЄМСТВІ (НОРМУВАННЯ РЕСУРСІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ)

6.1 Розрахунок складу та структури виробничих фондів на підприємстві за 2004 - 2006 роки

Ступінь фізичного спрацювання окремої одиниці засобів праці можна визначити двома розрахунковими методами:

1) за строком її експлуатації (через зіставлення фактичної та нормативної величин з урахуванням ліквідаційної вартості);

2) за даними обстежень технічного стану. Відносну величину економічного спрацювань окремої фізичної одиниці або певної сукупності основних фондів визначають як відношення накопиченої суми спрацювання, тобто їхньої вартості, вже перенесеної на вартість продукції, до загальної балансової вартості.

Техніко-економічне старіння основних фондів (моральне спрацювання) - це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва. Старіння властиве передовсім знаряддям праці та транспортним засобам і зв'язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.

де В0, В1 - повна вартість (ціна) застосовуваного й нового засобів праці; П0, П1 - відповідно продуктивність тих самих засобів праці або витрати на їхнє експлуатаційне обслуговування (інший пріоритетний техніко-експлуатаційний показник). Про загальний рівень техніко-економічного старіння може дати певне уявлення також питома вага знарядь праці, що експлуатуються понад 10, 15 або 20 років.

Ступінь техніко-економічного старіння того чи того засобу праці можна визначити за допомогою коефіцієнта (відносного показника) Ктес , що його розраховують за формулою

Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами спрацювання й старіння засобів праці та формами їхнього відшкодування існує певний взаємозв'язок (Схема рис. 6.1).

Рис.6.1 Форми зносу основних фондів та форми його усунення.

Безперервний процес виробництва потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці в натурі є поступове відшкодування їхньої вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію). Амортизація основних фондів - це процес перенесення авансованої раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування.

Амортизаційні відрахування обчислюють за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів. Розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних фондів здійснюють централізовано за формулою:

(6.2)

де Ф - балансова (первісна чи відновна) вартість основних фондів; Л - ліквідаційна вартість основних фондів;

А_н - амортизаційний період (нормативний строк функціонування) основних фондів.

За встановлення норм амортизаційних відрахувань слід виходити з економічно доцільних середніх строків функціонування засобів праці, необхідності забезпечення повного відшкодування вартості основних фондів і врахування техніко-економічного їхнього старіння. Найбільш складним є правильне визначення тривалості амортизаційного періоду (доцільного строку використання) конкретних видів засобів праці. Звичайно його встановлюють з урахуванням багатьох факторів, зокрема загальної фізичної довговічності та економічності капітального ремонту засобів праці, умов їхньої експлуатації, строків настання техніко-економічного старіння, можливих темпів оновлення тощо.

У міру розвитку техніки, удосконалення технології та організації виробництва змінюються тривалість і характер використання окремих видів основних фондів, виникає об'єктивна необхідність скорочення нормативних строків їхнього функціонування. У зв'язку з цим норми амортизаційних відрахувань періодично треба переглядати та уточнювати.

Ефективність відтворювальних процесів певною мірою залежить від строків експлуатації передовсім активної частини основних фондів, тобто від періоду їхнього функціонування у виробництві відповідно до первісного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення та використання знарядь праці.

Скорочення строків експлуатації машин (устаткування), з одного боку, уможливлює прискорення їхнього оновлення, тобто зменшення техніко-економічного старіння знарядь праці, підвищення технічного рівня підприємств, зростання продуктивності праці, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого - призводить до збільшення собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, потребує більших інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей машинобудування.

Подовження періоду функціонування машин і устаткування дає змогу зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці і за рахунок цього спрямувати більше ресурсів для розширеного їхнього відтворення, але спричиняє зниження сукупної продуктивності діючих знарядь праці, значне збільшення витрат на їхнє утримання та експлуатацію.

При визначенні індивідуального показника фондоозброєності праці використовуються амортизаційні відрахування та трудомісткість по окремому підрозділу, а середньогруповий показник фондоозброєності визначається по групі підрозділів, які пов'язані між собою технологічним процесом.

Таке коригування трудомісткості по підрозділах, які характеризуються високим рівнем фондоозброєності, зумовить установлення більш низького рівня цін, що примусить підрозділи намагатися максимально використовувати наявне обладнання.

6.2 Класифікація основних фондів за групами амортизацій та розрахунок амортизаційних відрахувань (матеріали підприємством ТОВ «Сілікатчик» не надавались)

6.3 Розрахунок показників ефективності використання основних фондів

Рис.6.1. - Динаміка показників зносу основних фондів в ТОВ «Сілікатчик» у 2004 -2006 роках

Рис.6.2. - Динаміка показників фондовіддачі основних фондів в ТОВ «Сілікатчик» у 2004 -2006 роках

6.5 Розрахунок забезпеченності підприємства матеріальними ресурсами та виробничими запасами

Найбільш важливим елементом продуктивних сил і головним джерелом розвитку економіки є люди; їх майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності. Існує непересічна залежність конкурентоспроможності економіки, рівня добробуту населення від якості трудового потенціалу персоналу підприємства, організації.

Персонал підприємства формується та змінюється під впливом внутрішніх (характер продукції, технології та організації виробництва) і зовнішніх факторів (демографічні процеси, юридичні та моральні норми суспільства, характер ринку праці тощо). Вплив останніх конкретизується у таких параметрах макроекономічного характеру, як: чисельність активного (працездатного) населення, загальноосвітній його рівень, пропозиція робочої сили, рівень зайнятості, потенційний резерв робочої сили. У свою чергу ці характеристики обумовлюють кількісні та якісні параметри трудових ресурсів.

Трудові ресурси - це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає тій чи іншій сфері діяльності. Слід відрізняти трудові ресурси реальні (ті люди, які вже працюють) та потенційні (ті, що мають бути залучені до певної праці у перспективному періоді). Саме трудові ресурси, реальні та потенційні, є одним з головних об'єктів управління на рівні як макросистем (держава, регіон, галузь), так і мікросистеми (підприємство). Управління трудовими ресурсами підприємства охоплює певні етапи.

Для характеристики усієї сукупності працівників підприємства застосовуються терміни - персонал, кадри, трудовий колектив) . Персонал підприємства являє собою сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.

Окрім постійних працівників, у діяльності підприємства можуть брати участь інші працездатні особи на основі тимчасового трудового договору (контракту). Враховуючи те, що багато підприємств поза основною діяльністю виконують функції, які не відповідають головному їх призначенню, всі працівники підрозділяються на дві групи: персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності. Зокрема, у промисловості до першої групи - промислово-виробничого персоналу - відносяться працівники основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони - тобто всі зайняті у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні. До групи непромислового персоналу входять працівники структур, які хоч і знаходяться на балансі підприємства, але не зв'язані безпосередньо з процесами промислового виробництва, а саме: житлово-комунального господарства, дитячих садків та ясел, амбулаторій, учбових закладів тощо.

Такий розподіл персоналу підприємства на дві групи необхідний для розрахунків заробітної плати, узгодження трудових показників з вимірниками результатів виробничої діяльності (при визначенні продуктивності праці приймається, як правило, чисельність тільки промислово-виробничого персоналу). Разом з тим поширення процесів інтеграції промислових систем з банківськими, комерційними та іншими господарськими структурами вищезазначене групування персоналу стає все більше умовним.

У відповідності з характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяється звичайно на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники. Керівники - це працівники, що займають посади керівників підприємств та їх структурних підрозділів. До них відносяться директори (генеральні директори), начальники, завідуючі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах; повні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, повний механік тощо), а також заступники відповідно до вище перелічених посад.

Спеціалістами вважаються працівники, що займаються інженерно-технічними, економічними та іншими роботами, зокрема - інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо. До службовців відносяться працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема - діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти тощо.

Робітники безпосередньо зайняті у процесі створення матеріальних цінностей, а також ремонтом, переміщенням вантажів, перевозкою пасажирів, наданням матеріальних послуг та ін. Окрім того, до робітників відносяться двірники, прибиральниці, охоронці, кур'єри, гардеробники.

Професія - це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок. Спеціальність - це більш або менш вузька різновидність трудової діяльності в межах професії. Відповідно до цих визначень, наприклад, професія токаря охоплює спеціальності токаря-карусельника, токаря-револьверника, токаря-розточувальника тощо.

За рівнем кваліфікації робітники поділяються на чотири групи: висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані і некваліфіковані. Вони виконують різні за складністю роботи і мають неоднакову професійну підготовку (табл.3).

Слід враховувати протиріччя, яке досить часто виникає з двох різних підходів до визначення кваліфікації. З одного боку, оцінка кваліфікації робочих місць або робіт, що підлягають виконанню, з іншого - оцінка кваліфікації конкретних виконавців цих робіт. Їх розбіжність створює конфліктну ситуацію, яка повинна розв'язуватись у переговорному процесі при складанні відповідних тарифних угод чи контрактів.

Планування трудових ресурсів на діючому підприємстві починається з оцінки їх наявності. Остання передбачає інвентаризацію робочих місць, виявлення кількості працюючих на кожній операції, що забезпечує реалізацію кінцевої мети (створення продукції, надання послуг). Аналіз і подальші розрахунки проводяться за категоріями працюючих (робітники, керівники, спеціалісти, службовці), а по кожній з них - за професіями, спеціальностями, розрядами. Щодо працівників розумової праці можливе використання системи інвентаризації трудових навичок або спеціальностей, що передбачає реєстрацію професійних навичок службовців з зазначенням кількості працівників, які володіють ними.