Аналіз динаміки фінансового стану підприємства ТОВ "Сілікатчик" у 2004 -2006 роках в умовах нестабільності зовнішнього середовища

- за ставкою 0 відсотків - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення у разі виконання вимог до таких договорів;

- за ставкою 3 відсотки - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з інших видів страхування.

б) Резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6 [6], зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

2) Єдиний податок

Єдиний податок (Single Tax) - прямий загальнодержавний податок, що стягується з юридичних і фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва, які обрали спрощену систему оподаткування згідно Указу Президента “ Про спро-щену систему оподаткування” [11].

Платники єдиного податку:

- фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, впродовж року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;

- юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Об'єкт оподаткування єдиним податком:

а) Для суб'єктів малого підприємництва - юридичних осіб об'єктом оподаткуваня єдиним податком є виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

б) Для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб визначення об'єкта оподаткування під час нарахування податкових зобов'язань з єдиного податку не передбачено, оскільки сума податку, що підлягає сплаті до бюджету, фіксована і не залежить від фактичних результатів господарської діяльності платника податку

Ставка єдиного податку:

а) Для суб'єктів малого підприємництва - юридичних осіб передбачено можливість обрання однієї з двох ставок податку:

- 6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість;

- 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

б) Для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб ставка єдиного податку встановлюється місцевими радами за місцем їхньої державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень і більше 200 гривень на місяць. Якщо фізична особа - суб'єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких встановлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки. Якщо фізична особа - платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участі у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 % за кожну особу.

Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів) [11]:

- податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків;

- податку на прибуток підприємств;

- податку з доходів фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва);

- плати (податку) за землю;

- збору на спеціальне використання природних ресурсів;

- збору на обов'язкове соціальне страхування;

- відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;

- комунального податку;

- податку на промисел;

- збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

- внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;

- внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

- плати за патенти згідно із Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності".

6) Податок на землю

Податок на землю (Land Tax) - загальнодержавний прямий податок, що стягується з осіб, які мають у володінні або користуванні земельні ділянки або замельні частки (паї) згідно з Законом України “Про плату за землю” [8].

Платниками податку на землю є власники земельних ділянок, земельних часткок (паїв) і землекористувачи, у тому числі орендарі.

Об'єктом оподаткування податком на землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Ставки земельного податку залежать від виду земель, що є об'єктом оподаткування, та наявності їх грошової оцінки. Для земель населених пунктів, грошову оцінку яких встановлено, ставка податку складає 1% від їх грошової оцінки. Для земель населених пунктів, грошову оцінку яких не встановлено, податок стягується за середніми ставками, розмір яких наведено у статті 7 Закону України "Про плату за землю" від 3.07.92 № 2535-XII [8].

Для сільськогосподарських угідь ставку податку встановлено у відсотках до їх грошової оцінки у таких розмірах:

- для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1;

- для багаторічних насаджень - 0,03.

Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів.

5) Плата за торговий патент

Плата за торговий патент (Payment for Trade Patent) - загальнодержавний прямий податок, що підлягає сплаті юридичними і фізичними особами, які здійснюють види підприємницької діяльності, що підлягає патентуванню

Патентуванню підлягають такі види діяльності:

- торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків і кредитних карток на території України;

- діяльність з надання побутових послуг;

- діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками);

- діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу.

Торговий патент - виконання зобов'язань з перерахування до бюджету цього податку підтверджуєтсья наданням платнику податку торгового патента. Торговий патент (Trade Patent) - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися видами підприємницької діяльності, що підлягають патентуванню.

Торговий патент видається суб'єктам підприємницької діяльності державними податковими органами за місцезнаходженням цих суб'єктів або місцезнаходженням їх структурних (відокремлених) підрозділів, суб'єктам підприємницької діяльності, що провадять торговельну діяльність або надають побутові послуги (крім пересувної торговельної мережі), - за місцезнаход-женням пункту продажу товарів або пункту з надання побутових послуг, а суб'єктам підприємницької діяльності, що здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу, - за місцем реєстрації цих суб'єктів.

5а)Торговий патент на здійснення торговельної діяльності

Патентуванню підлягає торговельна діяльність, що здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів.

Торговельна діяльність - це роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.

Пунктами продажу товарів визнаються:

- магазини та інші торгові точки, які знаходяться в окремих приміщеннях, будівлях або їх частинах і мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину;

- кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, які займають окремі приміщення, але не мають вбудованого торговельного залу для покупців;

- автомагазини, розвозки та інші види пересувної торговельної мережі;

- лотки, прилавки та інші види торгових точок у відведених для торговельної діяльності місцях, крім лотків, прилавків, що надаються в оренду суб'єктам підприємницької діяльності - фізичним особам та знаходяться в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі - ринків усіх форм власності;

- стаціонарні, малогабаритні і пересувні автозаправні станції, заправні пункти, які здійснюють торгівлю нафтопродуктами та стиснутим газом;

- фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети, відкриті літні майданчики, кіоски та інші пункти громадського харчування;

- оптові бази, склади-магазини або інші приміщення, які використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.

Якщо суб'єкт підприємницької діяльності має структурні (відокремлені) підрозділи, торговий патент придбавається окремо для кожного структурного (відокремленого) підрозділу (торгової точки).

Суб'єкти господарювання мають право здійснювати торговельну діяльність за наявності одного з таких видів торгового патенту:

- річного торгового патента;

- пільгового торгового патента;

- короткотермінового торгового патента.

6) Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (Tax on Owners of Transport Means and Other Self-Propelled Machi-nes and Mechanisms) - загальнодержавний прямий податок, що стягується з осіб, які мають у власності зареєстровані в Україні транспортні засоби, згідно закону України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів ” [9].

Платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які є об'єктами оподаткування.

Об'єктами оподаткування є:

- трактори (колісні) - код за Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі - код) - 8701, крім гусеничних;

- сідельні тягачі - код 87 01 20;

- автомобілі, призначені для перевезення не менше 10 осіб, включаючи водія, - код 87 02;

- автомобілі легкові - код 87 03;

- автомобілі вантажні - код 87 04;

- автомобілі спеціального призначення, крім тих, що використовуються для перевезення пасажирів і вантажів, - код 87 05 (крім автомобілів спеціального призначення швидкої допомоги та пожежних);

- мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном - код 87 11, крім тих, що мають об'єм циліндра двигуна до 50 см3, - код 87 11 10;

- яхти та судна парусні з допоміжним двигуном або без нього (крім спортивних) - код 89 03 91;

- човни моторні і катери, крім човнів з підвісним двигуном (крім спортивних), - код 89 03 92;

- інші човни (крім спортивних) - код 89 03 99.

Ставка податку залежить від виду транспортного засобу та встановлюється з 100 см³ об'єму циліндрів двигуна, з 1 кВт потужності двигуна або 100 см довжини.

Перелік ставок податку наведено у статті 3 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" від 11.12.91 № 1963-ХІІ [9].

11) Комунальний податок

Згідно з Законом України “Про систему оподаткування” [6] місцевий комунальний податок встановлений ДЕКРЕТОМ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «Про місцеві податки і збори»( від 20.05.1993 N 56-93 /із змінами станом на 7.06.2001 N 2515-III) [12].

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про систему оподаткування» комунальний податок є обов'язковим до сплати, порядок його обчислення визначено у ст. 15 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» [ 12 ].

Комунальний податок відноситься за класифікацією [31]:

а) до прямих (майнових) реальних податків;

б) Часткові (кількісні) - встановлюючі розмір податку для кожного платника окремо, що враховують майновий стан платника і його можливості сплати. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників.

в) Систематичні (регулярні) - податки, стягнуті регулярно, через визначені проміжки часу і протягом усього періоду чи володіння діяльності платника (щомісячно, поквартально).

г) Податки, що включаються в собівартість

Відповідно до ст. 15 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р. № 56-93 «Про місцеві податки i збори» платниками комунального податку є юридичні особи, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Для визначення підприємств, які належать до сільськогосподарських, слід керуватися Класифікацією видів економічної діяльності, затвердженою наказом Держстандарту України від 22.10.96 р. № 441.

Об'єктом оподаткування комунальним податком є середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу працівників підприємства - юридичної особим.

Стосовно суб'єкта оподатковування - це податок, який сплачують підприємства й організації (юридичні особи), а також фізичні особи, які використовують найману працю.

Предметом оподаткування комунальним податком є майнові права юридичних та фізичних осіб-підприємців на частину відновленої вартості в процесі розширеного відтворення , як плата за використання місцевих трудових ресурсів [ ].

Згідно з ДЕКРЕТОМ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «Про місцеві податки і збори» [12]:

Граничний розмір комунального податку не повинен перевищувати 10 відсотків річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Тобто при його обрахуванні враховується середньооблікова чисельність працівників та встановлений, на дату обрахування, розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (на даний час - 17 гривень).

12.2 Склад зборів та платежів підприємства в позабюджетні пенсійно-соціальні фонди та джерела їх сплати

В Україні за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням з обов'язкових державних позабюджетних фондів надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення :

1) пенсійне страхування (Фонд пенсійного стархування створений згідно закону України):

- пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

- пенсії у зв'язку з втратою годувальника, крім передбачених пунктом 4 цієї статті;

- медичні профілактично-реабілітаційні заходи;

- допомога на поховання пенсіонерів;

2) медичне страхування (Фонд медичного страхування станом на 2007 рік - законодавчо не створений):

- діагностика та амбулаторне лікування;

- стаціонарне лікування;

- надання готових лікарських засобів та виробів медичного призначення;

- профілактичні та освітні заходи;

- забезпечення медичної реабілітації осіб, які перенесли особливо важкі операції або мають хронічні захворювання.

3) страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням (Фонд соціального страхування на випадок тимчасової непрацездатності створений згідно закону України ):

- допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

- допомога по вагітності та пологах;

- допомога при народженні дитини та по догляду за нею;

- допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

- забезпечення оздоровчих заходів;

4) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (Фонд соціального страхування від нещасного випадку на виробництві створений згідно закону України):

- профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням;

- відновлення здоров'я та працездатності потерпілого;

- допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків;

- пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

5) страхування від безробіття (Фонд соціального страхування на випадок безробіття створений згідно закону України ) :

- допомога по безробіттю;

- відшкодування витрат, пов'язаних із професійною підготовкою або перепідготовкою та профорієнтацією;

- матеріальна допомога безробітному та членам його сім'ї;

- дотація роботодавцю для створення робочих місць;

- допомога на поховання безробітного.

Фонд пенсійного страхування України

Платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є :

1) суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників;

2) філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, зазначених у пункті 1 цієї статті, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник зборів, територіальної громади;

3) фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси, інші особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу;

4) фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок тощо;

5) юридичні та фізичні особи, що здійснюють операції з купівлі-продажу валют;

6) суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння;

7) юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом;

9) підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

10) підприємства, установи та організації, фізичні особи, які користуються послугами стільникового рухомого зв'язку, а також оператори цього зв'язку, які надають свої послуги безоплатно. При цьому збір на обов'язкове державне пенсійне страхування не сплачується, якщо послугами стільникового зв'язку користуються річкові, морські, повітряні, космічні транспортні засоби, засоби наземного технологічного транспорту (у тому числі таксі), що мають стаціонарно вбудоване обладнання радіозв'язку, радіонавігації та радіоастрономії, яке не може бути відокремлено від таких засобів без втрати його технологічних або експлуатаційних якостей чи характеристик.

На обов'язкове державне пенсійне страхування встановлюються ставки збору у таких розмірах [14]:

1) для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 Закону [14]:

- 32,3 відсотки від об'єкта оподаткування, визначеного абзацами першим і другим пункту 1 статті 2 цього Закону;

- 100 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного абзацом четвертим пункту 1 статті 2 цього Закону.

Для платників збору, визначених пунктами 1 і 2 статті 1 Закону, які використовують працю найманих працівників із числа осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілоти, штурмани, бортінженери, бортмеханіки, бортрадисти, льотчики-наглядачі) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування визначається окремо за ставкою 42 відсотки від об'єкта оподаткування для осіб льотних екіпажів (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах, та за ставкою 32,3 відсотки від об'єкта оподаткування для інших працівників.

Для підприємств, установ і організацій, де працюють інваліди, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування визначається окремо за ставкою 4 відсотки від об'єкта оподаткування для працюючих інвалідів та за ставкою 32,3 відсотки від об'єкта оподаткування для інших працівників такого підприємства.

Для підприємств всеукраїнських громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування визначається за ставкою 4 відсотки від об'єкта оподаткування для всіх працівників цих підприємств.

Для платників фіксованого сільськогосподарського податку збір на обов'язкове пенсійне страхування визначається окремо за спеціальною ставкою від об'єкта оподаткування. Спеціальна ставка встановлюється у 2005 - 2006 роках у розмірі 20 відсотків від ставки, встановленої абзацом другим цього пункту, та підлягає щорічному збільшенню на 20 відсоткових пунктів у наступних бюджетних роках до досягнення загального розміру ставки збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

2) для платників збору, визначених пунктом 3 статті 1 та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, визначених пунктом 1 статті 1 цього Закону, - 32 відсотки від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 2 статті 2 цього Закону;

3) для платників збору, визначених пунктами 1, 2 та 3 статті 1 цього Закону, - 32,3 відсотки суми винагород, які виплачуються фізичним особам за договорами цивільно-правового характеру;

4) для платників збору, визначених пунктом 4 статті 1 цього Закону (крім платників, зазначених у пункті 5 цієї статті):

- 1 відсоток від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 3 статті 2 цього Закону, якщо сукупний оподатковуваний доход не перевищує 150 гривень;

- 2 відсотки від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 3 статті 2 цього Закону, якщо сукупний оподатковуваний доход перевищує 150 гривень;

Для платників збору, визначених пунктом 4 статті 1 цього Закону з числа осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах:

- 1 відсоток від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 3 статті 2 цього Закону, якщо сукупний оподатковуваний доход становить менше 150 гривень;

- 2 відсотки від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 3 статті 2 цього Закону, якщо сукупний оподатковуваний доход становить від 150 до 250 гривень;

- 3 відсотки від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 3 статті 2 цього Закону, якщо сукупний оподатковуваний доход становить від 250 до 350 гривень;

- 4 відсотки від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 3 статті 2 цього Закону, якщо сукупний оподатковуваний доход становить від 350 до 500 гривень;

- 5 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 3 статті 2 цього Закону, якщо сукупний оподатковуваний доход перевищує 500 гривень.

5) для платників збору, визначених пунктом 4 статті 1 цього Закону, які мають статус державного службовця або працюють на посадах, робота на яких зараховується до трудового стажу, що дає право на одержання пенсії відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про статус народного депутата Укра-їни", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", Митного кодексу України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року N 379/95:

- 1 відсоток від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 3 статті 2 цього Закону, з частини сукупного оподатковуваного доходу, що не перевищує 150 гривень;

- 2 відсотки від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 3 статті 2 цього Закону, з частини сукупного оподатковуваного доходу в розмірі від 151 до 250 гривень;

- 3 відсотки від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 3 статті 2 цього Закону, з частини сукупного оподатковуваного доходу в розмірі від 251 до 350 гривень;

- 4 відсотки від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 3 статті 2 цього Закону, з частини сукупного оподатковуваного доходу в розмірі від 351 до 500 гривень;

- 5 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 3 статті 2 цього Закону, з частини сукупного оподатковуваного доходу в розмірі понад 501 гривню.

6) для платників збору, визначених пунктом 5 статті 1 цього Закону, - 1 відсоток від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 4 статті 2 цього Закону;

7) для платників збору, визначених пунктом 6 статті 1 цього Закону, - 5 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 5 статті 2 цього Закону;

8) для платників збору, визначених пунктом 7 статті 1 цього Закону, - 3 відсотки від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 6 статті 2 цього Закону;

10) для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - 1 відсоток від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 8 статті 2 цього Закону;

11) для платників збору, визначених пунктом 10 статті 1 цього Закону, - 7,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 9 статті 2 цього Закону.

Фонд соціального страхування України на випадок тимчасової непрацездатності

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, догляду за малолітньою дитиною, часткову компенсацію витрат, пов'язаних із народженням дитини, смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також за рахунок інших джерел, передбачених Законом [11].

1) Cуб'єкти загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, - застрахована особа або інша особа у випадках, передбачених статтями 45, 47 цього Закону, страхувальник та страховик;

2) Застрахована особа - найманий працівник, а у випадках, передбачених цим Законом, також інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

Представниками застрахованих осіб є профспілки або їх об'єднання чи інші уповноважені найманими працівниками органи (представники);

3) страхувальник відповідно до цього Закону - це:

а) роботодавець - для осіб, зазначених у частині першій статті 6 цього Закону;

б) особи, зазначені у частинах другій та третій статті 6 цього Закону;

4) страховик - Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

5) роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання; фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні); власник розташованих в Україні іноземних підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії та представництва, який використовує працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

6) найманий працівник - фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи;

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування наведений в законі України [9]:

1) у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням:

- для роботодавців - 1,5 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці", та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб;

- для роботодавців - на підприємствах та в організаціях громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 відсотків суми витрат на оплату праці, - окремо 0,7 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників-інвалідів та 1,5 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці інших працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці", та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб;

- для роботодавців - на підприємствах та в організаціях товариств УТОГ і УТОС - 0,5 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці", та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб;

- для найманих працівників - від суми оплати праці, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб:

0,25 відсотка - для найманих працівників - інвалідів, які працюють на підприємствах і в організаціях УТОГ і УТОС;

0,5 відсотка - для найманих працівників, заробітна плата яких нижча прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи;

1,0 відсотка - для найманих працівників, заробітна плата яких вища прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи.

Фонд соціального страхування України на випадок безробіття

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття [8].

Суб'єкти страхування на випадок безробіття - застраховані особи, а у випадках, передбачених цим Законом, також члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик.

Застраховані особи - наймані працівники, а у випадках, передбачених цим Законом, також інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється страхування на випадок безробіття.

Представниками застрахованих осіб є профспілки або їх об'єднання чи інші уповноважені найманими працівниками органи (представники);

Страхувальники - роботодавці та застраховані особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески.

Страховик - Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Платниками страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Фонд) є:

1. Роботодавці.

2. Наймані працівники.

3. У разі взяття участі в загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття на добровільних засадах:

особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок);

фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують найману працю;

фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами;

громадяни України, які працюють за межами України та не застраховані в системі соціального страхування на випадок безробіття країни, у якій вони перебувають, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Від сплати страхових внесків звільняються:

- роботодавці підприємств та організацій громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 відсотків суми витрат на оплату праці, у частині витрат на оплату праці найманих працівників-інвалідів;

- роботодавці підприємств та організацій товариств УТОГ і УТОС;

застраховані особи на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку за медичним висновком;

- застраховані особи в частині отримання допомоги по частковому безробіттю.

Не є платниками страхових внесків особи, які не підлягають страхуванню на випадок безробіття:

- працюючі особи, які отримують або мають право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років, а також особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку;

- іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття [9]:

- для роботодавців - 1,3 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці", та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб;

- для найманих працівників - 0,5 відсотка суми оплати праці, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб;

- на підприємствах та в організаціях громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 відсотків суми витрат на оплату праці, роботодавці звільняються від сплати внесків у частині витрат на оплату праці найманих працівників-інвалідів;

- роботодавці підприємств та організацій товариств УТОГ і УТОС звільняються від сплати внесків;

Фонд соціального страхування України від нещасних випадків на виробництві

Суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик [12].

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (далі - працівник). Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи.

Страховик - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд соціального страхування від нещасних випадків).

Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.

Встановлено на 2007 рік [10] відповідно до класів професійного ризику виробництва такі страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності:

Таблиця 12.1

Страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання

Клас професій-ного ризику вироб-ництва	Страховий тариф (у відсотках до фактичних витрат на оплату праці найманих працівників)	Клас професій-ного ризику вироб-ництва	Страховий тариф (у відсотках до фактичних витрат на оплату праці найманих працівників)	Клас професій-ного ризику вироб-ництва	Страховий тариф (у відсотках до фактичних витрат на оплату праці найманих працівників)
1	0,66	24	1,20	47	2,14
2	0,67	25	1,23	48	2,16
3	0,68	26	1,29	49	2,18
4	0,69	27	1,35	50	2,35
5	0,70	28	1,41	51	2,37
6	0,72	29	1,48	52	2,42
7	0,73	30	1,50	53	2,44
8	0,75	31	1,51	54	2,47
9	0,76	32	1,55	55	2,56
10	0,78	33	1,56	56	2,64
11	0,80	34	1,67	57	2,91
12	0,82	35	1,68	58	2,92
13	0,83	36	1,76	59	3,00
14	0,85	37	1,77	60	3,38
15	0,90	38	1,86	61	3,66
16	0,94	39	1,87	62	3,80
17	0,96	40	1,89	63	4,09
18	1,03	41	1,90	64	4,30
19	1,06	42	1,93	65	6,51
20	1,07	43	1,95	66	6,62
21	1,08	44	2,00	67	13,60
22	1,09	45	2,01
23	1,16	46	2,09

12.3 Аналіз податкової нагрузки на валовий дохід підприємства ТОВ “Сілікатчик” у 2005 -2007 роках

Досліджуєме підприємство ТОВ “Сілікатчик” є платником наступних податків та зборів:

- податок на додану вартість;

- податок на прибуток приватного підприємства по загальній схемі оподаткування;

- податок, стягнутий як податковим агентом, з доходів фізичних осіб-найманих працівників;

- податок з транспортних засобів, які належать підприємству;

- збір за забруднення навколишнього середовища;

- комунальний податок в місцевий бюджет Індустріального району;

- орендна плата державі за землю, на якій розташований завод ТОВ “Сілікатчик”;

- збір за спеціальне водокористування загальнодержавного значення;

- збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок держбюджету;

- плата за придбання патентів на право оптової торгівлі продукцією;

- збір в Пенсійний фонд з Фонду оплати праці найманих працівників;

- збір в Фонд соціального страхування тимчасової втарти працездатності з Фонду оплати праці найманих працівників;

- збір в Фонд соціального страхування від безробіття з Фонду оплати праці найманих працівників;

- збір в Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві з Фонду оплати праці найманих працівників;

В додатку Д наведені податкові декларації ТОВ “Сілікатчик” по податку на прибуток у 2004 -2007 роках. В Додатку Е та в табл.12.2 наведений повний перелік нарахованих та сплачених податків ТОВ “Сілікатчик” у 2005 -2007 роках та розрахунок податкової нагрузки на валовий дохід.

Таблиця 12.2

Розрахунок податкової нагрузки на валовий дохід ТОВ “Сілікатчик” у 2005 - 2007 роках

Як показує аналіз даних табл.12.2, найбільш вагомими частками податків та зборів в валовому доході (валовій виручці) від реалізації продукції є наступні:

- збір в Пенсійний та соціально-страхові фонди з фонду оплати праці (входить в собівартість продукції) - 33,8% (у 2005 році) та 37,76% (у 2007 році);

- податок на додану вартість( не входить в собівартість продукції, але входить в ціну реалізації продукції) - 32,3% (у 2005 році) та 48,9% (у 2007 році);

- податок з доходів фізичних осіб -найманих працівників (входить в собівартість продукції як частка заробітної плати працівників) - 12,95% (у 2005 році) та 20,25% (у 2007 році);

- податок на прибуток приватних підприємств (не входить в собівартість продукції, але входить в ціну реалізації продукції) - 9,4% (у 2005 році) та 11,6% (у 2007 році);

- орендна плата державі за землю (входить в собівартість продукції) - 7,25% (у 2005 році) та 2,59% (у 2007 році);

Сумарний рівень податкової нагрузки на чистий валовий дохід від реалізації (без ПДВ) в ТОВ “Сілікатчик” становить 8,6%(у 2005 році) та 7,7% (у 2007 році).

Сумарний рівень податкової нагрузки на загальний валовий дохід (виручку від реалізації) від реалізації (з ПДВ) в ТОВ “Сілікатчик” становить 10,6%(у 2005 році) та 10,2% (у 2007 році).

Таким чином, загальний рівень податкової нагрузка в ТОВ “Сілікатчик”, яке працює на загальній системі оподаткування, нижчий ніж рівень єдиного податку зі сплатою ПДВ (10%) чи рівень єдиного податку без сплати ПДВ (6%), до якого ще платнику єдиного податку потрібно сплачувати збори в Пенсійний та соціально-страхові фонди з заробітної плати найманих працівників.

13 СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

13.1. Структурне місце бізнес-планування в системі планування діяльності підприємства

Планування ринкової стратегії здійснюється фірмою на трьох різних рівнях [47]:

- Глобальний рівень. Планування тут здійснюється в найбільш довгостроковому аспекті, визначаються важливі для підприємства цілі, які сприймаються як єдине ціле;

- Стратегічний рівень. Планування здійснюється на рівні керівництва підприємства і дає уявлення про довго- і середньострокові варіанти розвитку;

- Фактичний рівень. У цьому разі планування зосереджується на визначені конкретних заходів, необхідних для вирішення питань ефективного використання наявних ресурсів при реалізації глобальних цілей на тих ринках, де діє фірма.

Планування стратегії фірми має на меті насамперед попередити несприятливий вплив зовнішніх чинників. Найважливішою його функцією є прогнозування майбутнього. Визначаючи бажані і можливі орієнтири своєї майбутньої діяльності на світовому ринку, фірма зменшує можливість непередбаченої дії основних чинників, що діють на світовому ринку.

Система планування і контролю виробництва (MPC)складається з п'яти основних рівнів ієрархії планів [40] :

- Стратегічний бізнес-план;

- План виробництва (план продажів і операцій);

- Головний календарний план виробництва;

- План потреби в ресурсах;

- План закупівлі і контролю над виробничою діяльністю.

У кожного рівня своя задача, тривалість і рівень деталізації. В міру просування від стратегічного планування до контролю над виробничою діяльністю задача міняється від визначення загального напрямку до конкретного детального планування, тривалість зменшується з років до днів, а рівень деталізації збільшується з загальних категорій до окремих конвеєрів і одиниць устаткування.

Оскільки в кожного рівня своя тривалість у часі і свої задачі, розрізняються і наступні аспекти:

- Ціль плану;

- Обрій планування - проміжок часу від поточного моменту до того чи

іншого дня в майбутньому, на який розрахований план;

- Рівень деталізації - деталізація необхідних для виконання плану заходів;

- Цикл планування - періодичність перегляду плану.

Стратегічний бізнес-план - це виклад головних цілей і задач, які компанія прогнозує виконати в термін від двох до десяти років чи довше. Це формулювання загального напрямку діяльності фірми, що описує вид бізнесу, яким фірма хоче займатися в майбутньому, - предметно-виробничу спеціалізацію, ринки і т.д. План дає загальне представлення про те, як компанія має намір домагатися цих цілей. Він заснований на довгострокових прогнозах, і в його розробці беруть участь маркетинговий, фінансовий, виробничий і технічний відділ. У свою чергу, цей план визначає напрямок і забезпечує координацію маркетингового, виробничого, фінансового і технічного планів.

Фахівці з маркетингу аналізують ринок і приймають рішення щодо дій фірми в сформованій ситуації: визначають ринки, на яких буде вестися робота, продукцію, що буде поставлятися, необхідний рівень обслуговування клієнтів, цінову політику, стратегію просування і т.д. Фінансовий відділ вирішує, з яких джерел одержувати і як використовувати наявні у фірми кошти, рух готівки, прибуток, прибуток на інвестований капітал, а також бюджетні кошти. Виробництво повинне задовольняти ринковий попит. Для цього воно як можна більш ефективно використовує агрегати, механізми, устаткування, працю і матеріали. Технічний відділ відповідає за дослідження, розробку і проектування нової продукції й удосконалення існуючої. Технічні фахівці тісно взаємодіють з відділами маркетингу і виробництва для розробки конструкції виробів, що будуть добре продаватися на ринку, і виготовлення яких зажадає при цьому мінімальних витрат.

Розробка стратегічного бізнес-плану входить в обов'язки керівництва підприємства, яке узгоджує плани між собою, а також зі стратегічним бізнес-планом. Це співвідношення проілюстроване на рисунку 1.1.

Рівень деталізації стратегічного бізнес-плану невисокий. Цей план торкається загальних вимог ринку і виробництва, - наприклад, ринок у цілому по основних групах продукції, - а не продажу окремих виробів. Найчастіше він містить показники в грошових обсягах, а не в одиницях продукції. Стратегічні бізнес-плани звичайно переглядаються раз у півроку чи раз у рік.

Рисунок 13.1. - Стратегічний бізнес-план та зв'язки з ієрархією планів підприємства [20]

Стратегічне планування має на меті довгострокове забезпечення результативності підприємства і освоєння його нових можливостей. Для цього необхідно, перш за все, найбільш повно враховувати зміни в навколишньому середовищі, які являють собою потенційні загрози і майбутні можливості для підприємства. Потрібно передбачити непідконтрольні сили, критичні тенденції з боку оточення та обмежити їх можливий вплив на підприємство.

Тому стратегічне планування має такі характерні ознаки:

По-перше, на відміну від довгострокового екстраполятивного планування, коли прогноз розроблявся кожною функціональною службою, яка мала на меті свої власні інтереси, стратегічне планування базується на принципово новому підході до прогнозування стану навколишнього середовища: були виділені стратегічні зони господарювання (СЗГ) та стратегічні господарські центри (СГЦ). СЗГ - це окремі сегменти зовнішнього середовища або ринково-продуктові сегменти, на які фірма має чи хоче отримати вихід. У відповідності з СЗГ в середині фірми виділялись виробничі підрозділи, відповідальні за стратегію розвитку СЗГ - стратегічні господарські центри. Згодом СЗГ здобули назву `'стратегічні поля бізнесу''. Поле бізнесу - це продукт, котрий знаходиться у тісному зв”язку з ринком збуту.

По-друге, важливою ознакою стратегічного планування являється аналіз як зовнішнього середовища, так і внутрішніх можливостей підприємства.

По-третє, методика стратегічного планування передбачає розробку багатоваріантної стратегії. Кожен варіант орієнтований на розвиток підприємства в залежності від стану зовнішнього середовища. Тобто розробляється декілька стратегічних альтернaтив з урахуванням можливих ситуацій в майбутньому. За визначенням Х.Кунца - це генеральна програма дій, яка окреслює головні цілі організації і розподіл ресурсів для їх досягнення.

За своїм змістом стратегія являється специфічним довгостроковим плановим документом, результатом стратегічного планування.

Грунтуючись на задачах, поставлених у стратегічному бізнес-плані, керівництво виробничого відділу розробляє виробничий план та приймає рішення по наступним питаннях:

· Кількість виробів у кожній групі, яку потрібно виробити в кожен період часу(виробнича програма);

· Бажаний рівень матеріально-виробничих запасів;

· Устаткування, трудові ресурси і матеріали, необхідні в кожен період часу;

· Наявність необхідних ресурсів.

Фахівці повинні розробити виробничий план, що задовольнив би ринковий попит, не припускаючи при цьому виходу за рамки наявних у розпорядженні компанії ресурсів. Для цього буде потрібно визначити, які ресурси необхідні для задоволення попиту на ринку, порівняти їх з наявними ресурсами і розробити план, що погоджує одне з іншим. Цей процес визначення необхідних ресурсів і порівняння їх з наявними здійснюється на кожнім рівні планування і являє собою задачу керування продуктивністю. Для ефективного планування необхідний баланс між пріоритетами і продуктивністю.

Обрій планування складає звичайно від шести до 18 місяців, а план переглядається раз на місяць чи квартал.

Головний календарний план виробництва (MPS)- це план виробництва окремих кінцевих виробів. У ньому здійснюється розбивка виробничого плану, що відбиває кількість кінцевих виробів кожного виду, які потрібно зробити в кожен період часу. Як вихідну інформацію для розробки MPS використовується виробничий план, прогнози по окремих кінцевих виробах, замовлення на закупівлю, зведення про матеріально-виробничі запаси й існуючій продуктивності.