Аналіз динаміки фінансового стану підприємства ТОВ "Сілікатчик" у 2004 -2006 роках в умовах нестабільності зовнішнього середовища

Техніка розрахунків планової чисельності окремих категорій працівників визначається конкретною специфікою їх професійної діяльності та галузевими особливостями функціонування того чи іншого підприємства. Але у всіх випадках вона має базуватись на врахуванні можливої економії затрат праці за факторами.

Розглянемо систему необхідних розрахунків на прикладі промислового підприємства. Перш за все для виявлення загальної (Відносно приблизної) чисельності промислово-виробничого персоналу на плановий період використовується метод коригування базової чисельності.

( 6.1 )

де Ч_пл - чисельність промислово-виробничого персоналу, що необхідна для забезпечення планового обсягу виробництва, чол.;

Ч_Б - базова (очікувана) чисельність, чол.;

?V - плановий темп зростання обсягу виробництва продукції, %

?Ч - сумарне змінювання чисельності за пофакторним розрахунком можливого зростання продуктивності праці, чол.

Більш точним є метод розрахунку планової чисельності на основі повної трудомісткості виготовлення продукції:

(6.2 )

де ?t -- повна трудомісткість виробничої програми планового року (включає технологічну трудомісткість, трудомісткість обслуговування та управління виробництвом), нормо-годин;

Т_рп - розрахунковий ефективний фонд часу одного працівника, годин

Кв_н -- очікуваний коефіцієнт виконання норм.

Чисельність робітників, що зайняті на роботах, які нормуються (Ч^рн_пл), розраховується за формулою:

(6.3)

де t_i - планова трудомісткість одиниці 1-го виду виробу, нормо-годин;

m_i -- кількість виробів і-го виду, одиниць;

n -- кількість видів виготовлюваних одиниць.

Таблиця 6.1

Розрахунок балансу робочого часу середньо-облікового працюючого (цифри умовні)

Показники	Очікувані результати
	поточного року	розрахункового року
1	2	3
Кількість календарних днів	365	365
Вихідні і святкові дні	110	109
Номінальний фонд робочого часу, днів	255	256
Невиходи на роботу, днів	28	36
зних:
відпустки	21	23
захворювання	10	9
невиходи, що дозволяються законом	2	2
з дозволу адміністрації	1	1
прогули	2	1
цілодобові простої	1	-
страйки	1	-
Явочний робочий час, днів	217	220
Середня тривалість робочого дня, годин	7,95	7,90
Внутрішньозмінні втрати робочого часу та простої, годин	0.45	0.30
Ефективний фонд часу за рік, годин	1627.5	1672

Чисельність основних робітників, зайнятих на ненормованих роботах -- контроль технологічного процесу, управління апаратами, машинами та іншим устаткуванням -- розраховується за нормами обслуговування, а саме:

(6.3)

де m₀ - кількість об'єктів, що обслуговуються (агрегатів і т. ін.);

n_зм - кількість змін роботи на добу;

К_яо - коефіцієнт переводу явочної чисельності у облікову, який розраховується за формулою

(6.4)

де f - плановий процент невиходів робітників на роботу;

H_об - норма обслуговування одного агрегату (машини) - кількість об'єктів на одного робітника.

Чисельність робітників (в основному допоміжних), для яких неможливо встановити норми обслуговування та розрахувати трудомісткість робіт (для 4)' визначається за формулою

(6.5)

де n_рм - кількість робочих місць.

Чисельність працівників управління, спеціалістів, службовців розраховується по кожній функції методом прямого нормування, якщо дані щодо трудомісткості є вірогідними. За умови відсутності певної інформації або надмірної трудомісткості розрахунків можна пропонувати метод нормування чисельності цих категорій персоналу з використанням кореляційної залежності типу

(6.6)

або

(6.7)

де - нормативна (планова) чисельність працівників управління за конкретною функцією;

х₁, х₂, ...х_n - значення факторів, що визначають чисельність працівників за даною функцією;

u₁, u₂, ...u_n -- показники ступеня при чисельному значенні факторів;

а₀ -- постійний коефіцієнт рівняння нормативної залежності;

а₁а₂...а_n -- коефіцієнт регресії (показники ступеня або коефіцієнти), що визначають міру впливу кожного фактору на чисельність працівників.

При встановленні чисельності управлінського персоналу керуються типовими штатними розкладами (схемами, моделями), виробленими наукою управління та практикою у тій чи іншій сфері діяльності. Додаткова потреба персоналу на перспективний плановий) період виявляється на основі співставлення його фактичної наявності та потреби па плановий період за окремими професіями та кваліфікаціями. Вона розраховується як очікуваний приріст, з урахуванням компенсації зменшення (вихід на пенсію, призов до армії і т. ін.), заміни практиків спеціалістами тощо.

Для професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників, особливо молоді, власник або уповноважений ним орган організовує індивідуальне, бригадне, курсове або інше виробниче навчання за рахунок підприємства, установи та організації (ст. 201 КЗпП).

Професійна підготовка (навчання) -- оволодіння певними навиками і знаннями за певною професією або спеціальністю. Професія - рід трудової діяльності, що вимагає певної підготовки і що є, звичайно, джерелом існування. Різновидом професії є спеціальність. В Україні основний шлях отримання професійної освіти - навчання в професійно-технічних та вищих закладах освіти. Однак практикується підготовка і курсове навчання робітників безпосередньо на виробництві, і, згідно з нормами чинного законодавства, здійснюються вони за рахунок підприємства, установи і організації. Підготовка нових робітників - це професійне навчання людей, які не мали професії або спеціальності. їх прийнято називати учнями. Як правило, на виробництві готують кадри за спеціальностями, що не вимагають тривалих термінів навчання.

Основними формами навчання є: індивідуальне, бригадне і курсове навчання. При індивідуальній формі учня прикріплюють до кваліфікованого працівника або включають до складу робочої бригади, де його навчає бригадир або інший висококваліфікований робітник з числа членів бригади. При бригадній формі навчання учні об'єднуються в бригади, які очолюють бригадири (інструктори виробничого навчання). Є також спеціальності, які вимагають більш поглибленого вивчення теоретичних знань. З цією метою використовуються курси, тобто проводиться курсове навчання особливо складних професій. Терміни виробничого навчання різні, встановлюються залежно від професії, кваліфікації та загальноосвітньої підготовки. Після закінчення професійного навчання на виробництві робітнику присвоюється кваліфікація (розряд, категорія) за професією згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником і надається робота відповідно до набутої кваліфікації.

Можливість залучення і ефективного використовування висококваліфікованих кадрів. Фахівців, необхідних для ефективної організації діяльності підприємства, необхідної кваліфікації і в достатній кількості в Дніпропетровську випускають спеціалізовані установи вищої освіти, тому при появі необхідності в залученні нових кадрів достатньо звернутися в агентства по трудовлаштуванню або безпосередньо до керівництва відповідних факультетів.

Структура і рівень кваліфікації персоналу, динаміка робочої сили. За аналізований період середня чисельність персоналу на підприємстві складала 152 людини, з яких 21 людина відносилася до адміністративного апарату і 131 людина до виробничих робітників різної кваліфікації. Текучість кадрів за даний період складала 1%. Переважаюча більшість персоналу працює з дня організації підприємства і має не менше 10 років досвіду роботи на підприємстві, і в середньому не менше 15 років на виробництві силікатної цегли. Вищу освіту в адміністративному апараті має 70% чоловік.

Система заробітної платні і рівень доходів працівників, «участь в прибутку». За аналізований період підприємством використовувалося дві форми оплати праці: для виробничих робітників використовувалися відрядні розцінки, для адміністративного апарату - місячні посадові оклади. Участі в прибутку ніхто не мав. Премії, як спосіб матеріального стимулювання підприємством застосовуються регулярно. Середня заробітна платня виробничих робітників складала 880 грн., а адміністративного апарату 1160 грн. Серед підприємств галузі це одні з найвищих показників заробітної платні.

Методи підбору, атестації, підготовки, просування, підвищення кваліфікації і перекваліфікації кадрів. Оскільки весь персонал був сформований і практично не мінявся за час існування підприємства, цього було досягнуто шляхом розвитку власних кадрів, системи просування, а також роботи на підвищення кваліфікації персоналу. На підприємстві існує система підтримки персоналу, прагнучого до підвищення кваліфікації, оплачується освіта у вищих учбових закладах, семінарах, тренінгах. Нові люди в основному набиралися тільки у виробничий сектор на некваліфіковану роботу, решту необхідності в кадрах вирішували з внутрішніх джерел. Підбір робився на основі аналізу роботи кожного співробітника, кваліфікації, особистих характеристик, правда чітка система не вироблена, носить здебільшого інтуїтивний характер, фахівців з підбору кадрів і розвитку на підприємстві на даний момент немає, ці функції виконуються некваліфікованими в даному питанні кадрами, і знаходяться під суворим контролем директора підприємства.

7 КОМПЛЕКСНИЙ АНАЛІЗ ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВ “СІЛІКАТЧИК” У 2004 -2006 РОКАХ

7.1 Сутність фінансового аналізу та інформаційна база для проведення аналізу фінансового стану підприємства

Фінансовий аналіз -- це метод оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства. Як метод дослідження аналіз полягає в розчленуванні цілого на складові. Протилежне поняття -- синтез -- це метод вивчення предмета в цілісності, єдності та взаємозв'язку його частин. Зв'язок "аналіз -- синтез" притаманний будь-якому науковому дослідженню. Особливе значення він має в економічних дослідженнях як на макро-, так і на мікрорівні.

Мета фінансового аналізу -- інформаційно забезпечувати прийняття рішень, на які істотно впливають фактичні або прогнозні дані про фінансовий стан підприємства. Ідеться про отримання відносно невеликої кількості ключових, найінформативніших параметрів, що об'єктивно, всебічно характеризують фінансовий стан підприємства (платоспроможність, фінансову стійкість, незалежність, рентабельність діяльності, імовірність банкрутства тощо).

Отже, під фінансово-економічним аналізом діяльності підприємств слід розуміти комплексне вивчення їх функціонування з метою об'єктивної оцінки досягнутих фінансових результатів і виявлення шляхів подальшого підвищення прибутковості (рентабельності) при забезпеченні безпечного рівня ліквідності. Таке тлумачення суті фінансово-економічного аналізу визначає предмет і зміст даної економічної дисципліни.

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства [22].

Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану.

Фінансовий стан підприємства - це здатність підприємства фінансувати свою діяльність. Він характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормального функціонуваня підприємства, потребою в їх розміщенні і ефективністю використання, фінансовими взаємовідносинами з іншими юридичними особами, платоспроможністю і фінансовою стійкістю.

Отже, фінансовий стан - це одна з найважливіших характеристик діяльності кожного підприємства.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Основними завданнями фінансового аналізу є:

- дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

- дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

- об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

- оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

- аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;

- визначення ефективності використання фінансових ресурсів [32].

Фінансовий аналіз підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств.

Фінансовий аналіз - це частина загального аналізу господарської діяльності підприємства, який складається з двох взаємозв'язаних розділів: фінансового та управлінського аналізу.

Розподіл аналізу на фінансовий та управлінський зумовлений розподілом системи бухгалтерського обліку, яка склалася на практиці, на фінансовий та управлінський облік. Обидва види аналізу взаємозв'язані, мають спільну інформаційну базу (рис. 7.1).

Рис.7.1. - Місце фінансового аналізу у загальній системі аналізу господарської діяльності підприємства [33]

Основним змістом зовнішнього фінансового аналізу, який здійснюється партнерами підприємства, контролюючими органами на основі даних публічної фінансової звітності, є:

- аналіз абсолютних показників прибутку;

- аналіз показників рентабельності;

- аналіз фінансового стану, фінансової стійкості, стабільності підприємства, його платоспроможності та ліквідності балансу;

- аналіз ефективності використання залученого капіталу;

- економічна діагностика фінансового стану підприємства.

На відміну від внутрішнього, відповідні складові зовнішнього аналізу більш формалізовані та менш деталізовані. Різниця у змісті зовнішнього і внутрішнього аналізу пов'язана з різницею інформаційного забезпечення і завдань, що їх вирішують обидва ці види аналізу.

Основним змістом внутрішнього (традиційного) фінансового аналізу є:

- аналіз майна (капіталу) підприємства;

- аналіз фінансової стійкості та стабільності підприємства;

- оцінка ділової активності підприємства;

- аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприємства і факторів, що на них впливають;

- аналіз кредитоспроможності підприємства;

- оцінка використання майна та вкладеного капіталу;

- аналіз власних фінансових ресурсів;

- аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства;

- аналіз самоокупності підприємства.

Цей аналіз здійснюється аналітиками підприємства і ґрунтується на широкій інформаційній базі, включаючи й оперативні дані [33].

Традиційна практика фінансового аналізу опрацювала певні прийоми й методи його здійснення.

Можна назвати шість основних прийомів аналізу:

1. горизонтальний (часовий) аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;

2. вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат;

3. трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів (за допомогою тренду здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозний аналіз фінансового стану);

4. аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників;

5. порівняльний аналіз - внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньогалузевими та середніми показниками.

6. факторний аналіз - визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник.

Предметом фінансового аналізу підприємства є його фінансові ресурси, їх формування та використання. Для досягнення основної мети аналізу фінансового стану підприємства - об'єктивної його оцінки та виявлення на цій основі потенційних можливостей підвищення ефективності формування й використання фінансових ресурсів - можуть застосовуватися різні методи аналізу.

Методи фінансового аналізу - це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства.

В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу взагалі та фінансового аналізу зокрема.

Перший рівень класифікації виокремлює неформалізовані та формалізовані методи аналізу.

Неформалізовані методи аналізу ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях. Ці методи характеризуються певним суб'єктивізмом, оскільки в них велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика.

До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності, тобто методи:

- ланцюгових підстановок,

- арифметичних різниць,

- балансовий,

- виокремлення ізольованого впливу факторів,

- відсоткових чисел,

- диференційний,

- логарифмічний,

- інтегральний,

- простих і складних відсотків,

- дисконтування.

У процесі фінансового аналізу широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки), а також математико-статистичні методи (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний аналіз, метод головних компонентів) [35].

Використання видів, прийомів та методів аналізу для конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства в сукупності становить методологію та методику аналізу. Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різних моделей, які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємозв'язки між основними показниками. Існують три основні типи моделей, які застосовуються в процесі аналізу фінансового стану підприємства: дескриптивні, предикативні та нормативні.

Дескриптивні моделі є основними. До них належать: побудова системи звітних балансів; подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах; вертикальний та горизонтальний аналіз звітності; система аналітичних коефіцієнтів; аналітичні записки до звітності. Дескриптивні моделі засновані на використанні інформації з бухгалтерської звітності.

Предикативні моделі - це моделі передбачувального, прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та прибутків підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найбільш поширені з них: розрахунки точки критичного обсягу продажу, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу (жорстко детерміновані факторні та регресивні моделі).

Нормативні моделі - це моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства із нормативними (розрахованими на підставі нормативу). Ці моделі використовуються, як правило, у внутрішньому фінансовому аналізі, їхня суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів та у розгляді і з'ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів.

Фінансовий аналіз значною мірою базується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей [36].

Таким чином, у ході фінансового аналізу можуть використовуватися найрізноманітніші прийоми, методи та моделі аналізу, їхня кількість та широта застосування залежать від конкретних цілей аналізу та визначаються його завданнями в кожному конкретному випадку.

Підбиваючи підсумок розгляду сутності оцінки фінансового стану підприємства, слід іще раз підкреслити, що необхідність та значення такої оцінки зумовлені потребою систематичного аналізу та вдосконалення роботи за ринкових відносин, переходу до самоокупності, самофінансування, потребою в поліпшенні використання фінансових ресурсів, а також пошуком у цій царині резервів зміцнення фінансової стабільності підприємства.

Головна мета фінансового аналізу - своєчасно виявляти і попереджувати недоліки у фінансовій діяльності і знаходити резерви покращення фінансового стану підприємства і його платоспроможності.

Джерами інформації для проведення аналізу є :

-баланс підприємства за попередній рік та за звітний період, (форма №1) [14];

-звіт про фінансові результати та їх використання за звітний період та попередній рік (форма №2) [15];

-звіт про фінансово-майновий стан (форма №3);

-звіт з праці;

-звіт про витрати на виробництво продукції, робіт, послуг;

-розрахунок нормативу власних оборотних коштів;

-розшифрування дебіторської та кредиторської заборгованості;

-звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос);

-зведена таблиця основних показників;

- звіт про рух коштів в іноземній валюті;

- бізнес-план;

- матеріали маркетингових досліджень;

- висновки аудиторських перевірок;

- інша інформація.

Фінансовий аналіз складається з підбору, групування і вивчення даних про фінансові ресурси підприємства і їх використання з метою мобілізації ре-сурсів, необхідних для виконання планових або проектних завдань і погашення фінансових зобов'язань в процесі господарської діяльності підприємства.

7.2 Методика розрахунку основних показників фінансового стану підприємства

Відповідно до НСБО, для прийняття економічних рішень до складу фінансової звітності, яка цілком характеризує фінансовий стан підприємства, відносяться:

- баланс [14];

- звіт про фінансові результати [15];

- звіт про рух коштів;

- звіт про власний капітал;

- примітки до звітів.

Таблиця 7.2

Призначення основних компонентів фінансової звітності [39]

Компоненти фінансової звітності	Зміст	Використання інформації
Баланс	Наявність економічних ресурсів, які є на підприємстві на дату балансу	Оцінка структури ресурсів підприємства, їхньої ліквідності й платоспроможності підприємства. Прогнозування майбутніх потреб у позиках.
Звіт про фінансові результати	Доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства за звітний період	Оцінка і прогноз прибутковості діяльності підприємства й структури доходів і витрат
Звіт про власний капітал	Зміни в складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду	Оцінка й прогнозування змін у власному капіталі
Звіт про рух коштів	Одержання й використання коштів протягом звітного періоду	Оцінка й прогноз руху коштів від операційної, інвестиційної і фінансової діяльності підприємства
Примітки	Обрана облікова політика. Інформація, не наведена у звітах, але обов'язкова для прийняття рішень. Додатковий аналіз статей звітності, необхідний для їхнього розуміння	Оцінка й прогноз: облікової політики підприємства; ризиків чи невизначеності, його ресурсів і зобов'язань; діяльності підрозділів підприємств

Двома найбільш розповсюдженими методами аналізу фінансової інформації є: вертикальний аналіз і аналіз коефіцієнтів [41].

При вертикальному аналізі компоненти фінансового звіту зіставляються із загальною сумою. Така інформація дуже корисна, тому що дозволяє керівництву відразу ж побачити можливі проблеми, такі, наприклад, як непропорційне зростання вартості реалізованої продукції у процентному вираженні відносно до доходу (виторгу) чи дебіторської заборгованості стосовно загальної суми активів.

Для одержання більш повної інформації про фінансовий стан підприємства застосовують аналіз коефіцієнтів, які досліджують взаємозв'язок між компонентами фінансових звітів. Існують 15 основних фінансових коефіцієнтів, які належать до чотирьох категорій: коефіцієнти прибутковості чи рентабельності; коефіцієнти оборотності активів (показники ділової активності); коефіцієнти ліквідності і коефіцієнти структури капіталу. Перші дві категорії коефіцієнтів використовуються для оцінки всієї діяльності компанії, дві останні - для виміру ступеня ризику компанії. Пояснення й призначення цих коефіцієнтів наведені в табл. 7.3

Таблиця 7.3

Коефіцієнти оцінки фінансового стану підприємства [44]

Коефіцієнт	Чисельник	Знаменник	Призначення
Коефіцієнти рентабельності:
Рентабельність продажів	Чистий прибуток	Доход (виторг)	Визначає отриманий чистий прибуток як відсоток від виторгу. Використовується для оцінки рішень, які стосуються ціноутворення й ефективності основної діяльності.
Рентабельність основних коштів і інших необоротних активів	Чистий прибуток	Середня вартість активів за період	Визначає отриманий чистий прибуток як відсоток від загальної суми активів. Використовується для оцінки минулих інвестиційних рішень.
Рентабельність власного капіталу	Чистий прибуток	Середня вартість власного капіталу	Визначається отриманий чистий прибуток як відсоток від власного капіталу. Являє собою відсоток від прибутку, який одержують акціонери.
Коефіцієнт	Чисельник	Знаменник	Призначення
Коефіцієнти оборотності:
Оборотність активів	Доход (виторг)	Середня вартість активів за період	Визначає потенціал компанії по одержанню доходу при існуючих інвестиціях і структурі капіталу.
Оборотність основних коштів	Доход (виторг)	Середня вартість основних коштів за період	Використовується для оцінки доходів, отриманих за рахунок капіталу, вкладеного в основні кошти.
Оборотність дебіторської заборгованості, (у днях)	Середня вартість дебіторської заборгованості за період	Загальний доход (виторг) від продажу за рік, поділений на 365 днів	Указує, скільки днів у середньому потрібно компанії для збору заборгованостей з покупців, тобто перетворення боргу в гроші.
Оборотність запасів, (у днях)	Середня вартість запасів за період	Загальна вартість реалізованої продукції за рік, ділена на 365 днів	Визначає кількість днів із середнім рівнем продажів, на яке вистачить існуючого рівня запасів при збереженні їхньої структури.
Оборотність оборотних коштів (у днях)	Середня вартість оборотних коштів за період	Загальний доход виторг) за рік, поділений на 365 днів	Визначає середню тривалість часу перетворення сировини в гроші, тобто тривалість виробничо-комерційного циклу
Коефіцієнти ліквідності:
Коефіцієнт адекватності поточних активів	Поточні активи	Поточні зобов'язання	Використовується для оцінки здатності компанії виконувати свої поточні зобов'язання за рахунок поточних активів, а також для оцінки рівня оборотних коштів.
Коефіцієнт моментальної ліквідності	Ліквідні активи	Поточні зобов'язання	Використовується для оцінки здатності компанії виконувати поточні зобов'язання за рахунок коштів і інших легко реалізованих активів.
Коефіцієнт покриття процентних платежів	Прибуток до відрахування відсотків і податків	Процентні платежі	Визначає, в скільки разів прибуток компанії вище, ніж її процентні платежі. Визначає рівень захисту кредиторів від можливості невиплати відсотків по кредитах.
Коефіцієнт адекватності коштів	Кошти від основної діяльності	Середня вартість поточних зобов'язань за період	Визначає можливість виконувати поточні зобов'язання за рахунок коштів, отриманих від основної діяльності.
Коефіцієнт	Чисельник	Знаменник	Призначення
Структура
Коефіцієнт фінансової залежності	Середня вартість активів за період	Середня вартість власного капіталу за період	Визначає відношення вартості всіх активів компанії до суми активів, які фінансуються за рахунок власного капіталу.
Коефіцієнт адекватності капіталу	Середня вартість власного капіталу	Середня вартість активів за період	Визначає, який відсоток активів фінансується за рахунок інвестицій власників.
Співвідношення позикових і власних коштів	Середня вартість заборгованості за період	Середня вартість власного капіталу за період	Визначає співвідношення загальної заборгованості і власного капіталу.

7.3 Аналіз динаміки складу та структури активів і пасивів підприємства

Виділити в чистому вигляді менеджмент зовнішньоекономічної діяль-ності із загального функціонування підприємства неможливо, оскільки плани зовнішньоекономічної діяльності органічно пов'язані з планами випуску про-дукції на внутрішньому ринку. Тому для аналізу ефективності зовнішньо-економічних операцій на підприємстві аналізується його загальний фінансово-економічний стан, відносний обсяг зовнішньоекономічних опера-цій та оцінка ефекту підвищення (зниження) структурної долі зовнішньо-економічних операцій в діяльності підприємства [48].

Аналіз фінансово-економічного стану підприємства і керування його фінансами проводиться на основі його фінансових звітів [55]. Метою фінансових звітів є структурована економічна інформація про фінансовий стан, результати діяльності і зміни у фінансовому стані підприємства, що є корисної для менеджменту підприємства у прийнятті ними економічних рішень.

З 1 січня 2000 р. на підприємствах України незалежно від форм власності (крім банків і бюджетних установ) впроваджені основні форми фінансової звітності, що відповідають міжнародним стандартам, і використовуються при розрахунках фінансового стану підприємства й акціонерного капіталу :

- Форма №1 “Баланс” - звіт про фінансовий стан, що відображає активи, зобов'язання і капітал підприємства на встановлену дату [14].

- Форма №2 “Звіт про фінансові результати”, що містить дані про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства за звітний і попередній періоди [15].

У табл. Б.1, Б.2 Додатку Б приведена динаміка статей балансу ТОВ «СІЛІКАТЧИК” за 2004 - 2006 роки та динаміка статей звітів про фінансові результати за 2004 - 2006 роки.

В табл.7.4 - 7.14 та на рис.7.1 - 7.5 наведені результати аналізу динаміки росту статей балансу та зміни в структурі статей активів та пасивів балансу ТОВ «СІЛІКАТЧИК” за 2004 -2006 роки.

Як показує аналіз графіків рис.7.1 за 2004 -2006 роки:

- обсяги валюти балансу ТОВ «СІЛІКАТЧИК” зросли з рівня 3,451 млн.грн. (2004) до 4,065 млн.грн. (2006), при цьому темп приросту становив 12,31 % у 2005 році та 4,88 % у 2006 році;

- обсяги власних коштів в балансі ТОВ «СІЛІКАТЧИК” зросли з рівня 2,844 млн.грн. (2004) до 3,420 млн.грн. (2006), при цьому темп приросту становив 7,45 % у 2005 році та 11,91 % у 2007 році;

Як показує аналіз графіків рис.7.6 за 2004 -2006 роки:

- обсяги чистого доходу від реалізації продукції ТОВ «СІЛІКАТЧИК” зросли з рівня 5,417 млн.грн. (2004) до 8,061 млн.грн. (2006), при цьому темп приросту становив 15,81 % у 2006 році та 28,5 % у 2007 році;

- обсяги чистого прибутку після оподаткування ТОВ «СІЛІКАТЧИК” зросли з рівня 0,332 млн.грн. (2004) до 0,349 млн.грн. (2006), при цьому темп приросту становив (-41,39 %) у 2005 році та +79,25 % у 2006 році;

Важливим етапом аналізу фінансового стану підприємства є зіставлення темпів приросту активів з темпами приросту фінансових результатів - виторгу або прибутку від реалізації продукції.

Так система стійкого розвитку підприємства (у світовій практиці “золоте правило економіки підприємства”) оцінюється співвідношенням темпів росту абсолютних рівнів балансового прибутку (Т^РБ), обсягу реалізації продукції (Т^N) та суми активів балансу (Т^В) [35]:

Т^РБ>T^N>T^B>100% (7.1)

Як показують вищенаведені результати, на аналізуємому підприємстві ТОВ "СІЛІКАТЧИК" :

- у 2005 році співвідношення “золотого правила” не виконуються, оскільки темп приросту валюти балансу та темп приросту чистих доходів від реалізації продукції перевищує темпи падіння чистого прибутку.

2005 (темпи приросту)- -41,39% > +15,81% > +12,31% > 0%

- у 2006 роках співвідношення “золотого правила” виконуються, оскільки темп приросту прибутку перевищує темп приросту валюти балансу та темпи приросту чистих доходів від реалізації продукції .

2006 (темпи приросту)- +79,25% > +28,49% > +4,88% > 0%

Тобто система розвитку підприємства ТОВ «СІЛІКАТЧИК” може бути охарактеризована за результатами 2006 року як стійка.

Рис.7.1. - Динаміка змін абсолютних обсягів характерних агрегатів балансу ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 -2006 роках

Таблиця 7.4

Аналіз складу і структури майна (активів) ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 - 2006 роках

Продовження табл.7.4

Таблиця 7.5

Порівняльний аналіз дінамики активів і фінансових результатів ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 -2006 роках

Таблиця 7.6

Характеристика стану основних засобів ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 -2006 роках

Таблиця 7.7

Аналіз структури необоротних активів підприємства ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 - 2006 роках

Таблиця 7.8

Аналіз структури оборотних активів підприємства ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 - 2006 роках

Таблиця 7.9

Аналіз структури запасів та витрат підприємства ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 - 2006 роках

Таблиця 7.10

Склад дебіторської заборгованості підприємства ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 - 2006 роках

Рис.7.2. - Структура активів ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 -2006 роках

Таблиця 7.11

Склад і структура джерел коштів підприємства ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 - 2006 роках

Продовження табл.7.11

Таблиця 7.12

Склад і структура позикових коштів підприємства ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 - 2006 роках

Рис.7.3. - Структура джерел (пасивів) ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 -2006 роках

Рис.7.4. - Динаміка абсолютних обсягів доходів, витрат та чистого прибутку ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 -2006 роках

Рис.7.5. - Динаміка структури витрат в ТОВ “СІЛІКАТЧИК” у 2004 -2006 роках

Як показує аналіз даних табл.7.4-7.12 та графіків рис.7.1 -7.5 за 2004 -2006 роки:

- структурна частка необоротних активів в валюті балансу з рівня 76,72% у 2004 році знизилась до рівня 66,99% у 2006 році за рахунок амортизаційного зносу та несвоєчасного відновлення основних засобів;

- в структурі оборотних активів підприємства:

1) структурна частка запасів в валюті балансу з рівня 18,56% у 2004 році зросла до рівня 25,2% у 2006 році;

2) структурна частка дебіторської заборгованості в валюті балансу з рівня 3,45% у 2004 році зросла до рівня 7,15% у 2006 році;

3) структурна частка готівкових грошей в валюті балансу з рівня 0,52% у 2004 році знизилась до рівня 0,29% у 2006 році;

Таким чином, падіння структурної частки основних засобів в валюті активів балансу зумовлене у 2004 -2006 роках зростанням структурної частки оборотних запасів та дебіторської заборгованості за відпущену продукцію.

- в структурі джерел (пасивів) підприємства:

1) структурна частка власних коштів в валюті балансу з рівня 82,4% у 2004 році зросла до рівня 84,13% у 2006 році;

2) структурна частка власних оборотних коштів(за мінусом імобілізованих в необоротних активах) в валюті балансу з рівня 5,7% у 2004 році знизилась до рівня 0,9% у 2005 році та зросла до рівня 17,1% у 2006 році;

3) структурна частка кредиторської заборгованості в валюті балансу з рівня 1,7% у 2004 році зросла до рівня 2,1% у 2005 році та знизилась до попереднього рівня 1,7% у 2006 році;

4) структурна частка довгострокових позик в валюті балансу з рівня 7,4% у 2004 році зросла до рівня 9,6% у 2005 році та знизилась до рівня 2,3% у 2006 році;

5) структурна частка поточної заборгованості в валюті балансу з рівня 8,5% у 2004 році зросла до рівня 9,4% у 2005 році та продовжила зростання до рівня 11,8% у 2006 році за рахунок авансових платежів замовників продукції підприємства;

Як показує аналіз даних, наведених на рис.7.5 та в табл.7.18, динаміка структури операційних витрат в собівартості виробництва продукції ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 -2006 роках характеризується:

- підвищенням структурної частки матеріальних витрат з рівня 47,5% у 2004 році до рівня 51,36% у 2006 році;

- зниженням структурної частки витрат на оплату праці з рівня 17,7% (12,69%+4,96%) у 2004 році до рівня 16,2% (11,77%+4,40%) у 2006 році.

7.4. Аналіз фінансової стійкості, ліквідності та платоспроможності підприємства

Як показує аналіз даних, наведених в табл.7.13 -7.17 та на рис.7.6, динаміка показників ліквідності та фінансової стійкості ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 -2006 роках характеризується:

- хронічною нестачею високоліквідних готівкових коштів та відповідними значеннями коефіцієнта моментальної ліквідності на рівні 0,051 (2004 рік) - 0,021(2006 рік) при нормативному значенні не менше 0,25 - 0,3;

- хронічною нестачею високоліквідних та короткострокових готівкових коштів та відповідними значеннями коефіцієнта строкової ліквідності на рівні 0,103 (2004 рік) - 0,273(2006 рік) при нормативному значенні не менше 0,7 - 0,8;

- значеннями коефіцієнта загальної ліквідності на рівні 1,908 (2005 рік) - 2,43(2006 рік) при нормативному значенні не менше 1,25 -2,0, що свідчить про наявність у підприємства довгострокової ліквідності баланса;

- позитивною динамікою підвищення рівня коефіцієнту співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованостей з рівня 0,306 у 2004 до рівня 1,969 у 2006 році, що відповідає стійкому діапазону нормативів (>1,4);

- знаходження показника фінансової незалежності (автономії) в діапазоні 0,78 - 0,84, що відповідає вимогам до стійкого функціонування підприємства (коефіцієнт автономії > 0,5).

Рис.7.6. Аналіз ліквідності балансу підприємства ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 - 2006 роках

Таблиця 7.14

Аналіз показників ліквідності балансу підприємства ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 - 2006 роках

Таблиця 7.15

Аналіз показників фінансової стійкості підприємства ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 - 2006 роках

Таблиця 7.16

Аналіз показників фінансової стійкості покриттю запасів підприємства ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 - 2006 роках

Як показує аналіз даних табл.7.16 у підприємства ТОВ «Сілікатчик» на протязі 2004 -2006 років - хронічна нестача джерел покриття запасів, що характеризується кризовим станом стійкості по покриттю запасів. Це відповідає хронічній нестачі ліквідних коштів в моментальному та строковому діапазонах діяльності

Таблиця 7.17

Аналіз наявності власних оборотних коштів підприємства ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 - 2006 роках

Таблиця 7.18

Динаміка структури операційних витрат підприємства ТОВ «СІЛІКАТЧИК”

у 2004 - 2006 роках

7.5 Показники ділової активності та ефективності господарювання

Як показує аналіз даних, наведених в табл.7.19 - 7.22, динаміка показників ефективності управління активами, ділової активності по оборотності активів та рентабельності роботи підприємства ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 - 2006 роках характеризується:

- підтримкою рівня зношеності основних засобів за рахунок своєчасного ремонту та оновлення на рівні 0,36 (2004 рік) - 0,43(2006 рік), що дозволяє характеризувати стан основних засобів, як - “середнього рівня зношеності”;

- систематичним підвищенням рівня трансформації активів в виручку від реалізації з 1,57 у 2004 році до рівня 1,98 у 2006 році, що свідчить про інтенсивний характер експлуатації активів та розвитку підприємства;

- систематичним підвищенням рівня фондовіддачі основних засобів в виручку від реалізації з 2,18 у 2004 році до рівня 3,03 у 2006 році, що свідчить про інтенсивний характер експлуатації основних засобів на підприємстві;

- зниженням на 15 - 20% періоду обороту основних агрегатів активів підприємства у 2005 році відносно рівня 2004 року та підвищенням на 30-35% періоду обороту активів у 2006 році на рівні 2005 року, що свідчить про зниження рівня ділової активності підприємства при зростанні обсягів валюти балансу;

- постійним зростанням рівня рентабельності власного капіталу по чистому доходу від реалізації продукції з рівня 156,97% у 2004 році до рівня 161,87% у 2005 році та продовженням тенденції до зростання до рівня 198,31% у 2007 році;

-різким зменшенням рівня рентабельності власного капіталу по чистому прибутку після оподаткування з рівня 11,7% у 2004 році до рівня 6,37% у 2005 році та зростанням до рівня 10,21% у 2006 році;

Таблиця 7.19

Аналіз динаміки показників рентабельності роботи підприємства ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 - 2006 роках

Таблиця 7.20

Факторний аналіз фондовіддачі основних фондів підприємства ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 - 2006 роках

Таблиця 7.21

Аналіз оборотності оборотних фондів підприємства ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 - 2006 роках

Таблиця 2.19

Аналіз оборотності капіталу та кредиторської заборгованості підприємства ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 - 2006 роках

Таблиця 7.22

Факторний аналіз стійкості економічного зростання підприємства ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 - 2006 роках

7.6 Пропозиції щодо покращення фінансово-господарської діяльності підприємства

Таким чином, проведена економічна діагностика фінансового стану підприємства ТОВ «СІЛІКАТЧИК” по результатам діяльності за 2004 - 2006 роки показує, що основними проблемами фінансового стану підприємства є наступні:

- ризиково низький рівень абсолютної(моментальної) та строкової ліквідності, що створює проблеми з платоспроможністю підприємства та проблеми своєчасності розрахунків з кредиторами;

- незабезпеченістю джерелами покриття придбаних виробничих запасів, що приводить до їх надмірного об'єму в умовах відсутності необхідних обсягів власних оборотних коштів, вкладених в основні засоби;

- відсутності короткострокових позикових коштів банків при надмірній величині автономності ( відсутність використання фінансового важеля позикових коштів) та їх заміна поточними авансовими платежами покупців продукції, що не є класичними джерелами покриття виробничих запасів;

- рівень рентабельності власного капіталу в 1,5 рази нижче альтернативної ринкової ставки депозитної доходності капіталу (>15%), що робить підприємство інвестиційно непривабливим;

8 ОЦІНКА РІВНЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА

8.1 Складові економічної безпеки підприємства

Функціонування підприємства в ринкових умовах неможливе без комплексного аналізу факторів зовнішнього середовища, які впливають на його діяльність. До таких факторів, які не є контрольованими підприємством, відносять: технологічні (рівень розвитку НТП); міжнародні (вплив міжнародного ринку товарів); економічні (вплив інфляції, рівень зайнятості, стабільність національної валюти); політичні (законодавство країни ринку, урядові постанови укази президента); соціально-культурні (відношення до підприємства різних груп населення); ринкові (можливість проникнення на ринок, розподіл сегментів, перспектива розвитку ринку та його структури); конкуренти (умови, що домінують на ринку товарів, можливість співіснування, тощо).

Для оцінки загроз та можливостей впливу перерахованих факторів М.Х. Мескон та М. Альберт пропонують перелік загроз та можливостей, з якими підприємство зустрічається у зовнішньому середовищі.

Вплив зовнішнього фактора на підприємство розраховується за формулою:

( 8.1 )

де З_н- оцінка впливу зовнішнього фактора на діяльність підприємства;

k_Ф - коефіцієнт, який враховує важливість впливу зовнішнього фактора, див. вихідні дані, табл.8.1, №1;

Y - значення впливу зовнішнього фактора на діяльність підприємства, обирається самостійно.

Значення “Y” М. Мескон рекомендує приймати в межах (-50...+50). Оцінка загроз та можливостей зовнішніх факторів наведена в таблиці 8.1.

Таблиця 8.1

Оцінка загроз та можливостей зовнішніх факторів для підприємства

№ п/п	Фактори зовнішнього середовища	Коефіцієнт “kФ”	Значення впливу фактора “Y”	Оцінка впливу фактора “Зн”
1	2	3	4	5
1	Економічні	1,68	+20	+33,3
2	Ринкові	0,97	-10	-9,70
3	Політичні	2,17	-20	-43,40
4	Технологічні	2,67	+30	+80,10
5	Конкурентні	0,87	-20	-17,40
6	Міжнародні	1,77	-30	-53,10
7	Соціальні	0,77	+10	+7,7

8.2 Процедури економічного аналізу для ідентифікації та усунення загрози банкрутства підприємства

У сучасній спеціальній літературі відсутня єдність поглядів на процес антикризового управління підприємством, тобто послідовність дій, які повинні бути здійснені з метою виведення його зі стану кризи. У окремих дослідників послідовність процесу антикризового впливу взагалі не формалізується, і тільки із логічного викладення матеріалу можна зробити необхідні висновки стосовно причинно-наслідкових зв'язків, які існують між окремими напрямами (блоками, етапами) роботи, підсистемами антикризового управління, а інші, зокрема проф. І.О. Бланк [ ], пропонують чітке структурування послідовності управлінських зусиль.

Зміст кожного етапу процесу антикризового управління полягає у нижчезазначеному.

1 етап - діагностика кризового стану і загрози банкрутства підприємства. Діагностика кризового стану і загрози банкрутства підприємства може здійснюватися або безпосередньо співробітниками підприємства або зовнішніми незалежними експертами. Другий варіант визнається як більш дієвий. На цьому етапі роботи шляхом використання спеціальних прийомів і методів дослідження необхідно:

1) здійснити комплексний аналіз результатів господарсько-фінансової діяльності та фінансово-майнового становища підприємства, вивчити динаміку найважливіших обсягових (обсяги виробництва та реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), доходів, витрат, прибутку активів та капіталу) та якісних показників діяльності (рентабельності, ліквідності, оборотності, фінансової стійкості підприємства);

2) оцінити ритмічність і синхронність грошових потоків;

3) розміри та періодичність виникнення дефіциту грошових коштів;

4) визначити обсяг, структуру і час погашення зовнішніх фінансових зобов'язань;

5) визначити основні причини виникнення та поглиблення кризи розвитку підприємства;

6) оцінити масштаб і можливі наслідки подальшого поглиблення кризових явищ, ймовірність і терміни виникнення ситуації банкрутства;

7) здійснити аналіз і прогнозування розвитку ринкової ситуації для визначення сприятливості зовнішнього середовища для подолання кризи;

8) оцінити внутрішні можливості підприємства щодо локалізації та подолання кризових явищ.

Проведення описаного комплексу досліджень надає можливість сформувати необхідне аналітичне підґрунтя для подальшої роботи.

2 етап - визначення мети і завдань антикризового управління. Результати проведеної діагностики дозволяють визначити глиби ну кризи, яка охопила підприємство, а отже - визначити мету та завдання антикризового управління. Залежно від глибини кризи такими завданнями можуть бути:

- виведення підприємства зі стану юридичного банкрутства;

- недопущення виникнення ситуації банкрутства;

- локалізація кризових явищ;

- фінансова стабілізація;

- запобігання повторенню кризи.

Розрізняють поточні (актуальні) та наступні завдання антикризового управління. Поточне (актуальне) завдання визначається після проведення діагностики кризи та відповідає певній фазі кризи. Наведені завдання антикризового управління є головними або першочерговими. їх виконання свідчить про зменшення глибини кризи і припускає перехід до виконання наступних завдань антикризового управління (за ступенем черговості), аж до повного виходу з неї. Тобто кожне наступне завдання у наведеному ланцюгу завдань стає актуальним після реалізації завдань попереднього етапу.

3 етап - визначення суб'єкта антикризової діяльності. На цьому етапі роботи необхідно визначити суб'єкт, який бере на себе відповідальність за розробку і реалізацію антикризових процедур, встановити його повноваження стосовно розробки та впровадження антикризової програми.

Проблематичною визнається розробка заходів щодо виведення підприємств з кризи тими ж особами (або командою менеджерів), діяльність або бездіяльність яких зумовила її появу. Тому, як правило, успішна нормалізація діяльності можлива за умови зміни вищого керівництва або, як мінімум, шляхом залучення до розробки антикризової програми молодих кадрів середньої ланки управління. Новизна і неординарність їхнього мислення можуть стати серйозною підтримкою вищому керівництву, забезпечити розробку ефективного плану виходу з кризи.

У країнах з розвиненою ринковою економікою для виконання цієї роботи використовують позаштатних професіоналів-фахівців з питань неспроможності або антикризових керуючих (у багатьох державах їх називають синдиками, в українському професійному сленгу - „ліквідаторами" або „чистильниками"). Оскільки ефективність даної роботи багато в чому визначається досвідом і професіоналізмом запрошених фахівців, їх пошук і залучення до співпраці є необхідним етапом процесу антикризового управління.

4 етап - оцінка часових обмежень процесу антикризового управління, які визначаються часом, наявним у підприємства до порушення справи про банкрутство і адміністративного обмеження повноважень існуючого керівництва.

Часові обмеження антикризових процедур визначаються інтенсивністю поширення кризових явищ. Розуміння цього обумовлює недопущення подальшого поглиблення кризи, оскільки подолання більш глибокої кризи пов'язане з більш значними витратами і труднощами.

У разі реальної загрози ініціювання банкрутства, фактор часу стає жорстко лімітованим обмеженням, набуває центрального значення. Це визначає необхідність прогнозування ймовірного терміну банкрутства.

Якщо за відправну точку взяти день можливого невиконання зобов'язань перед і-м кредитором, то виникнення ситуації банкрутства може мати місце як мінімум через 160 днів. Такий часовий лаг пояснюється існуючою процедурою порушення справи про банкрутство [2, 6]:

30 днів - час відповіді на офіційне письмове звернення кредитора з вимогою виконання фінансових зобов'язань;

30 днів - час відповіді на претензію кредитора;

30 днів - час розгляду в судовому порядку позову кредитора через невиконання фінансових зобов'язань і одержання рішення про стягнення боргу;

10 днів - час набуття чинності рішення суду про стягнення боргу з боржника;

30 днів - час на виконання судового рішення щодо виконання строкового зобов'язання (перерахування суми боргу кредиторові);

30 днів - час до порушення справи про банкрутство після подання заяви кредиторів.

5 етап - оцінка ресурсного потенціалу антикризового управління. У сучасній економічній літературі підприємство розглядається як система ресурсів, що взаємодіють між собою і забезпечують досягнення певних результатів, мети діяльності. Основними видами використовуваних ресурсів є: технічні, технологічні, кадрові, просторові, ресурси організаційної структури системи управління, інформаційні, фінансові тощо (для торговельних підприємств - товарні ресурси).

Кожний із зазначених видів ресурсів являє собою сукупність можливостей функціонування підприємства та досягнення стратегічних цілей його діяльності. Існуючі потенційні можливості у підприємства при найбільш ефективному використанні наявних у його розпорядженні ресурсів являють собою ресурсний потенціал підприємства.

Оцінюючи ресурсний потенціал підприємства у процесі антикризового управління, необхідно звернути увагу на такі його характеристики:

- достатність ресурсів для вирішення поставлених завдань та комплексність ресурсного потенціалу;

- гнучкість і адаптованість ресурсного потенціалу, що визначає спромогність підприємства до інновацій;

- перспективність ресурсного потенціалу або наявність життєздатного ядра.