Розробка обґрунтованого комплексу заходів боротьби з темно-бурою плямистістю листя ячменю

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Аналітичний огляд літератури

1.1 Господарське значення і біологічні особливості розвитку ярого ячменю

1.2 Поширеність і шкодочинність темно-бурої плямистості ячменю (Bipolaris sorokiniana Shoem)

1.3 Симптоми проявлення темно-бурої плямистості ячменю (Bipolaris sorokiniana Shoem)

1.4 Таксономія збудника темно-бурої плямистості ячменю (Bipolaris sorokiniana Shoem)

1.5 Біологічні особливості Bipolaris sorokiniana Shoem-збудника темно-бурої плямистості ячменю і фактори, що впливають на його розвиток

1.6 Якість насіння

1.7 Сучасний стан заходів щодо захисту ярого ячменю від темно-бурої плямистості (Bipolaris sorokiniana Shoem)

2. Характеристика місця та умов виконання роботи

3. Матеріали і методика досліджень

4. Результати досліджень

4.1 Поширеність, розвиток та шкодочинність темно-бурої плямистості ярого ячменю в умовах ТОВ Агрофірма «Зарожне» Чугуївського району Харківської області

4.2 Симптоми проявлення темно-бурої плямистості, цикл розвитку збудника Bipolaris sorokiniana Shoem

4.3 Вплив агрометеорологічних факторів на поширеність і розвиток темно-бурої плямистості на ярому ячмені в умовах ТОВ Агрофірма «Зарожне» Чугуївського району Харківської області

4.4 Оцінка стійкості сортів ярого ячменю до ураження темно-бурою плямистістю

4.5 Біологічна та господарська ефективність фунгіцидів при захисті ячменю від темно-бурої плямистості у ТОВ «Агрофірма Зарожне» Чугуївського району Харківської області

4.5.1 Біологічна ефективність протруйників при обробці насіння

4.5.2 Біологічна та господарська ефективність фунгіциду при обприскування посівів ячменю проти темно-бурої плямистості

5. Органiзацiйно-економiчне обґрунтування захисних заходів

6. Охорона навколишнього середовища

7. Охорона праці

Висновки

Рекомендації виробництву

Список літературних джерел



ВСТУП

Однією з важливих зернових культур в нашій країні є ячмінь. Використання ячменя в сільському господарстві широке та різноманітне: тваринництво, пивоваріння,їстівна промисловість та ін. Посівні площі під ярий ячмінь в Україні становлять 4,2 млн. га;на зону Східного Лісостепу України приходиться 600-700 тис. га.,в тому числі в Луганській області біля 250 тис. га. По площі в країні ячмінь займає друге місце після озимої пшениці,а врожайність становить біля 25-30 ц/га;в Лісостеповій зоні вона коливається від 23,0 (2013 р.) до 31,3 ц/га (2007 р.).

Ячмінь-культура великих потенційних можливостей. Необхідно збільшувати валовий збір ячменю у всіх зонах товарного виробництва шляхом впровадження нових високоврожайних сортів,внесення добрив,використання прогресивних способів обробки ґрунту та інших прийомів землеробства,які забезпечать значне підвищення врожайності цієї культури. Однак значною перешкодою на шляху отримання високих врожаїв ячменя є широке розповсюдження та висока шкодочинність інфекційних хвороб рослин,серед яких важливе місце в останні роки займають гельмінтоспоріозні плямистості,особливо темно-бура. Ця хвороба листя частіше буває шкодочинною, ніж інші,однак на цей час мало вивчена,особливо у східній зоні Лісостепу України.

Метою досліджень є розробка обґрунтованого комплексу заходів боротьби з темно-бурою плямистістю листя ячменю. Протягом досліджень вирішувались наступні питання:

- вивчення поширеності, шкодочинності та діагностичних ознак збудника темно-бурої плямистості в ПГ «Каут» Кремінського району Луганської області;

- уточнення біологічних особливостей збудника хвороби (джерела інфекції, спеціалізація патогена, умови розвитку хвороби та ін.);

- визначення ролі агротехнічних заходів в зниженні розвитку темно-бурої плямистості листя ячменю (сортова стійкість,попередники та ін.);

- визначення ролі насіння в передачі хвороби;

- визначення ефективності застосування хімічних заходів захисту (протруєння насіння,обприскування рослин) в боротьбі з темно-бурою плямистістю листя ячменю;

- економічне та біологічне обґрунтування комплексу заходів в боротьбі з темно-бурою плямистістю листя ячменю.

Всі ці питання відіграють важливу роль в захисті культури від збудника хвороб,їх вивчення спрямоване на розробку комплексу захисних заходів.



1. Аналітичний огляд літератури

1.1 Господарське значення і біологічні особливості розвитку ярого ячменю

Ярий ячмiнь вирощують в Україні як продовольчу, кормову і технiчну культуру. Проте за обсягом використання його продукції в народному господарствi він є насамперед однiєю із цiнних зернофуражних культур, частка якої в балансі концентрованих кормів є значна. Ячмінь - одна з найважливіших кормових та технічних культур.

Зерно ячменю (особливо в розмеленому та дробленому вигляді) поїдає велика рогата худоба, свині, вівці та птиця. В 1 кг зерна ячменю міститься 100 г перетравного білка та 1,28 к.од., що більше, ніж у зерні вівса та жита. В соломі ячменю майже в 3,5 рази більше перетравного білка, ніж у житньому та більше кормових одиниць, ніж у соломі жита, вівса та пшениці. Використання ячменю як компонента комбікормів сприяє підвищенню виходу продукції тваринництва. За даними Всесоюзного науково-дослідного інституту тваринництва, 1 ц комбікормів в порівнянні з тією ж кількістю зерна дає надбавку 25-30 кг молока, 3-4 кг м'яса, 75-90 шт. яєць. Особливо цінний ячмінь для беконної, сальної та напівсальної відгодівлі свиней. На 1 кг приросту живої маси у свинарстві потрібно 4 кг ячменю (Пікуш, 1985; Беляков, 1990; Алімов, 1995).

Цінується у тваринництві як грубий корм солома ячменю, особливо copтів з гладенькими остюками ( 1 ц якої прирівнюється до 36 к. од.), i запарена полова.

Ячмінь є важливою продовольчою культурою. Із зерна склоподібного крупнозерного дворядного ячменю виробляють перлову та ячмінну крупу, у складі якої міститься 9-11%бiлка, 82-85%крохмалю. Із зерна ячменю виробляють борошно, яке використовують як домiшку до пшеничного або житнього борошна при випiканнi хлiба. Через низьку якiсть клейковини хлiб із чистого ячмiнного борошна виходить малооб'ємним, слабкопористим, швидко черствiє (Беляков,1985).

Зерно ячменю використовують для виробництва пива. Найбільш цінними в пивоварiннi є сорти дворядного ячменю з добре виповненим i вирiвняним зерном. Мають значення i вiдходи пивоварiння, якi використовують для вiдгодiвлi тварин (барда, пивна дробина) (Білоус, 1997; Зінченко, 2001).

Як відмічає С.М. Каленська, О.В. Бачинський (2004), до зерна пивоварного ячменю висуваються особливо високі вимоги, яких нашим виробникам дотриматися украй важко через різні причини. Тому основну кiлькiсть зерна ячменю (понад 70%валового збору) використовують в Укpaїнi у кормових цілях і тільки 30%- для виробництво пива.

Як відмічає А.Я. Трофімовська (1972), ячмінь вирощують на зелений корм i сіно у сумішах з ярою викою, горохом, чиною, високоякісний урожай яких часто досягає 250-300 ц/га.

Ярий ячмінь має велике значення як страхова культура. Він може суттєво вплинути на баланс продовольчого i фуражного зерна у разі пересівання озимих. Це найскоpocтиглiша яра зернова культура.

Ячмінь - цінна продовольча культура. Його зерно широко використовують для виготовлення ячмінної кави, а також для отримання мальцекстракту - продукту, необхідного у хлібопекарській, кондитерській, фармацевтичній, лакофарбній, текстильній та шкіряній промисловості (Беляков, 1990).

За даними багатьох дослідників (Буга, 1990; Лукьянова, 1990) ячмінь -універсальна культура і за широтою розповсюдження, і за її використанням.

Ячмінь - скоростигла культура, що економічно вигідна: землі, що звільняються рано, використовуються під посів найбільш цінних культур. Необхідно відмітити важливе значення ячменю в районах розповсюдження травопільних сівозмін та особливо у зоні льоносіяння. Відомо, що в цій зоні отримання високих врожаїв трав для забезпечення тварин кормами та збагачення ґрунту органічними речовинами є первинним завданням, а ячмінь - краща культура для посіву багаторічних трав (Корейшо, 1959).

У країнах Європи, за сумою посівних площ ячменю належить друге місце серед зернових культур (після пшениці). Це пов'язано з підвищенням попиту на його зерно у світовій торгівлі, із сучасними досягненнями селекції та загальним підйомом культури землеробства.

Найбільший ріст його посівів за останні два десятиріччя спостерігається в країнах Європи (більше ніж на 80%).

За даними О.І. Зінченко (2001), світова площа посiвiв ячменю становить понад 75 млн. га. Найбiльш поширений він у США (6 млн. га), Канадi (5 млн. га), Індії (понад 3 млн. га), Туреччинi (3,5 млн. га), Францii (до 2 млн. га ).

В Україні посіви ярого ячменю займають площу понад 3,5 млн. га (1993 р.). Його вирощують в ycіx зонах, але здебiльшого в Степу та Лісостепу. У нашій країні ярий ячмінь урожайніший за інші ярi хліба першої групи. Середній урожай ярого ячменю в Україні 32 ц/га (1993 р.), при дотриманні у господарствах прогресивної технології може перевищувати 50-55 ц/га.

Ячмінь належить до групи культур довгого дня і для розвитку потребує порівняно довгого освітлення. Серед інших зернових він є найбільш скоростиглою культурою, деякі сорти його дозрівають за 75 днів.

За даними багатьох дослідників (Беляков, 1990; Лукьянова, 1990; Зінченко, 2001) ярий ячмінь невибагливий до тепла. Насiння його починає проростати при температурі 1-2°С, але оптимальна температура - 15-20°С; культура має різні строки проростання насіння: при понижених температурах - 5-7 днів, при оптимальних - 1-2 дні. Сума активних температур у фазу сходів становить 100°С.

У період вегетації сприятливою для росту й розвитку рослин є температура 18°С. Різкі коливання, а також висока температура разом з низькою вологістю повітря в період наливу зерна негативно впливає на виповненість зернівки, при цьому знижується маса 1000 зерен.

Разом з тим, ячмінь характеризується значною стiйкiстю проти високих температур, легко витримуючи їх підвищення до 38-40°С. Сума активних температур, необхідних для повного циклу розвитку ячменю, становить приблизно 2000°С.

Серед хлiбiв першої групи ячмінь є найбільш посухостійким. Досліди А.М. Алпатьєва (Трофімовська, 1972) показали, що ячмінь найбільш економно використовує вологу на утворення одиниці сухої речовини в порівнянні з іншими хлібними злаками. Його транспiрацiйний коефiцiєнт становить близько 403 з коливанням вiд 300 до 450, що також має велике значення для поширення його на півдні.

Зінченко О.І. (2001) вважає, що для проростання насіння ячменю потрібно 45-50%води від його сухої маси, що значно менше, ніж для насіння пшениці й вівca. Скоростиглість ячменю «рятує» його від пагубних пізніх засух та суховіїв. Багато вологи використовує ячмінь у перші фази росту: кущіння і особливо - вихід в трубку-колосіння.

Як відмічає М.В. Лукьянова (1990), дефіцит вологи в період визрівання (молочна стиглість) призводить до неповноцінного наливу зерна та появи щуплості. При цьому знижуються якісні показники зерна, особливо солодових його якостей.

Унаслідок швидкого проходження фаз розвитку і короткого вегетаційного періоду ячмінь вимогливий до родючості ґрунту. Висока вимогливість ячменю до ґрунтів обумовлена його біологічними особливостями, пов'язаними з відносно слаборозвиненою кореневою системою та її низькою засвоювальною здатністю. Найбільш високі врожаї ячменю отримують на родючих ґрунтах з глибоким орним горизонтом та нейтральною реакцією ґрунтового розчину. Найкращі ґрунти для ячменю - чорноземи (Лихочвор, 2001).

До виходу в трубку рослини ячменю потребують 70%кількості калію та майже 46%фосфору, а до фази цвітіння потреба поживних речовин досягає 85%(Беляков, 1990; Лукьянова, 1990).

За даними Білай (1989), Зінченко (2001), у ячменю розрізняють такі фази вегетаційного періоду: проростання, поява сходів, кущіння, вихід у трубку, цвітіння, визрівання (молочна, воскова та повна стиглість).

Проростання. В оптимальних умовах фаза проростання продовжується 2-5 днів. Ячмінь для проростання потребує менше води (48-65%від маси сухої речовини). Набухання та накльовування зерна, що має нормальну вологість, спостерігається через 24 год. В період проростання рослина досить чутлива до несприятливих факторів середовища (брак вологи, низькі температури, надзвичайно щільний ґрунт, утворення ґрунтової кірки, надлишкове зволоження та досить велика глибина загортання насіння).

Кущіння. З появою першого та особливо другого листа відбувається швидке збільшення надземної та кореневої маси рослини. Головний вузол кущіння розташований у ґрунті на глибині 1-3 см. До моменту утворення третього листа біля поверхні землі утворюється стебловий вузол, із якого виникають перші справжні листки та вторинні корені. Ячмінь починає кущитися. Період від появи сходів до початку кущіння у ячменю продовжується в середньому 10-15 днів, а іноді затягується до 20-25 днів. Ярові форми частіше мають прямостоячу форму.

Вихід у трубку. Початок цієї фази пов'язаний з подовженням міжвузля та формуванням зачаткового колоса. У ярого ячменю початок виходу в трубку настає через 3-4 тижні. Відсутність води, живлення або нестача світла може призвести до стерильності квіток та зменшення кількості зерен.

Колосіння. Колосіння відмічають, коли колос наполовину виходить з пазухи листя. Подовженість періоду сходи-колосіння зумовлена еколого-географічними умовами та сортовими особливостями рослин ячменю.

Цвітіння. Ячмінь - типова самозапильна рослина. Цвітіння починається при визріванні та викиданні пиляків, що у ячменю часто збігається з початком колосіння.

Налив та стиглість зерна. Після запліднення відбувається інтенсивне формування зернівки.

У фазі молочної стиглості (вона наступає через 10-15 днів після цвітіння ) зерно зелене, має найбільший об'єм, його вологість становить 40-60%. Зародок розвинутий, але його ріст продовжується.

У фазі воскової стиглості рослини ячменю стають жовтого забарвлення, а колір зерна збігається з ботанічним різновидом сорту. Зерно м'яке, легко ріжеться нігтем.

Після воскової стиглості листя і стебла поступово відмирають, зерно зменшується в розмірі. Починається збір врожаю.

Ячмінь - культура великих потенційних можливостей. Однак значною перешкодою на шляху отримання високих та сталих урожаїв ячменю є широке розповсюдження і велика шкодочинність інфекційних хвороб рослин, серед яких особливе місце в останні роки займають гельмінтоспоріозні плямистості, особливо темно-бура, тому що ця хвороба найбільш шкодочинна, однак досі маловивчена.

1.2 Поширеність і шкодочинність темно-бурої плямистості ячменю (Bipolaris sorokiniana Shoem)

За даними багатьох дослідників (Трофімовська, 1972; Лук'янова та ін., 1990) в Укpaїні темно-бура плямистість поширена майже у всіх регіонах вирощування, уражує пшеницю, жито, ячмінь. На європейському континенті хвороба паразитує у Швецiї, Польщi, Нiмеччинi. Вона також вiдмiчена в Канадi, США, Iндiї.

За даними П.А. Пройди (1941), в Харкiвськiй області пошкодження посівів ячменю хворобою досягало 30%. У 1974 р. за спостереженнями Л.Р. Тюлiна (1980), в Кiровськiй областi, яка розташована на пiвнiчному сході Європейської частини колишнього СРСР, темно-бура плямистість була найбільш шкодочинна.

В Канаді на сприйнятливих сортах ячменю вiдмiчено значний розвиток темно-бурої плямистості в 1978-1979 рр. Він призвів до зниження врожайності від 16 до 26%.

На посівах ячменю в останнє десятиріччя в багатьох країнах світу (Австралія, Нова Зеландія, Канада, Данія, США, Швеція, Туреччина, Німеччина, Чехія, Великобританія, Індія, Норвегія, Шотландія) значно зросла поширеність хвороб листкового апарату. Це, перш за все, сітчаста i темно-бура плямистості, втрати врожаю від яких становлять від 10 до 40%, а в окремі роки - до 60% (Широков та ін., 1977).

Значні втрати врожаю ячменю від хвороби спостерігалися у Свердловський області, Приморському краї (Афанасенко, 1977), нечорноземній зоні Pocії (Гончаренко, 1998), а також в Молдові, Бiлорусi (Білай, 1989; Білоус, 1997), та в країнах Прибалтики (Городній, 1972).

Уражені рослини зменшують загальну i продуктивну кущистість, на них утворюється менше первинних i вторинних коренів. Недобір урожаю зерна при сильному розвитку хвороби може досягати 20-40%. Уражені рослини формують щупле зерно, часто спостерігається i пустоколосиця (Пересипкін, 1989; Бондарцев, 1981).

Дослідженнями, проведеними А.І. Широковим i А. В. Шороховим (1977) в Свердловській області, встановлено, що шкодочиннiсть хвороби виявляється через зменшення асимілюючої поверхні ураженого листя. Втрати врожаю зерна ячменю в залежності від погодних умов i стійкості copтів становлять 5-25%. У дощові роки поширеність хвороби досягає 45-65%, розвиток-25-45%. Темно-бура плямистість уражує в цій області до 85%площі.

За матеріалами М. Цимбала (1957), в Молдові загибель рослин внаслідок цієї хвороби становить від 14,5% до 20,0% у конкурсному сортовипробуванні, а у виробничому - вiд 38,0% до 45,5%. Характерно, що за умов досить значної кiлькостi опадiв пiд час вегетації вci пошкодженi рослини зовсiм не дали врожаю.

За даними С.В. Ретьмана (1998), втрати зерна вiд плямистостей листя ярого ячменю в умовах лiсостепової та полiської зон щорiчно досягають 85%.

А.М. Полив'яний (1989) вважає, що розвиток плямистостей листя на ячменi призводить до зниження висоти рослин більш як на 10%, маси зерен - на 12-14%, урожайності - на 10-12 ц/га.

Установлено, що збудник хвороби має велику кількість штамів, що розрізняються патогенністю. Деякі з них знижують схожість насіння до 60%та можуть інфікувати до 99%. В дослідах Н.П. Крутової (Широков та ін., 1977) деякі штами знижували схожість насіння до 65% проти 86,1% в контролі, а відсоток інфікованих рослин досягав 99,3%, тоді як у контролі їх було тільки 19,5%. При інтенсивному розвитку хвороби недобір врожаю зерна може становити 30-40% та соломи 20-30%.

1.3 Симптоми проявлення темно-бурої плямистості ячменю (Bipolaris sorokiniana Shoem)

Хвороба проявляється на сходах і дорослих рослинах довгастими темними плямами у вигляді штрихів i смуг. Іноді утворюється один корінь замiсть трьох, а паростки викривлюються i гинуть. На листках дорослих рослин виникають спочатку темні, a пiзнiше темно-сірі або свiтло-бурi трохи подовжені плями, які, у центрі свiтлiшi, з темною облямівкою. У місцях плям з'являється оливково-бурий або чорно-сipий налiт. За розмiрами плями бувають вiд 1-5 х 2 х 2,5 мкм, якi можуть зливатися i охоплювати значну частину листкової пластинки. Іноді нижні вузли стебла загнивають, внаслiдок чого воно пом'якшується i вилягає. Сильно ураженi листки рано жовтiють і швидко висихають. Iнодi нижні вузли стебла загнивають, внаслiдок чого воно пом'якшується i вилягає. Уражене стебло вкривається чорно-сipим нальотом (Попкова, 1989; Пересипкін, 2000).

Колосковi лусочки ураженого колоса буріють, зародковий кінець насіння чорніє або стає коричневим. Особливо інтенсивний розвиток хвороби на дорослих рослинах спостерігається при випаданнi дощiв i високiй вологостi повiтря. Розвиток гриба розпочинається при температурi 6 °С, максимальне зараження надземних органiв - при 15 °С i вище i вiдноснiй вологостi повiтря 95-98%. Протягом перiоду вегетації уражуюються вci органи рослини. Крім плямистостей, збудник спричинює кореневу гниль, загнивання нижнiх вузлiв стебла i побурiння зародкового кiнця насiння (чорний зародок ) (Дементьєва, 1985; Пересипкін, 2000).

1.4 Таксономія збудника темно-бурої плямистості ячменю (Bipolaris sorokiniana Shoem)

Таксономія гриба Bipolaris sorokiniana Shoem є маловивченою та важкою для досліджень, оскiльки дiагностичнi ознаки видiв збудникiв дуже схожі, тому їх важко вiдрiзнити. Симптоматика в таких випадках буває помилковою через подiбність дiагностичних ознак хвороби, особливо це стосується груп хвороб пiд загальною назвою плямистостi листя (Дементьєва, 1985; Попкова, 1989; Пересипкін, 2000).

Згідно з повідомленням К.В. Попкової (1989) на ячменi відомо три види плямистостей: темно-бура - збудник Bipolaris sorokiniana Shoem, сітчаста - збудник Drechslera teres Ito i смугаста - збудник Drechslera graminea Ito. У зв'язку iз змiною родової назви збудникiв, якi ранiше були об'єднанi в один рiд Helminthosporium, необхiдно пояснити причину такого роздiлення.

У 1923 р. у монографії Drechsler (1934) було проведено ревiзiю роду Helminthosporium Link. Були виділені дві групи видів: із циліндричними і веретеноподiбними конiдiями. Продовжуючи цi дослiдження, Нiсiкадо (Nisicado) у 1928 р. на основі будови i типу проростання конiдiй, а також наявностi в життєвому циклi смугастого спороношення запропонував виділити два пiдроди: Суlindrо-Helminthosporium із цилiндричними безбарвними або свiтло-оливковими конiдiями, якi звичайно проростають з полярних або середнiх клiтин i мають завершену стадiю; Pyrenophora Fries i Eu-Helminthosporium з веретеноподiбними коричневими або темно-оливковими конiдiями, якi проростають тiльки з полярних клiтин i мають стадiю Cochliobolus Drechsl. У подальшому вci субодиницi пiдроду Cylindro-Helminthosporium об'єднали у рiд Drechslera, а Eu-Helminthosporium - у рiд Helminthosporium. У подальшому грибам роду Helminthosporium на основі бiполярного проростання конiдiй було присвоєно родову назву Bipolaris.

Таксономічне положення виду Bipolaris sorokiniana Shoem таке: пiдвiддiл Deuteromycotina, клас Deuteromycetes, порядок Hyphomycetales, родина Dematiaceae (Афанасенко, 1987; Попкова, 1989).

1.5 Біологічні особливості Bipolaris sorokiniana Shoem-збудника темно-бурої плямистості ячменю і фактори, що впливають на його розвиток

Збудник темно-бурої плямистостi листя ячменю - гриб Dгechsleгa sorokiniana Shoem, (Helminthosporium sativum, Bipolaгis sorokiniana) паразитує і на ячменi, i на злакових травах i бур'янах.

При ураженнi збудником надземних opraнів ячменю розвивається темно-бура плямистiсть. Мiцелiй патогена розвивається у мiжклiтинниках тканин рослин, а на поверхнi opгaнів утворюється конідіальне спороношення, що виходить через продихи або мiж клiтинами епiдермiсу (Дементьєва, 1985; Попкова, 1989).

Конiдiєносцi багатоклiтиннi, темнi, колiнчастi до 130 мкм завдовжки i 6-7 мкм завтовшки (рiдше - до 10 мкм). На мiсцях опалих конiдiй залишаються слiди, тому конiдiєносцi із часом стають зубчатими. Конiдiї темно-оливковi, веретеноподiбнi або видовжено-яйцеподібні, частiше правильної форми, але iнодi вигнутi, розмiром 60-134Ч17-30 мкм, з 2-13 поперечними перетинками, в бiльшостi випадкiв - 8-11-клiтиннi. Проростають конiдії тiльки кiнцевими клiтинами.

Проростання конiдiй у залежностi вiд температури повiтря вивчали F. Bartels, R.M. Caldwell в США, W.Р. Skогораd в Канадi, А.Д. Костилєв у Pociї. У результатi дослiджень встановлено, що для проростання конiдiй оптимальна температура повітря 18-21°С, максимальна - 28-31°С, мінімальна - 2-4°С (Губернатор, 1977; Попкова, 1989; Пересипкін, 1991).

Мiцелiй гриба може розташовуватися бiля зародкового кiнця зернини, пронизуючи її. Грибниця та конiдії збудника розмiщуються також на поверхні насінин. На рослинних рештках патоген зберiгається у виглядi мiцелiю або конiдiй, а в ґрунті - конiдiй. Із ґрунту гриб потрапляє на листки з ураженої нижньої частини стебла, де утворює налiт конiдiального спороношення. Мiцелiй i конiдії добре переносять несприятливi умови - приморозки та вiдлиги, низьку вологiсть, при цьому зберiгаючи життєздатнiсть протягом 5-7 років. Поширюється гриб пiд час вегетацiї рослин за допомогою конiдiй. Мiцелiй дифузно не поширюється (Білай, 1989).

Iнкубацiйний період хвороби в залежностi вiд умов становить 3-6 діб. У сприятливих умовах (10-22°С i 100% вiдноснiй вологостi повiтря) проходить швидке розповсюдження хвороби на листках ячменю (Попкова, 1989; Пересипкін, 2000).

На субстратi гриб може утворювати хламiдоспори у виглядi свiтлих роздутостей усерединi гiфальної оболонки, потiм вони утворюють свою оболонку, яка з часом потовщується i темнiшає. Хламiдоспори утворюються поодиноко або у вигляді невеликих коротких ланцюжків. Вони можуть бути округлими або подовженими. Розмipи: 150-200Ч60-80 мкм. При несприятливих умовах гриб може пiдсилено спороносити або, навпаки, давати неспороносний, бiлого кольору мiцелiй, утворювати деформованi, роздутi клітини, схожi на хламiдоспори (Федоренко, 1964; Білай, 1989).

Збудник хвороби може мати сумчасту стадiю (Cochliobolus sativus Drechs). На штучному живильному середовищi перитецiї чорнi, булавовидної форми з соскоподібним отвором зверху. Розмiри - 370-530Ч340-470 мкм. Поверхня перитецiїв покрита численними гiфами та конiдiєносцями. Сумки веретеноподiбнi, найбiльш широкi нижче середини, на вершинi закругленi, з короткою ніжкою, розмiр 110-220Ч32-43 мкм. В кожнiй сумцi 4-8 аскоспор ниткоподібної форми із 6-13 перетинками, розмiром 160-300Ч6-9 мкм, у вологому стані вони зiбранi в пучок. Сумки безкольоровi або злегка оливковi (Білай, 1989; Дементьєва, 1985; Попкова, 1989).

У наукових джерелах за oстаннi роки вiдмiчається,що роль сумчастої стадії гриба в перезимiвлi i розповсюдженнi хвороби значно збільшилася.

Так, учені доводять, що в умовах Белорусi (Войтова,1975), України (Федоренко,1964) у зв'язку з використанням ячменю як покривної культури велике значення в розповсюдженнi хвороби мають аскоспори та конiдiї, якi утворюються на залишках, що перезимували i тiльки незначне мiсце займає нaciннєвa iнфекцiя.

Велике значення в збереженнi та передачi iнфекцiї має насіння. Велику роль при цьому вiдiграють погоднi умови пiд час їx зараження. Якщо насiння заражене у фазу молочної стиглостi, грибниця пронизує всю зернiвку. Насiння в цьому випадку щупле, легке, із почорнiнням зародка. Це є головною причиною зниження маси насiння, його посiвної схожостi тощо (Барбаянова, 1976; Тюлина, 1980 та iн.). Якщо зараження насіння вiдбулося пiзнiше, у фазу воскової та повної стиглостi, то грибниця збудника зосереджена на поверхнi насіння. воно крупне, виповнене (Войтова, 1975). Деякі автори вiдмiчають, що сильнiше за все уражується насiння, налив i дозрiвання якого вiдбувається при температурi 17-20°С i вологостi повiтря 75-76%.

У зв 'язку із цим багато дослiдникiв інформують про те, що у розвитку темно-бурої плямистостi листя велике значення має piвень зараженості насiння патогеном (Барбаянова, 1976). А Л.Р. Войтова (1982) вiдмiчає можливiсть зараження ще не сформованих зернiвок у фазу колосiння, тобто до виходу з пазухи листка-прапорця, що свiдчить про можливiсть дифузного розповсюдження мiцелiю по рослинi від висiяного зараженого насiння до колоса. Учений С.Ф. Буга (1990) свiдчить, що насіннєва інфекція у них переважає.

Таким чином, слід зазначити, що посiв в інфікований ґрунт вiльного від збудника або знезараженого насiння не застерігає від нових спалахів хвороби. Так, I. Рандалу (1959) повідомляє, що при посiвi насiння, ураженого майже на 80%, протягом перших 10 днів загинуло 20-30%рослин. Зниження врожаю в цьому випадку становило 13-30%. На думку Л.Р. Тюлiна (1980), зараження насiння патогеном навіть на 5-10% слiд вважати сильним, оскільки таке насiння не проростає або проростає, але проростки та кopeнi загнивають. Як зазначає О.Ю. Шпокаускене (1983), чисельність збудника на насінні корелює з його схожістю. Поряд з нacіннєвою інфекцією велике значення в поширенності хвороби має кiлькiсть iнфекцiї на рослинних рештках i в ґрунті. Також велике значення в розвитку хвороби мають конідії та мiцелій, якi зимують на рослинних рештках i в ґрунтi. Збудник темно-бурої плямистостi може спричинити рiзнi форми хвороби, досить важливою є можливiть передачi iнфекції. В наших дослідженнях одним з основних джерел iнфекцiї є конiдiї на листях, конiдiї та хламiдоспори на рослинних рештках i в ґpунтi, a також уражене насiння.

Інтенсивність розвитку темно-бурої плямистостi в значнiй мipi залежить вiд погодних умов вегетецiйного перiоду ячменю. Розвиток хвороби найбiльш iнтенсивно проходить при температурi 17-20°С, вологостi повiтря 75-76%та ГТК бiльше одиниці. Збудник темно-бурої плямистостi розвивається при температурi вiд 6 до 40°С (оптимум - 22-26°С).Значне ураження буває при 15°С i вище при значнiй кiлькостi дощiв (Федоренко, 1964; Попкова, 1989).

1.6 Якість насіння

Уражене насіння завжди містить інфекцію в основі зародка у вигляді грибниці. Тому при проростанні зерна часто повністю руйнуються зародкові корені. У більш ранньому віці гриб проникає в судиннопровідні пучки через підсім'ядольне коліно, пригнічує загальний стан рослини, часто викликаючи її загибель.

Грибниця на зерні ячменю розташовується у верхній частині насіннєвої шкірки. На поверхні насіння розміщуються конідії, від яких навесні відбувається зараження рослин. Збудник темно-бурої плямистості викликає почорніння зародка насіння (Пікуш, 1985; Беляков, 1990), а часто і інших частин насіння, яке при цьому зморшкувате. Ураження іншими грибами обмежується тільки почорнінням зародка без деформації зерна. Гельмінтоспоріуми мають більшу шкодочинність, ніж інші гриби, які розміщуються на насінні.

При посіві насіння, ураженого збудником темно-бурої плямистості на 80% протягом 10 днів гине 20-30%рослин, пізніше відбувається загибель лише незначної їх частини. Зниження врожайності в цьому випадку складає 15-30%.

За даними Чумакова (1972), була доведена можливість зараження насіння не тільки повітряним шляхом, але й і в результаті дифузного поширення по рослині міцелію збудника темно-бурої плямистості. Під час виколошування міцелій проникає в зав'язь насіння нового врожаю. При ураженні колосся збудником темно-бурої плямистості,насіння утворюється дрібне, щупле, темного забарвлення, особливо біля зародка. Маса зерна зменшується на 28,9%, а кількість щуплого насіння збільшується у 2-3 рази (Барбаянова, 1976).

Багато дослідників (Бондарцев, 1981; Білай, 1989; Пересипкін, 1989) свідчать, що для максимального зараження насіння необхідна температура повітря 17-19°С, вологість повітря 70-75%, ГТК не нижче 1,0.

За даними А.І. Чумакової (1991), посів насіння, ураженого збудником темно-бурої плямистості, призводить до зниження врожаю ячменя головним чином за рахунок зменшення кількості продуктивних стебел на одиницю площі.

Як стверджує Л.Р. Войтова (1975), майбутні рослини залежно від ступеня ураження паростків здатні давати різну продуктивність, тому до посівного матеріалу пред'являють високі вимоги: насіння повинно бути життєздатне, з високою лабораторною схожістю, округле, сухе та ін. Оскільки лабораторна схожість насіння 1-2 класу повинна бути не менше 92-95%, то кількість несхожого гельмінтоспоріозного насіння не повинна перевищувати 5-9%.

За даними О.Ю. Шпокаускене (1989) в останній час якість насіння ячменю в Литві погіршилася. Це може бути обумовлено погодними умовами вегетаційного періоду та під час збору врожаю, а також умовами збереження насіння. На поверхні та всередині насіння знайдено велика кількість видів грибів, особливо інтенсивно розвиваються види Bipolaris. За даними автора у 1988 р. було 38%насіння ячменю ураженого збудником темно-бурої плямистості, в 1982 р. - 25,0%. Деякі партії насіння були заражені на 100%. Однак відмічено, що численність цього збудника мало корелює зі схожістю насіння. Бувають види, у яких при ураженні насіння на 80-90 і навіть 100%схожість насіння становить 96-97%.

У свою чергу, С.Ф. Буга (1988) представляє дані про вплив рівня інфікованості насіння на фоні збільшення глибини його загортання. У цьому випадку інфікованість насіння Bipolaris sorokiniana Shoem до 90%підвищує негативний вплив збільшення глибини загортання: польова схожість знижується на 17-29%. Зниження польової схожості при несприятливих умовах періоду посів - сходи відмічено зі збільшенням глибини на 1-2 см незалежно від рівня зараженості насіння, а у сприятливих умовах при 30%зараженості - 2,1-5,0 см; при 90%- 1,0 см.

Сучасний рівень зернового виробництва потребує значного підвищення якості насіння, у т.ч. і зниження їх зараженості патогенами, особливо гельмінтоспоріозними. Фітопатологічний аналіз насіння ячменю є важливою складовою частиною контролю за їх якістю, що дозволяє своєчасно та спрямовано провести певні заходи боротьби із збудником. Фітопатологічна експертиза включає в себе виділення і визначення збудників хвороб, установлення загального рівня зараженості насіння патогенами, а також виявлення залишкової інфекції на насінні після його знезараження. Про важливість фітопатологічного насіннєвого контролю в підвищенні врожайності ячменю вказує в своїх дослідах А.Є. Чумаков (1972). Він підкреслює особливе значення визначення допустимих норм ураженості насіння основних сільськогосподарських культур грибами у зв'язку з процесом стабілізації окремих агробіоценозів.

1.7 Сучасний стан заходів щодо захисту ярого ячменю від темно-бурої плямистості (Bipolaris sorokiniana Shoem)

Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, розширення площ під зерновими культурами, збільшення процента зернових культур у сівозміні веде до накопичення шкідливих мікроорганізмів у ґрунті. Сучасна аграрна політика направлена на отримання максимальних врожаїв шляхом вирощування зернових культур за інтенсивними технологіями, передбачає створення високої густоти стеблестою, внесення підвищених доз азотних добрив, що, у свою чергу дає змогу створювати специфічні умови в посівах і розвитку епіфітотій. Тому оптимізація фітосанітарного стану посівів є однією з найактуальніших завдань, а необхідний етап успішного її вирішення - вивчення особливостей розвитку найбільш шкодочинних хвороб, шкідників, а також факторів, що спричиняють їх розвиток (Беляков, 1985; Кондратенко, 1991; Євтушенко, 2002).

У питаннях пiдвищення урожайностi copтів ярого ячменю та їх стiйкостi проти шкiдникiв i хвороб важливе значення має висока культура землеробства, яка є основою науково обґрунтованої технології його вирощування. Вона забезпечує можливість реалізувати потенційну генетичну стiйкiсть рослин проти плямистостей i згубно впливає на патогена. Інтенсивна технологія вирощування ярого ячменю включає в себе такі елементи: добір високопродуктивних copтів, налагоджене їх насінництво, сівба в оптимальні строки в добре підготовлений i удобрений ґрунт, заходи боротьби зі шкідниками i хворобами, своєчасне i якісне збирання, зберігання у вiдповiдних умовах. У боротьбі з темно-бурою плямистістю листя розроблено комплекс заходів, застосування яких значно зменшує шкiдливiсть цієї хвороби (Лисенко та ін.,1998; Заковоротний, 2002).

Відмічаючи основну роль насіння і ґрунту в розповсюдженні гельмінтоспоріозних хвороб, підкреслюється, що при середніх і сильних ступенях зараження насіння протруювання не може підвищити їх якість до рівня здорових. Тому одним з основних питань нашої роботи було вивчення можливостей заміни протруювання насіння ячменю іншими, нетрадиційними методами підготовки насіння (Арєшніков та ін., 1991).

На основі вищезазначеного, в обмеженні розвитку шкідливих організмів ячменю повинні бути передбачені: організаційно-господарські, агротехнічні, хімічні і нетрадиційні заходи. Їх застосування потрібно розглядати поетапно у передпосівний період, під час вегетації культури і в післязбиральний період (Губернатор, 1977; Беляков, 1985; Козаченко, 2002).

Роль комплексу заходів перед посівом зводиться до зменшення кількості інфекції в насінні і ґрунті, а також в збереженні рослин в початковий період їх росту і розвитку від враження шкідливим організмом. Це забезпечують такі заходи:

- підбір стійких сортів;

- розміщення ячменю в сівозміні по кращому попереднику;

- вибір найбільш ефективних способів обробки ґрунту, виду та якості добрив;

- своєчасна і якісна підготовка посівного матеріалу.

Заходи проти темно-бурої плямистостi ячменю починають ще до сiвби, коли протруюють насiння. Особливо велика роль цього заходу в зонах iз пiдвищеною зараженiстю насiння патогенами, оскiльки чим вищий pівень зараженостi насiння, тим бiльший економiчний ефект протруювання. Як зазначає В.А. Захаренко (1985), додатковий урожай від протруювання зернових колосових у середньому становить 0,6 ц/га. Згiдно з даними К.М. Поджецкене i З.І. Жевите-Кульветене, в умовах Литви залежно вiд культури i протруйника додатковий чистий дохiд становив вiд 6,6 до 85,9 грн/га, а собiвартiсть знижується вiд 6,0 до 20,1%.

Агротехнiчнi заходи є важливим елементом у системі захисту проти темно-бурої плямистостi. Оптимальнi строки сiвби дають змогу ярому ячменю використати зимові запаси вологи в ґрунті, продовжити вегетацiйний перiод, збiльшити врожайнiсть i сповiльнити розвиток плямистостi.

Одним із діючих заходів зменшення ураженості ячменю темно-бурою плямистістю багато дослідників вважають використання науково-обґрунтованої сівозміни та підбір попередників, що повинно бути обумовлено і з фітосанітарного, і з агрономічного поглядів.

Не бажано сiяти ярий ячмiнь пiсля стерньових попередникiв, оскiльки в ґрунті залишається велике iнфекцiйне навантаження, яке спричинить розвиток не тiльки плямистостi, а й iнших патогенiв (Афанасенко, 1987; Михайлин, 1999).

Дослiдженнями С.Ф. Буги (1990) встановлено, що в посiвах пiзнiх cтроків ячменю епiфiтотiйний процес проходить швидко за рахунок сприятливих гiдротермiчних умов, достатніх для успiшного iнфiкування кiлькостi конiдiй у повiтрi i наявностi сприйнятливих рослин.

У навчально-дослiдному господарствi «Ван» (Німеччина) досліди з одночасним збiльшенням норм висiву ярого ячменю (300, 400 i 500 насiнин/м²) азотного добрива показують, що для одержання високих урожаїв потрiбні додатковi затрати на захист від хвороб (Губернатор, 1977; Лісовий, 1999).

Учені З.І. Шестиперова та інші (1973) стверджують, що кращим попередником пiд ячмiнь є просапнi культури i багаторiчнi трави. Обов'язковим є дотримання сiвозмiни i заорювання уражених рослинних залишкiв для очищення ґрунту вiд iнфекції.

Як відмічають В.А. Кононюк та інші (1986) сумісне вирощування ячменю з вівсом чи зернобобовими культурами має помiтнi переваги порівняно з їх чистими посiвами: пiдвищується стiйкiсть проти пошкодження шкідниками та ураження хворобами (борошнистою росою, плямистостями); зростає вміст бiлка в зернi (на 0,3-0,6%), а також у зеленiй мaci (на 0,8%-3,0%), збiльшується валовий збір з одиницi площi.

Численні дослiди показують, що правильне забезпечення рослин елементами живлення пiдвищує їх стiйкiсть проти грибних плямистостей (Ченкин, 1990; Писаренко, 2002).

Дослiди, якi були проведенi в Бiлорусi пiдтверджують, що пiдживлення бором у комплексi з гербiцидом 2,4 Д веде до зниження ураження плямистостями в 2,0-4,2 рази, а урожайність збiльшується на 1,4-3,2 ц/га.

Сучаснi сорти ярого ячменю мають високу екологічну пластичність і здатнi забезпечувати високу, стабiльну по роках урожайнiсть. Обмежувальним фактором максимального валового збору зерна, а також його якості є значне ураження цiєї культури хворобами.

Сучаснi сорти ярого ячменю мають середнiй або високий piвень стiйкості стосовно до плямистостей. А.М. Полив'яний (1989) вважає, що розвиток цих хвороб призводить до зниження висоти рослин бiльш як на 10%, маси зерен на 14%, урожайностi на 12 ц/га або 37%. Але практика показує, що основним критерієм вибору фермерами для вирощування сортів ячменю є урожайнiсть, стiйкiсть до вилягання. Однiєю із серйозних проблем селекцiї на сучасному етапi залишається створення copтів, не сприйнятливих або толерантних до хвороб. Ця проблема ускладнюється змiнами, якi вiдбуваються в агроценозах в останні роки, що спричинюють значне розповсюдження шкідливих патогенів.

Як свідчать багато авторів (Буга, 1988; Пересипкін та ін., 1991; Каменська, 2004), однією із причин великої розповсюдженості і шкодочинності темно-бурої плямистості є сприйнятливість до цього захворювання сортів, що вирощуються у виробництві. Із цієї ж причини великий вплив на підсилення інфекційного фону ґрунту і посівів виявляє введення нових високоурожайних зарубіжних сортів, які в значній мірі уражуються хворобою. Створення стiйких copтів є найбiльш перспективним напрямом у розробцi заходiв захисту ярого ячменю вiд темно-бурої плямистостi.

У Захiдному Лiсостепу України селекцiонерами та фiтопатологами вивчено різні сорти ярого ячменю з неоднаковою стiйкiстю. Колекцiя ярого ячменю в Захiдному Лiсостепу щорiчно поповнюється новими сортами, змiнюються погоднi умови i расовий склад збудникiв плямистостi, тому процес вивчення вихідного матерiалу, в тому числі і сортів, на стiйкiсть проти темно-бурої плямистостi повинен бути безперервним (Бегляров, 1983; Захаренко та ін., 1985; Ченкин, 1990).

Той самий сорт може стримувати розмноження одних видiв шкiдливих органiзмів i стимулювати розвиток iнших. Kpiм того, сорти ярого ячменю мають здатнiсть iз віком втрачати стiйкiсть до захворювань.

Учені А.І. Чумакова, Aust Hou, Bourdin J., Buchannon К.W., Caddel J.L., Bjarko М.Е., Mode С.J. (1991), вважають, що основною причиною втрати сортом стiйкостi можуть бути змiни в расовому складi популяцiї гриба i в iмунологiчнiй структypi сорту, а саме в порушеннi його iмунологiчної однорiдностi.

Результат захисту ячменю вiд хвороби у значнiй мipi залежить вiд своєчасного застосування фунгіцидів. Запiзнення з обробокою призводить до швидкого накопичення iнфекцiї в початковий перiод, у сприятливих умовах темно-бура плямистiсть набуває епiфiтотiйного характеру. Для захисту ярого ячменю вiд темно-бурої плямистостi у перiод вегетацiї в Україні, Нiмеччинi, Францiї, Великобританiї i Швецiї широко використовують фунгiциди. За даними С.Ф. Буга (1990), радикальним заходом проти темно-бурої плямистостi листя ярого ячменю у перiод вегетацiї є дворазове обприскування рослин одним iз сучасних фунгiцидiв: Тілтом або Байлетоном. Перше обприскування проводять при появi перших ознак захворювання, друге-через 14 дiб пiсля першого.

Данi наукових дослiджень та досвiд виробництва свiдчать, що вирощування стiйких до темно-бурої плямистості сортів ярого ячменю та застосування вiдповiдних фунгіцидів дає змогу отримувати високi стабiльнi урожаї щорiчно. Таким чином, із короткого аналiзу лiтератури видно, що темно-бура плямистiсть листя-широко розповсюджена хвороба ячменю, в тому числi в Україні. В oкpeмi роки вона спричиняє значне зниження врожаю зерна та його якостi. Вiдомостi щодо розповсюдженостi темно-бурої плямистості листя досить фрагментарнi i потребують подальшого вивчення.



2. Характеристика місця та умов виконання роботи

ТОВ Агрофірма «Зарожне» розміщена у східній частині Харківської області, його центральна садиба розташована в смт. Зарожне Чугуївського району.

Землекористування господарства складається з основного масиву площею 4200 га, в тому числі сільськогосподарських угідь - 4100; з них ріллі - 3300 га, сінокосів - 350 га, пасовищ - 380 га, лісосмуг - 30 га і черезполосної ділянки площею 40га.

Господарство поділене на дві бригади, розташованих біля полів. Бригади закріплені за сівозмінами. Середній розмір поля 120 га.

Господарство в цілому розміщене у вигідному місці. Пасовища виходять до р. Сіверський Донець, що становить 3 км до центральної садиби, землі господарства межують з смт. Тітлега та Велика Бабка. Недалеко від центральної садиби проходить міжнародна Ростовська траса.

Територія господарства розміщена в Чугуївському районі лісостепової лівобережної зони України. Рельєф господарського масиву простий.

У цілому сукупність кліматичних факторів у районі сприятлива для вирощування сільськогосподарських культур, що вирощуються у господарстві.

Характеризується найменшою сумою ефективних температур і тривалістю безморозного періоду та найбільшою кількістю опадів при мінімальній повторюваності інтенсивних атмосферних посух. Це створює сприятливі умови для зростання пшениці, жита, ячменю, вівса, кукурудзи на зелену масу та на зерно, а також цукрових буряків, картоплі, овочевих і садових культур, багаторічних кормових трав при мінімальному застосуванні зрошувальної меліорації. Клімат помірний, із середньорічною температурою повітря 7,0єС та кількістю опадів 480-550 мм за рік. Дифіцит вологи стає відчутним у кінці весняного періоду, а найбільш гостро він проявляється в липні-серпні. В ці місяці відмічається найменша вологість повітря, яка коливається в межах 38-43%.

Сума температур вище 10єС тепла змінюється в межах 2550-2800єС, цієї температури достатньо для визрівання сортів ярого ячменю та інших теплолюбивих культур.

В цілому умови перезимівлі рослин непогані: середній мінімум температури повітря - 26,0-28,0°С, ґрунт промерзає на глибину 30 см, в цьому шарі температура не опускається нижче -4°С. Безморозний період продовжується 145-160 днів. Осінні приморозки наступають у першій декаді жовтня, останні - у другій декаді квітня.

Сніговий покрив нестійкий, висота - 5-20 см. Кінець сніготаяння приходиться в середньому на третю декаду лютого.

Переважають східні та південно-східні вітри. З травня по серпень переважають вітри західного та північно-західного напрямів. У цілому кліматичні умови в цьому господарстві сприятливі для сільського господарства.

Вегетаційні періоди 2006-2007 рр., протягом яких проводилися основні польові дослідження, несуттєво відрізнялися між собою за метеорологічними даними і сприяли інтенсивному розвитку і поширеннню хвороби.

У 2006 та 2007 рр. зерновими і зернобобовими культурами засіяно 2675 га, з них ячменю - 850 га, технічними культурами - 730 га, з них соняшнику - 500 га, овочів - 80 га, картоплі - 15 га, кормових культур - 100 га. Серед зернових вирощувалися яра пшениця, ячмінь, просо, гречка, кукурудза на силос і на зерно;серед зернобобових - горох, соя, еспарцет, люцерна; з технічних - соняшник, цукровий і кормовий буряк.

Площа зернових культур становить біля 80% від усієї площі сільськогосподарських культур. У минулому році було зібрано 2990 т озимої пшениці, 1785 т ячменю, значну частину цього врожаю вже реалізували. Було досягнуто дуже високих врожаїв майже по всіх сільськогосподарських культурах: урожайність озимої пшениці становила 26 ц/га, ячменю - 28 ц/га, озимого жита - 25 ц/га, гороху - 21 ц/га, у цьому році урожайність збільшилася: ячменю до 31, 3 ц/га, озимого жита - до 27 ц/га, вівса - до 22 ц/га, озимої пшениці - до 27,2 ц/га. Цього вдалося досягти за допомогою своєчасних строків сівби і збирання сільськогосподарських культур, внесення добрив, хімічного захисту рослин і агротехніки.

Під ярий ячмінь у господарстві у 2006-2007 рр. була відведена площа 850 га.

Попередниками ярого ячменю були цукровий буряк та кукурудза на зерно. Як правило, ячмінь розміщували четвертою-п'ятою культурою в сівозміні. Перша сівозміна: 1. Збірний попередник; 2. Озима пшениця; 3. Цукровий буряк; 4. Ячмінь. Друга сівозміна: 1. Збірний попередник; 2. Озима пшениця; 3. Цукровий буряк; 4. Кукурудза на зерно; 5. Ячмінь. Основними сортами, які висівали були: Вакула, Бадьорий та Джерело.

Як стверджують В.Т. Манзюк та інші (Козаченко, 2002), “Джерело” та “Бадьорий” - це пивоварні сорти ярого ячменю з високою потенційною урожайністю. Ці сорти пройшли державне сортовипробовування, занесені до Реєстру сортів рослин України з 1999 р. і рекомендовані для вирощування в зонах Лісостепу та Полісся, зокрема в Харківській області. Ці сорти створені методом мутагенезу. У “Джерела” соломина середньої довжини (51,4-89,0 см), дуже міцна. Маса 1000 зерен - 48,6-50,2, досягає 56 г.

Сорт середньоранній (79-89 днів), середньовисокий (67 см), стійкий до вилягання (8,8-9,0 балів), посухостійкий (6,3-7,2 бали), стійкий до хвороб (8-9 балів). Придатний для вирощування за інтенсивною технологією. У виробничих умовах сорт використано в дуже посушливому 1999 р. в ДГ «Елітне» Харківського району і ДГ «Червона хвиля» Велико-Бурлуцького району Харківської області, де одержано урожайність відповідно 34,3 та 31,6 ц/га, а у 2001 р. у ДГ «Елітне» - 36,8 ц/га. У 2000 р. в Агрофірмі «Сади України» Кегичівського району Харківської області урожайність становила 64 ц/га, у 2001 р. в АОЗТ «Агро-Союз» Синельниковського району Дніпропетровської області - 40,6 ц/га.

Зерно має високі пивоварні якості: екстрактивність - 79,29%, вміст білка і крохмалю 60,8%.

Пивоварний сорт ярого ячменю “Бадьорий” також відмічається високою потенційною врожайністю. Соломина середньої довжини (51,5-86,3 см), дуже міцна. Маса 1000 зерен 45,8-47,0 г. Сорт середньостиглий (80-90 днів), середньовисокий (68,9 см), стійкий до вилягання (8,7-9,0 бала), посухостійкий (6,3-7,2 бала), стійкий до хвороб (8,5-9,0 бала). Придатний для вирощування за інтенсивною технологією.

У конкурсному сортовипобовуванні Інституту рослинництва в 1994-1995 рр. урожайність зерна була вищою в порівнянні зі стандартом на 17% (5,5 ц/га) при середній 38,2 ц/га і максимальній 54,3 ц/га у 1994 р. У Державному сортовипробуванні (1996-1997 рр.) збільшення урожайності зерна становило в Лісостепу 11,1% (4,10 ц/га) при середній 39,8 ц/га, у Поліссі - 10,9% (3,60 ц/га) при рівні 36,6 ц/га. Потенційна урожайність у державному сортовипробуванні - 95 ц/га. У виробничих умовах у 1999 р. у ДГ «Елітне» Харківського району Харківської області урожайність зерна склала 30,9 ц/га, у 2000 р. в Агрофірмі «Сади України» Кегичівського району Харківської області - 64 ц/га, у 2001 р. в Агрофірмі ім. Горького Новомосковського району, Дніпропетровської області - 44,4 ц/га, у 2001 р. в АОЗТ «Агро-Союз» Синельниковського району Дніпропетровської області -43,7 ц/га.

Технологія вирощування

Ярий ячмінь у господарстві почали висівати, як тільки прогрівся ґрунт. Але перед тим, як його висіяти були проведені певні заходи для підготовки насіння до сівби, ґрунту, знищення джерел збудників хвороб, а також шкідників та ін. Все це являє собою не тільки інтегрований захист культури, а й технологію вирощування.