Удосконалення системи вирощування ремонтного молодняку української чорно-рябої молочної породи у стаді племінного репродуктора ПАТ "Михайлівка" Лебединського району

Побутові приміщення можна розміщувати в окремих будівлях або в прибудовах до виробничих будівель.

Побутові приміщення вибухопожеженебезпечних виробництв повинні розташовуватися в окремо розміщених будівлях чи на першому поверсі виробничого приміщення, але не ближче 20 м від приміщення вибухопожеженебезпечних виробництв або робіт.

Під побутовими приміщеннями і над ними не дозволяється розміщувати вибухопожежонебезпечні виробництва та склади легкозаймистих речовин.

Для працівників, які виконують роботу на відкритому повітрі чи в неопалюваних приміщеннях із температурою повітря на робочих місцях нижче +10 град. С°, слід передбачати приміщення для обігрівання.

Працівників потрібно забезпечувати доброякісною питною водою. Температура води має бути не вище 20 град. С° і не нижче 8 град. С°.

Засоби захисту працівників, які застосовуються під час виконання виробничих процесів, указаних у Правилах, повинні відповідати вимогам державного стандарту "Засоби захисту для працюючих. Загальні вимоги та класифікація" (ГОСТ 12.4.011-89) та інших відповідних стандартів ССБП.

Вибір конкретного типу засобів захисту працівників повинен здійснюватися з урахуванням вимог безпеки для даного технологічного процесу або виду робіт.

Персонал, що доглядає тварин, проінструктований про засоби особистої гігієни, а також правила поводження з тваринами взагалі і заразнохворими особливо.

Перед входом у тваринницьке приміщення, а також між секціями створюють бар'єри (дезмати, дезкилимки змочені дезрозчином).

Приготування дезінфікуючих і миючих розчинів потрібно проводити в гумових рукавичках та захисних окулярах у спеціально відведеному для цієї мети приміщенні.

Під час приготування миючих і дезінфікуючих розчинів та при пересипанні порошкових миючи засобів із заводської упаковки у витратні ємкості необхідно використовувати респіратори, ватно-марлеві пов'язки, захисні окуляри, прогумовані фартухи, гумові рукавички і чоботи.

При знежиренні гумових виробів слід користуватися гумовими рукавичками або покривати шкіру рук захисними пастами. Під час промивання фільтрів (лавсанових та марлевих) необхідно застосовувати гумові рукавички.

Промивання ємкостей і баків повинне здійснюватися способами, які виключають необхідність перебування працівників усередині них (щітки з довгими ручками, розпилювачі тощо).

На бочках та ємкостях з вихідною сировиною і приготовленими концентрованими розчинами наносять написи, які вказують назву речовини, ступінь концентрації розчину і заходи безпеки.

Працівники тваринництва проходять медичні огляди перед вступом на роботу і потім профілактичні огляди один раз на квартал, а оператори машинного доїння - один раз на місяць. Один - два рази на рік оператори машинного доїння проходять диспансерний медогляд з обмеженням на бруцельоз і туберкульоз.

Керівники господарств несуть відповідальність за допуск до роботи людей, які не пройшли медогляд і за порушення строків проведення профілактичних оглядів.

4.2.3 Вимоги техніки безпеки при доїнні корів

Під час доїння корів не дозволяється роздавання кормів.

При доїнні неспокійних корів необхідно фіксувати їм задні ноги.

При доїнні у доїльних залах для направлення тварин на доїння і назад слід виділяти одного погонича на один переддоїльний майданчик.

Необхідно вибирати найбільш короткі прямолінійні маршрути руху тварин у доїльних залах, не створюючи заторів і виключаючи втручання обслуговуючого персоналу для їх усунення.

Під час доїння корів у доїльних залах при прив'язному утриманні слід використовувати напівавтоматичні та автоматичні прив'язі з пристроями для групового звільнення тварин.

Під час підготування вимені до доїння не можна допускати виникнення у тварин неприємних відчуттів, обумовлених механічними і температурними подразниками (сильне натискування, занадто гаряча або холодна вода тощо).

Кількість корів у групі при використанні групових доїльних станків повинна бути кратною кількості доїльних місць в одному груповому станку.

При безприв'язному утриманні худоби необхідно вибраковувати буйних корів.

Над стійлами агресивних тварин необхідно вивішувати таблички з попереджувальним написом: "Обережно! Корова б'ється" або "Обережно! Б'є ногами".

Нетелей за два місяці до отелення потрібно привчати до скотопрогонів, доїльного залу і шуму працюючих доїльних апаратів.

Не допускати застосування грубої сили і биття під час привчання корів до машинного доїння.

Підгін тварин на доїння необхідно здійснювати засобами, які виключають їх агресивну реакцію.

На тваринницькому комплексі, обладнаному доїльними установками типу "Ялинка", "Тандем", "Карусель" тощо, корів, яких щойно привезли з інших ферм або підприємств, не треба виділяти в самостійну групу. Їх потрібно розподілити у групи корів, які довгий час доїлися на цих установках.

Щоб уникнути створення травмонебезпечних ситуацій, необхідно забезпечити виконання всіх вимог експлуатаційної документації.

При доїнні корів у стійлах ширина поздовжніх проходів для обслуговування тварин повинна бути не менше 1,5 м.

Доїльний зал, молочне та відділення для миття після закінчення робіт потрібно ретельно прибирати, мити та провітрювати. Двічі на місяць їх слід дезінфікувати розчином гіпохлориду кальцію (натрію) з умістом 3%-ного активного хлору. Стіни приміщень слід мити і дезінфікувати до висоти не менше 1,8 м. Заштукатурені стіни приміщення слід дезінфікувати суспензією свіжогашеного вапна.

Миючі препарати і сухе хлорне вапно необхідно зберігати в упаковці заводу-виробника на стелажах, а поточний їх запас - у посуді, що закривається кришкою, в окремому сухому приміщенні, яке добре провітрюється.

Обслуговування холодильних установок має здійснюватися лише після їх зупинки і усунення можливості самовільного їх включення.

4.1.4 Вимоги пожежної безпеки

У випадку виникнення пожежі у тваринницьких приміщеннях можуть загинути тварини, знищитися будівлі. У результаті господарству може бути нанесений істотний збиток. Практика показує, що найбільше часто виникають пожежі в приміщеннях для великої рогатої худоби, внаслідок чого гинуть корови, молодняк, телята. Існують дві найбільш характерні причини виникнення пожеж у тваринницьких приміщеннях: 1) несправність електроустаткування й електропобутових приладів і порушення правил їхньої експлуатації (22,8%); 2) необережне поводження обслуговуючого персоналу з вогнем (21,4%).

Відповідно до діючого законодавства відповідальність за забезпечення пожежної безпеки в сільськогосподарських підприємствах несуть їхні керівники. Керівник сільгосппідприємства, зобов'язаний:

а) організувати вивчення й виконання на тваринницьких фермах правил пожежної безпеки, а також проведення протипожежного інструктажу й занять з пожежно-технічного мінімуму;

б) організувати пожежно-сторожову охорону;

в) установити на об'єктах сільгосппідприємств строгий протипожежний режим (підтримка чіткого порядку проведення вогневих робіт, визначення й устаткування місць для паління, огляд приміщень після закінчення роботи й т.д.) і постійно контролювати його найсуворіше дотримання всіма робітниками та службовцями;

г) періодично перевіряти стан пожежної безпеки об'єктів, справність технічних засобів боротьби з пожежами, боєздатність пожежно-сторожової охорони і усувати виявлені недоліки;

д) у пожеженебезпечні періоди року вживати додаткових заходів по посиленню протипожарного захисту ферм й інших об'єктів сільгосппідприємства;

е) до осіб, що порушують правила пожежної безпеки, застосовувати відповідні заходи впливу.

Відповідальність за забезпечення пожежної безпеки на фермах несуть їхні керівники, а під час відсутності останніх - особи, що виконують їхні обов'язки. Начальники комплексів, завідувачі фермами, відповідальні за пожежну безпеку, зобов'язані:

а) забезпечити дотримання на довірених їм ділянках роботи встановленого протипожежного режиму;

б) добре знати ступінь пожежної небезпеки сільськогосподарського виробництва на своїй ділянці, застосовуваних у ньому речовин і матеріалів і міри пожежної профілактики;

в) організувати на фермі й інших сільськогосподарських об'єктах пожежно-сторожову охорону;

г) стежити за справністю приладів опалення, теплових установок, вентиляції, електроустановок, сільськогосподарських агрегатів і вживати негайних заходів до усунення виявлених несправностей, що можуть спричинити пожежу;

д) вивчити наявні засоби пожежегасіння, зв'язку й сигналізації, забезпечити їхній справний стан і постійну готовність до дії, а також організувати навчання обслуговуючого персоналу правилам застосування зазначених засобів;

е) при виникненні пожежі викликати пожарну допомогу й до її прибуття здійснювати керівництво гасінням пожежі, евакуацією людей і тварин.

На тваринницьких фермах для обслуговуючого персоналу повинні бути розроблені конкретні інструкції про міри пожежної безпеки.

Протипожежний інструктаж повинен пройти весь обслуговуючий персонал тваринницьких ферм. Працівники ферм повинні засвоїти: від яких причин на робочих місцях можливі пожежі і які запобіжні заходи потрібно дотримувати для їхнього запобігання; як ліквідувати пожежу в початковій стадії його виникнення за допомогою підручних засобів гасіння пожежі; як викликати при необхідності допомогу і як організувати евакуацію тварин з палаючого приміщення. Про проведення інструктажу робиться оцінка в спеціальному журналі.

Знання й виконання всіма особами, що працюють на тваринницьких фермах, правил пожежної безпеки гарантує зменшення кількості виникаючих загорянь і значне заощадження можливих збитків від пожеж. Протипожежні заходи при експлуатації тваринницьких ферм викладені в "Типових правилах пожежної безпеки для об'єктів сільськогосподарського виробництва".

Особливі вимоги пред'являються до складів грубих кормів. На території тваринницької ферми склади грубих кормів варто розташовувати на спеціально відведеній площадці. Зразкове планування складу грубих кормів із вказівкою мінімальних розривів між парами скирт. При цьому площа підстави однієї скирти не повинна перевищувати 150 м2, а штабеля пресованого сіна або соломи - 500 м2.

Сіно підвищеної вологості рекомендується складати у конічні скирти (копиці) з розривами між ними не менш 20 м. Стіг сіна підвищеної вологості щоб уникнути самозаймання необхідно постійно контролювати - вимірювати температуру за допомогою звичайних ртутних термометрів, які вставляють у металеві труби дюймового перетину й розміщають у стозі на різній глибині.

На склади грубих кормів не повинні допускатися трактори й автомобілі, не обладнані іскрогасниками.

У нічний час тваринницькі приміщення повинні перебувати під спостереженням нічних сторожів, скотарів або інших спеціально виділених для цього осіб.

Операторам, дояркам, скотарям, телятницям, свинарям, опалювачам й іншим особам обслуговуючого персоналу тваринницьких приміщень під час роботи забороняється:

а) застосовувати відкритий вогонь;

б) залишати працюючі теплові установки й інші агрегати без догляду або доручати спостереження за ними стороннім особам;

в) застосовувати для розпалювання певних установок бензин, гас й інші легкозаймисті й горючі рідини;

г) залишати під напругою електромережі після закінчення роботи;

д) користуватися для висвітлення гасовими лампами й несправними ліхтарями.

Електричні мережі й електроустаткування, використовувані на сільськогосподарських підприємствах, повинні відповідати вимогам діючих "Правил пристрою електроустановок", "Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів" й "Правил техніки безпеки при експлуатації електроустановок споживачів".

Кожна тваринницька ферма повинна бути забезпечена водою на випадок гасіння пожежі. Для використання води рік, озер й інших природних джерел, розташованих поблизу ферми, необхідно обладнати пожежні під'їзди (пірси), прийомні колодязі або укріплені береги, що забезпечують забір води пожежними автомобілями. При їх відсутності або віддаленості необхідно влаштувати штучні вододжерела - пожежні водойми (копанки або резервуари) і ставки.

На території тваринницької ферми повинен бути обладнаний пожежний щит (пункт) з наступним набором: пінні вогнегасники - 2, ломи - 2, багри - 3, сокири - 2, лопати - 2. Тут же необхідно мати ящик з піском і приставні сходи (не менш однієї на кожен будинок). У тваринницьких і складських приміщеннях також варто обладнати пожежні щити.

Мінімальна місткість ящика з піском 0,5 м3, а бочки з водою - 0,2 м3. При цьому конструкція ящика й бочки повинна бути такий, щоб забезпечити зручність витягу піску й забору води.

Вогнегасники й інші первинні засоби пожежегасіння необхідно розміщати в приміщеннях на видних і легкодоступних місцях, по можливості ближче до зовнішніх виходів. Висота розташування вогнегасників не більше 1,5 м від рівня підлоги до днища вогнегасника, відстань від краю дверей при її відкриванні до вогнегасника - не менш 1,2 м.

При виникненні пожежі дії завідувача фермою, а також начальника пожежно-сторожової охорони у першу чергу повинні бути спрямовані на забезпечення безпеки людей і тварин.

Кожен робітник або службовець, що виявив пожежу або загоряння, зобов'язаний:

а) негайно сповістити про це в добровільну пожежну дружину, пожежно-сторожову охорону або найближчу пожежну частину;

б) приступитися до гасіння пожежі наявними засобами (вогнегасник, внутрішній пожежний кран і т.п.), при необхідності організувати евакуацію людей і тварин з небезпечної зони;

в) викликати на місце пожежі завідуючого (керуючого) фермою.

4.1.5 Аналіз охорони праці у племінному репродукторі ПАТ «Михайлівка»

Юридична база функціонування охорони праці в господарстві. Племінний репродуктор ПАТ «Михайлівка» Лебединського району Сумської області з розведення української чорно-рябої молочної породи діє на основі статуту, має свій колективний договір, посадові обов'язки розподілені згідно спеціальностей кожного працівника. Аналізуючи стан охорони та організації праці у господарстві ПАТ «Михайлівка» можна відмітити, що на даному підприємстві охорона праці організована на підставі та у відповідності з чинним законодавством.

Права та обов'язки з охорони праці посадових осіб та спеціалістів. Загальна відповідальність за стан охорони праці на підприємстві покладена безпосередньо власника підприємства. Він створює в кожному структурному підрозділі та на робочих місцях відповідні умови праці згідно з вимогами нормативних актів. Поряд із керівниками підприємств відповідальними за стан охорони праці у відповідній галузі є також головні спеціалісти.

Нагляд та контроль за дотриманням вимог з охорони праці. Всю систему нагляду і контролю з охорони праці, передбачену законодавством, здійснюють державний нагляд, відомчий, адміністративний та громадський контроль, до яких вдносяться:

- спеціальні державні органи та інспекції, діяльність яких не залежить від адміністрації підприємства, установ, організацій та їх вищих органів;

- громадські організації та комісії з охорони праці професійних спілок.

Відповідальність за порушення вимог з охорони праці. За порушення вимог охорони праці існують наступні види відповідальності: дисциплінарна, адміністративна, кримінальна, матеріальна. Кодекс Законів про Працю (КЗпП) України встановлено такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи.

Планування робіт з охорони праці. Номенклатура заходів. В залежності від терміну, на який проектується виконання заходів з охорони праці, роботи плануються на перспективу (на тривалий відрізок часу), поточно (терміном на рік) і оперативно (на квартал, місяць, декаду).

Фінансування заходів з охорони праці. Фінансування заходів з охорони праці передбачається статтею 19 Закону України «Про охорону праці», та іншими відповідними законодавчими актами, зокрема постановою Кабінету Міністрів від 9 березня 1999 р. № 335 та постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 № 994.

У відповідності до зазначених документів фінансування заходів з охорони праці здійснюється роботодавцем, так і на підставі державних програм, передбаченими відповідними джерелами фінансування.

Стимулювання робіт з охорони праці. При стимулюванні праці використовують: надання працівникові винагороди за працю, яку він використовує для задоволення своїх потреб, необхідно враховувати, що різні люди по-різному підходять до цього питання, визначаючи для себе різні цінності. Так, для людини високого матеріального достатку зайвий час для відпочинку може бути більш значуще, ніж додатковий заробіток, який він одержав би за понаднормову роботу.

Навчання з питань охорони праці. Працівники, під час прийняття на роботу та періодично, проходять на підприємстві ПАТ «Михайлівка» інструктажі з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також з правил поведінки та дій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих.

Розслідування та облік нещасних випадків. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визначає, що нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівників небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися в процесі виконання ним трудових обов'язків і внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть.

Дослідження виробничого травматизму. Метою дослідження виробничого травматизму є розробка заходів по запобіганню нещасних випадків на підприємстві. Для цього у господарстві систематично аналізується їх причини.

Найбільш поширеними взаємодоповнюючими методами дослідження виробничого травматизму є статистичний і монографічний. Але сьогодні все більше уваги приділяють економічному, ергономічному та психофізіологічному методам.

У господарстві ПАТ «Михайлівка» використовують прив'язне утримання корів. Роздавання кормів здійснюють за допомогою рухомого агрегату Triolet. Доїння проводять декілька доярок доїльними апаратами у бідони.

Поряд з наявними недоліками і причинами травматизму існує також ряд потенційних виробничих небезпек. Їх оцінка можлива на підставі логічного аналізу, котрий враховує формування виробничих небезпек по виконуваним технологічним операціям.

Розрахунки показників щодо аналізу стану охорони праці у господарстві розраховували за наступними формулами:

Коефіцієнт частоти травматизму -

Коефіцієнт важкості -

Коефіцієнт втрати робочого часу -

де: Т - кількість нещасних випадків;

Дн - кількість днів непрацездатності;

Р - середньооблікова кількість працюючих, чол.;

ТСМ - кількість нещасних випадків з летальним наслідком.

Використання загальних технологій та змін в технологічних процесах потребує детальної уваги з метою забезпечення належних умов роботи працівників, що робиться на підставі аналізу можливих небезпечних ситуацій, табл. 4.1.

Таблиця 4.1

Показники стану охорони праці у господарстві ПАТ «Михайлівка» за період 2012-2014 рр.

Показники	Один. виміру	По роках
		2012	2013	2014
Середньооблікова кількість працюючих, (Р)	чол.	25	28	28
Кількість нещасних випадків, (Т)	випад.	4	3	2
У тому числі з летальним наслідком, (ТСМ)	випад.	-	-	-
Кількість днів непрацездатності, (ДН)	днів	68	52	45
Матеріальні збитки від травматизму	грн.	1532	1256	852
Коефіцієнт частоти травматизму, (КЧ.)	од.	160	107	71,4
Коефіцієнт важкості, (Кв)	од.	17	17,3	22,5
Коефіцієнт втрат робочого часу, (КВЧ)	од.	2720	1857	1607
Асигновано коштів на охорону праці	грн.	1000	1500	3000
Витрачено коштів	грн.	1000	1500	3000
Кількість пожеж	вип.	-	-	-
Матеріальні збитки від пожеж	грн.	-	-	-

Аналіз даних таблиці показав, що в звітному році зареєстровано 2 нещасних випадки, а за попередні роки їх було не менше. Головними причинами травмування за цей період було недотримання вимог безпеки праці при експлуатації і ремонті транспортних засобів, використанні ПММ та порушення санітарних вимог роботи на фермі. Забезпечення сприятливих умов праці є важливим фактором в профілактиці травматизму, але такі заходи потребують відповідної суми асигнувань. В 2014 р. на охорону праці було витрачено 3000 грн., із них по колективних договорах - 1000 грн.

При роздаванні кормів небезпечним фактором є рухомий агрегат. Під час доїння корів при прив'язному утриманні можуть траплятися різні небезпечні ситуації пов'язані з неповною фіксацією корів.

Таблиця 4.2

Логічна схема формування виробничих небезпек при утриманні корів

№ з/п	Технологічні операції	Виробничі ситуації	Варіант наслідку	Заходи безпеки
		Небезпечні умови	Небезпечні дії	Небезпечні ситуації
1	Роздавання корму (Triolet-міксер)	Рухомий агрегат	Знаходження сторонніх в проході	Наїзд на людину	Травми, летальний наслідок	Перевірка проїздів перед початком роздачі
2	Доїння корів	Неспокійний норов корів	Необережне поводження з тваринами	Удари кінцівками, наступ на ноги	Травми, переломи	Інструктаж доярок про поводження з тваринами
3	Ветеринарне обслуговування тварин	Не повна фіксація тварин	Не професійність проведення процедур	Удар головою та кінцівками	Травма, перелом	Перевірка надійності фіксації тварин перед початком процедур
4	Аналіз якості молока	Наявність кислоти	Необережне поводження з кислотою	Потрапляння кислоти на шкіру	Опіки	Використання спецодягу, інструктаж з поводження з реактивами.
5	Прив'язування і відв'язування	Переляк тварин	Не правильність поводження з тваринами	Травмування рук прив'язями	Вивихи, переломи	Зміна ручної прив'язі на механічну
6	Чистка тварин	Неспокійний норов тварин	Грубе поводження з тваринами	Удари головою і кінцівками	Забиття, переломи	Фіксація тварин перед чисткою, лагідне поводження з ними
7	Зміна підстилки	Волога підлога	Відсутність зосередження працівників	Падіння людини	Травма, забиття, перелом	Дотримання санітарно-гігієнічних умов
8	Проведення санітарно-гігієнічних заходів	Не дотримання правил	Проведення заходів при включених машинах та механізмах	Можливе виникнення надзвичайний ситуацій	Потрапляння під робочі механізми	Знання і вміння проведення заходів у корівнику

При ветеринарному обслуговуванні корів можуть траплятися випадки агресивного норову тварини.

Під час аналізу якості молока небезпечними і шкідливими факторами є наявність кислоти. При чистці корів небезпечним є неспокійність тварин, а при зміні підстилки - волога підлога (використаний галузевий стандарт Правила охорони праці у тваринництві).

Формування виробничих небезпек, згідно з технологічними операціями, представлені у формі логічної схеми (див. табл. 4.2).

Аналізуючи логічну схему технологічного процесу можна відмітити, що найбільш небезпечними ситуаціями є наїзд транспорту на людей, вивихи, переломи, а також потрапляння під робочі механізми.

Підводячи підсумки можна зазначити що стан охорони праці в господарстві ПрАТ «Райз-Максимко» задовільний. Наявність виробничого травматизму та виробничих небезпек потребує розробки певних правил безпеки праці.

Представлені матеріали з питань безпеки праці дозволяють знизити виробничий травматизм та підвищити безпеку виконання технологічних операцій.

4.2 Заходи захисту тварин у надзвичайних ситуаціях

Захист сільськогосподарських тварин у надзвичайних умовах - це комплекс організаційних, інженерно-технічних і зооветеринарних заходів, спрямованих на зниження впливу на тварин небезпечних факторів: при стихійних лихах, виробничих аваріях і катастрофах та захист від радіоактивних, отруйних речовин і біологічних засобів.

Організація заходів захисту сільськогосподарських тварин у надзвичайних умовах покладається на службу захисту тварин і рослин цивільної оборони, керівників, спеціалістів і власників господарств, які мають тварин.

Основними способами захисту сільськогосподарських тварин від уражаючих факторів надзвичайних ситуацій є:

* укриття тварин у спеціально підготовлених (герметизованих) приміщеннях в умовах стійлового і лагерно-пасовищного утримання, тимчасове укриття в ярах, лісах, кар'єрах, перегін тварин на території, не заражені ОР, СДЯР, БЗ або з допустимими рівнями радіації - якщо немає приміщень або в умовах відгінного тваринництва;

* евакуація тварин із небезпечних зон;

* застосування заходів індивідуального захисту органів дихання і травлення;

* специфічна профілактика інфекційних хвороб тварин, застосування антидотних засобів і протекторів;

* проведення у тваринництві заходів ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Вибір способу захисту тварин повинен вирішуватись з урахуванням умов і особливостей господарства, з яких найбільше значення мають: розміщення господарства, його віддаленість від великих міст, залізничних станцій, гідротехнічних споруд, хімічних комбінатів і АЕС; рельєф місцевості, кількість і якість тваринницьких приміщень, пора року, поголів'я тварин і умови їх утримання та ін.

Для підтримання постійної готовності господарств до своєчасного і ефективного захисту тварин у надзвичайних ситуаціях основні заходи служби захисту тварин і рослин цивільної оборони повинні проводитися постійно у звичайних виробничих умовах.

При визначенні надзвичайної ситуації заходи захисту сільськогосподарських тварин повинні бути спрямовані на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації.

Для групового захисту тварин використовують переважно цегляні тваринницькі приміщення. Щоб захистити в них тварин від радіоактивних, отруйних, сильнодіючих ядучих речовин та бактеріальних засобів, необхідно виконати найпростішу герметизацію, посилити захисні властивості стін і перекриттів, обладнати припливно-витяжну вентиляцію з фільтрами.

Для підготовки приміщень стелю промазують глиняним, цементним або вапняним розчином і засипають шлаком або піском. Товщина такого шару прямо залежить від міцності стелі. Такими ж розчинами замазують щілини у стінах, між рамами дверей, вікон і стінами. Ззовні вікна закривають щитами. До 2/3 загальної кількості вікон наглухо закривають з обох боків щитами або закладають цеглою на розчині, простір між щитами можна засипати тирсою, землею або торфом.

Частину вікон залишають для природного освітлення. На ці вікна роблять щити, оббиті толем, руберойдом або поліетиленовою плівкою. Щити приставляють з внутрішнього боку, щоб зручно було знімати. Якщо у приміщенні є електричні вентилятори, на припливні вентиляційні канали ставлять спрощені піщані або вугільні фільтри. Надходження повітря через фільтри має забезпечити обмін повітря не менше З-4 обсягів за годину.

У вікні приміщення прийому молока виймають одну ланку скла і замість неї вставляють металевий лист з отвором, крізь який протягують шланг для перекачування молока з ємкостей у молоковози.

Двері тваринницьких приміщень оббивають толем, руберойдом або поліетиленовою плівкою. На раму дверей по периметру прибивають прокладку з пористої гуми або повсті.

Для зменшення проникнення радіоактивного пилу, ОР і СДЯР у приміщення при відкритих дверях із внутрішнього боку дверей роблять завіси з цупкого матеріалу або солом'яних матів, які за допомогою планок щільно притискуються до дверних рам.

Коефіцієнт ослаблення радіації у непідготовлених дерев'яних приміщеннях 3-5, у цегляних 10-15, а при додатковому обладнанні коефіцієнт ослаблення збільшується у 2-3 рази.

Складовою заходів підготовки приміщень є проведення протипожежних заходів.

Для захисту працюючих у тваринництві необхідно обладнати під ПРУ кімнату відпочинку або інше наявне приміщення, при можливості ПРУ будують з виходом у тамбур тваринницького приміщення.

При загрозі радіоактивного забруднення місцевості начальник цивільної оборони об'єкта відповідно до плану цивільної оборони дає розпорядження привести в готовність формування для захисту тварин. Команда захисту тварин приступає до підготовки тваринницьких приміщень, створення захищених запасів кормів і води на 5-7 діб і на території ферм на 7-10 діб захищених грубих кормів.

Якщо тварини знаходяться на пасовищі, їх наближують до тваринницьких приміщень або переганяють чи перевозять із районів, у яких за прогнозом найбільше радіоактивне забруднення, у менш небезпечні.

При подачі сигналу цивільної оборони "Повітряна тривога", "Радіаційна небезпека", "Хімічна тривога" тварин заганяють у приміщення, закривають вхідні двері, вікна і видають добову норму кормів.

Для догляду за тваринами в приміщеннях залишають мінімальну кількість працівників 3-5 осіб, але не менше 3 на приміщення. За наявності дійних корів залишають 5-7 осіб на 150-200 тварин.

Першу годівлю і доїння проводять через 4-6 год. після укриття корів, надалі один раз на добу. В цей період корів рекомендується годувати тільки сіном, добову норму води можна замінити соковитими кормами. Із раціону виключають сіль. Мінімальна добова норма води для напування великої рогатої худоби 4-5 л, свиней - 6-8 л, сіна - великій рогатій худобі 5-6 кг, малій рогатій худобі - 0,5-1 кг.

При перебуванні тварин у приміщеннях необхідно піклуватися про економію кисню в приміщенні, уникати пересування тварин, гасовим освітленням користуватися тільки в разі крайньої потреби. Очищенню повітря і зниженню в ньому аміаку добре сприяє підстилка із соломи, тирси або торфу.

У герметизованому типовому цегляному приміщенні при зоогігієнічній нормі повітря на тварину (на голову молодняку великої рогатої худоби до 2 років - 12-13 м3, корову - 16, свиню - 6 м3) велику рогату худобу і свиней можна утримувати без будь-якої шкоди для їх здоров'я у зимовий період при добових коливаннях температури зовнішнього повітря - 20...25 °С і середній швидкості вітру (2-4 м/с) - до 72 годин, а при сильному вітрі (5-6 м/с) - до 90 год.; у теплий період при добових коливаннях температури зовнішнього повітря від 10 до 20 °С, швидкості вітру до 3 м/с - до 24 год., а при температурі повітря від 6 до 16 °С - до 24 год.

Розгерметизовувати приміщення не потрібно, оскільки можливе повторне забруднення РР або зараження ОР чи СДЯР.

Евакуація тварин із зон небезпечного і надзвичайно небезпечного забруднення проводиться після зниження радіації, для цього краще використати транспорт, за можливості закритий, із застосуванням для захисту органів дихання тварин найпростіших засобів індивідуального захисту.

Для утримання тварин в умовах радіоактивного забруднення після ядерного вибуху рекомендується застосовувати режими утримання тварин (табл. 4.3), які забезпечать допустиму чистоту продукції.

Виходячи з рекомендації, початок випасання м'ясної худоби дозволяється при рівні радіації на пасовищі 0,5 Р/год., молочної -- 0,1 Р/год, а з використанням молока дітям -- 0,01 Р/год.

Для захисту щитовидної залози від відкладання в ній радіоізотопів йоду рекомендується у перші тижні всім тваринам давати таблетки йодистих препаратів.

Таблиця 4.3

Режими утримання тварин у зонах радіоактивного забруднення

Під- зона	Рівні радіації, Р/год, після вибуху	Дози опромінення, Р	Режим захисту	Час утримання у приміщеннях, діб	Початок евакуації після вибуху, діб	Початок випасу худоби, після вибухів, діб
	1 година	10 годин	за 1 добу	за 4 доби	до 8 діб		Дорослих тварин	Молодняку		Всі види худоби, крім молочної	Молочна худоба
											З обов'язковою переробкою молока на масло і сир	Молочна худоба
												Дорос- лим	Дітям
А-1	8	0,5	20	24	40	10	Не обов'язкова	Не ева-куюють	Не обмежена	3	15
А-2	20	1,2	50	60	100	9	Те ж	Те ж	Те саме	5	25	5	25
А-3	40	2,5	10	120	200	8	1	4	-/-	7	25	7	25
А-4	60	3,7	150	180	300	7	2	5	-/-	8	30	8	30
Б-1	80	5,0	200	240	400	6	2	5	-/-	10	30	10	30
Б-2	120	7,5	300	360	600	5	3	5	-/-	10	30	10	30
Б-3	160	10,0	400	800	800	4	6	1	1	10	30	10	30
В-1	240	15,0	600	720	1200	3	10	15	2	15	30	15	30
В-2	600	37,0	1500	1800	3000	2	25	30	3-5	Не можна тривалий час
Г	800	50,0	2000	2400	4000	1	25	30	Після 5	Те ж	Те саме	Те ж	Те ж

Дійним тваринам доцільно вводити в раціон більше кормових із родини хрестоцвітних (капуста, бруква, куузика, ріпак).

Дослідження показали, що при згодовуванні таких кормових культур виділення з молоком радіонуклідів йоду зменшується вдвічі.

Забруднені м'ясо і м'ясопродукти вище допустимі норми направляють на технологічну переробку, що забезпечує виготовлення кінцевого продукту, придатного для харчового використання. Якщо це неможливо, то таке м'ясо і м'ясопродукти переробляють на тваринні корми.

У зоні забруднення стронцієм-90 до 3 Кі/км2 і цезієм-13 7 до 15 Кі/км2 ніяких обмежень у годівлі й утриманні сільськогосподарських тварин і птиці не вводиться. Одержувана продукція вибірково підлягає радіометричному контролю.

При забрудненні території стронцієм - 90 від 3 до 10 Кі/км2 і цезієм-137 до 40 Кі/км2 до проведення робіт з докорінного поліпшення не використовувати природні пасовища і сіножаті для випасання продуктивних корів молочного напрямку і відгодівельної худоби, призначеної на м'ясо. На цих угіддях можна випасати відгодівельний (до одного року) і ремонтний молодняк великої рогатої худоби,робочих коней або продуктивних корів з наступною переробкою одержаного від них молока на масло. На другий рік після випадання радіонуклідів організувати стійлово-вигульне утримання корів, молоко від яких використовують незбираним або переробляють на молочнокислі продукти. Годують цих тварин тільки зеленою масою сіяних трав і однорічних культур (зеленого конвеєру), а також концентрованими кормами.

Ветеринарні й агрохімічні лабораторії контролюють вміст радіоактивних речовин у продуктах рослинництва і тваринництва.

При перевищенні нормативного вмісту радіонуклідів у молоці з'ясовують причини і вживають заходів для зменшення його забруднення (переведення на інше пасовище, зміна кормів), а продукцію даного господарства відправляють на спеціальну переробку (на масло) Через 20 днів перевірку повторюють. За її результатами приймається рішення про використання молока.

В особистих підсобних господарствах вирощування і відгодівля свиней, великої рогатої худоби, птиці допускаються без обмежень. Проте за 1,5-2 місяці до забою худоба переводиться на прив'язне (без вигульне) утримання при годівлі її "чистими" кормами. Місцеві корми з цією метою можна використовувати тільки після їх перевірки на вміст радіонуклідів.

Молочних корів і кіз можна утримувати за умови, що будуть виділені спеціальні окультурені пасовища і сіножаті. Використання не окультурених природних (особливо лісових) пасовищ забороняється.

Території радіоактивного забруднення стронцієм-90 понад 10 Кі/км2 і цезієм-137 понад 40 Кі/км2 використовують тільки при суворому контролі ведення сільськогосподарського виробництва. Природні пасовища не використовують. У випадку крайньої необхідності можливе випасання робочої худоби і ремонтного молодняку від 6- до 15-місячного віку. Сіножаті й пасовища підлягають докорінному поліпшенню, після чого вони можуть бути використані для всіх видів тварин, крім молочної худоби. Випасання худоби індивідуального сектору на пасовищах із рівнем забруднення більше 40 Кі/км2 забороняється.

Під час догляду за худобою обслуговуючому персоналу слід застосовувати засоби індивідуального захисту - пов'язки з чотирьох шарів марлі або респіратор "Пелюстка". У кінці робочого дня їх витрушують, перуть і використовують повторно.

Польові роботи і роботи з догляду за тваринами проводити в спецодязі (комбінезони, куртки, штани, головні убори: кепки, ковпаки, пов'язки).

Зооінженеру і лікарю ветеринарної медицини господарства належить: організувати годівлю тварин і визначити типи утримання; скласти кормовий баланс господарства з урахуванням радіоактивного забруднення кормів власного виробництва, річний план (окремо на літній і зимовий періоди) одержання продукції з прогнозованим радіоактивним забрудненням; розробити пропозиції щодо збереження або зміни структури тваринництва (чи стада), проводити регулярні диспансерні обстеження не менше 10 % ремонтного молодняку і продуктивного стада великої рогатої худоби; вжити протиепізоотичних заходів.

В умовах радіоактивного забруднення може бути масове ураження тварин, тому необхідно розробити заходи надання допомоги тваринам і продуктивного використання їх.

Тваринам, які знаходилися в зонах радіоактивного забруднення, проводять ветеринарно-радіаційне обстеження. За даними обстеження їх розподіляють на такі групи: тварини, які підлягають утриманню і використанню за прямим виробничим призначенням; тварини, які підлягають вимушеному забою; тварини, які підлягають знищенню або утилізації.

Дози опромінення, одержані тваринами, визначають розрахунковим шляхом, за зовнішніми ознаками ураження, даними дозиметрів і даними аналізу крові.

Для вирішення питання господарського використання тварин, що опромінилися, розподіляють на три групи: перша група - тварини, що одержали дозу опромінення легкого ступеня; друга - середнього ступеня; третя - тварини, що одержали важкий ступінь ураження.

При радіаційних ураженнях важкого і надзвичайно важкого ступеня лікування тварин економічно недоцільне та й продуктивність тварин після лікування не досягне потрібного рівня. Таких тварин слід направити на забій на м'ясо або на утилізацію. У першу чергу забивають тварин з комбінованими ураженнями (гамма-опромінення, опіки, травми) і тварин, які одержали дози опромінення понад 600 Р. їх забивають на м'ясо у перші 3-4 дні після ураження. У другу чергу забивають на м'ясо тварин при можливому розвитку важкого ступеня променевої хвороби, на 3-10-й день після ураження.

При легкому ступені ураження тварини можуть бути забиті на м'ясо через 2-3 тижні після забруднення або одужування.

При середньому і важких ступенях ураження тварини можуть бути забиті на м'ясо між 6-м і 12-м днями після закінчення надходження РР в організм. За цей період радіоактивність у м'яких тканинах організму зменшиться в 10 і більше разів.

До забою не допускають тварин, які мають виражені клінічні симптоми променевої хвороби з підвищеною температурою тіла і в яких поверхня тіла забруднена РР понад допустиму дозу.

М'ясо та інші продукти забою з вмістом РР понад допустимі норми закладають на зберігання, за час якого радіоактивність буде зменшуватися внаслідок розпаду радіоізотопів. Туші та інші продукти забою після зберігання перед реалізацією перевіряють на вміст РР. Забій тварин, уражених РР, проводять на м'ясокомбінаті або на забійному пункті господарства після забою здорових тварин, або на спеціальному пункті.

Отруйні й сильнодіючі ядучі речовини токсичні для тварин, тому залежно від дії тієї чи іншої з цих груп речовин необхідно проводити антидотне і симптоматичне лікування тварин.

У разі ураження тварин отруйними чи сильнодіючими ядучими речовинами потрібно терміново ввести тваринам антидоти на місці ураження груповим або індивідуальним способом; при зараженні крапельно-рідинними хімічними речовинами провести часткову ветеринарну обробку шкірних покривів; організувати евакуацію тварин із зон зараження; застосувати засоби індивідуального захисту поза зоною зараження, при потребі провести повну ветеринарну обробку шкірних покривів, нейтралізацію ОР чи СДЯР, які потрапили з кормами і водою в організм тварини.

При ураженні зарином, зоманом, Ві-Ікс як антидоти застосовують тарен, пентафен, фосфалітин (найефективніший з цих препаратів) у вигляді 75 % водної суміші або в сполученні 3 : 1 з реактиватором холінестерази - препаратом ТМБ-4 (20 %-й водний розчин), що підвищує ефективність фосфалітину, введеного внутрішньом'язово.

При ураженні люїзитом як антидот тваринам вводять 5 % -й водний розчин унітіолу з розрахунку 5 мг/кг маси.

Тварини, уражені отруйними і сильнодіючими ядучими речовинами, іноді підлягають вимушеному забою. їм обов'язково проводять ветогляд, навіть до обов'язкової ветеринарної обробки і антидотного лікування. Уражених ОР і СДЯР тварин, що підлягають забою на м'ясо, доцільно забити у перші 2 год з моменту їх зараження (крім тварин з клінікою важкого ураження люїзитом). Якщо такої можливості немає, встановлюють черговість забою.

У першу чергу направляють на забій тварин, уражених фосфорорганічними ОР: типу зарин - важкого ступеня; іпритом - при явищах вираженого неспокою, прискореного дихання, порушенні серцевої діяльності й набряку шкіри в місцях ураження; люїзитом - середнього і легкого ступеня не пізніше 2 год. з моменту зараження.

У другу чергу - уражених фосфорорганічними ОР: типу зарин незалежно від шляхів зараження, в яких уже припинилися судоми і відновилися зоровий і слуховий рефлекси; через органи дихання парами іприту, люїзиту та ОР задушливої дії, при явищах набряку легень, підвищенні температури тіла і порушенні серцевої діяльності.

У третю чергу направляють на забій тварин уражених: іпритом і люїзитом через органи травлення, при сильній слинотечі, набряку губ і слизової оболонки ротової порожнини; люїзитом - середнього і легкого ступеня, незабитих у перші 2 год. після зараження. Ці тварини можуть бути забиті не раніше, ніж через 12-14 год., тому що в проміжку від 2 до 8 год після зараження у м'язах нагромаджується миш'як, а надалі його кількість поступово зменшується.

При одночасному ураженні тварин стійкими ОР (іприт, трихлор-триетиламін та ін.) через шкірні покриви, органи дихання і травлення час забою їх визначають, головним чином, залежно від ступеня ураження через шкірні покриви.

Тварини, уражені ОР легкого ступеня зі слабо вираженими ознаками і уражені фосфорорганічними отруйними речовинами, але з проведеною ефективною антидотною терапією, можуть бути забиті у будь-який час залежно від потреби в м'ясі.

Ветеринарно-санітарна експертиза туш і органів проводиться за загальними правилами, але з урахуванням патологоанатомічних змін, характерних при ураженнях тією чи іншою хімічною речовиною.

Заходи ліквідації осередку біологічного (бактеріального) зараження проводять у два етапи.

Перший етап - з моменту застосування чи потрапляння у навколишнє середовище біологічних засобів до встановлення виду збудника інфекційної хвороби. За цей період необхідно провести загальні профілактичні й протиепізоотичні заходи, встановити карантин, визначити розмір осередку зараження, провести дезинфекцію, неспецифічну терапію антибіотиками широкого спектру дії та інші заходи, спрямовані на локалізацію осередку зараження.

Другий етап - з часу встановлення виду збудника інфекційної хвороби до завершення основних протиепізоотичних заходів, тобто до зняття карантину. Характер і спрямованість протиепізоотичних заходів залежать: від виду збудника, його патогенності, шляхів передачі - повітрям, через переносників, воду, фураж або оточуючі предмети; стійкості збудника в навколишньому середовищі та інших умов.

Вид збудника хвороби визначає показання і порядок введення обсервації і карантину, загальні системи режимних заходів і строки відміни цих режимів.

Безпосереднє керівництво ліквідацією осередку біологічного (бактеріологічного) зараження на об'єктах здійснює начальник цивільної оборони об'єкта.

Протиепізоотичні, ветеринарно-санітарні, лікувальні та інші спеціальні заходи в осередку зараження організує і проводить начальник служби захисту сільськогосподарських тварин і рослин згідно з діючими інструкціями, рекомендаціями і постановами.

Якщо збудники інфекційних хвороб спільні для людини і тварин (антропозоонози), то всі заходи в осередку біологічного (бактеріологічного) зараження організують у тісній взаємодії з медичною службою, а при потребі - й іншими службами цивільної оборони.

Засоби індивідуального захисту призначаються для високоцінних продуктивних і племінних тварин. Для захисту органів дихання коней і великої рогатої худоби від РР, ОР та СДЯР можна виготовити торби-протигази і захисні маски.

Торба-протигаз має вигляд мішка з трьох шарів мішковини, між якими прокладають два шари клоччя. Щоб надати торбі-протигазу відповідної форми, в мішок вкладають каркас із металевого кільця і трьох паличок, які запобігають западання стінок торби в ніздрі при диханні тварини. Виготовляють торбу-протигаз розміром 63-70 см окружності верхньої частини і висотою приблизно 35-40 см. На обід торби-протигаза пришивають мотузку, яка щільно притискує його стінку до голови тварини.

Для нейтралізації фосгену, синильної киcлоти, іприту і люїзиту торбу протигаз просочують розчином із 500 мл торф'яного мастила, 50 г гідроокису натрію і 450 мл води. Якщо такої суміші немає, можна використати суміш машинного мастила і води з мильним порошком або просочити 2 % -м розчином гідрокарбонату натрію.

Для захисту шкірних покривів тварин від РР, ОР і СДЯР можна виготувати засоби захисту з тканини, вирізаної за формою тіла із повсті тварини і намоченої водою або розчином гідрокарбонату натрію.

Ветеринарна обробка уражених тварин РР, ОР, СДЯР і БЗ запобігає їх захворюванню, забезпечує можливість використовувати уражених тварин на м'ясо і не допускає поширення інфекційних хвороб.

Ветеринарну обробку тварин можна проводити різними машинами і технічними засобами, призначеними для підігрівання і подачі води, для подачі миючих дегазуючих і дезинфікуючих розчинів обробки шкірних покривів.

Для проведення обробки формування цивільної оборони і служба захисту тварин і рослин розгортають майданчик ветеринарної обробки тварин, найкраще за межами осередку зараження або на місцевості з допустимим рівнем радіації. На ньому виконують всі види обробки тварин і знезаражування забруднених предметів догляду за ними, засобів захисту, упряжі.

Шкірні покриви уражених тварин обробляють сухим, вологим або комбінованим способами. У холодний період року обробку тварин потрібно проводити в пристосованих, утеплених приміщеннях.

При зараженні шкірних покривів ОР, СДЯР і БЗ суху обробку проводять хлорним вапном, яким посипають тіло тварини і втирають у волосяний покрив джгутом із підручного матеріалу. Через 15-30 хв після обробки хлорне вапно з шкірних покривів потрібно видалити щіткою або солом'яним джгутом.

При ураженні тварин фосфороорганічними отруйними речовинами терміново до обробки їм вводять антидот проти ФОР.

Для обробки шкірних покривів як миючі засоби застосовують 0,3 % -й розчин порошку СФ-2У або СФ-2, 0,3 % -й розчин емульгатора ОП-7 або ОП-10 з добавкою 0,7 % -го гексаметафосфату натрію. Якщо відсутні ці засоби, можна застосовувати сульфанол, звичайне жирове мило, стандартний піноутворювач ПО-1 пожежних машин. Якщо немає миючих засобів, обробку можна проводити чистою водою.

Шкірні покриви тварин, уражені ОР і СДЯР, необхідно обробляти дегазуючими речовинами хлоруючої і окислюючої дії: хлорним вапном у сухому вигляді або у вигляді кашки (2 кг вапна на 1 л води), двохосновної солі гіпохлориту кальцію (ДС-ГК) або 2/3 основної солі гіпохлориту кальцію (ДТС-ГК) їх застосовують у сухому вигляді або водної кашки (перша в співвідношенні 1:4, друга - 1:10); 2%-м водним розчином марганцевокислого калію, підкисленим 1%-м розчином оцтової або соляної кислот (при ураженні трихлортриетиламіном).

Із дегазуючих речовин основного характеру застосовують: їдкий натрій (0,5 %-й водний розчин); 10-12 %-й водний розчин аміаку (при ураженні фосфорорганічними речовинами), вуглекислий і двовуглекислий натрій (2 %-й розчин для дегазації слизових оболонок очей, носової і ротової порожнини).

Норми витрати сухих дегазуючих речовин на велику тварину і вівцю - до 1 кг, на молодняк великої рогатої худоби і дрібної рогатої худоби, коней і свиней - 0,3-0,5 кг; кашки - на велику тварину і вівцю 3-5 л, на теля, лоша, свиню 1-2 л.

Після дегазації тварин переганяють у загін для витримки на 20-30 хв., а потім вдруге направляють у станки, де обмивають водою і переводять на чисту половину майданчика.

У разі необхідності тваринам надають лікувальну допомогу.

РОЗДІЛ 5. ЕКОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА

Екологічна експертиза - це вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Відносини в галузі екологічної експертизи регулюються Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1264-12) та іншими актами законодавства України.

Завданням законодавства про екологічну експертизу є регулювання суспільних відносин в галузі екологічної експертизи для забезпечення екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту екологічних прав та інтересів громадян і держави.

Метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах.

Основними завданнями екологічної експертизи є: 1) визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності; 2) організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об'єктів екологічної експертизи; 3) встановлення відповідності об'єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, будівельних норм і правил; 4) оцінка впливу діяльності об'єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища і якість природних ресурсів; 5) оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; 6) підготовка об'єктивних, всебічно обґрунтованих висновків екологічної експертизи.

Основними принципами екологічної експертизи є: 1) гарантування безпечного для життя та здоров'я людей навколишнього природного середовища; 2) збалансованість екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів та врахування громадської думки; 3) наукова обґрунтованість, незалежність, об'єктивність, комплексність, варіантність, превентивність, гласність; 4) екологічна безпека, територіально-галузева і економічна доцільність реалізації об'єктів екологічної експертизи, запланованої чи здійснюваної діяльності; 5) державне регулювання; 6) законність.

Екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об'єкти та комплекси, що мають значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища. Військові, оборонні та інші об'єкти, інформація про які становить державну таємницю, підлягають екологічній експертизі відповідно до цього Закону та інших спеціальних законодавчих актів України.

Питання господарського використання природних ресурсів стало міжнародною справою. Для успішного рішення необхідно знати кожному, як віддзеркалюється виробнича діяльність на зовнішньому середовищі.

Щоб оберігати природу в усій її красі і величавості для нинішнього і майбутнього поколінь необхідно, передусім, економічно використовувати дари природи, не придаючи їй шкоди.

Сільськогосподарське виробництво, як ніяке інше, знаходиться в тісному зв'язку з умовами зовнішнього середовища, наявністю і можливістю експлуатації природних ресурсів - землі, прісної води, лісів, рослинного і тваринного світу.

Виникло питання про призначення ступеню ризику для здоров`я і оновлення функції тварин, в тому числі на основі порушення спадковості в них під впливом постійно діючих опромінень. Це стосується, в першу чергу, системи молочних і м'ясних продуктів харчування населення. Крім цього, тварина є біологічною системою, що має тісний контакт з забрудненням навколишнього середовища.