Управління активами банку

Економічна сутність та організація процесу менеджменту банківськими активами. Загальна характеристика банку АТ "ПУМБ". Підвищення прибутку від активних операцій. Розробка стратегії управління фінансами. Моніторинг вартості депозитних відсоткових ставок.

Рубрика Банковское, биржевое дело и страхование
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 15.06.2019
Размер файла 1,0 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://allbest.ru

КНУ им. Т. Шевченко

Дипломна робота

на тему: Управління активами банку

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ БАНКУ

1.1 Економічна сутність та система управління активами банку

1.2 Організація процесу управління банківськими активами

1.3 Методика та інструменти управління активами банку

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ АТ «ПУМБ»

2.1 Загальна характеристика банку АТ «ПУМБ»

2.2 Аналіз організаційної системи управління активами банку

2.3 Аналіз управління активами банку АТ «ПУМБ»

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ БАНКУ

3.1 Удосконалення процесів управління активами банку

3.2 Новітні інструменти в управлінні активами банку

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Ринкові відносини в економіці на сучасному етапі глобалізації всіх сфер життя характеризуються певним станом невизначеності. При цьому, що особливо характерно для України, тяжкість економіко-політичної ситуації та наростання кризових явищ у реальному секторі економіки спричиняє різке погіршення його конкурентоспроможності. У таких умовах значну роль у стимулюванні економічного зростання могла б відіграти банківська система шляхом активізації в своїх активних операції завдяки підвищенню ефективності їх управління.

На сьогоднішній день правильне управління активами банку є ключовим аспектом успішного функціонування банківської установи, адже без виваженого менеджменту активів банку, комерційний банк не зможе буди прибутковим, а у випадку збиткової діяльності банку довго не протриматись на ринку. Тому здійснення зваженого управління активами у відповідності з пасивами, дотриманням нормативів ліквідності та розуміння ризикованості здатне забезпечити банку успішну та прибуткову діяльність.

Актуальність дипломної роботи полягає у дослідженні питання управління активами банківської установи, розгляду теоретичних засад управління активами банку, дослідження організації процесів управління активами банку, методології та інструментів управління активами банку. З'ясування шляхів удосконалення процесів управління активами банку та дослідження новітніх методів та інструментів управління активами банку.

Важливі наукові внески до вивчення теоретичних основ сутності управління активами банку були зроблені такими вітчизняними та зарубіжними вченими, як Н. Версаль, І. Лютий, З. Васильченко, Л. Гудзинська, О. Солодка, Н. Бутеко, В. Василенко, З. Коваль, С. Харкавенко, В. Герасимчук, О.Романченко, О. Васюренка, В. Грушка, О. Дзюблюка, А. Єпіфанова, О. Зарубу, Д. Полфреман, П. Роуз і інші. Однак, незважаючи на велику кількість наукових робіт на обрану тему, дослідження теоретичних засад управління активами банку в сучасних умовах вимагає уточненого аналізу та детального вивчення враховуючи сучасні умови банківської діяльності.

Об'єктом дослідження є АТ «ПУМБ» в частині управління активними банку в сучасних умовах банківської системи нашої країни.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та практичні аспекти управління активами на прикладі банку АТ «ПУМБ».

Метою дипломної роботи є з'ясування шляхів удосконалення управління активними операціями банку та впровадження новітніх інструментів управління активами.

Виходячи з мети роботи, необхідно вирішити наступні завдання:

- з'ясувати теоретичні аспекти управління активами банку;

- оцінити організаційну систему процесу управління активами банку;

- дослідити основні методи та інструменти управління активами банку;

- розглянути організаційну систему управління активними операціями банку, на прикладі АТ «ПУМБ»;

- здійснити аналіз управління активами банку ПУМБ;

- запропонувати шляхи удосконалення процесів управління активами банку;

- розглянути шляхи запровадження новітніх інструментів в управління активами банку;

При написанні дипломної роботи використовувалися такі методи наукового знання як історико-порівняльний аналіз, аналіз і синтез, системний підхід, індукція і дедукція, традиційний аналіз документів і контент-аналіз, а також використовували такі джерела інформації, як наукові публікації та джерела інтерактивної інформації.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ БАНКУ

1.1 Економічна сутність та система управління активами банку

Згідно НБУ, активи банку - це ресурси банку та кошти, що класифікуються за напрямками розміщення та використання з метою одержання прибутку. Інколи Активи банку визначаються як ресурси, контрольовані банком у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до збільшення економічної вигоди у майбутньому. Активи банку відображаються в активі балансу банку та включають: кошти в касі банку, кошти на кореспондентських рахунках, кошти в резервних фондах банку, надані кредити юридичним i фізичним особам, надані міжбанківські кредити, державні облігації, цінні папери, вкладення у факторингові та лізингові операції, дебітори, кошти, вкладені у спільну господарську діяльність [12].

Згідно Законодавства України активи банку - це накопичені протягом діяльності банку ресурси, які в майбутньому приносять економічну вигоду і призводять до припливу грошових коштів у банківську установу [4].

Головними цілями кредитної організації при управлінні активами є, по-перше, отримання прибутку від активних операцій, по-друге, підтримка надійної та безпечної діяльності банку. Тому портфель банківських активів є поняттям комплексним і включає в себе декілька портфелів: кредитний, інвестиційний, торговельний, грошових резервів, які, своєю чергою, складаються з різних позик, цінних паперів, інших інвестицій банку. У результаті, управління портфелем банківських активів здійснюється як на рівні банку в цілому, так і на рівні окремих портфелів.

Портфель банківських активів слід розуміти як конкретну множину груп активів банку, сформованих за їхнім економічним призначенням, з набором зв'язків між ними та їхніми властивостями, які функціонують як єдине ціле і спрямовані на досягнення мети діяльності конкретної банківської установи. Структуру банківських активів складається з дохідних активів, які в свою чергу включають позики та довгострокові інвестиції в цінні папери. Первинні резерви, до складу яких входять банкноти і монети в касі банку, платіжні документи в процесі інкасування, кошти на кореспондентських рахунках у центральному банку, кошти на кореспондентських рахунках у комерційних банків та обов'язкові мінімальні резерви. До вторинних резервів включають: вкладення в державні корпоративні цінні папери, вкладення в короткострокові ліквідні цінні папери, міжбанківські кредити терміном до семи днів. Також до структури активів банку відносять вкладення в основні засоби чи не дохідні активи [10].

За призначенням активи можна поділити на п'ять категорій: [28]

- касові активи і вторинні резерви, які забезпечують ліквідність банку;

- робочі (дохідні, обігові) активи, які забезпечують банку поточні доходи;

- інвестиційні активи, призначені для одержання доходів у майбутньому і досягнення інших стратегічних цілей;

- капіталізовані (поза обігові, не дохідні) активи - основні засоби, призначені для забезпечення господарської діяльності банку;

- інші активи.

Таким чином, первинні резерви або касові активи є малодохідним видом активів, і керівництво банку з метою максимізації прибутку прагне до зменшення їхньої частки в структурі активів. Проте це можливо здійснити лише до певного рівня, оскільки готівкових коштів у касі банку має бути достатньо для розміну грошей, видачі вкладів тощо.

Вторинні резерви - це група активів банку, які в доволі короткий термін можуть бути трансформовані у первинні резерви і використані для виконання поточних платежів за зобов'язаннями банку. Основне їхнє призначення - бути джерелом поповнення первинних резервів, а також забезпечувати поповнення первинних резервів і одержання прибутку [34].

Вкладення в основні засоби - це найбільш довгострокові активи банку, без яких неможливе нормальне функціонування фінансово-кредитної установи. Ці кошти не беруть участі в обігу, тому їх називають поза обіговими активами. менеджмент депозитний банківський управління

Ця група активів не забезпечує безпосередньо ніякого прибутку, проте без них не можлива організація діяльності з моменту створення. Проте на відміну від промислових підприємств, у структурі активів банку основні засоби і майно займають незначну частку (10-15%).

Більш висока їхня частка, як правило, свідчить про нераціональну структуру активів банку і це пов'язано з низьким рівнем його дохідності та ліквідності. Важливо також, щоб сума капіталізованих активів повністю покривалася власним капіталом банку [17].

Найбільшу частку в активах банківської установи становлять, як правило, робочі (дохідні, ризикові) активи - позики та довгострокові інвестиції в цінні папери.

Основним критерієм зарахування активів до цієї групи є те, що вони забезпечують дохід і порівняно швидко циркулюють. До цієї групи належать коротко- і середньострокові кредити і вкладення в цінні папери. Ці дві групи активів мають нижчий ступінь ліквідності, проте для забезпечення рентабельної роботи керівництво банку прагне до збільшення питомої ваги цих груп в активах банку.

У нашій країні на частку дохідних активів припадає, як правило, 55-70% від активів банку. Нині в структурі робочих активів найбільшу частку посідає кредитування різних галузей народного господарства.

Частину своїх активів банк розміщує у довгострокові вкладення у вигляді прямих і портфельних інвестицій. Мета таких вкладень - диверсифікація ризиків, забезпечення підвищених доходів у майбутньому, розширення сфери впливу банку та інші. Частка цієї групи активів залежить від специфіки банку, а також від інвестиційного клімату в країні. Як правило, у вітчизняних банків частка інвестиційних активів не перевищує 10% від усіх активів [7].

До інших активів належать кошти, відлучені в розрахунки, дебіторську заборгованість, розрахунки з філіями, транзитні рахунки, витрати майбутніх періодів тощо. Частка інших активів незначна і може коливатися в межах від 0 до 10% від загальної суми активів.

Надто висока частка інших активів свідчить про негативні тенденції в діяльності банку або про викривлення в його фінансовій звітності. Прибутковість активів як критерій якості відображає їхню здатність приносити дохід, створювати джерело для розвитку банку й зміцнення його капітальної бази.

За критерієм прибутковості більшість науковців проводить таку градацію: активи, що приносять дохід (кредити, значна частина інвестиційних операцій, інші операції) і активи, що не приносять дохід (готівка в касі, кошти на кореспондентському і резервному рахунках у центральному банку, інвестиції в основні фонди банку). [19].

Таким чином, банківський портфель активів містить такі складові (рис. 1.1):

Рисунок 1.1. - Склад банківського портфелю активів

Управління активами банку - це система підходів, методів та інструментів розробки і реалізації управлінських рішень, пов'язаних із процесами обґрунтування різних напрямків вкладення та використання ресурсів комерційного банку, для досягнення головної мети управління банківською установою у межах ефективної повномасштабної банківської діяльності впродовж тривалого часового інтервалу.

При цьому слід зазначити, що досягнення головної мети на тривалому часовому інтервалі можливо лише при належному контролі [42].

Управління активами банку полягає в установленні балансу між залученням (формуванням джерел) і можливістю розміщення фінансових ресурсів з урахуванням їхньої структури.

Таким чином, основними складовими процесу управління активами банку є: оцінювання залучених коштів з метою визначення рівня стійкості ресурсної бази, яка полягає у:

- визначенні ймовірності того, що залучені кошти залишатимуться на рахунках клієнтів відповідно до умов укладених договорів (депозитний ризик);

- оцінюванні кредитоспроможності позичальника і результативності від надання йому позикової заборгованості;

- визначенні ефективної процентної ставки розміщення ресурсів з урахуванням процентних ставок за залученими ресурсами [32].

Більшість дослідників розглядає систему управління активами банку як сукупність керуючої, керованої, функціональної підсистем та підсистеми забезпечення, взаємодія яких спрямована на реалізацію цілей управління, як показано на рис. 1.2.

Рисунок 1.2 - Система управління активами банку

Управлінська діяльність охоплює процедури дослідження об'єкта (побудову його моделі), аналізу ситуації (пошук суперечностей в об'єкті та його зовнішньому середовищі, що перешкоджають функціонуванню), проектування (формування мети і завдань управління), планування, контролю та інші.

Структурування об'єкта управління активами банку, як правило, відбувається на основі портфельного підходу, за яким визначають: [21]

- портфель ліквідних коштів (каса і НБУ);

- портфель вкладень в інші банки;

- кредитний портфель;

- портфель цінних паперів;

- портфель немонетарних активів;

- портфель інших активів.

Суб'єкт управління активами - це комплекс підрозділів, які через різні форми управлінської дії забезпечують ефективне управління активами банківської установи. До них належать: найвищі органи управління банком (рада директорів, правління), служби, що проводять планування, аналіз та контроль стану активів банківської установи, відповідні комітети та департаменти, в першу чергу, комітет з управління активами і пасивами (КУАП), казначейство та ін. [13].

Таким чином, система управління активами розглядається як система цілеспрямовано організованих взаємодій між об'єктом (елементами активів і джерелами їхнього фінансування в межах певної економічної системи та у взаємозв'язку із зовнішнім середовищем) та суб'єктом управління (органами управління банку, які причетні до прийняття управлінських рішень щодо ефективного використання активів) шляхом реалізації функцій управління з урахуванням дії на них чисельних факторів внутрішнього і зовнішнього середовищ.

Отже, з'ясувавши суть менеджменту портфеля активів, можна стверджувати, що менеджмент портфеля активів покликаний створювати умови для успішного функціонування банку, базуючись на тому, що прибуток - це не причина існування банку, а результат його діяльності, який у підсумку визначає ринок. Прибуток створює гарантії для подальшого функціонування банку, оскільки лише прибуток і його накопичення у вигляді різноманітних фондів дає змогу обмежувати і переборювати ризики, пов'язані з функціонуванням банківської установи.

1.2 Організація процесу управління банківськими активами

Якість та склад портфелю активів банку істотно залежить від організації кредитної роботи в банку. Організаційна структура кредитної функції в кожному конкретному банку має свої особливості, що визначаються розмірами, можливостями банку, а також потребами клієнтури. У великих банках організаційна структура може складатися з кількох департаментів, які включають розгалужену мережу відділів, секторів, комітетів, груп, економічних рад тощо. Ці структурні підрозділи спеціалізуються на виконанні певних функцій відповідно дот напрямку своєї діяльності. У невеликих банках виконання всіх функцій сконцентровано в кількох структурних підрозділах [34].

Управління кредитною діяльністю - одна з найважливіших складових банківського менеджменту. Вона безпосередньо впливає на ефективність діяльності банку, його реальні можливості «виживати» в сучасному конкурентному середовищі. Головною метою управління кредитною діяльністю банку є підвищення її ефективності та надійності й одержання на цій основі більшої суми прибутку.

Кредитний портфель - найважливіша складова банківської діяльності, яка дає дохід. Кредити становлять близько 50% від усіх активів банку і забезпечують 2/3 від усіх доходів. Вони є найбільш прибутковою і ризикованою частиною банківських активів.

Кредитний портфель - це сукупність усіх позик, наданих банком з метою одержання прибутку. У структурі балансу кредитний портфель розглядається як єдине ціле та складова активів банку, котра має свій рівень дохідності та відповідний рівень ризику. На фактичний стан кредитного портфеля впливає прийнята банком система управління кредитним портфелем [25].

Активні операції банку становлять істотну і визначальну частину операцій банку, які формують його активи. Активні операції банку - це розміщення власних і залучених коштів банку з метою отримання доходу. Такі операції враховуються на активних балансових рахунках. Розвиток активних операцій комерційних банків виходячи з міркувань ліквідності, прибутковості і прийнятного допустимого розподілу ризиків має відбуватися при суворому дотриманні наявних законодавчих актів, що регулюють відповідні сторони банківської діяльності, які прямо або побічно впливають на можливості банків здійснювати вкладення коштів в ті чи інші види активних операцій.

Активи банку мають наступні властивості: ліквідність, ризикованість (надійність), прибутковість. Традиційно угруповання активів банку передбачає поділ усіх активів на дві великі групи:

1) Активи, що приносять дохід. Їх також іноді називають працюючими, прибутковими, оборотними або ризиковими активами (в сукупності з інвестиційними активами). Основним критерієм віднесення активів до цієї групи є те, що вони приносять дохід і порівняно швидко обертаються. До цієї групи належать чиста позичкова заборгованість і вкладення в цінні папери. Одним з різновидів працюючих активів є міжбанківські кредити та депозити, розміщені в НБУ або комерційних банках.

2) Активи, що не приносять дохід. «Непрацюючі» активи: грошові кошти, обов'язкові резерви, грошові кошти на рахунках в НБУ, основні засоби, нематеріальні активи та матеріальні запаси, а також кошти на кореспондентських рахунках [2].

Для забезпечення щоденної спроможності банку відповідати за своїми зобов'язаннями структура активів комерційного банку повинна відповідати якісним вимогам ліквідності.

З цією метою всі активи банку розбивають на групи за ступенем ліквідності:

- високоліквідні активи (2 дні) - тобто фінансові активи, які повинні бути отримані протягом найближчого календарного дня, і (або) можуть бути негайно затребувані банком, і (або) у разі необхідності можуть бути реалізовані банком з метою негайного отримання грошових коштів, в тому числі кошти на кореспондентських рахунках банку в НБУ, в банках-резидентах та інше;

- ліквідні активи (30 днів) - різні короткострокові вкладення банку (позики, цінні папери);

- низько ліквідні активи (1 рік) - довгострокові позики, довгострокові цінні папери;

- неліквідні - не можуть бути реалізовані.

З точки зору ризиків всі активи комерційного банку класифікуються на п'ять груп за ступенем ризику вкладень та можливостей втрати частини вартості з присвоєнням кожній групі коефіцієнта ризику. Зважування активів за рівнем ризику здійснюється шляхом множення залишку (сум залишків) на відповідному балансовому рахунку (рахунках) або його (їх) частини, зменшеної на величину сформованих резервів, на можливі втрати або резервів на імовірні втрати за позиками, за позичковою і прирівняною до неї заборгованістю, на коефіцієнт ризику (у відсотках).

1 група: активи, які мають нульовий ступінь ризику (касова готівка і дорогоцінні метали в сховище банку, залишки коштів на кореспондентських рахунках, кошти в НБУ, облігації НБУ)

2 група: активи з 20%-вим ступенем ризику (вкладення в боргові цінні папери України). Це позики, гарантовані Урядом України, позики під заставу дорогоцінних металів у злитках, позики під заставу державних цінних паперів.

3 група: активи з 50%-вим ступенем ризику (кошти на кореспондентських рахунках в кредитних організаціях-нерезидентах з числа групи розвинених країн).

4 група: активи з 100%-вим ступенем ризику (кошти на кореспондентських рахунках українських комерційних банків, кредитні вимоги до банків резидентам).

5 група: активи зі 150%-вим ступенем ризику (прострочені позики, всі інші інвестиції). Це вексельні кредити, короткострокові і довгострокові позики клієнтам, дебітори за господарськими операціями і капітальними вкладеннями банку, а також власні будівлі банку. Звичайно, ймовірність втрати коштів за активами цієї групи різна, але при певній ситуації вони можуть бути максимальними [1].

Базельський комітет з банківського нагляду регулярно переглядає наглядові вимоги до активів кредитних організацій, зважених з урахуванням ризику, до оцінки ризиків активних операцій банків і розміру створюваних резервів, до ліквідності активів, обсягу великих кредитів, наданих клієнтам, акціонерам, інсайдерам, пов'язаним з банком особам, до розміру виданих гарантій та зобов'язань, коефіцієнти великих кредитних ризиків та інші показники. Відповідні фінансові показники визначені в директивах Базельського комітету з банківського нагляду. Ці вимоги з невеликими змінами враховуються в економічних нормативах діяльності українських кредитних організацій. З метою регулювання діяльності банків і мінімізації банківських ризиків НБУ встановлює економічні нормативи, які повинні сприяти як збереженню вкладених акціонерами коштів до статутного капіталу, так і збереженню коштів вкладників (як юридичних, так і фізичних осіб).

Відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність» та «Про цінні папери і фондову біржу», банки можуть здійснювати свої операції через випуск та обіг цінних паперів, а також комісійну і комерційну діяльність із цінними паперами, надавати послуги зі зберігання цінних паперів, здійснювати депозитарний облік і ведення розрахунків за операціями з цінними паперами, а також інші операції з цінними паперами згідно з чинним законодавством України. Таким чином, банки можуть бути одночасно емітентами, інвесторами, торговцями цінних паперів. Відповідно у законодавчих актах банківські інвестиції пов'язують тільки з операціями з цінними паперами [51].

Згідно з вищеназваними законодавчими актами, банківські установи можуть випускати цінні папери, вкладати свої ресурси в державні цінні папери, корпоративні акції, торгувати цінними паперами на ринку як брокери, так і дилери, здійснювати депозитарно-реєстраторські функції та довірче управління цінними паперами [17].

Управління портфелем цінних паперів - це процес, який містить такі етапи: планування і формування портфеля відповідно до цілей банку інвестора, аналіз і регулювання складу портфеля з метою виконання інвестиційних завдань при підтримці необхідної ліквідності портфеля і мінімізації витрат, пов'язаних з ним.

Поширені два варіанти організації управління портфелем цінних паперів. За першим управлінські функції, пов'язані з портфелем цінних паперів, виконує його держатель самостійно, за другим - всі чи більша частина функцій з управління портфелем передаються іншій особі у формі довірчого управління (трасту) [14].

За самостійного управління портфелем цінних паперів потрібно створювати спеціалізований структурний підрозділ із такими функціями: [21].

- визначення цілей і типу портфеля;

- розробка стратегії та поточної програми управління портфелем;

- оперативне планування, узгодження з поточними програмами і загальною стратегією банку;

- здійснення операцій з управління портфелем;

- систематичний аналіз якості портфеля і виявлення проблем;

- прийняття рішень і регулювання портфеля за результатами аналізу.

Таким структурним підрозділом у банках можуть бути інвестиційний (фондовий) відділ чи управління (департамент) цінними паперами.

Відповідно до завдань, що постають перед менеджментом у процесі формування банківського портфеля цінних паперів, виокремлюють кілька типів портфелів [33] (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Типи портфелів цінних паперів

Тип портфеля

Сутність

Портфель зростання

Орієнтований на придбання цінних паперів, ринкова вартість яких швидко зростає. Основна мета цього портфеля-нарощування капіталу, а дивіденди або взагалі не виплачуються, або виплачуються в незначних розмірах. До складу такого портфеля належать акції, приватизаційні папери, інші цінні папери з невизначеним прибутком.

Портфель доходу

Забезпечує утримання високих поточних надходжень, його ринкова вартість зростає повільно. Формується здебільшого з ощадних сертифікатів, облігацій, казначейських зобов'язань.

Портфель ризикованого капіталу

Формування такого портфеля має за мету отримання надприбутків за рахунок придбання акцій, приватизаційних паперів, векселів у момент, коли вони різко недооцінені на ринку. До складу можуть входити деривативи, операції з якими проводяться з метою одержання спекулятивних прибутків.

Збалансований портфель

Передбачає досягнення кількох цілей: нарощування капіталу, отримання високого доходу підтримка ліквідності. До складу такого портфеля можуть входити цінні папери зі швидко зростаючою ринковою вартістю, високоприбуткові цінні папери, без ризикові та високоліквідні цінні папери.

Спеціалізований портфель

Формується з огляду не на загальний цільовий критерій, а за окремими критеріями, такими, як вид цінних паперів, галузева чи регіональна незалежність, вид ризику, період обігу тощо.

Джерело складено автором на основі [33]

Склад, структура і тип портфеля цінних паперів банку не є постійними і змінюються залежно від стану ринку цінних паперів і зміни інвестиційної політики банківської установи.

1.3 Методика та інструменти управління активами банку

У системі заходів управління кредитним портфелем важливу роль відіграє розробка і проведення кредитної політики. Стратегія і тактика кредитної політики розробляються в центральному офісі кредитним управлінням, кредитним комітетом, затверджуються відповідним органом управління банку.

Кредитна політика банківської установи - це комплекс заходів, метою яких є підвищення дохідності кредитних операцій і зменшення кредитного ризику. Кредитна політика має охоплювати найважливіші елементи і принципи організації кредитної роботи в банку та є основним документом, яким необхідно керуватися при формуванні кредитного портфеля [52].

Кредитна політика комерційного банку залежить від двох груп факторів - зовнішніх і внутрішніх. Кожен банк визначає власну кредитну політику, беручи до уваги множину ризиків, якими він обтяжений і які впливають на ефективність його діяльності. Загалом оцінювання зовнішніх факторів впливу у процесі розробки кредитної політики має базуватися на тому міркуванні, що, хоча банки не можуть регулювати вплив цієї групи факторів на кредитну діяльність, об'єктивне врахування кожного з них та адекватний розрахунок можливих наслідків дає можливості для більш ефективної організації кредитних операцій і зменшення ризиків, пов'язаних із перебігом економічних процесів на макрорівні.

Внутрішні фактори визначаються здебільшого якістю управління банком, рівнем його фінансового менеджменту, діловими якостями і досвідом персоналу, а відповідно є більш регульованими у процесі розробки кредитної політики [39].

До найважливіших внутрішніх факторів, які визначають кредитну політику банку, належать: кредитний потенціал банку; розмір власного капіталу; ступінь ризику і прибутковості окремих видів позик; стабільність депозитів; спектр виконуваних операцій і послуг; забезпеченість позик; професійна підготовленість, кваліфікація і досвід персоналу банку; клієнтура банку; цінова політика банку; практичне володіння персоналом банку теорією та інструментарієм управління ризиками.

Адекватне оцінювання зовнішніх і внутрішніх факторів у процесі розробки кредитної політики банку є основою не лише для вибору пріоритетів при здійсненні кредитних операцій, а й забезпечення своєчасного переорієнтування позикових вкладень у разі виникнення несприятливих умов для діяльності клієнтів банку в тому чи іншому секторі економіки.

Кредитна політика банку створюється з метою контролю за ризиками в процесі забезпечення найбільш ефективного розміщення кредитних ресурсів. Мета кредитної політики полягає в зростанні конкурентних переваг, що виражається в підвищенні прибутку і мінімізації ризиків у процесі формування ресурсної бази та ефективного розміщення мобілізованих ресурсів. Пріоритетами розробки кредитної політики є такі [49]:

- якісні активи, що забезпечують адекватний дохід навіть при негативних змінах макроекономічних умов за зміни умов ведення бізнесу (якісні активи - стійкі, стабільні активи). Якісним кредитом вважається той забезпечений кредит, який може бути погашений в установлені за угодою терміни без виникнення проблем у позичальника;

- прибуткові відносини, оскільки політика банку спрямована на створення стійких, прибуткових для банку відносин із клієнтурою. Прибутковість відносин з клієнтом необхідно максимізувати шляхом перехресних продажів для забезпечення оптимального співвідношення ризику і дохідності для кожного виду відносин «банк-клієнт»;

- розумне зростання кредитного портфеля, оскільки банк прагне нарощувати кредитний портфель у межах розумних лімітів. Зростання потрібно контролювати таким чином, щоб уникнути несприятливої концентрації ризику, наприклад, за галузями, за позичальниками, за територіями, за видами тощо (ліміти встановлюють згідно з внутрішньобанківськими нормативними актами на рівні, не нижчому за вимоги центрального банку).

Формуючи кредитний портфель, менеджмент банку керується таким правилом - видавати ті кредити, які забезпечують максимальні доходи за інших однакових умов. Дохідність кредитної операції визначається рівнем процентної ставки за цим кредитом, тривалістю періоду надання кредиту та прийнятою системою нарахування процентних платежів [53].

Кредитна політика складається з таких елементів: [27]

- визначення цілей, на основі яких формується кредитний портфель банку (види, терміни, розміри та якість забезпечення);

- встановлення повноважень підрозділів банку в процесі видачі, проведення і погашення кредиту;

- перелік необхідних документів;

- основні правила прийому, оцінювання і реалізації кредитного забезпечення;

- лімітування операцій з кредитування;

- політика встановлення процентних ставок за кредитами;

- методика оцінювання кредитних заявок;

- методи діагностики проблемних кредитів, їхній аналіз і шляхи подолання труднощів, які виникають.

Кредитна політика банку визначає стандарти, параметри і процедури, якими керуються банківські працівники у діяльності з надання, оформлення кредитів і управління ними. Перший етап формування політики банку в галузі кредитування - це визначення його стратегічних цілей. Після того банк виробляє принципи організації кредитного портфеля і надалі, базуючись на обраних принципах, визначає регламент виконання кредитних операцій [4] (рис. 1.3).

Рисунок 1.3 - Принципи кредитної політики банку

Кредитна політика банку визначається, по-перше, пріоритетами у виборі клієнтів і кредитних інститутів; по-друге, нормами і правилами, що регламентують практичну діяльність банківського персоналу, який реалізує ці пріоритети на практиці [15]. Загалом кредитна політика на рівні стратегії містить пріоритети, принципи та цілі окремого банку на кредитному ринку, а на рівні тактики - фінансовий та інший інструментарій, що використовується комерційним банком для реалізації його цілей при здійсненні кредитних угод, правила їхнього виконання, регламент організації кредитного процесу. Основою кредитної політики є кредитна стратегія. Кредитна стратегія розглядається як програма дій, спрямованих на формування й утримання довгострокових конкурентних переваг на ринку кредитних послуг, та відображає цілі розвитку банку, внутрішні зміни, які потрібно здійснити для підвищення його конкурентоспроможності [24].

Вибір стратегії кредитної діяльності банку взаємопов'язаний із загально банківською стратегією. Відповідно характер кредитної стратегії пов'язаний з обраним напрямом розвитку банку загалом. Головними принципами її визначення в Україні є такі: [8]

- оцінювання і контроль за станом кредитного портфеля відповідно до вимог положення Національного банку України «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», згідно з яким основними критеріями класифікації якості кредитного портфеля банку є фінансовий стан його позичальників, стан обслуговування позичальниками їхньої кредитної заборгованості та рівень забезпечення кредитного портфеля;

- ціноутворення з урахуванням ступеня ризику;

- диверсифікація операцій банку (за секторами економіки, регіонами, видами операцій та послуг);

- формування резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями відповідно до нормативних вимог НБУ, бухгалтерського обліку та оподаткування;

- систематичний контроль і нагляд за проблемними позиками.

Вирішальну роль в управлінні кредитним портфелем відіграють внутрішні документи, що регламентують організацію кредитних відносин банку з клієнтами. Саме внутрішньобанківські положення мають містити детальні процедури розгляду кредитної заявки, вивчення кредитоспроможності позичальника, достатності, ліквідності застави, визначення ціни кредиту, його супровід і моніторинг [19].

Комплекс внутрішніх процедур, як правило, передбачає[58]:

- порядок надання кредитів юридичним особам за різними видами позикових рахунків;

- порядок надання юридичним особам довгострокових (інвестиційних) кредитів;

- порядок надання кредитів фізичним особам;

- методичні вказівки щодо вивчення кредитоспроможності (платоспроможності) юридичних осіб;

- методичні вказівки щодо використання форм забезпечення виконання зобов'язань клієнтами з повернення кредитів;

- рекомендації щодо вивчення якості кредитного портфеля і вжиття заходів для його покращення.

Планування, формування і регулювання портфеля цінних паперів здійснюється за виробленою банком стратегією і тактикою його управління.

У банківській практиці виокремлюють два основні підходи до управління портфелем цінних паперів, які називають активною та пасивною інвестиційною стратегією.

Активна інвестиційна стратегія характеризується активною грою на підвищені з недооціненими цінними паперами, або навпаки грою на зниження з цінними паперами із завищеною ціною. При використанні активної стратегії переважно оперують великими бюджетами за операціями купівлі продажу цінних паперів. Характер інвестицій переважно короткостроковий. Активна гра майже завжди супроводжується низьким рівнем диверсифікації. А діяльність несе спекулятивний характер і високий рівень ризику [16].

В свою чергу пасивна інвестиційна стратегія характеризується довгостроковим характером інвестицій, відсутністю значних оборотів за операціями купівлі-продажу цінних паперів та високим рівнем диверсифікація, частка конкретних цінних паперів завжди незначна, завдяки чому відбувається зниження ризику.

Таким чином, при використанні пасивної стратегії можливі кілька варіантів формування банком портфеля цінних паперів. Перший із них передбачає рівномірний розподіл вкладень між цінними паперами різної строковості, другий полягає в тому, що банк здійснює основні вкладення в цінні папери з дуже короткотривалим і дуже тривалим термінами і лише незначну частину портфеля становлять середньострокові цінні папери. В результаті використання обох варіантів банк формує портфель, достатньо збалансований за ризиками і доходами [28].

Активна стратегія характерна для великих банків, що мають значний портфель інвестиційних паперів і прагнуть до одержання від цього портфеля максимального доходу. Використання цього методу потребує значних коштів, оскільки він пов'язаний із великою активністю на ринку цінних паперів. Відповідну кваліфікацію мусить мати персонал банку, оскільки при проведенні агресивної політики необхідно використовувати експертні оцінки, прогнози стану ринку цінних паперів та економіки загалом [45].

Економічні нормативи діяльності банків - показники, встановлені Національним банком України з метою регулювання банківської діяльності на основі безвиїзного нагляду для здійснення моніторингу діяльності окремих банків і банківської системи в цілому [63].

Норматив кредитного ризику - економічні нормативи, встановлені Національним банком України з метою зменшення банківських ризиків, та недотримання яких може призвести до фінансових труднощів у діяльності банку. До них належать нормативи Н7, Н8, Н9, Н10.

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань.

Розмір кредитного ризику на одного контр­агента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента (групи пов'язаних контрагентів), до регулятивного капіталу банку. Значення нормативу Н7 складає не більше 25 відсотків [62].

Норматив великих кредитних ризиків (Н8) встановлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов'язаних контрагентів.

Кредитний ризик, який прийняв банк на одного контрагента або групу пов'язаних контрагентів, вважають великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента (групи пов'язаних контрагентів) і всіх позабалансових зобов'язань, наданих банком щодо цього контр­агента або групи пов'язаних контрагентів, становить 10% і більше регулятивного капіталу банку.

Н8 визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів, з врахуванням всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цих контрагентів, до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н8 не повинно перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9) встановлюється з метою обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого або непрямого впливу на діяльність банку. Норматив Н9 розраховують як співвідношення суми всіх зобов'язань цього інсайдера (групи пов'язаних інсайдерів) перед банком і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та статутного капіталу банку. Нормативне значення коефіцієнта Н9 не повинно перевищувати 5%.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10) встановлюється з метою обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів. Норматив Н10 розраховується як співвідношення сукупної заборгованості зобов'язань усіх інсайдерів перед банком і 100% суми позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та статутного капіталу банку. Нормативне значення коефіцієнта Н10 не повинно перевищувати 30%

Норматив інвестування - економічні нормативи, що встановлюються Національним банком України з метою забезпечення контролю за інвестиційною діяльністю банків, у т. ч. за прямими інвестиціями. До таких нормативів належать Н11 та Н12. Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11) встановлюється з метою обмеження ризику, пов'язаного з інвестуванням в акції, паї, частки та інвестиційні сертифікати окремої юридичної особи. Норматив інвестування Н11 визначається як співвідношення розміру коштів, що інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) та інвестиційних сертифікатів окремо за кожною установою, до статутного капіталу банку. Нормативне значення показника Н11 не повинно перевищувати 15%.

Норматив загальної суми інвестування (Н12) встановлюється з метою обмеження ризику, пов'язаного зі здійсненням банком інвестиційної діяльності. Норматив Н12 визначається як співвідношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) та інвестиційних сертифікатів будь-якої юридичної особи, до статутного капіталу банку. Нормативне значення показника Н12 не повинно перевищувати 60 відсотків [34].

Норматив адекватності регулятивного капіталу - економічний норматив Н2, встановлений Національним банком України, що відображає здатність банку своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника достатності (адекватності) регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її беруть на себе власники банку. І навпаки, чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори та вкладники банку.

Норматив адекватності регулятивного капіталу встановлюється з метою запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів і вкладників банку.

Норматив адекватності регулятивного капіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями та на суму забезпечення кредиту (вкладень у боргові цінні папери) безумовним зобов'язанням або грошовим покриттям у вигляді застави майнових прав і зважених за ступенем кредитного ризику.

Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активи за ступенем ризику поділяють на п'ять груп та підсумовують з урахуванням відповідних коефіцієнтів зважування.

Нормативне значення коефіцієнта Н2 для діючих банків повинно бути не менше 10%. Для банків, що розпочинають операційну діяльність, цей норматив має становити: а) протягом перших 12 місяців діяльності з дня отримання ліцензії - не менше 15%; б) протягом наступних 12 місяців - не менше 12%; в) надалі - не менше 10 відсотків [64].

Розглянемо детальніше методики та інструменти управління активами банку. Так резерв під очікувані кредитні збитки розраховується наступним чином: якщо за фінансовим інструментом відсутні ознаки збільшення кредитного ризику з моменту первісного визнання, то резерв під очікувані кредитні збитки розраховується на основі 12-ти місячного терміну (12-ти місячні очікувані кредитні збитки); якщо має місце значне збільшення кредитного ризику з моменту первісного визнання, або фінансовий інструмент визнаний знеціненим, то здійснюється оцінка, яка враховує очікуванні кредитні збитки протягом усього терміну дії фінансового інструменту (очікувані кредитні збитки на весь термін).

Банк розробляє методику виявлення ознак зменшення корисності та збільшення кредитного ризику з моменту первісного визнання фінансового інструменту, а також визначив необхідні критерії по припиненню таких ознак. Також банк проводить аналіз кредитного портфелю (що обліковуються за амортизованою вартістю чи за справедливою вартістю через інший сукупний дохід) по виявленню та припиненню ознак зменшення корисності та збільшення кредитного ризику з моменту первісного визнання фінансового інструменту на щомісячній основі.

На основі даної методики в подальшому банк здійснює розподіл кредитів на наступні групи (етапи):

- Етап 1 - фінансові інструменти без ознак зменшення корисності чи збільшення кредитного ризику - резерв під очікувані кредитні збитки розраховується на основі 12-ти місячних очікуваних кредитних збитків (резерв оцінюється на портфельній основі). До даної групи відносяться фінансові інструменти при первісному визнанні, кредити, що не мають ознак збільшення кредитного ризику з моменту первісного визнання чи фінансові інструменти, за якими кредитний ризик зменшився до такого рівня, що вони були переведені з Етапу 2.

- Етап 2 - фінансові інструменти з ознаками збільшення кредитного ризику - резерв під очікувані кредитні збитки розраховується на основі очікуваних кредитних збитків на весь термін (резерв може бути оцінений як на індивідуальній так і на портфельній основах). До даної групи відносяться фінансові інструменти, за якими виявлені ознаки збільшення кредитного ризику з моменту первісного визнання, чи фінансові інструменти, за якими кредитний ризик зменшився до такого рівня, що вони були переведені з Етапу 3.

- Етап 3 - фінансові інструменти з ознаками зменшення корисності - резерв під очікувані кредитні збитки розраховується на основі очікуваних кредитних збитків на весь термін (резерв може бути оцінений як на індивідуальній, так і на портфельній основах ).

- РОСІ (ПСКЗ) - придбані чи створені кредитно-знеціненні фінансові активи (Purchased or Originated Credit Impaired Financial assets) - фінансові активи, за якими мало місце зменшення корисності на момент первісного визнання. При первісному визнані величина кредитних збитків, очікуваних протягом усього терміну дії фінансового інструменту, включається в розрахунок ефективної відсоткової ставки, що скоригована з урахуванням кредитного ризику. В подальшому банк на кожну звітну дату визнає в складі прибутку чи збитку величину зміни очікуваних кредитних збитків по таким фінансовим інструментами за весь термін в якості прибутку або збитку від зменшення корисності.

При оцінці настання події дефолту за зобов'язаннями позичальника банку враховуються якісні та кількісні показники, розроблені всередині банку.

Основні міркування в ході аналізу зменшення корисності кредитів включають визначення того чи прострочені виплати основної суми заборгованості або відсотків за кредитом більш ніж на 90 днів (для юридичних та фізичних осіб) та 7 днів (для банків).

Додатковим свідченням кредитного зменшення корисності фінансового інструменту є, зокрема, такі спостережні дані:

- суттєві фінансові труднощі у позичальника чи емітента;

- реструктуризація банком кредиту на умовах, які банк не розглядав би за інших обставин (тобто з погіршенням умов кредитора);

- виникнення ймовірності банкрутства чи ліквідації позичальника;

- виникнення ймовірності застосування Банком таких дій, як реалізація забезпечення (за його наявності) чи прощення/продаж кредиту з дисконтом;

- для банків резидентів публічне визнання банка неплатоспроможним та введення тимчасової адміністрації;

- для банків нерезидентів зниження міжнародного рейтингу (згідно бюлетеню рейтингових агентств таких як Standard & Poor's, Moody's, FitchRating) до рівня дефолту.

Ознаками припинення дефолту вважається усунення всіх вищевказаних ознак зменшення корисності, та виконання договірних зобов'язань клієнтом на протязі щонайменше 6 місяців після усунення всіх ознак дефолту.

За кредитами, віднесеними на Етап 2, Етап 3 та РОСІ, Банк розраховує резерв на основі очікуваних кредитних збитків на весь термін дії фінансових інструментів або на портфельному рівні, або на індивідуальному.

Банк визначає суму резерву під очікувані кредитні збитки окремо за кожним суттєвим кредитом (Банк визначає поріг суттєвості окремо для кожного типу кредитування - корпоративне кредитування, роздрібне кредитування та міжбанківські операції) в індивідуальному порядку. Питання, що розглядаються при визначенні суми резерву, включають здійсненність бізнес-плану контрагента, його здатність підвищити платоспроможність в разі виникнення фінансових труднощів, прогнозовані грошові надходження та можливу вартість продажу застави, а також часові рамки очікуваних грошових потоків.

На портфельній основі банк визначає суму резерву під очікувані кредитні збитки за фінансовими інструментами, наданими клієнтам, кожен з яких окремо не є суттєвим. Очікувані кредитні збитки визначаються, беручи до уваги таку інформацію: збитки у портфелі в попередніх періодах за певним видом фінансових інструментів протягом усього терміну дії фінансового активу, поточні економічні умови, проміжок часу до моменту можливого понесення збитку в майбутньому.

За кредитами, віднесеними на Етап 1 банк розраховує резерв на основі 12-ти місячних очікуваних кредитних збитків на портфельному рівні. Для розрахунку резерву банк розподіляє портфель фінансових інструментів на групи зі схожими характеристиками (наприклад, сегмент, рейтинг клієнту, тип кредитного продукту, тощо). Очікувані кредитні збитки визначаються, беручи до уваги таку інформацію: збитки у портфелі на горизонті 12-ти місяців в попередніх періодах, поточні економічні умови, відповідний проміжок часу до моменту можливого понесення збитку в майбутньому.

Основними вхідними даними при оцінці очікуваних кредитних збитків, що оцінюються на портфельній основі, є:

- ймовірність дефолту (PD);

- величина збитку у випадку дефолту (LGD).

Дані показники отримуються з внутрішніх статистичних моделей та інших історичних даних. Оцінка ймовірності дефолту (PD) являє собою оцінку на певну дату, що розраховуються на основі статистичних даних банку і оцінюються з використанням інструментів оцінки, адаптованих до різних категорій контрагентів. Якщо контрагенти, що зазнають кредитного ризику, мігрують між рівнями рейтингу, це призводить до зміни в оцінці відповідної ймовірності дефолту.

Накопичена ймовірність дефолту впродовж всього терміну фінансового інструменту - це ймовірність, що фінансовий інструмент вийде в дефолт протягом життя. Дана ймовірність розраховується для групи однорідних активів. Оцінка ймовірності дефолту базується на історичних даних банку.

Величина збитку у випадку дефолту (LGD) являє собою величину ймовірного збитку у випадку дефолту. Банк оцінює показник LGD, виходячи з інформації щодо коефіцієнтів повернення коштів від контрагентів?неплатників.

Сума повернення коштів розраховуватися на основі дисконтування грошових потоків з використанням ефективної ставки відсотка як коефіцієнта дисконтування.

Резерв під очікувані кредитні збитки аналізується органами управління кредитними ризиками для забезпечення дотримання загальної політики банку.

Аналіз фінансових гарантій та акредитивів здійснюється з урахуванням методів, що використовуються для кредитів; коли збиток вважається вірогідним, створюються резерви під інші зобов'язання, пов'язані з кредитуванням.

З метою забезпечення виконання власних зобов'язань та зобов'язань клієнтів, банк впроваджує політику, спрямовану на утримування ліквідних активів на рівні, достатньому для покриття будь-якого незапланованого відтоку частини клієнтських депозитів як профілактичну міру для запобігання погіршення у економічній ситуації, зокрема шляхом формування, так званої «подушки ліквідності». Для оцінки ризиків ліквідності банк використовує геп-аналіз та прогноз очікуваних грошових потоків строком до 1 року. Крім цього, прогноз грошових потоків піддається стрес-тестуванню на предмет різних кризових сценаріїв, розроблених на основі статистичних даних стосовно роботи українських банків в умовах кризи.

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ АТ «ПУМБ»

2.1 Загальна характеристика банку АТ «ПУМБ»


Подобные документы

  • Комплекс системи управління вартістю та рентабельністю залучених депозитних коштів у банку. Управління активами та пасивами комерційного банку та й удосконалення управління оптимальністю структури залучених депозитних коштів в комерційному банку.

    дипломная работа [2,7 M], добавлен 03.07.2010

  • Поняття економічної сутності депозитних операцій в банку. Депозитні та позичені кошти. Здійснення депозитних операцій та управління залученими ресурсами. Методи залучення депозитних ресурсів. Організація управління депозитними операціями банку.

    реферат [55,2 K], добавлен 26.06.2011

  • Cуть активів та пасивів комерційного банку, методи управління. Загальна характеристика АТ "Сбербанк Росії" як фінансової установи, аналіз активів та пасивів. Концепція удосконалення кредитно-депозитних операцій банку. Методи зниження кредитних ризиків.

    дипломная работа [215,9 K], добавлен 28.10.2011

  • Економічна сутність, види та класифікація активів і пасивів; державне регулювання ліквідності комерційних банків через нормативи НБУ. Управління активами та пасивами ПАТ КБ "Приватбанк", їх структура, динаміка, ГЕП-аналіз розривів за строками банку.

    магистерская работа [1,6 M], добавлен 03.03.2013

  • Нормативне та інформаційне забезпечення процесу управління ліквідністю банку, його стратегії і методи. Характеристика ПАТ "Фінанси та кредит", визначення його місця в банківській системі України. ГЕП-аналіз розривів між активами і пасивами за строками.

    дипломная работа [445,3 K], добавлен 08.05.2011

  • Кредит - одна з найважливіших ланок сучасної ринкової економіки. Принципи і цілі організації управління активами і пасивами банку. Аналіз фінансово-економічної діяльності комерційного банку. Вдосконалення методики оцінки кредитоспроможності позичальника.

    дипломная работа [118,1 K], добавлен 10.02.2011

  • Депозитні ресурси банку: необхідність управління. Методичне забезпечення управління залученням ресурсів банку з депозитних джерел. Економічна характеристика діяльності ПАТ КБ "Приватбанк". Трансформація депозитів до запитання у стабільну ресурсну базу.

    дипломная работа [295,6 K], добавлен 18.02.2011

  • Загальна характеристика формування ресурсної бази банку з депозитних джерел, методичні підходи до їх аналізу, організаційне та інформаційне забезпечення управління. Характеристика діяльності банку, оцінка конкурентоспроможності депозитних продуктів.

    дипломная работа [1,0 M], добавлен 14.04.2015

  • Фінансовий план як основа прогнозування прибутку банку. Етапи процесу планування. Планування та розрахунок структури активних і пасивних операцій банку. Прибуток як внутрішнє джерело приросту банківського капіталу. Управління прибутковістю банку.

    реферат [1,7 M], добавлен 15.06.2010

  • Економічна сутність, поняття та класифікація депозитних операцій. Методичні підходи до обліку депозитних операцій банку. Аналіз залучення коштів фізичних осіб ПАТ "Укрсоцбанк". Сучасний стан та перспективи розвитку депозитних операцій в Україні.

    дипломная работа [1,9 M], добавлен 20.11.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.