Ринкові відносини в економіці на сучасному етапі глобалізації всіх сфер життя характеризуються певним станом невизначеності. При цьому, що особливо характерно для України, тяжкість економіко-політичної ситуації та наростання кризових явищ у реальному секторі економіки спричиняє різке погіршення його конкурентоспроможності. У таких умовах значну роль у стимулюванні економічного зростання могла б відіграти банківська система шляхом активізації в своїх активних операції завдяки підвищенню ефективності їх управління.

На сьогоднішній день правильне управління активами банку є ключовим аспектом успішного функціонування банківської установи, адже без виваженого менеджменту активів банку, комерційний банк не зможе буди прибутковим, а у випадку збиткової діяльності банку довго не протриматись на ринку. Тому здійснення зваженого управління активами у відповідності з пасивами, дотриманням нормативів ліквідності та розуміння ризикованості здатне забезпечити банку успішну та прибуткову діяльність.

Актуальність дипломної роботи полягає у дослідженні питання управління активами банківської установи, розгляду теоретичних засад управління активами банку, дослідження організації процесів управління активами банку, методології та інструментів управління активами банку. З'ясування шляхів удосконалення процесів управління активами банку та дослідження новітніх методів та інструментів управління активами банку.

Важливі наукові внески до вивчення теоретичних основ сутності управління активами банку були зроблені такими вітчизняними та зарубіжними вченими, як Н. Версаль, І. Лютий, З. Васильченко, Л. Гудзинська, О. Солодка, Н. Бутеко, В. Василенко, З. Коваль, С. Харкавенко, В. Герасимчук, О.Романченко, О. Васюренка, В. Грушка, О. Дзюблюка, А. Єпіфанова, О. Зарубу, Д. Полфреман, П. Роуз і інші. Однак, незважаючи на велику кількість наукових робіт на обрану тему, дослідження теоретичних засад управління активами банку в сучасних умовах вимагає уточненого аналізу та детального вивчення враховуючи сучасні умови банківської діяльності.

Об'єктом дослідження є АТ «ПУМБ» в частині управління активними банку в сучасних умовах банківської системи нашої країни.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та практичні аспекти управління активами на прикладі банку АТ «ПУМБ».

Метою дипломної роботи є з'ясування шляхів удосконалення управління активними операціями банку та впровадження новітніх інструментів управління активами.

Виходячи з мети роботи, необхідно вирішити наступні завдання:

- з'ясувати теоретичні аспекти управління активами банку;

- оцінити організаційну систему процесу управління активами банку;

- дослідити основні методи та інструменти управління активами банку;

- розглянути організаційну систему управління активними операціями банку, на прикладі АТ «ПУМБ»;

- здійснити аналіз управління активами банку ПУМБ;

- запропонувати шляхи удосконалення процесів управління активами банку;

- розглянути шляхи запровадження новітніх інструментів в управління активами банку;

При написанні дипломної роботи використовувалися такі методи наукового знання як історико-порівняльний аналіз, аналіз і синтез, системний підхід, індукція і дедукція, традиційний аналіз документів і контент-аналіз, а також використовували такі джерела інформації, як наукові публікації та джерела інтерактивної інформації.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ БАНКУ

Згідно НБУ, активи банку - це ресурси банку та кошти, що класифікуються за напрямками розміщення та використання з метою одержання прибутку. Інколи Активи банку визначаються як ресурси, контрольовані банком у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до збільшення економічної вигоди у майбутньому. Активи банку відображаються в активі балансу банку та включають: кошти в касі банку, кошти на кореспондентських рахунках, кошти в резервних фондах банку, надані кредити юридичним i фізичним особам, надані міжбанківські кредити, державні облігації, цінні папери, вкладення у факторингові та лізингові операції, дебітори, кошти, вкладені у спільну господарську діяльність [12].

Згідно Законодавства України активи банку - це накопичені протягом діяльності банку ресурси, які в майбутньому приносять економічну вигоду і призводять до припливу грошових коштів у банківську установу [4].

Головними цілями кредитної організації при управлінні активами є, по-перше, отримання прибутку від активних операцій, по-друге, підтримка надійної та безпечної діяльності банку. Тому портфель банківських активів є поняттям комплексним і включає в себе декілька портфелів: кредитний, інвестиційний, торговельний, грошових резервів, які, своєю чергою, складаються з різних позик, цінних паперів, інших інвестицій банку. У результаті, управління портфелем банківських активів здійснюється як на рівні банку в цілому, так і на рівні окремих портфелів.

Портфель банківських активів слід розуміти як конкретну множину груп активів банку, сформованих за їхнім економічним призначенням, з набором зв'язків між ними та їхніми властивостями, які функціонують як єдине ціле і спрямовані на досягнення мети діяльності конкретної банківської установи. Структуру банківських активів складається з дохідних активів, які в свою чергу включають позики та довгострокові інвестиції в цінні папери. Первинні резерви, до складу яких входять банкноти і монети в касі банку, платіжні документи в процесі інкасування, кошти на кореспондентських рахунках у центральному банку, кошти на кореспондентських рахунках у комерційних банків та обов'язкові мінімальні резерви. До вторинних резервів включають: вкладення в державні корпоративні цінні папери, вкладення в короткострокові ліквідні цінні папери, міжбанківські кредити терміном до семи днів. Також до структури активів банку відносять вкладення в основні засоби чи не дохідні активи [10].

За призначенням активи можна поділити на п'ять категорій: [28]

- касові активи і вторинні резерви, які забезпечують ліквідність банку;

- робочі (дохідні, обігові) активи, які забезпечують банку поточні доходи;

- інвестиційні активи, призначені для одержання доходів у майбутньому і досягнення інших стратегічних цілей;

- капіталізовані (поза обігові, не дохідні) активи - основні засоби, призначені для забезпечення господарської діяльності банку;

- інші активи.

Таким чином, первинні резерви або касові активи є малодохідним видом активів, і керівництво банку з метою максимізації прибутку прагне до зменшення їхньої частки в структурі активів. Проте це можливо здійснити лише до певного рівня, оскільки готівкових коштів у касі банку має бути достатньо для розміну грошей, видачі вкладів тощо.

Вторинні резерви - це група активів банку, які в доволі короткий термін можуть бути трансформовані у первинні резерви і використані для виконання поточних платежів за зобов'язаннями банку. Основне їхнє призначення - бути джерелом поповнення первинних резервів, а також забезпечувати поповнення первинних резервів і одержання прибутку [34].

Вкладення в основні засоби - це найбільш довгострокові активи банку, без яких неможливе нормальне функціонування фінансово-кредитної установи. Ці кошти не беруть участі в обігу, тому їх називають поза обіговими активами. менеджмент депозитний банківський управління

Ця група активів не забезпечує безпосередньо ніякого прибутку, проте без них не можлива організація діяльності з моменту створення. Проте на відміну від промислових підприємств, у структурі активів банку основні засоби і майно займають незначну частку (10-15%).

Більш висока їхня частка, як правило, свідчить про нераціональну структуру активів банку і це пов'язано з низьким рівнем його дохідності та ліквідності. Важливо також, щоб сума капіталізованих активів повністю покривалася власним капіталом банку [17].

Найбільшу частку в активах банківської установи становлять, як правило, робочі (дохідні, ризикові) активи - позики та довгострокові інвестиції в цінні папери.

Основним критерієм зарахування активів до цієї групи є те, що вони забезпечують дохід і порівняно швидко циркулюють. До цієї групи належать коротко- і середньострокові кредити і вкладення в цінні папери. Ці дві групи активів мають нижчий ступінь ліквідності, проте для забезпечення рентабельної роботи керівництво банку прагне до збільшення питомої ваги цих груп в активах банку.

У нашій країні на частку дохідних активів припадає, як правило, 55-70% від активів банку. Нині в структурі робочих активів найбільшу частку посідає кредитування різних галузей народного господарства.

Частину своїх активів банк розміщує у довгострокові вкладення у вигляді прямих і портфельних інвестицій. Мета таких вкладень - диверсифікація ризиків, забезпечення підвищених доходів у майбутньому, розширення сфери впливу банку та інші. Частка цієї групи активів залежить від специфіки банку, а також від інвестиційного клімату в країні. Як правило, у вітчизняних банків частка інвестиційних активів не перевищує 10% від усіх активів [7].

До інших активів належать кошти, відлучені в розрахунки, дебіторську заборгованість, розрахунки з філіями, транзитні рахунки, витрати майбутніх періодів тощо. Частка інших активів незначна і може коливатися в межах від 0 до 10% від загальної суми активів.

Надто висока частка інших активів свідчить про негативні тенденції в діяльності банку або про викривлення в його фінансовій звітності. Прибутковість активів як критерій якості відображає їхню здатність приносити дохід, створювати джерело для розвитку банку й зміцнення його капітальної бази.

За критерієм прибутковості більшість науковців проводить таку градацію: активи, що приносять дохід (кредити, значна частина інвестиційних операцій, інші операції) і активи, що не приносять дохід (готівка в касі, кошти на кореспондентському і резервному рахунках у центральному банку, інвестиції в основні фонди банку). [19].

Таким чином, банківський портфель активів містить такі складові (рис. 1.1):

Рисунок 1.1. - Склад банківського портфелю активів

Управління активами банку - це система підходів, методів та інструментів розробки і реалізації управлінських рішень, пов'язаних із процесами обґрунтування різних напрямків вкладення та використання ресурсів комерційного банку, для досягнення головної мети управління банківською установою у межах ефективної повномасштабної банківської діяльності впродовж тривалого часового інтервалу.

При цьому слід зазначити, що досягнення головної мети на тривалому часовому інтервалі можливо лише при належному контролі [42].

Управління активами банку полягає в установленні балансу між залученням (формуванням джерел) і можливістю розміщення фінансових ресурсів з урахуванням їхньої структури.

Таким чином, основними складовими процесу управління активами банку є: оцінювання залучених коштів з метою визначення рівня стійкості ресурсної бази, яка полягає у:

- визначенні ймовірності того, що залучені кошти залишатимуться на рахунках клієнтів відповідно до умов укладених договорів (депозитний ризик);

- оцінюванні кредитоспроможності позичальника і результативності від надання йому позикової заборгованості;

- визначенні ефективної процентної ставки розміщення ресурсів з урахуванням процентних ставок за залученими ресурсами [32].

Більшість дослідників розглядає систему управління активами банку як сукупність керуючої, керованої, функціональної підсистем та підсистеми забезпечення, взаємодія яких спрямована на реалізацію цілей управління, як показано на рис. 1.2.

Рисунок 1.2 - Система управління активами банку

Управлінська діяльність охоплює процедури дослідження об'єкта (побудову його моделі), аналізу ситуації (пошук суперечностей в об'єкті та його зовнішньому середовищі, що перешкоджають функціонуванню), проектування (формування мети і завдань управління), планування, контролю та інші.

Структурування об'єкта управління активами банку, як правило, відбувається на основі портфельного підходу, за яким визначають: [21]

- портфель ліквідних коштів (каса і НБУ);

- портфель вкладень в інші банки;

- кредитний портфель;

- портфель цінних паперів;

- портфель немонетарних активів;

- портфель інших активів.

Суб'єкт управління активами - це комплекс підрозділів, які через різні форми управлінської дії забезпечують ефективне управління активами банківської установи. До них належать: найвищі органи управління банком (рада директорів, правління), служби, що проводять планування, аналіз та контроль стану активів банківської установи, відповідні комітети та департаменти, в першу чергу, комітет з управління активами і пасивами (КУАП), казначейство та ін. [13].

Таким чином, система управління активами розглядається як система цілеспрямовано організованих взаємодій між об'єктом (елементами активів і джерелами їхнього фінансування в межах певної економічної системи та у взаємозв'язку із зовнішнім середовищем) та суб'єктом управління (органами управління банку, які причетні до прийняття управлінських рішень щодо ефективного використання активів) шляхом реалізації функцій управління з урахуванням дії на них чисельних факторів внутрішнього і зовнішнього середовищ.

Якість та склад портфелю активів банку істотно залежить від організації кредитної роботи в банку. Організаційна структура кредитної функції в кожному конкретному банку має свої особливості, що визначаються розмірами, можливостями банку, а також потребами клієнтури. У великих банках організаційна структура може складатися з кількох департаментів, які включають розгалужену мережу відділів, секторів, комітетів, груп, економічних рад тощо. Ці структурні підрозділи спеціалізуються на виконанні певних функцій відповідно дот напрямку своєї діяльності. У невеликих банках виконання всіх функцій сконцентровано в кількох структурних підрозділах [34].

Управління кредитною діяльністю - одна з найважливіших складових банківського менеджменту. Вона безпосередньо впливає на ефективність діяльності банку, його реальні можливості «виживати» в сучасному конкурентному середовищі. Головною метою управління кредитною діяльністю банку є підвищення її ефективності та надійності й одержання на цій основі більшої суми прибутку.

Кредитний портфель - найважливіша складова банківської діяльності, яка дає дохід. Кредити становлять близько 50% від усіх активів банку і забезпечують 2/3 від усіх доходів. Вони є найбільш прибутковою і ризикованою частиною банківських активів.

Кредитний портфель - це сукупність усіх позик, наданих банком з метою одержання прибутку. У структурі балансу кредитний портфель розглядається як єдине ціле та складова активів банку, котра має свій рівень дохідності та відповідний рівень ризику. На фактичний стан кредитного портфеля впливає прийнята банком система управління кредитним портфелем [25].

Активні операції банку становлять істотну і визначальну частину операцій банку, які формують його активи. Активні операції банку - це розміщення власних і залучених коштів банку з метою отримання доходу. Такі операції враховуються на активних балансових рахунках. Розвиток активних операцій комерційних банків виходячи з міркувань ліквідності, прибутковості і прийнятного допустимого розподілу ризиків має відбуватися при суворому дотриманні наявних законодавчих актів, що регулюють відповідні сторони банківської діяльності, які прямо або побічно впливають на можливості банків здійснювати вкладення коштів в ті чи інші види активних операцій.

Активи банку мають наступні властивості: ліквідність, ризикованість (надійність), прибутковість. Традиційно угруповання активів банку передбачає поділ усіх активів на дві великі групи:

1) Активи, що приносять дохід. Їх також іноді називають працюючими, прибутковими, оборотними або ризиковими активами (в сукупності з інвестиційними активами). Основним критерієм віднесення активів до цієї групи є те, що вони приносять дохід і порівняно швидко обертаються. До цієї групи належать чиста позичкова заборгованість і вкладення в цінні папери. Одним з різновидів працюючих активів є міжбанківські кредити та депозити, розміщені в НБУ або комерційних банках.

2) Активи, що не приносять дохід. «Непрацюючі» активи: грошові кошти, обов'язкові резерви, грошові кошти на рахунках в НБУ, основні засоби, нематеріальні активи та матеріальні запаси, а також кошти на кореспондентських рахунках [2].

Для забезпечення щоденної спроможності банку відповідати за своїми зобов'язаннями структура активів комерційного банку повинна відповідати якісним вимогам ліквідності.

З цією метою всі активи банку розбивають на групи за ступенем ліквідності:

- високоліквідні активи (2 дні) - тобто фінансові активи, які повинні бути отримані протягом найближчого календарного дня, і (або) можуть бути негайно затребувані банком, і (або) у разі необхідності можуть бути реалізовані банком з метою негайного отримання грошових коштів, в тому числі кошти на кореспондентських рахунках банку в НБУ, в банках-резидентах та інше;

- ліквідні активи (30 днів) - різні короткострокові вкладення банку (позики, цінні папери);

- низько ліквідні активи (1 рік) - довгострокові позики, довгострокові цінні папери;

- неліквідні - не можуть бути реалізовані.

З точки зору ризиків всі активи комерційного банку класифікуються на п'ять груп за ступенем ризику вкладень та можливостей втрати частини вартості з присвоєнням кожній групі коефіцієнта ризику. Зважування активів за рівнем ризику здійснюється шляхом множення залишку (сум залишків) на відповідному балансовому рахунку (рахунках) або його (їх) частини, зменшеної на величину сформованих резервів, на можливі втрати або резервів на імовірні втрати за позиками, за позичковою і прирівняною до неї заборгованістю, на коефіцієнт ризику (у відсотках).

1 група: активи, які мають нульовий ступінь ризику (касова готівка і дорогоцінні метали в сховище банку, залишки коштів на кореспондентських рахунках, кошти в НБУ, облігації НБУ)

2 група: активи з 20%-вим ступенем ризику (вкладення в боргові цінні папери України). Це позики, гарантовані Урядом України, позики під заставу дорогоцінних металів у злитках, позики під заставу державних цінних паперів.

3 група: активи з 50%-вим ступенем ризику (кошти на кореспондентських рахунках в кредитних організаціях-нерезидентах з числа групи розвинених країн).

4 група: активи з 100%-вим ступенем ризику (кошти на кореспондентських рахунках українських комерційних банків, кредитні вимоги до банків резидентам).

5 група: активи зі 150%-вим ступенем ризику (прострочені позики, всі інші інвестиції). Це вексельні кредити, короткострокові і довгострокові позики клієнтам, дебітори за господарськими операціями і капітальними вкладеннями банку, а також власні будівлі банку. Звичайно, ймовірність втрати коштів за активами цієї групи різна, але при певній ситуації вони можуть бути максимальними [1].

Базельський комітет з банківського нагляду регулярно переглядає наглядові вимоги до активів кредитних організацій, зважених з урахуванням ризику, до оцінки ризиків активних операцій банків і розміру створюваних резервів, до ліквідності активів, обсягу великих кредитів, наданих клієнтам, акціонерам, інсайдерам, пов'язаним з банком особам, до розміру виданих гарантій та зобов'язань, коефіцієнти великих кредитних ризиків та інші показники. Відповідні фінансові показники визначені в директивах Базельського комітету з банківського нагляду. Ці вимоги з невеликими змінами враховуються в економічних нормативах діяльності українських кредитних організацій. З метою регулювання діяльності банків і мінімізації банківських ризиків НБУ встановлює економічні нормативи, які повинні сприяти як збереженню вкладених акціонерами коштів до статутного капіталу, так і збереженню коштів вкладників (як юридичних, так і фізичних осіб).

Відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність» та «Про цінні папери і фондову біржу», банки можуть здійснювати свої операції через випуск та обіг цінних паперів, а також комісійну і комерційну діяльність із цінними паперами, надавати послуги зі зберігання цінних паперів, здійснювати депозитарний облік і ведення розрахунків за операціями з цінними паперами, а також інші операції з цінними паперами згідно з чинним законодавством України. Таким чином, банки можуть бути одночасно емітентами, інвесторами, торговцями цінних паперів. Відповідно у законодавчих актах банківські інвестиції пов'язують тільки з операціями з цінними паперами [51].

Згідно з вищеназваними законодавчими актами, банківські установи можуть випускати цінні папери, вкладати свої ресурси в державні цінні папери, корпоративні акції, торгувати цінними паперами на ринку як брокери, так і дилери, здійснювати депозитарно-реєстраторські функції та довірче управління цінними паперами [17].

Управління портфелем цінних паперів - це процес, який містить такі етапи: планування і формування портфеля відповідно до цілей банку інвестора, аналіз і регулювання складу портфеля з метою виконання інвестиційних завдань при підтримці необхідної ліквідності портфеля і мінімізації витрат, пов'язаних з ним.

Поширені два варіанти організації управління портфелем цінних паперів. За першим управлінські функції, пов'язані з портфелем цінних паперів, виконує його держатель самостійно, за другим - всі чи більша частина функцій з управління портфелем передаються іншій особі у формі довірчого управління (трасту) [14].

За самостійного управління портфелем цінних паперів потрібно створювати спеціалізований структурний підрозділ із такими функціями: [21].

- визначення цілей і типу портфеля;

- розробка стратегії та поточної програми управління портфелем;

- оперативне планування, узгодження з поточними програмами і загальною стратегією банку;

- здійснення операцій з управління портфелем;

- систематичний аналіз якості портфеля і виявлення проблем;

- прийняття рішень і регулювання портфеля за результатами аналізу.

Таким структурним підрозділом у банках можуть бути інвестиційний (фондовий) відділ чи управління (департамент) цінними паперами.

Відповідно до завдань, що постають перед менеджментом у процесі формування банківського портфеля цінних паперів, виокремлюють кілька типів портфелів [33] (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Типи портфелів цінних паперів

Джерело складено автором на основі [33]

Склад, структура і тип портфеля цінних паперів банку не є постійними і змінюються залежно від стану ринку цінних паперів і зміни інвестиційної політики банківської установи.

1.3 Методика та інструменти управління активами банку

Таким чином, при використанні пасивної стратегії можливі кілька варіантів формування банком портфеля цінних паперів. Перший із них передбачає рівномірний розподіл вкладень між цінними паперами різної строковості, другий полягає в тому, що банк здійснює основні вкладення в цінні папери з дуже короткотривалим і дуже тривалим термінами і лише незначну частину портфеля становлять середньострокові цінні папери. В результаті використання обох варіантів банк формує портфель, достатньо збалансований за ризиками і доходами [28].