Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Банківське кредитування займає одне з найважливіших місць серед фінансових механізмів економічного стимулювання і стабільного розвитку економіки. Розвиток ринкових відносин у банківській сфері має забезпечити новий етап у розвитку банківської діяльності. Це є найбільш необхідним, складним завданням у вирішенні питань, пов'язаних з наданням послуг фізичним особам. У здійсненні таких перетворень провідне місце належить комерційним банкам. Вони є головними суб'єктами ринку, які забезпечують регулювання фінансово-кредитних відносин між юридичними і фізичними особами. Тому важливу роль у такій ситуації відіграють розвиток та вдосконалення обслуговування населення і надання йому послуг з боку комерційних банків, а саме кредитних.

У сучасних умовах надзвичайно актуальним питанням піднесення країни залишається подальший розвиток кредитування населення, оскільки соціально-економічний рівень їх життя є досить низьким.

Необхідність і суть банківського кредитування висвітлено в фундаментальних працях багатьох зарубіжних науковців. Основоположниками системних досліджень кредиту і кредитних відносин вважають Дж. М. Кейнса, К. Маркса, А. Маршалла, Дж. С. Мілля, Д. Рікардо, А. Сміта, І. Фішера, М. Фрідмана, Й. Шумпетера та інших [42-48].

Розробці наукових засад банківської діяльності, кредиту та кредитних відносин присвячені роботи вітчизняних вчених-економістів І. Авансової, С.В. Башлая, Є.О. Безкоровайного, Ю. Бугелець, Ф.А. Бутинця, З.М. Васильченко, О.В. Васюренка, А.В. Головача, В.І. Додусенко, Н.Б. Зінченко, Г.В. Карпенка, В.В. Вітлінського, А.Н. Мороза, А.Г. Підвойного, С.К. Реверчука, В.Т. Сусіденка, Г.Ю. Шемшученко та інших [15; 16; 19; 33].

Загальнотеоретичні дослідження згаданих науковців описують фундаментальні положення кредитування банківськими установами юридичних та фізичних осіб. Однак, використання кредитних ресурсів з урахуванням потреб позичальників-фізичних осіб та системний підхід до аналізу факторів, що впливають на ефективність роботи комерційних банків у сфері споживчого кредитування досі розкриті не повною мірою. Тому дослідження питань організації та аналізу кредитування банками фізичних осіб обумовлює актуальність обраної теми дипломної роботи.

Метою дослідження є розробка практичних рекомендацій щодо вдосконалення банківського кредитування фізичних осіб.

Відповідно до мети роботи поставлені наступні завдання:

- розкрити економічну сутність банківського кредиту та особливості кредитування фізичних осіб;

- навести особливості законодавчого регулювання споживчого кредитування комерційними банками;

- розглянути особливості організації кредитного процесу у вітчизняних банках;

- провести аналіз та визначити ефективність кредитної діяльності комерційних банків у напрямку споживчого кредитування;

- сформулювати проблеми кредитування фізичних осіб в умовах сучасної ринкової економіки;

- запропонувати шляхи вдосконалення банківського кредитування фізичних осіб у напрямку формування скорингової системи, удосконалення підходів до оцінки кредитоспроможності позичальників, оцінки забезпечення кредитів та реалізації заставного майна.

Об'єктом дослідження є процес банківського кредитування.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти банківського кредитування фізичних осіб вітчизняними комерційними банками.

Методи дослідження.

Теоретичною, методологічною, практичною основою дослідження стали фундаментальні положення економічної теорії, фінансів, банківської справи тощо, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених.

Під час обґрунтування теоретичних та практичних рекомендацій, обробки й аналізу інформації були використані такі методи: загальнонаукові аналіз і синтез (для підтвердження теоретичних положень і рекомендацій); системний і комплексний (у процесі вивчення та розробки системи принципів кредитування); табличний метод (для представлення даних та результатів досліджень); графічний (для побудови схем, діаграм).

Інформаційну базу дослідження склали Закони України, Постанови Правління Національного банку України, нормативні акти уряду України, звітні дані Національного банку України та досліджуваних комерційних банків, Асоціації українських банків та окремих банківських установ, публікації вітчизняних і закордонних науковців з означеної проблематики у періодичних виданнях.

Наукова новизна одержаних результатів. В роботі здійснено комплексне дослідження напрямів вдосконалення кредитування фізичних осіб, зокрема:

удосконалено:

- метод оцінки кредитоспроможності позичальників - фізичних осіб як спосіб зниження банківського ризику на основі рейтингових оцінок, який дозволяє комплексно врахувати загальні дані про клієнта, фінансові показники, характеристики кредиту та моральні якості, а також стан обслуговування позичальником кредитної заборгованості, рівня та якості забезпечення кредитної операції, що мінімізує не тільки ризики при видачі кредиту, а й при його супроводі;

- модель скорингової системи, як засіб зниження ризику при видачі кредитів, яка є гнучкою і адаптовано під потреби конкретного банку та законодавства, а також дозволяє приймати обґрунтовані рішення у найкоротший термін, що підвищує якість роботи і конкурентоздатність банківських установ;

набули подальшого розвитку:

- методичні рекомендації з підвищення ефективності кредитного забезпечення в комерційних банках України за рахунок підходів до оцінки застави, які включають вимоги до предмету застави та вимоги до оцінки застави, а також психологічні та фінансові фактори виникнення проблемних кредитів;

- інструменти з реалізації заставного майна по проблемних кредитах як спосіб удосконалення кредитування, які залежно від добровільної чи примусової реалізації мають враховувати параметри внесення змін у механізм придбання заставного майна та його подальшого продажу.

Теоретичне значення дослідження полягає в систематизації організаційних особливостей кредитування фізичних осіб у вітчизняних банках.

Практичне значення отриманих результатів полягає в систематизації пропозицій та розробці рекомендацій з підвищення ефективності кредитування населення комерційними банками. В цілому отримані наукові результати можуть бути використані комерційними банками, кредитними спілками та іншими небанківськими кредитно-фінансовими інститутами з метою збільшення обсягу надання кредитів населенню і оптимізації структури кредитного портфелю банків, а також підвищення зацікавленості населення у кредитних продуктах банку.

Особистий внесок здобувача. Магістерська робота є результатом самостійного наукового дослідження. Теоретичні обґрунтування, практичні розробки, висновки та рекомендації, які містяться у роботі, одержані автором самостійно на основі аналізу та узагальнення теоретичного й практичного матеріалу.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи банківського кредитування фізичних осіб

скоринговий операційний касовий кредит

1.1 Економічна сутність та класифікація кредитних операцій банку

Банківський кредит - це форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в позику банками. Банківські кредити сприяють появі нових підприємств, збільшенню кількості робочих місць, будівництву об'єктів соціального і культурного призначення, а також забезпечують економічну стабільність [18, с. 25].

В свою чергу, у законодавстві України існує декілька визначень банківського кредиту. Так, відповідно до закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», фінансовий кредит - це кошти, які надаються в позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процента згідно до закону України «Про банки і банківську діяльність», банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми [1]. У додатку А наведено порівняльну характеристику визначень банківського кредиту в публікаціях фахівців з досліджуваної теми.

Специфіка предмету банківського кредиту зумовлює особливі вимоги до банку, що існують у банківському законодавстві відносно кредитної діяльності.

Основу банківського кредитування становлять фінансово-правові норми. Кредитором в умовах банківського кредиту є банк, позичальником - юридичні та фізичні особи.

Фінансовою основою банківського кредиту є позичковий банківський капітал [21, с. 172 .При переході до ринкової економіки принципово змінюється об'єктно-суб'єктний механізм організації банківського кредитування.

Відбувся перехід від пооб'єктного до прямого кредитування господарських суб'єктів. Головне значення в механізмі банківського кредиту має вже не вибір об'єкта, а оцінка суб'єкта кредитної угоди.

Поряд з поняттям кредиту в банківському законодавстві широко вживається термін «кредитна операція».

Кредитні операції - вид активних банківських операцій, пов'язаних із розміщенням залучених банком коштів шляхом їх надання в тимчасове користування або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування на певних умовах, а також надання гарантій, поручительств, акредитивів, акцептів, авалів, розміщення депозитів, проведення фак­торингових операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі врахування векселів, у формі операцій репо, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (відстрочення платежу) [8].

Відповідно до статті 345 Господарського кодексу України, кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Статті 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають як кредитні такі банківські операції:

- розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

- організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

- здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андерайтинг);

- надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

- придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

- лізинг.

Банківська операція - це правомірна дія, що складається з комплексу техніко-юридичних засобів, які здійснюються банком відповідно до ліцензії на підставі правочину або рішення суду. Зіставлення понять фінансового кредиту та банківської (кредитної) операції дає змогу зробити висновок про співвідношення цих понять як форми (фінансовий кредит) та змісту (кредитна операція). При цьому, категорії співвідносяться як ціле та окреме, адже кредитні відносини реалізуються через кредитні операції.

Термін «кредитодавець» є новим для банківського права України. Він був введений із набуттям чинності Цивільним кодексом у 2004 р. Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України, кредитодавцем є банк або інша фінансова установа.

Поняття фінансової установи розкривається в законі «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», згідно з яким фінансова установа (в т.ч. і кредитна установа) - це юридична особа, яка, відповідно до закону, надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

За статтею 1054 Цивільного кодексу, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Отже, предметом договору кредиту є грошові кошти, що на умовах повернення та платності передаються у власність позичальнику. Таким чином, договір кредиту, як і позики, настільки ж наближений до договору про надання послуг, як і до договору майнового найму (оренди).

Отже, зміст кредиту та кредитних відносин визначається як на рівні цивільного, так і банківського законодавства.

Сутністю кредитних відносин, що і відрізняє їх від відносин позики, є та обставина, що банк надає в кредит не власні, а залучені кошти. Ще у 1914 р. відомий російський вчений Г.Ф. Шершеневич зазначав, що банки складають підприємства, які мають своїм завданням посередництво в кредиті. Їх основний промисел складає віддання в позику під відсотки капіталу, також запозиченого в осіб, які мають вільні кошти [9, с. 112].

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових і поточних рахунках, залучені на депозитні рахунки кошти юридичних і фізичних осіб, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів. Кредитні операції здійснюються банками у межах власних кредитних ресурсів. Величина кредитних ресурсів банків залежить від рівня обов'язкових економічних нормативів регулювання діяльності комерційних банків, що встановлюються НБУ. Ліцензуванню НБУ підлягають такі активні операції комерційних банків [30, с. 52-53]:

- надання кредитів банкам;

- надання кредитів юридичним особам;

- надання кредитів фізичним особам;

- придбання права вимоги щодо поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг);

- вкладення коштів у статутні фонди інших юридичних осіб.

Банківський кредит носить комерційний характер. Мета діяльності банку в процесі кредитування - отримання максимального прибутку. Спрямованістю на прибутки визначається головна лінія економічної поведінки комерційних банків як при купівлі кредитних ресурсів, так і при їх продажу клієнтам.

В умовах розвинутого ринкового господарства кредит є обов'язковим атрибутом механізму господарювання для всіх економічних суб'єктів. Кредит - це форма прояву кредитних відносин, які діють у системі економічних відносин.

В свою чергу, кредитні відносини - це відособлена частина економічних відносин, пов'язана з наданням вартості (коштів) у позику і поверненням її разом із певним відсотком.

Кредитні відносини виникають і діють між двома суб'єктами: кредитором, який надає позику, і позичальником, який отримує позику. Рушійним мотивом надання позики у тимчасове користування є одержання доходу у формі позичкового відсотка. Метою кредитора є одержання прибутку (відсотка); метою позичальника - задоволення тимчасової потреби у додаткових грошових ресурсах. З боку кредитора позика є актом комерційного продажу на певний термін грошових коштів [42].

До групи кредиторів відносять, насамперед, кредитні установи, серед яких головне місце посідають банки.

Розвинуті кредитні відносини пов'язані зі створенням відповідного інституціонального середовища - мережі спеціальних кредитних інституцій, які спеціалізуються на здійсненні кредитних операцій. Кредитні установи організовують й обслуговують рух позичкового капіталу, забезпечують його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери народного господарства, де виникає дефіцит коштів.

Якщо кредитором є банк, то можна виокремити наступнi види економічних відносин, пов'язаних iз кредитом [30, с. 92]:

- кредитнi вiдносини мiж банком з одного боку та пiдприємствами, господарськими органiзацiями i товариствами з iншого. Саме такi вiдносини найкраще вiдповiдають умовам розвинутих товарно-грошових вiдносин, що мають мiсце у ринковiй економiцi.

- кредитнi вiдносини мiж банками та державою. У даний час комерцiйнi банки беруть непряму участь у кредитуваннi держави, купуючи облiгацiї державних позик у її генерального агента - Нацiонального банку України, тобто шляхом iнвестування капiталу у державнi цiннi папери.

- кредитнi вiдносини мiж банком та населенням для придбання фiзичними особами споживчих товарiв тривалого користування та послуг.

- мiжбанкiвськi кредитнi вiдносини. Зазвичай цей вид кредитних вiдносин використовується банками для пiдтримання необхiдних нормативiв та показникiв банкiвської дiяльностi, а також негайного виконання своїх зобов'язань перед iншими кредиторами.

Основними ознаками відносин, що становлять сутність кредиту, є такі:

- учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними: бути власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися;

- функціонувати на основі самодостатності та самоокупності;

- нести економічну відповідальність за своїми зобов'язаннями;

- кредитні відносини є добровільними та рівноправними;

- кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають;

- кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв'язку з рухом вартості (грошей чи матеріальних цінностей) [27, с. 36].

Суб'єктами кредитних вiдносин є кредитори, які надають кредитні кошти у тимчасове користування, i позичальники, які отримали кредит. Об'єктами кредиту є грошовi чи матерiальнi цiнностi, затрати чи проекти, щодо яких укладається кредитна угода.

Методи кредитування, найбільш розповсюджені у світовій та вітчизняній практиці:

- кредитна лінія;

- сезонна кредитна лінія;

- револьверний кредит;

- контокорент;

- овердрафт;

- разовий кредит [43, c. 324-334].

Кредитний процес вимагає від банків і всіх господарських суб'єктів чіткого дотримання принципів кредитування [20, с. 62-63]:

- цільового характеру - означає, що виданий кредит може бути використаний тільки на цілі, обумовлені в кредитному договорі;

- строковості - означає, що кредит необхідно повернути у точно визначений договором термін;

- платності - означає, що позичальник окрім кредиту сплачує ще й позичковий процент;

- зворотності і терміновості кредитування - означає, що сума кредиту, яка підлягає сплаті, видається на визначений термін;

- забезпеченості - означає, що для гарантії повернення позики використовується застава майна.

Принципи банківського кредитування - це основні положення банківської системи, що визначають процес кредитування та мають забезпечувати ефективну реалізацію кредитного процесу [43, c. 307-309].

Сутність кредиту як економічної категорії виявляється в його функціях, розкриття яких дозволяє встановити зв'язок даної категорії з системою економічних відносин. Втрата кредитом своїх функцій фактично означатиме зникнення самої цієї економічної категорії.

При розгляді функцій кредиту слід враховувати відмінність їх від ролі кредиту. Якщо функція - це прояв суті, вираження суспільного призначення кредиту, то через роль розкриваються результати його використання на основі виконуваних функцій. Але не дивлячись на відмінність понять функцій і ролі, вони взаємопов'язані. За допомогою використання функцій кредиту економічні суб'єкти і суспільство в цілому добиваються ефективності виробництва і зростання доходів. Через це з'ясування функцій кредиту має велике практичне значення для забезпечення таких умов, при яких вони виявлялися б найефективнішими.

У розвинутому ринковому господарстві кредит виконує такі основні функції, які утворюють конститутивні ознаки кредиту [20, с. 95]:

1) перерозподільча;

2) антиципаційна (емісійна);

3) стимулююча;

4) контрольна.

Ці функції кредиту тісно зв'язані між собою, визначаючи в своїй сукупності певну економічну роль кредитних відносин.

Функція перерозподілу полягає в тому, що за допомогою кредиту відбувається перерозподіл грошових капіталів на засадах повернення. З одного боку, відбувається нагромадження грошових капіталів за рахунок реальних заощаджень економічних агентів. З іншого боку, за допомогою кредиту відбувається зосередження позичкового капіталу у найпріоритетніших сферах економічної діяльності.

Виконуючи антиципаційну функцію, кредит в сучасних умовах повинен відігравати антиінфляційну роль, як засіб державного регулювання економічних процесів. Економічною умовою кредитної емісії має бути відповідна пропорція між динамікою збільшення ВВП та темпами зростання кредитів за рахунок емітованих пасивів [443, c. 267-269].

Важливе значення в умовах ринкової економіки має стимулювальна функція кредиту. За своєю економічною сутністю процес кредитування не може не стимулювати ефективне використання позики з боку позичальника. Позичальники використовують кредит настільки повно, наскільки це їм дійсно необхідно для реалізації власних економічних інтересів. З боку кредитора стимулювальним чинником є позичковий відсоток. Кожний кредитор намагається постійно забезпечувати зростання своїх кредитних ресурсів [33, с. 44].

Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитування здійснюється взаємний контроль (як кредитора, так і позичальника) за використанням і поверненням позики. В економічній літературі контрольна функція кредиту розглядається як контрольна діяльність кредитора (банку).

Завдяки реалізації своїх функцій, кредитні відносини активно впливають на процеси відтворення і нагромадження капіталу як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях. Проблема функцій кредиту є однією з найскладніших у теорії кредитних відносин. Дискусії точаться, насамперед, з питань щодо кількості та змісту функцій, що випливає з різних підходів до сутності кредиту.

Отже, банківський кредит є рушійним фактором розвитку ринкової економіки. Характерною рисою сучасного стану банківської системи України є споживче кредитування. Суб'єктами споживчого кредиту є банки і торговельні заклади (кредитори) та населення (позичальники). Кредитування фізичних осіб як вартісна економічна категорія виражає відносини між кредитором і позичальником з приводу позички, що надається банківською установою фізичним особам для задоволення їхніх потреб на умовах тимчасового користування, забезпечення та платності. Надання кредитів здійснюється на підставі кредитних договорів, які укладаються позичальниками з установою банку. Банки здійснюють видачу кредитів фізичним особам у межах наявних кредитних ресурсів згідно з основними напрямками власної кредитної і відсоткової політики. Здійснення кредитної діяльності банків відбувається за умови дотримання основних принципів кредитування.

1.2 Нормативно - правове регулювання діяльності банку у сфері споживчого кредитування

Правовідносини в галузі кредитування регулюються окремими положеннями глав 32 і 33 Цивільного кодексу України та підзаконними актами, зокрема Положенням «Про кредитування», затвердженим постановою Правління Національного банку України № 246 від 28 вересня 1995 р. Також кредитна діяльність банку регулюється різного роду інструкціями.

Кредитні правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини самостійного характеру, що виникають між учасниками майнового обігу з приводу надання коштів або товарно-матеріальних цінностей на певний строк або з відстрочкою платежу [33, с. 52].

Вимоги до форми і порядку укладення (зміни, розірвання) кредитних договорів передбачені ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. Відповідно до ст. 345 Господарського кодексу України кредитний договір укладається між позичальником і кредитором у письмовій формі. У ньому визначаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Кредитний договір не може змінюватися в односторонньому порядку.

Порядок укладення і вимоги до договорів банківського кредиту закріплені в Господарському кодексі України, Положенні НБУ «Про кредитування», затвердженому постановою Правління НБУ від 28.09.1995 р. № 246. Для одержання кредиту позичальник надає в банк клопотання (заявку), установчі документи, довідки банків про залишки коштів на рахунках і наявність заборгованості по кредитах, техніко-економічне обґрунтування потреби в кредиті і джерелах його погашення.

Для зниження ступеня ризику банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб'єкта господарювання чи поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту.

Договір банківського кредиту є консенсуальним і двосторонньо зобов'язуючим.

Суб'єктами кредитних відносин можуть бути юридичні і фізичні особи. Кредитор - це суб'єкт кредитних відносин, який надає кредити позичальнику у тимчасове користування. Позичальниками є юридичні і фізичні особи, які відчувають недостачу власних коштів і отримали у тимчасове користування грошові кошти на умовах зворотності, платності, строковості.

Об'єкт кредитування властивий усім формам і видам кредиту - витрати, потреби, кредитування яких не заборонене законом.

Серед основних законодавчих та нормативно-правових актів України, які регулюють кредитну діяльність банків, слід виділити такі.

Закон України "Про банки і банківську діяльність" подає перелік операцій, зокрема кредитних, які можуть здійснюватися банками, що отримали ліцензію НБУ.

Закон України "Про Національний банк України" визначає операції Національного банку, серед яких надання кредитів банківським установам для підтримки ліквідності, та регламентує здійснення Національним банком банківського регулювання і нагляду, зокрема, з метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення фінансової надійності банків.

Закон України "Про заставу" розкриває основні норми застосування застави, вимоги до предмета застави, змісту і форми договору застави, збереження застави, її припинення тощо.

Закон України "Про іпотеку" регулює взаємозв'язки між банківськими установами та позичальниками у сфері іпотечного кредитування, визначає моменти виникнення, застосування та припинення іпотеки; предмети іпотеки та вимоги, які ними забезпечуються, умови передачі нерухомого майна в іпотеку, описує державну реєстрацію та страхування предмета іпотеки, особливості надання в іпотеку різних видів нерухомого майна, порядок укладання договору іпотеки, висуває вимоги до змісту та форми заставної та можливості її використання для рефінансування тощо.

Закон України "Про іпотечні облігації" регулює діяльність щодо емісії та розміщення іпотечних облігацій банківських установ, визначає види іпотечних облігацій, правові засади їх обігу, вимоги до їх іпотечного покриття, умови виконання зобов'язань за іпотечними облігаціями, а також особливості державного регулювання і нагляду у цій сфері.

Закон України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" регламентує діяльність у системі іпотечного кредитування, порядок формування та обслуговування іпотечних активів, види та процедуру емісії іпотечних сертифікатів, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном.

Закон України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" регулює діяльність в Україні бюро кредитних історій, визначає механізми врегулювання взаємозв'язків, які виникають у сфері збору, оброблення, зберігання, захисту та використання інформації про виконання позичальниками грошових зобов'язань, функціонування установ (бюро кредитних історій), пов'язаних з обміном інформації і забезпечення прав та інтересів суб'єктів кредитних історій.

Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Закон України "Про страхування" регулює процедуру здійснення страхування кредитних ризиків банківських установ, права та обов'язки страховика і страхувальника, порядок укладання договору страхування тощо.

Інструкція "Про порядок регулювання діяльності банків в Україні" регулює кредитну діяльність банківських установ шляхом визначених у ній Національним банком України нормативів кредитного ризику та їх граничних значень, яких повинні дотримуватися вітчизняні банки.

Положення "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" подає критерії класифікації кредитних операцій, оцінку фінансового стану позичальника, класифікацію кредитного портфеля, порядок розрахунку резерву під кредитні ризики тощо.

Положення "Про порядок здійснення консорціумного кредитування" визначає поняття банківського консорціуму, описує порядок надання консорціумах кредитів, укладення консорціумного договору, форми консорціумного кредитування тощо.

Положення "Про єдину інформаційну систему "Реєстр позичальників" визначає учасників та регулює порядок роботи в єдиній інформаційній системі "Реєстр позичальників", що створена для обліку позичальників, які мають прострочену заборгованість за кредитами, наданими банківськими установами.

Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту (кредиту на поточні потреби, кредиту в інвестиційну діяльність, іпотечного кредиту) з урахуванням процентної ставки за ним та вартості всіх супутніх послуг банку.

Методичні рекомендації щодо організації та функціонування системи ризик-менеджменту в банках України визначають окремі положення управління кредитними ризиками в банках, структуру підрозділів з управління ризиками тощо.

Кредитні взаємозв'язки між банками і позичальниками визначаються на договірних засадах, через укладання кредитних договорів, які мають передбачати права і обов'язки сторін з належним оформленням справ за банківськими кредитами. При проведенні кредитної діяльності банківські установи також керуються кредитною політикою банку та внутрішньобанківськими положеннями щодо здійснення кредитних операцій.

Чинне законодавство України у прямій формі не встановлює захист прав і законних інтересів споживачів послуг на ринку кредитування в якості основної мети діяльності державних органів, немає правових інструментів, які гарантовано забезпечують захист інтересів позичальників у сфері споживчого кредитування. Нормативно-правові акти не містять правових інструментів, що забезпечують усунення протиріч інтересів суб'єктів права, що виникають при споживчому кредитуванні. Банківське законодавство містить значну кількість прогалин та колізійних норм, які негативно впливають на банківську діяльність. Зокрема, відсутнє чітке визначення банківської діяльності в сфері споживчого кредитування.

Серед основних проблем, які зумовлюють необхідність реформування кредитування фізичних осіб, можна виділити [20, с. 236]:

- в Україні триває процес «розбудови» правової держави та громадянського суспільства, економічною підвалиною яких може бути лише ринкова економіка. Одним із її пріоритетів якраз і є створення законодавчої бази для розвитку ринку кредитних ресурсів, а також сприятливих умов для залучення коштів у економіку України;

- у процесі трансформації української економіки введено в дію чимало нормативно-правових актів щодо кредитування. Деякі з них недостатньо обґрунтовані, а деякі - суперечать один одному;

- за міжнародними зобов'язаннями, зокрема, згідно з Угодою про партнерство і співробітництво України з Європейським Союзом, наша країна має узгодити вітчизняне чинне законодавство, у тому числі регулювання кредитних відносин, із європейськими стандартами.

Правова реформа споживчого кредитування повинна передбачати:

- запровадження принципу переваги економічного змісту договору споживчого кредиту над його формою;

- підвищення вимог до реклами й розкриття інформації про умови кредитування, зокрема в частині зазначення ефективної процентної ставки та загальної вартості кредиту (якщо в рекламі вказується процентна ставка);

- аналіз міжнародного досвіду на предмет доцільності запровадження стандартизованої форми розкриття інформації до укладення договору про надання кредиту;

- однакове застосування норм щодо споживчого кредитування до банків та небанківських фінансових установ;

- урегулювання інституту кредитних посередників;

- запровадження ефективних, пропорційних і превентивних заходів впливу за порушення захисту прав споживачів у сфері споживчого кредитування;

- визначення моделі державного нагляду й контролю за дотриманням прав споживачів фінансових послуг;

- законодавче врегулювання кредитних взаємовідносин між кредиторами і боржниками з обслуговування кредитів;

- збільшення обсягів кредитного портфеля банку із збереженням його якісних показників;

- розроблення механізмів, які б заборонили банкам кредитувати фізичних осіб без наявності інформації про їх реальні, а не номінальні доходи;

- ініціювання участь банківських установ у створенні та розширенні діяльності кредитних бюро для формування кредитної історії усіх фізичних осіб, які коли-небудь зверталися за кредитом у будь-яку кредитну установу країни;

- зосередження зусиль кредитних ризик-менеджерів на вдосконаленні скорингових систем;

- запровадження кваліфікаційних вимог до працівників банків;

- зосередження уваги банківських установ на привабливості розвитку сектору банківського споживчого кредитування населення.

Отже, вітчизняна банківська система не є досконалою, має місце неврегульованість діяльності комерційних банків чинним законодавством. Ситуація зі споживчим кредитування потребує реформування, адже на сьогодні відсутні нормативно-правові акти для регулювання споживчого кредитування і захисту прав споживачів. Головною проблемою є недостатній рівень інформованості населення. Необхідно створення законодавчого документу, що забезпечить повернення банків до справедливої конкуренції та надання повної інформації про умови кредитування. Важливим кроком повинно стати вдосконалення оцінки ефективності кредитного забезпечення в комерційних банках України та механізмів реалізації заставного майна по проблемних кредитах як спосіб удосконалення кредитування, що детально розглянуто в третьому розділі дослідження.

1.3 Організаційні особливості та основні види кредитних операцій банку з фізичними особами

В сучасних умовах кредитні відносини набувають широкого розвитку відносини між банками та населенням. Населення кредитує банки через вклади в них, купівлю ощадних сертифікатів тощо. Водночас банки надають населенню споживчі кредити, серед яких значний обсяг мають кредити на придбання, будівництво житла, на поліпшення житлових умов та створення підсобного домашнього господарства, а також на невідкладні потреби. Кредит стає інструментом, що забезпечує безперервність процесу кругообігу основного та оборотного капіталу у населення; прискорює процеси реалізації товарів і послуг; стимулює підвищення платоспроможного попиту на товари та послуги. Кредит зміцнює фінансову базу населення [29, с. 48].

Кредит фізичним особам - одна з найпоширеніших і затребуваних форм кредитування, оскільки фізичні особи є основними за чисельністю позичальниками банків. Як свідчить світовий досвід, банківські операції з фізичними особами становлять близько третини загального обсягу всіх операцій, які проводять фінансово-кредитні установи країн із ринковою економікою. Серед цих банків чимало спеціалізованих, які працюють лише з фізичними особами.

У розвинених країнах світу іпотечне кредитування належить до розряду найбільш популярних фінансових послуг, що надаються банками. Іпотечний ринок у перспективі є одним із найперспективніших сегментів кредитного ринку України. Іпотечне кредитування може стати одним із найголовніших факторів покращення якості життя населення та дозволить вирішити цілий ряд соціально-економічних проблем, а саме: покращення житлових умов населення, зменшення напруженості в суспільстві у соціальній сфері, та, в цілому, підвищення інвестиційної привабливості України.

Однією з характерних рис сучасного стану розвитку банківської системи України є інтенсивне опанування банками технологій споживчого кредитування. Споживчий кредит характеризує відносини між кредитором і позичальником з приводу фінансування кінцевого споживання.

Споживче кредитування населення почало розвиватися у 20-ті роки ХХ століття в США і одержало широке поширення в перше післявоєнне десятиліття у США, Канаді, Англії, Австралії, із середини 50-х років - у ФРН, Франції, Італії й інших європейських країнах, а трохи пізніше й у Японії під впливом посилення розриву між зростаючими можливостями виробництва й обмеженими рамками платоспроможного попиту населення. Проведений аналіз показав, що з розвитком суспільства роль споживчого кредиту у покритті споживчих витрат зростає, досягши в даний час відчутних значень у економічно розвинених країнах (від 80% у Франції до 133% річних споживчих витрат у Японії) [27]. Потрібно відмітити відчутну державну підтримку житлового кредитування через механізм важелів й процедур, що сприяють вступу у право власності на житло. Це - надання державою прямих субсидій чи премій; зменшення оподатковуваного доходу позичальника на суму відсотків по позичці; штучне зниження вартості позички шляхом часткової виплати державою відсотків за користування нею тощо. Наприклад, різного роду субсидії у загальному обсязі житлових кредитів у Франції склали 32%, у США - 29,8%, у Німеччині - 28% [27; 28].

Діяльність українських комерційних банків нині зосереджена переважно на роботі з юридичними особами, але у процесі подальшого розвитку ринкових відносин питома вага операцій із фізичними особами неодмінно зростатиме [27; 28]. Багато комерційних банків приділяють дедалі більшу увагу споживчим та іпотечним кредитуванням з метою уникнути або послабити вплив економічних циклів, які призводять до періодичного зниження обсягів традиційного банківського кредитування підприємницької діяльності. Разом з тим споживче та іпотечне кредитування має і суттєві недоліки. Відсоток неповернених кредитів подібного роду звичайно вище, ніж по інших видах банківських кредитів.

Необхідність споживчого кредиту зумовлена тим, що в процесі кругообігу індивідуальних капіталів одні суб`єкти господарювання нагромаджують тимчасово вільні кошти, а інші - потребують цих коштів. Споживчий кредит сприяє розв'язанню суперечності між можливим тимчасовим «замороженням» коштів і необхідністю їх ефективного використання. За допомогою споживчого кредиту банки акумулюють тимчасово вільні кошти одних клієнтів з тим, щоб надати позику іншим клієнтам, залучені таким чином кошти становлять основу кредиту.

Призначення споживчого кредиту - задоволення споживчих потреб широких верств населення. Надання споживчого кредиту населенню, з одного боку, збільшує його поточний платоспроможний попит, підвищує життєвий рівень, з іншого - прискорює реалізацію товарних запасів, надання послуг. Головними параметрами споживчого кредиту є: доступність кредиту; величина відсоткової ставки; строки надання і погашення; здатність позичальника повернути кредит.

Суб'єктами споживчого кредиту є банки і торговельні заклади
(кредитори) та населення (позичальники). У силу специфіки сфери кінцевого споживання виникає необхідність входження у відносини споживчого кредитування такого суб'єкта, як торговельні організації, що здійснюють посередницьку діяльність з купівлі-продажу товарів і надання послуг. Споживчий кредит є формою допомоги торговельним закладам у збуті (продажу) товарів. При цьому кожна торговельна організація має знайти оптимальне поєднання прямого продажу товарів за гроші (готівкою чи безготівково) і продажу в розстрочку. До числа суб'єктів споживчого кредиту належать також й небанківські кредитні установи.

Об'єктом споживчого кредиту є витрати, пов'язані із задоволенням потреб населення, які поділяють на дві групи:

- витрати на задоволення потреб поточного характеру (придбання товарів в особисту власність);

- витрати на задоволення потреб капітального або інвестиційного
характеру (будівництво житла, утримання нерухомого майна).

Особливістю споживчого кредиту є те, що основною гарантією його надання виступають сталі постійні грошові доходи даної фізичної особи - позичальника.

Основними напрямками кредитування банківськими установами населення в Україні є кредитування на придбання автотранспорту; нерухомості, придбання туристичних путівок; товарів довгострокового кредитування; на сплату за навчання; на споживчі цілі під заставу нерухомого майна; кредитування під заставу автотранспорту (на споживчі цілі); кредитування під заставу земельної ділянки (на споживчі цілі); тощо.

На сучасному етапі споживчий кредит виступає одним із чинників вирішення житлової проблеми шляхом кредитування індивідуального й кооперативного житлового будівництва, купівлі квартир і будинків в особисту власність. Так, у розвинутих країнах частка житлових кредитів у загальному обсязі банківських кредитів складає 30-45 %.

Споживчий кредит має багато специфічних рис, пов`язаних із особливостями сфери особистого споживання громадян [20, с. 96]:

- цей вид позики відображає відносини між кредитором і позичальником, сенс яких полягає у кредитуванні кінцевого споживання, на відміну від позик, які надають суб`єктам господарювання для виробничих цілей або для придбання активів, що породжують рух вартості;

- на відміну від інших видів кредиту, якими користуються переважно суб`єкти господарювання, споживчі кредити одержують, як правило, фізичні особи;

- споживчий кредит є засобом задоволення споживчих потреб населення, тобто особистих, індивідуальних потреб людей. Така позика прискорює отримання певних благ (товарів, послуг), які вони могли б мати (придбати) лише у майбутньому, накопичивши кошти, необхідні для купівлі цих товарно-матеріальних цінностей або послуг, будівництва тощо;

- всі види споживчого кредиту мають соціальний характер, оскільки вони сприяють вирішенню суспільних проблем - підвищенню життєвого рівня населення (передусім із низьким та середніми доходами), утвердженню принципів соціальної справедливості. Саме із цієї причини споживче кредитування здебільшого регулюється державами особливо ретельно. У нашій країні це виражається у тому, що споживчі позики зазвичай надаються на пільгових умовах.

Основними класифікаційними ознаками сегментів банківського кредитування населення є: строковість кредитування, забезпеченість повернення кредитів, контрольованість предмету кредитування.

У більш розгорнутому вигляді класифікація основних видів кредитів, що надаються фізичним особам може бути представлена наступним чином:

1) за строком надання: короткострокові кредити (менше 1 року); середньострокові кредити (від 1 до 3 років); довгострокові кредити (більше 3 років).

Короткострокові кредити надаються на строк до 1 року. В українській банківській практиці вони є найпоширенішими. Середньострокові кредити надаються на період від 1 до 3 років, а довгострокові - понад 3 роки.

2) за забезпеченістю: кредити під заставу (нерухомості, автомобілів, ЦП, депозитів); кредити без застави.

3) за ступенем ризику: стандартні кредити; кредити з підвищеним ризиком (під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні);

4) за формою видачі: кредити готівкою; кредити безготівковою формою (перерахування коштів на поточний рахунок клієнта);

5) за методом видачі: кредити, що надаються в разовому порядку; кредити траншами; кредитна лінія;

6) за способом погашення: кредити, що погашаються одним платежем; кредити, що погашаються в розстрочку;

7) за схемою погашення кредиту: кредити з ануїтетною схемою погашення (щомісяця сплачується фіксована сума); кредити зі стандартною схемою погашення (щомісячне погашення рівними частками зі сплатою відсотків на залишок, що зменшується);

8) за відсотковою ставкою: кредити з фіксованою відсотковою ставкою; кредити з плаваючою відсотковою ставкою;

9) за цільовим призначенням: кредити на споживчі цілі; кредити на рефінансування кредитів.

Розміри кредитів, що надаються громадянам України, обмежуються:

1) граничними розмірами, встановленими банком для конкретного виду кредитів;

2) платоспроможністю позичальника, його здатністю повністю й встановлений строк повернути отриманий кредит;

3) вартістю заставленого майна та цінних паперів, що можуть бути надані позичальником (іншою особою) для забезпеченні повернення кредиту з урахуванням виду застави.

Процес кредитування населення включає декілька етапів. Етапи процесу банківського кредитування фізичних осіб представлено на рис. 1.1.

На першому етапі потенційний позичальник отримує необхідну інформацію щодо умов кредитування, вимог до майнового стану та забезпечення за кредитом. Клієнт подає заяву та пакет супровідних документів, аналіз яких здійснюється на наступних етапах процесу кредитування.

На другому етапі кредитний працівник проводить попереднє інтерв'ю з потенційним позичальником, що дозволяє не тільки з'ясувати окремі деталі кредитної заявки, але й скласти своєрідний психологічний портрет позичальника. У ході співбесіди кредитний працівник концентрує свою увагу на базових, ключових для банку питаннях, які можуть бути розподілені за такими групами [33, с. 63]:

- загальні відомості про позичальника;

- питання щодо кредиту (яку суму клієнт планує отримати у позику; на що і як буде використана дана сума; процентна ставка; засоби надання кредиту);

- питання, пов'язані з погашенням кредиту (запланована сума заробітної плати; чи є особи, готові надати гарантію або поручительство, та який їх фінансовий стан);

- питання щодо забезпечення кредиту (яке забезпечення може бути передано у заставу; хто є власником забезпечення; де воно зберігається; чи знаходиться забезпечення під повним контролем позичальника; як була зроблена оцінка майна, що пропонується як забезпечення; які витрати на зберігання забезпечення);

- питання щодо зв'язків клієнта з іншими банками (з якими банками співпрацює клієнт; чи отримував він кредит від інших банків; чи є непогашені позики та який їх характер).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 Етапи банківського кредитування фізичних осіб

Після співбесіди кредитний працівник повинен прийняти дуже важливе рішення: продовжувати роботу з кредитною заявкою цього клієнта або вже на цьому етапі відмовити у видачі кредиту. Якщо пропозиції клієнта не відповідають в якихось аспектах принципам політики та стратегії банку в галузі кредитних операцій, то кредитна заявка має бути відхилена. Якщо ж за результатами співбесіди кредитний працівник приймає рішення щодо продовження роботи з клієнтом, він заповнює відповідний кредитний формуляр та передає його разом із кредитною заявкою та пакетом супровідних документів до підрозділу кредитного аналізу для оцінки кредитоспроможності позичальника.

На третьому етапі здійснюється аналіз кредитоспроможності клієнта, дозволяє виявити фактори ризику, що спроможні призвести до непогашення наданого кредиту в зумовлений термін, і тим самим оцінити ймовірність своєчасного повернення кредиту. Для визначення кредитоспроможності позичальника кредитний менеджер аналізує доходи і витрати клієнта. Для підтвердження розмірів доходів і витрат клієнт надає відповідні документи. В результаті визначається спроможність клієнта здійснювати платежі і погашення основного боргу і відсотків.

На четвертому етапі після безпосередньої перевірки наданих документів останні передаються юридичній службі й службі безпеки банку (перша аналізує подані документи з точки зору правильності оформлення і відповідності діючому законодавству; друга проводить перевірку паспортних даних, місць проживання і роботи позичальника, а також відомостей, вказаних в анкеті). На підставі результатів перевірки і аналізу документів юридична служба і служба безпеки складають письмові висновки та передають їх кредитному відділу. У випадку взяття в заставу об'єктів нерухомості, транспортних засобів або цінних паперів та іншого майна кредитний відділ користується допомогою фахівця банку з питань нерухомості, транспорту або цінних паперів або експерта спеціалізованої організації, які встановлюють ринкову вартість предмету застави, складають відповідний звіт і передають в кредитний відділ.

Після здійснення вищевказаних дій кредитний менеджер складає письмові висновки про доцільність видачі кредиту (відмови у видачі) і погоджує умови надання кредиту з позичальником. Висновки кредитного менеджера, завізоване керівником кредитного відділу, висновки інших служб банку додаються до пакету документів позичальника. Кредитний менеджер подає заявку на розгляд кредитного комітету. Останній розглядає заявку. Протокол його засідання і пакет документів передаються кредитному менеджеру, який інформує позичальника про рішення [10, с. 105].

На п'ятому етапі банк приступає до переговорів з клієнтом про укладання кредитної угоди. Посадова особа, яка веде переговори з клієнтом відносно кредиту, повинна ознайомити його з обов'язковими умовами майбутньої кредитної угоди, без виконання яких позичка не може бути надана, а також з умовами, стосовно яких можливий компроміс. Уклавши кредитний договір, економіст формує кредитну справу позичальника.

Розмір процентної ставки за користування кредитом встановлюється установою банку самостійно залежно від вартості кредитних ресурсів, характеру наданого забезпечення, виду кредиту, попиту та пропозиції на кредитному ринку в конкретному регіоні та інших чинників з таким розрахунком, щоби сума одержаних від позичальника відсотків покривала витрати банку із залучення коштів, необхідних для надання кредиту, й забезпечувала рентабельну роботу установи банку. Протягом часу дії кредитного договору банк має право змінювати рівень процентної ставки за кредит залежно від зміни процентної політики банку та державних органів, в компетенцію яких входить вирішення цих питань, від попиту та пропозицій на кредитні ресурси з оформленням цих змін додатковою угодою. Порядок зміни процентної ставки обумовлюється в кредитному договорі.