Для оцінки ризику ліквідності банки найбільш часто використовують геп-аналіз розривів між активами і пасивами за строками, тобто строками розміщення коштів та строками, на які ці кошти залучені. GAP-аналіз концентрує увагу на незбіганні активів та пасивів банку за обсягами та строками погашення на окремих часових інтервалах. Розробляється з метою проведення оцінки потреби в залученні додаткових коштів для зменшення ризику ліквідності.

Передбачається побудова таблиці, в якій активи та пасиви групуються за строками погашення. Розраховується розрив між активами та пасивами (GAP) за кожним часовим інтервалом. Для кількісного аналізу ліквідності банку встановлюються такі показники: GAP абсолютний як різниця між активами та пасивами за конкретним строком погашення, GAP кумулятивний - різниця між активами та пасивами зростаючим підсумком за визначеними строками. Дані показники мають інформаційний характер та використовуються для порівняння в динаміці.

Для цього статті балансу групуються за наступним строками:

- кошти «на вимогу» та менше 1 місяця;

- від 1 до 3 місяців;

- від 3 місяців до 1 року;

- від 1 року до 5 років;

- понад 5 років.

Аналіз ліквідних активів комерційного банку виконується за допомогою їх групування залежно від строків погашення. За цією ознакою активи банку поділяють на три групи:

- активи з негайним строком погашення (наприклад, до 7 днів);

- активи з фіксованим строком погашення;

- активи з невизначеним строком погашення.

Виконати групування зобов'язань складніше, адже терміни та обсяги вилучення коштів переважно визначаються клієнтами, а не банком. У банківській практиці існують різні підходи до групування пасивів та прогнозування вихідного грошового потоку протягом планового періоду.

За найпростішого підходу до розподілу пасивів за строками зобов'язання банку розглядають без урахування таких характеристик, як рівень осідання коштів за ра-хунками, оборотність чи ймовірність дострокового вилучення за строковими депо-зитами. Отже, зобов'язання враховуються в тій чи іншій групі в повному обсязі. Це дає змогу лише приблизно оцінити вихідний грошовий потік банку. За умови достатньої однорідності ресурсної бази банку застосовування подібного підходу є доцільним.

У разі використання банком різних джерел залучення коштів процес прогнозу-вання вихідного грошового потоку ускладнюється. Аналіз проводиться за допомо-гою більш детального структурування пасивів, що дає змогу одержати точніший прогноз. Крім того, потреба банку в ліквідних коштах визначається з урахуванням рівня осідання та оборотності коштів за кожною групою зобов'язань, а також імовір-ності дострокового вилучення коштів за стабільними джерелами фінансування.

Розрізняють додатній, від`ємний та нульовий геп. Позитивний розрив (додатній GAP ) означає, що активи перевищують пасиви у межах даної строковості і при підвищенні процентних ставок за кредитами. За умови ефективного управління активами банк може отримати додаткові процентні доходи.

Якщо ми маємо від'ємний розрив (від'ємний GAP - А<П), то при підвищенні процентних ставок банк може понести додаткові процентні витрати у разі залучення додаткових коштів для розрахунку за своїми зобов'язаннями, що негативно позначиться на фінансових результатах його діяльності. Збалансована позиція, коли чутливі активи та зобов'язання рівні між собою означає нульовий GAP.

Аналізуючи розриви між активами і пасивами, виникає питання про їх покриття за рахунок залучення коштів або розміщення надлишкових коштів на міжбанківському ринку у найближчий час. Але залучення коштів за допомогою кредитів “овернайт” - це не кращий вихід з даної ситуації. Більш ефективним заходом є залучення депозитів, але це можливо лише за умови підвищення процентних ставок за новими депозитами і потребує більше часу.

У випадку негативного гепу у діапазоні до 30 днів банки, як правило, передбачають залучення коштів: у першій половині періоду за допомогою кредитів “овернайт”, і в цей же час залучення депозитів, які перекриватимуть розрив, що залишився, у другій половині діапазону.

У випадку позитивного гепу передбачено розміщення коштів на міжбан-ківському ринку з подальшим нарощуванням кредитно-інвестиційного портфеля.

На основі «Балансу» на 31 грудня 2011 року проведемо групування статей за їх строками погашення «АБ Полтава-банк».

Таблиця 1.8 Групування зобов`язань банку за строками їх погашення, тис. грн

Показник	На вимогу та менше 1 місяця	1-3 місяців	3 місяців -1 року	1-5 років	Понад 5 років	Усього
Грошові кошти та їх еквіваленти	64999	-	-	-	-	64999
Кошти в інших банках	133010	-	-	-	-	133010
Цінні папери в портфелі банку:
на продаж	917	15000	-	23383	270	39570
до погашення	-	-	-	35000	-	35000
Кредити клієнтам	80089	74645	260551	248021	23728	687034
Інші активи	12841	-	51	4434	156391	173717
ВСЬОГО АКТИВИ	291856	89645	260602	310838	180421	1133330
ЗОБО`ЯЗАННЯ
Заборгованість перед НБУ	-	-	45000	-	-	45000
Кошти інших банків	80040	-	9000	-	-	89040
Кошти клієнтів	266423	86398	269615	80238	175	702849
Випущені боргові цінні папери	-	-	-	50000	-	50000
Субординований борг	-	-	-	10000	-	10000
Інші зобов`язання	11217	38	301	61	22131	33748
ВСЬОГО ЗОБО`ЯЗАНЬ	357680	86436	323916	140299	22306	930636

Після цього складаємо загальну таблицю, яка дає змогу порівняти активи і пасиви з однаковими строками та проаналізувати розрив ліквідності (табл. 1.9).

Таблиця 1.9 Аналіз розриву ліквідності АБ «Полтава-банк», тис. грн

Показник	На вимогу та менше 1 місяця	1-3 місяців	3 місяців-1 року	1-5 років	Понад 5 років	Усього
Активи	291856	89645	260602	310838	180421	1133330
Пасиви	357680	86436	323916	140299	22306	930636
Різниця ліквідності	(65824)	3209	(63314)	170539	158115	202694
Кумулятивна різниця	(65824)	(62615)	(125929)	44610	202725	-
Кумулятивна різниця ліквідності у % вираженні від загальних активів	(5,80%)	(5,50%)	(11,10%)	3,93%	17,88%	-

Дані табл. 1.8 свідчать, що в інтервалах не менше одного місяця та 3 місяців - 1 року, геп має від'ємне значення, і нагромаджені в попередні періоди ліквідні кошти не дають змогу перекрити від'ємний розрив ліквідності в цих періодах, а також в періоді від 1 до 3 місяців, хоча абсолютний геп був додатній. Позитивними є значен-ня інтервалів 1-5 років та понад 5 років, тобто геп додатній і кумулятивний теж.

На основі «Балансу» на 31 грудня 2012 року проведемо групування статей за їх строками погашення «АБ Полтава-банк».

Таблиця 1.10 Групування зобов`язань банку за строками їх погашення, тис. грн

Показник	На вимогу та менше 1 місяця	1-3 місяців	3 місяців -1 року	1-5 років	Понад 5 років	Усього
Грошові кошти та їх еквіваленти	137916	-	-	-	-	137916
Кошти в інших банках	42804	-	-	-	-	42804
Цінні папери в портфелі банку:
на продаж	25866	-	3649	-	270	29785
до погашення	-	-	-	-	-	-
Кредити клієнтам	163852	56248	315568	146355	15697	697720
Інші активи	19132	1	67	3718	147265	170183
ВСЬОГО АКТИВИ	389570	56249	319284	150073	163232	1078408
ЗОБО`ЯЗАННЯ
Заборгованість перед НБУ	-	50000	-	-	-	50000
Кошти інших банків	-	-	-	-	-	-
Кошти клієнтів	272170	101785	292322	103027	700	770004
Випущені боргові цінні папери	-	-	-	-	-	-
Субординований борг	-	-	-	10000	-	10000
Інші зобов`язання	3339	-	-	-	22607	25946
ВСЬОГО ЗОБО`ЯЗАНЬ	275509	151785	292322	113027	23307	855950

Аналогічно складаємо загальну таблицю, яка дає змогу порівняти активи і пасиви з однаковими строками та проаналізувати розрив ліквідності (табл. 1.11).

Таблиця 1.11 Аналіз розриву ліквідності АБ «Полтава-банк», тис. грн.

Показник	На вимогу та менше 1 місяця	1-3 місяців	3 місяців -1 року	1-5 років	Понад 5 років	Усього
Активи	389570	56249	319284	150073	163232	1078408
Пасиви	275509	151785	292322	113027	23307	855950
Різниця ліквідності	-114061	95536	-26962	-37046	-139925	-222458
Кумулятивна різниця	-114061	-18525	-45487	-82533	-222458	-
Кумулятивна різниця ліквідності у % вираженні від загальних активів	-10,57	-1,70	-4,18	-7,62	-20,59	-

Дані табл. 1.11 свідчать, що тільки в інтервалах 1-3 місяці геп має додатне значення, а кумулятивний геп на жаль позитивних значень не ілюструє. Проведений аналіз дає змогу зробити висновок, що в цілому банк має проблеми з ліквідністю у періодах, що аналізуються.

На основі «Балансу» на 31 грудня 2013 року проведемо групування статей за їх строками погашення «АБ Полтава-банк».

Таблиця 1.12 Групування зобов`язань банку за строками їх погашення, тис. грн

Показник	На вимогу та менше 1 місяця	1-3 місяців	3 місяців -1 року	1-5 років	Понад 5 років	Усього
Грошові кошти та їх еквіваленти	37621	-	-	-	-	37621
Кошти в інших банках	211055	11650	-	-	-	222705
Цінні папери в портфелі банку:
на продаж	1014	24852	3650	-	1530	31046
до погашення	-	-	-	-	-	-
Кредити клієнтам	173190	97342	262525	197112	9908	740077
Інші активи	37062	6	50	3259	145146	185523
ВСЬОГО АКТИВИ	459942	133850	266225	200371	156584	1216972
ЗОБО`ЯЗАННЯ
Заборгованість перед НБУ	-	-	-	-	-	-
Кошти клієнтів	395800	123713	315827	112818	706	948864
Субординований борг	-	-	-	-	-	-
Інші зобов`язання	17510	53	278	0	22453	40294
ВСЬОГО ЗОБО`ЯЗАНЬ	413310	123766	316105	112818	33159	999158

Складаємо загальну таблицю, яка дає змогу порівняти активи і пасиви з однаковими строками та проаналізувати розрив ліквідності (табл. 1.13)

Таблиця 1.13 Аналіз розриву ліквідності АБ «Полтава-банк», тис. грн.

Показник	На вимогу та менше 1 місяця	1-3 місяців	3 місяців -1 року	1-5 років	Понад 5 років	Усього
Активи	459942	133850	266225	200371	156584	1216972
Пасиви	413310	123766	316105	112818	33159	999158
Різниця ліквідності	-46632	-10084	49880	-87553	-123425	-217814
Кумулятивна різниця	-46632	-56716	-6836	-94389	-217814	-
Кумулятивна різниця ліквідності у % вираженні від загальних активів	-3,83	-4,66	-0,56	-7,76	-17,90	-

З таблиці (1.13) ми бачимо, що як і в попередньому році додатній геп тільки за одним періодом від 3 місяців - 1 року. Всі інші показники є від`ємними, а також кумулятивний геп і у процентному вираженні від загальних активів згідно (рис. 1.3). Це є негативним явищем роботи АБ «Полтава-банк». Але кумулятивна різниця у відсотках показує, що її розмір не значний по відношенню до загальних активів АБ «Полтава-банк».

Рис. 1.3. Кумулятивна різниця ліквідності (%)

Аналіз ризику ліквідності свідчить про те що банк дотримується усіх нормативів ліквідності та встановлених лімітів кумулятивної різниці ліквідності. Ризик ліквідності є помірним та контрольованим для надходжень та капіталу банку.

Банк приділяє особливу увагу управлінню ризиком ліквідності, тому серед нормативних документів з управління ліквідністю в АБ „Полтава-банк” розроблені та діють Положення про управління ризиком ліквідності (затверджене протоколом засідання Наглядової Ради №13 від 31.07.2011 р.), „План дій на випадок виникнення кризи ліквідності”, який є складовою Положення про роботу банку в кризовій ситуації.

банк ліквідність кошти фінансовий

Розділ 2. Теоретичні основи сутності ліквідності комерційного банку

2.1 Сутність поняття ліквідності комерційного банку

Своєчасність та повнота виконання своїх функцій банківськими установами та банківською системою в цілому значною мірою залежить від їх ліквідності, яка є однією із загальних якісних характеристик діяльності банку, що обумовлює його надійність, стійкість та конкурентоспроможність. У процесі своєї діяльності бан-ківські установи постійно наражаються на ризик ліквідності, тобто ймовірності нас-тання ситуації невідповідності, між попитом і пропозицією коштів та неспромож-ності банку своєчасно й у повному обсязі виконати свої грошові зобов'язання.

Термін "ліквідність" (рідкий) у буквальному розумінні слова характеризує легкість реалізації, продажу, перетворення матеріальних цінностей у грошові активи.

Активи банку залежно від легкості перетворення у грошову форму (в готівку чи кошти на рахунках банку) визначаються як ліквідні чи неліквідні.

Отже, ліквідність у широкому розумінні - це здатність банку швидко і відносно беззбитково погашати наявні фінансові зобов'язання, а у вузькому - авуари, які легко реалізуються і призначені для досягнення вказаної мети (авуари - різні активи: гроші, чеки, векселі, перекази, акредитиви, за рахунок яких можуть бути проведені платежі; засоби банку - каса, коррахунки, цінні папери, що легко реалізуються, які є на його рахунках у закордонних банках в іноземній валюті).

В «Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні» від 28.08.2001 р. № 368 ліквідність банку визначається як здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів, виконання зобов'язань банку та строками і сумами інших джерел і напрямів використання коштів [5]. «На нашу думку, ліквідність банку за своїм призначенням має не лише забезпечити спромож-ність банку своєчасно і в повному обсязі виконувати власні грошові зобов`язання, а й сприяти його розвитку на основі нарощування обсягів операцій відповідно до стратегії розвитку установи та попиту на ринку банківських послуг» [11]. «Проведені термінологічні дослідження дають змогу визначити економічну сутність ліквідності банківської системи, яка, на мошу думку, полягає у забезпеченні своєчасності, повноти і забезпеченості виконання всіх грошових зобов`язань банківської системи та достатності коштів відповідно до потреб розвитку економіки. За таким підходом, як потік, характеризують банківську ліквідність» [5].

Статті активів банку розміщуються в балансі в порядку зменшення ліквідності, тобто можливості їх перетворення на готівку для здійснення платежів.

Тому за ступенем ліквідності активи банку згідно з міжнародними банківськими стандартами можна поділити на три групи:

1. Високоліквідні активи:

- готівкові кошти та банківські метали;

- кошти на кореспондентських рахунках в НБУ;

- кошти на. кореспондентських рахунках в інших банках;

- строкові депозити в НБУ;

- державні цінні папери.

Високоліквідні активи (крім державних цінних паперів) прибутку банку не дають, але вкрай потрібні для його нормального функціонування, оскільки ці кошти необхідні для своєчасних розрахунків банків за своїми зобов'язаннями та зобов'язан-нями своїх клієнтів. Світовий досвід показує, що оптимальне співвідношення між високоліквідними і загальними активами має становити не менше 20 %.

2.Ліквідні (робочі) активи:

- депозити в інших банках строком до одного місяця;

- кредити та інші вкладення зі строком повернення до 30 днів;

- акції та інші цінні папери, куплені банком, що легко реалізуються на ринку;

- вкладення в асоційовані та дочірні компанії.

3.Низько-ліквідні активи:

- середньо і довгострокові кредити, надані банком;

- прострочена і ненадійна заборгованість за позиками (дебітори);

- вкладення у будівлі, споруди та інше нерухоме майно (основні засоби і капітальні вкладення);

- інші активи (участь у підприємствах).

Також слід розрізняти активи, що забезпечують первинну та вторинну ліквідність банку:

- готівкові кошти;

- банківські метали;

- кошти на кореспондентських рахунках, відкритих в НБУ та інших банках;

- строкові депозити, розміщені в НБУ та інших банках;

- боргові цінні папери, рефінансовані та емітовані Національним банком у портфелі банку на продаж та інвестиції;

- боргові цінні папери банку на продаж та інвестиції.

Таким чином, ліквідність банку - це його здатність забезпечувати вчасне та повне виконання своїх зобов'язань.

Баланс банківської установи вважається ліквідним, якщо його стан дає змогу за рахунок швидкої реалізації коштів за активом покривати термінові зобов`язання за пасивом.

Можливість швидкого перетворення активів банку в грошову форму для виконання власних зобов'язань обумовлена рядом факторів, серед яких можна виділити:

- якість активів;

- якість депозитної бази;

- забезпеченість регулятивним капіталом;

- співвідношення активів і пасивів за строками і сумами;

- рівень фінансового менеджменту;

- внутрішня політика банку: створення філій, централізація повноважень і цілей;

- імідж банку;

- економічна та політична ситуація в країні.

Для банку ліквідність має першочергове значення. Саме забезпечуючи ліквідний стан, банк буде платоспроможний. Тому завжди слід пам`ятати про основні принципи вирішення проблеми ліквідності банків (рис.2.1) [5].

Рис. 2.1. Принципи вирішення проблем ліквідності банків

У визначеннях ліквідності банківської системи також розглядається здатність банків забезпечити економіку країни або її потреби достатньою сумою грошової маси, що, по суті, варто розуміти як достатність грошової маси для забезпечення реалізації реального ВВП, яку деякі автори визначають за допомогою коефіцієнта монетизації. Однак цей вимірник нібито забезпеченості економіки країни грошовою масою .має деякі недоліки, які не дозволяють не тільки що вірогідно оцінити забезпеченість економіки країни грошима, але й одержати приблизне значення забезпеченості економіки грошовою масою. Останнє зумовлено тим, що коефіцієнт монетизації - величина обернено пропорційна швидкості руху грошей, вимірюваної як відношення ВВП до грошової маси (М3). Відповідно, з уповільненням швидкості руху грошей грошова маса зростає, однак при цьому коефіцієнт монетизації зменшується і свідчить, що забезпеченість економіки країни грошовою масою зменшується, а це суперечить логіці забезпеченості економіки країни достатньою грошовою масою. До того ж, якщо зменшення коефіцієнта монетизації означає зменшення забезпеченості економіки грошима, то за логікою цього коефіцієнта НБУ необхідно збільшувати грошову масу (яка з уповільненням швидкості руху грошей зростає), отже, збільшувати обсяг й без того надлишкової грошової маси в економіці країни. За таких умов кількісно оцінити достатність (забезпеченість) економіки країни грошовою масою неможливо.

Із цього можна зробити дуже важливий висновок про те, що не достатність забезпеченості економіки країни грошовою масою визначає ліквідність її банківської системи, а інші фактори, серед яких варто назвати, насамперед, здатність (нездатність) банків цієї системи виплачувати на першу вимогу своїх вкладників готівку за своїми обов'язками [13].

Таким чином, кожний комерційний банк повинний самостійно забезпечувати підтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі як аналізу її стану, що складається на конкретні періоди часу, так і прогнозування результатів діяльності і проведення в наступному науково обгрунтованої економічної політики в області формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення і резервів, залучення позикових коштів сторонніх організацій, здійснення активних кредитних операцій [18].

2.2 Сучасні підходи до оцінювання ліквідності комерційних банків

Регулюванню ліквідності банківської системи передує аналіз та прогнозування її поточного стану, який здійснюється центральним банком на щоденній основі. Науковці, серед методів, які використовуються при оцінці ліквідності, виділяють методи внутрішньої та зовнішньої оцінки ліквідності (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 Методи оцінки ліквідності банку

Метод	Суть методу	Застосування
Внутрішні
Коефіцієнтний аналіз ліквідності балансу	Розрахунок співвідношення залишків ліквідних активів і зобов'язань банку, які відображаються в балансі	1. При управлінні ліквідністю у великих банках і банках, де відсутня можливість проводити аналіз платіжних потоків 2. При внутрішньому аналізі - органами контролю, рейтинговими агентствами
Аналіз грошових потоків	Розрахунок на дату, яка аналізується, всіх вхідних і вихідних грошових потоків	1. При управлінні ліквідністю більшістю банків, здатних організувати в себе моніторинг і оцінку грошових потоків, що проводяться банком 2. При зовнішньому аналізі застосовується рідко, оскільки в офіційній звітності банку не має всієї необхідної інформації
Зовнішні
Оцінка величини чистого вибуття зобов'язань банку	Розраховується обсяг ліквідних коштів, які потрібні банку в разі максимального зменшення зобов'язань банку	1. При управлінні ліквідністю середніми банками, які здійснюють велику кількість операцій, за неможливості використання методу аналізу платіжних потоків 2. При зовнішньому аналізі використовується також активно, як і коефіцієнтний метод

До методів внутрішньої оцінки ліквідності належать: коефіцієнтний аналіз ліквідності балансу та аналіз грошових потоків (як різновид - оцінка величини чистого вибуття зобов'язань банку).

До методів зовнішньої оцінки ліквідності належать: оцінка зміни характеристики платоспроможності банку та оцінка величини чистого вибуття зобов'язань банку [15].

Різні коефіцієнти переважно розраховуються як співвідношення між обсягами активів і відповідних зобов'язань. Розрахунок коефіцієнтів ліквідності у вигляді економічних нормативів входить до складу обов'язкової звітності банків і використовується регуляторами для контролю за рівнем ліквідності кредитних організацій.

Виділяють три основні групи коефіцієнтів:

1. Коефіцієнти для розрахунку обсягу і структури зобов'язань банку.

2. Коефіцієнти для визначення обсягу і структури ліквідних коштів, що знаходяться на балансі банку.

3. Коефіцієнти, що дають можливість визначити здатність виконання банком своїх зобов'язань за рахунок ліквідних активів.

Як правило, визначається один (або декілька) основних коефіцієнтів для оцінки ліквідності. Інші слугують додатковими (допоміжними), які допомагають детальніше дослідити той чи інший аспект оцінки ліквідності.(табл.2.2)

Таблиця 2.2 Показники ліквідності

Показник	Алгоритм розрахунку	Економічний зміст показника	Орієнтовне значення
1. Коефіцієнт миттєвої ліквідності		Показує можливість банку погасити коштами з каси і коррахунків зобов'язань за депозитами (Д)	Не менше 20%
2. Коефіцієнт загальної ліквідності		Характеризує максимальну можли-вість банку в погашенні зобов'язань (З) всіма активами (А)	Не менше 100%
3. Коефіцієнт відношення високоліквідних активів до робочих		Характеризує частку високоліквід-них активів (Авл) у робочих активах (Ар)	Не менше 20%
4. Коефіцієнт ресурсної ліквідності зобов'язань		Характеризує забезпечення дохідни-ми активами банку (Ад) його зобов'язань (З)	_
5. Коефіцієнт ліквідного співвідношення виданих кредитів і залучених депо-зитів (з метою визначення незбалансованої ліквідності)		Розкриває наскільки видані кредити (КР) забезпечені всіма залученими депозитами (Д), тобто показує чи є незбалансована ліквідність	70-80%
6. Коефіцієнт генеральної ліквідності зобов'язань		Розкриває здатність банку погасити зобов'язання (З) високоліквідними активами (Авл) і шляхом реалізації майна (Ам)	_

Найбільш поширеним основним коефіцієнтом є коефіцієнт миттєвої ліквідності (Quick, або “лакмусовий папірець”), за яким може здійснюватися факторний аналіз [10].

Використання перелічених та інших показників допомагає всебічно аналізувати потреби й стан ліквідності, а також точніше оцінювати ризик незбалансованої ліквідності банку. Розробивши внутрішньобанківську систему деталізованих показників ліквідності, менеджмент матиме змогу контролювати оперативні дані та планувати діяльність з урахуванням специфіки операцій конкретного банку. Достовірне визначення потреби банку в ліквідних коштах є важливою складовою процесу управління банківською ліквідністю.

Однак коефіцієнтний аналіз не дає інформації щодо строкової структури активів і зобов'язань. Тому найчастіше аналіз ліквідності банку проводиться за допомогою побудови матриці фондування і порівняння вхідного та вихідного грошових потоків протягом певного періоду.

Для подолання недоліків коефіцієнтного методу оцінки ризику ліквідності органам нагляду рекомендується розробляти в доповнення до обов'язкових нормативів інші коефіцієнти з пороговими значеннями, розрахованими з ураху-ванням специфіки діяльності кредитної організації та різних складових ризику [8].

Як правило, при розробленні власних економічних коефіцієнтів застосовується коригування активів та пасивів на можливе додаткове залучення і відтік коштів з урахуванням ризику втрати вкладень. Ризик втрати вкладень банку вираховують за допомогою коригування обсягу активів на суму проблемних активів, при цьому ступінь ризику втрати вкладень банк оцінює самостійно, враховуючи вимоги регулятора щодо формування резервів на випадок можливих втрат банку.

Обсяг можливого припливу та вибуття коштів банк визначає виходячи з прогнозу руху коштів на рахунках клієнтів з урахуванням статистичних даних за попередній період, договірних зобов'язань та розміру невикористаних лімітів на міжбанківське кредитування.

Подібний невикористаний потенціал залучення грошових коштів і прогнозний відтік банківських ресурсів включається до розрахунку коефіцієнтів ліквідності (табл. 2.3) [9]. Така система коефіцієнтів дозволяє отримати більш реалістичну картину ризику незбалансованої ліквідності, на відміну від нормативів, які звичайно встановлюються регулятором.

Інший метод оцінки ризику незбалансованої ліквідності, так званий структурний метод, ґрунтується на оцінці структури активів і пасивів. Завданнями цього методу оцінки є:

1) визначення розміру і якості ліквідних активів і частки нестабільних пасивів банку;

2) визначення їх співвідношення і оцінка рівня ризику надлишкової або недостатньої ліквідності;

3) виявлення інших факторів ризику незбалансованої ліквідності шляхом докладнішого вивчення структури активів і пасивів банку.

Таблиця 2.3 Розрахунок коефіцієнтів ліквідності банку з урахуванням ризику втрати активів та можливих змін в обсязі залучених ресурсів

Порядок розрахунку коефіцієнта	Примітка
Н2.1 = (Лам - ПВ2 + ЗЛам) : (Овм + ЗОвм), де Лам - обсяг наявних у банку високоліквідних активів; ПВ2 - проблемні вкладення банку до запитання; ЗЛам - зміни в обсязі високоліквідних активів;, Овм - обсяг зобов'язань банку до запитання; ЗОвм - зміни в обсязі зобов'язань банку до запитання.	Показує, яку частку зобов'язань до запитання (з урахуванням ризику втрати активів і можливої зміни в обсязі залучених ресурсів) банк в змозі погасити негайно.
Н3.1 = (Лат - ПВЗ + ЗЛат) : (Овт + ЗОвт), де Лат - обсяг наявних у банку ліквідних активів; ПВЗ - проблемні вкладення банку строком до 30 днів; ЗЛат - зміни в обсязі ліквідних активів; ЗОвт - зміни в обсязі зобов'язань банку до запитання і зі строком виконання до 30 днів.	Показує, яка частина зобов'язань зі строком виконання до 30 днів (з урахуванням ризику втрати активів та можливої зміни в обсязі залучених ресурсів) може бути оплачена в цей проміжок часу.
Н4.1 = (Крд - ПВ4 + ЗКрд) : (К + ОД + ЗОД), Де Крд - обсяг кредитних вимог банку зі строком погашення більше року; ПВ4 - проблемні вкладення банку строком більше 1року; ЗКрд - зміна обсягу кредитних вимог банку з строком погашення більше 1 року; ОД - обсягу зобов'язань банку за кредитами, депозитами та борговим інструментам, що обертаються на ринку, до строку погашення яких залишилося більше 1 року; ЗОД - зміна обсягу зобов'язань банку за кредитами, депозитами та борговими інструментами, що обертаються на ринку, до строку погашення яких залишилося більше 1року.	Показує, яка частина довгострокових вкладень банку забезпечена довгостроковими ресурсами (з урахуванням ризику втрати активів та можливої зміни в обсязі залучених ресурсів).

Цей метод застосовується банками для визначення і оцінки факторів ризику для вироблення тактичних управлінських рішень.

Для характеристики структурного методу оцінки ризику найбільше значення має, яким чином здійснюється структуризація активів і пасивів банку і наскільки об'єктивну картину ризику вона дає.

Структуризація може здійснюватися як на підставі усереднених показників (середньомісячних, середньоквартальних і т.д.), так і на підставі щоденних даних. Перший підхід дозволяє оцінити ефективність стратегії банку по управлінню ризиком незбалансованої ліквідності, другий орієнтований на прийняття рішень у режимі реального часу [5].

Як уже зазначалося вище, в банківській практиці існує декілька підходів до структуризації балансу комерційного банку. Традиційно активи розподіляються за ступенем зниження їх ліквідності, а пасиви - за ступенем зростання стабільності. При цьому групуються як балансові, так і позабалансові статті активу і пасиву. Аналіз і оцінка співвідношення одержаних агрегованих груп дають загальну характеристику схильності банку до ризику незбалансованої ліквідності.

При класифікації активів і пасивів банку враховуються строки, які залишилися до погашення відповідних зобов'язань. Для обліку і аналізу співвідношення вкладень і зобов'язань різних строків банки складають календарі платежів. Визначення співвідношення активів і пасивів банку відповідних строків дозволяє виявити наявність ризику недостатньої або надлишкової ліквідності і визначити рівень ризику. Якщо обсяг активів перевищує обсяг відповідних за строком пасивів, то банк наражається на ризик надлишкової ліквідності, навпаки - на ризик недостатньої ліквідності.

Для більш точного аналізу якості активів і пасивів і визначення рівня ризику доцільно періодично аналізувати залежність банку від різних групп клієнтів як по залученню, так і по розміщенню коштів.

Застосування структурного методу вимагає коригування обсягу активів

на обсяг сформованих резервів та використання статистичних даних про повернення депозитів та погашення кредитів у попередньому періоді для більш точної оцінки рівня ризику. Однак це ускладнює методику визначення рівня ризику ліквідності та посилює вплив суб'єктивного фактору на результати оцінки [6].

Перевагою структурного методу є можливість прийняття рішення з управління поточною, середньостроковою та довгостроковою ліквідністю та ризиків, що пов'язані з нею. Ефективність цього методу вища, ніж нормативного, оскільки при застосуванні останнього аналізується співвідношення окремих статей, а при структурному - вивчаються всі статті балансу. Структурний метод оцінки ризику на відміну від нормативного дозволяє крім нормативів миттєвої, поточної та довгострокової ліквідності розраховувати співвідношення активів і пасивів банку з строком погашення до 7 днів, від 7 до 30 днів, понад 30 днів, неліквідних активів і постійних пасивів, а також будь-яких інших статей балансу банку. Таким чином, дані аналізу структурного методу оцінки ризику незбалансованої ліквідності доповнюють результати коефіцієнтного методу.

Одночасне використання результатів нормативного та структурного методів оцінки дозволяє точніше визначити величину ризику незбалансованої ліквідності, виявити фактори, що є визначальними для нього, розробити систему заходів щодо зниження ризику.

Також для оцінювання ліквідності використовують такий показник, як геп, що являє собою розрив між активами і пасивами за строками, тобто строками розміщення коштів та строками, на які ці кошти залучені.

Для цього всі кошти поділяють на:

- кошти «на вимогу»;

- від 2 до 31 дня;

- від 32 до 365 днів;

- більше року.

Якщо пасиви перевищують активи, то геп від`ємний, якщо активи перевищують пасиви, то геп додатній. Ідеальною буде ситуація, коли геп, як різниця між групами активів і пасивів, не має великого додатного чи від`ємного значення, тобто між ними існує збалансованість, і кожна група зобов`язань покривається відповідною групою активних вкладень. Однак на практиці це досягається не завжди. Необхідність заробляти прибутки спонукає банківських управлінців шукати для цього відповідні шляхи. І одним з таких шляхів є «розтягування» строку дії кредитної угоди на тривалий період. Житлові кредити населенню на 10-20 років з погляду ліквідності банку-це ризиковані операції. Жоден український банк не має довгострокових ресурсів для цього, а тому шлях, обраний ними, цілком зрозумілий. Банки мінімізують свої ризики через заставу як матеріалізований інструмент, якому надаються властивості звичайних речей, а саме: можливості вільного обігу та обміну у разі виникнення на це потреби. Застава під іпотечним кредитом у вигляді іпотечного цінного папера вже має ці властивості. Банк може перепродати таку заставу. У перспективі і кредити можуть стати предметом обміну. У міжнародній банківській практиці такі операції дістали назву своп-контрактів [5].

2.3 Підходи до управління ліквідністю комерційного банку

Щоденна робота з підтримки достатнього рівня ліквідності є неодмінною умовою самозбереження та виживання банку. Без якісного управління ліквідністю банк не зможе виконувати свої основні функції щодо обслуговування населення та суб`єктів господарювання, здійснення кредитно-інвестиційної діяльності, тому вирішення проблем підтримки ліквідності повинно мати найвищий пріоритет у роботі менеджменту банку.

З огляду на це, підтримка ліквідності банку, вивчення негативних наслідків її недотримання, аналіз існуючих стратегій управління нею набувають особливого значення в період фінансових криз та нестабільності світових ринків. Однак розв`язання цієї проблеми ускладнюється тим, що сьогодні відсутнє однозначне визначення характеру й напрямів управління банківською ліквідністю. А відтак ці питання потребують додаткового вивчення.

Для якісного та ефективного управління банківською ліквідністю насамперед необхідно з`ясувати, що таке управління ліквідністю - явище, процес, набір інструментів та механізмів або щось інше.

За думкою Ф. Мишкіна, управління ліквідністю - це рішення, що прийняте банком для підтримання достатньої ліквідності активів, аби задовольнити зобов`язання банку перед вкладниками [5].

Джозеф Ф. Сінки управління банківською ліквідністю визначає як процес створення коштів для того, щоб мати можливість сплатити договірні або традиційні зобов`зання за прийнятними цінами в будь-який час [10].

На думку вітчизняних науковців, управління банківською ліквідністю полягає в управлінні кредитними операціями та операціями із залучення коштів банку з метою максимізації прибутку (доходу) шляхом вибору порядку розміщення власних і залучених коштів.

А.В. Шаповалов у своїх наукових розробках визначає управління ліквідністю як процес створення можливостей доступу до коштів, що можуть бути залучені за розумною ціною, і як необхідний час для виконання взятих зобов`зань та здійснення активних операцій [3].

Західні теорії менеджменту розглядають управління ліквідністю як визначальний показник усіх методів розміщення банківських коштів [5].

Отже, з вище наведеного можна зрозуміти, що одностайності щодо визначення сутності управління ліквідністю банку не існує.

Враховуючи теоретичні розробки вітчизняних та зарубіжних науковців, можна зробити висновок що:

1) головною метою управління банківською ліквідністю є забезпечення фінансової стійкості та надійності банку;

2) завданням управління банківською ліквідністю є:

- здійснення діагностики рівня (стану) ліквідності;

- оцінка впливу дії факторів внутрішнього та зовнішнього середовища на банківські ліквідність;

- управління активами, пасивами за термінами погашення, валютами тощо;

- управління вартістю ресурсів, які використовуються для забезпечення ліквідності;

- управління ризиком незбалансованої ліквідності, а також пов`язаними з ними ризиками: процентним, кредитним, валютним, операційним;

- управління грошовою позицією банку;

- прогнозування потреби в ліквідних коштах.

На практиці існує чотири основні теорії управління ліквідністю, які є проявом загальних підходів до управління активами і пасивами банку (рис. 2.2).



Рис. 2.2. Теорії управління ліквідністю

Відповідно до теоії комерційних кредитів, банк може зберігати свою ліквідність у разі, коли активи розміщені в короткострокові кредити, що своєчасно погашаються при нормальному стані ділової кон'юнктури. Тобто, банк повинен видавати кредити підприємствам лише на поповнення оборотного капіталу або під створення товарних запасів та враховувати виключно короткострокові цінні папери. Крім того, суттєво розширили можливість підтримки ліквідності банку процеси розвитку вторинних ринків цінних паперів і деяких видів кредитів (іпотечного, споживчого кредиту). Наприклад, такий механізм як сек'юритизація активів доз-воляє зняти частину ризикових активів з балансу банку і поліпшити його поточну ліквідність шляхом перетворення менш ліквідних активів на більш ліквідні [64].

Основним недоліком теорії комерційних кредитів було те, що вона добре працювала в умовах стабільного розвитку економіки, але не в умовах економічної кризи.

У періоди економічного спаду підприємства зазнають значних труднощів зі збутом своєї продукції, що спричиняє несвоєчасне погашення ними банківських кредитів. У результаті кредитні установи, що надають переважно короткострокові кредити підприємствам на поповнення їх оборотного капіталу, зазнають великих збитків, що, врешті-решт, позначається на ліквідності банків.

Теорія переміщення (трансформації) активів стверджує, що банк може підтримувати свою ліквідність, якщо він постійно має достатню кількість таких активів, що можуть бути легко трансформовані в готівку у будь-який час.

Недолік теорії переміщення активів полягає в обмеженій кількості активів, прийнятних як вторинні резерви банківської ліквідності. Банк, відповідно до цієї теорії, повинен прагнути розширити свої вкладення в активи, які легко перетворюються, однак такі активи практично не приносять доходу. Отже, збільшення частки вторинних резервів у банківських активах обмежує рівень рентабельності банку. Крім того, в період економічних криз вартість навіть першокласних цінних паперів може значно знижуватися.

Загальноприйнятим правилом формування структури банківських активів є наявність фактично в кожного банку активів, що легко трансформуються, так званих резервів ліквідності другої черги. Банки формують свої вторинні резерви ліквідності переважно у вигляді державних цінних паперів.

Якщо недискреційні перетворення активів наперед плануються з метою зіставлення операційних надходжень за договірними вимогами банку з операційними платежами за його зобов'язаннями, то такий підхід до управління ліквідністю називається теорією очікуваного доходу. Суть цієї теорії полягає в тому, що за основу платежів банку в рахунок погашення кредитів приймаються майбутні доходи позичальників. Тобто, акцент у діяльності банку із забезпечення своєї ліквідності робиться на оцінці ділового ризику операцій, що кредитуються. Ця теорія також стверджує, що на банківську ліквідність можна впливати через органі-зацію структури кредитів і інвестицій (вкладень у цінні папери) за строками їх пога-шення, намагаючись зробити так, щоб надходження готівки були регулярними і передбаченими. Портфель, значну частину якого складають кредити, що передба-чають щомісячні або щоквартальні платежі в рахунок погашення основного боргу і відсотків, є ліквідним, оскільки регулярні потоки готівки легко планувати [5].

Теорія очікуваного доходу може бути використана тільки в умовах стабільної економіки, коли більшість підприємств мають стабільний фінансовий стан (коли у банків є можливість відбору надійних позичальників) і загальний рівень попиту на товари і послуги, що вироблюються в економіці, достатньо високий. Тобто, теорія очікуваного доходу використовується на практиці тільки тоді, коли загальний ризик проведення кредитних операцій незначний.

Починаючи з 1960-х рр. банки для розширення своїх операцій почали активно залучати додаткові ресурси з грошового ринку, зокрема: кредити в інших банків (зокрема кредити в центрального банку); кошти, отримані від продажу активів за умови зворотного викупу ("репо-угоди"); кошти, отримані від випуску короткострокових боргових зобов'язань (головним чином депозитних сертифікатів). Строк таких запозичень, як правило, не перевищує одного року.

Метод управління банківською ліквідністю, заснований на мобілізації грошових коштів із зовнішніх (по відношенню до банку) джерел, отримав назву теорія управління пасивами (теорія мобілізації коштів). Можливість для банку здійснювати широке запозичення на грошовому ринку для регулювання своєї ліквідності значною мірою залежить від його кредитоспроможності і репутації.

Широкому застосуванню в банках, для регулювання ліквідності, теорії управління пасивами сприяв процес стрімкого підвищення попиту на банківські кредити при одночасному повільному зростанні бази основних депозитів (строкових і ощадних вкладів, депозитів до запитання).

Підхід до забезпечення банківської ліквідності, заснований на управлінні пасивами, має низку переваг порівняно з методами, що ґрунтуються на управлінні активами. По-перше, він дозволяє банку не змінювати структури активів, що склала-ся. По-друге, банк здатний безперешкодно залучати в необхідних обсягах ресурси із зовнішніх джерел, може мінімізувати свої активи у формі високоякісних (ліквідних), але низькодохідних інструментів. По-третє, шляхом запозичення коштів на грошо-вому ринку банк може уникнути необхідності збиткового продажу своїх довгостро-кових дохідних активів (тобто за ціною нижчою від ціни їх первинного придбання) - боргових цінних паперів, деяких видів кредитів - у випадку, якщо виникла раптова потреба в ліквідних засобах для задоволення законних вимог клієнтів.

Проте метод управління пасивами має й недоліки, основні з них такі. Пасиви, що залучаються ззовні є ресурсами короткострокового характеру. А оскільки банки залучають їх, як правило, для фінансування середньо- і довгострокових вкладень, то підвищується ризик незбалансованості за строками між активними і пасивними банківськими операціями. Це може привести до ситуації тимчасової неплатоспроможності банку, коли коштів, що вивільняються з активних операцій, буде недостатньо для погашення строкових зобов'язань перед вкладниками. Більш того, банк, який постійно залучає ресурси грошового ринку, потрапляє в залежність від його стану (тобто від можливості отримати рефінансування з ринку). У періоди економічних криз, коли всі економічні суб'єкти відчувають дефіцит вільних грошових коштів, у банку може виникнути дефіцит ресурсів для погашення попередніх зобов'язань. І, нарешті, внаслідок високих витрат банку за використання зовнішніх ресурсів знижується рентабельність його діяльності.

На основі аналізу існуючих теорій управління ліквідністю та аналізі банківської практики можливо визначити альтернативні підходи до підтримання платоспроможності банку. Менеджери банку повинні або завжди утримувати необхідний запас ліквідних активів, або мати можливість у разі потреби залучити їх на фінансових ринках [7].

Як показує практика, дрібні і середні банки у своїй роботі з управління ліквідністю в основному управляють активами. Через свою слабо розвинену інфраструктуру і незначну популярність такі банки мають обмежені можливості щодо оперативної мобілізації коштів із зовнішніх джерел. Великі банки мають більший доступ на ринок зовнішніх ресурсів. Вони прагнуть більше спиратися в своїй діяльності на управління пасивами. Широке використання великими банками для регулювання своєї ліквідності методів, заснованих на управлінні пасивами, обумовлено насамперед їх прагненням мінімізувати частку недохідних активів (резервів ліквідності другої черги).

Розділ 3. Критична оцінка управління ліквідностю АБ «Полтава-Банк»

3.1 Прогнозування потреби в ліквідних коштах АБ «Полтава-банк»

Сучасні умови ведення банківського бізнесу потребують від менеджменту банку розроблення нових та ефективного застосування перевірених часом підходів до управління ліквідністю, відповідних захисних заходів для зменшення негативного впливу на її рівень, зважаючи на швидкозмінність і нестабільність перебігу економічних процесів та необхідність постійної підтримки належного рівня фінансової стійкості банку [21].

Важливою складовою ефективного регулювання ліквідністю є прогнозування ліквідності центральним банком. Прогнози ліквідності дають змогу центральному банку вирішити, яку кількість ліквідності необхідно забезпечити або поглинути на ринку щоденно для згладжування небажаних коливань в попиті й пропозиції. Метою згладжування коливань є створення стабільних умов ліквідності та управління центральним банком операційною ціллю, якою найчастіше є короткострокова ставка на грошовому ринку.

Чітка і ефективна організація процесу прогнозування ліквідності є необхідною для створення точних і своєчасних планів центрального банку з регулювання ліквідності, зумовлює ефективність прийнятих рішень щодо застосування тих чи інших інструментів монетарної політики. Прогнози ліквідності повинні бути організовані як повторюваний процес на щоденній основі, а також у коротко-та середньостроковому періоді, при якому кожнанова інформація відразу включається до складу. Горизонти й інтервали прогнозування ліквідності відрізняються залежно від інституційної системи країни. У банківських системах із використанням резервних вимог, як інструментів монетарної політики, короткостроковий горизонт прогнозування включатиме як мінімум поточний період зберігання резервів. Важливим є використання належних методів прогнозування ліквідності, але вирішальними є наступні фактори [17]:

- тримання інформації з різних джерел і гарантування своєчасності даних;

- нагляд за сумісністю прогнозованих компонентів;

- створення плану загальної ліквідності, який щоденно оновлюється;

- оцінювання помилок прогнозів.

У практиці світової банківської справи поки не знайдено всеосяжної формули або набору нормативів, які б достатньо точно визначали потребу комерційних банків у необхідних ліквідних коштах.

Керівництво банків постійно приділяє велику увагу питанням ліквідності, проте дотепер немає доступної і повсюдно прийнятної формули для визначення потреб банку в ліквідних коштах. Необхідна сума ліквідності окремо узятого банку залежить від коливань загальної суми внесків і попиту на кредит.

У свою чергу, ці коливання залежать від становища в економіці тієї чи іншої країни, де постійно відбуваються зміни: програмно-цільові, випадкові, сезонні, циклічні довгострокові й ін.

Випадкові зміни і їхні масштаби важко передбачити, оскільки вони не слідують якійсь устояній схемі, проте вони, безумовно, впливають на рівень внесків і потреби в кредитах. Прикладами випадкових подій можуть служити страйки, наслідки таких катастроф, як землетрус, повінь, паніка в період війни, а так деякі неординарні економічні або політичні дії.

Сезонні зміни, прямо пов'язані зі зміною сезонів, відрізняються від випадкових тем, що повторюються щорічно. Згодом звична для сезону ситуація може трохи змінюватися. Банк, розташований у сільській місцевості, зіштовхується з зростанням внесків восени після збору врожаю і з великим попитом на кредит навесні. Потреба в кредитах на будівництво в літні місяці звичайно вище, чим зимою. Чинником, що визначає сезонність, є, безумовно, погода, але впливають також і традиції: прикла-дом може служити збільшення роздрібних продажів у грудні напередодні різдва.

Циклічні зміни ще сутужніше передбачати, чим сезонні. У період спаду ділової активності попит на кредити і внески скорочуються.Проте остаточний вплив на банківську систему в У. у цілому буде залежати від дій Національного банку по здійсненню грошово-кредитної політики.

Довгострокові коливання або тенденції діють протягом більш тривалого періоду, чим окремий економічний цикл. Вони можуть охоплювати декілька циклів і є результатом таких короткострокових і довгострокових чинників, як зрушення в споживанні, заощадженнях, інвестиційному процесі, чисельності населення і зайнятих, технічному рівні виробництва.

Цілком очевидно, що на рівень банківських вкладів впливають багато економічних чинників, що роблять планування ліквідності вкрай необхідним.

У розрахунках потреби в ліквідних ресурсах на той або інший період банк може виходити з очікуваних змін рівня внесків і кредитів щодо даного базисного періоду. На динаміку ліквідності або надлишку резервів впливають три чинники:

- придбання або втрата коштів у зв'язку зі збільшенням або зменшенням внесків;

- те ж у зв'язку зі зростанням або скороченням кредитів і/або інвестицій; * збільшення або зменшення розміру обов'язкових резервів унаслідок зростання або скорочення внесків [21].

Якби можна було цілком точно передбачити зміни суми внесків і попиту на позички й інвестиції, то проблема визначення необхідних ліквідних засобів значно спростилася б. Незважаючи на складність завдання, банки повинні намагатися прогнозувати об"єм внесків і кредитів.

Прогнозуючи рівень внесків і позичок, ці банки покладаються в основному на свій минулий досвід. Масштаби можливих коливань у рівні внесків і кредитів часто можуть підказати графіки і таблиці середньомісячних даних за декілька років або за період економічного циклу.

Але яким би не був банк, великим або невеликим, при прогнозуванні його потреб у ліквідних ресурсах необхідно враховувати як місцеві, так і загальнонаціональні аспекти. На місцевому рівні в увагу приймаються в першу чергу вид, джерело і ступінь стабільності внесків. Прийнято вважати, що ощадні вклади більш стабільні в порівнянні зі строковими вкладами, а строкові вклади - у порівнянні з вкладами до запитання. Це, як правило, справедливо у відношенні окремих рахунків, але не завжди вірно, коли мова йде про сукупні внески банку. Вклади до запитання, що складаються з множини невеличких і середніх рахунків, у цілому більш стабільні, чим ті ж внески, але складаються з рахунків декількох великих ділових фірм або індивідуальних вкладників, тому що збігу коливань залишків на рахунках більш ймовірно лише для дуже небагатьох ділових фірм.

Причиною сезонних коливань внесків і кредитів є головним чином недостатня диверсифікація економічної діяльності в районі операцій банку. Не рідкість, коли економіка окремого району майже цілком залежить від однієї або деяких галузей, що виробляють суміжні товари.

Хоча більшість банків в Україні відносяться до категорії дрібних підприємств і здійснюють операції в межах обмеженого економічного району, на їхню діяльність впливають і чинники, що виникають далеко за його межами. Наприклад, міри грошово-кредитної і податкової політики відчуваються спочатку у великих центрах грошового ринку, але рано чи пізно вони торкаються всіх банків. Жодний банк, яким би малим і віддалений він не був, не може уникнути впливу політики грошово-кредитної рестрикції.

Отже, керівництво кожного банку повинно бути в курсі загальнонаціональних тенденцій, коли банківська система і кожний окремий банк зіштовхуються з обмеженістю вільних коштів, необхідних для надання нових кредитів. Проблема ліквідності може стати при цьому критичною, оскільки попит на кредит у цей момент по темпах зростання звичайно обганяє внески. Процентні ставки можуть зрости до надзвичайно високого рівня. Якщо банк має у своєму розпорядженні достатню ліквідність для задоволення попиту на кредит, він може з вигодою використовувати високий позичковий відсоток і збільшити тим самим свій прибуток. Якщо ж ліквідних коштів мало, банк змушений буде або відмовитися в наданні кредитів, що обіцяли високий прибуток, або ж реалізувати менше ліквідні цінні папери з втратою на курсі, щоб покрити попит на кредит із боку своїх клієнтів.

Таким чином, очевидно, що на рівень банківської ліквідності впливають багато економічних і інших чинників, у зв'язку з чим питання розрахунків, планування і управління стають найважливішими напрямками в діяльності комерційних банків.