Банківський механізм кредитування підприємств

4969

4050

3916

-1053

-21,2

Кредити, забезпечені грошовими коштами

738

1931

185

-553

-74,9

Незабезпечені кредити

3752

18563

34391

30639

816,6

Всього кредитів

64270

94260

109211

44941

69,9

Дані табл. 2.14 свідчать, що кредити ПАТ «Державний ощадний банк України», які забезпечені обладнанням та іншим рухомим майном та майновими правами, - це найбільш поширений вид забезпечення кредитного портфеля досліджуваної банківської установи. У 2013 р. частка кредитів ПАТ «Державний ощадний банк України», які забезпечені обладнанням та іншим рухомим майном та майновими правами, становила 46,8%, у 2014 р. - 42,4%, у 2015 р. - 34,2%.

Частка кредитів ПАТ «Державний ощадний банк України», які забезпечені нерухомим майном та майновими правами на нього, становила у 2013 р. 38,5%, у 2014 р. - 31,6%, у 2015 р. - 30,5%.

Частка кредитів ПАТ «Державний ощадний банк України», які забезпечені державними борговими цінними паперами та гарантіями державних органів, становила у 2013 р. 7,7%, у 2014 р. - 4,3%, у 2015 р. - 3,6%.

В той же час частка кредитів, забезпечених грошовими коштами ПАТ «Державний ощадний банк України» складала 1,1% у 2013 р. 2,0% - у 2014 р., 0,2% - у 2015 р.

Таблиця 2.15

Динаміка структури кредитів ПАТ «Державний ощадний банк України» залежно від видів забезпечення, 2013-2015 рр. [108]

Види кредитів	2013	2014	2015
	млн. грн.	%	млн. грн.	%	млн. грн.	%
Кредити, забезпечені обладнанням та іншим рухомим майном та майновими правами на нього	30062	46,8	39954	42,4	37378	34,2
Кредити, забезпечені нерухомим майном та майновими правами на нього	24750	38,5	29762	31,6	33342	30,5
Кредити, забезпечені державними борговими цінними паперами та гарантіями державних органів	4969	7,7	4050	4,3	3916	3,6
Кредити, забезпечені грошовими коштами	738	1,1	1931	2,0	185	0,2
Незабезпечені кредити	3752	5,8	18563	19,7	34391	31,5
Всього кредитів	64270	100,0	94260	100,0	109211	100,0

Станом на 31.12.2015 р. та 31.12.2014 р. максимальний кредитний ризик за кредитами, наданими клієнтам, становив суму у розмірі 65462 млн. грн. та 70236 млн. грн., відповідно. Станом на 31.12.2015 р. та 31.12.2014 р. кредити в сумі 64235 млн. грн. (59%) та 54249 млн. грн. (58%), відповідно, були надані десятьом позичальникам або групам позичальників, що становить значну концентрацію. Станом на 31.12.2015 р. та 31.12.2014 р. пов'язаному державному підприємству Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» було надано такі кредити (табл. 2.16). Станом на 31.12.2015 р. та 31.12.2014 р. кредити, надані пов'язаному державному підприємству Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у сумі 15208 млн. грн. та 15104 млн. грн., складали 14% та 16%, відповідно, від загального кредитного портфеля до вирахування резерву на покриття збитків від знецінення, що становить значну концентрацію операцій на одного позичальника та по операціях з пов'язаними сторонами.

Таблиця 2.16

Обсяг кредитів, наданих ПАТ «Державний ощадний банк України» державному підприємству Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», 2014-2015 рр.

Назва	Відсоткова ставка, %	Дата погашення	2014	Відсоткова ставка, %	Дата погашення	2015
Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»	13,5	31.03.2015	10373	23,0	9.06.2020	10456
Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»	17,5	31.03.2015	2730	23,0	9.06.2020	2742
Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»	17,5	31.03.2015	2001	23,0	9.06.2020	2010
Всього			15104			15209

Здійснивши аналіз обсягу, складу та структури кредитного портфеля ПАТ «Державний ощадний банк України», доречно відмітити, що відновлення кредитування в досліджуваній банківській установі відбувається поступово, в 2015 р. спостерігається тенденція до зростання обсягів банківського кредитного портфеля. Це є позитивним та закономірним явищем, проте слід наголосити увагу на тому, що зростання банківського кредитного портфеля вимагає від керівництва банку більш ретельного контролю за процесом кредитування. Аналіз обсягу, складу та структури кредитного портфеля банківської установи сприяє виявленню та недопущенню помилок і прорахунків, дозволяє виявити слабкі та сильні напрями кредитної діяльності комерційного банку. Для вдосконалення дослідження динаміки обсягу, складу та структури банківського кредитного портфеля необхідно не тільки аналізувати результати кредитної діяльності, але й пов'язувати їх з прогнозами на майбутнє.

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В БАНКІВСЬКОМУ МЕХАНІЗМІ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

3.1 Аналіз можливостей електронних автоматизованих інформаційних систем у банках

Історично протягом 90-х років минулого століття розвиток автоматизованих інформаційних систем, зорієнтованих на роботу з фінансовою інформацією, ішов двома основними напрямами.

Перший - це автоматизація основних облікових функцій. Представниками першого напряму були системи типу «Операційний день» для кредитних установ і бухгалтерські системи типу «1С: Бухгалтерія» для підприємств. За принципами і концепціями побудови це були схожі продукти, які дозволяли вводити проведення й отримувати на цій основі баланс і набір основних бухгалтерських звітів. Другий напрям - автоматизація окремих ділянок роботи, створення спеціалізованих робочих місць (АРМ). При цьому відповідні системи були прив'язані до фактичної реалізації окремих задач і рідко являли собою комплексні рішення з автоматизації взаємопов'язаних технологічних операцій.

Спеціалізовані програмні продукти такого типу забезпечували лише автоматизацію бухгалтерського обліку, не вирішуючи завдань комплексності автоматизації, автоматизації документообігу, автоматизації бізнес-задач. Тому, незважаючи на здійснену «комп'ютеризацію», працівникам банків, комерційних організацій і підприємств доводилось обмінюватися великою кількістю паперових документів. Ці системи передбачали багаторазове введення тієї ж самої інформації. Крім того, порядок обробки того чи іншого документа не був чітко формалізований і, відповідно, під час виконання фінансових операцій вирішальним був людський фактор.

Банк як комерційне підприємство створений для того, щоб: задовольняти теперішні і прогнозувати майбутні вимоги клієнтів; забезпечити оптимальну комерційну діяльність; сформувати кадровий склад і створити для нього умови і стимули для роботи. Отже, в основу роботи банку закладено основну мету - на основі якісного обслуговування клієнтів отримувати максимальний прибуток. Досвід використання інформаційних технологій у банківській сфері дозволяє стверджувати, що без передових методів обробки інформації і без застосування новітніх систем комунікацій банк просто не може існувати.

На початкових етапах трансформації економіки більшість банків працювали ефективно без залучення значних інтелектуальних інвестицій. Автоматизовані банківські системи на цьому етапі (ОДБ, САБ, АБС) виконували свою місію - автоматизували облікові операції щодо надання послуг і тим самим полегшували функціонування банківської бухгалтерії.

Однак на той час вони не були ефективними засобами для аналізу діяльності і управління фінансовими ресурсами банку.

Перші програмні комплекси, що обслуговували поточну внутрішньобанківську діяльність (ОДБ, Операційний день банку), були створені і впроваджені в банківську практику одночасно із запровадженням системи електронних платежів НБУ, тобто на початку 90-х років минулого століття, і їхнім основним завданням була автоматизація обігу платіжних документів усередині банку та обмін електронними платіжними документами із системою електронних платежів.

Отже, термін Операційний день банку є характерним для 90-х років - на етапі становлення автоматизації вітчизняних банків. До функцій операційного дня банку входили автоматизація обліку руху коштів на рахунках клієнтів і складання бухгалтерського балансу, а саме: відкриття і закриття особових рахунків; контроль залишків на особових рахунках; щоденне відображення операцій за розрахунково-грошовими документами в реєстрах аналітичного і синтетичного обліку; облік сум нез'ясованих платежів, які не можуть бути зараховані за призначенням; нарахування процентів на залишки та обороти, позики і депозити, а також процентів за обслуговування; складання й передавання витягів із розрахункових і поточних рахунків клієнтів; підготовка файлів для передавання до системи міжбанківських розрахунків через спеціальне автоматизоване робоче місце (АРМ НБУ) засобами електронної пошти; складання і друк вихідних форм, які відображають стан бухгалтерського обліку на звітну дату (головна бухгалтерська книга, баланс денний, місячний, річний тощо).

До середини 1990-х років такий рівень автоматизації задовольняв банківські установи. Банківські технології не були ще остаточно сформовані, і системи автоматизації банків того часу цілком відповідали станові ринку та його можливостям. Розробники створювали для банківських установ вузькоспеціалізовані і, на перших етапах, розрізнені, не пов'язані між собою модулі. Якість системи для банків на той час не була основним критерієм. Стояло завдання якомога скоріше автоматизувати «гарячі ділянки» банківської роботи.

Перехід банків на міжнародні принципи бухгалтерського обліку і звітності дозволив визначити основні вимоги щодо корисності інформації як для зовнішніх, так і для внутрішніх користувачів. Це, передусім, доцільність інформації, яка визначається її характером, а також її достовірність і надійність. Особливого значення набуває своєчасність отримання інформації. Усе це вимагало від банків наявності потужної автоматизованої інформаційної системи, яка дозволила б об'єднати та оптимізувати наявні системи обліку з метою їх використання для управління.

Практика впровадження автоматизованих систем показала, що багато банків наражається на серйозні труднощі при спробі автоматизувати проведення операцій і методів їх обліку. До останнього часу автоматизація банківської діяльності в Україні розвивалася в основному шляхом раціоналізації технології отримання та обробки облікової інформації, зниження її трудомісткості. Однак можливості такої автоматизації дуже обмежені. Це пояснюється тим, що методологія та організація обліку донедавна формувалися переважно для ведення обліку вручну.

Спроба автоматизувати таку технологію призводить до того, що інформаційні потоки нової системи суттєво ускладнюються, дані дублюються, а можливості аналізу представлені надто слабо або взагалі відсутні. Як наслідок, нова система виконувала тільки реєстрацію банківських операцій, що було малоефективним. Прикладом такої автоматизації може служити ситуація з проведення касових операцій. Спроба побудувати нову технологію на основі вимог Інструкції № 1, за час існування якої помінялося кілька поколінь техніки, заздалегідь була приречена на невдачу.

У міру розвитку банківських та інформаційних технологій ставало зрозумілим, що бухгалтерський облік - це далеко не єдина мета автоматизації банків.

Підвищення вимог клієнтів до якості обслуговування, значне розширення спектра банківських послуг, розвиток банківської справи і становлення менеджменту в банках - усе це визначило тенденцію до розподілу праці навіть щодо найпростіших операцій. Навіть невеликому банку стало недоцільно обмежуватися автоматизацією робіт тільки операційного дня, оскільки зростала складність і обсяг взаємодії між різними службами банку.

Сьогодні одну банківську операцію виконують іноді кілька працівників, кожний з яких відповідає лише за свою ділянку роботи (під «відповідальністю» мається на увазі, що кожний співробітник отримує доступ тільки до певної інформації і виконує тільки дії, визначені посадовими інструкціями). При цьому адміністратор системи повинен мати можливість на своєму робочому місці простежити всю історію виконання певної операції.

Операція - ключове поняття сучасної банківської технології. Виконавець на своєму робочому місці не формує проведення, а здійснює операції над документами (контроль, позиціонування, оформлення угод, нарахування процентів тощо), які містяться в спеціальних списках, котрі відображають певну стадію обробки. Усі облікові дії здійснюються в системі автоматично. Актуальною стала проблема побудови повноцінного технологічного ланцюга електронного документообігу. Спроби підтримати таку технологію роботи в системі, побудованій за принципом Операційного дня, значною мірою ускладнювали її як з погляду розробки, так і впровадження, а також подальшого супроводження. Зрозуміло, що при цьому зростали і трудовитрати, що інколи гальмувало розвиток банку.

Окрім того, із розширенням списку послуг і кількості виконуваних операцій збільшувався і обсяг даних, який потрібно було зберігати і обробляти в системі автоматизації банку.

Все це примусило розробників усвідомити доцільність переходу на нові програмно-апаратні платформи.

Сьогодні ситуація в банківському секторі докорінно змінилася. В умовах гострої конкурентної боротьби за споживача виживають і успішно діють тільки ті банки, які, детально аналізуючи ситуації, сконцентровують свої зусилля на одному або кількох напрямах діяльності, що мають приносити банкові максимальний прибуток. Очевидно, що «старі» системи автоматизації банківської діяльності (САБ) не можуть допомогти керівництву банку в прийнятті правильних стратегічних і тактичних рішень. У процесі діяльності банк оперує великими обсягами даних, що мають форму первинних документів (угод, платіжних доручень, векселів тощо - єдиного джерела інформації про виконання будь-якої банківської операції) і звітів (похідні від первинних документів). Різноманітність звітів необхідна для успішного управління фінансовими ресурсами банку, взаємодії з клієнтами, державою, іншими організаціями, персоналом, акціонерами банку тощо.

Завдання банківських систем нового покоління - забезпечити введення максимальної кількості первинних документів і випуску такої ж кількості звітів різного характеру.

З цього погляду сучасну банківську інформаційну систему слід розглядати як трирівневу структуру: база даних; сховище даних; система оперативної обробки трансакцій - OLTP (Online Transaction Processing) і система побудови сховища даних і проведення аналізу для прийняття управлінських рішень - OLAP (On-line Analytical Processing) (рис. 3.1).

Рис. 3.1 Трирівнева структура банківської інформаційної системи

OLTP - це онлайнова технологія обробки трансакцій (введення документів, виконання операцій) і організація СУБД. ОLAP- технологія побудови сховища даних і їх аналізу для формування звітів, на основі яких приймають рішення. При цьому база даних призначена для допомоги користувачам виконувати повсякденну роботу, в той час як сховище даних призначено для прийняття рішень. Наприклад, оприбуткування готівкових коштів у касу банку і виписування прибуткового касового ордера здійснюється з використанням бази даних, призначеної для обробки трансакцій, а аналіз фінансового стану клієнта банку на основі статистичної обробки щоденних залишків на рахунках клієнтів і оборотів на цих рахунках здійснюється з використанням сховища даних. Окрім цього, база даних постійно змінюється у процесі роботи користувача, а сховище даних відносно стабільне: дані в ньому зазвичай поновлюються згідно з розкладом (наприклад, щодня, щотижня - залежно від потреб). Окрім того, сховище може поповнюватися за рахунок зовнішніх джерел, наприклад, статистичних звітів. В ідеалі процес поповнення - це просто додавання нових даних за певний період часу без змін попередніх даних. При цьому база даних є джерелом даних для сховища.

Банківські інформаційні системи розвиваються в Україні разом з удосконаленням банківської структури. Функціонально банк можна уявити як триєдину структуру - фронтальний банк (front office), внутрішній банк (back office), управління (middle office).

Front office - це програмно-технічні засоби і модулі інформаційної системи, що забезпечують швидке і зручне введення інформації до бази даних, її первинну обробку і будь-яку зовнішню взаємодію банку з клієнтами, іншими банками, торговими підприємствами тощо. Розвиток фронт-офісної технології банки прагнуть посилити за рахунок онлайнових технологій (on-line - це режим, за якого реакція на ініціалізовану трансакцію, з погляду клієнта, здійснюється миттєво - за частки секунд, а результат її виконання оформляється технологічно як невід'ємна частина самої трансакції). Головна причина розвитку on-line операцій - це на 8% зменшення витрат, на 10% підвищення конкурентоздатності, на 15% зростання кількості нових клієнтів, на 65% зростання ймовірних заощаджень клієнтів, на 2% забезпечення консолідації активів.

Back office - це та частина організаційної структури банку, яка здійснює обробку документально відображених операцій фронтального банку (робота з кредитами, депозитами, цінними паперами, платіжними картками тощо).

Middle office - це програмно-технічні засоби і модулі інформаційної системи для ведення фінансового та управлінського обліку. Ця структурна частина банку забезпечує інформаційний обмін між усіма учасниками фінансового життя банку і тим самим створює базу даних для прийняття управлінських рішень.

Перед працівниками front office, middle office і back office банку стоять різні завдання і, відповідно, принципи функціонування цих підрозділів суттєво відрізняються. Саме тому сучасна система автоматизації банку до кожного з офісів повинна мати індивідуальний підхід, що забезпечується модульним принципом її побудови.

Отже, створення якісно нового банку на базі триєдиної структури - основа нового підходу щодо побудови сучасних систем. Сьогодні на зміну Операційному дню банку прийшли мультивалютні САБД - системи комплексної автоматизації банківської діяльності, в яких можна виокремити: САБО - систему автоматизації банківських операцій; САФГД - систему автоматизації фінансово-господарської діяльності.

Оскільки ефективна діяльність будь-якої організації в досягненні поставлених цілей багато в чому визначається якістю управління, усе це вимагає не стільки змін у системі управління банку, скільки переходу на якісно нові принципи менеджменту. На перший план зараз виходять проблеми методичного, правового, організаційно-технологічного забезпечення нових банківських технологій, потрібних кожній професійній фінансовій організації, що здатна прогнозувати свій фінансовий стан при розвитку або згортанні тієї або іншої послуги. Для цього треба мати чітко описані бухгалтерські та інформаційні моделі цих послуг і методики розрахунку їхньої ефективності. Рівень моделювання діяльності банку вимагає готовності банку до гнучкої зміни структури, кадрового складу, конфігурації програмно-технологічного комплексу. Усвідомлення необхідності і психологічна готовність банку до такого рівня роботи сформують наступну стадію розвитку банківських інформаційних систем.

3.2 Використання інформаційних систем у банківському механізмі кредитування підприємств

Інформаційні системи у банківському механізмі повинні бути інтегрованими. Інтегрована - це така система, що побудована на загальносистемних принципах й охоплює всю сукупність банківських задач. Вона вирішує питання автоматизації комплексно з урахуванням інформаційних і функціональних зв'язків. Як будь-яка система, автоматизована банківська система (АБС) може бути представлена у вигляді певної сукупності підсистем. До складу АБС входять забезпечуючі та функціональні підсистеми.

Забезпечуючі підсистеми об'єднують в собі всі види ресурсів, необхідні для функціонування системи. До їх складу відносяться такі підсистеми: інформаційного, програмного, математичного, технічного, лінгвістичного та організаційно-правового забезпечення.

Інформаційне забезпечення (позамашинне та внутрімашинне) - це сукупність уніфікованих форм первинних документів, систем класифікації і кодування та методів їх застосування в банківській діяльності, а також файли даних, що зберігаються у базі даних і використовуються для автоматизованого вирішення функціональних задач.

Технічне забезпечення - це комплекс технічних засобів, який включає до свого складу обчислювальну техніку та засоби збору і передачі даних для інформаційного обміну як всередині банку, так і при взаємодії з іншими банками та клієнтами.

Математичне забезпечення являє собою сукупність алгоритмів та економіко-математичних моделей, які характеризують процедури обробки даних та формування бухгалтерської і статистичної звітності.

Функціональні підсистеми об'єднують блоки, комплекси та окремі задачі, які реалізують певні банківські функції. Перелік функцій, які реалізуються банківською системою, можна розподілити на дві частини: обов'язкові та допоміжні. До перших слід віднести ті функції, які мають місце у будь-якому комерційному банку. Набір допоміжних функцій залежить від спеціалізації банку.

Функціональні підсистеми виокремлюють, виходячи з певних ознак управління. Враховуючи багатоаспектність банківських завдань, виникає проблема декомпозиції АБС на функціональні підсистеми. Функціональна підсистема - це певна частина загальної системи управління, яка виділена відповідно до спільності функціональних ознак управління. Основою для функціональної декомпозиції можуть бути такі характеристики: функція, період і об'єкт управління.

Функціональна структура АБС. Автоматизована банківська система повинна забезпечувати:

- автоматизацію внутрібанківської діяльності, і насамперед внутрiбанкiвських операцій, пов'язаних з обробкою платіжних та інших документів у тих підрозділах банківської установи, які працюють безпосередньо з клієнтами;

- автоматизацію виконання мiжбанкiвських розрахунків та інших зовнішньо-банківських операцій;

- автоматизацію фінансових операцій в межах міжнародного банківського бізнесу.

Зрозуміло, що автоматизація цих процесів повинна доповнювати одна одну і бути взаємозв'язаними. Автоматизація кожного з них має свою специфіку й особливості і є доволі складною проблемою з високим рівнем автономності.

АБС характеризується великим спектором інформаційних зв'язків із зовнішнім середовищем, в ролі якого виступають клієнти банку, інші банки, фінансові та державні органи. Загальну структурну схему побудови АБС представлено на рис. 3.2.



Рис. 3.2 Структура схеми АВБ, в т.ч. підсистеми «Управління кредитними ресурсами банку»

Зосередимо свою увагу на підсистемі «Управління кредитними ресурсами банку».

В межах підсистеми «Управління кредитними ресурсами банку» працівники кредитного відділу банку мають можливість виконувати такі основні функції:

- аналіз фінансового стану позичальника, визначення його кредитоспроможності та оцінка ризику при кредитуванні;

- формування та облік кредитних договорів;

- ведення та коригування розпоряджень на оплату кредитів;

- ведення та коригування строкових зобов'язань на погашення кредиту;

- ведення та коригування процентних ставок та графіків оплати процентів по кредитному договору;

- нарахування процентів по кредиту та облік їх сплати;

- облік та контроль погашення кредитної заборгованості;

- аналіз кредитного портфеля, класифікація кредитів та визначення розміру резервування.

Підсистема «Управління кредитними ресурсами» має бути інтегрована з іншими функціональними підсистемами банку, зокрема з підсистемою, у якій виконують бухгалтерські проведення при наданні кредиту та при погашенні суми основного боргу і відсотків по ньому.

РОЗДІЛ 4. Основні напрями удосконалення банківського механізму кредитування підприємств

4.1 Удосконалення інфраструктури банківського механізму кредитної підтримки підприємств

Світова практика ведення бізнесу свідчить про те, що для вирішення проблем, що накопилися, необхідна виважена ефективна політика держави у сфері кредитування. Система кредитування підприємств повинна мінімізувати державне регулювання кредитування і підвищити зацікавленість комерційних банків в інвестуванні ресурсів аграріїв. Так, Л.В. Кузнєцова. [36] визначає, що при удосконаленні фінансування підприємств необхідно скорочувати пряме втручання держави, а стимулювати інтерес її фінансово-кредитної системи до галузі.

Отже, досвід розвинутих країн свідчить про доцільність розробки програми по розвитку мережі установ для наданні кредитів підприємствам. Її підготовка та впровадження вимагає кропіткої роботи з удосконалення інституційного, законодавчого та регулятивного середовища фінансового сектора, зокрема, таких його компонентів, як іпотечне кредитування, кредитне бюро, кредитний рейтинг, лізингові операції тощо.

Г.С. Панова пропонує створити спеціальний фонд, який виступатиме гарантом і сплачуватиме частину відсотків за користування кредитами. Схема створення фонду на місцевому рівні має ряд переваг завдяки: спрощенню доступу підприємств до одержання кредитів і гарантій; виділенню кредитів ефективнішим власникам, адже на місцевому рівні їх краще визначити; зниженню навантаження на державний бюджет; підвищенню зацікавленості надавача гарантій, оскільки розвиток регіону є сферою регулювання саме місцевого самоврядування; розвитку пріоритетних для регіону галузей тощо. Частина відсотків, які сплачуватимуть за користування кредитами, мають залежати від строку кредитування та напряму використання коштів. Контроль за цільовим використанням та його ефективністю здійснюватиме безпосередньо фонд. При цьому перевагу в наданні кредитів слід віддавати господарствам, де кредитні ресурси використовували найбільш ефективно, а відсотки й основну суму боргу сплачували своєчасно [62].

Особливості роботи префектурних асоціацій Японії, цих найважливіших інституцій гарантування повернення кредитів у країні, полягають ось у чому. Префектурні асоціації можуть гарантувати тільки частину кредиту (50-80%), що оформляється угодою із фермером, яка обов'язково страхується спеціальними організаціями. При цьому страхується до 70% суми гарантії.

Слід зазначити, що даний фонд має співпрацю з 7 фінансовими інститутами (банками, які мають мережу із 3638 відділень та об'єднаннями із 124 ощадних кооперативних організацій). Бути членом цього фонду вигідно для фінансових установ. По-перше, за рахунок розподілу ризику (Фонд бере на себе близько 50 відсотків ризиків) становище їх на ринку кредитів істотно поліпшується, кількість клієнтів збільшується.

Співпраця фонду з банками базується на довірчих відносинах, тому він не проводить оцінювання можливості повернення кредитів. Це досить ретельно роблять банки. Як бачимо, позитивна роль фондів гарантій кредиту незаперечна.

Огляд зарубіжного досвіду виконання програм гарантування повернення кредитів дає можливість зробити такі висновки:

- фонд вимагає повернення кредитів та відшкодування витрат за свою роботу. В цьому його відмінність від благодійних організацій;

- робота фонду може бути плідною лише тоді, коли в його розпорядженні є достатньо точної інформації щодо фінансового стану позичальників, при постійному контролі ходу виконання кредиту;

- завдяки діяльності фонду ризик неповернення кредиту ділиться між банком, позичальником і самим фондом. Частка останнього становить близько половини ризику, але він забезпечує, щоб в кінцевому результаті позичальник повернув весь борг;

- фонд співпрацює лише з тими банками, які здатні достовірно визначити ризики та можливості надання кредиту, адже він не вказує банкам кому слід надати кредит, а кому недоцільно, це банки вирішують самостійно. Фонд лише надає гарантії на ці кредити [62].

Окремі елементи наведеного зарубіжного досвіду гарантування повернення кредитів можна і доцільно запровадити в Україні.

Цей фонд з різних джерел буде нагромаджувати ресурси необхідні для гарантування повернення кредитів позичальниками та відшкодовувати високі кредитні ставки. Це сприятиме залученню більшої кількості банківських установ для кредитування товаровиробників, створенню конкуренції між ними.

Фонд зможе надавати короткострокові кредити і гарантувати повернення взятих підприємствами кредитів в інших банках. Кабінет Міністрів України має вирішувати, куди найбільш доцільно використовувати кошти Фонду, зокрема: надавати кредити для сезонних витрат товаровиробників; для погашення різниці ставок за кредитами комерційних банку, або ж для гарантування кредитів, взятих в інших банках.

Процес формування кредитних історій та створення єдиної бази даних як механізмів захисту прав кредитора гальмується тим, що банківська установа, подаючи відомості до єдиної інформаційної системи обліку позичальників, не має права розкривати інформацію щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю. Щодо цього для банків необхідно зробити виняток шляхом внесення відповідних змін до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Загальний ефект від функціонування структурного ланцюга «банк - кредитне бюро - позичальник» визначається, за його результатами з урахуванням трьох складових: найімовірніше (реалістичне) прогнозування повернення позик кредиторам за рахунок формування «комплексу» інформаційних відносин про потенційних позичальників і можливість використання такої інформації з метою оптимального визначення ціни кредиту та мінімізації кредитного ризику; формування єдиного інформаційного простору як основного джерела кредитних відносин з конкретним визначенням вартості певного інформаційного «товару» для банків і позичальників у процесі пошуку інформації та реалізації особистих конкурентних переваг з метою подальшого розвитку бізнесу; розробка та дотримання визначеного «порядку» або «правил гри» для позичальників при формуванні своєї кредитної історії, підвищення кредитного іміджу й дотримання зобов'язань перед кредиторами з метою повного та своєчасного повернення кредиту і сплати відсотків.

Кредитні бюро повинні бути засновані як комерційні організації з обов'язковим внесенням їх до державного реєстру бюро кредитних історій. Ключову роль в організації обміну кредитною інформацією відіграють приватні кредитні бюро, що цілком природно, враховуючи попит на інформацію про позичальників з боку кредиторів. Побудова кредитних бюро на ринкових засадах підвищить ефективність їх роботи за умови належного нагляду з боку регулятора. Центральному архіву кредитних історій, який може бути створений під егідою Національного банку України, відводиться роль координаційно-інформаційного центру, в якому зацікавлені особи безкоштовно зможуть отримати інформацію про кредитне бюро, що зберігає дані про позичальника [90, с.126].

Бюро співставляють інформацію, одержану від кредиторів, із інформацією з інших джерел ( судів, державних реєстраційних і податкових органів та ін.) і формують картотеку на кожного позичальника. У свою чергу, позичальники одержують можливість формувати позитивний імідж і зміцнювати ділову репутацію, що матиме документальне підтвердження. В результаті банк скорочує для них час прийняття рішення про надання кредиту, а в подальшому може знизити вартість послуг.

Кредитні бюро, згідно зі світовою практикою, можуть надавати різного роду звіти про кредитні операції залежно від наявності інформації про потенційного позичальника, виду кредиту, який надається [90]. Найпростіший звіт містить інформацію про минулі неповернуті та прострочені кредити - так звані негативні звіти. Найдетальніші звіти - позитивні, містять весь комплекс інформації про активи й пасиви позичальника, гарантії, структуру заборгованості за її видами, за термінами та часом погашення. Ефективно діючі кредитні бюро у достатній мірі володіють інформацією про позичальників, яка потрібна банкам для удосконалення форм і методів їх роботи у справі кредитування.

Кредитні бюро функціонують у більшості країн світу. Потрібно відмітити, що вони пройшли довгий (іноді більше ста років) шлях розвитку. Багато країн, що розвиваються пішли шляхом свідомої монополізації ринку послуг, створивши одне в країні бюро кредитних історій. Деякі країни пройшли шлях від створення «бюро в кожному місті» до створення кредитних бюро у відповідності із потребами банківської системи.

На сьогодні в Україні створені три кредитних бюро, а саме: Перше всеукраїнське бюро кредитних історій (ПВБКІ), яке заснували 30 банків, 2 страхові компанії та Асоціація українських банків; Українське бюро кредитних історій, засновниками якого є «Приватбанк» та компанія «BigOptima»; Національне бюро кредитних історій. Його засновники - Національна асоціація кредитних спілок України, Creditinfo Group (Ісландія) та інвестиційно-фінансова група «ТАС». Дані структури є надзвичайно важливим інструментом спрощення, пришвидшення і здешевлення доступу до кредитних ресурсів, а також зменшення ризиків. Комерційні банки використовуватимуть базу даних кредитного бюро, в якому акумулюватиметься як позитивна, так і негативна інформація про ймовірних позичальників. Усі учасники кредитного бюро матимуть рівний платний доступ до інформації за умов, що клієнт банку не проти отримання даних про його кредитну історію. Але, експерти вважають, що найкращим варіантом для України буде створення єдиного Кредитного бюро з потужною інформаційною базою [106].

Серед бюро кредитних історій сьогодні виділяють: бюро, створені банківськими асоціаціями; бюро, створені одним або групою банків; бюро, створені особами, які мають досвід у створенні таких установ, або спеціалізуються на роботі з інформацією. Знаючи кредитну історію потенційного позичальника, кредитор зможе диференціювати свої кредитні продукти залежно від «надійності» позичальника. Метою створення системи кредитних історій є можливість керування ризиком кредитних операцій, а не створення «чорного списку», як вважають деякі вчені і практики.

Вважаємо, що створення таких структур буде позитивно впливати як на кредиторів, які менше затрачатимуть часу на збір інформації про клієнта, більш обґрунтовано будуть вирішувати питання про розміри і ціну кредиту та ін., так і на позичальників, яких подання інформації в бюро має дисциплінувати. Але створення і функціонування такої структури потребує розв'язання багатьох проблем, зокрема: прийняття відповідних правил в умовах наближення України до Європейського союзу; підвищення рівня капіталізації банків та формування адекватної ресурсної бази; оптимізації структури банківської системи; удосконалення вітчизняного банківського законодавства.

4.2 Організація управління банківськими механізмами кредитування підприємств

Останнім часом знайшли місце нові форми обслуговування клієнтів. Це стосується безпосередньо підприємств. У зв'язку з цим слід активізувати фінансові послуги на регіональному рівні.

Водночас розгортання своєї діяльності такими спеціалізованими банківськими установами як кооперативні, іпотечні (земельні) банки, фінансові групи, на нашу думку, може стати наступним кроком на шляху до утворення комплексної системи банківського обслуговування товаровиробників на засадах розмежування можливостей фінансово-кредитних установ та потреб аграріїв. В рамках реалізації подібних систем, банки та формування за їх участі можуть започаткувати нові підходи спеціалізації як за підгалузевим, так і масштабним (за спектром та обсягами операцій) принципу обслуговування своїх клієнтів. Даний напрямок вироблення моделей банківського обслуговування передбачає концентрацію необхідних зусиль відповідних банківських установ з надання інвестиційних (довгострокових) та кредитних (короткострокових) позик, шляхом фінансової підтримки окремих організаційно-виробничих процесів [9, с.119].

За сучасних умов банки виконують дві основні функції: розрахунково-касового центру та інституційного інвестора. Проте, якщо перша функція виконується задовільно, то виконання другої - інституційного інвестора - бажає бути набагато кращою. Викликано це рядом причин: недостатністю довгострокових і дешевих ресурсів, нерозвинутістю механізмів регіонального стимулювання банківської інвестиційної діяльності, існуючими пріоритетами розвитку банківської системи. В усьому світі вкладення коштів у банк - це фінансова операція, невід'ємною складовою якої є отримання доходу у вигляді відсотків та, відповідно, прийняття певного ризику щодо неповернення вкладених коштів. Саме тому, на їх думку, необхідно змінити акценти в стратегії розвитку банківської системи України і зробити одним із основних її завдань спрямованість на підтримку економіки країни та її регіонів. Стратегічна мета удосконалення кредитування полягає у створенні системи організаційно-економічних відносин, які забезпечували б фінансовими ресурсами як короткострокового, так і довгострокового характеру впровадження інвестиційних та інноваційних технологій.

Фактично в більшості розвинених країн світу (США, Великобританії, Німеччині, Австрії) функціонують спеціалізовані банківські установи. В Україні також є досвід діяльності спеціалізованих банківських установ. За часів Польщі та Австро-Угорщини на території Західної України діяли спеціалізовані ощадні каси. За часів Радянського Союзу функціонували спеціалізований Ощадний банк, Промислово-Інвестиційний банки, Експортно-імпортний банк, причому досвід діяльності цих установ був переважно позитивним [33].

В Україні практично не застосовувалися механізми створення спеціалізованих банків, які успішно існують у банківських системах європейських країн. Для створення спеціалізованих банків потрібно вдосконалювати законодавчу та нормативну базу здійснення банківської діяльності. Розробляючи законодавчі акти щодо функціонування спеціалізованих банків, потрібно виходити з тези, що «створення спеціалізованих банків в Україні посилить банківську систему, зробить її діяльність ефективнішою».

На наш погляд було б доцільно запропонувати для ПАТ «Державний ощадний банк України» створити комітет з кредитної політики, який би її переглядав та коректував по мірі необхідності та згідно змін в політичній, економічній ситуації та змінами законодавства України, а також в разі зміни стратегічного напрямку основної діяльності банку але не рідше одного разу на рік. До складу цього комітету окрім вищого керівництва банку доцільно включити працівників кредитного управління, управлінь депозитних операцій, економічного аналізу, маркетингу, безпеки, а також спеціально залучених до роботи в комітеті фахівців банку, найбільш компетентних у питаннях організації кредитних операцій. Загальний розподіл функціональних обов'язків при роботі комітету із складання проекту кредитної політики можна умовно представити таким чином, щоб визначення стратегічних напрямів кредитної діяльності банку належало б до сфери компетенції вищого керівництва, а безпосередній зміст кредитної політики із деталізацією усіх необхідних процедур покладався на працівників управлінь та залучених у комітет експертів [108].

Основою для складання проекту кредитної політики повинна стати глибока аналітична робота, що має забезпечити всебічне вивчення стану ринку кредитних послуг в Україні, асортименту відповідної продукції, що пропонується іншими банками, їх цінової політики, а також перспектив розвитку того сектору економіки, на кредитному обслуговуванні якого має намір зосередитись банк. Іншими словами йдеться про увесь комплекс маркетингових досліджень, що мають бути проведені для визначення власних позицій банку з точки зору його можливостей ефективно обслуговувати (особливо в порівнянні з банками-конкурентами) той чи інший сектор господарства та займати стійкі позиції у відповідному сегменті ринку кредитних послуг [60].

Взагалі маркетингові дослідження в умовах становлення банківської конкуренції набувають дедалі більшого значення, тому що за їх допомогою можливо попередити або скоротити збитки від кредитної діяльності. Виходячи з цього ПАТ «Державний ощадний банк України» можна порекомендувати залучити як партнерів хоча б одну маркетингову фірму.

Важливим напрямком вдосконалення кредитної політики є постійне поліпшення роботи банку зі своїми клієнтами, які формують кредитні ресурси банку. Для ефективної співпраці зі своїми партнерами фахівцям ПАТ «Державний ощадний банк України» необхідно знати і постійно аналізувати їхню фінансово-господарську поточну діяльність, визначати прогнозні тенденції та зміни. Для цього в ПАТ «Державний ощадний банк України» доцільно створити інформаційну систему і мати співробітників, які б використовували її дані. Для такої діяльності було б доцільно залучати працівників служби безпеки банку, яка майже не виконує ніяких функцій крім суто охоронних.

Саме незнання характеру і результатів роботи своїх клієнтів, невміння працювати з ними в умовах загострення ситуації на кредитному ринку не забезпечує ефективної взаємодії з клієнтами інших банків, яку можливо налагодити шляхом пропозиції сприятливих кредитних проектів.

Проводячи кредитну політику ПАТ «Державний ощадний банк України» повинен постійно покращувати і розвивати нові типи банківських продуктів для задоволення потреб клієнтів. Банк повинен обчислювати рентабельність специфічних банківських продуктів та приймати міри у відношенні до продуктів з низькою рентабельністю.

Для задоволення потреб клієнтів в довгостроковому кредитуванні ПАТ «Державний ощадний банк України» слід порекомендувати кредитувати не з власних ресурсів, а шляхом залучення іноземних кредитних ліній, таких як кредитна лінія Європейського Банку Реконструкції та Розвитку (ЄБРР).

Використання іноземних кредитних ліній та розвиток нових кредитних продуктів повинно проводитись з позиції комплексної банківської діяльності, тобто ПАТ «Державний ощадний банк України» слід переконувати клієнтів використовувати не один, а декілька кредитних продуктів, які він може запропонувати. Наприклад, відносно низька маржа прибутку та довготривалі строки за кредитами по лінії ЄБРР можуть залучити нових клієнтів, які потім будуть використовувати інші, більш прибуткові кредитні продукти ПАТ «Державний ощадний банк України».

ПАТ «Державний ощадний банк України» слід повністю припинити практику надання бланкових кредитів за виключенням першокласних клієнтів з відмінним фінансовим станом та кредитною історією [108].

Зменшення ризику від кредитної діяльності істотно залежить від професійного аналізу банківськими спеціалістами техніко-економічного обґрунтування проектів, що кредитуються та від контролю за цільовим використанням позички. Томі для здійснення контролю ризиків в рамках кредитної політики ПАТ «Державний ощадний банк України» можна порекомендувати:

- забезпечити відповідність всіх кредитних рішень обраній кредитній політиці;

- затверджувати кредитні рішення, що тягнуть за собою більш високий ризик менеджерами більш високого рівня;

- використовувати процедуру узгодження рішень для того, щоб у підсумку кредитні рішення приймались «колективно» - групою компетентних та досвідчених робітників;

- використовувати персональну звітність таким чином, щоб кожен, хто бере участь у прийнятті рішення ніс повну відповідальність за наслідки кредитного рішення.

Також з метою зменшення ризику при кредитуванні ПАТ «Державний ощадний банк України» повинен визначати пріоритетні бізнес-проекти для фінансування таких підприємств, які стануть його клієнтами-позичальниками. Так, перевага повинна віддаватись підприємствам з добрими експортними показниками, а також підприємствам торгівлі та харчопереробної промисловості. Державні підприємства, підприємства з погано визначеними правами власності, підприємства, що відчувають фінансові труднощі або сильно залежні від одного ринку повинні уникатись.

Для більш якісного управління процесом моніторингу кредитів ПАТ «Державний ощадний банк України» можна порекомендувати розробити та упровадити систему класифікації ризиків для ранжування кредитів за їх якістю як мінімум раз на місяць. Така система ранжування допоможе визначити проблемні області, а також спланувати, узгодити та реалізувати інші процедури, що направлені на захист інтересів ПАТ «Державний ощадний банк України» у випадку погіршення кредитоспроможності позичальника.

Основною метою ранжування кредитів є покращення якості кредитного портфеля за рахунок:

- використання сигналів раннього попередження про можливу неплатоспроможність позичальників;

- оперативного структурування управлінської інформації;

- визначення стандартів для встановлення меж відповідальності.

При умові, що моніторинг кредитів є життєво необхідним, а час кредитного спеціаліста в основному зайнятий виконанням інших задач для ПАТ «Державний ощадний банк України» важливо створити таку систему моніторига, котра потребувала б не дуже великого обсягу часу на кожен кредит. Така система моніторингу дозволяє кредитному спеціалісту зосередитись на тих рахунках котрі потребують найбільшої уваги, а саме на тих клієнтах, що представляють найбільший ризик для банку. Більш того в процесі постійного спостереження за рахунками кредитний спеціаліст повинен концентруватись лише н тих факторах, які найбільш впливають на здатність клієнта повернути кредит. Рекомендується також щоб в ПАТ «Державний ощадний банк України» один із управлінців вищої ланки був персонально відповідальний за кредитний моніторинг.

Перед ПАТ «Державний ощадний банк України» стоїть нагальна потреба вирішення ситуації щодо проблемної заборгованості. Стосовно проблемних позик ПАТ «Державний ощадний банк України» слід порекомендувати виносити з балансу кредити, які класифіковані як безнадійні та погашати їх за рахунок власного капіталу. Адже велика кількість прострочених кредитів призводить до падіння довіри до банку з боку вкладників та акціонерів та погіршує репутацію банку.

Ситуація погіршується тим, що банк повинен нести додаткові витрати, пов'язані з вимогами щодо повернення кредиту. Такі витрати за своїми розмірами можуть набагато перевищити прямі збитки від непогашеної позички. Але слід зауважити, що це стосується лише невеликих за розміром позик, списання з балансу яких істотно не відобразиться на фінансовому стані банку [108].

Підсумовуючи вищесказане можна зробити висновок, що кредитна політика є тим фактором, який в умовах нестабільної економічної ситуації в нашій країні дозволяє ПАТ «Державний ощадний банк України» ефективно здійснювати свою діяльність. Але кредитна політика ПАТ «Державний ощадний банк України» має певні прогалини, внаслідок яких ефективне здійснення кредитного механізму банку дещо гальмується, внаслідок чого банк має певні проблеми.

Саме для вирішення таких проблем необхідно внести в уже існуючу кредитну політику деякі зміни, які б дозволили ПАТ «Державний ощадний банк України» здійснювати свою діяльність з урахуванням цінової політики банків-конкурентів та інших тенденції на ринку банківських послуг. Здійснення кредитної діяльності в рамках запропонованої кредитної політики дозволить ПАТ «Державний ощадний банк України» в найближчі строки покращити фінансовий стан банку, закріпити впевненість теперішніх клієнтів банку в його стабільності та надійності вкладів та підняти репутацію банку серед майбутніх позичальників.

Правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової стабільності й ринкової стійкості комерційних банків (враховуючи те визначальне місце, яке посідають кредитні операції в портфелі банківських активів). Тому необхідно правильно організувати кредитну політику в банку.

В свою чергу кредитна політика комерційного банку - це стратегія і тактика банку щодо залучення коштів та спрямування їх на кредитування клієнтів банку позичальників на основі принципів поворотності; терміновості; диференційованості; забезпеченості; платності.

Кожен банк визначає власну кредитну політику, беручи до уваги всю множину ризиків (внутрішніх і зовнішніх), якими він обтяжений, які впливають на ефективність його діяльності, враховуючи також ставлення керівництва банку до ризику [62].

Необхідно наголосити, що кредитна політика є основою стратегії ризику в діяльності банку. Вона може бути агресивною й традиційною (класичною). Кредитна політика як основа процесу управління кредитом визначає пріоритети в процесі розвитку кредитних відносин, з одного боку, та функціонування кредитного механізму - з другого.

Загалом кредитна політика, в розрізі стратегії, включає пріоритети, принципи та цілі окремого банку на кредитному ринку, а стосовно тактики _ фінансовий та інший інструментарій, що використовується даним комерційним банком для реалізації його цілей при здійсненні кредитних угод, правила їх здійснення, регламент організації кредитного процесу.

Оскільки головною метою комерційного банку є отримання прибутку , і кредитні операції займають досить вагоме місце в діяльності банка взагалі, то необхідно створити всі умови для максимального і повного залучення всіх верст населення, всіх суб'єктів господарювання до кредитного процесу. Проте кредитування є досить ризикованою діяльністю, оскільки наявний ризик неповерненості позики, що в свою чергу вже виключає отримання прибутку від даної операції. Тому необхідно зважувати всі ризики.

Провівши детальний аналіз кредитної діяльності ПАТ «Державний ощадний банк України» можна виділити ряд недоліків, а саме:

- недостатня диверсифікація кредитних вкладень;

- збільшення суми зважених класифікованих позик;

- занадто ризикова кредитна політика;

- недостатня увага при оцінюванні платоспроможності позичальників на стадії надання кредитів;

- послаблена увага по цільовому використанню наданих позик та контролю за діяльністю позичальника з метою своєчасного виявлення негараздів та запобігання можливих втрат за позиками;

- недостатнє забезпечення позик;

- послаблення захищеності позик власним капіталом.

Таким чином, спираючись на викладену інформацію, можемо виділити ряд шляхів, які дозволять в подальшому удосконалити процес кредитування ПАТ «Державний ощадний банк України», а саме:

- запровадження нових видів банківських продуктів для юридичних осіб, таких як револьверне та контокорентне кредитування;

- запровадження нових видів банківських продуктів для фізичних осіб з орієнтацією на найменш захищені верстви населення;

- створення програми з кредитування підприємців, які бажають створити власну справу (кредитування стартового капіталу);

- стимулювання потенційних клієнтів для отримання кредиту саме в ПАТ «Державний ощадний банк України» шляхом впровадження диференціації рівня процентних ставок відповідно до результатів аналітичної роботи стосовно кожного індивідуального позичальника та відповідно до умов позичкової операції, визначених у процесі структурування кредиту;

- розширення складу фінансових коефіцієнтів, які використовуються банком для аналізу кредитоспроможності позичальника, що дає можливість отримати різнобічну оцінку його господарської діяльності та у певній мірі нівелювати розбіжності, що можуть виникати між прогнозованими і фактичними тенденціями, що складаються у процесі індивідуального відтворення;