Вплив антропогенного забруднення на екосистеми Харківської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

на тему

«ВПЛИВ АНТРОПОГЕННОГО ЗАБРУДНЕННЯ НА ЕКОСИСТЕМИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ»

ЗМІСТ

1. Вступ

2. Літературний огляд

3. Загальне оцінювання природних умов Харківської області

4. Основні об'єкти антропогенного забруднення

5. Загальне оцінювання екологічного стану

5.1 Стан поверхневих вод

5.2 Земельні ресурси та ґрунти

5.3 Стан підземної гідросфери

5.4 Стан зелених насаджень

6. Висновки

7. Список використаної літератури

1. ВСТУП

Є наука, яка називається екологія. Це наука про зв'язки між живими істотами і навколишнім середовищем, між людиною і природою.

Все, або майже все, чим займається людство на землі при вирішенні питань свого життєзабезпечення, шкідливо впливає на середовище проживання людини.

Виробництво продуктів харчування, промислових товарів, видобуток корисних копалин, а також сільське господарство, енергетика, транспорт і багато інших напрямків діяльності людини приносять непоправної шкоди навколишньму середовищу.

Одним з постійно діючих забруднювачів повітряного середовища на сьогоднішній день є автомобільний транспорт. Автомашини викидають в атмосферу щорічно тисячі тонн шкідливих речовин, небезпечних для здоров'я людини.

Джерела забруднення повітря - промислові підприємства, об'єкти житлово-комунального господарства. Найбільшої шкоди завдають хімічні, машинобудівні, цукрові заводи. На багатьох з них діє застаріле обладнання. Технологія очищення відходів від шкідливих домішок фізично застаріла або взагалі відсутня.

Екологічний стан Харківської області характеризується як стабільно напружений, хоча спад виробництва частково стримують наростання негативних процесів деградації навколишнього природного середовища. За масштабами забруднення навколишнього природного середовища Харківська область посідає 15-17 місце в Україні [11].

Найвагоміші чинники антропогенного навантаження на довкілля:

· значне зростання кількості автомобільного транспорту при надзвичайно низьких екологічних параметрах автомобілів, що спричинило збільшення шкідливих викидів в атмосферу. Це обумовило те, що автомобільний транспорт став найнесприятливішим фактором стану атмосферного повітря міста;

· накопичення мулового осаду, що утворюється на очисних каналізаційних спорудах міста та складується на мулових полях фільтрації, виводить з обігу 126 га міських земель (мулові поля є екологічно небезпечними, бо призводять до забруднення: атмосферного повітря -- пилом та парниковими газами (метан, метилмеркаптан), підземної гідросфери -- фільтратом);

· більше 80 % забруднень, що надходять у водні об'єкти, і перш за все річки, припадає на неочищений поверхневий стік з території міста. Це призвело до замулювання русел, забрудненню вод, порушенню гідрологічного режиму та технічного стану річок;

· відсутність сучасних підприємств із переробки побутових і промислових відходів призвела до накопичення на території міста значної кількості відходів [8].

За даними Харківського обласного центру з гідрометеорології, який проводить спостереження за забрудненням атмосферного повітря Харківської області, індекс забруднення атмосфери області за останні роки має тенденцію до зниження, в 2003р він становив 5,93, в 2002 році - 5,98, в 2001 році - 6,06 проти 11,26 у 1990р. У складі атмосферного повітря області відмічається незначне зменшення вмісту, пилу, діоксиду азоту, на рівні минулого року залишились середньорічні концентрації, фенолу, формальдегіду, оксиду вуглецю та аміаку, але декілька збільшилось забруднення атмосфери області діоксидом сірки [3].

Гострою залишається ситуація з викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря від автотранспорту. Такі викиди по області в 2003 р. збільшились на 4,4 тис.тонн і складають за даними обласного управління статистики 138,5 тис.тонн (48% від загального викиду забруднюючих речовин). По м. Харкову цей показник складає понад 87%.

Враховуючи значний вклад автотранспорту в 2003 році за даними обласного статистичного управління загальна кількість викидів по області збільшилась на 1,1 тис. тонн і склала 286,8 тис.тонн (285,7 тис.тонн в2002р., 286,8 тис.тонн в 2001 р., для порівняння - 674,5 тис.тонн у 1990 р.

Більш 89% зниження в області викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел було досягнуто на Харківській ТЕС ім. Г.М.Крижанівського - за рахунок зменшення обсягу використання вугілля та мазуту, а також внаслідок закінчення реконструкції електрофільтру на 8 блоці. В 2003р. Зміївською ТЕС викинуто в атмосферу 100,5 тис. тон шкідливих речовин, що в порівнянні з минулим роком менше на 2,95 тис. тонн.

Екологічний стан області ускладнюється через невирішені проблеми в поводженні з відходами. Стан звалищ твердих побутових відходів в області не відповідає діючим санітарно-екологічним нормам, відсутність проектно-кошторисної та дозвільної документації на їх експлуатацію значно ускладнює проблему видалення побутових відходів, сприяє виникненню стихійних звалищ. Назріла нагальна необхідність створення і впровадження системи роздільного збору, сортування, переробки, утилізації та захоронення твердих побутових відходів. Науковцями Харківщини запропонована значна кількість проектних та наукових розробок щодо утилізації і переробки різних видів відходів. Розрахунки свідчать про можливість певного поліпшення економічної ситуації і значного поліпшення стану довкілля в регіоні за рахунок використання вторинних ресурсів [11].

2. ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД

Термін «екологія» виник у рамках біології. Його автором був Э. Геккель (1866 р.). Екологія спочатку розглядалася як частина біології, що вивчає взаємодію живих організмів залежно від стану навколишнього середовища. Пізніше на Заході з'явилося поняття «екосистема», а в СРСР - «біоценоз» і «біогеоценоз» (академік В.Н. Сукачов). Це терміни майже ідентичні. Перші два - екосистема й біоценози - абсолютно тотожні. Вони означають будь-яку сукупність взаємодіючих живих організмів. Останній відрізняється від перших тільки тем, що в ньому бере участь частка «гео», що фіксує той факт, що дана екосистема розглядається на деякій цілком певній території й ураховує вплив навколишнього середовища на взаємодію живих організмів.

Отож: спочатку термін «екологія» означав дисципліну, що вивчає еволюцію фіксованих екосистем. І навіть тепер у курсах загальної екології основне місце займають проблеми, що мають, головним чином біологічний зміст, що вкрай звужує зміст предмета.

Але й надмірне розширення поняття, включення його в жаргон також неприпустимо. Так, наприклад, говорять про те, що в місті «погана екологія». Вираз безглуздий, тому що екологія - це наукова дисципліна, і вона одна для всього людства. Можна говорити про погану екологічну ситуацію, про екологічні умови, про те, що в місті відсутні кваліфіковані екологи, але не про погану екологію. Це так само безглуздо, як говорити про погану арифметику або алгебру.

Промислова революція, що почалася в XVIII столітті, внесла істотні зміни у взаємини природи й людини. Але починаючи з часів неолітичної революції, коли було винайдене землеробство, а потім і скотарство, взаємини людини й природи починають істотно змінюватися. Сільськогосподарська діяльність створює штучні екосистеми, так звані агроценози, «живучі» за власними законами, - для своєї підтримки вони вимагають постійної цілеспрямованої праці людини. Без втручання людини вони існувати не можуть. Поступово людина починає витягати корисні копалини. І що, може бути, саме головне, - у результаті своєї активності людина міняє характер кругообігу речовин у природі, тобто міняє сам характер навколишнього середовища. І в міру росту населення, у міру росту потреб людини властивості середовища перебування усе більше й більше змінюються. Помітимо, людям здається, що їхня діяльність приводить до адаптації до місцевих умов. Але ця адаптація носить локальний характер, і далеко не завжди, поліпшуючи ці умови для себе, окрема людина поліпшує умови перебування для роду, плем'я, села, міста. Викинувши відходи зі свого двору, він забруднює чужий, що в остаточному підсумку виявляється шкідливим і для окремої людини. Так відбувається не тільки в малому, але й у великому.

Однак до самого останнього часу ці зміни відбувалися настільки повільно, що про них ніхто серйозно й не замислювався. Звичайно, відбувалися зміни, і людська пам'ять їх фіксувала: Європа, наприклад, ще в середні століття була покрита непрохідними лісами. Безкрайні ковилові степи поступово перетворювалися в ріллі, ріки міліли, звірини й риби ставало менше, і люди знали, що всьому цьому причина одна - чоловік! Але всі ці зміни проходили настільки повільно, що вони ставали помітними лише по закінченні поколінь. Природа залишалася як і раніше лише природним тлом, на якому розвивалися події історії. Звичайно, відбувалися й екологічні кризи, коли непомірна людська жадібність підривала основу існування людини, але вони носили локальний характер і сприймалися як кара небесної.

Починаючи із промислової революції ситуація стала стрімко мінятися, і головною причиною цих змін зробився видобуток і використання вуглеводневого палива - вугілля, нафти, сланців, газу. А потім - у величезних кількостях металів і інших корисних копалин. У кругообіг речовин у природі почали включатися запасені колишніми біосферами речовини, виключені раніше із кругообігу і йому не властиві й перебували в осадових породах. Поява в біосфері цих речовин, споконвічно їй не властивих, люди й стали називати забрудненням води, повітря, ґрунту. І інтенсивність процесу забруднення стала стрімко наростати. Почали зримо мінятися умови перебування. Насамперед цей процес почували рослини й тварини. Стали швидко скорочуватися чисельність і, головне, розмаїтість живого миру. Цей процес гноблення Природи особливо прискорився в другій половині нинішнього століття.

Мене вразило лист до А. Герцена, написане одним з жителів Москви в шістдесятих роках минулого сторіччя. От майже дослівно одна з його фраз: «Збідніла наша Москва-Ріка. Звичайно, пудового осетра й зараз ще можна виловити, але от стерлядочки, що мій дід любив пригощати приїжджих, уже не виловиш». Ось так! Пройшло ще сторіччя. На берегах ріки поки ще можна побачити рибалок з вудкою. І декому вдається виловити випадково вижила плотвичку. Але вона вже так просочена «продуктами виробничої діяльності людини», що її відмовляється їсти навіть кішка.

Поява нових завдань привело до появи нових напрямків наукової діяльності й нових термінів. І один з них «промислова екологія». Широке поширення одержав і термін «моніторинг навколишньої середовища». І вони тісно зв'язані між собою.

Люди вже давно зрозуміли, що людська активність міняє характер навколишнього середовища, причому в більшості (не завжди, але в більшості) випадків зміна її параметрів, їхнє відхилення від природних значень впливає на людину і його діяльність. І не важко зрозуміти чому: за мільйони років людський організм пристосувався до цілком певних умов перебування. Але в той же час будь-яка діяльність людини - промислова, сільськогосподарська, рекреаційна - це і є джерело життя людини, основа його існування. Виходить, людина неминуче буде міняти характеристики навколишнього середовища. І шукати способи до них пристосовуватися. Звідси випливають два напрямки діяльності. Перше - створення таких технологій, які в найменшому ступені впливають на навколишнє середовище. Ті технології, які мають таку властивість, називаються екологічними, а наукові (інженерні) дисципліни, які займаються принципами створення таких технологій, поєднуються загальною назвою інженерної, або промислової, екології. У міру розвитку промисловості, у міру того, як люди починають розуміти, що існувати в середовищі, створеної із власних покидьків, вони не можуть, роль цих дисциплін увесь час росте, і майже в кожному технічному вузі існують кафедри промислової екології, орієнтовані на ті або інші виробництва.

Помітимо, що покидьків, що забруднюють навколишнє середовище, буде тим менше, чим краще ми навчимося використовувати відходи одного виробництва як сировина для іншого. Так народжується ідея безвідходних виробництв. Такі виробництва, вірніше, такі ланцюжки виробництв вирішують і ще одне важливе завдання: вони заощаджують ті природні ресурси, які використовує людина у своїй виробничій діяльності. Але ж ми живемо на планеті з дуже обмеженими корисними копалинами. Цей факт не можна забувати. Сукупність подібних проблем, що становлять суть інженерної екології, і є перший практичний напрямок, породжений реаліями XX століття. Ця наукова дисципліна (точніше, сукупність наукових дисциплін) уже зовсім не біологічного плану, хоча в основі розроблювальних технологій використовуються багато процесів біологічної природи. Може здатися, що використання слова «екологія» для опису цієї дисципліни не цілком правочинні. Однак нижче ми побачимо, що логіка розвитку наших знань і тиск практичної необхідності неминуче приводять нас до такого поняття.

Сьогодні промислова екологія охоплює дуже широке коло проблем, причому проблем досить різних. Тому цілком доречно говорити про цілий ряд інженерних екологічних дисциплін: екологія гірничодобувної промисловості, екологія енергетики, екологія хімічних виробництв і т.д. Подібні дисципліни дуже різні по своєму конкретному змісті, але вони поєднуються загальною методологією й загальною метою - гранично скоротити вплив промислової діяльності на процеси кругообігу речовин у природі й забруднення навколишнього середовища.

Одночасно з такою інженерною діяльністю виникає й проблема її оцінки, тридцятилітній другий напрямок практичної діяльності. Для цього треба навчитися виділяти значимі параметри навколишнього середовища, розробити способи їхніх вимірів і створити систему норм припустимих забруднень (нагадаю, що не забруднюючих виробництв не може бути в принципі!). Так народжується концепція ПДК - гранично припустимих норм концентрації шкідливих речовин у повітрі, у воді, у ґрунті...

Це найважливіший напрямок діяльності прийнятий називати екологічним моніторингом. Назва не зовсім вдала, оскільки слово «моніторинг» означає спостереження, вимір. Звичайно, дуже важливо навчитися міряти ті або інші характеристики навколишнього середовища, ще важливіше звести їх у систему. Але найважливіше - це зрозуміти, що треба міряти в першу чергу, ну й, звичайно, розробити й обґрунтувати самі норми ГДК. Немаловажне значення має знання того, як впливає сукупність різних речовин; іноді вони здатні компенсувати один одного, але частіше вони відіграють роль каталітичного матеріалу, тобто підсилюють дію один одного. Іншими словами, сам моніторинг лише вершина «айсберга», в основі якого лежить глибока наукова теорія. Треба знати, як ті або інші значення параметрів біосфери впливають на здоров'я людини і його практичну діяльність.

Відповіді на подібні питання вимагають розвитку спеціальних наукових дисциплін, розмова про які - це особлива тема. А поки я лише позначу, що в проблемах оцінки якості навколишнього середовища в нас ще дуже багато неясного. Але нитка Аріадни вже намічена - здоров'я людини. Саме воно і є кінцевий, верховний суддя всієї нашої діяльності.

У всіх цивілізаціях і у всіх народів завжди було подання про необхідність дбайливого відношення до природи. В одних у більшому, в інших у меншому ступені. Але всі розуміли, що земля, ріки, ліс і існуюче в ньому звірина є велика цінність, може бути, головна цінність, якою володіє Природа. І заповідники виникли, імовірно, задовго до того, як з'явилося саме слово «заповідник». Так, ще Петро Великий, котрий вирубав для будівництва флоту весь ліс, заборонив доторкатися сокирою до того лісу, що перебував на околицях водоспаду Кивач.

Довгий час основні практичні завдання екології зводилися саме до охорони навколишнього середовища. Але в XX столітті цієї традиційної ощадливості, що почала до того ж поступово вгасати під тиском капіталізму, що розвивається, і витиснення сільського побуту міським, стало недостатньо. Деградація природи почала перетворюватися в загрозу для життя суспільства. Це стимулювало появу спеціальних природоохоронних законів і створення системи заповідників. Народжується, нарешті, і спеціальна наука, що вивчає можливість збереження реліктових ділянок природи й зникаючих популяцій окремих живих видів. Люди стали поступово розуміти, що тільки багатство природи, розмаїття живих видів забезпечує життя й майбутнє самої людини. Сьогодні цей принцип став основним. Природа без людини жила мільярди років і зможе жити без людини, але людина поза повноцінною біосферою існувати не може. Питання про охорону природи в більшості розвинених країн перетворився в один з найважливіших пріоритетів національного розвитку.

Стрімка урбанізація й розвиток промисловості почали міняти сам характер духовного світу людини. А це, у свою чергу, стало народжувати роз'єднаність, позначатися на соціальній структурі суспільства, призводити до явищ, небезпечних для його розвитку. Став помітно змінюватися характер культури, мистецтва, музики. Краса, доброзичливість, участь, співпереживання стають у взаєминах людей виключенням. Стали розвиватися наркоманія, патології у взаєминах людей і т.д. Духовний світ стає грубіше, примітивніше. «Максимум», якщо так можна виразитися, досягнутий у європейських країнах в XVIII -XIX століттях (а в Росії, найімовірніше, на початку XX століття), став поступово розпливатися. Поширення в останні десятиліття поп-музики, захоплення бульварною літературою й порнографією, втрата почуття цінності прекрасного - все це говорить про щось більше, ніж про кризу культури. Я думаю, що мова йде вже про кризу цивілізації.

«Забруднення» духовного світу, витіснення з нього світлого, не побоюся сказати, божественного початку народжує необхідність вивчати описані явища. Все це в цілому, часто й обґрунтовано, називається екологією цивілізації (або екологією культури).

Згадаємо тепер, що первісним значенням поняття «екологія» було вивчення спільного існування видів, що належать якійсь екосистемі, у даних конкретних умовах навколишнього середовища. Тому за аналогією й цілком обґрунтовано виникло поняття «екологія людини» включаючи в себе й екологію культури, і вивчення соціальних проблем урбанізації й промислову екологію, і багато інших питань; нові умови життя породжують нову синтетичну дисципліну - екологію людини.

Перед людством на весь зріст піднімається проблема виживання людини - сама майбутність нашого біологічного виду ставиться під питання, і йому може загрожувати доля динозаврів. Тільки, причиною зникнення колишніх володарів Землі було зовнішнє втручання, а людство може загинути від невміння розумно використовувати свою могутність.

Сформульована проблема і є центральна проблема сучасної науки (хоча, може бути, це й не всіма поки ще усвідомлене), і дисципліна, що її вивчає, і зветься «екологія людини».

харківський антропогенний забруднення екологічний

3. ЗАГАЛЬНЕ ОЦІНЮВАННЯ ПРИРОДНИХ УМОВ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Харківська область розташована на північному сході України на території двох природних зон Лівобережної України - Лісостепу і Степу в межах водорозділу, що відокремлює басейни Дону і Дніпра.

На півночі Харківщина межує з Бєлгородською областю Росії, на сході - з Луганською, на північному сході - з Донецькою, на півдні - з Дніпропетровською, на заході - з Полтавською та на північному заході - з Сумською областями України. Площа території Харківщини складає 31.4 тис. кв. км, що становить 5,2% території України, відстань із сходу на захід - 225 км, з півночі на південь - 200 км.

Рельєф Харківщини - хвиляста рівнина, яка розмежована річковими долинами, ярами та балками. Основні його риси визначаються приуроченістю території до басейнів рік Дону та Дніпра. Басейн Дону складає 75% території області, басейн Дніпра - 25%.

Ріка Сіверський Донець - головна водна артерія Харківщини - є притокою Дона, на території області ця річка несе свої води протяжністю 370 км (загальна її довжина 1053 км). Її основні притоки на території області - ріки Оскіл, Уди, Берека, Харків, Лопань, Сухий Торець, Балаклейка, Вовча, Великий Бурлук та ін..

Клімат області помірно континентальний. Так як протяжність території області з заходу на схід і коливання висот незначні, то варіації клімату в межах області досить несуттєві.

Область розділена на 27 адміністративних районів, до її складу входить 18 міст, з них 7 міст обласного підпорядкування, 61 селище міського типу, 381 сільська рада, 1683 сільських населених пунктів.

Вигідне географічне розташування області є сприятливою передумовою для розвитку зовнішньої та внутрішньої торгівлі, транспортних послуг. Харківщина має потужний промисловий, аграрний і науковий потенціал. Тут розташовано понад 1200 промислових підприємств, будівельних, транспортних організацій, значна кількість підприємств аграрного комплексу, більш 200 наукових установ та 76 навчальних заклади I-IV рівнів акредитації.

За загальним природно-ресурсним потенціалом Харківська область посідає 5-е місце в Україні, її мінерально-сировинна база складається на 37,6% з паливно-енергетичних корисних копалин (нафта, газ, конденсат, кам'яне та буре вугілля), на 50,7 % із сировини для виробництва будівельних матеріалів, решту становить сировина кольорових металів, прісні мінеральні підземні води [3].

У структурі промислового виробництва області переважають харчова промисловість (32,5%), машинобудування (26,5%) та енергетична промисловість (16,5%). Більше 400 підприємств в регіоні зайнято виробництвом товарів народного споживання, яких випускається близько 9 тис. видів - 9% загального випуску таких товарів по Україні.

Основу багатогалузевої структури сільськогосподарського виробництва регіону складають рослинництво - 53 % і тваринництво - 47%.

Стан навколишнього природного середовища значною мірою залежить від географічного розташування, кліматичних умов області, а також від впливу на довкілля антропогенних факторів.

Не зважаючи на деякий приріст обсягів виробництва в 2003р., так в харчовій промисловості на - 14,4%, машинобудуванні - 17,4%, виробництві електроенергії - на 2,9%, збільшення видобутку нафти - на 19,2%, газу - на 2,5%, завдяки постійному контролю за дотриманням природоохоронного законодавства і виконанням заходів, спрямованих на оздоровлення довкілля, рівень забруднення навколишнього природного середовища на Харківщині зостається стабільним. Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел зменшилося на 3,3 тис. тонн. і склали 148,3 тис. тонн.

Область має надзвичайно низьку забезпеченість водними ресурсами і посідає 24 місце серед областей України (1,8% від загальних водних ресурсів України з урахуванням припливу від суміжних територій).

Водозабезпеченість населення області місцевим стоком характеризується як надзвичайно низька (менше 1 тис.куб.м на 1 людину).

Питання охорони поверхневих вод від забруднення має для маловодної Харківської області першочергове значення. За результатами спостережень аналітичних лабораторій Харківського обласного центру з гідрометеорології та держуправління екології та природних ресурсів в Харківській області якість води в водоймах, де ведеться спостереження, суттєво поліпшилась в порівнянні з 1990 роком. В р. Сіверський Донець та його притоках помітно зменшилась концентрація нітритів, амонію сольового, сульфатів, нафтопродуктів, важких металів [2].

Аналіз даних водокористування та водозабезпечення за 2003 рік показав, що в області спостерігається тенденція до збільшення забору води. В цілому по області забір свіжої води збільшився у порівнянні з 2002 роком на 7,5 млн. м 3, що обумовлено збільшенням обсягів забраної води з поверхневих джерел на 13,4 млн. м 3.

З поверхневих водних джерел використано 415,29 млн.куб.м, з підземних - 70,08 млн.куб.м.

Об'єм скиду стічних вод у поверхневі водні об'єкти збільшився в порівнянні з 2002 роком на 15,142 млн.м3. Однак в їх складі загальна кількість забруднюючих в 2003 році зменшилась в порівнянні з 2002 роком на 3,366 млн.м3 і склала 20,98 млн.м3.

Основними забруднювачами поверхневих водойм в області є підприємства житлово-комунального господарства та промисловості, якими в 2002 році скинуто у водойми забруднених стічних вод відповідно 62,2% та 22,7%.

Причинами забруднення поверхневих вод Харківської області є скид недостатньо очищених та неочищених комунально-побутових і промислових стічних вод безпосередньо у водні об'єкти та через каналізацію; надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин з поверхневого стоку води з забудованих територій та сільгоспугідь.

З екологічної точки зору земельні ресурси області представлені рекультивованим агро ландшафтом, який експлуатується не одне сторіччя. Сьогоднішня система використання земель в області визначається давньою освоєністю території, системою сільських поселень, низьким техніко-технологічним рівнем виробництва, невисоким рівнем продуктивності земель, деградацією ґрунтового покриву, погіршенням параметрів екологічних функціональних процесів та помітним зменшенням біорізноманіття.

Інтенсивна експлуатація та нераціональна система землекористування призвела до таких проявів деградації земель як ерозія, техногенне забруднення, вторинне осолонцювання, підтоплення та зсуви ґрунтів.

На території області експлуатується 304 родовищ корисних копалин, з них експлуатується 73. Мінерально-сировинна база області на 37,6% складається з паливно-енергетичних корисних копалин (нафта, газ, конденсат, кам'яне та буре вугілля), на 50,7% - з сировини для виробництва будівельних матеріалів. Харківщина переважно через своє географічне положення та кліматичні особливості належить до малолісних регіонів держави. За показником лісистості (12%) Харківщина займає 15 місце серед адміністративних областей держави. Фактична лісистість Харківської області на даний час є неоднорідною в межах окремих районів і коливається від 2,9% (Сахновщинський район) до 30,7% (Зміївський район). І хоча за умов сучасного стану економіки рівень забруднення довкілля стабілізувався, але залишається досить високим, що негативно позначається на соціальних і демографічних процесах в області.

4. ОСНОВНІ ОБ'ЄКТИ АНТРОПОГЕННОГО ЗАБРУДНЕННЯ

В XX столітті навколишнє середовище нашої планети неухильно погіршується внаслідок антропогенного впливу. Люди вже не спроможні адаптуватися до цих швидких глобальних змін. Крім того, постала проблема демографічного вибуху і обмеженості природних ресурсів та життєвого простору земної кулі. Існує багато свідчень локальних, регіональних та глобальних змін в біосфері. Одним з найважливіших показників цих змін є зростання і соціалізація населення [6].

Завдяки цьому масштаби впливу суспільства на природу поширюються так швидко, що людство поступово перетворюється у потужну геологічну силу, яка впливає на природні процеси. На всі кругообіги, що здійснюються у природі, людина прямо чи опосередковано має вплив. Під впливом антропогенних факторів відбуваються зміни у природі. Завойовуючи природу, людство значною мірою підірвало природні умови власної життєдіяльності.

Отже, щорічно чисельність людей на Землі зростає, а природні ресурси, за допомогою яких можна забезпечити життя цього населення, підвищити його якість, катастрофічно зменшуються. Невпинно збільшується кількість бідних і знедолених у світі, незважаючи на темпи розвитку економіки, відбувається катастрофічне виснаження всіх природних ресурсів [5].

Екологічна ситуація Харківської області є невтішною - великі промислові підприємства, порушуючи закони, регулярно викидають в атмосферу шкідливі речовини. Якість повітря постійно погіршується, підприємства економлять засоби, харків'яни розплачуються своїм здоров'ям.

Концентрація шкідливих речовин, в атмосфері, в порівнянні з минулим роком, збільшилася на 10 % - затверджують фахівці облуправління охорони навколишнього середовища. Такі висновки вони зробили перевіривши аналіз більше 4000 проб повітря. У якнайгіршому положенні опинилися жителі Павлового Поля, Іванівки і Холодної гори, а найлегше дихається жителям Баварії.

Відповідно до метеорологічного районування м. Харків віднесено до територій з можливо-високим потенціалом забруднення атмосферного повітря промисловими викидами. Основні забруднювачі повітря - великі підприємства області, які скидають відходи виробництва в атмосферу або водоймища. За подібні порушення передбачені мінімальні штрафи. Тому керівництву заводу легше заплатити такий штраф, чим будувати очисні споруди.

У Харківській області існує 8 підприємств “державного значення”, які є основними забруднювачами навколишнього середовища. Найбільшої шкоди завдають Зміївська ТЕС, “Балцем” і “Коксохім” [12].

Зміївська ТЕС (до 1998 року ГРЕС) входить в систему ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" Міністерства палива та енергетики України.

Станція розташована на території Зміївського району Харківської області в 55 км від Харкова і забезпечує електроенергією регіон 3-х областей: Харківської, Полтавської та Сумської.

На відстані 1 км від димових труб станції побудовано селище енергетиків Комсомольське, де зараз проживає 17 700 чоловік.

Зміївська ТЕС - станція конденсаційного типу призначена для несення базисних електричних навантажень енергосистеми.

Встановлена проектна потужність - 2 400 МВт.

На даний час її електрична потужність складає 2 150 МВт, що дозволяє виробляти за рік до 16 млрд. кВт електроенергії.

Паливо - антрацитове і пісне вугілля, газ, мазут.

Будівництво ГРЕС розпочалось в 1956 році.

На стадії проектування неодноразово змінювались рішення про проектне паливо, призначене для Зміївської ГРЕС. Але незмінно велика роль в забезпеченні Зміївської ТЕС, як буферного палива, відводилась природному газу Шебелинського родовища.

Природний газ в останній час є тільки підсвітлювальним паливом. Спільно з ним як підсвічування, з метою створення в топці котла температури, необхідної для горіння низкокалорійного вугілля, використовується, при відсутності або нестачі газу, мазут.

Для вивантаження, зберігання і подачі мазуту для спалення в котлах на Зміївській ТЕС є мазутне господарство загальною ємкістю 58515 м3.

Прийом, зберігання і подачу на котли твердого палива здійснює паливно - транспортне господарство ТЕС, що складається з наступних споруд:

- розвантажувального пристрою з двома вагоноперекидачами для вивантаження вугілля;

- подрібнювального чотирьохблочного пристрою для подрібнення крупних фракцій вугілля;

- основного тракту подачі твердого палива зі стрічковими конвеєрами;

- складу палива проектною ємкістю 440 тис. тонн, обладнаного кранами - перевантажувачами та бульдозерами.

Приготування знесоленої води для поповнення витрат пари та води на блоках і хімочищеної води для підживлення тепломережі і випарних установок забезпечує водопідготовка хімічного цеху ТЕС.

Система технічного водопостачання ТЕС основана на принципі кругообігу води в системі, з використанням водоймища - охолоджувача. Площа його активної зони - 12,5 км2 при середній глибині - 4,2 м.

Водоймище - охолоджувач штучно створене на місці озера Лиман, яке в минулому являло собою мілководне замкннене безточне водоймище, з середньою глибиною 1,2 м, і в особливо засушливі роки висихаюче практично до дна.

Зараз водоймище - охолоджувач, крім основного призначення, виконує ряд інших функцій. По-перше, воно використовується для розведення товарних сортів риби, що сприяє біологічній меліорації водоймища, по-друге, постачає прилеглі промислові і сільськогосподарські об'єкти технічною водою, а також є улюбленим місцем відпочинку не тільки мешканців селища енергетиків і сусідніх населених пунктів, але і міст Зміїва та Харкова.

Джерелом поповнення безповоротних витрат технічного водопостачання і сирої води для хімічної водопідготовки ТЕС є р. Сіверський Донець, на якій встановлена насосна станція "Сіверський Донець".

Приготування вугільноого пилу для спалення здійснюється в шарових барабанних млинах, кожний з яких входить в індивидуальну замкнену пилосистему з проміжним бункером. На блоках 200 МВт встановлено по два млини Ш-50, на блоках 300 МВт - по три млини типу Ш-50А. Подача пилу в топку здійснюється гарячим повітрям (двохвентиляторна схема). Основне підігрівання повітря для горіння виробляється в регенеративних обертових повітропідігрівачах.

Очистка димових газів від золи здійснюється:

- на блоках 200 МВт в мокрих золоуловлювачах типу МП-ВТИ;

- на блоках 300 МВт в трьохпольних електрофільтрах типу УГ - 2-3-53.

Відвід продуктів згорання здійснюється через п'ять димових труб:

- блоки №1,2 труба Ду - 7 м и Н-120 м;

- блоки № 3, 4 труба Ду - 7 м и Н-120 м;

- блоки № 5, 6 труба Ду - 6 м и Н-180 м;

- блоки № 7, 8 труба Ду - 6, 5 м и Н-250 м;

- блоки № 9, 10 труба Ду - 6, 5 м и Н-250 м.

Сумарна теплова потужність станції складає 341 Гкал/г, в т.ч. по енергоблоках:

№ 1, 2, 3 - по 12 Гкал/ч;

№ 4 - 25 Гкал/ч;

№ 5, 6 - по 110 Гкал/ч;

№ 7-10 - по 15 Гкал/ч.

Система шлакозоловилучення - гідравлічна, спільна, зворотня - передбачає перекачку пульпи по чотирьох золошлакопроводах (чотири резервних) на золовідвал площею 350 га. В ньому накопичено вже більш ніж 24 млн. тонн золошлакової суміші.

На території золовідвалу є шлакозоловідстойник для відбору 400 тис. тонн золошлаків за рік.

Відведення освітленої води з кожної секції золовідвалу здійснюється по двох випусках шахтного типу в головну споруду, звідки вона подається на насосну освітленої води і далі на ТЕС.

Видача електричної потужності з енергоблоків здійснюється на напругу 330 та 110 кВ. Схеми ВРП 330 та 110 кВ однакові - дві робочі і одна обхідна системи шин, з одним вимикачем на ланцюг. ВРП (відкритий розподільчий пристрій) 330 кВ секціоновано вимикачами, а ВРП 110 кВ не секціоновано. До ВРП 110 кВ підключені два блоки по 200 МВт, решта 4 х 200 + 1 х 300 до однієї секції і 3 х 300 МВт до другої секції ВРП 330 кВ.

Існуючі схеми електропостачання власних потреб станції виконані по блочному принципу.

На підприємстві велика увага приділяється питанням екології. Система золоуловлювання першої черги електростанції -- одноступінчата з мокрими скруберами МП-ВТІ діаметром 4,5м. На кожен енергоблок встановлено по п'ять скруберів.

На другій черзі електростанції на кожному блоці встановлені трипільні електрофільтри типу ПГД-3-50.

Система золошлаковидалення -- змішана, гідравлічна. Для першої і другої черг електростанції споруджені по дві багерних насосних станції, в кожній по три насоси продуктивністю по 700м3/год при тиску 37 м водяного стовпа. На електростанції є пристрій з відбору золошлакової суміші для використання її в народному господарстві.

ВАТ «Балцем», що входить до складу «ЄВРОЦЕМЕНТ груп-УКРАЇНА» - один з найбільших цементних заводів України. Виробничі потужності підприємства складають - 4026 тис. тонн цементу в рік.

Всього на Балакліївському цементному заводі «Балцем» 20 цехів, п'ять печей. З 1963 року по 1969 рік запущено чотири печі річною потужністю 3,0 млн. тонн цементу. У 1972 році закінчено будівництво другої черги комбінату з найбільшою в Європі піччю діаметром 7x230 м. Сировинною базою для виробництва цементу служить Шебелинське родовище крейди і глини.

Промисловий майданчик підприємства з виробництва цементу розташований в 12 км на північний захід від м. Балаклія і в 70 км від м. Харкова.

ВАТ «Балцем» має власну лінію газопроводу протяжністю 14,3 км. Електропостачання здійснюється від Зміївської ТЕС.

ЗАТ «Харківський коксохімічний завод», був побудований в 1932 році як дослідна база для проектного інституту «Гипрококс» (відпрацювання конструкцій коксових батарей) і науково-дослідного вуглехімічного інституту «УХІН».

До складу підприємства входять 2 основних цехи, що випускають товарну продукцію:

* Вуглекоксовий цех, що складається з вуглепідготовчого і коксового відділень, відділення активного вугілля

* Цех уловлювання хімічних продуктів коксування

Крім того, в складі заводу є допоміжні підрозділи, що забезпечують виробничу діяльність підприємства:

* центральна заводська лабораторія, в яку входять екологічна лабораторія і відділ технічного контролю

* енергетичний цех з ділянками паропостачання, електросиловим, водопостачання і каналізації

* ремонтні служби (2 ремонтно-механічних цехи, ремонтно-будівельний цех з бетонним вузлом, ремонтно-монтажна ділянка)

* залізничний цех з під'їзними шляхами від залізничної станції

* автотранспортний цех

* газорятувальна станція

* пожежна частина

* господарсько-комунальна ділянка

* медсанчастина

* ділянка громадського харчування

* служба охорони та безпеки

АТЗТ "ХКЗ" має кілька коксових батарей, єдині в Європі за своїми розмірами. загальною потужністю 225 тис.тонн коксу 6% вологості на рік, а також відділення конденсації смоли кам'яновугільної потужністю 9,2 тис. тонн на рік (рисунок 2).

Рисунок 2. Харківський коксохімічний завод.

Найпоширеніші речовини, які надходять до атмосферного повітря від стаціонарних джерел, це пил, діоксид сірки, діоксид азоту, оксид вуглецю.

У 2005 р. з 6,96 тис. т., які надійшли до атмосферного повітря міста від стаціонарних джерел забруднення, обсяги надходження найпоширеніших речовин склали:

· пилу -- 0,99 тис. т.;

· діоксиду сірки -- 0,22 тис. т.;

· діоксиду азоту -- 1,83 тис. т.;

· оксиду вуглецю -- 2,27 тис.т.

У 2006 р. з загального обсягу викидів у 6,68 тис. т., викиди склали:

· пил -- 0,84 тис. т.;

· діоксид сірки -- 0,27 тис. т.;

· діоксид азоту -- 1,95 тис. т.;

· оксид вуглецю -- 2,19 тис. т.

Викиди шкідливих речовин і парникових газів у атмосферу від стаціонарних джерел забруднення в Харкові за січень-червень 2009 року склали 2417,2 тонн, що складає 72,6 % від аналогічного періоду 2008 року. Щільність викидів у розрахунку на 1 км? становить 7899,4 кг. Обсяги викидів у розрахунку на 1 особу -- 1,7 кг [10].

Великої шкоди завдають і пересувні джерела забруднення (Рисунок 3).

Рисунок 3. Пересувні джерела забруднення.

Основними чинниками інтенсивного забруднення атмосфери автотранспортом є:

· постійно зростаюча кількість автотранспорту;

· експлуатація технічно застарілого автомобільного парку;

· низька якість паливно-мастильних матеріалів;

· недостатня пропускна спроможність дорожньо-транспортної мережі, яка сформувалась в умовах існуючої забудови, особливо в центральній частині міста;

· незадовільний стан дорожнього покриття проїзної частини доріг (Рисунок 4).

Рисунок 4. Графік забруднення атмосферного повітря пересувними джерелами.

В цілому за останні п'ять років в атмосферному повітрі Харкова зменшився вміст діоксиду сірки, кадмію, свинцю та цинку. Не змінився рівень забруднення пилом, оксидом вуглецю, діоксидом азоту, фенолом, аміаком, формальдегідом, сажею й оксидом азоту. Спостерігається тенденція збільшення змісту в атмосферному повітрі сірководню, заліза, марганцю, міді, нікелю та хрому [2]. Значна кількість розташованих у Харкові й області кооперативних, комерційних і приватних структур, а також збільшення числа транспортних засобів, які експлуатуються тривалий час, призводять до значного забруднення атмосферного повітря. Гострою залишається ситуація з викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря від автотранспорту, їхня частка становить 92% загального обсягу викидів у місті.

5. ЗАГАЛЬНЕ ОЦІНЮВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ

Важливою екологічною проблемою Харкова, як зрештою і всіх великих міст, є розміщення побутових і виробничих відходів. Існуючі звалища давно переповнені. Із збільшенням відстані вивозу відходів все частіше проводиться їх викидання з автомобілів у невідведених місцях. Забруднюються узбіччя доріг, береги річок, галявини лісів. Спроба вирішити проблему утилізації побутових відходів шляхом створення сітки сміттєспалюючих заводів (10--12 в різних частинах міста) виявилась невдалою. Побудований в 80-х роках експериментальний сміттєспалювальний завод сьогодні нерентабельний, має дуже низьку ефективність утилізації відходів і, незважаючи на наявність повітроочисного обладнання, є джерелом забруднення атмосферного повітря.[9]

Проблема охорони атмосферного повітря для Харкова є достатньо гострою. У більшості підприємств, зосереджених в кількох промислових зонах міста, відсутні санітарно-захисні зони. Підприємства розташовуються в безпосередній близькості від жилих кварталів [7].

5.1 СТАН ПОВЕРХНЕВИХ ВОД

На території міста розташовано близько 20 водойм як штучного (ставки, кар'єри) так і природного походження.

Ріки Харкова маловодні, з незначною швидкістю течії, зазнають значного антропогенного впливу. У межах басейну річок досить розвитий агропромисловий комплекс: землеробство, тваринництво, переробка сільгосппродукції.[11]

Сільськогосподарські угіддя і орні землі займають більше 80 % площі водозбору. Показники якості води рік Харкова по окремих інгредієнтах перевищують гранично допустимі концентрації (ГДК) вже на межі міста. Погіршує ситуацію і той факт, що близько 85 % від загального обсягу забруднюючих речовин, що надходять у річки в межах міста, несуть у собі неочищені поверхневі стоки. Талі та дощові стоки в межах міста надходять до водних об'єктів майже без очистки -- тільки 6 зливовипусків, з більш ніж 200, обладнані уловлювачами піску та нафтопродуктів. Через відсутність очисних споруд на мережах зливової каналізації об'єми конусів виносу піску в русла досягають 2,5 тис. м?, а в деяких місцях майже перекривають русло. Як наслідок, мілини збільшуються в обсязі, заростають вологолюбною рослинністю, створюють сприятливі умови для розмноження личинок малярійного комара і хвороботворних бактерій, погіршують гідрологічний режим. Товщина донних відкладень складає від 1,5 до 3,0 м. Річки втрачають дренажну здатність.[4]

До джерел забруднення поверхневих вод також відносяться скиди з очисних споруд міської каналізації (в першу чергу скиди Диканівської станції біологічної очистки), порушення режиму землекористування прибережних водоохоронних смуг і наявність на цих територіях стихійних звалищ побутових відходів тощо. Екологічний стан водних об'єктів в межах міста -- стабільно напружений (Табл. 1).

Речовини	ГДК, мг/дм?	2002 р.	2003 р.	2004 р.	2005 р.	2006 р.	2007 р.
Кисень, мг/дм?	--	8,23	8,20	8,20	8,56	8,10	7,12
Азот амонійний, мг/дм?	0,39	1,21	1,00	0,79	1,26	0,80	1,26
Азот нітритний, мг/дм?	0,02	0,104	0,134	0,077	0,129	0,091	0,112
Хром6+, мг/дм?	1,0	5,0	6,0	5,0	5,0	4,0	4,0
Феноли, мг/дм?	0,001	0,003	0,003	0,002	0,003	0,002	0,002
Нафтопродукти, мг/дм?	0,05	0,084	0,081	0,071	0,20	0,12	0,1
Цинк, мг/дм?	10,0	18,0	21,0	15,0	18,0	16,0	16,0

Табл. 1. Динаміка середньорічних концентрацій забруднюючих речовин у р. Лопань (створ 0,1 км вище гирла, після скиду Диканівських очисних споруд).

5.2 ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ ТА ГРУНТИ

З екологічної точки зору земельні ресурси Харківської області представлені рекультивованим агроланшафтом, який експлуатуєтся не одне сторіччя. За площею та біопродуктивним потенціалом земельний фонд області один з найбагатших в Україні. Площа області складає 3141,8 тис км., що становить 5,2% від території України. За цим показником область посідає 4 місце в країні.

Сучасний стан використання земельних ресурсів не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, що негативно впливає на стійкість агроландшафту. Сільскогосподарська освоєність земель перевищує екологічно допустиму, і протягом останніх 11-ти років залишилась майже незмінною. Так, із загальної площі Харківської області (3141,8 тис.га.) 2420,9 тис.га або 77,1% займають сільськогосподарські угіддя, в тому числі рілля - 1932,2 тис.га.(79,8%). На одного жителя області припадає 1,09 га земель, в т.ч. 0,84 га сільськогосподарських угідь, з них -0,68 га ріллі.

Основними землекористувачами в області є сільськогосподарські підприємства, у користуванні яких перебуває 1748,2 тис.га або 55,6% від загальної площі. Інтенсивна експлуатація та нераціональна система землекористування призвела до тяжких екологічних наслідків, а саме наявності таких проявів деградації земель як ерозія, техногенне забруднення, вторинне осолонцювання, підтоплення та зсуви ґрунтів.

До погіршення стану грунтів приводить несанкціоноване розміщення відходів, випадки забруднення земель нафтопродуктами. У 2003 р. на території області зафіксовані 2 випадки аварійного забруднення земель в наслідок самовільної врізки до конденсатопроводу.

Головною проблемою погіршення стану земельних ресурсів області залишається деградація ґрунтів, в першу чергу розвиток ерозійних процесів, фізична деградація ґрунтів, яка проявляється у переущільненні верхніх шарів ґрунту і за експертною оцінкою поширена на 35% площі ріллі. Ерозія, як фактор деградації ґрунтового покриву та екологічної небезпеки оцінюється насамперед інтенсивністю змиву та об'ємами переміщення ґрунтового субстрату. Середньорічний змив ґрунту з орних земель часто становить 10-15т/га, а під просапними культурами подекуди сягає 20-30 т/га [11].

5.3 СТАН ПІДЗЕМНОЇ ГІДРОСФЕРИ

На території м. Харкова налічується більш 300 свердловин різної відомчої приналежності. Повна і достовірна інформація про цілі видобутку, якість води, що видобувається із свердловин, використовуваних водоносних горизонтах, кількість кинутих, таких, що не експлуатуються, не затампонованих свердловинах, обсягах розвіданих запасів підземних вод питної якості для м. Харкова відсутня. Наявність незатампонованих артезіанських свердловин призводить до вторинного забруднення підземної гідросфери.

У даний час на території м. Харкова знаходиться більш 25 природних джерел, вода яких використовується населенням у якості питної. Упорядковано 12 джерел, взагалі вода двадцяти джерел визнана придатною до вживання після кип'ятіння. Через те, що природні джерела розташовані в межах міста, зони їхнього живлення являють собою практично цілком урбанізовану територію, де в умовах недостатньої природної захищеності багато десятків років відбувається забруднення підземної гідросфери. Якість води у всіх джерелах нестабільна. В найпопулярнішому джерелі у Саржиному Яру, водоносні горизонти якого найбільш захищені, періодично виявляються відхилення бактеріологічних показників якості води від нормативних. Очищення і технічне обслуговування каптажів практично не виконується. Зони санітарної охорони (радіусом 50м) прибираються не регулярно і не по всій площі [11].

5.4 СТАН ЗЕЛЕНИХ НАСАДЖЕНЬ

Зелені насадження у місті займають площу 15,4 тис. га. Показник озелененості міста складає 50,4 % при нормі 45 %. На одного мешканця міста припадає 105,6 м? зелених насаджень при нормі 67 м?. Площа зелених насаджень загального користування (парки, лісо-, луго-, гідропарки, сади, сквери, бульвари) складає 7,5 тис. га. На одного мешканця міста припадає 51,1 м?.

Зелена зона міста представлена:

· лісами приміської зони та лісопаркового масиву;

· парками на місці лісів;

· парками на місці цвинтарів і колишніх кварталів житлової одноповерхової забудови;

· парками, створеними заново;

· берегозахисними насадженнями уздовж річкових русел;

· насадженнями санітарно-захисних зон промислових підприємств;

· полезахисними насадженнями на сільськогосподарських землях міських окраїн;

· насадженнями цвинтарів;

· садами

Найбільші площі, зайняті зеленими насадженнями, розташовані уздовж західної і північної границь міста, удаючись «язичками» по балках глибоко в забудовані квартали. Недостатня кількість зелених насаджень на північному сході, сході і південному сході міста, де переважно розташовані промислові зони. Це негативно позначається на санітарно-екологічному стані Орджонікидзевського, Фрунзенського, Комінтернівського, Червонозаводського районів [11].

6. ВИСНОВКИ

Дослідивши вплив антропогенного забруднення на екосистеми Харківської області ми виявили, що порівняно з минулими роками зменшилась кількість викидів у атмосферне повітря. Таким чином встановлено, що абсолютна більшість населення цього регіону мешкає у сприятливих та задовільних умовах довкілля.

Екологічний стан міста Харків характеризується як стабільно напружений, хоча спад виробництва частково стримують наростання негативних процесів деградації навколишнього природного середовища. За масштабами забруднення навколишнього природного середовища Харків посідає 15-17 місце в Україні.

Гострою залишається ситуація з викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря від автотранспорту.

Екологічний стан області ускладнюється через невирішені проблеми в поводженні з відходами. Стан звалищ твердих побутових відходів в області не відповідає діючим санітарно-екологічним нормам, відсутність проектно-кошторисної та дозвільної документації на їх експлуатацію значно ускладнює проблему видалення побутових відходів, сприяє виникненню стихійних звалищ.

В цілому за останні п'ять років в атмосферному повітрі Харкова зменшився вміст діоксиду сірки, кадмію, свинцю та цинку. Не змінився рівень забруднення пилом, оксидом вуглецю, діоксидом азоту, фенолом, аміаком, формальдегідом, сажею й оксидом азоту. Спостерігається тенденція збільшення змісту в атмосферному повітрі сірководню, заліза, марганцю, міді, нікелю та хрому. Гострою залишається ситуація з викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря від автотранспорту, їхня частка становить 92% загального обсягу викидів у місті.

Сучасний стан використання земельних ресурсів не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, що негативно впливає на стійкість агроландшафту. Сільскогосподарська освоєність земель перевищує екологічно допустиму, і протягом останніх 11-ти років залишилась майже незмінною.

Якість води у всіх джерелах підземної гідросфери нестабільна. В найпопулярнішому джерелі у Саржиному Яру, водоносні горизонти якого найбільш захищені, періодично виявляються відхилення бактеріологічних показників якості води від нормативних. Очищення і технічне обслуговування каптажів практично не виконується. Зони санітарної охорони (радіусом 50м) прибираються не регулярно і не по всій площі.

Для покращання стану земельних ресурсів, скоординованих дій органів місцевогосамоврядування і виконавчої влади та контролюючих органів в області розроблена та затвержена обласною радою “Програма розвитку земельних відносин в Харківській області на 2001-2005 роки”.

До 2010 р. передбачається скоротити розораність земельного фонду Харківської області на 485 тис.га. в тому числі до 2005р. першечерговими заходами передбачена концервація еродованих земель на площі 56,0 тис.га , на якіх на площі 11,3 тис.га передбачається суцільне обліснення, 44,7 тис.га - створення пасовищ.

7. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Кормилицын В. И., Цицкишвили М. С., Яламов Ю. И. “Основы экологии”, Москва, 1997г.

2. Бабій В. Ф. Канцерогенний ризик забруднення навколишнього середовища пріоритетними хімічними сполуками та заходи первинної профілактики: Автореф. дис. д-ра мед. наук. -- К., 2004. -- 37 с.