Екологічна проблема Дніпра

Размещено на http://allbest.ru/

Екологічна проблема Дніпра

План

Вступ

Екологічна проблема Дніпра

Проблема забезпечення водою

Проблема водопостачання якісної питної води

Охорона водних об'єктів

Поліпшення якості питної води в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

водопостачання охорона питний якісний

Вода є незамінною складовою існування і розвитку життя на Землі. Легка доступність води для більшості людей призвела до того, що на неї почали дивитися як на невичерпний дар природи. Однак XX ст. змінило погляди людини, яка по суті стала борцем за необхідну кількість води і її якість. Населення, промисловість і міста, сільське господарство і села вимагають все більших обсягів прісної води. Характерно, що ці самі чинники сприяють і все більшому погіршенню її якості.

Особливої гостроти в Україні набула охорона широко використовуваних і дедалі більш дефіцитних водних ресурсів. На такі цілі в республіці тільки у 1987 р. витрачено близько 60% усіх державних капітальних вкладень, що виділялися на охорону навколишнього середовища. Йдеться, зокрема, про фінансування і матеріальні ресурси, направлені на охорону дуже забруднених вод басейнів Чорного й Азовського морів, збереження та поліпшення стану малих річок і водоймищ, підвищення ефективності роботи очисних споруд і установок, науково обґрунтований перерозподіл водних ресурсів, їх економне витрачання.

Значний вплив на сільськогосподарське виробництво мають кількість опадів, водозабезпеченість території, обсяг і якість води в різних природничо-економічних зонах України. Для республіки є характерним низький рівень водозабезпеченості, вкрай нерівномірне розміщення водних ресурсів. Найменш забезпечена водою зона Степу, якій притаманна висока родючість чорноземних ґрунтів. Тут -- найменша кількість опадів (всього 360--450 мм), тоді як у Лісостепу -- 520--600 мм, на Поліссі -- 600--720 мм, а в Карпатах -- 800--1200 мм.

При обмежених водних ресурсах постійно зростає їх споживання. Так, з 1960 до 1990 р. у сільському господарстві воно зросло з 3,1 до 15 млн куб. м, або в 4,8 раза. Одночасно підвищилось і водоспоживання, відповідно -- з 2,8 до 10,5 млн. куб. м, або в 3,8 раза. При такій тенденції у водоспоживанні поступово утворюється дефіцит води не тільки на Півдні, а й у західних областях України. А тим часом щороку до річок і водойм скидалося 18--19 млн куб. м води, і в тому числі близько 3 млн куб. м -- недостатньо або зовсім не очищеної. Вона містить кислоти, масла, отрути, майже всі хімічні та радіоактивні речовини. Багато річок Донбасу, Придніпров'я і Прикарпаття перетворилися на колектори стічних вод, стали зовсім непридатними для сільськогосподарського водопостачання.

Екологічна проблема Дніпра

Головною водною артерією України є Дніпро, воду якого споживають понад 2 тис. сіл, 220 міст і більш як 10 тис. промислових підприємств: Водами Дніпра користуються понад 30 млн чоловік. А між тим, до 1993 р. з території України в басейн Дніпра щороку скидалося понад 12 млрд куб. м стічних вод, більшість з яких були забруднені сполуками азоту, нафтопродуктами, солями важких металів, пестицидами та іншими шкідливими речовинами. Така тенденція зберігається і до 2000 р.

Великої шкоди завдало забруднення Дніпра радіонуклідами в результаті Чорнобильської аварії. Більш як 1,2 тис. км дніпровських берегів розмиваються, внаслідок чого на 1992 р. втрачено майже 8 тис. га земель. Ігнорування екологічних вимог протягом тривалого часу призвело до перенасичення басейну Дніпра промисловими підприємствами з недосконалими технологіями.

З кожним роком вода Дніпра стає дедалі гіршою. На відстані від Чорнобиля до Херсона в 1995 р. його воду віднесено до третього класу забруднення (як помірно забруднена), а в районах великих промислових міст концентрації основних забруднюючих інгредієнтів, включаючи токсичні речовини і бактеріологічне забруднення, у 20--50 разів перевищили гранично допустимі норми.

Серйозне занепокоєння викликав і стан малих річок, у басейні яких формується 60% водних ресурсів. Так, щороку у водоймища України скидалося і потрапляло разом зі стоками приблизно 8 млн т різних забруднюючих речовин. Майже 17% населення України отримувало воду, що не відповідала санітарним нормам. Вода практично всіх 18 тис. приток Дніпра у 1999 р. не відповідала екологічно безпечним нормам, а південні притоки віднесено до четвертого-п'ятого, а то й до шостого класів забруднення, тобто вони фактично виконували роль стічних колекторів.

Тенденція погіршення якості питної води викликала соціальну напругу, особливо в південних областях. Надзвичайна комісія з проблем екологічного стану ріки Дніпра та якості питної води, створена у квітні 1992 р., не змогла докласти помітних зусиль до поліпшення існуючої ситуації.

Багато раніше повноводних рік і річок з сінокісними і здебільшого високопродуктивними заливними луками перетворилися на застійні, гнилі болота. Це зумовлено тим, що тривалий час малі ріки не розчищалися, а тому замулювалися. їх заболочувані заплави втрачають луки, заростають очеретом і чагарником. Особливо чимало таких річок на Черкащині, зокрема Супій, Тясьмин, Кам'янка та ін.

Екологічна проблема Дніпра стосується не лише України чи окремого регіону, а й усієї світової цивілізації. Адже дніпровська вода забруднює Чорне і Середземне моря, що омивають береги трьох континентів, де проживають сотні мільйонів людей. Не випадково США, Канада та інші країни запропонували свою допомогу в «лікуванні Дніпра». Вони погоджувалися вкладати свої кошти в конкретні науково обґрунтовані програми, але спеціальна комісія, що мала координувати роботу з оздоровлення Дніпра, не поспішала з їх розробкою.

Першою спробою оздоровлення Дніпра стала проведена в Полтаві навесні 1995 р. Всеукраїнська конференція з питань водопостачання й оздоровлення Дніпра. Це представницьке зібрання, на жаль, так і не з'ясувало до кінця висунуті екологічні проблеми. Україна продовжувала забруднювати Дніпро. Лише каналізаційні системи Києва, Дніпропетровська і Запоріжжя щороку скидали в нього 900 млн куб. м забруднених стоків. Якщо у 1989--1990 рр. в Україні будували очисні споруди потужністю 350--550 тис. куб. м, то у 1993 р. цей показник знизився до 20 тис. куб. м, а в 1994 р.-- до 5,6 тис. Такий стан має місце й нині.

Забруднення Дніпра спричиняли промислові підприємства. Тільки комбінат ім. Дзержинського щороку скидав у Дніпро 156 млн куб. м стоків, перенасичених солями важких металів. А з виробничого об'єднання «Радикал» у річку Дарниця попадала ртуть, концентрація якої у воді становила 120 мг/л при екологічно допустимій величині 0,0001 мг/л. Внаслідок цього в Дніпро щорічно скидалося 180 кг цієї смертоносної речовини. На жаль, аналогічних прикладів можна навести багато.

Забруднювачем дніпровської води є й сільське господарство. У результаті недбалого зберігання мінеральних добрив, пестицидів, гербіцидів та порушень, допущених при внесенні їх у ґрунт, щорічно при випаданні опадів в річки змивалася з водою значна кількість хімічних речовин. Так, у 1994 р. тільки сектором Полтавщини було скинуто у притоки Дніпра 175 тис. куб. м води, насиченої пестицидами, мінеральними добривами і стоками з ферм.

Проблема забезпечення водою

Обсяг водних ресурсів, які використовуються для питного водопостачання, становить 25 % загального водокористування, 49 % припадає на промисловість, 26 % -- на сільське господарство. Частка підземних вод у питному водопостачанні, за нашими підрахунками, становить 16 %.

Уже сьогодні в деяких районах забезпечення водою населення і господарських об'єктів є незадовільним. Так, зростаюча фільтрація високомінералізованих шахтних і рудникових вод з підприємств Кривого Рога призводить до забруднення води р. Інгулець, створює загрозу перебоїв у водопостачанні м. Миколаєва. Складне становище у басейні р. Самари викликане скиданням шахтних вод Донбасу. Високий рівень забруднення води р. Сіверського Дінця.

Напружена ситуація з водопостачанням склалась у межиріччі Дніпро -- Сіверський Донець, у Запорізькій областях. Дещо пом'якшити її могло б будівництво Каховського магістрального каналу та наступної черги каналу Дніпро -- Донбас.

Проблема водопостачання якісної питної води

Залишається нерозв'язаною проблема водопостачання якісною питною водою південних районів країни (Одеська і Миколаївська області). До того ж, через обмеженість водних ресурсів і забруднення виникають труднощі з використанням води з р. Дністра, яка береться для міського водопроводу Одеси. Запропонований свого часу проект водопостачання регіону в комплексі каналу Дунай--Дніпро не було реалізовано через недостатню екологічну та економічну обґрунтованість доцільності цього будівництва. Планувалося відбирати для каналу 35 км3 води на рік з Кілійського гирла.

У середині 90-х рр. майже в 250 міських населених пунктах України якість питної води, що подається централізованими водопроводами, мала відхилення від норми. Усього ж питна вода, що за хімічними показниками неповністю відповідала нормативам, становила близько 17 % загального обсягу питного водопостачання.

З чим же пов'язана небезпека зниження якості питної води? Насамперед з погіршенням якості води джерел водопостачання (зокрема поверхневих вод), що відбувається внаслідок забруднення їх стічними водами. Так, обсяг стічних вод, скинутих у водні об'єкти України в 1998 р., становив 11,7 км куб. (у 1990 р. -- 19,3 км куб., максимальний). Зменшення обсягу стічних вод, як і обсягу використання води, пов'язане із загальною економічною кризою в державі, яка супроводжується скороченням виробництва.

Основними видами стічних вод є промислові, господарсько-побутові і сільськогосподарські. Перші два види, як правило, надходять через загальний каналізаційний колектор на міські очисні споруди, на яких вони очищаються, зокрема біологічними методами (в аеротенках, біофільтрах, метантенках тощо). Лише після цього стічні води скидаються у поверхневі водні об'єкти (в основному річки) з тим, що вони будуть асимільовані річковими водами внаслідок процесів самоочищення. Вплив стічних вод на якість природних вод залежить від ефективності роботи очисних споруд, що значною мірою пов'язано з економічними чинниками. Скидання забруднених стічних вод без очищення у водні об'єкти заборонено. Потужність очисних споруд з біологічними методами очищення в Україні становить близько 8,3 км куб.

Для промислових стічних вод характерними є такі забруднюючі речовини, як важкі метали, нафтопродукти, феноли тощо. Для господарсько-побутових -- значна кількість хвороботворних бактерій, яйця гельмінтів, СПАР (синтетичні поверхнево-активні речовини миючих засобів) та ін.

Якщо вплив цих видів стічних вод можна контролювати і регулювати, оскільки вони скидаються у водні об'єкти централізовано, то набагато складнішою є ситуація з сільськогосподарськими стічними водами, оскільки змив із сільськогосподарських угідь має роззосереджений характер і може бути поверхневим та ґрунтовим. Сільськогосподарські стічні води не можна інтегрувати в централізовану систему скидання у водні об'єкти (за винятком зворотних вод на деяких зрошувальних масивах). Тому визначення їх впливу на якість води водних об'єктів є набагато складнішим завданням, аніж для промислових і господарсько-побутових стічних вод.

Характерними забруднюючими речовинами сільськогосподарських стічних вод є сполуки азоту (насамперед нітрати) і фосфору, які потрапляють на угіддя здебільшого з азотними і фосфорними добривами, а також пестициди, які використовуються у боротьбі зі шкідниками і бур'янами. Нітрати і пестициди є токсичними для гідробіонтів речовинами, а сполуки фосфору -- поживою, що супроводжується активним розвитком водоростей з наступним їх відмиранням, розкладанням (гниттям) і, як наслідок, несприятливими екологічними умовами у водному об'єкті.

Охорона водних об'єктів

В Україні, як і в усьому світі, вживаються заходи для охорони водних об'єктів, особливо тих, що слугують джерелами водопостачання. Внаслідок цього концентрація деяких забруднюючих речовин стабілізувалася, а подекуди навіть знизилася. Зокрема, дослідженнями на кафедрі гідрології і гідрохімії географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка встановлено, що протягом останніх 5 -- 8 років у воді багатьох приток Дніпра спостерігається тенденція до стабілізації вмісту деяких важких металів (мідь, цинк), зменшення вмісту пестицидів і нафтопродуктів (В. К. Хільчевський, В. М. Савицький, І. О. Шевчук, 2000). Крім водоохоронних заходів, така тенденція зумовлюється також зменшенням обсягів скидів стічних вод.

Охорона вод від забруднення є комплексним і дуже складним завданням. Стан водних об'єктів повинен бути таким, щоб не завдавати шкоди здоров'ю людей і забезпечувати нормальне функціонування природних екосистем. Проблема охорони вод пов'язана з організаційно-економічними аспектами, створенням правової основи для проведення комплексних заходів (соціальних, технологічних).

В Україні постійно проводиться державний моніторинг природних вод (поверхневих і підземних). Ці функції покладено на установи і служби системи Міністерства екології та природних ресурсів. Так, гідрометеослужба проводить моніторинг якості поверхневих, а геологічна - підземних вод. Інформація подається до відповідних державних органів для прийняття необхідних рішень. Постійний нагляд за станом джерел водопостачання та якістю питної води проводить Міністерство охорони здоров'я України через свої підрозділи, якими є санітарно-епідеміологічні станції. Станції наділені значними повноваженнями, аж до права зупиняти те чи інше виробництво, якщо викиди стічних вод створюють загрозу здоров'ю людей.

Створено правову базу водних відносин. Так, у 1995 р. прийнято Водний кодекс України, який спрямований на забезпечення раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, охорони вод від забруднення і виснаження, поліпшення стану водних об'єктів, а також визначення прав і обов'язків водокористувачів.

Відповідальність водокористувачів за скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, порядок відшкодування коштів за понадлімітний забір води визначаються Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991). Ці кошти спрямовуються на здійснення заходів щодо охорони вод, відтворення водних ресурсів, підтримання водних об'єктів у належному стані.

Технологічні аспекти охорони природних вод від забруднення пов'язані із зменшенням об'єму стічних вод за рахунок удосконалення технології виробництва, підвищенням ефективності системи стічних вод, вилученням із стічних вод цінних речовин і наступним їх використанням, якнайширшим упровадженням оборотного водопостачання, заміною водяного охолодження повітряним.

Соціальні аспекти пов'язані з координацією зусиль державних органів і громадських організацій у справі охорони водних ресурсів і розумінням її важливості в охороні всього навколишнього природного середовища, створенні сприятливих умов для життя, здоров'я і відпочинку населення. В Україні прийнята і реалізується Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води (1997), а також діє громадський комітет, який займається цією проблемою. Значну роль у вихованні бережливого ставлення до водних ресурсів, зокрема малих річок, джерел виходів підземних вод, відіграють громадська організація «Зелений світ», а також шкільні екологічні гуртки та екологічні центри.

Підземні води, які розташовані на глибині десятків і сотень метрів, добре захищені від забруднення водотривкими породами, що перекривають зверху (і знизу) водомісткі пласти. І хоча вже починає виникати питання забруднення підземних вод унаслідок техногенної діяльності, ці води, безперечно, є чистішими, аніж поверхневі. Тому надзвичайно важливим завданням житлово-комунальних служб, покликаних забезпечувати населення якісною питною водою, є максимальне використання підземних вод. Причому, як зазначають В. В. Гончарук та С. С. Ставська (1994), у практиці питного водопостачання міст неприпустиме змішування підземних і поверхневих вод. На це, зокрема, звертають дедалі більшу увагу централізованого водопостачання у Києві, де високоякісна артезіанська вода сеноманського і юрського горизонтів подається у загальний водопровідний колектор і змішується з менш якісною дніпровською і деснянською водою, але якість останньої при цьому не поліпшується.

Вчені стверджують, що настав час усій Україні переходити на підземне водопостачання. Адже більшість європейських країн вживають воду із підземних джерел. Прикро, що в республіці є регіони, де і підземні води забруднені. Як правило, забруднюються вони в основному мінеральними добривами та засобами захисту рослин при порушенні технології внесення їх у ґрунт. Внаслідок цього в окремих криницях та свердловинах, особливо на масивах, що зрошуються, на літр підземної води припадало близько 1500 мг нітратів.

У незначних обсягах залучається у господарську діяльність оборотна і послідовно використовувана вода. Разом з тим обмеженість водних ресурсів вимагає більш повного залучення вказаного джерела. Тим більше, що в південній частині України є резерви для залучення у сільське господарство оборотної і послідовно використовуваної води. На жаль, вони використовуються досить слабо. Отже, проблема води і водних ресурсів дедалі загострюється і потребує наведення належного порядку і дисципліни, встановлення відповідальності керівних працівників за дотримання екологічних правил.

Поліпшення якості питної води в Україні

Концепцією поліпшення якості питної води в Україні передбачено пріоритетне використання для питного водопостачання експлуатаційних ресурсів підземних вод як найбільш захищеного від забруднення джерела водопостачання. При цьому необхідно забезпечити використання всіх наявних можливостей розподілу серед населення чистої артезіанської води виключно для пиття і приготування їжі, активізувати пошуки нових джерел питної води, організувати розроблення і впровадження технологій кондиціювання вод підземних джерел з підвищеним рівнем мінералізації для збільшення обсягів питного водопостачання, а також розробку і впровадження системи заходів, які б забезпечували ефективний захист підземних вод, створення і промислове впровадження технологій консервування і пакетування питної води з артезіанських свердловин.

Не завжди якісна водопідготовка на централізованих водопроводах висунула на порядок денний таке актуальне питання, як доочищення водопровідної води в побуті. В Україні досить інтенсивно розробляються і пропонуються населенню побутові компактні пристрої для доочищення водопровідної води. Це водоочисники, призначені як для індивідуального користування (у квартирі), так і групові (на один чи кілька будинків). У цих пристроях використовуються такі технологічні процеси очищення, як сорбція і фільтрація, а з матеріалів -- активоване вугілля і сотова кераміка. Як наповнювач може застосовуватися річковий пісок.

Набуває розвитку і така форма індивідуального забезпечення питною водою, як комерційна реалізація пакетованої негазованої води для пиття і приготування їжі. Це не завдає таких турбот, як догляд за індивідуальним водоочисником, але обходиться дещо дорожче. Для прикладу можна назвати такі розфасовки, як «Цілюща» та «Ордана», що з'явилися в Києві усередині 90-х рр. Артезіанські води для них беруться з глибин близько 300 м і очищаються без додавання спеціальних хімічних реагентів (фільтруванням, обробкою ультрафіолетовим опроміненням). «Ордану», зокрема, випускає науково-виробничий центр з однойменною назвою, який разом з науковцями постійно працює над поліпшенням якості питної води.

Збільшило можливості використання чистої артезіанської води жителями столиці (хоча і дещо архаїчне) в останні роки будівництво розливних бюветів, які подають воду з водоносних горизонтів сеноманських (90 -- 193 м) і юрських (256--337 м) відкладів. Так, 1997 р. у різних районах Києва було введено в експлуатацію 31 бювет. Нині їх кількість досягла 150. Однак доступ до артезіанських вод у такий спосіб можливий лише в тих регіонах, де вони поширені і мають відповідну якість. Наприклад, в Одесі такої можливості немає, тому там реалізують населенню доочищену питну воду, яку беруть з міського водопроводу.

Важливим чинником питного режиму є споживання мінеральної питної води. Виробництво і реалізація мінеральних питних вод регулюється державним стандартом України ДСІУ-878-93 «Води мінеральні питні», який уведено в дію з 1 січня 1995 р. За цим стандартом, залежно від мінералізації води, наявності специфічних (біологічно активних) компонентів і застосування, мінеральні питні води поділяються на лікувально-столові, лікувально-столові змішаного складу та природні столові.

До лікувально-столових вод належать води з мінералізацією від 1 до 8 г/дм куб. усіх хімічних груп і від 1 до 15 г/дм куб. гідрокарбонатно-хлоридної та хлоридно-гідро-карбонатної натрієвої групи. Використовуються вони лише за призначенням лікаря, а не систематично.

До лікувально-столових змішаного складу належать мінеральні води, отримані шляхом змішування природних вод різного ступеня мінералізації. Використовуються також за призначенням лікаря.

До природних столових вод належать води з мінералізацією менше 1 г/дм куб., тобто як у звичайної питної води. Використовувати їх можна без обмежень -- як столовий напій. У кожному регіоні України випускаються свої природні столові води.

Висновки

Метод оцінки якості питної води за допомогою золотих рибок називається біотестуванням. Це прогресивний високоефективний сучасний метод. Його застосовують в усьому світі, подобається це комусь в Україні чи ні. До речі, у бутильованій питній воді «Оболонь-3» золоті рибки не гинуть; те ж саме можна сказати і про «Юрське джерело», «Моршинську», «Софію Київську» тощо.

Біологічні експрес-методи оцінки якості води і надійніші, ніж звичайні хімічні аналізи, і значно дешевші.

Це було доведено ще на початку минулого століття і підтверджено останніми вітчизняними та закордонними дослідженнями.

Цікаво, що кількість домішок у природних підземних водах сягає мільйона найменувань, а досліджено і розроблено ГДК лише для півтора тисяч. Крім того, хімічні методи із застосуванням дорогих реактивів і приладів забезпечують контроль лише 10% від загальної кількості нормативних речовин. Вплив решти на організм людини не враховується. А от біотестування якраз і дозволяє це зробити.

Найбільш повна екологічна класифікація якості води була розроблена Інститутом гідробіології НАН України. Вона поєднує гідрофізичні, гідрохімічні, гідробіологічні, бактеріологічні показники з біоіндикацією води, враховуючи при цьому її мінералізацію та іонний склад. Проте в українських стандартах якості питної води ці напрацювання чомусь досі не використовуються, тоді як у Московському державному університеті ім. Ломоносова запропоновано п'ятибальну систему оцінки токсичності води із застосуванням біотестування за допомогою дафній, гуппі, молюсків. Біотестування широко застосовується у розвинених країнах Європи та Північної Америки.

Тому, зважаючи на все вищенаведене, необхідно:

1. Хімічні аналізи питної води проводити з визначенням усіх мікроелементів (особливо в регіонах техногенного перевантаження).

2. Розробити нові сучасні стандарти оцінки якості питної води з урахуванням закордонного досвіду у цій сфері та передбачити застосування біотестування.

3. Контроль за якістю питної води покласти на Держстандарт України, Державну санітарно-епідеміологічну службу України, місцеві санепідемстанції, головних санітарних лікарів та науково-дослідні інститути НАНУ та АМН України, зобов'язавши їх подавати регулярні звіти у пресі, по радіо і на телебаченні.

4. Розповсюдження та продаж бутильованої питної води дозволяти тільки за наявності сертифіката якості та визначення у воді кількісного складу всіх мікроелементів.

Треба зазначити, що проблемою чистої якісної питної води, яка повинна давати користь, а не шкоду здоров'ю людини, опікується весь світ. Однак у розвинутих країнах нею почали займатися років на двадцять раніше, аніж у нас, розвиваючи і поглиблюючи технології централізованої водопідготовки та індивідуального водозабезпечення.

Чиста вода для людини -- це життєво необхідна речовина і товарний продукт, для отримання і збереження якого потрібні значні зусилля і кошти.

Список використаної літератури

1. Руднєв Є. Вода і життя // Безпека життєдіяльності. - 2004. - № 7. - С. 30 - 33.

2. Хільчевський В. Проблеми водопостачання та охорони вод в Україні // Географія та основи економіки в Україні. - 2002. - № 8. - С. 60-63.

Размещено на Allbest.ru