Вплив фітопланктону на якість питної води на прикладі КП "Житомирський водоканал"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Вода є одним із важливих елементів довкілля. Основними проблемами екології, які пов'язані з гідросферою планети, є умови забезпечення населення водою, її якістю та можливості її підвищення. До надавнього часу ці проблеми не стояли так гостро, в зв'язку з відносною чистотою природних джерел водопостачання та їх достатньою кількістю. Але в останні десятиріччя ситуація різко змінилася. Значна концентрація міського населення, різке збільшення промислових, транспортних, сільськогосподарських, енергетичних та інших антропогенних викидів призвели до порушення якості води, появі в джералах водопостачання невластивих природньому середовищу хімічних, радіоактивних та біологічних агентів. Все це робить ефективне водозабезпечення населення провідною проблемою сучасної гігієни.

Експертами ВОЗ встановлено, що 80% всіх хвороб в світі пов'язано з незадовільною якістю питної води та порушенням санітарно-гігієнічних та екологічних норм водозабезпечення.

Проблема питного водопостачання в Україні, як і в інших країнах світу існує не ізольовано, а й численних взаємозв'язках з народногосподарськими, водогосподарськими та екологічними проблемами. ЇЇ розв'язанню сприяють Водний і Земельний кодекси України, державні стандарти та галузеві нормативні документи, що регулюють утримання джерел питного водопостачання і забезпечення належної якості питної води.. Вибір теми моєї роботи обумовлений саме актуальністю поставленої проблеми.

Звичайно, у межах однієї роботи важко повністю розглянути проблему забруднення джерел питної води. Цю проблему навряд чи взагалі можна розглянути повністю. Тому в даній роботі звернуто увагу на забруднення води живими організмами-фітопланктоном.

Небезпеку для водойми становить явище неконтрольованого збільшення чисельності популяції фітопланктону. Це призводить до евтрофікації водойми.

Варто відзначити, що, зупиняючи свій вибір на дослідженні впливу фітопланктону на якість питної води , я не заперечую небезпеку забруднення інших частин навколишнього середовища, забруднення яких не буде розглянуто в рамках цього дипломного проекту.

Об'єктом дослідження виступає діяльність комунального підприємство КП «Житомирський водоканал»».

Предмет дослідження є показники якості питної води, що йде на централізоване постачання до користувачів від КП «Житомирський водоканал».

Метою бакалаврської роботи є докладний розгляд проблеми впливу діяльності організмів на якість питної води на прикладі КП «Житомирський водоканал». Також для повного розкриття проблеми вказуються кількісної оцінки популяцій фітопланктону та методи спрямованого регулювання явища евтрофікації.

Для вирішення поставленої мети вивчено теоретичні основи забруднення поверхневих водозаборів, проаналізована діяльність підприємства, враховані економічні аспекти діяльності підприємства, проаналізовані показники нормування якості питної води в системі водопостачання та водовідведення та систему охорони праці.

Розділ 1

Біологічне забруднення прісноводних поверхневих водозаборів

1.1 Біологічна характеристика фітопланктону

Водна флора та фауна, в мiсцях їх постійного перебування у водоймищах, має суттєве санітарно-гiгiєнiчне значення. У водоймах постійно iснують наступні види бiоценозiв:

-- планктон -- органiзми, що мешкають у глибинних шарах води i постiйно знаходяться в русi;

-- бентос -- органiзми, що мешкають у придонних вiдкладеннях та на берегах;

-- перифітон -- органiзми, що мешкають на пiдводних предметах (камiння, дошки, гiлля тощо).

Термін планктон (грец. «планктон» - блукаючий) вперше був введений в науку німецьким фізіологом Віктором Гензеном у 1887 р., і за первісним поданням означав сукупність організмів, що вільно плавають у воді. Дещо пізніше у складі планктону стали розрізняти фітопланктон (рослинний планктон) і зоопланктон (тваринний планктон). Отже, фітопланктоном називають сукупність вільноплаваючих (в товщі води) дрібних, переважно мікроскопічних, рослин, основну масу яких складають водорості. Фітопланктон- це продуцентна ланка біоценозів, яка продукує органічну речовину за рахунок фотосинтезу. Відповідно кожен окремий організм зі складу фітопланктону називають фітопланктером.

Частина планктону, представлена тваринними організмами, які пасивно переносяться течіями, називається зоопланктоном. Зоопланктон представлений одноклітинними організмами, дрібними ракоподібними, личинковими стадіями тварин, пелагічною ікрою риб. Ці організми живляться фітопланктоном або більш дрібними представниками зоопланктону. Зоопланктон є складовою харчових ланцюгів у біоценозах водойм, особливо морських, він є ланкою, яка пов'язує фітопланктон, який продукує первинну біомасу, з вищими тваринам[1].

Екологи вважають, що фітопланктон в житті великих водойм виконує ту ж роль, що і рослини на суші, тобто виробляє первинну органічну речовину, за рахунок якої прямо або опосередковано (через ланцюг живлення) існує весь інший живий світ на суші і у воді . До складу фітопланктону, так само як і до складу наземних рослинних угруповань, входять гриби і ціанобактерії, які, за рідкісним винятком, не здатні самі створювати органічну речовину (рис 1.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1. Склад фітопланктонних угрупувань

Згідно сучасної номенклатури, ціанобактерії- прокаріоти, до яких відносяться синьо-зелені водорості . Раніше ціанобактерії відносили до водоростей, через їх близькість до царства рослин , як продуцентів органічної речовини. Гриби і бактерії відносяться до редуцентів - тієї ж екологічної групи гетеротрофних організмів, що харчуються за рахунок готової органічної речовини, до якої належить весь тваринний світ. Гриби і бактерії беруть участь в руйнуванні мертвої органічної речовини, тим самим виконуючи хоча і дуже важливу роль у кругообігу речовин, але принципово іншу, ніж зелені рослини. Незважаючи на це, основною функцією фітопланктону в цілому слід все ж визнати створення органічної речовини водоростями. Склад грибів в співтоваристві фітопланктону вивчений ще дуже слабо, а планктонні бактерії (бактеріопланктон) в екології водойм розглядаються зазвичай окремо.

Існування планктонних організмів в підвішеному стані у воді забезпечується деякими спеціальними пристосуваннями. У одних видів утворюються різного роду вирости і придатки тіла - шипи, щетинки, рогоподібні відростки, перетинки і т. п. В інших видів відбувається накопичення в тілі речовин з питомою вагою менше одиниці, наприклад крапель жиру, газових вакуолей (у деяких синьо-зелених водоростей) і т. д. Полегшується маса клітини також шляхом зменшення її розмірів: розміри клітин у планктонних видів, як правило, помітно менше, ніж у близькоспоріднених донних водоростей. У планктоні широко поширені і дрібні організми, розміром в декілька мікрометрів, що утворюють так званий нанопланктон.

Фітопланктон існує у водоймах самої різної природи і самих різних розмірів - від океану до маленької калюжі. Його немає лише у водоймах з різко аномальним режимом, у тому числі в термальних (при температурі води вище +70, +80 ° С), заморних (заражених сірководнем), чистих прильодовикових водах, не містять мінеральних поживних речовин. Відсутній живий фітопланктон також в печерних озерах і на великих глибинах водойм, де є недостача сонячної енергії для фотосинтезу. Загальне число видів фітопланктону в усіх морських і внутрішніх водоймах досягає 3000[21].

Склад і екологія окремих представників водоростевого фітопланктону в різних водоймах надзвичайно різноманітні. У різних водоймах і навіть в одній і тій же водоймі, в різні сезони року число і співвідношення видів окремих таксономічних груп досить різні.

Морський фітопланктон складається в основному з діатомових і перидінієвих водоростей. Застосування методів центрифугування і осадження допомогло виявити в планктоні істотне число дрібнорозмірних видів, раніше невідомих. З діатомових водоростей в морському фітопланктоні особливо численні представники класу центричних діатомей (Centrophyceae), зокрема роду хетоцерос (Chaetoceros), талассіозіра (Thalassiosira), коретрон (Corethron), планктоніелла (Planktoniella) і деякі інші , зовсім відсутні в прісноводому планктоні або представлені в ньому лише невеликим числом видів.

Дуже різноманітні у морському фітопланктоні жгутикові форми пірофітові водорості, особливо з класу перидіній . Ця група і в прісноводому фітопланктоні досить різноманітна, але все ж налічує менше число видів, ніж в морському, а деякі роди представлені тільки в морях: дінофізіс (Dinophysis), гоніаулакс (Goniaulax) і деякі інші. Вельми численні в морському фітопланктоні також вапняні жгутикові - кокколітофориди, представлені в прісних водах лише кількома видами, і зустрічаються виключно в морському планктоні кремнієджгутикові , або сілікофлагеллати .

Найхарактернішою морфологічної особливістю представників морського фітопланктону є утворення у них різного роду виростів: щетинок і гострих шипів у діатомових, комірців, лопат і парашутів. Схожі утворення зустрічаються і у прісноводних видів, але там вони виражені значно слабше. Наприклад, у морських видів цераціума (Ceratium) рогоподібні відростки не тільки значно довші, ніж у прісноводних, але у багатьох видів вони ще й загнуті. Передбачається, що подібні вирости сприяють знаходженню у завислому стані відповідних організмів. За іншими уявленнями вирости типу шипів і рогоподібних утворень сформувалися як захисне пристосування від виїдання фітопланктерів рачками та іншими представниками зоопланктону.

Хоча морське середовище на значних просторах однорідне, монотонного розподілу фітопланктону не спостерігається. Неоднорідність видового складу і відмінності у чисельності нерідко виражені навіть на порівняно невеликих акваторіях морських вод, але особливо вони рельєфні у великомасштабному географічному розподілі. Тут проявляється екологічна дія основних факторів середовища: солоності води, температури, умов освітленості і вмісту поживних речовин[1].

Прісноводний фітопланктон відрізняється від типово морського величезною різноманітністю зелених і синьо-зелених водоростей (рис 1.2).

Особливо численні серед зелених одноклітинні і колоніальні вольвоксові і протококові: види хламідомонад (Chlamydomonas), гоніума (Gonium), вольвокса (Volvox), сфероцистіса (Sphaerocystis) та ін . Серед синьо-зелених численні види , мікроцистіса, глеотріхіі (Gloeotrichia) та ін.

Синьозелені водорості: 1 - Oscillatoria, 2 - Microcystis aeruginosa, 3 - Anabaena, 4 - Coelosphaerium, 5 - Spirulina, 6 - Aphanizomenon flos-aquae.

Зелені водорості: 7 - Scenedesmus, 8 - Closterium, 9 - Spirogyra, 10 - Staurastrum, 11 - Chlorella, 12 - Micrasterias, 13 - Xanthidium, 14 - Cosmarium, 15 - Pediastrum.

Діатомові водорості: 16 - Mallomonas, 17 - Cryptomonas, 18 - Asterionella, 19 - Dinobryon, 20 - Ceratium hirundinella, 21 - Melosira, 22 - Synura, 23 - Fragilaria, 24 - Cyclotella.

Рис. 1.2. Видова різноманітність фітопланктону

Видове різноманіття діатомових тут менше, ніж в морях .

Характернійший в морському фітопланктоні рід хетоцерос (Chaetoceros) в озерах і ставках зовсім відсутній, а численні в морях різосоленія (Rhizosolenia) в прісних водах представлені лише кількома видами.

В прісноводому фітоплапктоні значно біднішими якісно і кількісно представлені перидинеї. Звичайні серед них види цераціума (Ceratium) і перидініума (Peridinium,). У прісних водах відсутні кремнієджгутикові і дуже рідкісні кокколітофоріди, зате деякі інші жгутикові представлені тут різноманітно і нерідко у великій кількості. В основному це хрізомонади - види дінобріона (Dinobryon), малломонаса (Mallomonas), уроглени (Uroglena) та ін , а також евгленові - евглена (Euglena), трахеломонас (Trachelomonas) і факус (Phacus), перші переважно в холодних водах, а другі - в теплих.

Однією з істотних особливостей прісноводного фітопланктону є наявність в ньому тимчасовопланктонних водоростей. Ряд видів, яких прийнято вважати типово планктонними, в ставках і озерах мають донну або періфітонну (прикріплення до якого-небудь предмету) фазу в своєму життєвому циклі. Таким чином, різноманітність екологічних умов у внутрішніх водоймах визначає і значно більшу різноманітність в порівнянні з морями екологічних комплексів та видового складу прісноводного планктону.

У великих глибоких озерах виражені менш яскраво риси відмінності прісноводного фітопланктону від морського. У таких озерах-гігантах, як Байкал, Великі озера, Ладозьке, Онезьке, в фітопланктоні майже цілий рік переважають діатомові. Тут вони, як і в морях, створюють основну продукцію. Видовий склад діатомового озерного планктону відмінний від морського, але в їх екології є чимало спільного. Наприклад, мелозіра ісландська (Melosira islandica) - масовий вид фітопланктону Ладозького і Онезького озер, а також мелозіра байкальська (Melosira baicalensis) в фазу спокою після весняного спалаху не опускаються на дно (або опускаються лише частково), як це спостерігається в інших прісноводних видів у водоймах меншого розміру, а утримуються в товщі води, утворюючи на деякій глибині характерні міжсезонні скупчення. У великих озерах, як і в морях, великі відмінності в продуктивності фітопланктону: в центральній частині водойми продуктивність дуже низька, а у берегів, особливо в мілководних затоках і проти гирл річок, вона різко підвищується[10].

У найбільш типовому вигляді прісноводний фітопланктон як за складом та екологією, так і по продукційним властивостям представлений в озерах середнього розміру помірної зони, наприклад в озерах Балтійського басейну. Тут в залежності від типу озера і сезону року в фітопланктоні переважають діатомові, синьо-зелені чи зелені водорості. З діатомових характерні види мелозіра (Melosira), астеріонелли (Asterionella), табеляріі (Tabellaria), фрагіляріі (Fragilaria), ціклотелли (Cyclotella) та ін; серед синьо-зелених - види мікроцистіс (Microcystis), анаб (Anabaena), афанізоменона ( Aphanizomenon), глеотріхіі (Gloeotrichia). Основними представниками зелених водоростей в озерному планктоні є перераховані вище протококові, а в водах з дуже м'якою водою, що знаходяться під впливом боліт, численні десмідиєві: види космаріума (Cosmarium), стаураструма (Staurastrum), клостеріума (Closterium), еуаструма (Euastrum) та ін . У мілководних озерах і ставках із зелених водоростей нерідко переважають вольвоксові: вольвокс (Volvox), хламідомонада (Chlamydomonas), пандорина (Pandorina), евдоріна (Eudorina). У фітопланктоні озер тундри і північної тайги дуже різноманітні хрізомонади: види дінобріона (Dinobryon), сінури (Synura), урогленопсіса (Uroglenopsis), маломонаса (Mallomonas). Характерна для морського фітопланктону група перидинеї в прісних водах представлена всюди (у всіх водоймах), але відносно невеликим числом видів, які скрізь, за рідкісним винятком, досягають невисокої чисельності. У самих малих водоймах - в невеликих озерах і ставках - вельми різноманітні і нерідко численні евгленові, особливо види трахеломонаса (Trachelomonas), а в теплих водоймах тропіків і субтропіків також евглени (Euglena), факус (Phacus) та ін

В кожній окремій водоймі в залежності від фізичних та хімічних особливостей режиму і від сезону року переважає одна або інша з перерахованих груп водоростей, а в періоди дуже інтенсивного розвитку панує нерідко всього один вид.У дрібних тимчасових водоймах - калюжах, викопаних ямах - вельми звичайні дрібні вольвоксові з роду хламідомонад (Chlamydomonas), від масового розвитку яких вода нерідко забарвлюється в зелений колір.

У літературі часто виділяють в особливу категорію прісноводного планктону - річковий фітопланктон. У великих річках з дуже повільною течією, звичайно, водорості встигають розмножуватися в межах обмеженого ділянки річки при відносно однорідних умовах. Отже, тут може сформуватися до деякої міри особливий для даних умов склад фітопланктону. Однак навіть у цьому випадку вихідним «матеріалом» для даної річкової спільноти є організми, занесені течією з вище розташованої ділянки річки або з бічних приток. Найчастіше ж у річці склад фітопланктону формується як суміш фітопланктону приток, в тій чи іншій мірі перетворена під впливом умов річки[7].

Перетворююча роль умов річки в формуванні її фітопланктону добре проявляється, коли велика рівнинна річка протікає через місто або мимо великого заводу, які забруднюють воду побутовими і промисловими стоками. В цьому випадку склад фітопланктону в річці вище міста характеризує чисту воду, а в межах міста і відразу за його околицею під впливом органічних забруднень фітопланктон сильно збіднюється і в ньому переважають так звані сапробні види - індикатори сапробності, тобто забруднених, вод. Проте нижче, частково у зв'язку з осадженням зважених органічних речовин, частково ж у зв'язку з розпадом їх в результаті мікробіологічних процесів, вода стає знову чистою, а фітопланктон набуває приблизно того же вигляду, що й вище міста.

1.2 Закономірності формування фітопланктону в просторово-часовому аспекті

На склад і розподіл фітопланктону по окремим водоймам, на його зміну в межах однієї водойми впливає великий комплекс факторів. (рис. 1.2.)

Першорядне значення з фізичних факторів мають світловий режим, температура води, а для глибоких водойм - вертикальна стійкість водних мас. З хімічних факторів основне значення мають солоність води і вміст у ній поживних речовин, в першу чергу солей фосфору, азоту, а для деяких видів також заліза і кремнію. Розглянемо деякі з перелічених факторів.

Вплив освітленості як екологічного фактора наочно проявляється у вертикальному і сезонному розподілі фітопланктону.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2. Фактори,які впливають на склад та розподіл фітопланктону в межах однієї водойми

У морях і озерах фітопланктон існує лише у верхньому шарі води. Нижня межа його в морських, більш прозорих водах знаходиться на глибині 40-70 метрів і лише в небагатьох місцях досягає 100-120 м (Середземне море, тропічні води Світового океану). В озерних, значно менш прозорих водах фітопланктон існує зазвичай у верхніх шарах, на глибині 10-15 м, а в водах з дуже малою прозорістю зустрічається на глибині до 2-3 м. Лише у високогірних і деяких великих озерах (наприклад, Байкалі) з прозорою водою, фітопланктон поширений до глибини 20-30 м.

Прозорість води в даному випадку впливає на водорості не прямо, а опосередковано, оскільки вона визначає інтенсивність проникнення у водну товщу сонячної радіації, без якої неможливий фотосинтез. Це добре підтверджує сезонний хід розвитку фітопланктону у водоймах помірних і високих широт, замерзаючих в зимовий період. Взимку, коли водоймище покритий льодом, часто ще з шаром снігу, незважаючи на найвищу в році прозорість води, фітопланктон майже відсутній - зустрічаються лише дуже рідкісні фізіологічно неактивні клітини деяких видів, а в окремих водоростей - спори або клітини в стадії спокою.

При загальній великій залежності фітопланктону від освітленості оптимальні значення останньої в окремих видів варіюють у досить широких межах. Особливо вимогливі до цього фактору зелені водорості і більшість видів синьо-зелених, в значній кількості країн, що розвиваються в літній сезон. Деякі види синьо-зелених в масі розвиваються тільки біля самої поверхні води: осцилаторія (Oscillatoria) - в тропічних морях, багато видів мікроцистіс (Microcystis), анаб (Anabaena) та ін - в дрібних внутрішніх водоймах.

Менш вимогливі до умов освітленості - діатомові. Більшість з них уникає яскраво освітленого приповерхневого шару води і більш інтенсивно розвивається лише на глибині 2-3 м в малопрозорих водах озер і на глибині 10-15 м в прозорих водах морів.

Температура води - найважливіший фактор загального географічного розподілу фітопланктону і сезонних циклів його, але діє цей фактор у багатьох випадках не прямо, а опосередковано. Багато водоростей здатні переносити великий діапазон коливань температури (евритермні види) і зустрічаються в планктоні різних географічних широт і в різні сезони року. Однак зона температурного оптимуму, в межах якого спостерігається найбільша продуктивність, для кожного виду звичайно обмежена невеликими відхиленнями температури. Наприклад, широко поширена в озерному планктоні помірної зони і Субарктики мелозіра ісландська (Melosira islandica) зазвичай присутня в планктоні (наприклад, в Онезькому і Ладожскому озерах, в Неві) при температурі від +1 до + 13 ° С, максимальне ж розмноження її спостерігається при температурі від +6 до +8 ° С.

Температурний оптимум у різних видів не збігається, чим і визначається зміна видового складу по сезонах, так звана сезонна сукцесія видів. Загальна, схема річного циклу фітопланктону в озерах помірних широт має наступний вигляд. Взимку під льодом (особливо коли лід покритий снігом) фітопланктон майже відсутній у зв'язку з нестачею сонячної радіації. Вегетаційний цикл фітопланктону як спільноти починається в березні - квітні, коли сонячної радіації достатньо для фотосинтезу водоростей навіть під льодом. В цей час бувають досить численними дрібні жгутикові - кріптомонас (Cryptomonas), хромуліна (Chromulina), хрізококус (Chrysococcus) - і починається підвищення чисельності холодноводних видів діатомових - мелозіра (Melosira), діатоміт (Diatoma) та ін.У другу фазу весни - з моменту розкриття льоду на озері до встановлення температурної стратифікації, що зазвичай буває при прогріванні верхнього шару води до +10, +12 ° С, спостерігається бурхливий розвиток холодноводного комплексу діатомових. У першу фазу літнього сезону, при температурі води від +10 до + 15 ° С, холодноводний комплекс діатомових припиняє вегетацію, в планктоні в цей час ще численні діатомові, але вже інші види - помірно тепловодного: астеріонелла (Asterionella), табеларія (Tabellaria) . Одночасно підвищується продуктивність зелених і синьо-зелених водоростей, а також хрізомонад, частина видів яких досягає значного розвитку вже в другу фазу весни. У другу фазу літа, при температурі води вище + 15 ° С, спостерігається максимум продуктивності синьо-зелених і зелених водоростей. В залежності від трофічного і лімнологічного типу водойми в цей час може спостерігатися «цвітіння» води, викликане видами синьозелених (Anabaena, Aphanizomenon, Microcystis, Gloeotrichia, Oscillatoria) і зелених водоростей (Scenedesmus, Pediastrum, Oocystis).Діатомові влітку, як правило, займають підлегле становище і представлені тепловодними видами: фрагіларією (Fragilaria) і мелозіра (Melosira granulata). Восени, з пониженням температури води до +10, +12 ° С і нижче, знову спостерігається підйом продуктивності холодноводних видів діатомових. Однак, на відміну від весняного сезону, в цей час помітно велику роль відіграють синьо-зелені водорості. У морських водах помірних широт весняна фаза в фітопланктоні також виділяється спалахом діатомових водоростей; річна ж - підвищенням видової різноманітності.

З хімічних факторів, що впливають на розподіл фітопланктону, на перше місце слід поставити сольовий склад води. При цьому загальна концентрація солей є важливим фактором якісного (видового) розподілу за типами водойм, а концентрація поживних солей, насамперед солей азоту і фосфору, - кількісного розподілу, тобто продуктивності.

Загальна концентрація солей нормальних (в екологічному сенсі) природних вод варіює в дуже широких межах: приблизно від 5-10 до 36000-38000 мг / л (від 0,005-0,01 до 36-38 ‰). У цьому діапазоні солоності виділяються два основні класи водойм: морські з солоністю 36-38 ‰, т. е. 36000 - 38000 мг/л, і прісні з солоністю від 5-10 до 400-500 і навіть до 1000 мг / л. Проміжне становище за концентрацією солей займають солонуваті води. Цим класам вод, як було показано вище, відповідають і основні групи фітопланктону за видовим складом[11].

1.3 Методи кількісної оцінки фітопланктону

Вже на початку нашого століття гідробіологи відкрили особливе значення фітопланктону в житті водойм як основного, а на великих океанічних просторах і єдиного виробника первинної органічної речовини, на базі якого створюється все інше різноманіття водної життя. Це визначило підвищений інтерес до вивчення не тільки якісного складу фітопланктону, а й кількісного розподілу його, а також факторів, що регулюють цей розподіл.

Елементарний метод кількісної оцінки фітопланктону, який протягом декількох десятиліть був основним, та й тепер ще не повністю відкинуто, - метод відціджування його з води за допомогою планктонних сіток. В сконцентрованій таким шляхом пробі прораховують кількість клітин і колоній за видами і визначають загальну чисельність їх на одиницю поверхні водойми. Цей простий і доступний метод має, однак, суттєвий недолік - він не повністю враховує навіть відносно великі водорості, а найдрібніші (нанопланктон), які в багатьох водоймах значно переважають, планктонні сітки не вловлюють.

В даний час проби фітопланктону беруть в основному батометром або планктобатометром, що дозволяє «вирізати» моноліт води з заданої глибини. Згущення проби проводиться методом осадження в циліндрах або фільтрацією через мікрофільтри: те й інше гарантує облік водоростей всіх розмірів.

Коли визначилися величезні відмінності в розмірах водоростей, що становлять фітопланктон (від кількох до 1000 мкм і більше), стало ясно, що для порівняльної оцінки продуктивності фітопланктону по водоймах величинами чисельності користуватися не можна. Більш реальним показником для цієї мети є загальна біомаса фітопланктону на одиницю площі водойми. Однак згодом і цей метод був забракований з двох основних причин: по-перше, розрахунки біомаси клітин, які мають у різних видів різну конфігурацію, дуже трудомісткі, по-друге, внесок дрібних, але водоростей, які швидко розмножуються в загальну продукцію співтовариства за одиницю часу може бути значно більшим, ніж великих, але які повільно розмножуються[6].

Справжнім показником продуктивності фітопланктону є швидкість утворення речовини за одиницю часу. Для визначення цієї величини користуються фізіологічним методом. В процесі фотосинтезу, що відбувається тільки на світлі, поглинається вуглекислота і виділяється кисень. Поряд з фотосинтезом відбувається і дихання водоростей. Останній процес, пов'язаний з поглинанням кисню і виділенням вуглекислоти, переважає в темряві, коли фотосинтез припиняється. Метод оцінки продуктивності фітопланктону заснований на кількісному зіставленні результатів фотосинтезу (процесу продукції) і дихання (процесу деструкції) співтовариства по балансу кисню у водоймі. Для цієї мети використовуються проби води в світлих і темних склянках, що експонуються у водоймі зазвичай на добу на різних глибинах.

Для підвищення чутливості кисневого методу, непридатного для малопродуктивних вод, стали застосовувати ізотопний (радіовуглецевий) різновид його. Однак згодом виявилися недоліки кисневого методу в цілому, і в даний час широко застосовують хлорофільний метод, заснований на визначенні вмісту хлорофілу в кількісній пробі фітопланктону[7].

1.4 Продуктивність популяцій фітопланктону

Збільшення особин у популяції і є її продукцією, вираженою в особинах. Однак кожна особина має свою масу, а отже, сумарна маса особин популяції являє собою масу популяції, яка може виражатися в одиницях маси - тоннах, центнерах, кілограмах, грамах чи міліграмах

Продуктивність, або «врожайність», мікроскопічних водоростей фітопланктону, як і врожайність вищої рослинності, за інших нормальних умовах в дуже великій мірі залежить від концентрації поживних речовин у навколишньому середовищі (рис. 1.3).

З мінеральних поживних речовин для водоростей, як і для наземної рослинності, в першу чергу необхідні солі азоту та фосфору. Середня концентрація цих речовин в більшості природних водойм дуже мала, і тому висока продуктивність фітопланктону, як стійке явище, можлива лише за умови постійного надходження мінеральних речовин у верхній шар води - в зону фотосинтезу.

Правда, деякі синьо-зелені водорості здатні ще засвоювати елементарний азот з розчиненого у воді повітря, проте таких видів небагато і їх роль в збагаченні азотом буває суттєвою лише для дуже дрібних водойм, зокрема на рисових полях[3].

Внутрішні водойми удобрюються азотом і фосфором з берега, за рахунок принесення поживних речовин річковою водою з водозбірної площі всієї річкової системи. Тому спостерігається чітка залежність продуктивності озер і мілководних внутрішніх морів від родючості грунтів та деяких інших факторів, що діють в межах водозбірної площі їх басейнів (річкових систем). Найменш продуктивний фітопланктон прильодовикових озер, а також водойм, розташованих на кристалічних породах і в районах з великою кількістю боліт в межах водозбірної площі. Прикладом останніх можуть служити озера Північної Карелії, Кольського півострова, Північної Фінляндії, Швеції та Норвегії. Навпаки, водойми, розташовані в межах високородючих грунтів, відрізняються високим рівнем продуктивності фітопланктопа та інших спільнот (Азовське море, нижньоволзькі водосховища, Цимлянське водосховище).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис 1.3. Фактори, від яких залежить продуктивність популяцій фітопланктону

Продуктивність фітопланктону залежить і від динаміки води, динамічного режиму вод. Вплив може бути прямим і непрямим, що, однак, не завжди легко розрізнити. Турбулентне перемішування, якщо воно не надто інтенсивно, за інших сприятливих умов прямо сприяє підвищенню продуктивності діатомових водоростей, так як багато видів цього відділу, володіючи важкою оболонкою з кремнію, в спокійній воді опускаються на дно. Тому ряд масових прісноводних видів, зокрема з роду мелозіра, інтенсивно розвиваються в планктоні озер помірних широт лише навесні і восени, в періоди активного вертикального перемішування води. При припиненні такого перемішування, наступаючому при прогріванні верхнього шару до +10, +12 ° С та утворенні при цьому в багатьох озерах температурного розшарування водної товщі, ці види з планктону випадають.

Інші водорості, насамперед синьо-зелені, навпаки, не виносять навіть відносно слабкого турбулентного перемішування води. На противагу діатомових багато видів синьо-зелених найбільш інтенсивно розвиваються в гранично спокійній воді. Причини високої чутливості їх до динаміки вод не цілком встановлені.

Однак у тих випадках, коли вертикальне перемішування вод поширюється на більшу глибину, воно пригнічує розвиток навіть щодо тіньовитривалих діатомових. Пов'язано це з тим, що при глибокому перемішуванні водорості періодично виносяться струмами води за межі освітленої зони - зони фотосинтезу.

Непрямий вплив динамічного фактора на продуктивність фітопланктону полягає в тому, що при вертикальному перемішуванні води поживні речовини піднімаються з придонних шарів води, де вони не можуть бути використані водоростями внаслідок нестачі світла. Тут проявляється взаємодія кількох екологічних факторів - світлового і динамічного режимів і забезпеченості поживними речовинами. Такий взаємозв'язок характерний для природних процесів[4].

В даний час рівень продуктивності фітопланктону багатьох внутрішніх водойм визначається не стільки природними умовами, скільки суспільно-економічними, тобто щільністю населення і характером господарської діяльності в межах водозбірної площі водойми. Ця категорія факторів, що іменується в екології антропогенними, тобто відбуваються від діяльності людини, призводить до збіднення фітопланктону в одних водоймах, а в інших, навпаки, до значного підвищення його продуктивності. Перше відбувається в результаті скидання у водоймище токсичних речовин, що містяться в стічних водах промислового виробництва, а друге - при збагаченні водойми біогенними речовинами (особливо сполуками фосфору) в мінеральній або органічній формі, що містяться у великих концентраціях у водах, що стікають з сільськогосподарських територій, з міст і дрібних селищ (побутові стоки).

Другий вид антропогенного впливу - збагачення водойми біогенними речовинами - підвищує продуктивність не тільки фітопланктону, а й інших водних угруповань, до риб включно, і його слід було б розглядати як сприятливий з економічної точки зору процес. Однак у багатьох випадках стихійне антропогенне збагачення водойм первинними поживними речовинами відбувається в таких масштабах, що водойма як екологічна система виявляється переобтяжена біогенами. Наслідком цього є надмірно бурхливий розвиток фітопланктону («цвітіння» води), при розкладанні якого виділяється сірководень або інші токсичні речовини. Це призводить до загибелі тварини населення водойми і робить воду непридатною для пиття.

Нерідкі випадки і прижиттєвого виділення водоростями токсичних речовин. У прісноводних водоймах найчастіше це спостерігається при масовому розвитку синьо-зелених водоростей, зокрема видів роду мікроцистіс (Microcystis). У морських водах отруєння води нерідко викликається масовим розвитком дрібних джгутикових. У таких випадках вода іноді забарвлюється в червоний колір, звідси і назва цього явища - «червоний приплив».

Зниження якості води в результаті антропогенної перевантаження водойми біогенними речовинами, що викликає надмірний розвиток фітопланктону, прийнято називати явищем антропогенної евтрофікації водойми. Це одне із сумних проявів забруднення навколишнього середовища людиною. Про масштаби цього процесу можна судити по тому, що забруднення інтенсивно розвивається в таких величезних прісних водоймах, як озеро Ері, і навіть в деяких морях.

Природна родючість морських поверхневих вод визначається різними факторами. Поповнення поживними речовинами мілководних внутрішніх морів, наприклад Балтійського, Азовського, відбувається в основному за рахунок принесення їх річковими водами.

Поверхневі води океанів збагачуються поживними речовинами в районах виходу глибинних вод на поверхню. Явище це увійшло в літературу під назвою апвелінгу(вертикальне переміщення глибинних вод у верхні шари океану). Дуже інтенсивний апвелінг у перуанського узбережжя. На базі високої продукції фітопланктону тут надзвичайно висока продукція безхребетних, а за рахунок цього зростає чисельність риб.

Потужна продуктивність фітопланктону в холодних водах арктичних морів і особливо в водах Антарктики визначається також підйомом глибинних вод, збагачених біогенними речовинами. Подібне явище спостерігається і в деяких інших районах океану. Протилежне явище, тобто збіднення поверхневих вод поживними речовинами, яке гальмує розвиток фітопланктону, спостерігається в районах із стійкою ізоляцією поверхневих вод від глибинних.

Такі основні особливості продуктивності фітопланктону[11].

1.5 Процес антропогенного евтрофування

Щодо зміни фітопланктону під дією антропогенних факторів найбільш вивченим є процес антропогенного евтрофування і зміна складу і кількісних характеристик водоростей при зміні трофічного статусу водойми .

Під антропогенним евтрофування розуміється збільшення надходження в воду поживних для рослин речовин в результаті діяльності людини в водозбірних басейнах і викликане цим підвищення продуктивності водоростей і вищих водних рослин . Надмірне надходження біогенних речовин, сприяє зміні домінуючих водоростей.

Одним з найважливіших негативних проявів антропогенного евтрофування, у водоймах, особливо в озерах і водосховищах, є «цвітіння» водойм. Під «цвітінням» води розуміють інтенсивний розвиток водоростей в товщі води, в результаті чого вода набуває різного забарвлення. Залежно від забарвлення організмів вона може бути від синьо-зеленого, яскраво-зеленого, сірого до жовто-зеленого, каштанового або яскраво-червоного, цегляно-червоного і червоно-бурого і коричневого кольору .

У прісних водоймах влітку "цвітіння" води найчастіше викликається синьо-зеленими і динофітовими водоростями, навесні і восени - діатомовими. Рідше "цвітіння" води обумовлюють зелені або жовто-зелені водорості. У період «цвітіння» прісноводних водойм біомаса водоростей досягає 1,5-2,0 кг / м, а в місцях їх скупчень - 5-7 кг/м3. В штильову погоду водорості збираються в поверхневих шарах води в плямах "цвітіння", де їх біомаса досягає 40-50 кг/м3 (у перерахунку на суху речовину, представлене сестоном).

Дослідження комплексів фітопланктону озер різного рівня трофності дозволили виділити три основні комплекси:

а) оліготрофний - в літньому планктоні мешкають поодинокі дрібні жгутикові, зелені, синьо-зелені, представник золотистих - Dinobryon divergens;

б) мезотрофний - в фітопланктоні присутні водорості роду Dinobryon, Ceratium, Anabaena, Microcystis, Eudorina, Microctinum pusillum, Scenedesmus arcuatus, середнє значення біомаси становить 2 г/м3;

в) евтрофний комплекс - містить в собі великі форми діатомових, синьо-зелених, значна частка припадає на жгутикових (вольвокса, Uroglenopsis), середнє значення біомаси становить 7 г/м3.

Гіперевтрофним комплекс може вважатися вже в тому випадку, якщо біомаса фітопланктону складає 10 г/м3, але зазвичай, значення знаходяться в межах від 4 до 5 г/м3, в основному, за рахунок синьо-зелених .

Отже наслідком збагачення водойми живильними речовинами є різкий перехід до панування в складі фітопланктону синьозелених водоростей, які при обмеженому видовому розмаїтті досягають масового розвитку (інтенсивного цвітіння води) [11].

Синьозелених зазвичай змінюють діатомові, переважання яких характерно для оліготрофних і мезотрофних водойм. Цей період зазвичай становить одну з найбільш характерних особливостей антропогенного евтрофування.

Внаслідок антропогенного евтрофування отримали широке поширення і масовий розвиток діатомові водорості, особливо виду Stephanodiscus hantzschii, яке супроводжується збільшенням показників вмісту органічних речовин уже не за рахунок стічних вод, а внаслідок вторинного (біологічного) забруднення. Зростає вміст завислих речовин, прозорість води падає до 0 - 5 см (по шрифту Снеллера). Масова вегетація цього виду пов'язана з підвищеним вмістом азоту (до 3 мг / л). Відмирання і розкладання діатомових водоростей в цілому супроводжується погіршенням бактеріологічних показників.

"Цвітіння" виникає в результаті антропогенного впливу на екосистему, як відповідна пристосувальна реакція останньої і по-видимому, як новий етап її існування в змінених умовах середовища. Складні різноманітні, більш стійкі спільноти, спрощуються, збіднюються за рахунок скорочення видової різноманітності .

Вважають, що помірна вегетація синьо-зелених водоростей, до 250 г/м3 (і сирої маси) не позначається негативно на екосистемі водойми і навіть, навпаки, впливає на неї позитивно. При значному збільшенні біомаси водоростей (до 500 г/м3 і вище) починає проявлятися біологічне забруднення, внаслідок чого значно погіршується якість води. Зокрема, змінюється її кольоровість, рН, в'язкість, знижується прозорість, змінюється спектральний склад проникаючої в водну товщу сонячної радіації в результаті розсіювання і поглинання водоростями світлових променів. У воді при «цвітінні» води в період «білих» ночей (Якутія - полюс холоду) влітку при температурі 26-28 0С з'являються токсичні сполуки (продукти життєдіяльності водоростей і супутніх їм бактерій) і велика кількість органічних речовин, які служать живильним середовищем для бактерій , в тому числі і патогенних. Вода набуває неприємного запаху чисельність синьо-зелених водоростей доходить до 1,5 млрд. кл / л. Виникає дефіцит розчиненого кисню, який витрачається на дихання водоростей і розкладання відмерлої органічної маси. Нестача кисню в умовах довгої зими (9 міс.) при товщині льоду в 1,5 м призводить до весняно-річних заморів риб та інших гідробіонтів, а також гальмує процеси самоочищення і мінералізації органічної речовини . Все це сприяє накопиченню в воді все більшої кількості різних шкідливих речовин, багато з яких небезпечні для людини (токсини, канцерогенні сполуки, алергени). При бродінні і розкладанні водоростей у воді накопичується ацетон, масляна і оцтова кислоти, бутиловий спирт, феноли, аміни типу трупних отрут та ін.

Збільшення вмісту в середовищі амонійного азоту, що відбувається внаслідок забруднення води сечовиною, призводить до суттєвих змін в структурі співтовариств планктонних водоростей, зокрема до змін їх видового складу, інтенсивності розвитку та комплексу домінуючих видів. Зі збільшенням змісту іонів NH4 + в середовищі чисельність синьо-зелених водоростей зменшується, тоді як зелених, і в першу чергу вольвоксових, підвищується. Існує також тенденція до зменшення чисельності і біомаси діатомових водоростей .

Формування гідрохімічного режиму вод змінюється в осінній, зимовий, весняно-паводковий періоди. В осінній і весняно-паводковий періоди збільшується надходження в озера біогенних речовин: як наслідок цього відбувається збільшення кількісних характеристик фітопланктону.

Динаміка чисельності та біомаси фітопланктону озер і річок відчувають менший антропогенний вплив і помірне антропогенне евтрофування, в цілому характерне для озер помірної зони, простежуються підйоми показників чисельності та біомаси у весняно-осінні періоди. У міру евтрофування озер в планктоні збільшується кількість видів, а також частка в загальній чисельності та біомасі хлорококові, синьо-зелених і евгленових водоростей[9].

1.6 Концепція спрямованого регулювання типів "цвітіння" водойм

Антропогенне збагачення природних вод компонентами мінерального живлення водоростей приводить до зміни якості вод, небажаного по відношенню до багатьох цілей водокористування: побутових, рекреаційних, рибогосподарських, енергетичних та т.д. Типова причина евтрофування водойм - збільшення навантаження по сполукам фосфору

Типовий наслідок евтрофування водойм - бурхливе "цвітіння" синьо-зелених водоростей з наступним відмиранням їх надлишкової біомаси, виділенням токсинів, порушенням кисневого режиму, органолептичними проявами гниття і т.д.

З еколого-трофологічної точки зору, накопичення у водоймах при евтрофування надлишкової біомаси синьо-зелених є наслідок того, що більшість таксонів ціанобактерій є трофічним тупиком в харчових ланцюгах гідробіонтів.

Типовий шлях подолання евтрофування - зниження фосфорного навантаження на водойми. Однак цей шлях, як правило, важко здійснити: джерела фосфорних сполук не локалізовані, численні, різнорідні і пов'язані з такими сторонами людської діяльності, обмеження яких вимагає зміни способу життя мільйонів людей. Типові способи подолання наслідків евтрофування - це хімічні методи осадження сполук фосфору і фізико-хімічні методи "боротьби" з синьо-зеленими: механічне видалення біомаси, аерування величезних територій, застосування альгіцидних препаратів і речовин-коагулянтів, використання ультразвуку . Всі ці методи недешеві і малоефективні, а внесення альгіцидних сполук несприятливо позначається на життєдіяльності інших гідробіонтів.

Для подолання небажаних наслідків збагачення водойм сполуками фосфору пропонується комплекс екологічних методів управління екосистемами . Відзначимо два можливих механізми виникнення "гіперцвітіння" синьо-зелених в результаті збагачення вод фосфором.

Перший з них пов'язаний зі здатністю деяких таксонів ціанобактерій (і тільки ціанобактерій) до фіксації розчиненого у воді азоту. При надлишку солей фосфору розвиток водоростей обмежено сполуками азоту і безумовну перевагу в зростанні отримують таксони синьо-зелених, здатні до азотфіксації. Іншими словами, неазотофіксуючі організми (зелені, діатомові, евгленові, деякі види синьо-зелених та ін) ростуть пропорційно наявним (невисоким) ресурсам азоту, а азотфіксуючі ціанобактерії - пропорційно високим надходженням фосфору.

Другий механізм домінування синьо-зелених, точніше їх неазотфіксуючих таксонів, може бути пов'язаний з низьким оптимальним для росту синьо-зелених відношенням азоту до фосфору в отриманих ресурсах. Відношення азоту до фосфору в компонентах мінерального живлення є чинником, керуючим домінуванням видів у альгоценозах.

Про це, зокрема, свідчить аналіз математико-екологічних моделей. З цього аналізу випливає твердження про те, що оптимальні для різних груп мікроводоростей відносини речовин близькі до відносин клітинних потреб в цих речовинах кожної з розглянутих груп.

Доказ спрямованого впливу відношення азоту до фосфору на різні таксони мікроводоростей міститься в ряді емпіричних досліджень природного і лабораторного фітопланктону[8].

Результати експериментів по накопичувальному культивування ставкового фітопланктону in vitro показали, що при зміні відношення початкових концентрацій азоту і фосфору в культуральному середовищі змінює склад альгоценоза. У синьо-зелених водоростей максимальна біомаса досягається при низьких відношеннях (2-5). При цьому серед ціанобактерій переважають неазотофіксуючі види, з чого можна зробити висновок про те, що на поліпшення або погіршення умов їх зростання впливала не абсолютна кількість азоту, а відношення азоту до фосфору в середовищі. Управління цвітінням синьо-зелених, як і інших відділів фітопланктону з природних водойм, з успіхом можна здійснювати при варіюванні відносини компонентів мінерального живлення в штучному середовищі.

Досліди по внесенню у ставки мінеральних форм азоту і фосфору в різних кількісних поєднаннях дозволяють говорити про можливість досягнення ефекту спрямованого регулювання типу "цвітіння" в природних умовах. При підвищенні величини відносини азоту до фосфору біомаса протококкових зростає, а біомаса ціанобактерій, навпаки, знижується. Тут так само, як і в дослідах in vitro, стимулювання синьо-зелених при низькому відношенні здійснюється за рахунок домінуючих видів, не здатних до азотфіксації.

Синьо-зелені найбільш життєздатні при більш низьких значеннях відносини азоту до фосфору, ніж, наприклад, зелені водорості.

Екологічний шлях позбавлення від надлишкової (внаслідок фосфорного збагачення) продукції трофічно невикористовуваних ціанобактерій включає два кроки екосистемного управління.

Перший крок - біогенне маніпулювання - полягає в збільшенні у воді евтрофікованої водойми відношення азоту до фосфору. Неординарність методу полягає в тому, що необхідне збільшення досягається не за рахунок зниження кількості фосфору, а за рахунок додавання в евтрофіковану водойму сполук азоту. Як показують названі вище модельні та експериментальні дослідження, за певних відношеннях в середовищі азоту до фосфору біогенна маніпуляція призводить до придушення цвітіння ціанобактерій і домінування протококових мікроводоростей.

Другий крок управління - біоманіпулювання - полягає в інтродукції у водойму фітопланктоядних риб, що переводять надлишкову первинну продукцію активно споживаних протококових у вторинну продукцію риб. Для цієї мети виправдано введення в дію раціональної системи удобрення рибоводних водойм, у які інтродуковані білі й строкаті товстолобики . Апробація такої системи в ставках для вирощування товарної риби показала високу ефективність проведених заходів. Надлишок внесеного в воду азоту при цьому не переходить в надлишок азотовмісних сполук (нітрати, нітрити і т. д.) в тканинах риб. Вміст солей однаковий в рибах з дослідних і контрольних ставків і не виходить за верхню межу, визначену санітарним стандартом.

Інтродукція рослиноїдних риб - не єдиний шлях утилізації надлишкової (за рахунок евтрофування) біомаси зелених мікроводоростей. Клітини зелених активно споживаються мирним зоопланктоном, який, у свою чергу, служить їжею м'ясоїдним гідробіонтам, в силу чого первинна продукція в звичайних для трофічних пірамід пропорціях трансформується в кінцеві ланки пасовищних і детритних харчових ланцюгів водойми. Саме тому не спостерігаються катастрофічні наслідки бурхливого "цвітіння" зелених, діатомових та інших активно споживаних таксонів водоростей: слідом за піком цвітіння водоростей слідують піки чисельності зоопланктерів і т.д. Таким чином, на відміну від ціанобактерій біомаса споживаних водоростей не накопичується і не розкладається. Саме тому парадоксальне додавання азотних форм поживних речовин в збагачене фосфором водоймище не призводить до збільшення небажаних наслідків евтрофування (отруєння водойми, нестачі кисню).

Ці методи регулювання типу цвітіння (зміна домінування синьо-зелених на переважання зелених водоростей) застосовні для рекреаційних водойм, для водойм-охолоджувачів, для водойм питного і комплексного призначення. Особливу роль біогенні маніпуляції можуть грати як елементи раціональної екологізованої системи удобрення рибоводних водойм, особливо з полікультури риб, що включає рослиноїдних.

Існують ситуації, в яких бажано і протилежний напрямок регулювання цвітіння. Мова йде про водойми-накопичувачі неочищених побутових і зоологічних стоків, воду з яких після біологічної доочистки пропонується використовувати для поливу сільськогосподарських культур. Низькі значення відношення азоту до фосфору (за рахунок добавок фосфорних сполук) в таких водоймах приведуть до цвітіння води ціанобактеріями. Ціанобактерії за рахунок біоцидних (бактерицидних, фунгіцидних і т.п.) властивостей в достатній мірі здатні до знезараження стічних вод птахофабрик, тваринницьких ферм, деяких тваринницьких комплексів і підприємств комунально-побутового господарства. Токсини більшості синьо-зелених водоростей мають широкий спектр антимікробної дії по відношенню до представників сапрофітних і патогенних мікроорганізмів. При великих концентраціях токсинів відбувається придушення бактерій-сапрофітів, хвороботворних мікробів (ешерихій, сальмонел, шигел, стафілококів), яєць гельмінтів.

Надлишковий вміст ціанобактерій разом з іншими водоростями в воді для поливу може позитивно позначатися на розвитку сільськогосподарських культур, зокрема бавовнику. При зрошенні земель водою з високою біомасою фітопланктону поліпшується їх біологічний стан (забезпечення киснем, закріплення в грунті азотистих і гумусових речовин, збагачення її білками, вітамінами, ауксину, мікроелементами, незамінними амінокислотами, мінеральними солями), успішно протікає боротьба з кореневою гниллю, знижується захворюваність бавовнику .Деякі види ціанобактерій здатні продукувати метаболіти, стимулюють схожість насіння і ріст дорослих особин бавовнику, пшениці, рису[9].

РОЗДІЛ 2

Клімато-гідрологічна характеристика регіону

2.1 Водні ресурси Житомирської області

Площа Житомирської області 29,9 тис.км2 (4,9% території України). Вона повністю розміщена в межах басейна Дніпра. Найбільша частина області належить басейну правої притоки Дніпра - р. Прип'яті (54%); в басейні Тетерева розміщено 38% її території, в басейні Ірпеня - 3,5%, в басейні Росі - 4,5%.

Рельєф області в основному рівнинний, підземні води приймають незначну участь в формуванні стоку рік. Основу його складають атмосферні опади. Більшість рік беруть початок в області, лише Роставиця, Гуйва, Гнилоп'ять і Случ беруть початок в сусідніх областях і приносять незначні транзитні ресурси. Тому у всіх орієнтовних водогосподарських розрахунках (плани водоспоживання, оперативні баланси) область, як правило, базується на стоку, що формується в межах області. Всього на території області несуть свої води 2822 річки загальною довжиною 13,7 тис.км.