Екологічний стан городньої продукції, вирощеної на території Червонозаводського району м. Харкова

Стратоагроземи формуються в таких же умовах у випадку обробки ґрунту, що в міських умовах супроводжується досить істотними перетвореннями (планування, внесення великих доз добрив і т.п.), що має найширше значення для окраїн міста з переважною індивідуальною забудовою. Здебільшого ці ґрунти на території району використовуються під городи та присадибні ділянки, що розповсюджено у південно-західній частині території Червонозаводського района.

Масиви алювіальних ґрунтів у заплавах міських рік, ґрунти полів фільтрації Диканівських і інших відомчих очисних споруджень, а також ґрунти, що зустрічаються в замкнутих зниженнях на піщаній терасі сел. Жихаря і Гути і лесових терасах (степові блюдця), формуються внаслідок перетворення властивостей в умовах тривалого затоплення.

Хімічно перетворені ґрунти містять у своєму профілі морфологічні трансформації під впливом агресивних речовин техногенного походження [7]. У зв'язку з цим, у них перетворюються природні і з'являються нові горизонти (наприклад, бітумінозний), що істотно трансформує функції ґрунтового покриву в цілому. Бітумінозні ґрунти виконують функції техногенного геохімічного бар'єра, впливаючи на баланс вологи, режим аерації повітря і тип середовища.

Вони розповсюджені дуже широко - під асфальтовим покриттям вулиць, тротуарів і дворів, в містах зливу вуглеводородів та ін. [7]. На території Червонозаводського району хімічно-перетворені ґрунти тяжіють до місць концентрації промислових підприємств (Іванівський промвузол), а зокрема бітумінозні ґрунти поширені під головними автомагістралями району - проспект Гагаріна, вул. Греківська, вул. Одеська, вул. Достоєвського, вул. Біологічної і т. ін.

В зв'язку з високою питомою вагою 3-5-поверхової забудови (60-х рр. минулого сторіччя) в структурі житлового фонду району досить поширеними є урбогенні ґрунти. Це ґрунти міських дворів, що формуються на природному субстраті і привнесеній органічній речовині, внаслідок чого вони мають специфічний режим функціонування. Урбогенні ґрунти перенасичені органічною речовиною, яка надходить зі скидами, вуглеводнями автомобільного пального та атмосферними опадами, що містять сажу, оксиди вуглецю і т. ін.

Хімічно забруднені ґрунти включають ґрунти, що зазнають сильного хімічного забруднення різноманітними забруднюючими речовинами, в тому числі і важкими металами, при забрудненні вище ГДК за комплексним критерієм. До цієї групи можна віднести ґрунти городів на присадибних ділянках сел. Жихор, Диканівки та ін.

В цілому антропогенно-перетворені ґрунти Червонозаводського району сформувались і функціонують при домінуванні антропогенних чинників над природними. Значну роль у формуванні властивостей ґрунтів відіграють численні стаціонарні та пересувні джерела їх забруднення. Серед яких викиди промислових підприємств району, викиди автомобільного транспорту району, вплив промислових та побутових відходів. Так, наявність відкритих ґрунтів на магістральних шляхах призводить до поширення забруднення горючим та мастильним пальним, сильного поверхневого нагрівання насипів, деградації ґрунтової мікрофлори. Наявність на території Ленінського району значної кількості неорганізованих звалищ побутового сміття обумовлює засмічення ґрунтів солями важких металів, органічними речовинами, патогенними мікроорганізмами тощо.

Надвелика концентрація підприємств промисловості, енергетики, транспорту у містах, їх соціально-економічна специфіка призводить до утворення у міських ґрунтах техногенних аномалій різноманітних мікроелементів, у т.ч. важких металів. Харків не є винятком [9], і його ґрунтовий покрив, як і у більшості великих міст, має аномальний вміст важких металів.

На території Червонозаводського району м. Харкова виникла гостра проблема забруднення ґрунтів важкими металами, що можна пояснити сконцентрованістю великих промислових підприємств. Важкі метали, що входять до складу ґрунтового пилу є причиною вторинного забруднення приземного шару атмосфери і це є загрозою їх надходження в органи дихання людини. Головними чинниками формування ареалів забруднення ґрунтового покриву міста є специфічні умови атмотехногенного постачання забруднювачів та властивості ґрунтового тіла [9]. Санітарно-захисні зони призвані захищати і певною мірою захищають населення від шкідливих викидів промислових зон, але не попереджають забруднення ґрунтового покриву важкими металами. Тобто оптимізація урболандшафту має бути орієнтованою на властивості міських ґрунтів, які визначають головні тенденції та закономірності міграції забруднювачів.

Визначені аномалії, як за рівнем забруднення, так і за елементним складом характеризуються:

1. певною відокремленістю групи ґрунтів промислової зони, а саме тих з них, які були відібрані на промислових ділянках;

2. невираженністю специфічного забруднення важкими металами у житлової зоні з багатоповерховою забудовою та зони приватного сектору;

3. подібністю як рівня, так і елементного складу забруднення у промисловій та у зоні 5-поверхневої старої забудови.

Важливе значення для діагностики стану ґрунтового покриву має визначення поряд з валовими й рухомих форм важких металів. Рухомість важких металів тісно пов`язана з фізико-хімічними та хімічними властивостями ґрунтів. Так, накопиченню у міському ґрунті важких металів сприяють лужна реакція середовища, значна збагаченість органічною речовиною, високий вміст мулу у гранулометричному складі та надмірне надходження забруднювачів атмотехногенним шляхом.

Певна частина сполук важких металів переходить до водного розчину ґрунту та виноситься за межи ґрунтового профілю. Саме ця частина мікроелементного складу ґрунтів є головним джерелом забруднення ґрунтових вод. Забруднення ґрунтів важкими металами найнебезпечнішим є у селитебній зоні, тому що при відносно низьких валових концентраціях важких металів велика їх частка стає рухомою, тобто залучається до активної міграції в урболандшафті [9].

Гострою проблемою міських урболандшафтів сьогодення є постійне зменшення вмісту гумусу, який відіграє провідну роль у формуванні ґрунту, його цінних агрономічних властивостей, забезпеченості рослин поживними речовинами [8].

Серед заходів, що необхідно застосовувати щодо підтримання відносної екологічної рівноваги міських ґрунтів Червонозаводського району пропонується:

поширити перелік показників стану ґрунтів, що контролюються санітарно-епідеміологічною службою району, запровадивши аналіз радіологічного та мікробіологічного забруднення;

контролювати стан міських ґрунтів не тільки у організованих зонах відпочинку міського населення (біля Комсомольського озера), а і у житлових зонах району;

інвентаризувати неорганізовані звалища на території району та прийняти заходи щодо боротьби з ними;

провести інтенсивні фітомеліоративні заходи щодо запобігання забруднення грунтів.

збільшити площу зелених насаджень у житловій зоні району та за можливістю створювати санітарно-захисні зони у межах існуючої щільної промислової забудови північної та центральної частини Червонозаводського району.

1.6 Екологічні дослідження флори та фауни що потерпають від

забруднення

Високий рівень урбанізації характерний для території м. Харкова в цілому і зокрема для території Червонозаводського району.

Деструктивні зміни під впливом занадто великої щільності населення охоплюють поступово все більші об'єкти навколишнього середовища: від ґрунту до трав'яного, чагарникового і деревного ярусів, до кількості птахів і тварин, що мешкають на території району. Місто, якому властиві деструктивні зв'язки, є джерелом негативного впливу на прилеглі місцевості, що теж поступово урбанізуються. Тому важливим є постійна увага до оздоровлення міських екосистем. Міська рослинність змінює геофізичний і геохімічний режими усієї екосистеми, що позитивно позначається на розвитку людської популяції. Об'ективні процеси перетворень, які відбуваються в невпинному ході коеволюціі (взаемодіі біотичних компонентів біогеоценозу), належать до числа необхідних внутрішніх зв'язків біосфери [10]. Порушення перебігу перетворювальних функцій призводить до неузгодженості і дезорганазації біогеоценозів як системи (лісова деградаційна рекреація, переосушення, перезволоження та засолення земель, лінійна і площинна ерозіі, інтенсивне поширення площ мертвої підстилаючоі поверхні в містах, і, нарешті, девастовані території -- звалища) [11].

На території Червонозаводського району знаходиться Основ'янський гідропарк, що прилягає до достатньо великого за площею соснового бору. Видова різноманітність флори і фауни на даній території досить багата , ніж на інший території району. Це, перш за все, пов'язано з тим, що умови існування максимально наближені до природних. В результаті тут зустрічаються зоо- і фітоценози, що характерні для соснових та широколистяно-соснових лісів.

Серед дерев виділяються наступні види: сосна звичайна, береза бородавчата, верба біла та ін. Серед орнітофауни на території Червонозаводського району окрім типових для території району представників зустрічаються такі види птахів: горобець, ластівка, сорока, шпак звичайний, горлиця, велика синиця, великий дятел, качка звичайна та ін. Серед інших представників фауни виділяються наступні: білка звичайна, миша польова, миша лісова, полівка звичайна, жаба звичайна, вуж звичайний, ящірка прутка та ін.

Зелені насадження на території району виконують багато функцій. Вони поліпшують мікроклімат району, покращують тепловий режим, зволожують повітря, збагачують його киснем, вбивають хвороботворних мікробів, поглинають забруднюючі речовини з атмосферного повітря та знижують рівень шуму. Крім того, зелені насадження несуть значні естетичні властивості. Рослинний покрив, особливо парки, лісосмуги та сади, здатні контролювати радіальні та латеральні потоки, якими пересуваються газоподібні речовини та аерозолі, звукові та світлові хвилі, забруднювачі природного довкілля [12]. Зрозуміло, що фітомеліоранти лише частково вирішують проблему знешкодження забруднювачів. Основні рішення перебувають у площині виробничо-технологічної діяльності людського суспільства, яке, користуючись досягненнями науково-технічного прогресу, має створювати безвідходні технологи і досконалу техніку, зводити до мінімуму промислові викиди в повітря, воду і грунт.

Збереження та збільшення площі зелених насаджень супроводжується також і збільшенням кількості та видової різноманітності комах, птахів та тварин. Резервом для утворення зелених зон можуть бути території вздовж залізниць і автодоріг та пустирі.

Внаслідок антропогенного, в тому числі техногенного та рекреаційного впливу, а також скорочення робіт щодо підтримання в задовільному стані зеленої частини району, частина скверів знаходиться в незадовільному санітарному стані. Висока щільність забудови, дефіцит відкритих просторів зумовлюють необхідність структурної перебудови існуючих зелених насаджень наступними шляхами:

збільшення питомої ваги площ з деревною та чагарниковою рослинністю;

освоєння мало функціональних територій;

використання деревних порід з високим індексом листової поверхні;

інтенсивний агротехнічний догляд;

ускладнення структури існуючих зелених насаджень.

Пришляхові екотопи в районі, як правило, є повністю антроногенизованими. Придорожні біотопи, а також захисні смуги, які і є місцем існування багатьох видів фауни, займає рудеральна рослинність. На зміну природній рослинності прийшла культурна та синантропна рослинність. Культурна рослинність представлена плодовими деревами (яблуні, сливи, вишні, черешні, груші, абрикоси тощо) та овочевими культурами (огірки, картопля, морква, буряк, цибуля, часник та ін.), що вирощуються в межах індивідуальної забудови у Червонозаводському районі. Поряд з сільськогосподарськими культурами сприятливі умови виникли для поширення синантропів та рудеральної рослинності, які зустрічаються вздовж доріг, новобудов, несанкціонованих смітників. До них належать полин, лобода, сухоребрик, кудрявець, жовтозілля та інші.

Дослідження фауни

На більшій частині території району видовий склад тваринного світу відчув процес синантропізації, лише в лісах на заході району (ліси Жовтневого держлісгоспу) тваринний світ зберігся у стані наближеному до природного. Так у лісових хащах водяться дикий кабан, білка, дятел, солов'ї, синиці; у на водоймах - качки, жаби, різні види мілководних риб.

Представниками сучасного тваринного світу можна вважати з птахів: хатній сич, грак, галка, стриж чорний, горобець та інш. Представники земноводних: ропуха зелена; членистоногих - різні види жуків(жук-олень, жук навозний), метеликів (капусниця). Також присутні ссавці (сірий шур, миші, кажани).

Наряду з природнім складом фауни, треба відмітити наявність домашніх тварин , які мають значення при розгляданні фауни району досліджень в цілому. Представниками цього типу фауни є кози, крупний рогатий скіт, кури та інші представники.

На території району досліджень та в місті в цілому, збереження флори та фауни в належному вигляді вимагає від влади та громадян постійного здійснення заходів, що дали б змогу розвиватись та підтримувати екологічний баланс на території.

РОЗДІЛ 2. Екологія та охорона природно-територіальних та природно-

антропогенних комплексів (ПТК і ПАК) як інтегральних показників

екологічного стану території Червонозаводського району м. Харкова

2.1 Природно-територіальні комплекси

Внаслідок інтенсивної господарської діяльності людини на території Червонозаводського району міста Харкова абсолютно природні ландшафти відсутні. На більшій частині території району майже повністю знищені трав'янисті фітоценози, ґрунти покрити асфальтом. Територія сучасного Червонозаводського району м. Харкова, як і всього міста, належить до Удинсько-Дінецької області Середньоросійської провінції Лісостепової зони Східно-Європейської рівнинної країни. При дослідженні ПТК можна виділити на території району три типи природних ландшафтів: міжрічкові, річково-долинні та балково-долинні

Міжрічкові ПТК є найдавнішими за віком, оскільки розташовуються на найдавніших та найвищих ділянках території, де виникнення сучасних ландшафтів пов'язане з виходом території з під рівня моря [14]. В межах району вони займають найменшу площу, оскільки більша частина межиріччя Лопані та Уд утворена терасами річки Уди.

Річково-долинні ПТК займають практично всю територію району. Це долина р. Уди, її лівий північний берег. Серед річково-долинних ПТК можна виділити кілька окремих типів, що відрізняються один від іншого віком, геологічними породами та геоморфологічним рівнем [14]. Найдавнішими ПТК з річково-долинних є лесові розчленовані рівнини на алювії неогенових терас з сірими лісовими ґрунтами під липово-кленово-дубовими лісами. Такі ПТК приурочені до західної частини району. Вздовж р. Уди розташовані лесові плоскі рівнини на алювії молодих четвертинних терас з чорноземами типовими під різнотравною рослинністю (Мерефянське шосе), рівнини плоскі та слабо хвилясті на піщано-глинистому алювії заплави з лучно-чорноземними ґрунтами під болотно-різнотравною рослинністю (Основа) зайнятий переважно промисловою забудовою, автошляхами, залізницею, комунальними та громадськими об'єктами та меншою мірою житловою багатоповерховою забудовою.

Балково-долинні ПТК найменші за площею поширення в межах району. Проте, не зважаючи на малу площу ці ПТК зустрічаються в усіх частинах району та в межах усіх інших типів ландшафтів.

Специфіка первинних природно-територіальних комплексів сучасного Червонозаводського району відображається в екологічних проблемах відповідних ділянок території. Так, для балково-долинних ПТК характерними є велика кількість зсувонебезпечних ділянок

Природний ландшафт, який формує природно-територіальні комплекси міського середовища м. Харкова -- заплави, піщано-борові та лесові тераси. Природні ландшафти території Червонозаводського району м. Харкова представлені долинними природно-територіальними комплексами, тому що знаходяться в долинах річок Харків, Уди та Лопань. Верхні тераси цих річок є однотипові лесові. Однолесова тераса (друга надзаплавна) має плоский слабко розчленований рельєф, ускладнений зниженнями степових блюдець з чорноземами різних підтипів, в т.ч. залишково солонцюватих [13, 14]. Сьогодні ця територія зайнята промисловими об'єктами, житловою забудовою одноповерховою та багатоповерховою [7, 14].

У заплаві річок Харків, Лопань, Уди, де переважають алювіальні ґрунти, (північна, північно-західна та західна частини території Червонозаводського району), відбувається акумуляція місцевого стоку і виступають як ландшафтно-геохімічні бар'єри, які можуть накопичувати та з часом нейтралізувати хімічно забруднені стічні води з міської території: промислових майданчиків, вулиць, приватних городів.

Перша надзаплавна (борова) тераса як правило характеризується легкими ґрунтоутворюючими породами, примітивними супіщаними ґрунтами з характерним кучугурним рельєфом. Територія виконує селитебну функцію (багатоповерхова забудова).

Штучні насадження (вздовж русел річок Харків, Уди та Лопань), які зустрічаються на заплавах збагачують природний ландшафт та корисні для очищення річкових русел.

Ґрунтовий покрив Червонозаводського району представлений насипними ґрунтами.

Механічний склад цих ґрунтів в цілому глинисто-піщаний, рідше суглинистий. На території району із старою забудовою сформувався шар культурних ґрунтів потужністю декілька дециметрів або метрів, тобто природні ґрунти сховані під штучними. Ці ґрунти придатні для озеленення території.

Загальна площа зелених насаджень в районі складає біля 83 га - це парк БК “Локомотив” та Основ`янський лугопарк [7, 14].

2.2 Природно-антропогенні комплекси

За класифікацією Мількова Ф.Н. (10) на території Червонозаводського району м. Харкова можна виділити наступні типи природно-антропогенних комплексів (рис.2.1):

промислові;

селітебні (малоповерховий та багатоповерховий);

водні;

лінійно-дорожні;

рекреаційні.

Для визначення ландшафтної неоднорідності території Червонозаводського району м. Харкова за методом палетки розраховано площу кожного типу ПАК.

Ландшафтна неоднорідність розраховується за формулою:

Рисунок 2.1 - Природно-антропогенні комплекси

Червонозаводського району (за автором)

де F - ландшафтна неоднорідність;

Si - площа кожної ділянки, яку займає ПАК певного типу;

Sзаг. - загальна площа усього району.

Умовні позначення:

Селітебний ландшафт

Промисловий ландшафт

Захисно-рекреаційний ландшафт:

Садово-парковий

Пустирі

Водний ландшафт:

Водоймища

Відстійники

Болото

Річки

Лінійно-дорожний ландшафт:

Автомобільно-дорожний тип

Залізничний тип

Масштаб 1: 25 000

Промисловий ландшафт. На території промислових ПАК повністю перетворений ландшафт: верхній шар ґрунту знятий, рельєф вирівняно, заасфальтовано, знищена природна рослинність, тощо.

Промисловий тип антропогенних ландшафтів у Червонозаводському районі займає площу 5,6 км?, а загальна площа території Червонозаводського району складає 26,6 км2. Відповідно (2.1) розраховуємо показник ландшафтної неоднорідності, пов'язаний з промисловим типом ландшафту

.

Отже, трохи більше п'ятої частини території району - це промисловий тип ландшафту. В його структурі практично повністю змінено всі природні компоненти. Змін зазнали рельєф, ґрунти, гірські породи, що залягають на поверхні, окремі кліматичні показники і як результат флора і фауна району. Рельєф зазнавав нівелювання, для території характерний культурний шар потужністю до 5 м., шар здебільшого складений щебенем, асфальтом, гравієм, будівельними відходами, тощо. Через зміну природного характеру поверхні та забруднення для території характерна температурна інверсія, що спричинює зміни циркуляції повітря та забруднення приземного шару повітря.

Селітебний ландшафт. Малоповерхова та багатоповерхова забудова території досліджуваного району. Малоповерхова територія забудови представлена невисокою (3-х поверховою) житловою забудовою, а також садами та городами, які головним чином розташовані в частково в центральній, південній та північній частині району (район Жихар, Москалівка).

Багатоповерхова територія забудови представлена у центральній частині району та наближена до центру міста - пр. Гагаріна, райони вул. Одеської, Достоєвського і т.д. у вигляді багатоповерхових (9-16 поверхів) будівель, та асфальтованими дорогами, майданчиками з рідкою збідненою рослинністю.

За розрахунками площа селітебного ПАК Червонозаводського району складає - 7,8 км? і відповідний показник ландшафтної неоднорідності є.

Тобто, майже 30% території Червонозаводського району належить селітебному типу ландшафту. Екологічний стан селітебних ПАК характеризується найрізноманітнішими проблемами - від утворення несанкціонованих звалищ твердих побутових відходів (Довгалівка, Лагерне, Гіївка) до систематичного забруднення атмосферного повітря викидами приватного автотранспорту, ущільненням ґрунту.

Лінійно-дорожний ПАК пов'язані з використанням земель для забезпечення комунікаційної спроможності на території Червонозаводського району: автомобільні дороги, трамвайні лінії, залізничні дороги, лінії електропередач.

Найкрупнішими автомобільними магістралями району є проспект Гагаріна, Московський проспект на півночі району, Нетечинська набережна, Красношкільна набережна, Мерефянське шосе, та ін. Залізничні дороги на території району складають біля 15 км.

Лінійно-дорожні ПАК на відстані до 100 м забруднюється викидами автотранспорту. Важкі метали концентруються в ґрунті, тим самим забруднюючи їх. Така ж картина спостерігається і вздовж залізниці, трамвайних колій. На рослинах та деревах, які ростуть вздовж магістралей осідає велика товща пилу, зменшуючи цим їх здатність до фотосинтезу, пригнічуючи їх ріст та розвиток. Шумове забруднення, вібрація, спричинені рухом транспортних засобів завдають значної шкоди здоров'ю населення а також спорудам.

Орієнтовна площа всіх шляхів у Червонозаводському районі - 2,2 км?.

.

Тобто, лінійно-дорожний ПАК складає 8,5 % на території Червоно- заводського району.

Водогосподарські ландшафти на території району представлені штучними водоймами: Комсомольським водосховищем, відстойниками Диканівських та Безлюдівський очисних споруд та невеликими водоймами. Площа цих ПАК складає 2,5 км?.

Як бачимо, площа водних ПАК району, значна, як для адміністративного району міста, але треба враховувати, що значна частина складається з водних об'єктів штучного характеру за рахунок відстойників Диканівських і Безлюдівських очисних споруд. Проблемами даного типу ПАК є забруднення стоками від підприємств та житлово-комунального господарства міста, замулювання, заростання очеретовими та “цвітіння”, спричинене високою концентрацією органічних речовин у водоймах .

Сільськогосподарські ландшафти (польовий, садковий та луко-пасовищний типи) - використовуються з метою сільськогосподарського виробництва і формуються та функціонують під його впливом. Ці ПАКи не поширені на території району.

Лісогосподарські ландшафти - використовуються в цілях лісового господарства та функціонують під його впливом, це відносно мало змінені первинні ландшафти. В межах Червонозаводського району м. Харкова такі ПАКи не функціонують. Рекреаційні ПАК - антропогенні ландшафти, що використовуються для створення місць для відпочинку та оздоровлення населення; складаються з садово-паркових територій Червонозаводського району. До рекреаційної зони можна віднести Комсомольське озеро з сосновим бором, тому загальна площа зелених насаджень на території Червонозаводського району складає площу 4,6 км?. Показник ландшафтної неоднорідності є

.

Червонозаводський район має значний відсоток рекреаційного типу ландшафту 19,3%, що є потужним потенціалом території району, який може бути в перспективі використаний. Засміченість територій, витоптування, зміна видового складу рослинного світу це головні проблеми даного типу ландшафтів. Саме Червонозаводський відрізняється від інших районів м. Харкова своїм незадовільним зовнішнім виглядом, бо рекреаційні ПАКи досить часто використовуються як смітники.

РОЗДІЛ 3. ВПЛИВ ПРИРОДНИХ ТА СОЦІАЛЬНО - ЕКОНОМІЧНИХ

ФАКТОРІВ НА ФОРМУВАННЯ ЯКОСТІ РОСЛИННОЇ ПРОДУКЦІЇ У

ЧЕРВОНОЗАВОДСЬКОМУ РАЙОНІ МІСТА ХАРКОВА

3.1. Загальний стан вивчення питання

Проблема, що розглядається має досить широкий цільовий спектр. В даній роботі сконцентровано увагу на вивченні впливу природних та соціально - економічних факторів на формування якості продуктів харчування на прикладі моркви, з метою подальшого визначення шляхів попередження їх негативного впливу на здоров'я населення.

Ґрунт - це специфічний елемент біосфери, він не тільки акумулює важкі метали, але й виступає як природний буфер. Ґрунт здатний трансформувати сполуки металів, зв'язувати їх в менш доступні форми, тим самим знижуючи їх надходження до рослин [16]. Але ступінь трансформації важких металів та доступність їх рослинам залежить від рН ґрунтового розчину, типу ґрунту, біологічних особливостей рослини [17]. Тобто знову постає фактор вибіркового поглинання хімічних елементів рослинами з ґрунту, як і у випадку надходження їх з атмосферного повітря.

Як відзначають Добровольский В.В. (1969) і інші дослідники, певне підвищення концентрації важких металів у ґрунті, не є якоюсь винятковою подією й не викликає, як правило, пригнічуючої дії на рослини.

Останні, поглинаючи метали, лише додатково збільшують їхню концентрацію у своїх тканинах. Ситуація підсилюється тим, що вищі рослини, без яких-небудь ознак отруєння й патологічних змін можуть містити досить небезпечну для тварин і людини концентрацію важких металів.

Ґрунт - не тільки акумулює важкі метали, але й виступає як природний буфер. Ґрунт здатний трансформувати сполуки металів, зв'язувати їх в менш доступні форми, тим самим знижуючи їх надходження до рослин. Але ступінь трансформації важких металів та доступність їх рослинам залежить від рН ґрунтового розчину, типу ґрунту, біологічних особливостей рослини [22].

Поглинання хімічних елементів листям зазвичай обмежено. Це доведено експериментально при експонуванні листя в умовах мокрого осадження - поглинання хімічних елементів корінням з ґрунту було вищим, ніж поглинання листям [20].

На думку В.Б. Ільїна, специфіка розподілу важких металів в рослині полягає в тому, що за ступенем насиченості ними тканини основних органів рослин розташовуються в ряд: корені > листя та стебла > насіння > плоди [9].

Як відомо з літератури, забруднення рослин ділиться на зовнішнє (в результаті осідання з повітря на стебла та листя металовмісних частин) та внутрішнє (надходження в тканини з ґрунту через коріння) [24]. Але навіть за результатами численних досліджень стосовно цього питання досить важко оцінити пріоритет одного з двох шляхів надходження важких металів до рослинної продукції [25, 26].

Зростання вмісту важких металів у ґрунті веде до зростання їх концентрації в рослинах. Про це свідчать численні факти, виявлені при вивченні рослинності природних геохімічних аномалій [24]. Те ж саме просліджується й при антропогенному забрудненні ґрунтів. Актуальність питань якості рослинної їжі цілком можна пояснити. Узагальнення даних показало, що накопичення важких металів в організмі людини здійснюється за рахунок їжі й менше - за рахунок води і повітря [27]. Серед харчових продуктів найбільш забруднені продукти рослинного походження.

Важливу роль в захисті рослин від надлишку важких металів, що надходять із ґрунту, виконує коренева система. На здатність коренів накопичувати надлишкові іони звертали увагу багато дослідників. Ратнер Е.І. (1980) був, вірогідно, одним з перших, хто побачив у цьому прояв захисної функції [28]. Затримуючи надлишкові іони, корені тим самим сприяють збереженню в надземних органах сприятливих (або нешкідливих) концентрацій хімічних елементів.

Непропорційність в розмірі насичення тканин надлишковими іонами важких металів особливо помітна при співставленні вмісту в коренях та органах запасання асимілянтів (насіння, плоди). Це має сприятливе значення. Рослинні організми здатні підтримувати в метаболічних пулах необхідні концентрації хімічних елементів, забезпечуючи тим самим відновну функцію і початкові сприятливі умови для розвитку наступного покоління. Не менш важливе воно для практичних цілей. Будучи захищеними від надходження надлишку важких металів (в межах певного діапазону їх концентрацій у ґрунті), органи запасання асимілянтів (саме вони є основною метою вирощування більшості сільськогосподарських культур) у найбільшій мірі гарантують збереження санітарно-гігієнічної чистоти продуктів рослинництва [13].

Зовнішнє забруднення рослин важкими металами відбувається шляхом проникнення металовмісних аерозолів до внутрішніх органів рослин. Джерелом їх надходження є промисловість, транспорт, спалювання вугілля і нафти та деякі природні явища. За дослідженнями Дугласа П.Орморд забруднення рослинності Cd, Pb, Ni, Zn у промислових та пригородніх районах відбувається в основному за рахунок осадження цих елементів з атмосфери. Концентрація хімічних елементів у рослинній продукції у значній мірі залежить від частини рослин, виду рослинної продукції, кліматичних умов вегетаційного періоду.

Забруднення важкими металами атмосфери, ґрунту, води є серйозною проблемою, тому що усе більше культурних ландшафтів попадають під їхній вплив, що у свою чергу позначається як на продуктивності сільськогосподарських культур, так і на якості продуктів.

Найбільшим джерелом важких металів є промисловість. Важкі метали надходять в атмосферу у вигляді аерозолів, пилу, розчини в стічних водах і зі сміттям. Значне забруднення обумовлено транспортом і насамперед автомобільним.

В даній роботі нам потрібно визначити такі метали як: Fe, Mn, Zn, Cu, Ni, Pb, Al, Co, Cr, Cd.

Таблиця 3.1 - ГДК та фоновий вміст токсичних елементів у ґрунтах та городній продукції [27]

Хімічний елемент	ГДК рухомої форми у ґрунті	Фоновий вміст рухомої форми у високобуферних ґрунтах	ГДК у городній продукції
Кобальт	5,0	0,5	1,0
Мідь	3,0	0,5	5,0
Нікель	4,0	1,0	0,5
Цинк	23	1,0	10
Свинець	6,0	0,5	0,5
Хром	6,0	0,1	0,2
Залізо	-	2,0	50
Кадмій	-	0,1	0,03
Марганець	100	43,0	20,0

Щоб зрозуміти які важкі метали найбільше негативно впливають на рослинну продукцію та грунт треба розглянути їх властивості .

Так, алюміній - третій за поширеністю в земній корі хімічний елемент - при підвищенні кислотності накопичується в ґрунті та продуктах рослинництва [18]. Аналогічно, за даними відбувається інтенсивна акумуляція кадмію коренями рослин при високому рівні вмісту цинку та низькому значенні рН середовища. Розчинність алюмінію є низькою, особливо за рН 5-8. В кислих ґрунтах з рН нижче 5,5 рухомість алюмінію різко збільшується і при іонному обміні він легко конкурує з іншими катіонами. В нейтральних ґрунтових розчинах міститься приблизно 400 мкг алюмінію на літр розчину, тоді в ґрунтовому розчині з рН 4,4 вміст алюмінію збільшується до 5 700 мкг/л. Рухомий алюміній в кислих ґрунтах швидко поглинається рослинами, що може викликати у них хімічний стрес [19].

Мідь. Забруднення ґрунтів сполуками міді - це результат використання речовин, які містять мідь: добрив, розчинів для обприскування, сільськогосподарських та комунальних відходів, а також надходження з індустріальних джерел. Деякі локальні аномалії Cu в ґрунтах можуть виникати в результаті корозії конструкційних матеріалів, які містять сплави міді (наприклад, електричних проводів, труб). Точкові джерела індустріального забруднення дають локальні забруднення викиди в навколишнє середовище, і впливають на глобальне забруднення атмосфери.

Головне джерело мікроелементів для рослин - це їх живильне середовище, тобто живильні суміші чи ґрунти. Зв'язок мікроелементів з компонентами ґрунту - один з найбільш важливих факторів, який визначає їх біологічну доступність. В цілому, рослини легко поглинають форми мікроелементів, розчинені в ґрунтових розчинах, як іонні, так і комплекси [21].

Важливою особливістю забруднення ґрунтів міддю - є велика схильність поверхневого шару ґрунтів до накопичення в них міді. Методи знешкодження ґрунтів, основані головним чином, на внесенні вапна, торфу (в якості органічної речовини) та фосфатів, спричиняють різні дії в залежності від особливостей ґрунтів та рослинності.

Сприятливий вміст Сu в рослинах важливий як для здоров'я самих рослин, так і для використання в харчуванні людини та тварин. Концентрація Cu в тканинах рослин, залежить від рівня її вмісту в живильних розчинах і ґрунтах.

Залізо (Fe) надходить до ґрунту при вивітрюванні гірських карбонатних, пісчаних та глиняних порід порід, попадає з підземними стоками і стічними водами підприємств металургійної, металооброблювальної, текстильної, лакофарбової промисловості та сільськогосподарськими стоками. В рослинній продукції залізо рівномірно розподіляється по всій рослині.

В ґрунтах залізо присутнє, головним чином, у вигляді оксидів та гідроксидів, які знаходять у формі невеликих частин, або зв'язаних з поверхнею деяких мінералів. Однак, в багатих органічною речовиною горизонтах ґрунтів, Fe знаходиться переважно в хелатній формі.

На ґрунті, збагаченому розчинними формами заліза, надмірне його поглинання може призвести до токсичної дії на рослини. Найбільш вірогідно це має місце на сильно кислих ґрунтах, на кислих сульфатних і заплавних ґрунтах [21].

Марганець є одним з найбільш розповсюджених мікроелементів у літосфері. Значення марганцю для стану ґрунтів дуже велике, оскільки цей елемент не тільки життєво необхідний для рослин, але і контролює поведінку інших живильних мікроелементів. Розчинні форми марганцю мають важливе екологічне значення, оскільки його вміст в рослинах визначається, головним чином, розчинним в ґрунтах Mn. Марганець не вважається забруднюючим ґрунти металом.

Вміст Мn значно залежить від виду рослини, стадії її розвитку, органів та особливостей екосистеми. В продуктах рослинного походження критичний рівень марганцевої недостатності знаходиться в межах 15-25 мг/кг сухої маси, тоді як рівень токсичної концентрації більший, ніж той який змінюється та залежить від природи рослин, так і від ґрунтових факторів.

Свинець (Pb) потрапляє в результаті вивітрювання гірських базальтових та гранітних порід. Також свинець надходить з диму металургійних заводів, з вихлопних газів автомобілів та інших промислових підприємств (через атмосферу), а також зі стічними водами різних видів промисловості. Також шляхами надходження є вивітрювання та радіоактивний розпад.

Свинець накопичуються в кореневій системі рослин. Забруднення ґрунтів свинцем знижує її здатність засвоювати атмосферний азот.

Свинець найшвидше накопичується в організмі людини ніж будь-який інший. Надходить головним чином через органи дихання та шлунково-кишковий тракт, накопичується в кістках. Видаляється з організму дуже повільно, тому накопичується в кістках, печінці та нирках. Викликає в людини алергію, уражаються ЦНС та вегетативна нервова система, порушується координація руху, патологічні зміни з боку крові та шлунково-кишкового тракту. Найшвидше накопичується в організмі при довгому перебуванні людини на сонячному світлі.

Цинк. В магматичних породах цинк розподілений, однорідно. Баланс Zn в поверхневих шарах грунтів в різноманітних екосистемах свідчить, що атмосферне надходження цього металу перевищує його виніс за рахунок вилучення та створення біомаси. Антропогенні джерела Zn - це підприємства кольорової металургії, а також агротехнічна діяльність.

Вміст цинку в рослинах змінюється під впливом відмінностей в генотипах та факторах, що діють в різноманітних екосистемах.

Забруднення навколишнього середовища цинком впливає на концентрацію цього елементу в рослинах. В екосистемах, куди цинк надходить у вигляді компонента атмосферних забруднень, надземні частини рослин концентрують більшу його частину.

Хром (Cr) потрапляє до ґрунту в результаті вилуження з порід (хроміт та інш.). Значна кількість поступає зі стічними водами гальванічних цехів, красильних цехів текстильної промисловості та підприємств хімічної промисловості.

Надходячи із ґрунту в рослини, хром нерівномірно розподіляється в органах і тканинах. У дослідженнях, проведених на тваринах, було виявлено, що його підвищене надходження до організму з кормами викликає пригнічення росту у тварин, алергії, ураження печінки та нирок, порушення балансу інших мікроелементів. Солі хрому (Н2СrО4) є дуже токсичними. Тому вважається, що залишкове надходження хрому з харчовими продуктами до організму людини є небезпечним.

Нікель (Ni) потрапляє з вивітрюванням гірських карбонатних та глиняних порід. Перші відомості про надходження нікелю в ґрунтах з'явилися при дослідженні метеоритного пилу (в ґрунтах вулканічного походження). Нікель потрапляє також зі стічними водами цехів нікелювання, заводів синтетичного каучуку, нікелевих фабрик. Велика кількість нікелю утворюється при згоранні викопного палива.

Підвищена концентрація нікелю у харчових продуктах практично можлива лише за умов вирощування сільськогосподарських культур з використанням при зрошуванні води, забрудненої нікелем (недочищені промислові стоки). Надходячи із ґрунту в рослини, нікель нерівномірно розподіляються в органах і тканинах.

Нікель відіграє важливу роль в кровотворних процесах, виступаючи каталізатором. Взагалі для людини нікель вважається малотоксичним, але якщо нікелю в організмі буде перебільшення то він згубно впливатиме на організм. Разом з тим відомо про канцерогенний та мутагенний ефект сполук нікелю (при респіраторному надходженні). Перевищення його призводить до захворювання серцево-судинної системи. Він також визиває респіраторні захворювання, і може визивати кожні захворювання. Разом з тим нікель забезпечує клітини киснем.

Кадмій. В ґрунти попадає з вивітрюванням гірських гранітних та базальтових порід, з пилом, з опадами, в районі дій промислових підприємств, автотрас, міських комунальних господарств, а також з добривами. До харчових продуктів може надходити із продуктів із консервних банок, кухонної утварі - глечиків, які покриті кадмієм. Сполучення кадмію відіграють важливу роль в процесі життєдіяльності людини та тварин. У перевищених концентраціях цей елемент дуже токсичний.

В людському організмі накопичується у волоссі, печінці та нирках, піджелудочній залозі що приводить до гепатиту та цирозу печінки. Кадмій має високу здатність до кумуляції в тканинах. Може порушувати в організмі обмін заліза та кальцію. Зменшує активність травневих ферментів, впливає на вуглеводневий обмін, пригнічує синтез глікогену в печінці, рак легень. Гострі отруєння кадмієм характеризуються блювотою, діареєю, болями в животі.

Кадмій, бор, бром, цезій, рубідій дуже легко поглинаються коренями рослин. Такі ж елементи, як барій, титан, цирконій, селен, вісмут, галій та певною мірою залізо та селен лише слабко доступні для коренів рослин [27].

Поверхневе поглинання, тобто поглинання елементів через зелене перо цибулі, має деяке значення для заліза, марганцю, цинку та міді. На характер поверхневого поглинання впливає природа елементу. Так, свинець досить легко змивається з зеленої поверхні цибулі дощовими водами, в той час, як мідь, цинк та кадмій значною мірою проникають у пір'я цибулі та фіксуються у середині [27].

Кобальт (Co) попадає до ґрунту з вилуженням мідноколчедановых та інших руд (зустрічаються в ґрунтах вулканічного походження), при розкладі організмів та рослинності, а також зі стічними водами металургійної, металооброблючої промисловості та хімічних заводів.

Кобальт відноситься до числа біологічно активних елементів і завжди міститься організмі тварин та рослин. З недостатнім вмістом його в ґрунті пов'язана недостатність вмісту кобальту в рослинності, що призводить до розвитку малокровія у тварин. Входячи в состав вітамінів В12, кобальт активно впливає на надходження азотних речовин, збільшення вмісту хлорофілу і аскорбінової кислоти, активізує біосинтез та підвищує зміст білкового азоту в рослинах. Разом з тим перевищення концентрації кобальту є токсичними.

Для людини попадання кобальту в організм може призвести до зниження артеріального тиску, порушуються функції печінки, порушення ЦНС, малокровія, зникнення апетиту. Також при передозуванні кобальтом виникає серцева недостатність, поліцетимія, гіперплазія щитовидної залози, неврологічні порушення. Взагалі інтоксикація кобальтом практично неможлива при звичайній дієті через незначну його кількість в продуктах харчування. Але вона описана стосовно людей, які вживають багато пива, що містить 1,2 частини на мільйон кобальту (додається як стабілізатор піни). Та при надлишку кобальту в організмі людини - виникає дерматити, захворювання крові. Разом з тим він може уповільнювати розвиток злоякісних пухлин.

В цілому, при вивітрюванні кобальт досить рухливий, але на його вміст у ґрунтовому розчині впливає сорбція окисами марганцю та заліза, а також глинистими мінералами. Значення вмісту кобальту на суху масу рослин варіюють від 4 до 80мг/кг.

Рослини, що ростуть на певних типах ґрунтів (серпентенітових) або на ґрунтах над рудними тілами, що містять великі кількості кобальту, характеризуються підвищеним вмістом кобальту - до 540 мг на кг сухої ваги.

Також на рівень вмісту кобальту впливає техногенне забруднення. Цей метал потрапляє до навколишнього середовища при спалюванні вугілля та мазуту.

В розподілі нікелю, кобальту та заліза в земній корі багато подібного. Найвищий вміст цих елементів характерний для ультраосновних порід (до 2 000 мг/кг). Зі збільшенням кислотності їх вміст зменшується до 90 та навіть 5 мг/кг. Серед осадових порід найвищі значення характерні для глин, а найнижчі - для пісковиків.

3.2 Методи дослідження формування екологічної якості рослинної

продукції

Методика дослідження якості та хiмiчного складу городньої продукції включає в себе сукупність методів вибору місць проведення досліджень, методів відбору та транспортування i зберігання проб, методів визначення вмісту хiмiчних елементів та методів обробки результатів досліджень.

Підготовка до виконання вимірювань:

Проби ґрунтів для дослідження відбирають у скляні банки чи полотняні мішечки методом конверту з 5 точок однієї ділянки. Глибина відбору проб ґрунту складає 0-30 см. Проби перемішують і беруть з них середню порцію. Маса мішаної проби має бути не менше 1 кг.

Пробопідготовка проводиться у лабораторії.

Пробу ґрунту в лабораторії розсипають на папері чи кальці й розминають товкачиком великі грудки. Потім вибирають включення - корені рослин, камені, скло, вугілля, кістки тварин а також новоутворення - друзи гіпсу, вапняні журавчики та інше. Ґрунт розтирають у ступці товкачиком і просівають через сито з діаметром отворів 1 мм.

Зважують 5 г ґрунту на технохімічних терезах у двох повторюваннях. Наважки вміщують у скляні колбочки місткістю 150 см3 і заливають 50 см3 1 н розчину HCl (тобто при співвідношенні ґрунт-розчин 1:10). Струшують на ротаторі протягом години, відфільтровують крізь складчастий фільтр у мірні колбочки. У отриманій витяжці визначають вміст важких металів. Одночасно готують холосту пробу з урахуванням усіх операцій пробопідготовки, крім взяття наважки проби.

Вимірюють абсорбцію отриманого розчину. Одночасно вимірюють абсорбцію холостої проби і віднімають її від абсорбції розчину. Результатом вимірювання абсорбції є середнє арифметичне з результатів трьох паралельних вимірювань. Відповідне значення масової концентрації важких металів у розчині, Сгр знаходять за допомогою градуювальної характеристики.

Обробка та оформлення результатів вимірювань.

Масову концентрацію важких металів у пробах, С, мг/кг знаходять за формулою

С=Сгр·10 (3.1)

де Сгр - масова концентрація елемента в розчині, знайдена за допомогою попередньо розрахованих параметрів градуювальної характеристики, мг/дм3.

Якщо виконувалося розведення проби, значення С помножують на відповідний коефіцієнт: за розведення у 10 разів - на 10, за розведення в 20 разів - на 20, за розведення в 100 разів - на 100.

За результат вимірювання приймають середнє арифметичне результатів двох паралельних вимірювань, С1 і С2, розходження між якими не перевищує нормативу оперативного контролю збіжності, d, тобто при дотриманні вимоги

(3.2)

Значення нормативу оперативного контролю збіжності d, для двох паралельних вимірювань та Р=0,95 наведені у таблиці 2.2 [10].

Таблиця 3.2 - Значення нормативу оперативного контролю збіжності d, % [10]

	Zn	Cd	Ni	Co	Fe	Mn	Pb	Cu
d	30	50	28	37	8	18	20	23

Визначення вмісту важких металів (Co, Cu, Cd, Ni, Pb, Zn, Mn, Fe) у рослинному матеріалі [10].

Проби рослинного матеріалу відбирають у період їх повного визрівання у пакети з поліетилену або цупкого паперу. Маса проби має бути не менше 500 г.

Для визначення було використано атомно-абсорбційний спектрофотометр з полум'яним атомізатором типу С-115, та лампами з порожнистими катодами на цинк, кадмій, нікель, кобальт, марганець, залізо, свинець та мідь.

При пробопідготовці сирий рослинний матеріал висушують у добре провітрюваних приміщеннях або в сушильних шафах при температурі від 30 до 40 °С. Зелену масу та зерно розміщують рівним шаром на кальці або пергаменті. Коренеплоди та грубостеблові рослини попередньо розрізають на дрібні частини, щоб полегшити їхнє подальше подрібнення.

Після висушування рослинний зразок масою від 50 до 100 г спочатку подрібнюють грубо ножами або ножицями, потім тонко за допомогою лабораторного млина.

Перед взяттям проби зразок перемішують. Зважують 5 г рослинного матеріалу, на технохімічних терезах у двох повторюваннях. Наважки вміщують у фарфорові чашки місткістю 50-100 см3.

Чашки ставлять у холодну муфельну піч, включають її й протягом від 2 до 2,5 годин поступово температуру доводять до значень від 500 до 550 °С.

Примітка - При аналізі коренеплодів температура у муфельній печі не повинна перевищувати 400 °С. Після встановлення потрібної температури спалювання проводять від 5 до 8 годин (залежно від об'єкта) до повного зникнення вуглинок.

Чашки з золою охолоджують, піпеткою додають 25 см3 10-%-ної соляної кислоти й відфільтровують крізь складчастий фільтр у мірні колби місткістю 50 см3.

Якщо в чашці й на фільтрі залишається великий нерозчинений залишок, його дорозкладають. Для цього весь залишок переносять на фільтр, підсушують, поміщають у платинову чашку місткістю 100 см3 і спалюють у муфельній печі при температурі від 450 до 500 °С. Спалювання проводять до отримання золи без домішок вугіллячок. Золу після спалювання змочують кількома краплями води дистильованої, додаючи її піпеткою, додають піпеткою 0,2 см3 концентрованої сірчаної кислоти та 5 см3 плавикової кислоти. Чашки ставлять на холодну етернітову плитку і, поступово підвищуючи температуру, випаровують вміст чашки до сухого стану. Якщо кількість золи була значна, обробку фтористоводневою кислотою повторюють. У цьому випадку перше випаровування продовжують до появи парів SO3.

Залишок після випаровування розчиняють у 1 н HCl, додаючи кислоту по краплях з піпетки, фільтрують, приєднуючи до раніше отриманого фільтрату. Об'єм доводять до риски дистильованою водою.

Якщо подовження періоду озолення не дало ефекту, до наважки, поміщеної в платинову чашку, піпеткою додають 5 см3 HNO3 (пит. вага), підсушують на електричній плитці з закритою спіраллю, повторюють цю операцію 2 або 3 рази. Потім проводять спалювання згідно п. 1.3. По закінченні озолення чашку виймають з муфеля, охолоджують і змочують кількома краплями води дистильованої води, піпеткою додають від 2 до 3 см3 азотної кислоти, підсушують на електричній плитці з закриою спіраллю, та ставлять у муфель, нагрітий до температури від 250 до 300 °С. Золу розчиняють, додаючи піпеткою від 2 до 3 см3 1 н соляної кислоти при нагріванні на електричній плиці. Отриманий розчин фільтрують у мірні колби. Фільтр кілька разів промивають теплою дистильованою водою, підкисленою соляною кислотою. Фільтр повертають у платинову чашку, висушують на електричній плитці з закритою спіраллю і спалюють у муфелі згідно п. 1.3. Золу обробляють 2 см3 плавикової кислоти, додаючи її піпеткою, висушують до сухого стану на електричній плитці з закритою спіраллю. Після видалення слідів плавикової кислоти до залишку піпеткою додають від 1 до 5 см3 1 н соляної кислоти. Одержаний розчин приливають до основного фільтрату, доводять до риски водою дистильованою водою.

В залежності від концентрації й кількості елементів, що визначаються, наважка й кінцевий об'єм розчину можуть бути збільшені або зменшені.

Холостою пробою є 10-%-ний розчин соляної кислоти, якою розчиняли золу.

Вимірюють абсорбцію отриманого розчину. Одночасно вимірюють абсорбцію холостої проби й віднімають її від абсорбції розчину. Результатом вимірювання абсорбції є середнє арифметичне з результатів трьох паралельних вимірювань. Відповідне значення масової концентрації важких металів у розчині, Сгр знаходять за допомогою градуювальної характеристики.

При обробкірезультатів вимірювань масову концентрацію важких металів у пробах, С, мг (на 1 кг сухого рослинного матеріалу) знаходять за формулою

(3.3)

де Сгр - масова концентрація елемента в розчині, знайдена за допомогою попередньо розрахованих параметрів градуювальної характеристики, мг/дм3;

50 - об'єм 10-%-ного розчину соляної кислоти для приготування проби, см3;

1000 - кількість грамів у кілограмі;

1000 - кількість см3 у 1 дм3;

5 - маса наважки сухого рослинного матеріалу для підготовки проби, г.

Якщо наважка рослинного матеріалу або об'єм розчину були змінені, такі зміни враховують при розрахунку. Якщо виконувалося розведення проби, значення С помножують на відповідний коефіцієнт: за розведення у 10 разів - на 10, за розведення в 20 разів - на 20, за розведення в 100 разів - на 100.

За результат вимірювання приймають середнє арифметичне результатів двох паралельних вимірювань, С1 і С2, розходження між якими не перевищує нормативу оперативного контролю збіжності, d, тобто при дотриманні вимоги

(3.4)

Проби роси збирали з розвинутих овощів, що досліджуються методом зтрушиванія у пластикові тази. Пробу фільтрують крізь марлевий фільтр та зберігають у холодильнику.

Пробу дощової води було відібрано протягом літніх місяців. Проба збиралась з перших краплин дощу. Відфільтровувалась через марлю та збиралась у пластикові бутилі з темного пластику, зберігають у холодильнику до доставки в лабораторію.

У лабораторії проби упарюють у 10 разів, потім досліджуються так же, як проби ґрунту.

Для визначення вмісту забруднюючих речовин у грунтах та рослинній продукції використовується атомно-абсорбційний метод, що має деякі переваги порівняно з іншими фізичними методами: простота виконання, висока продуктивність, висока чутливість. Атомно-абсорбційний спектральний аналіз заснован на використанні спосібності вільних атомів елементів, що визначаються селективно поглинати резонансне випромінення певної для кожного елемента довжини хвилі.