Державне регулювання попиту і пропозиції на регіональному ринку праці (на прикладі Житомирської області)

Пропозиція інтенсивності праці. Підвищити інтенсивність праці означає поліпшити її продуктивність. З одного боку, інтенсивність праці, яка запропонована на ринку, залежить від внутрішніх мотивів і фізичного стану особи, а з іншого - повинна регулюватись законодавством, традиціями тощо З позицій внутрішніх мотивів особи на інтенсивність праці впливають кількість робочих годин та рівень заробітної плати [28, с. 70].

Сукупна пропозиція на ринку праці - це сума індивідуальних пропозицій. Джерелом скупної пропозиції є людські ресурси. Людські ресурси - специфічний і найважливіший з усіх видів економічних ресурсів. Дане поняття включає сутність соціально-культурних та особистісно-психологічних властивостей людей, які виступають запорукою можливості їх включення у сферу праці. Кількісно людські ресурси як джерело сукупної пропозиції праці характеризують такі категорії, як населення, економічно активне населення, трудові ресурси. Населення - це сукупність людей, що проживають на визначеній території (в країні, області, місті, районі, селі тощо). Класифікацію населення розглянемо на рисунках 1.2.

Рис. 1.2 - Класифікація населення

Економічна активність - це прагнення працездатної людини застосувати на практиці наявні у неї здібності до праці, знання та досвід за винагороду в грошовій або іншій формі. Реалізація цього прагнення виявляється у зайнятості людини економічною діяльністю, нереалізація - у безробітті [9, с.147].

У вітчизняній економічній літературі, статистичному обліку, державному регулюванні економіки для означення людських ресурсів використовується також термін трудові ресурси. Трудові ресурси - це частина населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями здатна працювати в народному господарстві. Нині в Україні працездатним віком вважається для жінок 16-54 роки, для чоловіків - 16-59 років включно [18, с. 78].

Для інтегральної оцінки кількісних, і якісних характеристик людських ресурсів як джерела сукупної пропозиції праці використовуються поняття «трудовий потенціал», «людський капітал», «трудовий капітал».

Трудовий потенціал визначається як «наявні в даний час і передбачувані в майбутньому трудові можливості, що характеризуються кількістю працездатного населення, його професійно-освітнім рівнем, іншими якісними характеристиками [30, с. 345], або «можлива кількість і якість праці, якою володіє суспільство (трудовий колектив) при даному розвитку науки і техніки [42, с. 539-540]. Трудовий потенціал складається з таких компонентів, як здоров'я, освіта, професіоналізм, моральність, мотивованість, вміння працювати в колективі, творчий потенціал, активність, організованість, ресурси робочого часу та ін.

Людський капітал - це сформований або розвинений у результаті інвестицій і накопичений людьми (людиною) певний запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій та інших продуктивних якостей, який цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері економічної діяльності, сприяє зростанню продуктивності праці й завдяки цьому впливає на зростання доходів (заробітків) його власника. Трудовий капітал являє з себе реалізований на ринку праці трудовий потенціал, або частину людського капіталу, яка реалізуються на ринку праці і приносить додаткову вартість [9, с. 148].

Людські ресурси як джерело сукупної пропозиції праці потребують постійного відтворення. Відтворення ресурсів для праці - це процес постійного і безперервного поновлення їх кількісних і якісних характеристик. Цей процес характеризується наступними показниками:

1) природний рух населення - це результат процесів народження та смерті людей. Залежно від того, які процеси переважають, відбувається природний приріст або природне зменшення населення.

2) міграційний рух населення - зміна чисельності і складу населення в результаті міграційних процесів (механічного просторового переміщення населення).

3) соціальний рух населення виявляється у зміні освітньої, професійної, національної та інших структур населення.

4) економічний рух населення - зміна кількості та якості людських ресурсів праці [9, с. 148 - 149].

Під загальним приростом населення розуміють збільшення чисельності жителів певної території за даний проміжок часу. Такий приріст визначається у абсолютних (різниця між кількістю населення певної території на кінець і початок досліджуваного періоду) та відносних показниках(відношення абсолютної величини приросту до загальної кількості населення на початку досліджуваного періоду і вимірюється у відсотках) [9, с. 149].

Відтворення характеризується типами та режимами. Розрізняють два типи відтворення людських ресурсів: традиційний (екстенсивний), сучасний (інтенсивний) та три режими відтворення людських ресурсів: розширене (переважанням народжуваності над смертністю); просте (приблизно однакова народжуваність та смертність); звужене відтворення, або депопуляція (показники смертності перевищують показники народжуваності). Природний, міграційний, соціальний та економічний рухи населення у сукупності визначають кількісні та якісні зміни людських ресурсів праці і впливають на формування сукупної пропозиції [9, с.149].

Сукупна пропозиція праці - це загальна кількість праці, що пропонується на ринку праці при визначеній ціні протягом певного проміжку часу []. Розрізняють два підходи до визначення сукупної пропозиції робочої сили: вузький і широкий. З точки зору вузького підходу пропозиція робочої сили складається з чисельності безробітних осіб, які вперше шукають роботу (безробітні) та працюючих осіб, що незадоволені умовами своєї праці. Сукупна пропозиція робочої сили в широкому розумінні складається з вищеназваних категорій і зайнятого на цей період населення, яке а будь-який час може опинитися без роботи і поповнити ряди безробітних. Сукупна пропозиція праці у широкому розумінні може визначатись як трудові ресурси, економічно активне населення або трудовий потенціал.

Отже, сукупна пропозиція (Sс) - це сума індивідуальних пропозицій на ринку праці (Si), яка обчислюється за формулою [9, с. 150]:

(1.1)

де і - порядковий номер індивідуальної пропозиції, N - кількість індивідуальних продавців на ринку праці.

Крива індивідуальної пропозиції має загнуту зворотну сторону форму, крива сукупної пропозиції має вигляд позитивно нахиленої прямої (додаток А.а.1.).

Справа в тому, що крива сукупної пропозиції відповідає безлічі кривих індивідуальної пропозиції (Scw I = L1i + L2i + L3i +L4i), що мають свій мінімальний рівень заробітної плати (Wmin), при якому індивід захоче працювати, та свій критичний рівень заробітної плати Wкр, при збільшенні якого індивідуальна пропозиція почне скорочуватись. Сукупна пропозиція на даному ринку праці при рівні заробітної плати буде визначатись як сума індивідуальних пропозицій праці, що йому відповідають. І так в кожній точці кривої сукупної пропозиції.

Отже, крива сукупної пропозиції говорить про те, що чим більшими є доходи, які приносить праця, тим більш економічно активним буде населення, тобто тим більшою буде пропозиція праці. Точка W min на цьому графіку є крайньою точкою, що характеризує такий мінімальний рівень заробітної плати, який мотивує людей працювати. Така ситуація є загальноприйнятою. Разом з тим, в умовах кризової економіки діють інші закономірності [9, с. 151].

Якщо люди не мають інших доходів, ніж доходи від праці, вони вимушені працювати навіть тоді, коли заробітна плата наднизька, і щоб отримати необхідну для виживання суму грошей, вони збільшують обсяги пропозиції. Це стосується як збільшення індивідуальної пропозиції праці так і збільшення сукупної пропозиції праці [9,с.152]. При цьому на кривій пропозиції праці крім вже розглянутого відрізку «економічно вільної» пропозиції праці з'являється відрізок «економічно вимушеної» пропозиції праці. На цьому відрізку чим меншим є рівень заробітної плати, тим більшим є обсяг «економічно вимушеної» пропозиції праці (Додаток А. а.2.) [9, с. 152].

Як видно із рисунку кривої сукупної пропозиції, її обсяг в першу чергу залежить від рівня заробітної плати. Взаємозв'язок між пропозицією праці та рівнем заробітної плати виражається законом пропозиції праці. На конкурентному ринку праці обсяг пропозиції праці знаходиться в прямій залежності від його ціни.

Зміна рівня заробітної плати призводить до переміщення по кривій сукупної пропозиції: вгору - при зростанні заробітної плати і вниз - при зниженні рівня оплати праці (Додаток А.а.3) [9, с. 153].

Крім заробітної плати на обсяг сукупної пропозиції впливають такі фактори:

1) кількість продавців праці, яку характеризує чисельність економічно активного населення, статево-вікова структура населення

2) міграція населення: приріст населення внаслідок міграційних потоків (+М), скорочення (-М);

3) рівень добробуту нації, розвиненість системи соціального захисту (-Д);

4) розвиненість фінансового ринку, ринку нерухомості та майна, що дозволяє людям використовувати нетрудові доходи (-НД);

5) рівень оподаткування доходів населення (-0);

6) встановлена тривалість робочого дня, тижня, місяця, року

7) національні традиції, наприклад, обмеження жіночої праці (-НТ);

8) діяльність професійних спілок на ринку праці (+,-ПС)

Отже, сукупна пропозиція праці є функцією [9, 153]:

(1.2)

Дані впливають на обсяг сукупної пропозиції неоднозначно. Фактори, яким відповідає додатній знак, прямо впливають на рівень сукупної пропозиції. Фактори, яким відповідає від'ємний знак, мають зворотній вплив на обсяг сукупної пропозиції на ринку праці.

Так, збільшення чисельності економічно активного населення, покращення статево-вікової структури населення позитивно вплине на обсяг сукупної пропозиції, переміщуючи криву сукупної пропозиції вправо-вниз. І навпаки, зменшення чисельності економічно активного населення призведе до переміщення кривої сукупної пропозиції вліво-вгору. При підвищенні, наприклад, добробуту населення, розвитку системи соціального забезпечення, сукупна пропозиція праці скоротиться, а її крива переміститься вліво-вгору. І навпаки. Профспілки можуть впливати на сукупний попит і в плані скорочення, і в плані її збільшення, в залежності від питань, які вони вирішують. Якщо це забезпечення зайнятості, то даний фактор діє із знаком «+», якщо забезпечення гідної заробітної плати, із знаком «-» (Додаток А.а.4.) [9, с.154].

Однак ринок праці не може існувати на основі однієї пропозиції, повинен бути також і попит. Індивідуальний покупець має свою потребу в робочій силі. І свій можливий фонд заробітної плати який він може оплатити щодо купівлі робочої сили виходячи з цього індивідуальний покупець формує свій попит на працю або робочу силу [9, с. 161].

Індивідуальний попит - це кількість робочої сили, яка може бути куплена індивідуальним покупцем при певній ціні на робочу силу у визначений час. Індивідуальний попит визначається попитом на продукцію підприємства та власну спроможність:

1) при зростанні попиту на продукцію підприємства виникає необхідність збільшення кількості робочих місць;

2) із одержаної виручки від реалізації продукції формується фонд заробітної плати, тобто, чим більше і дорожче продано продукцію, тим більше коштів роботодавець має можливість направити у фонд заробітної плати за рахунок якого буде купуватися робоча сила. У даному випадку необхідно враховувати різноманітні інтереси власників робочої сили і роботодавців: чим більше роботодавець направить коштів із виручки у фонд заробітної плати, тим менше він отримає прибутку.

3) тому кожен роботодавець прагне купити товар «робоча сила» якнайдешевше і при постійних інших факторах він може купити товару «робоча сила» більше якщо ціна буде нижчою.

Індивідуальний попит ділиться на короткостроковий і довгостроковий. Короткостроковий індивідуальний попит - це попит на робочу силу, при якому капітал підприємства і технологія виробництва залишаються незмінними, єдиними змінним параметром є праця. Довгостроковий індивідуальний попит на робочу силу - це попит на працю робочої сили який супроводжується зміною всіх чинників окрім праці а саме зміною капіталу і технологій.

Збільшення капіталу призводить до збільшення кількості і покращення якості обладнання, що зазвичай впливає на зменшення потреби в робочій силі. Аналогічно покращення технологій веде до зменшення потреби в робочій силі.

Індивідуальний попит по кожному підприємству розглядається в двох поглядах: вузькому и широкому. При вузькому погляді індивідуальний попит складають вільні робочі місця, у широкому - всі робочі місця [9,с.162].

Сума індивідуальних попитів складає сукупний попит. Він відображає загальну потребу економіки в певній кількості працівників на кожен даний момент часу і визначається кількістю та якістю робочих місць, які існують в економіці і функціонують або потребують заповнення.

Для сукупної пропозиції праці характерний закон попиту на праці, що визначає зворотну залежність величини попиту на працю від ставки заробітної плати, якщо всі інші умови є рівними. Відповідно крива сукупної пропозиції має похилий зліва донизу вигляд, що доводить зростання попиту на працю при скороченні розміру заробітної плати, і навпаки (Додаток А.а.5) [9, с. 166].

Для кількісного виміру впливу одного фактора на інший, використовується показник еластичності, що показує, на скільки відсотків зміниться одна величина при зміні іншої на один відсоток.

Наприклад, коефіцієнт цінової еластичності (Ец) попиту на працю можна виміряти по формулі [9, с.167]:

(1.3)

де D - приріст, або скорочення обсягу попиту на працю, %;

ЗП - приріст, або скорочення заробітної плати, %.

Якщо абсолютне значення показника еластичності буде меншим 1, то попит є відносно нееластичним, тобто зміна ціни приведе до меншої зміни попиту на працю. Якщо абсолютна величина показника еластичності буде менше 1, то попит на працю відносно еластичний, і вплив ціни праці приведе до більшої зміни попиту на працю. Якщо ж коефіцієнт еластичності дорівнює 1, то зміна ціни праці на 1% приведе до такої ж зміни попиту на працю [35, с.140].

Крім ціни на попит на працю впливають інші фактори. Для їх визначення скористаємося висновком прихильників кейнсіанської теорії про наявність прямого зв'язку між обсягом сукупного попиту на ринку праці (Dс) і рівнем сукупного попиту в країні. Тобто, Dc =?(CП).

Враховуючи структуру сукупного попиту [5, с. 55], функція попиту на ринку праці може бути представлена таким чином:

 (1.4)

де С - споживчий попит, тобто платоспроможний попит домогосподарств на споживчі товари, І - інвестиційний попит (попит підприємців на засоби виробництва для відновлення зношеного капіталу та збільшення нового капіталу), ПД - попит держави на товари і послуги для виробництва суспільних благ та здійснення державних інвестицій, ПЗ - попит закордону на чистий експорт, за умови, що попит на імпорт входить у попередні три компоненти.

Встановлення такого зв'язку дозволяє виділити чотири напрями збалансування ринку праці стосовно підвищення попиту на ньому:

1) підвищення платоспроможності попиту населення;

2) підвищення інвестиційного попиту;

3) активізація державної діяльності на ринку товарів та інвестицій;

4) підвищення рівня чистого експорту.

Отже, засобом збалансування ринку праці в сучасних умовах є не скорочення заробітної плати, як традиційно обґрунтовується, а її підвищення з метою забезпечення платоспроможного попиту домогосподарств на споживчому та інвестиційному ринках.

При зміні попиту на товари підприємці будуть збільшувати обсяг виробництва, ефект масштабу приведе до збільшення попиту на працю, крива попиту переміститься вправо. Ефекту заміщення при цьому не виникає. При зміні пропозиції капіталу і, відповідно, ціни капіталу, ефект масштабу проявляється так: зниження ціни капіталу - зниження собівартості - зниження ціни товарів - підвищення попиту на товари - підвищення обсягу виробництва - підвищення попиту на працю. В такому випадку при одному й тому ж рівні заробітної плати обсяг попиту на працю буде вищим, тобто відбудеться переміщення кривої попиту на працю вправо (Додаток А.а.6) [9, с.168].

При цьому може діяти і ефект заміщення, коли при зниженні ціни капіталу підприємці будуть заміщувати працю капіталоємними технологіями, що призведе до скорочення попиту на працю. В результаті при одному й тому ж рівні заробітної плати обсяг попиту на працю буде нижчим, тобто відбудеться переміщення кривої попиту на працю вліво (рис. 1.6 б).

При зміні ціни праці - рівня заробітної плати, ефект масштабу діє таким чином: ріст заробітної плати - підвищення собівартості - підвищення ціни товарів - зниження попиту на товари - зниження обсягу виробництва - зниження попиту на працю.

Ефект заміщення буде діяти тоді, коли підприємці при зростанні заробітної плати почнуть впроваджувати трудозберігаючі технології, що також приведе до скорочення попиту на працю. В цьому випадку ефект масштабу і ефект заміщення діють в одному напрямі -в напрямі скорочення попиту на працю при зростанні рівня її оплати. Тобто при зростанні ціни праці рух відбувається по кривій попиту (Додаток А.а.5), сама ж крива не переміщується [9, с. 169].

Як вже зазначалося, у практичній діяльності розглядають попит і пропозицію у широкому, тобто це усі зайняті і незайняті робочі місця та уся робоча сила (зайняті і безробітні), а також на зареєстрованому ринку праці, тобто попит складають ті робочі місця, які є вакантними та зареєстровані у ДСЗ, а пропозицію - незайняте населення, що зареєстроване в ДСЗ. Розглянемо коротку характеристику показників попиту і пропозиції в широкому розумінні на ринку праці (Рис.1.1). В Україні за статистикою сукупну пропозицію визначають по кількості економічно активного населення.

Починаючи з 2005 р. по 2009 рік кількість економічно активного населення на ринку праці, хоч і не значну, але має сталу тенденцію до зменшення (на 0,6%), однак у 2010році пропозиція робочої сили зростає:



Рис. 1.3 - Сукупна пропозиція робочої сили по Україна в динаміці

Сукупний попит характеризується кількістю робочих місць, які пропонують роботодавці. У зв'язку з тим, що кон'юнктура ринку праці є трудонадлишковою, тобто вільні робочі місця практично відсутні, попит на робочі місця можна визначити використовуючи такий статистичний показник як середньооблікова чисельність працюючих.

Рис. 1.4 - Сукупний попит на робочу силу по Україні в динаміці

У 2009 до 2005 сукупний попит скоротився на 6,5%, а у порівнянні з 1995 - на 41,6%. Однак у 2010 в порівнянні з 2009 р. спостерігається позитивна динаміка так середньооблікова чисельність працюючих зросла на 1%. Навантаження сукупної пропозиції на одне робоче місце показане в таблиці:

Показники	1995	2005	2006	2007	2008	2009	2010	Відхилення,% 2010
								до 1995р.	до 2005р.
Сукупна пропозиція	25562,1	22280,8	22245,4	22322,3	22397,4	22150,3	22151,6	-13,3	-0,6
Сукупний попит	18252	11388	11433	11413	11389	10653	10758	-41,1	-5,5
Навантаження на одне робоче місце	1,4	2,0	2,0	2,0	2,0	2,1	2,1	50,0	5,0

Звичайно, при аналізі навантаження на одне робоче місце слід враховувати, що до категорії зайнятого населення окрім основної групи - найманих працівників слід включати тих, що самостійно забезпечують себе роботою; обраних і призначених на оплачувані посади в органи державної влади, управління і в громадських об'єднаннях; тих, хто проходить службу в Збройних силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України; тих, хто проходить професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; учнів денних загальноосвітніх шкіл і студентів вищих навчальних закладів.

Разом з тим, даний аналіз не тільки підкреслює тривожну ситуацію, а й тенденцію у забезпеченні населення робочими місцями. При цьому аналіз виробництва основних видів продукції на одну душу населення свідчить, що ринок товарів і послуг забезпечується за рахунок імпортних товарів, тобто купуючи необхідні товари і послуги населення України забезпечує ринок праці країн-імпортерів робочими місцями.

Аналізуючи зареєстрований ринок праці України, можна зробити висновок, що спостерігається досить негативна тенденція щодо попиту та пропозиції робочих місць: у 2011 році в порівнянні з 2009 на попит на робочу силу скоротився на 9,9%, а в порівнянні з 2005р. на 68,2%. Тоді ж як пропозиція робочої сили - на 7,6% та 44,5% відповідно.

Рис. 1.5 - Попит і пропозиція на зареєстрованому ринку праці України в динаміці

Якщо порівнювати динаміку сукупного та зареєстрованого попиту та пропозиції на ринку праці України, можна зробити висновок, що на зареєстрованому ринку спостерігається досить негативна тенденція, що свідчить про небажання як найманих працівників, так і роботодавців звертатися у ДСЗ, що ускладнює процес державного регулювання ринку праці.

Отже, підсумовуючи вищезазначене можна зробити висновок, що ринок праці не може існувати як самостійний інститут, адже ми маємо протилежний ефекти дії зміни заробітної плати на попит на ринку праці, ніж на пропозицію (конфлікт інтересів між працівниками та роботодавцями). Однак, напрямок впливу заробітної плати на попит на ринку праці також залежить від фази економічного циклу країни. Так, в умовах наближення до потенційного рівня виробництва, зростання заробітної плати приведе до інфляції, тобто зростання цін. В умовах же недостатнього попиту на працю, неповної зайнятості, коли ринкова ціна праці не забезпечує нормальної платоспроможності населення, і основна його маса знаходиться за межею бідності, скорішим ефектом буде вплив заробітної плати на платоспроможність населення. Це також можна пояснити ефектом масштабу: зростання заробітної плати - підвищення купівельної спроможності - підвищення попиту на товари - підвищення обсягу виробництва - підвищення попиту на працю [9, с.169].

Отже, ринок не може виконувати деякі функції самостійно, тому їх потрібно покласти в основу державної політики і реалізовувати відповідними органами управління, за допомогою певної нормативно-правової бази.

1.4 Нормативно-правове забезпечення ринку праці

Ринковий механізм сам по собі не може забезпечити повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості, як цього вимагає Конституція та Закон України «Про зайнятість населення України» [1, с. 43]. Неорганізований ринок не в змозі своєчасно пристосувати структуру робочої сили до мінливого попиту на неї або забезпечує це з великими соціальними втратами. Цього можна досягти цілеспрямованим виливом на ринковий механізм через сукупність взаємопов'язаних заходів економічного, правового, організаційного характеру, що дозволяють змінити ситуацію на ринку праці, забезпечити нормальне його функціонування, зняти або попередити виникнення соціальної напруги.

Правове регулювання зайнятості населення - це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини в сфері зайнятості населення з метою їх упорядкування, закріплення, охорони та розвитку. У процесі такого впливу безпосередньо реалізуються усі спеціально-соціальні функції права [10, с. 5]. До таких функцій зокрема належать:

- закріплююча або встановлююча (регулювання суспільних відносин які виникли ще до прийняття відповідного закону чи іншого нормативного акту);

- стимулююча (сприяння розвитку таких відносин);

- обмежувальна (встановлення певних рамок поведінки) [10, с. 5].

Правове регулювання зайнятості населення можна поділити за певними видами:

1. За територіальним статусом правотворчого суб'єкта регулювання:

- централізоване (регулювання, яке здійснює Міністерство праці та соціальної політики України та інші центральні органи влади);

- децентралізоване (регулювання, що здійснюється центрами зайнятості на місцях).

2. За обсягом суспільних відносин, на які поширюється правове регулювання:

- загальне або нормативне;

- індивідуальне (наприклад, виплата допомоги по безробіттю конкретній особі).

Безпосередньо регулювання ринку праці в Україні здійснюється державною службою зайнятості, Міністерством праці України, Міністерством сім'ї та молоді України, міграційними службами. Велике значення в регулюванні ситуації на регіональному ринку праці мають місцеві органи управління. Адміністрація області (міста) разом з регіональною службою зайнятості розробляють регіональні програми зайнятості, формують фінансово-кредитний механізм впливу на кількість робочих місць, регулюють міграційну політику, організовують господарські роботи [10, с. 5].

Механізм правового регулювання зайнятості населення - це система всіх державно-правових (юридичних) засобів, за допомогою яких держава здійснює владний вплив на суспільні відносини у сфері зайнятості населення. В умовах сучасного реформування системи соціального забезпечення лише досконалий правовий механізм може забезпечити ефективний вплив на суспільні відносини в сфері зайнятості населення [10, с. 9].

Сьогодні проводиться реформування системи соціального страхування в Україні. Реформування має на меті, з однієї сторони, встановлення єдиної системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, з другої сторони, розмежування окремих видів страхування залежно від страхових випадків і введення п'яти видів страхування:

- пенсійного;

- у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

- медичного страхування;

- страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

- страхування на випадок безробіття [10, с. 11].

В Україні нормативно-правове регулювання зайнятості населення здійснюється цілим рядом нормативних актів, що мають різну юридичну силу.

За юридичною силою їх можна поділити на:

1. Закони України, які в свою чергу поділяються на такі види:

- Конституція України (Основний Закон) [1].;

- конституційні закони (з питань, безпосередньо врегульованих Конституцією України);

- звичайні або біжучі закони (з інших питань суспільного і державного життя);

- надзвичайні закони (приймаються у певних, передбачених Конституцією, ситуаціях).

2. Підзаконні нормативно-правові акти (накази, розпорядження, інструкції виконавчої влади).

Очолює ієрархічну структуру нормативних актів, що регулюють зайнятість населення, без сумніву, Конституція України. Зокрема, ст.43[1] передбачає право кожної особи на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки й перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Ст.46. надає громадянам право на соціальний захист, що включає забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди. Ст.9 Конституції передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України. Тому наступною структурою нормативних актів є Конвенції та Рекомендації Міжнародної Організації праці (МОП). Головними стратегічними цілями МОП вважаються: розвиток і реалізація норм і основоположних принципів і прав у сфері праці; створення більш широких можливостей для жінок і чоловіків по забезпеченню достойної зайнятості; підвищення ефективності соціального захисту та розширення кола осіб які підлягають такому захисту.

В даний час в Україні діє більше 50 Конвенцій МОП і близько 80 Рекомендацій. До одних з найголовніших прийнятих МОП можна віднести Конвенцію №29 Про примусову або обов'язкову працю. Відповідно до ст.1 Конвенції №29 Про примусову або обов'язкову працю кожен член МОП який ратифікував її зобов'язується скасувати застосування примусової або обов'язкової праці у всіх її формах у можливо найкоротший термін. При цьому на підставі ст. 2 Конвенції термін «примусова або обов'язкова праця» означає всяку роботу або службу яку вимагають від будь-якої особи під загрозою будь-якого покарання для якої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг.

Відповідно до ст. 2 Конвенції №100 «Про рівне винагородження чоловіків і жінок за рівну працю» (1951) кожен член МОП за допомогою засобів що відповідають діючим методам встановлення ставок винагородження, заохочує, і тією мірою, в якій це сумісно з зазначеними методами, забезпечує застосування щодо всіх трудящих принципу рівного винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності.

Конвенція №87 «Про свободу асоціації та захист права на організацію» у ст. 2 закріплює право трудящих і підприємців без будь-якої різниці створювати за своїм вибором організації без попереднього на те дозволу, а також право вступати в такі організації на єдиній умові підпорядкування їх статутам.

У ст. 3 цієї Конвенції встановлюється, що організації трудящих і підприємців мають право виробляти свої статути та адміністративні регламенти вільно вибирати своїх представників організовувати свій апарат і свою діяльність і формулювати свою програму дій.

Конвенція №122 «Про політику в галузі зайнятості» передбачає, що з метою стимулювання економічного зростання та розвитку, підвищення рівня життя, задоволення потреб у робочій силі та ліквідації безробіття та неповної зайнятості кожна держава, яка ратифікувала Конвенцію проголошує і здійснює як головну мету активну політику, спрямовану на сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості. Ця політика як сказано в ст. 2 Конвенції має на меті забезпечення того щоб:

1) була робота усіх хто готовий стати до роботи і шукає роботу;

2) така робота була як можна більш продуктивною;

3) була свобода вибору зайнятості та найширших можливостей для кожного трудящого здобути підготовку і використовувати свої навички та здібності для виконання роботи, до якої він придатний незалежно від раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних поглядів іноземного або соціального походження.

Наступною ланкою в системі нормативно-правових актів, що регулюють зайнятість населення, є закони України.

Закони України, залежно від сфери впливу, можна поділити на:

1. Загальні, які регулюють не тільки суспільні відносини у сфері зайнятості населення, але і в інших сферах (наприклад, закони України «Про підприємництво», «Про власність» тощо);

2. Спеціальні, тобто ті, які безпосередньо регулюють суспільні відносини у сфері зайнятості населення (наприклад, закони України «Про зайнятість населення» [3], «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» [4]., «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» тощо).

3. З метою нормативного забезпечення реалізації Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» Міністерством праці та соціальної політики України ухвалено низку наказів. Зокрема:

1) наказ від 14.12.2000 р. «Про затвердження Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності» (№307, зареєстровано в Мінюсті України 20.12.2000 р. №915/5136);

2) наказ від 14.12.2000 р. «Про затвердження Порядку надання матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного» (№308,зареєстровано в Мінюсті України 20.12.2000 р. №916/5137);

3) наказ від 14.12.2000 р. «Про затвердження Порядку надання матеріальної допомоги по безробіттю, одноразової матеріальної допомоги безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні,допомоги на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні» (№309, зареєстровано в Мінюсті України 20.12.2000 р.);

4) наказ від 10.01.2001 р. «Про затвердження порядку надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних».

4. Концептуальні положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Основним актом, що регулює відносини в сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття є Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» [4].

Відповідно до даного закону, страхування на випадок безробіття здійснюється за такими принципами:

- надання державних гарантій реалізації застрахованими своїх прав;

- обов'язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту), а також добровільності такого страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), а також громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності;

- цільового використання коштів страхування на випадок безробіття;

- солідарності та субсидування;

- обов'язковості фінансування Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття витрат, пов'язаних з наданням матеріального забезпечення у випадку безробіття та соціальних послуг;

- паритетності в управлінні страхуванням на випадок безробіття держави, представників застрахованих осіб та роботодавців;

- диференціації розмірів виплати допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу та тривалості безробіття;

- надання на рівні не нижче за прожитковий мінімум, встановлений законом, допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації;

- законодавчого визначення умов і порядку здійснення страхування на випадок безробіття.

Законом передбачено такі види забезпечення:

- допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;

- допомога по частковому безробіттю;

- матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

- матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні;

- допомога на поховання у разі смерті безробітного, або особи, яка перебувала на його утриманні.

Окрім цього, законом передбачено надання таких соціальних послуг як:

- професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація;

- пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних;

- інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням;

Важливим також є положення закону про паритетне управління Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Це дає реальну можливість захищати свої інтереси усіма сторонами загальнообов'язкового страхування.

Проаналізувавши нормативно-правову базу України, можна зробити висновок про її достатність для регулювання зайнятості населення. На мою думку, роботу по вдосконаленню такого регулювання слід вести в напрямку підвищення ефективності та вдосконалення механізмів реалізації уже прийнятих законів України та підзаконних нормативно-правових актів.

При прийнятті нових, та реалізації уже прийнятих нормативно-правових актів слід приділяти більшу увагу тим формам діяльності служб зайнятості, які на практиці показують свою ефективність. Реформування зайнятості населення повинно проходити комплексно, поряд з реформуванням економічних відносин.

Отже, розглянувши перший розділ, можна зробити наступні висновки: що поняття «сучасний регульований ринок праці» це категорія, яка характеризує систему соціально-економічних відносин, що мають товарний характер, пронизують фази відтворення індивідуальної робочої сили (виробництво, розподіл, обмін і використання), всі ланки та ступені суспільного виробництва, і регулюються ринковою кон'юнктурою, системою соціального партнерства, юридичними, правовими, морально-етичними нормами та національними традиціями.

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ В ЖИТОМИРСЬКІЙ ОБЛАСТІ ТА ШЛЯХИ РЕГУЛЮВАННЯ КОН'ЮНКТУРИ РИНКУ ПРАЦІ

2.1 Соціально-економічна характеристика Житомирської області

Житомирська область утворена 22 вересня 1937 р. Північна частина області розташована в межах Поліської низовини, південна - в межах Придніпровської височини. До її складу області 23 райони; 11 міст, з яких 5 - обласного значення; 43 селищ міського типу; 1624 сільських населених пунктів. Територія області розташована у двох фізико-географічних зонах - на Поліссі й у Лісостепу. Більша частина її - на Поліссі. Райони, які розташовані в різних зонах області, суттєво відрізняються між собою особливостями кліматичних умов, рельєфу, частково геологічною будовою, характером рослинності, ґрунтового покриву.

Питома вага обласного промислового виробництва у промисловості України за останні десять років зменшилась удвічі. Виробництво промислової продукції у розрахунку на душу населення майже у 2,5 рази менше, ніж у цілому по Україні, але за окремими видами продукції воно перевищує загальнодержавний рівень, а саме: у 12 разів більше виготовляється панчішно-шкарпеткових виробів, у 5 разів - взуття, майже у 3 рази - тваринного масла, дещо більше - кондитерських виробів та м'яса. Виробленої сільгосппродукції у розрахунку на одну особу у фактичних цінах стало більше у 1,3 рази, ніж за аналогічними показниками по Україні в цілому.

Промислове виробництво області за своєю структурою значно відрізняється від структури промисловості України. Паливна промисловість та чорна металургія, які мають значну частку у промисловому виробництві України, на рівні області представлені незначною кількістю підприємств, які не мають суттєвої ваги. Водночас промисловість будівельних матеріалів, скляна і фарфоро-фаянсова, які найбільш вагомі для області, у промисловому виробництві України мають лише близько 3,0% та 1,0%, відповідно. За останні 10 років в області відбулося більш інтенсивне падіння виробництва, ніж у промисловості України. За обсягами виробництва промисловості регіон займає 20-те місце серед областей України.

Область завжди мала аграрну спрямованість. Поряд з виробництвом зернових та зернобобових культур, цукрових буряків, виробництвом молока та м'яса, область посідає в державі провідне місце з вирощування хмелю (75,0% обсягів держави), льону-довгунця (17,0%) та поголів'я великої рогатої худоби (5,1 %). Останнім часом виробництво основних видів сільгосппродукції значно зменшилася, на що вплинули зміни як в економічній, так і в соціальній сфері області.

Дослідження промислової та сільськогосподарської спеціалізації свідчать про те, що в територіальному розвитку продуктивних сил Житомирської області спостерігається нерівномірність. Найбільш розвиненою є центральна її частина (Житомирський, Володарсько-Волинський, Коростенський, Новоград-Волинський, Малинський, Черняхівський райони), де розташований обласний центр - місто Житомир. На цій території найбільшого розвитку набули - машинобудування, хімічна, легка та харчова промисловості. У центральній частині розташована найбільша кількість підприємств промисловості з виготовлення будівельних матеріалів. Досить розвинута транспортна інфраструктура. У сільському господарстві більшого розвитку набули молочно-м'ясне скотарство, вирощування зернових культур, картоплі.

На півдні області (Любарський, Чуднівський, Бердичівський, Андрушівський, Ружинський, Попільнянський райони) виділяється машинобудування, легка і харчова промисловості, промисловість будівельних матеріалів. У сільськогоспо-дарському виробництві розвивається тваринництво молочно-м'ясного напряму, свинарство, вирощування зернових культур та цукрового буряку.

Дещо менш розвинутою є північна частина області (Овруцький, Олевський, Народицький, Лугинський райони), що розташована в зоні Полісся. Машинобудування, гірничодобувна промисловість та будівельна промисловість - є провідними промисловості. У сільському господарстві розвивається молочно-м'ясне скотарство, свинарство, вирощування зернових культур, картоплі, льону.

Соціально-економічна ситуація в регіонів визначається за рівнем розвитку підприємництва, його прибутковості чи збитковості, рівнем життя в області, кількістю наявного населення, рівнем валового регіонального продукту, за показниками роботи сільськогосподарських підприємств та зовнішньоекономічної діяльності. Соціально-економічна характеристика визначається за нижче проаналізованими показниками:

Таблиця 2.1

Показники	2008 рік	2009 рік	2010 рік	Відхилення 20010 р. до 2008р.,%
Валовий регіональний продукт (у фактичних цінах), млн. грн.	15008	14731	15467,0	3,1
Обсяг реалізованої промислової продукції (у фактичних цінах), млн. грн.	10034,1	10120,4	12311,5	22,6
Індекс промислового виробництва	106,3	79,3	108,2	-
Обсяг реалізованої с/г продукції (у порівняльних цінах 2005 року), млн. грн.	3205,5	3296,4	3293,4	2,7
Індекс с/г виробництва	107,4	102,8	99,9	-
Виробництво продукції тваринництва (у порівняльних цінах 2005 року), млн. грн.	1390,1	1414,3	1433,8	3,1
Виробництво рослинництва (у порівняльних цінах 2005 року), млн. грн.	1815,4	1882,1	1859,6	2,4
М'ясо (виробництво на одну особу), кг.	34	34	37	8,8
Молоко, л	472	467	451	-4,5
Яйця, млн. шт.	372	372	382	2,7
Введення в експлуатацію загальної площі житла, тис. м?	247,3	88,8	201,3	-18,6
Вантажооборот, млн. т/км	63,5	48,7	56,0	-11,2
Пасажирооборот, млн. чол	175,7	147,3	146,7	-16,4
Еспорт товарів і послуг, млн. дол. США	532,3	372,7	404,5	-24,1
Середньомісячна номінальна заробітна плата одного працівника, грн.	1404	1493	1785	27,1
Реальна заробітна плата,%	107,7	92,7	111,7	-
Кількість зареєстрованих безробітних на кінець періоду,тис. осіб	32,9	22,4	22,3	-31,3

Протягом останніх років в області спостерігалася тенденція щодо уповільнення росту валового регіонального продукту. Однак за попередніми даними у 2008 році реальне зростання валового регіонального продукту за всіма видами господарювання складало 34,9% у порівнянні з 2007р. Зважаючи на ситуацію, яка склалася в галузях економіки та погіршення господарської діяльності ряду підприємств, за звітними даними у 2010 році даний показник збільшився на 3,1% до рівня 2008 року, що є позитивною тенденцією, однак слід зважати на те, що показник розрахований у фактичних цінах. Зростання валового регіонального продукту в основному забезпечується за рахунок зростання обсягів промислового на 22,6%.

У 2010 році обсяги промислового виробництва в області склав 12311,5 млн. грн. Найбільше зростання виробництва у 2010 році відбулося целюлозно-паперовому виробництві (на 22,3%), виготовленні металевих виробів (24,1,8%) та машинобудуванні (23%) до попереднього року, що пояснюється збільшенням рівня рентабельності. Однак, що стосується попиту на робочу силу, то він скоротився на 13,3% в порівнянні з 2008 роком у зв'язку із зростанням середньомісячної заробітної плати на (24,9%) та підвищенням рівня автоматизації.

У 2009 році обсяг валової продукції сільського господарства збільшився проти попереднього року на 90,9 млн. грн. або на 2,8%. Однак у 2010 році ситуація в аграрному секторі економіки погіршилася. Валова продукція сільського господарства за склала 3293,4 млн. грн., тобто зменшилася проти попереднього року на 3 млн. грн. або на 0,1%. Це пояснюється збільшенням кількості збиткових підприємств (у 2010р. їх кількість збільшилася на 5,4%) за рахунок досить значних матеріальних витрат і як наслідок - скорочення кількості найманих працівників на 1,5 тис. осіб. Особливо це стосується підприємств, які займаються тваринництвом (їх рентабельність у 2010 році становила - 10,9%). Значною проблемою залишається й те, що частка одноосібних господарств складає 72,9% у загальній структурі сільського господарства. Тобто дані підприємства не використовують найману робочу силу, що знову ж таки погіршує ситуацію на ринку праці.

У 2008 році свою діяльність в області розпочали 9035 нових суб'єктів підприємницької діяльності, у тому числі 1054 або 12% малих підприємств. Спостерігалося активне утворення малих підприємств у сфері промислового виробництва, сільського господарства та торгівлі. Поряд з цим, утворено нові транспортні підприємства, підприємства у сфері операцій з нерухомістю, ресторанному бізнесі, охорони здоров'я та інших, які мають найбільшу питому вагу - 56%. У 2009 році кількість суб'єктів ЄДРПОУ збільшилось на 2,6, у порівнянні з 2008 роком, а у 2010 році на 5,4%, що є безумовно позитивною тенденцією, однак якщо проаналізувати динаміку за видами економічної діяльності, то найбільше підприємств було створено у сфері послуг, яка не в змозі забезпечити створення достатньої кількості робочих місць.

Останніми роками відбулися позитивні зрушення, які привели до поліпшення основних показників рівня життя населення. За розрахунками у 2008 р. грошові доходи населення регіону становили 20216 млн., а у 2010 році 25957 млн. грн., тобто на 28,4% більше. Вагомою статтею доходів населення у 2009 р. залишається оплата праці (її частка в структурі доходів становить 36,3%). Соціальна допомога та інші одержані поточні трансферти в загальній структурі доходів займають більш ніж 43%. Прибуток та змішаний дохід у структурі доходів населення області становить п'яту частину (до речі, основним джерелом даної статті доходів населення залишається сільськогосподарська діяльність фізичних осіб). Основним же витратним елементом у 2010 р. є придбання товарів і послуг - 74,4%, що свідчить про досить низький рівень життя населення та породжує соціальну апатію. До складу доходів населення входять доходи від підприємницької діяльності та самозайнятості. Щодо останнього, то у цілому, за експертними розрахунками, тільки середньомісячні доходи громадян в Україні, які працюють за кордоном, дорівнює третині номінальних грошових доходів всього населення країни за рік.

Щодо номінальної заробітної плати, то тут простежується стала тенденція до збільшення, так у 2010 році в порівнянні з 2008 цей показник зріс на 27,1%), що може бути зумовлено позитивною динамікою показників виробництва, зменшенням обсягів неповної зайнятості та активною соціальною політикою держави. Що ж стосується реальної заробітної плати, то у 2009 році індекс становив 92,7% попереднього року, що призвело до зменшення купівельної спроможності населення, у 2010 році даний показник зріс і становив 111,7 % до 2009 року. Графічно це можна пробачити на рис. 2.1.

Рис. 2.1 - Динаміка розміру заробітної плати

Незважаючи на високі темпи зростання номінальної заробітної плати, фактичний її рівень не досягає встановленого рівня прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Аналізуючи динаміку рівня заробітної плати за видами економічної діяльності, ми бачимо, що заробітна плата зросла в усіх сферах економічної діяльності області.

У розрізі районів області високий рівень оплати праці, що забезпечує прожитковий мінімум, мають основні промислові міста: Малин (2100 грн.), Коростень (2090 грн.), Житомир (1967 грн.), Новоград-Волинський (1966 грн.), а також Ружинський (1804 грн.), Володар-Волинський (1872 грн.) і Малинський (1994 грн.) райони, решта - не забезпечують його навіть за щорічного зростання на 25-40%. На низький рівень заробітної плати впливають: збитковість більшості підприємств виробничої сфери, особливо в сільському господарстві; спад обсягів виробництва; недосконалість бюджетної, податкової, грошово-кредитної системи.

Низький рівень оплати праці має негативні наслідки, спричиняючи соціальну апатію, знижуючи трудову активність та купівельну спроможність населення, все це породжує зниження попиту на товари та послуги, що в свою чергу призводить до зниження попиту на робочу силу.

Стан соціальної сфери та темпи її розвитку свідчать про невисокий рівень життя населення, що підтверджує динаміка споживання основних видів продовольчої продукції. В області, якщо порівняти з 1990 р., наполовину скоротилось споживання більшості видів продовольчої продукції - риби і рибопродуктів, м'яса і м'ясопродуктів, молока й молокопродуктів, а зростало споживання лише картоплі та овочів.

На демографічні процеси розвитку тієї чи іншої країни впливають різноманітні чинники, серед яких чільне місце займають кількісні та якісні показники населення. Населення Житомирської області у 2010 р. становило 1279,8 тис. осіб, а його частка у чисельності населення України дорівнює 2,8%. Основну національну групу становлять українці - понад 80%. В період з 1990 по 2000 рр. в середньому щорічне зменшення населення було близько 9 тис. осіб, за 1999-2007 рр. - понад 10 тис., а у 2008-2010 рр. - на 26,4,9 тис, однак слід зазначити, що темпи скорочення населення зменшуються. Ця ситуація породжена як соціально-економічними причинами, так і впливом катастрофи на Чорнобильській АЕС.

За даними на 01.01.11 найбільшу кількість населення мають міста: Житомир - 271,8 тис., Бердичів - 79,1 тис., Коростень - 65,4 тис., Новоград-Волинський - 56,1 тис. осіб. Серед районів найбільшу кількість населення мають: Овруцький - 59,9 тис., Житомирський - 69,7 тис., Новоград-Волинський - 47,6 тис. осіб; найменшу - Народицький - 9,7 тис. та Брусилівський - 15,8 тис. осіб. Щільність населення області постійно знижується. У 2002 р. вона становила 47,5 осіб/км2, у 2003 р. - 45,0 осіб/км2, а у 2006 р. - 44,0 осіб/км2, а у 2010 р. 43 особи/км2, що нижче від загальнодержавного показника майже вдвічі.

Аналізуючи дані про кількісний склад наявного та постійного населення області, слід визначити невпинне скорочення населення, причому як міського, так і сільського, як наявного, так і постійного. Темпи цього скорочення досить високі. Воно відбувається на тлі зростання відсотків міського населення до всього населення за скорочення відсотків сільського населення до всього населення. Це ще більше ускладнює економічну ситуацію в області.

Статевий склад населення характеризується перевагою чисельності жінок над чоловіками, і цей дисбаланс зберігається як у цілому в Житомирської області, так і по його районах. Так, у 1990 р. кількість жінок переважала над чоловіками на 8,0%, в 2006 р. - зменшився до 7,4%, а у 2010 р. - 14%.