Державне регулювання попиту і пропозиції на регіональному ринку праці (на прикладі Житомирської області)

- розширити мережу робочих місць в аграрній сфері за рахунок розвитку фермерства, обслуговуючих кооперативів, приватного підсобного сектора, придбання нової техніки, а також, відродження таких трудомістких галузей як хмелярство, льонарство та картоплярство, адже Житомирська область має значний ресурсний потенціал, за рахунок сприятливих кліматичних умови та надзвичайно родючих земель;

- постійно оновлювати базу даних про наявність вільних виробничих площ, обладнання, іншого майна для надання його в оренду суб'єктам підприємництва для здійснення ними господарської діяльності та їх оприлюднення через засоби масової інформації, що сприятиме створенню нових робочих місць, за рахунок розвитку підприємництва;

- забезпечення фінансування та виконання в повному обсязі програм підтримки малого підприємництва.

- забезпечення доступ незайнятого населення до інформаційних, майнових, навчально-освітніх, консультативних послуг;

- сприяти у відновленні діяльності або створенні нових об'єктів роздрібної торговельної мережі та побутового обслуговування, насамперед у сільських населених пунктах;

- сприяння у реалізації державних гарантій щодо забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем шляхом надання дотації роботодавцю;

- забезпечення виконання у повному обсязі зобов'язань сторін щодо забезпечення збереження робочих місць, професійного навчання і перенавчання кадрів на виробництві, обсягів робіт і повної зайнятості працівників на підприємствах, установах, організаціях та умови вивільнення працівників у випадках змін в організації виробництва;

- здійснення моніторингу професійного навчання працівників, вивчення, узагальнення та поширення кращого досвіду роботи підприємств, організацій, установ області з питань професійного навчання працівників;

- щорічно створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та здійснення контролю за виконанням роботодавцями області нормативу робочих місць даних працівників;

- посилити контроль за використанням роботодавцями праці іноземців та осіб без громадянства, які створюють серйозну конкуренцію, за рахунок дешевої робочої сили;

- ініціювання проведення семінарів, зустрічей, засідань за участю представників органів виконавчої влади, роботодавців та громадських організацій з метою поглиблення їх взаємодії зі службою зайнятості та роз'яснення її можливостей у задоволенні потреб роботодавця у висококваліфікованих кадрах та в доборі підходящої роботи для незайнятого населення, що сприятиме визначенню потенційних потреб у робочій силі, в її кількісному та якісному аспекті, а також дасть змогу надати об'єктивну інформацію щодо попиту та кваліфікаційні вимоги до деяких професій;

- проведення превентивних профорієнтаційних заходів для вивільнюваних працівників з метою їх адаптації до умов сучасної ситуації на ринку праці, профілактики запобіганню безробіття;

- інформувати про стан та потреби регіонального ринку праці, зміст основних професій та вимоги до працівників, надавати інформаційно-довідкові консультації особам, які звертаються до служби зайнятості. Збільшити обсяги надання послуг молодим особам, у тому числі неповнолітнім;

- удосконалення системи надання профорієнтаційних послуг інвалідам з метою прискорення їх інтеграції у сферу праці та суспільного життя шляхом проведення роз'яснювальної роботи з питань реалізації права інвалідів на зайнятість, інформування про перелік професій і спеціальностей, що користуються попитом на сучасному ринку праці;

- з метою приведення ринку освітніх послуг у відповідність до потреб роботодавців брати участь в узгодженні обсягів державного замовлення на підготовку кадрів;

- забезпечити працевлаштування молоді на вільні та новостворені робочі місця, в тому числі шляхом надання дотацій роботодавцям для працевлаштування безробітних з Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, запроваджувати нові форми роботи: надання інформаційно-консультаційних послуг шляхом вільного доступу до банку вакансій через інформаційну мережу державної служби зайнятості;

- надання різних видів профорієнтаційних послуг особам, які звертаються до служби зайнятості. Інформування про стан, попит і динаміку ринку праці, зміст та перспективи розвитку сучасних професій і вимоги до особи, форми та умови оволодіння професією, можливості професійно-кваліфікаційного зростання і побудови кар'єри з метою формування професійних інтересів, намірів та мотивації особи щодо вибору або зміни трудової діяльності, професії, кваліфікації роботи;

- дисбаланс між попитом та пропозицією посилюється за рахунок молоді, яка часто вибирає професію за престижність, не знаючи при цьому потребу ринку на фахівців тієї чи іншої професії. З метою профілактики безробіття серед молоді організовувати проведення профорієнтаційної роботи як однієї з найбільш уразливих категорій населення за рахунок проведення з учнями загальноосвітніх навчальних закладів масових форм профорієнтаційної роботи, день відкритих дверей центру зайнятості, ярмарок професій, проведення для школярів різноманітних групових профорієнтаційних заходів (презентація професій, професіографічна екскурсія), надання учням індивідуальної профконсультаційної допомоги, в тому числі з використанням профдіагностичних тестів і методик, першочергову увагу слід приділяти наданню профорієнтаційних послуг учням шкіл-інтернатів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

- з метою подолання професійно-кваліфікаційного дисбалансу розширювати співпрацю з професійно - технічними навчальними з організацією теоретичного навчання на базі навчального закладу, а виробничого навчання та виробничої практики - на базі підприємств з новітніми технологіями виробництв;

- розширення переліку професій та напрямів підвищення кваліфікації безробітних, залучення до професійного навчання молоді, жінок, осіб, які мешкають у сільській місцевості, здійснення підготовки кадрів для сільського господарства, сприяння у професійному навчанні безробітних для сфери побутового обслуговування населення за участю професійно-технічних навчальних закладів.

Для реалізації напрямків забезпечення рівноваги попиту та пропозиції необхідна побудова ефективної інфраструктури. Особливе місце тут посідає регіональний центр зайнятості. Справжнім проривом є впровадження Єдиної інформаційно-аналітичної системи зайнятості - “ноу-хау” в соціальній сфері, і цей програмний продукт проходив апробацію саме у Житомирській області. Ця інформаційна система об'єднує всі центри зайнятості. Частина функцій з місцевого рівня переходить на обласний та на державний, що дозволяє вивільнити працівників базових центрів для безпосередньої роботи з населенням. Вона передбачає електронні обміни з Пенсійним фондом, органами державної влади, субсидій, статистики, податкової адміністрації, соціальними партнерами тощо, а це скорочує термін обслуговування клієнтів, зменшує кількість довідок. Уся інформація передається в державний центр зайнятості, а це дає змогу мати дані про вакансії не тільки у своєму районі, але й на рівні країни, що дозволяє швидше та ефективніше реагувати на зміни на ринку праці та спрощує процес врегулювання попиту та пропозиції робочої сили.

3.2 Шляхи удосконалення державного регулювання конкурентоспроможності робочої сили

Конкурентоспроможність в сучасних ринкових умовах господарювання та відкритості глобалізованого світового простору є основною сукупною характеристикою товарів та послуг, що роблять ту чи іншу сферу діяльності успішною та прибутковою. Водночас без наявності на фірмі, в організації, державі в цілому високо компетентного трудового потенціалу усі спроби через потужні фінансові потоки, використання новітніх технологій, обладнання тощо створити конкурентоспроможний продукт практично неможливо, саме тому роботодавці висувають надзвичайно високі вимоги до якості робочої сили.

За результатами досліджень у минулому розділі ми визначили, що якість робочої сили Житомирської області знаходиться на досить низькому рівні, який не задовольняє роботодавців, що призводить до дисбалансу на ринку праці між попитом та пропозицією. Підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили є одним з головних факторів, який може значною мірою «погасити» негативні тенденції глобалізації в структурі зайнятості населення і зробити значно гнучкішим регіональний ринок праці. 

Проблеми якості робочої сили в Житомирській області, я к і в цілому по Україні, повинні займати ключове місце як у поточних рішеннях, так і в програмах, розрахованих на довгострокову перспективу, на всіх рівнях владних структур. Впровадження новітніх технологій та розвиток наукоємких виробництв без наявності високоосвіченої і висококваліфікованої робочої сили, а також постійного всебічного поліпшення її якісних характеристик буде неможливе. Одним з головних пріоритетів державної соціально-економічної політики повинно бути підтримання на належному рівні якості робочої сили, а тим більше її постійний розвиток, що потребує значних витрат.

В останні роки робоча сила нашої країни втрачає ті складові, які забезпечують її високу якість. Системна криза вкрай негативно відбилася на всіх аспектах життєдіяльності суспільства, але чи не найбільш відчутної шкоди вона завдала робочій силі через певну обмеженість у підвищенні кваліфікації, незбалансованість у харчуванні та недостатнє медичне обслуговування.

Втрата навичок і практичного досвіду тривалий час незайнятими своєю справою працівниками (безробітними, зайнятими нерегламентованою і нелегальною діяльністю, а також зайнятими на роботах не за фахом) часто компенсується системою підвищення кваліфікації, підготовки та перепідготовки кадрів. Програми навчання нерідко застарілі, матеріально-технічна база училищ не завжди відповідає потребам підготовки висококваліфікованих робітників для сучасних технологій. Багато підприємств і організацій припинили або значно скоротили внутрішньовиробничу підготовку кадрів або через брак коштів, або через недооцінку перспектив мати висококваліфікований персонал.

Сучасна система освіти недостатньо адаптована до потреб ринку праці, як у кількісному, так і у якісному відношенні. Орієнтація професійної підготовки не на потреби ринку, а на престижні професії призводить до того, що найбільш освічена та активна частина молоді залишається безробітною. Одним із пріоритетних напрямів підвищення конкурентоспроможності робочої сили, на нашу думку, має бути профорієнтація, при чому ще в дошкільному віці. Це допоможе майбутньому працівнику ще змалечку розвивати здібності є необхідними для обраної професії, яка б відповідала здібностям та інтересам, як самої особистості так і потребам ринку. Це є чи не найголовнішою умовою високої якості робочої сили, адже якщо особистість самостійно обирає собі професію відповідно до здібностей та інтересів, вона може досягнути досить високих результатів, ставши висококваліфікованим та компетентним спеціалістом.

Важливою частиною загальної системи вибору професії є профдіагностика (установки вибору професії), крім неї існує ще профінформації і профконсультація. Профдіагностику все-таки можна назвати визначальною в цій системі.

Вже з раннього віку дитини необхідно проводити профдіагностику. Навчально-виховний процес в дитсадку передбачає ознайомлення з працею дорослих, а це в свою чергу, один із способів формування в дітей працьовитості та позитивного ставлення до праці.

Середовищу, в якому розвивається дитина, повинно приділятися велике значення. Формування вищих людських почуттів проходить в процесі засвоєння дитиною соціальних цінностей, соціальних норм, потреб, прийнятих в суспільстві. Дитина здобуває своєрідну систему еталонів: оцінює їх емоційно як привабливі або відштовхуючі, як добрі або злі, як прекрасні або потворні. Головне показати дітям соціальний світ «внутрішньо» і допомогти дитині накопичити соціальний досвід, зрозуміти своє місце в цьому світі. Праця - це також соціальне явище, прояв турботи людей один про одного.

Діти мають усвідомити що для успішної діяльності слід мати конкретну мету, керуватися нею у своїх діях, добирати прийоми роботи, технічні засоби, матеріали, дотримуватись правил безпечного користування ними. А дорослим в свою чергу слід заохочувати дітей розвивати потребу в реалізації творчих здібностей дітей, бажання експериментувати.

Особливості ранньої профорієнтації в дошкільному віці - є однією із важливих і актуальних тем сьогодення. Підготовка до вибору професії важлива тому, що вона є невід'ємною частиною всебічного розвитку особистості, тобто з усією системою навчально-виховного процесу.

За висновками вчених-психологів у початковій школі потрібно проводити діагностику спектру професійно забарвлених фантазій дитини, діагностику зародження інтересів до професій, діагностика мотиваційної сфери за допомогою малюнкових методик, анкетування. На основі отриманих результатів проводити роботу з батьками з метою забезпечення різнобічного розвитку дитини, стимулювання ранньої спеціалізації освіти.

Ми вважаю, що для цього необхідно ще в початкових класах проводити спеціальні тести, ігри, в ході яких викладач міг би виявити нахили дитини і вже на основі цього зіставляти відповідну програму навчання. Наразі в школах практикується розподіл школярів за схильностями до гуманітарних або точних наук, але цього недостатньо, розподіл повинен бути більш деталізований. Звичайно в межах однієї школи неможливо забезпечити всього різноманіття професій, тому потрібно, щоб кожна школа спеціалізувалася на конкретному напрямі. Тобто вже починаючи з середніх класів учні вивчали переважно ті предмети, які відповідали його майбутній професії, а вже з вищих - безпосередньо по своїй спеціальності.

Цікавим є те, що наприклад у Великобританії профорієнтаційна робота проводиться не тільки у школах, а й у вищих навчальних закладах та коледжах. В учбовий процес були введені перехідні програми з комбінованими варіантами профорієнтаційних заходів і професійної підготовки. Школярам надавалась можливість спробувати свої сили в декількох професія, також в учбову програму було включено курси по розвитку особистісних якостей учнів, розширенню світогляду щодо ринку праці, розвитку навиків до праці з конкретних професій тобто освіта і трудова діяльність не розмежовується, що дає можливість розглядати досить широко професійну орієнтацію і прийняти рішення щодо вибору майбутньої професії свідомо. Все це є доцільним і для нашої області. Також досить велику увагу слід приділяти надбанню практичного досвіду, на основі імітаційного моделювання різних трудових ситуацій: планування робочого дня, вироблення особистого стилю трудової діяльності, поведінка в ситуації втрати роботи. В англійських школах також створюються міні підприємства. Учні приймають активну участь в цій роботі: визначають вид продукції чи послуг підприємства: проводять маркетинг, здійснюють реалізацію, що допомагає школярам розвинути свої інтереси та нахили, набути підприємницьких навиків малому бізнесі, навчитися покладатися на себе, проявляти ініціативність і відповідальність. Звичайно розподіляти майбутніх працівників слід не тільки за нахилами, але й інтелектуальними здібностями, психофізіологічними-особливостями, що допоможе здійснити розподіл за професійними групами. Звичайно при створенні таких шкіл необхідно враховувати також потреби ринку, тобто держава повинна здійснювати постійний моніторинг та прогнозування ринку праці і у відповідності до цього готувати молодих спеціалістів.

Однак профорієнтаційна робота повинна проводитися не тільки для молоді,а й для працівників, які вже мають спеціальність, так як у період структурних перетворень в економіці, відбуваються постійні зміни в потребі працівників тієї чи іншої професії, що потребує постійного підвищення кваліфікації або ж перепідготовки. Держава в свою чергу повинна постійно відслідковувати тенденції, які відбуваються на ринку праці області та інформувати населення, а також активно сприяти підготовці, перепідготовці та підвищення кваліфікації робочої сили. У минулому розділі ми розглядали показники працевлаштування громадян за допомогою даного методу. Так, у 2010 році цей показник зменшився на 40% в порівнянні з 2008 роком, що є досить негативною тенденцією. Проблема полягає в тому, що як вже згадувалося раніше, навчання та підвищення кваліфікації частіше за все проходи по застарілій програмі, а матеріально-технічна база училищ не завжди відповідає потребам підготовки висококваліфікованих робітників для сучасних технологій. Тому центрам зайнятості необхідно активно співпрацювати з підприємствами, особливо з тими, які застосовують новітні технології. Так як держава не має права примушувати підприємства навчати працівників, вона могла б надавати певні дотації таким підприємствам, це б стимулювало інтерес до співпраці як роботодавців, так і безробітних. Крім того це чуттєво б вплинуло на якість робочої сили, тим самим підвищуючи її конкурентоспроможність.

Також надзвичайно дієвим заходом підвищення конкурентоспроможності персоналу є галузеві вищі навчальні заклади, які прикріплені до підприємств, так як наразі досить гостро стоїть проблема відсутності практичних вмінь у студентів. Такі заклади могли б готувати спеціалістів у потрібній кількості та якості, яка б відповідала потребам роботодавців. Тобто процес навчання був би прикріплений безпосередньо до виробництва, таким чином студенти здобували б не тільки теоретичні, а й практичні знання, було б ознайомлені з технічними та технологічними особливостями підприємства, що спрощувало б процес адаптації майбутніх працівників. Самі ж роботодавці могли б брати участь у навчанні та контролювати даний процес.

Практика повинна бути наскрізною, тобто теоретичний курс поєднуватися з навчанням на виробництві. Всі курсові роботи повинні бути з прив'язкою до підприємства, яке зобов'язувалося б надавати всі необхідні документи та інформацію, керівник призначений самим підприємством допомагати студенту розібратися у всіх питаннях та разом з ним виявляти проблеми та розробляти практичні рекомендації щодо їх вирішення. Для цього по закінченню студентом першого курсу обов'язково повинні укладатися договори між вищим навчальним закладом та підприємством на весь період навчання. Тобто вищі навчальні заклади оплачували б практику підприємству. Таким чином це мотивувало б підприємства до співпраці з навчальними закладами, що дало б можливість, по-перше, отримати студенту дійсно якісну освіту; по-друге, якщо студент себе гарно проявить можливість отримати робоче місце на даному підприємстві і по-третє на самому підприємстві здійснювалися б дослідження, воно могло б користуватися заходами розробленими керівником разом зі студентом щодо усунення виявлених проблем.

У нашій області існує галузевий вищий навчальний заклад - Житомирський державний агроекологічний університет, який готує спеціалістів переважно по сільському господарству, в основному це агрономи, ветеринари, зоотехніки, тоді ж як відсутня спеціальність фермера, яка в нашій області є необхідною та перспективною, так як фермер це спеціаліст широкого профілю зокрема і в галузі тваринництва. Дана галузь займає близько 43% випуску продукції сільського господарства, тому нам потрібні висококваліфіковані спеціалісти, які могли б створити ефективні підприємства.

Також значну увагу слід приділити якості навчання у вузах, так як у нас існує проблема не тільки відсутності практичних навиків, а й досить низьких теоретичних знань. Це обумовлено багатьма причинами, такими як застарілість матеріально-технічної бази, відсутності зацікавленості у студентів в удосконаленні свої знань та вмінь, низька якість надання освітніх послуг, переважно це стосується приватних навчальних закладів. Як показую практика, державні навчальні заклади надають більш кваліфіковані освітні послуги, що обумовлює необхідність створення таких закладів. Крім того, держава повинна здійснювати моніторинг процесу навчання і якості освіти. Також слід зазначити, що підготовка фахівців у вищих навчальних закладах не відповідає потребам ринку. Стандарти освіти застарілі за їхнім змістом, вони наповнені вимогами та нормативними дисциплінами, перенесеними з планово-командної системи управління, що не може бути ефективно використано у ринковій економіці. Фахівці підготовлені за такими стандартами не можуть бути конкурентоспроможними на ринку праці. Саме тому держава повинна переглянути стандарти освіти і згодити їх з потребами ринку, враховуючи міжнародні стандарти та тенденції науково-технічного розвитку.

Увагу слід приділяти також громадянам, які вже зайняті трудовою діяльністю, так як постійне підвищення кваліфікації допоможе запобігти вивільненню працівників, а отже і уникнути загострення проблем на ринку праці. Держава повинна зацікавити підприємства у підвищенні якості робочої сили своїх працівників, створивши комплекс заходів та надаючи, зокрема, податкові пільги. Деякі вітчизняні науковці пропонують впровадити правові норми, які б забезпечували навчання кадрів на виробництві. Це змусило б роботодавців більш відповідально ставитися до працівників та мало б досить значний позитивний ефект, це засвідчує і досвід зарубіжних країн.

Довготривалий негативний вплив на відтворення та якість робочої сили мають низькі середньодушові доходи більшості населення. Аналізуючи соціально-економічні показники Житомирської області ми побачили, що існує досить значна диференціація в доходах між деякими районами. Основою грошового доходу, як відомо, має бути заробітна плата як ціна робочої сили, яка в нашій області є досить низькою, а іноді навіть нижчою від прожиткового мінімуму. Промисловість, будівництво і особливо сільське господарство - майже вся реальна економіка та її фундамент - наука поступаються у заробітній платі галузям, які по суті є інфраструктурою реальної економіки.

Низька заробітна плата і сумнівна її диференціація - один із суттєвих чинників, який негативно впливає на якість робочої сили, знижуючи працездатність,яка залежить не тільки від об'єктивних характеристик осіб, таких як вік, стать, фізичні і фізіологічні дані, а й від суб'єктивних чинників: раціонального харчування залежно від професії (спеціальності), умов праці, достатнього медичного обслуговування. Крім того, низька заробітна плата демотивує до трудової діяльності та підвищення своєї кваліфікації, а іноді унеможливлює розвиток людини як особистості через брак коштів. Змінити таке становище можливо, посиливши регулюючу роль держави в цих процесах через законотворчу діяльність і суворе дотримання законів суб'єктами господарської діяльності.

Отже, можна зробити висновок, що існує досить багато об'єктивних процесів і явищ, які негативно впливають на якість та конкурентоспроможність робочої сили і потребують впливу держави.

3.3 Шляхи удосконалення державного регулювання попиту на робочу силу

Ринок праці не здатний до абсолютного саморегулювання у зв'язку з безліччю об'єктивних процесів, які на нього впливають, а також конфлікту інтересів найманих працівників та роботодавців. Проаналізувавши показники ринку праці Житомирської області, ми дійшли висновку, що в співвідношенні між попитом та пропозицією існує досить значний дисбаланс, тобто кон'юнктура є праценадлишковою, що обумовлює необхідність державного втручання, яке повинно бути направленим на створення робочих місць і підвищення попиту на робочу силу.

Низький попит на робочу силу зумовлений скорочення чисельності працюючих майже усіх галузях через занепад більшості підприємств області, низько. Економічною активністю суб'єктів ЄДРПОУ уповільнення процесів ринкового реформування, не сформованість мотиваційної політики держави щодо створення та розвитку малих підприємств та невикористання наявних ресурсів. Таким чином бути пріоритетними напрямками державного регулювання попиту на робочу силу в Житомирській області повинно бути:

створення умов для розвитку підприємств малого та середнього підприємництва;

створення умов для розвитку сільського господарства, яке б забезпечувало потреби населення у сільськогосподарській продукції, а промисловість - сировиною;

підтримка одноосібних господарств;

Малий бізнес відіграє найважливішу роль у розвитку як самого регіону так і держави в цілому, формує культуру підприємництва, забезпечує створення робочих місць та збільшує базу оподаткування. Саме тому держава повинна звернути увагу на проблеми збалансування фінансової політики, реформування податкової політики в бік стимулювання розвитку даного бізнесу, формування ринкової інфраструктури як стимулюючого фактора розвитку та підтримки малих підприємств.

Поряд з соціально-економічною значущістю, малий бізнес має низький ступінь життєздатності та є найбільш вразливим до таких явищ як інфляція, обмеженість фінансових ресурсів, конкуренція великих корпорацій. Як свідчить вітчизняний досвід, малі підприємства є нестійкими, протягом перших п'яти років свого існування 50-70% банкрутує.

Практичний досвід застосування спрощеної системи має достатньо підстав говорити про позитивний вплив цього режиму оподаткування на сектор малого підприємництва, однак він потребує деяких доопрацювань. Шляхами вдосконалення спрощеної системи оподаткування малого підприємництва можуть бути закріплення спрощеної системи оподаткування шляхом прийняття спеціального закону, що вже зроблено на сьогодні, однак потребує доопрацювань, враховуючи інтереси і пропозиції широкого кола малих підприємств; здійснення індексації єдиного податку та обсягу виручки від реалізації продукції з урахуванням рівня інфляції; визначення критерієм застосування спрощеної системи оподаткування доходу замість виручки від реалізації продукції; зміна переліку податків і зборів. Які входять до складу єдиного податку.

Зміни законодавства с сфері оподаткування повинні проводитися поетапно паралельно проводячи роз'яснювальну роботу. А також важливим шляхом виступає повне зняття податків на 5-10 років, з суб'єктів підприємницької діяльності зайнятих у сільському господарстві, тваринництві, що допоможе відродити та розвинути дану галузь. Тобто податки все ж таки повинні нараховуватись, але надходити не до бюджету, а ціленаправлено спрямовуватись на забезпечення технічної бази. Однак це потребує контролю з боку держави. У разі, якщо підприємство допустило нецільові витрати, воно повинно буде сплатити до бюджету штраф у розмірі 200% нецільових витрат.

Також для сільськогосподарських підприємств необхідно запровадити надання довготермінових кредитів за ставкою 3-5% на розвиток технічної бази. Механізм надання таких кредитів повинен проводитися наступним чином: підприємство погашає тіло кредиту та сплачує відсотки за кредит у повному обсязі по ставці банка-кредитора, а потім держава повертає підприємцю різницю між ставкою банку та спеціальною ставкою для сільськогосподарських підприємств. Даний механізм допоможе забезпечити контроль з боку держави за ціле направленістю використання коштів.

Таким чином, дані заходи підвищать рентабельність та конкурентоспроможність сільськогосподарських підприємств за рахунок удосконалення технічної бази та скорочення витрат, допоможуть постійно розширювати масштаби самого підприємства, що безпосередньо вплине на створення нових робочих місць.

Як ми вже зазначали раніше, сільськогосподарська галузь та переробна промисловість тісно пов'язані між собою, так як сільське господарство забезпечує промисловість сировиною, промисловість же в свою чергу створює необхідність розвитку рослинництва та тваринництва. Так, вирощування певних культур, існування ферм та підприємств, які б могли переробити дану продукцію в одному регіоні, дозволить знизити собівартість кінцевої продукції та збільшить рентабельність самого підприємства. Це вплине на конкурентоспроможність підприємств і дасть можливість розширити ринки збуту, здійснювати експорт товарів. Розширення ринків збуту обумовить необхідність збільшення обсягів виробництва промисловості, а це знову ж таки потягне за собою потребу в збільшенні обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Все це сприятиме синергетичному ефекту у створені робочих місць.

Крім того, створення робочих місць в сільському господарстві, пожвавлення трудової активності, покращить рівень життя в селах та обумовить створення об'єктів інфраструктури, це і школи, і дитячі садки, і заклади ремонтно-побутового обслуговування, перукарні, магазини, розважальні комплекси, які знову ж таки створять нові робочі місця.

Однак паралельно необхідно створювати також умови для відновлення та розвитку підприємств переробної промисловості. Для цього держава також повинна надавати певні дотації, створювати податкові умови та надавати пільгові кредити, за механізмом, який був запропонований для розвитку сільського господарства, однак на більш тривалий термін, так як створення та розвиток промислових підприємств потребує більших фінансових та ресурсних затрат. Також існує досить значна проблема не конкурентоспроможності нашої продукції в порівнянні з іноземними, це призводить до зменшення попиту на неї, а відповідно і на робочу силу. Саме тому держава в цей період повинна максимально захистити національного товаровиробника за рахунок встановлення імпортних обмежень, а також забезпечити сприятливий інвестиційний клімат, який дозволив би залучити додаткові кошти для розвитку підприємництва.

Пріоритетними напрямками в рослинництві Житомирської області повинно бути льонарство, вирощування плодово-овочевих культур, цукрових буряків, так як в області наявні всі ресурси по вирощуванню даних видів рослин, а також існують заводи та комбінати, які б могли переробити цю продукцію.

Особливу увагу слід звернути на льонарство, так як ця галузь в останні роки занепадає через внаслідок збиткового виробництва льонотрести. В результаті проведених розрахунків встановлено, що зростання рівня конкурентоспроможності льонотрести головним чином відбуватиметься за рахунок підвищення урожайності, сортономеру трести та ціни реалізації. Зокрема, за умов удосконалення організації виробництва та управління, застосування новітніх технологій вирощування льону-довгунця, оновлення матеріально-технічної бази тощо урожайність льонотрести може зрости до 28,36 ц/га, сортономер трести також матиме тенденцію до зростання з 0,71 до 1,03, що відповідно сприятиме підвищенню ціни реалізації та конкурентоспроможності продукції.

Для досягнення належного рівня конкурентоспроможності льонопродукції Житомирщини важливим є розробка та впровадження стратегії розвитку льонопромислового підкомплексу. Основними пріоритетними напрямами стратегії вбачаються: створення конкурентного середовища на внутрішньому ринку, активізація інноваційно-інвестиційних процесів розвитку галузі, забезпечення оптимальної місткості та стійкості внутрішнього ринку льонопродукції, стабілізація обсягів виробництва льонопродукції тощо. Це дозволить підвищити рівень конкурентоспроможності льонопродукції на внутрішньому ринку та стане запорукою успішного виходу вітчизняних льоносіючих підприємств на зовнішній ринок. Таким чином державними заходами щодо підтримки льонарства в Житомирській області мають бути:

- надання фінансової підтримки за гектар посіву 2 тис. грн. за рахунок коштів обласного бюджету;

- сприяння інвесторам у залученні інвестиційних коштів при виробництві льонопродукції та для відновлення льонопереробних заводів;

- створення на базі ТОВ „Агро-Союз” Новоград-Волинського району та ТОВ «Ємільчино-льон» Ємільчинського району насінницьких господарств, що дасть можливість виробити 150 тонн високоякісного насіння льону-довгунцю;

- розроблення в кожному льонарському господарстві технологічних карт по вирощуванню льону з урахуванням впровадження ресурсозберігаючих технологій вирощування і його збирання за рахунок диференційованого обробітку грунту, локального способу внесення міндобрив, інтегрованої системи захисту рослин від шкідників і хвороб, рулонної технології збирання трести і роздільної технології збирання насіння, реалізації врожаю за схемою „поле-завод”.

Що ж до буряківництва За період з 2004 по 2010 роки площі під цукровими буряками по всіх категоріях господарств зменшились із 29 тис.га до 13,1 тис. га або на 54%. Значне зменшення площ відбулося в особистих селянських господарствах із 10,2 тис. га у 2004 році до 1,2 тис. га в 2010 році або у 12 разів. Це пов'язано з:

- необґрунтованою ціновою політикою держави на цукросировину та цукор в попередніх роках;

- скороченням обсягів виробництва та реалізації цукру квоти;

- відсутністю належної державної фінансової підтримки виробників цукросировини;

- високозатратним механізмом вирощування цукрових буряків;

- недостатністю інвестування розвитку галузі.

Отже, основні завданнями та заходами з вирішення проблем повинно бути:

- розширення площ посіву цукрових буряків до 35 тис. га;

- укладання договорів із особистими селянськими господарствами щодо вирощування цукрових буряків на площі 3,5 тис.;

- створення бурякосіючим господарствам умов для придбання нових машин і механізмів (фінансовий лізинг - 9 млн. грн.);

- розроблення в усіх бурякосіючих господарствах технологічних карт з виробництва цукрових буряків та дотримання науково-обгрунтованої технології їх

Що до овочівництва та садівництва, то тут понад 90% площ овочевих та садових культур в області сконцентровано в особистих господарствах населення. Внаслідок високої праце- і ресурсомісткості виробництва овочівництво технологічно не забезпечує достатньої рентабельності. Переміщення посівних площ овочів за останні роки в особисті селянські господарства і на дачні ділянки з середнім розміром 2-3 сотки призвело до деконцентрації посівів, значного зростання витрат виробництва, зниження продуктивності. Отож пріоритетними напрямками держави у розвитку даної сфери має бути:

- складання технологічних проектів із науково-обгрунтованою нормою внесення органічних та мінеральних добрив, інтегрованою системою захисту садів

- проведення тендерів по закладці нових садів;

- сприяння створенню на базі СФГ „Каленюк” Попільнянського, СФГ «Сонячний пагорб» та СТОВ «Млинище» Житомирського, П(О)СП «Малинівське» Малинського районів спеціалізованих насінницьких господарств з виробництва насіння овочевих культур;

- створення умов інвесторам для залучення інвестицій в овочівництво;

- сприяння будівництву сучасного овочесховища ємкістю 6 тис. т. в ПП „Імпак” Андрушівського;

Природно-кліматичні умови Житомирщини, зокрема, наявність значних площ природних сіножатей і пасовищ, висока щільність порівняно з іншими зонами сільського населення, сприятливі умови для розвитку тваринництва, зростання попиту на тваринницьку продукцію, висока частка приватного сектору є важливою передумовою розвитку кормовиробництва. Разом із тим, рівень обсягів виробництва кормів не відповідає потребам розвитку тваринництва. Якщо в 2004 році було вироблено 430 тис. т кормових одиниць, то в 2010 - 390 тис. т. На зимово-стійловий період 2010-2011 років сільгосппідприємствами заготовлено 22,2 центнери кормових одиниць на одну умовну голову, що складає 98 % від потреби.

Проблемні питання:

- скорочення поголів'я великої рогатої худоби призвело до порушення структури посівних площ (кормові культури займають 18-20% при оптимальній нормі 25-27%);

- недостатня кількість насіння кормових культур, зокрема багаторічних бобових та злакових трав;

- потребують залуження 35 тис. га природних кормових угідь;

- відсутні короткоротаційні кормові сівозміни;

- незбалансованість кормів у раціоні тварин внаслідок порушення співвідношення між грубими, соковитими та концентрованими кормами через нестачу в структурі кормового клину коренеплодів та зернобобових культур.

Основні завдання та заходи з вирішення проблем:

- запровадити інноваційні проекти енергозберігаючих технологій вирощування та переробки кормів із залученням інвестиційних коштів;

- провести оновлення кормозбиральної техніки за рахунок здешевлених кредитів, на умовах фінансового лізингу та 30-відсоткового відшкодування;

- організувати у кожному господарстві розробку технологічного проекту зеленого конвейєра з набором зернобобових, олійних та хрестоцвітих культур;

- створити на базі СТОВ „Урожай” Бердичівського району, П(О)СП „Малинівське” Малинського району ТОВ „Укрлитнасіння” та СФГ „Сонячний пагорб” Житомирського району спеціалізовані насінницькі господарства з39 виробництва високорепродукційного посівного матеріалу кормових культур

За останні шість років відбулося різке зменшення поголів'я великої рогатої худоби. Спостерігається переміщення обсягів виробництва продукції та поголів'я худоби з сільгосппідприємств до особистих селянських господарств. Як наслідок, у 2010 році у сільгосппідприємствах налічувалося 35,6 тис. корів, тоді як в особистих селянських господарствах - 106,8 тис. голів, у населення виробляється близько 85% молока, на сільськогосподарських підприємствах - лише 15%.

Основними причинами цього є:

- домінування стихійних процесів на ринку молока і молокопродуктів;

- застаріле технічне обладнання тваринницьких ферм і комплексів, що призводить до підвищених витрат на їх обслуговування;

- відсутність підтримки інтегрування виробництва, переробки і реалізації молочної продукції, що посилює диспаритет міжгалузевих цін.

- відсутність зацікавленості товаровиробників займатися виробництвом молока через низькі реалізаційні ціни;

- низька забезпеченість тварин високоякісними кормами;

- розукомплектування (70-80%) тваринницьких приміщень, ферм та комплексів, частина яких не підлягає ремонту та оновленню;

- погіршення генетичного стану худоби;

- недотримання технології осіменіння тварин в особистих селянських господарствах, вирощування ремонтного молодняку на сільгосппідприємствах;

- відсутність у більшості сільгосппідприємств обліку продуктивності та походження тварин.

Основні завдання та заходи з вирішення проблем:

- реконструкція існуючих тваринницьких приміщень та будівництво нових комплексів з виробництва молока на 800-2000 голів.

- створення умов інвесторам для реалізації інвестиційних проектів по молочному скотарству;

- розроблення в усіх сільськогосподарських підприємствах, які спеціалізуються на молочному скотарстві, технологічних карт виробництва молока залежно від економічних можливостей господарств, зокрема, по безприв'язному утриманню корів і ремонтних телиць з відпочинком: на глибокій довгонезмінюваній солом'яній підстилці; на змінюваній солом'яній підстилці; у боксах.

Природно-кліматичні умови більшої частини області сприяють розвитку м'ясного скотарства. Виробництвом м'яса великої рогатої худоби у даний час займається 121 господарство, із яких статус племінних заводів мають 6, племінних репродукторів 7 господарств.

В останні роки в області спостерігається тенденція різкого скорочення м'ясного поголів'я великої рогатої худоби. З 2004 року до рівня 2010 року поголів'я великої рогатої худоби м'ясного напряму продуктивності скоротилось на 3,7 тис. голів (33%).

Проблемні питання:

- скорочення чисельності поголів'я, в тому числі маточного, втрата генетичного потенціалу напрацьованого селекціонерами області, низькі показники відтворення та м'ясної продуктивності тварин;

- низька рентабельність вирощування великої рогатої худоби м'ясного напрямку, що змушує сільгоспвиробників скорочувати наявне поголів'я;

- недотримання технології вирощування великої рогатої худоби;

- невідповідність породного складу м'ясної худоби, яка вирощується в різних природно-кліматичних зонах області.

Основні завдання та заходи з вирішення проблем:

- застосування трирівневого циклу виробництва яловичини:

- перший - репродуктивне стадо для одержання та вирощування телят (система корова-теля);

- другий - вирощування ремонтного, племінного молодняку;

- третій - дорощування і відгодівля надремонтного молодняку, виділеного для виробництва м'яса;

- розроблення кожним господарством технологічних карт з виробництва яловичини з урахуванням обов'язкових зимово-весняних турових отелів (лютий-квітень); парування (осіменіння) маточного поголів'я (травень-10липень); штучного осіменіння корів і природного парування ремонтних телиць у племінних та товарних господарствах; утримання телят до 6-8 місячного віку на вільному підсосі в пасовищний і режимному в зимовий періоди; використання культурних та природних пасовищ без підгодівлі концентрованими кормами маточного поголів'я в літній період та дешевих соковитих і грубих кормів узимку з включенням концентрованих кормів до 20%; безприв'язного утримання маточного поголів'я, ремонтного та відгодівельного молодняку на глибокій підстилці з вільним виходом на вигульно-кормові майданчики взимку, пасовищне утримання всього поголів'я, включаючи і бугайців на дорощуванні;

- застосування найбільш ефективного підходу в розвитку м'ясного скотарства - промислове та поглинальне схрещування маточного поголів'я з плідниками м'ясних порід;

- налагодження взаємовигідної системи економічних відносин між виробниками, переробниками і реалізаторами яловичини (одержання кожним із учасників інтегрованих формувань однакової суми прибутку на вкладений капітал з урахуванням терміну його обороту) (відповідальні виконавці: головне управління агропромислового розвитку облдержадміністрації, сільськогосподарські та м'ясопереробні підприємства за їх пропозиціями);

- фінансова підтримка існуючих та створення нових фермерських господарств сімейного типу (шляхом практичної реалізації розроблених в обласній державній адміністрації бізнес-планів) за рахунок коштів обласного бюджету (відповідальні виконавці: головне управління агропромислового розвитку облдержадміністрації, райдержадміністрації);

- створення умов для залучення коштів іноземних та вітчизняних інвесторів для розведення поголів'я великої рогатої худоби м'ясного напрямку;

- розширення інфраструктури мережі сервісних послуг у селекції та відтворення худоби, заготівлі, переробки та реалізації продукції м'ясного скотарства (відповідальні виконавці: головне управління агропромислового розвитку облдержадміністрації, райдержадміністрації).

Чисельність поголів'я свиней в усіх категоріях господарств станом на 01.01.11 становила 217,8 тис. голів, що на 4,2 тис. голів (1,9%) більше від рівня 2004 року, із яких 73% утримувалось в особистих селянських господарствах.

Характерною рисою галузі є те, що вона функціонує у надзвичайно великому діапазоні - від промислового до натурального виробництва, а тому потребує окремого підходу до різних форм підприємств. Ринок продукції свинарства характеризується незбалансованістю попиту і пропозиції, нестабільністю закупівельних цін, низьким рівнем внутрішнього споживання, а також недостатньо розвинутою виробничою інфраструктурою, що також негативно відображається на ефективності ведення галузі.

Проблемні питання:

- примітивні технології виробництва свинини у неспеціалізованих сільгосппідприємствах та особистих селянських господарствах;

- низька продуктивність маточного поголів'я;

- низька економічна ефективність виробництва свинини у неспеціалізованих сільгосппідприємствах;

- недостатня кількість високотоварних спеціалізованих підприємств;

- відсутність інтегрованої системи між виробниками сировини та її переробниками;

- відсутність фермерських господарств у розвитку племінного та репродуктивного свинарства.

Основні завдання та заходи з вирішення проблем:

- створення умов для забезпечення нарощування чисельності свиней;

- розроблення технологічних карт вирощування свинини в спеціалізованих свинарських господарствах;

- налагодження селекційно-племінної роботи та створення чіткої системи виробництва свинини від народження до заключної відгодівлі з урахуванням: запровадження двопорідного промислового схрещування в невеликих товарних; забезпеченні повноцінними комбікормами;

- поглиблення інтеграції підприємств що займаються виробництвом і переробкою продукції;

- створення умов для залучення інвестицій у високотоварне спеціалізоване виробництво;

- нарощування поголів'я генетичного потенціалу, продуктивності та обсягів виробництва якісної продукції свинарства у фермерських та особистих селянських господарствах шляхом створення племінних фермерських господарств та забезпечення населення племінним репродуктивним молодняком свиней для вирощування та створення репродукторів по забезпеченню їх трьохпородним гібридним молодняком для відгодівлі.

Чисельність поголів'я птиці по всіх категоріях господарств станом на 1 січня 2011 року складає 5,5 млн. голів, що на 0,2 млн. голів або на 4,4% більше від показника попереднього року. За 2010 рік вироблено 489,3 млн. яєць, що на 10 млн. штук (2,1%) більше, ніж у попередньому році. Галузь в основному зорієнтована лише на виробництво яєць. Виробництво м'яса птиці залишається збитковим.

Проблемні питання:

- відсутність спеціалізованих господарств з відгодівлі птиці;

- відсутність підтримки розвитку галузі за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів;

- низький рівень залучення інвестицій в організацію робот спеціалізованого високотоварного виробництва продукції птахівництва, особливо з виробництва м'яса птиці.

Основні завдання та заходи з вирішення проблем:

- нарощування чисельності поголів'я (реалізація інвестиційного проекту з будівництва птахофабрики з виробництва племінних яєць у с.Великі Нізгірці Бердичівського району);

- створення умов для залучення вітчизняних та іноземних інвестицій (відповідальні виконавці: головне управління агропромислового розвитку облдержадміністрації, райдержадміністрації);

- створення умов для відродження функціонуючих та будівництва нових птахокомплексів з виробництва та переробки продукції птахівництва;

- створення умов для розвитку внутрішнього ринку продукції птахівництва, розширення взаємовигідних зв'язків із споживачами, організації фірмової торгівлі;

До 2009 року в області нараховувалося 6 цукрових заводів, спроможних переробити за добу майже 12 тис. тонн цукрових буряків. Упродовж 2003- 2006 років цукрозаводами щороку вироблялося від 58 до 94 тис. тонн цукру.

Область стабільно забезпечувала потреби населення та промисловості цукром власного виробництва. Відсутність у 2007-2009 роках сприятливих умов для розвитку бурякоцукрової галузі призвела до втрати інтересу у відновленні виробничої діяльності цукрових заводів. Протягом двох останніх років здійснювались неодноразові спроби знищення обладнання цукрозаводів області. Як наслідок, у 2009 році був демонтований на металобрухт Іванопільський цукровий завод, який здійснював виробничу діяльність понад 100 років.

Через низьку рентабельність виробництва цукрових буряків окремі бурякосіючі господарства відмовилися від вирощування цієї культури. У зв'язку з недостатньою кількістю сировини, останніх три роки виробництво цукру в області здійснюють лише два підприємства - ВАТ «Цукровий завод ім. Цюрупи» та ВАТ «Червонський цукровик», на які у 2010 році у заліковій вазі надійшло 211 тис. тонн цукрових буряків. Вироблено 27,7 тис. тонн цукру (у 1,5 рази більше 2009 року). Не здійснювали переробку цукрових буряків у 2010 році Андрушівський, Корнинський та Коровинецький цукрові заводи. Цукрові заводи належать до містоутворюючих підприємств, кожне з яких забезпечує робочими місцями 300-400 мешканців селищ, на території яких вони розміщені.

Цукрові заводи традиційно утримували на балансі дитячі садки, їдальні, гуртожитки, медичні заклади (ФАПи) тощо. Зокрема, ВАТ «Коровинецький цукровий завод» не працює з 2007 року, проте, до цього часу продовжує надавати послуги мешканцям смт В.Коровинці у водозабезпеченні, водовідведенні, вивезенні побутових відходів, електрозабезпеченні, автоперевезенні, у т.ч. школярів.

На сьогоднішній день у Житомирській області залишилося п'ять цукрових заводів, які спроможні за добу переробити 10 тис. тонн цукрових буряків.

Проблемні питання:

- недостатня кількість сировини для завантаження потужностей 5 цукрозаводів області, яким для беззбиткової діяльності необхідно щонайменше 500 тис. тонн цукрових буряків;

- ввезення на територію України дешевого цукру - сирцю тростинного.

Основні завдання та заходи з вирішення проблем:

- сприяння відновленню виробничої діяльності Корнинського, Андрушівського та Коровинецького цукрозаводів, обладнання яких збережене і знаходиться у робочому;

- порушення клопотання перед центральними органами виконавчої влади щодо обмеження ввезення на територію України;

- укладання угод між виробниками та переробниками цукросировини;

За результатами діяльності 2010 року, молокопереробна галузь області у загальному обсязі виробництва продукції харчової промисловості займає 30 %. Реалізовано продукції на суму понад 1 млрд. грн. Галузь налічує 14 економічно активних підприємств. Провідними є ПАТ «Житомирський маслозавод», ТОВ «Андрушівський маслосирзавод», ТОВ «Молочник» та інші.

У 2010 році на переробні підприємства області надійшло 196,6 тис. Тонн молока, що становить лише 58 % до обсягів сировини, закупленої ними у 2004 році.

У галузі створено потужності по переробці молока (близько 1 тис. Тонн молока на добу). В останні роки вони використовуються лише на 50%. Галузь повністю забезпечує потребу населення області у молочних продуктах та має можливість реалізовувати продукцію за межі області і на експорт.

- недостатня кількість сировини для повного завантаження потужностей молокопереробних підприємств;

- низька якість молока, яке надходить на переробні підприємства (за якісними показниками молоко, вироблене в особистих селянських господарствах, відповідає ІІ ґатунку, його частка у загальних обсягах переробленої підприємствами сировини становить близько 70%);

- негативний вплив на стан тваринництва в області, зокрема, на збільшення поголів'я корів, мають значні обсяги імпорту молочної продукції;

- суттєве зменшення обсягів реалізації молокопродуктів на зовнішні ринки внаслідок припинення у 2006 році експорту продукції тваринного походження до Росії;

- вивезення за межі області молока із сировинних зон північних районів через зупинку ВАТ «Овруцький молочно-консервний комбінат» та ДП «Новоград-Волинський сиркомбінат»;

- зменшення обсягів реалізації молокопродуктів на внутрішньому ринку внаслідок зростання відпускних цін та падіння купівельної спроможності населення.

Основні завдання та заходи з вирішення проблем:

- призупинення спаду обсягів виробництва молочної сировини шляхом створення умов для нарощення молочного поголів'я в області, поступового переходу від дрібнотоварного до великотоварного виробництва;

- освоєння нових зовнішніх ринків збуту молочної продукції;