Ринкові трансформації у внутрішній торгівлі України

Особливості розвитку ринку товарів і послуг. Аналіз структури споживання товарів. Аналіз сучасних торговельних систем та мереж. Організаційно-економічні засади розвитку культури споживання. Стратегічні орієнтири в діяльності підприємств торгівлі.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид научная работа
Язык украинский
Дата добавления 18.01.2014
Размер файла 369,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра менеджменту

НАУКОВА РОБОТА

на тему:

«РИНКОВІ ТРАНСФОРМАЦІЇ У ВНУТРІШНІЙ ТОРГІВЛІ УКРАЇНИ»

Київ 2013

ЗМІСТ

  • 1. Особливості розвитку ринку товарів і послуг
    • 2. Аналіз структури споживання товарів
    • 3. Тенденції розвитку сучасних торговельних систем та мереж
    • 4. Організаційно-економічні засади розвитку культури споживання
    • 5. Стратегічні орієнтири в діяльності підприємств торгівлі

1. Особливості розвитку ринку товарів і послуг

В Україні протягом останніх років внутрішній попит на товари і послуги, передусім, на наукомістку продукцію, неухильно скорочувався. Стрімке скорочення обсягів інвестицій помітно звузило поле діяльності майже для усього вітчизняного машинобудування. У надзвичайно складній ситуації виявилися підприємства оборонної промисловості: держава значно знизила витрати на оборону і пов'язані з нею науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР). Поряд з цими факторами, скорочення обсягів попиту на товари і послуги в Україні спровокувала інфляція, яка постійно знецінює доходи підприємств і населення.

Падіння попиту могло б виявитися в підсумку ще більшим, якби паралельно не відбувалося збільшення ресурсоємності вітчизняного виробництва. Помітну роль зіграло також досить масштабне поширення в промисловості та торгівлі попиту в товарній формі (бартер), що компенсував падіння попиту в класичній грошовій формі.

На зростаючий попит працювали в основному підприємства по випуску будівельних матеріалів, рослинної олії, алкогольної продукції і пива (про це говорить збільшення їхніх роздрібних продажів). У цілому ж попит виступав не тільки як спонукальний мотив збільшення виробництва і його модернізацій, але й як серйозний обмежувальний фактор розвитку підприємств.

У 2000 р. намітилися ознаки подолання національним господарством кризової смуги розвитку, що проявилося, зокрема, у зростанні попиту з боку виробничого сектора і домашніх господарств. Це трохи підсилило стимулюючий вплив попиту на діяльність виробничих і комерційних підприємств. Однак кількісні характеристики зростання попиту на внутрішньому ринку при всій їхній значимості менш важливі для розвитку конкурентних переваг, ніж його якісні параметри.

Якість внутрішнього попиту, особливо в споживчому секторі, за 1990-і роки істотно змінилася: у цілому він став більш структурованим. В умовах помітного посилення ролі імпорту в забезпеченні населення товарами і послугами, пов'язаними головним чином з відпочинком і лікуванням за кордоном, попит усе більше орієнтується на загальносвітові стандарти споживання. При посиленні диференціації доходів громадян він став до того ж більш різноманітним, індивідуалізованим і виборним, більш вимогливим до цінових і якісних параметрів товарів і послуг.

Під впливом характеру попиту, що змінився, зменшився випуск продукції споживчого призначення низької якості й убогого асортименту, яку раніше прагнули придбати тільки через відсутність вибору; згортання нежиттєздатних виробництв, успадкованих від планової економіки, Важливо також, що при млявому падаючому в цілому попиті вітчизняні виробники втратили можливість працювати винятково на "вал", як це було раніше. Тепер вони змушені погоджувати обсяги випуску продукції, її асортимент і споживчі властивості з реальними потребами конкретних сегментів ринку, з можливостями реалізації. Разом з тим, попит на внутрішньому ринку поки поступається попиту багатьох країнах світу по своїй вимогливості до споживчих властивостей і якості продукції. З цієї причини вітчизняні підприємства власне кажучи не можуть спиратися на переваги внутрішнього ринку при просуванні своїх виробів на ринки інших країн.

На відміну від розвинутих країн, які до 85-90% приросту ВВП забезпечують через виробництво та експорт високотехнологічної продукції, Україна продовжує розвиватися без суттєвого використання свого інноваційного потенціалу. В повній мірі це стосується і споживчого сектору економіки. Одним із свідчень неефективності структури складових зростання вітчизняної економіки у 2000-2013 рр., зокрема, щодо забезпечення сталості соціально-економічної системи, є збереження зовнішньої спрямованості її розвитку (рівень відкритості української економіки тривалий час сягає майже 100%) і недостатнє використання внутрішніх чинників зростання. Так, частка "товарів народного споживання" (тобто сфери, підрозділи якої формують ядро системи і тим самим стабілізують її розвиток) у загальному обсязі промислового випуску в 2013 р. становила близько 30%, у т.ч. на продовольчі товари припадало майже 18%. При цьому, за даними Держкомстату України [68], оборот роздрібної торгівлі (включаючи роздрібний товарооборот підприємств роздрібної торгівлі, розрахункові дані щодо обсягів продажу товарів на ринках і фізичними особами-підприємцями) у 2013 р. становив 442,8 млрд.грн. і склав 83,4% від обсягу 2013 р.

Водночас треба зазначити, що в цілому виробництво споживчих товарів в Україні зростає швидше, ніж промисловість загалом, що пояснюється багаторічним існуванням відкладеного попиту населення, який сам по собі є могутнім стимулом зростання виробництва.

З проблемою збільшення місткості внутрішнього ринку безпосередньо пов'язана проблема підвищення рівня зайнятості населення і опосередковано -- проблема реалізації інвестиційного попиту, оскільки це через розробку нових проектів і розширення бізнесу, підвищує зайнятість населення, а отже, у підсумку -- формує додаткові резерви споживчого попиту.

Нині ще недостатньо, на наш погляд, розвинута в Україні й сфера послуг, яка в багатьох країнах світу суттєво впливає на формування внутрішнього попиту, та частка якої у ВВП країн з розвинутою економікою знаходиться біля позначки у 70%. Хоча зміни останніх років забезпечили схожість структури українського ВВП із структурою ВВП деяких країн-членів Європейського Союзу. При цьому варто відзначити, що протягом останніх років послуги були основним сектором, що забезпечував збільшення доданої вартості в економіці України. У 2012 р. сфера послуг забезпечила понад половину загальних темпів зростання ВВП України, або близько 4,5 відсоткових пунктів із загальним зростанням у 7,3%.

Підвищення значущості сфери послуг у забезпеченні економічного зростання в Україні стало можливим завдяки серйозним структурним змінам, які відбулися починаючи з 1990 р.: впродовж 1990-2012 рр. частка послуг в структурі українського ВВП збільшилася з 30% до 55% (і за оцінками експертів [69] до 2015 р. цілком імовірно досягне рівня 60%) в той час, як частки сільського господарства та промисловості скоротилися з 26% та 37% у 1990 р. до 9% та 31% у 2012 р. відповідно. Варто відзначити, що зрушення в структурі ВВП відбулися за рахунок комбінації змін двох чинників: реальних обсягів виробництва в окремих сферах економіки та цін на товари і послуги. При цьому стратегічні перспективи зростання частки сфери послуг у ВВП України доцільно, передусім, пов'язувати з подальшим зростанням надання послуг у сферах торгівлі та транспорту. Вважаємо, що зростання доданої вартості в торгівлі буде забезпечуватися завдяки збільшенню зовнішньоторговельного та роздрібного обігу, а надання транспортних послуг суттєво збільшиться у сегменті пасажирських і вантажних транзитних перевезень за рахунок реалізації довгострокових інфраструктурних проектів (наприклад, під час підготовки до проведення ЄВРО-2012). Водночас розвиток приватного сектору економіки України сприятиме зростанню попиту на професійні та фінансові послуги, рівень проникнення яких на споживчих ринках України зараз істотно нижчий, ніж у більшості країн Європи.

Важливе значення для країни та її населення мають інновації у споживчому секторі економіки, який слугує задоволенню потреб населення в товарах та послугах. Саме тут проявляється соціально-економічна ефективність господарської та інноваційної діяльності, її кінцевий результат. Об'ємні та структурні параметри сфери споживання, які відповідають постіндустріальній стадії розвитку суспільства, сформувались в ході попередніх етапів науково-технічного прогресу, пов'язаних з технологіями, які забезпечують масове виробництво предметів споживання. В результаті кінцеве споживання на сьогодні складає приблизно 2/3 обсягу ВВП. При цьому в сукупних споживчих втратах, за законом Ангеля, знижувалась частка витрат на певні групи предметів споживання (продукти харчування, товари короткотермінового використання, в останні роки -- на автомобілі). Але існує й зворотній зв'язок: масштаб і структура споживання, які склалися, дають масовому споживачеві можливість задовольняти все більш зростаюче коло потреб, провокують появу нових потреб, звужують -- в зв'язку із загальнодоступністю багатьох споживацьких благ -- арену для появи демонстраційного споживання, що формує певне середовище попиту для інновацій. торгівля ринок товар економічний

Споживчий сектор дуже складний і неоднорідний за своєю структурою, так як відображає багатоаспектність потреб особистості та суспільства. Його можна класифікувати за наступними ознаками [7]:

- за складом потреб, які він покликаний задовольнити (в продовольстві, в непродовольчих товарах, в послугах життєзабезпечення, в соціокультурних послугах, в правових, консультаційних та інших послугах);

- за складом галузей, які забезпечують задоволення потреб населення (сільське господарство, харчова промисловість, легка промисловість, медична та фармацевтична промисловість тощо);

- за формами власності споживчий сектор включає різні економічні уклади (державний, натуральний, дрібнотоварний, корпоративний, суспільний);

- за формами реалізації продукції - ринковий, неринковий, змішаний.

Ретроспективний аналіз розвитку споживчого сектору дозволяє встановити наступні його закономірності:

- відіграє провідну роль в структурі економіки - забезпечує відтворення людського капіталу і споживає основну частину ВВП;

- в ньому відображається взаємодія всіх рівнів відтворення, галузей економіки, форм власності, ринкового і неринкового сектора економіки;

- є першоджерелом економічного зростання, розширеного відтворення;

- динаміка споживчого сектора здійснюється закономірно-нерівномірно, циклічно: періоди швидкого зростання змінюються періодами стагнації, а то і скорочення під час економічної кризи та природних катаклізмах;

- є першоджерелом інноваційного оновлення економіки;

- спадковий генотип споживчого сектора є стійким, зберігається протягом тисячоліть, постійно розширюючись від покоління до покоління;

- здатний модифікуватися при зміні технологічних та економічних засобів виробництва, технологічних укладів, поколінь техніки та технологій;

- в ньому здійснюється інтенсивний відбір товарів і послуг.

Споживчий сектор національної економіки розвивається під впливом тенденцій і особливостей споживчого ринку. Існує декілька визначень споживчого ринку. Оптимальним є визначення, що споживчий ринок - це сукупність економічних відносин між покупцями і продавцями споживчих продуктів (товарів, послуг, робіт), в результаті чого реалізується споживча пропозиція, задовольняється споживчий попит, формується ціна на споживчі продукти.

Існує кілька інституційних передумов стабільного функціонування сучасного споживчого ринку:

- наявність певної кількості домогосподарств (домашніх господарств, сімей, індивідів), спроможних купувати споживчі продукти для кінцевого споживання;

- бажання цих домогосподарств придбати запропоновані продукти (наявність позитивних споживчих настроїв);

- наявність у домогосподарств можливості придбати споживчі продукти за запропонованою ціною (платоспроможний попит);

- наявність продавців, які можуть запропонувати споживчі продукти з певним рівнем споживчих харакетеристик (очікуваний рівень якості);

- достатня кількість посередників та об'єктів інфраструктури (магазинів, супермаркетів, закладів громадського харчування, транспортних та логістичних компаній тощо).

Нині у світі спостерігаються нові підходи до міжнародної спеціалізації, які враховують динамічні зміни якісних параметрів попиту і пропозиції на ринках споживчих товарів і послуг. Акцентується увага на динамічному розвиткові і захисті саме внутрішнього ринку, основною складовою якого є споживчий сектор. Водночас підвищується значення інноваційної парадигми економічного розвитку, чіткіше виявляються загрози, що провокуються технологічним відставанням. Нові знання і технології нині продукують не тільки розвинуті країни, існує зворотний потік новацій з країн, де розміщені дослідницькі ланки транснаціональних компаній.

Наприкінці ХХ на початку ХХІ ст. почала чітко простежуватися монополізація окремих сегментів ринку високотехнологічної продукції. Так, ще у 2000 р. 55,4% виробництва авіатехніки монополізували США [8]. Японія та США стали лідерами у виробництві офісного і комп'ютерного обладнання (відповідно 28,5% і 32,3% світового ринку), комунікаційного обладнання (26,6% та 26,3%), фармацевтичної продукції (18,7% та 29,6%). В період з 2010 по 2013 рр. ситуація на ринках високотехнологічної продукції суттєво не змінилася: тут продовжують домінувати найбільш економічно розвинуті країни - США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, що володіють 46 макротехнологіями і контролюють 80% ринків високотехнологічної продукції [70]. Водночас за деякими напрямками до них почали наближатися Південна Корея, Малайзія, Сінгапур, Гонконг та інші нові індустріальні країни. В деяких країнах, які були аутсайдерами на ринку високих технологій, розпочалася технологічна реструктуризація.

В Україні найбільша кількість високотехнологічних виробництв у загальній кількості промислових підприємств нараховується у сферах хімічного виробництва та виробництва машин (у т.ч. електричних) та устаткування. Частка вітчизняної наукомісткої продукції на світовому ринку високотехнологічної продукції в останні роки становила лише 0,05-0,1% (для порівняння частка Росії на світовому ринку високих технологій була близькою до 1%).

Імпорт високотехнологічної продукції в Україні з кожним роком зростає, а експорт протягом 2012-2013 рр. зменшився майже на 9% (рис. 1.1). При цьому розрив між імпортом та експортом високотехнологічної продукції постійно збільшується і у 2013 р. склав 11357 млн. дол США. Товарна структура українського експорту далека від оптимальної, оскільки є енергоємною (країна пропонує світові переважно сировину та напівфабрикатну продукцію), тоді як економічно розвинені держави виходять на світовий ринок, як правило, з кінцевою продукцією та високими технологіями.

Рис. 1.1. Динаміка експорту-імпорту високотехнологічної продукції України у 2008 - 2012 рр. 1

Примітка. Розраховано за даними Держкомстату України [21] з попередньою ідентифікацією високотехнологічної продукції за «Методикою ідентифікації українських високотехнологічних підприємств» без врахування групи «Озброєння» через відсутність відкритої інформації.

Варто відзначити, що хоча експорт-імпорт високотехнологічної продукції займає значну частку у зовнішньоекономічній діяльності України (2013 р. імпорт склав 21,2%, а експорт - 10,2%), лише група товарів «Повітряні літальні апарати та космічні кораблі» є єдиною з груп товарів високих технологій, що має позитивне сальдо торгового балансу в Україні. Відзначимо, що на світовому ринку підвищеним попитом користуються українські турбо-реактивні двигуни, турбогвинтові та газові турбіни. Високотехнологічна українська продукція експортується в основному до Росії, Білорусі, Грузії, Індії, Ірану, а поставляється в Україну - з США, Німеччини, Китаю та Швеції.

Як засвідчує досвід індустріально розвинутих країн [9], високий рівень споживання досягається дорогою ціною - інтенсивною експлуатацією природних ресурсів, а нерідко - і погіршенням екологічної ситуації. Постіндустріальні країни забезпечують високий попит завдяки використанню технологічного ресурсу. Якщо технологічно відсталі країни (а до цієї групи належить і Україна) намагатимуться за рівнем споживання наблизитися до групи розвинутих країн, але на чинній техніко-технологічній основі, це може стати причиною глобальної катастрофи. Тож назріла необхідність переходу до нового змісту економічного зростання, націленого не на стимулювання високих темпів зростання ВВП та підтримки зайнятості, а на всебічну модернізацію підприємств, що формують вищі технологічні уклади та забезпечують попит на споживчому ринку.

Йдеться, перш за все, про пошук нових підходів до удосконалення виробничих структур і комплексів, а також формування оптимальних пропорцій споживання на основі ресурсних обмежень. Держава має взяти на себе здійснення політики щодо формування адекватної вимогам сьогодення культури споживання, маючи на увазі, що в першу чергу споживачі мають надавати перевагу інноваційним товарам вітчизняного виробництва, а виробники мають брати позитивну участь у формуванні культури споживання. Україна має виробництва, які випускають споживчу продукцію з різним рівнем інноваційності -- автомобілі, мотоцикли, телевізори, холодильники, радіоелектронні пристрої, інша побутова техніка. Зокрема, на початковому етапі можна піти шляхом застосування практики європейської спільноти, відповідно до якої державні та приватні інституції (наукові та освітні заклади, місцеві адміністрації, лікарні, заклади пенітенціарної системи) закуповують товари широкого споживання (в тому числі продукти харчування) виключно у внутрішніх виробників. Необхідно також вжити заходів із формування розумових потреб людини на основі сучасних досягнень цивілізаційного розвитку. Норми споживання товарів і послуг, що беруться за основу при визначенні соціальних стандартів, мають бути науково обгрунтовані.

Економісти [10] зазначають, "що сучасний рівень розвитку суспільного виробництва немов би "давить" на споживача, змушуючи його купувати більш досконалі у технологічному відношенні товари, формуючи таким чином і певні нові споживчі потреби". У науковців навіть існує термін "рабська поведінка споживача", що характеризує комплекс дій споживача щодо задоволення нав'язаних йому потреб в процесі інноваційного розвитку виробництва.

Відповідно до оцінок фахівців з проблем економічної психології, динамічний розвиток сфери послуг є можливим лише в суспільстві, в якому більшість громадян задоволені своїм життям і бажають споживати дорогі послуги - надають перевагу організованому відпочинку у закладах готельно-ресторанного господарства та закладах культури, активному споживанню оздоровчих та лікувально-косметологічних послуг, послуг туризму, освітніх послуг, мають змогу зробити ремонт у своєму житлі тощо. У зв'язку з цим суттєвий вплив на результати розвитку сфери послуг має показник якості життя населення в країні, покращання якого прямо пов'язано з мінімізацією депривацій (позбавлень), що відчуває все чи певна частка населення за існуючих в країні соціальних стандартів життя.

За результатами модульного опитування 10,6 тис. домогосподарств з метою оцінювання якості життя населення, що у жовтні 2012 р. було проведено Держкомстатом України [71], встановлено основні ознаки депривації, які притаманні нині проживаючому в Україні населенню. Так, щодо позбавлень у сфері харчування кожні два з п'яти домогосподарств повідомили, що не мали вдосталь коштів для щоденного споживання м'ясних або рибних страв, чверть - для споживання свіжих фруктів або соків. Кожне четверте домогосподарство не могло дозволити через брак коштів своєчасно оновити за потребою одяг та взуття для холодної пори року.

Суттєва частка домогосподарств повідомила про неможливість забезпечити собі нормальні житлові умови. Так, чверть домогосподарств з цієї причини не могли здійснити за потребою терміновий ремонт житла, кожне п'яте - не мало водогону в житлі та коштів для його встановлення. Через відсутність у житлі туалету та водогону потерпали відповідно кожне друге сільське та кожне сьоме та десяте міське домогосподарство України. Кожне одинадцяте домогосподарство мешкало на житловій площі, що не перевищує 7,5 кв.м. на особу, а житлова площа 5% домогосподарств не перевищувала навіть 5 кв.м. на особу.

Найбільш поширеними серед населення були позбавлення у сфері охорони здоров'я: кожне четверте домогосподарство повідомило, що не мало коштів для придбання ліків та медичного приладдя, призначених лікарем, для оплати життєво необхідної хірургічної операції або лікування в стаціонарі, послуг лікаря у медичному закладі та призначених ним обстежень і процедур, а також невідкладної платної медичної допомоги (за відсутності таких послуг на безоплатній основі).

Не мали достатньо коштів для сімейного відпочинку не вдома, а також не з родичами в їх житлі, щонайменше протягом одного тижня на рік більше третини домогосподарств. Майже кожне друге домогосподарство фактично не мало змоги здійснювати заощадження для придбання необхідних товарів та отримання послуг.

Поряд з вищезазначеним, згідно даних соціологічного дослідження, проведеного фахівцями Інституту соціології НАН України, у 2011 році рівень задоволення життям в Україні характеризувався переважанням частки незадоволених над задоволеними. Зовсім незадоволеними життям та скоріше незадоволеними життям були у квітні відповідно 12,1% та 31,9% респондентів. Цілком задоволеними життям та скоріше задоволеними життям були відповідно 2,2% та 27,4% опитаних громадян. 26,3% опитаних не змогли визначитись стосовно своєї задоволеності. 67% громадян не вистачає впевненості у власному майбутньому. 62% (50% у 2010 році) респондентів не вистачає впевненості у тому, що ситуація в країні буде поліпшуватися. При цьому протягом 2010-2011 рр. частка тих, хто вірив у поліпшення ситуації з часу останнього опитування зменшилась вдвічі (з 21% до 10,4%). Крім того, 52,2% громадян вважають, що не мають можливості дати дітям повноцінну освіту (у 2010 році таких було 59,8%). Як відомо, гарна освіта вважається одним з факторів забезпечення кращого майбутнього. Переважання песимістичних настроїв також побічно свідчить про високий рівень невпевненості громадян у позитивних змінах протягом наступних 7-10 років [9].

З урахуванням викладеного, довгостроковою метою розвитку споживчого ринку має стати покращення рівня та якості життя українського населення, тобто зростання рівня задоволення матеріальних, духовних, соціальних та екологічних потреб кожної людини (сім'ї, домогосподарства) за рахунок споживання інноваційної споживчої продукції (товарів, послуг, робіт), забезпечення на інноваційних засадах розвитку комплексу соціально-економічних взаємопов'язаних чинників, які забезпечують процес життєдіяльності.

Таким чином, управління розвитком споживчого ринку полягає у створенні таких правових, організаційних, фінансово-економічних, інституційних та інших умов його функціонування, які в комплексі здатні забезпечити необхідний напрямок, швидкість, пропорційність та збалансованість змін у його підсистемах та складових, ефективність виконання покладених на нього функцій та завдань відповідно до довгострокової мети розвитку споживчого ринку та пріоритетів розбудови української економіки (цілей національної соціально-економічної політики). У теперішній період головною метою державного регулювання споживчого ринку може виступати забезпечення його випереджувального інноваційного розвитку щодо розвитку економіки країни в цілому.

Управління розвитком споживчого сектору економіки здійснюється через систему заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого змісту, які здійснюють органи державної влади на основі демократизації і децентралізації функцій шляхом передачі частки повноважень на регіональний рівень чи до демократичних інститутів, які репрезентують інтереси об'єднань громадян. Одним із основних принципів державного управління розвитком споживчого ринку має стати врахування національних цілей та загальнодержавних інтересів.

Процес державного управління розвитком споживчого ринку має здійснюватися з урахуванням принципу інноваційності. Забезпечення інноваційності розвитку споживчого ринку, який передбачає активний пошук нових ідей, реалізація яких сприяла б належному розвитку попиту, пропозиції, кон'юнктури споживчого ринку, реінжиніринг торговельної інфраструктури, запровадження інноваційних форм та методів вивчення та задоволення попиту населення. Хоча споживчий ринок вважається одним з найбільш класичних, сьогодні і тут потрібні суттєві інновації, спрямовані на надання більшої зручності та комфортності покупцям споживчих товарів та послуг [11], скорочення втрат часу та зусиль на задоволення споживчих потреб.

2. Структура споживання товарів та чинники впливу на неї

Структура споживання товарів, передусім, залежить від рівня та якості життя населення. На її зміни суттєво впливають різні соціально-економічні чинники, що є характерними для національного господарства тієї чи іншої країни, та проблеми, пов'язані із розвитком світового співтовариства в цілому. Однією з таких проблем є проблема забезпечення людства продовольством, яка останнім часом набуває дедалі більшої гостроти.

Загострення проблема забезпечення людства продовольством зумовлено тим, що, за даними Продуктової і сільськогосподарської організації ООН (ФАО) [67], уже в 2013 р. чисельність населення сягнула 6,7 млрд. чол, кількість голодуючих в світі в цьому році збільшилася ще на 40 млн.чол. і досягла 963млн., а 18 тис. дітей щоденно в 2013 р. помирало від голоду і недостатності їжі. Підтвердженням цього є дані Світового банку та ООН [12] щодо кількості людей, які живуть на 1 і менше долар США на день. За підрахунками науковців [13], нині у бідних країнах на душу населення виробляється за рік в середньому 256 кг зерна, 30 кг м'яса і 54 кг молока, а у розвинутих країнах - 745 кг зерна, 81,8 кг м'яса і 265 кг молока.

Обсяги фізичного споживання продуктів харчування у домогосподарствах (у середньому за місяць у розрахунку на одну особу) характеризуються даними табл. 1.1. Не дивлячись на тенденції покращення споживання продуктів харчування у ваговому (фізичному) вимірі, можна помітити деякі негативні тенденції. Зокрема, населення України споживає продукти тваринного походження (м'ясо, молоко, яйця) нижче за рекомендовані норми, а от продукцію, яка містить вуглеводи (макаронні вироби, хліб, картопля) - більше норми. Це вказує на обмеженість ресурсів, що направляються домогосподарствами на харчування та низьку культуру споживання.

Таблиця 1.1

Споживання продуктів харчування у домогосподарствах (у середньому за місяць у розрахунку на одну особу, кг) 1

Назва продукту

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

М'ясо і м'ясопродукти

3,3

3,3

2,8

3,3

3,9

4,0

4,4

4,7

5,1

5,1

Молоко і молочні продукти

17,1

17,1

17,3

18,8

19,1

20,2

21,7

22,3

22,1

22,6

Яйця, піт

18

18

16

17

17

18

21

19

20

20

Риба і рибні продукти

1,3

1,3

1,4

1,4

1,4

1,6

1,8

1,9

1,9

2,1

Цукор

3,5

3,5

3,3

3,1

3,2

3,6

3,6

3,2

3,2

3,4

Олія та інші рослинні жири

1,8

1,8

2

2

2

1,9

1,9

1,7

1,7

1,8

Картопля

10,4

10,4

11,1

10,3

9,9

10,1

9,6

8,7

8,3

8,4

Овочі та баштанні

9,5

9,5

9

9,5

9

8,7

9,1

9,4

8,7

9,3

Фрукти, ягоди, горіхи, виноград

2,5

2,5

2,2

2,4

2,5

2,7

3,1

3

3,6

3,7

Хліб і хлібні продукти

10,7

10,7

10,7

10,7

10,3

10,4

10,3

9,8

9,6

9,6

Примітка. Складено за даними Держкомстату України: [21].

Показники виробництва продовольчих товарів в Україні ще не досягли рівня 1990 р. З одного боку, це є наслідком спаду виробничої активності через падіння внутрішнього платоспроможного попиту, з іншого -- втратою традиційних ринків збуту через розпад СРСР. За енергетичною цінністю харчування Україна перебувала в групі найбільш розвинутих країн (у 1990 р. добовий душовий набір продуктів харчування містив 3,6 тис. ккал). В останньому десятиріччі минулого століття системна криза виробництва і споживання різко погіршила продовольчу ситуацію: у 1999 р. ("дно" рецесії) цей показник знизився до 2,5 тис. ккал. Після 2000 р. почалося поступове підвищення середньодобового раціону, і у 2010 р. він становив уже 2,9 тис. ккал. Для порівняння: сучасний рівень цього показника в США -- 3,9 тис, у країнах Європейського Союзу -- 3,5 тис. ккал [14].

Слід зазначити, що головний недолік визначення сумарного кількісного показника харчування за допомогою калорійності як засобу зважування полягає в тому, що енергетична цінність продовольчих продуктів може слугувати їх головною якісною характеристикою лише в тих країнах, де існує необхідність боротися з голодом і недоїданням. Для розвинутих країн важливими є дієтичні, смакові, навіть естетичні оцінки продуктів харчування, а тому якнайкраще характеризує споживчу корисність товару ринкова ціна.

Розвиток сільськогосподарського виробництва, зростання доходів населення і незначна інфляція на продовольчому ринку протягом 1960-1990 рр. забезпечили істотне кількісне та якісне поліпшення продовольчого споживання - за цей період енергетична цінність добового душового раціону зросла на 22%, причому майже весь приріст був одержаний за рахунок продуктів дорожчого набору. Ціновий індекс зростання продовольчого споживання становив близько 40%. Трансформація економіки, що почалася в 1990 р., відкинула продовольче споживання в Україні майже на півстоліття назад: у 2010 р. кількісні і структурні характеристики харчування мало відрізнялися від показників 1960 р. Природно, що регресивні кризові зрушення здебільшого торкнулися дорогого набору продуктів (протягом 1990-2010 рр. скорочення споживання дешевих продуктів становило 10%, а дорогих -- 33%). Якщо проаналізувати динаміку харчування населення в останні роки (протягом 2000-2013 рр.), то можна зробити висновок про незначне покращення ситуації, що характеризується позитивною динамікою споживання продовольчих товарів, в тому числі і товарів тваринного походження.

Сучасна наука виходить з того, що основою збалансованого харчування є споживання продуктів перш за все тваринного походження, які на 60% забезпечують потреби людини в білках. Питання стосовно норми білкового харчування були в центрі уваги фізіологів ще з початку XIX ст. Один із класиків фізіологічного харчування К.Фойт підрахував фізіологічну норму - 118 г білку на добу для дорослої людини при фізичній праці середньої навантаженості. Тепер вважається, що раціональна норма споживання білка дорівнює 85 г, тваринних жирів - 70 г [16]. Дослідження також довели, що зниження білкового споживання можливе, але воно негативно впливає на фізіологічні функції організму, особливо у дитячому віці [17].

Принциповим вирішенням проблеми прискореного досягнення європейських показників кількості та якості харчування могло би стати прийняття урядової цільової продовольчої програми високого ступеня пріоритетності. Розуміння необхідності таких дій є - існує розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 травня 2009 р. "Про затвердження Концепції поліпшення продовольчого забезпечення та якості харчування населення", де відзначається залежність демографічної ситуації, рівня захворюваності від кількісних та якісних характеристик продовольчого споживання і пропонується комплексний набір цілей і заходів щодо вдосконалення харчування населення країни, проте заходи державного впливу стримуються недостатнім фінансовим забезпеченням, а також млявістю регулювання цін на основні продукти харчування.

Поряд з кількісними показниками продовольчого споживання незадовільний стан національної продовольчої безпеки фіксує така важлива характеристика, як частка витрат на харчування у видатковій частині сімейних бюджетів (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Структура грошових витрат домогосподарств (у середньому за місяць у розрахунку на одне домогосподарство) 1

Показники

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

Всього сукупні витрати, грн

541,3

607,0

658,3

736,8

903,5

1229,4

1442,8

1722,0

2590,4

Відсотків

Частка споживчих витрат у загальному обсязі витрат

93,3

93,7

92,8

93,3

92,6

91,1

90,5

90,0

86,2

У тому числі:

продовольчі товари

67,9

65,4

61,7

62,4

60,3

59,5

55,8

54,0

51,1

непродовольчі товари та послуги

25,4

28,3

31,1

31,9

32,3

31,6

34,7

36,0

35,1

Примітка. Складено за даними Держкомстату України: [21].

На перший погляд, складається враження, що за динамікою структури витрат становище українських господарств поліпшується. Так, у 2000 р. на продовольчі товари домогосподарства витрачали 67,9% своїх доходів, у 2010 р. -- 59,5%, а в 2013 - 51,1%.

Однак існує інший аспект проблеми. Як відомо, довгостроковою метою розвитку продовольчого забезпечення є досягнення медично рекомендованих норм раціонального (здорового) харчування. Тож важливим показником продовольчої доступності слугує економічна можливість придбання нормативного набору продуктів. У 2010 р. вартість такого добового душового набору становила 11,24 грн., а згідно даних Держкомстату середньостатистичний добовий душовий наявний дохід досяг рівня 16,19 грн. Отже, на придбання набору продуктів, необхідного для повноцінного харчування, треба було витратити майже 70% усього доходу. Цифра свідчить про поки ще не подолану бідність нашої країни.

У 2013 р. серед усіх сукупних витрат домогосподарств 86,2% становили споживчі витрати ( у 2012 р. - 90,0%). Найбільш вагомою статтею (51,1% - у 2013р.) сукупних витрат домогосподарств залишилися витрати на харчування. На купівлю непродовольчих товарів та оплату послуг домогосподарства у 2013р. направляли третину усіх витрат. З 2011р. спостерігається тенденція незначного підвищення суми витрат населення на купівлю непродовольчих товарів та оплату послуг. Так у 2011 році на купівлю непродовольчих товарів та оплату послуг домогосподарства направляли 34,7% всих сукупних витрат, а у 2013р. - 35,1%. Особливо небезпечними є наслідки продовольчої бідності для найбільш знедолених груп. Статистика сімейних бюджетів у 2009 р. зафіксувала, що добовий душовий раціон харчування понад 1 млн. громадян України був нижчим від 2000 ккал. Одначе 8,5 млн. осіб (18% населення) витрачали на харчування більш як 10 грн. на добу, тобто були здатні придбати набір продуктів, що відповідає нормам повноцінного (раціонального) харчування [14].

Найбільш узагальненими в українській статистиці даними, які комплексно характеризують динаміку і структуру розвитку споживчого ринку, є ті, що характеризують споживчі витрати домашніх господарств (табл. 1.3).

З наведених даних вбачається, що ємність споживчого ринку, яка може характеризуватися абсолютним обсягом витрат домашніх господарств на придбання споживчих товарів та послуг, невпинно зростає. Це є логічним наслідком зростання номінальних та реальних доходів населення. Проте частка придбання товарів та послуг у загальному обсязі витрат має тенденцію до зменшення (79,5% у 2010 р. та 79,9% у 2011 р.), що є позитивним явищем і наближає нашу країну до стану, зафіксованого у розвинутих країнах. Хоча, необхідно відмітити, що останні 2 роки частка придбання товарів та послуг у загальному обсязі витрат трохи підвищилася (на 0,5% у 2013 р. проти 2011р.), що є наслідком світової економічної кризи.

Таблиця 1.3

Витрати населення України 1

Показники

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

Витрати та заощадження - усього, млрд.грн.

128,7

158,0

185,1

215,7

74,2

381,4

479,3

623,3

856,6

Придбання товарів та послуг, млрд.грн.

115,9

140,0

153,6

180,7

22,3

294,5

383,1

509,5

689,1

Частка придбання товарів та послуг у загальному обсязі витрат, %

90,1

88,6

83,0

83,7

1,1

79,5

79,9

81,7

80,4

Примітка. Складено за даними Держкомстату України: [15; 21].

Стрімке зростання доходів населення стало причиною збільшення середньомісячних сукупних витрат домогосподарств, тож споживчий попит активізувався, призвівши до пожвавлення розвитку галузей споживчого сектору економіки. Вказана тенденція створює певне економічне підґрунтя для стимулювання прискореного інвестиційного та інноваційного забезпечення споживчого сектора економіки.

Порівняно невисокими темпами зростали ціни на споживчі непродовольчі товари. Це говорить про те, що інфляційний чинник здіснює негативний "тиск" на споживчий ринок ще й шляхом значних цінових викривлень. В цілому, протягом 2002-2013 рр. індекс споживчих цін був менший за індекс цін виробників промислової продукції, що теоретично негативно позначається на динаміці розвитку споживчого сектору економіки. В той же час індекс зростання цін на продовольчі товари перевищує індекс цін реалізації продукції сільськогосподарськими підприємствами, що свідчить про нерозвинутість ринкової інфраструктури споживчого сектора.

Найбільш негативний вплив на розвиток споживчого ринку справляє такий макроекономічний чинник, як інфляція. Цей чинник знаходить свій прояв у зростанні споживчих цін (табл. 1.4).

Таблиця 1.4

Динаміка індексів цін в Україні 1

Показники

Роки

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

Індекс споживчих цін

112,0

100,8

105,2

109,0

113,5

109,1

112,8

У тому числі на:

продовольчі товари

114,4

100,0

106,2

111,3

16,6

105,7

106,0

- непродовольчі товари

103,7

100,6

101,4

103,6

105,1

103,0

122,9

- послуги

110,2

103,6

104,7

106,9

110,7

127,8

112,0

Примітка. Складено за даними Держкомстату України: [21].

Індекс зростання споживчих цін у 2010 р. вийшов за межі 10%. Причому темп зростання цін на продовольчі товари був втричі більшим за темпи подорожчання непродовольчих товарів (16,6% проти 5,1%). Високими темпами у 2009-2012 рр. зростали ціни на м'ясо та птицю, ковбасні вироби, молоко та молочну продукцію, фрукти, пасажирський транспорт. Спостерігається така ж тенденція і у 2011 та 2012 роках. Індекс зростання споживчих цін у 2011 і 2012 роках вийшов за межі допустимого рівня (понад 27% і 12% відповідно). Причому ціни на продовольчі товари росли темпами, більшими, ніж темпи подорожчання непродовольчих товарів (на 2,7% у 2011 р. і 16,9% у 2012 р.).

Таким чином, на основі комплексного аналізу чинників формування платоспроможного споживчого попиту можна зробити висновок, що основними негативними тенденціями та ключовими проблемами політики доходів і витрат населення, є:

- загальний низький рівень доходів населення;

- зменшення ролі заробітної платні у формуванні доходів населення;

- зростання частки "інших надходжень" у грошових доходах населення (значна частина цієї статті відображає "тіньові" доходи населення);

- значна міжгалузева та міжпосадова диференціація заробітної плати;

- суттєва диференціація між регіонами України за показником доходу у розрахунку на одну особу;

- зростання частки неврахованих доходів населення, які потенційно можуть розглядатись як інвестиційні ресурси;

- велика частка споживчих витрат у загальній структурі витрат і низький рівень участі населення в інвестиційному процесі;

- зміщення споживчого попиту у напрямі споживання імпортної продукції. На це явище на споживчому ринку накладається і прискорене відкриття національної економіки світовому ринку.

Після дослідження макроумов, які впливають на стан і структуру розвитку споживчого ринку, доцільно дати характеристику динаміці фізичного виробництва найбільш вживаних споживчих товарів і послуг. Зокрема, зафіксовано збільшення протягом 2000 - 2013 рр. споживання продуктів харчування у домогосподарствах. Позитивною слід відзначити тенденцію поліпшення забезпеченості населення окремими товарами тривалого користування (табл. 1.5).

Таблиця 1.5

Наявність у домогосподарствах окремих високотехнологічних та складних товарів тривалого користування (у середньому на 100 домогосподарств, шт.) 1

Товари

Роки

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

Телевізори кольорові

69

71

74

79

83

91

96

107

Магнітофони

43

43

41

39

35

34

27

20

Фотоапарати

22

23

25

27

30

36

35

38

Холодильники

93

93

94

95

96

99

100

106

Пральні машини

74

74

74

75

74

77

78

84

Електропилососи

56

55

54

56

56

62

64

74

Швейні машини

48

46

43

40

35

35

32

31

Мотоцикли

7

6

5

5

4

4

3

3

Мобільні телефони

Х

Х

Х

Х

15

44

81

149

Примітка. Складено за даними Держкомстату України: [18; 21].

Протягом 2004-2013 рр. значно покращилося забезпечення домогосподарств такими товарами, як телевізори, фотоапарати, холодильники, пральні машини, електропилососи, мобільні телефони. Разом з тим Україна відстає за рівнем забезпечення домогосподарств товарами тривалого користування від розвинутих країн у 3-11 разів.

Серед галузей споживчого сектору в найбільш кризовому стані опинилася легка промисловість. Ця теза підтверджується даними табл.1.6.

З наведених даних вбачається, що за асортиментними найменуваннями виробництво товарів легкої промисловості впало у десятки і навіть сотні разів. Легка промисловість опинилася на межі фізичного і морального вимирання. Незадіяний потенціал галузі неможливо розвинути через неконтрольований державою хаотичний імпорт відповідної продукції (включаючи й так званий "секонд-хенд"). Це і не дивно, оскільки собівартість виробництва вітчизняних товарів вища собівартості виробництва товарів іноземного похоженн. Вказане унеможливлює активізацію інноваційного розвитку підприємств легкої промисловості.

Таблиця 1.6

Виробництво товарів легкої промисловості 1

Товари

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

Тканини, млн.кв.м

1210

67

107,5

113,5

99,6

114

119

Трикотажні вироби, млн.шт.

351

16,5

25,6

26,8

30,6

35,3

27,1

Панчішно-шкарпеткові вироби, млн.пар

443

40,0

51,4

55,5

53,8

60,3

61,7

Взуття, млн.пар

196

13,5

21,7

20,5

21,1

22,5

22,2

Валяне взуття, тис. пар

1359

9

Гумове взуття, млн. пар

32,3

2,2

Килими і килимові вироби, тис.кв.м

3145

5189

5099

5631

6211

7,7

7,1

Сумки, тис.шт.

12303

820

879

771

566

Х

Х

Примітка. Складено за даними Держкомстату України: [18; 21].

Протягом 2004-2011 рр. зростало виробництво високотехнологічних, складних та електропобутових пристроїв, товарів культурно-побутового і господарського призначення, хоча абсолютні обсяги більшості видів продукції також не досягли рівня 1990 р.

Отже, тенденції розвитку сектору виробництва високотехнологічних споживчих електропобутових і складних товарів вказують на те, що в Україні не створено умов для прискореного розвитку відповідних видів економічної діяльності на інноваційній основі.

Заходи "м'якої" підтримки вказаних виробництв, з огляду на катастрофічне падіння виробничої активності та інвестиційне виснаження, що тривало протягом останніх років, не дасть позитивних ефектів. Необхідна масштабна структурна перебудова та модернізація відповідних галузей. У той же час потенційно високий попит на вказану продукцію стикається з жалюгідною пропозицією вітчизняних виробників, через що споживачі віддають перевагу високотехнологічним споживчим товарам іноземного виробництва. Особливо наочно ця тенденція спостерігається на прикладі товарів непродовольчої групи.

Важливою складовою споживчого сектору економіки є сфера послуг, що надаються населенню. З наведених даних вбачається, що обсяг послуг, наданих населенню, щорічно зростає (у 2011 р. досягши значення 34,0 млрд. грн.). Проте необхідно мати на увазі, що значна частина сегменту споживчих послуг знаходиться "в тіні", через що унеможливлюється широкомасштабний цивілізований розвиток сфери послуг на основі впровадження інновацій. Розвиток споживчого ринку неможливий без динамічного розвитку торгівлі. Упродовж 2010-2013 рр. у сфері внутрішньої торгівлі проводилась робота з удосконалення нормативно-правової бази у напрямі підвищення ефективності правового захисту комерційних відносин між товаровиробниками, продавцями і споживачами на всіх етапах просування товарів, формування ефективної цивілізованої торговельно-збутової інфраструктури, здатної забезпечувати високий рівень торговельного обслуговування населення.

Так, ще у 2011 р. завершено розробку проекту Закону "Про внутрішню торгівлю", яким визначено засади державної політики у сфері розвитку та регулювання торговельної діяльності. Прийняття закону забезпечить належний рівень підтримки та регулювання внутрішньої торгівлі, обмежить втручання держави у приватно-правову сферу внутрішньої торгівлі, стимулюватиме підвищення якості торговельного обслуговування населення, розвиток ефективних цивілізованих форм товаропостачання і торговельного обслуговування, що надасть можливість сформувати належне конкурентне середовище, обмежити тіньові відносини і реалізацію контрафактної продукції, раціоналізувати територіальну дислокацію об'єктів торгівлі та закладів ресторанного господарства. Таким чином, не дивлячись на зростання платоспроможного споживчого попиту сфера торгівлі демонструє згортання активності (зокрема, триває зниження кількості об'єктів роздрібної торгівлі та ресторанного господарства). З іншого боку, обсяг торгової площі збільшується. Це вказує на те, що малі торгівельні підприємства витісняються великими супермаркетами. Інноваційною технологією торгівельного обслуговування населення є розбудова й розвиток кількох мереж оптово-роздрібних супермаркетів, які надають торгові і супутні послуги з використанням сучасних технологій зберігання та продажу товарів.

3. Тенденції розвитку сучасних торговельних систем та мереж

Структурні перетворення роздрібної торгівлі в Україні здійснюються, у першу чергу, за рахунок розбудови сучасних крупноформатних магазинів, частина яких об'єднана в потужні торговельні системи та мережі ("Білла", "Велика кишеня", "Сільпо", "Фуршет", "МЕТРО" та інші). На початок 2010 р. налічувалось 754 універсами та супермаркети і 56 гіпермаркетів, в яких споживач може придбати якісний сертифікований товар. В 2011 році в українській роздрібній торгівлі продовжувалася тенденція зростання сучасних торгових форматів та експансія столичних ритейлерів в регіони. За даними Рейтингу "Топ 100" [17], найбільше зростання було зафіксовано в таких форматах, як гіпермаркет, супермаркет та cash&саггу. Порівняно з 2012 роком зростання сучасних типів торгових підприємств склало 21%. Окрім названих вище торгових мереж, посили свої позиції окремі регіональні оператори (АТБ-маркет, ПАККО, "Інтер-маркет"). В цілому в першій десятці за основними економічними показниками в 2013 році опинилися наступні роздрібні торговельні підприємства: МЕТРО Кеш енд Кері Україна, АТБ-маркет, Квіза-Трейд, Торговий Дім "Амстор", Фуршет, Торгова компанія "Інтермаркет", Фоззі-Груп, БІЛЛА-Україна, Еко, Таврія-В.

Експерти зазначають, що високий рівень рентабельності (близько 30-40%) і швидкі терміни окупності торгових проектів в Україні (2,5-4 роки) порівняно з іншими європейськими країнами представляють велику зацікавленість для міжнародних операторів. Проте, більшість їхніх планів нереалізовано через певні складнощі при входженні на ринок і високими ризиками ведення бізнесу в Україні. Окрім того, серед факторів, що впливали на процеси зарубіжної експансії слід назвати й такі: недосконалість законодавчої бази; корупція; труднощі з отриманням земельної ділянки; незбалансова та не прогнозована податкова політика.

Слід зазначити, що не дивлячись на скорочення підприємств роздрібної торгівлі через їх укрупнення і вдосконалення форм торгівлі на інноваційній основі, товарообіг має тенденцію до зростання.

Збільшення грошових доходів населення та відповідне розширення купівельної спроможності сприятливо вплинуло на розвиток внутрішньої торгівлі: у 2013 р. обсяг роздрібного товарообігу підприємств (юридичних осіб), які здійснюють діяльність в роздрібній торгівлі та ресторанному господарстві, зріс порівняно з 2012 р. на 23%. Середньомісячний товарооборот на душу населення в цілому по Україні у 2013р. становив 162 грн. (проти 115 грн. у 2012 році). У товарній структурі роздрібного товарообігу підприємств (юридичних осіб), які здійснюють діяльність з роздрібної торгівлі та ресторанного господарства, збільшується частка непродовольчих товарів (з 55,3% за 9 місяців 2012 р. до 57% за 9 місяців 2013 р.), що свідчить про підвищення життєвого рівня населення. Із загального обсягу продажу товарів, що реалізуються через торгові підприємства, майже три чверті - 72,5% припадає на продукцію українських товаровиробників, у тому числі продовольчих товарів - 91%, непродовольчих - 60,1%. У задоволенні потреб населення у товарах значне місце належить як організованим, так і неформальним ринкам. І хоча частка неформальних ринків у структурі обороту роздрібної торгівлі поступово зменшується, вона ще залишається вагомою і у 2013 р. становила 23,9%. Лише за рахунок організованих ринків формувалось 19,3% загального обсягу продажу споживчих товарів. В обороті цих ринків майже третину обсягів становив продаж сільськогосподарських продуктів (який разом з тим порівняно з 2012 р. зменшився на 4,9%).

Спотерігаються деякі тенденції в роздрібній торгівлі, пов'язані з маркетинговими рішеннями, які можна згрупувати за наступними напрямами:

- торгівля як передова галузь упровадження маркетингу в економіці;

- кардинальна зміна взаємин виробників і підприємств торгівлі;

- посилення орієнтації підприємств торгівлі на задоволення потреб споживачів, що визначає стратегію діяльності. Колишній принцип роботи торговельних підприємств "купити дешево, продати дорого" перестав бути основним;

- деякі тактичні рішення, викликані змінами місця покупця в сфері торговельних послуг.

Торгівля знаходиться на передовому рубежі практичного впровадження маркетингу. Переваги торговельних підприємств - у можливості малозатратних і більш оперативних, чим у виробника рішень. Об'єктивно в торгівлі вище можливості пристосуватися до ринку. Крім використання чужого досвіду підприємства намагаються створювати свої унікальні підходи. На жаль, поки ще багато магазинів використовують маркетингові технології на інтуїтивному рівні. Проте настає пора професійного підходу до маркетингу.

Стимулом бурхливого розвитку торговельних підприємств послужив і ріст конкуренції. Динаміка розвитку підприємств торгівлі носить стрімкий характер, тому не залишається часу на поступову еволюцію старих форм торгівлі в більш сучасні і необхідно швидко реагувати на ситуацію, що змінюється. Як вже зазначалося, на вітчизняний ринок входять великі іноземні компанії. Україна представляє безсумнівний інтерес для західних торговельних гігантів. Їхня перевага перед українськими торговельними підприємствами полягає в тому, що вони володіють не тільки передовими технологіями, але й мають доступ до великих інвестицій. За рахунок кращої організації праці вони можуть пропонувати товари по більш низьких цінах.

Відомі гіганти роздрібної торгівлі ефективно працюють у різних країнах. Великі західні транснаціональні концерни (наприклад, "Wal-Магt", "АLDІ", "Саггеfour") разом контролюють, у залежності від країни, від 60 до 90% обсягу роздрібної торгівлі.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.