Боргова безпека: методологія оцінки та механізми забезпечення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра фінансів та економіки природокористування

Спеціальність 8.18010014 «УФЕБ»

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Організація та управління системою фінансово-економічної безпеки підприємств»

На тему:

Боргова безпека: методологія оцінки та механізми забезпечення

Студентки 5 курсу 51м групи

Лєщук Аліни Василівни

Керівник: Кондрацька Н.М.

м. Рівне - 2013 рік



ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. Теоретичні основи боргової безпеки

1.1 Державний борг як основа боргової безпеки держави

1.2 Поняття боргової безпеки держави та система її індикаторів

Розділ 2. Аналіз боргової безпеки України

2.1 Аналіз стану боргової безпеки України

2.2 Боргова безпека України в контексті світової фінансової кризи

Розділ 3. Шляхи підвищення рівня боргової безпеки України

3.1 Роль боргової безпеки для забезпечення фінансової безпеки України

3.2 Проблеми обслуговування державного боргу України

3.3 Основні заходи підвищення рівня боргової безпеки України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Боргова безпека підприємства є однією з найважливіших складових фінансової безпеки, проблема якої стала найбільш актуальною в період світової фінансової кризи 2008-2010 рр. За цих обставин невідкладним стає питання щодо систематизації підходів до оцінки боргової безпеки України та законодавчого визначення поняття боргової безпеки і її складових, які на сучасному етапі невирішені. Це, в свою чергу, породжує небезпеку повторення негативного досвіду державних запозичень початку 90-х років. Виходячи з цього, актуальним стає питання оптимізації стратегії боргової політики держави, що призведе до збільшення рівня її боргової безпеки. Гострим є також питання щодо показників, розроблених для оцінки боргової безпеки, які на сьогодні не згруповані у єдину систему та не мають узгоджених граничних значень. До того ж остання оцінка стану боргової безпеки України була проведена у роботах провідних спеціалістів до світової фінансової кризи 2008-2010 рр., яка могла суттєво вплинути на рівень боргової безпеки країни. Проблемою є також те, що ті індикатори та їх порогові значення, які підходять для найбільш точної оцінки боргової безпеки однієї групи країн, можуть зовсім не підійти іншій. Відштовхуючись від цього, здійснено спробу систематизувати світові й вітчизняні підходи до оцінки боргової безпеки України та здійснено її оцінку на сьогоднішньому етапі розвитку країни.

Об'єктом дослідження даної роботи є стан боргової безпеки України. Предмет дослідження - індикатори та показники стану боргової безпеки держави.

Мета дослідження полягає у визначенні шляхів підвищення рівня боргової безпеки України на основі вивчення теоретичних та оцінки практичних аспектів досліджуваної проблематики. Завданням роботи є оцінка боргової безпеки держави як однієї із найважливіших складових фінансової безпеки, вивчення і систематизація підходів до визначення та аналізу боргової безпеки та її складових як джерел загроз фінансовій безпеці країни, висвітлення основних сучасних проблем боргової безпеки держави на основі аналізу діючого законодавства та праць дослідників, систематизація підходів до оцінки боргової безпеки держави, розробка практичних рекомендацій для мінімізації негативних наслідків державних зобов`язань.

Державний кредит в нинішніх умовах господарювання постає одним з найважливіших елементів фінансової системи, інструментом у механізмі макроекономічного регулювання та реалізації економічної стратегії розвитку держави. Проте активне використання даного інструмента призводить до збільшення обсягів державного боргу, що може стати реальною загрозою борговій безпеці України. Значна державна заборгованість може призвести до втрати стратегічних об'єктів економіки та поглиблення економічної кризи в Україні.

Проблеми боргової безпеки широко розглядаються як зарубіжними, так і вітчизняними вченими. Необхідність подальших наукових досліджень у даному напрямку зумовлена динамічністю показників боргової безпеки, необхідністю доповнення цих показників інтегральним показником боргової безпеки, а також пошуком напрямків підвищення рівня боргової безпеки України.



Розділ 1. Теоретичні основи боргової безпеки

1.1 Державний борг як основа боргової безпеки держави

Державний борг - це сума дефіцитів державного бюджету за мінусом бюджетних надлишків; нагромаджена урядом сума запозичень для фінансування бюджетного дефіциту.

Державний борг виникає через брак у державі коштів, необхідних для виконання її функцій, тому держава змушена мобілізувати додаткові кошти для покриття своїх видатків. Між бюджетним дефіцитом і державним боргом існує пряма залежність. Державні позики - головне економічно виправдане джерело покриття бюджетних дефіцитів. Залежно від суб'єктів кредитних відносин розрізняють:

- внутрішній державний борг - це боргові зобов'язання уряду у формі кредитів, отриманих урядом, державних займів, здійснюваних за допомогою випуску цінних паперів від імені уряду і за його дорученням.

- зовнішній державний борг - борг фізичним, юридичним особам за кордоном та іноземним державам.

Внутрішній борг - це борг уряду країни своїм громадянам. Це ситуація, коли всі "винні самі собі". Коли борг не дуже великий, він не справляє відчутного негативного впливу на економіку, оскільки не супроводжується вивезенням за кордон матеріальних цінностей.

Зовнішній борг лягає тягарем на країну, оскільки вона змушена віддавати товари й послуги в рахунок оплати відсотків і погашення боргу. Крім цього, нерідко іноземні країни надають кредити за умови внесення певних корективів у його економічну політику.

Якщо в країни дуже великий зовнішній або внутрішній державний борг, то їй може бути оголошений дефолт.

Дефолт - визнання країни неплатоспроможною.

У разі бюджетного профіциту державний борг може частково погашатися. Витрати на погашення боргу збільшуються із зростанням ставок відсотка.

Залежно від структури боргових зобов'язань виділяють:

- монетаризований державний борг - складається з боргів, опосередкованих кредитними стосунками держави з банками;

- немонетаризований державний борг - включає в себе заборгованість держави за держзамовленнями, надання послуг державним установам, заборгованості з виплат заробітної плати бюджетному сектору, а також з виплат соціальних трансфертів.

Уряди країн здійснюють політику щодо управління державним боргом, яка загалом має такі стадії:

- залучення фінансування;

- його розміщення (використання);

- погашення боргу.

Відповідно, система управління державною заборгованістю країни означає управління всіма стадіями і охоплює:

- аналіз кредитоспроможності - можливості країни позичати кошти;

- оцінку платоспроможності - здатності обслуговувати борг;

- контроль рівня заборгованості;

- контроль за складом зовнішнього та внутрішнього боргу.

З цією метою використовуються показники заборгованості - індекси заборгованості, які вимірюють різні складові державного боргу (насамперед, зовнішнього).

Так, до стандартних показників зовнішньої заборгованості належать:

- відношення розміру боргу (сплаченого або несплаченого) до експорту та до ВВП;

- відношення загальної суми платежів з обслуговування боргу до експорту та державних доходів;

- коефіцієнт обслуговування боргу (співвідношення між сумою виплат по обслуговуванню боргу і величиною експорту товарів та послуг).

Ефективність управління державним боргом значною мірою визначається іншими видами економічної політики. Прибуток на інвестований капітал, а отже, й розмір позик безпосередньо залежать від торговельної політики, політики валютних курсів, цінової політики, а також від грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики. У свою чергу, рівень зовнішньої заборгованості та умови надання зовнішнього боргу значною мірою визначають характер економічної політики в країні.

Боргова криза - це криза зовнішньої заборгованості, яка проявляється в неспроможності країни-боржника обслуговувати зовнішню заборгованість у повному обсязі, зокрема здійснювати виплати з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових угод. Неплатоспроможність країн-боржників спричинює падіння платоспроможності фінансових інститутів країн-кредиторів. Вихід з боргової кризи передбачає стабілізацію розмірів та зміну структури заборгованості, відстрочку сплати боргу або перегляд інших умов його повернення.

Традиційним методом зменшення боргу є його реструктуризація. При реструктуризації боргу умови його обслуговування переглядаються. Найпоширенішою є реструктуризація офіційного боргу, яка відбувається в рамках домовленостей "Паризького клубу".

За умовами "Паризького клубу" офіційні кредитори надають такі види допомоги:

- часткове анулювання боргу;

- продовження термінів дії боргових зобов'язань;

- зниження відсотків на обслуговування боргу.

Загальноприйнятним методом скорочення зовнішнього боргу є конверсія боргу (борговий своп), яка може набирати таких форм:

- викуп боргу - надання країні-боржникові можливості викупити власні боргові зобов'язання на вторинному ринку боргів;

- капіталізація боргу, тобто обмін зовнішнього боргу на власність (акціонерний капітал) зі знижкою. При цьому реалізується можливість обмінювати боргові зобов'язання даної країни на акції її корпорацій. Іноземні небанківські організації отримують можливість купувати ці боргові зобов'язання зі знижкою для фінансування прямих інвестицій чи купівлі вітчизняних фінансових активів;

- конверсія "борг-борг", тобто заміна існуючих боргових зобов'язань новими борговими зобов'язаннями.

Капіталізація боргу і заміна існуючих боргових зобов'язань новими є інструментами оптимізації структури зовнішньої заборгованості держави. Вибір кожного конкретного методу управління державним боргом залежить від економічної кон'юнктури в країні.

1.2 Поняття боргової безпеки держави та система її індикаторів

Перевищення певного гранично допустимого обсягу державного боргу може спричинити проблеми спроможності країни виконувати свої платіжні зобов'язання повною мірою. Вивчення вітчизняними вченими питання впливу державного боргу на економіку знайшло своє вираження в аспекті поняття боргової безпеки.

У широкому розумінні під борговою безпекою держави розуміють певний рівень внутрішньої і зовнішньої державної заборгованості з урахуванням вартості обслуговування та ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень й оптимального співвідношення між ними, достатній для вирішення нагальних соціально-економічних потреб, що не загрожує втраті суверенітету та руйнуванню вітчизняної фінансової системи. У вузькому розумінні боргову безпеку держави можна визначити як оптимальне співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями з урахуванням сумарної величини державного боргу та вартості обслуговування його складових.

На рівень боргової безпеки впливають такі чинники:

- ступінь інформаційного та нормативно-правового забезпечення боргової політики держави;

- стратегія боргової політики держави;

- структура державного боргу;

- рівень соціально-економічного розвитку;

- напрямок політичного та економічного курсу держави;

- «борговий досвід» держави тощо.

Звісно, вплив всіх факторів кількісно оцінити складно, особливо якісних, тому для аналізу стану державного боргу та боргової залежності країни використовується система певних індикаторів.

Якісною характеристикою боргової безпеки держави є визначення боргового навантаження і рівня платоспроможності. Для оцінки цих параметрів світова практика використовує близько двох десятків показників-індикаторів і ще більшу кількість їх граничних (порогових) значень. Така широка гама індикаторів та їх граничних значень зумовлена різноманітністю методик, що застосовуються для їх розрахунку, а також специфікою розрахунку та застосуванням певних макроекономічних показників кожною окремою державою, родом заборгованості (державна, приватна, гарантована державою) і джерелами її погашення.

При управлінні держаним боргом важливе значення має розрахунок коефіцієнтів платоспроможності держави та її ліквідної позиції. У міжнародній практиці з цією метою використовують різноманітні показники. Зокрема, для аналізу боргової безпеки держави Світовий банк пропонує використовувати Мінімальну стандартну модель, де визначено основні боргові індикатори. Також відома модель показників боргової безпеки, розроблена фахівцями МВФ.

Боргова безпека країни є досить складним та суперечливим явищем. Чинники законодавством України на сьогодні не визначено єдиної системи індикаторів боргової безпеки. Також немає єдиного підходу до оцінки боргової безпеки і в працях дослідників. Рекомендовані граничні значення та нормативи цих індикаторів різняться як на світовому, так і на рівні України.

Зокрема, у проекті Закону України «Про державний борг України» зазначено, що Міністерство фінансів України визначає та оприлюднює методологію розрахунків показників боргового навантаження, яке, у свою чергу, пропонує наступні показники для оцінки рівня фінансової безпеки:

- співвідношення обсягу державного боргу до ВВП (критичний рівень - 60%);

- співвідношення обсягу державного боргу до доходів державного бюджету України (критичний рівень - 300%);

- співвідношення платежів за державним боргом до ВВП (критичний рівень - 7 %);

- співвідношення планових платежів з обслуговування державного боргу до експорту товарів і послуг (критичний рівень - 20-25%);

- співвідношення платежів за державним боргом до доходів Державного бюджету України (критичний рівень - 45%);

- співвідношення дисконтної вартості боргу до експорту - довгострокова платоспроможність (критичний рівень - 200-250%);

- співвідношення запланованих платежів з обслуговування боргу до суми бюджетних доходів - навантаження на бюджет (критичний рівень - 25-30%).

В Україні вже зроблено перший крок до систематизації різних підходів на державному рівні. Так, у 2007 році наказом Міністерства економіки України була затверджена Методика розрахунку рівня економічної безпеки України.

Запропонована методика передбачає оцінку стану складових економічної безпеки, в тому числі й боргової безпеки України на основі відповідних показників. Вітчизняна методика базується на комплексному аналізі індикаторів економічної безпеки для її інтегральної оцінки. За допомогою методики можливо також визначити рівень складових економічної безпеки, зокрема боргової безпеки держави. Для оцінки останньої у методиці передбачено 9 індикаторів (табл. 1.1).

На думку науковців, перелік індикаторів стану боргової безпеки держави, передбачений у методиці розрахунків рівня економічної безпеки України, не є достатнім для всебічного аналізу стану боргової безпеки. Оскільки, відповідно до вітчизняного законодавства, боргова безпека держави - це такий рівень внутрішньої і зовнішньої заборгованості з урахуванням вартості її обслуговування та ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень й оптимального співвідношення між ними, достатній для вирішення нагальних соціально-економічних потреб, що не загрожує втратою суверенітету та руйнуванням вітчизняної фінансової системи, то, крім індикаторі платоспроможності та ліквідності, які знайшли своє відображення у методиці, слід також передбачити й індикатори ефективності розміщення позик.

Таблиця 1.1

Індикатори економічної безпеки Міністерства економіки України Наказ Міністерства економіки України «Про затвердження Методики розрахунку рівня економічної безпеки України»

№ з/п	Показник	Нормативне значення
1.	Відношення загального обсягу зовнішнього боргу до ВВП	? 25 %
2.	Рівень зовнішньої заборгованості на 1 особу	? 200 дол. США
3.	Відношення державного зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг	? 70 %
4.	Відношення сукупних платежів з обслуговування зовнішнього боргу до доходів державного бюджету	? 20 %
5.	Відношення відсоткових платежів з обслуговування зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг	? 12 %
6.	Відношення обсягу сукупних платежів з обслуговування зовнішнього боргу до доходу державного бюджету, %	? 20 %
7.	Відношення обсягу внутрішнього боргу до ВВП, %	? 30 %
8.	Відношення обсягу сукупних платежів з обслуговування внутрішнього боргу до доходів державного бюджету, %	? 25 %
9.	Відношення заборгованості уряду за державними цінними паперами до ВВП, %	? 30 %

Безперечно, питання доцільності залучення кредитних ресурсів державою для покриття бюджетного дефіциту чи реалізації певних державних програм лежить у площині ефективності розміщення та використання позик. І хоча, на перший погляд, державний борг не загрожує економічній безпеці до тих пір, поки держава спроможна обслуговувати його, проблеми боргової безпеки варто вирішувати на початкових етапах їх виникнення.

В основному, методики оцінки боргової безпеки, які використовуються міжнародними фінансово-кредитними установами, зокрема Модель Міжнародного валютного фонду (2003 р.) та Мінімальна стандартна модель Світового банку для оцінки боргової безпеки держави, не передбачають показників ефективності розміщення позик. На думку вчених, саме тому в окремих випадках зазначені методики не спрацьовують, про що зазначено, наприклад, С. Солодовніковим: «Австралія у 30-их роках та Бразилія в 70-х роках XX ст. успішно вирішували проблеми обслуговування зовнішнього боргу, не дивлячись на те, що коефіцієнт обслуговування боргу у них помітно перевищував 20%, і навпаки, Індонезія в кінці 60-х років XX ст. та Заїр у 1975 р. змирилися з банкрутством, хоча їх коефіцієнт обслуговування боргу не перевищував відповідно 10% і 12%» Солодовников С.И. Проблемы внешней задолженности развивающихся стран [Текст] / С.И. Солодовников. - М.:Наука, 1986. - 189 с.. Пропозиції щодо доповнення моделей оцінки боргової безпеки відповідними індикаторами висуваються зарубіжними та вітчизняними науковцями. Зокрема, О. Царук пропонує, окрім показників ліквідності та платоспроможності, використовувати для оцінки боргової безпеки ще й показники соціально-економічного та інвестиційно- інноваційного розвитку.

Показники ефективності розміщення залучених державою позик перш за все, повинні відображати напрямки розміщення. Передусім, у цьому контексті розрізняють два основних напрямки: інвестиційний, коли позики виступають джерелом фінансування інвестиційних проектів і використовуються на розвиток національного виробництва, та бюджетний, при якому залучені ресурси спрямовуються на поточне споживання шляхом фінансування поточних бюджетних витрат, у тому числі на покриття дефіциту бюджету. Очевидно, що інвестиційне розміщення позик є більш ефективним. Таким чином, важливим показником ефективності розміщення залучених державою позик є відношення капітальних видатків державного бюджету до обсягу річних запозичень.

Більш реальним показником, котрий відображає частку позичених державою фінансових ресурсів, що мають інвестиційне спрямування, є відношення обсягу кредитних ресурсів, вкладених в інвестиційні проекти, до обсягу річних державних запозичень. Проте на практиці існують труднощі визначення такого індикатора, оскільки відсутня необхідна статистична інформація щодо обсягу кредитних ресурсів, залучених державою, які мають інвестиційне спрямування. Часто державні позики не мають чіткого цільового призначення. Наприклад, кошти, які спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту, надходять загалом до бюджету (у «загальний котел»), тому неможливо чітко визначити у подальшому за рахунок позикових чи непозикових джерел здійснюються ті чи інші видатки бюджету.

Враховуючи вищезазначене, доцільно посилити контроль за ефективністю використання державних позик. Тому на рівні держави варто вести статистику щодо напрямків розміщення кредитних ресурсів. Ту ж їх частку, що спрямовується загалом до бюджету, вважати такою, що спрямовується на поточне споживання.

З метою більш детального аналізу ефективності розміщення кредитних ресурсів варто також застосовувати результативні показники, які б відображали прибутковість та рентабельність відповідних інвестиційних програм, що фінансуються за рахунок залучених державою позик.

Аналіз зовнішньої заборгованості суверенних боржників з позицій фінансової безпеки держави потребує ґрунтовного вивчення як можливих механізмів скорочення заборгованості, так і оцінки платоспроможності держави. Для цього у світі розробляються методологічні підходи та використовуються різні методики розрахунку економічно безпечного рівня зовнішнього боргу, розраховуються порогові значення основних індикаторів, що характеризують, з одного боку, рівень платоспроможності держави і впливають на її кредитний рейтинг на зовнішньому ринку, а з іншого - відображають стан боргової безпеки країни, як одного із найвпливовіших факторів фінансової стабільності. При цьому платоспроможність держави та її кредитний рейтинг виступають свого роду індикаторами довіри кредиторів до держави, визначаючи рівень суверенного ризику як для кредитора, так і для боржника.

Боргову безпеку держави, як елемент національних інтересів, доцільно розглядати з позицій комплексного підходу, як підсистему у складній, багаторівневій системі фінансово економічної безпеки держави. Враховуючи альтернативні погляди на цю проблему, під борговою безпекою держави слід розуміти певний критичний рівень державної заборгованості, який дозволяє зберегти стійкість фінансової системи країни до внутрішніх і зовнішніх загроз, забезпечити певний рівень відносної незалежності держави, зберігаючи при цьому економічну можливість країни здійснювати виплати на погашення основної суми і відсотків (відповідно до зафіксованого у кредитному контракті графіку платежів), підтримуючи належний рівень платоспроможності та кредитного рейтингу. Тобто, виконання умов боргової безпеки спрямовується на задоволення економічних потреб держави у фінансових ресурсах із врахуванням того, що перевищення цього критичного рівня може призвести до незворотних процесів щодо можливостей повернення боргів, їхнього обслуговування, до так званої боргової кризи або кризи ліквідності, чи одновекторної фінансової, економічної і навіть політичної залежності від кредиторів.

Оцінюючи рівень боргового тягаря в державі, доцільно, з точки зору методології, чітко розмежовувати два поняття:

- платоспроможність у широкому розумінні (або загальна платоспроможність);

- платоспроможність у вузькому розумінні (або стан ліквідності).

Перший термін, згідно загальноприйнятої у світі концепції, означає здатність країни боржника залучати іноземні позичкові ресурси і обслуговувати свій зовнішній борг, не порушуючи при цьому нормальний хід відтворювального процесу, і передбачає підтримку певних стабільних темпів економічного зростання. Для характеристики загальної платоспроможності країн в міжнародній практиці використовуються ті показники, які порівнюють обсяг зовнішнього боргу з основними параметрами відтворювального процесу (динаміка ВВП, норма нагромаджень, капіталовіддача та інші). Трактування платоспроможності у вузькому розумінні, як стану ліквідності, передбачає наявність у країни в даний момент чи період часу певної суми міжнародних платіжних засобів, достатньої для погашення поточних боргових зобов'язань. Оцінка ліквідності, таким чином, базується на порівнянні розмірів поточних (прогнозованих) платежів за зовнішнім боргом з наявними (прогнозованими) обсягами ліквідних ресурсів (експортна виручка, золотовалютні резерви, резервна позиція в МВФ, та інші). Отже, зміст двох категорій - загальної платоспроможності і ліквідності - досить відмінний. Відповідно, боргова криза як криза загальної платоспроможності відрізняється від кризи ліквідності, оскільки остання може бути як симптомом першої, так і виникнути самостійно.

державний борговий фінансовий безпека



Розділ 2. Аналіз боргової безпеки України

2.1 Аналіз стану боргової безпеки України

На основі аналізу різних підходів до оцінки боргової безпеки держави нами запропоновано систему основних індикаторів та їх граничні значення, а також за допомогою цих показників досліджено сучасний стан боргової безпеки України. (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Аналіз сучасного стану боргової безпеки України (на 01.01.2012) Побудовано на основі даних Міністерства фінансів України та Державної служби статистики України

№ з/п	Індикатори боргової безпеки	Нормативне значення	Фактичне значення	Запас фінансової міцності, в.п.
		У світовій практиці	В Україні
1.	Відношення загального обсягу державного боргу до ВВП, %	50-60%	? 60	41,54	+18,46
2.	Відношення обсягу державного зовнішнього боргу до ВВП, %	-	? 25	17,19	+7,81
3.	Рівень зовнішньої заборгованості на одну особу, дол. США	? 200	? 200	534,9	-334,93
4.	Відношення державного зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг, %	? 165	? 70	35,81	+34,19
5.	Відношення відсоткових платежів з обслуговування зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг, %	-	? 12	8,54	+3,46
6.	Відношення обсягу сукупних платежів з обслуговування зовнішнього боргу до доходів державного бюджету, %	? 20-25%	? 20	1,17	+18,83
7.	Відношення обсягу внутрішнього боргу до ВВП, %	-	? 30	14,18	+15,82
8.	Відношення обсягу сукупних платежів з обслуговування внутрішнього боргу до доходів державного бюджету, %	-	? 25	2,73	+22,27
9.	Відношення заборгованості уряду за державними ЦП до ВВП, %	-	? 30	13,9	+16,1
10.	Відношення валового зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг,%	200-250	165	54,77	+110,2
11.	Відношення сукупних платежів з погашення і обслуговування зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг	20-25	18	21,38	+3,62
12.	Рівень зовнішнього державного боргу в доходах державного бюджету	300	-	49,13	+250,9
13.	Міжнародні резерви до короткострокового боргу (показник А. Грінспена)	? 100	? 100	67	-33
14.	Відношення міжнародних резервів до сукупних платежів з погашення і обслуговування зовнішнього боргу (правило Гвідотті)	-	? 100*	240,9	+140,9
15.	Відношення міжнародних резервів до імпорту товарів і послуг (місяців)	-	? 3*	5,12	+2,12
16.	Відношення короткострокового боргу до валового зовнішнього боргу	-	? 50*	140,4	-90,38
17.	Відношення боргу міжнародним організаціям до валового зовнішнього боргу	-	? 50*	38,18	+11,82
18.	Відношення короткострокового боргу до загальної величини боргу	-	? 25*	88,82	-63,82
19.	Частка боргу номінованого в іноземній валюті у загальній величині боргу	-	? 30*	64	-34

Аналіз даних таблиці 2.1. свідчить про те, що більшість (14 із 19) фактичних значень індикаторів стану боргової безпеки України за 2011 р. не перевищували порогових значень (кількісних величин, порушення яких викликає несприятливі тенденції в економіці). Виняток становлять такі показники:

1. Рівень зовнішньої заборгованості на одну особу. За даним індикатором передбачено порогове значення у 200 дол. США. Фактичний показник у 2011 р. становив 534,93 дол. США. З метою уникнення загрози, що виявлена за допомогою індикатора рівня зовнішньої заборгованості на одну особу, необхідно проводити політику оптимізації структури державного боргу України у напрямку зменшення частки його зовнішньої складової з одночасним утриманням загального обсягу державного боргу в межах, що не загрожують борговій безпеці держави.

2. Відношення міжнародних резервів до короткострокового боргу. При рекомендованому нормативному значенні цього показника не менш ніж 100%, фактичне значення складає 67%. Це означає, що на теперішній момент Україна не має змоги використовувати свої міжнародні резерви для погашення короткострокового боргу.

3. Відношення короткострокового боргу до валового зовнішнього боргу (140,38%) та до загальної величини боргу (88,82%) значно перевищує граничні значення для даних показників (50% та 25% відповідно), що вказує на диспропорції у структурі державного боргу України та надвелику частину у ній короткострокового боргу та довгострокових зобов'язань, що підлягали погашенню протягом 2011 року.

4. Частка боргу номінованого в іноземній валюті у загальній величині боргу в 2011 році склала 64% при нормативному значенні цього показника у 30%. Відхилення від норми вказує на низький розвиток ринку цінних паперів в Україні та недовіру з боку населення при розміщенні своїх коштів через ОВДП.

Проведений аналіз з використанням відповідних індикаторів свідчить про задовільний стан боргової безпеки України на сучасному етапі. Загалом в умовах глобалізації світової економіки зовнішня заборгованість стає визначальною детермінантою боргової безпеки України.

Урядом України ведеться виважена й обережна боргова політика, оскільки, як зазначалося раніше, більшість показників, пов`язаних із державним та гарантованим державою боргом, відповідають діючим нормам та граничним значенням. Для того, щоб підвищити боргову безпеку, необхідно збільшити експорт товарів і послуг та удосконалити державну боргову політику щодо зовнішніх запозичень.

Водночас, рівень відношення загального зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг в Україні, який перебуває у нормі згідно зі світовими рекомендаціями, свідчить про надвелику зовнішню заборгованість приватного та фінансового секторів, що підривають платоспроможність недержавного сектору економіки, який при масовому пред'явленні вимог кредиторів не зможуть відповісти за своїми зобов`язаннями, а це у, свою чергу, підірве довіру непривабливість вітчизняного капіталу через його високу ціну, яку значною мірою визначає рівень інфляції, який в Україні сьогодні надвисокий.

Таким чином, для всебічного аналізу стану боргової безпеки держави недостатньо використовувати лише індикатори платоспроможності та ліквідності. Потрібно передбачити також показники ефективності розміщення позик, зокрема відношення капітальних видатків державного бюджету до обсягу річних запозичень та відношення обсягу кредитних ресурсів, вкладених в інвестиційні проекти, до обсягу річних державних запозичень. Показники ефективності розміщення державних позик дозволять виявити та оцінити загрози борговій безпеці на етапі їх виникнення, що дозволить успішно попередити їх диверсифікацію.

Зазначимо фактори, які можуть мати позитивний вплив на економіку країни внаслідок зростання державного боргу: прискорення темпів економічного зростання; можливість здійснення масштабних капіталовкладень і реалізації довгострокових програм розвитку; кошти залучаються під значно менший відсоток і строки їх залучення носять довгостроковий характер у порівнянні з можливостями вітчизняної системи; позики, залучені суб'єктами господарювання, як правило, мають інвестиційне спрямування; реалізація програм довгострокового кредитування банками фізичних і юридичних осіб тощо.

Серед негативних явищ, пов'язаних із збільшенням державного боргу, слід назвати наступні: вразливість вітчизняної фінансової системи від кон'юнктури світової фінансової системи; нестабільність валютних курсів, яка може вплинути на можливості виконання зобов'язань у визначені строки; невідповідність валюти запозичень і валюти основної частини активів суб'єкта господарювання; розриви у строках між залученими коштами на зовнішніх ринках і строками надходжень коштів від реалізації інвестиційних проектів, кредитування банками суб'єктів господарювання; неможливість виконати зобов'язання при ускладненнях з доступом до джерел іноземної валюти; низька ліквідність світових фінансових ринків може знизити можливості щодо реструктуризації заборгованості.

Очевидним є те, що і плюси, і мінуси зростання зовнішнього боргу є достатньо вагомими. Тому державі необхідно мати в арсеналі ряд інструментів, які дозволять проводити ефективний вплив на державний борг. Вочевидь, практика останніх років довела, що чітко сформульованої політики управління державним боргом в державі не існує, або, можна говорити, що вона недостатньо ефективна, реагує із запізненнями і не дозволяє оперативно втручатись у вирішення найбільш актуальних проблем, які виникають у фінансовій системі. На думку багатьох дослідників, це мають бути заходи як прямого, так і опосередкованого впливу. Хоча перевагу слід віддавати сааме непрямим методам, адже «прямий контроль за потоками капіталів спонукає економічних агентів до пошуку ренти та ізолює внутрішній ринок капіталів».

Питання управління боргом повинно виноситися на державний рівень, тому що досягнення боргом певних критичних меж є реальною загрозою фінансовій безпеці держави, яка може проявлятись в обмеженні державного суверенітету. Вважається, що державний борг, який перевищує 50% ВВП, а витрати на його обслуговування - 30% експорту, становить загрозу країні.

На основі аналізу різних підходів до оцінки боргової безпеки держави, які використовуються у світі, хочеться доповнити індикатори економічної безпеки Міністерства економічного розвитку і торгівлі України наступними показниками:

- відношення міжнародних резервів до короткострокового боргу (показник А. Грінспена);

- відношення міжнародних резервів до валового зовнішнього боргу;

- відношення міжнародних резервів до імпорту товарів і послуг;

- відношення короткострокового боргу до валового зовнішнього боргу;

- відношення боргу міжнародним організаціям до валового зовнішнього боргу;

- відношення короткострокового боргу до загальної величини боргу;

- частка боргу номінованого в іноземній валюті у загальній величині боргу.

Для уникнення піків платежів за державним боргом та оптимізації його структури пропонуємо проведення наступних заходів:

- здійснення коригування боргових зобов'язань за строками користування залежно від етапу економічного розвитку;

- забезпечити єдність планування та обліку всіх операцій для залучення, погашення та обслуговування зовнішніх державних запозичень;

- планувати випуск боргових зобов'язань, враховуючи сезонний фактор наповнення бюджету;

- забезпечити максимальну прозорість та узгодження стратегії регулювання на всіх стадіях здійснення запозичень - від розгляду доцільності до остаточного погашення позик;

- встановити граничний розмір дефіциту Державного бюджету на рівні, що не перевищує 3 % ВВП;

- посилити роль внутрішніх ринкових позик у процесі фінансування дефіциту бюджету, запровадити ОВДП з плаваючою відсотковою ставкою, прив'язаною до темпів інфляції, перейти до випуску ощадних облігацій, які розповсюджуватимуться серед фізичних осіб;

- продовжити співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями та провадити стриману політику залучення іноземних кредитів від урядів іноземних держав;

- поповнити золотовалютні резерви до рівня, достатнього для задоволення основних потреб резидентів в іноземній валюті;

- підвищити рівень ефективності фінансового управління на підприємствах і на державному рівні, посилити контроль за цільовою спрямованістю і обґрунтованістю джерел погашення зовнішніх кредитів.

Підсумовуючи вищезазначене, слід наголосити на необхідності оптимізації державного боргу в розрізі строків погашення, валют, відсоткових ставок і приділити увагу не тільки зобов'язанням державного сектора, але й боргам інших суб'єктів.

Ефективність політики управління державним боргом повинна визначатись відсутністю суттєвого боргового навантаження на економіку країни, його поступовим зменшенням в довгостроковій перспективі.

2.2 Боргова безпека України в контексті світової фінансової кризи

У вересні 2008 року банкрутство одного з найбільших інвестиційних банків Lehman Brothers і колапс однієї з найбільших страхових компаній AIG спровокували світову фінансову кризу. Результатом стала глобальна рецесія, яка коштувала світу десятки трильйонів доларів, залишивши 30 мільйонів людей без роботи та подвоївши національний борг США. Почавшись в 90-х роках XX століття, дерегулювання та технологічний прогрес призвели до вибухового зростання складних фінансових продуктів ? деривативів. Більшість економістів стверджували, що зробили ринок більш безпечним, проте насправді він став більш нестабільним. В грудні 2000 року Конгрес США прийняв акт щодо модернізації торгівлі товарними ф'ючерсами. Написаний лобістами фінансового сектору, даний акт забороняв законодавче регулювання операцій з деривативами. У 2001 році фінансовий сектор США став потужним та концентрованим як ніколи раніше. У даній сфері економіки домінували 5 інвестиційних банків, 2 фінансових конгломерати, 3 страхових компанії та 3 рейтингових агентства. І пов'язував їх усіх сек'юритизаційний “харчовий ланцюг“, нова система, яка об'єднувала трильйони доларів інвесторів по всьому світу. У новій системі кредитори продавали заставні папери по іпотекам інвестиційним банкам, а дані банки, в свою чергу, об'єднали їх з іншими кредитами, такими як кредити на навчання, на купівлю автомобіля, заборгованості по кредитним карткам, для того, щоб створити складні фінансові інструменти під назвою “забезпечені боргові зобов'язання” (CDO). Інвестиційні банки продавали CDO інвесторам, які відтепер отримували кошти, які виплачували фізичні особи за іпотекою. Інвестиційні банки платили рейтинговим агентствам для оцінки боргових зобов'язань і більшість із них отримали високий рейтинг. Дані папери набули широкої популярності серед недержавних пенсійних фондів, які мали право купувати цінні папери лише з високою рейтинговою оцінкою. Відповідно в умовах, що склалися, кредитори припинили детальну оцінку кредитних ризиків потенційних позичальників, а інвестиційні банки, опираючись на думку рейтингових агентств, продавали CDO на мільярди доларів. З 2000 по 2004 рік кількість виданих іпотечних кредитів виросла вчетверо. На початку 2000-х років спостерігалося зростання найбільш ризикованих кредитів під загальною назвою “субстандартні” (subprime loans), що входили до CDO та продовжували отримувати високі кредитні рейтинги. З 2003 року спостерігалося суттєве підвищення цін на нерухомість з огляду на активне зростання попиту на іпотечні кредити. Все це визначило домінуючі тенденції в інших галузях народного господарства, а саме автомобілебудуванні та ринку нерухомості. В період зростаючої “бульбашки” інвестиційні банки активно викуповували кредити у комерційних банків та створювали нові боргові зобов'язання. У 2004 році голова Комісії по цінним паперам США Генрі Полсон домігся збільшення кредитного плеча для інвестиційних банків, що лише пришвидшило настання кризових явищ, оскільки останні почали йти на невиправдано великі ризики.

Іншим фактором настання кризи стала компанія AIG, що випускала особливий тип деривативів - кредитні дефолтні свопи (CDS). Дані інструменти відігравали роль страхового полісу для інвестора, який володів CDO. Інвестор платив AIG щоквартальну премію, а у випадку неможливості погашення боргового зобов'язання компанія повинна була компенсувати інвестору збитки. Але на відміну від звичайного страхування, біржові спекулянти також купували дані інструменти у AIG, для того, щоб грати проти облігацій CDO, якими вони не володіли. Оскільки деривативи CDS не регулювалися, AIG не створювала під них страхові резерви, а виплачувала багатомільйонні премії своїм співробітникам. В 2006 році банк Goldman Sachs почав не тільки продавати “токсичні” боргові зобов'язання, а й грати проти них, переконуючи своїй клієнтів вкладати у них кошти як у високоприбуткові інвестиції. Дана ситуація змінилася у 2007 році, коли попит на нерухомість знизився, а зростання дефолтів по іпотекам призвело до розорення кредиторів. Відповідно у вересні 2008 року інвестиційні банки Lehman Brothers, Merryl Lynch та Bear Sterns, а також найбільші іпотечні організації США Fenny May та Freddie Mac опинилися на грані банкрутства.

Поступово криза вийшла за межі іпотечного ринку і охопила банківський та фінансовий сектори США, а згодом і весь світовий фінансовий ринок, включаючи країни Європи та країни з ринками, що розвиваються.

З огляду на вищезазначене, основними передумовами виникнення кризи були:

- превалювання сектора фінансових послуг і збільшення їхньої маси порівняно з реальним сектором економіки;

- низький рівень відповідальності фінансового менеджменту банків та відсутність ефективного контролю в системі нагляду за банківською діяльністю;

- надмірна довіра до регулюючих органів та інвесторів до висновків рейтингових агентств;

- наявність значної асиметричності інформації;

- неадекватна система ризик менеджменту та свідомі маніпуляції топ-менеджменту.

Боргова криза, що охопила країни Європейського Союзу, здійснює значний негативний вплив на темпи розвитку національних економік та банківського сектору ЄС. Упродовж 2008-2010 років відбувся дефолт по борговим зобов'язанням у таких розвинутих європейських країнах як Греція та Ірландія, а у 2011 році за допомогою до Міжнародного валютного фонду та ЄС звернулася Португалія, якій надали пакет фінансової допомоги у розмірі 78 мільярдів євро. У січні 2012 року рейтингове агентство “Standard & Poor's” понизило рейтинги Франції та Австрії та повторно знизило рейтинги Іспанії, Італії і п'яти інших членів країн ЄС, залишивши рейтинги Фінляндії, ФРН, Люксембургу та Нідерландів на попередньому рівні.

Станом на кінець 3 кварталу 2012 року найбільший обсяг державного боргу по відношенню до ВВП мали такі країни як Греція, Італія, Португалія, Ірландія. Фінансові аналітики говорять про ймовірність погіршення боргової ситуації у Бельгії, Франції та Великобританії, значення показника “debt-to-GDP ratio” перевищує 90%.

Рис. 2.1 Відношення обсягу державного боргу країн ЄС до ВВП станом на кінець 3 кварталу 2012 року

Проте, основна проблема боргової кризи в країнах єврозони не пов'язана з великими обсягами державної заборгованості. Відношення державної заборгованості до ВВП у країнах Євросоюзу в цілому є нижчим, ніж в Англії, США або Японії. Проблема полягає в тому, що країни Євросоюзу фактично не спроможні управляти кризовою ситуацією, що може спричинити значні фінансові втрати.

Основними проблемами країн Європейського союзу, що прямо та опосередковано стали детермінантами боргової кризи, на нашу думку є наступні:

- значний рівень диспропорцій рівня економічного розвитку країн-членів ЄС;

- погіршення фінансової дисципліни та наростання спекулятивних настроїв (ринок кредитних деривативів CDO, CDS);

- “надлегкі” умови кредитування у період 2001-2008 років;

- порушення Маастрихтських фіскальних критеріїв, що поєднувалося з маскуванням рівня дефіциту бюджету та обсягів боргових зобов'язань за допомогою складних валютних та кредитних деривативів;

- негнучкість монетарної політики Європейського союзу.

Європейська боргова криза мала своїм наслідком погіршення динаміки економічного розвитку України, що спричинено наступними факторами:

- наявністю тісних зовнішньоторговельних зв'язків з країнами-членами ЄС;

- зниженням офіційного курсу євро до гривні;

- наявністю значного обсягу іноземного капіталу у банківській системі України.

Криза в Україні незважаючи на зовнішню подібність умов, не є результатом лише значного рівня боргового навантаження на економіку країни, а спричинена, насамперед, структурними диспропорціями економіки, що виявляється в недостатній розвинутості фінансових ринків, що не дозволяє залучити кошти всередині країни.

Проте з огляду на зростаючу динаміку обсягу внутрішньої та зовнішньої заборгованості України, доцільним є аналіз рівня боргової безпеки України в контексті зростання ризиків настання другої хвилі загальносвітової фінансової кризи.

З рисунку 2.2. бачимо, що протягом 2008-2012 років обсяг державного боргу України зріс на 172,17% і станом на кінець 2012 року становив 515510,56 млн. грн. Відношення сукупного обсягу державного боргу до валового внутрішнього продукту згідно із п. 2 статті 18 Бюджетного кодексу України не повинно перевищувати 60%. Протягом 2008-2012 років даний показник подвоївся і на кінець 2012 року досяг значення 38,82%. Слід зазначити, що у світовій практиці відсутні єдині підходи до оцінки рівня боргової безпеки країни. Зокрема нормативним у світовій практиці вважається рівень зовнішнього боргу, що не перевищує 60% ВВП, відповідно до методики Світового банку - 50%, О.Барановський рекомендує дотримання граничного значення у 25%, а А.Ілларіонов - до 30%.

Рис. 2.2 Динаміка складових державного боргу України та показника “debt-to-GDP-ratio” за період 31.12.2008-31.12.2012 рр.

Згідно з Наказом Міністерства економіки України від 02.03.2007р. №60 було розроблено Методику розрахунку рівня економічної безпеки України, де офіційно визначено 5 показників економічної безпеки та їх граничні значення в Україні, серед яких показники боргової безпеки:

1) відношення загального обсягу зовнішнього боргу до ВВП;

2) рівень зовнішньої заборгованості на 1 особу;

3) відношення державного зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг;

4) відношення сукупних платежів з обслуговування зовнішнього боргу до доходів державного бюджету;

5) відношення відсоткових платежів з обслуговування зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг.

Відповідно до цих показників, проаналізувавши дані станом на 31.12.2012 року, отримано наступну узагальнюючу таблицю 2.2.

Таблиця 2.2

Індикатори стану боргової безпеки України відповідно до методики Міністерства фінансів

Показник	Граничне значення	Значення на 31.12.2012 р.
Відношення загального обсягу державного боргу до ВВП, %	не більше 55	38,82
Відношення загального обсягу зовнішнього боргу до ВВП, %	не більше 25	15,73
Рівень зовнішньої заборгованості на одну особу, дол. США	не більше 200	575,50
Відношення державного зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг, %	не більше 70	31,84
Відношення відсоткових платежів з обслуговування зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг, %	не більше 12	1,68
Відношення обсягу сукупних платежів з обслуговування зовнішнього боргу до доходу державного бюджету, %	не більше 20	3,19
Відношення обсягу внутрішнього боргу до ВВП, %	не більше 30	14,33

Як можемо спостерігати, за усіма показниками окрім рівня зовнішньої заборгованості на 1 особу ($575,5), Україна перебуває нижче гранично допустимих меж, що є позитивним фактором та надає певного запасу міцності за умов погіршення макроекономічної ситуації.

Основними ризиками зростання рівня державної заборгованості у 2013 році є:

- зростання нестабільності та невизначеності глобальних економічних тенденцій та економічної динаміки, що матиме наслідком зниження попиту на продукцію вітчизняної металургійної та хімічної промисловості;

- наявність ризику девальвації національної грошової одиниці;

- очікуване погіршення динаміки надходжень Державного бюджету України разом із збільшенням податкових витрат для стимулювання ділової активності;

- зростання обсягів внутрішнього державного боргу внаслідок відстрочення чергового траншу від Міжнародного валютного фонду.



Розділ 3. Шляхи підвищення рівня боргової безпеки України

3.1 Роль боргової безпеки для забезпечення фінансової безпеки України

Питання оцінки боргової безпеки України та її впливу на фінансову безпеку на сучасному етапі не вирішені. Це породжує небезпеку повторення негативного досвіду державних запозичень початку 90-х років.

В умовах глобалізації, коли стратегією України є євроінтеграція, для закріплення позицій серед розвинених країн, Україні необхідно вирішити питання забезпечення боргової та фінансової безпеки.

Актуальним є аналіз теоретичних та практичних проблем боргової політики, визначення боргового стану країни, показників боргової безпеки країни, а також розробка заходів ефективного управління запозиченнями, що б покращило економічне становище країни та забезпечило її фінансову безпеку.

Окремі аспекти окресленої проблеми досліджувалися зарубіжними та вітчизняними науковцями, зокрема, Р. Барро, Дж. Б'юкененом, Дж. Кейнсом, О. Барановським, Т. Філоненко. Однак залишається несформованим єдиний погляд щодо впливу державних запозичень на боргову безпеку країни.

Згідно із Законом України "Про основи національної безпеки України", боргова безпека - це такий рівень внутрішньої та зовнішньої заборгованості з урахуванням вартості її обслуговування й ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень та оптимального співвідношення між ними, достатній для вирішення соціально-економічних потреб, що не загрожує втратою суверенітету і руйнуванням вітчизняної фінансової системи.

Державний борг є складовою державних фінансів; це загальна сума випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх). Державний зовнішній борг класифікується по видах кредитів (банківські і фірмові); по формах надання (валютні і товарні); в залежності від цільового використання (інвестиційні і не інвестиційні позики); за умовами надання (пільгові, за сплатою високих процентів, на компенсаційній основі); по строках повернення заборгованості; по умовах повернення боргу (одночасно, рівними чи не рівними частинами).

У практиці не має єдиного підходу щодо використання індикаторів боргової безпеки. Нормативним у світовій практиці вважається рівень зовнішнього боргу, що не перевищує 60% ВВП, відповідно до методики Світового банку - 50% від ВВП, О. Барановський рекомендує граничне значення 25%, а А. Ілларіонов - 30. Розвиток міжнародної фінансової системи характеризується значним зростанням обсягів зовнішньої державної заборгованості країн світу. Сумарна державна заборгованість країн світу досягла 68 % від світового ВВП. Самими закредитованості в сучасному світі є розвинені країни - США, Японія, Канада, держави Єврозони.

Державний борг України перевищив 50 млрд. дол., відношення загального обсягу державного боргу до ВВП - 40%. У 2012 році Україна має виплатити 53 млрд. грн. на обслуговування державного боргу. Такі показники є небезпечними для економіки. Наслідками є: зростання інфляції, випереджання цін над виплатами заробітних плат, залежність країни від кредиторів та збільшення зобов'язань України, девальвація національної валюти, значне подорожчання енергоносіїв тощо.

Необхідно у найкоротші строки розробити та затвердити стратегію боргової політики, здійснювати виплати на обслуговування державного боргу; аналізувати основні макроекономічні показниками боргової безпеки України; заохочувати інвесторів вкладати кошти у реальний сектор економіки, створити привабливі умови для ведення підприємницької діяльності (у тому числі виходу її з тіні), створити міцну правової базу для розвитку економіки; сприяти привабливості державних боргових інструментів тощо.