Особливості функціонування та соціально-економічна ефективність підприємств-природних монополістів (на матеріалах ДГТО "Південно-Західна залізниця" державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця")
Природні монополії в ринковій економіці. Специфіка функціонування природної монополії в галузі залізничного транспорту. Шляхи вирішення проблем та підвищення ефективності діяльності Південно-Західної залізниці державного підприємства "Укрзалізниця".
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 07.07.2010 |
| Размер файла | 3,2 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Будівництво і реконструкція магістральних залізничних ліній, об'єктів мобілізаційного призначення, придбання залізничного рухомого складу для перевезень пасажирів у поїздах далекого слідування та місцевого сполучення здійснюються у встановленому порядку за рахунок коштів Державного бюджету України в межах лімітів державних капітальних вкладень.
Будівництво і реконструкція (у тому числі електрифікація) залізничних ліній, вокзалів, пішохідних мостів і тунелів, пасажирських платформ та інших об'єктів залізничного транспорту, пов'язаних з обслуговуванням населення регіону, придбання електропоїздів та дизель-поїздів для приміського сполучення здійснюються за рахунок коштів залізниць із залученням коштів місцевих бюджетів, а також інших не заборонених законодавством коштів.
Будівництво і реконструкція залізничних станцій та інших об'єктів залізничного транспорту, пов'язаних з будівництвом або реконструкцією промислових підприємств, здійснюються за рахунок коштів підприємств або коштів, передбачених у Державному бюджеті України на зазначені цілі.
Для вирішення загально-галузевих проблем розвитку залізничного транспорту при Укрзалізниці створюється цільовий фонд інвестиційних ресурсів.
Розрахунки відправників і одержувачів вантажу, вантажобагажу і пошти з підприємствами залізничного транспорту загального користування за перевезення, додаткові збори за вантажні операції і користування рухомим складом, а також за штрафи, пеню, неустойки здійснюються в порядку, передбаченому Статутом залізниць України, іншими актами законодавства України та міжнародними договорами.
Підприємства залізничного транспорту загального користування мають право на заставу майна переданих їм для перевезень вантажів для забезпечення гарантії належної провізної оплати та інших платежів за перевезення в порядку, що визначає Кабінет Міністрів України.
Галузевий контроль фінансово-економічної діяльності залізниць, інших підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування здійснюється Укрзалізницею, яка подає у відповідні органи їх зведену бухгалтерську звітність.
4. Кабінет Міністрів України щорічно встановлює Укрзалізниці державне замовлення щодо перевезень пасажирів і вантажів, введення нових потужностей, модернізації технічних засобів, порядку і розмірів виділення необхідних для цих потреб коштів з Державного бюджету України.
Державна адміністрація залізничного транспорту України "Укрзалізниця" сьогодні включає [103]:
6 залізниць, що поєднують всі області України
27 дирекцій залізничних перевезень
1684 станцій
126 основних вокзалів
експлуатаційна довжина головних шляхів 22,3 тис. км
розгорнута довжина шляхів 30,3 тис. км
довжина електрифікованих шляхів 9 169 км
68 локомотивних депо
51 вагонне депо
16 вагонних пасажирських депо
43 дистанції енергопостачання
69 дистанцій сигналізацій і зв'язку
110 дистанцій шляхів
38 шляхових машинних станцій
37 дистанцій цивільних споруджень
23 дистанції вантажно-розвантажувальних робіт
інвентарний парк вантажних вагонів 174 939 од.
інвентарний парк пасажирських вагонів 8 429 од.
інвентарний парк тепловозів 2 718 од.
інвентарний парк електровозів 1 796 од.
інвентарний парк електропоїздів 1 443 од.
інвентарний парк дизель-потягів 186 од.
середньоспискова чисельність працівників основної діяльності залізних
доріг України 375,9 тис. чол.
залізнична галузь України щорічно перевозить більш 300 млн. т.
вантажів і близько 500 млн. пасажирів.
На рис.1.4 1.9 наведені основні показники діяльності “Укрзалізниці" за даними [103], [105].
Рис.1.4 Динаміка обсягів перевезень вантажів Укрзалізницею за часів СРСР та після 1991 року (тис. т)
Рис.1.5 Динаміка обсягів перевезень пасажирів Укрзалізницею за часів СРСР та після 1991 року (тис. чол)
Рис.1.6 Структура вантажів в транзитних перевезеннях Укрзалізниці через територію України у 2006 році 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006.
Рис.1.7 Частка транзитних вантажних перевезень Укрзалізниці через територію України в загальному обсязі вантажоперевезень у 2006 році
Рис.1.8 Структура транзитних перевезень Укрзалізницею вантажів через територію України у 2006 році
Рис.1.9 Структура доходів Укрзалізниці у 2006 році Висновки до І розділу
Згідно визначенням Закону України “Про природні монополії" [6] природна монополія це стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги) (далі товари).
Хоча причиною виникнення та існування природної монополії є економічна ефективність концентрації певних видів господарської діяльності, зрозуміло, що така концентрація має відбуватися не шляхом конкуренції, а за допомогою законодавчого надання виняткових прав. Конкуренція у цьому випадку була б руйнівним і економічно збитковим явищем, уникнення якого можливе шляхом законодавчого запровадження монополії у відповідних сферах господарської діяльності. Таким чином, з одного боку, причина існування природної монополії є законодавство, оскільки держава унеможливлює конкуренцію у певних сферах господарської діяльності. Однак, з іншого боку, законодавче надання виняткових прав та віднесення господарської діяльності до природної монополії стосується лише тих її видів, в яких спостерігається висока економічна ефективність концентрації виробництва. Оскільки досить велика економічна ефективність концентрації виробництва спостерігається у доволі значної частини виробництв, а необхідність надання виняткових прав, які носять назву природної монополії, декларується лише для випадків небажаності конкуренції з погляду суспільства, то причина природної монополії носить все-таки законодавчий характер.
Важливою характеристикою природних монополій є те, що вони можуть мати тимчасовий характер, оскільки певні зміни можуть призвести до зникнення об'єктивних умов для її існування. Тимчасовий характер природної монополії формується під впливом технічного прогресу (який дає змогу виявляти невідомі раніше та економічно ефективні технології випуску продукції, що вироблялася природним монополістом), розвитку економічної науки (що формує економічні механізми виведення певного виду господарської діяльності зі стану природної монополії), а також змін ситуації на ринку щодо цін ресурсів та попиту на продукцію природного монополіста (що робить вигідними для виробництва певної продукції технології, які не мають характеристик природної монополії, тоді як при попередній ринковій ситуації вигіднішими були технології, що відносяться до природної монополії). Зміна ситуації на ринку щодо цін ресурсів та попиту на продукцію у деяких видах господарської діяльності може виступити об'єктивною основою припинення існування там природної монополії, а у деяких видах навпаки зумовлювати виникнення природної монополії.
Це дозволяє визначити природну монополію як вид господарської діяльності, що при існуючому рівні НТП, цін на ресурси та попиту на продукцію характеризується істотним ефектом масштабу, але лише за умови законодавчого захисту від руйнівної конкуренції.
Згідно Закону України “Про залізничний транспорт" [8] основні економічні та фінансові засади діяльності залізничного транспорту в Україні, як природньої монополії, обумовлені наступним чином:
Інфраструктура залізниць в Україні є державною власністю;
Підприємства та організації залізничного транспорту загального користування здійснюють свою діяльність на основі поєднання принципів державного регулювання та ринкових відносин.
Економічні взаємовідносини між залізницями, включаючи розподіл доходів (прибутку) від перевезень, розрахунки, пов'язані з незабезпеченням схоронності вантажу та пошкодженням технічних засобів, розрахунки із заводами за ремонт рухомого складу та випуск запасних частин, іншими підприємствами, установами та організаціями залізничного транспорту загального користування, пов'язаними з організацією та забезпеченням процесу перевезень, регулюються виходячи з єдиної технології роботи в порядку, який визначає Укрзалізниця, а також на підставі угод між цими підприємствами, установами та організаціями, що укладаються відповідно до зазначеного порядку.
Встановлення тарифів на перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу залізничним транспортом (за винятком приміських пасажирських перевезень) у межах України здійснюється на підставі бюджетної, цінової та тарифної політики у порядку, що визначає Кабінет Міністрів України.
Кабінет Міністрів України щорічно встановлює Укрзалізниці державне замовлення щодо перевезень пасажирів і вантажів, введення нових потужностей, модернізації технічних засобів, порядку і розмірів виділення необхідних для цих потреб коштів з Державного бюджету України.
Розділ ІІ. Механізм державного регулювання суб'єктів природних монополій в Україні
2.1 Функції та завдання держави в сфері регулювання природних монополій
У забезпеченні нормального функціонування будь-якої сучасної економічної системи важлива роль належить державі. Саме вона здійснює регулювання національної економіки з різним ступенем втручання в економіку. Щодо того, в яких пропорціях має поєднуватися державне і ринкове регулювання, існує безліч думок і підходів: від повного державного монополізму до крайнього економічного лібералізму. Втім, його необхідність не піддається сумніву. Отже, державне регулювання економіки має важливе значення для економічного і соціального розвитку країни. Застосовуючи його, держава використовує широкий арсенал засобів і методів впливу на економіку: бюджет, податки, кредитно-грошову політику, економічне законодавство тощо [57, c.46].
Найважливіша причина регулювання це властива ринкові тенденція до монополізації. За таких умов для забезпечення конкуренції, як запоруки найбільш повного виявлення регулюючих функцій ринку, життєво необхідним є застосування державою антимонопольного законодавства. Мета держави в ринковій економіці не коригувати ринковий механізм, а створювати умови для його вільного функціонування. Конкуренція має забезпечуватися скрізь, де можливо, а регулюючий вплив держави скрізь, де необхідно.
До функцій, виконуваних державою, насамперед належать ті, що впливають на [67, c.23]:
створення і регулювання правової основи функціонування економіки;
антимонопольне регулювання;
проведення політики макроекономічної стабілізації;
розміщення ресурсів;
діяльність у сфері розподілу доходів;
діяльність держави як суб'єкта майнових відносин.
Така класифікація досить умовна, оскільки на практиці всі функції є взаємозалежними і діють у комплексі.
Саме на державі лежить відповідальність за створення законів і правил, що регулюють економічну діяльність, а також контроль за їх виконанням. Створення законодавчої бази це встановлення правил поведінки економічних агентів, юридичних принципів економічного спілкування, яких зобов'язані дотримуватися у своїх діях всі економічні агенти: виробники, споживачі та власне держава. В колі цих правил можна виокремити законодавчі та нормативні акти, що захищають права приватної власності і визначають форми підприємницької діяльності, умови функціонування підприємств, їхні взаємовідносини між собою і державою.
Законодавство про захист економічної конкуренції являє собою пакет законів, що виступає як засіб підтримки державою балансу між конкуренцією і монополією, встановлення офіційних "правил гри" на ринку. Конкретний характер і зміст антимонопольного законодавства в різних країнах мають свої особливості, однак можна виділити загальні для всіх країн основи цього законодавства: охорона і заохочення конкуренції, контроль над фірмами, що посідають пануюче положення на ринку, контроль над цінами, захист інтересів споживачів, захист інтересів і сприяння розвитку середнього і малого бізнесу.
Сучасне конкурентне законодавство має два принципових напрями: контроль за цінами і контроль за злиттям компаній і забороняє, насамперед, угоди за цінами. Законом переслідується демпінгова практика продажів, коли фірма навмисно встановлює нижчі ціни, аби усунути конкурентів.
Державне регулювання діяльності природних монополій має тривалу, понад столітню історію. Щоб поліпшити функціонування діяльності природних монополій у різний час учені запропонували, а уряди застосували чотири типи стратегій [67, c.10]:
перебування підприємств-природних монополістів у державній власності;
переведення цих підприємств у приватну власність;
створення державних органів (комісій) для регулювання діяльності підприємств-природних монополістів;
використання механізмів спеціально стимульованої конкуренції.
Рис.2.1 Стратегії поліпшення функціонування діяльності природних монополій
Не викликає сумніву думка, згідно якої форма власності має значно менше значення, ніж система регулювання відповідних галузей. Монополії, незалежно від того, перебувають вони у приватній чи державній власності, однаково безвідповідальні перед споживачами, оскільки не мають конкурентів у встановленні стандартів ефективності та покращанні функціонування. Тому у багатьох країнах великі надії покладають на комісії з регулювання діяльності підприємств-природних монополістів, які покликані контролювати правильність ухвалення рішень щодо цін, витрат та якості продукції підприємств-природних монополістів.
На сьогодні у рамках стратегії використання спеціально стимульованої конкуренції у сфері природних монополій відомі два підходи: організування так званого вільного доступу до основних засобів підприємств-природних монополістів та організування торгів за виняткові права (франшизу) на експлуатування основних засобів цих підприємств [68, c.28].
Ідея вільного доступу до основних засобів підприємств-природних монополістів базується на таких засадах: якщо хтось є власником об'єкта, що за своїм типом належить до об'єктів природних монополій, то він (власник) повинен дати змогу іншим учасникам ринку використовувати цей об'єкт. Однак, вільний доступ не є панацеєю від подолання негативних наслідків природної монополії, оскільки ускладнюється фінансування розвитку об'єктів природної монополії.
Якщо природна монополія не передбачає виникнення конкуренції, то її можна створити на етапі надання прав господарської діяльності у сфері, яка належить до природної монополії. Тобто конкурують не за споживача (оскільки заздалегідь відомо, кому постачатимуть відповідну продукцію), а за право ексклюзивної діяльності. Перемагає підприємство, яке запропонує найкращі умови для споживачів: менша ціна, вища якість, більший набір послуг тощо. На відміну від звичайного аукціону, де перемагає учасник, що запропонує максимальну ціну за пропонований товар, на торгах за франшизу перемагає учасник, який пропонує постачати товар (надавати послуги) за найнижчою ціною у розрахунку на одиницю продукції. Конкуренцію при цьому підтримують тим, що фірму-переможця попереднього аукціону можна замінити під час наступного аукціону без серйозних проблем, пов'язаних з оцінюванням активів під час передавання їх новому переможцеві, оскільки основні виробничі споруди залишаються у власності держави, а решту активів порівняно легко можна продати чи купити на ринку основних засобів, які вже були у користуванні. Так, торги за франшизу у США дали змогу вирішити проблеми з деякими природними монополіями краще, ніж інші способи регулювання. Це стосується перш за все вантажних автоперевезень, організації роботи місцевих авіаліній, поштової служби, роботи кабельних телевізійних мереж, а у деяких випадках роботи комунальних служб та залізниць.
Аналіз світового досвіду не дає однозначної відповіді на питання про оптимальність тієї чи іншої стратегії державного регулювання діяльності підприємств-природних монополістів. Кожна держава обирає стратегію залежно від технічного й економічного розвитку, національних традицій. При цьому фактично кожна стратегія державного регулювання діяльності природних монополій (ексклюзивна державна власність, приватна власність, наглядові комісії, механізми спеціально стимульованої конкуренції, зокрема вільний доступ і франшиза) може удосконалюватись [67, c.13].
Одним із параметрів регулювання діяльності природних монополістів є регулювання ціни на їхню продукцію (послуги). У цілому світі не припиняють шукати оптимальний метод регулювання ціни на продукцію природних монополістів. Найтривалішу історію застосування у цій сфері має підхід, який передбачає компенсацію у ціні продукції ретельно обґрунтованих витрат природного монополіста та отримання ним певного наперед визначеного, як правило, незначного прибутку. Загалом ці методи відомі під назвами "витрати плюс справедливий прибуток" або "встановлення граничного рівня рентабельності". Аналіз сутності методів регулювання ціни на продукцію природних монополістів типу "витрати плюс справедливий прибуток" показує, що, незважаючи на всі можливі удосконалення в частині нормування поточних і одноразових (інвестиційних) витрат, ці методи принципово не можуть стимулювати підприємства-природні монополісти раціоналізувати свою діяльність. Це дало поштовх до розроблення альтернативних методів, які б сприяли уникненню незацікавлення у раціоналізації господарської діяльності підприємств-природних монополістів та можливості зловживань під час калькулювання витрат. У результаті в різних країнах світу було розроблено цілу низку методів, які базуються на основі принципу так званого "заохочувального регулювання" [53, c.22].
Аналізуючи методи регулювання ціни на продукцію природних монополістів, обов'язково слід звернути увагу на специфічну особливість, що полягає у практиці цінової дискримінації установлення в певному пункті для різних груп споживачів різних цін на одну і ту ж продукцію. Є дві причини, що дають змогу встановлювати дискримінаційні ціни. По-перше, це є наслідок властивостей відповідної продукції, яку не можуть нагромаджувати споживачі-пільговики, щоб надалі перепродати. По-друге, можливість підприємств-природних монополістів встановлювати дискримінаційні ціни посилюється їх можливістю контролювати обсяги споживання продукції кожною групою споживачів. Загалом те, що природні монополісти застосовують цінову дискримінацію є далеко не однозначним явищем. З одного боку, така практика зацікавлює ці підприємства збільшувати обсяги виробництва продукції до суспільно-оптимального рівня, що створює передумови для уникнення "провалу ринку", пов'язаного з утратою частини ефекту (оскільки порівняно з умовами конкурентного ринку за умов монополії, коли немає цінової дискримінації, надлишок споживача є меншим, надлишок виробника більший, а сумарна величина надлишків виробника та споживача меншою). З іншого боку, цінова дискримінація, коли немає порівняно точної інформації про граничні ціни конкретних споживачів на продукцію природних монополістів, може зумовити ще більше загострення проблеми, які супроводжують монополізацію деяких видів господарської діяльності.
Закон України "Про природні монополії" [6] відіграє основну роль у системі державного регулювання функціонування природних монополій в Україні. Аналізуючи ситуацію у сфері природних монополій в Україні крізь призму стратегій поліпшення функціонування їхньої діяльності, звернемо увагу на такі основні моменти: по-перше, частина підприємств-природних монополістів знаходиться у державній власності; по-друге, частина підприємств-природних монополістів є приватною власністю; по-третє, в державі створено комісії для регулювання діяльності природних монополістів; по-четверте, механізми штучно стимульованої конкуренції не використовують. Таким чином, в Україні формально дотримуються (без видимих успіхів) трьох стратегій поліпшення функціонування діяльності природних монополій, а стратегія штучно стимульованої конкуренції (вільний доступ, франшиза) не застосовується. Наслідком такої ситуації є недосконала тарифна політика, яка дає можливість природним монополіям покривати свою неефективність за рахунок споживачів, а державі перекладати свої функції із соціальної підтримки населення на суб'єктів підприємництва, які не можуть протистояти цьому (перехресне субсидування). Це свідчить про необхідність активізації зусиль, спрямованих на удосконалення державного регулювання діяльності природних монополій в Україні.
Предметом регулювання діяльності суб'єктів природних монополій згідно з Законом України “Про природні монополії”є [6, c.6]:
ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;
доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;
інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством.
Державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій здійснюється на основі таких принципів:
гласності та відкритості процедур регулювання;
адресності регулювання, його спрямованості на конкретний суб'єкт природної монополії;
самоокупності суб'єктів природних монополій;
стимулювання підвищення якості товарів і задоволення попиту на них;
забезпечення захисту прав споживачів.
При регулюванні цін (тарифів) на товари суб'єктів природних монополій враховуються:
витрати, які згідно з законами про оподаткування відносяться на валові витрати виробництва та обігу;
податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів;
вартість основних виробничих фондів, амортизаційні відрахування, потреби в інвестиціях, необхідних для відтворення основних виробничих фондів;
очікуваний прибуток від можливої реалізації товарів за різними цінами (тарифами);
віддаленість різних груп споживачів від місця виробництва товарів;
відповідність якості товарів, що виробляються (реалізуються), потребам споживачів;
державні дотації та інші форми державної підтримки.
Органи, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, при прийнятті рішень щодо такого регулювання враховують інформацію про діяльність суб'єкта природної монополії, надану об'єднаннями споживачів, суб'єктами природних монополій, іншими заінтересованими особами, про результати оприлюднення та відкритих слухань щодо зміни цін (тарифів) на товари суб'єктів природних монополій. Порядок оприлюднення інформації та відкритих слухань щодо зміни цін (тарифів) на товари суб'єктів природних монополій визначається тими органами, на які відповідно до Закону України "Про ціни і ціноутворення" [11] покладається затвердження або регулювання цін (тарифів).
2.2 Економіко-організаційні форми і методи регулювання природних монополій
За відсутності пресингу конкуренції монополія (зокрема природна) прагне максимізувати свої прибутки через скорочення виробництва і підвищення цін на товари та послуги. Тому регуляторний орган стежить за тим, щоб ціна на послуги природного монополіста, з одного боку, була достатньою для покриття всіх об'єктивно необхідних витрат, а з іншого щоб прибутки монополіста не перевищували рівня прибутків у конкурентних галузях економіки, які характеризуються таким же ступенем ризику.
Жодна з економічних теорій регуляторної поведінки не може повністю пояснити ані мотивації до впровадження регулювання, ані, власне, впливу регулювання. Найчастіше основні теорії побудовані на взаємовиключних постулатах та конкурують між собою.
Зокрема економічна теорія регулювання вказує на визначальні чинники пропозиції та попиту на регулювання. Згідно з цією теорією, групи інтересів формують попит на державну підтримку, що в результаті трансформується в перерозподіл суспільного добробуту на їхню користь. І конкретне підприємство, і об'єднання споживачів змагаються за вплив на уряд. Уряд має владу перерозподіляти суспільний добробут через: і) контроль входження на ринок і встановлення ціни та э) надання прямих субсидій конкретній групі інтересів. Тобто уряд через політичний процес забезпечує пропозицію регулювання у формі зазначених вище переваг.
Теорії суспільних інтересів і "узурпації" регуляторних повноважень (regulatory capture) можуть розглядатися як окремі випадки теорії попиту та пропозиції на регулювання.
Теорія суспільних інтересів базується на розумінні урядом потенційних зловживань, пов'язаних з монополістичною владою, та розглядає регулювання як протидію цим зловживанням. У рамках теорії суспільних інтересів регуляторний орган виконує завдання максимізації суспільного добробуту через встановлення відповідної ціни та політику входження на ринок. Теорія "узурпації" регуляторних повноважень описує регуляторний орган як такий, що починає свою роботу з намірами захищати суспільні інтереси, проте поступово перетворюється на провідника груп інтересів, зазвичай інтересів компаній, що регулюються.
Проблемою цих теорій є те, що кожна з них описує лише один аспект питання. Сам механізм, що перетворює попит на регулювання в регуляторну поведінку, не пояснює жодна з них. Теорія суспільних інтересів припускає, що регулювання корегує неспроможність ринку. Теорія "узурпації" регуляторних повноважень стверджує, що ця благородна мета поступово руйнується на користь підтримки регульованих галузей. Однак незважаючи на те, що реальна регуляторна поведінка часто-густо суперечить суспільним інтересам, вона не є однозначно вигідною регульованій галузі. Пояснити, чому саме регуляторний орган обирає політику, що йде на користь тій чи іншій групі інтересів, ці теорії не можуть.
Пельцман (Pelzman) [62] розвинув теорію попиту та пропозиції регулювання. Зокрема він визначив, що регулювання стає засобом перерозподілу суспільного добробуту. Якщо змагання за державну підтримку відбувається між природною монополією та споживачами, остаточним результатом буде ані ціна, що максимізує прибуток, ані ціна, що максимізує добробут споживачів. Результат перебуватиме десь між цими двома крайніми випадками.
Лі (Lee) [62] просунув попередню теорію на один крок далі, стверджуючи, що регулювання може призвести до результату, коли виграють усі. Так, припустимо, що існує нерегульована природна монополія. Таке підприємство не може встановлювати монопольну ціну, оскільки це заохотить інші фірми спробувати увійти на ринок. Проте монополіст встановлюватиме ціну, що дає змогу отримувати прибуток, водночас витрачаючи певні ресурси на захист від потенційних конкурентів. Таким чином, споживачі вимагатимуть регулювання для зниження ціни та прибутку монополії, підприємство для створення перешкод входженню на ринок. Поступово внаслідок торгів і споживачі, і підприємство зможуть поліпшити свою ситуацію. Після впровадження регулювання споживачі виграють завдяки зниженню ціни, а підприємство завдяки перекладанню на регуляторний орган завдання контролю за входженням на ринок.
Сила примусу, якою володіє уряд, дає йому змогу контролювати виконання контрактів або зобов'язань між виробником і споживачем.
Погляд на регулювання як ефективний засіб контролю за виконанням контрактів сформулював Голдберг (Goldberg) [62]. Ключовим у цій теорії є можливість зменшення трансакційних витрат і збереження ресурсів за наявності регулювання природних монополій. У більшості інфраструктурних галузей існує фізичний зв'язок між виробником і споживачем у вигляді телефонної лінії, лінії електропередачі, залізничних ліній тощо. Постачання та споживання послуг передбачає довгострокові відносини, що зазвичай визначаються формальними контрактами. Якщо кожен споживач укладатиме договір з виробником індивідуально, транcакційні витрати досягнуть астрономічної величини. Тому споживачі зацікавлені мати єдиного агента (у цьому разі регулятора), що представляв би та відстоював їхні інтереси, а виробники, які витратили чималі кошти на розбудову інфраструктури, хотіли б мати право обслуговувати ринок, захищений від потенційного входження на нього конкурентів.
Аналізуючи інструменти регулювання слід відмітити, що хоча регулювання може встановлювати обмеження на широкий спектр рішень, які приймають підприємства, трьома ключовими сферами регулювання є ціна, обсяг виробництва продукції та кількість підприємств. Рідше регулюють якість продукту та інвестиційну політику підприємств
При регулюванні ціни орган регулювання визначає ціну, яку підприємства мають призначати на свою продукцію, або навпаки забороняє встановлювати ціну у певних межах. Якщо уряд побоюється, що монополіст може встановити надто високу ціну, реакцією стане встановлення максимальної ціни. Якщо регульоване підприємство має конкурентів, які не підпадають під регулювання, регуляторний орган, очевидно, має не допустити демпінгового ціноутворення (тобто такого ціноутворення, що змушує конкурентів виходити з ринку). У такому разі встановлюють і максимальну, і мінімальну ціну.
Здебільшого регулювання не обмежується значенням однієї ціни. Натомість може встановлюватися загальна цінова структура. Так, регулювання телекомунікаційних компаній потребувало встановлення різних тарифів на міжміські дзвінки залежно від певного часу доби та днів тижня. Встановлення структури ціни на противагу встановлення однієї ціни набагато ускладнює впровадження економічного регулювання та може призвести до додаткових втрат.
Регулювання цін може бути засобом, за допомогою якого регуляторний орган досягає цілі обмеження прибутків, отримуваних у галузі. Так, основним завданням регуляторного органу є встановлення тарифів, що дають змогу підприємству отримувати "справедливу" норму прибутку.
Оскільки прибуток визначається багатьма чинниками (де ціна є лише одним з них), регуляторний орган змушений витрачати чималі ресурси для моніторингу норми прибутку підприємства. Затримка в реагуванні на нові умови попиту чи витрат регулятора може призвести до того, що регульоване підприємство отримуватиме надто високу або надто низьку норму прибутку.
При регулюванні фізичних обсягів виробництва обмеження на обсяги продукції, яку продають, можуть використовувати і разом із регулюванням ціни, і самостійно. У США багато штатів, де видобувають нафту, встановлювали ліміти її видобутку. Хоча обсяги виробництва встановлював уряд штату, ціни визначали національні та міжнародні ринки (очевидно, обмеження випуску не могло не впливати на ринкові ціни). Як альтернативний варіант досить часто використовують таке регулювання обсягів виробництва, що дає змогу задовольнити весь попит за регульованою ціною. Таку форму використовують у регулюванні постачання електроенергії. Нарешті, регулювання може встановлювати обмеження на ціну, яку визначає підприємство, лишаючи рішення щодо обсягів виробництва нерегульованим.
При здійсненні контролю входження на ринок і виходу з нього входження на ринок може регулюватися на кількох рівнях. По-перше, обмеження вступу нових підприємств здійснюють під час регулювання інфраструктурних галузей для досягнення ефективності виробництва. По-друге, регуляторний орган може контролювати вступ регульованих підприємств і на регульовані, і на нерегульовані ринки. Так, в Україні енергопостачальні компанії здійснюють діяльність у межах чітко визначеної території зазвичай області.
Мета регулювання виходу підприємства з ринку необхідність надання послуг більшій кількості споживачів, ніж це може бути забезпечено вільним ринком. Іншими словами, регулятор забороняє регульованому підприємству відмовлятися від надання послуг для окремих сегментів ринку. Ідеться про забезпечення загальнодоступності послуг. Досягнення цієї мети може потребувати від регульованого підприємства надавати послуги на неприбуткових ринках (наприклад, у важкодоступних реґіонах, сільській місцевості).
Суть економічного регулювання обмеження рішень підприємств щодо ціни, кількості та можливості входження на ринок і виходу з нього. Очевидно, підприємства мають можливість ухвалювати рішення щодо набагато більшої кількості змінних. Одна з них якість продуктів чи послуг. Регуляторний орган може визначити мінімальні стандарти надійності надання послуг. Так, наприклад, якщо енергопостачальна компанія допускає регулярні відключення електроенергії, регуляторний орган повинен втрутитися, вимагаючи збільшити потужності для забезпечення надійності електропостачання. Хоча якість товарів і послуг також можна контролювати з огляду на вимогу забезпечити їхню безпечність для споживачів, економічне регулювання зазвичай не встановлює серйозних обмежень щодо їхньої якості.
Іноді регулюють інвестиційну політику підприємства. На противагу іншим змінним, які ми розглянули вище, регулювання інвестицій пряме втручання уряду у виробничий процес, а саме вибору технологій і сировини. Зазвичай мета такого регулювання запобігання дублюванню потужностей підприємств у межах національної програми розвитку галузі. Деякі особливості регулювання
Запровадження регулювання економіки на відміну від ринкових механізмів витратний для суспільства процес. Одна з причин, чому регулювання, наприклад якості, не є поширеним, це висока вартість його впровадження. Тимчасом як обсяг і ціну наданих послуг чи продукту можна легко виміряти, а отже, і накласти певні обмеження на них, якість чітко визначити та контролювати важко. Із розширенням суб'єктів і сфер регулювання зростають витрати на утримання регуляторних органів.
Контроль за надходженням інформації до регуляторного органу критично важливий і для підприємства, і для регулятора. Так, встановлюючи тарифи, регуляторний орган залежить від розрахунків витрат і попиту, які зазвичай здійснює регульоване підприємство. Навіть залучення зовнішніх експертів не завжди може вирішити проблему точності інформації, бо жодна організація не має повніших і точніших від регульованого підприємства даних. Це створює ризик стратегічного маніпулювання економічними агентами регуляторним процесом.
В Україні основною економіко-організаційною формою регулювання природних монополій є національні комісії регулювання природних монополій, які згідно Закону України “Про природні монополії" [6] існують як центральні органи виконавчої влади із спеціальним статусом, утворюються та ліквідуються Президентом України.
Основними завданнями комісій є:
регулювання діяльності суб'єктів природних монополій;
сприяння створенню умов, які забезпечують за рахунок виникнення та розвитку конкуренції виведення товарного ринку із стану природної монополії, що дасть можливість ефективніше задовольняти попит, а також сприяння розвитку конкуренції на суміжних ринках;
формування цінової політики у відповідній сфері регулювання;
сприяння ефективному функціонуванню товарних ринків на основі збалансування інтересів суспільства, суб'єктів природних монополій та споживачів товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій.
Комісії відповідно до покладених на них завдань:
розробляють та затверджують спеціальні умови і правила здійснення підприємницької діяльності суб'єктами природних монополій та суб'єктами господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, контролюють їх дотримання, вживають у встановленому порядку заходів щодо запобігання порушенням цих умов і правил;
видають у встановленому порядку суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, ліцензії на здійснення відповідних видів підприємницької діяльності;
формують у відповідних сферах природних монополій цінову політику, визначають умови доступу споживачів до товарів, що виробляються суб'єктами природних монополій;
подають відповідним державним органам пропозиції щодо укладання державних контрактів, розробки стандартів і показників якості товарів і послуг та пропозиції щодо регулювання інвестиційних процесів у сферах природних монополій;
складають і ведуть реєстри суб'єктів природних монополій, діяльність яких регулюється відповідно до цього Закону;
беруть участь у розробці та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо вдосконалення законодавства про природні монополії;
інформують громадськість через засоби масової інформації про свою діяльність і діяльність суб'єктів природних монополій;
публікують щорічні доповіді про результати своєї діяльності та діяльності суб'єктів природних монополій;
передають до відповідних державних органів матеріали про порушення чинного законодавства;
здійснюють інші функції, що випливають з покладених на них завдань.
Основними інструментами регуляторної діяльності комісїй є наступні:
1. Цінове регулювання "цінова дискримінація" (наприклад, встановлення збиткових цін на пасажирські перевезення) та "перехрестне фінансування" (встановлення високих тарифів на вантажні перевезення та погашення збитковості пасажирських перевезень).
2. Встановлення максимальної рентабельності, тобто метод розрахунку тарифної ціни "витрати + нормований прибуток";
3. Встановлення фіксованих цін (на всій території України тарифи в залежності від дальності перевезення та характеру вантажу чи класу пасажиро перевезення);
До нецінових методів регулювання природних монополій слід віднести: стандартизацію та сертифікацію послуг природних монополій, обов'язковий аудит, виділення природно-монопольного сегмента, ведення роздільного бухгалтерського балансу потенційно-конкурентного та природно-монопольного сегментів в рамках одного підприємства, обов'язкове обслуговування певних груп споживачів, обмеження на покупку акцій підприємств природних монополістів:
4. Ліцензування діяльності на ринках природних монополій, тобто законодавче обмеження кількості підприємств монополістів;
5. Податкові пільги природним монополістам в області "дискримінаційних" цін для часткової компенсації збитковості;
2.3 Економічні та соціальні наслідки державного регулювання підприємствприродних монополістів
Звичайно, не можна заперечувати, що втручання держави в економічні процеси необхідне й визнається представниками різних економічних теорій. Загальновідоме висловлювання Дж.М. Кейнса про те, що “економіка, що сама коригується та ринок, що сам регулюється ілюзії і що тільки держава може допомогти уникнути стагнації, хаосу, катастрофічних спадів виробництва, а отже і соціальних катаклізмів" [62, c.35], є теоретичним постулатом і підтверджене світовою практикою. Необхідність владного втручанням держави в економічні процеси зумовлюється різними причинами. Це і забезпечення ефективного розвитку економіки в цілому, і створення конкурентного середовища, і одержання коштів для загальнодержавного або місцевих бюджетів.
Ефективне державне управління економічними процесами є особливо важливим у кризових ситуаціях, при проведенні економічних реформ. Водночас, розвиток ринкової економіки вимагає зменшення використання адміністративних методів управління в економічній сфері на користь економічних. Звичайно, оптимальне співвідношення державного управління і саморегулюючих ринкових механізмів складається поступово, шляхом поетапних реформ.
Проте слід пам'ятати, що ефективність державного втручання в економіку в умовах демократичного політичного режиму великою мірою залежить від правильного визначення сфер і ступеня такого втручання, що можливе тільки на основі узгодження інтересів держави, приватного сектора та громадян. Інакше прийняття державними органами економічно необґрунтованих і соціально незважених рішень може призвести до посилення економічних проблем і виникнення соціальних конфліктів.
Проблема оптимізації державного регулювання тарифів досі не була предметом спеціального дослідження в науковій літературі. Загальна постановка проблеми удосконалення тарифів та окремі економічні аспекти цієї проблеми досліджувались у роботах економістів [2; 3; 4].
Дослідження проблеми неефективності державного регулювання тарифів на залізничні перевезення і формулювання пропозицій щодо шляхів вирішення цієї проблеми в контексті зміни підходів до державного регулювання в економічній сфері й у взаємозв'язку із загальним удосконаленням державного управління залізничним транспортом потребує свого вивчення.
Однією із сфер, в яких на сьогодні не можна відмовитися від державного втручання, є державне регулювання цін (тарифів) на продукцію (послуги) природних монополій, яке здійснюється відповідно до ст.8 Закону України “Про природні монополії" [6]. Зокрема, йдеться про державне регулювання тарифів на залізничні перевезення. Встановлення тарифів на залізничні перевезення відповідно до чинного законодавства здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства транспорту та зв'язку України.
Останнім часом увага багатьох заінтересованих осіб і спостерігачів була прикута до питання про підвищення тарифів на залізничні перевезення. Звичайно, підвищення цін і тарифів, особливо на послуги монопольних господарюючих суб'єктів, належить до так званих непопулярних заходів, які викликають негативну соціальну реакцію.
Так, після оприлюднення намірів Міністерства транспорту і зв'язку України про підвищення тарифів на вантажні перевезення у 23 рази, представники 25 крупних промислових підприємств звернулися до Президента України В.А. Ющенка, Кабінету Міністрів України та Ради національної безпеки і оборони України з проханням не допустити підвищення тарифів на залізничні вантажні перевезення. Після дебатів між урядовцями і представниками підприємств 26 березня 2005 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову про підвищення в середньому на 50% тарифів на вантажні перевезення залізничним транспортом [97].
Дійсно, питання підвищення тарифів на залізничні перевезення назріло. Існуючі тарифи не дозволяють компенсувати витрати на продукцію та послуги, які споживаються залізничною галуззю та модернізувати основні фонди. Так, на сьогодні знос рухомого складу, колій та пасажирського господарства Укрзалізниці становить від 65 до 90%.
Проте було б великою і небезпечною ілюзією вважати, що внаслідок підвищення тарифів на перевезення, наприклад у три рази, Укрзалізниця одержить у три рази більше коштів, і, відповідно, у три рази збільшаться надходження до бюджету. Дійсно, найбільш значну частину доходів від вантажних перевезень становить перевізна плата, яка надходить від гірничо-металургійних комбінатів, шахт та інших крупних промислових підприємств, які не мають альтернатив у виборі перевізника, оскільки їх продукція не може перевозитись іншими видами транспорту, крім залізничного, а Укрзалізниця є суб'єктом природної монополії. Проте навіть поверховий погляд на проблему дозволяє зауважити, що підвищення перевізної плати збільшить видатки підприємств-користувачів перевізних послуг, що відповідно зменшить бюджетні надходження. Не треба також забувати, що частина коштів може перейти у конкурентні сектори, де перевізна плата виявиться меншою.
Це означає, що будь-яку проблему потрібно вирішувати комплексно, на основі науково обгрунтованого аналізу, з врахуванням інтересів як держави в цілому, так і окремих державних і корпоративних структур, а також і громадян.
Звичайно, тарифна система, що існує на сьогодні у сфері залізничних перевезень, недосконала. Але є дві групи причин, які зумовлюють її неефективність. Перша пов'язана з недосконалістю формування тарифів. Друга з порядком витрачання надходжень від перевезень. Тобто, тарифна система буде ефективною, якщо правильно сформувати тарифи і ефективно витрачати кошти, які платять споживачі послуг залізниць. В іншому випадку, саме по собі підвищення тарифів не принесе бажаних результатів.
Варто, сподіватися, що майбутня робота з оптимізації тарифів створеної Кабінетом Міністрів Міжвідомчої комісії, до складу якої увійдуть керівники профільних міністерств та відомств, народні депутати та промисловці, принесе позитивні наслідки. Подібна структура існує, наприклад, у Російській Федерацій і довела свою життєздатність. Однак саме по собі створення міжвідомчої комісії не вирішить проблеми тарифів. Головне загальні підходи до вирішення проблем, зокрема, у зміні підходів до формування тарифів на залізничні перевезення. Так, виникає питання про введення урядом “пом'якшуючих” коефіцієнтів на ті види товарів, виробництво яких має найменшу рентабельність. Звичайно, при встановленні тарифів на перевезення окремих видів вантажів потрібен диференційований підхід. Тарифні ставки на перевезення окремих видів вантажів повинні відрізнятися, наприклад, залежно від видів вантажних перевезень, особливостей перевезення та інших факторів, які впливають на собівартість перевезень. Але в даному випадку існує небезпека знову піти старим шляхом вирішення проблем однієї галузі за рахунок другої, що тягне ланцюгову реакцію і в кінцевому підсумку посилює кризові явища в економіці. Комісії слід було б на основі принципу прозорості і економічного підходу (зокрема, встановлення транспортної складової у перевезеннях) виробити науково обґрунтований механізм вироблення тарифів, якого на сьогодні не існує. Цей механізм повинен бути втілений у формі нормативно-правового акта, який встановив би порядок встановлення тарифів на залізничні перевезення, що дозволило б прогнозувати їх можливі зміни.
Оптимального державного регулювання тарифів не можна досягти без вирішення добре відомої проблеми пільг. Звичайно, держава не може повністю відмовитися від надання пільг. Але пільги мають бути економічно і соціально обґрунтованими, з визначенням джерел відшкодування і закладенням у відповідні бюджети коштів на компенсацію збитків Укзалізниці від їх надання. Зокрема, пільги на вантажні перевезення, надані державою господарюючим суб'єктам, щодо яких здійснюється протекціоністська політика, повинні відшкодовуватись із державного бюджету. Якщо ж бюджет не може собі цього дозволити, пільги повинні бути скасовані. Тобто насамперед слід відшукати бюджетні кошти, а потім надати пільги.
Особливо гостро проблема пільг стоїть у сфері пасажирських перевезень. У даний час існує більше 50 видів пільг на проїзд у пасажирському залізничному транспорті. Відповідно до ст.9 Закону України “Про залізничний транспорт” [6] для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, в тому числі приміських, можуть призначатися пільгові тарифи. Ця стаття передбачає відшкодування збитків залізничного транспорту від їх використання за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення. Тобто, пільги на проїзд пасажирів: у залізничному транспорті далекого слідування повинні компенсуватись з державного бюджету, у приміському сполученні з місцевих бюджетів. Проте реально відшкодовує пільги тільки Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків від Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення. Частково розраховується Міністерство освіти України. Від решти міністерств і відомств, а також органів місцевого самоврядування кошти на компенсацію пільг просто не надходять. Найгірша ситуація склалася у приміському сполученні, де питома вага безкоштовних перевезень становить 83%, збитки від яких з місцевих бюджетів практично не компенсуються. Ненадходження відшкодування пільг з бюджету призводить до того, що збитки від пасажирських перевезень доводиться покривати за рахунок вантажних тарифів, штучно збільшуючи їх транспортну складову. Наприклад, тільки в 2004 р. Укрзалізниця перекрила 1,8 млрд збитків від пасажирських перевезень шляхом перехресного субсидування.
Отже, потрібно визнати, що за рахунок підвищення тарифів на вантажні перевезення покриваються не тільки транспортні витрати, а й збитки від пасажирських перевезень.
Таким чином, іншою групою причин неефективності тарифної політики є неефективність самої галузі і державного управління нею. Сама по собі наявність перехресного субсидування свідчить про застосування адміністративних методів перерозподілу фінансових потоків. Отже, реформування вимагає не просто тарифна система. Зробити її ефективною можна тільки внаслідок поступової структурної реформи залізничного транспорту і формування оптимального державного регулювання у цій сфері. Це підтверджується світовим досвідом.
Наприклад, у кінці 70х років внаслідок жорсткого державного регулювання та постійного підвищення конкуренції з боку інших видів транспортування близько третини залізниць США опинилися на межі банкрутства. Внаслідок проведення політики дерегулювання у сфері залізничних перевезень, що означало значне зменшення втручання держави у діяльність перевізників, було досягнуте істотне підвищення ефективності залізничних перевезень. І, відповідно, залізничні тарифи знизилися з 4,2 центів за тонно-милю у 1970 р. до 2,6 центів у 1988 р. [73, c.125]. А це, відповідно, підвищило конкурентоспроможність галузі, що, в свою чергу, сприяло збільшенню обсягів перевезень.
Перспективними напрямами дослідження проблеми державного регулювання тарифів на залізничні перевезення слід вважати: дослідження проблеми порядку встановлення тарифів на залізничні перевезення; встановлення порядку відшкодування збитків від надання пільг на залізничні перевезення.
Для оцінки соціально економічного ефекту результатів державного регулювання природними монополіями проведемо аналіз росту тарифів на внутрішні пасажирські перевезення у 2003 2007 роках (табл. .2.1 2.5 []).
Як показує аналіз тарифних сіток введених послідовно наказами Міністерства транспорту та зв'язку України:
від 14 лютого 2000 року N 53
від 19 лютого 2001 року N 103 (на 2001 2002 роки)
від 8 грудня 2003 року N 952 (на 2003 2004 роки)
від 24 березня 2005 року N 95 (на 2005 рік)
від 26 квітня 2006 року N 395 (на 2006 рік)
від 27 січня 2007 року N 58 (на 2007 рік)
Наказом № 58 вся тарифна сітка 2006 року (наказ № 395) у 2007 році застосовується з індексацією (зростанням) у таких розмірах:
з 1 березня до 30 квітня 2007 року 1,05;
з 1 травня до 30 червня 2007 року 1,10;
з 1 липня до 31 серпня 2007 року 1,15;
з 1 вересня до 31 жовтня 2007 року 1, 20;
з 1 листопада 2007 року 1,25.
Аналіз наведених даних показує, що динаміка тарифів на внутрішні перевезення пасажирів характеризується наступними показниками:
у 2000 2004 роках тарифи зафіксовані на рівні наказу № 53;
у 2005 році на +150% зросли тарифи на перевезення пасажирів в вагонах "люкс", всі інші тарифи продовжували бути зафіксовані на рівні 2000 року (наказ № 95);
у 2006 році наказом № 395 на +150% зросли тарифи на перевезення пасажирів у всіх видах вагонів відносно рівня наказу № 95;
у 2007 році наказом № 58 введення поквартальне плаваюче підвищення тарифів відносно рівня № 395 з зростанням тарифів на +125% до кінця 2007 року на перевезення пасажирів у всіх видах вагонів.
Таким чином, сумарно з 2000 року до кінця 2007 року ціни на пасажирські перевезення зросли в 1,875 раза.
Подобные документы
Роль залізничного транспорту в економіці України. Сутність виручки і доходних надходжень на залізниці. Особливості формування фінансових результатів виробничо-господарської діяльності залізничного транспорту. Структура вантажопотоків та їх розподіл.
контрольная работа [33,2 K], добавлен 04.02.2015Загальна характеристика основних способів та методів державного регулювання залізничного транспорту як природної монополі. Розвиток конкуренції як найбільш важливий інструмент для стримування залізничних монополій. Сутність поняття "природна монополія".
статья [22,3 K], добавлен 06.09.2017Розміщення залізничного транспорту України, сучасний стан галузі. Проблеми забезпечення залізниці України транспортом. Загальні економічні показники роботи цеху з виробництва запасних частин. Основні заходи по підвищенню ефективності виробництва.
курсовая работа [10,9 M], добавлен 11.11.2010Сутність, значення та основні функції залізничного транспорту України; передумови регіонального розміщення; його сучасна структура та рівень розвитку. Територіальна структура та регіональні відмінності залізничного транспорту: проблеми і перспективи.
курсовая работа [60,1 K], добавлен 19.03.2013Сутність та основні ознаки підприємства. Класифікація підприємств. Соціально-економічні цілі підприємства. Особливості функціонування підприємства в умовах ринкової економіки. Банкрутство. Шляхи підвищення ефективності діяльності підприємства.
курсовая работа [40,4 K], добавлен 16.06.2004Показники та склад витрат основної діяльності залізничного транспорту. Аналіз витрат за економічними елементами та номенклатурою. Рекомендації з формування собівартості перевезень на транспорті. Загальна характеристика ДП "Приднiпровська залiзниця".
курсовая работа [62,9 K], добавлен 30.10.2012Теоретико-методологічні аспекти монополії та її ринкової влади. Причини встановлення вихідних бар'єрів. Коротка характеристика особливостей природної, адміністративної, економічної монополії. Позитивні та негативні наслідки функціонування монополій.
реферат [30,6 K], добавлен 22.09.2013Підприємство як суб'єкт ринкової економіки країни. Функціонування підприємства як товаровиробника. Характеристика об'єднань підприємств, їх особливості та принципи. Форма індивідуального відтворення підприємства в ринковій економіці. Види підприємств.
курсовая работа [756,1 K], добавлен 14.01.2008Поняття монополії та її види. Сутність природної монополії, її виникнення та загальна характеристика, визначальні критерії та класифікація. Регулювання природних монополій. Предмет, принципи та органи регулювання діяльності суб'єктів природних монополій.
курсовая работа [68,1 K], добавлен 28.02.2010Предмет і метод політичної економії. Наука про управління підприємствами для досягнення максимальної ефективності функціонування та вибір ефективної державної політики для вирішення актуальних соціально-економічних проблем. Економічні потреби суспільства.
тест [28,5 K], добавлен 22.02.2009
