Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Ефективність виробництва - це складне і багатогранне явище. Сільськогосподарське виробництво вимагає органічного поєднання і взаємодії чотирьох факторів - робочої сили, основних засобів, предметів праці і землі. В процесі виробництва здійснюється виробниче споживання вказаних ресурсів з метою отримання певних споживних вартостей, спроможних задовольнити відповідні потреби людей. Отже, будь-яке виробництво передбачає витрати ресурсів і одержання певних результатів. Але на однакову кількість витрачених ресурсів підприємства можуть одержувати далеко не однакові за величиною результати. В такому випадку кажуть, що підприємства ведуть виробництво з різною ефективністю

При функціонуванні підприємства відбувається безперервний кругообіг коштів, який здійснюється у вигляді витрат ресурсів і одержання доходів, їх розподілу та використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки та форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами (сплата податків), персоналом підприємства тощо.

Усі ці грошові відносини становлять суть фінансової діяльності підприємства, в основу якої покладено належне забезпечення фінансування суб'єкта підприємницької діяльності.

Фінансування - це залучення необхідних коштів для покриття потреби підприємства в основному та оборотному капіталі.

Основним завданням фінансової діяльності є вибір оптимальних форм фінансування структури капіталу і напрямків його використання, збалансування сум надходження та витрат та підтримання належної ліквідності активів та своєчасність розрахунків із партнерами та державою.

Основним джерелом фінансування є власні кошти підприємства, що формуються за рахунок прибутку, одержаного від реалізації продукції та амортизаційних відрахувань та іншої реалізації.

Значну роль в підтриманні господарського процесу відіграють і залучені кошти, що формуються я банківські кредити, позики інших підприємств, кошти від випуску векселів та інших боргових зобов'язань, кошти, що отримують внаслідок емісії та реалізації цінних паперів, що належать підприємству та іноземні інвестиції.

Залучення кредитів розширює фінансові можливості підприємства, але одночасно створює ризик, пов'язаний із необхідністю повернення боргів у майбутньому і сплати відсотків за користування позиченими коштами.

Метою даної робити є дослідження умов та результатів фінансово - економічної діяльності підприємства та пошук основних напрямків покращення умов господарювання.

Об'єктом дослідження є відкрите акціонерне товариство «Вінницький олійножировий комбінат» м. Вінниці.

РОЗДІЛ 1 НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ ПРИБУТКУ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ

1.1 Прибуток підприємств, його види та джерела формування

Прибуток - являє собою виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик здійснення торговельної діяльності, і представляє собою різницю між сукупним доходом і сукупними витратами в процесі здійснення цієї діяльності

1. За характером відбиття в обліку виділяють бухгалтерський і економічний прибуток підприємства.

o Бухгалтерський прибуток характеризує кінцевий результат проведення всіх видів діяльності та є сумою отриманих прибутків (збитків). Обсяг нерозподіленого прибутку визначається за даними бухгалтерського обліку та відображається на рахунку 441 «Прибуток нерозподілений» (збитки відповідно на рахунку 442 "Непокриті збитки").

o Економічний прибуток являє собою різницю між сумою доходів підприємства, з одного боку, і сумою його поточних витрат, з іншого. При цьому враховуються поточні витрати як внутрішні так і зовнішні, перші не відбиваються бухгалтерським обліком та оцінюються по їх альтернативній вартості. Економічний прибуток підприємства завжди менше бухгалтерського на величину внутрішніх поточних витрат.

2. За характером діяльності підприємства розділяють прибуток від звичайної діяльності й прибуток від надзвичайних подій.

o Прибуток від звичайної діяльності характеризує фінансовий результат від всіх традиційних для даного підприємства видів діяльності й господарських операцій, формується на регулярній основі.

o Прибуток від надзвичайних подій характеризує незвичайне або дуже рідкісне для даного підприємства джерело формування.

3. По основних видах господарських операцій підприємства виділяють прибуток від реалізації продукції й прибуток від позареалізаційних операцій.

o Прибуток від реалізації продукції -товарів, робіт, послуг - є основним його видом на підприємстві, безпосередньо пов'язаним з галузевою специфікою діяльності. Аналогом цього терміна виступає термін «прибуток по основній діяльності». В обох випадках під цим прибутком розуміється результат господарювання по основній виробничо-збутовій діяльності підприємства.

Прибуток від реалізації продукції складається з прибутку у нереалізованих залишках річної продукції на початок року, прибутку від випуску товарної продукції звітного періоду та прибутку у залишках нереалізованої продукції на кінець року

o Прибуток від позареалізаційних операцій формально характеризується терміном «доходи від позареалізаційних операцій», однак за своїм сутнісним змістом ставиться до категорії прибутку, тому що відбивається у звітності у вигляді сальдо між отриманими доходами й понесеними втратами від цих операцій. До складу доходів, що формують цей прибуток, ставляться доходи від пайової участі даного підприємства в діяльності інших спільних підприємств з вітчизняними й закордонними партнерами (у вигляді розподіленого прибутку на суму його паїв у спільних підприємствах); доходи від облігацій, акцій і інших цінних паперів, що належать підприємству та випущені сторонніми емітентами (у вигляді сум відсотків і дивідендів); доходи від депозитних внесків підприємства в банках; отримані штрафи, пені й неустойки та ін.

4. По основних видах діяльності підприємства виділяють прибуток, отриманий від операційної, інвестиційної й фінансової діяльності.

o Прибуток від операційної діяльності являє собою сукупний обсяг прибутку від реалізації продукції й прибутку від інших операцій, що не ставляться до інвестиційної або фінансової діяльності.

o Прибуток від інвестиційної діяльності характеризує підсумковий фінансовий результат від операцій по придбанню (спорудженню, виготовленню) і продажу - основних фондів, нематеріальних активів і інших необоротних активів, а також короткострокових фінансових інвестицій, які не є еквівалентами коштів.

o Прибуток від фінансової діяльності характеризує фінансовий результат операцій, які приводять до зміни розміру й складу власного капіталу й позичок підприємства (залучення додаткового акціонерного або пайового капіталу, емісії облігацій і інших боргових цінних паперів, залучення кредиту в різних його формах, погашення зобов'язань по основному боргу тощо).

5. За складом елементів, що формують прибуток, розрізняють маржинальний, валовий (балансовий) і чистий прибуток підприємства.

Під цими термінами звичайно розуміють різні ступені «очистки» отриманих доходів від понесених підприємством у процесі господарської діяльності витрат.

o Маржинальний прибуток характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за винятком суми змінних витрат.

o Валовий прибуток характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за винятком всіх операційних витрат, як постійних, так і змінних

o Балансовий прибуток являє собою різницю між всією сумою чистого доходу підприємства і всією сумою його поточних витрат, він включає три основні елементи:

§ прибуток (збиток) від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг;

§ прибуток (збиток) від реалізації основних засобів, їхнього вибуття, реалізації іншого майна підприємства;

§ фінансові результати від позареалізаційних операцій.

o Чистий прибуток характеризує суму балансового (валового) прибутку, зменшеного на суму податкових платежів за його рахунок.

6. За характером оподаткування прибутку виділяють оподатковувану і не оподатковувану податком його частини.

Такий розподіл прибутку відіграє важливу роль у формуванні податкової політики підприємства, тому що дозволяє оцінювати альтернативні господарські операції з позицій кінцевого їх ефекту. Склад прибутку, що не підлягає оподатковуванню, регулюється відповідним законодавством.

7. 3а характером інфляційної «очистки» прибутку виділяють номінальний і реальний його види.

o Реальний прибуток характеризує розмір номінально отриманої його суми, скоректований на темп інфляції у відповідному періоді.

o Нормальний прибуток характеризує такий рівень його формування, коли після покриття зовнішніх і внутрішніх поточних витрат, залишається дохід. Дорівнює мінімальній ставці депозитного відсотка.

o Низький і високий прибуток характеризує рівень її формування, що відповідно нижче або вище рівня нормального прибутку.

За характером використання в складі чистого прибутку виділяють споживану частину, та ту, що капіталізується.

o Капіталізований прибуток характеризує ту суму, що спрямована на фінансування приросту активів підприємства, а спожитий прибуток - ту його частину, що витрачена на виплати акціонерам, персоналу або на соціальні програми підприємства.

8. За ступенем використання виділяють нерозподілений і розподілений прибуток підприємства.

Нерозподілений прибуток - це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби.

В окремих випадках підприємства в результаті своєї діяльності зазнають збитків. Сума непокритого збитку зменшує власний капітал.

Нерозподілений прибуток поділяється на асигновану й неасигновану частини.

У зарубіжних корпораціях часто встановлюються обмеження, які накладаються на суму нерозподіленого прибутку. Такі обмеження тимчасово виділяють певну суму нерозподіленого прибутку, яка б могла бути виплачена у вигляді дивідендів. Коли обмеження знімаються, ця сума може бути сплачена у вигляді дивідендів та використана на інші потреби.

Розподілений прибуток характеризує частину сформованого прибутку, що на даний момент вже розподілена й не використана в процесі господарської діяльності.

Узагальнюючи вище сказане, можна зазначити, що прибуток - це певний гарант соціально-економічного прогресу, який найповніше характеризує ефективність господарської діяльності підприємств, їх фінансові можливості й у кінцевому підсумку визначає рівень фінансової стабільності в державі та є джерелом підвищення рівня суспільного добробуту населення [8].

Прибуток - це вартісна грошово-фінансова категорія, яка втілює в собі всі фази економічного відтворення - виробництво, розподіл та обмін. Насамперед, прибуток є категорією виробництва, де створюється додатковий продукт, що зумовлено притаманною капіталу тенденцією до самозростання, і виступає як грошове вираження його вартості. Під час купівлі-продажу цього продукту втілена в ньому новостворена вартість реалізується як надлишок грошових коштів над тими затратами, які були спрямовані на виготовлення товару. Надлишок цих коштів і є прибутком. Саме існування прибутку означає, що всі одержані підприємством доходи перевищують понесені ним витрати.

Отже, одержання прибутку є результатом виробництва і продажу товару, основаних на залученні декількох факторів виробництва, насамперед праці і капіталу. Справжній прибуток виникає лише за умови збереження ними (особливо капіталом) їх первинної вартості.

У різні часи вчені-економісти мали неоднакові погляди щодо факторів, які формують прибуток. Перші спроби пояснити його сутність були прийняті вже в XVI-XVII ст. Меркантилісти в особі Томаса Мена стверджували, що прибуток виникає у сфері кругообігу, тобто походження прибутку пояснювалося ними продажем товару за ціною, вищою за його вартість. У XX ст. даного погляду дотримувався Д.М. Кейнс та ін.

А. Сміт і Д. Рікардо побачили джерело прибутку не в кругообігу, а у виробництві. А. Сміт дійшов висновку, що прибуток є вирахуванням з продукту праці робітника на користь капіталіста, це безоплатна праця робітників. Д. Рікардо розвинув наукове визначення прибутку А Сміта. Теорія Д. Рікардо базується на таких основних положеннях: по-перше, всі товари продаються за вартістю, яка визначається робочим часом; по-друге, з вартості товару вираховуються всі витрати (у т. ч. й заробітна плата); по-третє, залишок створює прибуток.

Найбільш поширеною теорією прибутку є теорія продуктивності капіталу як складова частина теорії трьох факторів - праці, капіталу, землі. Вона була розвинута французьким економістом Ж. Б. Сеєм на початку XIX ст. Він запровадив поняття “послуги капіталу”, за яким капітал вважається продуктивним, а прибуток у разі використання капіталу його власником (надання його в борг) є платою за виробничі послуго капіталу.

Принципово інший підхід має теорія прибутку американського економіста Шумпетера, з ім'ям якого пов'язана теорія підприємницького прибутку. Згідно з нею прибуток є результатом специфічної природи підприємницької діяльності (впровадження підприємцем нових комбінацій факторів виробництва).

На думку ліберальних економістів, прибуток є платою за позитивні дії, які невід'ємно пов'язані із здійсненням підприємницької діяльності. Так, австрійський вчений Й. Шумпетер пов'язує прибуток з інноваціями. На його думку, прибуток є винагородою за їх впровадження, яке дозволяє суб'єктам підприємницької діяльності створювати підприємства, ринки і, таким чином, сприяти прогресу.

Він характеризує прибуток таким чином: “Прибуток - це частина коштів, що залишається вільною після покриття всіх витрат. Під “витратами” ми розуміємо тут всі затрати підприємця, які прямо чи опосередковано пов'язані з виробництвом. До них належить і відповідна винагорода підприємцю за його працю, і рента з можливо належної йому земельної ділянки, і, нарешті, премія за ризик". Отже, за Й. Шумпетером прибуток - це винагорода за нововведення і премія за ризик. На думку вченого, прибуток залежить від інновацій, а останні від ризику: “Нововведення завжди пов'язані з ризиком” [9]. Очевидно помітна тенденція погляду Й. Шумпетера, що інновації - річ, необхідна для підприємництва й одночасно ризикова, тим не менше, від їх запровадження підприємець очікує певну компенсацію-прибуток.

На думку більшості прихильників класичної економічної теорії, прибуток - це винагорода за ризик, за можливі втрати в умовах ринкової невизначеності.

А. Сміт, якого вважають засновником англійської класичної політекономії, започаткував трудову теорію прибутку. Згідно з цією теорією, прибуток розглядається з двох позицій:

як результат праці робітника: вартість, яку він додає до вартості матеріалів, поділяється на оплату його праці та прибуток підприємця;

як результат функціонування капіталу (з яким він особливо пов'язував одержання прибутку).

Дж. Мілль пов'язує прибуток із затратами на виробництво товарів. Для нього прибуток - це різниця між доходами і затратами на закупівлю необхідних для виготовлення та реалізації продукції товарів і послуг (сировина, транспорт і т.д.), а також заробітною платою. Він вважає прибуток результатом функціонування капіталу, що в кінці виробничого циклу дістається підприємцю як “винагорода” за його працю, бажання й ризик. На цій основі, Дж. Міль дає таке визначення прибутку: “За покриттям зроблених ним (підприємцем) витрат у нього зазвичай залишається надлишок, який і складає його прибуток, чистий дохід на капітал” [6].

К, Маркс вважав, що створення додаткового прибутку можливе тільки у виробництві, а вже під час продажу товару втілена в ньому вартість додаткового продукту реалізується як надлишок грошей над їх витратами, які використані для виготовлення товару, тобто як прибуток. Він ґрунтується на теорії доданої вартості. Джерелом прибутку К. Маркс вважав додатковий продукт, створений у сфері виробництва і реалізований у сфері обігу [1].

Французький економіст Р. Дамарі, аналогічно до Й. Шумпетера, пов'язує одержання прибутку з ризиком, а змогу займатись підприємництвом як право суспільства, що подається у вигляді: “Суспільство вільного підприємництва дозволяє окремим особам і групам людей йти на підприємницький ризик, тобто, витрачати час і кошти на організацію своєї справи з надією отримати грошову винагороду, яка перевищує те, що можна було б одержати, якби просто покласти гроші в банк. При цьому одночасно допускається можливість як отримати прибуток, так і втратити гроші. Але найголовніше-це те, що ризик заради успіху заохочується суспільством” [5].

Серед українських і російських учених-економістів погляди щодо трактування суті прибутку неодноразово змінювались. Так, А. Разуваєв дає визначення прибутку, подібне до визначення Дж. Мілля: “Прибуток - це різниця між обсягом реалізованої продукції та її повною собівартістю” [7].

Аналіз і накопичений досвід дозволяють виділити в розумінні прибутку головне, а саме, що узаконено практикою і не залежить від ідеології чи політики. Необхідно виходити з такого:

прибуток невід'ємний від функції підприємництва, яка передбачає здатність і бажання організовувати і забезпечувати функціонування виробничої одиниці. Прибуток - це ознака очікуваного успіху, а сподівання на його отримання є стимулом для здійснення підприємницької діяльності;

величина прибутку і його розподіл можуть суттєво змінюватись залежно від форми підприємства, ситуації на ринку, економічної системи в країні, політичного устрою держави, чинного законодавства тощо.

Таким чином, прибуток виступає не тільки як надлишок над витратами, але й як приріст авансової вартості, відображаючи при цьому створення нової вартості.

Прибуток є результатом дії багатьох факторів сфер виробництва, обігу і розподілу. В умовах вільної конкуренції розмір прибутку може зменшуватись (збільшуватись) залежно від структури капіталу та швидкості його обігу.

На думку І. Бланка, у ринковій економіці прибутку підприємства властиві такі риси [1]:

прибуток - це головна мета для здійснення підприємницької діяльності;

прибуток створює основу для розвитку економіки країни в цілому;

прибуток є основним показником для оцінки ефективності виробничої діяльності підприємства (що можна розглянути як майстерність, вміння підприємства функціонувати в умовах ринкової економіки);

для забезпечення успішного розвитку прибуток виступає основним внутрішнім джерелом коштів формування фінансових ресурсів підприємства;

прибуток - це головна умови зростання ринкової вартості підприємства (іншими словами, ринкова вартість підприємства залежить від його активів, що значною мірою залежить від рівня капіталізації прибутку);

у масштабах країни прибуток виступає важливим джерелом для задоволення соціальних потреб суспільства;

прибуток є головним захисним механізмом, що дозволяє підприємству ефективно функціонувати та розвиватись і зменшує ризик (загрозу) його банкрутства.

Основою нового, ринкового механізму господарювання України є забезпечення самостійності підприємств, які здійснюють свою діяльність на загальних принципах підприємництва. Підприємства повністю відповідають за результати господарювання, забезпечення прибуткової роботи, ефективне та раціональне використання всіх видів ресурсів, формування і збереження належних їм основних та оборотних виробничих фондів. Тому найважливіше значення для забезпечення самофінансування, розширення виробництва та розвитку підприємництва належить прибуткові [3].

Відповідно до П(С)БО “Звіт про фінансові результати” прибуток - це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. По суті таке визначення прибутку є досить простим, однак на практиці складно визначити доходи і витрати.

Звідси випливає, що однією з актуальних задач на сучасному етапі є вивчення факторів, що зумовлюють величину прибутку. Для цього в економічній роботі використовують економічний аналіз.

Аналіз прибутку має розв'язувати такі завдання: постійне дослідження процесу утворення та одержання прибутку; обґрунтування оптимального варіанта цін на продукцію, виходячи з конкретних умов угоди, її обсягу, досягнутого рівня витрат виробництва; визначення впливу об'єктивних і суб'єктивних факторів на обсяг реалізації продукції та фінансові результати; своєчасна розробка системи заходів, спрямованих на зростання суми прибутку.

Нині в економічній літературі обґрунтовано кілька методів розрахунку прибутку від реалізації продукції: прямого розрахунку, економічний (аналітичний) і змішаний методи, які можна використовувати з різним ступенем ефективності в економічному аналізі [2].

Даною проблемою займаються такі науковці, як В. Долинський, М. Коробов, В. Мец, Г. Савицька. Вони мають власні погляди щодо факторів, які впливають на розмір прибутку.

Під факторами, що впливають на розмір прибутку, розуміють причини, під впливом яких формується прибуток у початковий період діяльності або виникають зміни його абсолютної величини в подальшому.

Величина прибутку підприємства та його динаміка перебувають під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів, деякі з них підприємство не може проконтролювати і врахувати. До зовнішніх факторів належать: кон'юнктура ринку, зміни цін на матеріально-сировинні й паливно-енергетичні ресурси, вплив природних, географічних, соціально-економічних, транспортних і технічних умов на виробництво і реалізацію продукції, удосконалення системи оподаткування, рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, соціально-політична ситуація в країні тощо.

Внутрішні фактори, що впливають на прибуток підприємства, доречно поділити на виробничі (екстенсивні та інтенсивні) й позавиробничі (постачальницько-збутова і природоохоронна діяльність, соціальні умови праці та побуту).

Екстенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через кількісні зміни обсягу засобів і предметів праці, часу роботи обладнання, чисельності персоналу, фонду робочого часу, розміру фінансових ресурсів.

Інтенсивні фактори позначаються на процесі одержання прибутку через “якісні” зміни, зокрема підвищення продуктивності обладнання та його якості, використання прогресивних видів матеріалів і вдосконалення технології їх обробки, прискорення оборотності обігових засобів, трудомісткості й матеріаломісткості продукції, удосконалення організації праці, ефективне використання фінансових ресурсів тощо.

Найважливішими факторами росту прибутку є збільшення обсягу виробництва і реалізації продукції (а звідси збільшення розміру виручки), підвищення продуктивності праці, зниження собівартості, поліпшення якості продукції.

Щоб збільшити розмір виручки, підприємство має виробляти таку продукцію, яка б відповідала вимогам споживачів і користувалась великим попитом. Для цього необхідно вивчити ринкові умови господарювання й можливості надходження продукції на ринок шляхом розширення обсягів її виробництва.

Не менш важливим фактором, який впливає на величину прибутку, є зміна рівня собівартості продукції. Якщо зміни обсягу реалізації впливають на суму прибутку прямо пропорційно, то зв'язок між розміром прибутку і рівнем собівартості будується на зворотній основі. Чим нижча собівартість продукції, яка визначається рівнем витрат на її виробництво і реалізацію, тим більше прибуток, і навпаки. Тому при аналізі зміни рівня собівартості необхідно визначити фактори, які впливають на її зниження або підвищення, щоб розробити заходи щодо зниження рівня витрат на виробництво і реалізацію продукції, а звідси, збільшення за рахунок цього прибутку.

Отже, основним джерелом зростання прибутку є зниження собівартості та збільшення доходу від реалізації, що досягається зростанням обсягу продажу продукції, поліпшенням її якості, розширенням асортименту та пошуками ринків збуту продукції з найбільш вигідною ціною.

Бухгалтер-аналітик управлінського обліку за допомогою такого аналізу має розробляти систему впливу на прибуток. Для цього розраховують точку беззбитковості, яка дозволяє визначити, з якого рівня виробництва підприємство починає одержувати прибуток, тобто встановлює критичну межу, нижче якої воно не може зменшити обсяг виробництва.

Ця інформація має велике значення для керівництва, оскільки однією з важливіших змінних, які впливають на сукупний дохід від продажу, сукупні витрати і прибуток, є вихід продукції або обсяг виробництва.

Таким чином, розглянуті вище фактори, які впливають на обсяг прибутку, повинні бути предметом досконалого аналізу, від нього залежить ефективна діяльність підприємства.

1.2 Фактори формування прибутку в агропромислових підприємствах

Важливими власними джерелами фінансування є прибуток та амортизація. Прибуток - це головна мета, рушійна сила розвитку бізнесу. Саме позитивний кінцевий результат дає можливість підприємцям запроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, втілювати прогресивніші форми організації, управління й мотивації виробництва. Прибуток - це не лише фінансовий стимул до прогресу, але й основне джерело власних фінансових ресурсів для розширеного відтворення. Нагромадження необоротних і оборотних активів є результатом перетворення прибутку в капітал1. Окрім того, наявність власних фінансових ресурсів посилює здатність підприємств одержувати зовнішнє фінансування, подаючи сигнал інвесторам про його ефективну роботу в умовах недосконалості інформаційного середовища.

Розробка проблем походження прибутку за рахунок передбачуваного ризику і непередбачуваного ризику (невизначеності) у найбільш розгорнутому вигляді була представлена американським економістом Франком Найтом у 1921 році у роботі "Ризик, невизначеність і прибуток". На думку Найта, ідея Дж.Б.Кларка про виникнення прибутку тільки з умовах динамічної економіки, хоча і правильна у своїй основі, проте вимагає коректувань. З метою подібного коректування Найт і проводить розмежування понять передбачуваного ризику і невизначеного ризику, що виникають перед підприємницькою діяльністю в динамічних умовах. Як вододіл між двома поняттями ризику Найт висуває фактор передбачуваності. Частину ризику, на думку Найта, можна передбачити, тому підприємець може частково забезпечити захист собі від подібного ризику за допомогою різних засобів, наприклад, страхування. Але інша, невизначена частина ризику містить у собі абсолютно непередбачені процеси, від яких підприємець захистити себе, наприклад за допомогою того ж страхування, не може. До подібного непередбаченого (невизначеного) ризику можна віднести, наприклад, несподівані і різкі циклічні, структурні і кон'юнктурні зміни в загальній економічній діяльності. Саме правильна оцінка подібного непередбаченого ризику і проведення на основі цього підприємницької діяльності в динамічних умовах забезпечує, на думку Найта, успішних підприємців винагородою у вигляді прибутку (підприємницького доходу).

Необхідно підкреслити, що з часу виходу книги Найта проблеми обліку невизначеності (і відповідно ризику) у підприємницькій діяльності не тільки не зменшилися, але навіть зросли. Важливим фактором зростання подібного ризику є ускладнення інвестиційно-фінансових потоків. Поряд зі складним формуванням зазначених потоків з окремих країнах, що відбиває взаємопереплетення і взаємодію різних сфер і каналів накопичення грошового і реального капіталу (сфера кредитних банківських посередників, ринки корпораційних та державних цінних паперів, система державних фінансів і ін.), з сучасний період есе більшу роль відіграють процеси глобалізації світової економіки, що ведуть до зростаючого взаємопроникнення інвестиційно-фінансових потоків між різними країнами і регіонами світу. Формування і рух подібних інвестиційно-фінансових потоків визначаються зміною норм прибутку у взаємодії з іншими важливими фінансовими і грошовими показниками (величинами різних процентних ставок, курсами цінних паперів, грошовою політикою Центральних банків різних країн і ін).

Ідею про друге джерело походження прибутку а динамічній економіці звичайно пов'язують з роботами відомого економіста Й.Шумпетера. Як подібне джерело він вказав на "послідовне введення в економічний процес технічних, комерційних і організаційних інновацій" [7]. У такий спосіб Шу-мпетер як самостійне джерело прибутку висунув успішне впровадження підприємцями технічних і інших нововведень у виробництво і взагалі в економічну діяльність.

Необхідно вказати на деякі особливості теорії Шумпетера. Насамперед у його розумінні нововведення трактувались в широкому значенні. До їх числа включались не тільки технічні винаходи, наприклад, нові види виробничої технології і техніки, нові методи виробництва, нові товари та послуги і т.п., але також всі нововведення як комерційної так і фінансової діяльності, у т.ч. пошуки нових ринків і розширення старих, пошуки нових джерел постачання і ресурсів (включаючи фінансові), всі поліпшення в організації виробництва, комерційної і фінансовій діяльності тощо. По суті відповідно до теорії Шумпетера джерелом прибутку виступає якась надпродуктивність, викликана нововведеннями. Центральним економічним агентом за Шумлетером є той підприємець, що своїми нововведеннями домагається переходу статичної економіки в систему динамічної категорії, в умовах якої і породжуються нововведення.

У розробці проблем нововведення в якості одного з найважливіших джерел прибутку Шумпетер представив сутність успішної підприємницької діяльності як пошук нових новаторських ідей і реалізації їх (у рамках ринкових можливостей і обмежень) для створення нових виробництв, галузей і взагалі нових застосувань капіталу. Причому, саме поняття підприємництва у Шумпетера змінюється. Якщо в перших роботах він віддавав перевагу як новатора індивідуальному підприємцеві, то в наступному він припустив, що основна частина новаторської діяльності проводиться великими компаніями (в силу їх технічних і фінансових можливостей), часто під керівництвом найманого керівника (який у подібних випадках і виконує функції із впровадження нововведень у виробництво), ідеї Шумпетера про роль нововведень і новаторській сутності успішної підприємницької діяльності знайшли вироку підтримку в багатьох наступних роботах, присвячених цій тематиці, причому знову була піднята, поряд з великими компаніями, оцінка індивідуального підприємця-новатора (особливо в тих нових формах дрібного бізнесу, що в останні десятиліття стали розповсюджувачами інноваційної діяльності).

Висунута Найтом і Шумпетером гіпотеза про успішне ведення підприємництва, як джерела прибутку, на базі найкращої стратегії поведінки фірми з умовах непередбачуваного ризику і використання нововведень всіх зидів, по суті зняло або принаймні мінімізувало зазначене вище протиріччя між передбачуваними джерелами прибутку і її функціонуванням, як вирішальний стимул підприємницької діяльності. В результаті нового підходу прибуток (у його вузькому розумінні) став розглядатись не як якась досить абстрактна оплата за працю управління, а як одночасне стимулювання і винагороду особливих підприємницьких талантів адаптації до потреб динамічного розвитку підприємницької діяльності за двома вирішальними напрямками: гнучка і адекватна відповідь на непередбачуваний ризик і не менш гнучке реагування на необхідність введення і використання нововведень за всіма вирішальними напрямками приватного бізнесу, безсумнівно, що подібний підхід означав принципові зміни у теоретичному підході до прибутку. Ф.Найт настільки високо оцінював уміння правильно керувати виробництвом у невизначеній економічній ситуації, що розглядав підприємців, які наділені подібним вмінням, як найбільш продуктивний шар суспільства: "При системі підприємництва спеціальний соціальний клас -бізнесмени - направляють економічну діяльність. Вони - виробники, у той час як основна маса населення просто забезпечує їх продуктивними послугами..." [51].

Різна трактовка двох зазначених вище джерел походження прибутку і відповідно успішної частки підприємництва носить у цілому умовний характер. По суті це розподіл єдиного поняття не передбачуваного ризику на дві складові: одна - непередбачуваний ризик від невизначеної кон'юнктури, і друга - ризик від нововведень будь-якого роду.

Облік ризику і від непередбаченої кон'юнктури, і від використання нововведень настільки тісно й органічно переплітається в рамках єдиної підприємницької діяльності, що найбільш правильним є їх трактування а якості єдиного і в цілому вирішального джерела прибутку. Можна цілком погодитись з тами західними економістами, що наближають і навіть поєднують ці два джерела походження прибутку. Ось одне з подібних висловлювань. "Говорячи а цілому, економіст розглядає прибуток як віддачу від досить специфічного людського ресурсу підприємницьких здібностей... Частина підприємницького доходу називається нормальним прибутком. Це мінімальний дохід, або плата. яка необхідна для утримання підприємця в якійсь визначеній сфері діяльності". Економічний прибуток звичайно перевищує її нормальну величину.

Ці перевищення, на думку авторів висловлювання, зводяться, поряд з можливістю знаходження і використання монопольної ринкової влади, до ризику, якому неминуче піддається підприємець, функціонуючи в динамічній і відповідно невизначеній ситуації або починаючи інноваційну діяльність.

Єдність двох теоретично розділених джерел походження прибутку є очевидним. По суті мова йде пре єдина керівництво підприємницькою діяльністю, що органічно поєднує з собі і облік невизначеного кон'юнктурного ризику, і невизначених результатів інноваційної діяльності. Теоретичне узагальнення практики прийняття підприємницьких рішень у розвинутому ринковому середовищі підтверджує ця єдність. На практиці талан будь-якого акту підприємницької діяльності, що проходить 5 умовах інноваційного й іншого непередбаченого ризику, залежить в основному від правильного рішення трьох ключових проблем: доступу до необхідних г достатніх фінансово-інвестиційних ресурсів; одержання і кваліфікованого використання всієї необхідної інформації та вмілого підбору і розміщення кадрів. Прибуток виступає при цьому і як породження подібної вдалої підприємницької діяльності і як вирішальний стимул до її проведення.

Ідеї Шумпетера і Найта лягли в основу теорії прибутку і одержали підтримку переважної більшості західних економістів. Наступний розвиток теорії прибутку по суті складався, при визнанні як основні ідеї Найта і Шумпетера, у доповненні і збагаченні їх шляхом оцінки впливу на походження прибутку тих або інших більш конкретних факторів або суб'єктів підприємницької діяльності. Так Дж. Кейнс, розділяючи позиції Шумпетера про те, що прибуток формується в умовах динамічної нерівноваги, використовував ці ідеї в трактуванні проблем рівноваги грошових інвестицій. Багато нового в трактуванні походження прибутку Найта і Шумпетера привніс англійський економіст Б.Кейрстед. На його думку, у довгостроковому плані вирішальну роль у походженні прибутку відіграють інвестиційні рішення, які засновані на правильному обліку майбутньої кон'юнктури і перспективної ролі нововведень, втілених у цих інвестиціях. Ідеї про вирішальну роль у походженні прибутку оптимально відібраних за всіма параметрами виробничих і інвестиційних рішень, підтримав і розвинув далі англійський економіст.

У ряді післявоєнних робіт, особливо в американській економічний літературі, велике увага приділяється аналізу зростаючої ролі інформації з успішному подоланні невизначеності а ринковій кон'юнктурі і вдалому виборі нововведень. Тим самим підкреслюється значення інформації з успішному веденні підприємницької діяльності і відповідно в процесах формування прибутку. Однак при цьому аналізуються певні обмеження подібної ролі інформації, у тому числі, дотримання необхідних термінів збереження таємниці комерційної інформації, більшою або меншою можливістю придбання або, навпаки, продажу цієї інформації, достатньою мобільністю і адекватністю використання отриманої інформації для проведення підприємницької діяльності тощо. Особливо виділяється роль швидкості поширення комерційної інформації. При повільному поширенні інформації багато підприємців не зможуть плідно використовувати її в економічній діяльності і одержати на цій основі прибуток. Надмірна швидкість поширення комерційної інформації може перешкодити навіть її первісному власникові одержати будь-які відчутні ви-грди від її володіння; правильне орієнтування, що випливає з цієї інформації, у невизначеній ринковій кон'юнктурі або можливості по введенню прибуткового нововведення можуть майже одночасно бути використані конкурентом. Звідси випливають висновки про необхідність обмеження швидкості поширення комерційної інформації якимись оптимальними, для первинних власників інформації, рамками.

Розглянуті теоретичні розробки є цілому не ведуть до будь-яких принципових змін ідеї Найта і Шумпетера про походження прибутку, а лише формують важливе коригувальне доповнення до цих ідей у вигляді визнання зростаючої рол; в цих процесах комерційної інформації (з урахуванням умов і обмежень у її надходженні і використанні).

Третім джерелом прибутку в західній економічній думці XX століття визнається монополія. Під монополією на Заході розуміється політика обмеження конкуренції в її різних вимірах (насамперед у вигляді регулювання цін), проведена окремими приватними виробниками або їх групами. В даний час монопольна влада над ринком найчастіше пов'язується з великими розмірами виробника (компанії, корпорації), доповнене і іншими факторами, насамперед серйозними перешкодами для входження нових виробників у дану галузь або сферу підприємницької діяльності.

Проблеми формування монопольного прибутку в реальних умовах розвинутої ринкової економіки XX століття стали об'єктам дослідження багатьох західних економістів Але принципове значення мали дві роботи - американського економіста З. Чємберліна “Теорія монополістичної конкуренції” і англійської економістки Дж. Робінсон “Економіка недосконалої конкуренції”, що вийшли у 1933 р. і присвячені новому трактуванню взаємозв'язку монополії і конкуренції в умовах розвинутої ринкової економіки XX столітті. До появи цих наукових досліджень монополія в роботах західних економістів звичайно трактувалась як концентрація виробництва і відповідно продажів будь-якого товару в руках одного виробника, який міг в умовах відсутності конкурентів встановлювати завищені ціни (тобто більш високі ціни, чим у ситуації наявності конкурентів). Подібні монополістичні виробники розглядалися як виняткові випадки на тлі панування вільної конкуренції за переважною більшістю товарів. Чемберлін і Робінсон показали, що в ринковій економіці XX століття панує, за їх визначенням, монополістична або недосконала конкуренція, тобто взаємодія конкурентних і монополістичних сил. Монополістичні сили уособлюються комплексом факторів, що обмежують конкуренцію: на перше місце серед них висувається панування на галузевому ринку декількох або хоча б обмеженого кола виробників (ситуація так званої монополії), що можуть взаємодіяти (і взаємодіють) на відповідному ринку з формування за одним напрямком загальної ринкової і особливо цінової політики, конкуруючи за іншими напрямками ринкової політики (наприклад; за неціновими напрямками, асортименту, якості продукції, реклами тощо). Таким чином, в умовах монополістичної конкуренції виникає можливість завищення ціни, у випадку реалізації подібної можливості в рамках загального прибутку формується додаткова частина цього прибутку, як джерело якої і розглядається реалізована в ціні монополія.

Отже, монопольні можливості є важливим чинником, що впливає на завищення норм прибутку у найбільших компаніях порівняно із середньою нормою, іх вплив на стійке відхилення галузевих норм прибутку залежить від тогоі якою мірою подібні найбільш: компанії розподіляються за окремими галузями. Останнє і є вирішальний чинником прояву або, навпаки, відсутності стійкого перевищення норм прибутку окремих галузей над середньо-промисловою нормою.

При оцінці проблеми монополії необхідно враховувати обмеженість влади навіть великих компаній над ринком (а саме з реалізації цієї влади виникає монопольний прибуток). Навіть найбільш могутні великі компанії, що досягають хоча б на визначений період серйозного впливу на ринки своєї продукції, завжди знаходяться в рамках ринкових обмежень, які обов'язково повинні ними враховуватись у своїй комерційній діяльності.

На наш погляд, при загальній оцінці монопольної впади великих компаній корисно орієнтуватись на наступне методологічне розчленовування даної проблеми: “Суть змін у господарському механізмі капіталізму, мабуть легше зрозуміти, якщо “розщепити категорію “монополія” на дві складові: організаційну і домінантну. Будь-яка корпорація монопольного типу є насамперед організованою цілісністю, що володіє внутрішньою упорядкованістю, погодженістю, взаємодією більш-менш диференційованих і автономних частин. У рамках корпорації правила обміну продукту діяльності визначені технологією процесу виробництва або вольових рішень керівництва, а не ринковою ціною. Вся сума корпораційних відносин, вилучена в такий спосіб з ринкової сфери, т підкоряється диктату ринкового механізму. Домінантної складової корпорації назвемо здатність останньої активно впливати на параметри ринку: випуск продукції, пропозиція, попит, ціну. Ця здатність може дорівнювати нулю, бути необмеженою або займати деяке місце у проміжках між двома крайніми значеннями. Здатність впливати на ринок додає корпорації монопольні риси і залежить, очевидно, від багатьох причин: розміру корпорації, частки її товарів у загальному обсязі реалізації на єдиному ринку аналогічної продукції, наявності замінників, характеру конкуренції і відносної фінансової та промислової потужності суперників, ступеня новизни продукції тощо. Кожен з названих факторів мінливий і рухливий. Відповідно будуть змінюватись і монопольні здібності корпорації підсилюватись, слабшати, з'являтись або зникати. Підтвердженням дії цих факторів є сучасні прояви теорії прибутку. На сьогодні вирішальним фактором формування прибутку корпорацій у есе більшій мірі стають інновації, інвестиції в людський капітал. Світовий досвід показує, що на сьогодні за рахунок інновацій забезпечується не тільки прибутковість, але і заробітна плата. Відповідним чином зростали і прибутки корпорацій.

Підтвердженням можливості і прояву монопольної ринкової влади великих компаній є багато інших фактів. Беззаперечним є значення положень теорії прибутку для економіки України, яка до волі тривалий час знаходиться на стадії переходу до цивілізованих ринкових відносин. Урахування стимулюючої функції прибутку повинна знайти своє відображення у зміні політики оподаткуванні прибутку підприємств, амортизаційні та інвестиційні політиці, що буде за нашим глибоким переконанням вагомим чинником покращення економічної ситуації в країні. Тут насамперед можна згадати численні справи з монопольної анти конкурентної поведінки окремих кампаній або груп компаній у рамках антитрестовського законодавства США та антимонопольних законодавств інших розвинутих країн; розкрите в конкретних дослідженнях принципів ціноутворення у великих компаніях, використання вищим керівництвом цих компаній для відносно тривалих періодів так званих цільових норм прибутку, що перевищують середньо промислові норми і інколи не включають податки: у випадку успішного використання цих "цільових" орієнтирів, компанії забезпечували себе монопольними прибутками тощо.

У такий спосіб сформована в XX столітті самостійна теорія прибутку об'єднала три вирішальні джерела його походження. Ця теорія, що обґрунтувала величезну, по суті ключову роль прибутку у функціонуванні розвинутої ринкової економіки, тим самим обґрунтувала (а ке просто задекларувала як до XX століття) її стимулюючу функцію. Звідси витікає вкрай важливе значення з'ясування механізму стимулюючої функції прибутку у зв'язку а формуванням самостійної теорії прибутку, а також у зв'язку з загальним ускладненням порівняне з минулою структурою і функціонування розвинутої ринкової економіки у XX столітті.

Прибуток підприємств формується за рахунок таких джерел:

продаж (реалізація) продукції

продаж іншого майна

позареалізаційні операції.

1) Прибуток від продажу продукції є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою та її повною собівартістю (без урахування ПДВ і акцизного збору). Це так званий прямий метод обчислення прибутку. Існує ще аналітичний метод обчислення, за яким прогнозований прибуток визначається коригуванням його фактичної (базової) величини. З урахування впливу певних чинників у плановому періоді. Чинниками може служити зміна обсягів виробництва та продажу, собівартість продукції і цін.



Рис. 1.1 Схема формування прибутку

2) прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об'єкта, який продається з урахуванням витрат на продаж-демонтаж, транспортування, оплата агентських служб.

3) прибуток від позареалізаційних операцій - це прибуток від пайової участі у спільних підприємствах, здаванням майна в оренду, дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов'язаннями, надходження від економічних санкцій і обчислюється як різниця між доходами, отриманими внаслідок виконання цих операцій і витратами на їх виконання.

Обчислення величини загального прибутку має важливе значення для аналізу та господарської діяльності, тому що прибуток є об'єкт оподаткування.

4. У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників.



Рис. 1.2 Типова схема використання прибутку

Із загального прибутку сплачується податок (30%) згідно чинного законодавства. Прибуток, що залишається після оподаткування - чистий прибуток та використовується згідно зі статутом підприємства і ділиться на 2 частини:

1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам підприємства, персоналу, як заохочувальний засіб, на соціальну підтримку, благодійність;

2) прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і є фінансовим джерелом його розвитку і спрямовується на розвиток виробництва та інвестиційну діяльність та резервний фонд на компенсацію непередбачених відхилень.

Для акціонерних товариств характерним є виплата дивідендів членам акціонерного товариства.

Спрямування достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень збільшує попит на акції. Водночас обмежується джерело власного інвестування, а низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. Тому акціонерне товариство повинно вибирати таку дивідендну політику, яка б відповідала конкретним умовам діяльності підприємства.

1.3 Методика дослідження основних показників прибутковості

До основних показників, що визначають та характеризують прибутковість діяльності підприємства відносять:

Прибуток від продажу продукції:

Пр=ВД - Sвир - ПДВ - Азб

Де ВД - виручка; Sвир - витрати виробництва на виготовлення і заробітну плату працівника; ПДВ - податок на додану вартість; Азб - акцизний збір.

У разі калькування за неповними витратами ту частину витрат, що її не включено в собівартість продукції, відносять на певний період і прибуток обчислюється

Пр = ВР - Sрнв - Sн

де ВР - виручка; Sрнв - собівартість реалізованої продукції на неповними витратами; Sн - витрати, що не включені в собівартість, а віднесено на певний період.

Прибуток від продажу майна

Пін = Цпр - Ц прид; де

Цпр - ціна продажу;

Цприд - ціна придбання.

Прибуток від позареалізаційних операцій

Ппр = Д - Sп.р.

Д - дохід; Sп.р. - витрати на виконання.

Отже, загальний прибуток підприємства

Пб = Пр + Ппр + Пін

Пр - прибуток від реалізації продукції; Ппр - прибуток від позареалізаційних операцій; Пін - прибуток від іншої реалізації.

Рівень рентабельності підприємства визначається як:

Р_р. = Виручка (дохід від реалізації продукції) / С/б реаліз продукції (1.1)

Приведена маса прибутку = Прибуток / Площа с.-г. угідь (1.2)

або (кількість продукції, ц)

Норма прибутку визначається як співвідношення прибутку до суми активів підприємства (активи підприємства - сума основних та оборотних засобів підприємства)

Нп = Прибуток / Сума активів (1.3)

Показники рентабельності власного і залученого капіталу (Кр.к.) використову ються для оцінки ефективності використання довготерміново залученого і власного капіталу підприємства, при цьому може бути використана формула:

прибуток аграрний виробництво

 Балансовий прибуток

Кр.к. = ------------------------------------------------------------- *100 % (1.5)

Вл. Засоби + Довготер. Залучені засоби

Інша група показників рентабельності характеризує дохідність виробництва певної продукції, виконання робіт, надання послуг. При визначенні рентабельності продаж за базу порівняння приймається обсяг реалізованої продукції підприємства за аналізований період, який співставляється з величиною отриманого балансового або чистого прибутку за формулою

Балансовий (чистий) прибуток

Кр.пр. = ------------------------------------- -------- *100% (1.6)

Виручка від реалізації продукції

- Коефіцієнт рентабельності всього капіталу (Кр.к.) показує величину балансового або чистого прибутку, одержаного підприємством протягом аналізованого періоду, з кожної гривни загальної вартості майна і може бути розрахований за формулою.

Балансовий(чистий) прибуток

Кр.к. = ----------------------------------------*100% (1.7)

Вартість майна

- Рентабельність власного капіталу показує, скільки прибутку одержано з кожної гривні, вкладеної власниками підприємства. Цей показник характеризує ефективність використання інвестованого акціонерною капіталу і є важливим критерієм оцінки рівня квотування акцій на фондовому ринку.

- Коефіцієнт рентабельності всіх активів підприємства порівнюють з коефіцієнтом рентабельності власних засобів. Різниця цих показників характеризує економічну доцільність залучення зовнішніх джерел фінансування.

Оцінка оборотності капіталу здійснюється за такою системою показників:

- Коефіцієнти ділової активності характеризують наскільки повно і раціонально підприємство використовує свої наявні засоби. До цієї групи належать різні показники оборотності. При розрахунках показників цієї групи, окрім даних балансу підприємства, використовуються дані інших форм звітності, зокрема дані звіту про прибутки і збитки підприємств.