Розвиток і вдосконалення напрямів фінансово-економічної діяльності аграрних підприємств на прикладі СТОВ "Колос"

Размещено на http://www.allbest.ru/

4

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СТАН ТА РОЗВИТОК ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

1.1 Формування фінансово-економічного капіталу в аграрних підприємствах

1.2 Прибуток як джерело формування фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств

1.3 Джерела фінансування сільськогосподарських підприємств

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТОВ “КОЛОС”

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.2 Аналіз фінансової стійкості та платоспроможності підприємства

2.3 Оцінка ділової активності та прибутковості

2.4 Рентабельність виробництва основних видів продукції

РОЗДІЛ 3. ВДОСКОНАЛЕННЯ НАПРЯМІВ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

3.1 Обґрунтування резервів підвищення рівня прибутковості в СТОВ “Колос”

3.2 Удосконалення аналізу ліквідності та платоспроможності в СТОВ “Колос”

3.3 Шляхи покращення фінансового стану товариства з обмеженою відповідальністю

РОЗДІЛ 4. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН В СТОВ “КОЛОС”

4.1 Правові умови та порядок створення товариств з обмеженою відповідальністю

4.2 Особливості аграрно-правового регулювання договірних правовідносин в господарстві

4.3 Порядок ліквідації товариств з обмеженою відповідальністю

РОЗДІЛ 5. ОХОРОНА ПРАЦІ В СТОВ “КОЛОС”

5.1 Охорона праці на підприємстві

5.2 Охорона праці в бухгалтерії (економічному відділі)

5.3 Рекомендації по покращенню умов праці в господарстві

5.4 Стан цивільної оборони в СТОВ “Колос”

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Нині проблема розширеного відтворення підприємств постала перед багатьма їхніми власниками. Одним з шляхів її вирішення є залучення додаткових джерел фінансування, однак через відсутність досконалого механізму фінансового забезпечення результати фінансової діяльності підприємств нестабільні й невизначені у перспективі. Щодо сільськогосподарських підприємств, то проблема залучення фінансових ресурсів є дуже актуальною.

Законодавче регулювання забезпечення сільськогосподарських підприємств фінансовими ресурсами на території України визначають такі законодавчо-нормативні акти: Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про схвалення концепції Комплексної програми підтримки розвитку українського села на 2006-2010 роки” від 21 грудня 2005 року № 536-р; Постанова “Про використання коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу" від 6 травня 2005 року № 325 та ін.

Управління фінансами підприємства потребує ідентифікації та якісної і кількісної оцінки фінансової складової його діяльності, що характеризує не лише досягнутий рівень, але і його фінансові перспективи. При цьому слід враховувати дві важливі умови.

Безперечно, фінансовий стан підприємства відіграє важливу роль у визначенні та забезпеченні його фінансового потенціалу. Він створює певний базис для реалізації останнього.

Аналіз та оцінка фінансового стану підприємства -- це складова частина таких наукових дисциплін як економічний аналіз, фінансовий аналіз, аналіз виробничо-фінансової діяльності тощо. В межах такого позиціювання застосовуються певні підходи та критерії, що визначають домінуючий аспект фінансового стану. При цьому нині найчастіше використовуються підходи та критерії, запозичені з іноземної фінансової літератури. Обсяг і структура фінансових ресурсів безпосередньо пов'язані з рівнем розвитку та ефективністю виробництва. Формування раціональної структури джерел фінансових ресурсів необхідне для фінансування встановлених обсягів витрат і забезпечення запланованого рівня доходів. Здійснення витрат і формування доходів лежить в основі фінансової діяльності підприємств та забезпечується за рахунок фінансових ресурсів, які знаходяться в розпорядженні підприємств. Підсумки фінансової діяльності відображаються у фінансових результатах - прибутках або збитках.

В процесі проведення дослідження фінансового стану, ділової активності та платоспроможності підприємства використовувались: Ф. №1 “Баланс”, Ф. №2 “Звіт про фінансові результати”, Ф. №3 “Звіт про рух грошових коштів”, Ф. №4 “Звіт про власний капітал”, Ф. №5 “Примітки до річної фінансової звітності”, Ф. №50 с.-г. “Основні економічні показники діяльності підприємства” та ін..

Об'єктом дослідження є СТОВ “Колос” с. Хоменки Шаргородського району Вінницької області.

вдосконалення фінанси економіка аграрне підприємство

РОЗДІЛ 1. СТАН ТА РОЗВИТОК ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

1.1 Формування фінансово-економічного капіталу в аграрних підприємствах

В економічних дослідженнях підприємство розглядається як єдина система, утворювана його економічними ресурсами. Наявність та можливі комбінації їх поєднання визначають потенційні умови створення конкретної о обсягу товарів, робіт і послуг, а також генерування відповідних їм грошових потоків. Такі можливості являють собою економічний потенціал підприємства.

Фінансовій аспект економічного потенціалу визначають його фінансові ресурси. Наявність найбільш ліквідних активів підприємства та спроможність генерувати позитивні чисті грошові потоки є базисними елементами оцінки ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості, кредитоспроможності й інвестиційної привабливості, тобто можливості залучати фінансові ресурси із зовнішніх джерел фінансування і в повному обсязі розраховуватися за користування ними. З цієї точки зору фінансові ресурси є основою фінансового потенціалу підприємства, а питання його формування й ефективного використання - актуальною науковою і прикладною проблемою.

З огляду на вплив зовнішніх і внутрішніх чинників, які обумовлюють певні зміни в рівні узгодженості взаємодії окремих економічних ресурсів підприємства, його економічна поведінка не може бути детермінованою. Очевидно, що воно постійно повинно реагувати на вплив зовнішнього та внутрішнього середовища. У цьому контексті важливе значення має прогнозування майбутнього фінансового стану та фінансових можливостей підприємства для забезпечення його подальшого існування й ефективного функціонування.

Управління фінансами підприємства потребує ідентифікації та якісної і кількісної оцінки фінансової складової його діяльності, що характеризує не лише досягнутий рівень, але і його фінансові перспективи. При цьому слід враховувати дві важливі умови.

Перша - з точки зору вимог системного підходу оцінка має забезпечувати найбільш повну характеристику стану та динамічної трансформації об'єкта управління.

Друга - логіка економічної доцільності вимагає, щоб вибрані інструменти й засоби оцінки забезпечували найменші витрати на її здійснення та досягнення поставленої мети порівняно з усіма іншими можливими альтернативними варіантами. Маємо на увазі те, що не завжди досконалі методи забезпечують найкращі результати.

Стосовно управління фінансовими ресурсами найбільшою мірою цим вимогам відповідає комплексне поняття “фінансовий потенціал підприємства”.

Таке розуміння випливає з дослідження економічного змісту та структури фінансового потенціалу, а також значення, яке йому надають окремі автори в системі управління фінансовою діяльністю підприємства.

Аналіз показує, що в економічній науці відсутнє чітке й однозначне трактування цього терміна. Орієнтуючись на розуміння базового поняття «потенціал» як прихованої можливості, здатності, сили, що може проявитися за певних умов [1, с. 185], або як сукупності всіх наявних засобів, можливостей, продуктивних сил і т. ін., що можуть бути використані в якій-небудь галузі, ділянці, сфері для вирішення якого-небудь завдання, досягнення певної мети [2, с. 1087], окремі автори пропонують своє бачення економічного змісту “фінансового потенціалу підприємства”.

Так, В. Ковальов і Віт. Ковальов вважають, що фінансовий потенціал -- це характеристика фінансового становища та фінансових можливостей підприємства [3, с. 383]. Кількісно фінансовий потенціал характеризується показниками ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості, внутрішньофір-мової ефективності, прибутковості, рентабельності та інвестиційної привабливості фірми [4, с. 368].

З наведеного уточнення зрозуміло, що дана інтерпретація фінансового потенціалу чітко детермінована до історичного аспекту діяльності підприємства. Тобто він розглядається як наслідок чи результат певних минулих подій. І хоча у визначенні присутнє посилання на фінансові можливості підприємства, однак подальше розкриття кількісних характеристик фінансового потенціалу однозначно свідчить про ре-троспективність підходу його авторів. Наведені групи фінансових коефіцієнтів у спеціальній літературі традиційно відносять до характеристики фінансових результатів і фінансового стану підприємства. Тому можна припустити, що саме вони для авторів і є складовими елементами фінансового потенціалу.

Близьке до наведеного вище розуміння фінансового потенціалу наводять М. Баканов і А. Шеремет. Вони вважають, що оцінка майбутнього потенціалу підприємства разом з оцінкою його минулої діяльності та фінансового стану на момент такої оцінки є цільовими завданнями фінансового аналізу [5, с. 280]. І знову, як і в попередньому визначенні, фінансовий потенціал зводиться до предмета фінансового аналізу. Такий підхід, на наш погляд, дещо обмежений, оскільки розмиває контури й параметри кількісного визначення фінансового потенціалу.

Для окремих авторів фінансовий потенціал асоціюється з фінансовою незалежністю підприємства, його фінансовою стійкістю і кредитоспроможністю (ліквідністю) [6].

Дещо відмінною є позиція С. Орєхова, який пов'язує потенціал підприємства з його ресурсними можливостями. Зокрема, він дає наступне визначення: “...інвестиційний потенціал корпорації - ресурси, які вона може мобілізувати на фінансовому ринку” [7, с. 20]. В даній інтерпретації предметною складовою фінансового потенціалу є обсяг доступних потенційних джерел формування фінансових ресурсів. На наш погляд, таке визначення не можна вважати повним. У цьому зв'язку доречно зазначити, що є досить широке коло авторів, для яких різні види ресурсів виступають об'єктивними носіями окремих видів потенціалу. Тобто потенціал підприємства ви значається обсягом накопичених наявних видів економічних ресурсів. Розуміючи певні методологічні суперечності такого підходу, робиться застереження про необхідність відрізняти рівень потенціалу від обсягу його носіїв - матеріальних і нематеріальних-ресурсів [8, с. 37].

Ширше трактування фінансового потенціалу пропонує О. Соколов. Він вважає, що фінансовий потенціал - це наявність фінансових можливостей підприємства для інвестування коштів у поточну діяльність, перспективний розвиток і нарощування його виробничого потенціалу [9, с. 9-10].

Узагальнення наведених визначень свідчить, що їхнім спільним знаменником є певна сукупність фінансових можливостей. У широкому розумінні термін “можливість” трактується як наявність умов, сприятливих для чого-небудь, обставин, які допомагають чомусь [2, с. 684]. У нашому розумінні, стосовно фінансової діяльності підприємства можливості представлені рівнем доступу до різних джерел формування фінансових ресурсів і спроможністю генерувати позитивні чисті грошові потоки в обсягах, які достатні для відшкодування використаних фінансових ресурсів і витрат на їх залучення.

Виходячи з цього, фінансовий потенціал підприємства визначаємо як якісну характеристику його фінансового стану, виражену спроможністю генерувати певний обсяг грошових потоків, достатній для реалізації передбачених його економічною стратегією програм і заходів, а також відшкодування використаних (залучених за рахунок усіх джерел) фінансових ресурсів і витрат на їх залучення, не погіршуючи при цьому фінансову стійкість.

Для традиційного підходу до розуміння фінансового потенціалу важливе значення мають співвідношення між окремими елементами активу та пасиву балансу підприємства як кількісні характеристики фінансових результатів його діяльності та фінансового стану. На цьому баченні ґрунтується сучасна парадигма фінансового управління.

На рівні наукової абстракції можна припустити, що забезпечення узгодженості й пропорційності між окремими елементами активу та пасиву балансу може бути достатньою умовою забезпечення функціональності підприємства, збереження й розвитку його фінансового потенціалу. Однак дуже сумнівно, що в реальній економічній практиці підприємства досягнення такої узгодженості та пропорційності забезпечує можливість його нормального функціонування, а тим більше збереження й розвитку фінансового потенціалу.

По-перше, якісне наповнення одних і тих самих пропорцій на різних етапах життєвого циклу підприємства різне. Крім того, пропорційна зміна структурних елементів активу та пасиву, якою досягається формальна узгодженість між цими елементами, веде до нового якісного стану підприємства.

По-друге, структурні зміни в балансі підприємства можуть бути пов'язані не лише з впливом кількісних (об'ємних) параметрів та інфляційної складової на вартісну оцінку його складових, а й з певними якісними змінами, що пов'язані з факторами ризику та ліквідності активів.

По-третє, забезпечення стійкого економічного розвитку підприємства та здійснення необхідних якісних змін у складі окремих елементів його економічного потенціалу, завдяки яким він може бути досягнутий, як правило, протирічить формальним вимогам забезпечення фінансової пропорційності. Більше того, фінансова стратегія економічного розвитку вимагає порушення нормативних співвідношень між елементами балансу і відмови від очікування швидкої віддачі вкладень фінансових ресурсів.

По-четверте, відсутня можливість квантифікації та кількісної формалізації окремих чинників впливу на рівень фінансового потенціалу й ефективність його використання. Досягнення нормативних або рекомендованих значень певних фінансових критеріїв і показників може бути лише допоміжним інструментом управління рівнем використання фінансового потенціалу, а не основою його алгоритму.

Запропоноване нами визначення вигідно відрізняється від традиційного тим, що в ньому акцент зроблено на результативну ознаку генерування грошових потоків. При цьому зрозуміло, що маються на увазі не просто грошові потоки, а їх прирістне чисте позитивне значення. Таке розуміння дає можливість по-новому підійти до побудови ефективної системи управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств, адекватної особливостям їх фінансової діяльності. Забезпечення певного рівня генерації чистих грошових потоків виступає в цій системі як цільова функція формування, використання й розвитку фінансового потенціалу.

Безперечно, фінансовий стан підприємства відіграє важливу роль у визначенні та забезпеченні його фінансового потенціалу. Він створює певний базис для реалізації останнього. У зв'язку з цим варто детальніше розкрити його зміст.

Аналіз та оцінка фінансового стану підприємства - це складова частина таких наукових дисциплін як економічний аналіз, фінансовий аналіз, аналіз виробничо-фінансової діяльності тощо. В межах такого позиціювання застосовуються певні підходи та критерії, що визначають домінуючий аспект фінансового стану. При цьому нині найчастіше використовуються підходи та критерії, запозичені з іноземної фінансової літератури. Умовно можна виділити чотири підходи до розгляду питання фінансового стану.

Перший підхід розглядає фінансовий стан підприємства як структурний елемент його економічного, у тому числі й фінансового потенціалу. Час тина з наведених раніше визначень фінансового потенціалу підприємства включає у понятійний апарат цього терміна і фінансовий стан. Так, В. Ковальов стверджує, що в основу аналізу фінансового стану “... закладено поняття економічного потенціалу комерційної організації і його перманентні зміни в часі”. А під економічним потенціалом він розуміє “...здатність підприємства досягати поставлені перед ним цілі, використовуючи наявні у нього матеріальні, трудові та фінансові ресурси" [10, с. 180].

Другий - визначає фінансовий стан з точки зору наявності та структури активів, виділяючи в їх складі найбільш ліквідні, тобто фінансові ресурси, а також джерела їх формування. Характерною для цього підходу є точка зору російських авторів, які вважають, що “... фінансовий стан підприємства характеризується складом та розміщенням коштів, структурою їх джерел, швидкістю обороту капіталу, здатністю підприємства погашати свої зобов'язання в строк і в повному обсязі, а також іншими чинниками” [11, с. 136]. При цьому наголос робиться на виконанні фінансового плану та швидкості оборотності оборотних коштів (активів), які є його визначальними чинниками [12, с. 306]. Виконання фінансового плану виступає домінантою і у визначенні фінансового стану підприємства професором В. Савчуком [13, с. 148].

Ширше розуміння фінансового стану підприємства пропонує А. Поддєрьогін із співавторами, трактуючи його як комплексне поняття, що є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, які відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів [14, с. 260].

По-суті, до цієї групи можна віднести й визначення, що ґрунтуються на спроможності підприємства фінансувати виробничу та інвестиційну діяльність. Так, А. Чупіс під фінансовим становищем підприємства розуміє забезпечення суб'єкта господарювання власними і позиковими коштами, можливість і ефективність їх використання у своєму обороті за економічних умов, що склалися [15, с. 13]. Близьке за змістом і визначення фінансового стану колективу авторів під керівництвом професора Г. Кірейцева [16, с. 328].

Третій підхід - характеризує фінансовий стан підприємства з точки зору його фінансової конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості. Типовою для цього підходу є точка зору І. Балабанова, який під фінансовим станом господарюючого суб'єкта вбачає характеристику його фінансової конкурентоспроможності (тобто платоспроможності та кредитоспроможності), використання фінансових ресурсів і капіталу, виконання зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання [17, с. 28].

Подібну позицію займає К.Ізмайлова, яка акцентує увагу на тому, що фінансовий стан підприємства визначає його місце в економічному середовищі, а також наскільки ефективними й безризиковими можуть бути ділові відносини з ним комерційних банків, постачальників, потенційних інвесторів і позичальників та ін. [18, с. 101].

Четвертий - інтерпретує фінансовий стан з аналітичних позицій, розглядаючи його як визначену систему показників на основі фінансової звітності суб'єктів господарювання. Такий підхід використовують Т. Берднікова [19, с. 55], Л. Гіляровська та Д. Єндовицький [20, с. 16], І. Чуєв і Л. Чуєва [21, с. 272], І. Черкасова [22, с. 174] та ряд інших дослідників.

Практично жоден із цих підходів не зустрічається в “чистому вигляді”. Значною мірою проблема фінансового стану розглядається з позицій фінансового аналізу і для її опису використовуються рекомендовані цією науковою дисципліною показники й індикатори.

У межах кожного підходу застосовується система показників, склад якої досить суттєво варіює. Такими показниками є: платоспроможність [12, с. 306]; платоспроможність і фінансова стійкість [23, с. 354]; ступінь забезпеченості ліквідності й платоспроможності в короткостроковому періоді та фінансової стійкості в довгостроковому [24, с. 8]; стан капіталу в процесі його кругообігу і здатність підприємства фінансувати свою діяльність на фіксований момент часу [23, с. 353]; розміщення й використання коштів підприємства [5, с. 283]; зміни в розміщенні коштів і джерел їх покриття [21, с. 272]; структура джерел формування капіталу та його розміщення, рівновага між активами і пасивами (зобов'язаннями) підприємства, ефективність та інтенсивність використання капіталу, ліквідність і якість активів, інвестиційна привабливість тощо [25, с. 598].

Таке розмаїття пропозицій зумовлене концептуальними підходами їх авторів до розуміння суті фінансового стану підприємства і в цьому контексті є обґрунтованим. Однак з точки зору практичного застосування навряд чи виправдане. Тому, цілком слушною є думка відомого фінансового аналітика У. Кярана: “ ... правда полягає у тому, що суть цієї галузі знань складає відносно мала кількість важливих фінансових вимірників, ґрунтуючись на яких можна досягти розквіту будь-якого комерційного підприємства" [26, с. 13].

Виходячи з нашого розуміння якісних характеристик і цільової функції фінансових ресурсів [27], вибір системи показників оцінки фінансового потенціалу сільськогосподарських підприємств здійснювався на основі таких принципів: об'єктивності, тобто наявність існування конкретного елементу; істотності впливу на об'єкт дослідження; причинності та залежності, тобто наявність очевидного або емпірично встановленого зв'язку між фінансовим потенціалом і формуючим його чинником; кількісного виміру, тобто наявності для оцінки інформації й можливості її математичної формалізації; відсутність автокореляції між чинниками.

З цих позицій фінансовий потенціал підприємства визначають п'ять груп показників, пов'язаних із формуванням, розміщенням і використанням фінансових ресурсів, що характеризують: 1) наявність, структуру та забезпеченість фінансовими ресурсами; 2) структуру джерел формування фінансових ресурсів; 3) пропорційність між фінансовими ресурсами (окремими їх елементами) та джерелами формування; 4) грошові потоки підприємства; 5) результативність (ефективність) використання фінансових ресурсів.

У процесі дослідження виділено такі суттєві характеристики фінансового потенціалу: його кількісне значення залежить від обсягу та структури фінансових ресурсів підприємства, а якісна характеристика визначається співвідношеннями між фінансовими ресурсами та джерелами їх формування; реалізація фінансового потенціалу детермінована до певних можливостей та умов діяльності підприємства; варіативність обсягу і структури залежить від фінансового стану підприємства та фінансових результатів його діяльності; результатом використання фінансового потенціалу є обсяг чистих грошових потоків підприємства.

1.2 Прибуток як джерело формування фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств

Господарська діяльність опосередковується рухом фінансових ресурсів. Для її здійснення підприємство потребує певного обсягу фінансових надходжень, відповідних способів фінансування, визначених джерел надходження і напрямів використання фінансів.

Обсяг і структура фінансових ресурсів безпосередньо пов'язані з рівнем розвитку та ефективністю виробництва. Формування раціональної структури джерел фінансових ресурсів необхідне для фінансування встановлених обсягів витрат і забезпечення запланованого рівня доходів. Здійснення витрат і формування доходів лежить в основі фінансової діяльності підприємств та забезпечується за рахунок фінансових ресурсів, які знаходяться в розпорядженні підприємств. Підсумки фінансової діяльності відображаються у фінансових результатах - прибутках або збитках. Можливий також варіант “нульового” фінансового результату, коли отримані підприємством доходи дорівнюють витратам, здійсненим на отримання цих доходів за певний період часу. При цьому важливою є проблема залучення оптимального обсягу фінансових ресурсів за найменших витрат, адже максимальна їх концентрація не гарантує автоматичного отримання найбільших фінансових результатів, тобто найбільшого прибутку. Таким чином, центральне місце в системі управління підприємств має відводитися ефективному механізмові формування й використання фінансових ресурсів.

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 3 “Звіт про фінансові результати” прибуток - це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати [2].

Прибуток є критерієм ефективності господарювання, характеризує абсолютну величину отриманого ефекту, створює умови для самофінансування поточної та довгострокової господарської діяльності, інвестування розширеного відтворення підприємств. Отримання прибутку окремими суб'єктами господарювання свідчить про позитивні макроекономічні тенденції до зростання доходів державного бюджету.

Значну увагу слід також приділяти оподатковуваному прибутку, який формується в системі бухгалтерського податкового обліку і визначається як різниця між скоригованими валовими доходами, валовими витратами та амортизацією [1]. Якщо різниця між скоригованими валовими доходами, валовими витратами і амортизацією дає додатне число, то підприємство отримує у звітному періоді прибуток, якщо від'ємне - збиток. Систематичне отримання підприємством збитків призведе, в кінцевому підсумку, до повної втрати фінансових ресурсів.

Основними ознаками прибутку в ринковій економіці є: одна з основних фінансових категорій ринкової економіки; основна мета діяльності підприємства; фінансовий важіль; власне джерело фінансування підприємства; джерело формування державного бюджету країни.

Фінансовий результат діяльності підприємства характеризує: якість управління, ефективність господарювання; приріст фінансових ресурсів.

Прибуток є складовою частиною доходу (виручки), але його обсяг визначається лише за певний період на основі інформації, отриманої в системі бухгалтерського обліку підприємства.

Процес формування та використання прибутку входить до системи управління фінансовими ресурсами підприємства. Розподіл прибутку є однією з форм реалізації економічних інтересів усіх учасників процесу розширеного відтворення. Отриманий підприємством в результаті фінансово-господарської діяльності прибуток розподіляється між різними суб'єктами економічної системи держави. Частина прибутку у вигляді податку на прибуток підприємства надходить до державного бюджету, частина у вигляді нарахованих дивідендів виплачується власникам, частина - чистий прибуток - залишається у розпорядженні підприємства. Перша частина формує фінансові ресурси держави, друга - доходи учасників (власників, інвесторів), третя - джерело фінансових ресурсів підприємства. Від регулювання процесу такого розподілу залежить мотивація розвитку виробництва та подальшого збільшення прибутку.

Та частина прибутку, що спрямовується на нагромадження, становить грошові кошти підприємства, які використовуються на його розвиток, формування матеріальних і нематеріальних активів, вкладення в доходні види грошових та фондових інструментів. Частина прибутку спрямовується на соціальний розвиток підприємства, частина - використовується на споживання, в результаті чого виникають фінансові відносини між підприємством та іншими господарюючими суб'єктами ринку.

Прибуток є результатом кругообігу ресурсів, вкладених у господарську діяльність. Він відноситься до власних джерел фінансових ресурсів підприємства, а його раціональне використання за цільовим призначенням дає змогу відновлювати виробництво продукції на розширеній основі.

Фундаментальний зв'язок руху фінансових ресурсів із процесом відтворення, який здійснюється на підприємстві, визначає механізм формування фінансових потоків. Оборотні активи змінюють свою речову форму, перетворюючись із запасів у дебіторську заборгованість, потім набувають грошової форми і т.д. В результаті цих перетворень формується нерозподілений прибуток, який збільшує власний капітал підприємства. Господарські операції, що здійснюються підприємством, обумовлюють безперервні зміни позикового капіталу - виникає і погашається кредиторська заборгованість, залучаються нові позики, виникають інші коротко- та довгострокові зобов'язання. Необоротні активи не змінюють своєї речової форми, але відбувається постійне зменшення їх вартості шляхом нарахування зносу, що відображається у балансі підприємства. В міру нарахування зносу частина цієї вартості збільшує собівартість виготовленої продукції. Виходячи з цього, збільшення обсягів прибутку збільшує приріст фінансових ресурсів.

Простежити рух фінансових ресурсів можна за даними бухгалтерського балансу. Але розмір отриманого прибутку не знаходить повного відображення в бухгалтерському балансі: в ньому відовражається тільки нерозподілена (реінвестована) частина прибутку, а реальним ресурсом є загальна величина отриманого підприємством чистого прибутку. Тому як статтю приросту фінансових ресурсів потрібно брати загальну суму чистого прибутку зі Звіту про фінансові результати, а суму розподіленого прибутку відображати як вкладені фінансові ресурси.

Отже, обсяг фінансових ресурсів визначається на основі аналітичного балансу підприємства. Після цього слід провести коригування показників нерозподіленого прибутку, наведеного у Балансі, на суму розподіленого прибутку.

Розглянемо застосування методики коригування прибутку на прикладі зведених даних господарської діяльності сільськогосподарських підприємств Вінницької області за 2006 рік. Нерозподілений прибуток на початок року становив 22931,0 тис. грн, на кінець року - 38552,0 тис. грн, що вказує на приріст фінансових ресурсів на 15621,0 тис. грн. Розподілена сума прибутку дорівнювала 2984,2 тис. грн. Тоді скоригована сума чистого прибутку: 38552,0 - 22931,0 + 2984,2 = 18605,2 тис. грн. З урахуванням проведених коригувань формується Звіт про рух фінансових ресурсів. Збільшення нерозподіленого прибутку вказує на приріст фінансових ресурсів на суму 18605,2 тис. грн, що становить 29,9 % від загального обсягу залучених фінансових ресурсів. При цьому сума розподіленого чистого прибутку вказує на вкладення фінансових ресурсів в обсязі 2984,2 тис. грн, що дорівнює 4,8 %. Динаміку зміни обсягу фінансових ресурсів підприємств за 2001-2006 pp. наведено в таблиці. Як бачимо з таблиці, протягом 2001-2003 pp. спостерігалося зниження частки прибутку в загальному обсязі фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств майже удвічі, після цього - зростання і вже у 2004 р. прибуток досяг 35 % загального обсягу фінансових ресурсів.

Таблиця 1.1 Динаміка зміни обсягу фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств Вінницької області

Показник	Рік	Відхилення, ±, 2006 р. до 2001 р.
	2001	2002	2003	2004	2005	2006
Фінансові ресурси, всього, тис. грн	86682,4	38634,0	26308,9	13856,4	27109	62200,2	-24482,2
у тому числі створені за рахунок прибутку, тис. грн	14427,4	4957,0	2330,0	4843,3	7979,0	18605,2	4177,8
Частка прибутку в структурі фінансових ресурсів, %	16,6	12,8	8,9	35,0	29,4	29,9	13,3

Загалом, протягом 2001-2006 p. частка прибутку в структурі фінансових ресурсів зросла на 13,3 %, що є позитивною тенденцією. Збільшення прибутку зумовлено тим, що темпи зростання доходів перевищують темпи зростання витрат за відповідні періоди часу.

Слід також відмітити збільшення частки прибутку на фоні зниження загального обсягу фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств Калинівського району Вінницької області у 2005 р. на 24482,2 тис. грн порівняно з 2001 р.

Щодо зростання частки прибутку в структурі фінансових ресурсів, то визначена тенденція може зберігатися за умов формування оптимальної системи управління фінансовими ресурсами і прибутком зокрема.

Отже, протягом останніх років на прибуток припадає дедалі більша частка у структурі фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств, що є позитивною тенденцією. Для якісного управління фінансовими ресурсами керівництву сільськогосподарських підприємств слід приділяти більше уваги управлінню процесом формування і використання отриманого прибутку, оскільки більша частка прибутку в джерелах фінансування підприємства створює більші резерви для приросту фінансових ресурсів і підвищення фінансової стійкості підприємств.

1.3 Джерела фінансування сільськогосподарських підприємств

Нині проблема розширеного відтворення підприємств постала перед багатьма їхніми власниками. Одним з шляхів її вирішення є залучення додаткових джерел фінансування, однак через відсутність досконалого механізму фінансового забезпечення результати фінансової діяльності підприємств нестабільні й невизначені у перспективі. Щодо сільськогосподарських підприємств, то проблема залучення фінансових ресурсів є дуже актуальною.

Законодавче регулювання забезпечення сільськогосподарських підприємств фінансовими ресурсами на території України визначають такі законодавчо-нормативні акти: Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про схвалення концепції Комплексної програми підтримки розвитку українського села на 2006-2010 роки” від 21 грудня 2005 року № 536-р; Постанова “Про використання коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу” від 6 травня 2005 року № 325 та ін. Джерела фінансового забезпечення вітчизняних сільськогосподарських підприємств можна поділити на державне фінансування, власні фінансові ресурси підприємств, кредитні ресурси та інвестиції. Одним із найдоступніших джерел фінансування сільськогосподарських підприємств є державне фінансування. У 2006 р. бюджетну підтримку сільського господарства було збільшено у 2,6 раза. На підтримку розвитку села виділено 1358,2 млн грн, зокрема на: дотації на гектар посівів озимих культур - 519,9 млн грн;

дотації на гектар посівів ярих культур - 200,0 млн грн (ще 50 млн грн було виділено і направлено в регіони 17.07.2006);

доплати за вирощену і здану на забій худобу та птицю - 271,4 млн грн;

здешевлення вартості кредитів - 118,3 млн грн;

селекцію у тваринництві та птахівництві - 54,9 млн грн;

селекцію в рослинництві - 45,6 млн грн;

протиепізоотичні заходи - 58,3 млн грн;

фінансову підтримку та надання кредитів фермерським господарствам - 22,0 млн грн;

реформування і розвиток комунального господарства в сільській місцевості -- 11,2 млн гривень [7].

Необхідність державного фінансування зумовлена не тільки специфікою галузі сільського господарства, а й певними особливостями, притаманними вітчизняним підприємствам цієї сфери. Серед них: зниження купівельної спроможності населення, що обмежує можливості підвищення цін на сільськогосподарську продукцію; відставання України від розвинених країн за рівнем впровадження досягнень науково-технічного прогресу, передових технологій тощо; нестача інвестицій для підтримки родючості ґрунту; низькі рівні розвитку інфраструктури сільської місцевості; розрив сталих економічних і технологічних зв'язків між різними сферами агропромислового комплексу [8, с. 21].

Очевидно, що бюджетні кошти на підтримку розвитку сільського господарства необхідно спрямовувати на наукові дослідження, оновлення тракторного парку й іншої техніки сільськогосподарського призначення, проведення технологічних ярмарків, професійне навчання і перенавчання спеціалістів.

Важливим ресурсом фінансового забезпечення сільськогосподарських підприємств залишаються їх власні кошти. Однак нині джерела формування власних фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств обмежені через зростання збитковості сільськогосподарських товаровиробників. На наш погляд, для розширення обсягів фінансового забезпечення сільськогосподарських підприємств власними коштами необхідно звільнити від оподаткування прибуток, реінвестований у виробничу діяльність сільськогосподарських підприємств.

У поточному році сільськогосподарські товаровиробники залучили 4,4 млрд грн кредитних коштів [7], але майже не ведеться робота щодо забезпечення інформацією з існуючих видів кредитів, розмірів і строків їх повернення.

Підвищена ризикованість аграрної сфери економіки як об'єкта інвестування, незадовільний фінансовий стан аграрних підприємств через затримку платежів, незначна частка ліквідних активів у складі їх авансового капіталу, недостатня розвиненість ринку сільськогосподарської продукції є причиною інвестиційної непривабливості галузі [9, с. 67]. Одним із шляхів вирішення Даної проблеми можна вважати удосконалення амортизаційної політики, а саме створення амортизаційного банку АПК.

Останнім часом з'явилися нові для вітчизняної економіки джерела залучення фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств. Це такі види фінансових ресурсів: фінансовий лізинг; факторингові операції; форфейтування; мобілізація заощаджень населення; залучення до легальної економіки тіньового капіталу; емісія боргових цінних паперів; використання венчурного капіталу.

Одним із найбільш поширених у світовій практиці форм фінансування є фінансовий лізинг. З метою активізації лізингової діяльності Верховна Рада України ухвалила Закон “Про фінансовий лізинг” від 11 грудня 2003 року № 1381-IV на зміну старої редакції закону. Новим Законом припинено дію низки положень, які перешкоджали розвитку лізингу. Регулювання лізингових відносин було гармонізовано з фіскальним законодавством у частині оподаткування лізингових операцій.

Основна відмінність українського лізингу для села від західного полягає в тому, що основним інвестором є держава, надаючи державній компанії НАК “Украгролізинг” бюджетні кошти. Компанія, регулярно збираючи лізингові платежі з лізинго-одержувачів, повертає кошти до бюджету [10].

Актуальність лізингових відносин в Україні зумовлена незадовільним станом технічної бази підприємств. Однак така форма залучення фінансових ресурсів поки що не набула широкого застосування.

Щодо залучення коштів шляхом проведення емісії боргових цінних паперів, то основним його недоліком (особливо для інвесторів) є відсутність зв'язку емісії з матеріальним забезпеченням. Тобто відносини між інвестором та емітентом будуються на основі довіри, а основним індикатором надійності емітента та його цінних паперів є висновки рейтингового агентства, на яких найчастіше і базується вибір інвесторів [11, с. 233].

Останнім часом широкого застосування набуває венчурний капітал, тобто інвестиції через цінні папери від зовнішніх інвесторів, тому необхідно законодавчо сприяти поліпшенню інвестиційної привабливості для інвесторів.

Отже, для забезпечення сільськогосподарського виробництва необхідними обсягами фінансових ресурсів підприємства, по-перше, мають визначитися з найприйнятнішим видом фінансування і, по-друге, вирішити проблему забезпечення повернення залучених коштів.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Колос” розташоване у с. Хоменки Шаргородського району Вінницької області.

Основною метою діяльності товариства є виробництво сільськогосподарської продукції та її переробка з метою отримання прибутку і задоволення економічних та соціальних потреб членів кооперативу.

Товариство здійснює виробництво сільськогосподарської продукції її переробку та реалізацію, надає послуги сільскогосподарським товаровиробникам.

СТОВ “Колос” має сприятливі природно-кліматичні умови, що позитивно впливає на сільськогосподарські виробничі процеси що проходять в господарстві. Середньорічна кількість опадів становить 540 мм. рт. ст., середньорічна температура коливається від 10 до 12 градусів Цельсія, кількість днів без морозного періоду становить 152 днів, глибина промерзання ґрунту в зимовий період досягає 0,7 м. На території нашого господарства переважають чорноземи та сірі лісові ґрунти. Рельєф території рівнинний і хвилястий. Природно-кліматичні умови в яких знаходиться досліджуване підприємство є сприятливими для вирощування всіх основних сільськогосподарських культур, зокрема, найбільш сприятливі для зернових і цукрових буряків.

Економічні умови є також вдалими для господарської діяльності. Підприємство знаходиться на віддалі 100 км. від обласного центра м. Вінниці. Поблизу населеного пункту на віддалі 10 і 20 км проходять автомагістралі обласного значення сполученням Вінниця - Могилів-Подільський, Немирів - Вінниця. На віддалі 90 км. знаходиться залізнична станція м. Вінниця. Ці фактори значно впливають на витрати, що несе підприємство, пов'язані зі збутом продукції та її транспортуванням до місць переробки.

Організаційна структура виробництва трьохступінчата.

В цілому можна зробити висновок, що вказані фактори повинні забезпечувати нормальне функціонування підприємства в ринкових умовах господарювання. Природно-кліматичні умови є визначальними при виборі підприємством спеціалізації виробництва.

СТОВ “Колос” є досить потужним господарством, середньорічна вартість активів підприємства у 2007 році становила 2889,6 тис. грн. Дещо зменшилась використана площа господарства. Так площа сільськогосподарських угідь зменшилась на 3 % і у 2007 році становила 1638 га. Хоча за аналізований період обсяги товарної продукції зросли на 239 тис. грн. (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 Основні показники розміру СТОВ “Колос”

Показники	Роки	В середньому по господар- ствах району	2007р. в % до
	2005	2006	2007		2005р	середнього по району
Вартість товарної продукції, тис. грн.	2811,8	2526,7	3050,0	1856	238,9	1194,0
Площа с-г. угідь, га - всього, га	1678	1638	1638	1546	40,0	92,0
в т.ч. рілля	1633	1601	1601	1423	-36,0	178,0
пасовища	17	14	14	9	-3,0	5,0
сіножаті	27	19	19	89	-8,0	-70,0
багаторічні насадження	1	4	4	25	3,0	21,0
Середньорічна чисельність працюючих, чол.	196	146	121	174	-75,0	-53,0
працівники рослинництва	140	95	90	96	-50,0	-6,0
працівники тваринництва	56	51	31	78	-25,0	-47,0
Затрати праці - всього, тис. люд.год.	500	364	349	189	-151,0	160,0
Середньорічна вартість основних та оборотних засобів, тис. грн.	4518,3	4218,3	4218,3	2687	-300,0	1531,3
Фондозабезпеченість, тис. грн.	275,9	257,5	257,5	173,8	-18,4	83,7
Фондоозброєність, тис. грн.	23,1	28,9	34,9	15,4	11,8	19,5

Негативним є зменшення середньооблікової чисельності працівників. Так у 2007 році їх кількість дорівнювала 121 осіб, що майже в 1,6 раза менше порівняно з 2005 роком. Майже в 1,5 раза зменшилась чисельність працівників галузі рослинництва та в двіччі - галузі тваринництва. Така зміна відповідно вплинула на зменшення рівня затрат праці працівників.

В результаті зменшення вартості активів підприємства на 300 тис.грн, фондозабезпеченість знизилась на 18,4 тис грн, а фондоозброєність - (за рахунок зменшення чисельності працівників) зросла на 11,8 тис.грн, їх значення в 2007 році становило відповідно 257,5 та 34,9 тис. грн.

Основною метою створення і діяльності СТОВ “Колос” є підприємницька діяльність з метою одержання прибутку.

Спеціалізація сільськогосподарського виробництва органічно поєднана з його розміщенням. Якщо розміщення характеризує кількісний бік суспільного поділу праці і вказує, які види продукції, в якому розмірі і на яких площах виробляються на тій чи іншій території (в зоні, області, районі, мікро зоні, окремій виробничій одиниці), то спеціалізація відбиває якісний бік суспільного поділу праці і вказує, виробництво яких саме видів продукції є переважаючим на даній території. Це ефективна форма організації сільського господарства, яка дає можливість зосередити виробництво певних видів продукції на окремих територіях і підприємствах і, щоб врахувати ступінь розвитку усіх товарних галузей. В даному господарстві необхідно визначити і проаналізувати коефіцієнт зосередження товарного виробництва ( коефіцієнт спеціалізації) (Кз), використовуючи дані таблиці 2.2.

Кз= 100 / ?Пві * (2Nі-1)

де Пві - питома вага і-ї галузі в структурі товарної продукції, %;

Nі - порядковий номер і-ї галузі в ранжированому ряду.

Підставивши дані таблиці у вище наведену формулу, отримаємо:

Кз=100/(30,3*1+21,1*3+14,5*5+10,2*7+8,9*9+5,4*11+4,0*13+3,1*15+ 1,8*17+0,7*19) = 100/(30,3+63,3+72,5+71,4+80,1+59,4+52,0+46,5+30,6+13,3) = 100/519,4= 0,2

Отже, коефіцієнт спеціалізації СТОВ “Колос” складає 0,2, що свідчить про низький рівень спеціалізації, а підприємство має переважаючий розвиток трьох галузей.

Таблиця 2.2 Склад та структура товарної продукції в СТОВ “Колос”

Продукція	Роки	Місце в ранжирова-ному ряду
	2005	2006	2007
	тис. грн	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%
Продукція рослинництва, всього	1352,7	48,1	1059,5	41,9	1680,4	55,1	х
в т.ч. зернові та зернобобові	653,0	23,5	971,2	38,4	923,6	30,3	1
соняшник	122,9	4,4	82,0	3,3	54,8	1,8	9
ріпак		-		-	93,5	3,1	8
цукрові буряки	561,5	20,0		-	443,4	14,5	3
ін продукція галузі	15,3	0,6	6,3	0,3	165,1	5,4	6
Продукція твариннитцва, всього	592,7	21,1	874,7	34,6	724,2	23,8	х
приріст ВРХ	256,6	9,1	298,5	11,8	311,8	10,2	4
приріст свиней	136,6	4,9	144,5	5,7	120,6	4,0	7
молоко	179,3	6,4	409,6	16,2	272,0	8,9	5
ін. продукція галузі	20,2	0,7	22,1	0,1	19,8	0,7	10
Реалізація іншої продукції робіт та послуг	866,4	30,8	592,5	23,5	645,4	21,1	2
Всього по господарству	2811,8	100,0	2526,7	100,0	3050,0	100,0	х

Як видно з представленої таблиці 2.2 головними галузями в рослинництві є зернові та зернобобові культури, питома вага в 2007 році цієї галузі становить 30,3 %, значну частку займає виробництво та реалізація іншої продукції, товарів, надання робіт і послуг - 21,1 %, частка цукрових буряків в загальній структурі реалізації становить - 14,5 %, приросту ВРХ - 10,2 %, виробництво молока - 8,9 % та ріпаку, питома вага реалізації якого становить в 2007 році 3,1 %.

Питома вага продукції тваринництва за 2007 рік становить 23,8 %, за аналізований період частка реалізованої продукіцї в цій галузі збільшилась на 2,7 пункта. В звітному році питома вага доходу від реалізації м'яса ВРХ становить 10,2 %, свиней - майже 4,0 %, молока - 8,9 %.

Отже, виробничий напрямок господарства - зерново-буряківничий з розвиненою реалізацією іншої продукції, товарів та наданням послуг.

Площа сільськогосподарських угідь у 2007 році становить 1638 га, з них рілля - 1601 га. В структурі сільськогосподарських угідь у 2005 році, площа ріллі займала - 97,3 %, близько 1,6 % займали сіножаті. У 2007 році частка рілі зросла до 97,8 %. СТОВ “Колос”у 2007 році повністю почало використовувати лише площу орних земель, а їх кількість збільшилась лише за рахунок додаткового надходження земельних паїв. Дані показники визначають високий рівень використання землі в господарстві, а отже, покращувати результати діяльності можливо лише використовуючи інтенсивний шлях розвитку, тобто використання елітних сортів рослин, високопродуктивних порід тварин та більш ефективну сільськогосподарську техніку.

Таблиця 2.3 Структура земельних угідь в СТОВ “Колос”

Види угідь	2005р.	2006р.	2007р.	Середньорайонні значення
	площа, га	в % до всього	площа, га	в % до всього	площа, га	в % до всього	площа, га	в % всього
Площа с/г угідь	1678,0	100,0	1638,0	100,0	1638,0	100,0	1546	88,9
з них :
рілля	1633	97,3	1601	97,8	1601	97,8	1423	81,8
сіножаті	27	1,6	19	1,2	19	1,2	25	1,4
пасовища	17	1,0	14	0,87	14	0,87	14	0,8
багаторічні насадження	1	0,1	4	0,03	4	0,03	84	4,8

Земля як головний засіб виробництва в сільському господарстві, має ще ряд особливостей, які потрібно враховувати в процесі її використання для виробництва продукції, в сільському господарстві земля водночас є засобом і предметом праці. Станом на 1.01.2008 року площа сільськогосподарських угідь в господарстві складала 1638 га, з них площа ріллі - 1601 га. (таблиця 2.3).

За період з 2005 по 2007 роки площа угідь зменшилась на 40 га. Станом на 1 січня 2008 року в користуванні СТОВ “Колос” знаходилось 1638 гектар землі, в тому числі ріллі 16011 гектар, що в структурі земельних угідь становить 97,8 %. В порівнянні з 2005 роком спостерігається зменшення орної площі на 32 га, сіножатих і пасовищ - 11 га, але площа під багаторічними насадженнями збільшилась і у 2007 році становила 4 га..

Зменшення площ відбулось внаслідок проведення реформування (розпаюванню) земель. На даний час ведеться робота по виготовленню державних актів, виділення земель в натурі, укладенню договорів на оренду земельних часток (паїв). Коефіцієнт розораності землі в 2005 році становив 97,4 %, а в 2007 році даний коефіцієнт становив вже 97,8 %, що свідчить про високий рівень розораності земель, що знаходяться у користуванні. Також можна відмітити і те, що відведені площі під сіножаті та пасовища зменшуються. З 2005 по 2006 р. підприємство мало ще 4 га багаторічних насаджень, але в 2007 році вони зникли з балансу підприємства. Порінявши структуру земельних угідь підприємства з середньорайонними значеннями можна сказати, що господарство використовує більшу площу, ніж середнє районне значення (середнє площа по господарсвах району на 190,1 га більша, ніж по господарству).

Для здійснення аналізу використання трудових ресурсів необхідно на підприємстві вивчити критерій, за якими вони класифікуються. Одним з найважливіших таких критерій, є правовий статус підприємства. Цей критерій тісно пов'язаний з критерієм умов їх найму на роботу. За цим критерієм виділяють такі категорії працівників як сезонні, постійні, і тимчасові.

Кожне підприємство функціонує за певної чисельності персоналу - сукупності працівників, які мають необхідний фізичний розвиток, знання, практичні навички для управління виробництвом, якісного і своєчасного виконання передбачених технологією робіт у сфері агропромислового виробництва. Тобто для підприємства важливим є забезпеченість трудовими ресурсами. Так, в СТОВ “Колос” чисельність працюючих зменшилась на 79 осіб і в 2007 році становила 121особу (таблиця 2.4).

Таблиця 2.4 Показники інтенсивності та ефективності використання трудових ресурсів в СТОВ “Колос”

Показники	Роки	В середньому по господарствах району	2007р. в % до
	2005	2006	2007		2005р.	середньо-го по району
Продуктивність праці 1 середньорічного працівника, грн.	14346,0	17306,2	25206,7	18666,7	175,5	135,0
1 людино - години	5,62	6,94	8,74	9,8	155,5	89,2
Середньомісячна оплата праці 1 працівника, грн.	204,3	273,9	400,5	474,3	196,0	84,4
Кількість днів, відпра-цьованим одним працівником, днів	246	240	250	228	101,6	109,7
Коефіцієнт викорис-тання робочої сили				0,59
Коефіцієнт викорис-тання запасу праці	0,94	0,80	0,85	0,87	90,4	97,7
Коефіцієнт надход-ження робочої сили	0,02	0,01	0,02	0,08	100,0	25,0
Коефіцієнт вибуття робочої сили	0,13	0,44	0,67	0,1	у 5 раз	у 6 раз
Показник трудової активності, год.	1552,3	1514,4	1577,5	1549,6	101,6	109,7

Таким чином, прослідковується тенденція щодо звільнення працівників, особливо чоловіків працездатного віку до 37 відсотків. В 2005 році чоловіками і жінками працездатного віку було відпрацьовано 500 тис. люд-год., в 2007 році цей показник зменшився в 1,4 раза і становив 349 тис. люд-год.

Виходячи з даних таблиці 2.4 найвищою продуктивність праці була у 2007 році (25206,7 грн на одного працюючого), що на 75 % грн більше ніж у 2005 році. За аналізований період майже на 2 % зросла кількість днів відпрацьованих одним працівником (у 2007 році - 250 днів). Коефіцієнт використання робочої сили дещо знизився в 2007 році на 10 % в порівнянні з 2005 роком, коефіцієнт використання запасу праці в 2005 році становив 90 % а в 2007 році 85 %, коефіцієнт надходження робочої сили залишився незмінним і коливався в межах 1-2 %.

Майже на 54 % збільшився коефіцієнт вибуття і у 2007 році складав 67 %. Зменшенння чисельності працівників в господарстві є негативним явищем і спричинене низьким рівнем оплати праці та несвоєчасністю її виплати. Показник трудової активності працівників дещо підвишився (на 1,6 %) і у 2007 році складав 1577,5 год..