Підвищення рентабельності УА ТОВ "Європрод" шляхом удосконалення зовнішньоекономічної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

Дипломна робота на тему: «Підвищення рентабельності УА ТОВ «Європрод» шляхом удосконалення зовнішньоекономічних зв'язків».

Обсяг роботи: 99 сторінок, 23 таблиці, 10 рисунків, 19 джерел.

Об'єкт дослідження: Україно-американське товариство з обмеженою відповідальністю "Європрод" з іноземними інвестиціями (далі УА ТОВ "Європрод").

Мета роботи: дослідити фінансовий стан та зовнішньоекономічні зв'язки підприємства УА ТОВ "Європрод", розробити заходи по підвищенню рентабельності підприємства і визначити ефективність від реалізації цих заходів.

Виходячи з поставлених цілей, можна сформувати завдання: аналіз прибутку і рентабельності; характеристика майна підприємства: основних і оборотних засобів і їх оборотності, виявлення проблем; розробка заходів по поліпшенню зовнішньоекономічної діяльності підприємства; прогнозування основних показників діяльності підприємства внаслідок впровадження запропонованих заходів.

Інформаційно-методологічна база досліджень: звітні фінансові документи УА ТОВ «Європрод» за 2007-2009 рр.

В першому розділі даної дипломної роботи розглянуті теоретичні аспекти рентабельності діяльності підприємства та зовнішньоекономічної діяльності.

В другому розділі наведена характеристика фінансово-економічної діяльності УА ТОВ «Європрод»; аналіз результатів зовнішньоекономічної діяльності підприємства; аналіз показників ефективності роботи підприємства.

В третьому розділі наведені рекомендації по удосконаленню зовнішньоекономічних зв'язків підприємства. Проведено аналіз прогнозованих показників економічної та зовнішньоекономічної діяльності підприємства.

Ключові терміни: ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ, РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ ПРОДАЖ, ІМПОРТ, ПРИБУТОК, РЕАЛІЗАЦІЯ, ОСНОВНІ ЗАСОБИ, ОБОРОТНІ ЗАСОБИ, КОЕФІЦІЄНТ, ВИРУЧКА.

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти оцінки рентабельності

1.1 Поняття рентабельності, особливості її оцінки в сучасних умовах

1.2 Економічне значення та задачі оцінки рентабельності підприємства.

1.3 Зміст, задачі і методи економічного аналізу в сфері зовнішньоекономічних зв'язків.

Розділ 2. Аналіз фінансово-економічного стану УА ТОВ «Європрод»

2.1 Аналіз фінансової діяльності підприємства

2.2. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності

2.3 Аналіз асортименту та структури оптового товарообігу УА ТОВ "Європрод"

Висновок до другого розділу

Розділ 3. Пропозиції щодо підвищення рентабельності УА ТОВ "Європрод"

3.1. Стратегія вибору нових постачальників

3.2 Прогнозування об'єму продаж продукції та підвищення рентабельності

Висновок до третього розділу

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Додаток А

ВСТУП

Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури суттєво змінюють економічне, інформаційне і правове середовище функціонування підприємств, зміст їхньої фінансової діяльності.

Водночас, більшість українських підприємств виявилися не готові до ринкових перетворень і до нових фінансових умов формування прибутковості. В першу чергу це пояснюється браком досвіду функціонування підприємств за ринкових умов і не достатнім рівнем підготовки спеціалістів, обізнаних із особливостями фінансової діяльності підприємств. За таких умов став об'єктивним процес занепаду більшості підприємств, погіршенням їхнього фінансового стану і навіть припинення діяльності. Це в свою чергу призвело до погіршення фінансової системи в країні, оскільки фінанси підприємств є її головною основою.

Падіння прибутковості й фінансової стабільності характеризувало початок впровадження ринкових економічних відносин в Україні. Зараз кількість функціонуючих підприємств збільшилась, але це, все ж таки, ще не достатньо для ефективного функціонування економіки країни в цілому, і кожного підприємства, тобто його власної фінансово-господарської діяльності і суми прибутку, достатнього для розвитку. Постійне зростання абсолютної суми прибутку вважається позитивною тенденцію, яка визначає ефективність діяльності підприємства. Але в ринкових умовах, коли на діяльність підприємств впливає дуже багато різних факторів, особливо такий фактор як інфляція, абсолютне зростання прибутку не може дати чітку відповідь про рівень ефективності діяльності підприємства.

В сучасній практиці, таким показником виступає рентабельність діяльності підприємства, розрахунок якої дозволяє зробити точний аналіз тенденції зміни ефективності фінансової діяльності підприємства в часі.

Забезпечення рентабельної фінансової діяльності є найбільш актуальною задачею для більшості українських підприємств.

Уся доцільна діяльність людини, так або інакше, пов'язана з проблемою ефективності. У основі цього поняття лежить обмеженість ресурсів, бажання економити час, отримувати якомога більше продукції з доступних ресурсів.

Коли створюється підприємство, його власника хвилює, перш за все прибутковість, тобто щоб прибуток організації покривав витрати. Чим більше прибуток тим ефективніше відбувається розвиток і з'являються можливості для розширення виробничої діяльності підприємства.

Проблема ефективності - це завжди проблема вибору. Вибір торкається того, що робити, які види продукції, яким способом, як їх розподілити і який об'єм ресурсів використовувати для поточного і майбутнього споживання.

Успішне існування підприємств в ринкових умовах визначається не стільки організацією внутрішньої роботи, а скільки його умінням організувати свою роботу в зовнішньому середовищі, максимально використовувати можливості зміни кон'юнктури, стежити за ситуацією на регіональних ринках, умінням вибирати партнерів і гнучко управляти асортиментом продукції.

Управління асортиментом націлене на задоволення попиту цільових груп споживачів, гнучке реагування на вимоги ринку, забезпечення прибуткової діяльності підприємства. Вирішення цих завдань здійснюється шляхом включення нової продукції в асортимент, виключення із асортименту застарілої або нерентабельної продукції, модифікації існуючої продукції.

Рівень ефективності робить вплив на рішення цілого ряду соціальних і економічних завдань, таких як швидке економічне зростання, підвищення рівня життя населення, зниження інфляції, поліпшення умов праці і відпочинку.

Найважливішими показниками кінцевих результатів і сукупної ефективності виробництва в умовах ринкової економіки є прибуток і рентабельність (прибутковість). Управління рентабельністю (планування, обґрунтування і аналіз-контроль) знаходяться в центрі економічної діяльності підприємств, працюючих на ринок. Рівень рентабельності залежить передусім від величини прибутку і розміру витрат і вживаних ресурсів. Узагальнювальним показником економічної ефективності виробництва є показник рентабельності. Рентабельність означає прибутковість підприємства. Вона розраховується шляхом зіставлення валового доходу або прибутку з витратами або використовуваними ресурсами.

Рентабельним вважається підприємство, яке приносить прибуток. У сучасних ринкових умовах для того, щоб покупці віддавали перевагу продукції виготовлену цим підприємством, щоб товари мали великий попит, необхідно ретельно стежити за фінансовим положенням, правильно організовувати виробничу діяльність і простежувати економічні показники.

На основі аналізу середніх рівнів рентабельності можна визначити, які види продукції і які господарські підрозділи забезпечують велику прибутковість. Це стає особливо важливим в сучасних, ринкових умовах, де фінансова стійкість підприємства залежить від спеціалізації і концентрації виробництва.

Система господарських зв'язків, що складалася десятиліттями, коли відбувався централізований розподіл товарних ресурсів і прикріплення постачальників до певних торгових організацій по указці "згори" в короткі терміни розпалася і зараз створюється наново.

В умовах ринкової економіки система зовнішньоекономічних зв'язків повинна забезпечувати повноту і стійкість асортименту, оптимальний рівень товарних запасів, задоволення попиту населення, а так само високі фінансово-економічні показники діяльності торгівлі.

Необхідність швидкого пристосування роздрібної торгівлі до умов ринкової економіки вимагає організації чіткого функціонування зовнішньоекономічних зв'язків торгових підприємств з постачальниками товарів. В цьому відношенні особливу актуальність набувають договірні зв'язки торгових організацій з виробниками товарів.

У зв'язку з цим компаніям необхідно розширяти сферу договірних стосунків з постачальниками і виробниками товарів, підвищувати ефективність і дієвість договорів постачання. Договірні постачання повинні активно впливати на виробництво для всесвітнього збільшення випуску товарів народного споживання, виготовлення їх з дешевої альтернативної сировини, формування оптимального асортименту товарів роздрібної торгової мережі.

Оцінка ефективності зовнішньоекономічних зв'язків характеризує результативність управління комерційною роботою торгової організації. Ефективність зовнішньоекономічних виражається в закупівлях товарів у виробників за нижчими цінами за рахунок скорочення числа посередників, що беруть участь в торговому обігу, а, отже, зменшення величини торгових надбавок, що встановлюються кожним посередником.

Для вивчення постачальників і їх можливостей працівники роздрібної торгівлі повинні брати участь в роботі оптових ярмарків; виставок - продажів і виставок - переглядів зразків нових і кращих виробів, стежити за рекламними оголошеннями по радіо і телебаченню, в газетах і журналах, бюлетенях попиту і пропозиції, за проспектами, каталогами, прайс-листами.

рентабельність економічний аналіз товарообіг

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОЦІНКИ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ

1.1 Поняття рентабельності, особливості її оцінки в сучасних умовах

Рентабельність (від німецького - rentabel - прибутковий), показник економічної ефективності виробництва на підприємствах, в галузях і народному господарстві в цілому. Комплексно відбиває використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів.

Рентабельність - це міра вигідності, прибутковості бізнесу. Вона вимірюється за допомогою цілої системи відносних показників, що характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямів діяльності (виробничої, комерційної, інвестиційної), вигідність виробництва окремих видів продукції і послуг.

Рентабельність розділяють на дві групи: загальну і розрахункову.

Загальна рентабельність є процентним відношенням балансового (загальною) прибутку до середньорічної сумарної вартості виробничих основних фондів і нормованих обігових коштів. Розрахункова є відношення розрахункового прибутку до середньорічної вартості тих виробничих фондів, з яких стягується плата за фонди.

Підприємство, реалізовуючи продукцію споживачам, робить певні витрати. Ці витрати є витратами виробництва цього підприємства (собівартість) або індивідуальними витратами. Проте витрати окремого продукту по підприємствах можуть відхилятися від середніх витрат по галузі, які складають ціну продукту. Індивідуальні витрати дозволяють підприємству отримувати з продажу окремого продукту прибуток, а, отже, і відносного її виміру - рентабельності.

Проте абсолютна величина прибутку не дає уявлення про рівень і зміну ефективності виробництва або торгівлі. Сума прибутку може збільшуватися, а ефективність виробництва може залишатися на колишньому рівні або навіть знизитися. Це відбувається у тому випадку, якщо приріст прибутку отриманий за рахунок екстенсивних (кількісних) чинників виробництва - збільшення чисельності працівників, росту парку устаткування і так далі. Якщо ж при рості чисельності працівників їх продуктивність залишилася колишньою або знизилася, то ефективність виробництва відповідно не змінюється або навіть знижується.

Основними відмітними ознаками рентабельності в системі торгових і виробничих стосунків є наступні:

1) відношення прибутку до витрат виробництва, що характеризує рівень прибутковості поточних витрат (на придбання сировини, матеріалів, палива, на амортизацію засобів праці, витрати по управлінню і обслуговуванню виробництва і заробітній платі працівників);

2) відношення прибутку до середньорічної вартості виробничих фондів, що характеризують відносний розмір зростання авансованих витрат і що дає оцінку економічної ефективності виробничих фондів. Реальний сенс мають ознаки рентабельності, які характеризують ефективність витрат по прибутку, отриманому після реалізації.

Розподільною функцією рентабельності є розподіли частини додаткового продукту - прибутку. Прибуток є важливим критерієм для розвитку і розширення виробництва підприємства. Таким чином, рентабельність - важливий і дуже необхідний показник, який впливає на підприємство і економіку в цілому.

Рентабельність, що обчислюється на основі припливу грошових коштів, широко застосовується в країнах з розвиненою ринковою економікою. Вона пріоритетна, тому, що операції з грошовими потоками, що забезпечують платоспроможність, є істотною ознакою стану підприємства.

Промислова рентабельність, розраховується як відношення прибутку до повної собівартості продукції.

Чим вище рентабельність об'єднань, підприємств, тим вище рівень рентабельності усього народного господарства в цілому. Розвиток кожного окремого підприємства сприяє підняттю економіки країни в цілому. Загальна рентабельність об'єднань, підприємств визначається відношенням балансового прибутку до середньорічної вартості основних виробничих фондів і нормованих обігових коштів.

Фактична загальна рентабельність визначається відношенням балансового прибутку до фактичної середньорічної вартості виробничих основних фондів і нормованих обігових коштів, не про кредитованих банком.

Зі збільшенням суми прибутку та зменшенням вартості основних виробничих фондів і нормованих обігових коштів рентабельність підвищується, і навпаки. Розрахункова рентабельність є відношенням балансового прибутку за вирахуванням плати за виробничі фонди, фіксованих платежів, відсотків за банківський кредит, прибутку цільового призначення (прибуток від реалізації товарів широкого споживання, нових товарів побутової хімії і т. п.). Також прибутку, отриманого з причин, не залежних від діяльності об'єднання, підприємства, до середньорічної вартості основних виробничих фондів (за вирахуванням основних фондів, по яких надані пільги) і нормованих обігових коштів.

Показник рентабельності по виробах відображує ефективність витрат живої і матеріалізованої праці на виробництво продукції.

1.2 Економічне значення та задачі оцінки рентабельності підприємства

Рентабельність - показник, що є відношенням прибутку до суми витрат на виробництво, грошовим вкладенням в організацію комерційних операцій або сумі майна фірми використовуваного для організації своєї діяльності.

Так або інакше рентабельність є співвідношенням доходу і капіталу, вкладеного в створення цього доходу. Пов'язуючи прибуток з вкладеним капіталом, рентабельність дозволяє порівняти рівень прибутковості підприємства з альтернативним використанням капіталу або прибутковістю отриманою підприємством за схожих умов ризику. Більш ризиковані інвестиції вимагають вищого прибутку, щоб вони стали вигідними. Оскільки капітал завжди приносить прибуток, для виміру рівня прибутковості прибуток, як винагорода за ризик зіставляється з розміром капіталу, який був потрібний для утворення цього прибутку. Рентабельність є показником, що комплексно характеризує ефективність діяльності підприємства.

За його допомогою можна оцінити ефективність управління підприємством, оскільки отримання високого прибутку і достатнього рівня прибутковості багато в чому залежить від правильності і раціональності управлінських рішень, що приймаються. Тому рентабельність можна розглядати як один з критеріїв якості управління.

За значенням рівня рентабельності можна оцінити довгострокове благополуччя підприємства, тобто здатність підприємства отримувати достатній прибуток на інвестиції. Для довгострокових кредиторів інвесторів, що вкладають гроші у власний капітал підприємства, цей показник є надійнішим індикатором, ніж показники фінансової стійкості і ліквідності, що визначаються на основі співвідношення окремих статей балансу.

Встановлюючи зв'язок між сумою прибутку і величиною вкладеного капіталу, показник рентабельності можна використовувати в процесі прогнозування прибутку. В процесі прогнозування з фактичними і очікуваними інвестиціями зіставляється прибуток яку передбачається отримати на ці інвестиції. Оцінка передбачуваного прибутку базується на рівні прибутковості за попередні періоди з урахуванням прогнозованих змін.

Крім того велике значення рентабельність має для ухвалення рішень в області інвестування, планування, при складанні кошторисів, координуванні, оцінці і контролі діяльності підприємства і її результатів.

Загальновідомо, що результати діяльності підприємств можуть бути оцінені різними показниками, такими, як обсяг випуску продукції, об'єм продажів, прибуток. Характеризуючи фінансовий або виробничий результат перераховані показники не здатні оцінити ефективність діяльності підприємств. Це пов'язано з тим, що ці показники є абсолютними характеристиками діяльності підприємства і їх правильна інтерпретація за оцінкою результативності може бути здійснена у взаємозв'язку з іншими показниками, що характеризують вкладені в підприємство кошти.

Таким чином, можна зробити висновок що показники рентабельності характеризують фінансові результати і ефективність діяльності підприємства. Вони вимірюють прибутковість підприємства з різних позицій і систематизувалися відповідно до інтересів учасників економічного процесу.

Зміст будь-якої підприємницької діяльності полягає в досягненні позитивного економічного ефекту у вигляді абсолютного показника прибутку або відносного - рентабельності. Тим самим рентабельність виступає головним об'єктом і метою фінансового менеджменту підприємств. Чим більше приділяється уваги рентабельності, тим успішніше функціонує підприємство. В зв'язку з цим питання наукового управління рентабельністю є актуальною проблемою теорії і практики підприємницької діяльності. Її значення різко зростає в умовах сучасної економічної кризи в Україні, що у свою чергу диктує необхідність наукового дослідження.

Питання рентабельності постійно були і є предметом особливої уваги провідних учених-фінансистів, аналітиків і практиків. Їм присвячені монографії, численні статті в періодичному друці спеціальні розділи і параграфи в навчальних посібниках по фінансовому менеджменту, зокрема, фінансовому аналізу. На превеликий жаль, досі іноді зустрічаються роботи і навіть навчальні посібники по аналізу фінансової діяльності підприємства, що зменшують і навіть повністю ігнорують таку найважливішу тему. Подібне відношення до рентабельності дезорієнтує практиків-економістів і особливо менеджерів-фінансистів в складних ситуаціях сучасного економічного розвитку в країні, що ще більшою мірою вимагає подальшого вивчення питань рентабельності і уніфікації існуючих концепції. Передусім потребує наукового обґрунтування механізм дії рентабельності як економічного явища в якості об'єкту фінансового менеджменту а також систематизація і порядок використання показників рентабельності.

Як відомо, безпосереднім результатом комерційної діяльності підприємства служить прибуток, але вона часто дуже приблизно відбиває ефективність підприємницької діяльності. Точнішу оцінку функціонування організацій дає рентабельність. Це не просто статистичний, розрахунковий параметр, а складний комплексний соціально-економічний критерій. На відміну від прибутку, він характеризує ефективність фінансової діяльності будь-якого конкретного економічного суб'єкта відносно усіх інших (індивідуальних підприємців, організацій, регіонів, окремих країн і світу в цілому), незалежно від розмірів і характеру економічної діяльності. Ця якість надає рентабельності, з одного боку, форму економічної категорії що виражає економічні стосунки між економічними суб'єктами з приводу результативності використання чинників капіталу, а з іншої - характер об'єкту і інструменту фінансового менеджменту. Розглянемо останню властивість детальніше.

У загальному вигляді рентабельність є відношенням ефекту (результату) до витрат (ресурсів) підприємницької діяльності. Звідси різноманіття форм вираження чисельника і знаменника створює велику кількість різних видів рентабельності які можна систематизувати таким чином (рис. 1.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1. Система показників рентабельності

Перша група показників, відображаючи рівень рентабельності різних економічних суб'єктів суспільства від окремої частки підприємця без утворення юридичної особи, підприємства до країни, міждержавної організації міжнародного регіону і світу в цілому, показує співвідношення і формування ефективності функціонування різних сфер економіки. Її роль полягає в забезпеченні соціально-економічної орієнтації вибору напрямів руху і переливання капіталу з малоприбуткових і збиткових сфер (регіонів, країн) у більше прибуткові. Реальний процес інвестицій будується на механізмі розрахунку середніх норм рентабельності підприємницької діяльності з урахуванням конкретних специфічних особливостей соціально-економічного розвитку того або іншого суб'єкта.

Схематично процес формування середніх норм рентабельності суб'єктів можна представити в наступному виді (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Система показників рентабельності економічних суб'єктів

Рентабельність економічних суб'єктів і сфер економіки (приватний підприємець, підприємство, регіон, галузь, країна, і так далі) відбиває характер ефективності їх діяльності. Кожен вищестоящий рівень служить середньою нормою для нижчестоящого. При цьому загальнонаціональна і світова норми виступають кінцевими орієнтирами результативності при виборі виду і напрямів розвитку бізнесу.

Друга група представлена безліччю параметрів залежно від різноманітності використовуваних ресурсів економічного суб'єкта. Схематично їх можна представити таким чином (рис. 1.3).



Рис. 1.3. Показники рентабельності ресурсів

Ця група характеризує рівень результативності використання ресурсів економічного суб'єкта, що складаються з двох, які витікають одна з іншої, форм руху вартості: сукупного капіталу і активів.

Перша відбиває вихідні вартісні позиції підприємницької діяльності і в першу чергу ефективність власного капіталу, а також позикового і притягненого капіталу. Ці показники виражають інтереси власників капіталу і передусім засновників власників підприємства.

Друга форма показує ефективність функціональної сфери бізнесу - численних різновидів активів - своєрідного метаморфоза капіталу. У ній зацікавлені не лише власники, але і менеджери організації.

Третя група охоплює параметри рентабельності витрат або витрат виробництва і реалізації. Показники можуть бути обчислені стосовно окремих елементів витрат (спожиті основні засоби, матеріали, сировина і так далі) і собівартості в цілому. Найбільше застосування отримали рентабельність виробу і продукції.

Четверта група показників формується залежно від різновидів отримуваного ефекту - прибули (збитку). Остання має декілька вигляду, у тому числі: прибуток одного виробу прибуток випуску виробу, прибуток товарної продукції, прибуток реалізованої продукції, інший прибуток, прибуток року, чистий прибуток. Усі вони знаходяться в тісному взаємозв'язку і залежності, що видно з наступної схеми (Рис. 1.4).

Рис. 1.4. Показники рентабельності по видам ефекту підприємницької діяльності

Початковим базовим показником ефективності підприємницької діяльності служить рентабельність одиниці вироблюваного виробу (послуги), яка визначається відношенням прибутку до собівартості. Йому приділялася значна увага в соціалістичну епоху, чого не можна нажаль, сказати відносно економічної літератури 21 сторіччя. Велика частина досить-таки відомих економістів головне значення надають кінцевим, підсумковим параметрам, приміром, рентабельності капіталу (активам) по чистому прибутку. Такий підхід значно ускладнює фінансовий аналіз економічного суб'єкта, часто прирікаючи його на невдачу. Тільки прибутковість індивідуального товару (послуги) товару виступає головною і часто достатньою умовою для організації і ведення підприємницької діяльності, а тому завжди повинна займати центральне місце у фінансовому менеджменті.

З рентабельності індивідуальних виробів складається рентабельність випуску і реалізації окремих видів товарів і продукції в цілому. Вона показує загальну прибутковість продукції або рівень доходу з рубля витрат на виробництво і реалізацію продукції тим самим характеризуючи ефективність основи підприємництва.

Виходячи з прибутку року розраховується підсумковий показник виробничо-фінансової діяльності економічного суб'єкта, що охоплює усі сфери підприємництва включаючи результати нереалізаційних операцій.

Нарешті, останній вид рентабельності, який визначається по чистому прибутку (прибуток року за мінусом податкових платежів), відображається як діяльність підприємця, так і стан його фінансових взаємин з державою. Обов'язково-примусовий характер останніх може звести нанівець увесь ефект підприємництва, а тому має надзвичайно важливе значення при формування інвестиційної політики економічних суб'єктів. Тут може бути розрахована ціла група параметрів негативної для економічного суб'єкта рентабельності, які визначаються відношенням окремих видів і усієї сукупності податкових платежів до різних елементів ресурсів (капітал, активи), витрат (витрати виробництва і реалізації) і фінансових результатів (виручка прибуток).

Особливу роль у фінансовому менеджменті грає п'ята група рентабельності, що відбиває різні управлінські фази підприємницької діяльності: планову, поточну і завершальну. Найбільше значення і складність представляють розрахунки планових показників. Від міри їх обґрунтованості і достовірності залежать як ухвалення рішення про реалізацію інвестиційних проектів, так і кінцеві результати підприємницької діяльності.

Остання шоста група показників розраховується залежно від термінів функціонування економічних суб'єктів: день, тиждень, місяць, півріччя, рік. Ці параметри потрібні при фінансовому аналізі стану і перспектив розвитку як окремих сторін, так і підприємницької діяльності в цілому.

Комплексне використання розглянутих вище параметрів рентабельності повинне стати невід'ємною складовою частиною фінансового менеджменту усіх економічних суб'єктів. Особливо велика його роль на базовому рівні економіки - комерційному підприємстві. При цьому невід'ємною умовою повноцінного аналізу рентабельності в сучасних умовах є компьютерна обробка усіх соціально-економічних і виробничих параметрів інформаційного нормативної системи функціонування організацій.

Показники рентабельності характеризують фінансові результати і ефективність діяльності підприємства. Вони вимірюють прибутковість підприємства з різних позицій і групуються відповідно до інтересів учасників економічного процесу, ринкового обміну.

Показники рентабельності є важливими характеристиками факторного середовища формування прибутку підприємств. Тому вони обов'язкові при проведенні порівняльного аналізу і оцінці фінансового стану підприємства. При аналізі виробництва показники рентабельності використовуються як інструмент інвестиційної політики і ціноутворення

Основні показники рентабельності можна об'єднати в наступні групи:

1) показники рентабельності капіталу (активів);

2) показники рентабельності продукції;

3) показники, розраховані на основі потоків готівкових грошових коштів.

Перша група показників рентабельності формується як відношення прибутку до різних показників авансованих засобів, з яких найбільш важливими є: усі активи підприємства, інвестиційний капітал (власні засоби + довгострокові зобов'язання), акціонерний (власний) капітал:

Неспівпадання рівнів рентабельності за цими показниками характеризує міру використання підприємством фінансових важелів для підвищення прибутковості, таких як довгострокові кредити і інші позикові кошти.

Ці показники специфічні тим, що відповідають інтересам усіх учасників бізнесу підприємства. Наприклад, адміністрацію підприємства цікавить віддача (прибутковість) усіх активів (усього капіталу); потенційних інвесторів і кредиторів - віддача на капітал, що інвестується; власників і засновників - прибутковість акції і так далі.

Кожен з перерахованих показників легко моделюється по факторних залежностях. Розглянемо наступну очевидну залежність:

Ця формула розкриває зв'язок між рентабельністю усіх активів, рентабельністю реалізації і оборотністю активів. Економічний зв'язок полягає в тому, що формула прямо вказує шляхи підвищення рентабельності: при низькій рентабельності продажів необхідно прагнути до прискорення обороту активів.

Розглянемо ще одну факторну модель рентабельності.



Як бачимо, рентабельність власного (акціонерного) капіталу залежить від зміни рівня рентабельності продукції, швидкості обігу сукупного капіталу і співвідношення власного і позикового капіталу. Вивчення подібних залежностей має велике значення для оцінки впливу різних чинників на показники рентабельності. З приведеної вище залежності виходить, що за інших рівних умов віддача акціонерного капіталу підвищується при збільшенні долі позикових коштів у складі сукупного капіталу.

Друга група показників формується на основі розрахунку рівню рентабельності за показниками прибутку, відображеними в звітності підприємств. Наприклад:

Ці показники характеризують прибутковість продукції базисного (К₀) і звітного (К₁) періодів. Наприклад, рентабельність продукції по прибутку від реалізації:

, (1.5)

; (1.6)

Або

, (1.7)

, (1.8)

. (1.9)

де - - прибуток від реалізації звітного і базисного періодів;

- реалізація продукції (робіт, послуг) звітного і базисного періодів;

- собівартість продукції (робіт, послуг) звітного і базисного періодів;

- зміна рентабельності в звітному періоді в порівнянні з базисним періодом.

Вплив чинника зміни об'єму реалізації визначається по методу ланцюгових підстановок:

Відповідно вплив зміни собівартості складе:

Сума факторних відхилень дає загальну зміну рентабельності в звітному періоді в порівнянні з базисним періодом;

Третя група показників рентабельності формується аналогічна першій і другій групам, проте замість прибутку враховується чистий приплив грошових коштів.

,

де ЧПГК - чистий приплив грошових коштів.

Ці показники дають уявлення про міру можливості підприємства розплатитися з кредиторами, позичальниками і акціонерами грошовими коштами у зв'язку з використанням місця, що має, грошового припливу. Концепція рентабельності обчислюваної на основі припливу грошових коштів, широко застосовується в країнах з розвиненою ринковою економікою. Вона пріоритетна, тому що операції з грошовими потоками, що забезпечують платоспроможність, є істотною ознакою стану підприємства.

Показники рентабельності і ефективності використання майна характеризують прибутковість діяльності підприємства і розраховуються як відношення отриманого прибутку до різних видів або статей витрат.

Це найважливіша група показників, оскільки результати їх аналізу дозволяють прийняти рішення про вкладення власних засобів в той або інший бізнес та характеризують доцільність діяльності компанії.

Рентабельність обороту (продажів) характеризує ефективність операційної (виробничо-господарською) діяльності підприємства. Вона покликана оцінити прибутковість виробництва в цілому, але також може бути використана для порівняння прибутковості окремих видів продукції. Розраховується як відношення операційного доходу до валової виручки.

Середній рівень рентабельності продажів коливається залежно від галузі і тому не має якого-небудь нормативу. Цей показник важливий при порівнянні його з відповідними показниками однотипних підприємств, в динаміці або в порівнянні з плановими показниками.

Формування показника рентабельності продажів показане на рисунку 1.5.



Рис. 1.5. Формування показника рентабельності продажів

Рентабельність власного капіталу - найзначиміший показник в діяльності підприємства, що характеризує ефективність використання майна, що знаходиться в його власності. На основі цього показника власник активів може вибрати місце їх вкладення. При розрахунку береться до уваги не операційний дохід, а кінцевий, чистий прибуток, який буде образом розподілена між власниками (акціонерами) підприємства. Розраховується як відношення чистого прибутку до середньорічної вартості власного капіталу.

Отже, для підвищення ефективності вкладень можна діяти в двох основних напрямах:

ь Збільшення чистого прибутку - збільшення об'ємів збуту і рентабельності продажів.

ь Зменшення власного капіталу - ефективне управління поточними активами і пасивами, зниження потреби в додатковому фінансуванні.

У загальному випадку для оцінки доцільності вкладення засобів в той або інший бізнес слід порівняти прогнозовану рентабельність власного капіталу з альтернативними можливостями розміщення вільних ресурсів (наприклад, депозит) з урахуванням чинника ризику.

Для того, щоб зрозуміти, як і за рахунок чого формується підсумковий показник рентабельності власного капіталу слід розглянути ряд проміжних показників.

Рентабельність чистих активів - показник ефективності операційної діяльності підприємства. Розраховується як відношення операційного доходу до середньорічної величини чистих активів (чисті активи розраховуються як сума власного і позикового капіталу).

З іншого боку рентабельність чистих активів формується за рахунок їх оборотності і рентабельності продажів :

,

де П_о - операційний прибуток;

Q - об'єм продажів;

ЧА - чисті активи.

Рентабельність чистих активів використовується при оцінці ефекту фінансового важеля.

Фінансовий важіль - співвідношення власних і позикових засобів в структурі чистих активів характеризує вплив кредитування на ефективність діяльності підприємства. Основний критерій оцінки ефективності фінансового важеля - ставка банківського кредиту. Якщо кредитна ставка нижча за показник рентабельності чистих активів, то збільшення долі кредитів підвищить значення рентабельності власного капіталу, і навпаки.

Значення фінансового важеля показує, наскільки зміниться значення рентабельності власного капіталу при зміні рентабельності чистих активів.

Фінансовий важіль розраховується по наступній формулі:

де ЕФВ - ефект фінансового важеля;

С_н - ставка податку на прибуток, в десятковому вираженні;

КР - коефіцієнт рентабельності активів (відношення валового прибутку до середньої вартості активів), %;

С_к - середній розмір ставки відсотків за кредит, % (для більш точного розрахунку можна брати середньозважену ставку за кредит);

ПК - середня сума використовуваного позикового капіталу;

ВК - середня сума власного капіталу.

Рентабельність власного капіталу (Return of Equity, ROE) - показник рентабельності, що характеризує прибутковість акціонерного капіталу.

Як і інші показники рентабельності, рентабельність власного капіталу є відносною величиною і обчислюється як відношення чистого прибутку до середньорічної величини власного капіталу.

Формула для обчислення рентабельності власного капіталу :

,

де - рентабельність власного капіталу;

ЧП - чистий прибуток;

А_ср - середня за рік величина усіх активів підприємства.

Оскільки показник рентабельності власного капіталу відображує прибутковість акціонерів підприємства, його аналіз часто служить орієнтиром в ухваленні важливих інвестиційних рішень, наприклад проведенні додаткової емісії акцій або дивідендній політиці підприємства.

Схематичне формування показника рентабельності власного капіталу показано на рисунку 1.6.

Рис. 1.6. Формування показника рентабельності власного капіталу

Основними чинниками, що формують приватні показники і через які впливають на рентабельність власного капіталу, є:

ь Чинники операційної діяльності:

* рентабельність продажів;

* оборотність чистих активів.

ь Чинники фінансової діяльності:

* фінансовий важіль;

* відсотки і податки.

Рентабельність активів показує прибуток, який приноситься усіма без виключення засобами підприємства, незалежно від їх виду або джерела формування. Розраховується як відношення чистого прибутку до загальної величини активів. Служить для оцінки ефективності бізнесу в цілому (а не тільки ефективності власного капіталу).

Коефіцієнт реінвестування прибутку - характеризує дивідендну політику фірми, показує долю чистого прибутку, що залишається на підприємстві, і, отже, служить подальшому його розвитку. Розраховується як відношення нерозподіленого чистого прибутку (реінвестованому прибутку) до чистого прибутку підприємства.

Безпосередньо для акціонерів компанії надаватимуть інтерес наступні показники рентабельності підприємства :

ь Прибутковість акціонерного капіталу - об'єм розподілюваного між акціонерами прибутку (дивідендів), що доводиться на 1 грн. акціонерного капіталу.

ь Чистий прибуток на акцію - величина чистого прибутку, отриманого підприємством, що доводиться на одну акцію.

ь Дивіденд на акцію - прибуток, що розподіляється між акціонерами, доводиться на одну акцію.

Фінансові показники підприємства взаємозв'язані і поліпшення одних з них може викликати погіршення інших, наприклад:

· залучення позикового капіталу збільшує рентабельність власного капіталу, але знижує фінансову стійкість компанії:

· підвищення оборотності спричиняє за собою скорочення величини оборотних активів, отже, погіршує ліквідність;

· залучення довгострокового кредиту дозволяє відмовитися від короткострокового кредитування - ліквідність покращується за рахунок падіння довгострокової стійкості.

В цілому, як правило, вища рентабельність діяльності має на увазі велику міру ризику (низьку ліквідність і фінансову стійкість).

При аналізі шляхів підвищення рентабельності важливо розділяти вплив зовнішніх і внутрішніх чинників. Такі показники, як ціна продукту і ресурсу, об'єм споживаних ресурсів і обсяг виробництва продукції, прибуток від реалізації і рентабельність (прибутковість) продажів знаходяться між собою в тісному функціональному зв'язку.

Рентабельність більшості промислових підприємств країни (як по відношенню до фондів, так і до собівартості) помітно падає. Причому рентабельність до фондів знижується значно швидше, ніж цей показник, обчислений по відношенню до собівартості. Подібне положення пояснюється тим, що вартість основних фондів, які представляють визначальну частину в знаменнику формули рівня рентабельності до фондів, росте вищими темпами, ніж собівартість продукції. Основні фонди здійснюють як безпосередній (через амортизацію), так і непрямий (через продуктивність праці) вплив на собівартість продукції. Нижчі темпи росту собівартості з вартістю основних фондів визначаються також тим, що підвищення собівартості певною мірою компенсується росту продуктивності праці.

Існує багато чинників, що визначають величину прибутку і рівень рентабельності. Ці чинники можна підрозділити на внутрішні і зовнішні. Зовнішні - це чинники, не залежні від зусиль цього колективу, наприклад зміна цін на матеріали, продукцію, тарифів перевезення норм амортизації і так далі. Такі заходи проводяться в загальному масштабі і сильно впливають на узагальнювальні показники виробничий - господарській діяльності підприємств. Структурні зрушення в асортименті продукції істотно впливають на величину реалізованої продукції, собівартість і рентабельність виробництва.

Завдання економічного аналізу по рентабельності - виявити вплив зовнішніх чинників, визначити суму прибутку, отриману в результаті дії основних внутрішніх чинників працівників, що відбивають трудові вкладення, і ефективності використання виробничих ресурсів.

Ріст рентабельності об'єктивно свідчить про підвищення ефективності роботи підприємства, збільшення не лише отримуваної суми прибутку, але і відносного підвищення прибутків на кожну гривну витрат. Тому для підвищення рентабельності підприємства потрібно збільшувати прибуток. А це можна зробити наступними методами:

1) нарощувати обсяги виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг;

2) здійснювати заходи щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників;

3) зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) продукції, тобто знижувати її собівартість;

4) з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є в розпорядженні підприємства, в тому числі і фінансові ресурси;

5) кваліфіковано, зі знанням справи здійснювати цінову політику, оскільки на ринку діють переважно вільні (договірні) ціни;

6) грамотно будувати договірні відносини з постачальниками, посередниками, покупцями;

7) вміти найдоцільніше розміщувати (вкладати) одержаний раніше прибуток з точки зору досягнення оптимального ефекту.

У практиці роботи промислового підприємства є великі резерви росту рентабельності. Вони носять характер традиційних (ріст товарообігу, зниження витрат обігу і т. п.). У сучасних же умовах потрібно використовувати для нарощування рентабельності не лише традиційні шляхи, але і нові, відкриті в ході ринкових перетворень, приватизації.

Резерви збільшення рентабельності визначаються по кожному виду товарної продукції. Основними їх джерелами є збільшення об'єму реалізації продукції, зниження її собівартості, підвищення якості товарної продукції реалізація її на вигідніших ринках збуту і так далі (рис. 1.7).



Рис. 1.7. Основні напрямки пошуку резервів збільшення рентабельності від операційної діяльності

Для визначення резервів росту прибутку по першому джерелу необхідно виявлений раніше резерв росту об'єму реалізації продукції помножити на фактичний прибуток з розрахунку на одиницю продукції відповідного виду:

(1.17)

Підрахунок резервів збільшення прибутку за рахунок зниження собівартості продукції і послуг здійснюється таким чином: заздалегідь виявлений резерв зниження собівартості кожного виду продукції множиться на планований об'єм її продажів з урахуванням резервів його росту:

(1.18)

Істотним резервом росту прибутку є поліпшення якості товарної продукції. Він підраховується таким чином: планована зміна питомої ваги кожного сорту (кондиції) множиться на відпускну ціну відповідного сорту результати підсумовуються і отримана зміна середньої ціни множиться на планований об'єм реалізації продукції:

(1.19)

Аналогічно підраховуються резерви росту прибутку за рахунок зміни ринку збуту.

Основними джерелами резервів підвищення рівня рентабельності продукції є збільшення суми прибутку від реалізації продукції ( ) і зниження собівартості товарної продукції ( ). Для підрахунку резервів може бути використана наступна формула:

(1.20)

де -- резерв росту рентабельності;

R_e -- рентабельність можлива;

R ₁ -- рентабельність фактична;

-- відповідно фактична і можлива сума прибутку;

-- резерв росту прибутку від реалізації продукції;

VРП_в -- можливий об'єм реалізації продукції з урахуванням виявлених резервів його росту;

-- можливий рівень собівартості i-х видів продукції з урахуванням виявлених резервів його зниження;

-- відповідно фактична і можлива сума витрат по реалізованій продукції.

Резерв підвищення рівня рентабельності капіталу може бути підрахований по формулі:

 (1.21)

де EBIT -- загальна сума брутто-прибутку до виплати відсотків і податків;

-- резерв збільшення брутто-прибутку;

-- фактична середньорічна сума основного і оборотного капіталу в звітному періоді;

-- резерв скорочення суми капіталу за рахунок прискорення його оборотності;

- додаткова сума основного і оборотного капіталу, необхідна для освоєння резервів росту прибутку.

На підставі вищевикладеного, рентабельність - це міра прибутковості, вигідності і прибутковості бізнесу. Існує ряд чинників, що дозволяють підвищити рентабельність підприємства. Одні чинники залежать від зусиль колективу, а інші залежать, наприклад від зміни цін на матеріали, паливо, норм амортизації і так далі.

Показники рентабельності (прибутковості) є загальноекономічними. Вони відбивають кінцевий фінансовий результат і відбиваються у бухгалтерському балансі і звітності про прибутки і збитки, про реалізацію про дохід і рентабельність. Рентабельність можна розглядати як результат дії техніко-економічних чинників, а значить як об'єкти техніко-економічного аналізу основна мета якого виявити кількісну залежність кінцевих фінансових результатів виробничо - господарської діяльності від основних техніко-економічних чинників.

1.3 Зміст, задачі і методи економічного аналізу в сфері зовнішньоекономічних зв'язків

З включенням у зовнішньоекономічні зв'язки України значного числа підприємств, організацій, кооперативів, регіональних структур їх діяльність в цій сфері стає одним з важливих об'єктів економічного аналізу.

Економічний аналіз дає можливість дослідити економіку як по всій сукупності протікаючих в ній господарських процесів, так і по окремих її елементах. Економічний аналіз дозволяє вивчати три групи проблем:

по-перше, стан і розвиток всесвітнього господарства і економіки регіону, будь-якої окремо взятої країни; економіки окремого адміністративного району будь-якої країни (республіки, краю, області і т.д.); галузі і підгалузі народного господарства;

по-друге, господарську діяльність об'єднання, підприємства, структурної одиниці підприємства (цеху, відділу, фірми);

по-третє, господарську діяльність будь-якої ділянки і окремого робочого місця.

Економічний аналіз, направлений на вивчення першої групи проблем і що має як інформаційна бази дані соціально-економічної і міжнародної статистики, отримав назву соціально-економічного аналізу.

Аналіз, що має предметом вивчення другу і третю групи проблем, іменуються аналізом господарської діяльності. Його інформаційна база - в основному дані бухгалтерського і оперативно-статистичного обліку і звітності підприємств об'єднань і фірм.

Аналіз господарської діяльності і соціально-економічного аналізу є важелями управління. Управління господарською діяльністю будь-якого об'єкта поділяється на три етапи.

Перший етап - прийняття керуючим органом рішення в формі плану-прогнозу (наприклад, по зовнішньоекономічній діяльності), господарського договору, контракту, директиви або навіть усної вказівки про виконання керованим об'єктом (наприклад, об'єднанням або фірмою, бригадою, окремим працівником) доцільних дій (по експорту або імпорту товарів, транспортуванню, зберіганню, розрахункам і т.д.). Прийняттю рішення передують:

визначення мети рішення;

розробка різних варіантів рішення в залежності від методів і умов досягнення мети;

підрахунок ресурсів, необхідних для виконання таких варіантів;

вибір остаточного варіанту рішення, найбільш раціонального з точки зору поставленої мети.

Виконання всіх перерахованих задач, необхідних для прийняття науково обґрунтованого рішення, досягається за допомогою різних методів економічного аналізу.

Другий етап - здійснення керуючим органом або окремим керівником або працівником контролю за ходом виконання рішення. На цьому етапі керуючий орган, керівник або окремий працівник:

стежить за раціональним використанням ресурсів;

усуває небажані відхилення від поставленої мети;

змінює при необхідності течію процесів, що контролюються.

Методи економічного аналізу широко використовуються і на цьому етапі, органічно переплітаючись з контролем.

Третій етап управління - оцінка результатів виконаного рішення - здійснюється в основному методами аналізу господарської діяльності. Оцінка проробленої роботи необхідна також для вироблення нового рішення (наприклад, для складання і уточнення зовнішньоекономічного плану на наступний звітний рік).

Крім вказаних вище видів економічного аналізу, що класифікуються по колу проблем, які вивчаються, існує декілька видів економічного аналізу, що класифікуються по інших ознаках.

Так, у зовнішньоекономічній діяльності, в залежності від часу проведення аналітичної роботи відносно часу виконання плану і зобов'язань по торгових угодах, розрізняють аналіз попередній, поточний (оперативний) і наступний.

Попередній аналіз звичайно застосовується на першому етапі управління, коли здійснюється розробка самого рішення (наприклад, зовнішньоторговельного плану-прогнозу). Мета попереднього аналізу - підготувати дані для визначення перспектив розвитку економіки, для складання проектів плану-прогнозу, для розрахунку економічної ефективності планованих операцій. У зв'язку з цим попередній аналіз тісно переплітається з плануванням, з розробкою кошторисів, нормативів, лімітів, з складанням різних економічних і зовнішньоторговельних прогнозів, прогнозів кон'юнктури товарних ринків.

Поточний (оперативний) аналіз застосовується в ході виконання рішення (зовнішньоторговельного плану-прогнозу і зовнішньоторговельних зобов'язань за контрактами), що відповідає другому етапу управління. Поточний аналіз направлений на вивчення і контроль виникаючих процесів по експорту, імпорту і реалізації товарів, заходів і дій в ході експортно-імпортних операцій. Мета такого аналізу - підготувати дані для прийняття оперативних рішень в ході повсякденного управління зовнішньоекономічними зв'язками в Україні. В сферу поточного аналізу входять вивчення умов різних варіантів зовнішньоторговельних операцій, обґрунтування, з урахуванням різноманітних чинників, експортних і імпортних цін, видів постачання і форм розрахунків і платежів, способів і маршрутів перевезень вантажів і т.д.

Наступний аналіз направлений на підведення підсумків проробленої роботи, що є завершальним етапом управління. Мета наступного аналізу - оцінка результатів діяльності підприємства, об'єднання або фірм за певний період. Така оцінка передбачає виявлення чинників, що вплинули на результати господарської діяльності, вивчення причин допущених помилок і втрат, розкриття наявних резервів, і розробку заходів щодо підвищення ефективності господарської діяльності підприємства, об'єднання або фірми.

В залежності від ступеня обхвату аналізом діяльності об'єднання і кола порушуваних питань, економічний аналіз поділяється на комплексний і тематичний. При комплексному аналізі охоплюється вся взаємопов'язана сукупність показників підприємства або структурної одиниці підприємства, об'єднання (спеціалізованих фірм), що відображають за певний (звітний) період повністю або частково його господарську, виробничо-комерційну й фінансову діяльність, фінансове положення. Результати комплексного аналізу діяльності підприємства, об'єднання або його спеціалізованих фірм за звітний період відбиваються в його пояснювальній записці до квартальних і річних звітів, а також в рішенні, прийнятому по даному звіту.