Приватне підприємство Юкова Володимира Івановича було зареєстровано 5 квітня 1995 року на приватній власності його власника з правом найму працівників. Воно засновано на базі Шосткинського лісокомбінату, що спеціалізується на випуску меблів. Юридична адреса підприємства: Сумська область, м. Шостка, вул. Інститутська 6. Статутний фонд підприємства складає 365000 грн.

Підприємство є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку, розрахунковий рахунок в комерційному банку, здійснює свою діяльність на основі повного господарського розрахунку, самоокупності та самофінансування, має відокремлене майно у вигляді основних і оборотних засобів.

На даний час це підприємство спеціалізується на виготовленні меблів з ДСП, МДФ та масивної деревини. При цьому компанія постійно вдосконалює і розвиває якість своєї продукції, надаючи її українському споживачеві.

Метою діяльності підприємства є здійснення виробничої та комерційної діяльності по випуску та реалізації меблів та виконання приватних замовлень для отримання прибутку й задоволення потреб споживачів у високоякісних меблевих виробах.

Загалом в Україні працюють близько 7 тисяч виробників і роздрібних продавців меблів. За даними управління деревообробної і меблевої промисловості Мінпромполітики, 80% вітчизняного виробництва забезпечує 21 велике підприємство (з обсягами продажу від $200 тис.), решту 20% - близько 1000 середніх і дрібних виробників. З-поміж іноземних виробників конкурентів українському ринку - близько 60 компаній.

На ринку офісних меблів, як свідчать оператори та фінансові показники компаній, погоду роблять ДП "Меркс Меблі" (найбільший експортер українських дерев'яних офісних меблів), ЗАТ "Енран" (торгові марки "Енран-Акрос" та "Акрос"), фабрика "Классум", ПП "Ірма" (ТМ "Аматі"), ТОВ "Снайт" (щойно перейменоване ТОВ "Інтехсервіс"), ТМ "Ліга-Нова", ТОВ "Арт Метал Фурнітура", ВАТ "Спецмеблі", ТОВ "Конус", ЗАТ "Лагода", ЗАТ ВБФ "Берест", ВАТ "Меблева фабрика ім. Боженка", АТЗТ "Новий стиль-Україна", ТОВ "Олісма", ТОВ "L-майстер" тощо.

Аналіз діяльності підприємства це важливий елемент у системі управління виробництвом, дійовий засіб виявлення внутрігосподарських резервів, основа розробки науково обґрунтованих планів-прогнозів та управлінських рішень і контролю за виконанням їх з метою підвищення ефективності функціонування підприємства. [20]

Успішна реалізація названих функцій забезпечується вирішенням таких завдань аналізу:

1. вивчення механізму дії економічних законів, визначення закономірностей і тенденцій економічних явищ та процесів у конкретних умовах підприємства;

2. контроль за виконанням планів, прогнозів, управлінських рішень, за ефективним використанням економічного потенціалу підприємства;

3. вивчення впливу об'єктивних і суб'єктивних, зовнішніх і внутрішніх акторів на результати господарської діяльності, що дає змогу об'єктивно оцінювати роботу підприємства, правильно діагностувати його стан і прогнозувати розвиток на перспективу, виявляти основні напрями пошуку резервів підвищення його ефективності;

4. пошук резервів ефективності виробництва на основі вивчення передового досвіду та досягнень у науці та техніці;

5. оцінювання ступеня фінансових та операційних ризиків і вироблення внутрішніх механізмів управління ними, з метою зміцнення ринкових позицій підприємства;

6. оцінювання результатів діяльності підприємства з виконання планів досягнутого рівня розвитку економіки, використання наявних можливостей і діагностика його становища на ринку товарів та послуг, що сприяє виробленню більш ефективної політик управління бізнесом;

Головна задача аналізу допомогти керівнику підприємства прийняти правильне управлінське рішення на основі результатів аналізу поточного фінансового стану. При цьому враховується фінансовий стан підприємства в попередньому періоді, а також його потенційні можливості на ближню перспективу.

Під фінансово-економічним аналізом діяльності підприємства розуміють комплексне вивчення його функціонування з метою об'єктивної оцінки досягнутих фінансових результатів і виявлення шляхів подальшого підвищення прибутковості при забезпеченні безпечного рівня ліквідності. [21]

Фінансово-економічний аналіз буває:

1) Зовнішній призначений для так званих зовнішніх споживачів (контролюючі органи, органи управління, податкові органи, банки, фондові та товарні біржі і т.д.). Такий аналіз має досить загальні об'єкти дослідження, а саме: динаміка прибутку і рентабельності, ліквідність, платоспроможність, динаміка зміни структури капіталу за джерелами його формування тощо. Зовнішній економічний аналіз орієнтований на публічну, офіційну бухгалтерську та статистичну звітність.

2) Внутрішній глибший і більш комплексний, на відміну від першого, оскільки він ґрунтується не лише на публічній звітності, а й на використанні усіх доступних джерел облікової та позаоблікової інформації, включаючи первісні документи, а також матеріали нерегламентованого, так званого управлінського обліку. Такий аналіз призначений головним чином для використання керівництвом підприємства при прийнятті рішень з управління його фінансовими ресурсами.

3) Поточний здійснюється після закінчення звітного періоду (місяць, квартал, рік). Основними завданнями цього аналізу виступають: об'єктивна оцінка результатів фінансово-господарської діяльності, виявлення невикористаних резервів, недоліків у роботі, їх винуватців, накреслення шляхів мобілізації виявлених резервів. Поточний аналіз є одним із засобів стратегічного управління діяльністю підприємства.

4) Оперативний здійснюється повсякденно, він наближений за часом до моменту здійснення певних економічних процесів, що відбуваються в ході фінансово-господарської діяльності підприємства, виступає знаряддям оперативного управління нею. Особливістю є використання не звітної, а оперативної інформації (матеріалів контролю, рапортів, спостереження тощо).

5) Перспективний базується на вивченні різноманітних явищ у сфері фінансово-економічної діяльності з метою прогнозування на майбутнє.

Для виконання аналізу необхідна відповідна інформація.

Головним джерелом аналізу фінансового стану підприємства є форми бухгалтерської звітності. Центральною формою фінансової звітності є баланс (форма 1), основні вимоги до складання якого викладені в бухгалтерському положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 2 "Баланс".

Фінансова звітність надає користувачеві повну, правдиву, неупереджену інформації про фінансові результати діяльності та фінансовий стан підприємства. Фінансова звітність особлива тим, що поєднує у собі дані і бухгалтерського, і статистичного, і оперативного обліку. Саме тому цей вид звітності є основним джерелом інформації для оцінки фінансового стану підприємства у вартісному вираженні. До того ж, фінансова звітність є зведенням показників, які характеризують можливість залучення інвестицій, якісний рівень управлінського персоналу, здатність акумулювання господарюючими суб'єктами грошових коштів. Інакше кажучи, фінансова звітність дозволяє оцінити можливість підприємства погасити кредиторську заборгованість перед постачальниками, з оплати праці тощо.

Розрізняють попередній та комплексний аналіз.

Попередній аналіз забезпечує попередню оцінку результатів діяльності підприємства. Він може виконуватися самим підприємством для власної оцінки своєї діяльності з метою допомогти керівнику. Такий аналіз може виконуватися і банком-кредитодавачем за даними підприємства-клієнта (передбачуваного). Мета такого аналізу оцінити ступінь ризику неповернення кредиту. Аналіз може проводитися і підприємством-суміжником. Мета аналізу вибір партнера для економічної діяльності. Такий аналіз повинен виконуватися швидко, не займати багато часу та забезпечувати достатню інформацію про фінансовий стан господарського суб'єкта, що цікавить нас. В цьому випадку кількість показників не повинна бути великою. Крім того, для їх визначення бажано отримувати інформацію з якомога меншої кількості бухгалтерських документів.

С.Б. Барнгольц для цієї мети пропонує застосовувати дев'ять показників: неплатежі, коефіцієнти: незалежності (власності), фінансової стійкості, ділової активності, ефективності використання фінансових ресурсів (всього майна), ефективності використання власних активів, вигідність підприємства, загальний коефіцієнт покриття та коефіцієнт участі власних та довгострокових позикових активів в матеріальних затратах.

Для визначення цих показників достатньо інформації, що є у формі 1 (Баланс промислового підприємства) та формі 2 (Звіт про фінансові результати).

Розглянемо ці показники та порядок їх визначення. Розрахуємо та проаналізуємо їх за даними наведеного балансу за 2009 і 2010 рік.

1. Неплатежі (прострочення позик, внесків до бюджету, затримка оплати рахунків постачальників, погашення зобов'язань банку, іншим кредиторам):

Таблиця 2.1.1

Показники неплатежів

2. Коефіцієнт (показник) незалежності (власності) показує, яка питома вага власного капіталу в валюті балансу. Чим більше питома вага власного капіталу в валюті балансу, тим більш незалежний стан у підприємства, від позикових джерел, тобто тим вище коефіцієнт власності. Вимірюється цей показник в долях одиниці. Можна його виразити і у відсотках.

(2.1)

Таблиця 2.1.2

Коефіцієнти незалежності

3. Коефіцієнт фінансової стійкості характеризує стійкість фінансового стану. Відрізняється він від попереднього тим, що в чисельнику до власного капіталу додаються довгострокові зобов'язання. Довгострокові зобов'язання (позикові активи) прийнято на час позики вважати рівнозначними власним. Вимірюється він в долях одиниці, можна виражати також і у відсотках.

(2.2)

Таблиця 2.1.3

Коефіцієнти фінансової стійкості

4. Коефіцієнт ділової активності характеризує обіговість усього майна підприємства, вимірюється в оборотах, розраховується за період, що аналізується.

(2.3)

обор.

обор.

5. Коефіцієнт ефективності використання фінансових ресурсів (всього майна) характеризує кількість прибутку від звичайної діяльності до оподаткування та надзвичайного прибутку, на 1 грн. майна (капіталу).

(2.4)

6. Коефіцієнт ефективності використання власного капіталу показує скільки чистого прибутку (збитку) припадає на 1 грн. власного капіталу.

(2.5)

7. Загальний коефіцієнт покриття по балансу показує скільки раз наявними обіговими коштами можна покрити поточні зобов'язання. Виражається він в разах.

(2.6)

Таблиця 2.1.4

Коефіцієнти покриття

8. Коефіцієнт (показник) участі власного капіталу та довгострокових зобов'язань в запасах характеризується питомою вагою власного капіталу і довгострокових зобов'язань в запасах. Виражається він в долях одиниці, можна його виразити і в %. Тоді він показує скільки процентів в запасах складає власний капітал з довгостроковими зобов'язаннями.

(2.7)

Таблиця 2.1.5

Коефіцієнти участі власного капіталу в запасах

Проведений аналіз показав: неплатежі у підприємства є і на початок, і на кінець періоду обох років, але на кінець звітного періоду вони дещо зменшилися (з 1357,1 тис. грн. до 859,4 тис. грн.). Фінансовий стан підприємства не можна назвати незалежним, оскільки коефіцієнт незалежності нижче за 0,5, теж саме стосується і фінансової стійкості (коефіцієнт фінансової стійкості нижче 0,7). Показники погіршилися у порівнянні з попереднім роком.

У 2009 році всі активи підприємства (капітал) зробили 1,73 обертів, а в 2010 році 2,93 обертів, що свідчить про доволі високу обіговість активів.

На кожну 1 грн. всього майна (капіталу) в 2009 в середньому за період припадало 0,04 грн. прибутку, а в 2010 - 0,15 грн.

Ефективність використання власних активів нижче, ніж всього майна в обох періодах (0,048 і 0,28 грн.).

Наявні короткострокові зобов'язання підприємство може покрити обіговими коштами в середньому за 2009 рік 1,7 разів, а у 2010 році 1,48 разів.

Лише на початок періоду 2009 року запаси на підприємстві на 88 % створювалися за рахунок власного капіталу, на кінець періоду 2010 року ми бачимо, що запаси на 53% утворюються за рахунок дебіторської заборгованості. Показник погіршився, але це не створює загрози банкрутства підприємству через те, що підприємство легко справиться з такою ситуацією.

Комплексний аналіз може проводитися самим підприємством для власних потреб (з метою виявити недоліки у виробничо-господарській та фінансовій діяльності і усунути їх, проаналізувати та виявити тенденції, потенційні можливості); аудиторською службою для встановлення рейтингу підприємства.

Таким аналізом охоплюються результати роботи підприємства за декілька останніх років (2-3 роки).

Після ознайомлення з балансом підприємства необхідно проаналізувати показники, що характеризують його фінансову діяльність більш детально. Вся сукупність таких показників може бути зведена до чотирьох груп, що характеризують:

1) платоспроможність;

2) ефективність використання фінансових ресурсів;

3) обіговість активів;

4) потенційні можливості підприємства.

Розглянемо послідовно всі чотири групи показників.

Перша група показників: характеризують платоспроможність підприємства, складається з чотирьох показників: коефіцієнта абсолютної ліквідності, проміжкового коефіцієнта покриття (коефіцієнт швидкої ліквідності), загального коефіцієнта покриття і коефіцієнта чистої виручки.

Проведемо фінансовий аналіз діяльності підприємства у 2009 та 2010 роках.

1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує на скільки в даний момент можуть бути ліквідовані короткострокові зобов'язання за рахунок грошових активів та поточних фінансових інвестицій:

К _{абс. лікв.} = (2.8)

Таблиця 2.2.1

Коефіцієнти абсолютної ліквідності

За даними аналізу у 2010 році платоспроможність підприємства трохи підвищилася (0,14 короткострокових зобов'язань можуть бути ліквідовані на кінець періоду за рахунок грошових активів та поточних фінансових інвестицій на 2010 рік проти 0,1 на 2009 рік). Цей показник має особливо важливе значення для постачальників матеріальних ресурсів і банку, що кредитує дане підприємство.

2. Проміжковий коефіцієнт покриття (коефіцієнтом швидкої ліквідності) показує на скільки в даний момент можуть бути покриті короткострокові зобов'язання не лише за рахунок грошових активів та поточних фінансових інвестицій, але й дебіторської заборгованості (потенційних грошових активів):

(2.9)

Таблиця 2.2.2

Коефіцієнти швидкої ліквідності

Для нашого підприємства цей показник на кінець 2010 року трохи знизився. Величина його далека від нормативної.

3. Загальний коефіцієнт покриття був розглянутий раніше (див. попередню оцінку фінансової діяльності підприємства, показник 7).

4. Коефіцієнт чистої виручки показує скільки чистого прибутку разом з амортизаційними відрахуваннями припадає на 1 грн. виручки від реалізації:

(2.10)

Коефіцієнт чистої виручки у 2010 році зменшився, що слід розцінювати як негативний результат.

Друга група показників: характеризують ефективність використання фінансових ресурсів (рентабельність).

В дану групу включені п'ять показників рентабельності. Вони характеризують ефективність вкладень в активи підприємства і його окремі види:

всіх активів;

власного капіталу;

виробничих фондів;

фінансових інвестицій;

продукції.

Перших три показники розраховуються як відношення фінансового результату від звичайної діяльності та від надзвичайних ситуацій до середньої валюти балансу за звітний період. При цьому вартість виробничих фондів визначається додаванням вартості основних засобів і матеріальних обігових активів.

1. Рентабельність всіх активів:

(2.11)

2. Рентабельність власного капіталу:

(2.12)

3. Рентабельність виробничих фондів:

(2.13)

4. Рентабельність продукції:

(2.14)

У 2009 році найбільша рентабельність була у продукції (19%), а найменша у всіх активах (6,1 %). В 2010 році ситуація змінилася: найбільшу рентабельність мають власний капітал (77,2 %), а найменшу продукція (17,5 %).

Третя група показників: характеризують обіговість активів підприємства, включає в себе чотири показники обіговості:

всіх активів;

обігових активів;

матеріальних обігових активів;

нематеріальних обігових коштів.

Всі наведені показники визначаються відношенням чистого доходу (виручки) від реалізації до середніх залишків відповідних активів і називаються коефіцієнтами обіговості. За допомогою даного коефіцієнта оцінюється ефективність використання підприємством всіх наявних ресурсів незалежно від джерел їх залучення. Він характеризує, на скільки ефективно використовуються активи з точки зору обсягу реалізації, тому що показує, скільки гривень реалізації припадає на кожну гривню, вкладену в активи підприємства, іншими словами, скільки разів активи підприємства обернуться в процесі реалізації. Чим вищий оборот, тим ефективніше використовуються активи. [22]

1. Коефіцієнт обіговості всіх активів:

(2.15)

2. Коефіцієнт обіговості обігових коштів:

(2.16)

3. Коефіцієнт обіговості матеріальних обігових активів:

(2.17)

4. Коефіцієнт обіговості нематеріальних обігових коштів:

(2.18)

Обіговість активів характеризується також тривалістю одного оберту в днях (Од) за аналізований період.

(2.19)

де Д - кількість днів в періоді, що аналізується, Коб - кількість обертів.

Розрахуємо кількість днів для кожного з коефіцієнтів обіговості:

Таблиця 2.2.3

Тривалість оборотів обігових коштів

За результатами аналізу найвищу обіговість мають нематеріальні обігові активи (грошові активи). Найнижчу обіговість мають всі активи підприємства.

Прискорення (уповільнення) обіговості активів може вплинути на суму активів, що необхідна для здійснення успішної виробничо-господарської діяльності. На прискорення (уповільнення) обіговості активів можуть впливати фактори: обсяг реалізованої продукції (Р) середня вартість залишків активів (Окошт).

Отримані дані представимо в табличному вигляді.

Таблиця 2.3

Показники фінансового стану підприємства

Для забезпечення безперервної роботи виробництва на складі підприємства завжди мають бути виробничі запаси в межах норм, передбачених потребою підприємства. У складському приміщенні здійснюються операції по збереженню виробничих запасів, що надходять, а також відпуску їх у виробництво.

Потреби визначаються на основі даних про заплановані обсяги виробництва продукції, нормативів та норм витрат. За призначенням матеріали на ПП "Юков Володимир Іванович" можна згрупувати таким чином:

1. Сировина й основні матеріали. До них належать предмети праці, що входять до складу вироблюваних продуктів і становлять їх основу (деревина, ДСП, МДФ, скло).

2. Допоміжні матеріали. Сюди відносяться матеріали, які або приєднуються до основних матеріалів, щоб надати їм визначеної якості (фарба, клей), або знаряддя виробництва, що витрачаються в процесі роботи (мастило), або ті, що витрачаються для обслуговування процесу виробництва (канцелярське приладдя, бланки обліку, електричні лампочки тощо).

3. Паливо. Економічно цей вид матеріалів належить до допоміжних матеріалів, але відокремлюється у зв'язку з його значною роллю у народному господарстві і великою часткою у загальних витратах матеріалів. У даному випадку паливо використовується для господарських потреб (опалення приміщення цехів, контори підприємства).

4. Тара і тарні матеріали. До цієї категорії належать предмети, призначені для пакування продукції: ящики, мішки. Тара, призначена для виробничих або господарських потреб, відноситься до основних засобів або малоцінних предметів залежно від терміну служби або вартості. Тара одноразового використання в особливу групу не відокремлюється і входить до собівартості матеріалів.

5. Будівельні матеріали. До них належать будівельні матеріали, конструкції і деталі, обладнання, що підлягають встановленню на об'єктах, які будуються (реконструюються), капітальних вкладень, інші матеріальні цінності, призначені для потреб капітального будівництва.

6. Запасні частини для проведення ремонтів. Це окремі запасні частини машин, обладнання, транспортних засобів, призначені для виконання ремонтів, заміни зношених частин тощо, і такі, що не належать до основних засобів.

Коло основних постачальників ПП "Юков Володимир Іванович" є досить стабільним, бо за умов масового виробництва існує постійна потреба в одних і тих же матеріалах у великій кількості. Але періодично виникають нові завдання, які потребують нових матеріально-технічних ресурсів і постачальників (освоєння нової продукції, заміна і удосконалення устаткування).

Основний конструкційний матеріал сучасних корпусних меблів - плити. Це можуть бути облицьовані і необлицьовані ДСП, MДФ, ДВП або столярна плита з масивної деревини.

Розрізання плит на заготовки, як правило, здійснюється на круглопилкових верстатах форматного розкрою. У самій назві верстатів цього класу закладені основні принципи його роботи: верстат повинен різати плиту якісно, в точно заданому форматі з використанням круглих пилок в якості різального інструменту.

Основні інструменти для розрізання ДСП:

1) твердосплавні пилки:

250…350 мм з почерговою формою зуба - трапецевидний прямий в основної пилки; твердосплавні складені пилки;

80.160 мм з набором каліброваних кілець для встановлення необхідної ширини пропилу.

2) кульмана з рухомим пилковим агрегатом, який може бути оснащений підрізним вузлом.

На підприємстві використовується обладнання фірми Altendorf, Martin (Німеччина).

Загальна характеристика верстата F45 (завод “ALTENDORF” у Німеччині):

1. Довжина розрізання 2905 мм:

підрізний агрегат, автоматичне гальмо головної пилки; Встановлена потужність 4,75 кВт

2. Нахил пилок 0-45°:

однобічна опора-лінійка для кутового розпилювання; Оберти основної пилки 4200 об/хв.

ручне електромеханічне піднімання й опускання; Оберти підрізної пилки 9000 об/хв.

нахил пилкового вузла. Основна пила 300х30 мм.

матеріал напрямних каретки тексталітметал.

Основне застосування верстатів з кареткою розкрой меблевих заготовок. Але в наших умовах такі верстати працюють як основний розкрійний верстат повноформатних плит масою до 250 кг. Опріч того обладнання повинно працювати в умовах, коли важко виконати стандартні умови для виробничого приміщення: низька температура повітря в цеху; покриття підлоги не усуває появи абразивного пороху; робота верстата в дві-три зміни; розкрій матеріалу не відповідає прийнятим стандартам і т.п.

В таких умовах, з мінімальними витратами може вижити тільки чітко відлагоджений механізм з кваліфікованим і потужним конструкторським потенціалом. Саме верстати німецького виробництва ALTENDORF забезпечує всі вище згадані умови.

Ще одна фірма "ІМАС", яку створено у 2002 році виготовляє обладнання для меблевої промисловості. ПП "Юков Володимир Іванович" має у своєму складі один верстат цієї італійської фірми.

На підприємстві для раціонального обліку матеріалів відбувається їх групування. З цією метою перелік найменувань окремих видів матеріалів класифікується за визначеною ознакою. Матеріали поділяються на групи (наприклад, плита ДСП). Кожна група поділяється на підгрупи (наприклад, група плит ДСП необроблених). У межах кожної підгрупи матеріали в свою чергу групуються за профілем, маркою, сортом, а потім за розміром та ін.

За кожною назвою, сортом, розміром матеріалів закріплюється постійний шифр, що має бути проставлений на всіх документах, пов'язаних з обліком матеріалів. Цим шифром користуються також в аналітичному обліку.

Перелік матеріалів, згрупованих за характерною для них ознакою і відповідним чином зашифрованих із зазначенням одиниці виміру, називається номенклатурою матеріалів. На кожному документі на надходження або витрату матеріалів мають бути вказані не лише назва матеріалу, а і його номенклатурний номер.

Отже, основою запасів даного підприємства є: деревина, ДСП, МДФ, скло, клей, фарба, плівки, комплектуючі матеріали (у вигляді дверних ручок, шурупів, гвинтів тощо). Вони формуються зважаючи на:

1) залишок запасів на складі за звітній період;

2) стабільність використання сировини;

3) негайну потребу у тому чи іншому виді ресурсу;

Формування запасів здійснюється щомісячно задля уникнення затримок у виготовленні меблів для приватних замовників. Але кількість запасів на складі не повинна перевищувати заданої норми. Норма це завдання, яке фіксує граничну допустимі витрати конкретного матеріального ресурсу на виробництво одиниці продукції або виконання одиниці роботи. [23]

Тобто, якщо запаси не будуть використані на кінець місяця, це призведе до накопичення їх на складі. Як наслідок, витрачені гроші на виробничі запаси не принесуть очікуваних результатів.

В табл.3.1 наведений аналіз фактичної забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами.

Таблиця 3.1

Аналіз фактичного забезпечення підприємства матеріальними ресурсами за 2009 рік

Як бачимо, рівень забезпечення підприємства ресурсами вищий, ніж потреба в них. Підприємство закупає більше запасів на суму 94 800 грн., що при нестабільних ринкових умовах гарантує безперервний режим роботи фабрики. Але в окремих ситуаціях така кількість виробничих запасів може привести до їх накопичення на складі.

Виконання виробничої програми підприємства значною мірою залежить від рівня виконання плану постачання.

На даному підприємстві є такі джерела надходження ресурсів: зовнішні та внутрішні. До внутрішніх джерел відносять власне виробництво, а до зовнішніх - надходження від постачальників за договорами.

Щомісяця, за нормальних умов роботи підприємства Юкова Володимира Івановича, на складі повинно бути в наявності:

1) 80 кв. м ДСП;

2) 60 кв. м МДФ (по 30 кв. м 16 і 10 мм);

3) 50 кв. м скла:

a) 25 кв. м - товщиною 10 мм;

b) 10 кв. м - товщиною 9 мм;

c) по 5 кв. м - товщиною 6, 7 і 8 мм відповідно.

4) 60 л фарби (20 кольорів по 3 л);

5) 56 баночок клею;

6) 75 рулонів плівки;

7) 1000 шт. комплектуючих матеріалів.

Особлива увага приділяється формуванню запасів деревини. Зважаючи на те, що підприємство має у своєму складі пилораму, деревина на склад поступає у необробленому вигляді. Тому, первинний її запас складає 100 кубічних метрів. Обробка 10 кубічних метрів деревини займає 2 тижні, по закінченню яких оброблений матеріал поступає на склад, готовий до використання. Таким чином, запас готової деревини підприємство створює самостійно.

3% необробленої деревини використовується для виготовлення дерев'яних шурупів, кріплення.

Зважаючи на тривалий час обробки деревини, можуть виникати затримки у виконанні замовлення. В таких випадках інколи доводиться звертатися до постачальників готової деревини, що збільшує витрати підприємства.

Для правильної організації обліку запасів на підприємстві є складські приміщення з відповідним обладнанням, пристосуваннями (стелажами, полицями, ящиками), вимірювальними приладами (міри, ваги). Запаси на складах розміщуються за секціями, а в середині їх за окремими групами (на полицях, у штабелях, стелажах, засіках тощо), щоб можна було швидко їх прийняти, видати й перевірити наявність запасів.

Складський облік виробничих запасів включає в себе сортовий, кількісний оперативно-технічний облік. Здійснюється облік матеріалів на складі за допомогою карток за формою № М-12. Картки складського обліку матеріалів відкриваються в бухгалтерії й віддаються під розписку у реєстрі, де вказуються дата видачі, кількість карток, їх реєстраційні номери і підпис одержувача. Записи в картках (у кількісному виразі) веде матеріально відповідальна особа (завідуючий складом, комірник) на підставі первинних документів, що підтверджують рух матеріалів і складаються у день здійснення операцій.

Організація складського обліку відбувається за:

– видами об'єктів, що зберігаються;

– місцями зберігання;

– кількістю матеріальних цінностей.

Кожному виду виробничих запасів присвоюється номенклатурний номер, що дублюється у всіх первинних документах. Перші три цифри номенклатурного номера означають номер рахунка і субрахунка, наступні дві - номер групи, а інші - порядковий номер виробничих запасів у групі. За цими номерами організовують і бухгалтерський облік виробничих запасів, що дає змогу провадити кількісну звірку даних оперативного складського й аналітичного бухгалтерського обліку.

Облік запасів на складі здійснюється завідувачем складом (комірником), який є матеріально відповідальною особою. З ним укладається типовий договір у встановленій формі про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Аналітичний облік виробничих запасів ведеться на складах за допомогою карток складського обліку, що розміщуються в картотеці за технічними групами виробничих запасів відповідно до номенклатури - цінника. Аналітичні рахунки групують за групами матеріалів, місцями зберігання матеріально відповідальними особами, за синтетичними рахунками бухгалтерського обліку і субрахунками. Дані за аналітичними рахунками узагальнюються в оборотних відомостях. Використовують рахунки аналітичного обліку для контролю за зберігання і рухом запасів, їх оцінки, порівняння з даними складського обліку, а також для проведення підсумків інвентаризації.

Завідуючий складом (комірник) щоденно записує до складської картотеки всі операції надходження і витрат матеріалів, нумеруючи свої записи по порядку з початку року чи кварталу. Після кожного запису визначається залишок матеріалів даного номенклатурного номера.

Основними документами, що відображають відпуск матеріалів зі складу для внутрішньогосподарських потреб, є лімітно-збірні картки (ф. М-8), накладні вимоги.

Ліміт визначається виходячи з виробничої програми цеху та діючих норм витрат матеріалів з урахуванням існуючих в цехах залишків невикористаних матеріалів на початок місяця. Ліміт може встановлюватись на кожне замовлення окремо.

Матеріали, що надходять на склад, ретельно перевіряють, встановлюють відповідність їх якості, кількості, асортименту, умовам поставок і супровідним документам. Якщо не виявлено розходжень, матеріали приймають. При цьому можливі два варіанти оформлення приходу: безпосередньо на документі постачальника або шляхом виписування Прибуткового ордера. Прибуткові ордери використовуються для кількісно-сумового обліку матеріалів, що надходять від постачальників або з переробки.

При прибутті партії товару на склад підприємства завідуючий складу перевіряє наявність отриманого від постачальника товару, що прибув на цей склад. Встановлюється його відповідність фізичним властивостям, зазначеним у документах підприємства-постачальника з відправки товару (кількість, вага, об'єм, комплектність тощо), шляхом прорахунку, промірювання, зважування тощо).

За нормальних умов результати таких вимірювань мають збігатися з даними, зазначеними у витратних документах підприємства-постачальника. Товарам, що надійшли, присвоюється номенклатурний номер, вказуються, якщо необхідно, номери технічних паспортів тощо. У документах також мають збігатися дані про посадових осіб, що прийняли цінності від постачальника і пред'явили їх на склад покупця.

У разі дотримання зазначених вище вимог товар надходить на склад і розміщується на передбачених для даного виду цінностей місцях зберігання.