Відкриття дилерської компанії "Ферро"

Особливості дилерства та його нормативно-правове регулювання. Аналіз фінансових показників господарської діяльності ТОВ "Ферро". Дослідження ринку сантехнічної продукції. Оцінка перспективності відкриття власної дилерської компанії для підприємства.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 23.09.2011
Размер файла 2,0 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Господарська, економічна і спеціальна діяльність підприємств на всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності є прибуток (доход). Порядок використання прибутку (доходу) визначає власник (власники) підприємства або уповноважений ним орган згідно з статутом підприємства та чинним законодавством. Державний вплив на вибір напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) здійснюється через установлені нормативи, податки, податкові пільги, а також економічні санкції відповідно до законодавства України. У випадках, передбачених статутом підприємства, частина чистого прибутку може передаватися у власність членів або трудового колективу підприємства. Порядок розподілу і використання цієї частини прибутку здійснюється радою або зборами (конференцією) трудового колективу. Власник або уповноважений ним орган встановлює фонд оплати праці на умовах, визначених колективним договором (угодою). Регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів, визначення переліку таких підприємств здійснюються Кабінетом Міністрів України. Трудові доходи найманого працівника підприємства визначаються трудовим договором відповідно до законодавства України, а для інших працівників - угодою між ними. Трудові доходи працівника підприємства регулюються податками. Мінімальний розмір заробітної плати працівників, які працюють за трудовим договором, визначається відповідно до статей 9 і 10 Закону України "Про оплату праці" Підприємство самостійно встановлює форми, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників згідно з законодавством. Підприємство (крім казенного) самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку виходячи з попиту на вироблювану продукцію, роботи, послуги та необхідності забезпечення виробничого та соціального розвитку підприємства, підвищення доходів. Основу планів становлять державні замовлення та договори, укладені із споживачами (покупцями) продукції, робіт, послуг і постачальниками матеріально-технічних ресурсів.

Підприємство виконує роботи і поставки для державних потреб на договірній основі в порядку, що визначається законодавчими актами України. Підприємство при підготовці планів свого економічного розвитку погоджує з відповідною Радою народних депутатів заходи, які можуть викликати екологічні, соціальні, демографічні та інші наслідки, що зачіпають інтереси населення території, і несе матеріальну відповідальність перед Радами народних депутатів за шкідливі наслідки своєї діяльності. Державне підприємство (крім казенного) самостійно складає річний фінансовий план, який затверджується до 1 липня року, що передує планованому, органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном. Порядок складання річного фінансового плану державним підприємством (крім казенного) встановлює уповноважений Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади. Підприємства інших форм власності розробляють і затверджують фінансові плани у порядку і в строки, визначені їх власником (власниками). Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Відповідальність працівника по фінансових обов'язках підприємства визначається часткою його участі у фінансових ресурсах підприємства. Порядок поставки продукції для державних потреб визначається законодавством України. Підприємство самостійно здійснює матеріально-технічне забезпечення власного виробництва і капітального будівництва через систему прямих угод (контрактів) або через товарні біржі та інші посередницькі організації України, союзних республік та інших держав. Підприємство здійснює реалізацію своєї продукції, інших матеріальних цінностей на основі прямих угод (контрактів), державного замовлення, через товарні біржі, мережу власних торгових підприємств. Реалізація продукції підприємства, в тому числі на основі бартерних угод, за межами України здійснюється самостійно або на основі ліцензій відповідно до законодавства України. Підприємство реалізує свою продукцію, майно за цінами і тарифами, що встановлюються самостійно або на договірній основі, а у випадках, передбачених законодавчими актами України, - за державними цінами і тарифами. В розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до умов і цін світового ринку. На продукцію підприємств, які займають монопольне становище на ринку товарів, що визначають масштаб цін в економіці і соціальну захищеність громадян, допускається державне регулювання цін відповідно до Закону України "Про ціни і ціноутворення". При цьому державні ціни повинні враховувати середньогалузеву собівартість продукції і забезпечувати мінімальний рівень рентабельності продукції, на яку вони поширюються. Якщо цей рівень рентабельності не забезпечується державними цінами, то держава повинна забезпечити його дотацією за умови, що продукція підприємства є суспільно необхідною. У разі порушення підприємством державної дисципліни цін на продукцію надлишково одержана сума підлягає вилученню. Крім того, з підприємства стягується штраф у порядку і розмірах, встановлених законодавчими актами України. Джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є прибуток (доход), амортизаційні відрахування, кошти, одержані від продажу цінних паперів, пайові внески членів трудового колективу, підприємств, організацій, громадян та інші надходження. Підприємство користується банківським кредитом на комерційній договірній основі. Підприємство може надавати банку на договірній основі право використовувати свої вільні кошти і встановлювати проценти за їх використання. Державним підприємствам забороняється виступати гарантами при наданні суб'єктам підприємницької діяльності банківських кредитів Підприємство має право відкривати розрахункові (поточні) та інші рахунки для зберігання грошових коштів, здійснення всіх видів операцій у будь-яких банках України та інших держав за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України. Повідомлення про відкриття або закриття своїх рахунків у банках підприємство зобов'язане надіслати податковому органу, у якому воно обліковується як платник податків. Таке повідомлення протягом трьох робочих днів із дня відкриття або закриття рахунку (включаючи день відкриття або закриття) має бути подане безпосередньо або надіслано на адресу відповідного податкового органу поштою з повідомленням про вручення. Форма і зміст повідомлення про відкриття або закриття рахунків підприємства встановлюються центральним податковим органом України Підприємства самостійно встановлюють черговість і напрями списання коштів з власних рахунків, яке здійснюється установами банків за дорученням таких підприємств, крім випадків, передбачених законами України. Розрахунки підприємств за своїми зобов'язаннями провадяться через установи банків у порядку, встановленому Національним банком України відповідно до законів України. Підприємство може поставляти продукцію, виконувати роботи, надавати послуги в кредит із сплатою покупцями (споживачами) процентів за користування цим кредитом. Для оформлення таких угод підприємство може застосовувати в господарському обороті векселі. Підприємство несе повну відповідальність за додержання кредитних договорів і розрахункової дисципліни. Підприємство, яке не виконує своїх зобов'язань по розрахункам, може бути оголошене арбітражним судом банкрутом у порядку, встановленому Законом України "Про банкрутство" Підприємство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України. Порядок використання виручки підприємства в іноземній валюті визначається валютним законодавством України. Підприємство має право одержувати кредити від своїх зарубіжних партнерів. При цьому валюта зараховується на баланс підприємства і використовується ним самостійно. По одержаних підприємством кредитах держава відповідальності не несе. Підприємство, яке здійснює зовнішньоекономічну діяльність, може відкривати за межами України свої представництва та виробничі підрозділи, утримання яких здійснюється за кошти підприємства. Підприємство у своїй зовнішньоекономічній діяльності з питань економічної, технологічної, екологічної та соціальної безпеки контролюється державними органами.

1.4 Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) як юридична форма організації

ТОВ - це організаційно-правова форма підприємства, створеного за згодою юридичних і фізичних осіб шляхом об'єднання їхніх внесків з метою здійснення господарської діяльності й одержання прибутку. Прибуток, одержуваний ТОВ, розподіляється пропорційно внескам його учасників або засновників. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю відповідають по його зобов'язаннях тільки в межах своїх внесків, на їхнє майно й заощадження відповідальність не поширюється. Оскільки внески учасників стають власністю товариства, вони несуть не «відповідальність» по його боргах, «обмежену рамками їхніх внесків», а тільки ризик збитків (втрати внесених ними внесків). Учасники товариства, що внесли внески в статутний капітал товариства не повністю, несуть солідарну відповідальність по його зобов'язаннях у межах вартості неоплаченої частини внеску кожного учасника товариства.

Учасниками товариства можуть бути громадяни і юридичні особи. Державні органи й органи місцевого самоврядування не вправі виступати учасниками товариств, якщо інше не встановлено законом «Про товариства з обмеженою відповідальністю».

Товариство може бути засновано однією особою, що стає його єдиним учасником. Товариство не може мати єдиним учасником інше господарче товариство, що складається з однієї особи.

Число учасників не повинне бути більше 50 чоловік. Якщо ж воно перевищить установлену законом межу, то товариство протягом року повинне бути перетворене у відкрите акціонерне товариство, а після закінчення цього строку - ліквідовано в судовому порядку, якщо число його учасників не зменшиться до встановленої законом межі.

Товариство з обмеженою відповідальністю має два установчих документи - установчий договір, підписаний його засновниками, і затверджений ними устав. Якщо товариство засновується однією особою, його установчим документом є устав.

В установчому договорі засновники зобов'язуються створити товариство й визначають порядок пов'язаної із цим спільної діяльності. У ньому також відображаються склад засновників (учасників), розмір статутного капіталу товариства, величина часток кожного учасника, порядок і строки їх внесення в статутний капітал, відповідальність засновників за порушення обов'язку по внесенню внесків, умови й порядок розподілу між засновниками (учасниками) товариства прибутку, склад органів управління товариством і порядок виходу учасників із суспільства.

Устав суспільства повинен містити відомості про: склад і компетенцію органів правління товариством і порядку прийняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення по яким приймаються одноголосно або кваліфікованою більшістю голосів; розмірі статутного капіталу суспільства й номінальної вартості частки кожного учасника товариства; правах й обов'язках учасників товариства; порядку й наслідках виходу учасника із суспільства; порядку переходу частки в статутному капіталі суспільства до іншої особи.

Статутний капітал суспільства складається з номінальної вартості часток його учасників. Розмір статутного капіталу суспільства не може бути менш суми, певної законом про товариства з обмеженою відповідальністю. Відповідно до закону його розмір повинен бути не менш 100-кратного мінімального розміру оплати праці, установленого законом на дату подання документів для державної реєстрації.

Внеском у статутний капітал суспільства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові права або інші права, що мають грошову оцінку. По закону, статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю повинен бути на момент реєстрації суспільства оплачений його учасниками не менш чим наполовину. неоплаченої частина, Що Залишилася, статутного капіталу суспільства підлягає оплаті його учасниками протягом першого року діяльності суспільства. При порушенні цього обов'язку товариство повинне або оголосити про зменшення свого статутного капіталу й зареєструвати його зменшення у встановленому порядку, або припинити свою діяльність шляхом ліквідації. Згідно законодавству, засновники товариства зобов'язані повністю оплатити статутний капітал на момент реєстрації суспільства.

Зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після повідомлення всіх його кредиторів. Останні вправі в цьому випадку зажадати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань суспільства й відшкодування їм збитків.

Учасник ТОВ вправі продати або іншим способом поступитися свою частку в статутному капіталі або її частина одному або декільком учасникам даного суспільства. Учасники товариства користуються переважним правом покупки частки учасника (її частини) пропорційно розмірам своїх часток, якщо уставом не передбачене інше.

Учасник товариства вправі в будь-який час вийти із суспільства незалежно від згоди інших його учасників або суспільства. У випадку виходу учасника його частка переходить до суспільства з моменту подачі заяви про вихід. При цьому товариство зобов'язане виплатити учасникові товариства, що подали заяву про вихід, дійсну вартість його частки, або за згодою учасника товариства видати йому в натурі майно такої ж вартості, а у випадку неповної оплати його внеску в статутний капітал суспільства - дійсну вартість частини його частки, пропорційної оплаченої частини внеску. Якщо в статутному капіталі як частка було вкладено речове право, то при виході учасника із суспільства майно повертається йому; вартість зношування такого роду майна не відшкодовується.

Товариство з обмеженою відповідальністю може бути реорганізоване або ліквідовано добровільно по одностайній ухвалі його учасників. ТОВ вправі перетворитися в акціонерне товариство.

Структура, повноваження й особливості управління організацій визначаються згідно відповідними законами, правовими актами й уставом самої організації.

Розглянемо деякі з перерахованих вище організацій.

Управління товариством будується на наступних принципах. Вищий орган - загальні збори його учасників, винятковою компетенцією якого є рішення принципових питань (зміна уставу, затвердження річних звітів, розподіл прибутку й збитків, реорганізація або ліквідація суспільства). У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний й (або) одноособовий), що здійснює поточне керівництво його діяльністю й підзвітний загальним зборам його учасників. Одноособовий орган управління товариством може бути обраний також і не із числа його учасників. Питання, віднесені до виняткової компетенції загальних зборів, не можуть бути передані їм для рішення виконавчому органу суспільства.

До виняткової компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю ставляться:

1) зміна уставу суспільства, зміна розміру його статутного капіталу;

2) утворення виконавчих органів суспільства й дострокове припинення їхніх повноважень;

3) затвердження річних звітів і бухгалтерських балансів суспільства й розподіл його прибутків і збитків;

4) рішення про реорганізацію або ліквідацію суспільства;

5) обрання ревізійної комісії (ревізора) суспільства.

Уставом суспільства може бути передбачене формування ради директорів (наглядацької ради) суспільства. Члени колегіального виконавчого органа суспільства не можуть становити більше чверті складу ради директорів суспільства.

Особа, що здійснює функції одноособового виконавчого органа суспільства, не може бути одночасно головою ради директорів (наглядацької ради).

Керівництво поточною діяльністю суспільства здійснюється одноособовим виконавчим органом суспільства або одноособовим виконавчим органом суспільства і його колегіальним виконавчим органом. Виконавчі органи підзвітні загальним зборам учасників і раді директорів суспільства.

Для перевірки й підтвердження правильності річної фінансової звітності товариства з обмеженою відповідальністю воно вправі щорічно залучати професійного аудитора, не зв'язаного майновими інтересами із товариством або його учасниками (зовнішній аудит). Аудиторська перевірка річної фінансової звітності суспільства може бути також проведена на вимогу кожного з його учасників.

Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності суспільства визначається законом й уставом суспільства.

Опублікування товариством відомостей про результати ведення його справ (публічна звітність) не потрібно, за винятком випадків, передбачених законом про товариства з обмеженою відповідальністю

Дочірні та залежні товариства.

Дочірнім і залежним товариством може бути визнане будь-яке господарче товариство: акціонерне, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю. Характерною рисою дочірніх і залежних суспільств є те, що основне («материнське») товариство не тільки впливає на прийняття ними рішень, але й несе відповідальність по боргах дочірніх суспільств.

Господарче товариство зізнається дочірнім, якщо: у його статутному капіталі переважає участь основного суспільства або товариства; є договір між ними; основне товариство або товариство можуть визначати рішення, прийняті цим товариством.

Визнання суспільства дочірнім мало певні наслідки для основного суспільства або товариства: воно повинне було відповідати перед кредиторами за дії дочірнього суспільства. Так, при висновку угоди за вказівкою основного суспільства (товариства) наступає солідарна відповідальність основного й дочірнього суспільств. При банкрутстві дочірнього суспільства з вини основного суспільства (товариства) останнє відповідає по боргах дочірній перед його кредиторами субсидіарне, тобто тільки при недоліку майна дочірнього суспільства для погашення боргів. При цьому дочірнє товариство не відповідає по боргах основного суспільства (товариства).

Якщо дочірньому суспільству заподіюються збитки з вини основного суспільства (товариства), то воно вправі зажадати їхні відшкодування від основної організації за умови доведеності її провини в даних збитках.

Залежним зізнається господарче товариство, якщо інше (переважне, що бере участь) товариство має більше двадцяти відсотків голосуючих акцій акціонерного товариства або двадцяти відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю. Нерідко залежні суспільства взаємно беруть участь у капіталах один одного. Такі відносини не породжують солідарної або субсидіарної відповідальності по боргах. Відомості про це повинні бути зафіксовані в передбаченому законом порядку. Вони необхідні як зацікавленим учасникам економічного обороту, так і державним контролюючим органам, які з метою запобігання монополізму встановлюють межі такої участі.

Процес створення підприємства та характеристика його основних етапів.

Започаткування підприємницької діяльності здійснюється відповідно до певної технології створення бізнесу, що є специфічною для кожного конкретного випадку і залежить від сфери вибраної діяльності.

Одним із перших етапів заснування власного діла є пошук підприємницької ідеї. Пошук привабливої ідеї бізнесу - це досить важке і відповідальне завдання підприємця, котрий має віднайти в ідеї можливість реалізувати свої знання і здібності. На цьому етапі виникає проблема: де і як шукати нову підприємницьку ідею. Ідею можна взяти від:

- споживачів (споживач по суті є вихідним пунктом формування ідеї нового продукту, або послуги);

- працюючих фірм (аналіз діяльності діючих фірм дає змогу знайти нові можливості вдосконалення продукції, послуг і обґрунтувати концепцію власного бізнесу);

- парламентів і урядів (діяльність парламентів і урядів, періодично оприлюднювати її результати також можуть бути джерелом нових підприємницьких ідей).

У процесі пошуку і вибору підприємницької ідеї необхідно оцінювати плани на успіх за практичної її реалізації. Оцінювання ідеї має бути комплексним, тобто її потрібно розглядати з різних поглядів:

- рівня конкуренції на ринку відповідних товарів і послуг;

- наявності споживачів та знання їхніх потреб зараз і в майбутньому;

- виробничих можливостей фірми щодо продукування тих або інших необхідних ринку товарів;

- реальних можливостей залучення фінансових коштів;

- стабільності та гнучкості чинного законодавства в галузі господарювання підприємців;

- компетенції, досвіду й управлінських здібностей бізнесменів.

Наступним етапом створення власного підприємства є вибір типу підприємства і обґрунтування цілей підприємницької діяльності.

При створенні нового підприємства виникає необхідність визначити (вибрати) тип підприємства. Тип залежить від бажання підприємця вибрати певний спосіб процедури прийняття рішення. Таке рішення у приватному секторі можна приймати на колективній основі або на основі єдиноначальності.

Вирізняють два типи підприємництва: самокерована фірма (підприємство); підприємницька фірма (підприємство).

Самокерована фірма являє собою такий тип підприємства, де рішення щодо діяльності підприємства приймаються на колективній основі.

Підприємницька фірма - сам підприємець виконує функцію прийняття рішень. Необхідно зазначити, що коли йдеться про тип підприємства, то мається на увазі спосіб прийняття рішень, але не форма власності (підприємство може належати одні особі, але бути самокерованою структурою).

Принагідно нагадати, що історично первинним було тривале існування підприємницьких фірм, самокеровані системи з'явились потім, коли економічне і підприємницьке середовище уможливило реалізацію принципу економічної демократії. У нас спостерігається перехід від “соціалістичного” типу підприємств до самокерованих, а не до підприємницьких, без урахування обставин перехідного періоду.

За умов такої “економічної демократії”, коли приватизація здійснюється через “розпорошення прав власника”, коли приватизація здійснюється через розпорошення прав власника між усіма працюючими, демократичні засади в економіці призводять до хаотичного розвитку виробництва.

Приймаючи рішення про вибір тієї чи іншої організаційно-правової форми, підприємець повинен:

- визначити потрібний йому рівень і обсяг можливих прав і обов'язків, що залежить від профілю та змісту майбутньої підприємницької діяльності, можливого кола партнерів, співвідношення найбільш доцільної форми організації підприємства і можливостей, що надаються чинним законодавством.

- вирішити питання про форму створення статутного фонду засновуваного підприємства, що також залежить від конкретного змісту майбутнього підприємства, власних можливостей, масштабів діяльності, рівня конкуренції у тій галузі, в яку підприємець має намір проникнути. Для започаткування будь-якої справи потрібно мати достатньо потужний стартовий капітал;

- ретельно зважити і видати найбільш ефективну форму організаційної побудови підприємства.

Відповідно до закону “Про підприємства в Україні” можна заснувати приватне індивідуальне (сімейне) підприємство; АТЗТ (акціонерне товариство закритого типу); акціонерне товариство відкритого типу.

Крім того закон дозволяє створення повного і змішаного (командитного) товариств, а також об'єднань підприємств. До цього переліку можна додати державні і муніципальні підприємства, а також ті, що функціонують на основі оренди і викупу майна трудовими колективами.

При створенні підприємства мають бути визначені конкретні цілі їхньої діяльності, тобто кінцевий стан господарювання, якого фірма сподівається досягти на певний момент у майбутньому.

Процес формування цілей підприємства має бути конкретним і передбачати виробництво наперед визначеної кількості певної групи товарів; задоволення виявлених у певному регіоні потреб у конкретній сукупності товарів (продуктів, послуг); обслуговування певної категорії клієнтів тощо.

Зокрема підприємці ставлять перед собою не лише поточні цілі, а й перспективні, тобто планують як тактику, так і стратегію свого становлення функціонування і розвитку.

Зокрема тактика підприємця може полягати у тому, що на початковому етапі своєї діяльності накопичити певну суму власного капіталу, яка потім на другому етапі буде використана для розвитку підприємства.

Вибрані цілі мають бути конкретними і реальними, формуватись і визначатись у певних показниках, максимально точно вимірюватись.

До них можна віднести такі:

- прибутковість (обсяг прибутку, дохід від інвестованого капіталу, відношення прибутку до обсягу продажі);

- продуктивність або ефективність (виробіток на одного працівника, витрати на виробництво одиниці продукції);

- продукція (зміна номенклатури і асортименту, впровадження нових її видів);

- виробничі потужності (поточна величина, можлива динаміка у майбутньому);

- персонал (підвищення рівня кваліфікації, поліпшення умов праці);

- ринок (обсяг продажу, частка участі на ринку);

Отже основні етапи створення підприємства:

- пошук і знаходження своєї господарсько-ринкової лінії на ринку;

- свідомий вибір форми підприємницької діяльності (індивідуальне або колективне підприємство);

- усвідомлення та розробка власних стратегій та тактик вибраного бізнесу;

- придбання засобів реалізації підприємницької ідеї - технічних засобів і предметів праці, майном необхідних працівників;

- встановлення ринкової ціни на виробництво чи послугу;

- започаткування конкретного виробництва, визначення каналів збуту власної продукції.

Успішне подолання цих кроків дає можливість наблизитись до практичної реалізації формальної акції - підготовки документів для заснування, державної реєстрації, ліцензування діяльності започаткованої фірми.

Висновки до розділу 1

Розвиток конкурентного середовища змушує суб'єктів підприємницької діяльності шукати шляхи надбання конкурентних переваг та збільшення економічної ефективності господарювання. Тому питання організації дилерської діяльності, нормативно-правового регулювання дилерської та дистриб'юторської діяльності в Україні мають неабияке значення та розкриті у розділі 1 дипломної роботи.

дилерська компанія господарський

2. АНАЛІТИКО-ДОСЛІДНИЦЬКИЙ РОЗДІЛ

2.1 Характеристика об'єкта дослідження - ТОВ «Ферро»

НазваТОВ «Ферро».

Форма власностіприватна.

Галузьоптова торгівля.

Середньооблікова чисельність персоналу10 чол.

Юридична адреса04074, м. Київ, вул. Новозабарська 2/6.

Телефон(044) 464-16-07.

Факс(044) 430-74-76.

E-mail: office@ferro.kiev.ua

ТОВ «Ферро» (м. Київ) є офіційним дистриб'ютором в Україні сантехнічної продукції виробництва фірми “FERRO”, Польща.

Фірма «ФЕРРО» - це професійний польський виробник сантехнічної та запірної арматури. Санітарний напрямок і системи обігріву підлоги є основними сферами діяльності групи «ФЕРРО».

Група «ФЕРРО» відповідає вимогам системи якості відповідно до норм ISO 9001:2000. Виробництво охоплює такі сфери діяльності як проектування, виробництво, монтаж, перевірка якості. Фабрика виробляє широкий діапазон запірних арматур: водні крани, крани для систем обігріву, а так само різного типу з'єднання. Крім цього - змішувачі, душові стійки, приладдя для ванної кімнати.

Вся продукція відповідає міжнародним вимогам, що підтверджують декларації відповідності, протоколи проведених випробувань й експертиз. Вся продукція проходить 100% комп'ютерну перевірку якості. Загалом інформація представлена на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Основні групи продукції «Ferro»

Фірма ФЕРРО прагне до комплексної пропозиції системи для функціонування всього будинку. Починаючи від котлу у підвалі, через елементи водяної й обігрівальної системи, аж до обладнання кухні - ФЕРРО можна зустріти скрізь.

ТОВ «Ферро» (м. Київ), являючись офіційним дистриб'ютором в Україні сантехнічної продукції виробництва фірми “FERRO”, здійснює продаж на всій території України через декілька крупних клієнтів. При цьому аналіз статистичних даних дозволяє дослідити динаміку обсягів продажу за регіонами (центральна Україна, західна та східна), що представлено у табл. 2.1 та зображено на рис. 2.2.

Таблиця 2.1

Динаміка продажів ТОВ «Ферро» сантехнічної продукції на території України у 2003-2007 роках

Рік

Частка регіонального обсягу продажів у загальноукраїнському обсязі продажів ТОВ «Ферро», %

регіон України

центральний

західний

східний

2003

80

15

5

2004

72

14

14

2005

70

10

20

2006

68

12

20

2007

66

10

24

Як бачимо, з 2003 року частка обсягу продажів у центральному регіоні постійно знижувалась відносно до загальноукраїнському обсязі продажів сантехнічної продукції ТОВ «Ферро». Це відбувалося за рахунок значного збільшення обсягів продажу у західному та східному регіонах. Тобто, хоча у 2003 р. на центральний регіон України приходилося 80% обсягу продажів, а у 2007 р. - лише 66%, це не свідчить про те, що рівень фактичних продаж знизився, а це пояснюється тим, що темп росту обсягів реалізації у центральному регіоні значно нижчий у порівнянні із темпами росту обсягів реалізації у західному та східному регіонах.

Також наведена інформація свідчить про те, що за досліджуваний період часу значно посилився східноукраїнський сегмент ринку - від 5% у 2003 р. до 24% у 2007 р.

Рис. 2.2. Динаміка продажів ТОВ «Ферро» сантехнічної продукції у регіонах України

Існують різні оцінки місткості ринку сантехнічної продукції України. У середньому ємність українського ринку сантехніки становить $50 млн. на рік. Таким чином, ТОВ «Ферро», маючи середньорічний оборот $2 млн., займає частку загальноукраїнського ринку сантехнічної продукції 4%.

2.2 Аналіз фінансових показників господарської діяльності ТОВ «Ферро» за період з 2004 р. по 2007 р.

Має місце така динаміка у чисельності персоналу фірми:

2005 р. - 19 чол.;

2006 р. - 15 чол.;

2007 р. - 10 чол.

У той же час, звіти про фінансові результати діяльності фірми за цей період містять інформацію про розмір заробітної плати працівників, а саме:

за 2005 р. - 480,6 тис. грн..;

за 2006 р. - 340,2 тис. грн.;

за 2007 р. - 369,4 тис. грн.

Це дозволяє розрахувати нам рівень середньої заробітної плати. Результати розрахунку наведено у табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Розрахунок рівня середньої заробітної плати працівників ТОВ «Ферро»

Рік

Середньооблікова чисельність персоналу, чол.

Річний фонд заробітної плати, тис. грн.

Середня річна заробітна плата одного працівника,

тис.грн/чол.

Середня місячна заробітна плата одного працівника,

тис.грн/чол.

Зміни річного фонду заробітної плати, %

Зміни середньої заробітної плати одного працівника, %

2005

19

480,6

25,3

2,11

-

-

2006

15

340,2

22,7

1,89

-29%

-10%

2007

10

369,4

36,9

3,08

+9%

+63%

Зміни 2007 р. по відношенню до 2005 р.

-9

-111,2

+11,6

+0,97

-23%

+46%

Тож, за результатами проведених розрахунків можна зробити наступні висновки:

- за три роки середньооблікова чисельність персоналу фірми скоротилася на 9 чоловік;

- це зменшило витрати на оплату праці на 111 200 грн. у 2007 році порівняно із витратами 2005 року;

- постійне скорочення штату не погіршило фінансових результатів діяльності фірми, у наслідок чого з'явилася можливість збільшити середню річну заробітну плату одного працівника на 11 600 грн., тобто середньомісячна заробітна плата одного працівника збільшилась на 970 грн.

Таким чином, маємо змогу констатувати, що скоротивши за три роки загальнорічний фонд оплати праці на 23%, підприємству вдалося збільшити винагороду окремого працівника на 46%. Це свідчить про виправданість прийнятих керівництвом рішень щодо управління персоналом та його мотивації.

Аналіз платоспроможності й ліквідності підприємства.

Фінансовий стан підприємства в короткостроковій перспективі оцінюється показниками ліквідності й платоспроможності, що характеризують можливість своєчасного й повного добутку розрахунків по короткострокових зобов'язаннях перед кредиторами [ Бланк И.А. Основы финансового менеджмента.- К.: НИКА-ЦЕНТР, 1999.].

Платоспроможність підприємства виступає як зовнішній прояв фінансової стабільності. Зіставлення найбільш ліквідних коштів і швидкореалізованих активів з найбільш терміновими зобов'язаннями і короткостроковими пасивами дозволяє виявити поточну ліквідність і платоспроможність. Якщо ступінь ліквідності балансу настільки великий, що після погашення найбільш термінових зобов'язань залишаються зайві кошти, то можна прискорити терміни розрахунків із банком, постачальниками й іншими контрагентами [ Криворучко М.И., Петровський В.В. Облік та аналіз фінансових активів. - К: “Феникс”, - 1997.].

Показники ліквідності застосовуються для оцінки спроможності фірми виконувати свої короткострокові зобов'язання. Вони дають уявлення не тільки про платоспроможність фірми на даний момент, але й у випадку надзвичайних подій.

Миттєву платоспроможність підприємства характеризує коефіцієнт абсолютної ліквідності, що показує, яку частину короткострокової заборгованості може покрити організація за рахунок наявних коштів і короткострокових фінансових вкладень, швидко реалізованих у випадку потреби. Цей показник розраховується по формулі:

(2.1)

де КА.Л. - коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається відношенням найбільш ліквідних активів до поточних зобов'язань і його розрахунок можна представити формулою:

,(2.2)

де 230А - строка 230 Активу балансу;

П4 - розділ 4 Пасиву балансу.

Цей коефіцієнт є найбільш жорстким критерієм платоспроможності і показує, яку частку короткострокової заборгованості фірма може погасити найближчим часом. Загальноприйнята величина цього коефіцієнта повинна перевищувати 0,2.

Розрахуємо цей показник за даними балансів ТОВ «Ферро» за 2005, 2006 та 2007 роки та зведемо результати до табл. 2.2.

Коефіцієнт поточної ліквідності. Загальну оцінку платоспроможності дає коефіцієнт покриття, який в економічній літературі також називають коефіцієнтом поточної ліквідності, коефіцієнтом загального покриття. Він дорівнює відношенню поточних активів до короткострокових зобов'язань і визначається в такий спосіб:

. (2.3)

Коефіцієнт покриття вимірює загальну ліквідність і показує, якою мірою поточні кредиторські зобов'язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на 1 грошову одиницю поточних зобов'язань. Отримане співвідношення менше, ніж 1:1, то поточні зобов'язання перевищують поточні активи. Встановлено норматив цього показника, рівний 2, для оцінки платоспроможності і задовільної структури балансу.

Дає загальну оцінку ліквідності активів, показує, скільки гривень поточних активів організації доводиться на одну гривню поточних зобов'язань. Логіка розрахунку даного показника полягає в тому, що оборотні активи повинні бути повністю переведені в кошти протягом одного року, а поточні зобов'язання також необхідно оплатити протягом року. Цей коефіцієнт модна розрахувати й по наступній формулі:

(2.4)

де КП.Л. - коефіцієнт поточної ліквідності

Розрахуємо цей показник за даними балансів ТОВ «Ферро» за 2005, 2006 та 2007 роки та зведемо результати до табл. 2.2.

Коефіцієнт покриття, проте, є дуже укрупненим показником, внаслідок чого в ньому не відображається ступінь ліквідності окремих елементів оборотного капіталу. Тому у практиці фінансового аналізу на українських підприємствах використовують також інші коефіцієнти ліквідності.

Коефіцієнт термінової ліквідності (суворої ліквідності) показує, яка частина поточних активів з відрахуванням запасів, і дебіторської заборгованості, платежі по який очікуються більш ніж через 12 місяців після звітної дати, покривається поточними зобов'язаннями. Він розраховується за формулою:

, (2.5)

де З - запаси.

Для підприємств України рекомендована величина цього коефіцієнта коливається у межах від 0,8 до 1,0, однак вона може бути надзвичайно високою через невиправдане зростання дебіторської заборгованості.

Уважається більш жорстким тестом на ліквідність, тому що при його розрахунку не береться до уваги найбільш ліквідна частина оборотних активів - повільно реалізовані активи.

Коефіцієнт термінової ліквідності можна розрахувати по формулі:

(2.6)

де КТ.Л. - коефіцієнт термінової ліквідності.

Розрахуємо цей показник за даними балансів ТОВ «Ферро» за 2005, 2006 та 2007 роки та зведемо результати до табл. 2.3.

Таблиця 2.3

Аналіз платоспроможності й ліквідності ТОВ «Ферро»

Показники

Еталонне значення

Значення показників

Зміни (+/-)

2004 рік

2005 рік

2006 рік

2007 рік

за 2005 рік

за 2006 рік

за 2007 рік

1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності

>0,2

0,0487

0,0852

0,0004

0,1860

0,0365

-0,0848

0,1856

2. Коефіцієнт поточної ліквідності

1,0-2,0

1,4072

1,0459

0,7671

0,5715

-0,3613

-0,2788

-0,1956

3. Коефіцієнт термінової ліквідності

0,8-1,0

0,3627

0,3705

0,2125

0,5261

0,0078

-0,1580

0,3137

На рис. 2.3 представлено графічно результати розрахунку показників ліквідності ТОВ «Ферро» за період з 2004 року по 2007 рік.

Рис. 2.3. Аналіз платоспроможності й ліквідності ТОВ «Ферро»

Коефіцієнт абсолютної ліквідності протягом всього досліджуваного періоду часу значно нижче оптимального рекомендованого значення, що свідчить про дуже низький рівень спроможності підприємства погасити короткострокові зобов'язання. Хоча на кінець 2007 року його значення наблизилося до оптимального рівня, й таку зміну можна охарактеризувати тільки як позитивну.

Як видно з наведеного розрахунку, коефіцієнт поточної ліквідності за останні два роки знизився нижче визнаного нормальним рівня. Це свідчить про те, що поточні зобов'язання перевищують поточні активи фірми.

Коефіцієнт термінової ліквідності протягом всього досліджуваного періоду часу був набагато нижче визнаного нормальним рівня, а у 2007 році значно підвищився, що свідчить про більш раціональне використання коштів й оптимізацію структури балансу.

Показники ліквідності важливі не тільки для керівників і фінансових працівників підприємства, але становлять інтерес для різних користувачів інформації: коефіцієнт абсолютної ліквідності - для постачальників сировини і матеріалів, коефіцієнт швидкої ліквідності - для банків; коефіцієнт покриття - для покупців і власників акцій і облігацій підприємства.

Оцінка рентабельності підприємства.

Рентабельність - показник, що характеризує економічну ефективність організації. Економічна ефективність - відносний показник, що порівнює отриманий ефект із витратами або ресурсами, використаними для досягнення цього ефекту.

Рентабельність сукупного капіталу розраховується по наступній формулі:

де RROA- рентабельність сукупного капіталу.

Рентабельність власного капіталу - показує, яку прибуток приносить кожна інвестована власниками капіталу грошова одиниця. Цей показник розраховується по формулі:

де RROE - рентабельність власного капіталу

Валова рентабельність реалізованої продукції - показує ефективність виробничої діяльності підприємства, а також ефективність політики ціноутворення, розраховується по формулі:

де RGPM - валова рентабельність реалізованої продукції.

Операційна рентабельність реалізованої продукції. Цей показник є одним із кращих інструментів визначення операційної ефективності й показує здатність керівництва підприємства отримувати прибуток від діяльності до відрахування витрат, які не відносяться до операційної ефективності. Він розраховується по формулі:

де ROIM - операційна рентабельність реалізованої продукції

Чиста рентабельність реалізованої продукції - показує повний вплив структури капіталу й фінансування компанії на її рентабельність. Цей показник розраховується по формулі:

де RNPM - чиста рентабельність реалізованої продукції

Проаналізувавши дані форми №1 ''Баланс'' і форми №2 ''Звіт про фінансові результати'' (додатки А, Б), доходимо висновку, що підприємство протягом всього досліджуваного періоду часу за результатами на кінець року мало від'ємні показники прибутку. Тож, за офіційними даними рентабельність була від'ємною.

2.3 Аналіз конкурентів на українському ринку сантехнічної продукції

У цей час ринок сантехніки став більш конкурентним, чим ще кілька років тому. Це стосується як продавців, так і виробників. Сам перелік фірм-виробників сантехніки займе кілька сторінок.

Особливо сильна сьогодні боротьба за покупця на ринку гідромасажного встаткування. З'явилися нові вітчизняні виробники акрилових ванн і душових кабін. Щороку з'являються нові моделі російських меблів для ванних кімнат. Продукцію фірми "АКВАТОН" поступово тіснять моделі "СЖС", "ЛАГУНИ", "АКВАФОРМИ", "АКВАФЕМИ", сучасні різнобарвні меблі «JEMELLI» та класична "OPADIRIS".

Попит на продукцію провідних європейських виробників гідромасажу ("TEUCO", "JACUZZI", "ALBATROS" й ін.) стабільний. Це зв'язано не тільки з високою якістю продукції, але й з її брендом. Але й тут відбуваються певні зміни: свою нішу на ринку цієї елітної сантехніки міцно займають виробники з Південно-Східної Азії. В Україні представлена продукція таких виробників, як "APOLLO", "AQUALUX" й ін.

При цьому фірми-виробники всі частіше пропонують цілі колекції, що включають у себе розроблені дизайнерами сполучення встаткування, плитки, меблів для ванних кімнат, фурнітури (тримачів для рушників, паперу, мила й т.п.). це гарантує покупцеві вивірену відповідність стилю ванної (без послуг індивідуального дизайнера) і різноманіття варіантів (фірма "CERSANIT" й ін.). Cersanit з 1967 року виробляє сантехніку й все необхідне для облаштування ванної кімнати. На українському ринку продукція компанії продається більше двох років. Cersanit працює з дилерами у всіх великих містах країни, а найближчим часом відкриється його офіційне представництво в Україні.

З одного боку, існування конкурентів на ринку змушує шукати нові технології, нові підходи до виконання завдань замовників. Це умовно позитивний фактор. З іншого боку, конкуренти негативно впливають на діяльність організації, бо конкурентна боротьба ускладнює існування фірми [ Управління організацією. Під ред. А.Г. Поршнева, З.П. Румянцевой, Н.А. Саломатіна, Кибанова. М., 1999. Стор. 428-445.].

Ринок сантехніки в України активно розвивається, темпи росту ринку становлять 20% у рік. Обсяг українського ринку сантехники оцінюється експертами в 0,5 млн. виробів у рік. У вартісному вираженні обсяг ринку становить близько 50 млн. євро.

Відповідно до результатів дослідження, частка українських і російських виробників сантехники на ринку становить близько 20%, закордонним виробникам належать 77% ринку, що залишилися 3% доводяться на продукцію спільного виробництва декількох країн, наприклад, України й Італії, Росії й Німеччині.

Серед найбільш великих російських підприємств, що виробляють сантехніку, необхідно відзначити наступні:

- ВАТ «Стройполимеркерамика» (Калузька область). Завод санітарно-керамічних виробів, що входить до складу ВАТ «Стройполимеркерамика», є один з найбільш молодих і великих підприємство з виробництва санфарфора. Будівництво заводу велося разом з італійськими партнерами.

- ЗАТ «Кировский стройфарфор» (Калузька область) - одне з найстарших підприємств галузі. У цей час на підприємстві ведеться реконструкція із залученням іноземних інвесторів.

- ЗАТ «Сантек» (Республіка Чувашія, м. Чебоксари). Підприємство представляє сучасний виробничий комплекс по випуску санфарфора, у виробництві використовується обладнання німецької фірми Netzsch Thueringia.

- ТОВ «Самарский Стройфарфор» (Самарська область) - один з найбільших і найстарших у Росії виробників сантехнічного встаткування. Продукція підприємства поставляється на ринок країн СНД, а також у країни далекого зарубіжжя.

- ЗАТ «Завод Стройфарфор» (м. Санкт-Петербург). Підприємство вже більше 50-ти років здійснює випуск санітарно-керамічних виробів. В 1990 році воно ввійшло до складу СП «Дженерал Керамикс» як орендне підприємство, а в 1993 році було акціоновано.

Вітчизняні й російські виробничі підприємства переважно орієнтовані на випуск сантехніких економ-класу, тоді як за європейськими виробниками залишається верхній і значна частина середнього цінових сегментів українського ринку. Крім того, сантехніка закордонних виробників - переважно Китаю, а також Чехії, Польщі - становить конкуренцію вітчизняним виробникам у нижньому й нижній частині середнього цінових сегментів.

Назвемо деяких провідних виробників, чиї сантехнічні вироби представлені на українському ринку. Сантехніка верхнього цінового сегмента представлена моделями, виробленими міжнародною компанією Ideal Standard, а також виробниками з Німеччини (Villeroy & Bosch), Франції (Jacob Delafon), Іспанії (Roca, Gala), Італії (Ceramica Dolomite) і деякими іншими. Продукція середнього цінового сегмента поставляється переважно з Фінляндії (IDO, Oras), Швеції (Gustavsberg, IFO), Франції (Porcher), Чехії (Jika). Імпорт сантехніки нижнього цінового сегмента представлений в основному китайською продукцією.

Дві третини продажів традиційно доводиться на нижній ціновий сегмент (рис. 2.4), проте ринкова частка дешевої сантехніки з кожним роком зменшується. Покупці всі частіше стали віддавати перевагу сантехніці економа-класу, тим більше що вона найбільше широко представлена як у спеціалізованих магазинах, так і на цивілізовано організованих ринках.

Рис. 2.4. Розподіл ринку санфаянсу за ціновими сегментами (у грошовому еквіваленті).

Серед оптових торговців сантехнікою й керамікою (чимось одним мало хто займається) провідні позиції займають великі імпортери, у більшості з яких своя роздрібна мережа і активний оптовий продаж - київські "Агромат", "Унитех Бау", "Цермет АГС", "Кармен", "Бест Лайн", "Гейзер", "Днепркерамика", харківська "Барвiнок", а також дочірні структури компаній-виробників плитки із країн СНД ("Керамин-Киев", "Край-Керама").

Найширша пропозиція - в елітному й економ-сегменті ринку. Істотного перерозподілу ринку між групами виробників не очікується. Зараз позначилися чотири основні цінові групи представлених на українському ринку виробників санфаянсу. Яскравими представниками елітного сегмента вважаються фірми Villeroy&Boch (Німеччина), Laufen (Австрія), деякі іспанські й італійські бренди, що пропонують на українському ринку компакти ціною $1000-1500 і навіть вище й набори для санвузлів ціною в кілька тисяч умовних одиниць.

Середній сегмент представлений компаніями Gustavsberg (Швеція), IDO (Фінляндія), більшістю італійських, іспанських і португальських фірм. Вартість цієї продукції - $200-500 за компакт.

Ширше всіх представлений на українському ринку економ-сегмент (до $200 за компакт) - продукція, що європейські виробники адресують небагатим і занадто економним. Хоча в Україні цю сантехніку охоче розкуповує й "середній клас". Крім того, зупиняють свій вибір на цій сантехніці практично всі офіси, готелі (до 4 зірочок) і інші громадські установи. Тільки елітні санаторії й дуже респектабельні торгові центри купують сантехникові середнього класу, а 5-зоряні готелі - елітного. Традиційно сильні позиції в цьому сегменті ринку займають Jika (Чехія), Kolo (Польща). Недавно список постачальників на український ринок економ-продукції поповнили Vidima (Болгарія) і цілий ряд китайських виробників. До економ-сегмента, точніше, до класу "нижній економ", відносять також вітчизняну й російську продукцію, а також більшу частину китайської сантехніки.

Оскільки нас у цілях даної дипломної роботи цікавить східний регіон України, наведемо характеристики тих брендів сантехнічної продукції, що становлять конкуренцію продукції компанії “Ferro” саме у цьому регіоні. Основні бренди, а також їх найсильніші (у порівнянні із продукцією компанії “Ferro”) переваги та недоліки представлено у табл. 2.4. Таблицю складено за інформацією працівників ТОВ «Ферро», що ґрунтується на їх професійних знаннях та на дослідженнях та спостереженнях за конкурентами.

Як бачимо, на східноукраїнському ринку сантехніки у продукції компанії “Ferro” є п'ять основних конкурентів, чиї бренди широко представлені та мають попит. Проте, фахівцями ТОВ «Ферро» виділені основні переваги та недоліки кожного з них у порівнянні із власною продукцією. Це дає можливість компанії розробити стратегію, що буде направлена на використання слабких сторін конкурентів та на розробку заходів, що зменшуватимуть переваги конкурентів [ Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа: Учебник. - М.: Финансы и статистика. 2002. - 415с.].

ТОВ «Ферро» у своїй пропозиції містить декілька основних напрямів для повного обладнання будинків сантехнікою і запірною арматурою, не всі конкуренти також роблять комплексні пропозиції. Так, бренди KFA та Oras спеціалізуються на продажі змішувачів, Bugatti складає конкуренцію у сегменті запірної арматури. Лише Salomon та ARKO пропонують широкий комплекс продукції, складаючи конкуренцію ТОВ «Ферро» по декількох напрямках.

Таблиця 2.4

Аналіз переваг та недоліків основних конкурентів ТОВ «Ферро» на східноукраїнському ринку сантехнічної продукції

Бренд конкурентної продукції

Переваги

Недоліки

KFA (Змішувачі)

Масштабна рекламна підтримка.

Схожість колекцій.

Вартість вище на 30%.

Oras (Змішувачі)

Висока якість.

Вузький асортимент.

Bugatti (Запірна арматура)

Низька ціна.

Велика кількість рекламацій.

Salomon

Гарна якість. Низька ціна.

Нерегулярні поставки.

ARKO

Широко представлений бренд. Висока якість.

Вартість вище на 10%.

2.4 Дослідження перспективності ринку сантехнічної продукції

Найбільш помітним пожвавленням на ринку сантехнічних виробів виділяються східні області України. Трейдери відзначають збільшення попиту на дорогу сантехніку. Вироби середньої цінової ніші закуповують не тільки роздрібні, але й оптові покупці - будівельні компанії. Особливо помітне зростання продажів спостерігається у великих населених пунктах, переважно обласного значення, де багато платоспроможних громадян стали займатися ремонтом житла. Збільшення ремонтно-будівельних робіт, на думку продавців сантехники, зв'язано, насамперед, з тим, що середній клас сьогодні намагається поліпшити свої житлові умови, скуповуючи упалу в ціні нерухомість або купуючи знов споруджуване житло підвищеної комфортності.

В останні два роки намітилося три тенденції, які наближають український ринок сантехніки до міжнародних стандартів. По-перше, оптові компанії намагаються розширювати роздрібну мережу магазинів під своєю фірмовою торговельною маркою. По-друге, сьогодні практично кожна поважаюча себе фірма-продавець сантехніки надає ряд додаткових послуг. Це не тільки безкоштовні консультації з вибору обладнання й доставка товару покупцеві, але і його установка й налагодження на місці, а найчастіше й розробка дизайну ванної кімнати. По-третє, багато магазинів, що торгують сантехнікою, сталі пропонувати весь спектр сантехнічної арматури, труби (металевої й пластикові), системи очищення води й інструменти для установки обладнання.


Подобные документы

  • Поняття якості та конкурентоспроможності продукції. Аналіз основних показників діяльності підприємства "ВКФ С-КОРТ". Оцінка цінових та нецінових параметрів конкурентоспроможності продукції фірми. Пропозиції щодо зниження собівартості продукції компанії.

    курсовая работа [294,0 K], добавлен 13.04.2014

  • Аналіз майнового стану підприємства та оцінка ефективності використання його активів. Дослідження джерел фінансування господарської діяльності підприємства. Платоспроможність та фінансова стійкість. Оцінка виробництва продукції та витрат, рентабельності.

    курсовая работа [196,8 K], добавлен 18.04.2015

  • Характеристика та оцінка діяльності американської компанії Cardinal Health, яка спеціалізується на дистрибуції лікарських засобів. Аналіз дохідності та руху грошових засобів компанії. Особливості компанії в соціальній та культурологічній сфері.

    доклад [296,5 K], добавлен 02.03.2012

  • Дослідження економіко-господарської діяльності виробничого підприємства, розрахунок основних фінансових показників. Аналіз організації виробництва (основного виду діяльності) та управління на підприємстві, характеристика його маркетингової стратегії.

    отчет по практике [192,5 K], добавлен 13.04.2012

  • Загальна характеристика ТОВ "АТЗТ Єврометал". Аналіз ринку збуту продукції підприємства. Кадрова політика організації. Горизонтальний та вертикальний аналіз звіту про фінансові результати ТОВ "АТЗТ Єврометал", оцінка показників господарської діяльності.

    отчет по практике [81,9 K], добавлен 24.05.2015

  • Методика застосування концепції франчайзингу на підприємстві, його переваги та недоліки, проблеми використання. Аналіз господарської діяльності та організаційна структура компанії "МакДональдз". Напрямки вдосконалення франчайзингової діяльності компанії.

    курсовая работа [84,2 K], добавлен 31.10.2014

  • Закономірності та принципи фінансового механізму діяльності підприємств. Оцінка конкуруючих економічних процесів ефективності діяльності на вітчизняному хлібному ринку. Оцінка конкурентного ринку хлібної продукції та перспектив завоювання сегментів ринку.

    магистерская работа [2,1 M], добавлен 07.07.2010

  • Аналіз ринку збуту та стану справ у галузі та оцінка конкурентоздатності підприємства. План маркетингу, опис технологічного процесу та розрахунок витрат на придбання сировини та основних засобів. Оцінка ризику, страхування і ресурсне забезпечення.

    бизнес-план [95,3 K], добавлен 30.11.2010

  • Дослідження загальної господарської діяльності підприємства ПП "Хлiбзавод Дубов'язiвський": організаційна структура і управління комбінатом, економічна служба, асортимент продукції. Аналіз основних техніко-економічних показників діяльності підприємства.

    отчет по практике [1,1 M], добавлен 11.04.2012

  • Сутність та види фінансових інвестицій. Нормативно-правове забезпечення та основні засади створення інститутів спільного інвестування. Аналіз та оцінка інвестиційної стратегії та основних показників діяльності інвестиційного фонду ВАТ "Синергія".

    курсовая работа [550,1 K], добавлен 11.07.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.