1. Системний метод. Один із методів комплексного вивчення економіки як єдиного цілого з позицій системного аналізу. Територіальна економічна система як сукупність продуктивних сил і виробничих відносин є відкритою системою. Системними об'єктами є вхід, вихід, мета, зворотний зв'язок та обмеження.

Вхід економічної системи характеризується сукупністю природних, трудових, виробничих та інформаційних ресурсів.

Переробка -- перетворення сировини, матеріалів, ресурсів на готовий продукт.

Вихід -- сукупність матеріальних благ та послуг, необхідних для задоволення потреб суспільства.

Мета -- випливає з вимог законів виробництва і відтворення населення.

Особливості системного підходу до управління і регулювання виробництва полягають у переході від поточного управління процесами до стратегічного і перспективного, від відокремлених, часткових підсистем до комплексної системи, до підвищення гнучкості й оперативності при освоюванні нових виробів і процесів, від аналізу окремих випадків до системного аналізу варіантів рішень, від підрахунку окремих елементів ефективності до комплексної оцінки всіх факторів, від використання вибіркових матеріалів бухгалтерії до застосування потокового контролю на основі використання економіко-математичних методів і засобів обчислювальної техніки. Системний аналіз управління виробництвом дає змогу всебічно оцінювати раціональність нових капітальних вкладень, інновацій, комплексно враховувати фактори розвитку виробництва, вдосконалювати інформаційні потоки та гарантує оптимізацію прийнятих рішень.

2. Балансовий метод. Метод оброблення й аналізу статистичних даних підприємства, галузі, регіону. Він дає змогу взаємопов'язувати ресурси та їх використання, виявляти пропорції та взаємозв'язки, які утворюються в процесі відтворення. У територіально-економічному аналізі використовують різні баланси, які можна згрупувати:

баланси, які характеризують ресурси окремих продуктів, розподіл та використання їх у національній економіці (баланси різних видів металів, палива, хімікатів, будівельних матеріалів, машин та ін.); їх складають переважно в натуральних показниках.

баланси праці -- баланс працездатного населення, баланс зайнятості та використання праці зайнятих та ін.;

баланси, які характеризують утворення грошових ресурсів і використання їх у національній економіці, в окремих галузях чи населенням: баланс державного чи регіонального бюджету, баланс доходів і видатків галузі, баланс доходів і видатків населення та ін.;

баланс виробництва і розподілу валового внутрішнього прибутку, платіжний баланс, міжгалузевий баланс виробництва та розподілу продуктів.

3. Нормативний метод. Передбачає врахування нормативів -- розрахункових величин затрат живої та уречевленої праці на виробництво одиниці продукції або окремі види робіт і послуг.

Нормативи є вихідними даними для встановлення техніко-економічних норм на підприємствах. З огляду на сферу застосування вирізняють такі основні групи нормативів:

нормативи використання матеріальних ресурсів (сировини, палива, матеріалів, електроенергії);

нормативи продуктивності устаткування (машин, механізмів, агрегатів);

нормативи затрат праці (єдині, типові, галузеві норми часу, норми виробітку, нормативи обслуговування або нормативи чисельності за категоріями працюючих).

4. Економіко-математичні методи. Комплекс наукових дисциплін, що сформувався на стику економіки з математикою і кібернетикою: економіко-статистичні методи, моделювання економічних процесів, методи оптимальних рішень.

До нових (точних) методів відносяться економіко-математичні методи, з допомогою яких здійснюється одержання і обробка інформації з використанням обчислювальної техніки. Це сприяє отриманню достовірних матеріалів, дає можливість визначити зв'язок і закономірності при розміщенні виробництв на окремих територіях і регіонах.

До таких методів відносяться:

Метод математичного моделювання. Його застосування дає можливість створити систему взаємопов'язаних моделей, які дозволяють використовувати результати вихідної інформації для прийняття найбільш раціональних рішень при розміщенні продуктивних сил. Послідовність математичного моделювання включає такі етапи, як збір інформації, постановку задачі, і під неї проводять вибір математичного методу вирішення, складання економіко-математичної моделі, розрахунок на комп'ютері та аналіз отриманих результатів.

Метод математичного програмування. Він застосовується для вирішення завдань обґрунтування розміщення виробничих і соціально-побутових об'єктів. Причому за основу при оптимізації моделі розміщення виробництва приймається мінімум витратна виробництво, а обмеженням - наявна матеріальна база, потреба у певному виді продукції, обсяги її випуску, наявність сировини, палива і матеріалів.

Економічний аналіз продуктивних сил і їх розміщення не обмежується переліком найбільш загальних методів. Дослідження їх розвитку і розміщення потребує творчого підходу до відбору і застосування методів з урахуванням вимог часу та поставлених цілей і завдань, зокрема у сучасних умовах необхідно використовувати комп'ютерну техніку і комп'ютерні технології.

Контрольні запитання

1. Економічні методи аналізу розміщення продуктивних сил.

2. Через які три аспекти здійснюється аналіз продуктивних сил ?

3. Поняття економічної ефективності.

4. Основні чинники ефективного розміщення продуктивних сил.

5. Що таке об'єкт територіального економічного аналізу ?

6 Природно-ресурсний потенціал і його економічна оцінка

6.1 Сутність природно-ресурсного потенціалу, його структура та економічна оцінка

Природно-ресурсний потенціал - важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови.

Під природними ресурсами розуміють тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства.

Природні умови - це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя та діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей.

До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять: географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу.

Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури, природно-ресурсного потенціалу.

Компонентна структура характеризує внутрішньо - та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо): територіальна - різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна - можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів.

Функціональна структура природно-ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси.

За ознакою вичерпності природних ресурсів поділяються на групи:

невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру, тощо;

вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо;

вичерпні не відновлювані: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового та багатоцільового призначення.

Використання в економічній діяльності природних ресурсів вимагає їх оцінки.

Існує два основних види оцінки: технологічна та економічна. При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Технологічна оцінка здійснюється, як правило, перед економічною.

Економічна оцінка природних ресурсів необхідна для визначення міри їх ефективного використання. Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують різні методичні підходи.

Враховуючи той факт, що регіони України дуже різняться за наявністю ресурсів. Згідно з наданими даними в структурі природних ресурсів в окремих областях України переважають мінеральні ресурси (Донецька обл. - 72,8%, Луганська - 73,8%, Дніпропетровська -68,9%). У іншій групі областей переважають земельні ресурси (Вінницька - 79,1%, Одеська - 71,8%, Черкаська - 67,7%) і т. д. В групі областей у структурі природно-ресурсного потенціалу займають лісові ресурси (Волинська - 16,2%, Житомирська - 12,6%, Івано-Франківська - 17,6%, Рівненська -16,1%, Чернівецька -12,6%). В Автономній Республіці Крим і Закарпатській області на рекреаційні ресурси приходиться відповідно 29,6 і 28,6 %.

Але враховуючи той факт, що надра України ще не повністю розвідані і геологорозвідувальні організації проводять обстеження території, говорити про кінцеві дані цього дослідження не слід, оскільки з часом будуть внесені деякі зміни.

6.2 Характеристика природно-ресурсного потенціалу

До складу природно-ресурсного потенціалу відносяться мінеральні, земельні, лісові, водні, фауністичні і природно-рекреаційні ресурси.

Мінеральні ресурси

Мінеральні ресурси - це сукупність запасів корисних копалин з певними хімічними властивостями, які використовуються людиною у господарській діяльності різних галузей народного господарства. Вони суттєво впливають на розвиток економіки, навколо них вирують політичні пристрасті і виникають різні конфлікти.

Мінеральні ресурси поділяються на:

рудні (руди чорних, кольорових, рідкісних, розсіяних, благородних металів);

нерудні (флюси, вогнетривкі глини, апатити, кам'яна і калійна солі, сірка, фосфорити, флюсові вапняки, азбест, тальк, графіт, слюда, крейда, вапняки, глина, гіпс, бутовий камінь, бетоніти, мергель, граніт, мармур, бурштин, самоцвіти);

паливні (вугілля, нафта, природний газ, горючі сланці, торф).

Серед держав світу Україна характеризується, як країна з потужною мінерально-сировинною базою. Адже займаючи лише 0,4% території світу та 0,8% кількості його населення, наша держава має близько 5% загальносвітових мінеральних ресурсів.

У її надрах знайдено понад 200 видів корисних копалин, відкрито близько 20000 їх родовищ, половина з цих видів корисних копалин мають промислове значення.

За запасами природних ресурсів Україна займає одне із провідних місць в Європі, зокрема перше місце - за запасами марганцевої руди та сірки, в числі перших - за запасами кам'яного вугілля й кам'яної солі. В її надрах знайдено до 60% європейських запасів облицювального каміння.

Рудні корисні копалини

До їх складу входять залізні і марганцеві руди, руди кольорових, рідкісних і благородних металів.

Залізні руди. В Україні запаси залізних руд становлять близько 26,3 млрд т. Основні родовища - Криворізький басейн Дніпропетровської області, Кременчуцький басейн Полтавської області, Бєлозерський басейн Запорізької області, Керченський басейн Автономної Республіки Крим.

Марганцеві руди. В Україні запаси марганцевої руди становлять - 2,3 млрд т. Основні родовища розташовані у Дніпропетровській і Запорізький областях. Видобуток руди здійснюється переважно відкритим способом. В Україні марганцеві родовища відкриті також в Одеській, Івано-Франківській областях та в Карпатах.

Руди кольорової металургії. Кольорові метали є незамінними в машинобудуванні та в ракетобудуванні, а також широко використовуються в електронній, електротехнічній, радіотехнічній і приладобудівній промисловості.

В Україні відкриті і розробляються родовища сировинних ресурсів - алюмінію, магнію, руд титану, цирконію, нікелю, ртуті тощо.

Алюмінієві руди - алуніти, нефеліни, боксити і каолінові глини. Боксити є у Черкаської області та Дніпропетровської області. Родовища алунітових руд є на Закарпатті, а нефелінових - у Приазов'ї.

Поклади каолінів мають високу якість і можуть використовуватись для виробництва алюмінію хімічним способом. Вони залягають на великих площах. їх видобувають у Вінницькій, Запорізькій, Житомирській областях. Найбільшим у світі родовищем каолінів є Просянівське в Дніпропетровській області.

Титанові руди. Титан входить до складу майже 70 різних мінералів (ільменіт, рутил, титаномагнетит тощо). Великими родовищами титанових руд є Самотканське (біля міста Вольногорськ Дніпропетровської області), а також Іршанське і Стремигородське та Володимир-Волинське Житомирської області, які багаті па камінь габро з якого витягують концентрат титану.

Нікелеві руди. Нікель використовують для виробництва бронзи, латуні, особливих сортів сталі та для покриття металів, як антикорозійний матеріал. В Україні найбагатше Побузьке родовище Кіровоградської області.

Ртутні руди. Основне родовище залізно-ртутних руд Микитівське розташоване в межах м. Горлівка Донецької області. Родовища ртуті є також у Закарпатті та в Криму.

Запаси золота. Виявлено 10 родовищ в Закарпатській, Кіровоградській, Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Черкаській та Одеській областях. Мужиївське родовище Закарпатської області вже освоєно і там ведеться промислове добування золота. Золото є у відходах гірничо-збагачувальних комбінатів. Розроблена і технологія його відокремлення.

Нерудні корисні копалини

Широко використовуються в хімічній промисловості, будівництві та інших галузях народного господарства.

Кухонна (кам'яна) сіль. її запаси в Україні понад 23 млрд т. Основні родовища - Артемівське Донецької області, Романське Сумської області, Єфрамівське Харківської області та Солотвинське Закарпатської області. Великі запаси кухонної солі є у воді озера Сиваш.

Калійна сіль. Запаси її 3,5 млрд т . Основні родовища - Калуське і Тростянецьке Івано-Франківської області та Стабниківське Львівської області.

Фосфорити. Розвідані їх запаси біля 400 млн т, а прогнозують біля 1,1 млрд т. Основні родовища - Кролівецьке Сумської обл., Ізюмське Харківської області, та Покрово-Керченське Автономної Республіки Крим.

Апатитові руди, комплексні апатито-титанові і апатиторідкіснометалеві виявлені в родовищах Приазов'я.

Самородна сірка. За розвіданими її запасами Україна займає одне із перших місць у світі і перше місце серед країн СНД. Сірка зосереджена в багатьох родовищах, які простягаються від Яворова (на заході від Львівщини) вздовж Дністра. Найбільші родовища - Немирівське, Яворівське, Язівське Львівської області, Подорожненське Івано-Франківської області, Роздольське Тернопільської області.

Бентонітові глини. Основне родовище - Черкаське. Це родовище вважається одним з найбільших у світі. Запаси цього родовища практично невичерпні, потужність пласта залягання - 25 м. Бентонітові глини використовують для виготовлення форм відливання деталей машин, а також у нафтовій, харчовій, текстильній, нафтопереробній, миловарній та інших галузях промисловості.

Графіт широко використовується в атомній енергетиці, у виробництві олівців, фарб, темного скла, підшипників. В Україні залягають поклади графіту світового значення. Найбільші поклади цієї мінеральної сировини в Завалівському родовищі Кіровоградської області. Є поклади графіту також у Петрівському та Водянському родовищах Запорізької області.

Вогнетривкі глини використовуються для виробництва вогнетривкої цегли, при будівництві доменних і мартенівських печей та пристосування для розливу сталі їх запаси в країні 2,5 млрд т. Основними родовищами вогнетривкої глини вважаються Донецька область, Запорізька область, Кіровоградська область.

Флюсові вапняки використовуються при виплавленні чавуну. Основні родовища - Докучаєвське і Ново-Троїцьке Донецької області та Балаклавське - Автономної Республіки Крим. їх запаси 2,8-3,0 млрд т.

Крейда. її запаси сконцентровані у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області, Здолбунівському - Рівненської області та у Краматорську Донецької області.

Вапняки. Основні їх родовища: Розводівське і Волощанське Львівської області, Гуменецьке Хмельницької області та Григорівське Миколаївської області.

Гіпс. Поклади гіпсу є у 16 областях України і в Автономній Республіці Крим. Основні родовища: Львівська область, Донецька область, Луганська область, Хмельницька область, Автономної Республіки Крим, Полтавська область, Вінницька область, Закарпатська область, Тернопільська область.

Мергель. Основні родовища - Амвросіївське Донецької області і Бахчисарайське Автономної Республіки Крим.

Граніт. Запаси понад 3 млрд т. Основні родовища: Житомирська область, Київська область, Черкаська область, Запорізька область, Кіровоградська область, Вінницька область, Рівненська область.

Мармур видобувають у Донецькій області, в Карпатах, Автономній Республіці Крим та у Житомирській області . За кольором та якістю український мармур вважають одним з найкрасивіших у світі.

Бурштин. Родовище його є поблизу селища Клесів Рівненської області.

Самоцвіти. На Житомирщині є родовища топазів, тигрового ока, аквамарину, яшми, опалу. Володарсько-Волинська рудня видобуває «винні» топази, димчастий кварц різних відтінків. На південному березі Криму, в районі згаслого вулкану Карадаг, є розсипи агату, яшми, гірського кришталю, аметисту, цитрину, сердоліку.

Паливні ресурси

До складу паливних ресурсів входять:

кам'яне і буре вугілля - питома вага складає 60 %, щорічний видобуток - 80 млн. т;

нафта - питома вага складає 7 %, щорічний видобуток - 4 млн. т;

природний газ - питома вага складає 25 %, щорічний видобуток - 19 млрд. м3;

горючі сланці та торф - щорічний видобуток - 0,6 млн. т.

Кам'яне вугілля. Запаси кам'яного вугілля 43,2 млрд т, в тому числі детально розвідані 16,8 млрд т. Основні його родовища розташовані в Донецькому та Львівсько-Волинському басейні. На Донецький басейн приходиться 98% запасів вугілля, на Львівсько-Волинський басейн - 2%.

Буре вугілля. Його запасів в Україні близько 3 млрд т. Найбільші родовища є в Житомирській області, Черкаській обл., Кіровоградській обл. Деякі його запаси є у Харківській, Полтавській, Вінницькій, Донецькій та Закарпатській областях.

Нафта. В Україні розвідано 278 родовищ нафти, з яких експлуатується - 178. Обсяги промислових запасів становлять близько 240 млн т. Найбільші запаси нафти є у Прикарпатті, Придніпров'ї та у Причорномор'ї.

Придніпровський регіон включає родовища Прилуцьке у Чернігівській області, Рибальське і Качанівське у Полтавській області.

Найбільші сучасні нафтопроводи України -- це нафтопроводи Доліна -- Дрогобич (Львівська область), Качановка -- Охтирка (Сумська область); Гляденці -- Прилуки (Чернігівська область), Кременчук (Полтавська область) -- Херсон; Самара (Росія) -- Лисичанськ (Луганська область) -- Кременчук -- Херсон, відвід через Снігурівку (Полтавська область) на Одесу. Через північні області України проходить транснаціональний нафтопровід «Дружба» з Росії (Тюмень) у Західну Європу. Нафтопровідний транспорт України має всього 12 нафтопроводів, загальної довжини 2,6 тис. км, діаметр труб складає до 70 мм. Останнім часом завершене будівництво нового нафтопроводу Одеса -- Броди (Польща).

Природний газ. Основні регіони, в яких є значні запаси природного газу, - це Передкарпаття, Дніпровсько-Донецький регіон і Причорномор'я.

Крім природного газу в Україні є умови для промислового видобутку газу метану в Донецькому вугільному басейні. Ресурси метану в басейні тільки у вугільних пластах до глибини до 1800 м, складають 1,2 трлн м3. Цей розмір дорівнює запасам найкрупніших газових родовищ світу.

Найбільші газопроводи України -- це Шебелинка -- Харків, Шебелинка -- Брянськ, Шебелинка -- Дніпропетровськ -- Кривий Ріг -- Одеса -- Кишинів, Шебелинка -- Диканька -- Захід України. Загальна довжина газопроводів досягає 33 тис. км.

Торф - цінна сировина для паливної та хімічної промисловості. З нього одержують рідке паливо, феноли, аміак, спирт, а також виробляють ізоляційні плити. В Україні розвідано 2500 родовищ з геологічними запасами торфу 2,2 млрд т. Його запаси зосереджені переважно на Поліссі: у Львівській, Івано-Франківській, Волинській, Рівненській та поліських районах Хмельницької, Житомирської, Київської, Чернігівської і Сумської областей.

Горючі сланці - їх поклади оцінюють в 3,7 млрд т. Товщина шарів 1-6 м. Найбільше родовище Бовтиське у Карпатах. Родовища горючих сланців відкриті також поблизу Олександрії Кіровоградської області та Флоріанівське в Хмельницькій області.

Земельні ресурси

Земельні ресурси - найцінніша складова природно-ресурсного потенціалу України. Земля завжди забезпечувала найсуттєвіші потреби суспільства у продуктах харчування, була першопричиною внутрішніх і зовнішніх непорозумінь. Земельний фонд України становить 60,4 млн га. Із загальної площі 41,8 млн га, або 69,4%, - сільськогосподарські угіддя, в тому числі рілля 32,5 млн га, або 54,8%, багаторічні насадження - 1,6%, сіножаті і пасовища - 12,9%. Ліси та лісовкриті площі складають 15,6% загальної площі держави (у тому числі безпосередньо вкрито лісом 14,7% території). Під забудовами знаходиться 3,8% території країни. Майже 4% території під водою, 1,5% площі зайнято болотами та відкритими заболоченими землями. Інші землі (яри, піски, радіоактивно забрудненні, тощо) займають 2,1 % загальної площі України.

В регіонах країни структура ґрунтового покриву різна. На Поліссі найбільше зустрічаються дерново-підзолисті, лучно-болотні, торфові ґрунти і торфовища. У Лісостеповій зоні переважають різні типи чорноземів, сірі лісові та солонцеві ґрунти. У Північно-Західній частині степової зони переважають чорноземи, на півдні - каштанові ґрунти. В гірських районах Карпат і Криму зустрічаються в основному бурі лісові і сіро-буролісові ґрунти.

У структурі ґрунтового покриву орних земель 65% чорноземів, 9% - каштанові ґрунти, 7% - підзолисті ґрунти, 6,7% - сірі лісові ґрунти, 2,5% - солонцюваті, 2% - лужні.

У результаті меліаративних робіт осушено 3,3 млн га і побудовані зрошувальні системи на площі 2,6 млн га.

За вмістом гумусу ґрунти України у різних зонах не одинакові. Так, ґрунти Полісся характеризуються невисоким вмістом гумусу (0,7-2,0%), у Лісостепу гумусованість зростає до 1,0-2,5%, у типових чорноземах рівень гумусу 4,0-6%, у чорноземному Степу кількість гумусу знижується у протилежному напрямку - з півночі на південь - від 6,0 до1,5%. Як показують матеріали Держкомзему, на протязі останніх десятиріч в Україні спостерігається досить стала тенденція до зниження вмісту гумусу у ґрунтах.

В країні дуже велика розораність земель. У центральних, південних і подільських областях рівень розораності земель становить 86-90%, на решті території - 60-80% і лише в Закарпатті рівень розораності становить 50%.

У перспективі в зв'язку з реформуванням сільськогосподарського виробництва структура землекористування може змінюватись у сторону зменшення розораності ґрунтів та збільшення площі під лісами та багаторічними насадженнями.

Лісові ресурси

Ліси відіграють важливу роль у збереженні навколишнього середовища та господарській діяльності людей.

Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду становить 10,8 млн га, в тому числі вкрито лісом - 9,4 млн га. Лісистість території становить всього 15,6%.

Ліси розміщені дуже нерівномірно. Наприклад, в Українських Карпатах ліси займають 40,5% від площі, в Кримських горах - 32%, на Поліссі - 26,1%. в Лісостеповій зоні цей показник складає 12,2%, а в Степовій - 3,8%. До найбільш лісистих областей належать Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернігівська.

Оптимальним вважається показник рівня заліснення 21-22%. Щоб досягти у перспективі такого рівня заліснення в Україні слід насадити 2,5-3 млн га лісу .

У структурі лісового покриву найбільша частка припадає на сосну - 34,7%, дуб - 26,3%. Серед інших деревних порід ялина -9,9%, бук - 9,3%, вільха - 4,2 %, береза - 5,4%, граб - 3,7%, ясен - 1,4%, осика - 1,2%, інші породи - 3,4%.

Вікова структура лісів України. характеризується таким співвідношенням: молоді ліси 45,4% площі, середньовікові -37,7%, достигаючі та стиглі - відповідно 10,1% та 6,8%.

Загальний запас деревини в лісах України становить 1,74 млрд м3, в тому числі в стиглих і перестиглих насадженнях 122,8 млн м3.

Близько 51% лісів віднесено до захисних, водоохоронних та інших цінних в екологічному відношенні лісів, решту становлять експлуатаційні.

Водні ресурси

Водні ресурси - це всі природні води Землі, які представлені водами річок, озер, водосховищ, боліт, льодовиків, підземних горизонтів, океанів і морів.

Водні ресурси виступають джерелом виробничого і побутового водопостачання і відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства і життєдіяльності населення.

Водні ресурси України складаються з місцевого стоку і транзиту.

Загальний обсяг річкового стоку становить 210 км3.

Однією з найбільших водних артерій, що протікає по території України, є Дніпро з такими великими притоками, як Прип'ять, Десна, Сула, Псел, Ворскла, Самор. Середній річний стік Дніпра становить 53,5 км3.

Досить потужними ріками є Дністер з річним стоком 8,7 км3, Сіверський Донець - 5 км3, Південний Буг - 3,4 км3.

Особливе місце в водних ресурсах належить і Дунаю. Це велика багатоводна артерія з середнім річним стоком майже 123 км3, але вона протікає по території України лише на відстані 174 км, тому запаси її води на території України використовуються лише на 5%, тобто у межах 6 км3.

Чималі запаси водних ресурсів України зосереджені в озерах, яких в країні нараховується понад 3 тис. В них акумулюється близько 11 км3 води, з якої 2,5 км3 прісна.

Значні запаси прісної воли накопичуються в штучних водоймах. Найбільші з них створено на Дніпрі. Це Київське (площа водного дзеркала 922 км2), Канівське (582 км2), Кременчуцьке (2252 км2), Дніпродзержинське (567 км2), Дніпрогесівське (410 км2) та Каховське (2155 км2) водосховища. На Дністрі функціонує Дністровське (142 км2), на Сіверському Дінцю - Печенізьке (86,2), на Осколі - Червонооскольське (123), на Південному Бузі - Ладижинське (20,8), Старобешівське на Кальміусі (8,3), Карачунівське на Інгульці (4,4), Сімферопольське на Салгирі (3,23) і Партизанське на Альмі (2,25 км2).

Важлива роль у забезпеченні прісною водою відводиться й каналам Сіверський Донець - Донбас довжиною 131,6 км, Дніпро-Донбас - 263 км, Північно-Кримському - 402 км, Каховському - 130 км, Дніпро-Інгулець - 40 км.

В країні зосереджені значні болотні масиви. Загальна площа боліт становить 1,2 млн га. Переважна їх більшість розміщена у Поліській зоні України.

Особливе місце в забезпеченні водою відводиться підземним водам. Розвідано майже 800 родовищ прісних вод. Вони найбільш чисті і тому переважно використовуються для задоволення потреб Заселення. їх запаси становлять близько 20 км3. Глибина залягання підземних артезіанських вод не однакова: на півночі - 100-150 м, на півдні - 500-600 м.

Найбільшим водокористувачем води є промисловість, яка споживає майже 20 км3 води, сільське господарство використовує 18,4 км 3, комунальне господарство - 4,2 км3. Всього народне господарство країни споживає в середньому за рік 55 км3 води.

Важливу роль в розвитку народногосподарського комплексу країни відіграють Чорне та Азовське моря, берегова лінія яких становить майже 2 тис. км.

Чорне море площею 420 тис. км2, має велике господарське значення. В ньому водиться 180 видів риб, більшість з яких промислові. Є цінні водорості. Крім транспортного море має ще й велике значення як зона відпочинку і лікування людей.

Азовське море. Його площа майже 40 тис. км2. Характеризується багатим видовим складом риб - понад 350 видів. Його мілководність зумовлює добре прогрівання води і сприяє широкому використанню узбережжя для розвитку підприємств відпочинку і лікування.

Фауністичні ресурси

Фауністичні ресурси - це запаси тваринного світу, що історично склалися на певній території. В країні за стан розвитку цього виду ресурсів відповідають мисливські господарства та рибоохоронна інспекція.

Станом на 1.01.1991 р. на території України налічувалося 271,8 тис. голів диких копитних тварин, в тому числі 14,5 тис. лосів, 24,9 тис. оленів, 59,7 тис. кабанів, 172,3 тис. козуль та 2,2 мли голів хутрових звірів, з них 2,0 млн голів зайців, 82,9 тис. лисиць і багато інших хутрових звірів - білок, ондатрів, норок, бобрів, вовків.

Серед пернатих диких птахів, яких було 5,1 млн голів, качок було 4 млн голів, гусей 238,7 тис, тетерів - 16,4 тис, фазанів 400 тис У річках і ставках вирощувалась значна кількість риби, що давало можливість виловлювати у внутрішніх водоймах 400,2 тис. т риби.

Розвитком фауністичних ресурсів займалось 0,7 тис. мисливських господарств, в яких було зайнято 3,6 тис. чоловік.

За роки незалежності (1991-2004) поголів'я копитних диких тварин скоротилося на 33%, в тому числі лосів у 3,3 рази, диких оленів на 33%, кабанів на 49%, козуль на 30%.

При збільшенні загальної кількості хутрових звірів із 2,2 до 2,4 млн голів, на 100 тис, із 1,9 до 1,8 млн голів, скоротилось поголів'я зайців.

Серед пернатих на 33% скоротилось поголів'я тетеруків, на 83% - поголів'я гусей, на 39% - поголів'я качок і на 40% - фазанів. Із 400,2 тис. т до 250,3 тис. т зменшився обсяг вилову риби.

Зменшення всіх видів поголів'я диких копитних тварин, а також зайців та найбільш привабливих пернатих - качок, гусей, тетеруків і фазанів свідчить про значні недоліки у роботі служб, які займаються збереженням фауністичних ресурсів.

Станом на 1.01.2005 р. в країні діє 854 мисливських господарств, в яких зайнято 5,5 тис. працівників, але витрати на охорону і відтворення диких звірів за 1991-2004 роки скоротились у чотири рази - із 10,4 млн дол. США (6,1 млн крб.) у 1991 р., до 2,6 млн дол. США (13,7 млн гри) у 2004 р., а безпосередньо на штучне розселення звірів і птахів - більше ніж у 2 рази.

Недостатнє фінансування робіт на збереження фауністичних ресурсів і є однією з причин все більшої видачі ліцензій на відстріл тварин з метою отримання додаткових коштів для господарської діяльності мисливських господарств.

Природно-рекреаційні ресурси

Природно-рекреаційні ресурси повинні забезпечити відновлення та розвиток життєвих сил людини, сприяти регенерації здоров'я і підтримці працездатності населення. До їх складу відносять мінеральні води, мінеральні грязі, кліматичні і ландшафтні умови. Вони у певній мірі розміщені по всій території України, але найбільша їх кількість на півдні країни - в Автономній Республіці Крим, Миколаївській, Одеській, Херсонській, Запорізькій областях.

Значна кількість їх є і у зоні Карпат - у Закарпатській, Львівській і Івано-Франківській областях.

На південному березі Криму широко використовується поєднання гірського повітря з степовим, морська вода, грязелікування, мінеральні джерела, ропа лиманів. У Причорномор'ї та Приазов'ї - поєднання степового й морського повітря з геліо- та грязелікуванням, морськими купелями. У Карпатах -гірське повітря, хвойні ліси, мінеральні джерела.

У Вінницькій, Хмельницькій, Донецькій, Житомирській, Кіровоградській, Київській, Черкаській та інших областях є близько 600 родовищ радонових вод. У Волинській, Луганській, Запорізькій - бромних вод. У Львівській - «Нафтусі», сульфідних розсолів, у Закарпатті є вуглекислі води (Свалява, Поляна). Відомі своїми лікувальними водами Моршин, Любінь Великий, Шкло на Львівщині. Відомі своїми лікувальними властивостями грязі - Куяльника, Бердянська, лиманів північної частини Чорноморського і Азовського узбережжя Сивашу, Криму, озокерит Борислава. Повсюдно розміщені багатопрофільні родовища столових мінеральних вод.

У рекреаційних цілях використовують Шацькі озера Волинської області, гірські долини Яремчі й Ворохти Івано-Франківської області та полонини Закарпатської області.

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного і міжнародного значення. Діє 536 санаторіїв, здатних відразу прийняти на лікування майже 150 тис. відпочиваючих, та 290 будинків відпочинку, розрахованих на 90 тис. чоловік, а також 2 тис. баз відпочинку, здатних одноразово прийняти 240 тис. чоловік.

6.3 Охорона природних ресурсів

розміщення продуктивна сила регіональне господарство

Розвиток народного господарства України залежить не тільки від наявності природних ресурсів, а й від їх раціонального використання.

Особливих збитків народному господарству та навколишньому середовищу завдає використання лише одного виду добутих ресурсів, невжиття заходів по збереженню навколишнього середовища.

Зростання масштабів виробництва спричинило глобальні екологічні проблеми. Однією з найголовніших є: .

Охорона повітряного басейни. Основні забруднювачі повітря - автотранспорт та промислові викиди у повітря енергетичних і хімічних підприємств у великих промислових центрах та містах.

Вирішення цієї проблеми можливе за рахунок:

оновлення парку всіх діючих транспортних засобів, особливо авіатранспорту;

переведення значної кількості автомобільної техніки на газове живлення;

встановлення вловлювачів шкідливих речовин на діючих металургійних і хімічних підприємствах та теплових електростанціях.

Охорона водних ресурсів. Основним забруднювачем водних об'єктів шкідливими викидами, що призводять до погіршення якості води, вважаються промислові і комунально-побутові підприємства та сільське господарство. Інтенсивне старіння основних фондів водозабезпечуючого і водоохоронного призначення, низька продуктивність очисних споруд, незбалансована за водним фактором система господарювання призвели до високої водомісткості продукції,

Перспективи вирішення зазначених проблем полягають у формуванні ефективних правових, економічних та організаційних передумов раціонального водовикористання, запровадженні водозберігаючих форм господарювання, створенні замкнутих циклів водокористування з мінімальним забрудненням води, забезпеченні відновлювальних функцій водних джерел.

Важливою умовою реалізації політики раціонального використання та відновлення водних ресурсів і екосистем на найближчі роки є необхідність виконання насамперед заходів, які не потребують значних капітальних затрат, а саме :

підвищення загальної культури виробництва;

суворе дотримання технологічних норм споживання і використання водних ресурсів;

підтримання в належному стані діючих очисних споруд і устаткування;

запобігання аварійним ситуаціям, з тим щоб уникнути скидання неочищених стічних вод у водойми;

забезпечення своєчасного прибирання сміття та очищення забудованих територій, суворого контролю з боку природоохоронних органів за станом забудованих територій;

дотримання законодавства щодо режиму використання прибережних смуг та водоохоронних зон, контроль за зберіганням водних об'єктів;

застосування раціональних технологій використання органічних і мінеральних добрив, отрутохімікатів, нафтопродуктів з метою запобігання їх виносу у воду.

Охорона земельних ресурсів. Збереження землі, як найціннішої складової природо ресурсного потенціалу, потребує:

поступового зменшення рівня розораності земель за рахунок виключення із ріллі ділянок, розміщених на схилах, з тим, щоб зменшити дію ерозійних процесів;

поліпшення якісного складу ґрунтів. Недотримання за останні роки науковообґрунтованого чередування культур, зменшення внесення органічних і мінеральних добрив призводить до зменшення рівня гумусу у гранті і погіршення якості землі. В цих умовах слід переходити на нові технології ведення землеробства з широким використанням посівів сидеральних культур і багаторічних трав;

збереження ґрунтового покриву. Станом на 1.01.2005 року в країні виведено з ладу через організацію різних кар'єрів і звалищ 160,5 тис. га землі. За останні роки щорічно порушується 2,4 тис. га землі, а рекультивується під ріллю лише 0,8 млн га. В цих умовах потрібне термінове втручання держави у прийняття відповідних законодавчих актів, спрямованих на припинення порушення земель.

Охорона лісових ресурсів. Для доведення площ лісів до оптимального рівня в країні необхідно збільшити площу під ними на 2,5-3 млн га. Разом з тим за даними статистики за останні роки в країні вигоряє щорічно14-15 тис. га, і збільшення лісових масивів не відбувається. Для збільшення площ лісових масивів слід:

по-перше, поліпшити охорону лісів і не допускати масового їх вигоряння;

по-друге, прийняти Державну програму розвитку лісового господарства і визначитись із площами і конкретними ділянками заліснення:

по-третє, забезпечити галузь посадковим матеріалом;

по-четверте, виділити кошти на проведення робіт, пов'язаних із посадкою лісів;

по-п'яте, вдосконалити технологію вирубки лісів, забезпечивши при проведенні цих робіт збереження молодих дерев.

Охорона надр. Рудні й нерудні мінеральні ресурси відносяться до невідновлюваних. І з кожним роком їх запаси скорочуються. Тому раціональне використання всіх ресурсів, які видобуваються із надр землі, - завдання суспільства. При добуванні руд і вугілля витягується до 30% породи, яка поки що складується у терикони. Крім того, не знайшов використання у народному господарстві газ метан, який викачували з вугільних пластів, забруднюючи повітряний басейн.

Раціональне використання всіх ресурсів, видобутих із надр землі, потребує:

по-перше, розроблення технологій переробки відходів з метою виділення з них всіх мінеральних елементів та використання переробленої сировини, виробництва будівельних матеріалів та інших продуктів;

по-друге, широкого використання метану у паливно-енергетичному комплексі та як палива у автомобільному транспорті.

Контрольні запитання

1. Природно-ресурсний потенціал і його структура.

2. Стан мінеральних ресурсів України.

3. Рудні, нерудні корисні копалини.

4. Оцінка паливних ресурсів.

5. Земельні, лісові ресурси, їх збереження.

6. Водні ресурси і їх охорона.

7. Охорона природних ресурсів.

7 Населення і трудові ресурси

7.1 Чисельність населення та джерела його формування

Людина володіє фізіологічною та інтелектуальною силою, здатністю створювати продукти для задоволення власних потреб і відтворення. Створений валовий продукт В практично у повному обсязі використовується для виробничого і невиробничого споживання населення через валові витрати В. Отже, виробництвом забезпечується відтворення населення.

Населення -- природно-історична сукупність людей, яка формується і безперервно відтворюється в процесі виробництва і відтворення самого життя.

Населення є джерелом формування головної продуктивної сили -- людини, носія виробничих відносин. Йому притаманне відтворення як природний процес, що є неможливим без виробництва життєвих благ. Саме в процесі виробництва людина створює матеріальні та духовні цінності, споживаючи які, продовжує власне життя. Продовження життя є метою людини, а виробництво матеріальних і духовних цінностей -- засобом для її досягнення. Завдяки виробництву не лише забезпечується продовження людського життя, а й підвищення його рівня, з чим пов'язують кількість і якість споживання матеріальних, духовних цінностей.

Отже, населення одночасно є виробником матеріальних та духовних цінностей і їх споживачем.

Його характеризують національні, соціальні та економічні особливості. Національні особливості відображають риси мислення, свідомості, культури, побуту, ставлення до праці, природи, торгівлі, міжнародних відносин тощо. Соціальні особливості відображають груповий або суспільний спосіб життя людини, її природне відтворення, економічні -- здатність до праці, творчості, виробництва.

Таким чином населення і економіка являють собою певну єдність, тобто людські потреби зумовлюють появу нових виробництв та послуг, які впливають певним чином на людей.

Населення виконує дві основні задачі:

по-перше, воно створює матеріальні цінності і виступає їх споживачем;

по-друге, населення є природною основою формування трудових ресурсів як найголовнішого елемента продуктивних сил.

Важливим чинником продуктивних сил і розвитку економіки є чисельність населення, яка забезпечує відтворення чисельності працездатного населення, чисельності зайнятих, трудового капіталу. Чисельність населення (Н) -- змінний показник, який залежить від об'єктивних природних (Нп -- природного приросту) і міграційних (Нм -- міграційного приросту) процесів. На величину природного чи міграційного приросту впливають соціально-економічні чинники, національні традиції народу, його культура, спосіб і рівень життя. Він вимірюється кількістю приросту на 1000 осіб населення. Зміну чисельності населення з урахуванням коефіцієнтів природного і міграційного приросту можна розрахувати за формулою:

Н = Н + Н * Нп * Нм

Для розрахунку прогнозу чисельності населення Н' на перспективу в n-років використовують таку формулу:

Н' = Н + Н * (Нп * Нм)ⁿ

До 1990 р. чисельність населення України мала тенденцію до зростання. Спад виробництва, скорочення робочих місць, незначні доходи на душу населення спричинили зменшення природного приросту населення в Україні та посилення міграції.

За даними Всеукраїнського перепису населення, в грудні 2001 р. населення України становило 48,416 тис. осіб, з числа яких 77,8 % (37,5 млн.) - українці, 17,3 % (8,3 млн.) - росіян, 0,6 % - білоруси, 0,5 % - молдавани, 0,5 % - кримські татари, 0,2 % - євреї, 3,1 % - всі інші національності, з яких 32,538 тис. -- городяни.

Зменшення чисельності населення в Україні здебільшого пов'язують із тривалою соціально-економічною кризою і недостатніми доходами для утримання сімей.

Знання чисельності населення на певний період дає можливість передбачити перспективу розвитку народного господарства і напрями демографічної політики.

Аналіз статистичної інформації свідчить, що в Україні спостерігається переважання жінок в чисельності населення. Причому перевага жінок в останні роки дещо зростає. Якщо в 1996 р. у загальній чисельності населення частка жінок становила 53,6%, то у 2005 р. - 53,8%- Перевага чисельності жінок над чоловіками пояснюється нижчою смертністю серед жінок. Якщо за останні роки коефіцієнт смертності серед жінок у віці 40-50 років становив 4,8-6,6 осіб на 1000 їх цього віку, то чоловіків відповідно 13,1-19,1 осіб.

Несприятлива і вікова структура населення України. З кожним роком знижується частка дітей у віці до 16 років у загальній чисельності населення та збільшується частка осіб старше працездатного віку. Зменшення чисельності осіб працездатного віку (чоловіків у віці 16-59 років і жінок 16-54 роки) свідчить про постаріння населення України. Тому державою приймається комплекс заходів по стимулюванню народжуваності та поліпшенню рівня життя населення.

Україна належить до держав з високою щільністю населення. В цілому по країні приходиться по 83 чол. на 1 км2. Найменша щільність населення в українському Поліссі та на півдні республіки - менш 60 чол. на 1 км2. Так у Чернігівській області щільність населення не досягає навіть половини середньореспубліканського показника. Такий рівень заселеності викликаний природними особливостями, що обумовлюють певну господарську діяльність. Рідко заселений і південь України, особливо Херсонська і Миколаївська області.

Найвищий показник густоти населення у східному регіоні -130 чол. на 1км2, а в Донецькій області - 190 чол. на км2. Порівняно висока щільність населення і в західних областях республіки. Так, у Львівській області цей показник становить 126 чол. на км2, у Чернівецькій - 116 чол. на км2.

В середній частині України та в Автономній Республіці Крим показник щільності населення близьких до середньо республіканського - в межах 80 чол. на км2.

Таке розміщення населення по території республіки викликане складністю вирішення ряду демографічних, економічних, соціальних і народногосподарських проблем.

Джерела формування населення. Визначення процесів відтворення населення, джерел формування та його чисельності має важливе значення для взаємодії економічних і демографічних процесів.

У кожній країні є два джерела формування населення: народжуваність та міграція.

Народжуваність - збільшення населення за рахунок його природного відтворення.

Рівень народжуваності залежить від багатьох факторів рівня реальних доходів на душу населення, цін на споживчі товари і послуги, наявності житла, розміру плати за житло і комунальні послуги, рівня медичного обслуговування та ін.

За 1990-2004 рр. народжуваність в країні значно скоротилась. Якщо в 1990 р. народилось 657,2 тис. дітей, то в 2004 р. -427,3 тис, або па 35% менше.

Причин недостатнього рівня народжуваності в Україні багато, основні з них: низький життєвий рівень та несприятлива вікова структура населення, зменшення кількості шлюбів в розрахунку на 1000 чол., велика частка розлучень (понад 60%), несприятлива екологічна ситуація та ін.

За цей самий період значно зросла смертність населення. Якщо у 1990 році померло 629,6 тис. чол., то в 2004 році - 761,3 тис, або на 131,7 тис. чол. більше.

Показники народжуваності та смертності помітно відрізняються в різних областях України. За цим критерієм їх можна поділити на три групи:

області Західноукраїнського регіону, в яких дещо більша народжуваність і дещо менша смертність населення, ніж у середньому по Україні;

області Центрально-Південного регіону з вищими за середньоукраїнські показниками народжуваності та смертності;

області Центрально-Східного регіону з нижчими за середньоукраїнські показниками народжуваності та вищими показниками смертності.

Протилежну тенденцію демонструють коефіцієнти смертності за віковими групами, тобто кількість померлих у середньому за рік на 1000 осіб відповідної вікової групи. Зменшення смертності помічено лише у віковій групі 0--4 роки. Зростання смертності починається з вікової групи 15--19 років, причому інтенсивність смертності зростає зі збільшенням віку населення.

Таким чином, за рахунок народжуваності не можна ліквідувати втрати чисельності, оскільки смертність перевищує народжуваність більше ніж на 300 тис. осіб за рік.

Міграція - це переміщення населення через кордони тих чи інших територій, країни, населених пунктів зі зміною місця проживання.

Розрізняють наступні види міграції:

незворотну;

тимчасову (на тривалий строк);

сезонну (у певний час року);

внутрішню;

зовнішню;

зворотну;

маятникову міграцію (регулярні поїздки).

Незворотна (постійна) міграція - переселення до нового місця проживання без наступного повернення до попереднього місця.

Внутрішня міграція - зміна місця проживання в межах держави.

Зовнішня міграція - переселення, пов'язане з перетином державного кордону.

При міграції відбувається територіальний обмін населення, що сприяє раціональному використанню трудових ресурсів.

7.2 Урбанізація та її наслідки

В залежності від кількості мешканців, міста поділяються на:

малі, в яких мешкає від 10 до 50 тис. чол.;

середні, в яких мешкає від 50 до 100 тис. чол.;

великі, в яких мешкає від 100 до 500 тис. чол.;

дуже великі, кількість мешканців від 500 до 1000 тис. чол.;

міста --мііьйонери, в яких мешкає мільйон і більше чол.

Урбанізація - це скупчення населення у містах. Якщо на кінець XIX століття в країні переважало в основному сільське населення і його частка становила 84,8%, то на міське населення приходилось 15,2%. З роками частка міського населення зростала, і станом на початок 2005 р. уже 67,7% населення країни мешкало у містах. Причому чисельність сільського населення постійно зменшується, і в останні роки це зменшення в межах 200 тис. чол. за рік.

На початок 2005 р. в Україні нараховувалось 454 міста, в тому числі 24 обласних центрів, столиця України м. Київ і місто республіканського підпорядкування Севастополь та 897 селищ міського типу. В цих поселеннях і проживає 32 млн чоловік.

У кількох містах-мільйонниках (Київ - 2,6 млн осіб, Харків - 1,6 млн, Дніпропетровськ - 1064 тис. чол., Донецьк - 1016 тис. чол., Одеса - 1029 тис. чол.) проживає 21,6% міського населення. Серед великих міст: Запоріжжя - 860 тис. чол., Львів - 800 тис. чол., Кривий Ріг - 715 тис. чол., Маріуполь - 500 тис. чол., Миколаїв - 520 тис. чол., Луганськ - 470 тис. чол. та ін.

В усіх регіонах України частка міського населення не однакова. Так, у Донецькій області його 90,1%, у Луганській - 86%, у Дніпропетровській - 83%, Запорізькій 75,6%, Автономній Республіці Крим - 62,7%, а в Закарпатській області проживає в містах лише 37% населення, в Чернівецькій - 40,4%, в Івано-Франківській - 40,6%, у Вінницькій - 46,2%, а в решті областей частка міського і сільського населення у межах 50%.

На теренах країни в системі сільського розселення поширене таке негативне явище, як депопуляція, - тобто смертність перевищує народжуваність. Особливо виражене це явище в Чернігівській, Сумській, Полтавській, Житомирській, Черкаській, Вінницькій, Кіровоградській та Дніпропетровській областях.

Сільське розселення на сучасному етапі деградує, село знелюднюється. На постійне проживання в багатьох селах залишаються переважно люди старших вікових груп, а в багатьох селах проживають в основному люди пенсійного віку. В результаті лише за роки незалежності в країні чисельність сільського населення скоротилась із 17,0 млн чол. до 15,3 млн чол., або в середньому за рік більше ніж на 100 тис.чоловік.

Слід визнати, що сільське розселення України зазнало змін через хибну аграрну політику, яка сприяла погіршенню умов життя і праці людей, привела до руйнації сфери послуг та зростання безробіття, особливо серед молоді.

7.3 Трудові ресурси і зайнятість населення

Україна - одна з густонаселених територій Європи. Це обумовлено природними, історичними й економічними особливостями освоєння українських земель.

Чисельність трудових ресурсів у країні або районі дуже впливає на їх економічний потенціал, на розвиток продуктивних сил тієї або іншої території. Райони, добре забезпечені трудовими ресурсами, більш придатні, за інших рівних умов, для розміщення трудомістких виробництв.

Трудові ресурси - це населення, що має необхідний фізичний розвиток, розумові здібності та знання для роботи в народному господарстві, тобто це сукупність здатних до праці людей.

Трудові ресурси складаються в основному з працездатного населення в працездатному віці. Нижня риса працездатного віку - 16 років, верхня - 55 років для жінок і 60 років для чоловіків.