Інноваційна політика підприємства

Пропаганда (паблісіті) спрямована на прямо не оплачуване розповсюдження позитивної інформації про товари та їхніх виробників (продавців), зокрема: про участь товаровиробника у соціальних програмах і акціях місцевого, регіонального, державного і міжнародного рівня; дотримання стандартів якості ISO 9000; екологічність товарів та їх виробництва відповідно до стандартів ISO 14000 тощо. Ця інформація, особливо якщо вона подається з незалежних джерел, наприклад оглядових статей відомих фахівців, політиків, артистів, спортсменів та ін., сприймається як більш достовірна, ніж пряма реклама, й викликає більшу довіру у споживачів.

Паблік рілейшнз -- система підтримання зв'язків із суспільством: пресою, органами державного, регіонального й місцевого рівнів, суспільними організаціями і широким загалом. За її допомогою фактичних і потенційних споживачів інформують про те, що виробник (продавець) працює не тільки заради прибутку, айв інтересах усього суспільства, сприяючи підвищенню якості життя, переходу до сталого розвитку. Це є конче необхідним, оскільки успіх діяльності підприємства з виробництва та продажу нових товарів, його конкурентоспроможність великою мірою залежать від думки громадськості. Ось чому підприємства-інноватори мають приділяти пильну увагу формуванню свого іміджу (на це також спрямовані заходи пропаганди).

Таке завдання паблік рілейшнз вирішується за допомогою: прес-конференцій, презентацій, на яких подається інформація, наприклад, про отримання міжнародного сертифіката якості, участь у міжнародних програмах, впровадження безвідходних технологій, покращення умов праці на підприємстві. Крім цього, на імідж підприємства добре "працює" спонсорство: науки, освіти, спорту тощо.

Особистий продаж. Під час особистих контактів продавця і покупця можна детально пояснити відмінності нової продукції, розвіяти

Стимулювання збуту. До нього відносять короткотермінові заходи, спрямовані на стимулювання купівлі чи продажу (тобто просування на ринку) товару. Залежно від об'єкту впливу це можуть бути: стимулювання споживачів (надання знижок чи певних пільг, кредитування, лізинг дорогих виробів, надання безоплатних зразків виробів, купони, що дають право на придбання товару зі знижкою, набори-комплекти товарів за пільговими цінами, лотереї, конкурси, можливість повернення грошей, якщо товар не сподобається і т.п.), стимулювання працівників служби збуту підприємства (преміальні виплати, цінні подарунки, комісійні, участь у прибутку і т.ін.), стимулювання посередників (знижки ціни залежно від обсягу закупок, премії за прискорений збут, комісійні, преміальні виплати, конкурси, подарунки тощо).

3. Основні фактори мотивації споживання інновацій

Розрізняють внутрішні й зовнішні фактори мотивації споживання інновацій.

Внутрішні фактори мотивації. До них відносять внутрішні спонукальні мотиви поведінки споживачів на ринку. Аби задіяти ці фактори, споживачів попередньо класифікують за мотивами їхньої поведінки.

У підрозділі 2 ми вже розглядали класифікацію споживачів за станом споживчої готовності. Вона застосовується, наприклад, для визначення виду й сили впливу стимулюючих заходів залежно від стану цільової аудиторії.

Класифікація споживачів.

1. За здатністю адаптації до нових товарів:

· суперноватори (схильні купувати нові товари, не чекаючи їх визнання з боку інших);

· новатори (швидко сприймають нове, але попередньо обмірковують);

· помірковані (є сприйнятливими до новацій, хоча й пасивним середовищем);

· консерватори (повільно сприймають нове, схильні не до змін, а до збереження існуючих традицій);

· суперконсерватори (є активними противниками будь-яких новинок, не сприймають нічого з того, що може змінити їхні усталені звички).

Ця класифікація застосовується, наприклад, для визначення успіху просування новинки на ринок.

2. За стилем життя й мотивацією поведінки:

· спонукувані нестатком. Це люди, обмежені в ресурсах (в основному у фінансових). У своєму житті вони більше керуються прагненням задовольнити найістотніші бажання, а не можливістю вибору. Уся система їхніх життєвих цінностей орієнтована на боротьбу за виживання, забезпечення надійності й безпеки собі й своїм близьким. За складом характеру такі люди підозрілі, залежні від інших людей і обставин. Вони не схильні планувати будь-що у своєму житті. Цю категорію людей поділяють на дві групи:

o борці за виживання. Найбільш знедолені, що живуть в убогості, рівень їхньої освіти низький. Як правило, це люди літнього віку, з дуже обмеженими можливостями для того, щоб піднятися на вищий рівень соціальної ієрархії, або ж зберегти той, на якому вони колись перебували. Сюди ж належать прихильники філософії убогості, котрі просто не здатні вести інший спосіб життя;

o борці з нестатком. Люди цієї групи прагнуть вирватися з убогості, у якій вони опинилися (з різних причин). Вони, як правило, молодші, ніж борці за виживання. Багато хто з них ще не втратив надію на кращу долю. Система їхніх життєвих цінностей варіює від глибокої депресії й почуття безвиходів до відкритого невдоволення суспільною системою в цілому.

· спонукуванні ззовні. Життя цих людей влаштоване так, що їм постійно доводиться неначе відповідати на виклик (дійсний чи уявний), що їм кидають іззовні. Рівень споживання, види діяльності, якими вони займаються, склад мислення, манери поведінки -- усе це задається таким людям іззовні, навіть якщо самі вони вважають інакше. У складі даної категорії людей виділяються наступні групи:

o люди з вираженим почуттям належності до середнього класу. Вони презентують значну частину середнього класу -- групи, що найбільшою мірою стабілізує все суспільство. У своїх поглядах ці люди схильні до консерватизму, ностальгії за минулим, сентиментальності, пуританства й конформізму. Ключовим фактором у мотивації таких людей є почуття приналежності, прагнення підійти під якісь стандарти, а не бути осторонь. За даними досліджень, виконаних у Харкові , до середнього класу можна віднести близько ЗО % населення міста (24 % -- нижній середній, з доходом $50 на одного члена сім'ї, яким, за їхнім твердженням, грошей, в основному, вистачає; 6 % -- верхній середній, які, на їхню думку, живуть заможно);

o люди з прагненням до переваги, готові до боротьби. Вони всіляко прагнуть піднятися на вищий рівень життєвої ієрархії, підвищити свій соціальний статус, наблизитися за рівнем і стилем життя до верхівки середнього класу. Багато хто з них досить далекий від своєї мети, хоча й не розуміє чи не хоче розуміти це;

o люди, що прагнуть досягти якомога більшого. Серед них багато лідерів бізнесу, висококваліфікованих професіоналів у різних сферах діяльності, високо посадкових урядовців. Їм властиві ефективність дій і вчинків, самовпевненість, схиленість до матеріального добробуту, уміння завзято працювати, націленість на досягнення успіху. Це, переважно, багаті люди;

· спонукувані зсередини. Це категорія людей із внутрішніми спонукальними мотивами. У своєму житті вони керуються в основному власними, а не запозиченими іззовні цінностями. Їхні потреби й попит породженні дійсно їхніми особистими рисами характеру чи схильностями, а не ціннісними орієнтаціями, нав'язаними їм явним чи неявним для них самих чином. Ці люди стурбовані насамперед своїм внутрішнім ростом. Люди з внутрішніми спонукальними мотивами завжди точно знають якості виробів, що вони їх купують (на відміну від людей зі спонукальними мотивами ззовні). Існує три групи людей даної категорії:

o я -- це я. Люди такого стилю життя недалеко пішли в системі своїх життєвих цінностей від категорії людей із зовнішньою мотивацією. У них є цінності як запозичені іззовні, так і внутрішні, власні. Типовий представник даного стилю життя -- молода людина з яскраво вираженою індивідуальністю в частині самореклами й самозамилування;

o люди, що спираються на особистий досвід. У своєму способі життя в усьому спираються лише на цінності, набуті з власного досвіду чи особистої причетності до чого-небудь, їх почасти приваблює різного роду екзотика (східні релігії), дивні й загадкові речі і явища (НЛО, парапсихологія), близькість до живої природи (садівництво);

o соціально свідомі й відповідальні люди. Система їхніх життєвих цінностей базується на глобальних філософських узагальненнях, мислять вони почасти лише космічними категоріями. Розуміння глибинної сутності явищ, що відбуваються у світі, й почуття відповідальності за все, що відбувається навколо, веде їх до підтримки таких рухів у суспільному житті, як, скажімо, захист навколишнього середовища. Для багатьох із них властивий простий спосіб життя, вони прагнуть уникати розкоші й дорогих зручностей (хоча самі можуть бути дуже багатими людьми);

· Інтегровані (комбінація цінностей, породжуваних мотивацією ззовні і зсередини). Це досить рідка категорія людей, яким у своєму життєвому укладі вдається поєднати всі цінності. У психологічному відношенні це найбільш розвинена частина суспільства. Вони здатні стати справжніми лідерами, їм властиві впевненість у собі, внутрішня енергія, здатність до самовираження. Вони часто вірно визначають перспективи и. світового розвитку.

Викладена класифікація враховується при розробці заходів комплексу маркетингу просування інновації на ринок.

Для вивчення споживачів виділяють чотири класи споживацької поведінки, які можна розглядати як ієрархію стилів життя, що відображає економічні характеристики діяльності споживачів протягом всього або частини їхнього життєвого циклу: забезпечення -- накопичення -- задоволення -- досягнення. Цикл охоплює життя споживача від того періоду, коли він починає заробляти, витрачати, накопичувати й аж до його смерті.

Забезпечення відіграє вирішальну роль у досягненні людиною фізичного благополуччя й підтриманні її соціального статусу.

Накопичення товарів і грошей здійснюється на наступному етапі шляхом економії або здійснення серії взаємопов'язаних покупок.

Задоволення включає розваги, ігри, відпочинок і т. ін. Його забезпечують переважно не товари, а послуги.

Досягнення -- придбання предметів розкоші, дорогих новинок, гра в казино тощо. Воно доступне лише дуже незначному прошарку людей.

Визначення класу споживацької поведінки допомагає уточнити попит споживачів, внутрішні спонукальні мотиви поведінки на ринку й розробити адекватні заходи комплексу маркетингу.

Класифікація споживачів на основі соціологічних підходів передбачає аналіз:

o ролей, які люди відіграють у суспільстві: батька у сім'ї, керівника, робітника і т. ін. Поняття ролі передбачає наявність соціальних відносин;

o статусу, який слід розглядати як соціальну позицію людини, її місце у соціальній ієрархії;

o норм - суспільних очікувань стосовно того, що є добрим і прийнятним, а що - ні;

o груп - колективів індивідуумів, які взаємодіють між собою і встановлюють соціальні відносини. Виділяють первинні групи з тісними зв'язками індивідуумів(сім'я, друзі тощо), вторинні - асоціації, союзи, у яких зв'язки є не такими тісними, референтні - у яких люди ототожненість себе з цією групою (вони можуть або входити до цієї групи, або ж ні);

o сім'ї чи домогосподарства;

o життєвого циклу сім'ї як період розвитку людини через дитинство, молодість, зрілість, старість;

o соціальних класів;

o образу життя;

o культури;

o субкультури, яка є частиною загальної культури суспільства.

Елементи оформлення товару.

Товарна марка -- назва, термін, символ, дизайн, упаковка або їх комбінація, що застосовуються для ідентифікації товару та його виробника (продавця) й надає покупцеві можливість вирізнити товар з-поміж інших. Призначенням товарної марки є підтвердження високої якості товару, підтримання його високого іміджу. Вибір марочної назви є дуже відповідальною справою. Вона мусить відзначати індивідуальність і переваги товару, бути благозвучною й зручною у вимові, у т. ч. іноземними мовами. Обрану марочну назву необхідно зареєструвати у відповідному реєстрі торгових марок, аби захистити її як інтелектуальну власність від зазіхань конкурентів, хоча це є добровільним. Згідно з міжнародною класифікацією, торговий знак зображується як ®. Право використання чужої товарної марки (за відповідною ліцензійною угодою) треба оплачувати.

Маркування товару. Інформує споживача про склад компонентів, з яких вироблено товар, відповідність стандартам якості (наприклад, наявність сертифікату відповідності стандарту ISO 9000) та екологічної безпеки (відповідність стандарту екологічності ISO 14 000), про характеристики товару (наприклад, про тактову частоту процесора комп'ютера), товаровиробника тощо.

Упаковка. Окрім зберігання товару, наразі відіграє й інші функції: привертання уваги до товару, його опис (характеристики, способи зберігання й використання), рекламування (стимулювання збуту взагалі). Вона також має сприяти формуванню іміджу товару й товарної марки. Згідно з покупець великого магазину у середньому за хвилину переглядає до 300 найменувань товарів, до 53 % закупок здійснюється під впливом імпульсивних бажань. У цій ситуації упаковка відіграє значну роль у привертанні уваги споживача й стимулюванні його до купівлі товару, тобто відіграє роль своєрідного рекламного ролика. Для досягнення аналогічного ефекту іншими засобами довелося б витрачати великі кошти. Окрім того, навіть обриси упаковки, її колір, дизайн узагалі (фірмові пляшки напоїв, флакони для парфумів, банки для кави чи чаю, пакети пральних порошків тощо) підвищують рівень сприйняття товару споживачами. Упаковка також може відігравати роль сертифікату якості товару, захищає його від підробок, наприклад, нанесенням голографічних зображень, які практично неможливо підробити.

Форма та матеріал товару. Форма товару впливає на швидкість його сприйняття. Чим простіша форма, тим швидше товар сприймається споживачами. Окрім того, відповідно до результатів узагальнення досліджень фахівців у психогеометрії кожна людина асоціює себе з певною геометричною фігурою. Так, за даними досліджень, близько 16 % всіх людей асоціюють себе з квадратом, 27 -- з трикутником, 15 -- з прямокутниками, 25 -- з кругами, 17 % -- із зигзагами. Споживач у процесі вибору товару орієнтуватиметься на відповідну геометричну форму, на що обов'язково слід зважати- при розробці дизайну товару.

На сприйняття товару споживачами також впливає матеріал самого товару та його упаковки. Асоціації, які викликають у споживачів різні матеріали.

Колір. Значно впливає на сприйняття товару споживачами. Ф. Котлер наводить результати оцінки сприйняття споживачами розчинної кави в упаковці різних кольорів: коричневого, блакитного, червоного, жовтого. Хоча кава була приготовлена за одним і тим самим рецептом, результати її сприйняття споживачами дали наступну картину: 75 % споживачів заявили, що кава у коричневій упаковці занадто міцна; 85 -- що кава у червоній упаковці найароматніша й найсмачніша; практично всі споживачі відзначили, що кава у блакитній упаковці м'яка, а у жовтій - слабка.

Сприйняття кольору залежить від національних традицій споживачів. Так, у Австрії найпопулярнішим є зелений колір, у Болгарії -- темно-зелений і коричневий, у Пакистані -- смарагдово-зелений, у Голландії -- оранжевий та блакитний і т. ін.

Білий колір, який у Європі й Північній Америці сприймається як символ чистоти, на Сході є кольором жалоби. Сприйняття кольорів залежить також від емоційного стану людини.

Шрифт рекламних повідомлень, написів на упаковці товару тощо. Тип штифта впливає на сприйняття тексту. Негативний вплив на прочитуваність чинять жирні й курсивні знаки. А от різкий контраст між текстом і полем, на якому він розміщений, покращує сприйняття. Істотний вплив чинить і порядок розташування тексту. Шрифт має відповідати товару, для друкованої реклами різних товарів слід застосовувати різні шрифти. Сприйняття штифта залежить від елементів оформлення тексту. Зокрема, вписаний в еліпс текст сприймається краще, ніж вписаний у коло чи квадрат.

Рекламні повідомлення. На їхню дієвість, окрім змісту (мотивів), впливає також їхня структура й форма. Ефективність звернення прямо залежить від його структури, тому варто брати до уваги такі основні моменти:

* зробити в зверненні чіткий висновок чи надати можливість зробити це споживачам (сформульований висновок, як правило, виявляється ефективнішим);

Післяпродажний сервіс. Надає змогу істотно підвищити споживацьку привабливість товару. До нього належать: гарантії, кредитування споживачів, комплектація товару на вимогу замовника, монтаж на місці експлуатації, консультації споживачів, заміна товару, повернення грошей, якщо споживач повертає товар у певний термін і т. ін.

Тема 4: Інноваційна політика фірми

План

1. Інноваційна політика фірми у плановій та ринковій системах господарювання

2. Механізм формування інноваційної політики підприємства

1. Інноваційна політика фірми у плановій та ринковій системах господарювання

Інновація -- це основа економічного розвитку системи. Це положення справедливе для систем різних рівнів, до яких належать як і суспільство в цілому, окремі держави й їхні провідні галузі, так і підприємства. Аби інновації були ефективними вони мусять бути керованими, і саме вони є прерогативою інноваційної політики.

На рівні держави розробляється державна інноваційна політика, яка відображає ставлення держави до інноваційної діяльності, визначає мету, напрями, форми діяльності органів державної влади в галузі науки, техніки й реалізації їхніх досягнень.

На рівні фірми (підприємства) розробляється інноваційна політика підприємства, що являє собою визначення керівництвом підприємства та його науково-технічними підрозділами мети інноваційної стратегії й механізмів підтримки пріоритетних інноваційних, програм і проектів підприємства.

Таблиця №1.

Інноваційна політика підприємства у плановій та ринковій системі господарювання

	Соціалістична планова економіка: державне планування або планування на МАКРОРІВНІ	Ринкова економіка: планування на МІКРОРІВНІ
Планування на підприємстві	Повністю залежне, спрямоване на реалізацію державного плану	У більшості випадків самостійне
в т. ч. інноваційна політика	Реалізує настанови інноваційної програми держави	Основа підприємницької діяльності підприємства, головний фактор його конкурентоспроможності. Орієнтується на державну інноваційну політику, враховує власні інтереси і можливості, а також потреби ринку.

У загальному вигляді причини введення інновацій можна поділити на дві основні групи:

прибуток підприємства знижується -- у цьому разі за рахунок

введення інновації підприємство розраховує стабілізувати (реанімувати) прибуток;

прибуток підприємства перебуває на запланованому рівні -- підприємство приймає рішення про збільшення існуючого прибутку за рахунок введення інновації.

Система взаємовідносин "ринок - підприємство - інновації"

Провідні позиції на ринку належать підприємствам, в основу діяльності яких покладено інноваційну технологію. Існують такі ознаки технологічного ефективного підприємства:

Зміна стратегічної мети й розвиток засобів її досягнення відповідно до вимог НТП.

Намагання зберегти завойовані позиції на конкретних сегментах

ринку і водночас спостереження за новими ринками збуту.

Досить часте використання матричної структури управління.

Широке залучення своїх постачальників до розробки нової продукції й технології.

Зміна акцентів у конкурентній боротьбі. Поява глобальних ринків і, відповідно, глобальної конкуренції.

Готовність до сприйняття зовнішніх змін і контакту з фірмами-конкурентами.

Наявність, як правило, власної науково-дослідної бази. Технологічно ефективне підприємство виділяє 13% коштів від власних

продажів на її розвиток, неефективне -- 3.:

Паралельність розробки продукту з дослідженням його ринкового потенціалу.

Наявність кадрів, здатних вирішувати перспективні проблеми.

Обмін досвідченими фахівцями між групами досліджень та науково-технічних розробок.

2. Механізм формування інноваційної політики підприємства

Підприємство формує власну інноваційну політику, орієнтуючись на державну інноваційну політику, яка визначає пріоритетні напрями розвитку НТП й забезпечує їхню підтримку, власні інтереси й ресурсні можливості, потреби ринку.



Фактори впливу на формування інноваційної політики підприємства.

Розробка інноваційної політики підприємства передбачає визначення мети і стратегій його розвитку на найближчу й подальшу перспективи, виходячи з оцінки потенційних можливостей підприємства й забезпеченості його відповідними ресурсами.

Складові елементи інноваційної політики підприємства

Розрізняють такі види інноваційних стратегій підприємства:

традиційна -- прагнення лише до підвищення якості виготовлюваних виробів, що в довгостроковій перспективі є гарантією відставання підприємства спершу в техніко-технологічному, а згодом -- і в економічному аспектах;

опортуністська -- коли зусилля підприємства спрямовані на пошук такого виду продукції, який не потребує особливих витрат на дослідження й розробку, але дає змогу виробникові упродовж певного періоду бути присутнім на ринку одноособово. Пошук і використання таких ніш ґрунтуються на глибокому знанні ринкової ситуації, високому рівні техніко-технологічного розвитку та великих адаптаційних спроможностях підприємства, що, однак, не виключає високого ступеня ризику швидкої втрати монопольного становища;

*імітаційна -- набуття нової технології через закупівлю ліцензій. Це дешевше й надійніше, ніж власні розробки та витрати на нові винаходи. Така стратегія досить успішна, проте для освоєння оригінального продукту розумової праці, що створює монопольну ситуацію, потрібні висока кваліфікація фахівців і <к постійна підтримка досягнутого рівня;

* оборонна -- це досить затратомістка стратегія підвищення технічного рівня виробництва, впровадження досліджень і розробок якої не претендує на провідні позиції в певній галузі, а полягає в тому, щоб не відставати від інших у техніко-технологічному розвиткові;

*залежна -- коли дрібні підприємства виконують замовлення найбільших на виробництво нового продукту або виробничого методу;

* наступальна -- полягає в завоюванні першого місця на ринку.

Тема 5: Оновлення техніко-технологічної бази підприємства

План

1. Техніко-технологічна база підприємства: сутність, оцінка та напрями розвитку

2. Шляхи удосконалення техніко-технологічної бази підприємства

1. Техніко-технологічна база підприємства: сутність, та напрями розвитку

Поняття техніко-технологічної бази підприємства зазвичай розглядається за натурально-речовим складом та за суспільно-економічною формою. У першому випадку техніко-технологічна база підприємства -- це сукупність спеціалізованих знарядь, предметів та способів праці, за допомогою яких виробляються певні види однорідної продукції або ж надаються послуги, що задовольняють однорідні потреби. Основу техніко-технологічної бази підприємства становлять знаряддя праці - машини, устаткування, прилади.

Удосконалення і освоєння засобів праці і предметів праці -- дві сторони єдиного процесу розвитку матеріальної культури людства.

Технологію слід розглядати як спосіб виробництва продукції кінцевого або проміжного споживання, який складається з окремих послідовних або одночасних процесів (технологічного ланцюжка), що на них ґрунтується виробництво.

Ще й досі не існує загальновизнаної методики оцінки техніко-технологічної бази підприємства. На практиці для цього використовується комплекс показників, які відображають стан та розвиток основних фондів, існуючі технології й організацію виробництва, роль і участь у ньому нематеріальних активів. Серед показників комплексу це, передусім, вартість основних фондів, їхній стан і рух -- введення, оновлення, вибуття, ліквідація, та відповідні їм розрахункові коефіцієнти.

Вартість основних виробничих фондів на кінець періоду розраховується за формулою:

Фк=Фн+Фвв-Фвиб,

де Ф_н -- вартість основних фондів на початок періоду;

Ф_вв -- вартість основних фондів, введених за даний період;

Ф_виб -- вартість основних фондів, що вибули за даний період.

Стан і рух основних фондів підприємства можна описати системою таких показників:

К_вв = Ф_ве: Ф_к -- коефіцієнт введення;

К_о = Ф_нов: Ф_н -- коефіцієнт оновлення, де Ф_нов -- вартість нових основних фондів;

К_ви6 = Ф_ви6: Ф_н -- коефіцієнт вибуття;

К_л = Ф" : Ф_н -- коефіцієнт ліквідації, де Ф_л -- вартість ліквідованих основних фондів.

Для оцінки стану основних фондів використовуються також показники зносу й придатності основних фондів, які являють собою відношення відповідно зносу і залишкової вартості останніх до повної вартості наявних основних фондів.

Найбільш загальним показником техніко-технологічної бази підприємства є фондоозброєність праці.

Вона визначається як співвідношення середньорічної вартості основних виробничих фондів і середньоблікової чисельності працюючого виробничого персоналу за формулою:

Фо=Фсп/Чсп,

де Ф_сп -- середньорічна вартість основних виробничих фондів; Ч_сп -- середньоспискова чисельність працюючого виробничого персоналу.

До таких самих загальних показників, які характеризують техніко-технологічну базу підприємства, належать фондовіддача, фондомісткість, енергооснащеність та електроозброєність праці.

Фондовіддача визначається за формулою:

Фв=П/Фсп,

де П -- обсяг виробленої за рік на підприємстві продукції;

Ф_сп -- середня вартість виробничих фондів у періоді.

Фондомісткість -- це показник, який є зворотним до фондовіддачі і вказує на потребу в основному капіталі (основних фондів) на одиницю виробленої продукції

Коефіцієнт енергооснащеності праці встановлюється як потенційний, плановий і фактичний. Потенційний коефіцієнт енергооснащеності праці визначається поділом встановленої потужності всіх джерел енергії (теплової, електричної) на число робітників у зміні, у якій зайнята найбільша їхня кількість, або на загальну їхню чисельність. Плановий - те саме співвідношення показників, з урахуванням можливого використання у плановому періоді енергії. Фактичний коефіцієнт енергооснащеності розраховується поділом кількості споживаної енергії усіх видів на загальну чисельність робітників або промислово-виробничого персоналу. Кількість спожитої енергії вимірюється у тоннах умовного палива.

Енергоозброєність праці визначається шляхом поділу встановленої потужності електричних двигунів або спожитої електроенергії на середньоблікову чисельність промислово-виробничого персоналу.

Розвиток техніко-технологічної бази не є простим кількісним нагромадженням засобів праці і технологій. Цей процес полягає у їхніх якісних змінах, покращенні структури, системи організації й інтенсифікації виробництва. Його об'єктивною основою є прискорений розвиток науки і техніки, всебічне використання досягнень науково-технічного прогресу.

2. Шляхи удосконалення техніко-технологічної бази підприємства

Оновлення техніко-технологічної бази підприємства і продукції відбувається в системі стратегічного, поточного й оперативного управління підприємства з виконанням ряду спеціальних функцій за схемою, яка включає:

I. Загальне керівництво

*аналіз зовнішнього середовища підприємства (виявлення загроз

і можливостей);

* маркетингові дослідження внутрішніх і зовнішніх ринків товарів і

технологій;

прогнозування розвитку перспективних технологій у галузях виробництва, що являють інтерес;

розробка стратегії техніко-технологічного розвитку підприємства і політики щодо якості продукції;

вибір стратегічних позицій і конкуренції на ринках;

конверсія виробництва у зв'язку зі змінами на ринках товарів і технологій;

визначення відповідальності за якість продукції і рівень виробництва;

організація підготовки й підвищення кваліфікації кадрів в інтересах реалізації політики щодо якості продукції і розвитку виробництва;

мотивація праці і науково-технічної творчості;

формування інвестиційного портфеля й фінансування програм якості продукції і техніко-технологічного розвитку виробництва;

організація сертифікаційного супроводження проектів продукції, технологій і систем якості;

II. Управління на стадії досліджень і проектування

планування процесів проектування нової продукції і технологій та їхньої модернізації;

визначення технічного завдання на розробку продукції і технології;

управління процесами розробки;

дії на ринку технологій. Експертиза, відбір і придбання ліцензій і технологічного устаткування;

експертиза якості проекту й оцінка конкурентоздатності розробленої продукції;

нагляд за змінами на товарному ринку і внесення змін до проектів продукції і технологій (ведення проекту);

управління якістю технічної документації на вироби;

нормування вимог до якості виробу;

мотивація відносин конкуренції чи кооперації з партнерами (супротивниками) і захист від рефлексивної дії;

розробка технології утилізації й захоронення використаної продукції;

III. Управління на стадії виготовлення

організація освоєння нової й модернізованої продукції у виробництві;

забезпечення якості матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів і взаємодія з постачальниками;

управління технологічними процесами і забезпечення стабільності якості при виготовленні продукції;

контроль якості і випробування продукції;

організація метрологічного забезпечення якості продукції, забезпечення точності контрольно-вимірювальних приладів і устаткування для випробувань;

виявлення, ізоляція й утилізація недоброякісної продукції і відходів виробництва;

сертифікація продукції і виробництва;

внутрішньовиробничий облік і техніко-економічний аналіз якості продукції;

аналіз відповідності якості продукції вимогам ринку й оцінка параметрів попиту і пропозицій;

IV.Управління якістю продукції на стадії обігу

забезпечення стабільності (зберігання) якості продукції при її складуванні, відвантаженні і транспортуванні;

організація взаємовідносин зі споживачами (замовниками) що до якості продукції. Захист прав споживачів;

аналіз збереження параметрів якості в процесах обігу;

V.Управління якістю продукції на стадії споживання (експлуатації)

організація сервісного (гарантійного) обслуговування товарів упродовж їхнього споживання;

аналіз динаміки параметрів якості продукції в процесах споживання .

Використання науково-технічного потенціалу зовнішньої

системи для техніко-технологічного і інноваційного розвитку

підприємства. У теорії нововведень пропонується ряд моделей поширення технологічних нововведень:

· двоетапна -- ранні новатори (підприємства, що сприймають

· нововведення першими) здійснюють нововведення, орієнтуючись на зовнішні джерела інформації. Інші підприємства (пізні новатори) орієнтуються на ранніх;

· "інфекційна" -- нововведення поширюється завдяки наявності і взаємозв'язків між споживачами нововведень. Ця модель являє собою ринковий аналог широко відомої вітчизняної моделі поширення передового досвіду;

· модель "головного користувача" -- нововведення першим впроваджує підприємство, здатне повніше виявити можливості нової техніки, що сприяє прискоренню його поширення. У вітчизняній практиці в ролі головного користувача виступало головне підприємство, що було "раннім новатором" і поширювало свій досвід впровадження серед інших підприємств галузі. , Дореформені аналоги цих моделей досить широко відомі фахівцям промисловості і можуть бути адаптовані до ринкових умов.

Процес виробництва нових виробів є тривалим і потребує пошукових і науково-дослідних робіт, виробничого й експлуатаційного освоєння. Перший період починається з наукового пошуку, наслідком якого є ідея про створення нового виробу, і закінчується проведенням прикладних досліджень. Другий передбачає розробку технічного завдання на проектування і серійний випуск виробу. Третій період триває від початку експлуатації виробу до освоєння його проектної потужності.

У ланцюзі, що з'єднує науку з виробництвом, найбільш складними є ланки, пов'язані з практичною реалізацією досягнень науки. Тривалою й трудомісткою роботою в цьому циклі є підготовка виробництва. Вона являє собою комплекс взаємозалежних заходів, що забезпечують створення нових і вдосконалення існуючих видів продукції, впровадження передової технології, ефективних методів організації виробництва. Цей процес включає конструкторську, технологічну й організаційно-економічну підготовку виробництва. Перші два етапи складають технічну підготовку виробництва.

Проведення робіт, обсяг і форми організації підготовки виробництва залежать від його типу, складності й ступеня новизни виробу. Під технологічною підготовкою виробництва розуміють сукупність взаємозалежних процесів, що забезпечують конструкторську й технологічну готовність підприємства до випуску нової інноваційної продукції заданого рівня якості за встановлених термінів, обсягу випуску й витрат. Конструкторська підготовка виробництва (КПВ) -- стадія ДКР, що включає розробку й удосконалення технологічних процесів і документації на: основний вид продукції; технологічну оснастку; нестандартне устаткування; засоби для контролю якості й випробувань продукції. На цій стадії виготовляються макети, моделі, перевіряється робота елементів технологічної оснастки та нестандартного устаткування. Стадія ДКР враховує результати попереднього етапу інноваційного процесу -- НДР й відіграє вирішальну роль у формуванні технічного рівня майбутньої продукції, оскільки саме тут закладаються основні її параметри і конструкторські рішення нової техніки, недоліки котрих важко компенсувати на наступних стадіях. Це найбільш трудомістка і дорога стадія інноваційного процесу (за оцінками фахівців, до 45 % витрат на розробку і впровадження нових продуктів припадає саме на стадію КПВ).

При конструкторській підготовці мають бути враховані такі основні вимоги до нового виробу:

економічні -- зниження питомої собівартості порівняно з базовим виробом, зростання продуктивності праці тощо;

експлуатаційні -- висока продуктивність, транспортабельність, надійність збереження, безпека роботи, відповідність екологічним, ергономічним, естетичним критеріям;

конструктивні -- відповідність параметрів виробу умовам його експлуатації, підвищення потужності і робочих швидкостей, автоматизація регулювання і керування, уніфікація матеріалів, деталей і вузлів;

* технологічні -- відповідність конструкції виробу оптимальним

технологічним умовам його виготовлення, можливість типізації й

автоматизації виробничих процесів тощо.

Результати КПВ відображаються у відповідній конструкторській документації, створюваній на різних етапах підготовки, а саме: видачі технічного завдання і пропозиції, розробки ескізного й технічного проектів, робочої документації.

Технічне завдання підготовляється замовником або розробником. У ньому обґрунтовується доцільність і ефективність створюваного нового продукту, визначаються призначення й основні споживчі властивості нововведення, його експлуатаційні параметри, попит на виріб і річний обсяг випуску, а також його прогресивність (технічний рівень).

Технічна пропозиція підготовляється розробником на основі технічного завдання і містить техніко-економічне обґрунтування конкретної продукції. Виконання робіт на цій стадії має цілком визначати можливість задоволення усіх вимог технічного завдання у конкретних виробничих умовах.

Ескізний проект містить кінематичні, електричні й інші необхідні схеми, креслення загальних видів, специфікації складальних одиниць, у т. ч. уніфікованих і придбаних, а також проміжний техніко-економічний аналіз.

Технічний проект містить результати конструкторської розробки окремих вузлів і агрегатів виробу. Виконується конструктивне оформлення усіх компонентів виробу з розрахунками й забезпечується його висока технологічність. Під технологічністю виробу розуміють сукупність властивостей його конструкції, що характеризують можливість оптимізації витрат праці, ресурсів і часу на всіх стадіях розробки, виробництва, експлуатації виробу. Конструкція виробу має надавати можливість вибору й застосування найбільш ефективної технології, оптимізації витрат на створення, виробництво, експлуатацію, ремонт і поточне обслуговування виробу, включаючи контроль якості, випробування й підготовку виробу до експлуатації, перевірку його працездатності. Технологічність виробу характеризують показники трудомісткості виготовлення, питомої матеріалоємності, тривалості виробничого циклу, маси виробу та його складових частин, загальної кількості деталей у виробі, точності виготовлення тощо. Узагальнюючим показником виробничої технологічності є собівартість продукції.

Робоча документація включає:

*креслення і документацію дослідного зразка, на основі яких його виготовляють і випробовують, а в разі потреби -- коригують подані креслення і документацію;

*документацію установчих серій, на основі якої вони виготовляються і випробовуються, за результатами яких коригується конструкторська документація;

*документацію серійного або масового виробництва, що є основою для виготовлення і проведення випробувань дослідної партії. Після випробувань документи коригують і передають технологічним службам для проектування технологічного процесу виробництва інноваційного продукту.

Технологічна підготовка виробництва (ТПВ) -- сукупність і взаємозалежних науково-технічних процесів, що забезпечують технологічну готовність виробництва: наявність повних комплектів; конструкторської й технологічної документації і технологічного оснащення, необхідних для випуску в задані терміни запланованого обсягу продукції зі встановленими техніко-економічними показниками та відповідними стандартами й технічними умовами якості. Основна мета ТПВ -- забезпечення необхідних умов для досягнення повної готовності будь-якого типу виробництва (одиничного, серійного, масового) до випуску виробів заданої якості в оптимальні терміни за мінімуму трудових, матеріальних і фінансових витрат. Організація ТПВ залежить від типу виробництва. На підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва ТПВ здійснюється зазвичай децентралізовано, тоді як на підприємствах великосерійного і масового виробництва -- централізовано.

У процесі технологічної підготовки виробництва розробляються:

технічне завдання, у якому на основі аналізу діючої на підприємстві системи ТПВ розробляються пропозиції з її вдосконалення;

технічний проект, у якому визначаються призначення, вимоги до системи ТПП та окремих її елементів, розробляються загальна структурна схема ТПП, організаційна структура служб, основні положення з організації і керування процесом ТПП, алгоритми для постановки й розв'язання задач засобами обчислювальної техніки тощо;

робочий проект, що включає розробку оригінальних, типових і стандартних технологічних процесів, стандартів підприємства на засоби технологічного оснащення, документації на організацію спеціалізованих робочих місць і дільниць на основі типових і стандартних технологічних процесів і методів групової обробки деталей, робочої документації для розв'язання задач за

допомогою ЕОМ, інформаційних масивів, організаційних положень та посадових інструкцій.

Тема 6: Система управління інноваційними процесами

План

1. Концептуальні основи управління інноваційними процесами на засадах маркетингу

2. Інноваційна стратегія підприємства та особливості її формування.

3. Методи управління вибором інноваційних стратегій

1. Концептуальні основи управління інноваційними процесами на засадах маркетингу

В умовах ринку діяльність практично будь-якого підприємства значною мірою залежить від зовнішніх умов, передусім від потреб і попиту споживачів, діяльності конкурентів і ділових партнерів тощо. Ось чому система довгострокових цілей загальноекономічної діяльності формується завдяки прогнозуванню можливих змін параметрів зовнішнього середовища й порівнянню їх зі стратегічним потенціалом підприємства.

Рис.1 Складові загальної економічної стратегії розвитку підприємства

Інноваційна діяльність має шанси на успіх за наявності, як мінімум, трьох умов (рис. 2.), оскільки відсутність хоча б однієї з них унеможливлює розвиток підприємства інноваційним шляхом.

Рис. 2 Основні складові успіху інноваційної діяльності

З огляду на сказане функціональну схему процесу розробки й виведення нової продукції на ринок можна представити так (рис. 6.3)

Аналіз відповідності внутрішніх можливостей розвитку зовнішнім. З нього починається інноваційний процес - розробки, виготовлення і просування інновації на ринку. Для цього застосовуються наступні підходи:

SWОТ-аналіз. Базується на порівнянні ринкових можливостей і загроз (факторів зовнішнього середовища, що сприяють розвиткові чи ускладнюють його) з сильними та слабкими сторонами діяльності підприємства (внутрішнє середовище). У результаті виділяють ті види діяльності й товари, для впровадження яких є як зовнішні, так і внутрішні можливості.

GАР-аналіз. Надає можливість, на основі дослідження фактичних та потенційних потоків прибутку від виробництва та реалізації різних видів продукції, виділити прогалини ринку (англійською -- gар), які можна заповнити новою продукцією.

Стратегічна модель Портера. Надає змогу виявити й оцінити конкурентні переваги конкретних підприємств чи видів діяльності (товарів) залежно від частки ринку, що вони займають, та рівня їхньої рентабельності. На основі цього обирається стратегія розвитку: цінове лідерство (досягнення найнижчих витрат і, відповідно, найнижчих цін на ринку); диференціація (товари мають відрізнятися від товарів конкурентів і бути орієнтованими на конкретні групи споживачів); концентрація зусиль на дин або декілька вибіркових сегментів ринку (логічне поєднання перших двох стратегій).

Матриця Бостонської консультативної групи. За її допомогою, порівнюючи відомі чи прогнозовані частки ринку і темпи їхнього росту для кожного з видів продукції підприємства, оцінюють ефективність їхнього виробництва й реалізації і визначають варіанти подальшого розвитку: стратегію розвитку (фінансування певного виду Діяльності задля збільшення ринкової частки); стратегію підтримання конкурентних переваг (відстоювання ринкових переваг для збереження власної частки ринку); стратегію збору урожаю (підтримання тих видів діяльності, які ще можуть приносити прибутки); стратегію елімінації (припинення виду діяльності, який не є перспективним і не дає прибутків).

*Матриця "Мак-Кінсі -- Дженерал Електрик". На основі порівняння привабливості фактичних чи потенційних ринків і конкурентоспроможності конкретних видів діяльності виділяють ті з них, розвивати які найбільш доцільно. Для цього застосовують такі стратегії розвитку: зростання; підтримання конкурентних переваг; збору врожаю; вибіркового розвитку (спеціалізація на найбільш перспективних видах діяльності); пошук ніші (орієнтація діяльності на задоволення специфічних потреб невеликих груп споживачів); елімінації.

*SТР-аналіз (сегментація ринку). Надає можливість вибрати цільові ринки (сегменти чи ніші), на яких конкретне підприємство зможе максимальною мірою виявити свої порівняльні конкурентні переваги у конкретних ринкових умовах. Результати аналізу використовують для обґрунтування необхідності розробки інновацій конкретної спрямованості відповідно до відібраних для подальшого аналізу напрямів і варіантів інноваційного розвитку.

Генерація ідей інновацій. Пошук можливостей реалізації визнаних прийнятними варіантів розвитку шляхом створення й просування інновацій на ринку; включає визначення джерел ідей інновацій і методів генерації ідей.

Основними джерелами ідей інновацій є:

результати аналізу потреб споживачів, у т. ч. прихованих чи потенційних, які виявлено у результаті маркетингових ринкових досліджень;

торговий персонал і дилери підприємства (вони найкраще знають потреби споживачів завдяки постійному контакту з ними);

результати аналізу розробок у галузі науки і техніки (патенти, наукові публікації, звіти про НДР і ДКР тощо), проведеного методом кабінетних досліджень;

розробки науково-технічних працівників самого підприємства (винаходи і раціоналізаторські пропозиції);

результати аналізу діяльності конкурентів, у т. ч. аналізу їхніх перспективних розробок;

результати ситуаційного й імітаційного моделювання поведінки споживачів у сьогоденні й майбутньому;

результати аналізу тенденцій розвитку науково-технічного прогресу, а також змін технологічної, економічної, соціальної, політичної, культурної, правової, екологічної, демографічної й інших складових середовища господарювання.

Існує багато методів генерації ідей нововведень (інтуїтивних і упорядкованих), серед останніх найбільшу популярність одержали: "мізкова атака", синектика, ліквідація ситуацій "глухого кута", морфологічні карти. Результати їхнього порівняльного аналізу наведено в табл. 6.1 (детальний виклад цих методів див. у [6]).

На цьому етапі забороняється будь-яка критика ідей, оскільки мета етапу -- згенерувати максимально можливу їх кількість.

Відбір ідей інновацій. На даному етапі з усього розмаїття згенерованих ідей відбирають ідеї, прийнятні для конкретного підприємства. Тобто перевіряється перспективність реалізації ідей інновацій, спрямованих на розвиток існуючих ринкових можливостей інноваційного розвитку. Перевірка може бути виконана на основі:

оцінки відповідності ідей інновацій вимогам, що були визнані адекватними в аналогічних ситуаціях;

оцінки відповідності ідей інновацій заздалегідь обговореним вимогам;

порівняння ідей інновацій за встановленим переліком критеріїв та їхніх показників і вибору оптимальних.

Попередня оцінка сформульованих ідей інновацій передбачає одержання відповідей на наступні запитання:

Чи буде ринок для інновації?

Чи існує технічна й економічна можливість розробки, виробництва і просування інновації на ринок?

Чи приноситиме інновація прибуток і як це позначиться на діяльності підприємства ?

Рис. 6.3

ГІ -- генерація ідей інновації;

ВІ -- добір ідей, прийнятних для даного підприємства;

РЗТ -- розробка задуму товару та його перевірка;

РСМ -- розробка стратегії маркетингу з просування інновації на ринок;

ОМП -- оцінка можливості досягнення підприємством

показників, намічених у стратегії маркетингу;

РІ -- розробка конструкторської й технологічної документації інновації, виготовлення дослідних зразків та їх випробування;

ВРУ -- випробування інновації в ринкових умовах;

РКВ -- розгортання комерційного виробництва інновації в обсягах, намічених у маркетинговій програмі

Назва і сутність методу	Галузь застосування	Переваги	Недоліки
"Мізкова атака" генерування групою осіб ідей щодо вирішення поставленої проблеми (при забороні на критику ідей) з наступною їхньою оцінкою	Швидке генерування якомога більшої кількості ідей вирішення сформованої проблеми	Швидкість збільшення шансів знайти прийнятне; багатоаспектний аналіз проблеми	Якість ідеї не практично залежить від часу її пошуку; отримані результати вимагають подальших досліджень
Синектика: орієнтація спонтанної діяльності інтелекту групи фахівців (за допомогою різного роду аналогів) на дослідження і вирішення постав ленної проблеми	Пошук загального (принципового) вирішення поставленої проблеми. Наприклад, побудова обшивки підводного човна за аналогією зі шкірою дельфіна для зменшення тертя.	Дає змогу переробити відстань думки розробників і вирішувати проблеми нетрадиційними шляхами	Вимагає досвідченого і сильного керівника, ретельного підбору фахівців та їхнього попереднього навчання
Ліквідація ситуації "глухого кута":пошук нових напрямків рішень, якщо традиційні не дали результату	Рішення складних великомасштабних проблем, які не розв'язуються традиційними методами, у традиційних областях пошуку. Наприклад, викласти неможливе рішення і запропонувати розкритикувати його	Дає змогу вирішувати проблеми в ситуації, коли відсутнє прийнятне рішення	Складності з виходом напрямків пошуку за межі знань, досвіду, традицій розроблювачів
Морфологічні карти: розширення області пошуку рішення поставленої проблеми	Пошук рішень нових проблем: виділити функцію нового виробу, визначити можливі варіанти рішень для їхньої реалізації, обрати найбільш прийнятні рішення	Дає змогу швидко згенерувати ряд можливих рішень і знайти найбільш прийнятне	Вимагає досвіду розроблювачів і знання ними структури проблеми

Розробка задуму інновації та його перевірка (задум розглядається як викладена у зрозумілій для споживачів формі ідея інновації) Як правило, перевірка задуму інновації (нового товару -- виробу або послуги) виконується проведенням опитувань (анкетування) споживачів і аналізу отриманих результатів.

При цьому задум товару доцільно розглядати на трьох рівнях, де кожен наступний характеризує більш високий рівень узагальнення описів конкретних нововведень:

Товар за задумом (основна вигода для споживачів і виробників нового товару).

Товар у реальному виконанні (назва, очікувані техніко-економічні характеристики, дизайн, упаковка тощо).