Основи економічних наук

Економічна дійсність надзвичайно складна, суперечлива, мінлива й різноманітна. Головним завданням економічної науки, як зазначалось, є проникнення у суть економічних явищ і процесів. При цьому вона не може претендувати на абсолютно точне, адекватне відображення дійсних процесів і тенденцій. Наукове пізнання сягає істини лише певною мірою (і, найчастіше, - слідом за течією економічних процесів). Воно постійно уточнює, коригує свої попередні уявлення, виробляючи свої узагальнення й висновки. Так виробляється економічна теорія, під якою розуміють засноване на фактах, підкріплене аргументами наукове узагальнення процесів і явищ економічної дійсності. Економічна теорія виводиться з практики, з життя. Єдиним критерієм наукової істини є практика, життя.

На основі економічної теорії сформувалися і розвиваються самостійні економічні науки, сукупність яких утворює систему економічних наук (рис. 1). Економічна теорія, як база для різних економічних дисциплін, водночас використовує їхні здобутки. Тільки спираючись на досягнення інших наук, таких як філософія, соціологія, політологія, право, історія тощо, економічна теорія може робити висновки і розробляти рекомендації, що сприятимуть оптимальній організації економічного життя суспільства.

У основі класифікації економічних наук розташовані фундаментальні економічні дисципліни, які уособлюють найабстрактніші категорії та поняття економічної науки, вироблені людством упродовж його писаної історії. Економічна теорія (пропедевтика) історично рухалась від «Ойкономії» давніх греків, через різні форми «Політичної економії» (класичну, буржуазну, пролетарську), так звану чисту «Економікс» до теперішньої економічної теорії. Важливими гранями економічної науки у широкому розумінні слова (які не знайшли свого відображення на схемі) є чотири наукові дисципліни Макроекономіка, Мікроекономіка, Мезоекономіка, Міжнародна економіка, які утворюють, так би мовити, серцевину економічного знання.

Ця серцевина оточена численними спорідненими блоками економічних дисциплін - функціональні, галузеві, підприємства, регіональні.

Рис. 1. Класифікація економічних наук

Запропонована схема сучасної системи економічних наук - умовна, як і будь-яка інша. Перелік наведених у схемі дисциплін може бути як скороченим, так і розширеним. Так, приміром не увійшли до наведеної схеми численні «споріднені» науки - такі як Економічна соціологія, а також галузі знань, викликані до життя бурхливим техніко-економічним та інформаційним розвитком суспільства.

У даному випадку зроблена спроба подати лише логіку найзагальнішої класифікації усталених напрямів економічного знання.

Вирішальною ознакою економічних знань є їх науковість. За дві тисячі років своєї писаної історії людство нагромадило певний досвід (у тому числі і в галузі економічних знань). Узагальнені економічні знання фокусуються у вигляді економічної теорії, яка тільки тоді стає науковою, коли підтверджена практикою, життям, реальною дійсністю. Справжнє наукове знання завжди об'єктивне: воно не обслуговує суб'єктивні інтереси класів, прошарків і груп і не буває ані буржуазним, ані дрібнобуржуазним, ані пролетарським. Тому єдиною справді науковою методологічною основою може бути економічна теорія, перевірена практикою, що і являє економічну науку у справжньому розумінні слова.

Говорячи про фундаментальні економічні дисципліни, не треба забувати, що слідом за ними (а частіше - паралельно) в економічних ВНЗ викладаються конкретно-економічні дисципліни (Економіка підприємства, Економічний аналіз, Маркетинг, Менеджмент тощо), а далі, залежно від спеціалізації, відбувається поглиблене вивчення фінансів, кредиту, банківської справи, грошового обігу, цілого ряду статистичних і облікових дисциплін. Тому кожна з фундаментальних економічних дисциплін повинна мати своє чітко окреслене коло категорій і понять, які згодом необхідно конкретизувати в інших нормативних дисциплінах - залежно від подальшої спеціалізації кожного фахівця.

Лекція 2

1.4 Принципи, категорії і закони економічної науки

Роль усезагальної методології усіх наук (соціальних, природничих, технічних) грає філософія. Філософія формулює деякі загальні принципи, які економічні дослідники у явному або неявному вигляді використовують у процесі свого дослідження.

Проілюструємо дію деяких усезагальних (філософських) принципів як методологічних у економічній науці.

1.Принцип пізнаваності світу.

Цей принцип проголошує пізнаваність будь-яких економічних явищ і процесів. Тому будь-який економіст-дослідник, приступаючи до вивчення того чи іншого господарського явища, твердо знає, що дане досліджуване явище пізнаване, а непізнаваних економічних процесів взагалі не існує.

2.Принцип розвитку.

Даний принцип вимагає діалектичного підходу до економічних явищ, тобто розгляд їх як таких, що розвиваються у просторі і часі. «Усі господарські процеси необхідно розглядати в їх розвитку, динаміці» - річ начебто очевидна до банальності, але навряд чи варто припускати, що античній та середньовічній економічній думці був відомий цей принцип; більш за все він був запроваджений філософією в економічну свідомість набагато пізніше, уже в епоху Нового часу.

3.Принцип практичної здійснимості.

Цей принцип стверджує приблизно таке: «Усе, що теоретично можливо і не заборонено законами природи і суспільства, то практично здійснимо». В основі цього принципу, якщо його послідовно застосовувати в економічній науці, лежить ідея, яка припускає можливість управління господарськими процесами і явищами, здатність цілеспрямовано впливати на них.

Однак не слід цей принцип трактувати вульгарно, як, наприклад, це робили політичні діячі епохи комунізму: В.І.Ленін, М.С.Хрущов, Мао Цзедун. Ідеї «великого стрибка», «побудови комунізму за двадцять років» і т. ін.. були абсолютно нереальними із усіх точок зору, включаючи і економічної, і уявляють собою різновид господарської утопії, тобто спроби впровадити щось зовсім нездійсненне у господарське життя.

4.Принцип детермінізму.

Сутність даного принципу зводиться до того факту, що за кожним наслідком приховується своя причина і що усі процеси у світі так чи інакше пов'язані між собою. Принцип детермінізму в економічній науці - принцип усезагальної обумовленості усіх господарських процесів і явищ. Цей принцип, також як і усі попередні, не існував в історії економічного аналізу первісно, його поява здійснилась приблизно у XVII-XVIII ст., і велику роль у впровадженні принципу детермінізму в економічне знання відіграли філософія і наука Нового часу.

5.Принцип простоти (принцип «економії мислення»).

Принцип простоти пропонує шукати у відношенні усякого господарського факту найбільш просте пояснення із усіх існуючих варіантів. Історично цей принцип вперше появився у англійського філософа XIV ст. Вільяма Оккама і тому отримав назву «бритва Оккама». Він проголошує: «Не примножуй сутностей надмірно». Інакше цей принцип можна сформулювати так: «Якщо існує більш просте пояснення, непотрібно вживати більш складне».

Цей принцип також застосовується і у відношенні економічних процесів: задумуючись про природу того чи іншого господарського явища, економісти шукають перш за все простий варіант пояснення, а потім більш складний. Усе відбувається ще на рівні інтуїції, підсвідомості, інстинкту дослідника. Наприклад, падіння курсу національної валюти - результат, як правило, інфляції у даній країні (саме просте пояснення), але, може бути, він пов'язаний і з погіршенням платіжного балансу, його зростаючим дефіцитом (більш складне пояснення). Зрештою, у більшості випадків і перше, і друге знаходяться між собою у тісному взаємозв'язку.

У процесі дослідження господарської практики економічна теорія розробляє систему наукових категорій і законів.

Категорія - наукове узагальнююче поняття, що відображує нагромаджені знання щодо загальних суттєвих властивостей того чи іншого явища.

Категорії, як правило, оформлюються в поняття - наукові терміни, наприклад, товар, гроші, ціна, власність, інфляція тощо. Водночас не слід забувати, що будь-яка економічна категорія (поняття) є ідеальною (такою, що існує в уяві людини) формою об'єктивної економічної реальності.

Економічні категорії відображають економічну діяльність людей та виробничі (економічні) відносини. В економічній науці застосовують поняття, пов'язані з економічною політикою, надбудовними явищами, проте вони не є економічними категоріями за своєю сутністю. Економічні категорії мають такі ознаки:

- відображують не природні властивості речей і предметів, а економічну діяльність людей та економічні взаємодії і відносини як свій головний предмет;

- мають об'єктивний характер, оскільки відображують об'єктивну дійсність;

- більшість категорій має історичний характер. Це означає, що вони відповідають певним конкретно-історичним умовам і відображують певний рівень економічного життя людства.

Економічна категорія як теоретична абстракція характеризується специфічними ознаками (властивими тільки цій категорії); сутністю і формою вияву; головною функцією; місцем у системі категорій; формами і методами використання.

Економічні закони відображують істотні причинно-наслідкові зв'язки суб'єктів економічних процесів і явищ, що реалізуються на основі принципів саморозвитку.

Закон -- стійкий, повторюваний взаємозв'язок будь-яких явищ об'єктивної реальності, що відображена в категоріях.

Ці зв'язки можуть бути прямими і оберненими, пропорційними (співрозмірними) тощо.

Кожний закон має процес-причину і процес-наслідок. Процес-наслідок економічного закону виникає в результаті подолання економічної суперечності між процесом-причиною та економічним процесом, який є чинником, що протидіє процесу-причині. Інакше кажучи, це наслідок розвитку продуктивних сил, кількісних змін у процесі виробництва.

Зростання рівня потреб суспільства -- не випадкове явище. Воно породжується дією закону підвищення потреб, є процесом-наслідком цього закону. Це явище вступає у суперечність з недостатньою величиною суспільного багатства для задоволення потреб, що зростають. Суперечність, що виникла, долається на основі зростання суспільного багатства.

В економічному законі перехід від процесу-причини до процесу-наслідку є особливою формою руху, де один економічний процес породжує інший, а внутрішнім імпульсом для цього є об'єктивні економічні суперечності.

Суперечності економічного закону розв'язуються на основі застосування тих чи інших інструментів економічної політики внаслідок осмислених дій людей. Цей процес за сприятливих умов завершує перехід до процесу-наслідку, що виявляється у різних формах.

Отже, форми вияву економічного закону -- це наслідок реалізації його причинно-наслідкового зв'язку. Вони впливають на економічні процеси, розвиток економіки загалом. Це спричинює різні соціально-економічні наслідки залежно від умов дії закону. Оптимальні умови функціонування економіки зумовлюють раціональні форми вияву економічного закону. Якщо економічний закон реалізується в умовах, що відрізняються від нормальних, то форми його вияву призводять до соціально негативних наслідків.

Сутність економічного закону можна відобразити через його кількісне вираження, або математичну модель закону. Економічні закони, як правило, виражають через формули функціональної залежності, проте кількісне вираження деяких законів (переважно законів сфери обігу товарів) можливе лише на основі визначення певних співвідношень. Це зумовлено дією суб'єктивних чинників. Визначення кількісного вираження економічного закону дає можливість зрозуміти напрям розвитку економічних процесів, своєчасно виявити недоліки і вжити відповідних заходів щодо їх усунення.

Спільність економічних законів із законами природи полягає в їх об'єктивності, а відмінність -- у тому, що вони виявляються через дії людей та існують у певних часових межах; економічні закони менш точні, ніж закони природи; предмет економіки відрізняється непостійністю, має багато виявів, зазнає значного впливу суб'єктивної діяльності людини.

Закони природи на противагу економічним законам поділяються на дві категорії: ймовірнісно-статистичні (закони-тенденції) і динамічні (з однозначним зв'язком: коли причина тягне за собою незмінно один і той же наслідок). Економічні закони - виключно ймовірнісно-статистичні закони.

Економічні закони діють як домінуючі тенденції. Проте у будь-якому економічному явищі діють контртенденції, що можуть на певний час послабити дію домінуючої тенденції. Скажімо, під впливом розвитку науки і техніки зростають кількість і якість створюваних благ у певній країні. Це -- домінуюча тенденція. На неї можуть вплинути природничо-техногенні (землетруси, повені тощо) і соціальні (війни, революції) явища, які призведуть до падіння виробництва, тобто діятиме контртенденція.

Економічні закони можуть бути: загальними, особливими, специфічними.

Загальні економічні закони є постійно діючими (закон зростання продуктивності праці, закон економії часу, закон зростання потреб тощо).

Особливі економічні закони діють у певних, але типових умовах (розподіл благ при рабстві чи феодалізмі, закони ринку).

Специфічні економічні закони діють лише у вузько конкретних умовах (так звана ламана крива попиту в умовах олігополії, тобто невеликої кількості продавців), про що йтиме мова в подальшому викладі.

Є два способи пізнання економічних законів: через виявлення нових законів і через поглиблене дослідження сутності, механізму дії та взаємодії відомих законів.

Процес пізнання економічного закону полягає у розкритті сутності цього закону, виявленні механізму його дії.

Науковий шлях вивчення економічних законів передбачає існування кількох рівнів пізнання. На першому рівні відбувається пізнання економічних законів як законів об'єктивно існуючого життя суспільства, виробничих відносин. З багатьох тисяч економічних зв'язків виявляють істотні, що мають сталий характер.

Другий рівень пізнання економічних законів ґрунтується на результатах, отриманих на першому рівні, і реалізується у процесі наукової діяльності. Пізнання відбувається через теоретичне відображення реально існуючих об'єктивних законів. Це відображення може бути більш-менш повним. Воно виражається через закони економічної теорії.

Третій рівень пізнання економічних законів полягає в апробації законів науки на практиці. На основі результат господарської діяльності роблять певні висновки й узагальнення, вносять необхідні доповнення та зміни до наукових визначень і описів економічних законів, удосконалюють механізм їхнього використання. Важливу роль у цьому відіграє теорія економічних ігор, а також здійснення експериментальних економічних досліджень. Засновником цього відносно нового напряму є американський економіст О. Сміт, який у 2002 р. отримав Нобелівську премію з економіки за обґрунтування принципів та механізмів у цій галузі.

Механізм використання економічних законів передбачає реалізацію комплексу заходів, спрямованих на подолання економічних суперечностей, розвиток форм, принципів і методів застосування цих законів для ефективного ведення господарства. Йдеться, зокрема, про дії державних органів, що на основі економічних законів регламентують діяльність різних ринкових структур.

Розрізняють три рівні використання економічних законів: економіко-теоретичний, безпосередньо управлінський і практичний. Усі вони у широкому розумінні належать до системи управління господарством.

Економіко-теоретичний рівень реалізується у створенні науково обґрунтованої концепції розвитку економіки. Це рекомендації підприємцям, управлінським економічним структурам, вироблені на основі результатів наукового аналізу економічних законів, взаємодії об'єктивних причинно-наслідкових зв'язків з урахуванням досягнутого рівня продуктивних сил, економічних інтересів різних суб'єктів господарювання.

Безпосередньо управлінський рівень є компетенцією органів державної влади. Спираючись на закони економічної теорії, концепцію розвитку економіки, вони запроваджують методи, форми і способи господарювання, розробляють законодавчу базу, що має директивний характер, визначають і затверджують економічні показники.

Практичний рівень господарювання - використання економічних законів у практиці господарювання, тобто це суспільно-практична діяльність людей, пов'язана з прийняттям економічних рішень, використанням економічних важелів. Безумовно, підприємці не можуть планувати свою діяльність, виходячи тільки з рішень державних органів. Останні розробляють лише правові засади господарської діяльності, так звані єдині правила. Підприємці мають певну самостійність і свободу вибору, а у своїй діяльності спираються на знання та використання економічних законів. Більшу самостійність отримали не тільки приватні, колективні, а й державні підприємства. Нині з багатьох питань господарювання підприємства вже не чекають команди згори, а діють згідно з вимогами економічних законів.

Оскільки процес пізнання не завжди адекватно відображує об'єктивну дійсність, а форми і методи використання законів є продуктом суб'єктивної діяльності людей, механізм використання законів може містити елементи, що не відповідають об'єктивній дійсності.

У реальному житті дія економічних законів певною мірою збігається зі свідомим використанням їх, адже закони не можуть бути реалізовані без участі людини. Однак сам процес використання економічних законів може набувати різних форм. Люди можуть заздалегідь передбачити певні процеси і свідомо здійснити певні дії. Це так зване свідоме наукове використання економічних законів.

Проте іноді суперечності, що виникають у реальному економічному житті, вчасно не виявляються, і лише з появою негативних явищ вдаються до заходів щодо їх усунення. У цьому разі говорять про використання економічних законів з елементами стихійності у розвитку економіки.

1.5 Методи економічного аналізу та їх класифікація

Слово «метод» (від грецького methodos - «шлях до якої-небудь мети») означає способи пізнання, інструменти, сукупність прийомів дослідження явищ природи й громадського життя. Кожна наука має свій метод, особливості якого нерозривно пов'язані з її предметом. Метод науки покликаний забезпечити усе більш глибоке розуміння предмета, він сам народжується й удосконалюється в ході одержання нових знань, певною мірою предмет сам формує метод і, навпаки, використовуваний метод дослідження уможливлює усе більш чітко визначати межі й зміст самого предмета.

Економічна теорія виробила досить велику кількість прийомів пошуку нового знання, що відображають специфіку її предмета. Дійсно, економічні аспекти людської діяльності не можуть піддаватися аналізу за допомогою, наприклад, хімічних реакцій, опору на розрив або балістичні параметри, як це робиться в технічних і природничих науках. Економічна теорія - наука гуманітарна, суспільна, що звужує можливості експериментування в ході вивчення економічного життя.

Наукові методи економічного дослідження можна розділити на усезагальні, загальні й особливі.

Усезагальні методи економічної науки -- це її філософські методи, тобто принципи й закони філософії, які можуть бути опосередковано застосовані економічною наукою в приватних економічних дослідженнях. Такі принципи й закони спрямовані на їхнє загальне застосування, тобто на використання абсолютно у всіх економічних дослідженнях.

Загальні методи економічної науки -- це ті економічні методи, які застосовувані на всіх рівнях економічного дослідження, але при цьому не є філософськими методами. Інакше кажучи, це методи, які використовуються крім економіки й в інших науках, але не охоплюють собою абсолютно всі науки, а тільки деяку частину їх.

До таких методів ми відносимо всі математичні й статистичні методи, метод експерименту, деякі види спостереження, моделювання й т. ін. Усі вони можуть бути застосовані як в економічному дослідженні, так і в дослідженнях інших соціальних, природних і технічних наук.

Третю групу наукових методів становлять особливі методи економічної науки -- методи, використовувані винятково в рамках економічної науки й ніде більше непридатні.

До числа особливих методів економічного дослідження можна віднести наступні методи: економічне спостереження, економічний експеримент, економічне моделювання, економічна індукція, побудова економічних гіпотез, історичний аналіз господарських явищ і т. ін.

У процесі реального економічного дослідження всі три типи методів взаємодіють і корелюють між собою, виконуючи при цьому кожний свою функцію: загальні методи пропонують найбільш загальний варіант для збагнення економічних істин; загальні методи конкретизують загальні ходи економічного дослідження, допомагають узагальнювати й аналізувати нагромаджені економічні факти, виявляти особливі економічні закони й принципи; у свою чергу особливі методи економічного дослідження досліджують окремі сторони економічних об'єктів, доповнюючи загальний економічний аналіз і навчанням конкретних економічних явищ і процесів.

Наукові методи економічного дослідження далі можна розділити на методи логічні й нелогічні.

Логічні методи наукового дослідження - це, як випливає із самої назви, методи, засновані на логіці: формальної й математичної. До числа таких методів відносяться: методи дедукції й індукції, метод формалізації й математизації, метод логічної інтерпретації, метод аксіоматизації, метод аналогії, метод доказу, метод логічного обґрунтування до деякі інші.

Логічні методи також становлять основу для побудови «мови науки» - знаково-символічної системи, що виражає основні інструменти й результати наукового пізнання. «Мова науки» відіграє роль комунікативного й дидактичного засобу, а також інтегрує наукове й педагогічне співтовариство рамках даної конкретної дисципліни.

На рівні економічного аналізу дані методи можна конкретизувати в такий спосіб. До числа логічних методів економічного дослідження ставляться: метод економічної індукції й метод економічної дедукції, методи формалізації й математизації в економічному пізнанні, метод інтерпретації в поясненні економічних фактів і явищ, метод аксіоматизації в побудові економічних теорій і доказів, метод економічної аналогії (метод аналогії в поясненні економічних явищ), метод економічного доказу й т. ін.

Логічні методи економічного дослідження грають винятково важливу роль в економічному пізнанні: саме вони несуть на собі основну вагу в процесі збагнення нових економічних істин, і тому знайомство з такими методами становить найважливішу частину професійної економічної освіти.

Економічна наука використовує різноманітні логічні прийоми пізнання навколишньої дійсності, найважливішими з яких є аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія.

Аналіз - це такий метод пізнання, що припускає поділ цілого на окремі складові частини й вивчення кожної із цих частин. Прикладом може служити вивчення закономірностей формування ринкового попиту шляхом дослідження різних визначальних його факторів - цін, доходів споживачів, їхніх переваг і ін.

Синтез - це метод пізнання, заснований на поєднанні окремих частин явища, вивчених у процесі аналізу, у єдине ціле. Так, ринковий попит і його динаміка можуть бути правильно зрозумілі лише при його розгляді як єдності визначальних компонентів, які входять до нього - цін, доходів споживачів та ін. Аналіз і синтез вищупають як дві взаємозалежні сторони процесу пізнання.

Індукція - метод пізнання, що базується на умовиводах від одиничного до загального. Наприклад, корисність для конкретного споживача кожного наступного екземпляра аналогічного блага, що споживається ним, зменшується. Звідси можна прийти до висновку про те, що всі споживачі даного товару готові будуть продовжувати купувати цей товар тільки за умови зниження цін на нього. Дедукція - метод пізнання, що припускає умовиводи від загального до одиничного.

Аналогія - метод пізнання, що припускає перенесення властивостей з відомого явища або процесу на невідомі. При цьому можуть використовуватися досягнення в різних сферах знань. Так, широко застосовується порівняння грошового обігу із кровообігом у людському організмі. Рівновага на ринку умовно аналогічна рівновазі у фізичному його розумінні.

У сучасній економічній науці економічна аналогія є основою економічного моделювання.

Економічне моделювання (моделювання в економічній науці) -- відтворення характеристик якого-небудь економічного об'єкта на іншому (матеріальному або ідеальному) об'єкті, спеціально створеному для вивчення цих характеристик. Такий об'єкт називається економічною моделлю. Залежно від природи моделі й тих сторін модельованого об'єкта, які в ній втілюються, розрізняють речовинні (предметні) та ідеальні (логічні) моделі. Різновидом останніх є математична модель, широко застосовувана в економічній науці.

У багатьох випадках висновки, зроблені за аналогією, не можуть бути доказом, проте на їх основі можна висувати гіпотези.

Гіпотеза - це науково обґрунтоване припущення про можливі зв'язки, відносини, причини явищ. Економічні дослідження, як правило, здійснюються цілеспрямовано, виходячи переважно з потреб практики. Якщо сутність явища, що вивчається, невідома, а фактів для з'ясування немає або недостатньо, дослідник змушений обмежитися припущеннями. Однак це ще не наукова гіпотеза, а лише перша сходинка на шляху до неї.

Для висунення гіпотези потрібні достовірні факти. Проте цього не досить, аби перетворити теоретичне припущення на повноцінну теорію. Тому висновок про можливі зв'язки, причини ще не є цілком достовірним. Для цього потрібно мати достатні докази. Важливість гіпотези полягає в тому, що вона є засобом розв'язання суперечностей між новими фактами і теоретичними поглядами, що застаріли.

Гіпотеза має особливе значення для розвитку економічної науки. Це постановка проблем, що сприяють ефективнішому веденню наукових пошуків, дає змогу перевірити усі можливі шляхи дослідження й обрати найбільш правильні та науково обґрунтовані.

Спосіб перевірки гіпотези на істинність називається верифікацією. Спосіб перевірки гіпотези на помилковість називається фальсифікацією. Сума перевірених (верифікованих) гіпотез утворює теорію, тобто сукупність об'єднаних одним загальним принципом наукових положень, що служать поясненням низки фактів економічної дійсності. Нам необхідно буде вивчити багато теорій, використовуваних економічною наукою - теорію споживчого вибору, теорію фірми, теорію раціональних очікувань та ін.

При побудові економічних моделей, виробленню теорій, виявленні економічних законів економічна наука широко використовує метод функціонального аналізу, що відображає принцип взаємної залежності економічних явищ. Функцією називається змінна величина, що залежить від інших змінних величин. Таким чином, функція виступає як залежна змінна від аргументу - незалежної змінної. Наприклад, функція попиту визначає попит залежно від факторів, що впливають на нього (аргументів) - очікувань споживачів, рівня їхніх доходів, переваг і смаків, цін товарів-замінників та ін. У економічній теорії найчастіше визначається функціональна залежність між двома категоріями, при цьому інші аргументи вважаються незмінними. Це відбувається тому, що одночасний аналіз впливу на функцію всіх або більшості аргументів настільки ускладнив би сам процес пізнання, що він став би практично неможливим.

Функціональні залежності дуже наочно проявляються при використанні графічних побудов у рамках економетричного моделювання економічних процесів. Економетрика - наука про економічні виміри, результатами цієї науки широко користується економічна теорія. Використання графіків уможливлює представити функціональні зв'язки, як у статиці, так і в динаміці, обумовленої зміною різних показників. Графічний метод, використовуваний економістами, має одну цікаву особливість - тут незалежна змінна (аргумент) звичайно відкладається на осі ординат, а залежна (функція) - на осі абсцис, що пов'язано зі сформованими в економічній науці традиціями.

В економічній науці часто зустрічається вираз «за інших рівних умов» (ceteris paribus - лат.). Це дуже важливий принцип, часто використовуваний в економічних дослідженнях для з'ясування функціональних зв'язків між економічними явищами. Дійсно, якщо ми хочемо простежити вплив рівня ціни на попит, нам доведеться припустити, що всі інші аргументи, що впливають на попит, крім ціни, незмінні. У протилежному випадку нам не тільки не вдасться виявити одночасний вплив усіх факторів, що визначають попит та його величину (із причин, викладених у попередньому абзаці), але й виділити вплив власне цінового фактору на попит. На практиці дуже важко забезпечити «чистоту експерименту», оскільки «інші рівні умови» перебувають у стані постійного руху, змінюються смаки, переваги, мода, очікування споживачів. У результаті точність висновків економічної науки уступає строгості результатів таких наук, у яких можна забезпечити лабораторну чистоту експерименту, наприклад фізики, хімії та ін.

Багато функціональних залежностей в економічній теорії досліджуються із застосуванням методу граничного аналізу. Гранична величина в економічній науці - це додаткова величина. Так, гранична корисність виступає як додаткова корисність, одержувана споживачем від використання додаткової одиниці продукту; граничний дохід - додатковий дохід, одержуваний фірмою від продажу додаткової одиниці товару; граничні витрати - додаткові витрати по виробництву додаткової одиниці продукції й т. ін. Найважливішим принципом економічного аналізу є зіставлення граничних вигід і граничних витрат при оцінці стану й перспектив діяльності економічних агентів. Ясно, що останні будуть продовжувати свою діяльність, як правило, тоді, коли граничні вигоди від неї будуть більші, ніж граничні витрати, пов'язані з нею. Стимули до продовження економічної активності даного роду зникають, як тільки граничні витрати виявляються вище граничних вигід.

Історичний метод в економічному дослідженні заснований на вивченні яких-небудь господарських процесів або об'єктів у хронологічно послідовних фазах їхнього існування; при цьому особлива увага приділяється аналізу конкретних економічних подій і фактів. Історичний метод допомагає простежити розвиток як самих господарських явищ (економічна історія), так і економічної думки, що випливає за економічною історією (історія економічних вчень).

Еволюційний метод в економічному дослідженні -- це метод аналізу господарських об'єктів, що використовує дарвіністські принципи «боротьби за існування» і «виживання найсильніших». В іншому своєму розумінні еволюційний метод - це «спрямлений» історичний метод, який трактується поза історичними «випадками» і «шершавостями».

Еволюційний метод економічних досліджень доповнює й поглиблює історичний метод, зближує його з методами природничих наук, сприяє екстраполяції його на майбутнє господарських феноменів.

Еволюційний та історичний методи іноді можна представити як два види генетичного методу -- методу дослідження економічних явищ, заснованого на аналізі їхнього розвитку. Цей метод вимагає встановлення, як мінімум, трьох моментів: а) початкових умов розвитку; б) головних його етапів; в) основних тенденцій розвитку. Найважливіше завдання генетичного методу - простежити на різних площинах і рівнях, а також у різних аспектах послідовно в часі всю лінію розвитку об'єкта й розгортання його тенденцій.

Іноді методи економічної науки ділять на прямі й непрямі. Прямі (або, по-іншому, сутнісні) методи -- це ті, результатами використання яких можуть стати концепції, формули й програми. Непрямі методи -- методи, що застосовують різні статистичні залежності.

Досить рідко можна зустріти виділення як особливих методів економічної науки системного й структурно-функціонального методів.

Під системним підходом розуміють звичайно сферу теорії та методології наукового пізнання й рефлексивної економічної практики, в основі якої лежить цілісний розгляд організованої сукупності об'єктів, за якому з'ясовується, що їхній взаємозв'язок призводить до виникнення нових, інтегративних властивостей цілого, які відсутні у складових частин.

Системний метод в економічних дослідженнях -- метод, що вивчає економічну реальність на основі загальної теорії систем. При цьому в досліджуваному економічному явищі виділяються структура й елементи, досліджуються тип системи, природа елементів і т. ін. Фактично різновидом системного підходу є структурно-функціональний підхід, де використовуються методи, у яких робиться акцент на розгляді структури й функцій досліджуваної економічної системи.

Обидва ці методи (системний і структурно-функціональний) настільки ввійшли в плоть і кров сучасної економічної науки, що, по суті, стали невід'ємними атрибутами будь-якого наукового методу економічних досліджень, і тому виділення їх як якісь особливі методи, відмінних від методів, перерахованих нами раніше, навряд чи представляється доцільним.

Нелогічні методи наукового дослідження -- це такі методи, які за своєю структурою не пов'язані з формальною й математичною логікою, а найчастіше їй прямо суперечать, тобто є алогічними.

До числа нелогічних методів на економічному рівні аналізу можна віднести: економічне спостереження, економічний експеримент (у їх «чистому» виді, без прикладеного теоретичного інструментарію), історичний метод в економічному дослідженні, економічну інтуїцію, економічну віру (у її безрелігійному змісті -- як переконаність у наявності тих або інших економічних фактів) і т. ін.

Нелогічні методи економічного дослідження також досить важливі для економічного пізнання: вони становлять необхідну базу для логічних методів, доповнюють останні й наближають їх до повсякденного, часом досить хаотичного господарського життя. Нелогічний метод економічного дослідження може навіть випереджати логічний метод: так, наприклад, деякі вчені-економісти спочатку інтуїтивно осягали які-небудь істини, а вже потім доводили й обґрунтовували їх (або хоча б намагалися зробити це). Прикладом може служити економічна концепція К.Маркса.

Наукові логічні методи економічного дослідження найчастіше класифікують згідно тому, які системи обґрунтування (якісні або кількісні) використовуються в розгляді тої або іншої господарської проблеми. При такому підході всі методи можна розділити на кількісні і якісні.

Кількісний метод економічного дослідження -- це метод, що базується на використанні в економічному дослідженні вимірюваних величин, як правило виражених у вигляді чисел. Основу такого методу становить операція (процедура) виміру.

Вимір - це процедура, за допомогою якої вимірюваний об'єкт порівнюється з деяким еталоном і одержує числове вираження в певному масштабі або шкалі. Виміром також називається однозначне відображення емпіричної системи з відносинами між її елементами (складовими, станами, властивостями й т. ін.) у числову систему з відповідними відносинами між числами. У підсумку формується числова модель вимірюваного об'єкта, а точніше - деяких виділених у якісному аналізі його сторін. Оскільки одержати точний аналог (ізоморфну модель) практично ніколи не вдасться, розробляють приблизний аналог (гомоморфну модель), у числовому вираженні умовно відповідному оригіналу.

В економічному пізнанні до числа кількісних методів прийнято відносити два основних методи: математичний і статистичний. У своєму прикладному значенні ці два методи звичайно поєднують в один загальний метод - економетричний.

Якісний метод економічного аналізу - це економічний метод, за якого операції виміру практично не використовуються, а основна увага зосереджена на словесному описі, інтерпретації, тлумаченні й поясненні властивостей досліджуваного економічного об'єкта. Головною метою при цьому є досягнення розуміння сутності досліджуваних властивостей (якостей), а також необхідна логічна (раціональна) інтерпретація їх.

Необхідно наблизитися до адекватного розуміння змістів, які людина вкладає в різні судження й дії.

Стосовно економічного дослідження це означає прагнення «схопити» і «відобразити» в економічних поняттях якісну сторону досліджуваних економічних об'єктів і явищ, «розкрити» економічні змісти дій людей у тих або інших господарських ситуаціях, знайти пояснення їхній економічній поведінці й окремим вчинкам.

Підведемо перші підсумки нашої класифікації методів економічного дослідження.

Методи економічного дослідження можна розділити на наукові й ненаукові методи. Наукові методи діляться на логічні й нелогічні. І нарешті, логічні методи економічного дослідження можна розбити на кількісні і якісні.

Ще одна найважливіша класифікація економічних методів - це поділ їх на емпіричні й теоретичні.

Емпіричні методи економічного пізнання -- це методи пізнання економічної реальності, що діють на рівні досвіду. Існують два основних емпіричних методи: економічне спостереження й економічний експеримент, а найважливішій їхній складовій є процедура (операція) виміру.

На емпіричному рівні економіст-дослідник має справу насамперед з економічними фактами. Останні є події господарського життя, безпосередньо спостережувані й фіксовані суб'єктом, спостерігачем. Це будь-які економічні факти, у яких відображені ті або інші економічні процеси або явища. Самі ж економічні факти дослідник одержує за допомогою економічного спостереження й економічного експерименту, досить часто використовуючи при цьому процедуру економічного виміру.

Економічне спостереження - це цілеспрямоване й організоване сприйняття фактів господарського світу (економічних тактів), що доставляє первинний матеріал для наукового економічного дослідження. Спостерігач - або за допомогою яких-небудь приладів, або без них - фіксує ті або інші економічні факти, активно не впливаючи на об'єкт спостереження. Ці факти, відповідним чином оброблені і осмислені, використовуються в теоретичних моделях і побудовах.

Економічний експеримент -- дослідження якого-небудь господарського явища шляхом активного впливу на нього; при цьому якби створюються якісь нові економічні умови відповідно до мети даного експерименту й змінюється плин господарського процесу в потрібному напрямі, або сам господарський процес відтворюється штучно за допомогою його моделювання (наприклад, це може бути або математичний експеримент в економіці, або уявний експеримент в економіці).

Економічний вимір як процедура або операція доповнює й поглиблює економічний аналіз, допомагає доповнити якісний метод в економічному дослідженні кількісним методом, підвищує точність наших економічних знань. Із прогресом економічної науки збільшується число вимірюваних економічних фактів, удосконалюються статистичні й математичні методи їхньої обробки, що природно призводить до підвищення «якості» економічного знання.

1.6 Критерії і показники розвитку економіки та їх інтернаціональний характер

Економіка пов'язується з ідеєю розвитку, еволюції. Поняття розвитку пов'язується з якісними змінами об'єктів, появою нових суспільних форм, інновацій та нововведень, а також з трансформацією внутрішніх та зовнішніх зв'язків цих об'єктів. Розвиток асоціюється з циклічністю чи спрямованістю (лінійною або нелінійною) процесуальних змін; з їх одно- чи багатовекторністю (факторністю в «теорії факторів»); з однозначною (природно-історичною) детермінованістю розвитку чи можливістю альтернатив, з еволюційним чи стрибкоподібним (революційним) характером політико-економічних та соціокультурних змін; з мірою їх «штучності» та «природності». Еволюцію трактують як процес, що закономірно здійснюється сам по собі і є, таким чином, синонімом саморозвитку.

Незважаючи на численні кількісні та якісні зміни, будь-яка органічна система (в тому числі і економічна) намагається віднайти власну ідентичність та зберегти цілісність у процесі розвитку.

Задля повнішого виявлення суті поняття розвиток варто розглянути його й у співвідношенні з такими категоріями, як прогрес та модернізація. Найбільш розповсюджене тлумачення прогресу полягає у визначенні його як типу чи напряму розвитку, для якого характерним є перехід до більш досконалого стану об'єкта. Це знаходить свій прояв у більш високому рівні організації об'єктів, розширенні їх адаптаційних можливостей до навколишнього середовища, зростанні еволюційних потенцій тощо. Таке найбільш загальне визначення стосується насамперед соціального та економічного прогресу.

Постає питання про об'єктивні критерії економічного і соціального прогресу. В одному випадку за критерій прогресу визнається становлення соціально-економічних форм, що забезпечують функціонування суспільства як цілісної системи. Тут проглядається примат загального. Людина переважно розглядається як складова виробничо-технологічних відносин. Ключовими, домінуючими компонентами прогресу виступають технології, матеріальні стандарти життєвого рівня. Водночас стає все більш очевидним, що суспільство, в якому зростає матеріальна складова, але занепадають моральні та етичні норми, політика чи довкілля, не може вважатись прогресивним.

Тим-то інша позиція акцентує увагу на становищі людини, рівні її свободи та добробуту, стані соціального самопочуття та власної безпеки, цілісності особистості та ступеня її індивідуалізації.

Виникає потреба в уточненні змісту прогресу у зв'язку з вичерпанням його характеристик, що були сформульовані в попередню епоху. По-перше, йдеться про перехід до цивілізаційного підходу при аналізі соціально-економічних процесів замість формаційного. По-друге - про поєднання прогресу соціальних систем за умови їх диференційованого руху з прогресом індивідуальності та створення механізмів узгодженості цих двох глобальних процесів.

В цілому ж прогрес є доволі суперечливим явищем ще й тому, що він має своєю зворотною стороною - регрес, відступ на нижчі шаблі соціально-економічного та культурно-історичного розвитку. Баланс, чи сальдо, між прогресом і регресом, висловлюючись економічною мовою, складається в кінцевому рахунку на користь першого, але все це відбувається в надзвичайно гострих зіткненнях матеріально-речових, інтелектуальних, духовних компонентів. За позитивного балансу на користь прогресу проглядається намагання здійснити утилітарну колонізацію минулого, розглядати його як передумову теперішнього з однозначним визначенням останнього як вищого ступеня розвитку, що спрямований у краще майбутнє. Спрощеність даного підходу є очевидною, що вимагає від дослідника об'єктивної та неупередженої оцінки кожної епохи людської історії.

Досить вдале трактування економічного прогресу знаходимо в українського економіста В. Єременка. «Про економічний прогрес можна вести мову тоді, коли ми з відносно меншими ресурсами домагаємося відносно більшого результату, відносно більшої продуктивності». Даний підхід зосереджується на економічній доцільності, раціональності, ефективності. Називають також головні джерела економічного прогресу, серед яких приватна власність, свобода ринку, ринкова конкуренція, ефективний капіталотворчий механізм, грошово-фінансова стабільність, низький рівень податків, вільна торгівля.

Близькою за значенням до економічного розвитку є модернізація, як сукупність взаємопов'язаних процесів нагромадження капіталу (мобілізації ресурсів), розвитку виробництва та підвищення продуктивності праці тощо. Часто модернізація асоціюється із змінами, що відбуваються в економічній, техніко-технологічній, політичній, суспільно-культурній сферах суспільства. Пов'язують модернізацію з переходом від традиційного до сучасного суспільства.

Особливості сучасного етапу модернізації полягають у необхідності, по-перше, здійснити розвиток не самих по собі виробничих потужностей, а започаткувати технологічні перетворення сучасного рівня і масштабів. По-друге, органічно включати країну в світогосподарські, глобальні процеси з метою повнішого використання науково-технічного досвіду зарубіжних партнерів. По-третє, модернізація вимагає тепер не стільки зростання випуску окремих товарів, скільки формування внутрішніх передумов і можливостей для впровадження гнучких технологій на основі сучасної інформації та комп'ютерної техніки.

Класична, або традиційна, економічна наука виділяє такі головні фактори виробництва, як земля, праця, капітал. Останнім часом до них додають менеджмент, технології та ін. Вищенаведені чинники є, очевидно, визначальними, провідними. Вони порівняно легко піддаються кількісному аналізу. Водночас суттєвий вплив на економічний розвиток справляють політичні та економічні інституції, форми і типи власності і суспільних відносин, релігійні та культурно-ментальні особливості різних націй і народів. Неабияке значення має рівень суспільного поділу і кооперації праці та виробництва, а також відповідних економічних форм, в яких реалізуються виробничо-господарські процеси. Для аналізу економічних явищ у короткотерміновому періоді визначальне значення має перша група чинників. Динаміка економічного розвитку у всій її багатоманітності передбачає врахування факторів, що сприяють чи не сприяють їх більш ефективному використанню.

Ці фактори (інституції, релігія, культура тощо) створюють загальні передумови, своєрідне середовище для реалізації основних факторів економічного розвитку на зростання валового національного продукту країни можна виразити такою формулою :

Y = f(L, К, Т, X, N),

де Y - валовий національний продукт

f - функція

L - кількість населення

К - капітальні ресурси

Т - техніка, технологія

X - суспільні інституції

N - довкілля.

Таким чином, сукупність факторів економічного розвитку охоплює основоположні природні чинники, що є його засадами, та низку засобів і форм, створених людством у процесі його еволюції, їх оптимальна взаємодія дає змогу країнам і регіонам домагатись вражаючих результатів економічного розвитку. І навпаки, розладнаність механізмів, що поєднують природні й набуті фактори господарського розвитку, спричиняє серйозні економічні ускладнення і кризові процеси, які періодично спалахують у тих чи інших секторах світової економіки.

Головними показниками раціональної економіки є якість та ефективність використання ресурсів, факторів виробництва, його техніко-технологічний і організаційний рівень, добробут населення, індекс людського розвитку тощо. В кінцевому рахунку раціональна економіка неможлива без адекватної ментальності, яка повинна пронизувати усі господарські рішення. Така економіка виключає позаекономічні дії і будується на суворому розрахунку поточних і довгострокових стратегій на рівні домашнього господарства, підприємства (фірми), галузі, цілого господарського комплексу країни.

Сучасне включення України в цивілізаційні процеси і структури в умовах глобалізації однозначно і безальтернативно спонукає до формування глибоких раціональних основ як в економіці, так і в інших важливих сферах суспільного життя. Є всі підстави вважати, що саме утвердження раціоналізму в економіці, політиці, в суспільній та індивідуальній свідомості стане тією перепусткою, яка дасть можливість нам органічно вписатись у світовий багатовимірний простір,

РЕЗЮМЕ

1. Суспільство завжди виступає як сукупність суб'єктів господарювання. Звідси економіка в цілому є сукупністю певних суб'єктів економічної діяльності, кожний з яких вирішує проблему раціонального ведення господарства.

2. Економіка - це сфера людської діяльності спрямована на 1) задоволення потреб людини (продукти харчування, одяг, житло, медичне обслуговування) і виробництва (метал, нафта, верстати, зерно); 2) створення штучного середовища існування людини.

3. Об'єктом досліджень у найзагальнішому вигляді є сукупність явищ, явище або процес, що вивчаються. Для економічних досліджень - це економіка, господарське життя людини загалом.

4. Найбільш розповсюдженим і загальноприйнятим через свою точність і лаконічність є формулювання визначення предмету економічної теорії таке: економічна наука досліджує людську поведінку з точки зору співвідношення між цілями і обмеженими ресурсами, які можуть мати різне використання.

5. Позитивна наука - це сукупність систематизованих знань, які відносяться до того, що є; нормативна - сукупність систематизованих знань, які відносяться до того, що має бути.

6. Історія економічної думки розрізняє такі основні течії економічних досліджень: класичний і неокласичний напрями економічної теорії, марксистська школа економічних досліджень, історична, кейнсіанство, монетаризм, інституційний напрям економічної теорії, теорії неокласичного синтезу.

7. У основі класифікації економічних наук розташовані фундаментальні економічні дисципліни, які уособлюють найабстрактніші категорії та поняття економічної науки, вироблені людством упродовж його писаної історії.

8. Філософія формулює деякі загальні принципи, які економічні дослідники у явному або неявному вигляді використовують у процесі свого дослідження, до яких відносяться: принцип пізнаваності світу; принцип розвитку; принцип практичної здійснимості; принцип детермінізму; принцип простоти (принцип «економії мислення»).

9. Категорія - наукове узагальнююче поняття, що відображує нагромаджені знання щодо загальних суттєвих властивостей того чи іншого явища.

10. Закон -- стійкий, повторюваний взаємозв'язок будь-яких явищ об'єктивної реальності, що відображена в категоріях.

11. Є два способи пізнання економічних законів: через виявлення нових законів і через поглиблене дослідження сутності, механізму дії та взаємодії відомих законів. Процес пізнання економічного закону полягає у розкритті сутності цього закону, виявленні механізму його дії.

12. Механізм використання економічних законів передбачає реалізацію комплексу заходів, спрямованих на подолання економічних суперечностей, розвиток форм, принципів і методів застосування цих законів для ефективного ведення господарства.

13. Слово «метод» означає способи пізнання, інструменти, сукупність прийомів дослідження явищ природи й громадського життя. Метод науки покликаний забезпечити усе більш глибоке розуміння предмета, він сам народжується й удосконалюється в ході одержання нових знань, певною мірою предмет сам формує метод і, навпаки, використовуваний метод дослідження уможливлює усе більш чітко визначати межі й зміст самого предмета.

14. Критерієм розвитку економіки є становище людини, рівень її свободи та добробуту, стан соціального самопочуття та власної безпеки, цілісність особистості та ступінь її індивідуалізації.

15. Головними показниками раціональної економіки є якість та ефективність використання ресурсів, факторів виробництва, його техніко-технологічний і організаційний рівень, добробут населення, індекс людського розвитку тощо.