Фінансова система України як об’єкт фінансово-економічної безпеки

По-третє, особливу увагу доцільно приділити питанню недосконалості діючих нормативно-правових документів та розміру штрафів. Оскільки сума штрафів за незаконне або нецільове використання бюджетних коштів менша за самі обсяги цих коштів, держава втрачає значні суми через зловживання посадових осіб, що призводить до збільшення порушень і нецільового використання бюджетних коштів.

На особливу увагу заслуговує питання створення потужної групи банків, зменшення податкового тиску та впорядкування фінансових потоків.

У даному контексті слід зазначити, що цим питанням повинні займатися відповідні органи законодавчої та виконавчої влади: раціональне функціонування всієї фінансової системи можливе лише за рахунок належного функціонування кожної складової окремо та у разі їх синергічного поєднання.

Як відомо, саме через фінансову систему відбувається перерозподіл фондів грошових коштів, що обслуговують економічні відносини в країні, починаючи від створення валового внутрішнього продукту і закінчуючи економічними відносинами підприємств і населення [56, c. 16].

Варто зазначити, що фінансова система України потребує кардинальних змін, оскільки особливості її функціонування не відповідають загальноприйнятим цивілізованим нормам і стандартам. За рахунок неефективної роботи фінансової системи у сучасних умовах відбувається не повне акумулювання фінансових ресурсів та нераціональний їх перерозподіл між різними сферами. У результаті цього гальмуються надходження інвестицій в країну, адже саме вони необхідні для сталого економічного розвитку та стабільного функціонування держави.

Серед основних проблем фінансової системи України слід відзначити також неефективну систему державного регулювання, що унеможливлює сталість її розвитку. Одним із варіантів якісної трансформації фінансової системи країни може бути використання прогресивного світового досвіду провідних країн світу ? Великобританії, Німеччини, Японії - у галузі створення єдиного регулятора фінансової системи (мегарегулятора). З допомогою останнього можливим стане уникнення протиріч у сфері контролю за фінансами та сформує надійний базис для інтеграції України у світову фінансову систему [52, c. 136].

Щодо перспектив розвитку фінансової системи України, слід зазначити, що їй необхідно ефективно імплементувати фінансовий механізм діяльності бюджетних установ, здійснювати перманентний пошук нових джерел фінансових ресурсів в умовах дефіциту бюджетних коштів, а також раціонально використовувати кошти, залучені за допомогою державного кредиту, зміцнюючи при цьому довіру до державних цінних паперів.

І найголовніше - це економно витрачати бюджетні кошти та обов'язково посилити контроль за їх цільовим використанням. Ще однією проблемою на сьогодні для України залишається незбалансованість у видатках та доходах бюджету, а також значне зростання державної заборгованості та нераціональний розподіл витрат. Для розв'язання зазначених питань, на мою думку, необхідно впровадити контроль за витрачанням коштів, їх доцільністю та належним чином відслідковувати грошові потоки. Водночас обов'язковим має бути зменшення обсягів запозичень для покриття бюджетного дефіциту.

Останнім часом мало уваги приділяється таким статтям видатків, як: охорона здоров'я, духовний та фізичний розвиток, на противагу цьому видатки на загальнодержавні функції зростають із року в рік. На мій погляд, для покращення стану фінансової системи України необхідно переглянути ключові напрямки стабілізаційної політики: розвиток страхового механізму пенсійного забезпечення, медичного обслуговування, страхових принципів фінансування для отримання вищої освіти полегшить навантаження та сприятиме удосконаленню функціонування фінансової системи країни.

Для зменшення заборгованості, Україні слід поновити свій імідж та відновити довіру населення, емітуючи при цьому державні облігації з метою залучення додаткових коштів. Разом з тим у довгостроковій перспективі необхідно створити відповідні механізми, спрямовані на стимулювання розвитку фінансів домогосподарств, оскільки, використовуючи практику зарубіжних країн, слід зазначити, що домогосподарства займають провідне місце у формуванні доходної частини бюджетів усіх рівнів.

Також слід зазначити, що розвинута фінансова система може виконати масштабні завдання:

? по-перше, сприяти ефективній алокації ресурсів у економіку;

? по-друге, фінансовий сектор повинен сприяти реалізації соціальних функцій держави;

? по-третє, фінансова система повинна стати базою для експансії українського малого бізнесу на зовнішні ринки і служити засобом для проведення державної політикищодо зміцнення фінансового суверенітету.

Отже, на розвиток фінансової системи впливає чимало факторів, які потрібно вирішувати, щоб не допустити застою і кризових явищ. По-перше налагодити функціонування грошової, кредитної, банківської систем. По-друге ? всі сфери фінансів і їх ланок, діяльність органів та інститутів, які функціонують в сфері фінансів необхідно вдосконалити. Стратегія і тактика реформування фінансів має полягати у поступовій реструктуризації, яка передбачатиме подальшу трансформацію [71, c. 324].

Слід звернути більше уваги на проблеми економічного розвитку та зростання, розробці законодавчо-нормативної бази. Єдиним способом збалансування фінансової системи є застосування системи міжбюджетних розрахунків, хоча в деяких випадках він неефективний. Першочерговим завданням розвитку фінансової системи в Україні є нарощування фінансового потенціалу банківської системи, створити групу потужних банків, зменшити податковий тиск, упорядкувати фінансові потоки, розпочати структурно-інституційні перетворення банківської системи, ефективну реорганізацію підприємств. На це повинні бути спрямовані всі зусилля органів законодавчої та виконавчої влади.

Таким чином ми бачимо, що згідно зі ст. 2 Закону України «Про основи національної безпеки України» правову основу у сфері національної безпеки України становлять Конституція, цей та інші закони України, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані на виконання законів інші нормативно-правові акти [2].

Також необхідно відзначити, що важливими є складові національної безпеки про які мова йшла вище і до яких слід віднести: всебічне зміцнення ролі та місця країни в світі, захист національних інтересів, цілей та інтересів держави, захист прав, свобод, гідності та матеріального благополуччя громадян, ліквідація реальних та потенційних загроз національній безпеці.

Тому існування і прогресивний розвиток нашої країни, як суверенної держави, залежать від здійснення цілеспрямованої політики щодо захисту її національних інтересів.

Важливою складовою фінансово економічної безпеки є фінансова система, яка являє собою сукупність взаємопов'язаних елементів, які мають однорідні ознаки. Вона поділяється залежно від теоретичного погляду, на категорії "фінанси", "фінансові ресурси", "фінансові відносини" тощо.

Підсумовуючи вищевикладене можна сказати, що фінансова безпека є важливою складовою фінансової безпеки і її підтримання є запорукою стабільного існування держави.



РОЗДІЛ 2. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ФСУ

2.1 Суб'єкти фінансової системи України

Фінансова система України являє собою складну систему яка складається з великої кількості складових, які її формують і на які покладені обов'язки її нормального функціонування. Одними з таких складових є суб'єкти фінансової системи, які її формують і підтримують її життєдіяльність і є невідємними елементами.

В першу чергу необхідно визначити, що ж саме являють собою елементи фінансової системи. В науці фінансового права під елементом фінансової системи прийнято розуміти фінансово-правовий інститут який має матеріальний зміст взаємопов'язаний із внутрішньою та зовнішньою його формами. Як і будь-який інститут права, фінансово-правововий інститут становить собою систему взаємопов'язаних норм, що регулюють собою відносно самостійну сукупність суспільних відносин у сфері фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування .

Будь-який з цих інститутів характеризується правовими, економічними характеристиками, а деякі з них (як бюджетна система) і політичними.

В умовах динамічного розвитку суспільства питання функціонування збалансованого та чіткого механізму розвитку фінансової системи України набуває дуже великого значення.

На думку багатьох представників економічної науки фінансова система включає такі складові: державний бюджет позабюджетні фонди, фонди страхування, фондовий ринок, фінанси організацій різних форм власності, державний кредит, банківський кредит. Тобто більшість науковців-економістів під фінансовою системою країни розуміють сукупність грошей, фінансових ринків, (валютних, грошових, капітальних) та фінансових інститутів (приватних і публічних) [78, c. 118].

Кожен з інститутів фінансової системи концентрує специфічні фінансові відносини, за допомогою яких утворюються і використовуються відповідні види грошових коштів з метою задоволення різних за своїм змістом і маштабами потреб.

Важливо відзначити поняття сутності фінансової системи особливості її функціонування напряму пов'язано з природою та функціями держави. Такий правовий підхід до визначення фінансової системи держави дозволяє розглядати її як досить широку за змістом категорію. На підтвердження цього О.М. Ашмаріна в своїх наукових працях доводить, що фінансову систему слід розглядати як сукупність елементів: по-перше, згрупованих у двох основних напрямках (фондів та суспільних відносин з їх акумулювання, перерозподілу та використання) і по-друге, як сукупність факультативних інструментів (інституційний механізм, методи, функції, фінансова політика, фінансове законодавство і т.д).

Накопичуючись під час матеріального виробництва, більшість грошових доходів трансформується, перетворюється та рухається в межах різних правових режимів. Саме таким чином з'являється певний зв'язок фінансів та держави і саме завдяки цьому збалансованому зв'язку діє фінансова система країни.

П. Роуз і Д. Фрезер розглядають фінансову систему країни як мережу фінансових ринків, фінансові інституції, бізнес структури, фінанси домогосподарств та уряду.

Тобто, фінансова система країни визначається ними як поєднання ринків, інститутів та фірм, що надають фінансові послуги та виступають як фінансові посередники. Тоді як на думку С. Науменкової та С. Міщенко, «такий підхід обмежує роль і призначення фінансової системи. Вони вважають, що такий розгляд фінансової системи за функціональним призначенням та структурною побудовою наближає її за визначенням до іншого поняття, а саме фінансового сектору. При цьому, ними наводиться визначення МВФ за яким фінансовий сектор забезпечує економіку посередницькими послугами та охоплює всі організації, головною діяльністю яких є фінансове посередництво, в тому числі банківську систему та інші фінансові установи, включаючи пенсійні фонди, страхові компанії, взаємні фонди, кредитні спілки [54, c. 334].

Починаючи досліджувати організаційно-правову структуру фінансової системи країни необхідно зосередити увагу на визначенні сутності фінансів як головної складової фінансової системи, тому що фінанси, як кров в організмі людини є головним та практично єдиним компонентом що пов'язує між собою різні елементи фінансової системи країни.

З одного боку, сутність фінансів, їх форми та кількість визначають спроможність держави та гарантують перспективи її фінансового розвитку.

З іншого боку, завдяки фінансам держава постійно має змогу впливати на результати відтворення виробництва. За рахунок фінансових ресурсів та застосовуючи відповідні правові норми держава стимулює розвиток виробництва і підтримує в раціональних та об'єктивних пропорціях розвиток суспільства і держави в цілому.

Існування фінансів пов'язане з необхідністю вилучення, розподілу та формування державою частки валового внутрішнього продукту. Саме перерозподіл та розподіл валового внутрішнього продукту в грошовому вимірі визначає призначення фінансів. Задля цього державою визначаються законодавчо закріплені ознаки фінансів, їх місце в фінансовій системі, особливості та форми регулювання. Тому, фінанси необхідно досліджувати перш за все, як юридичну, а вже потім, як економічну категорію [8, c. 310].

Також слід відзначити, що через відповідні закони держава завдяки саме фінансам регулює відносини щодо формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих державних грошових фондів.

Вони складають однорідну систему, яка діє на єдиних умовах, однакова по формам і методам розподілу грошових коштів та носить назву фінансового інституту. Тому, саме врегульована державою через виникнення відповідних фінансових відносин та встановлена нею сукупність взаємодіючих та взаємопов'язаних фінансових інститутів складає фінансову систему держави.

Фінансові відносини можуть виникати:

? між державою та юридичними і фізичними особами;

? між декількома юридичними особами;

? між юридичними та фізичними особами;

? між декількома фізичними особами [8, c. 203].

А тому, саме фінансові відносини утворюють фінансову систему країни. На її функціонування і розвиток дуже важливий вплив має тип держави: унітарне чи федеративне. Унітана держава зазвичай має дворівневу фінансову систему, де фінансові відносини регулюються центральною владою та владою на місцях, а федеративна держава ? трьохрівневу.

Я вважаю, що фінансова система нашої країни являє собою дуже складний механізм, ефективність функціонування якого напряму залежить від двох визначальних чинників. По-перше ? від законодавчої урегульованості, налагодженості та збалансованості фінансових відносин у суспільстві.

Це, насамперед, вибір правильної і доцільної для країни фінансової моделі розвитку, яка буде стимулювати виробника та відповідно й суспільство.

На думку О. Соскіна ?сучасна глобальна науково-технологічна, інформаційна, кібернетична та екологічна революція потребує відповідних змін у моделях економічного розвитку. Природно, що вони не можуть функціонувати на засадах авторитаризму, етатизму чи монополізму [14, c. 7].

Україна повинна враховувати ці процеси, визначаючи економічну модель свого розвитку. Виходячи із новітніх світових викликів і можливостей, щоб стати конкурентною державою у центрі Європи. Україна має вибудувати демократичну модель розвитку суспільства, якій повною мірою відповідає економічна модель народного капіталізму.

Можна, цілком погодитись з таким визначенням, оскільки фінансова модель народного капіталізму цілком відповідає нашим національним інтересам направленим на забезпечення економічної незалежності України та ментальності українців.

По-друге, злагоджена діяльність суб'єктів фінансової системи залежить від організації державного управління нею. При цьому, головним важливим чинником є дієвість самого адміністративно-правового механізму управління фінансовою системою країни, а також чітке законодавство, що забезпечує безперервну та гармонійну роботу цієї системи в цілому.

Відсутність або не ефективне використання цих передумов не дасть змоги цілеспрямовано управляти фінансами. Механізм управління фінансовою системою України складається з двох основних складових, а саме, органів управління та форм і методів управлінської діяльності.

Основним завданням органів управління фінансовою системою є забезпечення злагодженості у функціонуванні окремих сфер і ланок фінансових відносин. Це досягається чітким та законодавчо затвердженим розмежуванням функцій і повноважень між фінансовими органами та інституціями [18, c. 13].

На підтвердження цього, Н.І. Хімічева зазначає, що «ефективність дії фінансової системи залежить від рівня правових норм і правозастосовної діяльності».

Україна, здійснюючи керівництво фінансами та будучи у фінансових відносинах владним суб'єктом повноважень та власником засобів виробництва, визначає через прийняття відповідних законів порядок наповнення та використання грошових фондів [21, c. 224].

Прийнято вважати що фінансова система складається з фінансів суб'єктів господарювання та державних фінансів. В свою чергу фінанси суб'єктів господарювання складаються з :

? фінансів комерційних підприємств;

? фінансів некомерційних організацій та установ;

? фінансів громадських організацій та доброчинних фондів;

Державні фінанси в свою чергу мають свою класифікацію до якої прийнято відносити:

? бюджетна система;

? державні цільові фонди;

? державний кредит [23, c. 132].

Фінанси комерційних підприємств в свою чергу мають особливості організації обумовлені специфікою їх діяльності. Підприємства працюють на засадах комерційного розрахунку, який передбачає отримання прибутку (доходу), відшкодування за рахунок власних коштів всіх затрат по основній діяльності, а також по її розширенню і розвитку. Такі підприємства працюють, головним чином, в сфері матеріального виробництва. Але в сучасних умовах переходу до ринку і в сфері нематеріального виробництва деякі організації будують свою діяльність на засадах комерції (лікувальні, видавницькі, навчальні заклади тощо).

Комерційні підприємства є основними платниками податків в бюджет, таких як податок на прибуток, податок на додану вартість, акцизний збір, ресурсні платежі, а також внесків в державні цільові фонди. Таким чином, за рахунок частини створеної комерційними підприємствами вартості при її перерозподілі через бюджети ці кошти спрямовуються на утримання установ невиробничої сфери (бюджетних організацій).

До некомерційних установ належать такі, які надають послуги, виконують роботи безкоштовно або за символічну плату, яка не відшкодовує їх видатків. Це лікарні, поліклініки, школи, дитячі дошкільні установи, музеї, середні і вищі навчальні заклади та ін. Таким чином, принципова відмінність комерційних підприємств від некомерційних полягає у тому, що метою перших є одержання прибутку, а для других така ціль не є головною.

Крім того, для некомерційних організацій у випадках перевищення доходів від усіх видів діяльності та з усіх джерел над видатками, одержані вільні кошти не можуть бути спрямовані на збільшення доходів тих юридичних або фізичних осіб, які заснували таку некомерційну організацію, а повинні використовуватись на розвиток діяльності, створення фінансових резервів тощо.

Більшість некомерційних організацій належить до державного сектора економіки. Головним джерелом фінансування видатків таких організацій є бюджетні кошти, тому вони і називаються бюджетними.

Організація фінансових відносин в некомерційних організаціях має свої особливості обумовлені характером перерозподільчих процесів у суспільстві, їхнім державним регулюванням, гострою нестачею бюджетних коштів, необхідністю їхнього економного і цільового використання.

Особливе місце у фінансовій системі належить фінансам громадських організацій та доброчинних фондів.

Вони являють собою добровільні об'єднання громадян за професіями, інтересами, захопленнями. На фінанси громадських організацій і доброчинних фондів впливають особливості їхнього функціонування, пов'язані з відсутністю комерційної діяльності (а отже і доходів, отриманих внаслідок такої діяльності), а також відсутністю державного фінансування.

Головним джерелом доходів таких організацій є: вступні і членські внески, добровільні і спонсорські пожертвування. Хоча громадські організації і доброчинні фонди не мають права займатися комерційною діяльністю, вони можуть мати у власності комерційні підприємства, які спрямовують їм частину одержаного доходу.

В загальнодержавних фінансах є особлива ланка фінансових відносин державний кредит. Існування державного кредиту пов'язано з постійним протиріччям між потребами держави і її фінансовими можливостями, з хронічною нестачею централізованих фінансових ресурсів і, зокрема, з бюджетним дефіцитом [15, c. 352 ].

Держава виступає як позичальник коштів (а її кредиторами є юридичні та фізичні особи), кредитор і гарант. Найважливішими формами державного кредиту є державні позики, грошово-речові лотереї, використання частини вкладів населення в ощадних установах, використання коштів Державного позикового фонду. Державні позики можуть супроводжуватися випуском цінних паперів (державних облігацій і казначейських зобов'язань) або бути у безготівковій формі (шляхом записів на відповідних рахунках).

Державні позики бувають зовнішніми і внутрішніми.

Функціонування державного кредиту веде до утворення державного боргу, як сукупності зобов'язань держави перед населенням, юридичними особами, іноземними державами та міжнародними організаціями.

У видатковій частині Державного бюджету України щорічно передбачаються видатки на обслуговування державного боргу.

Слід зазначити, що формування відлагодженої та ефективно функціонуючої фінансової системи -- відповідальне і складне завдання, вирішення якого потребує багато часу. Фінансова система України знаходиться на етапі становлення і вдосконалення.

Слід відзначити, що різні автори розглядали фінансову систему, як «форму організації», сукупність різних установ та ринків, які надають свої послуги фірмам, громадянам, а також урядам, сукупність різних сфер фінансових відносин, в процесі яких утворюються і використовуються фонди грошових коштів та інші недержавні пенсійні фонди, фінансово промислові групи та інше [11, c. 195].

Однак, дане визначення не є коректним, оскільки заявлені сукупності не відповідають обов'язковим вимогам пред'явленим до системи, а саме ? «однорідності за своїми завданнями і організаційно об'єднаних в одне ціле».

На думку С.А. Черченцева фінансова система як форма організації грошових відносин може бути підрозділена на три взаємопов'язані підсистеми, що забезпечують формування і використання фінансових ресурсів, відповідно:

А) у господарюючих суб'єктів;

Б) у населення;

В) у держави та органів місцевого самоврядування.

В літературі має місце авторський підхід вчених до побудови фінансової системи. Наприклад, Василик О.Д. представив її такими складовими: державні фінанси, фінанси підприємницьких структур, централізовані та децентралізовані фонди фінансових ресурсів, державний кредит, страхові та резервні фонди, фінансовий ринок, фінанси домогосподарств, фінансовий апарат, фінансове законодавство. Опарін В.М. і Романенко О.Р. до сфер фінансових відносин включають: фінанси суб'єктів господарювання, державні фінанси, міжнародні фінанси, фінансовий ринок, страхування, виокремлюючи основні та забезпечуючі. Західна фінансова наука до фінансової системи відносить фінансові інституції, через які суб'єкти фінансових відносин реалізують свої рішення [28, c. 111].

Таким чином, структура фінансової системи є динамічною. Вона змінюється як із розвитком держави, її економічних, суспільно-політичних. Відносин, так і з удосконаленням наукових підходів до вивчення фінансових явищ і процесів.

В Україні здійснюється формування ринкових засад господарювання і структура фінансової системи відображає складність економічних процесів, наявність особливостей правового регулювання фінансів виробничих підприємств й організацій сфери послуг, виокремлення фінансів домогосподарств та відсутність єдиної нормативної бази, вплив інтеграції та глобалізації [30, c. 347].

Основною ланкою фінансових відносин є фінанси суб'єктів господарювання, які у фінансовій системі України представлені двома основними ланками ? фінансами комерційних підприємств та фінансами некомерційних установ, організацій із подальшим структуруванням у нормативно-правовому забезпеченні та вітчизняній практиці.

Фінанси підприємств, установ, організацій обслуговують створення валового внутрішнього продукту, який є основою розподілу та перерозподілу за допомогою фінансів.

Фінансова діяльність суб'єктів господарювання може бути організована за такими методами: комерційний розрахунок, неприбуткова діяльність, кошторисне фінансування [26, c. 158].

Слід наголосити на тому, що центральне місце у фінансовій системі України займають фінанси держави, які виражають фінансові відносини з приводу розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту з метою формування бюджетів, державних позабюджетних фондів і використання їхніх коштів органами державної та місцевої влади для задоволення суспільних потреб. Основними ланками фінансів держави є: державний і місцеві бюджети, державні позабюджетні фонди, державний і місцеві кредити [72, c. 135].

Також слід наголосити, що найважливіше місце належить бюджетам, які об'єднуються у бюджетній системі України. Держава використовує бюджети для перерозподілу валового внутрішнього продукту між територіями, галузями, сферами суспільної діяльності, юридичними й фізичними особами, цільовими програмами. Можна виокремити дві групи фінансових відносин. По-перше, відносини між державою та платниками податків й розпорядниками бюджетних коштів. Держава мобілізує кошти до бюджетів у формі податків, внесків, зборів, неподаткових надходжень для здійснення фінансування національної економіки, установ соціальної сфери , соціального захисту населення, органів державного управління, Збройних Сил тощо. Бюджетні ресурси повинні бути достатніми для забезпечення всіх державних програм і одночасно з цим не бути обтяжливими для суб'єктів господарювання і не підривати їх фінансового стану [29, c. 269].

По-друге, відносини між органами державної, виконавчої та місцевої влади різних рівнів в процесі бюджетного вирівнювання. При цьому можуть застосовуватись такі форми : дотації вирівнювання, субвенції, інші дотації. Бюджетні відносини в сучасних умовах набули особливого значення внаслідок приховання дефіциту місцевих бюджетів, їхньої значної залежності від державного бюджету, нестачі коштів для фінансування державних програм, нестабільності доходів бюджетів.

Необхідно згадати, що самостійною ланкою фінансової системи є державні позабюджетні фонди, які доповнюють бюджетний механізм щодо перерозподілу ВВП. Позабюджетні фонди виражають фінансові відносини між державою та юридичними, фізичними особами в процесі перерозподілу ВВП, формування централізованих фондів грошових коштів ї їх використання на фінансування конкретних державних програм. Матеріальним змістом вищевказаних відносин є державні фінансові ресурси, джерелом яких виступають обов'язкові внески, кредити, кошти бюджетів й інші надходження. Значення позабюджетних фондів у сучасних умовах зростає, про що свідчить їхній розмір, який становить більше половини від обсягу бюджетів [13, c. 132].

Таким чином, в Україні сьогодні державні позабюджетні фонди мають соціальну спрямованість. До них відносять: Пенсійний фонд України; Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, пов'язаними з похованням; Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що спричинили втрату працездатності.

При нестачі державних фінансових ресурсів позабюджетні фонди можуть поповнюватися коштами з державного бюджету або відбувається перегляд державних соціальних програм та джерел їх фінансування, що негативно впливає на самостійність даної ланки фінансової системи.

2.2 Класифікація та правові засади діяльності суб'єктів що здійснюють управління фінансовою системою України

Як ми бачимо, вище було поверхнево висвітлено елементів фінансової системи, їх роль та діяльність, не було перелічено головних суб'єктів, які здійснюють управління фінансовою системою і на яких покладені обов'язки щодо забезпечення її стабільного функціонування. Це буде зроблено в цьому підрозділі, де буде ширше розкрито коло суб'єктів, висвітлено їх повноваження і коло обов'язків, функції та засади діяльності, розкрито правову основу їх діяльності у сфері забезпечення функціонування фінансової системи.

Також не було відзначено про фінанси домогосподарств, які являють собою важливу сферу фінансових відносин, що виникають при утворенні, розподілі та використанні грошових доходів громадян та їх сімей з метою задоволення особистих потреб. Відносини діють між домогосподарством та: роботодавцями, комерційними банками, страховими товариствами, недержавними пенсійними фондами, державними фінансовими інституціями, позабюджетними фондами. Домогосподарства отримують доходи у формі: заробітної плати, пенсій, стипендій, соціальних допомог, відсотків по депозитних вкладах та цінних паперах тощо. Витрати домогосподарства ? це сукупність платежів, що включають витрати на придбання товарів та оплату послуг, сплату податків та інвестиційні витрати.

Доходи домогосподарства є об'єктом перерозподілу за допомогою фінансів. Так, застосування ставок податків, пільг, неоподатковуваного обсягу регулює доходи домогосподарства і централізує його певну частину на загальнодержавні потреби. Малозабезпечені сім'ї отримують соціальні допомоги, пільги, субсидії на житлово-комунальні послуги.

Домогосподарства повинні бути зацікавлені в заощадженні доходів через систему страхування, кредитування, фінансовий ринок. Вони взаємодіють зі всіма ланками фінансової системи, залишаючись відносно відокремленими. Відносини з іншими суб'єктами можуть будуватись як на принципі обов'язковості (сплата податків і страхових внесків, погашення кредиту), так і добровільності (придбання акцій, відкриття депозитних рахунків у банку, недержавне страхування, участь у житлових кооперативах тощо). В умовах ринкової економіки заінтересованість і відповідальність домогосподарств за свої фінансові ресурси повинна поєднуватись із участю держави у встановленні соціальних стандартів і гарантій (прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата, співвідношення мінімальної та максимальної пенсій), скорочення кількості пільг і допомог та запровадженні адресної соціальної допомоги, контролі за діяльністю недержавних соціальних інституцій [16, c. 242].

Також, у складі фінансової системи ряд вчених виділяє забезпечуючі ланки ? фінансовий ринок і страхування. Звичайно, в ринковій економіці зростає їх роль як важелів перерозподілу ВВП та мобілізації додаткових фінансових ресурсів, однак у складі фінансів суб'єктів господарювання наявні ланки відносин й відповідні інституції, що забезпечують надання кредитних, страхових, фінансових послуг [20, c. 528].

Інтегрованою сферою фінансової системи України вважають міжнародні фінанси, які включають фінанси міжнародних організацій, фінанси міжнародних фінансових інституцій, фінанси ТНК, фінанси інших суб'єктів ЗЕД, міжнародний фінансовий ринок.

Процеси інтеграції та глобалізації впливають на збільшення обсягів перерозподілу фінансових ресурсів між окремими державами, що відображається на взаємозв'язку національних фінансових систем і міжнародних організацій. Запозичені через систему міжнародних фінансів кошти уряд України використовує в основному на покриття бюджетного дефіциту. В той же час кошти державного бюджету як членські внески направляються Україною в ті організації, членом яких вона є [25, c. 415].

Суб'єктами які здійснюють свою діяльність у сфері регулювання фінансової системи від імені держави діють відповідні органи державної влади, головними з яких є Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України.

Так, відповідно до статті 75 Конституції України «єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент ? Верховна Рада України [1].

Відповідно до статті 85 Конституції України «до повноважень Верховної Ради України в тому числі належить:

? прийняття законів;

? затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

? визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

? затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

? здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції та закону;

? затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням.

Конституція України визначає, що відповідно до статті 92, «Виключно законами України визначаються: Державний бюджет України і бюджетна система України, система оподаткування, податки і збори, засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України, порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу, порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи [1].

Правові засади існування бюджетної системи ґрунтуються на конституційних нормах визначених статтею 95. «Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Держава прагне до збалансованості бюджету України. Регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені.

Ще один найважливіший суб'єкт фінансової системи України ? це Кабінет Міністрів України.

Стаття 113 Конституції України визначає, що «Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та відповідає за діяльність державних органів у сфері наповнення та ефективного розподілу і використання централізованих і децентралізованих державних фондів. Основним завданням цього суб'єкта фінансової системи є ефективне функціонування держави, направлене на розвиток суспільства та забезпечення нагальних державних потреб на різних етапах його розвитку». Так, відповідно до вимог статті 116 Конституції України «Кабінет Міністрів України:

? забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

? розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

? забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

? розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання.

На підставі статті 96 Основного Закону України, «Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин, на інший період, саме Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік [1].

Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року. Стаття 97 Конституції зобов'язує Кабінет Міністрів України відповідно до закону, подавати до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України та, на жаль, не визначає періодичності таких звітів. А відповідно до статті 98, контроль від імені Верховної Ради України за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням здійснює Рахункова палата. Тобто, Основний Закон країни чітко визначає умови фінансової діяльності України через прийняття закону «Про Державний бюджет» та інших необхідних для виникнення фінансових відносин законів.

Таким чином, видно, що на відміну від загальноприйнятих науковцями підходів, суспільні відносини, які виникають в ході фінансової діяльності є не тільки економічними.

Необхідно також відзначити повноваження Президента України, унаслідок особливого правового статусу Президент України здійснює керівництво фінансовою діяльністю, зокрема, шляхом підписання законів або застосування процедури вето; призначає голів місцевих державних адміністрацій і припиняє їхні повноваження на цих посадах; призначає половину складу Ради НБУ та пропонує кандидатуру на посаду Голови НБУ.

У межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, Президент може створювати для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби. На основі та на виконання Конституції і законів України Президент видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Слід відмітити, що фінансова діяльність держави здійснюється через особливі органи, які реалізують і скеровують її відповідно до наданих повноважень. На відміну від вищих органів законодавчої і виконавчої влади, що забезпечують стратегічне, загальне керівництво фінансами, вони забезпечують організацію оперативного управління ними. Це, насамперед, спеціалізовані державні органи виконавчої влади, склад і структура яких зумовлені рівнем розвитку та потребами національної економіки, її державним устроєм та історичним розвитком країни [17, c. 117].

Так, до спеціалізованих органів належать державні органи, що здійснюють фінансову діяльність у зв'язку з виконанням основних обов'язків та функцій шляхом реалізації своїх повноважень. Це, наприклад, спеціально створена система фінансово-кредитних органів для управління фінансами та здійснення контролю у цій сфері, компетенція якої охоплює всі ланки фінансової системи -- бюджет, позабюджетні цільові фонди, децентралізовані фонди підприємств, установ, організацій, страхування та кредитування. До них належать МФУ, Державне казначейство України, НБУ.

Не обійшло стороною і участь Рахункову Палату, яка займає окреме місце у цій системі та є вищим контрольним органом. Фінансовою базою будь-якої держави є її бюджет, через який перерозподіляється основна частина фінансових ресурсів, оскільки без публічного контролю бюджет є нереальним.

Рахункова палата України регулярно інформує Верховну Раду України, її комітети про хід виконання Державного бюджету та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій, а також організовує і проводить оперативний контроль за використанням коштів Державного бюджету за звітний період. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави [42, c. 247].

Компетенцією контрольно-рахункових органів є виявлення порушень фінансової дисципліни, вжиття заходів щодо їх припинення та запобігання порушенням законності у фінансовій сфері. Одним із принципів здійснення контролю є принцип плановості.

Так, до складу Рахункової палати входять голова Рахункової палати та члени Рахункової палати: перший заступник і заступник голови, головні контролери та секретар Рахункової палати. Для здійснення своєї діяльності Рахункова палата має апарат, структуру і штатний розпис якого затверджує колегія Рахункової палати за поданням голови Рахункової палати у межах бюджетних коштів, передбачених на її утримання.

Загалом слід підчеркнути, що для розгляду питань планування та організації роботи Рахункової палати, методології контрольно-ревізійної діяльності, прийняття колегіальних рішень і підготовки висновків з матеріалів перевірок, ревізій, обстежень та експертиз, а також підготовки звітів та інформаційних повідомлень створено колегію Рахункової палати, до складу якої входять голова Рахункової палати, перший заступник і заступник голови, а також головні контролери -- керівники департаментів Рахункової палати, секретар Рахункової палати.

Не менші повноваження покладено і на Міністерство фінансів України -- центральний орган виконавчої влади, підпорядкований КМУ. У своїй діяльності Мінфін України керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, КМУ та Положенням .

В свою чергу, на Мінфін України покладено завдання забезпечити проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснення координації діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади. Мінфін України також узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та у встановленому порядку вносить їх на розгляд КМУ. У межах своїх повноважень Мінфін України організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Таким чином, основними завданнями МФУ:

1) розробка та проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики;

2) здійснення разом з іншими органами виконавчої влади аналізу сучасної економічної та фінансової ситуації в Україні, а також перспектив її розвитку;

3) розробка стратегії щодо внутрішніх та зовнішніх запозичень держави і погашення та обслуговування державного боргу;

4) розробка проекту Державного бюджету України;

5) забезпечення концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку України;

6) забезпечення ефективного використання бюджетних коштів та здійснення у межах своєї компетенції державного фінансового контролю тощо [7].

Беручи до уваги, що як орган, який визначає загальну державну податкову політику, Мінфін:

? розробляє пропозиції щодо її формування, визначає порядок подання центральними та місцевими органами виконавчої влади необхідних матеріалів для проведення аналізу ефективності діяльності податкової системи та пропозицій щодо її вдосконалення;

? проводить аналітичні дослідження впливу податкової політики на економічне зростання та ефективність дії системи оподаткування;

? прогнозує й моделює на поточний період та на перспективу податкові надходження до бюджету, готує пропозиції щодо ефективного розподілу фінансових ресурсів для забезпечення державних витрат.

Між іншим, для погодженого вирішення найважливіших питань, що належать до компетенції Мінфіну України, обговорення напрямів його діяльності у Міністерстві утворюється колегія у складі міністра (голова колегії), заступників міністра за посадою, інших керівних працівників. Членів колегії затверджує та звільняє від виконання обов'язків КМУ за поданням міністра. У Мінфіні України з урахуванням специфіки його діяльності можуть утворюватися дорадчі та консультативні органи. Склад цих органів і положення про них затверджує міністр. Структуру центрального апарату Мінфіну України затверджує прем'єр-міністр України.

Слід наголосити на тому, що Мінфін України в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання. Нормативно-правові акти Мінфіну України підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому законодавством і є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами [67, c. 87].

Також загалом необхідно відмітити Державну казначейську службу України, утворену при Міністерстві фінансів України, діє на основі Указу Президента України. Систему Державного казначейства України становлять Головне управління Державного казначейства України та його територіальні органи -- управління Державного казначейства України в АРК, областях, містах Києві та Севастополі з відділеннями у районах, містах і районах у містах.

Основні завдання Державного казначейства України:

1) організація виконання Державного бюджету України і здійснення контролю;

2) управління наявними коштами Державного бюджету України;

3) фінансування видатків Державного бюджету України;

4) ведення обліку касового виконання Державного бюджету України, складання звітності про стан виконання Державного бюджету України;

5) здійснення управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом відповідно до чинного законодавства;

6) здійснення контролю за надходженням, використанням коштів державних позабюджетних фондів і позабюджетних коштів установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України;

7) розробка нормативно-методичних документів з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів, які є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій, що використовують бюджетні кошти та кошти державних позабюджетних фондів [6].

Необхідно відзначити Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг в Україні як спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.

Основними завданнями цієї Комісії у межах її повноважень є: проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері надання фінансових послуг: розроблення й реалізація стратегії розвитку ринків фінансових послуг; здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і додержанням законодавства в цій сфері: захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування заходів впливу з метою запобігання порушенням законодавства на ринках фінансових послуг та їх припинення; узагальнення практики застосування законодавства України " питань функціонування ринків фінансових послуг, розроблення й внесення пропозицій щодо його удосконалення: запровадження міжнародного визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг; сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг. [3].

Державний служба фінансового моніторингу України (Держфінмоніторинг) як спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, основними завданнями якого є: збір, обробка й аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу; участь у реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму: створення та забезпечення функціонування єдиної державної інформаційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму: налагодження співробітництва, взаємодії та інформаційного обміну з органами державної влади, компетентними органами іноземних держав та міжнародними організаціями в зазначеній сфері; забезпечення представництва України у встановленому порядку в міжнародних організаціях з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму [4].

Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку як центральний орган державної виконавчої влади, який забезпечує реалізацію єдиної державної політики щодо цінних паперів і функціонування фондового ринку в Україні та координації діяльності міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади у цій сфері. Комісія зобов'язана забезпечувати державний контроль за додержанням законодавства України з питань функціонування фондового ринку, координувати діяльність центральних органів державної виконавчої влади з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та здійснювати інші функції в галузі фінансової діяльності відповідно до законодавства України [5].

2.3 Адміністративно-правовий механізм взаємодії суб'єктів управління ФСУ та недоліки в його функціонуванні

На даному етапі мова піде про взаємодію суб'єктів які здійснюють управління фінансовою системою між собою, їхній вплив один на одного, а також необхідно буде провести паралель між виконуваними функціями, визначити де вони дублюють одне-одного, де їхні функції пересікаються, а головне визначити чи потрібні вони нашій державі, чи можно буде обійтися і без них, просто перекласти більше обов'язків на ті органи які є життєво необхідними.

Слід зазначити, що в юридичній літературі існує безліч різних підходів щодо визначення структурних елементів фінансової системи держави.Так, О.М. Горбунова і О.Ю. Грачова вважають, що «до складу фінансової системи держави входять інститути державних фінансів, господарюючих суб'єктів, місцевих фінансів, страхування, кредиту.

Деякі вчені в організаційному аспекті фінансову систему розглядають як сукупність органів державної влади і місцевого самоврядування, що здійснюють в межах своєї компетенції керівництво фінансовою діяльністю держави і підприємств, установ, організацій, які беруть участь в ній.

Наявність певних інститутів всередині фінансової системи країни можна пояснити тим, що фінанси обслуговують практично всі потреби суспільства та охоплюють всю економіку країни [48, c. 15].

Так Ю.В. Гаруст поклав в основу структури фінансової системи рівні економічної системи, виділивши відповідні види фінансових відносин. На рівні світового господарства ? міжнародні фінанси; на макрорівні виділяємо окремо державні та окремо регіональні фінансові відносини; на макрорівні ? фінанси суб'єктів господарювання (підприємств та організацій) і на субмікроекономічному рівні ? фінансові відносини фізичних осіб, домогосподарств.

Кожний з цих видів має відповідну правову основу та фінансове джерело виникнення (певний склад доходів та видатків, )свої специфічні сфери фінансових відносин, наявність суб'єктів цих відносин та правове врегулювання взаємодії цих суб'єктів в ході здійснення фінансової діяльності.

На мою думку, саме створення досконалої фінансової системи держави є одним з основних умов ефективного розвитку її економіки, хоча й потребує певного часу.

Необхідно запропонувати своє бачення організаційно-правової структури фінансової системи України за сферами фінансових відносин у схематичному вигляді. Як видно зі схеми, складові фінансоe вої системи тісно взаємопов'язані між собою. Фінансовий стан кожного елемента цієї системи з одного боку, залежить від фінансового стану інших елементів, з іншого ? впливає на них.

Звичайно результат дослідження не є досконалим та потребує подальшого удосконалення, так як життя не стоїть на місці. Але вдосконалення структури фінансової системи України має ґрунтуватися, перш за все на забезпеченні відповідними правовими нормами фінансової безпеки, зміцненні завдяки оптимізації та оптимальному розподілу фінансових ресурсів фінансової самодостатності її інститутів, поступовій фінансовій інтеграції України у світову фінансову систему.

Слід також відмітити думку А.Т. Ковальчука, відповідно до якої фінансова діяльність держави, муніципальних утворень, недержавних ринкових інституцій складається із власне фінансових та не фінансових, з економічної точки зору, відносин.