Фінансова система України як об’єкт фінансово-економічної безпеки

Власне фінансові відносини, з одного боку, є першопричинними для різного роду економічних починань, з іншого - похідними від господарської та економічної діяльності. Але і в першому, і в другому випадку фінансові відносини становлять зміст фінансової діяльності. Тому економічна структура ринкового типу гостро потребує правового порядкування розмаїтих і суперечливих відносин, які виникають у фінансовій системі.

Слід нагадати, що саме з цих позицій ми і виходили у визначенні складових елементів фінансової системи держави, а саме включаючи у її структуру не тільки публічні фінанси, а й фінанси суб'єктів господарювання та фінансових ринків.

Як зазначає Р.О. Халфіна «єдність форми та змісту передбачає провідну роль змісту у розвитку явищ, що, однак, не виключає можливість активного впливу форми як на зміст, так і на саму сутність явища. Правова форма реальних відносин визначається не лише їх змістом, але і волею держави, що втілює їх у конкретну форму, встановлює для певних учасників ті чи інші правові суб'єктивні права та обов'язки.

Навряд чи можна допускати абсолютну незалежність волі держави, вона визначається матеріальними умовами. Зміст діяльності держави в галузі фінансів значно ширше, ніж забезпечення функціонування системи фінансових фондів. Державне регулювання економіки спрямоване на те, щоб створити найбільш оптимальне «середовище» функціонування цього механізму. Таким чином фінансовий механізм прямо або безпосередньо пов'язаний з існуючою організацією матеріального виробництва і служить засобом управління ним [66, c. 120].

Всі органи, які здійснюють управління фінансовою системою України у своїй діяльності прямо чи опосередковано пересікаються.

Так, на Верховну Раду України покладений обов'язок щодо затвердження державного бюджету та подання звіту за його виконанням, але як показує практика цей процес є дуже складним і суперечливим і тому потребує якісних змін. Не розривно пов'язаний з діяльністю Верховною ради і Кабінет Міністрів України, який розробляє проект Закону Про державний бюджет і забезпечує його виконання звітуючи перед Верховною радою.

Важливими також є повноваження і президента України, хоч на мою думку вони є і опосередкованими, але саме його слово є вирішальним у будь-яких питаннях пов'язаних з фінансовою діяльністю, оскільки він має право вето на законодавчі акти прийняті Верховною радою щодо фінансових питань. І в таких випадках вони повертаються на доопрацювання або зовсім скасовуються. У здійсненні своїх повноважень він спирається на створювані ним і діючими за рахунок коштів державного бюджету консультаційними та дорадчими органами.

Найважливішим органом я вважаю Міністерсво фінансів, яке завдяки багатогранності своїх функцій та обов'язків здійсню разючий вплив на керівництво фінансовою системою. У своїй діяльності воно прямо пересікається з Кабінетом Міністрів, оскільки його діяльність ним спрямовується і координується. Про його фунціїї та компенцію мова йшла вище.

Також у своїй діяльності Міністерство фінансів прямо пов'язане з Державним казначейством та держаною аудиторською службою, які є йому підпорядкованими.

Державне казначейство є спеціально уповноваженим органом який займається виконанням державного бюджету. За основу діяльності державного казначейства покладено принцип єдиного рахунку державного бюджету в сукупності з централізацією, через яку забезпечується щоденний аналіз державних коштів. Казначейство проводить оплату рахунків установ, які утримуються з державного бюджету, зі своїх рахунків.

Забезпечується жорсткий контроль казначейства за надходженням коштів до бюджету, їх цільовим і предметним використанням. Це цілком відповідає меті створення казначейства ? впровадження в життя єдиного казначейського рахунку в Національному банку України та його регіональних управліннях, проведення через них усіх операцій розпорядників коштів державного бюджету. Таким чином, Міністерство фінансів України організовує виконання державного бюджету через державне казначейство та його територіальні органи.

Мною не було згадано про Державну аудиторську службу, відповідно функціями якої є :

1) забезпечення формування і реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю;

2) дійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягнення економії бюджетних коштів;

3) надання у передбачених законом випадках адміністративних послуг.

Необхідно відзначити і Державну фіскальну службу, яка в своїй діяльності нерозривно пов'язана з Кабінетом міністрів України, координується насамперед Міністров фінансів. Вона реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

ДФС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Верховна рада слід відначити, у своїй діяльності переплітається з рахунковою палатою, яка регулярно інформує Верховну Раду України, її комітети про хід виконання Державного бюджету та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій, а також організовує і проводить оперативний контроль за використанням коштів Державного бюджету за звітний період. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави

Діяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг), є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України.

Також слід відзначити Державну служба фінансового моніторингу України (Держфінмоніторинг) яка є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого переплітається, спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Держфінмоніторинг у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції України та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Слід звернути увагу і на Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку яка є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України. НКЦПФР здійснює державне регулювання ринку цінних паперів.

НКЦПФР у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами та дорученнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України та іншими актами законодавства, а також Положенням про її діяльність.

Також слід відзначити, що держава як учасник фінансових правовідносин, які є за своєю суттю майновими, бере в них участь у статусі владної особи. І для такої її участі мають місце визначені підстави. Вони обумовлені необхідністю створення єдиного централізованого грошового фонду держави для забезпечення життя всього суспільства. З приводу мобілізації, розподілу та використання коштів у даний фонд і виникають такого роду майнові владні правовідносини.

Тобто держава бере участь у фінансових правовідносинах не просто як господарюючий суб'єкт, а саме як владно-господарюючий та такий, що має майно, яке належить йому на праві державної власності. Як логічно у зв'язку з цим зазначав В. Є. Чіркин, «держава має свою власність, причому таку, що набагато перевершує власність інших суб'єктів права, отже, її можна розглядати з позицій господарюючого суб'єкта». Цілком зрозумілим є той факт, що від імені держави її власністю розпоряджаються відповідні органи. Але у чиєму б володінні, розпорядженні або використанні у визначений момент часу не знаходилося майно, яке є власністю держави, його власником у будь-якому разі все одно залишається держава. Це підтверджує необхідність визнання держави як самостійного суб'єкта права [69, c. 75].

У даному аспекті -- аспекті владно-господарюючого суб'єкта -- держава виступає як єдиний відокремлений учасник фінансових правовідносин. Адже їй притаманні такі функції у сфері публічних фінансів, які за своєю суттю не можна поділити з жодним іншим суб'єктом фінансових правовідносин та які можуть належати і реалізовуватися виключно державою.

Втім, коли йдеться про деталізацію та конкретизацію державних фінансових повноважень, логічним постає питання щодо створення та функціонування системи структур, які реалізують владні повноваження держави. Держава здійснює свої владні повноваження у сфері публічних фінансів через систему державних органів, використовуючи при цьому методи фінансової діяльності -- мобілізацію, розподіл і використання публічних грошових фондів, а також здійснює контроль за цими процесами. Державні органи реалізують свої повноваження у спрямованості мобілізації, розподілу або використання публічних грошових коштів у двух аспектах -- або ця діяльність є для них основною і визначальною, або вони мають до неї тільки непряме відношення, тобто створені державою не з метою здійснення фінансової діяльності, але разом зі своїми головними завданнями здійснюють функції і у сфері публічних фінансів [73, c. 306].

У першому випадку мова йде про державні органи спеціальної компетенції, що здійснюють фінансову діяльність, у другому -- про органи загальної компетенції. Якщо державні органи загальної компетенції (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Президент України) визначають загальні орієнтири для проведення в життя єдиної фінансової політики і здійснюють загальне керування організацією державних фінансів, то структури, які наділені спеціальними фінансовими повноваженнями (Державне казначейство, Міністерство фінансів України, Державна фіскальна служба служба України, тощо), забезпечують вже безпосередньо на місцях виконання цих завдань. Іншими словами, створення системи державних органів спеціальної компетенції у сфері публічних фінансів пов'язане з необхідністю організації руху публічних грошових коштів на стадіях їх мобілізації, розподілу та використання з метою забезпечення життєдіяльності всього суспільства [70, c. 158].

Ми не будемо зупинятися окремо на характеристиці кожного органу як загальної, так і власної компетенції, а тільки охарактеризуємо їх у цілому. При цьому мова буде йти, безумовно, про систему структур спеціальної фінансової компетенції.

Необхідно відзначити, що державний орган спеціальної фінансової компетенції являє собою організацію, яка виступає частиною державного апарату, що наділена владними повноваженнями, характеризується визначеною структурою і правовим характером зв'язків, що з'єднують склад органу в одне ціле; має територіальний масштаб своєї діяльності, створюється у порядку, що встановлений законом, і застосовує відповідні методи, необхідні для використання у роботі для досягнення поставлених завдань та функцій [74, c. 382].

Так, держава, що виконує досить широке коло завдань у сфері фінансової діяльності, не має можливості індивідуально підходити до питання щодо фінансування кожної окремої адміністративно-територіальної одиниці.

По-перше, держава має більш значущі внутрішні та зовнішні функції у сфері фінансової діяльності; по-друге, щоб відслідкувати особливості розвитку того чи іншого регіону держави, адаптувати дію фінансово-правових норм до особливостей функціонування, ці проблеми покликані вирішувати суб'єкти які здійснюють управління фінансовою системою.

При розгляді вищезазначених видів суб'єктів фінансових правовідносин мова йшла про групу колективних учасників -- держава, державні органи, територіальні громади, органи місцевого самоврядування, які представляють перш за все публічний інтерес у сфері фінансів від імені або всього суспільства, або його частини. Тому цілком логічно, що вони наділені відповідними владними функціями, про які мова йшла вище/

Якщо ж брати до уваги дублювання функцій суб'єктами фінансової системи, то цей процес полягає в тому, що більша їх частина направлена на формування та виконання державного бюджету, здійснення заходів щодо підтримання стабільності у сфері фінансової діяльності, а головною схожістю є те що всі органи здійснюють контроль за процесом використання та розподілу коштів як запоруки стабільності фінансової системи.

Якщо взяти до уваги що останнім часом все більше з'являється розмов щодо необхідності існування тих чи іншим органів і продовження ними виконання своїх прямо передбачених функцій, то хочу сказати, що я вважаю, що цей циклічний процес життєдіяльності необхідно трішки змінити, а саме узагальнити, але без серйозних кардинальних змін. Оскільки всі органи здійснюють свої повноваження у міру своїх можливостей і на основі прямої чи опосередкованої підпорядкованості один одному. Може хтось зі мною не погодиться, але це тільки моє суб'єктивне бачення і воно має право на існування.

Необхідно просто здійнити мінімальні зміни, в певній мірі навіть із залученням нових кадрів, оскільки як відомо більшість працівників цих суб'єктів є людьми так сказати «старої закалки», а зараз необхідно рухатись в одну ногу з часом. Кожний рік в світ виходить багато випускників навчальних закладів, які є генераторами нових ідей, але за бюрократичного протікання нашого життя вони так і залишаються невідомими.

Якщо поговорити про недоліки, то серед них необхідно виділити нечітко визначений порядок розподілу фінансових ресурсів між центральними та регіональними органами влади, обмежений контроль та відповідальність за їх діяльністю, відсутність єдиного органу який буде здійснювати контроль за надходженням коштів до бюджету та слідкувати за його виконанням.

Таким чином, ми бачимо, що фінансова система України є досить розгалудженою, складається з безлічі суб'єктів, які відіграють важливу роль в її функціонуванні. В своїй діяльності вони переплітаються одне з одним, в деяких випадках я прямо залежними одне від одного.

Провідними ланками в структурі фінансової системи України є бюджет держави (він є основним інструментом розподілу і перерозподілу створеного в країні ВВП, найбільш ефективним способом впливу на виробництво та соціальні процеси в країні) і фінанси підприємств усіх форм власності (оскільки на підприємствах концентрується основна маса фінансових ресурсів країни і від їх стану залежить економічне здоров'я країни, добробут населення, рівень заробітної плати, прибутку, величина надходжень грошових ресурсів у централізовані фінансові фонди держави). Проте не менш важливими є й інші структурні елементи фінансової системи України.

Також слід відзначити, що кожен рівень фінансової системи має певну самостійність, приймає і здійснює свої рішення. Поряд з цим важливо, щоб ці рішення були певною мірою впорядковані, узгоджені одне з одним, переслідували якусь загальну для всієї країни ціль

Отже, фінансову систему схематично можно відобразити таким чином:

Рис. 1.1 Структура фінансової системи



РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ТА ОПТИМІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ'ЄКТІВ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

3.1 Досвід державного управління ФС країни провідних Європейських держав (Англія, Німеччина)

Зараз мова піде про фінансову систему таких провідних країн, як Великобританії та Німеччини, а саме якими органами вона представлена, особливості діяльності того чи іншого органу, історичні аспекти становлення фінансової системи, загальна характеристика складових системи.

Розпочнемо з представлення фінансової системи Великобританії. І так, Формування фінансової системи Великобританії було розпочато в ХІ ст., в результаті утворення феодальної держави шляхом об'єднання багатьох розрізнених країн. У 1086 році вперше проведено перепис населення та складено земельний і податковий кадастри, що посприяло отриманню повних відомостей про можливі об'єкти оподаткування.

На початку ХІІІ ст. важливого значення набув королівський орган - казначейство, який відав наповненням доходів казни. У 1215 році ухвалено Велику хартію вольностей, що заклала буржуазно-демократичні основи бюджетного устрою і конституційного ладу. Цим документом теж було обмежено королівську владу у праві вводити податки без згоди парламенту і надано фіскальні гарантії суспільним станам. З метою контролю за дотриманням положень хартії було утворено спеціальний політичний орган, який формувався із представників різних суспільних прошарків (прообраз сучасного парламенту).

На початку ХVІІ ст. значно зросли державні витрати (перш за все військового характеру і на утримання королівського двору); почала формуватися система державного кредиту (держава вдавалась до позик шляхом випуску облігацій), у результаті чого значно зріс державний борг і підвищився рівень оподаткування. Це викликало антиподаткові виступи, а в подальшому спричинило буржуазну революцію та становлення конституційного устрою, закріпленого у Біллі про права (1689 р.). З цього часу парламент отримав повні права у сфері державних фінансів (йдеться про право затвердження як доходів, так і видатків держави); казну короля було відокремлено від державного бюджету. З тих пір глибинні принципи функціонування фінансової системи практично не зазнали суттєвих змін.

Слід наголосити, що у митній політиці Великобританії ретроспективно можна спостерігати почергове застосування як протекціонізму, так і фритрейдерства: якщо в середині ХІХ ст. було відмінено жорсткі митні збори на імпортовані товари і застосовано режим вільної торгівлі, то вже наприкінці ХІХ ст. (на фоні торговельних воєн між провідними державами світу) знову активізувалася політика протекціонізму. Новий виток загострення світової конкуренції припадає на 1931 - 1932 рр., що змусило Англію повністю відмовитись від політики фритрейдерства.

Державні фінанси зазнавали негативних наслідків у результаті світових воєн. Так, якщо в 1914 р. військові витрати складали лише 14% від національного доходу, то в 1916 р. - вже 56,3%. Фактично, все господарство держави було переорієнтоване на військові потреби. У час завершення війни внутрішній державний борг збільшився більше, ніж у 12 разів у порівнянні з довоєнним рівнем. Відбулась також втрата позицій Великобританії як світового фінансового лідера на користь США.

Характерним явищем державних фінансів у Великобританії є дефіцит державного бюджету. Так, за останні десятиліття ХХ ст. лише у кількох роках мала місце збалансованість, або ж профіцит державних фінансів (зокрема, з 1970 по 1995 рр. профіцит державного бюджету спостерігався лише у трьох роках). Для подолання бюджетного дефіциту в 1997 році було складено п'ятирічний план раціонального використання коштів як центральними, так і місцевими органами влади. Запроваджено принцип пріоритетності статей бюджетних видатків. Головними пріоритетами бюджетних видатків визначено: освіту, професійну підготовку молоді, створення нових робочих місць і охорону здоров'я [32, c. 340].

У підсумку це позитивно відобразилось на динаміці державних фінансів: бюджети в 1999-2001 рр. було виконано з профіцитом. Це створило передумови для проведення політики зниження податкового тягаря і реалізації соціальних програм, суть яких зводилася до забезпечення соціальної справедливості, сприяння зайнятості та підтримки найбільш незахищених прошарків населення, розширення середнього класу суспільства.

Необхідно відзначити систему державних фінансів Великобританії, яка складається: з:

-- бюджету центрального уряду;

-- місцевих бюджетів;

-- спеціальних позабюджетних фондів;

-- фінансів державних корпорацій.

Головну роль у складі державних фінансів відіграє бюджет центрального уряду (центральний бюджет Великобританії), який виконується у розрізі двох частин:

-- консолідованого фонду (рахунку поточних надходжень і видатків), через який перерозподіляється основна частина ресурсів державного бюджету;

-- національного фонду позик (бюджету капіталовкладень).

Консолідований фонд - спеціальний рахунок Міністерства фінансів Великобританії в Банку Англії. Основними доходами консолідованого фонду є податки, за рахунок яких формується близько 95% цієї частини бюджету. Із консолідованого фонду здійснюються переважно видатки поточного характеру, а також витрати постійного обслуговування, які не затверджуються парламентом (кошти, що спрямовуються у національний фонд позик для сплати відсотків за державним боргом, витрати за цивільним листом (видатки на утримання королеви), а також відрахування у фонди Європейського Союзу.

Національний фонд позик відображає операції держави інвестиційного характеру щодо отримання позик та надання кредитів. Він формується за рахунок: перевищення доходів над видатками консолідованого фонду (якщо має місце його профіцит), отриманих відсотків за наданими довгостроковими кредитами, прибутку емісійного департаменту Банку Англії, коштів із консолідованого бюджету, що перераховуються на обслуговування державного боргу. Кошти Національного фонду позик використовуються на: погашення державного боргу та сплату відсотків за ним, надання кредитів органам місцевої влади, здійснення інвестиційних проектів (переважно капітальних вкладень у державні корпорації).

Державний бюджет складається за балансовим методом, який передбачає, що доходи дорівнюватимуть видаткам. Перевищення доходів над видатками консолідованого фонду зараховується до дохідної частини національного фонду позик. Якщо ж у консолідованому фонді спостерігається дефіцит, то він покривається позикою з національного фонду позик, що веде до збільшення суми державного боргу [35, c. 416].

Виконання місцевих бюджетів Великобританії, як і бюджету центрального уряду здійснюється у розрізі поточних і капітальних видатків. До поточних видатків зараховують асигнування на оплату праці працівників бюджетних установ, видатки на здійснення державних закупівель та інші видатки. Капітальні видатки передбачають спрямування коштів на придбання землі, купівлю, будівництво, модернізацію чи реконструкцію основних фондів бюджетних установ.

Необхідно відзначити формулу Барнетта, в основу якої покладено принцип розподілу фінансування відповідно до чисельності населення, використовується для визначення щорічного приросту фінансування органів місцевої влади в рамках блок-гранту.

Таким чином, загальний обсяг блок-гранту визначається на підставі показників попереднього року та зміни у фінансуванні, визначеної за формулою Барнетта.

Початковий обсяг блок-гранту визначається Державним казначейством відповідно до правил, загальних для всіх міністерств. У випадку внесення змін до обсягів фінансування бюджетних програм в Англії, які є «порівняними» з шотландськими та уельськими, розміри блок-гранту збільшуються (зменшуються) на відповідну фіксовану величину. Обсяг додаткового фінансування регіонів з бюджету центрального уряду за формулою Барнетта визначається з урахуванням таких чинників:

-- зміни в обсягах запланованих асигнувань по міністерствах уряду Великобританії;

-- ступеня порівнянності відповідних бюджетних програм міністерств і програм, які реалізуються автономними інститутами влади Шотландії, Уельсу і Північної Ірландії;

-- питома вага населення регіону щодо чисельності населення Англії, Англії та Уельсу або Великобританії в цілому (залежно від ситуації).

Впродовж останніх років формула Барнетта піддається жорсткій критиці за свою необ'єктивність, адже вона не враховує реальної потреби у фінансуванні, є непрозорою, а також не має законодавчого підґрунтя (не закріплена у законодавстві) [79, c. 159].

Кожна із ланок бюджетної системи Великобританії є незалежною та функціонує автономно, а тому самостійно складає, розглядає, затверджує і виконує свій бюджет. Бюджетний рік у Великобританії починається 1 квітня і завершується 31 березня наступного року. Проект державного бюджету складає казначейство (Міністерство фінансів).

Щорічно 1 жовтня воно направляє циркуляр окремим департаментам, міністерствам і відомствам, вимагаючи від них кошторис витрат на наступний фінансовий рік, а від департаментів внутрішніх доходів, митних платежів і акцизів - кошторис доходів. Міністерства і відомства розробляють кошториси за встановленою класифікацією витрат і передають їх казначейству, яке перевіряє і уточнює їх. При розробці бюджету враховують такі макроекономічні показники: прогнозні темпи зростання ВВП, рівень безробіття, норми процентних ставок, динаміку цін, ситуацію на фондовому ринку, рівень податкових ставок та інші.

Планування здійснюється на п'ятирічний період у цінах поточного року з відповідним щорічним коригуванням. За такий досить тривалий період часу (п'ять років) можливі помилки в прогнозних розрахунках, але, як свідчить практика, середня помилка не перевищує 1% від валового національного продукту.

У Великобританії не існує бюджету у вигляді єдиного закону, який санкціонує державні доходи і витрати. Натомість проект бюджету складається з двох окремих частин - розрахунку доходів та витрат. Відповідно щорічно приймаються два основних фінансових закони, які регулюють питання бюджету - Закон про асигнування, предметом якого є державні витрати, і Закон про фінанси, в якому відображаються державні доходи та їхні джерела.

Після розгляду і затвердження Кабінетом міністрів проект бюджету подається в парламент. Пропозиції щодо бюджету оголошуються в так званий бюджетний день в палаті громад канцлером казначейства у його щорічному Бюджетному посланні, в якому викладаються поточний стан в економіці та державних фінансах і прогнози розвитку на середньострокову та довгострокову перспективу. [33, c. 108].

Для вотування (розгляду-затвердження) бюджету парламент збирається на спеціальну сесію. Бюджетні права парламенту щодо бюджетної ініціативи (можливості вносити зміни в поданий проект) є обмеженими. На практиці тільки виконавча влада може збільшити видатки державного бюджету. Але парламент для розширення обсягів видатків може чинити політичний тиск з метою внесення необхідних поправок. Крім того, парламент може пропонувати скорочення витрат. Головну роботу над проектом виконує нижня палата - палата громад. Тут діє два комітети - із розгляду видатків і доходів. Верхня палата (палата лордів) затверджує бюджет у цілому. Затверджений бюджет підписує королева Англії (це її єдина та формальна функція в бюджетному процесі).

Слід підчеркнути, що особливість бюджетного процесу полягає в тому, що незначну частину видатків бюджету (близько 4% від їхнього загального обсягу) парламент не затверджує. Головним чином це видатки капітального характеру.

Виконання державного бюджету забезпечують: Міністерство фінансів Великобританії в особі канцлера казначейства, що контролює в тому числі фінансові служби інших міністерств і відомств; а також Банк Англії (заснований в 1694 р.), який є органом його касового виконання.

Для Великобританії характерний жорсткий контроль за здійсненням бюджетних витрат (з метою забезпечення їх раціональності та відповідності бюджетним призначенням).

Основна мета уряду - контролювати зростання державних видатків, тому наголос робиться на ефективності використання бюджетних коштів. Усі відомства самостійно ретельно аналізують виконання конкретних завдань під кутом зору результативності [37, c. 97].

Це невеличкий екскурс про фінансову систему Великобританії, більш детально на ній я зупинюся далі коли буду проводить паралель між суб'єктами які здійснюють керівництво фінансовою системою на основі нашої країни.

Зараз мова піде про фінансову систему Німеччини. І так, фінансова система Німеччини являє собою модель бюджетно-податкових взаємовідносин, що за суттю відображає перерозподіл фінансових потоків з метою нівелювання нерівності різних регіонів країни. Бюджетний устрій країни обумовлений її державним устроєм, територіально-адміністративним поділом, рівнем розвитку економіки та її структурних елементів і включає в себе три ланки управління: центральне, членів федерації та місцеве. Залежно від методів формування доходів економічних суб'єктів фінансову систему Німеччини можна поділити на дві сфери: централізовані фінанси (публічні фінанси) та децентралізовані фінанси (фінанси підприємств і фінанси господарств). Як форма організації грошових відносин фінансова система поділяється на такі підсистеми: господарюючих суб'єктів, населення, держави та місцевих органів. Кожна підсистема фінансової системи відрізняється методами, способами формування та використання фінансових ресурсів і відповідно поділяється на певні ланки.

На сучасному етапі основна проблема фінансової системи Німеччини характеризується зовнішнім походженням і передбачає недоотримання країною коштів відповідно до принципу “справедливого повернення” (непорівнянність країн - членів Європейського Союзу за рівнем розвитку), що відображається у виникненні основного питання бюджетної політики - взаємовідносини “донорів - реципієнтів” і спричиняє додаткове навантаження на державні фінанси. Крім того, ефективність функціонування фінансової системи Німеччини знижується через зростання витрат на фінансування антикризових фондів Європейського Союзу, що є загрозою розбалансування бюджетної системи за рахунок зростання дефіциту федерального бюджету та нарощення федерального боргу [31, c. 250].

На сьогодні стан державних фінансів Німеччини характеризується як задовільний завдяки стабільним податковим надходженням і низькій вартості запозичень. Основна стратегія бюджетної політики досліджуваної країни відображається в консолідації бюджету, коригуванні середньострокових бюджетних планів у напрямі збалансування федерального бюджету і включає такі напрямки:

? обмеження зростання чистих запозичень;

? скорочення структурного дефіциту;

? зменшення соціальних видатків і процентних доходів задля нарощення темпів економічного зростання [38, c. 165].

Спільною рисою з бюджетними системами розвинених країн є значна частка видатків пенсійного страхування. Особливою статтею є видатки на соціальні задачі, пов'язані з війною, до яких належать послуги постраждалим від війни, компенсації втрат. Друге місце в системі державних витрат займають витрати на суспільні послуги, що за досліджуваний період змінились у напрямі зростання питомої ваги в загальній структурі витрат. На третьому місці - видатки на загальне фінансове управління. Особливістю даної статті є значна питома вага саме витрат на обслуговування федерального боргу, що зростали за досліджуваний період. Зазначимо, що загальний напрям боргової політики направлений на зменшення даної групи витрат за рахунок оптимізації боргового портфеля.

Проведений аналіз структури та стану фінансово-бюджетної системи Німеччини дозволяє відокремити її позитивні та негативні риси, а саме:

? адаптивність федерального бюджету до посткризових проявів;

? можливість скорочення державних витрат за рахунок наявних низьких ставок обслуговування боргу та низького безробіття без необхідності збільшення податків;

? наявність прогресивної шкали оподаткування прибуткового податку дає можливість його скорочення навіть за високої інфляції, адже це не призведе до зростання податкових ставок і податкового навантаження;

? переорієнтування державних видатків на напрям з більшим фіскальним мультиплікатором, що проявляється в позитивному зростанні видатків на розвиток інфраструктури та інновації;

? потреба у структурному збалансуванні федерального бюджету з урахуванням демографічного сценарію, зокрема старіння населення.

Світова фінансово-економічна криза загострила проблему бездефіцитного формування місцевих бюджетів. Місцеві фінанси Німеччини як друга ланка фінансової системи є її слабким елементом, що зумовлено застарілою системою розподілу та критеріями фінансового вирівнювання. Основними перевагами системи фінансового вирівнювання в Німеччині є:

? збереження стимулів для нарощення дохідної бази;

? врахування фактичних особливостей розвитку регіону, врахування реальних відмінностей у бюджетній забезпеченості регіонів;

? полегшення тягаря на федеральний бюджет за рахунок горизонтального вирівнювання.

Бюджет виступає головною ланкою фінансової системи ФРН, його структура і бюджетний процес відповідають федеративного характеру державного ладу. До держбюджету включаються доходи і витрати трьох рівнів адміністративного управління ? федерації (центральний бюджет), земель (регіональні бюджети), та громад (місцеві бюджети). Зведений (консолідований) держбюджет виходить шляхом складання доходів і видатків бюджетів всіх трьох рівнів за вирахуванням міжбюджетних трансфертів (субсидій, дотацій). З 1974 р. до держбюджету включаються кошти фонду соціального страхування та соціального забезпечення.

Бюджетний рік у ФРН збігається з календарним. Федеральний бюджет затверджується бундестагом (парламентом). Складання, затвердження і виконання федерального бюджету передбачає визначення очікуваних доходів і витрат у бюджетному плані і ведення бюджетного обліку, фактичне відображення виконання бюджету [36, c. 188].

На стадії складання центрального бюджету міністерства і відомства направляють до міністерства фінансів передбачувані кошторису витрат на наступний рік, приблизно за 9 місяців. Міністерство фінансів на основі прогнозованих доходів уточнює видаткову частину бюджету і передає проект бюджети на затвердження федеральному уряду. Схвалений кабінетом міністрів проект бюджету направляється на затвердження до законодавчих органів. Спочатку бюджет направляється у верхню палату парламенту (бундесрат), де розглядається протягом трьох тижнів. З бундесрату законопроект про бюджет направляється в нижню палату парламенту (бундестаг). У разі внесення однієї з палат парламенту поправок до бюджету, він повертається на повторний розгляд. Після прийняття законопроекту бундестагом законопроект підписується головою уряду і стає законом.

У ті ж терміни в такій же послідовності складаються проекти бюджетів земель та громад. Проте якщо федеральний уряд формально не має права контролювати фінанси земель, то землі зобов'язані встановити такий контроль за бюджетами громад. Бюджети земель затверджуються ландтагами на один рік, але в окремих випадках можуть бути розраховані на більш тривалий період. Для покриття касового розриву у зв'язку з тим, що податки надходять нерівномірно, землі мають право випускати короткострокові позики. У всіх інших випадках до позик вдаються з особливого дозволу.

Вищим контрольним органом ФРН в галузі державних фінансів є федеральна рахункова палата. Звіт про виконання бюджету складається міністерством фінансів і прямує до парламенту і рахункову палату. Після укладення рахункової палати парламент затверджує закон про виконання бюджету.

Бюджетна політика ФРН підпорядковується загальним цілям економічної політики і спирається на налагоджений в післявоєнний період механізм її реалізації, на багатий арсенал засобів і методів формування дохідних і видаткових статей держбюджету [31, c. 257].

Також слід згадати і історію зародження фінансової системи Німеччини.

Сучасні особливості фінансової системи Німеччини пов'язані з політичним та соціально-економічним становленням держави у минулому. Економічна і політична роздробленість території сучасної Німеччини зберігалась аж до середини XIX ст. Розвитку економіки перешкоджали внутрішні митні бар'єри, наприклад, на початку XIX ст. при перевезенні товарів з Дрездена в Магдебург митні збори доводилось платити 16 разів. Лише у 1833 р. на чолі з Пруссією було створено митний союз для захисту внутрішнього ринку від торгової експансії з боку Великої Британії. Після 1871 р. відбулось остаточне об'єднання, у результаті чого утворилась Німецька імперія. Важливу роль у цьому відіграв О. фон Бісмарк (перший рейхсканцлер імперії).

У Німеччині, одній з перших держав світу, під впливом робітничого руху і профспілкових організацій було запроваджено закони соціального характеру (страхування на випадок захворювань, втрати працездатності, пенсійне забезпечення робітників), покладено обмеження на застосування дитячої праці.

Економіка та фінанси країни зазнали суттєвих руйнувань у період світових воєн. За роки Першої світової війни державний борг збільшився з 5 млрд до 160 млрд німецьких марок (у 32 рази). Репараційні платежі, які необхідно було сплатити на користь переможців, становили 132 млрд марок. Наслідки Другої світової війни були ще більш руйнівними: у 1945 р. державний борг у п'ять разів перевищував національний дохід 1938 р. (довоєнний рівень). Практично всю економіку держави було зруйновано, а інфляція досягла 600 %.

Внаслідок капітуляції Німеччини перед союзними державами її було розділено на чотири окупаційні зони. Пізніше з трьох західних зон утворилася Федеративна Республіка Німеччина, а на території радянської окупаційної зони було створено Німецьку Демократичну Республіку. Отже, з 1949 до 1990 р. на німецькій землі існували дві держави.

Слід відзначити, що фінансова система ФРН складається з таких елементів: фінанси федерації (федеральний бюджет, спеціальні фонди, фінанси державних підприємств); фінанси земель у складі відповідного бюджету, спеціальних фондів, фінансів підприємств; місцеві фінанси (місцеві бюджети та фінанси комунальних підприємств) [39, c. 216].

Прийняття бюджету є суверенним правом парламенту -- спочатку він має бути прийнятий бундестагом, а потім отримати схвалення бундесрату. Після затвердження бюджету діє принцип розподілу влади, згідно з яким виконання бюджету -- абсолютна компетенція уряду, і парламент не має права вимагати від уряду, щоб він у повному обсязі виконував окремі статті контролюються лише основні цифрові показники. Згідно з німецьким бюджетним правом міністр фінансів може здійснювати додаткові витрати лише в тому разі, коли є економія за іншими статтями витрат, не виходячи за затверджені контрольні цифри. Виконання бюджету покладено на міністерство фінансів, касове виконання -- на Бундесбанк.

Виконання бюджету контролюють органи виконавчої, законодавчої влади, а також громадські інституції. Міністерства мають власні контрольні підрозділи. Контроль за окремими напрямами виконання бюджету здійснює Федеральна контрольна рахункова палата. З боку громадських інститутів контроль можуть здійснювати різні асоціації, інститути та громадські організації. Наприклад, "Союз платників податків" відстежує оптимальність використання бюджетних коштів. За результатами перевірок контрольних органів проводиться регулярне інформування громадськості. Закінчується бюджетний процес затвердженням звіту про виконання бюджету.

Період між закінченням бюджетного року і затвердженням звіту про виконання бюджету досить довгий -- два з половиною роки. Бюджетна система ФРН у ц сучасному вигляді почала формуватися у 20-х роках XX ст., на початку 90-хроків суттєво доповнилася приєднаними землями колишньої НДР. Сучасний бюджетний устрій ФРН також має три рівні -- федеративний, земельний і общинний.

3.2 Порівняльна характеристика діяльності суб'єктів ФСУ та суб'єктів фінансової системи Великобританії

Перш ніж розпочати розгляд даного питання необхідно згадати суб'єктів фінансової системи України. Так суб'єктами фінансової системи України є: Президент України, Верховна рада України, Кабінет Міністрів, Міністерсво Фінансів, Рахункова палата, Державне казначейство, Державна фіскальна служба, державна служба фінансового моніторингу, державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Якщо ж відзначити суб'єктів фінансової системи Великобританії, то про них мова піде нижче. У фінансово-бюджетній політиці Великої Британії діють два важливих економічних правила: "золоте правило" І "правило стабільного інвестування". У першому йдеться про те, що впродовж економічного циклу уряд може проводити запозичення суто в цілях інвестування і не може спрямовувати їх на фінансування поточних витрат. Друге правило свідчить, що впродовж економічного циклу частка державного боргу у ВВП має утримуватися на стабільному і розумному рівні (у наш час вона становить трохи більше 30 %).

Кожна ланка бюджетної системи функціонує автономно. Головну роль у фінансовій системі відіграє державний бюджет що складається із консолідованого фонду та національного фонду запозичень. Дохідна частина національного фонду запозичень формується за рахунок неподаткових платежів, включаючи надходження від державних підприємств, від продажу державної власності та місцевих органів влади за надані їм казначейські кредити та інше. Видаткова частина фонду запозичень включає відсотки по державному боргу, довгострокові кредити на капітальні вкладення державним підприємствам та місцевим органам влади [33, c. 112].

У Великобританії нараховується існують кілька десятків позабюджетних спеціальних фондів: фонд національного страхування, пенсійні фонди державних підприємств; фонд департаменту гарантії експортних кредитів; фонд міністерства фінансів; фонд національних корпорацій по розвитку наукових досліджень тощо. За рахунок цих фондів фінансується близько 1/3 державних видатків. Найбільш значним є фонд національного страхування

Слід відзначити функції казначейства Великої Британії. Воно є аналагом нашого Міністерства фінансів. Найвпливовішим департаментом у британській системі управління державними видатками є казначейство, яке поєднує функції Міністерства фінансів і Міністерства економіки. У казначействі працюють близько 1000 співробітників, його бюджет становить 73 млн ф. ст. У структурі казначейства шість управлінь: макроеконо-мічної політики і міжнародних фінансів; бюджету і державних фінансів; державних послуг; фінансової звітності та аудиту; фінансового регулювання і промисловості; кадрів, капітального будівництва та інформації. Разом з тим у казначействі є виконавче агентство -- Управління Сполученого Королівства з обслуговування державного боргу [32, c. 345].

На наше ж міністерство фінансів покладено Головними завданнями Міністерства фінансів України в галузі управління фінансами держави є: вироблення основних напрямків державної фінансової політики; складання та забезпечення виконання Державного бюджету України; концентрація фінансових ресурсів на пріоритетних напрямках розвитку економіки; фінансове забезпечення державних гарантій з питань соціального захисту населення; створення державних фінансових резервів та ряд інших.

Міністерство фінансів України, реалізуючи державну фінансову політику:

? бере участь у виробленні балансу фінансових ресурсів і платіжного балансу;

? організовує роботу по підготовці і складанню Державного бюджету України: за дорученням Кабінету Міністрів України визначає порядок і строки подання центральними органами виконавчої влади, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями матеріалів для підготовки проекту Державного бюджету України та прогнозних розрахунків для визначення частки загальнодержавних податків, зборів і платежів, що передаються до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

? складає проект Державного бюджету України;

? поквартальне розписує доходи і видатки державного бюджету, забезпечує його виконання, здійснює контроль за його виконанням, складає звіт про виконання Державного бюджету України;

? розробляє проект Правил складання і виконання Державного і місцевих бюджетів і подає його на затвердження Кабінету Міністрів України;

? розробляє пропозиції по вдосконаленню податкової політики держави, спрямованої на зміцнення державних фінансів;

? спільно з Державною податковою адміністрацією України і її регіональними підрозділами розробляє методику діяльності з питань формування і виконання доходної частини бюджету;

? спільно з Національним банком України і Міністерством економіки України здійснює заходи, спрямовані на зміцнення грошового обігу, контролює випуск і обіг цінних паперів, видає дозволи на здійснення діяльності, пов'язаної з випуском і обігом цінних паперів;

? бере участь у роботі керівних органів фондових бірж, здійснює контроль за діяльністю інвестиційних компаній (спільно з Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку) і т.п.

Міністерство фінансів України наділене правом:

? одержувати від центральних органів виконавчої влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних і районних державних адміністрацій матеріали для складання проекту Державного бюджету України, вироблення бюджетних нормативів і здійснення контролю за виконанням державного бюджету;

? обмежувати, а в необхідних випадках призупиняти фінансування з Державного бюджету України підприємств, установ і організацій до з'ясування фактів незаконного використання ними коштів, а також за умови неподання звітів про використання раніше відпущених коштів або втрати встановленої звітності, з повідомленням про це керівників відповідних міністерств і відомств, а також в межах наданої компетенції застосовувати інші санкції, передбачені чинним законодавством.

Діяльність казначейства Великобританії можна поділити на чотири сектори: громадські видатки; фінанси; економіка (народне господарство); державна громадська служба.

Необхідно звернути увагу і на громадські видатки. Традиційною функцією казначейства Великої Британії є контроль за громадськими грошовими фондами, тобто за видатками відомств та служб уряду. Жоден із департаментів (відомств) не може звернутися за коштами до парламенту без попереднього погодження з казначейством. Разом з тим казначейство відповідає не лише за видатки уряду, а й за весь суспільний сектор, включаючи громадські корпорації (в основному націоналізовані) і місцеву владу.

Так, фінансовий бік діяльності казначейства стосується фіскальної політики (спільно з Департаментом доходів і надходжень) і фінансових угод, ринків та установ настільки, наскільки це стосується урядової політики. З одного боку, діяльність казначейства охоплює управління грошовим забезпеченням (грошова пропозиція), відсотковими ставками, обмінними курсами, урядовим боргом.

Ці напрями діяльності казначейства тісно пов'язані з діяльністю Банку Англії. З іншого боку, діяльність казначейства -- це допомога, експорт, комерційна політика, угоди уряду із зарубіжними країнами. У цій сфері казначейство співпрацює зі Службою закордонних справ співтовариства, а також з Банком Англії.

Сектор економіки (народного господарства) займається коротко- і середньостроковим прогнозуванням і аналізом. Ця діяльність тісно пов'язана з усіма іншими аспектами діяльності казначейства. Багато економістів казначейства зайнято у відділеннях економічної політики і стратегії.

Державна громадська служба. З листопада 1981 р., коли було розпущено Департамент з громадських справ, казначейство відповідає за справи у сфері трудових ресурсів, заробітної плати та пенсійних виплат.

Державне казначейство наділене надзвичайно широкими функціями, основними з яких є такі:

-- розробка, складання і виконання державного бюджету;

-- розробка та здійснення фіскальної політики держави;

-- керівництво діяльністю Департаменту внутрішніх податків та Департаменту мита та акцизів;

-- фінансово-економічне прогнозування;

-- планування та контроль за громадськими витратами, підтримка балансу бюджету, вчасна та ефективна координація бюджету, складання проекту фінансового та бюджетного звіту і подання його на розгляд парламенту, осіннього звіту і декларації про громадські витрати;

-- розробка монетарної політики держави, яку реалізує банк Англії;

-- моніторинг та аналіз тенденції валютно-кредитної системи; продаж державних зобов'язань громадянам, компаніям та фінансовим закладам як усередині країни, так і за кордоном;

-- міжнародна фінансова політика, питання позик, боргів, резервів, закордонної валюти;

-- експортна політика, фінансування експорту, гарантія на випадок "політичних ризиків";

-- реалізація політики з Європейським Співтовариством;

-- політика надання субсидій сільському господарству, торгівлі, інфраструктурі промисловості, допомоги не досить розвинутим регіонам, що входять до ЄС, та регулювання конкуренції;

-- визначення політики зв'язків із МВФ та Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку, Організацією з питань економічного співробітництва, яку реалізує Банк Англії;

-- забезпечення економічного прогнозування та макроеко-номічного аналізу (коротко- та середньострокового) [36, c. 194].

Державне казначейство Великої Британії тричі на рік проводить огляди провідних напрямів економіки (попит, виробництво, прибуток, витрати, споживання, інвестиції, імпорт, експорт, інфляція, заробітна плата, зайнятість, безробіття, відсоткові ставки, торговий баланс тощо), прогнозуючи ці показники на 18 місяців.

На основі цих прогнозів розробляється політика в галузі валютних операцій, обмінних курсів, відсоткових ставок, державних позик, яка переглядається протягом перших трьох місяців кожного року й узгоджується з річним бюджетом навесні. У рамках середньострокового прогнозування розробляються прогнози на 3--4 роки.

Структура державного бюджету Великої Британії. Державний бюджет Великої Британії поділяється на бюджет поточних доходів і витрат держави та капітальний бюджет. Основними доходами поточного бюджету Великої Британії є податки, причому серед них переважають прямі податки (36,2 % дохідної частини бюджету). Також до доходів поточного бюджету належать платежі із соціального страхування. За рахунок коштів поточного бюджету фінансуються так звані цивільні статті (промисловість, сільське господарство, охорона здоров'я та ін.), витрати на оборону і державне управління. Доходи капітального бюджету формуються за рахунок надходжень відсотків від державних корпорацій та органів влади за надання державних кредитів, від повернення довгострокових кредитів казначейства, від прибутків емісійного департаменту Банку Англії.

Воно керує розробкою, складанням і виконанням державного бюджету, визначає податкову політику, здійснює фінансовоекономічне прогнозування, міжнародні фінансові відносини, контроль за витратами коштів державними підприємствами, тобто йде схожість з діями Верховної Ради на яку покладено обов'язок прийняття державного бюджету.

3.3 Недоліки функціонування фінансової системи та перспективи її вдосконалення

В умовах реалій існування України як незалежної, демократичної, соціальної та правової держави постає проблема вдосконалення фінансової системи. У цій системі, як переконує світовий і вітчизняний досвід, важливе місце насамперед за силою впливу на інші ринки та економічну систему в цілому посідає фінансова політика. Фінансова система пронизує всю національну економіку країни, починаючи з домогосподарств, індивідуальних і партнерських підприємств, корпоративних підприємств і закінчуючи державою.