1. Валова рентабельність реалізованої продукції (R_G) - характеризує ефективність виробничої діяльності, а також ефективність політики ціноутворення.

(2.39)

2. Операційна рентабельність реалізованої продукції (R_о) - показує рентабельність підприємства після відрахування витрат на виробництво та збут товарів, тобто затрат, які не відносяться до операційної діяльності.

Якщо, наприклад, валова рентабельність не змінюється, а операційна в динаміці - зменшується, то це може свідчити про збільшення адміністративних та збутових видатків.

(2.40)

3. Чиста рентабельність реалізованої продукції (R_N) - характеризує повний вплив структури капіталу і фінансування підприємства на його рентабельність.

Якщо операційна рентабельність не змінюється, а чиста рентабельність зменшується, це може свідчити про збільшення фінансових видатків, отримання збитків від участі в капіталі інших підприємств або про підвищення суми податкових платежів, що сплачує підприємство.

(2.41)

Для оцінки рентабельності не існує абсолютних загальноприйнятих значень тому, що ці показники різко коливаються за галузями. Але ріст показників рентабельності в динаміці є позитивною тенденцією.

Розрахунок показників рентабельності наведено в таблиці 2.10

Відповідно до результатів таблиці 2.10 можемо зробити наступні висновки: підприємство є досить рентабельним, тобто порівняно ефективно працює та використовує свої ресурси. Всі показники рентабельності позитивні, що є дуже добре. Спостерігається незначна тенденція їх покращення. Збільшення показника операційної рентабельності свідчить про збільшення доходів від операційної діяльності. Ріст показника валової рентабельності свідчить про покращення ефективності виробничої діяльності, а також про ефективність політики ціноутворення в 2007 році. Чиста рентабельність продажу є задовільною, тобто товариство отримує прибуток від продажу. Рентабельність власного капіталу зростає, тобто дохід від кожної інвестованої власниками капіталу гривні зростає.

Таблиця 2.10 - Аналіз показників рентабельності

При аналізі коефіцієнтів рентабельності найбільше поширення набула факторна модель, основною задачею якої було визначити фактори, які впливають на ефективність роботи підприємства і оцінити цей вплив.

Рисунок 2.5 - Схема факторного аналізу фірми

В основу наданої схеми аналізу лягла наступна модель:

(2.42)

де R_N - чиста рентабельність реалізованої продукції;

R_O - ресурсовіддача;

F_D - коефіцієнт фінансової залежності.

(2.43)

(2.44)

= 0,11*1,57*1,85 = 0,29

= 0,10*1,06*2,17 = 0,23

Загальну зміну рентабельності власного капіталу можна визначити за формулою:

(2.45)

= 0,29 - 0,23 = 0,06

Вплив на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу зміни показника чистої рентабельності продаж:

(2.46)

= 0,11*1,06*2,17 - 0,10*1,06*2,17 = 0,12

Зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок зміни показника ресурсовіддачі:

(2.47)

= 0,11*1,57*2,17 - 0,11*1,06*2,17 = 0,11

Зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок зміни коефіцієнта фінансової залежності:

(2.48)

= 0,11*0,15*1,85 - 0,11*0,15*2,17 = -0,004

Таким чином, загальна зміна рентабельності власного капіталу за рахунок факторів:

(2.49)

= 0,12 + 0,11 + (-0,004) = 0,226.

За рахунок збільшення чистої рентабельності реалізованої продукції, показників ресурсовіддачі та фінансової залежності відбулося підвищення рентабельності власного капіталу на 0,06 пункти. Таким чином, ми бачимо, що протягом аналізуємого періоду відбулася позитивна зміна рентабельності власного капіталу - збільшення на 0,226 пункти.

2.4 Інтегральна оцінка та визначення основних проблем та оцінка ризиків діяльності ВАТ ПБК „Славутич”

Ефективне функціонування підприємства передбачає необхідність оцінки ефективного використання всіх ресурсів підприємства. Для кожного суб'єкту господарювання серед багатьох питань виділяють найголовніші для тієї чи іншої галузі. Аналіз ефективності діяльності підприємства передбачає, насамперед, дослідження ефективного використання саме трудових ресурсів як найголовнішого фактору виробництва, що прямо впливає на кінцевий результат діяльності підприємства - одержання прибутку. Виходячи з того, що трудові ресурси є найважливішою складовою ресурсів та чинником розвитку підприємства, їх можна визначити як головний об'єкт економічного управління на підприємстві.

Кількісну оцінку використання трудових ресурсів на підприємстві за збалансованою системою показників можна отримати за допомогою інтегральної оцінки продуктивності праці, заснованої на теорії і методиці аналізу в умовах ринкових відносин. Така підсумкова інтегральна оцінка ураховує всі важливі параметри (показники) виробничої діяльності підприємства, тобто господарської активності за певним напрямком дослідження. Вибір та обґрунтування вихідних показників для оцінки трудових ресурсів підприємства здійснені нами на основі теорії аналізу діяльності підприємства, виходячи з потреб суб'єктів управління в аналітичній оцінці.

Розробка алгоритму проведення інтегральної оцінки ефективності використання трудових ресурсів була проведена нами шляхом здійснення декількох наступних етапів.

На першому етапі було встановлено рівень відповідності між фактичним і еталонним значеннями показників, при цьому було встановлено ступінь значимості досягнення запланованого результату кожного з показників для досліджуваного підприємства.

На другому етапі проведено окремий розрахунок інтегральної оцінки показників, що характеризують кожну із запропонованих нами складових збалансованої системи: фінансову складову, внутрішні бізнес-процеси, трудовий потенціал і складову маркетингу.

На третьому етапі оцінки збалансованої системи показників використання трудових ресурсів запропоновано розрахунок загального інтегрального показника.

На заключному етапі була здійснена оцінка отриманого результату інтегральної оцінки, а також розробка заходів щодо покращення ефективності діяльності підприємства і їх постійний моніторинг за умов динамічності сучасної економіки.

Проведене дослідження на основі отриманого загального інтегрального показника дозволило сформувати шкалу оцінки рейтингу підприємства в галузі:

Проведені дослідження свідчать, що інтегральний показник ефективності використання трудових ресурсів на вітчизняних сільськогосподарських підприємствах за розробленою шкалою коливається у діапазоні 0,51 - 0,64. Це вказує на відносно високу ефективність трудових ресурсів. Детальний аналіз кожної сфери збалансованої системи окремо дозволив виявити причини отримання такого показника діяльності досліджуваних підприємств. На рис. 1 бачимо, розвиток важливих сфер діяльності підприємств: фінанси - 30%, маркетинг - 18%.

Рис. 1 Квадрат трудового потенціалу підприємств промислового сектору економіки згідно збалансованої системи показників

Виявлені позитивні тенденції розвитку ефективності трудових ресурсів значною мірою обумовлені високим рівнем та досконалою системою оплати праці. Вони спонукають не тільки спроможність підприємств залучати до роботи висококваліфікованих, креативних спеціалістів. Висока ефективність трудових ресурсів призводить до спроможності підприємств швидко та своєчасно реагувати на зміни у ринковому середовищі, а також робить підприємство привабливим для інвестицій.

Критерій це головна відрізнювальна ознака і визначальна міра вірогідності пізнання сутіефективності виробництва, у відповідності з якими здійснюють кількісну оцінку її рівня. Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи) полягає у тому, що на кожну одиницю витрат - трудових, матеріальних, фінансових - досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва або доходу. Виходячи з цього єдиним економічним критерієм ефективності виробництва можна вважати зростання продуктивності суспільної (живої і уречевленої) праці. У загальному вигляді критерій ефективності виробництва відображає постійно здійснюваний процес максимізації обсягу чистої продукції (національного доходу) по відношенню до витрат живої і уречевленої праці (персоналу і виробничих фондів підприємства). На рівні госпрозрахункового підприємства модифікованою формою єдиного критерію ефективності (продуктивності) його діяльності може слугувати максимізація прибутку за умови економічно обґрунтованої побудови систем цін на вироблювану продукцію та оплату праці залежно від кінцевих результатів виробництва. Між народногосподарським і госпрозрахунковим (комерційним) критеріями принципової розбіжності не існує, оскільки при правильно побудованих цінах на засоби виробництва і кінцеву продукцію збільшення обсягу чистої продукції підприємства справляє адекватний вплив і на величину одержуваного ним прибутку. Кількісна визначеність і зміст критерію знаходить найбільш повне відображення в конкретних показниках ефективності виробництва.

Конкретні види ефективності можуть відокремлюватись не лише за різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) діяльності підприємства, про що уже мовилось вище, але й залежно від того, які ресурси (застосовувані чи споживані) беруть для розрахунків. Застосовані ресурси - це сукупність живої і уречевленої праці, а споживані ресурси являють собою поточні витрати на виробництво продукції. В зв'язку з цим у практиці господарювання варто виділяти також ефективність застосовуваних ресурсів і ефективності споживаних ресурсів як специфічні форми прояву загальної ефективності виробництва, тобто мова йде про так звані ресурсний і витратний підходи до визначення її рівня з застосуванням відповідних типів показників.

Узагальнюючим показником ефективності споживчих ресурсів може слугувати показник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень поточних витрат на виробництво (собівартості виготовлення певних виробів). Як відомо, до собівартості продукції споживані ресурси включаються у формі оплати праці (персоналу), амортизаційних відрахувань (основні фонди) і вартості матеріальних ресурсів (оборотні фонди).

До найважливіших узагальнюючих показників ефективності виробництва відноситься частка приросту обсягу вироблюваної продукції за рахунок інтенсивних чинників (інтенсифікація виробництва). Це зумовлюється тим, що в сучасних умовах господарювання економічно і соціально вигіднішим є не екстенсивний (шляхом збільшення обсягу застосованих ресурсів), а саме інтенсивний (за рахунок кращого використання наявних ресурсів) розвиток виробництва.

Визначення частки приросту обсягу продукції за рахунок інтенсифікації виробництва наведено у таблиці 2.14.

У процесі вимірювання ефективності виробництва не слід ігнорувати визначення народногосподарського ефекту використання продукції як практично важливого узагальнюючого показника, оскільки при оцінці усіх видів діяльності підприємства обов'язково треба врахувати ступінь задоволення різноманітних потреб споживачів його виробів. Народногосподарській ефект використання продукції того чи іншого підприєм-ства у сфері її споживання обчислюється у вигляді приросту чистого прибутку (доходу), тобто загального ефекту (збільшення прибутку в наслідок зростання обсягу виробництва і продуктивності праці, економії експлуатаційних витрат і інвестиційних ресурсів тощо) за вирахуванням вартості придбання продукції виробничо-технічного призначення.

Таблиця 2.14 - Визначення частки приросту обсягу продукції за рахунок інтенсифікації виробництва

Сферою визначення і постійного контролю повинен бути охоплений також показник загальної рентабельності виробництва, що визначається шляхом розрахунку відношення одержаного прибутку до обсягу застосовуваних виробничих фондів.

Щодо решти системи показників, диференційованої за видами ресурсів і окресленої вище, то вони використовуються у відповідності з наперед визначеними метою вимірювання ефективності і напрямками застосування його результатів. Існує бодай дві загальні і постійно діючі мети: 1) виявлення, оцінка і узагальнення відносної ефективності виробничих підрозділів і діяльності функціональних ланок з наступним вишукуванням пріоритетних напрямків мотивізації та реальних механізмів впливу на її позитивну динаміку в майбутньому; 2) порівняння ступеня ефективності, досягнутого даним підприємством і його конкурентами на ринку, щоб не допустити зниження престижу і конкурентоспроможності у сфері бізнесу.

Перш за все необхідно зазначити, що неухильне зростання соціальної ефективності є кінцевою метою сукупної виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємств. З огляду на це економічна ефективність відносно соціальної слід вважати проміжною. Саме рівень економічної результативності функціонування підприємств слугує матеріальною і фінансовою базою розв'язання будь-яких соціальних проблем. З урахуванням цієї можливої обставини треба оцінювати соціальну ефективність. Проте об'єктивна оцінка соціальної ефективності зараз наражується на істотні труднощі, пов'язані з відсутністю науково-обгрунтованої і загально визнаної методики визначення її рівня. Вочевидь, таке явище зумовлене не лише браком уваги відповідних галузей науки до розв'язання цієї вкрай актуальної проблеми, але й надзвичайною складністю самих соціальних процесів. Тому за цих умов можна старатися на дещо інтуїтивне і імперичне уявлення про принципові підходи до оцінки соціальної ефективності.

По-перше, треба виходити з того, що соціальна ефективність повинна визначатись на двох рівнях: локальному (на тому чи іншому підприємстві її що до ступеня задоволення певної сукупності соціальних потреб своїх робітників) та муніципальному і загальнодержавному (ступінь соціального захисту людей і рівня забезпечення соціальних потреб різних верств населення з боку місцевих органів та держави в цілому).

По-друге, дуже важливим є визначення абсолютних масштабів і відносного рівня задоволення різноманітних соціальних потреб працівників того чи іншого підприємства за рахунок власних матеріальних і фінансових коштів, нагромаджених ним внаслідок виробничо-господарської і комерційної діяльності, застосування нових форм господарювання. До соціальних потреб робітників, які можуть бути задоволені підприємством у певній мірі (залежно від наявних можливостей), зокрема відносяться: збільшення розміру оплати праці понад встановлений державою мінімальний рівень заробітної плати; оплата значної частини вартості або надання безкоштовних путівок до лікувально-оздоровчих закладів; дотації закладам громадського харчування підприємств; надання безповоротної позички на придбання кооперативного житла і зведення дачних будинків; будівництво і утримання власного житлового фонду, баз відпочинку, будинків культури, поліклінік, дитячих дошкільних закладів, спортивних споруд; забезпечення нормальних (не шкідливих до здоров'я) умов праці і належної охорони навколишнього природного середовища; направлення на навчання до середніх спеціальних і вищих навчальних закладів молодих працівників з виплатою стипендій, підготовка необхідних для ринково-комерційних структур підприємства спеціалістів у спеціальних навчальних центрах (інститутах менеджменту, школах бізнесу і підприємництва), стажування керівників і спеціалістів у зарубіжних фірмах; створення підсобних сільськогосподарських підприємств тощо.

По-третє, при загальній оцінці соціальної ефективності треба врахувати також ряд соціально важливих заходів, постійно здійснюваних за рахунок муніципальних (місцевих) і загальнодержавного бюджетів, що формуються, як відомо, під безпосереднім впливом існуючої системи оподаткування виробничих та інших прибуткових підприємств, а також їх спонсорської і благодійницької діяльності. Основними з таких заходів є: встановлення і регулювання мінімальної заробітної плати по всім категоріям працюючих на підприємствах і організаціях різних видів та сфер народного господарства; встановлення і виплата пенсій, стипендії, фінансової допомогу багатодітним сім'ям; індексація заробітної плати і пенсій у відповідності з динамікою роздрібних цін на товари споживання; регулювання продажних цін на певні види товари для населення і вартості комунальних послуг; бюджетне фінансування організацій і підприємств невиробничої сфери; реалізація загальнодержавних соціальних програм тощо.

По-четверте, конкретне визначення рівня соціальної ефективності повинно охоплювати кількісне вимірювання і оцінки ефекту та витрат по усій сукупності заходів, зміст і характер яких дозволяє це зробити, а також якісну характеристику і виявлення впливу на ефективність таких груп заходів, по яких кількісне вимірювання прямого ефекту є неможливим. Кількісне вимірювання соціальної ефективності окремих груп здійснюваних заходів зводиться до обчислення непрямого економічного ефекту і витрат на його досягнення з наступним його порівнянням. При чому єдиною методикою розрахунку такого ефекту не існує. Тому в кожному окремому випадку слід застосовувати специфічний спосіб його визначення, який став уже відомим з оприлюднених наукових розробок або ще невідомий, але рекомендується консультантами попередницько-впроваджувальної організації чи спеціалістами у цій галузі відповідної управлінської структури підприємства (міністерства, комітету, чи іншого державного органа влади). Якісна характеристика ефективності певних груп соціальних заходів повинна передбачати більш-менш детальний опис її реального (можливого) впливу на результативність виробництва і життєдіяльність населення (його окремих верств). За інших різних умов результати кількісного вимірювання соціальної ефективності треба доповнювати якісними характеристиками заходів, що впливають на неї, і на цій підставі формулювати загальні висновки щодо її рівня і динаміки.