Аналіз та планування витрат на виробництво та реалізацію продукції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи управління витратами підприємства на виробництво і реалізацію продукції

1.1 Економічна суть витрат, їх класифікація за окремими ознаками

1.2 Класифікація витрат за економічними елементами та статтями калькуляції

1.3 Управління витратами на підприємстві

1.4 Витрати та собівартість

Розділ 2. Аналіз формування витрат виробництва та обертання на ВАТ «Техно-торговий центр «Електроніка»

2.1 Загальна характеристика підприємства

2.2 Оцінка фінансово-економічних показників підприємства

2.3 Аналіз структури та динаміки витрат підприємства

Розділ 3. Шляхи зниження витрат підприємства в умовах ринкових відносин

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

В ринковій економіці умовою виживання та стабільного стану підприємства є його можливість забезпечити безперервний стабільний збут своєї продукції та товарів. Головною метою діяльності підприємства є забезпечення такого стану фінансових ресурсів, при якому підприємство, вільно маневруючи грошовими коштами, здатне шляхом ефективного їх використання забезпечити безперебійний процес виробництва та реалізації продукції, а також здійснювати витрати по його розширенню та оновленню.

Визначення витрат підприємства відноситься до числа найбільш важливих економічних проблем в умовах переходу до ринку, оскільки недостатній розвиток цієї статті витрат може привести до відсутності у підприємства коштів для розвитку виробництва, його неплатоспроможності і, в кінцевому підсумку, до банкрутства, а «надмірна» стійкість буде гальмувати розвиток, збільшувати витрати підприємства надлишковими запасами і резервами.

Оцінка витрат підприємства передбачає аналіз його фінансового стану. Мета аналізу полягає не тільки в тому, щоб встановити та оцінити фінансовий стан підприємства, а також і в тому, щоб постійно проводити роботу, спрямовану на його покращення. Аналіз фінансового стану показує, по яким конкретним напрямкам необхідно вести цю роботу. У відповідності з цим результати аналізу дають відповідь на питання, які найважливіші засоби покращення фінансового стану підприємства в конкретний період його діяльності.

Разом з тим, аналіз витрат - це важливіша характеристика економічної діяльності підприємства в зовнішньому середовищі. Він визначає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал в діловому співробітництві, оцінює, в якому ступені гарантовані економічні інтереси самого підприємства та його партнерів по фінансовим та іншим відносинам. Тому система показників має мету показати його стан для зовнішніх споживачів, оскільки при розвитку ринкових відносин користувачів фінансової інформації значно збільшується.

Метою роботи є вивчення сутності, аналізу та планування витрат виробництва та обертання на підприємстві.

Для досягнення поставленої мети сформульовано і вирішено наступні завдання:

вивчено теоретичні основи управління витратами підприємства на виробництво та реалізацію продукції;

проаналізовано основні показники діяльності ВАТ «Техно-торговий центр «Електроніка», які впливають на розмір витрат;

досліджено фінансовий стан ВАТ «Техно-торговий центр «Електроніка»;

визначено шляхи зниження витрат в умовах ринкових відносин.

Витрати в системі економічних показників - найважливіший показник, який відображає якісний бік діяльності підприємств і організацій торгівлі. Цей показник в певній мірі відображає всі напрямки діяльності підприємств по вдосконаленню виробничих процесів, зниженню рівня витрат по реалізації товарів та ін.

Об'єктом дослідження є процес планування витрат на підприємствах.

Предметом дослідження виступає планування витрат на підприємствах.

Теоретичною і методологічною основою дослідження стали праці вчених-економістів зарубіжних країн і України щодо проблем управління та формування витрат, а також закони України, постанови Кабінету міністрів України, дані Державного комітету статистики України, Міністерства економіки України та матеріали засобів масової інформації.

У процесі дослідження застосовано такі наукові методи: діалектичний, наукової абстракції, аналізу і синтезу, економіко-статистичний, кореляційно-регресивний метод.

Розділ 1. Теоретичні основи управління витратами підприємства

на виробництво і реалізацію продукції

1.1 Економічна суть витрат, їх класифікація за окремими ознаками

витрата управління собівартість прибуток

Організація обліку повинна ґрунтуватись на оперативності та точності обліку, як це прийнято в традиційній бухгалтерії, принципу доцільності. Критерієм доцільності економічний ефект, який отримано від використання цієї інформації. Однак і існує і інша необхідність систематизації витрат. З метою бухгалтерського обліку, аналізу і планування витрати об'єднуються в однорідні групи за різними ознаками. Види витрат є базою для формування калькуляційних статей витрат.

Згідно П(С)БО 16 «Витрати», витрати - це зменшення економічних вигод протягом облікового періоду у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) [5].

Елемент витрат - сукупність економічно однорідних витрат. Непрямі витрати - витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом [5].

Об'єкт витрат - це продукція, роботи, послуги, або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат [5].

Витрати відображаються у бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходами певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

За економічною сутністю поточні витрати підприємства являють собою сукупність затрат живої та уречевленої праці на здійснення поточної виробничої діяльності підприємства; а за натурально-речовим складом - спожиту частину матеріальних, трудових ресурсів.

Класифікація - це один із методів пізнання та вивчення явищ, процесів, об'єктів, який полягає в їх розподілі на класи на базі визначених ознак, властивостей та закономірних зв'язків між ними. Чим більше виділено ознак класифікації, тим вищий ступінь пізнання досліджуваних явищ, процесів, об'єктів та можливостей управління ними.

Теорія обліку та аналізу наводить більше двадцяти видів класифікації витрат за різними ознаками. Розглянемо класифікацію витрат за найбільш розповсюдженими в економічній теорії та практиці ознаками.

Таблиця 1. - Класифікація витрат підприємства

№ з/п	Ознаки класифікації	Види витрат
1	За періодичністю виникнення	Одноразові Поточні
2	За центрами відповідальності (за місцями виникнення)	Витрати виробництва, цеху, дільниці, технологічного переділу
3	За єдністю (однорідністю) витрат	Одноелементні Комплексні
4	За доцільністю витрат	Продуктивні Непродуктивні
5	За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат	Змінні Постійні
6	За способом перенесення вартості на продукцію	Прямі Непрямі
7	За визначенням відношення до собівартості продукції	Витрати на продукцію Витрати періоду
8	За роллю в процесі виробництва	Виробничі Позавиробничі (комерційні)
9	За видами витрат	Витрати за економічними елементами Витрати за статтями калькуляції
10	Інші ознаки

В процесі своєї діяльності підприємство здійснює матеріальні та грошові витрати. Залежно від ролі, яку вони відіграють у процесі відтворення, їх поділяють на три групи:

1. Витрати, пов'язані з основною діяльністю підприємства. Це витрати на виробництво або реалізацію продукції, так звані поточні витрати, які відшкодовуються за рахунок виручки від реалізації продукції (послуг).

2. Витрати, пов'язані з інвестиційною діяльністю, тобто на розширення та оновлення виробництва. Одноразові витрати на просте та розширене відтворення основних фондів, приріст оборотних коштів та формування додаткової робочої сили для нового виробництва. Джерелами фінансування цих витрат є амортизаційні відрахування, прибуток, емісія цінних паперів, кредити тощо.

3. Витрати на соціальний розвиток колективу (соціально-культурні, оздоровчі, житлово-побутові та інші потреби). Ці витрати не пов'язані з процесом виробництва, а тому джерелом їх фінансування є прибуток.

Найбільшу питому вагу у загальному обсязі витрат підприємства мають витрати на виробництво.

Економічні витрати - це всі види виплат постачальникам за сировину та матеріальні ресурси. Ці витрати складаються із зовнішніх (явних) та внутрішніх (неявних або імпліцитних).

Зовнішні витрати - це платежі постачальникам матеріальних ресурсів, виплата заробітної плати, нарахування амортизації тощо. Ця група витрат і становитиме бухгалтерські витрати, які фактично відповідають витратам наших підприємств.

Внутрішні витрати мають неявний, імпліцитний характер, оскільки відображають використання ресурсів, що належать власнику підприємства у вигляді землі, приміщень, активів тощо, за які він формально не платить. Підприємець фактично здійснює ці витрати, але не в явній формі, не в грошовій.

Поняття «економічні витрати» є загальноприйнятим, бухгалтерські - обчислюються на практиці для визначення реальної суми фактично здійснених витрат, оподаткованого прибутку тощо.

Розрізняють витрати на одиницю продукції та загальні витрати на весь обсяг виготовленої продукції (наданих послуг).

При плануванні, обліку та аналізі витрати класифікують за різними ознаками. Основними з них є ступінь однорідності, економічна роль у формуванні собівартості, спосіб обчислення на окремі види продукції, зв'язок з обсягом виробництва, час виникнення та обчислення.

Залежно від ступеня однорідності витрати поділяються на прості (елементні) та комплексні [20].

Прості (елементні) - це витрати однорідні за економічним змістом (сировина, основні матеріали, заробітна плата).

Комплексні витрати, різнорідні за своїм складом, вони охоплюють кілька економічних елементів (витрати на утримання та експлуатацію машин, загальновиробничі, втрати від браку тощо).

За економічною роллю у формуванні собівартості продукції витрати поділяють на основні та накладні: основні витрати безпосередньо пов'язані з процесом виготовлення виробів і утворюють їх головний речовий зміст. Це витрати на сировину, основні матеріали, технологічне паливо та енергію, заробітну плату основних виробничих робітників. З допомогою накладних витрат створюються необхідні умови для функціонування виробництва, його організації, управління, обслуговування (загальновиробничі витрати).

За способом обчислення на окремі види продукції витрати поділяються на прямі та непрямі. Прямі витрати безпосередньо відносять на собівартість виготовлення конкретного виду продукції і можуть бути розраховані на її одиницю прямо (матеріали, паливо, заробітна плата). Непрямі витрати пов'язані з виготовленням різних видів продукції, в цьому разі не можна безпосередньо обчислити витрати на окремі види продукції (загальновиробничі витрати, витрати на утримання та експлуатацію машин тощо). Непрямі витрати розподіляються на окремі види продукції пропорційно визначеній базі. Зростання частки прямих витрат у загальній сумі підвищує точність обчислення витрат на одиницю продукції.

Залежно від зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяють на постійні та змінні [10].

Постійні витрати - це такі, абсолютна величина яких у даний період при зміні обсягу виробництва в певних межах не змінюється. При істотних змінах обсягів виробництва, наслідком яких є зміни виробничої та організаційної структури підприємства, величина постійних витрат змінюється стрибкоподібне, після чого вона знову залишається постійною. Це витрати на утримання й експлуатацію будівель, споруд, управління цехом, орендна плата. До постійних витрат відносять також витрати, які неістотно змінюються внаслідок зміни обсягів виробництва, тому їх називають умовно-постійними.

Змінні витрати - це такі витрати, величина яких у даний період безпосередньо залежить від обсягу виробництва. У свою чергу, змінні витрати поділяють на пропорційні, прогресивні і регресивні.

Пропорційні змінні витрати змінюються прямо пропорційно до обсягу виробництва (коефіцієнт пропорційності дорівнює одиниці). Це витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну заробітну плату.

Прогресивні змінні витрати зростають у відносно більшій пропорції, ніж обсяг виробництва (коефіцієнт пропорційності більший за одиницю). До них можна віднести витрати на відрядно-прогресивну оплату праці.

Регресивні змінні витрати змінюються у відносно меншій пропорції, ніж виробництво (коефіцієнт пропорційності менший за одиницю). До цих витрат належать витрати на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, інструмент тощо.

Поділ витрат на постійні та змінні дає змогу визначити кількісну залежність різних витрат від змін в умовах виробництва та реалізації при здійсненні планування, виборі варіантів рішень.

Залежно від часу виникнення витрати можуть бути поточними, одноразовими, майбутніми. Поточні витрати здійснюються щоденно в даному періоді, одноразові - це разові витрати, що здійснюються не частіше як один раз на місяць.

Майбутні витрати - це витрати, на які резервуються кошти в кошторисно-нормативному порядку (оплата відпусток, сезонні витрати та ін.).

Такий вид класифікації дає змогу забезпечити економічно обґрунтований рівномірний у часі розподіл витрат на виробництво продукції.

1.2 Класифікація витрат за економічними елементами та статтями

калькуляції

Формування витрат на продукцію представляє собою складний процес. При формуванні витрат в кожній галузі промисловості є свої особливості.

Витрати, що формують собівартість продукції, класифікуються за двома основними ознаками: за економічними елементами витрат і за калькуляційними статями [15].

Елементами витрат називається сукупність однорідних за економічним складом витрат без урахування місця їх виникнення, зведених за економічним призначенням.

На основі класифікації за економічними елементами витрат неможливо розрахувати собівартість по окремих видах продукції. Тому розрахунок собівартості проводять за статтями витрат.

Статтями витрат називаються групи витрат на виробництво продукції, утворені з врахуванням їх призначення і місця виникнення.

Розрахунок собівартості одиниці продукції за статтями витрат називають калькульованим. Документ, в якому представлені всі витрати на одиницю конкретного виду продукції називають калькуляцією.

В промисловості за калькуляційну одиницю приймається один виріб однієї моделі.

Калькулювання не можна зводити лише до сукупності робіт і технічних прийомів, що використовуються при підрахунку собівартості конкретних виробів. Воно повинно засновуватися на знанні і суті собівартості як економічної категорії. Для цього необхідно визначити склад витрат виробництва, що складають собівартість продукції, і розробити науково обґрунтоване економічне групування елементів собівартості продукції.

Структура собівартості продукції за статтями витрат більш конкретна і об'єктивна, ніж витрати по елементах; вона відображає витрати виробництва за їх роллю в технологічному процесі і зв'язки з об'ємом виробництва, а також фактори їх зниження.

Задачею обліку витрат на виробництві є забезпечення виявлення і відображення в собівартості допущених позавиробничих витрат і втрат і здійснення контролю за правильним і економним витраченням всіх видів сировини і матеріалів, палива і енергії, фондів заробітної плати, дотримання кошторису витрат з обслуговування виробництва і управлінню.

Грошове вираження витрат підприємства при виробництві продукції визначається як на всю продукцію, що виробляє підприємство в визначений період, так і на одиницю цієї продукції. В першому випадку воно називається собівартістю всієї виробленої продукції, а в другому - собівартістю одиниці продукції [3].

Перелік статей калькуляції може бути різним в залежності від галузі промисловості, але, в загальному вигляді, може мати такий склад:

Сировина і матеріали.

Основна заробітна плата.

Додаткова заробітна плата.

Відрахування на соціальне страхування.

Загальновиробничі витрати.

Адміністративні витрати.

Витрати на збут.

Інші витрати.

В планову калькуляцію не включають збитки від браку. Якщо ж брак є неминучим за технологією виробництва, то ця величина враховується при плануванні собівартості продукції.

В статтю «Сировина і основні матеріали» включають вартість основних матеріалів, що входять до складу продукції, що виробляється, і допоміжних, які використовуються при виготовленні даного виробу для забезпечення нормальних технологічних процесів. Допоміжні матеріали можуть виділятися в окрему статтю, якщо вони мають значну питому вагу в собівартості виробу.

В статтю «Основна заробітна плата виробничих працівників» включають основну заробітну плату працівників, зайнятих безпосередньо виготовленням продукції, доплату за відрядно-прогресивною системою оплати праці і премії робітникам-почасовикам.

В статті «Додаткова заробітна плата виробничих працівників» враховуються: виплати, передбачені законодавством про працю; виплати передбачені договорами, контрактами; оплата чергових і додаткових відпусток; компенсація за невикористану відпустку; оплата часу, пов'язаного з виконанням державних обов'язків; виплата винагороди за вислугу років та ін.

В статті «Відрахування на соціальне страхування» розраховується за встановленими нормами від суми основної і додаткової заробітної плати виробничих працівників.

До складу статті «Загальновиробничі витрати» включаються:

витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; виплати на оплату праці службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);

амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій);

витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідвернення та інше утримання виробничих приміщень;

витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього середовища;

інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).

Витати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

До статті «Адміністративні витрати» відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:

загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати);

витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідвернення, охорона);

винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);

витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс факс тощо);

амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

витрати на врегулювання спорів у судових органах;

податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

інші витрати загальногосподарського призначення.

Витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):

витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;

витрати на ремонт тари;

оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);

витрати на перепродажну підготовку товарів;

витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

витрати на транспортування, перевезення і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;

витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

До інших операційних витрат включаються:

витрати на дослідження та розробки відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку «Нематеріальні активи»;

собівартість реалізованої іноземної валюти, яка для цілей бухгалтерського обліку визначається шляхом перерахунку іноземної валюти в грошову одиницю України за курсом Національного банку України на дату продажу іноземної валюти, плюс витрати, пов'язані з продажем іноземної валюти;

собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов'язаних з їх реалізацією;

сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;

втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов'язаннями, що пов'язані з операційною діяльністю підприємства);

втрати від знищення запасів;

нестачі й втрати від псування цінностей;

визнані штрафи, пеня, неустойка;

витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення;

інші витрати операційної діяльності.

Калькуляція собівартості на відміну від кошторису витрат на виробництво не дає характеристики співвідношення витрат за економічними елементами, оскільки вони знаходяться в різних статтях калькуляції. Тому, щоб отримати на основі калькуляції точне уявлення про величину витрат за економічними елементами, необхідно розкласти комплексні статті витрат в калькуляції за економічними елементами. Ця обставина врахована при розгляданні комплексних статей калькуляції, що розраховується на рік.

Другою (крім статей витрат) ознакою, за якою проводиться групування витрат на виробництво продукції є однорідність їх економічного змісту. Це групування носить назву групування за економічними елементами витрат.

Кошторис витрат на виробництво є одним з основних планових документів по собівартості продукції, що визначає загальну суму витрат підприємства в періоді, що планується і забезпечує ув'язку плану собівартості з іншими розділами річного плану економічного і соціального розвитку підприємства і всіма статтями калькуляції, за виключенням позавиробничих витрат [21].

Кожний з елементів кошторису витрат об'єднує однорідні за своїм характером види витрат підприємства, що відрізняються своєю роллю і характером участі в процесі виробництва.

На основі цієї класифікації складається документ «Кошторис витрат на виробництво продукції», в якому перераховуються всі економічні елементи і сума витрат по кожному елементу.

Кошторис витрат складається на весь об'єм продукції на рік і розбивається по кварталам.

В кошторисі виробництва вказані всі витрати на виробництво в визначеному періоді, згруповані за елементами. Сума даних по кожному елементу витрат показує, яку кількість і на яку суму підприємство може витратити матеріальних, енергетичних і трудових ресурсів в періоді, що планується. Завдяки цьому кошторис виробництва є дуже важливим документом, який широко використовується при розробці фінансового плану підприємства.

Класифікація витрат на виробництво за економічними елементами:

Матеріальні витрати.

Витрати на оплату праці.

Відрахування на соціальні заходи.

Амортизація.

Інші операційні витрати.

До складу елемента «Матеріальні витрати» включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва):

сировини й основних матеріалів;

купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів;

палива й енергії;

будівельних матеріалів;

запасних частин;

тари й тарних матеріалів.

До складу елемента «Витрати на оплату праці» включаються заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

До складу елемента «Відрахування на соціальні заходи» включаються: відрахування єдиного соціального внеску, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.

До складу елемента «Амортизація» включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

До складу елемента «Інші операційні витрати» включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу попередніх елементів, зокрема, витрати на відрядження, на послуги зв'язку, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.

Кошторис витрат на виробництво в цілому по підприємству не є сумою кошторисів витрат цехів, оскільки в цьому випадку він включив би повторно витрати окремих цехів і вартість послуг, які вони надають один одному в рамках підприємства.

1.3 Управління витратами на підприємстві

Процес праці - це поєднання трьох обов'язкових елементів: доцільної діяльності людей (живої праці), предметів та засобів праці. Два останніх елементи є матеріальними умовами праці - засобами виробництва, створеними раніше затраченою (уречевленою) працею. Сукупні витрати живої та уречевленої праці на виробництво продукції складають дійсні витрати виробництва. Вони вимірюються часом, необхідним для виробництва продукції в певних організаційно-технічних та економічних умовах. У такому найбільш абстрактному розумінні витрати виробництва однаково притаманні усім суспільно-економічним формаціям.

П(С)БО 16 визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) [5].

Для управління менеджерам потрібні не просто дані про витрати, а інформація про об'єкт витрат - продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Важливою умовою успішної діяльності підприємств є досягнення оптимального рівня витрат на виробництво, внаслідок чого зросте конкурентоздатність продукції та стане реальним досягнення довгострокового економічного зростання підприємств.

При управлінні підприємством найбільш важливе значення має управління витратами, яке включає контроль і регулювання витрат.

Основними передумовами управління витратами є наступні напрями [10]:

1. В управлінні витратами найбільш важливе значення має оперативно отримана інформація про витрати, що дозволяє втручатись у виробничий процес і оптимізувати його.

2. Основним принципом управління витратами є відповідність системи обліку цілям управління.

3. Критерієм точності при обчисленні собівартості продукції повинна бути не повнота включення витрат, а спосіб віднесення витрат на ту чи іншу продукцію.

4. Основна увага повинна приділятись розподілу непрямих витрат та визначенню точної фактичної собівартості та прогнозні розрахунки собівартості, складання обґрунтованих нормативних калькуляцій та організація контролю за їх дотриманням в процесі виробництва.

5. Виявлення відхилень до або під час здійснення виробничого процесу дозволяє менеджерам оперативно втручатись у хід виробництва і попереджувати виробничі витрати, що має велике значення у мобілізації резервів виробництва і підвищенні його ефективності.

6. Управління витратами може бути досягнуто, якщо встановити чіткий взаємозв'язок між величиною витрат і особами, які за них відповідають та їх контролюють. Досягнення цього завдання можливе в умовах обліку витрат за центрами відповідальності.

Облік витрат відображає оцінку майбутнього стану витрат і фінансових результатів, дозволяє керівництву вносити коригування [19].

Для збереження і покращення загальної прибутковості підприємства керівництво повинне знати розміри специфічних витрат і прибутків на будь-який момент по окремих видах продукції, по кожному цеху та по інших структурних підрозділах підприємства. Облік витрат дає цю інформацію, допомагає контролювати витрати, встановлюючи критерії ефективності виробництва. Перевірка витрат за кожен тиждень або місяць надає керівництву інформацію про ефективність діяльності підприємства. Вона показує, на якій ділянці потрібно вжити заходів для того, щоб привести витрати у відповідність.

Основні переваги обліку витрат полягають у тому, що він точно відображає, де були здійснені витрати і створює передумови для їх скорочення. Облік витрат допомагає керівництву виявляти ті підрозділи, які відповідальні за здійснені витрати.

Завданнями обліку витрат є:

- скорочення витрат шляхом порівняння фактичних витрат з витратами, передбаченими в кошторисі

- збалансування виробництва по підрозділах, щоб підтримувати рівномірний потік матеріалів

- забезпечення повних, точних даних про діяльність підприємства

- розподіл накладних витрат

Якість облікових даних про витрати оцінюється адміністрацією підприємства з позиції їх придатності для прийняття управлінських рішень.

1.4 Витрати та собівартість

Собівартість продукції - це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг). Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін. Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижча собівартість продукції (робіт, послуг) [5].

При обчисленні собівартості важливе значення має склад витрат, які до неї входять. Собівартість повинна включати до свого складу витрати необхідної праці, тобто витрати, що забезпечують процес відтворення всіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили і природних ресурсів), і не включати витрат додаткової праці, що відшкодовуються за рахунок прибутку.

Згідно з зазначеним до собівартості продукції (робіт, послуг) входять витрати на підготовку, освоєння та обслуговування виробництва, охорону праці й безпеку праці, оплату праці та підготовку кадрів, інші витрати.

Витрати на підготовку та освоєння виробництва включають витрати на виготовлення нових видів продукції в період їх освоєння, і витрати, пов'язані з освоєнням нових виробничих цехів, технологічних ліній, удосконаленням технології й організації виробництва.

Обслуговування виробництва містить витрати на забезпечення підприємств сировиною, матеріалами, паливом, енергією, водою, інструментами, іншими засобами та предметами праці. До цієї групи належать витрати, пов'язані з раціоналізацією та винахідництвом, амортизаційні відрахування на відновлення основних фондів, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції (робіт, послуг).

Охорона праці та техніка безпеки потребують витрат на створення необхідних санітарно-гігієнічних умов праці; на охорону та протипожежну безпеку, підтримання чистоти та порядку на підприємстві, обладнання кімнат відпочинку і прийому їжі; витрати, пов'язані з охороною навколишнього природного середовища.

До витрат на оплату праці та підготовку кадрів входять виплати працівникам, які беруть безпосередню участь у виготовленні продукції (наданні послуг), витрати пов'язані з найманням робочої сили та підготовкою кадрів для підприємства.

До інших витрат відносять відрахування на соціальні заходи, плату за оренду тощо.

Слід зауважити, що з різних причин на практиці немає повної відповідності між справжніми витратами на виробництво та собівартістю продукції. Так, наприклад, до собівартості включаються витрати на оплату часу працівникам, які залучаються для виконання державних або громадських обов'язків, якщо ці обов'язки виконуються в робочий час; оплата працівникам-донорам днів обстеження, здавання крові та відпочинку та ін. Разом з тим до собівартості не входять загальногосподарські (адміністративні) витрати та витрати на збут продукції (робіт, послуг).

Склад витрат, які входять до собівартості, не є незмінним, він може з тих чи інших практичних міркувань змінюватись. Та за всіх умов собівартість має найповніше відображати витрати на виробництво продукції (робіт, послуг).

Залежно від часу розрахунку розрізняють:

планову собівартість, яку визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси, що склались на момент складання плану;

фактичну собівартість, яка відображає фактичні витрати на виробництво продукції за даними бухгалтерського обліку;

нормативну собівартість, що відбиває витрати на виробництво та реалізацію продукції, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів;

кошторисну собівартість, яка характеризує витрати на окремий виріб або замовлення, що виконується в разовому порядку.

Залежно від обсягу витрат, що входять до собівартості, розрізняють технологічну, цехову, виробничу собівартість.

Технологічна собівартість включає витрати, пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції. Цехова собівартість охоплює витрати цехів на виготовлення продукції. Виробнича собівартість - це витрати підприємства, пов'язані з процесом виробництва продукції. Фактично виробнича собівартість збігається з цеховою собівартістю.

За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість місячну, квартальну, річну, а також індивідуальну собівартість і середньогалузеву. Індивідуальна собівартість відбиває витрати на виготовлення продукції в умовах окремого конкретного підприємства, середньогалузева - відображає витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі.

Індивідуальна собівартість використовується для планування, аналізу та порівняння витрат виробництва окремих підприємств, середньогалузева - головним чином для ціноутворення.

Слід розрізняти собівартість продукції (робіт, послуг) і кошторис виробництва. Кошторис виробництва - це витрати підприємства, пов'язані з його основною діяльністю за певний період незалежно від того, відносяться вони на собівартість чи ні. Таким чином, кошторис виробництва і собівартість загального випуску продукції не збігаються.

Витрати, що входять до кошторису виробництва, класифікуються за економічними елементами:

1) матеріальні витрати;

2) витрати на оплату праці;

3) відрахування на соціальні заходи;

4) амортизація основних фондів і матеріальних активів;

5) інші витрати, пов'язані з основною діяльністю.

Таке групування для всіх підприємств промисловості є ідентичним. До складу елемента «Матеріальні витрати» включається вартість витрачених матеріалів (крім продукту власного виробництва):

сировини й основних матеріалів;

купованих напівфабрикатів та комплектуючих виробів;

палива й енергії;

будівельних матеріалів;

запасних частин;

тари і тарних матеріалів;

допоміжних та інших матеріалів.

Із витрат на матеріальні ресурси, що входять до кошторису, вираховується вартість зворотних відходів.

Зворотні відходи - це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що виникли у процесі виробництва продукції (робіт, послуг). Вони втрачають повністю або частково свої споживчі властивості початкового ресурсу й у зв'язку з цим використовуються з підвищеними витратами продукції або зовсім не використовуються за прямим призначенням. До зворотних відходів не належать: залишки матеріальних ресурсів, які відповідно до встановленої технології передаються в інші цехи, підрозділи як повноцінний матеріал для виробництва інших видів продукції (робіт, послуг).

До складу елемента «Витрати на оплату праці» входять:

виплати заробітної плати за окладами й тарифами;

премії та заохочення;

компенсаційні виплати;

оплата відпусток;

оплата іншого невідпрацьованого часу;

інші витрати на оплату праці.

До складу елемента «Відрахування на соціальні заходи» включається:

відрахування єдиного соціального внеску;

відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;

відрахування на інші соціальні заходи.

До складу елемента «Амортизація» входить сума нарахованої амортизації:

основних ресурсів;

нематеріальних активів;

інших необоротних матеріальних активів (спеціальні інструменти та пристосування, тимчасові споруди та природні ресурси, інвентарна тара).

До складу елемента «Інші витрати», пов'язані з основною діяльністю, включають витрати, що не ввійшли до складу перелічених вище елементів, зокрема:

витрати на відрядження;

на послуги зв'язку;

виплати матеріальної допомоги;

плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.

Виробнича собівартість валового випуску продукції розраховується так: із загальної суми витрат вираховуються витрати на роботи та послуги, що не входять до складу виробничої собівартості продукції. Ураховується зміна залишків витрат майбутніх періодів; при збільшенні залишків цих витрат сума приросту віднімається від загальної суми витрат на виробництво, а при зменшенні - додається.

Виробнича собівартість виготовленої продукції обчислюється як сума витрат на випуск валового випуску продукції, зменшена (збільшена) на величину собівартості при зростанні (зменшенні) залишків незавершеного виробництва.

Собівартість реалізованої продукції розраховується шляхом збільшення (зменшення) виробничої собівартості продукції на величину зміни витрат у залишках нереалізованої продукції.

Порядок розроблення кошторису виробництва може бути різним, залежно від розміру підприємства, стану його інформаційної бази та стадії планування. На стадії прогнозування величини витрат кошторис виробництва можна складати коригуванням фактичних витрат за минулий період.

Поелементна класифікація витрат, яку містить кошторис виробництва, дає змогу визначити ресурсну структуру собівартості, що є важливим для аналізу чинників формування та зниження собівартості продукції.

Структура собівартості - це поелементний її склад, обчислений у відсотковому відношенні до загальної суми витрат, тобто питома вага різних елементів витрат на виробництво продукції.

На основі аналізу структури собівартості розрізняють:

а) матеріаломісткі виробництва, у собівартості продукції яких значну питому вагу займають витрати на сировину і матеріали;

б) енергомісткі виробництва, у собівартості продукції яких значною є частка витрат на енергію;

в) фондомісткі (капіталомісткі) виробництва;

г) трудомісткі виробництва.

Розділ 2. Аналіз формування витрат виробництва та обертання на

ВАТ «Техно-торговий центр «Електроніка»

2.1 Загальна характеристика підприємства

ВАТ «Техно-торговий центр «Електроніка» створено наказом Міністерства електронної промисловості СРСР в квітні 1990 року з метою надання населенню та підприємствам усіх форм власності послуг, щодо гарантійного та післягарантійного ремонту, прокату складної побутової техніки, а також проводити оптову та роздрібну торгівлю товарами різних груп користування. Товариство було засновано відповідно до рішення РВ ФДМУ по Полтавській області №139 від 29.06.96р. та зареєстровано Полтавським міськвиконкомом 05.07.96р. розпорядження №397-р.

Юридична та фактична адреса підприємства: 36002, м. Полтава, вул. Фрунзе, 66.

Підприємство є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку, розрахунковий рахунок в ПРУ КБ «Приватбанк», здійснює свою господарську діяльність на основі повного господарського розрахунку, самоокупності та самофінансування, має відокремлене майно у вигляді основних і оборотних засобів.

Основними видами діяльності є роздрібна торгівля товарами народного користування:

опалювальними газовими котлами,

електрокотлами,

гiдродинамiчними обігрівачами,

гідродинамічними котлами,

гідродинамічними колонками,

газовими колонками,

проточними водонагрівачами,

кришними котельнями,

електроінструментом,

комплектуючими частинами до переліченого товару,

витратними матеріалами,

міні електростанціями та ін.

Крім того, товариство здає в прокат електробензоiнструмент, побутову радіоелектронну апаратуру. Здійснює розробку, узгодження з потрібними організаціями, монтажних та пусконалагоджувальних робіт тепловодогазопостачання вищезгаданої та іншої техніки.

На діяльність підприємства та ступінь залежності від законодавчих або економічних обмежень впливають:

- високий податковий тиск;

- слабка платоспроможність населення;

- значні збитки минулих років товариства.

Відповідальним за фінансово-господарську діяльність підприємства є: директор, заступник директора по комерційній діяльності та головний бухгалтер. Штатний розклад підприємства розроблений, виходячи з задач підприємства та об'ємів діяльності. Структура підприємства та управління його підрозділами зображена на рисунку 1.

Директор
Заступник директора по комерційній діяльності	Головний бухгалтер.	Заст. директора з технічних питань	Юрист Відділ кадрів
Магазин	Відділ маркетингу	Транспортний відділ	Бухгалтерія	Інженерно-технічна частина	Плановий відділ
	Склад

Рис. 1. - Організаційно-управлінська структура ВАТ «Техно-торговий

центр «Електроніка»

Управління підприємством покладене на директора, який призначає: заступника директора по комерційній діяльності, заступника директора з технічних питань та головного бухгалтера, які йому безпосередньо підпорядковані.

В свою чергу, заступник директора з комерційної діяльності керує магазинами, транспортним відділом та відділом маркетингу, також йому підпорядкований персонал складів. Кожен з цих відділів виконує свої функції.

Заступник директора з технічних питань відповідає за безперебійне функціонування та забезпечення життєдіяльності підприємства.

Бухгалтерська служба, керована головним бухгалтером, ділиться на три секції:

обліку товарно-матеріальних цінностей (здійснює облік товарно-матеріальниx цінностей підприємства, а також покладені обов'язки по обліку основних засобів та нематеріальних активів);

бухгалтер по обліку розрахункових та банківських операцій - здійснює облік грошових коштів та розрахунків з бюджетом, постачальниками і покупцями;

заробітної плати, розрахунків з персоналом - (здійснює облік розрахунків з персоналом, облік робочого часу та праці, проведення касових операцій).

Головний бухгалтер узагальнює дані які поступають і, на їх основі, складає баланс та необхідну звітність. Дана структура бухгалтерської служби на підприємстві була продиктована задачами і об`ємом виконуваної роботи на даному підприємстві, чисельністю працівників підприємства та ступенем автоматизації та механізації праці бухгалтерів.

З жовтня 2004 р., облік автоматизований та ведеться за допомогою програмного забезпечення. Автоматизований облік руху товарів по складам з виведенням на кожний місяць залишку товарів; друкуються товарно-транспортні накладні, податкові накладні, платіжні доручення та інші необхідні документи, з одночасним вводом даних для формування накопичувальних відомостей по руху товарів.

2.2 Оцінка фінансово-економічних показників підприємства

Ефективність фінансової діяльності ВАТ «Техно-торговий центр «Електроніка» залежить від його майнового стану. Майновий стан підприємства характеризується складом, розміщенням, структурою та динамікою активів і пасивів.

Основні показники роботи підприємства відображені в балансі підприємства Ф-1 (додатки А, Б, В) та звіті про фінансові результати Ф-2 (Г, Д, Е). На основі цих даних проведемо аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства.

Як бачимо з табл. 2 майно підприємства у 2010 р. в порівнянні з 2008 р. збільшилось на 792,3 тис. грн. Зростання вартості майна відбулось за рахунок збільшення як необоротних так і оборотних активів.

Необоротні активи склали у 2010 р. 261,4 тис. грн., що більше в порівнянні з 2008 р. на 19,3 тис. грн. Зростання вартості необоротних активів відбулось за рахунок збільшення вартості основних засобів.

Оборотні активи склали у 2010 р. 2097,6 тис. грн., що більше в порівнянні з 2008 р. на 772,7 тис. грн. Збільшення вартості оборотних активів відбулось за рахунок збільшення вартості виробничих запасів - на 700,4 тис. грн., товарів - на 143,6 тис. грн., іншої поточної дебіторської заборгованості - на 3,1 тис. грн., грошових коштів в національній валюті - на 22,8 тис. грн. та інших необоротних активів - на 41,1 тис. грн. При цьому, зменшення дебіторської заборгованості за товари, роботи та послуги на 80,6 тис. грн., дебіторської заборгованості за розрахунками з бюджетом - на 39,8 тис. грн. та за виданими авансами на 17,9 тис. грн. не вплинуло на загальну тенденцію збільшення вартості оборотних активів.

Таблиця 2. - Динаміка та структура майна ВАТ «Техно-торговий центр «Електроніка» за 2008-2010 рр.

Види активів	Роки	Відхилення (+,-) 2010 р. від 2008 р.
	2 008	2 009	2 010
	сума, тис. грн	у% до підсумку	сума, тис. грн	у% до підсумку	сума, тис. грн	у% до підсумку	сума, тис. грн	п. п.
Майно - всього	1568,4	100,00	1865,8	100,00	2360,7	100,00	792,3	х
1. Необоротні активи	242,1	15,44	312,5	16,75	261,4	11,07	19,3	-4,37
1.1. Основні засоби	242,1	15,44	312,5	16,75	261,4	11,07	19,3	-4,37
2. Оборотні активи	1324,9	84,47	1552,3	83,19	2097,6	88,86	772,7	4,39
2.1. Виробничі запаси	75,2	4,79	384,7	20,62	775,6	32,85	700,4	28,06
2.2. Готова продукція	836,7	53,36	802,2	42,99	980,3	41,53	143,6	-11,83
2.3. Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги	325,0	20,72	243,7	13,06	244,4	10,36	-80,6	-10,36
2.4. Дебіторська заборгованість за розрахунками
з бюджетом	39,8	2,54	70,4	3,77	0,0	0,00	-39,8	-2,54
за авансами виданими	19,5	1,24	20,4	1,09	1,6	0,07	-17,9	-1,17
2.5. Інша поточна дебіторська заборгованість	4,5	0,29	5,1	0,27	7,6	0,32	3,1	0,03
2.6. Грошові кошти в національній валюті	24,1	1,54	25,7	1,38	46,9	1,99	22,8	0,45
2.7. Грошові кошти в іноземній валюті	0,1	0,01	0,1	0,1	0,1	0,00	0,0	-0,01
2.8. Інші оборотні активи	0,0	0,00	0,0	0,00	41,1	1,74	41,1	1,74
3. Витрати майбутніх періодів	1,4	0,09	1,0	0,06	1,7	0,07	0,3	-0,02

Основну питому вагу у структурі майна займають оборотні активи. У 2010 р. їх відсоток складає 88,86%, що на 4,39% більше, ніж у 2008 р. Необоротні активи у структурі майна займають 15,44%, 16,75% та 11,07% у 2008 р., 2009 р. та 2010 р. відповідно, тобто спостерігається тенденція до збільшення оборотних активів у структурі майна підприємства, що є позитивною тенденцією.

У табл. 3 проведений нами аналіз структури та динаміки джерел формування капіталу підприємства показує, що капітал підприємства у 2010 р. збільшився в порівнянні з 2008р. на 792,3 тис. грн.

При цьому власний капітал збільшився на 219,2 тис. грн., при цьому збільшення відбулося за рахунок отримання у 2010 р. прибутку у сумі 402,6 тис. грн., що більше від прибутку отриманого у 2008 р. на 219,2 тис. грн. Статутний, інший додатковий та резервний капітал протягом 2008 - 2010 рр. залишались незмінними - 159,5 тис. грн., 82,4 тис. грн. та 1,1 тис. грн. відповідно.

У 2008-2010 р. довгострокові зобов'язання залишались незмінними і склали 284,1 тис. грн.

Поточні зобов'язання у 2010 р. склали 284,1 тис. грн., що на 573,1 тис. грн. більше, ніж у 2008 р., збільшення відбулось за рахунок збільшення кредиторської заборгованості за товари, роботи і послуги у 2010 р. в порівнянні з 2008 р. на 684,2 тис. грн., поточних зобов'язань за розрахунками з одержаних авансів - на 48,8 тис. грн., з бюджетом - на 1,2 тис. грн., зі страхування - на 5,3 тис. грн. та з оплати праці - на 13,5 тис. грн., зменшення інших поточних зобов'язань на 179,9 тис. грн. не вплинуло на загальну тенденцію.

Таблиця 3. - Динаміка та структура джерел формування капіталу ВАТ «Техно-торговий центр «Електроніка» за

2008-2010 рр.

Види активів	Роки	Відхилення (+,-) 2010 р. від 2008 р.
	2 008	2 009	2 010
	сума, тис. грн.	у% до підсумку	сума, тис. грн.	у% до підсумку	сума, тис. грн.	у% до підсумку	сума, тис. грн.	п. п
Капітал - всього	1568,4	100,0	1865,8	100,0	2360,7	100,0	792,3	Х
1. Власний капітал	426,4	27,19	287,1	15,39	645,6	27,35	219,2	0,16
1.1. Статутний (пайовий) капітал	159,5	10,17	159,5	8,55	159,5	6,76	0,0	-3,41
1.2. Інший додатковий капітал	82,4	5,26	82,4	4,42	82,4	3,49	0,0	-1,77
1.3. Резервний капітал	1,1	0,07	1,1	0,06	1,1	0,05	0,0	-0,02
1.4. Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	183,4	11,69	44,1	2,36	402,6	17,05	219,2	5,36
2. Забезпечення втрат та платежів
3. Довгострокові зобов'язання	284,1	18,11	284,1	15,23	284,1	12,03	0,0	-6,08
4. Поточні зобов'язання	857,9	54,7	1294,6	69,38	1431,0	60,62	573,1	5,92
4.1. Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги	523,1	33,35	884,0	47,38	1207,3	51,14	684,2	17,79
4.2. Поточні зобов'язання за розрахунками
з одержаних авансів	119,6	7,63	365,0	19,56	168,4	7,13	48,8	-0,50
з бюджетом	13,6	0,87	11,6	0,62	4,8	0,63	1,2	-0,24
з позабюджетних платежів
зі страхування	6,4	0,40	9,8	0,53	11,7	0,50	5,3	0,10
з оплати праці	15,1	0,96	23,6	1,26	28,5	1,21	13,5	0,25
із внутрішніх розрахунків
Інші поточні зобов'язання	180,2	11,49	0,6	0,03	0,3	0,01	-179,9	-11,48

Найбільшу питому вагу в структурі джерел формування капіталу займають поточні зобов'язання у 2008 р., 2009 р. та 2010 р. відсоток склав 54,7%, 69,38% та 60,62% відповідно, тобто у 2010 р. в порівнянні з 2008 р. відбулось зростання поточних зобов'язань у структурі джерел формування капіталу підприємства на 5,92 п.п.