Оцінка фінансового стану Зінківського хлібокомбінату

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

На сьогоднішній день у зв'язку з розвитком ринкової економіки постає необхідність ефективного управління підприємством, як основною структурною одиницею в системі народного господарства країни. Безумовно, запорукою ефективного функціонування підприємства є раціональне використання його активів, розумна організація процесу виробництва та здійснення інвестиційної та фінансової політики.

Тому, метою курсової роботи є:

У першому розділі розкрити поняття, суть, види та форми банківського кредиту, провести аналіз особливостей кредитування діяльності підприємств, визначити роль кредиту в господарській діяльності юридичних осіб, як суб'єктів господарювання;

У другому розділі провести комплексний аналіз та дати оцінку фінансового стану Зіньківського хлібокомбінату з допомогою обрахунку ряду показників, а саме:

стану ліквідності підприємства;

стану ділової активності підприємства;

стану процесів формування і розподілу прибутків підприємства;

стану рентабельності підприємства;

стану структури капіталу підприємства;

стану ринкової активності.

У третьому розділі дослідити залежність фінансових результатів операційної діяльності підприємства від проведених витрат та обсягів реалізації продукції.

Виходячи з формулювання мети, основним завданням курсової роботи є навчитися розраховувати відповідні коефіцієнти (показники) фінансового стану підприємства та аналізувати отримані результати. Залежно від цього необхідно вміти робити висновки щодо ефективності діяльності суб'єкта господарювання та пропонувати раціональні шляхи поліпшення функціонування останнього.

Об'єктом вивчення є фінансовий стан підприємства Зіньківський хлібокомбінат.

Інформаційною базою розрахунків є дані річної бухгалтерської звітності підприємства, зокрема Форма№1 - Баланс підприємства та Форма№2 - Звіт про фінансові результати.

РОЗДІЛ 1. БАНКІВСЬКЕ КРЕДИТУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

1.1 Загальна характеристика банківських кредитів: види, форми видачі, принципи кредитування

Ринкові умови господарювання породжують об'єктивну необхідність використання суб'єктами підприємницької діяльності позикових фінансових ресурсів поряд із власними коштами, які є у їх розпорядженні, тобто поряд зі статутним капіталом та іншими складовими власного капіталу. За питомою вагою перше місце серед позикових ресурсів у більшості підприємств посідає банківський кредит. За такого кредитування підприємство виступає тільки в ролі позичальника.

Банківський кредит - основна форма кредиту, який надається комерційними банками в грошовій формі госпорганам у тимчасове користування, за оплату, на умовах забезпечення, повернення та цільового використання.

Банківський кредит класифікують за такими ознаками:

цільове спрямування;

термін кредиту;

вид відсоткової ставки;

валюта кредиту;

види обслуговування.

Залежно від цільового спрямування кредит може надаватися на фінансування оборотного капіталу, фінансування основного капіталу, викуп приватизованого підприємства. Чинне українське законодавство забороняє надавати підприємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів банків, для внесення платежів у бюджет і позабюджетні фонди.

Залежно від терміну розрізняють короткострокові, середньострокові і довгострокові кредити.

Короткострокові кредити - це кредити, терміном до одного року, які надаються банками госпорганам для покриття тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва і обігу, не забезпеченими надходженнями власних коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити - це кредити, терміном до трьох років, що надаються на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити - це кредити, терміном більше трьох років, що надаються на фінансування капітальних витрат по реконструкції, модернізації та розвиненню діючих основних фондів, будівництво нових об'єктів.

Основною формою видачі вказаних позик є пряме банківське кредитування, тобто видача установами банків позик безпосередньо господарюючим об'єктам в порядку оплати розрахунково-платіжних документів на придбані товарно-матеріальні цінності, обладнання, конструкції, отримані послуги та на інші цілі, передбачені договором.

Залежно від відсоткової ставки підприємства можуть одержувати кредити з плаваючою і фіксованою відсотковою ставкою. Позики з фіксованою відсотковою ставкою надаються переважно за умов стабільної економіки. За економічної нестабільності підприємствам, як правило, надаються позички з плаваючою відсотковою ставкою, яка залежить від рівня відсоткової ставки на міжбанківські кредити й офіційної облікової ставки Національного банку України.

Підприємства можуть одержувати в банках кредити як у національній, так і в іноземній валюті. Для одержання кредитів у іноземній валюті від іноземних кредиторів підприємство мусить отримати відповідний дозвіл Національного банку України. Видача підприємству позик в іноземній валюті, як і в національній, здійснюється тільки за відсутності простроченої заборгованості за раніше виданими позичками, незалежно від того, в якій валюті їх було видано.

Підприємства можуть отримати різноманітні види кредитів та послуг кредитного характеру (рис. 1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1 - Банківське обслуговування підприємства

Розглянемо детальніше окремі елементи вище наведеної схеми.

Строковий кредит - це кредит, який надається повністю негайно після укладення кредитної угоди. Погашається він або періодичними внесками, або одноразовим платежем наприкінці терміну.

Кредитна лінія - це згода банку надавати кредит протягом певного часу в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми. Кредитна лінія відкривається, як правило, на рік, але її можна відкрити й на коротший термін. Протягом строку її дії підприємство може будь-коли одержати позичку без додаткових переговорів з банком. Проте за останнім зберігається право відмовити підприємству у видачі чергової частини позички в межах затвердженого ліміту, якщо банк виявить погіршення фінансового стану позичальника. Розрізняють два види кредитних ліній: сезонну, яку відкривають за періодичного браку оборотних коштів, пов'язаних із сезонністю виробництва, та постійно відновлювальну, яка може бути відкрита підприємством тоді, коли воно відчуває постійний брак оборотних коштів для відновлення процесу виробництва в заданому обсязі. Відновлювальна кредитна лінія надається на термін, який не перевищує одного року. Його особливість полягає в тому, що, погасивши частину кредиту, підприємство може одержати нову суму, але в межах відповідного ліміту і періоду дії кредитної угоди.

Підприємство може підтримувати комерційні стосунки з багатьма партнерами, і в нього постійно виникають грошові зобов'язання та вимоги. Банк бере на себе здійснення розрахунків за поточними вимогами і зобов'язаннями підприємства і з цією метою відкриває йому контокорентний рахунок (овердрафт). На ньому відображаються, з одного боку, погашення кредиту банку та інші платежі з доручення підприємства, з другого - кошти, які надходять на користь підприємства (виручка від реалізації продукції, наданий кредит та інші надходження). Контокорент - це поєднання позичкового рахунка з поточним, і він може мати дебетове та кредитове сальдо. Грошові зобов'язання, які має підприємство, можуть часом перевищувати його фінансові можливості. У зв'язку з цим виникає потреба в отриманні контокорентного кредиту. Якщо підприємство використовує його без згоди з банком або виходить за встановлені межі кредиту, то цю частину кредиту називають терміном “овердрафт.”

Овердрафт - це короткостроковий кредит, що надається банком надійному підприємству понад залишок його коштів на поточному рахунку (в межах заздалегідь обумовленої суми) через дебетування його рахунку.

Кредит під облік векселів (обліковий кредит) - це короткостроковий кредит, який банківська установа надає пред'явнику векселів, обліковуючи (скуповуючи) їх до настання строку виконання зобов'язань за ними і сплачуючи пред'явнику номінальну вартість векселів за мінусом дисконту.

Надання облікового кредиту здійснюється на підставі поданої підприємством заяви на дисконтування векселів. Банк ретельно перевіряє репутацію підприємства-векселедавця, а також підприємства-пред'явника векселя. Коли їх фінансовий стан є позитивним, банк дисконтує векселі. Розмір та термін дії вексельного кредиту залежить від строку пред'явленого векселя. Термін, на який видається вексель, не може перевищувати 90 днів.

Погашення вексельного кредиту здійснюється в день оплати векселя платником (трасантом). Коли трасант неплатоспроможний, відповідальність за зобов'язаннями несе пред'явник векселя та інші особи, що мають солідарну відповідальність за цим векселем.

До кредитно-гарантійних послуг, що надаються підприємствам банками, належать:

акцептний кредит;

авальний кредит.

Акцептний кредит - це позичка, що передбачає акцептування банком інкасованої підприємством-позичальником тратти за умови, що підприємство надає в розпорядження банку вексель до строку його оплати.

Особливість акцептного кредиту полягає в тому, що банк дає підприємству не гроші, а гарантію оплатити вексель у визначений термін. Акцептний кредит має короткостроковий характер і використовується для фінансування оборотних засобів підприємства і переважно у сфері зовнішньої торгівлі. Він надається векселедавцеві (платникові за векселем) і виступає як гарантійна послуга. У світовій практиці ця операція здійснюється за класичною схемою: кредитна угода оформлюється з використанням переказного векселя, де одержувач коштів указує платника, який повинен акцептувати вексель, тобто дати згоду сплатити платіж. Підприємство виставляє вексель на банк, тобто останній стає трасатом. Банк акцептує вексель з умовою, що до настання строку платежу за векселем підприємство внесе в банк суму, необхідну для його погашення. Позичальник (векселедавець) може використовувати акцептований банком вексель як платіжний засіб для придбання товарів, оплати своїх зобов'язань перед іншими кредиторами та розрахунків з іншим банком. За акцептного кредиту банк несе солідарну відповідальність із іншими учасниками вексельного обороту.

У зв'язку з ненадійним фінансовим станом більшості підприємств в Україні акцептний кредит не набув широкого застосування.

Авальний кредит - це позичка, коли банк бере на себе відповідальність за зобов'язаннями підприємства у формі поручительства або гарантії. Підприємство-одержувач платежу отримує від банку-гаранта (аваліста) умовне платіжне зобов'язання. Якщо власник векселя вносить протест у зв'язку з несплатою векселя, банк-аваліст погашає всю суму векселя за платника. За авальний кредит банк одержує комісійні, розмір яких залежить від виду вимог, що випливають із гарантії. Крім того за наданий кредит стягується відсоток за діючими ставками. За надання авального кредиту, банк несе тільки субсидіарну (додаткову) відповідальність, тобто вимога може бути звернена на нього тільки за невиконання її підприємством.

До послуг кредитного характеру, що надаються банками підприємствам, належить факторинг - система фінансування, за умовами якої підприємство-постачальник товарів перевідступає короткострокові вимоги за торговельними операціями комерційному банку.

В основі факторингової операції покладено принцип придбання банком рахунків-фактур підприємства-постачальника за відвантажену продукцію, тобто передавання банкові постачальником права вимагати платежі з покупця продукції. Підприємству відкривається факторинговий рахунок, де здійснюється облік усіх операцій з факторингу.

За місцезнаходженням суб'єктів факторингових операцій розрізняють внутрішній факторинг, який передбачає, що постачальник, його контрагент та банк перебувають у тій самій країні; зовнішній факторинг - одна із сторін факторингової угоди перебуває за кордоном.

За рівнем охоплення факторингом продукції, що реалізується розрізняють: оплату всієї реалізованої продукції та оплату частини реалізованої продукції.

За способом повідомлення дебіторів підприємства виділяють конвенційний (відкритий) факторинг - це тип факторингу, коли підприємство-постачальник повідомляє підприємство-покупця (дебітора) про те, що права на одержання оплати перевідступлено банку або факторинговій компанії; конфіденційний (закритий) факторинг передбачає, що ніхто з контрагентів постачальника не знає про пере відступлення ним прав на одержання оплати банкові чи факторинговій компанії.

За формою взаємовідносин підприємства і банку виділяють факторинг з правом регресу, який дає змогу банкові (факторинговій компанії) повернути підприємству-постачальнику розрахункові документи, від оплати яких відмовився покупець, і вимагати повернення підприємством-постачальником коштів; факторинг без права регресу означає, що банк (факторингова компанія) бере на себе весь ризик щодо платежу.

За повнотою надання послуг розрізняють повний факторинг, який включає, крім суто факторингових послуг (ведення бухгалтерського обліку клієнта, зокрема обліку реалізації продукції, інкасації заборгованості клієнта, страхування його від кредитного ризику) і надання низки інших: аудиторських, обліку дебіторської заборгованості, повного управління борговими зобов'язаннями; частковий факторинг - це оплата банком лише рахунків-фактур постачальника.

За порядком оплати розрахункових документів постачальника розрізняють факторинг з попередньою оплатою (передбачає негайну оплату розрахункових документів постачальника, як тільки їх буде надано банку); факторинг без попередньої оплати - це такий вид факторингу, коли банк зобов'язується оплатити передані йому постачальником розрахункові документи лише в день оплати документів боржником.

Практично суть факторингу зводиться до того, що банк купує в підприємства-постачальника право на стягнення дебіторської заборгованості покупця продукції (робіт, послуг) і переказує постачальникові 70-90% суми коштів за відвантажену продукцію в момент подання всіх необхідних документів. Після отримання платежу від покупця банк переказує продавцеві залишок коштів (30-10%) за мінусом відсотків за факторинговий кредит та комісійної винагороди.

Для здійснення факторингових операцій постачальник подає в банк такі документи: заяву, баланс на останню звітну дату, копії розрахункових документів, виданих на покупця, інші документи на вимогу банку. Недоліком факторингу для підприємства є вища вартість цієї послуги порівняно зі звичайним кредитом. Саме тому факторингове обслуговування підприємств не набуло поширення в Україні.

Видача банками кредитів суб'єктам підприємницької діяльності здійснюється при дотриманні таких принципів: забезпеченості, повернення, терміновості, оплати і цільового використання.

Принцип забезпеченості кредиту означає, що позичальник на взяту суму кредиту подає банку під заставу вартість майна, яке в нього є, матеріальних цінностей, цінних паперів. Вартість майна, матеріальних цінностей, закладених для забезпечення кредиту, повинна перевищувати на 25-30% суму кредиту, що видається.

Повернення кредиту означає, що одержані господарюючим суб'єктом позичені кошти повинні бути повернені банку в строк, визначений у кредитному договорі. Повернення кредиту забезпечується безперервністю процесу кругообігу коштів і переходом їх у завершальній стадії в грошову форму. Отже, джерелом повернення позики є грошові кошти, одержані підприємством за продану продукцію і надані послуги.

Принцип терміновості кредиту полягає в тому, що позики підприємству видаються на чітко визначений термін, передбачений у договорі, по закінченні якого вони повинні бути повернені. При порушенні позичальником строків повернення кредиту банк може застосувати до нього штрафні санкції і відмовити йому в наступній видачі кредиту.

Платність кредиту полягає в тому, що позики установи банків видають господарюючим суб'єктам за визначену оплату, яка називається відсотком. Розмір оплати за кредит і порядок її сплати встановлюється банком залежно від ступеня кредитного ризику, рівня облікової ставки Національного банку України, рівня оплати за кредитні ресурси, рівня інфляції та інших чинників.

Цільовий характер використання кредиту передбачає вкладення позикових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором. У випадку використання підприємством одержаної позики не за цільовим призначенням, банк призупиняє кредитування цього підприємства та вживає заходів щодо дострокового стягнення виданої позики.

1.2 Порядок оформлення отримання та видачі кредиту в банку

Процедуру отримання кредиту підприємством можна розділити на декілька етапів. Детально розглянемо кожен із них.

На першому етапі підприємство і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. За позитивних наслідків переговорів банк готовий прийняти документи підприємства до розгляду.

На другому етапі підприємство звертається у банк і подає йому документи, необхідні для визначення юридичного статусу, фінансового стану підприємства, оцінки проекту, аналізу можливості його успішної реалізації, забезпечення кредиту, у тому числі:

техніко-економічне обґрунтування кредитного заходу;

копії контрактів (договорів) між продавцем і покупцями;

копії договорів оренди землі, приміщень, обладнання;

розрахунки очікуваних доходів від проведення заходу, що кредитується, за рахунок яких очікується погасити майбутній кредит;

бухгалтерські та фінансові звіти за звітний рік і квартал;

виписки за рахунками позичальника, відкритими в інших банках;

висновки аудиторських фірм про фінансовий стан позичальника;

договір застави, поручительства, гарантії, страхування;

розрахунки надходження і витрачання грошових коштів;

розрахунок одержання прибутку та його розподілу;

у разі потреби банк може вимагати від позичальника інші документи і відомості, які підтверджують рівень економіки підприємства, його платоспроможність і забезпечення повернення кредиту.

На третьому етапі банк вивчає формальну і неформальну інформацію про підприємство, оцінює його ділову репутацію та імідж, перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту. Для надання кредиту важливе значення має оцінка кредитоспроможності позичальника, яка оцінюється на основі системи показників, які відображають розміщення і джерела оборотних коштів, результати фінансової діяльності (обсяг реалізації, прибутки і збитки, рентабельність, ліквідність, грошові потоки, склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості).

На підставі оцінки кредитоспроможності позичальника й ефективності комерційної угоди (проекту) банк приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту й укладає з ним кредитний договір.

Кредитний договір - документ, що укладається між банком і позичальником про взаємні зобов'язання щодо видачі, використання і погашення позик. У ньому вказується найменування сторін, вид кредиту, який видається, його мета, сума, строк видачі, розмір оплати, умови забезпечення і зобов'язання сторін: з одного боку щодо своєчасності й повної видачі кредиту, а з іншого - стосовно цільового використання, своєчасності погашення позики й відсотків по ній. У ньому вказується також відповідальність сторін (кредитора і позичальника) за порушення умов договору та їх юридичні адреси.

Видача кредиту позичальнику здійснюється з позичкового рахунка, який відкривається на його ім'я, як правило, в безготівковому порядку шляхом оплати розрахунково-грошових документів за товарно-матеріальні цінності, роботи, послуги, придбані (надані) на умовах договорів і контрактів з постачальниками, підрядниками. В окремих випадках позички, які видаються позичальнику, можуть бути перераховану на його поточний рахунок для використання на цілі, передбачені кредитним договором, із зберіганням права контролю банком за цільовим використанням кредиту.

у випадках необхідності, за рішенням банку, позики можуть видаватися позичальнику готівкою для розрахунків із громадянами за закуплену у них сільськогосподарську продукцію на основі складених з ними договорів закупки.

Оформлення видачі позик проводиться працівниками операційного відділу банку на підставі розпорядження кредитного відділу цього банку. Видача позик проводиться одноразово, кожного дня або в інші строки, зважаючи на потреби в кредиті.

Позичальникам із задовільним фінансовим станом, які мають репутацію акуратних платників, може бути відкрита кредитна лінія, розмір, строки дії якої визначаються укладеними договорами, які є у позичальника.

1.3 Кредитування підприємства в оборотні та основні засоби

Як уже зазначалося, підприємства мають рахунки і найрізноманітніші партнерські відносини з комерційними банками. Створюються останні за участю або без участі державної власності як акціонерні товариства і діють, подібно до інших комерційних підприємств, з метою одержання прибутку. Тобто головним принципом діяльності комерційних банків є реалізація економічних інтересів їх власників. Одним із найважливіших принципів банківської комерції є принцип “усе для клієнта”. Тому помилковою є думка про те, ніби банк має змогу постійно збільшувати свою прибутковість за рахунок, наприклад, різкого підвищення процентів за кредит. Подібна тактика погіршує економічне становище клієнтів, відштовхує їх від банку, а це призводить до того, що успіхи банку будуть нестійкими короткотерміновими. Основна функція комерційних банків - здійснення на договірних засадах кредитного, розрахункового й касового обслуговування підприємств та організацій - знаходить вираз у банківському кредитуванні в оборотні та основні засоби суб'єктів господарювання. Оскільки кредитування має безумовний цільовий характер, останній безпосередньо впливає на об'єкти кредитування. Під ними розуміють конкретні елементи оборотних засобів, засобів обігу, основних засобів, частина вартості яких формується за рахунок банківського кредиту.

Основними об'єктами короткотермінового кредитування в оборотні кошти є:

виробничі запаси (промислова сировина, основні й допоміжні матеріали, запасні частини, паливо);

сільськогосподарська сировина;

незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва;

витрати майбутніх періодів;

готова продукція;

товари невласного виробництва та реалізації;

потреба підприємств у власних коштах для розрахунків з робітниками і службовцями по заробітній платі;

платіжні й розрахункові операції з постачальниками і покупцями.

У підприємства виникає потреба у кредитах під виробничі запаси, якщо їх розмір перевищують власні кошти, що є у їх розпорядженні, тобто якщо створюються понаднормативні запаси. Вони можуть бути з таких причин, як сезонність завозу, нерівномірна або довгострокова поставка матеріальних ресурсів постачальниками та інше.

Наднормативні запаси сільськогосподарської сировини є основним об'єктом банківського кредиту у підприємств, які переробляють цю сировину і працюють сезонно або створюють великі сезонні запаси сировини на рік, тобто до нового врожаю.

Наднормативні запаси незавершеного виробництва і готової продукції можуть створюватись на підприємствах у зв'язку з прискоренням темпів зростання обсягів виробництва, некомплектністю постачання, транспортними ускладненнями при відправці продукції споживачам, припиненням відвантажень продукції споживачам у зв'язку з їх неплатоспроможністю.

При кредитуванні витрат майбутніх періодів банки видають підприємствам позички на покриття сезонних витрат у зв'язку з тим, що в періоди сезонного зменшення обсягів виробництва або міжсезонного простою витрати на виробництво продукції тимчасово не покриваються виручкою від реалізації. Витратами майбутніх періодів є також витрати, пов'язані з освоєнням випуску нових видів продукції. Якщо ці витрати кредитує банк, то в кредитних угодах передбачаються строки повернення позичок у періоди, коли випускається продукція і ці витрати списуються на її собівартість.

Кредити на виплату заробітної плати банки видають підприємствам у зв'язку з тимчасовими фінансовими ускладненнями останніх. Строк цих кредитів, як правило, не перевищує 30 днів.

До групи розрахункових кредитів належать кредити на виставлення акредитиву та на придбання (купівлю) чекової книжки. За допомогою цих кредитів підприємство за тимчасової нестачі власних коштів дістає змогу здійснювати розрахунки зі своїми постачальниками. До цієї ж групи кредитів можна віднести також і факторинг.

Законодавство дозволяє комерційним банкам видавати підприємствам так звані бланкові кредити. Це кредити без застави майна чи інших видів забезпечення. Видається під зобов'язання підприємства повернути кредит.

Кредити в основні засоби комерційні банки видають за умови економічної доцільності та окупності витрат на капітальні вкладення за рахунок збільшення обсягів виробництва, зниження собівартості продукції.

Водночас окупність конкретного об'єкта кредитування не може бути єдиним критерієм для вирішення питання про банківське кредитування в основні засоби. При вирішення питання кредитування в основні засоби банки аналізують розрахунки формування і використання майбутніх дисконтова них грошових потоків підприємства.

1.4 Банківське кредитування малих підприємств

Реалізація економічного потенціалу малих підприємств багато в чому залежить від можливостей та умов їх фінансування. Проведені дослідження свідчать, що питома вага власних коштів малих підприємств у середньому коливається у межах 30% від загальної суми. За умов відсутності власних заощаджень із метою здійснення капітальних вкладень для розширення власного виробництва, його модернізації та освоєння нових видів продукції малі підприємства прагнуть залучити довгострокові ресурси і безпосередньо звертаються за кредитами до комерційних банків.

Аналіз світового досвіду свідчить, що у загальних обсягах фінансування малих підприємств упродовж останніх сорока років переважають кредити, що надаються небанківськими установами - кредитними спілками, кредитними кооперативами тощо.

В Україні підтримка малого підприємництва з боку небанківського сектору на сьогодні є недостатньою, оскільки самі небанківські установи ще не досить розвинені. Незважаючи на те, що упродовж останніх років темпи кредитування малого підприємництва небанківськими установами зростають, в абсолютному вираженні вони залишаються незначними. Таким чином, малі підприємства залучають кредитні ресурси здебільшого за рахунок комерційних банків.

Залучення банківського кредиту є класичною технологією запозичення необхідних фінансових ресурсів. На сьогодні банківські кредити дають змогу фінансувати витрати суб'єктів підприємництва, пов'язані з придбанням основних і поточних активів, покриттям таких потреб підприємства, як тимчасове збільшення виробничих запасів, виникненням дебіторської заборгованості, іншими зобов'язаннями. Кредити банку дають можливість природно поєднувати усі джерела оборотних коштів й активно впливають на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей. Головним недоліком кредитування малого бізнесу банкіри нерідко називають труднощі, пов'язані з “відстеженням” позичальників, які працюють у тіні.

Чинниками, котрі обмежують можливості малих підприємств отримати банківський кредит є, з одного боку, жорсткіші вимоги банків до малих підприємств щодо надання гарантій повернення кредиту унаслідок відсутності в останніх тривалої кредитної історії, підвищення виробничих ризиків, мобільності капіталу, а з іншого боку - властива малим підприємствам специфічна структура активів, у якій мінімальний внесок нерухомості, що могло б служити заставою повернення кредиту. Крім того, банківський сектор більшою мірою орієнтований на обслуговування великих підприємств, що істотно підвищує витрати кредитування малих підприємств і приводить до підвищення ставок за кредитами. Для комерційних банків робота з клієнтами, які отримують незначні кредити є низькорентабельною.

Сьогодні малі підприємства не в змозі виконати заставні зобов'язання, тому що вони не мають достатнього забезпечення, або застава, яка ними пропонується, не досить ліквідна. Зрештою, і проценти за кредити такі високі, що навіть за сприятливих економічних умов повернути їх важко. Через неможливість отримувати кредити офіційно малі підприємства користуються послугами “чорного” ринку кредитів. Оскільки кредити видаються на певних умовах, то вони часто бувають такими, що затягують “молоді” малі підприємства у тенета тіньової економіки.

Отже, перед малими підприємствами постають такі проблеми, повязані з банківським кредитуванням:

мале підприємство не може надати необхідного забезпечення для отримання кредиту;

надто високі процентні ставки за кредитами;

оформлення документів на кредит складне або забирає багато часі;

термін кредитування недостатній.

Сьогодні в Україні активізувалася діяльність банківських установ щодо кредитування малого та середнього бізнесу. Значну, але недостатню роль у розв'язанні проблем кредитування приватного бізнесу виконують кредитні лінії, започатковані деякими міжнародними фінансовими організаціями та Національним банком України. На українському ринку серйозно кредитують малий і середній бізнес Європейський банк реконструкції та розвитку, Світовий банк, Німецький банк реконструкції. Привабливість цих кредитів в умовах інфляції зменшується, оскільки позику надають та повертають у вільно конвертованій валюті, а підприємець, який працює на внутрішній ринок, отримує прибуток у гривнях. Ризик втрат на різниці курсу на дату отримання становить валютний ризик, який в усіх проектах залишається за малим підприємством.

Працюючи з іноземною валютою, вітчизняні банки розвивають власні кредитні лінії для малого та середнього бізнесу. Великі банки кредитують за рахунок власних коштів, поступово відмовляючись від ресурсів іноземних кредитних ліній. Відрізняються кредитні лінії Європейського банку реконструкції та розвитку від вітчизняних банківськими вимогами до позичальників. В українських банках кредитні ресурси дорожчі. Банківські оцінювачі істотно знижують вартість заставного майна, що коливається в межах 200-300% позики.

Недоліком програм кредитування по лініях міжнародних фінансових організацій є те, що клієнтам пропонується один вид продукту, відсутній гнучкий підхід до потреб потенційних клієнтів - малих підприємств.

Перешкодою зовнішнього фінансування є підвищений ризик малих підприємств. Тому потрібні заходи держави щодо зменшення цього ризику. Це треба здійснювати у формі гарантування позик і гарантування контрактних зобов'язань.

Обсяг кредитних ресурсів, які можуть бути надані комерційними банками на фінансування підприємницьких проектів при наявності забезпечених гарантій, у середньому удвічі - утричі більший за обсяг коштів, які виділяються державою за гарантійними програмами. А з урахуванням того, що державні гарантії повинні надаватися лише на частину кредиту (друга частина кредиту забезпечується, як правило, активами самого підприємства), фактичний обсяг кредитних ресурсів для фінансування може перевищити в 4-5 разів кошти, які виділяються на це державою. Світовий досвід показує, що функцію спеціального гаранта або поручителя для малого бізнесу, як правило, виконує держава. Однак в Україні світовий досвід, на жаль, не використовується.

Доступ до кредитних ресурсів для малого підприємництва в нашій країні залишається незадовільним, проте щораз більше українських комерційних банків без будь-яких стимулів з боку держави кредитують мале підприємництво.

Дедалі більше вітчизняних банків починають працювати за новими правилами, що дає можливість давати кредит на підставі серйозного фінансового аналізу замість вимог забезпечення (застави), що дотепер лишається важкоздоланною перешкодою для отримання банківського кредиту малими підприємствами. Але, з іншого боку, залишається досить низьким рівень кваліфікації персоналу управління і фінансів на самих малих підприємствах, їхньої документації, зокрема бізнес-планів.

Є кілька шляхів розв'язання цієї проблеми. Перший - навчити підприємця професійному бізнес-плануванню. Другий шлях - коли сам банк буде зацікавлений кредитувати вигідний проект і доведе бізнес-план малого підприємства до необхідного рівня за допомогою своїх аналітиків, консультантів, експертів.

Надання банківських послуг малим і середнім підприємствам є прибутковим видом бізнесу й за правильного управління ризиками кредитування малих підприємств є дохідним бізнесом.

Перспектива стимулювання залучених кредитних ресурсів у сферу малого бізнесу залежить також від розв'язання таких проблем:

спрямування частини бюджетних коштів на компенсацію банкам недоотриманих доходів при здійсненні кредитування малого бізнесу на пільгових умовах;

виділення державних гарантій уряду України за позиками і кредитами, наданими вітчизняними й іноземними кредитно-фінансовими організаціями у сфері малого підприємництва.

Це дасть змогу державі здійснити реальну підтримку малого бізнесу і тим самим створити умови для формування в Україні середнього класу - найстійкішої економічної, соціальної і політичної верстви населення.

Отже, для зростання кожного малого підприємства життєво важливі банківські кредити. Водночас власні засоби малого підприємства мають вкладатися в кожну інвестицію у поєднанні з її фінансуванням за рахунок банківського кредиту, засвідчуючи готовність підприємця ризикнути частиною власних грошей, що дасть змогу переконати банк у кредитоспроможності малого підприємства.

З огляду на це банківське кредитування малих підприємств є перспективним видом бізнесу для українських банків, а також життєво важливим і необхідним для розвитку малого підприємництва в Україні.

1.5 Порядок погашення кредиту та відсотків за користування ним

Порядок, форми та строки погашення кредиту позичальником передбачаються, як правило, в кредитному договорі.

Порядок погашення кредиту - це спосіб погашення основної його суми і нарахованих відсотків. Кредит погашають повністю після закінчення терміну кредитної угоди або поступово, частинами. Відсоток нараховується на суму непогашеного кредиту.

За способом погашення позички можуть бути: до запитання, з погашенням у відповідний термін, з довгостроковим погашенням.

За позичками до запитання строк повного повернення конкретно не визначається і погашення відбувається на вимогу банку.

Позичка може погашатися підприємством не тільки відповідно до кредитного договору, а й достроково (на вимогу кредитора або за бажанням підприємства).

За характером погашення кредити поділяють на такі види:

дисконтні;

позички, які погашаються поступово - щомісячно, щоквартально, раз на півроку, щорічно;

позички, які погашаються одноразовим платежем після закінчення термінів позички, тобто підприємство одночасно сплачує банкові суму основного боргу та нарахованих відсотків;

амортизаційні (здійснюється поступова виплата основного боргу та відсотків рівномірними внесками).

На відміну від звичайних надання дисконтних позичок передбачає утримання позичкового відсотка (дисконту) під час видачі кредиту. Законодавством України видачу дисконтних позичок заборонено.

За погашення періодичними внесками певна частка основної суми кредиту сплачується однаковими внесками протягом терміну дії кредитної угоди, а більша частина його - після закінчення терміну кредиту.

За амортизаційного погашення основну суму кредиту підприємства сплачують поступово. Платежі здійснюються однаковими сумами регулярно і включають відповідну частину суми основного боргу і відсотків. Погашення однаковими внесками передбачає, що кожен наступний платіж буде меншим за попередній, оскільки відсоткові виплати з часом знижуються.

Інші способи погашення кредиту:

порядок погашення може бути пов'язаний з доходами від заходу, що кредитується (погашення кредиту з перервою, тобто з пільговим періодом, а регулярні внески для погашення здійснюються тільки тоді, коли проект починає давати дохід);

погашення основної суми кредиту здійснюватиметься нерегулярно й у різних сумах.

Джерелами погашення кредиту, отриманого підприємством, можуть бути:

виручка від реалізації продукції, що її отримає підприємство в процесі реалізації проекту кредитування;

виручка від реалізації продукції власного виробництва, не пов'язаного з проектом кредитування;

інші надходження від господарської діяльності.

Умови погашення кредиту обумовлюються під час підписання договору підприємства з банком, виходячи з:

цільового спрямування кредиту;

обсягів та терміну позички;

порядку та строків надходження коштів на рахунок підприємства;

сезонності та циклічності виробництва;

рівня платоспроможності та надійності матеріального забезпечення підприємства.

Відсотки за користування кредитом нараховуються щомісячно в розмірі, передбаченому кредитним договором. Сплата відсотків здійснюється за фактичну кількість днів користування позичкою.

Наразі процес установлення процентної ставки за кредити не регулюється нормативними документами. Плата за користування довгостроковим кредитом визначається банками з урахуванням тривалості терміну кредитування, наданих позикоотримувачами гарантій своєчасного повернення кредиту, попиту та пропозицій кредитних ресурсів, а також наявності кредитного ризику. Процентні ставки, що встановлюються банком, повинні забезпечувати повне покриття їх витрат і отримання прибутку від здійснення госпрозрахункової діяльності.

Погашення суми боргу й відсотків по ньому проводиться в таків послідовності: спочатку сплачуються нараховані відсотки за користування позикою, потім погашається прострочена заборгованість по позиці, потім кошти направляються на погашення основної суми кредиту.

Погашення кредиту і відсотків по ньому здійснюється платіжним дорученням позичальника з його поточного рахунку, а за умови визнання боргу позичальником - платіжною вимогою банку в порядку, встановленому чинним законодавством.

Позичальник не звільняється від повернення боргу по позиці та від сплати відсотків по ній при настання будь-яких несприятливих обставин, зокрема, не залежних від нього.

У випадку неможливості погашення позичальником заборгованості по позиці і відсотків по ній в строки, передбачені кредитним договором, банк в окремих випадках, за клопотанням позичальника, може надати йому відстрочку погашення боргу під підвищений відсоток на підставі додаткової угоди.

При відмові банку надати відстрочку погашення кредиту він реалізує своє право на повернення боргу і відсотків по ньому за рахунок гарантів (поручителів) або забезпечення, прийнятого від позичальника при видачі йому кредиту. При цьому повернення боргу проводиться в такому порядку. Якщо позика видана під заставу майна, банк погашає борг із вартості заставленого майна в порядку, передбаченому в договорі застави. Як правило це погашення здійснюється шляхом зарахування виручки від продажу заставленого майна на позичковий рахунок позичальника. При видачі позики під гарантію (поручительство) банк стягує суму боргу в безперечному порядку своїм розпорядженням з рахунка гаранта. У такому ж порядку стягується й сума боргу зі страхової компанії, якщо забезпеченням позики було стразове свідоцтво (поліс).

Якщо підприємство-позичальник використовує одержаний кредит не за цільовим призначенням, надає банку недостовірну звітність банк має право достроково стягнути з позичальника видану суму кредиту і відсотки за нього.

У випадку відмови позичальника від погашення боргів по позиці банк має право стягнути їх у претензійно-позовному порядку.

При систематичному невиконанні позичальником кредитних зобов'язань банк може поставити питання щодо цього позичальника про його банкрутство.

Отже, у процесі опрацювання матеріалу розглянуто класифікацію банківського кредиту, його особливості та специфіку використання суб'єктами господарювання під час здійснення останніми підприємницької діяльності. У зв'язку з цим виділено основні проблеми кредитування банками малих підприємств та запропоновано альтернативні шляхи їх вирішення. А також визначено порядок погашення кредиту та відсотків за користування ним. Проаналізувавши вище наведену інформацію, можемо зробити ряд висновків про доцільність та важливість банківського кредитування діяльності підприємств.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ І ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

Фінансовий стан підприємства визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення й використання його фінансових ресурсів. Аналіз фінансового стану є частиною загального аналізу господарської діяльності підприємства, який складається з фінансового та управлінського аналізу, зумовленого відповідним розподілом бухгалтерського обліку.

Фінансовий аналіз - це процес дослідження фінансового стану та основних результатів фінансово-господарської діяльності підприємства з метою забезпечення його ефективного розвитку в майбутніх періодах. Він є способом оцінки і основою для прогнозування фінансового стану підприємства на підставі інформації, яка міститься у бухгалтерській і фінансовій звітності та оперативних даних.

2.1 Призначення, зміст та методи аналізу фінансового стану підприємства

Аналіз поточного фінансового стану підприємства займає особливе місце в широкому колі заходів фінансового управління. Таке становище пов'язане з тим, що в процесі зіставлення фактичного фінансового стану підприємства з його цілями на визначений період діяльності фінансовими службами розробляється і реалізується система конкретних планових заходів, спрямованих на досягнення поточних та середньострокових цілей розвитку.

Предметом фінансового аналізу підприємства є фінансові ресурси грошові потоки, їх формування та використання.

Основною метою фінансового аналізу є об'єктивна оцінка фінансового стану і виявлення можливостей підвищення ефективності функціонування підприємства.

У практиці фінансового менеджменту найбільш часто використовують такі методи, як трендовий аналіз, структурний аналіз, аналіз фінансових коефіцієнтів й інтегральний аналіз.

У курсовій роботі з акцентуємо увагу на аналізі фінансових коефіцієнтів і інтегральному аналізі. Безпосередньо оцінювання фінансового стану підприємства будемо проводити на основі використання даних балансу підприємства (Форма № 1) та звіту про фінансові результати (Форма № 2).

Відповідно до прийнятого підходу оцінимо фінансовий стан підприємства Зіньківський хлібокомбінат на основі розрахунків та аналізу наступної групи показників:

стану ліквідності підприємства;

стану ділової активності підприємства;

стану процесів формування і розподілу прибутків підприємства;

стану рентабельності підприємства;

стану структури капіталу підприємства;

стану ринкової активності підприємства.

У підсумковій частині другого розділу курсової роботи проведемо комплексний аналіз й оцінка фінансового стану підприємства з точки зору забезпечення високоприбуткового рівня його господарської діяльності на основі проведених розрахунків.

2.2 Аналіз і оцінка стану ліквідності підприємства

Показники ліквідності характеризують здатність підприємства погасити (сплатити) свої поточні зобов'язання протягом відповідного періоду. Підприємство вважається ліквідним, якщо воно здатне виконати свої короткострокові зобов'язання, реалізуючи поточні активи. До поточних активів відносять оборотні активи та витрати майбутніх періодів. Поточні зобов'язання - це зобов'язання, котрі повинні бути погашені протягом операційного циклу підприємства або протягом 12 місяців від дати балансу. До них відносять зобов'язання IV розділу пасиву балансу й частину доходів майбутніх періодів, погашення яких відбудеться протягом 12 місяців із дати балансу.

У процесі аналітичної роботи найбільш часто використовують наступні показники ліквідності:

коефіцієнт поточної (загальної) ліквідності;

коефіцієнт швидкої (миттєвої) ліквідності;

коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності;

чистий оборотний капітал;

коефіцієнт маневреності.

Перераховані показники ліквідності розрахуємо на основі запропонованих даних балансу Зіньківського хлібокомбінату на початок та на кінець звітного 2004 року наступним чином.

Коефіцієнт поточної ліквідності - це відношення суми всіх поточних активів до суми короткострокових зобов'язань. Розраховується за формулою

(1)

Цей коефіцієнт показує, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Характеризує рівень платоспроможності підприємства протягом звітного року. Рівень ліквідності підприємства вважається достатнім, якщо коефіцієнт поточної ліквідності знаходиться в межах 2-3 грн/грн. Критичне значення коефіцієнта поточної ліквідності знаходиться на рівні 1 грн/грн.; при значенні коефіцієнта поточної ліквідності менше від 1 грн/грн. підприємство має неліквідний баланс.



На основі проведених розрахунків бачимо, що на початок звітного періоду на одну гривню поточних зобов'язань припадало 4,58 гривень поточних активів. На кінець звітного періоду цей показник зріс до 13,57 гривень, що, безумовно, доводить надійність Зіньківського хлібокомбінату у плані платоспроможності підприємства протягом звітного 2004 року.

Коефіцієнт швидкої (миттєвої) ліквідності розраховується як відношення високоліквідних поточних активів до короткострокових зобов'язань. До високоліквідних поточних активів відносять грошові кошти, поточні фінансові інвестиції та нормальну дебіторську заборгованість. Коефіцієнт розраховується за формулою

. (2)

Характеризує рівень платоспроможності підприємства протягом періоду діяльності у 30-40 діб. Ліквідність підприємства вважається достатньою, якщо коефіцієнт швидкої ліквідності знаходиться на рівні 1 грн/грн.

Бачимо, що на початок року Зіньківський хлібокомбінат на одну гривню поточних зобов'язань мав 1,69 гривні високоліквідних активів, на кінець року коефіцієнт зріс і становив 4,69 гривні. Тобто, і на початок, і на кінець звітного періоду ліквідність підприємства є достатньою, що свідчить про його здатність погасити свої короткострокові зобов'язання протягом короткого періоду.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина поточних зобов'язань підприємства може бути погашена на конкретну дату протягом однієї доби. Коефіцієнт розраховується за формулою

. (3)

Ліквідність підприємства вважається достатньою, якщо коефіцієнт абсолютної ліквідності досягає значень 0,2-0,25 грн/грн.

Робимо висновок, що ліквідність підприємства як на початок, так і на кінець звітного періоду є достатньою.

Чистий оборотний капітал (працюючий капітал) визначається як різниця між сумою поточних активів та сумою короткострокових зобов'язань підприємства.

(4)

Підприємство Зіньківський хлібокомбінат є ліквідним, поскільки має позитивне значення чистого оборотного капіталу і на початок, і на кінець звітного періоду.

Коефіцієнт маневреності визначається як відношення чистого оборотного капіталу підприємства до суми джерел власного та прирівняного до нього капіталу підприємства. Розраховується за формулою

. (5)

Цей коефіцієнт показує, яка частка власних ресурсів уходить до складу найбільш мобільних активів підприємства. Фінансовий стан підприємства вважається достатнім, якщо коефіцієнт маневреності знаходиться в межах 0,3-0,4 грн/грн.

На основі розрахунку цього коефіцієнта бачимо, що, якщо на початок звітного періоду фінансовий стан підприємства ще можна було вважати достатнім за даними коефіцієнта маневреності 0,27 грн/грн., то на кінець цього періоду останній знизився до значення 0,11 грн/грн., що, безумовно є негативним явищем у економічній характеристиці діяльності підприємства.

Отже, на основі вище проведених розрахунків коефіцієнтів оцінки стану ліквідності підприємства, можемо зробити висновок, що вцілому підприємство Зіньківський хлібокомбінат в змозі виконати свої короткострокові зобов'язання, реалізуючи поточні активи, тобто є ліквідним. Але, судячи з даних коефіцієнту маневреності, фінансовий стан підприємства є недостатнім і для його нормалізації потрібно збільшити частку власних ресурсів у складі найбільш мобільних активів.

2.3 Аналіз і оцінка стану ділової активності підприємства

Фінансовий стан підприємства безпосередньо залежить від того, наскільки швидко засоби, що вкладені в активи підприємства, трансформуються в реальні грошові кошти. Стан ділової активності підприємства характеризують наступні показники:

коефіцієнт обігу активів підприємства (коефіцієнт трансформації);

коефіцієнт обігу поточних активів підприємства;

коефіцієнт обігу дебіторської заборгованості;

коефіцієнт обігу поточних зобов'язань підприємства;

коефіцієнт обігу кредиторської заборгованості;

коефіцієнт обігу товарно-матеріальних запасів;

тривалість операційного циклу підприємства.

Показники ділової активності підприємства розрахуємо, використовуючи дані балансу підприємства (Форма № 1) та звіту про фінансові результати (Форма № 2) наступним чином.

Коефіцієнт обігу активів підприємства характеризує швидкість обігу активів підприємства і розраховується за формулою

. (6)

Коефіцієнт трансформації показує, скільки гривень чистого доходу від реалізації одержало підприємство протягом звітного періоду з кожної гривні його активів. Чим вищий рівень цього показника, тим кращі умови стабільного фінансового стану підприємства формуються.

В нашому випадку підприємство Зіньківський хлібокомбінат з однієї гривні своїх активів одержало 0,68 грн. чистого доходу від реалізації продукції за звітний період, що є непоганим показником. Важливо підтримувати зростаючу тенденцію коефіцієнта обігу активів підприємства.

Як доповнення до характеристики швидкості обігу активів підприємства розрахуємо також тривалість одного обороту активів у днях за формулою

, діб. (7)

Тривалість одного обороту активів на підприємстві Зіньківський хлібокомбінат становить 537 діб, що є не зовсім оптимальним, оскільки призводить до додаткового залучення оборотних засобів підприємства для виконання одних і тих же об'ємів робіт.

Коефіцієнт обігу поточних активів розраховується як відношення обсягів чистої реалізації до середньої суми поточних активів підприємства.

(8)

Даний показник вказує на те , що на одну гривню поточних активів підприємства 5,48 грн. чистого доходу від реалізації продукції.

Період обігу поточних активів

, діб. (9)

діб

На підприємстві Зіньківський хлібокомбінат період обігу поточних активів у звітному році складає 67 діб, отже поточним активам потрібно 67 діб, щоб зробити один оберт - це є позитивною тенденцією. Але підприємство повинне організовувати процес виробництва більш ефективно, що приведе до раціональнішого використання оборотних засобів, а, отже, і до скорочення періоду обігу поточних активів, що, безумовно, є позитивною тенденцією.