Загальна характеристика фінансів підприємства

1. Відбувається продуктивне використання основних засобів та нарахування амортизаційних відрахувань: основні засоби в процесі експлуатації зношуються й нараховується сума зносу, яка є підставою для списання суми амортизаційних відрахувань на витрати після завершення процесу виробництва. На першій стадії кругообігу основних засобів втрачається споживна вартість засобів праці, їхня вартість переноситься па вартість готової продукції.

2. Відбувається перетворення частини основних засобів, які перебували в продуктивній формі, на грошові кошти через нарахування амортизаційних відрахувань.

3. В процесі виробництва відбувається поновлення споживної вартості частини основних засобів шляхом заміни зношених основних засобів на нові за рахунок нарахованої суми зносу основних засобів.

22. Класифікація та структура основних засобів підприємства

Основні засоби - це матеріальні активи, строк корисного використання (експлуатації) котрих становить понад 1 рік і які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва чи постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам, для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій (або використання в процесі операційного циклу, якщо він триваліший за один рік).

За функціональним призначенням основні засоби поділяються:

- Виробничі основні фонди є частиною основних засобів, яка бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основних виробничих фондів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, у міру використання. Вони поновлюються через капітальні інвестиції.

- Невиробничі основні фонди - це житлові будинки та інші об'єкти соціально-культурного й побутового обслуговування, які не використовуються в господарській діяльності, але перебувають на балансі підприємства. Не беруть участі в процесі виробництва і не переносять своєї вартості на вироблений продукт. Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Збільшення цих засобів пов'язане з поліпшенням добробуту працівників підприємства, що в кінцевому підсумку позитивно позначається на результатах діяльності підприємства, на зростанні продуктивності праці.

За речовим характером:

- Інвентарні - об'єкти, що мають речове вираження та підлягають перевірці, обміру, підрахунку в натурі

- Неінвентарні основні засоби - капітальні вкладення в земельні ділянки, лісові угіддя тощо (крім будинків і споруд).

За використанням:

- діючі (всі основні засоби, що використовуються на підприємстві),

- недіючі (ті, що не використовуються в певний період часу в зв'язку з тимчасовою консервацією підприємства або окремих підрозділів)

- запасні (різне устаткування, яке перебуває в резерві та призначене для заміни об'єктів основних засобів, що вибули або ремонтуються).

За П(С)БО основні виробничі фонди поділяються на такі групи:

1. Основні засоби: земельні ділянки; капітальні витрати на поліпшення земель; будинки, споруди та передавальні пристрої.; машини та обладнання; транспортні засоби; інструменти, прилади, інвентар (меблі); робоча продуктивна худоба; багаторічні насадження; інші основні засоби.

2. Інші необоротні матеріальні активи: бібліотечні фонди; малоцінні необоротні матеріальні активи; тимчасові (нетитульні) споруди; природні ресурси; інвентарна тара; предмети прокату; інші необоротні матеріальні активи.

Для обчислення амортизаційних відрахувань з метою визначення оподатковуваного прибутку основні засоби поділяють на такі групи:

- Група 1 - будівлі, споруди, їхні структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі в житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.

- Група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них.

- Група 3 - інші основні фонди, не включені до груп 1,2 і 4.

- Група 4 - комп'ютери, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації (принтери, сканери), інші інформаційні системи, телефони (у тому числі мобільні), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Співвідношення окремих груп основних засобів становить їхню структуру. Основні фактори, які впливають на структуру основних засобів підприємств: рівень автоматизації і механізації, рівень спеціалізації і кооперування, кліматичні та географічні умови розміщення підприємств. Поліпшення структури основних засобів - підвищення питомої ваги активної їх частини, сприяє зростанню виробництва, зниженню собівартості продукції, збільшенню грошових нагромаджень підприємства. Поліпшити структуру основних засобів можна за рахунок: оновлення та модернізації устаткування; ефективнішого використання виробничих приміщень; установлення додаткового устаткування на вільній площі; ліквідації зайвого й малоефективного устаткування.

Відтворення основних засобів - це процес безперервного їх поновлення. Розрізняють просте та розширене відтворення.

За простого відтворення основних засобів здійснюється заміна окремих зношених частин основних засобів або заміна старого устаткування на аналогічне, тобто в процесі простого відтворення постійно відновлюється попередня виробнича потужність. Джерелом фінансування заміни зношених основних засобів є нарахована сума амортизації.

Розширене відтворення передбачає кількісне та якісне збільшення діючих основних засобів або придбання нових основних засобів, які забезпечують вищий рівень продуктивності устаткування. Джерелом фінансування таких змін є використання частини створеного у додаткового продукту.

23. Види зносу основних засобів та їх характеристика

Знос основних фондів - це поступова втрата ними частини своїх корисних властивостей (споживної вартості).

Два види зносу основних засобів:

1. Фізичний знос - це поступова втрата основними засобами своїх початкових виробничо-технічних якостей внаслідок їх використання, простою чи впливу на них природних сил. Він залежить від факторів: особливостей технологічного процесу; якості обслуговування основних засобів; кваліфікації робітників; інтенсивності та умов використання основних засобів. Розрізняють повний і частковий знос основних засобів.

Повний знос передбачає повну заміну зношених основних засобів через нове капітальне будівництво або придбання нових основних засобів. Частковий - компенсується за рахунок капітального ремонту основних засобів.

Розмір фізичного зносу оцінюється коефіцієнтом фізичного зносу:

Кфз = (Тф / Тн) * (100 - Л), де Л = (Вл / Вп) * 100,

де Тф,н - термін відповідно фактичний і нормативний, Л - ліквідаційна вартість основних фондів (Вл) у відсотках до первинної (Вп).

Моральний знос (техніко - економічне старіння) - процес завчасного знецінення основних фондів до настання їх повного фізичного старіння внаслідок науково - технічного прогресу.

Причини його появи:

1) у зв'язку із здешевленням виготовлення основних фондів. Його відображає коефіцієнт морального зносу першого виду:

Кмз1 = (1- (Вв / Вп))*100,

де Вв - відновна вартість основних фондів

2) у зв'язку із зростанням продуктивності більш сучасного зразка. Його характеризує коефіцієнт морального зносу другого виду:

Кмз2 = (1- (Пс / Пн)) * 100,

де Пс,н - продуктивність відповідно старого і нового зразка.

Коефіцієнт загального морального зносу розраховується:

Кзмз = (1- (Вв / Вп)* (Пс / Пн))*100

Несвоєчасна заміна морально застарілих основних засобів призводить до того, що собівартість зростає, а якість знижується як порівняти з продукцією, виготовленою на досконаліших машинах та устаткуванні.

Сума нарахованого зносу характеризує стан основних засобів. Вирахуванням з первісної (відновлюваної) вартості основних засобів суми зносу визначають залишкову вартість основних засобів:

3В = [В(100-І)]: 100,

де 3в - залишкова вартість основних засобів; В - відновлювальна (первісна) вартість основних засобів; І - рівень зносу основних засобів, %.

Коефіцієнт загального зносу розраховують:

Кзз = 1 - (1 - Кфз)(1- Кмз).

24. Поняття та характеристика основних методів нарахування амортизації

Згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»: «під терміном амортизація основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення на зменшення скоригованого прибутку платника податку». Амортизаційні кошти надходять підприємству у складі виручки від реалізації готової продукції (робіт, послуг) і накопичуються для подальшого використання як джерела відтворення вартості основних засобів в амортизаційному фонді, який і використовується для простого відтворення основних фондів. В результаті технічного прогресу у відповідних галузях народного господарства має місце зниження собівартості засобів виробництва, що там створюються, і, відповідно, зниження оптових цін на них. У зв'язку є цим амортизаційні кошти можуть виступати і як джерело розширеного відтворення основних засобів.

Сума нарахованої амортизації береться за вартість фізичного зносу.

Амортизація - це систематичний розподіл вартості основних засобів протягом строку їх корисного використання (експлуатації). Вартість, яка амортизується, - це первісна або переоцінена вартість основних засобів за вирахуванням їхньої ліквідаційної вартості.

Об'єктом амортизації є всі необоротні активи, що мають обмежений строк корисної експлуатації, по досягненні якого їх доцільно замінити новими. Строк корисного використання об'єкта визначається самим підприємством і передбачає період часу, протягом якого воно планує використовувати відповідний об'єкт.

За рахунок амортизаційних відрахувань фінансуються витрати:

- на придбання основних засобів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, у тім числі на самостійне виготовлення основних засобів для власних виробничих потреб (включно з витратами на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів);

- на здійснення всіх видів ремонту, реконструкції, технічного переоснащення, модернізації та інших способів поліпшення основних засобів.

Згідно з податковим методом суми амортизаційних відрахувань відповідного звітного періоду визначаються множенням норм амортизації (На - відсоткове відношення річної суми амортизації до вартості основних фондів) на балансову вартість груп основних засобів на початок звітного періоду (БПі):

Для обчислення амортизаційних відрахувань основні засоби поділяють на такі 4 групи:

- Група 1 - будівлі, споруди, їхні структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі в житлові будинки, вартість капітального поліпшення землі. Норма амортизації - 2% (на квартал)

- Група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них. Норма амортизації - 10% (на квартал)

- Група 3 - інші основні фонди, не включені до груп 1,2 і 4. Норма амортизації - 6%

- Група 4 - комп'ютери, їх програмне забезпечення, принтери, сканери, телефони (у тому числі мобільні), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів). Норма амортизації - 15%

Облік балансової вартості основних фондів, що підпадають під визначення першої групи ведеться по кожній будівлі окремо. При досягненні їх залишковою вартістю розміру ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1700 грн.) їхня балансова вартість (для цілей нарахування амортизації) прирівнюється до нуля (тобто амортизаційні відрахування з цього моменту не нараховуються) і списується на валові витрати того звітного періоду, коли це відбулося, а також на затрати виробництва.

На основні засоби другої, третьої та четвертої груп амортизація нараховується на всю групу до моменту досягнення залишкової вартості групи нульового значення, що може мати місце у зв'язку з ліквідацією і реалізацією об'єктів, які входять до неї.

Щодо основних фондів, що використовуються для збільшення випуску засобів обчислювальної техніки, нових прогресивних видів матеріалів, приладів, обладнання, у випадках, коли здійснюється масова зміна застарілої техніки підприємства можуть застосовувати прискорену амортизацію.

Прискорена амортизація - більш швидке, порівняно з нормативними строками експлуатації основних фондів, перенесення їх балансової вартості на витрати виробництва і обігу, з одного боку, та формування фінансових ресурсів для введення більш ефективних машин і обладнання, з іншого.

У рамках бухгалтерського обліку суб'єкти господарювання в Україні можуть нараховувати амортизацію спеціальними (бухгалтерськими) методами: 4 з них (прямолінійний, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний) ґрунтуються на часі використання основних засобів, а п'ятий - виробничий метод амортизації, базується на кількості одиниць продукції, отриманих від використання об'єкта основних засобів.

Спеціальні методи нарахування амортизації:

1. Прямолінійний метод (метод рівномірного списання) застосовується до об'єктів, стан яких перебуває у тісній залежності від терміну корисного використання і в меншій - від інших факторів. До таких засобів, зокрема, можна віднести будівлі, споруди, їх структурні компоненти, передавальні пристрої, меблі. Амортизаційні відрахування розподіляються рівномірно протягом усього нормативного строку експлуатації основних фондів з урахуванням ліквідаційної вартості.

Сума річної амортизації:

А = Ва / Тn,

де Ва - вартість, яка амортизується; Тn - терміни корисного використання основних засобів.

2. Кумулятивний метод - підприємства можуть значно прискорювати списання вартості нових активів у початковий або завершальний періоди експлуатації. Він ґрунтується на використанні кумулятивного коефіцієнта, який змінюється залежно від кількості років, які залишилися до кінця передбачуваного строку експлуатації об'єкта. Тому у наведеній формулі знаменник - величина стала, а чисельник змінюється щороку. Схематично визначення кумулятивного коефіцієнта можна зобразити таким способом:

Кумулятивний коефіцієнт = (Кількість років, які залишилися до кінця

очікуваного строку використання об'єкта) / (Сума показників кількості

років корисного використання об'єкта);

Річна сума амортизації = Вартість, що амортизується * Кумулятивний

коефіцієнт

Щомісячна сума амортизації = Річна сума амортизації *

* Кумулятивний коефіцієнт

Ефективність застосування цього методу полягає у тому, що сума нарахованої амортизації за весь період завжди дорівнює залишковій вартості об'єкта амортизації, а період нарахування амортизації - економічно раціональному строку служби. Кумулятивний метод придатний як при пооб'єктному, так і при груповому обліку основних засобів.

3. Метод зменшення залишкової вартості - річна сума амортизації розраховується як добуток залишкової вартості основних фондів на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, що визначається за формулою:

,

де N - термін корисного використання (служби) основних фондів; Слік - ліквідаційна вартість засобів виробництва; Сп - початкова вартість основних виробничих фондів.

Цей метод засновано на припущенні, що на початку експлуатації основних виробничих засобів суми нарахованої амортизації значно перевершують амортизаційні суми, нараховані на кінець терміна служби об'єкта. Тому метод зменшення залишкової вартості є найбільш ефективним при застосуванні до тих засобів, які схильні до впливу швидкого морального зносу.

4. Метод прискореного зменшення залишкової вартості. Використовуючи цей метод, підприємства можуть мати норми амортизації вдвічі вищі, ніж за прямолінійним методом. При цьому за перший рік експлуатації об'єкта основних засобів нараховується найбільша сума амортизації, потім вона зменшується щороку. Схематично розрахунок річної суми амортизації за цим методом можна зобразити так:

Річна сума амортизації = (Залишкова вартість на початок звітного

року (або первісна вартість на дату початку нарахування амортизації) *

* (Річна норма амортизації);

Річна норма амортизації = (Первісна вартість, яка береться за 100% /

/ Строк корисного використання) *2

Щомісячна сума амортизації = Річна сума амортизації *

* Кумулятивний коефіцієнт

5. Виробничий метод - сума амортизації нараховується пропорційно обсягу виробленої продукції. Ефективність застосування методу полягає у його здатності забезпечити максимально рівномірний розподіл амортизованої вартості на вироблену продукцію за умови наявності всієї необхідної інформації про очікуваний обсяг виробництва. Застосовується для амортизації основного технологічного устаткування (машин, верстатів), за яким може бути визначено випуск продукції, а також транспортного обладнання.

Щомісячна сума амортизації = Фактичний місячний обсяг продукції

(робіт, послуг) * Виробнича ставка амортизації

Виробнича ставка амортизації = (Вартість, що амортизується) /

/ (Загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство

передбачає виконати за період експлуатації об'єкта

25. Сутність та склад оборотних коштів підприємства

Оборотні кошти (оборотний капітал)- це грошові ресурси, що їх вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, виробничу й товарну. На першій стадії під час авансування коштів здійснюється придбання й нагромаджування необхідних запасів.

У виробничому процесі авансується вартість для створення продукції: у розмірі вартості використаних виробничих запасів, перенесеної вартості основних фондів, витрат на саму працю (заробітна плата та пов'язані з нею витрати). Виробнича стадія кругообігу оборотного капіталу заверстується випуском готової продукції, після чого настає стадія реалізації, яка триває доти, доки товарна форма вартості не перетвориться на грошову. Отримання виручки від реалізації свідчить про корисність створеної суспільством вартості і про відтворення авансованих у ній коштів. Грошова форма, якої набирає оборотний капітал на товарній стадії кругообігу, водночас є і початковою стадією наступного створення нової вартості.

Кругообіг оборотного капіталу і створення нової вартості відбувається за схемою:

Г - Т... В...Т' - Г',

де Г - гроші, що авансуються; Т - предмети праці (товар); В - виробництво; Т' - готова продукція (товар); Г' - гроші, отримані від реалізації створеної продукції.

Мету функціонування капіталу буде досягнуто тоді, коли Г = Г + Г, тобто коли відбудеться приріст грошей проти авансованої суми.

Отже, самозростання капіталу відбувається в процесі кругообігу оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різних форм. Що менше часу він перебуває в тій чи іншій формі (грошовій, виробничій, товарній), то вища ефективність його використання, і навпаки. Сферу виробництва обслуговують оборотні виробничі фонди, а процес реалізації продукції - фонди обігу.

Оборотні фонди - частина виробничих фондів, яка цілком споживається в кожному виробничому циклі, змінює або повністю втрачає натуральну форму і переносить свою вартість на вартість виготовленої продукції. Чим більше обігових коштів розміщено в сфері виробництва (у вигляді оборотних фондів) тим ефективніше вони використовуються.

До складу оборотних фондів включають:

- виробничі запаси - запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива й пального, тари, ремонтних деталей, малоцінних та швидкозношуваних предметів. Становлять найбільшу частину у структурі оборотних фондів

- незавершене виробництво - це предмети праці, обробку (переробку) яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.

- напівфабрикати власного виготовлення - ті предмети праці, що їх повністю оброблено (перероблено) у даному виробничому підрозділі підприємства, але які потребують дальшої обробки в інших підрозділах

- витрати майбутніх періодів - це грошові витрати, які зроблено в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції (роботи, послуг) у наступні періоди. До них належать витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію та винахідництво, придбання науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань тощо.

Структура оборотних фондів формується під впливом низки факторів (тип виробництва, особливості продукції та технології її виготовлення, умови забезпечення підприємства матеріальними ресурсами тощо) і змінюється в часі повільно, без різких коливань.

Фонди обігу - готова продукція у матеріальній або грошовій формі, що знаходиться у сфері обігу. На відміну від оборотних фондів, фонди обігу не споживаються на підприємстві, а реалізуються. Вони включають:

- залишки готової продукції на складі підприємства,

- товари, відвантажені, але не оплачені покупцями,

- залишки коштів підприємства на розрахунковому рахунку в банку і касі

- дебіторська заборгованість - сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату,

- поточні фінансові інвестиції - вкладення у грошові кошти терміном до року (наприклад, в короткострокові цінні папери).

Для забезпечення безперервності процесу виробництва й реалізації продукції необхідно досягти оптимального співвідношення оборотних коштів у сфері виробництва й обігу. При цьому підприємство заінтересоване у зменшенні оборотних коштів у сфері обігу за рахунок удосконалення системи постачання, раціональніших форм розрахунків.

Структура оборотних коштів - це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів. Вона залежить від складу і структури витрат на виробництво, умов поставок матеріальних цінностей, умов реалізації продукції, проведення розрахунків.

Обігові кошти підприємства класифікуються по 4 ознаках:

- В залежності від участі їх у кругообігу коштів: оборотні виробничі фонди; фонди обігу.

- По методах планування, принципам організації і регулювання обігових коштів: нормовані обігові кошти; ненормовані обігові кошти. Необхідність такого розподілу випливає з економічної доцільності досягнення найбільших результатів при найменших витратах. Встановлення нормативів по окремих статтях дозволяє забезпечити оптимальну потребу підприємства в обігових коштах. До нормованих обігових коштів відносяться обігові кошти у виробничих запасах, виробництві, у рештках готової продукції на складає підприємства. Ненормовані обігові кошти включають всі фонди обертання за винятком готової продукції на складі.

- За джерелами формування обігових коштів: власні і прирівняні до власних; залучені; інші.

- За рівнем ліквідності та ризиком вкладення:

1) високоліквідні (з найменшим ризиком вкладення) - кошти в касі, на поточних і валютних рахунках в установах банку, вкладені в цінні папери

2) середньоліквідні (з певним ризиком вкладення) - відвантажена продукція і дебіторська заборгованість покупців. Остання, своєю чергою, може бути менш чи більш ліквідною. Це стосується строкової і простроченої дебіторської заборгованості за відвантажену продукцію.

3) низьколіквідні (з найбільшим ризиком вкладення) - оборотні кошти в незавершеному виробництві; у витратах майбутніх періодів; у виробничих запасах, у готовій продукції (що її не відвантажено). Саме ця частина оборотних коштів є найвіддаленішою від моменту реалізації і більше залежить від змін кон'юнктури ринку, інфляційних процесів тощо.

26. Показники стану та ефективності використання оборотних коштів

Більш результативного використання оборотних коштів підприємств і підвищення ефективності виробництва можна досягти через:

1) скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв'язки з постачальниками;

2) прискорення оборотності оборотних коштів за рахунок реалізації непотрібних товарно-матеріальних цінностей;

3) скорочення терміну оборотності дебіторської заборгованості;

4) збільшення терміну оборотності кредиторської заборгованості.

27. Сутність та склад фінансових ресурсів підприємства

Грошові фонди разом з тією частиною грошових коштів підприємств, яка використовується в нефондовій формі утворюють фінансові ресурси - грошові кошти, що є в розпорядженні підприємств. В нефондовій формі здійснюється: використання підприємством коштів для виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями. У ній підприємства також одержують дотації та субсидії, спонсорські внески, банківські кредити.

Грошові фонди підприємства:

1) Статутний (номінальний) капітал - зафіксована в установчих документах вартість активів, які є внеском власників або учасників до капіталу підприємства. Він використовується підприємством для інвестування коштів в оборотні та основні засоби. Реєструється у державному органі реєстрації одночасно з реєстрацією статуту підприємства.

2) Фонд оплати праці - для виплати основної та додаткової заробітної плати працівникам.

3) Амортизаційний фонд - для фінансування відтворення основних і позаоборотних активів.

4) Резервний фонд - створюється з метою усунення можливих тимчасових фінансових ускладнень і забезпечення нормальної роботи підприємства. Величина резервного капіталу визначається засновницькими документами як максимальний відсоток від розміру статутного капіталу. Так, в акціонерних товариствах резервний капітал повинен становити не менше 25% величини статутного капіталу. Він створюється за рахунок щорічних відрахувань від прибутку (не менше 5% чистого прибутку). Його кошти використовуються на додаткові витрати виробничого і соціального розвитку підприємства, покриття збитків, на виплату гарантованих дивідендів за привілейованими акціями (у випадку недостатності прибутку) та інші заходи.

Фінансові ресурси підприємства формуються під час формування статутного капіталу, а також у процесі розподілу грошових надходжень від продажу продукції, товарів, робіт та послуг, та надходжень від операційної, фінансової та інвестиційної діяльності

За етапами формування фінансові ресурси поділяються на:

- Початкові, тобто ті, з якими підприємство розпочинає свою діяльність (статутний капітал)

- Набуті (прирощені) - отримані підприємством у результаті його діяльності у формі чистого доходу, прибутку та амортизації, субсидій, дотацій тощо.

Фінансові ресурси складаються з власних та залучених коштів. До власних належать:

- Формуються під час заснування підприємств: внески засновників у статутний капітал;

- Формуються за рахунок власних та прирівняних до них коштів.

- Доходи: валовий і чистий дохід, прибуток від основної діяльності; прибуток від іншої операційної діяльності; прибуток від фінансових операцій; прибуток від іншої звичайної діяльності і надзвичайних подій.

- Надходження: амортизаційні відрахування; цільові надходження; стійкі пасиви (субординований борг); інші види надходжень

Часто підприємству не вистачає власних фінансових ресурсів, тоді воно вдається до залучених. До залучених належать фінансові ресурси, що:

- Мобілізуються на фінансовому ринку:

1) позики на кредитному ринку:

1.1) факторинг - комплекс фінансових послуг, що надається банками, фінансовими компаніями, спеціалізованими факторинговими компаніями (фактори) згідно з договором, який має безтерміновий характер і призначений для кредитування під неоплачений рахунок (у формі дебіторської заборгованості) з передаванням прав за рахунком (цесією) фактору

1.2) Фінансові кредити:

а) кредити банківських установ

б) кредити небанківських установ, головним чином, інвестиційних кампаній

в) кредити спеціалізованих фондів підприємствам малого і середнього бізнесу, у тому числі, за рахунок державних фінансів

г) кредити під гарантії державних і недержавних спеціалізованих організацій на розвиток бізнесу, що надаються фондами розвитку підприємництва

2) позики на фондовому ринку:

2.1) облігаційні кредити

2.2) фінансові векселі (виникає внаслідок фінансової операції і засвідчує отримання грошової позики).

3) фірмові позики:

3.1) позики виробничих підприємств у формі участі в капіталі позичальника з виплатою як самого боргу, так і прибутку на вкладений капітал

3.2) фінансовий лізинг - комплекс майнових відносин, що базується на основі придбання лізингодавцем (банком, лізинговою компанією) майна і передачі його в довгострокове користування лізингоотримувачу. Термін фінансового лізингу збігається з нормальним терміном служби об'єкта і періодом повної амортизації. Тому лізингоотримувачу надається право на викуп майна у власність за залишковою вартістю по закінченні терміну дії угоди.

3.3) Комерційний (товарний) кредит - продавець надає кредит покупцю у вигляді проданих і відвантажених товарів, а позичальник (покупець) зобов'язується погасити кредит у встановлений термін

- Надходять у порядку розподілу грошових надходжень: фінансові ресурси, які надійшли від галузевих структур, концернів, асоціацій; страхові відшкодування; бюджетні субсидії; інші види ресурсів.

Від величини фінансових ресурсів залежить зростання виробництва та соціально-економічний розвиток підприємства. Наявність фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають фінансовий добробут підприємства: платоспроможність, ліквідність, фінансову стійкість.

28. Поняття банкрутства підприємства та характеристика основних його видів

Банкрутство - це результат взаємодії численних факторів як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Їх можна класифікувати в такий спосіб.

Внутрішні фактори:

1. Дефіцит власного оборотного капіталу як наслідок неефективної виробничо-комерційної діяльності чи неефективної інвестиційної політики.

2. Низький рівень техніки, технології й організації виробництва.

3. Зниження ефективності використання виробничих ресурсів підприємства, його виробничої потужності і як наслідок - високий рівень собівартості, збитки, "проїдання" власного капіталу.

4. Створення наднормативних залишків незавершеного будівництва, незавершеного виробництва, виробничих запасів, готової продукції, у зв'язку з чим відбувається затоварення, сповільнюється оборотність капіталу й створюється його дефіцит. Це змушує підприємство „залазити” в борги, що може бути причиною його банкрутства.

5. Погана клієнтура підприємства, яка платить з запізненням чи не платить зовсім через банкрутство, що змушує підприємство самому залазити в борги. Так зароджується ланцюгове банкрутство.

6. Залучення позикових коштів в оборот підприємства на невигідних умовах, що веде до збільшення фінансових витрат, зниженню рентабельності господарської діяльності і спроможності до самофінансування.

7. Швидке і неконтрольоване розширення господарської діяльності, у результаті чого запаси, витрати і дебіторська заборгованість зростають швидше обсягу продажу. Звідси з'являється потреба в залученні короткострокових позикових коштів, що можуть перевищити чисті поточні активи (власний оборотний капітал).

До зовнішніх факторів відносяться наступні:

1. Економічні: кризовий стан економіки країни, загальний спад виробництва, інфляція, нестабільність фінансової системи, ріст цін на ресурси, зміна кон'юнктури ринку, неплатоспроможність і банкрутство партнерів.

2. Політичні: політична нестабільність суспільства, зовнішньоекономічна політика держави, недосконалість законодавства у сфері господарського права, антимонопольної політики, підприємницької діяльності й інших проявів регулюючої функції держави.

3. Посилення міжнародної конкуренції в зв'язку з розвитком науково-технічного прогресу.

4. Демографічні: чисельність, склад народонаселення, рівень добробуту народу, культурний рівень суспільства, що визначають розмір і структуру потреб і платоспроможний попит населення на ті чи інші види товарів і послуг.

Банкрутство є наслідком спільної дії внутрішніх і зовнішніх факторів.

Поняття банкрутства характеризується різними його видами:

1. Реальне банкрутство - характеризує повну нездатність підприємства відновити в майбутньому періоді свою фінансову стійкість і платоспроможність у силу реальних втрат використовуваного капіталу. Катастрофічний рівень втрат капіталу не дозволяє такому підприємству здійснювати ефективну господарську діяльність у майбутньому періоді, унаслідок чого воно визнається банкрутом юридично.

2. Технічне банкрутство - стан неплатоспроможності підприємства, викликаний істотним простроченням його дебіторської заборгованості. При цьому розмір дебіторської заборгованості перевищує розмір кредиторської заборгованості підприємства, а сума його активів значно перевищує обсяг його фінансових зобов'язань. Технічне банкрутство при ефективному антикризовому управлінні підприємством, включаючи його санацію (фінансове оздоровлення), звичайно не призводить до юридичного його банкрутства.

3. Приховане банкрутство - навмисне приховування факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних, якщо це завдало матеріальних збитків кредиторам. Карається позбавленням волі або штрафними санкціями. Факт приховування банкрутства визначається такими двома ознаками: надання кредитору неправдивих даних про фінансовий стан неплатоспроможного боржника; причинний зв'язок між наданням таких даних та збитками, що їх зазнав кредитор. Мотиви та цілі приховування банкрутства:

- надія на поліпшення фінансового стану або на виконання фінансових зобов'язань особами, які, своєю чергою, є боржниками даної особи,

- спроба одержати банківський кредит для покриття заборгованості чи привласнення одержаних коштів з наступною ліквідацією підприємства,

- прагнення отримати вигідне замовлення на виробництво товарів, робіт, послуг від держави, інших замовників і т. д.

4. Навмисне банкрутство - навмисне створення (чи збільшення) керівником чи власником підприємства його неплатоспроможності; нанесення ними економічного збитку підприємству в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб; свідомо некомпетентне фінансове управління. Виявлені факти навмисного банкрутства переслідуються в карному порядку.

5. Фіктивне банкрутство - характеризує свідомо помилкове оголошення підприємством про свою неспроможність з метою введення в оману кредиторів для одержання від них відстрочки (розстрочки) виконання своїх кредитних зобов'язань чи знижки із суми кредитної заборгованості. Такі дії також переслідуються в карному порядку.

29. Економічна сутність санації підприємства та форми її проведення

Фінансова санація - сукупність фінансових, виробничих та організаційних заходів по відновленню платоспроможності, прибутковості, конкурентоспроможності підприємства - боржника у довгостроковому періоді. Її головна мета - фінансове оздоровлення підприємства.

Має 2 форми:

1. Фінансова санація (без зміни юридичної особи)

2. Санація через реорганізацію (зі зміною юридичної особи)

Рішення про фінансове оздоровлення підприємства може прийматися:

а) у досудовому порядку - з ініціативи менеджменту чи власників підприємства, якому загрожує банкрутство, кредиторів, центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, відповідних контрольних органів у межах їхніх повноважень - коли існує загроза неплатоспроможності та оголошення підприємства банкрутом у недалекому майбутньому;

б) у рамках судових процедур, які застосовуються до боржника після порушення справи про банкрутство.

Санація в досудовому порядку. Досудова санація - система заходів для відновлення платоспроможності боржника, які здійснюються власником підприємства-боржника з метою запобігання його ліквідації. Ці заходи стосуються реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових питань і провадяться згідно з чинним законодавством до початку порушення справи про банкрутство.

У рамках досудової санації власником майна боржника, його кредиторами, іншими особами в межах заходів із запобігання банкрутству підприємства може бути надана фінансова допомога в розмірі, достатньому для погашення зобов'язань боржника перед кредиторами.

Вихідними моментами досудової санації є:

- наявність санатора (юридичної або фізичної особи, яка забезпечить фінансування плану санації)

- санаційна спроможність боржника (можливість відновлення в майбутньому його платоспроможності, підтверджена санаційним аудитом, який замовляє боржник або майбутній сенатор)

- реальність відновлення ефективної господарської діяльності шляхом реалізації плану санації

- бажання кредиторів врятувати свій капітал за умови продовження підприємством своєї діяльності

- значущість підприємства

Термін проведення досудової санації - не більше 12 місяців. В окремих випадках уповноважений орган може подовжити термін, але максимально на 6 місяців.

Санація підприємства в рамках судових процедур. Рішення про проведення санації боржника в процесі провадження справи про банкрутство схвалюється в таких випадках:

1. Після того, як боржник з власної ініціативи звернувся до господарського суду із заявою щодо порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство є фінансово неспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності).

2. Після закінчення місячного терміну від дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України оголошення щодо порушення справи про банкрутство даного підприємства - у тому разі, коли надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, котрі бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали пропозиції із санації (реорганізації) неспроможного підприємства. За згоди кредиторів з умовами та механізмом задоволення претензій суд приймає рішення про проведення фінансової санації юридичної особи.

Керує санацією особа, призначена арбітражними судом, яка має повноваження розпорядника майна, або керівник підприємства, якщо на це є згода комітету кредиторів і інвесторів. Протягом 3 місяців від дня ухвалення рішення про санацію, керуючий зобов'язаний подати на схвалення комітету кредиторів план санації, що містить інформацію:

Розділ 1: мета та завдання плану

Розділ 2: інформація про підприємство

Розділ 3: аналіз його фінансового стану

Розділ 4: план заходів щодо відновлення платоспроможності підприємства

Розділ 5: реалізація плану санації та задоволення вимог кредиторів (прогнозований баланс, прогноз прибутковості, порядок і терміни задоволення першочергових претензій, механізм контролю за ходом реалізації плану санації)

Одним з інструментів фінансового оздоровлення підприємств є реструктуризація - запровадження організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну форм власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів.

Фінансова санація передбачає:

- Реструктуризацію виробництва - зміни в організаційній та у виробничо-господарській сфері підприємства з метою підвищення його рентабельності та конкурентоспроможності. Заходи: зміна керівництва підприємства; запровадження нових, прогресивних форм та методів управління; диверсифікація асортименту продукції; поліпшення якості продукції; підвищення ефективності маркетингу; зменшення витрат на виробництво; скорочення чисельності персоналу підприємства.

- Реструктуризацію активів - заходи, результатом яких є зміни структури та складу активів балансу. Заходи: продаж частини основних засобів; продаж зайвого обладнання, запасів сировини та матеріалів тощо; продаж окремих підрозділів підприємства; реалізація окремих видів фінансових вкладень; рефінансування дебіторської заборгованості (наприклад, за допомогою факторингу).

- Фінансову реструктуризацію - зміна структури та розмірів власного та позичкового капіталу, а також зміни в інвестиційній діяльності підприємства. Заходи: реструктуризація заборгованості перед кредиторами; одержання додаткових кредитів; збільшення статутного капіталу; заморожування інвестиційних вкладень. Фінансова реструктуризація має в обов'язковому порядку супроводжуватися реструктуризацією виробництва, в іншому разі заходи, ужиті для поліпшення фінансування, можуть лише відстрочити ліквідацію підприємства.

Внутрішні джерела фінансової санації:

- самофінансування

- добровільне зменшення заборгованості

- конверсія боргу у власність з метою перетворення кредиторів на власників

- конверсія власності у борг з метою отримання коштів

- зменшення номінального (статутного) капіталу підприємства для покриття боргів продажем майна

Зовнішні джерела фінансової санації:

1) Кошти власників: внески на збільшення статутного капіталу; надання позик; цільові внески на безповоротній основі.

2) Кошти кредиторів: участь у санації боржника; пролонгація наявної заборгованості; мораторій на стягнення боргу на період санації боржника; надання кредитного забезпечення (поручительства, гарантії); трансформація боргу у власність боржника.

3) Кошти працівників: відмова від дивідендів; купівля акцій підприємства; надання працівниками позик підприємству.

4) Кошти бюджетів різних рівнів: позики; безоплатна допомога (субсидії, податкові пільги тощо).

Санація через реорганізацію.

Найскладнішим видом є корпоративна реструктуризація. Вона пов'язана з реорганізацією підприємства Реорганізація - повна або часткова зміна власника статутного капіталу даної юридичної особи, створення нових юридичних осіб та (або) організаційно-правової форми організації бізнесу. Заходи:

- часткова або повна приватизація;

- поділ великих підприємств на частини;

- виділення з великих підприємств окремих підрозділів;

- відмова підприємств від об'єктів соцкультпобуту та інших непрофільних підрозділів;

- приєднання (злиття) до інших, потужніших підприємств.

За формальними ознаками розрізняють такі три види реорганізації:

1) реорганізація, яка спрямована на укрупнення підприємства (злиття, приєднання, поглинання);

2) реорганізація, яка спрямована на подрібнення підприємства (поділ, виділення);

3) реорганізація без зміни розмірів підприємства (перетворення).

Размещено на Allbest.ru