Соціально-економічна суть і функції фінансів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Соціально-економічна суть і функції фінансів

Висновок

Використанні джерела

Вступ

Тема реферату з дисципліни «Фінанси» «Соціально-економічна суть і функції фінансів».

У загальному трактуванні фінанси - це економічні відносини, пов'язані з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових засобів для виконання функцій та завдань держави й забезпечення умов розширеного відтворення.

Під централізованими фінансами розуміють економічні грошові відносини, пов'язані з формуванням і використанням фондів грошових засобів держави, під децентралізованими фінансами - грошові відносини, які виникають у процесі кругообігу грошових фондів підприємств.

Соціально-економічна суть і функції фінансів

Фінанси - невід'ємна частина грошових відносин, тому їх роль і значення залежать від того, яке місце грошові відносини займають в економічних відносинах. Не будь-які грошові відносини можуть розглядатися як фінансові. Фінанси відрізняються від грошей своїм змістом та виконуваними функціями. Гроші - це загальний еквівалент, за допомогою якого вимірюють затрати праці виробників, а фінанси - економічний інструмент розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту та національного доходу, знаряддя контролю за утворенням і використанням грошових фондів. Основне їх призначення полягає в тому, щоб шляхом утворення грошових доходів і фондів забезпечити не лише потреби держави й підприємств грошима, а й контроль за використанням фінансових ресурсів.

Фінанси виражають грошові відносини, які виникають між:

- підприємствами в процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, реалізації продукції та послуг;

- підприємствами і вищими організаціями при створенні централізованих фондів, грошових ресурсів та їх розподілі;

- державою і підприємствами при сплаті ними податків до бюджетної системи та фінансуванні витрат;

- державою і громадянами при внесенні ними податків;

- підприємствами, громадянами та позабюджетними фондами при сплаті платежів і отриманні ресурсів;

- окремими ланками бюджетної системи;

- органами майнового й особистого страхування, підприємствами, населенням при сплаті страхових платежів і відшкодування збитків після настання страхових випадків.

Основне матеріальне джерело грошових доходів і фондів - національний доход країни, тобто вартість валового внутрішнього продукту з урахуванням спожитих у процесі виробництва знарядь і засобів. Фінанси є невід'ємною ланкою між створенням і використання національного доходу. Фінанси впливають на виробництво, розподіл та споживання і мають об'єктивний характер. Вони відображають конкретну сферу виробничих відносин.

За матеріальним змістом фінанси - це цільові фонди грошових засобів, які утворюють фінансові ресурси країни. Збільшення національного доходу є однією з умов зростання фінансових ресурсів країни. Фінанси і фінансові ресурси - поняття не тотожні. Фінансові ресурси не визначають сутності фінансів, не розкривають їх внутрішнього змісту і суспільного призначення. Фінансова наука вивчає не ресурси як такі, а суспільні відносини, які виникають у процесі утворення, розподілу, і використання ресурсів, вона досліджує закономірності розвитку фінансових відносин.

Фінанси - це насамперед розподільча категорія. З їх допомогою здійснюється вторинний розподіл або перерозподіл національного доходу. У 1960-1990 pp. частка національного доходу, яка перерозподілялася через усі ланки фінансової системи, різко зросла до 35-50%. Напередодні першої світової війни (1914 - 1918 pp.) вона становила лише 9-18%.

Соціально-економічна сутність фінансових відносин полягає в дослідженні питання - за рахунок кого держава отримує фінансові ресурси і в чиїх інтересах їх використовує.

У процесі історичного розвитку сутність перерозподільних процесів істотно змінилася. У XIX ст., в умовах жорсткої виробничої експлуатації, широкі народні маси несли основний тягар фінансової експлуатації.

Розвиток продуктивних сил у другій половині XX ст., науково-технічний прогрес, розширення функцій держави, демократизація суспільного життя в країнах з розвинутою ринковою економікою зумовили суттєві зміни у сфері державних фінансів, а саме - значна частина засобів почала перерозподілятися на користь широких мас населення. У зв'язку з вимогами НТР значно зросли витрати на освіту.

Загалом характер перерозподільних процесів визначається рівнем мілітаризації економіки. У країнах з високими військовими витратами затрати на соціальні заходи низькі, і навпаки.

Фінанси виконують свою роль за допомогою форм і методів створення й використання фінансових ресурсів поряд з іншими економічними категоріями і передусім - з ціною. Ціна - це грошовий вираз вартості будь-якого товару, тобто ціни, як і фінанси, здійснюють розподіл валового внутрішнього продукту. Ціни визначаються на основі попиту й пропозиції, але це при реалізації товару. При формуванні ціни виробником враховуються усі витрати виробництва й збуту, а також певна сума накопичень у формі прибутку.

Можна дійти висновку, що ціна визначає параметри впливу фінансів на всі процеси, пов'язані зі створенням та використанням валового внутрішнього продукту. До певної міри це так, тому що при реалізації товару, роботи чи послуги встановлюється їхня дійсна вартість і обсяги фондів фінансових ресурсів, які будуть створені по закінченні виробничого циклу. Це фонди нагромадження, споживання та відновлення виробничих фондів - основних і обігових.

Проте це лише візуальне враження, бо фінанси можуть впливати як на абсолютну величину ціни, так і на внутрішню її структуру найрізноманітнішими методами. Так, держава, використовуючи фінанси, може суттєво впливати на структуру ціни через зміну відрахувань до фонду амортизації, пенсійного фонду та фонду соціального страхування. Ціни можуть бути змінені завдяки введенню акцизного збору або податку на додану вартість.

Фінанси мають ширший діапазон розподілу, ніж ціна. Вони здійснюють не лише первинний розподіл валового внутрішнього продукту на рівні виробничої структури, а й подальший перерозподіл через бюджетну систему. На цьому етапі ціни можна регулювати за допомогою дотацій і виплат із бюджету різниці в цінах. Характерними щодо цього є дотації вугільній промисловості, дотації на комунальні послуги, потреби електротранспорту, на окремі види ліків.

У теорії й практиці цінові та фінансові методи часто розглядаються як рівнозначні щодо регулювання економічних процесій. Є підстави стверджувати, що ці методи доповнюють один одного, і їхнє використання залежить від конкретної економічної ситуації.

У розподільчих процесах поряд з фінансами та ціною бере участь і заробітна плата. За своєю економічною природою заробітна плата є грошовим виразом вартості праці. Це фонд грошових засобів, що знаходиться в розпорядженні працівника й використовується для задоволення особистих потреб.

Для виплати заробітної плати на підприємстві створюється фонд фінансових ресурсів. Це свідчить про органічний зв'язок фінансів і заробітної плати. Фінанси с створюють умови для функціонування заробітної плати. Кошти, що надходять у розпорядження працівника, є свідченням того, що відбувся процес обміну товару - робоча сила на товар-гроші. У подальшому товар-гроші обмінюватиметься на інші види товарів, які необхідні для задоволення потреб людини. Тобто поки що відбувається простий товарообмін.

Проте людина, одержавши заробітну плату, використовує її не лише для обміну на товари першої необхідності. Вона створює фонди грошових засобів для придбання товарів тривалого користування, цінних паперів з метою одержання доходів тощо. У цьому разі названі фонди є фінансами кожного громадянина.

Фінанси та заробітна плата перебувають у постійній взаємодії. Так, держава регулює заробітну плату за допомогою податків, створюючи загальнодержавні фонди фінансових ресурсів. Водночас держава за рахунок централізованих фондів фінансових ресурсів стимулює розвиток окремих видів діяльності, надаючи субсидії, субвенції та інші форми фінансових дотацій.

Фінанси тісно пов'язані з кредитом, по суті мають однакову економічну природу. Вони виражають рух вартості валового внутрішнього продукту. Проте кожна з них має свою специфіку участі в економічних процесах. При функціонуванні як фінансів, так і кредиту створюються й використовуються фонди фінансових ресурсів. Фінанси готують передумови для функціонування кредиту.

Кредит являє собою рух позичкового фонду, який здійснюється через банківську систему і спеціальні фінансово-кредитні інститути. Фінанси формують централізовані й децентралізовані фонди фінансових ресурсів на рівні підприємств і держави. У процесі використання цих фондів виникають ситуації, коли на одному підприємстві з'являються тимчасово вільні кошти, а на іншому - потреба в них.

Якщо у підприємницьких структур не вистачає коштів для виробничої діяльності та розширення виробництва, вони використовують кредит як джерело формування фінансових ресурсів. При наявності вільних коштів підприємство їх продає банку на певний час.

На рівні держави уряд при нестачі коштів для фінансування загальнодержавних потреб, а також місцевого самоврядування може використовувати кредити банків, кошти населення і міжнародних фінансових організацій. Кредит подовжує перерозподільні процеси, розпочаті фінансами, ціною, заробітною платою.

Між фінансами та кредитом існують певні відмінності. Фінанси здійснюють розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту, а кредит обмежується лише перерозподілом, бо має справу тільки з тимчасово вільними коштами - акумулює їх і за плату надає в користування на умовах повернення. А для фінансів характерний рух без умови повернення.

За господарської практики доцільне комплексне використання економічних категорій з урахуванням відмінностей кожної з них.

Зміст фінансів розкривають їх функції. Фінанси виконують дві основні функції: розподільчу та контрольну, до того ж одночасно. Кожна фінансова операція передбачає розподіл суспільного продукту та національного доходу і контроль за таким розподілом.

Суть розподільчої функції полягає в розподілі національного доходу, коли створюються основні, або первинні доходи. їх сума дорівнює національному доходу. Первинні доходи формуються при розподілі національного доходу серед учасників матеріального виробництва. їх поділяють на дві групи:

1) заробітна плата працівників, доходи фермерів, інших робітників, зайнятих у сфері матеріального виробництва;

2) доходи підприємств сфери матеріального виробництва.

Проте первинні доходи не утворюють суспільних грошових фондів, необхідних для розвитку пріоритетних галузей народного господарства, забезпечення обороноздатності країни, задоволення матеріальних та культурних потреб населення. Тому необхідний подальший розподіл або перерозподіл національного доходу.

Перерозподіл національного доходу пов'язаний з:

- міжгалузевим і територіальним перерозподілом засобів в інтересах найбільш ефективного й раціонального використання доходів та нагромаджень підприємств;

- наявністю поряд з виробничою невиробничої сфери, в якій національний доход не створюється (охорона здоров'я, освіта, соціальне забезпечення тощо);

- перерозподілом доходів між різними соціальними групами населення.

Внаслідок такого перерозподілу утворюються вторинні доходи. До них відносяться доходи, отримані в галузях невиробничої сфери, податки. Вторинні доходи є основою для формування кінцевих пропорцій використання національного доходу. Таким чином, беручи активну участь у розподілі та перерозподілі національного доходу, фінанси сприяють трансформації пропорцій, які виникають внаслідок первинного розподілу національного доходу, в пропорції його кінцевого використання. Доходи, отримані в процесі такого перерозподілу, повинні забезпечити відповідність між матеріальними й фінансовими ресурсами і насамперед - між обсягом грошових фондів та їх структурою, з одного боку, та обсягом і структурою засобів виробництва і предметів споживання - з іншого. Перерозподіл національного доходу в Україні відбувається в інтересах структурної перебудови народного господарства, розвитку пріоритетних галузей економіки, на користь найменш забезпечених груп населення.

Отже, перерозподіл національного доходу здійснюється між виробничою та невиробничою сферами народного господарства, галузями матеріального виробництва, окремими регіонами країни, формами власності та соціальними групами населення. Кінцевою метою розподілу й перерозподілу національного доходу і валового внутрішнього продукту, які здійснюються за допомогою фінансів, є розвиток продуктивних сил, створення ринкових структур економіки, зміцнення держави, забезпечення високого рівня життя населення.

Оскільки фінанси є інструментом формування та використання грошових доходів і фондів, вони об'єктивно відображають розподільчий процес. Контрольна функція фінансів виявляється в контролі за розподілом внутрішнього валового продукту за відповідними фондами та їх використанням відповідно до цільового призначення. У сучасних умовах фінансовий контроль повинен забезпечити розвиток суспільного й приватного виробництва, прискорення НТП, підвищення якості праці в усіх ланках народного господарства. Він охоплює виробничу та невиробничу сфери і спрямований на поліпшення економічного стимулювання, раціональне й економне витрачання матеріальних, трудових, фінансових та природних ресурсів, скорочення невиробничих витрат тощо.

Одним з важливих завдань фінансового контролю є перевірка дотримання законодавства з фінансових питань, своєчасності й повноти виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, податковими органами, банками, а також взаємних зобов'язань підприємств щодо розрахунків і платежів.

Контрольна функція фінансів виявляється також через багатогранну діяльність фінансових органів. Працівники фінансової системи й податкової адміністрації здійснюють фінансовий контроль у процесі фінансового планування, при виконанні доходної та витратної частин бюджетної системи.

Розподільча та контрольна функції фінансів реалізуються через фінансовий механізм.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1 - Структура фінансового механізму

Фінансовий механізм - це сукупність форм і методів створення й використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення різних державних структур, господарських суб'єктів і населення. Складовими частинами його є фінансове планування й прогнозування, фінансові показники, нормативи, ліміти й резерви, стимули й санкції, а також система управління фінансами. Структура фінансового механізму представлена на рис. 1.

За допомогою фінансового механізму здійснюється широкомасштабний розподіл і перерозподіл створюваного в державі валового внутрішнього продукту відповідно до основних положень фінансової політики. На стадії фінансового планування й прогнозування визначаються фінансові можливості держави щодо фінансового забезпечення розвитку її економіки й соціальної сфери. Показники прогнозних розрахунків є основою для приведення в дію відповідних стимулів та інструментів у формі різноманітних пільг, санкцій або обмежень, які забезпечують розвиток держави в заданому напрямі. Це можуть бути пільги з оподаткування, пільгове кредитування або надання дотацій на покриття збитків тощо. Можуть застосовуватися також фінансові інструменти, що обмежують ту чи іншу форму діяльності. Це штрафи, відміна пільг, додаткове оподаткування тощо. Фінансовий механізм характеризують узагальнюючі та індивідуальні показники (рис. 1). Узагальнюючими є загальний обсяг фінансових ресурсів, що створюється в державі, обсяг доходів та видатків бюджету тощо. Індивідуальні - це величина витрат бюджету держави на одного жителя, розмір податків, що сплачуються одним працюючим, тощо. Фінансові показники дають змогу визначити дієвість фінансового механізму.

Важливими елементами фінансового механізму є фінансові нормативи, ліміти й резерви. Нормативи характеризують повний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів. Ліміти є певними обмеженнями на витрати в інтересах держави, підприємця або громадянина. Резерви мають нейтралізувати вплив непередбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому.

Важливою складовою фінансового механізму є також стимули, спрямовані на забезпечення своєчасного й повного надходження коштів до бюджету, найекономнішого і найефективнішого їх використання, що припускає застосування як матеріального заохочення, так і економічних санкцій. Система стимулювання у складі нині діючого фінансового механізму включає, в основному, різні санкції за неповне й несвоєчасне надходження коштів до бюджету, неекономне й неефективне використання бюджетних асигнувань.

Найбільший перелік фінансових стимулів зосереджено в системі взаємовідносин бюджету з господарськими структурами й населенням. Причому платежі до бюджету й система бюджетного фінансування лише тоді можуть перетворитися на економічні стимули, коли методи мобілізації, напрями й порядок використання бюджетних коштів будуть пов'язані з інтересами суб'єктів господарювання.

Висновок

фінансовий ресурс кредит дохід

Досвід розвитку економіки в умовах ринку в багатьох зарубіжних країнах підтверджує, що стабільність економічного зростання й підвищення суспільного добробуту потребують постійного вдосконалення фінансового механізму в кожній із його складових. Економічна наука завжди здійснювала пошук найефективніших форм і методів удосконалення фінансового механізму, і в більшості наукових джерел він одержав назву системи державного макроекономічного регулювання.

Використанні джерела

Александрова М.М., Маслова С.О. Гроші. Фінанси. Кредит. Навчальне - методичний посібник. - 2 - е видання, перероблене і доповнене. - К.: ЦУЛ, 2002.

Бондаренко Н.І., Войчук Г.І. Фінанси підприємств. - X.: ХНАУ, їм. В.В. Докучаєва, 2004. - 62 с.

Бланк И.А. Основы финансового менеджмента - К., Эльга Ника-Центр, 2004 - т.1, с. 621.

Бланк И.А. Управление прибылью - К.., Эльга Ника-Центр, 2002, 745 с.

Воловець Я.В. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання. - Л.:ЛБІНБУ, 2004. -199 с.

Герасимчук З.В., Вахович І.М. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. - Луцьк: Надстир'я, 2004. - 515 с.

Гриньова В.М., Коюда В.О. Фінанси підприємств. - X.: ВД „ІНЖЕК„, 2004. - 432 с.

Данілов О.Д. Податок на додану вартість. Навчальний посібник. - К., Видавничий дім "Комп'ютерпрес", К.: 2003 - 256 с.

Данілов О.Д., Серебрянський Д.М. Фінанси в запитаннях і відповідях / За загальн. ред. О.Д. Данілова. - К.: "Видавничий дім" Комп'ютерпрес", 2006. - 444 с.

Кононенко О. Анализ финансовой отчетности - Х., Фактор, 2005 - 156с.

Поддєрьогін А.М., Білик М.Д., Буряк Л.Д., Булгакова С.О., Куліш А.П. Фінанси підприємств: Підручник / За ред. Поддєрьогіна А.М. - 5-те вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2004. - 546 с.

Гончаров А.Б. Финансовый менеджмент: Учебное пособие - Х., «ИНЖЕК», 2003 - 352 с.

Размещено на Allbest.ru