Роль державного бюджету в забезпеченні економічного розвитку регіонів України

Економічна сутність державного бюджету як інструменту регулювання економічного розвитку. Міжбюджетні трансферти в системі державного регулювання. Організація охорони праці в головному фінансовому управлінні Одеської обласної державної адміністрації.

Рубрика Финансы, деньги и налоги
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 22.06.2014
Размер файла 1,1 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Самостійність місцевих бюджетів передусім має виражатися у самостійності їх формування та спрямування витрат. тобто, тільки тоді, коли місцева влада матиме можливість самостійно формувати місцевий бюджет, створювати для цього додаткові місцеві послуги та самостійно розподіляти кошти можливо буде говорити про реальну самостійність місцевих бюджетів та місцевих громад взагалі.

В Україні існує законодавча основа для певної самостійності місцевих органів влади щодо бюджетних питань - вони можуть приймати рішення про те, які встановлювати місцеві податки та збори, яким чином й які послуги надавати та інші важливі питання, що впливають на умови життєдіяльності даної громади. Прийнятий Бюджетний Кодекс України дав можливість регіонам проводити більш самостійну бюджетну політику, але все ж таки він не вирішив усіх питань. Проголошений принцип самостійності місцевих бюджетів на практиці повною мірою не реалізується, що породжує багато негативних тенденцій на всіх стадіях бюджетного процесу [106].

В Україні, як і в багатьох інших країнах із транзитивною економікою, відбувається формування децентралізованої моделі міжбюджетних відносин. Однак вона детально не відпрацьована, що спричиняє низку проблем при реалізації бюджетної політики. Головною проблемою при цьому є визначення такого рівня децентралізації повноважень з формування доходів і збільшення видатків, який би відповідав політичним та економічним інтересам держави в цілому [19, c. 14].

Розширення функцій органів місцевого самоврядування і делегування їм окремих повноважень органів державної влади, що відбулося протягом останніх років, не супроводжувалося відповідним збільшенням місцевих бюджетів і передачею джерел доходів, достатніх для виконання поставлених перед ними завдань. Відсутність міцної фінансової бази, малі розміри власних доходів, залежність від надходжень загальнодержавних податків та бюджетних трансфертів знижує ефективність діяльності органів місцевого самоврядування. Тому однією з найважливіших умов повноцінної діяльності місцевого самоврядування є забезпечення його фінансової незалежності шляхом зміцнення фінансової бази.

Невідкладним завданням у системі державного управління на сучасному етапі є підвищення ефективності формування доходів місцевих бюджетів, що призведе до збільшення обсягів місцевих бюджетів і сприятиме підвищенню їх впливу на хід соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць в Україні, зростанню валової доданої вартості в регіонах, підвищенню рівня зайнятості, зростанню якості послуг, що надаються громадянам місцевою владою, розв'язанню невідкладних соціальних проблем, подолання диспропорцій у рівнях соціально-економічного розвитку окремих регіонів України [79, c. 6].

Концепція реформування місцевих бюджетів, розроблена Міністерством фінансів України та схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 № 308-р., передбачає, що метою реформування місцевих бюджетів є зміцнення фінансової спроможності місцевого самоврядування, посилення впливу системи формування місцевих бюджетів на соціально-економічний розвиток територій [4].

Необхідність реформи міжбюджетних відносин обумовлена такими проблемами:

низька якість послуг, що надаються на місцях. У більшості сільських, селищних бюджетів видатки на виплату заробітної плати й нарахування на неї складають понад 90 %;

зношена інфраструктура.

Причинами вказаних проблем є:

По-перше, низька фінансова незалежність. При цьому брак ресурсів на делеговані повноваження знижує відповідальність місцевої влади за якість надаваних послуг;

По-друге, недостатньо прозорий розподіл міжбюджетних трансфертів. Усупереч положенням ст.105 Бюджетного кодексу відсутній закон, що визначає принципи й критерії розподілу інвестиційних субвенцій. Формула дотацій вирівнювання ускладнена безліччю коефіцієнтів. Це знижує прогнозованість і стабільність доходів місцевих бюджетів [3].

По-третє, обмеженість у доступі до запозичень. Чинне законодавство унеможливлює для більшості місцевих бюджетів використання запозичень для інвестицій на місцях;

По-четверте, нечіткий розподіл і брак повноважень. У Бюджетному кодексі видаткові повноваження розподілені як відповідальність за фінансування бюджетних установ за типом (школи, лікарні), а не суспільною функцією (освіта, медична допомога). Формування бюджетів на рівні закладів ґрунтується на секторних нормативах. Таким чином, органи місцевого самоврядування обмежені в можливостях оптимізувати ресурси;

По-п'яте, брак контролю за витратою коштів на місцях. На місцевому рівні де-факто відсутній зовнішній аудит, а внутрішній проводиться з недостатньою комплексністю й системністю.

Одними з першорядних завдань, які необхідно виконати для досягнення цієї мети, є: підвищення ефективності процесу формування видаткової частини місцевих бюджетів; децентралізація управління бюджетними коштами; удосконалення системи регулювання міжбюджетних відносин; запровадження планування місцевих бюджетів на середньострокову перспективу; посилення інвестиційної складової місцевих бюджетів; підвищення ефективності управління коштами місцевих бюджетів та посилення контролю і відповідальності за дотримання бюджетного законодавства; забезпечення прозорості процесу формування та виконання місцевих бюджетів.

Заходи, що можуть бути спрямовані на покращання умов формування місцевих бюджетів.

По-перше, необхідно чітко розподілити компетенції щодо розв'язання конкретних завдань між центральними органами влади і органами регіонального та місцевого самоврядування, і поступово здійснювати перехід до децентралізації державних фінансів.

Так, за рахунок коштів державного бюджету повинні фінансуватися лише видатки, які пов'язані із забезпеченням загальнодержавних потреб: оборона країни, утримання законодавчої та виконавчої влади, розвиток фундаментальної науки, перебудова економіки. Фінансові ж проблеми місцевого рівня необхідно вирішувати за рахунок коштів відповідних бюджетів. У зв'язку з цим необхідно розподілити джерела податкових надходжень між центральними і місцевими владами у чіткому поєднанні з виконуваними ними функціями, що повинно знайти своє відображення в законодавстві про місцеве самоврядування.

По-друге, необхідно вдосконалити механізм міжтериторіального фінансового вирівнювання. Перерозподіл доходів між бюджетами одного рівня доцільно було б здійснювати з урахуванням податкової сили територій та мінімального рівня, до якого повинні вирівнюватись фінансові можливості цих територій. Тому сьогодні назріла необхідність визначення обґрунтованого нормативу бюджетної забезпеченості кожної області, району, міста з урахуванням економічного, соціального, природного й екологічного стану відповідних територій. Існування таких показників дасть змогу визначити реальний розмір фінансових ресурсів для задоволення необхідних потреб регіонів, а також значно вдосконалити процедуру бюджетного планування.

На сучасному етапі реформування бюджетних відносин розвиток місцевого бюджетного фінансування також значною мірою залежить від використання сучасних управлінських технологій та побудови ефективних методів управління. Саме тому, слід більш детально звернути увагу на методи планування при формуванні та використанні місцевих бюджетів. Ефективним є запровадження планування місцевих бюджетів на середньострокову перспективу та використання проектно-цільового методу бюджетного планування, який передбачає формування бюджетів за конкретними цільовими проектами і програмами [32, c. 354].

Ключову роль у становленні системи самостійних місцевих бюджетів відіграють їх доходи, які забезпечують фінансову основу місцевого самоврядування, закріплюють їхню економічну самостійність, активізують господарську діяльність та дають змогу місцевим органам влади розвивати інфраструктуру та розширяти економічний потенціал регіону.

Стосовно видаткової частини місцевих бюджетів, сьогодні досить гостро постає проблема вироблення дійового механізму, який би забезпечив підвищення її ефективності та раціональності використання, цільове її спрямування. Запорукою цього є удосконалення системи планування видатків місцевих бюджетів та контроль за їх використанням. Ключовими моментами, на яких базується порядок формування витрат бюджетів всіх рівнів, є наступні: єдина методологія; нормативи мінімальної бюджетної забезпеченості (мінімально припустима вартість державних або муніципальних послуг у грошовому вираженні розраховуючи на душу населення); нормативи фінансових витрат розраховуючи на одну послугу. На жаль, у цей час не сформована правова база для встановлення й застосування державних мінімальних соціальних стандартів на основі якої можуть бути розроблені фінансові нормативи.

Тому поки при розробці проектів бюджетів застосовуються розрахункові фінансові нормативи, обумовлені досягнутим рівнем за останні роки і можливостями бюджету. Серед основних проблем нормативного характеру, необхідно виділити критичну недосконалість нині діючої системи нормативно-правових актів, що регулюють процес формування місцевих бюджетів, зокрема їх видаткової частини. Протиріччя які існують у законодавчих актах, що регулюють формування бюджетів усіх рівнів створюють цілу низку суперечностей у бюджетних процедурах та породжують ряд негативних соціально-економічних наслідків [4].

Реформа міжбюджетних відносин має бути тісно пов'язаною з реформою місцевого самоврядування й адміністративно-територіальною реформою, що забезпечить створення системи адміністративно територіальних одиниць, спроможних виконувати покладені на них функції.

Для забезпечення прогресивного функціонування економіки України однією з основних проблем є забезпечення збалансованості розвитку регіонів, що неможливо на даному етапі без вдосконалення методів та механізмів управління фінансовими ресурсами. Нині однією з найважливіших у фінансовій політиці України є проблема місцевих бюджетів. Перетворення місцевих бюджетів у ефективний інструмент соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць можливо шляхом виконання таких основних завдань:

зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування;

підвищення ефективності процесу формування видаткової частини місцевих бюджетів та децентралізація управління бюджетними коштами;

удосконалення системи регулювання міжбюджетних відносин;

запровадження планування місцевих бюджетів на середньострокову перспективу;

посилення інвестиційної складової місцевих бюджетів;

підвищення ефективності управління коштами місцевих бюджетів та посилення контролю і відповідальності за дотримання бюджетного законодавства;

забезпечення прозорості процесу формування та виконання місцевих бюджетів.

Важливою передумовою здійснення реформи місцевих бюджетів є необхідність поетапного реформування законодавства з урахуванням суспільно-політичних та економічних умов.

В умовах глобальної фінансово-економічної кризи виникає необхідність перегляду наявних та формуванні нових стратегічних напрямів розвитку національної та регіональної економіки, що мали б передбачати збереження курсу на становлення інноваційної моделі розвитку. Актуальним завданням є вивчення нових форм і методів регулювання інвестиційних процесів у країні, які б відповідали переходу до інноваційного типу економічного зростання.

Поряд з механізмом податкової політики, важливою у стимулюванні інвестиційних процесів є політика у сфері державного управління видатками. У цьому контексті не останню роль відіграють місцеві бюджети розвитку. В Україні існує багато нерозв'язаних проблем бюджетів розвитку, як на стадії їх формування, так і на етапі здійснення видатків.

У багатьох країнах світу реалізується «концепція двох бюджетів», що передбачає розмежування видатків на споживання та на розвиток. Застосовуються різні інструменти, серед яких є бюджети розвитку, стабілізаційні та інвестиційні фонди, банки розвитку.

В Україні концепція двох бюджетів реалізується у формі бюджету розвитку, формування якого перебуває на стадії становлення. На місцевому рівні цей механізм більш-менш врегульований законодавством. Хоч він і є досить зрозумілим процедурно, і інституційно, на етапі реалізації даного механізму виникає багато проблем. Це свідчить про актуальність удосконалення механізму бюджету розвитку з огляду на необхідність підвищення видатків інноваційно-інвестиційного спрямування та підсилення ролі бюджету у формуванні стратегії прискореного економічного зростання.

У постанові Верховної Ради України «Про основні напрями бюджетної політики на 2013 рік» одним із пріоритетів бюджетної політики визначено збільшення інвестиційної складової частини місцевих бюджетів, зокрема, шляхом збільшення кількості джерел надходжень до бюджету розвитку. Поки що суттєвих додаткових джерел находжень до місцевих бюджетів розвитку не встановлено.

У зарубіжних країнах видатки бюджетів розвитку, або бюджету інвестицій, спрямовуються на капітальні вкладення, розвиток соціальної інфраструктури, придбання устаткування та сплату основної частини боргу місцевих органів влади. Доходи бюджетів розвитку формуються за рахунок банківських кредитів, муніципальних позик та інвестиційних субсидій, що надаються державною владою. Законодавством більшості зарубіжних країн заборонено використання доходів бюджетів розвитку на видатки поточних бюджетів.

Задля покращення ефективності місцевих бюджетів розвитку в першу чергу необхідне чітке законодавче регулювання, як щодо джерел надходження, так і щодо витрачання коштів з цих бюджетів. Окрім цього, необхідний перерозподіл коштів місцевих бюджетів (за допомогою одного з найбільших джерел надходжень - субвенцій) з метою елімінування нерівностей у економічному розвитку окремих регіонів, збільшення частки бюджетів розвитку у загальному обсязі загального та спеціального фондів місцевих бюджетів, а також збільшення витрат на капітальні вкладення з бюджетів розвитку.

На сучасному етапі розвитку українській державі необхідно формувати довгострокову стратегію соціально-економічного розвитку на основі пріоритетності інноваційно-інвестиційного типу економічного зростання. При цьому не останню роль повинні відігравати місцеві бюджети розвитку [107].

Дотаційність місцевих бюджетів становить понад 70 відсотків, територіальні громади на 90 відсотків утримуються за рахунок коштів державного бюджету.

Необхідність постійної фінансової підтримки малочисельних територіальних громад з використанням системи дотацій вирівнювання, яка реалізується через районні бюджети, стримує розвиток малих міст та великих селищ.

Суттєвого вдосконалення потребує система територіальної організації влади з метою підвищення ефективності управління суспільним розвитком на відповідній території.

Збереження диспропорційності радянської системи адміністративно-територіального устрою як основи існування нераціональної територіальної організації влади призводять до конфлікту компетенції, як між органами місцевого самоврядування, так і між місцевими органами виконавчої влади, а відтак до неналежного рівня організації регіональної та місцевої влади, малоефективного управління суспільним розвитком на відповідній території.

Для покращення існуючої ситуації потрібно провести економічну реформу, яка розв'яжить ряд проблем, що потребують ефективного та швидкого реагування:

- тенденція до погіршення якості та доступності публічних послуг через ресурсну неспроможність переважної більшості органів місцевого самоврядування щодо здійснення власних і делегованих повноважень;

- загрозлива зношеність теплових, каналізаційних, водопостачальних мереж і житлового фонду та загроза техногенних катастроф в умовах обмеженості фінансових ресурсів місцевого самоврядування для інвестицій в інфраструктуру;

- тенденції до розходження державної регіональної політики, місцевої політики у соціально-економічному розвитку з реальними інтересами територіальних громад через їх соціальну дезінтегрованність, нерозвиненість форм демократії участі, неспроможність жителів до солідарних дій, спрямованих на захист своїх прав і відстоювання інтересів у співпраці з органами місцевої влади та досягнення спільних цілей розвитку громади;

- зниження кваліфікаційного рівня посадових осіб місцевого самоврядування, зокрема через недостатню конкурентність органів місцевого самоврядування на ринку праці, зниження рівня престижності посад, що призводить до низької ефективності управлінських рішень;

- корпоратизація органів місцевого самоврядування, закритість і непрозорість їх діяльності, корупція, що веде до зниження ефективності використання ресурсів, погіршення інвестиційної привабливості територій, зростання соціальної напруженості;

- тенденція до надмірної централізації повноважень та фінансово-матеріальних ресурсів;

- порушення принципу повсюдності місцевого самоврядування викликало відсторонення місцевого самоврядування від вирішення питань у сфері земельних відносин, посилило політичну та соціальну напругу серед сільського населення.

Дотаційність місцевих бюджетів становить понад 70 відсотків, територіальні громади на 90 відсотків утримуються за рахунок коштів державного бюджету.

Необхідність постійної фінансової підтримки малочисельних територіальних громад з використанням системи дотацій вирівнювання, яка реалізується через районні бюджети, стримує розвиток малих міст та великих

Концепція реформування місцевого самоврядування пропонує внестизміни до розподілу повноважень на місцях, залишити більші бюджетні ресурси для територій, залучати людей до вирішення питань і прийняття рішень. Вона передбачає, що посадові особи місцевого самоврядування повинні постійно навчатися.

Концепція пропонує закріпити за органами місцевої влади право щодо регулювання ставок місцевих податків. А податкові пільги, відтак, зможуть надавати лише ті органи місцевого самоврядування, до бюджету яких зараховуються такі податки.

Також концепція пропонує спростити доступ місцевого самоврядування до отримання кредитів для інвестиційного розвитку - через спрощення процедур запозичень і місцевих гарантій. Місцеві бюджети запропоновано формувати програмно-цільовим методом.

Загальним зборам громадян пропонується надати право ініціювати позачергове звітування посадовців перед людьми, утворювати органи самоорганізації населення, а також передбачено проведення місцевих референдумів щодо локальних питань.

Реалізація концепції здійснюється у два етапи. На першому етапі (протягом 2014 року) заплановано прийняти всі необхідні закони для подальшого проведення реформ, на другому етапі (до 2017 року) - передбачено проведення реорганізації органів місцевої влади та місцевих виборів з врахуванням реформованої системи органів місцевого самоврядування.

Таким чином, проведення децентралізації податково-бюджетних відносин з метою надання регіонам стимулів до саморозвитку, а також зниження ролі держави у фінансовому забезпеченні місцевого самоврядування може суттєво посилити економічну значимість кожної громади, кожного регіону, підвищити рівень прогнозованості та керованості регіонального розвитку, забезпечити соціальну орієнтованість розвитку регіональних економічних структур

В умовах обмеженості фінансових ресурсів особливої актуальності набувають питання вдосконалення процесу бюджетування та програмно-цільового методу формування бюджету як інструмента підвищення ефективності використання бюджетних коштів та посилення важелів бюджетної політики.

Принцип ефективності й результативності передбачає, що учасники бюджетного процесу мають виходити з необхідності досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів, а також максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Для підвищення ефективності видатків бюджету необхідно розробити методику визначення ефективності видатків бюджету, нормативну базу оплати праці та систему стимулів, орієнтованих на результат; вжити заходів щодо поліпшення управління державними коштами шляхом застосування сучасних технологій бюджетування, позитивного світового досвіду.

Для покращання економічного стану країни та державний фінансів зокрема уряд України розробив план дій, найбільш широкий резонанс у якому викликають заходи оптимізації бюджетних витрат, а саме: скорочення деяких бюджетних програм і державних проектів, держава включає режим економії коштів, та заохочує до економії місцеві органи влади. Проте, і така програма виходу із кризи має свої недоліки. Єдиним стратегічно вірним рішенням для України буде залучення коштів МВФ.

Підвищення значимості місцевих фінансів у реалізації соціального й економічного реформування є визначальним чинником подальшого розвитку країни, адже саме за рахунок бюджету розвитку, що реалізується на місцевому рівні закладаються перспективи розвитку економіки країни.

Безумовно, кожна територіальна громада має постійну суб'єктивну потребу проведення капітальних вкладень, щонайменше в об'єкти комунального господарства, а втім, визначення обсягу цієї потреби повинно здійснюватися із врахуванням потреби в частині поточних видатків. Надання безповоротної фінансової допомоги в повному обсязі є основним недоліком організації міжбюджетних відносин в Україні.

Застосування зарубіжного досвіду спроможне оптимізувати діяльність місцевих бюджетів розвитку, зокрема шляхом пошуку альтернативних дохідних джерел, надання субвенцій на інвестиції на умовах конкурсу та не в повному обсязі вартості проекту, а на умовах обов'язкової пайової участі бюджету нижчестоящого рівня в розмірі 50/50, або 75/25, що є додатковим стимулом, для місцевого бюджету збільшувати його дохідну частину.

РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ В ФІНАНСОВОМУ УПРАВЛІННІ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

В Одеському головному фінансовому управлінні обласної державної адміністрації (далі - ОГФУ ОДА) служба охорони праці представлена нештатним працівником відділу організаційно-кадрової роботи та загального діловодства, відповідальним за охорону праці та пожежний нагляд, який забезпечує організацію виконання вимог законодавства і контроль за роботою з питань охорони праці в ОГФУ ОДА. А також контроль за роботою по попередженню всіх видів травматизму [25].

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності визначають: Кодекс Законів про працю України, закони України «Про охорону праці», «Про пожежну безпеку», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та іншими нормативними актами, дії яких поширюються на всі установи і підприємства незалежно від форми власності.

Адміністрація ОГФУ ОДА зобов'язана:

створити здорові, нешкідливі і безпечні умови праці;

забезпечити додержання прав працівника, гарантованих законодавством про охорону праці.

Для цього вона: організовує робочі місця з дотриманням вимог нормативних актів з охорони праці; забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань; здійснює постійний контроль за додержанням працівниками правил поводження, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог і правил з охорони праці; розробляє і затверджує положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах установи встановлює правила виконання робіт та поведінки працівників на території установи; проводить систему інструктажів і навчання працівників з питань охорони праці; не вимагає від працівника виконання роботи, поєднаної з небезпекою для життя і здоров'я працівника, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці; відшкодовує працівникові шкоду, заподіяну каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язану з виконанням трудових обов'язків; розробляє посадові обов'язки працівників з питань охорони праці [25].

Кожен працівник має обов'язки щодо виконання вимог нормативних актів про охорону праці та права на охорону праці під час роботи.

Обов'язки працівника:

- знати і виконувати вимоги нормативних актів з охорони праці, правила поводження з приладдям, устаткуванням, машинами, механізмами та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

- проходити в установленому порядку попередні та періодичні медичні огляди;

- співробітничати з адміністрацією у справі організації безпечних і нешкідливих умов праці, особисто вживати належних заходів щодо усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров'ю або оточуючих його людей та навколишньому природному середовищу, повідомляти про небезпеку свого безпосереднього керівника або іншу посадову особу;

- дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території організації [25].

Права працівника:

- відмовитись від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, і навколишнього середовища. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці з участю представника профспілки членом якої він є, а також страхового експерта з охорони праці в разі виникнення конфлікту - відповідним органом державного нагляду за охороною праці з участю представника профспілки;

- розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавства про охорону праці, умови колективного договору з цих питань. У цьому випадку працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним трудовим договором, але не менше тримісячного заробітку;

- бути переведеним на легшу роботу тимчасово або без обмеження строку за його згодою, відповідно до медичного висновку, якщо за станом здоров'я необхідне надання легшої роботи працівникові;

- отримувати пільги і компенсації за важкі, шкідливі та особливі умови праці;

- на роботах з шкідливими і небезпечними умовами праці отримувати згідно діючих норм засобами індивідуального захисту, мийні засоби, спецхарчування [25].

Працівники, під час прийняття на роботу та періодично, повинні проходити у ОГФУ ОДА інструктажі з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також з правил поведінки та дій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих.

За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці (далі - інструктажі) поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

Вступний інструктаж:

Проводиться з усіма працівниками, які приймаються на постійну або тимчасову роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи та посади:

- з працівниками інших організацій, які прибули у ОГФУ ОДА для виконання своїх функціональних обов'язків, або виконують інші роботи для ОГФУ ОДА;

- з студентами, які прибули у ОГФУ ОДА для проходження практики.

Вступний інструктаж проводиться відповідальним за охорону праці та пожежний нагляд, який в установленому Положенням порядку пройшов навчання і перевірку знань з питань охорони праці [65].

Вступний інструктаж проводиться з використанням сучасних технічних засобів навчання, навчальних та наочних посібників за програмою, розробленою відповідальним за охорону праці та пожежного нагляду. Програма інструктажу затверджується першим заступником начальника ОГФУ ОДА, до службових обов'язків якого входить організація роботи з охорони праці.

Запис про проведення вступного інструктажу робиться в журналі реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці, який зберігається відповідальним з охорони праці та пожежного нагляду.

Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником:

- новоприйнятим (постійно чи тимчасово) у ОГФУ ОДА;

- який переводиться з одного структурного підрозділу ОГФУ ОДА до іншого;

- який виконуватиме нову для нього роботу;

- який перебуває у відрядженні до ОГФУ ОДА і бере безпосередню участь у бюджетному чи податковому процесі ОГФУ ОДА, та зі студентами навчальних закладів до початку їх професійного навчання у ОГФУ ОДА.

Первинний інструктаж на робочому місці проводиться індивідуально або з групою осіб за діючими у ОГФУ ОДА інструкціями з охорони праці відповідно до посадових обов'язків [25].

Повторний інструктаж проводиться на робочому місці індивідуально з окремим працівником або групою працівників, які виконують однотипні роботи, за обсягом і змістом переліку питань первинного інструктажу.

Повторний інструктаж проводиться в терміни, визначені нормативно правовими актами з охорони праці, і не рідше 1 разу на 6 місяців.

Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці:

- при введенні в дію нових або переглянутих нормативно-правових актів з охорони праці, а також при внесенні змін та доповнень до них;

- при порушеннях працівниками вимог нормативно-правових актів з охорони праці, що призвели до травм, аварій, пожеж тощо;

- при перерві в роботі виконавця робіт більш ніж на 60 календарних днів [25].

Позаплановий інструктаж з студентами, проводиться під час проведення професійного навчання при порушеннях ними вимог нормативно - правових актів з охорони праці, що можуть призвести або призвели до травм, пожеж тощо.

Позаплановий інструктаж може проводитись індивідуально з окремим працівником або з групою працівників. Обсяг і зміст позапланового інструктажу визначаються в кожному окремому випадку залежно від причин і обставин, що спричинили потребу його проведення.

Цільовий інструктаж проводиться з працівниками: при відбуванні у відрядження або при виконанні разових робіт, не передбачених посадовими обов'язками

Цільовий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників. Обсяг і зміст цільового інструктажу визначаються в залежності від виду робіт, що ними виконуватимуться.

Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить начальник самостійного структурного підрозділу (начальник управління чи його заступник, начальник самостійного відділу) і завершуються перевіркою знань у вигляді усного опитування або за допомогою технічних засобів, а також перевіркою набутих навичок безпечних методів праці, особою, яка проводила інструктаж.

При незадовільних результатах перевірки знань, умінь і навичок щодо безпечного виконання робіт після первинного, повторного чи позапланового інструктажів, протягом 10 днів додатково проводяться інструктаж і повторна перевірка знань.

Про проведення первинного, повторного та позапланового і цільовий інструктажів та їх допуск до роботи, особа, яка проводила інструктаж, вносить запис до журналу реєстрації інструктажів з питань охорони праці на робочому місці [25].

Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій в установах проводиться роботодавцем згідно Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року №1112. Розслідування проводиться комісією з представників установи на протязі трьох діб, за його результатами складається акт за формою Н-5 в трьох примірниках та акт Н-1 в шести примірниках, якщо нещасний випадок визнано пов'язаним з виробництвом, або акт за формою НПВ, якщо нещасний випадок визнаний не пов'язаним з виробництвом.

Акти форми Н-5 і форми Н-1 (або форми НПВ) підписуються головою і всіма членами комісії. У разі незгоди із змістом зазначених актів член комісії письмово викладає свою окрему думку, яка додається до акта форми Н-5 і є його невід'ємною частиною, про що робиться запис в акті форми Н-5.

Форма актів Н-5, Н-1 затверджена додатками 2, 3 до Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 №1112.

Про кожний нещасний випадок на виробництві потерпілий або очевидець письмово повідомляє Міністра а також начальника відділу з охорони праці та пожежного нагляду за тел. 201-56-10.

Нещасні випадки в побуті розслідуються згідно з Порядком розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №270 від 22.03.2001 року комісією з представників установи на протязі 10 календарних днів. За результатами розслідування складається акт форми НТ. Кількість примірників акту визначається в кожному окремому випадку.

Форма акта НТ затверджена додатком 3 до Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2001 №270.

Про кожний нещасний випадок не пов'язаний з виробництвом потерпілий або уповноважена ним особа письмово повідомляє Міністра та начальника відділу з охорони праці та пожежного нагляду [25].

Оплата листків непрацездатності, виданих при нещасних випадках на виробництві, виконується згідно з розділом ІІІ ст.21 п.1а Закону України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату непрацездатності в повному обсязі з першого дня захворювання, до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Оплата листків непрацездатності, виданих при нещасних випадках невиробничого характеру виконується з першого дня тимчасової втрати працездатності до відновлення працездатності Фондом соціального страхування з тимчасової непрацездатності [65].

До відділу організаційно-кадрової роботи та загального діловодства необхідно надавати копії листків непрацездатності, у яких відмічено в якості причини непрацездатності.

Право державного нагляду за станом охорони праці, пожежної безпеки, санітарно-гігієнічних умов праці мають представники:

органів та закладів санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України;

органів пожежної безпеки, ядерної та радіаційної безпеки, охорони праці Міністерства надзвичайних ситуацій України, а також Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори.

Право громадського контролю за станом охорони праці, пожежної безпеки, санітарно-гігієнічних умов мають: профспілки і уповноважені трудового колективу.

Робоче місце працівник може залишати тільки при виробничій потребі. На робочому місці працівник повинен утримувати чистоту і порядок, тримати його в належному стані; працювати тільки з справним приладдям; виконувати роботу тільки згідно посадових обов'язків і розпоряджень керівництва, не палити в приміщеннях установи, а тільки у відведених для цього місцях [65].

Кожному працівникові на протязі робочого року надається тарифна відпустка, а при необхідності - відпустка за свій рахунок.

У адмінбудинках ОГФУ ОДА та на вулиці потрібно пересуватися пішохідними доріжками, а при переході через двір поводитися уважно, щоб уникнути зіткнення з автотранспортом.

Основи особистої гігієни і питний режим в ОГФУ ОДА: на кожному поверсі є туалет; ящики для сміття; вода для пиття - бутильована, привозна.

Пожежна безпека в ОГФУ ОДА:

Службові приміщення повинні бути забезпечені засобами пожежогасіння згідно норм пожежної безпеки та засобами зв'язку. В будівлі повинно бути два виходи - основний і запасний. Приміщення повинні утримуватися в належному стані, евакуаційні шляхи і виходи не повинні захаращуватися сторонніми предметами, дверні блоки повинні бути справними. Евакуація працівників повинна відбуватися відповідно до затвердженого плану евакуації. Дороги, майданчики і під'їзди до будівель повинні утримуватися в належному стані, вільними від будь-яких матеріалів чи обладнання. Системи освітлення і теплопостачання належить тримати в належному стані [25].

Особи, яких приймають на роботу, мають бути ознайомлені з:

наявністю небезпечних у пожежному відношенні обладнання, приладів, матеріалів і їх загальною характеристикою;

діючими в головному фінансовому управлінні правилами, інструкціями, наказами, положеннями з питань пожежної безпеки, загальними вимогами щодо утримання протипожежного режиму;

порядком паління, застосування відкритого вогню, проведення вогневих та інших пожежонебезпечних робіт;

можливими причинами пожеж та запобіжними заходами щодо них;

відповідальністю за порушення правил пожежної безпеки;

місцезнаходженням об'єктової пожежної охорони, а в разі її відсутності - найближчої пожежної частини;

існуючим в адмінбудинку порядком сповіщення людей про пожежу;

діями у разі виникнення пожежі (порядком виклику пожежної охорони, евакуації людей, матеріальних цінностей тощо);

правилами використання первинних засобів пожежогасіння.

Дії персоналу на випадок пожежі:

- повідомити пожежну частину про виникнення пожежі за тел. 101, а також відділ з охорони праці та пожежного нагляду за тел. 201-56-10;

- розпочати евакуацію людей, в першу чергу з приміщень, де розпочалася пожежа;

- направити евакуйованих в безпечне місце;

- одночасно негайно приступити до гасіння пожежі своїми силами і наявними в ОГФУ ОДА засобами пожежогасіння (вуглекислотні вогнегасники, пожежні крани);

- для зустрічі працівників пожежної частини призначити працівника ОГФУ ОДА [25].

Електробезпека в ОГФУ ОДА:

1. Внутрішня електромережа повинна бути в наступному стані:

розетки, вимикачі, світильники, електропроводка мають бути в робочому стані;

розетки промарковані на електронапругу;

світильники обов'язково обладнані плафонами;

ізоляція електропроводки повинна бути суцільною;

електрообладнання повинно бути заземленим, знаходитися в робочому стані.

2. Забороняється працювати з несправним електроприладами, а також з незаземленими електроприладами, або обладнанням, яке має несправне заземлення або пошкоджену ізоляцію електропроводки.

3. При аварії в мережі електропостачання, поломці електрообладнання, несправному заземленні, пошкодженні ізоляції необхідно відключити подачу електроенергії і викликати працівників служб енергопостачання.

4. При виявленні обірваних електропроводів - негайно попередити про це відповідну службу. Самому залишитися на місці і попереджувати про небезпеку інших людей. В жодному разі не можна наближатися до обірваного проводу.

5. У випадку загорання електропроводки необхідно негайно відключити електроживлення, а полум'я гасити лише вуглекислотним вогнегасником.

6. Забороняється самовільно відкривати кришки рубильників, проводити підключення і відключення електрообладнання, проводити ремонт в розподільчих щитах, а також виконувати ці роботи у випадку обриву електропроводки та при несправному заземленні [25].

7. Дії персоналу при електротравмах:

- звільнити потерпілого від дії електроструму;

- визначити стан потерпілого - перевірити наявність дихання, пульсу, свідомості;

- якщо потерпілий при свідомості, має пульс, нормальне дихання - забезпечити йому повний спокій, не дозволяти рухатися, працювати;

- розстебнути одяг, зробити штучне дихання і непрямий масаж серця (відповідно до стану потерпілого);

- викликати швидку медичну допомогу.

За порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду і представників профспілкового комітету винні працівники притягуються до дисциплінарної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно чинного законодавства [65].

Дії працівників у разі ураження електричним струмом:

- терміново звільнити потерпілого від дії електричного струму (через відключення електроживлення в кімнаті, загального електроживлення на розподільному щиті або іншим способом);

- викликати швидку медичну допомогу (подзвонивши за міським телефоном 103);

- надати першу медичну допомогу потерпілому, враховуючи наступне:

- якщо потерпілий знепритомнів, але дихає, його необхідно рівно і зручно вкласти, розстебнути одяг, створити приплив свіжого повітря і забезпечити повний спокій;

- при відсутності ознак життя до прибуття лікарів потерпілому необхідно робити штучне дихання [25].

Безпека при користуванні ПК:

1. При експлуатації ПК необхідно пам'ятати, що первинні мережі електроспоживання під час роботи знаходяться під напругою, яка є небезпечною для життя людини, тому необхідно користуватися справними розетками, відгалужувальними та з'єднувальними коробками, вимикачами та іншими електроприладами.

2. До роботи з ПК допускаються працівники, з якими проведений вступний інструктаж та первинний інструктаж (на робочому місці) з питань охорони праці, техніки безпеки, пожежної безпеки та зроблений запис про їх проведення у спеціальному журналі інструктажів.

3. Працівники при роботі з ПК повинні дотримуватися вимог техніки безпеки, пожежної безпеки.

4. При виявленні в обладнанні ПК ознак несправності (іскріння, пробоїв, підвищення температури, запаху гару, ознак горіння) необхідно негайно припинити роботи, відключити усе обладнання від електромережі і терміново повідомити про це відповідних посадових осіб, спеціалістів.

5. Вміти діяти в разі ураження інших працівників електричним струмом або виникнення пожежі.

6. Знати місця розташування первинних засобів пожежегасіння, план евакуації працівників, матеріальних цінностей з приміщення в разі виникнення пожежі [25].

Вимоги охорони праці до приміщення для роботи з ПК:

1. Стіни приміщень для роботи з ПК мають бути пофарбовані чи обклеєні шпалерами пастельних кольорів з коефіцієнтом відбиття 40 - 60 %. У випадках, коли такі приміщення зорієнтовані на південь, вікна повинні обладнуватися сонцезахисними пристроями (жалюзі, штори і т. п.).

2. Для освітлення приміщень з ПК необхідно використовувати люмінесцентні світильники. Освітленість робочих місць у горизонтальній площині на висоті 0,8 м від підлоги повинна бути не менше 400 лк. Вертикальна освітленість у площині екрану не більше 300 лк.

3. У приміщеннях для роботи з ПК необхідно проводити щоденне вологе прибирання та регулярне провітрювання протягом робочого дня. Видалення пилу з екрану необхідно проводити не рідше одного разу на день.

Вимоги охорони праці до робочого місця користувача ПК:

1. Робочі місця для працюючих з дисплеями необхідно розташовувати таким чином, щоб до поля зору працюючого не потрапляли вікна та освітлювальні прилади. Відео термінали повинні встановлюватися під кутом 90-105 градусів до вікон та на відстані, не меншій 2,5-3 м від стіни з вікнами.

До поля зору працюючого з дисплеєм не повинні потрапляти поверхні, які мають властивість віддзеркалювання. Покриття столів повинне бути матовим з коефіцієнтом 0,25 - 0,4.

2. Відстань між робочими місцями з ПК повинна бути не меншою 1,5 м у ряду та не меншою 1 м між рядами. ПК повинні розміщуватися не ближче 1 м від джерела тепла.

3. Відстань від очей користувача до екрану повинна становити 500 - 700 мм, кут зору - 10 - 20 градусів, але не більше 40 градусів, кут між верхнім краєм відео терміналу та рівнем очей користувача повинен бути меншим 10 градусів. Найбільш вигідне є розташування екрану перпендикулярно до лінії зору користувача [25].

Вимоги техніки безпеки користувача ПК:

Перед початком роботи на ПК користувач повинен:

пересвідчитися у цілості корпусів і блоків (обладнання) ПК;

перевірити наявність заземлення, справність і цілість кабелів живлення, місця їх підключення.

Забороняється вмикати ПКта починати роботу при виявлених несправностях.

Під час роботи, пересвідчившись у справності обладнання, увімкнути електроживлення ПК, розпочати роботу, дотримуючись умов інструкції з її експлуатації.

Забороняється:

- замінювати і знімні елементи або вузли та проводити перемонтаж при ввімкненому ПК;

- з'єднувати і роз'єднувати вилки та розетки первинних мереж електроживлення, які знаходяться під напругою;

- знімати кришки, які закривають доступ до струмопровідних частин мережі первинного електроживлення при ввімкненому обладнанні;

- користуватися паяльником з незаземленим корпусом;

- замінювати запобіжники під напругою;

- залишати ПК у ввімкненому стані без нагляду [25].

Безпека при роботі на копіювальних апаратах.

До роботи на копіювальних апаратах допускаються особи, які пройшли
вступний інструктаж з охорони праці, інструктаж на робочому місці й інструктаж з питань пожежної та електробезпеки та повинен мати І групу допуску.

Основними небезпечними й шкідливими виробничими факторами, що
діють на оператора є: вражаюча дія електричного струму; підвищений рівень шуму на робочому місці; підвищена температура поверхні встаткування; дія хімічних речовин, застосовуваних у роботі.

Температура повітря в приміщенні повинна бути 10-30°С, а вологість 20-90%. Не дозволяється встановлювати апарат на поверхні, що має отвори,
порожнечі, прорізи, у місцях дії прямих сонячних променів і яскравого світла
(більше 1500 люкс), біля кондиціонерів, нагрівальних приладів (для запобігання утворення конденсату в апарату), у запилених приміщеннях. Двері з приміщення, де встановлені копіювальні апарати, повинна відкриватися назовні. Приміщення повинне бути забезпечене засобами пожежогасіння, кількість тип яких зазначений у документації на конкретні моделі апаратів. При відсутності цих даних, у приміщенні повинне перебувати не менш одного вуглекислотного й одного пінного вогнегасника. Якщо апарат тривалий час не використовується, його необхідно
відключити від електромережі, вийнявши вилку з розетки [25].

З метою покращення умов та охорони праці в управлінні можна запропонувати наступне: проводити заняття з охорони праці з персоналом та активніше залучати працівників адміністрації до участі в днях охорони праці; проводити ефективне планування робіт з охорони праці і відповідно до цього фінансувати заходи з охорони праці; не концентрувати на робочому місці великої кількості радіоелектронних приладів, копіювальну техніку встановити в окремих приміщеннях тощо.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Проведене дослідження Державного бюджету як інструменту впливу на економічний розвиток регіонів України дозволяє зробити наступні висновки:

1. Бюджет - це складне явище, яке відіграє важливу роль у суспільстві. Він урівноважує фінансові інтереси суб'єктів розподільних відносин, забезпечує збалансований розвиток країни. Від виваженого вибору напрямів розвитку бюджетної системи та бюджетної політики значною мірою залежить загальний соціально-економічний розвиток держави. Економічна природа бюджету полягає в об'єктивній необхідності у розподілі й перерозподілі валового внутрішнього продукту між галузями економіки, верствами населення й територіями з метою підвищення ефективності економіки та добробуту громадян.

2. Добробут суспільства значною мірою залежить від регулювання міжбюджетних відносин. Бюджетне регулювання - це процес збалансування доходів та видатків бюджетів різних рівнів, що входять до бюджетної системи. Для зростання суспільного добробуту необхідно оптимізувати розподіл фінансових ресурсів через бюджетний механізм при наданні суспільних благ і послуг. Річний бюджет є серцевиною організації державних фінансів. Бюджетний документ відображає рішення у відповідних сферах державних фінансів. Він уособлює й пояснює фінансово-бюджетну політику уряду.

3. Видатки бюджету - це економічні відносини, що виникають з приводу розподілу коштів бюджетного фонду держави. Видатки на економічну діяльність за оптимальних умов повинні зростати, щоб забезпечити у подальшій перспективі стабільний розвиток держави. Кошти повинні витрачатись на збільшення економічного потенціалу країни, в цьому випадку, «інвестиції» держави в економіку, будуть найбільш вигідним капіталовкладенням.

Витрати бюджетів повинні спрямовуватись у сферу виробництва, на підтримку інноваційно-інвестиційної діяльності, на фінансування капітальних видатків, на підтримку малого та середнього бізнесу, оскільки постійне фінансування споживання не призводить до розвитку економіки.

4. Ефективність державного регулювання розвитку регіонів значною мірою залежить від державної регіональної фінансової політики, в якій закладаються принципи розподілу доходів і видатків між державним та місцевим бюджетами; засади формування та використання коштів місцевого бюджету.

5. Основним завданням для України є необхідність розробки та впровадження жорсткої економічної політики, ефективність якої залежить від правильного вибору напрямків та засобів державного регулювання.

Серед форм державного регулювання темпів і пропорцій розвитку регіонів доцільно активніше використовувати такі економічні важелі, як цільові державні інвестиції, створення фондів розвитку регіонів, відповідна податкова та кредитна політика, бюджетне регулювання, спрямоване на оптимальний перерозподіл між державним та місцевими бюджетами.

Незважаючи на регіональні особливості та відмінності в рівнях соціально-економічного розвитку регіонів, держава повинна забезпечувати міжрегіональну єдність відтворювальних макроекономічних процесів, а також створити економічні інтереси в активній соціально-економічній діяльності регіонів, намагаючись забезпечити стратегічну мету розвитку, структурного і якісного оновлення господарства.

6. Аналіз видатків Державного бюджету за останні 5 років роки показав, позитивну динаміку зростання видатків за всіма напрямками, однак, видатки на економіку за останні 5 років не мали чітко визначеної тенденції, стабільний зріст спостерігається до 2012 року, а у 2013 дана тенденція порушується. Аналіз останніх даних показує постійне збільшення видатків на соціальну сферу та соціальний захист за рахунок зменшення видатків на економічний розвиток, що призводить до погіршення економічної ситуації в цілому.

Схожу характеристику мають видатки місцевих бюджетів. До основних задач фінансової політики, орієнтованої на економічний розвиток, віднесено реформування міжбюджетних відносин.

В ході роботи було здійснено аналіз міжбюджетних трансфертів за останні 5 років та здійснено оцінку їх впливу на економічний розвиток України. Можна констатувати, що за період з 2009-2013, рівень міжбюджетних трансфертів зріс майже у 1,4 рази, що свідчить про збільшення залежності місцевих органів влади від державного бюджету.

7. Українська економіка поки що прямує шляхом утвердження системи соціального розвитку, яка ґрунтується на збереженні і поглибленні соціально-економічної диференціації населення щодо можливості користуватися суспільною власністю, а тому українська соціальна політика цілком відповідає ідеології континентальної моделі європейської політики з відносно глибокою соціальною нерівністю, гарантованим мінімумом соціальних благ, схильністю до соціального планування шляхом впровадження програмно-цільового методу формування консолідованого бюджету, створенням умов для власної активності тих, хто хоче досягнути більшого, акцентом на боротьбі з безробіттям, корпоративним духом, особливим значенням сімейних цінностей тощо.

8. Проаналізувавши вплив державного бюджету на розвиток регіонів у країнах з різними типами економік та порівнявши їх із українським сьогоденням та перспективами, ми прийшли до висновку, що не дивлячись на певні успіхи в цій сфері, залишаються і деякі проблеми. Складність та масштаби фінансових завдань потребують посилення дієвості, та конструктивного впливу на реалізацію стратегії соціально-економічного розвитку. Потрібно рухатись в напрямку вдосконалення міжбюджетних зв'язків та пошуку оптимальних шляхів сталого соціально-економічного розвитку України.


Подобные документы

  • Економічна сутність та природа державного бюджету, роль в системі управління соціально-економічним розвитком суспільства, призначення видатків. Головні шляхи та перспективи зміцнення економічного розвитку регіонів за рахунок коштів державного бюджету.

    дипломная работа [157,6 K], добавлен 26.08.2014

  • Соціально-економічна сутність Державного бюджету України. Джерела його формування та напрямки вдосконалення. Нормативно-правове підгрунтя функціонування фінансів країни. Вплив видаткової частини бюджету на врегулювання соціально-економічних процесів.

    курсовая работа [50,0 K], добавлен 19.10.2011

  • Економічна сутність доходів Державного бюджету України і їх роль у розв’язанні проблем економічного зростання. Законодавчо-нормативна база формування доходів Державного Бюджету України. Джерела формування доходів бюджету.

    курсовая работа [67,8 K], добавлен 10.04.2007

  • Джерела формування доходів державного бюджету, їх загальна характеристика. Видатки державного бюджету, їх класифікація та роль в розвитку країни. Критерії ефективності витрачання бюджетних коштів. Організація касового обслуговування державного бюджету.

    реферат [298,5 K], добавлен 30.01.2015

  • Основні функції державного бюджету, його доходи та витрати. Дефіцит державного бюджету та його вплив на економіку країни. Особливості формування державного бюджету в інших країнах світу. Місце державного бюджету в економічному житті суспільства.

    курсовая работа [53,5 K], добавлен 25.05.2013

  • Сутність та призначення Державного бюджету, його роль у регулюванні процесів сучасної ринкової економіки. Планування й виконання дохідної та видаткової частин Державного бюджету. Міжбюджетні трансферти як основа фінансового вирівнювання територій.

    курсовая работа [254,2 K], добавлен 03.06.2011

  • Видатки, їх класифікація. Захищені статті Державного бюджету України. Динаміка видатків бюджету за функціональною класифікацією. Витрати на соціальний захист населенню та міжбюджетні трансферти. Напрямки фінансування, що здійснюються за рахунок бюджету.

    презентация [295,9 K], добавлен 30.06.2015

  • Сутність державного бюджету та його призначення. Класифікація доходів та видатків Державного бюджету України. Вплив головного кошторису на соціально-економічний розвиток держави. Напрями розвитку формування доходів і видатків Державного бюджету України.

    курсовая работа [988,6 K], добавлен 08.10.2013

  • Теоретичні аспекти формування доходів державного бюджету, їх сутність, призначення та роль. Класифікація доходів Державного бюджету України, їх склад та джерела формування. Визначення шляхів оптимізації формування доходної частини бюджету України.

    курсовая работа [122,5 K], добавлен 13.05.2017

  • Сутність, принципи формування Державного бюджету України. Доходи Державного бюджету України та їх класифікація. Джерела формування доходів Державного бюджету України. Основні напрямки удосконалення чинної системи доходів державного бюджету України.

    курсовая работа [40,6 K], добавлен 20.11.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.