Роль державного бюджету в забезпеченні економічного розвитку регіонів України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ ЯК ІНСТРУМЕНТУ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

1.1 Економічна сутність та природа Державного бюджету

1.2 Роль бюджету в системі управління соціально-економічним розвитком суспільства

1.3 Економічне призначення видатків державного бюджету

РОЗДІЛ 2. ОЦІНЮВАННЯ ВПЛИВУ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ НА ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК РЕГІОНІВ У 2009-2013 РОКИ

2.1 Моніторинг державних видатків на економічний розвиток України

2.2 Аналіз впливу видатків місцевих бюджетів на економічний розвиток держави

2.3 Міжбюджетні трансферти в системі державного регулювання

економічного розвитку регіонів

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ЗМІЦНЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ ЗА РАХУНОК КОШТІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

3.1 Критерії ефективність державних видатків в умовах кризового стану економіки

3.2 Основні напрями стимулювання економічного розвитку України за рахунок бюджетних коштів

3.3 Перспективи вдосконалення державного регулювання економічного розвитку територій

РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ В ФІНАНСОВОМУ УПРАВЛІННІ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Провідну роль у формуванні та розвитку економічної системи будь-якого сучасного суспільства відіграє державне регулювання, здійснюване в рамках обраною владою економічної політики. Одним з найбільш важливих механізмів, які дозволяють державі здійснювати економічне і соціальне регулювання, є фінансова система суспільства, головною ланкою якої є державний бюджет. Саме за допомогою фінансової системи держава утворює централізовані і впливає на формування децентралізованих фондів грошових коштів, забезпечуючи можливість виконання покладених на державні органи функцій.

Дослідження державного бюджету як інструменту впливу на економічний розвиток регіонів України є актуальним, так як останнім часом українські тенденції свідчать про стрімке падіння рейтингових позицій на світових ринках. Українська економіка як ніколи потребує раціонального використання існуючих коштів, а саме збільшення видатків на економіку та залучення додаткових інвестицій. Тепер, щоб вибратись з боргової ями місцеві органи влади повинні взяти на себе весь тягар зобов'язань за економічний розвиток країни.

Наукове осмислення проблеми необхідне для вирішення таких практичних завдань, як створення фінансової бази, достатньої для виконання державними органами своїх завдань, створення спеціальних фондів та програм державного регулювання, спрямованих на економічне зростання регіонів України та ін.

Питання формування та функціонування державного бюджету та місцевих бюджетів України, їх впливу на економічний розвиток вже досить грунтовно досліджувалися у працях вітчизняних та зарубіжних науковців, серед яких: О.В. Барановський, О.Д. Василик, Л.І Василенко, С.Ю. Колодій, Б.І. Кравченко, М.В. Кульчицький, І.О. Луніна, В.М. Опарін, К.В. Павлюк, Ю.М. Пасічник, І.В. Розпутенко, І.В. Сало, С.В. Слухай, Л.Л. Тарангулов, В.М. Федоров, І.Я. Чугунов, С.І. Юрій та інші. Проте чимало аспектів цієї проблеми залишаються невирішеними, а наявні пропозиції носять суперечливий або дискусійний характер.

Об'єктом дослідження є державний бюджет України.

Предметом дослідження виступають економічні відносини, що складаються між державним бюджетом та місцевими бюджетами України з приводу забезпечення економічного розвитку держави.

Мета даної роботи - узагальнення теоретичних підходів щодо ролі державного бюджету в забезпеченні економічного розвитку регіонів України та розробці пропозицій щодо його прискорення.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:

дослідити економічну природу та сутність державного бюджету;

виявити роль державного бюджету в забезпеченні регіонального економічного розвитку;

оцінити ступінь впливу державного бюджету України на економічний розвиток територій;

визначити економічну та фінансову самостійність регіонів України щодо забезпечення власного розвитку;

проаналізувати зарубіжний досвід впливу Державного бюджету на розвиток економіки у країнах із ринково розвиненою і трансформаційною економіками;

виявити можливі шляхи зміцнення фінансової самостійності регіонів України.

запропонувати шляхи вдосконалення міжбюджетних зв'язків України в посткризовий період та інші.

При написанні роботи були використані такі методи дослідження, як описово-аналітичний, графічний, група економіко-статистичних методів, аналіз законодавчої бази та документів, що містять фінансову звітність щодо виконання держбюджету України та місцевих бюджетів.

Дипломна робота складається з 4 розділів, які послідовно змінюють один одного і сприяють досягненню поставленої в роботі мети. Перший розділ роботи дає визначення поняття «державний бюджет», аналізує його сутність і значення для економічного розвитку регіонів та країни загалом.

Другий розділ присвячений оцінюванню ступеня впливу державного бюджету України на економічний розвиток регіонів. В рамках даного розділу було проведено моніторинг державних та місцевих видатків на економічний розвиток за 2009-2013 роки та було виявлено роль міжбюджетних трансфертів в системі державного регулювання економічного розвитку.

У третьому розділі розглядаються проблеми ефективного використання державних видатків, зокрема досліджуються критерії та шляхи підвищення їх в умовах кризового стану економіки, визначаються основні напрями стимулювання економічного розвитку України за рахунок бюджетних коштів та на їх основі висловлюються рекомендації щодо подальшого вдосконалення державного регулювання економічного розвитку територій.

Проміжні результати дослідження видатків державного бюджету України та їх впливу на розвиток регіонів пройшли апробацію у доповіді автора на конференції «Економіка: реалії часу і перспективи», що відбулася 20-21.02.2014 року.



РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ ЯК ІНСТРУМЕНТУ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

1.1 Економічна сутність та природа Державного бюджету

Чільне місце в соціальному та економічному розвитку кожної країни належить проблемам бюджету, адже бюджет належить до тієї сфери суспільного життя, що безпосередньо торкається інтересів усіх членів суспільства. У бюджеті будь-якої країни відбиваються важливі економічні, соціальні та політичні проблеми держави та кожної людини зокрема. Водночас успішне вирішення проблем бюджету можливе лише за умови правильного розуміння його сутності, ролі та місця в системі економічних відносин.

Використовуючи бюджет, держава має забезпечувати головні пропорції у розвитку окремих галузей економіки, вирішувати певні загальнодержавні завдання, які не можуть бути вирішені окремими господарствами за рахунок власних ресурсів, здійснювати перерозподіл фінансових ресурсів між різними регіонами країни, забезпечувати фінансування невиробничої сфери, а також здійснювати соціальний захист найбільш незахищених верств населення.

Бюджет насамперед слід розглядати як економічну категорію. У цьому контексті бюджет - це система грошових відносин щодо формування та використання централізованого фонду грошових коштів, який перебуває у розпорядженні органів державної влади і місцевого самоврядування й використовується державою для виконання її функцій. Однак немає чітко визначеного трактування категорії «бюджет». Пропонуємо узагальнити існуючі підходи до визначення даного поняття [8, с.27].



Таблиця 1.1 - Узагальнення підходів до трактування категорії «бюджет» в теорії фінансів

Автор	Визначення
Бюджетний кодекс України	«План формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади протягом бюджетного періоду»
Бюджетний кодекс Російської Федерації	«Форма формування і витрачання грошових коштів, призначених для фінансового забезпечення завдань і функцій держави і місцевого самоврядування»
Нітті Ф.	«…підтверджений документами розпис передбачених доходів і дозволених державі або адміністративним установам видатків, це акт, який містить попереднє схвалення державних доходів і витрат»
Озеров І.	«Під бюджетом розуміється план ведення державного господарства на даний період»
Таргулов Х.	«…сукупність доходів і видатків держави, причому ці доходи і видатки держави отримали визначену санкцію органів, які мають на це право»
Оксфордський тлумачний словник	«Фінансовий план, який окреслює індикативні показники доходів і видатків за певний період»
Федосов В., Огородник С., Суторміна В. та ін.	«…система грошових відносин, які виникають між державою, з одного боку, підприємствами, організаціями і населенням - з другого, щодо формування і використання централізованого фонду державних грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб»
Золотогоров В.	«…розпис, кошторис грошових доходів і видатків держави (міста, району, установи), сім'ї або окремої особина певний період (рік, квартал, місяць)»
Мочерний С., Ларіна Я., Устенко О., Юрій С.	«…(англ. budget - сумка) - визнана або прийнята таблиця, відомість доходів і видатків економічного суб'єкта за певний період часу (переважно за рік), що має офіційну силу. Б. - основний інструмент перевірки збалансованості, відповідності надходжень і витрат економічних ресурсів»

Бюджет є основною ланкою державних фінансів і важливою складовою фінансової системи в цілому. Державні фінанси виражають сукупність економічних відносин у грошовій формі з приводу розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту з метою фінансового забезпечення виконання функцій держави, а саме: реалізації соціальних програм, програм з охорони навколишнього середовища, стимулювання науково-технічного прогресу, вирішення структурних проблем, забезпечення оборони та інших функцій [8, с. 65].

Щоб господарський механізм функціонував нормально необхідно удосконалювати бюджетні відносини, з послідовним проведенням науково-обґрунтованої фінансової політики, при умові наявності ефективної системи управління бюджетним процесом.

Бюджетні відносини виникають між суб'єктами, тобто юридичними й фізичними особами та державою в процесі мобілізації та використання грошових ресурсів. Характерними ознаками цих відносин є те, що вони, по-перше, відбивають двосторонні відносини держави з юридичними та фізичними особами; по-друге, регламентуються державою в законодавчій формі; по-третє, пов'язані зі створенням фінансової бази для забезпечення виконання державою її функцій - управлінської, оборонної, економічної та соціальної; по-четверте, характеризують перерозподіл доходів і коштів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення; по-п'яте, спрямовані на реалізацію основних завдань економічного і соціального розвитку країни. [8, с.74].

Бюджет є самостійною економічною категорією: ця категорія, будучи частиною фінансів, характеризується тими самими ознаками, які притаманні фінансам у цілому, але одночасно має свої особливості, які відрізняють її від інших сфер і ланок фінансових відносин. До цих особливостей відносять:

1) бюджет є особливою економічною формою перерозподільних відносин, пов'язаних з відокремленням частини ВВП у руках держави і використанням її з метою задоволення потреб усього суспільства й окремих адміністративно-територіальних формувань;

2) за допомогою бюджету відбувається перерозподіл національного доходу, рідше - національного багатства, між окремими галузями народного господарства, адміністративно-територіальними формуваннями, сферами суспільної діяльності;

3) пропорції бюджетного перерозподілу вартості більшою мірою, ніж в інших ланках фінансової системи, визначаються потребами розширеного відтворення в цілому і завданнями, які стоять перед суспільством на кожному історичному етапі його розвитку;

4) сфера бюджетного розподілу посідає центральне місце у складі державних фінансів, що зумовлено ключовою роллю положенням бюджету порівняно з іншими ланками.

Звідси можна зробити висновки про специфічне суспільне призначення бюджету - забезпечити розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту між галузями економіки, верствами населення й територіями з метою підвищення ефективності економіки та добробуту громадян.

При переході до ринкових відносин державний бюджет зберігає свою важливу роль. Але методи його впливу на суспільне виробництво і сферу соціальних відносин змінюються. Кошти державного бюджету передусім повинні направлятися на фінансування структурної перебудови економіки, комплексних цільових програм, збільшення науково-технічного потенціалу, прискорення соціального розвитку і соціальний захист населення [85, с.146].

Важлива роль державного бюджету не обмежується фінансуванням матеріальної сфери виробництва. Бюджетні ресурси направляються також і на невиробничу сферу (освіту, охорону здоров'я, культуру та ін.). За рахунок бюджетних та позабюджетних фондів фінансуються підприємства та організації соціально-культурного призначення. Ці видатки мають велике значення, оскільки дають змогу державі розвивати освіту, культуру, охорону здоров'я, соціальний захист населення [10, с.45].

Видатки бюджету на соціально-культурні заходи мають не тільки соціальне, а й економічне значення, оскільки вони є найважливішою частиною затрат на відтворення робочої сили і підвищують матеріальний та культурний рівень життя населення.

Розглядаючи бюджет як фінансовий план, слід зазначити, зараз немає єдиного бюджету країни, то відсутній і відповідний єдиний фінансовий план. Зведений бюджет України як фінансовий план не затверджується, хоча в Бюджетному кодексі України і зазначено, що бюджетна система базується на принципі єдності. Зведений бюджет використовується як аналітико-статистичне узагальнення планових і фактичних показників. Він є довідковим документом, який показує суму ресурсів, що мобілізуються і перерозподіляються через бюджет, роль і місце бюджету в економічній системі [8, с.75].

З позиції фінансового плану бюджет держави затверджується у вигляді закону Верховною Радою України та розглядається як сукупність державного бюджету України, Республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів. Державний бюджет України є фінансовим планом центральних органів влади й управління. Він відображає загальнодержавні потреби в грошових коштах, джерела їх формування, розподіл і перерозподіл.

Бюджет може складатись у вигляді одного чи кількох фінансових планів. Нині в окремих країнах поділ бюджету відбувається за напрямами використання коштів - поточні й капітальні видатки. Відповідно створюються поточний бюджет та бюджет розвитку і розподіляються доходи між ними. На даний час в Україні бюджет поділяється на дві частини: загальний та спеціальний фонди. До загального фонду відносять кошти, що призначені для реалізації загальних функцій, а до спеціального - кошти, що мають конкретне призначення, у тому числі власні кошти бюджетних установ та організацій.

Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди, їх складові визначається виключно Бюджетним кодексом України та Законом про Державний бюджет України (рис. 1.1.)



Рис. 1.1 - Розподіл бюджету на фонди та їх складові [8, с.74].

Виділення у складі державного бюджету спеціального фонду вперше було здійснено у 2000 р. з метою запровадження обліку та казначейського обслуговування власних коштів бюджетних установ, які раніше були поза бюджетом і обліковувались в установах комерційних банків.

За видатковою частиною державного бюджету неможливо визначити єдину тенденцію в поділі на спеціальний та загальний фонди, тоді як за місцевими бюджетами простежується посилення ролі загального фонду. Аналогічними є особливості поділу місцевого бюджету за видатковою частиною [ 8, с.76].

Залежно від співвідношення доходів і видатків державний бюджет може бути:

- збалансованим - видатки дорівнюють доходам;

- дефіцитним - дохідна частина менша за видаткову;

- профіцитним - сума доходів переважає над видатками.

До основних причин дефіциту бюджету відносять: Виникнення надзвичайних обставин (війни, стихійні лиха), нераціональна структура бюджетних витрат, недосконалість податкової системи, неможливість отримання боргів від інших держав, крадіжка грошей держбюджету, необхідність здійснення в особливо великих розмірах державних вкладів (інвестицій) в економіку, криза політичної системи держави, низька купівельна спроможність населення та інші [61, с.32].

В цілому можна сказати, що головним фактором виникнення бюджетного дефіциту є перевага темпів зростання державних видатків над відповідними темпами зростання доходів.

Щодо впливу дефіциту на економіку існують деякі протиріччя. У різних економічних працях можна зустріти кілька, що відрізняються один від одного, підходи до проблеми дисбалансу бюджету. Проте останнім часом більшість економістів погодилися з точкою зору Дж. М. Кейнса, великого економіста 20 -го століття.

З точки зору кейнсіанців, бюджетний дефіцит є звичайним наслідком проведення фіскальної політики, і нічим більше. Вони вважають, що збалансований бюджет має право на існування лише тоді, коли економіка знаходиться в рівновазі, в стані повної зайнятості, причому величина доданків, що збільшують валові витрати економіки повної зайнятості, дорівнює величині доданків, що зменшують валові витрати економіки повної зайнятості. Якщо ж хоча б одне з вищевказаних умов не виконано, незбалансованість бюджету буде обґрунтована. Противники цієї концепції висловлюють думку, що дефіцит бюджету - це небезпечне й негативне явище в економіці. Вони вважають, що наслідком дефіциту буде підвищення податкових ставок у майбутньому, тобто перенесення економічного тягаря на майбутні покоління. Іншим наслідком є те, що для покриття дефіциту здійснюватиметься грошова емісія та запозичення грошових ресурсів. А це, безумовно, призведе до девальвації національної грошової одиниці, збільшення внутрішнього й зовнішнього боргів держави та зниження ефективного функціонування грошово-кредитної системи. Бюджетний дефіцит неминуче призведе до підвищення процентних ставок по державних цінних паперах, що автоматично погіршить інвестиційний клімат у країні.

Дефіцит бюджету не повинен перевищувати видатків розвитку. За наявності дефіциту бюджету, насамперед, фінансуються поточні видатки. Теоретична формула уникнення дефіциту досить проста - потрібно скоротити видатки або збільшити доходи, а так як значна частина доходів приходиться на податки, то збільшити саме їх. Проте на практиці зробити це досить важко або й навіть неможливо, тому що необхідне чітке поєднання заходів щодо підвищення дохідної частини державного бюджету і скорочення видатків бюджету. Держава повинна використовувати як джерела покриття дефіциту або позики, або грошову емісію [40].

В Україні джерелами покриття бюджетного дефіциту є внутрішні та зовнішні запозичення [7]. Проте вони не використовуються на фінансування поточних видатків, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги. Статтею 15 Бюджетного кодексу України забороняється використання емісійних коштів Національного банку України як джерела фінансування дефіциту Державного бюджету України.

У статті 72 Бюджетного кодексу України зазначається, що дефіцит бюджету Автономної Республіки Крим і міських бюджетів покривається за рахунок запозичень.

Головне призначення бюджету - регулювати розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту між галузями, регіонами, соціальними верствами населення.

Закон визначає бюджетну класифікацію як «єдине систематизоване, функціональне згрупування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками, що забезпечує загальнодержавну і міжнародну порівнянність бюджетних даних» [7].

Саме через бюджетну класифікацію здійснюється єдиний облік доходів і видатків, складається звітність про виконання бюджетів.

З метою досягнення цілісності бюджетних категорій доходів і видатків та для забезпечення взаємозв'язку між функціональними призначеннями і економічним характером видатків бюджету Міністр фінансів України затверджує бюджетну класифікацію, а також зміни до неї та інформує про це в обов'язковому порядку Верховну Раду України.

Бюджетна класифікація має такі складові частини:

1) класифікація доходів бюджету;

2) класифікація видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням погашення) бюджету;

3) класифікація фінансування бюджету;

4) класифікація боргу [8, с. 34].

Вітчизняна бюджетна класифікація застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, а також для проведення необхідного аналізу доходів та організаційних, функціональних і економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної й міжнародної порівнянності бюджетних показників.

У бюджеті переплітається великий спектр різнорівневих інтересів та суперечностей. Бюджет є досить потужною і подеколи небезпечною зброєю в руках державної влади, і об'єктом боротьби ідеологій, наукових концепцій, політичних переконань, уявлень про справедливість. Кожна гривня бюджетних коштів має працювати на виконання державо її функцій, та забезпечення економічного зростання країни. Відповідно, кожна гривня має бути під постійним контролем, що має забезпечувати цільове використання бюджетних коштів та належну їх віддачу.

Бюджет як фінансовий план державних витрат і джерел їхнього покриття відіграє важливу роль у діяльності держави. Він визначає її можливості й пріоритети розвитку, її роль і форми реалізації закріплених за нею функцій. Це ефективний регулятор економіки, що відображає обсяги необхідних державі фінансових ресурсів, визначає конкретні напрями використання коштів, спрямовує фінансову діяльність держави [15, с.46].

Особливістю бюджету як фінансового плану є те, що він має силу закону. Законодавчий характер бюджету забезпечує належні умови для контролю за використання бюджетних коштів і посилення його впливу на ефективність суспільного виробництва. Користуючись бюджетом, держава забезпечує населенню матеріальний достаток, комфортне та безпечне існування.

Функціонування бюджету здійснюється у взаємодії двох його особливих форм - доходів і видатків, кожна з яких має специфічне суспільне призначення, і які відбивають фінансову діяльність держави. Їхня структуризація може мати офіційний науковий характер. Офіційна бюджетна класифікація являє собою систематизоване згрупування доходів і видатків та фінансування бюджету, які затверджують відповідні уповноважені органи. В її основу кладуть ті ознаки, що мають визначну роль у бюджетному процесі. [13, с 181].

Наукова класифікація дає змогу оцінити склад та структуру доходів і видатків передусім за економічним змістом. У класифікації видатків основним є їхнє суспільне призначення, а в класифікації доходів - методи мобілізації. Але весь бюджетний процес в нашій державі має певні вади. На передній план у бюджетному процесі виходять питання поведінки його суб'єктів у світлі ідей демократії і їхнього впливу на остаточні рішення у галузі бюджету. Прикладом може слугувати прийняття Податкового кодексу в Україні, прийняття якого має понад п'ятирічну історію. А головна причина такого зволікання - неузгодженість інтересів угруповань, неналежний вплив громадськості на ухвалення рішень з питань доходів бюджету спричинені недостатнім рівнем поінформованості, як на рівні виборців, так і політиків. Тому важливим завданням фінансової науки є розроблення заходів щодо удосконалення рівня інформаційного забезпечення учасників бюджетного процесу. Головне тут - розроблення методів аналізу впливу рішень з питань бюджету на економічні інтереси його суб'єктів [49, с.138].

Одним з найактуальніших питань, що стосується бюджету та бюджетних відносин, є розподіл бюджетних коштів між загальнодержавними та місцевими рівнями. Нині за традицією, успадкованою від минулих часів, зберігається порівняно високий рівень централізації бюджетних ресурсів, тоді як місцеві бюджети не отримують кошти в повному обсязі.

Проблеми, що виникають у бюджетній системі України, не є чимось привнесеним ззовні, вони характерні саме для України з її особливою ментальністю. Цим пояснюється хронічне неприйняття будь-яких шаблонів або теорій. Напрацювання будь-яких наукових концепцій щодо векторів соціально-економічного розвитку обов'язково повинні мати історичне підґрунтя.

Втрачене протягом століть відчуття власної держави в сучасних умовах проявляються в нерозумінні значення мови корінного населення, захопленні чужинськими цінностями, які генетично нам не властиві.

Роль бюджету у регулюванні соціальних процесів у державі в остаточному підсумку зводиться до того, як і кому слугуватимуть результати фінансової стабілізації - реальному поглибленню майнової диференціації населення чи більшою мірою формування рівномірного розподілу доходів, становленню середнього класу, який є запорукою стабільності у державі загалом [ 47, с.8].

Отже, визначаючи напрямки розвитку бюджетної політики і бюджетної системи, обов'язково потрібно враховувати національні риси.

Економічні інтереси кожного індивідуума не завжди збігаються з інтересами більшості, а саме тут приховується небезпека прорахунків і неефективних рішень. Тому можна зробити висновок, що демократичні засади у бюджетному процесі - це такий організаційний устрій, у якому владні структури ухвалюють рішення в умовах боротьби за голоси виборців. Бюджетна політика законодавчої і виконавчої влади - один із найважливіших чинників їхньої популярності у виборців. В умовах демократії на бюджет можуть впливати виборці, які у більшості випадків виявляють нестримність у своїх потребах, будучи фінансово не компетентними, і тут можна наразитися на велику небезпеку, що виборці можуть надати перевагу економічно неефективній програмі, запропонованій з популістських міркувань [88, с. 365].

У нашій державі щороку майже 20 % державного бюджету витрачається на фінансування програми «Соціальний захист та соціальне забезпечення в Україні», проте чинна система соціального захисту, і насамперед пільг та субсидій, не забезпечує належного рівня підтримки найнезахищених верств населення, незважаючи на зростання питомої ваги видатків бюджету на зазначені потреби. Хронічна нестача коштів на фінансування програм соціального захисту і соціального забезпечення пояснюється, передусім, тим, що чинна в Україні система пільг є фінансово необґрунтованою, тобто вона не зорієнтована на захист від бідності.

Крім відсутності належних обсягів фінансових ресурсів, ще однією з причин невиконання цільових програм соціальної підтримки населення є вади в методології їх розроблення. Відтак, наявні програми і реальний порядок їх фінансування поки що не виконують функцій раціоналізації та підвищення ефективності державних видатків.

Видатки Державного бюджету у 2013 р. становили 403,4 млрд. грн., тоді коли у 2012 р. - 271,22 млрд. грн., а в 2011 р. - 238,58 млрд. грн. З них фінансування на соціально-економічні заходи у 2011 складало 32,5% та у 2012 рр. було - 31,4 %, тоді коли у 2010 р. на ці заходи було передбачено 34,4 %, порівняно з економічною діяльністю (16,3 %) та загальнодержавними заходами (9,7 %) [52].

Наслідком реалізації в Україні економічної доктрини, яка спирається на принципи низької вартості, дешевизни сировини, товарів, робочої сили, є формування соціальної структури, що докорінно відрізняється від європейської: замість домінування середнього класу і дуже помірного рівня розш6арування - поляризоване суспільство з високою часткою бідного населення, що є вагомим чинником соціальної нестабільності українського суспільства й уповільнення його соціально-економічного розвитку. Також важливим є усвідомлення того, що бюджет є складником фінансової системи, тому має бути відповідна координація. Так, проблеми бюджетної політики і бюджетної системи неможливо ефективно вирішувати, неподолавши податкових, банківських, інвестиційних, митних проблем.

Для України дотримання встановлених правил є досить істотною проблемою. Доволі важко спрогнозувати вектори розвитку бюджетного процесу в нашій країні в умовах значної кількості змінних, параметри яких мають широкий діапазон коливань. Щодо України прогнози, що ґрунтуються на суто математичних методах, не справджуються. Потрібно в ручному режимі враховувати такі складники, як політичне протистояння, відсутність розвинених демократичних інститутів, суб'єктивний чинник під час ухвалення рішень, недостовірність даних під час базових розрахунків.

Отже, від виваженого вибору напрямів розвитку бюджетної системи та бюджетної політики значною мірою залежить загальний соціально-економічний розвиток держави. Бюджетна система та бюджетна політика має розвиватись гармонійно і в цьому аспекті важливе значення належить досконалій законодавчій базі.

Підсумовуючи зазначимо, що бюджет держави як економічна категорія є дуже складним явищем, яке відіграє важливу роль у суспільстві. Він урівноважує фінансові інтереси суб'єктів розподільних відносин, забезпечує збалансований розвиток країни. Через бюджет фінансуються основні державні видатки. Велика роль бюджету виявляється й у ставленні до нього. В усіх країнах світу бюджетні відносини регулюються в законодавчому порядку, що дає підстави розглядати бюджет і як правову категорію.

Визначення бюджету як форми фінансових відносин стосуються його утворення, використання та форми. Водночас недостатньо уваги приділяється тому, що бюджет в сучасних умовах-це явище без якого не може існувати будь-яка економічна система. Об'єктивність бюджету зумовлена необхідністю постійного перерозподілу ВВП між галузями діяльності та територіями держави внаслідок нерівномірності розвитку. Між окремими верствами населення з метою підтримки незахищених членів суспільства

Без цього перерозподілу держав як економічна система не може ефективно функціонувати. Бюджет завжди виступає інструментом регулювання економічних і соціальних явищ з метою реалізації державних функцій.

1.2 Роль бюджету в системі управління соціально-економічним розвитком суспільства

Економічна система знаходиться в тісному взаємозв'язку із соціальною, а їх динаміка є взаємообумовленою. І соціальна, і економічна системи піддаються циклічним коливанням. При цьому характер взаємодії цих циклів є унікальним і індивідуальним для окремої держави.

Так, з погляду політичної економії, економічний прогрес нерозривно пов'язаний із соціальним, складає основу останнього і служить йому. Кінцевою метою економічного прогресу є не господарські досягнення самі по собі, а їх вплив на умови життя населення.

При цьому, між економічним і соціальним розвитком завжди існують протиріччя. Взаємозв'язок економічного і соціального розвитку залежать від характеру суспільного ладу, від мети, що він ставить перед розвитком виробництва. Таким чином, суспільний лад, і, як наслідок, відповідна йому система державного управління в значній мірі визначають не тільки можливість соціального й економічного розвитку але й характер їх взаємозв'язку і взаємодії [61, с.33].

В ідеалі, коли вектори економічного і соціального розвитку в суспільстві погоджені, взяте чітке направлення на перспективу. Так, в економіці існує базовий індикатор соціально-економічного розвитку, що відображує якість життя населення. Це добре можна зрозуміти на прикладі Скандинавських країн - Швеції, Даніїі та Норвегіїі. Крім того, використовуються порівняльні оцінки: ВВП на душу населення, індекс людського розвитку тощо (рис. 1.2).

Рис. 1.2 - Показники соціально-економічного розвитку

Місце, яке займає та чи інша країна світу по показнику індексу людського розвитку, відрізняється від її місця в списку країн, що розташовані по критерію величини ВНП (чи ВВП) на душу населення. Існування різниці між рангами країн по індексу людського розвитку і по доходу на душу населення свідчить про те, що в різних країнах результати економічного зростання перетворюються в зростання якості життя їх населення з неоднаковим успіхом.

Під соціально-економічним розвитком країни розуміється процес перетворення економічного зростання в соціальний капітал, що реалізується при безпосередній участі системи державного управління. У свою чергу, індикатори соціально-економічного розвитку повинні відображати результат цієї трансформації [16, с.181].

Узгодження напрямків економічного і соціального розвитку суспільства - одна з основних задач внутрішньої політики держави. Це завдання реалізується за допомогою системи соціально-економічного управління.

Процес ефективного управління передбачає чітку відповідність процесів визначення розвитку, стратегічного і тактичного цілепокладання, а також методологічного підходу. Держава, як суб'єкт управління, може впливати на соціально-економічні процеси в країні за допомогою бюджетної політики, яка реалізується із застосуванням бюджетного механізму. Бюджетний процес та його стадії є обумовленими якісними характеристиками процесу державного забезпечення соціально-економічного розвитку (рис.1.3).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.3 - Взаємодія етапів процесу забезпечення соціально-економічного розвитку і бюджетного процесу

Бюджетний процес є однією з частин процесу державного забезпечення соціально-економічного розвитку. За допомогою бюджетної політики, бюджету як фінансового плану і бюджетного механізму відбувається перерозподіл частини ВВП у суспільстві, тобто забезпечується узгодження векторів економічного і соціального розвитку, а також процес трансформації економічного зростання в соціальний капітал.

Державний бюджет завжди являє собою компроміс між основними групами носіїв різних соціально-економічних інтересів у країні. Це компроміс між власниками й працюючими по найманню з питань оподатковування, власності, доходів і заробітної плати, по питанню бюджетних витрат на соціальні цілі; компроміс між загальнодержавними й місцевими інтересами; компроміс між промисловими й сільськогосподарськими районами відносно розподілу податків і бюджетних дотацій; компроміс між інтересами окремих галузей і формам із приводу податків субсидій, пільгових кредитів і державних замовлень, підрядів на будівництво, інвестиційних премій.

Роль бюджету у державі визначається насамперед тим рівнем забезпечення фінансовими ресурсами, потреб економічного й соціального розвитку суспільства, який здійснюється на основі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту. Бюджет - це в першу чергу важіль для вирішення завдань, передбачених економічною політикою держави [2, с.13].

Тип соціально-економічного розвитку формується з урахуванням частки бюджету у ВВП країни та структури доходної і видаткової частин бюджету. На сучасному етапі існують три відомі моделі фінансових відносин, класифіковані за рівнем централізації національного продукту: американська, західноєвропейська та скандинавська [82, с.142].

Відмінність між цими моделями полягає у рівні фінансового забезпечення держави, що, у свою чергу, визначається характером виконання державою її функцій.

В усіх країнах бюджет сповна забезпечує функції управління. Безперечно, є відмінності у побудові державного апарату влади й управління, у структурі його органів, у чисельності зайнятих у ньому працівників. Однак що стосується частки видатків на державне управління у складі ВВП, то істотних відмінностей між країнами не існує, тобто вони не впливають на побудову фінансової моделі суспільства.

Фінансове забезпечення економічної функції держави нині досягається в основному через фінансове регулювання. Застосування державного субсидіювання досить обмежене. Отже, державне втручання в економіку, яке не пов'язане з централізацією для цього значних коштів у бюджеті, а тому виконання державою економічної функції теж суттєво не впливає на побудову фінансової моделі суспільства.

Таким чином, залишається єдина функція - соціальна, яка визначає характер фінансової моделі. Це справді так, оскільки підхід до її фінансового забезпечення різний. По-перше, за сферою дії - усі основні ланки соціальної сфери (освіта, охорона здоров'я, культура) чи тільки окремі охоплюються державним фінансовим забезпеченням? По-друге, в який спосіб і в яких межах вони забезпечуються державою? Тут підходи у кожної країни свої, що свідчить про індивідуальність фінансових моделей. Однак усе-таки певні закономірності є, що і дає підстави виділити вказані вище три варіанти фінансової моделі суспільства.

Американська модель, яка ґрунтується на максимальному рівні самозабезпечення і самофінансування, характеризується незначним рівнем бюджетної централізації національного продукту (25-30 %). При цьому забезпечення виконання державою функції оборони обумовлене воєнною доктриною, яка спирається на провідну роль США у світі. Це могутня у воєнній сфері держава, яка багато коштів витрачає на воєнні цілі. Для виконання економічної та соціальної функцій кошти теж централізуються, але за принципом мінімальності. Тобто фінансове втручання в економіку зводиться до того рівня, без якого просто не обійтись. Отже, американська модель забезпечує максимальне фінансове стимулювання. З одного боку, вона дає можливість заробляти, з іншого - вимагає цього. Кожний член суспільства, кожне підприємство мають спиратись тільки на власні сили. Фінансова модель не дає вмерти з голоду представникам соціального дна суспільства, але й прожити пристойно без власних доходів неможливо. Це досить жорстка модель, однак водночас і високоефективна. Вона ґрунтується, по суті, на примусовій фінансовій стимуляції.

Протилежністю американській є скандинавська модель. Для неї характерною є розгалужена державна соціальна сфера, що потребує відповідного рівня централізації ВВП у бюджеті - до 60 %. Вона забезпечує належний рівень державних соціальних послуг для всього населення, хоча водночас для можливості вибору та для конкуренції існує і приватний сектор. Ця модель характеризується як високим рівнем доходів населення, так і високим рівнем їх оподаткування. Вона створює клімат упевненості і соціальної врівноваженості, оскільки не така жорстка, як американська. Але вона можлива лише за умов високого рівня доходів громадян (після сплати високих податків має залишитись достатньо доходів для індивідуального споживання) та належної культури і свідомості народу, відповідного ставлення до праці, поваги до державного сектору. Якщо таких передумов немає, то модель, що заснована на подібному рівні централізації і відповідній побудові соціальної сфери, не може бути ефективною і веде до розвалу економіки, як це сталося на теренах колишнього СРСР.

Західноєвропейська модель характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті - 35-45 %. Такою ж поміркованою вона є й у сферах оподаткування та надання державою соціальних послуг, передусім у галузі освіти. Загальна середня та вища освіта в умовах західноєвропейської моделі є досить доступними. Це забезпечується відповідною державною політикою, яка має об'єктивні передумови, адже у сучасному світі тільки освічена нація має широкі перспективи економічного та соціального розвитку. Однак, звичайно, це можливо в умовах багатої країни, яка має необхідні кошти. Тобто, відзначаючи певні переваги західноєвропейської моделі, слід пам'ятати про реальні можливості [82, с.145].

Вибір моделі фінансових відносин і побудови бюджету держави залежить від багатьох чинників. Головним є критерій впливу на суспільство, на стимули до праці та до ефективного господарювання. Різноманітність моделей визначається конкретними історичними традиціями, природними умовами, багатством країни, завданнями, що стоять у соціальній та економічній сферах, а також психологією тієї чи іншої нації. Врешті-решт, кожний народ обирає ту економічну систему, ту фінансову модель, яка йому найбільше підходить і водночас дає відповідні результати.

Як система розподільних відносин, що характеризують рух вартості від одного суб'єкта до іншого, бюджет держави виражає певні фінансові протиріччя у суспільстві. Кожний суб'єкт хоче віддати до бюджету якомога менше, а отримати - якнайбільше. Це об'єктивне явище, притаманне і фінансам у цілому. Адже об'єкт фінансових відносин один - ВВП, а суб'єктів - троє: юридичні та фізичні особи і держава. Ці протиріччя обов'язково мають бути збалансованими, інакше підривається економічна база і порушується соціальний спокій у суспільстві [35]. Тобто необхідно досягти оптимальних пропорцій розподілу ВВП через бюджет. Проблема полягає в тому, що науково встановлених пропорцій не існує. Ніхто у світі ще математично не обґрунтував критерії оптимальності, не довів, якими ж мають бути пропорції. При цьому кожна країна має свої індивідуальні особливості, які впливають на її фінансову модель, дивіться додаток А.

За відсутності прямих і точних критеріїв оптимальності кожна країна використовує опосередковані показники, які дають змогу оцінити її фінансову модель і збалансувати суперечності. Як зазначалося раніше, основним критерієм ефективності є економічна і соціальна стабільність. Якщо економіка працює нормально, то значних суперечностей у ній загалом і у фінансовій моделі зокрема немає. Якщо відсутнє соціальне напруження у суспільстві, то це означає, що в цілому воно задоволене пропорціями розподілу. Такі критерії оцінювання відображаються й у досить точних економічних показниках - в обсязі ВВП (ВНП) на душу населення і темпах економічного зростання. Це саме ті показники, які є основними для оцінювання стану економіки кожної країни.

Показники цих індикаторів економічного зростання, визнаних у всіх країнах світу, свідчать про необхідність невідкладних заходів щодо поліпшення економічної політики в державі, де основний інструмент держави - це бюджет і бюджетна політика [18, с.23].

Обсяг національного продукту на душу населення характеризує ступінь розвитку країни, життєвий рівень її громадян. Як відносний показник, ВВП на душу населення показує, щу підлягає розподілу в розрахунку на одного громадянина. Очевидно, що чим більший він за обсягом, тим більше матеріальних благ одержить кожен суб'єкт, отже тим повніше будуть задоволені його потреби. При цьому між показником національного продукту на душу населення і фінансовою моделлю існує тісний взаємозв'язок. З одного боку, чим більший ВВП за обсягом, тим легше задовольнити потреби всіх суб'єктів, у тому числі й держави, тим легше реалізувати певну модель фінансових відносин. З іншого боку, правильно обрана модель формує ту систему розподільних відносин, яка стимулює зростання ВВП як у загальному обсязі, так і в розрахунку на одного члена суспільства [12, с.327]. Що ж при цьому є первинним явищем? Очевидно, що вибір фінансової моделі. Вона має створити стимули до продуктивної діяльності. Якщо цього немає, то немає ні передумов для зростання ВВП, ні перспектив розвитку суспільства і створення відповідного обсягу національного багатства.

Якщо показник ВВП (ВНП) на душу населення характеризує досягнутий рівень економічного розвитку і фінансового благополуччя, то темпи економічного зростання - динаміку фінансових відносин. Кожен із суб'єктів розподільних відносин, заінтересований не тільки в одержанні належної йому частки, а й у постійному зростанні маси доходів. Суперечності фінансових відносин значно пом'якшуються при досягненні стабільних темпів зростання ВВП. Адже психологічно передусім сприймається не сам по собі рівень доходу на душу населення і маса доходів кожного суб'єкта, а їх динаміка.

Постійне зростання доходів створює сприятливий клімат у суспільстві. Як відомо, будь-яке зменшення доходів і зниження життєвого рівня негативно сприймаються населенням незалежно від абсолютної величини доходів. Навіть у найбагатших країнах сповільнення темпів зростання доходів, не кажучи вже про їх падіння, викликає незадоволення. І навпаки, в бідних країнах сприятливою є ситуація зростання хоч і незначних доходів. Отже, сприймається насамперед динаміка. Саме тому таким важливим у фінансовому контексті є зростання ВВП.

Для бюджету зростання ВВП теж має дуже важливе значення. По-перше, при цьому за стабільних пропорцій розподілу зростають доходи держави, як і решти суб'єктів фінансових відносин. По-друге, і це головне, стабільне зростання ВВП створює передумови для зменшення частки держави. Розглядаючи цю залежність, слід спинитися на факторах, які визначають рівень бюджетної централізації ВВП. Основним із них є обсяг і характер виконання державою її функцій.

Країни з перехідною економікою в більшому ступені використовують американську модель фінансових відносин, яка визначається низьким рівнем державних видатків у ВВП, що виявляється в хитливих відносинах держави і суспільства, які генерують певний рівень корупції, тіньової економіки, ухиляння від оподатковування і т.ін. Для України доцільним є перехід до більш поміркованої, західноєвропейської моделі, що дасть можливість проводити нагальні економічні та соціальні реформи.

За своєю економічною суттю бюджетний механізм - це правові організаційні і методичні положення та заходи, які визначають функціонування бюджетної системи в економіці держави, їхнє практичне використання для досягнення визначених відповідними програмами цілей і завдань. У практичному плані бюджетний механізм - це складна економічна структура, яка визначає послідовність і методи дій органів влади при мобілізації і використанні бюджетних коштів [10, с.237].

Бюджетний механізм - явище об'єктивне, зумовлене наявністю бюджету в економічній системі держави, проте його функціонування значною мірою залежить від того, як владні структури в державі зуміють його використати для досягнення поставлених цілей, тобто для здійснення тієї фінансової політики, яку вони проводять.

У процесі бюджетного планування й прогнозування визначаються обсяги фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в цілому, обсяги ресурсів, що зосереджуватимуться й розподілятимуться через бюджетну систему й інші фінансові інститути, а також тих, що будуть у розпорядженні підприємницьких структур і населення. Проте для здійснення запланованих показників треба насамперед вдосконалювати методику й методологію бюджетного планування та прогнозування.

Необхідно також запровадити чітке розмежування податків, що зараховуються до державного й місцевих бюджетів, розширити права органів місцевого самоврядування у сфері оподаткування [17, с.28].

Видатки з державного бюджету України - це економічні відносини, які виникають у зв'язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використання за цільовим призначенням [35].

Обсяг видатків бюджету та їх структура безперечно впливають на соціально-економічний розвиток держави.

Стимулююча дія заходів державного регулювання для української економіки повинна бути спрямована на покращення інвестиційної діяльності в країні за умови незмінного приросту кінцевих споживчих витрат приватного і державного секторів. Поряд із цим вагоме місце повинна займати політика стимулювання експортного товарного потоку, що дасть змогу стабілізувати частку чистого експорту як компоненту ВВП країни.

Оптимізація видаткової частини бюджету може бути досягнута шляхом перегляду пропорцій розподілу ВВП та соціальних стандартів. На нашу думку, підвищення частки оплати праці у ВВП до 50 - 60% (на рівні розвинутих країн світу), мінімальної зарплати до середньоєвропейського рівня дало б змогу не тільки наповнити бюджет, пенсійний та інші соціальні фонди, а й суттєво скоротити кількість громадян, які отримують із бюджету соціальні виплати, значно збільшити обсяг виплат кожному потребуючому, одночасно скоротивши загальний обсяг видатків на соціальний захист населення. Вивільнені кошти можна спрямувати на розвиток економіки [35].

Також серед основних фінансово-податкових інструментів механізму державного регулювання економічного зростання необхідно виділити політику державних видатків. Збільшення величини державних видатків на розвиток економіки та вирішення питань соціального спрямування призводить до розширення обсягу виробництва на більшу величину. Це пов'язано з виникненням так званого «мультиплікативного ефекту».

Мультиплікатор державних видатків показує, як змінюється обсяг виробництва в країні при зростанні цих видатків на одну одиницю. Величина мультиплікатора залежить від граничної схильності до споживання, частки податків, що держава вилучає з доходів, схильності економічних суб'єктів частину своїх видатків спрямовувати на закупівлю імпортних товарів та інших показників. Збільшення граничної схильності до споживання відображає зростання бажання економічних агентів спрямовувати більшу частку своїх доходів на споживання товарів і послуг, що, своєю чергою, стимулює збільшення їхнього виробництва.

Істотно впливає на сукупне споживання та зумовлює зміну мультиплікатора державних витрат податкова політика. Тому при його розрахунку необхідно враховувати частку податків в ВВП країни, яка визначається відношенням величини податкових надходжень до ВВП.

Враховуючи граничну схильність до споживання та податкові надходження у % до ВВП, ми зможемо визначити мультиплікатор державних витрат у закритій економіці. Україна ж не є закритою державою і має відповідні торговельно-економічні відносити з іншими країнами. Тому необхідно враховувати на скільки одиниць зміняться витрати на імпорт при зміні ВВП на одну одиницю, тобто визначити граничну схильність до імпортування.

Отже, для розрахунку мультиплікатора державних витрат необхідні такі показники розвитку економіки, як: ВВП, споживчі витрати, видатки зведеного бюджету, імпорт товарів і послуг, курс гривні до долара США, обсяг податкових надходжень.

Окремим фінансово-податковим елементом механізму стимулювання економічного зростання в Україні є структура державних видатків. Загальноприйнятим є положення про те, що державні видатки сприяють досягненню цілей економічного зростання [35]. Але на практиці їх збільшення не завжди призводить до покращення основних макроекономічних показників країни. Значною мірою економічне зростання залежить від структури видатків та розміру видатків розвитку. Структурний склад видаткової частини бюджету зумовлюється суспільним способом виробництва, політичним устроєм країни, суттю та функціями держави.

Значна кількість певних видів бюджетних видатків обумовлена низкою факторів: природою і функціями держави, рівнем соціально-економічного розвитку країни, адміністративно-територіальним устроєм держави, формами надання бюджетних коштів тощо. Поєднання цих факторів породжує систему видатків державного бюджету України.

Таким чином, бюджетне регулювання - це процес збалансування доходів та видатків бюджетів різних рівнів, що входять до бюджетної системи. Для зростання суспільного добробуту необхідно оптимізувати розподіл фінансових ресурсів через бюджетний механізм при наданні суспільних благ і послуг. Ефективна управління бюджетом забезпечить раціональний розподіл ресурсів для задоволення суспільних потреб.