Правове регулювання місцевих податків та зборів в Україні

Іншими законопроектами в цілому пропонувалися ідентичні норми, як визначення ставки податку в розрахунку на рік 1 відсоток суми місячного прожиткового мінімуму; пільги у вигляді зменшення бази оподаткування - до 200 кв. м. загальної площі будівлі, до 100 кв. м. площі садового будинку, до 100 кв. м. загальної площі гаражу та інші господарські будівлі. Від сплати податку пропонували звільнити, наприклад, громадян, які виховують трьох і більше дітей.

Податковим кодексом України, у ст. 14.1.129. визначено, що об'єкти житлової нерухомості - це будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки. Об'єкти житлової нерухомості поділяються на такі типи: а) житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості; б) житловий будинок садибного типу - житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень; в) прибудова до житлового будинку - частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх стін, і яка має з основною частиною будинку одну (або більше) спільну капітальну стіну; г) квартира - ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання; ґ) котедж - одно -, півтора поверховий будинок невеликої житлової площі для постійного чи тимчасового проживання з присадибною ділянкою; д) кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах - ізольовані помешкання в квартирі, в якій мешкають двоє чи більше квартиронаймачів; е) садовий будинок - будинок для літнього (сезонного) використання, який в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків; є) дачний будинок - житловий будинок для використання протягом року з метою позаміського відпочинку; ж) об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Не оподатковуються об'єкти житлової нерухомості, які перебувають у власності держави або територіальних громад (їх спільній власності). Цивільний кодекс України характеризує державну власність як майно, що належить державі Україна, а комунальну власність - територіальній громаді (Статті 326 і 327 Цивільного кодексу України). Також, об'єкти житлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження або безумовного (обов'язкового) відселення. Відповідно до статті 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" залежно від ландшафтних і геохімічних особливостей ґрунтів, величини перевищення природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі та пов'язаних з ними ступенів можливого негативного впливу на здоров'я населення, а також вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення й інших спеціальних заходів, з урахуванням загальних виробничих та соціально-побутових відносин територія, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяється на зони. Обумовлено, що зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році.

Додатково, не оподатковується будівлі дитячих будинків сімейного типу. Відповідно до статті 256-5 Сімейного кодексу України та статті 1 Закону України "Про охорону дитинства" під таким будинком розуміється окрема сім'я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, для забезпечення сімейним вихованням і спільного проживання не менш, як п'яти дітей-сиріт, а також дітей, позбавлених батьківського піклування. Також до цієї категорії віднесені садові та дачні будинки, але не більше одного такого об'єкта на одного платника податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Садовий будинок - це будинок для літнього (сезонного) використання, який у питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків; дачний будинок - це житловий будинок, призначений для використання протягом року з метою позаміського відпочинку (підпункт 14.1.129 статті 14 Податкового кодексу України).

Не оподатковуються об'єкти житлової нерухомості, що належать родинам, які виховують трьох і більше дітей (включаючи усиновлених), але не більше одного такого об'єкта на родину. Тобто йдеться про володіння нерухомістю багатодітними сім'ями. Не оподатковуються, також, гуртожитки - житлові помешкання, призначені для проживання робітників, службовців, студентів, учнів та інших громадян у період роботи або навчання. Відповідно до статті 127 Житлового кодексу України для цього надаються спеціально збудовані або переобладнані житлові будинки. Тобто мають бути забезпечені необхідні умови для проживання, занять, відпочинку і проведення виховної роботи серед мешканців. Такі будинки поділяються на два види: для проживання одиноких громадян (житлові приміщення знаходяться у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках); для проживання сімей (житлові приміщення, що складаються з однієї чи кількох кімнат, та перебувають у відособленому користуванні сім'ї).

Згідно зі статтею 23 Податкового кодексу України базою оподаткування є вартісні, фізичні або інші характеристики об'єкта оподаткування. Зокрема, для податку на нерухоме майно базою оподаткування є житлова площа об'єкта житлової нерухомості. За наявності у платника податку кількох таких об'єктів дана база визначається окремо за кожним із них. Слід відзначити, що база оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб-підприємців, розраховується органами державної податкової служби на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно. Для юридичних осіб база оподаткування розраховується - такими особами самостійно виходячи з житлової площі об'єкта оподаткування на підставі документів, які підтверджують право власності на нього.

Реєстрація нерухомого майна у державі здійснювалася ще в радянські часи. Здебільшого вона мала значення при відображенні технічних характеристик об'єктів житлової нерухомості. Що стосується сьогодення, то державна реєстрація прав на нерухоме майно забезпечує можливість відображення як статичного, так і динамічного процесу відносин власності, що знаходить своє відображення у збереженні відомостей про дійсного власника нерухомого майна у спеціальному реєстрі, а також про наступні переходи права власності на нього. Таким реєстром є Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єктів та суб'єктів цих прав. Відповідно до статті 6 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" систему органів державної реєстрації прав становить уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної реєстрації прав - Міністерство юстиції, - що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, а також його територіальні органи, які є органами державної реєстрації прав. Держателем цього реєстру є Міністерство юстиції, а його адміністратором - державне підприємство, що належить до сфери управління даного міністерства, здійснює заходи зі створення і супроводження програмного забезпечення, відповідає за технічне й технологічне забезпечення, збереження та захист відповідних даних.

Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, пов'язані з мінімальною заробітною платою як законодавчо встановленого розміру оплати праці за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може встановлюватися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці. Відповідно до пункту 8 статті 40 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати щорічно визначається Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Встановлюються сільською, селищною та міською радою за 1 м² житлової площі об'єкта житлової нерухомості в таких межах: для квартир, житлова площа яких не перевищує 240 м², та житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 500 м², - до 1% розміру мінімальної заробітної плати; для квартир, житлова площа яких перевищує 240 м², та житлових будинків, житлова площа яких перевищує 500 м², - 2,7 % розміру мінімальної заробітної плати (розмір такої заробітної плати встановлюється на законодавчому рівні станом на 1 січня звітного року) [72].

Відповідно до пункту 33.1 Податкового кодексу України податковим періодом визнається період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата податку. Зокрема, для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, такий період становить календарний рік, тобто триває з 1 січня по 31 грудня [2].

Органи державної реєстрації прав на нерухоме майно й органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, щоквартально в 15-денний термін після його закінчення подають органам державної податкової служби відомості, необхідні для розрахунку даного податку. Відповідно податкові органи до 1 липня звітного року обчислюють його розмір для фізичних осіб і надсилають за місцезнаходженням об'єкта житлової нерухомості податкове повідомлення-рішення про суму податку, що підлягає сплаті, а також платіжні реквізити. При цьому платники можуть звернутися до органів державної податкової служби для звірки даних щодо площі житлової нерухомості, податкових пільг, ставок та нарахованої суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. На відміну від фізичних осіб юридичні особи самостійно обчислюють суму даного податку станом на 1 січня звітного року і до 1 лютого цього ж року подають податковим органам за місцезнаходженням об'єкта оподаткування декларацію.

У той же час, якщо право власності на об'єкт оподаткування перейшло від одного власника до іншого протягом календарного року, то податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об'єкт оподаткування, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності. Тобто, якщо власник об'єкта житлової нерухомості відчужив його 20 листопада 2011 року, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується за період з 1 січня 2011 року по 31 жовтня 2011 року, а новий власник буде сплачувати цей податок, починаючи з 1 листопада 2011 року.

Сплачується податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за місцем розташування об'єкта оподаткування і зараховується до доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Фізичні особи сплачують даний податок протягом 60 днів із дня вручення податкового повідомлення-рішення, а юридичні - щоквартально, до 30 числа, що наступає за звітним кварталом, тобто до 30 березня, 30 червня, 30 вересня та 30 грудня.

У Податковому кодексі України передбачаються у вигляді зменшення бази оподаткування об'єктів житлової нерухомості та повне або часткове звільнення від сплати податку. Зокрема, зменшується база оподаткування об'єктів житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи: для квартири - на 120 м² і для житлового будинку - на 250 м².

2.2 Єдиний податок як інструмент спрощеної системи оподаткування

Реформування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності (далі - спрощена система оподаткування) сьогодні є одним із найбільш дискусійних і водночас важливих напрямів податкової реформи. За більш, ніж 12 років свого існування ця система практично не вдосконалювалася, хоча за цей час обросла численними проблемами, що знизили її ефективність, деформували цілі та завдання її запровадження.Відсутність будь-яких суттєвих кроків щодо реформування спрощеної системи оподаткування протягом тривалого періоду обумовлена тим, що це питання зачіпає інтереси майже 2,5 млн. громадян (1,3 млн. підприємців та 1,2 млн. найманих працівників), а тому будь-які ініціативи в даній сфері, особливо непопулярні, завжди знаходяться під тиском політичних чинників.

Наразі через недосконалість спрощеної системи оподаткування негативні наслідки відчувають всі платники податків. Ключовими проблемами, що погіршили ефективність спрощеної системи оподаткування варто назвати:

- звуження реальних обсягів обороту товарів та послуг, що дають право підприємцям на застосування спрощеної системи оподаткування. Починаючи з 1998р., коли була запроваджена спрощена система оподаткування, індекс споживчих цін зріс у 5,5 разу, мінімальна заробітна плата - у 20 разів. Попри стабільність граничної межі доходу, яка дає можливість застосовувати спрощену систему оподаткування (для фізичних осіб-підприємців (далі - фізичні особи) - 500тис.грн, для юридичних осіб - 1млн.грн.), висока інфляція знизила реальний допустимий показник більш, ніж у п'ять разів. Як наслідок, у період економічного зростання (2000-2008рр.) суб'єкти малого бізнесу в умовах стрімкого зростання оплати праці мали скорочувати свої реальні обороти для того, щоб залишитися на спрощеній системі оподаткування. Фактично, спрощена система оподаткування наразі відіграє дестимулюючу роль у розвитку та зміцненні малого бізнесу;

- низьку фіскальну ефективність. Унаслідок інфляційного чинника знижуються і реальні доходи бюджету від справляння єдиного податку. Для фізичних осіб, які працюють на спрощеній системі оподаткування, верхня межа податку за весь час зросла лише на 20 грн - з 180 до 200 грн. Фактично, з кожним роком реальні доходи бюджету від єдиного податку знижуються, хоча номінально мають висхідну тенденцію. Загалом сектор економіки, де працює 13% працездатного населення, формує лише 1,2% доходів зведеного бюджету (за даними 2009 р.). Значний розрив між фіскальним тиском на підприємства, що працюють на загальних засадах, і тих, хто сплачує єдиний податок, є одним з ключових чинників посилення використання даного податкового режиму в цілях мінімізації оподаткування;

- мінімізацію оподаткування. Значна частина суб'єктів підприємницької діяльності, які застосовують спрощену систему оподаткування, займаються мінімізацією оподаткування власного доходу, або є учасниками схем ухилення від сплати податків. Наведемо лише найбільш популярні схеми.

Попри досить серйозні аргументи проти самого інституту спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, його ліквідація не є ефективним рішенням. Спрощена система оподаткування в Україні має важливе соціальне значення. Лише офіційно сумарна чисельність фізичних осіб-підприємців та найнятих ними працівників становить 2,5 млн осіб. Очевидно, що жодна галузь економіки не зможе адсорбувати таку кількість робочої сили. Крім того, багато видів діяльності, що здійснюються даним сегментом бізнесу, можуть бути рентабельними лише за наявності спрощеної системи оподаткування.

Прийняття Верховною Радою України 4 листопада 2011 року Закону України „Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності" №4014-VI - важливий крок у напрямку поліпшення податкового клімату для підприємців України. Закон України №4014-VI набирає чинності з 1 січня 2012 року [19]. З цього часу спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів господарювання встановлюватиметься виключно в умовах Податкового кодексу України.

Норми цього Закону чітко регламентують: - критерії перебування на спрощеній системі; - порядок переходу платника на спрощену систему оподаткування і навпаки; -порядок визначення доходу; -ведення обліку та складання звітності; - порядок видачі та анулювання свідоцтва платника єдиного податку; - відповідальність платника єдиного податку за недотримання норм кодексу, безумовно підтримуються ДПС України.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності" від 4 листопада 2011 № 4014 передбачено: - збільшення обсягів річного доходу, що дає право перебувати на спрощеній системі; прив'язку ставок єдиного податку до розміру мінімальної заробітної плати; встановлення з метою оподаткування 4 категорії платників; - не встановлення надбавки, що застосовується до фіксованих ставок податку за кожного найманого працівника фізичної особи; - скасування обмеження віднесення на витрати платника податку на прибуток витрат на придбання товарів (робіт, послуг) у фізичних осіб - платників єдиного податку; -обмеження сфери застосування спрощеної системи оподаткування для окремих видів господарської діяльності; - встановлення відповідальності платника податку за застосування іншого способу розрахунків, провадження діяльності, не зазначеної у свідоцтві, перевищення граничного обсягу доходу тощо; - встановлення підстав для анулювання органами податкової служби свідоцтва платника єдиного податку, тощо [19].

1. Групи платників податків фізичні особи, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності

Відповідно до Закону фізичні особи - підприємці, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на три групи:

- до першої групи віднесено підприємців, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 150 тис. грн.

Для таких підприємців встановлюється ставка податку в межах від 1% до 10% мінімальної заробітної плати (10-100 грн.).

- друга група - підприємці, що протягом календарного року використовують працю не більше 10 найманих осіб та обсяг доходу не перевищує 1 млн. грн., які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства. Ставка - від 2% до 20% мінімальної заробітної плати (20-200 грн.).

- до третьої групи належать особи, які мають не більше 20 найманих осіб та обсяг доходу не перевищує 3 млн. грн. Ставка для цієї групи - 3% від отриманої виручки за умови сплати ПДВ або 5% без сплати ПДВ.

Платники єдиного податку повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій).

При розрахунку загальної кількості осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником єдиного податку - фізичною особою, не враховуються наймані працівники, які перебувають: - у відпустці у зв'язку з вагітністю і пологами; - у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею передбаченого законодавством віку.

Ставки єдиного податку. Фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними та міськими радами для фізичних осіб - підприємців, які здійснюють господарську діяльність залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць.

У разі здійснення платниками єдиного податку першої і другої груп кількох видів господарської діяльності застосовується максимальний розмір ставки єдиного податку, встановлений для таких видів господарської діяльності. Якщо вказані платники єдиного податку здійснюють господарську діяльність на територіях більш як однієї сільської, селищної або міської ради застосовується максимальний розмір ставки єдиного податку, встановлений для відповідної групи таких платників єдиного податку.

Ставка єдиного податку встановлюється для платників єдиного податку першої, другої і третьої груп у розмірі 15%:

1) до суми перевищення обсягу доходу, визначеного для відповідної групи;

2) до доходу, отриманого від провадження діяльності, не зазначеної у свідоцтві платника єдиного податку, віднесеного до першої або другої груп;

3) до доходу, отриманого при застосуванні іншого способу розрахунків, ніж зазначений у цій главі;

4) до доходу, отриманого від здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування.

Податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку:

- першої групи є календарний рік.

- другої - третьої груп є календарний квартал.

Умови перебування на спрощеній системі: платники єдиного податку, які у календарному/податковому кварталі перевищили граничний обсяг доходу:

- першої групи (понад 150 тис. грн.) - за заявою з наступного календарного кварталу переходять на застосування ставки єдиного податку, визначеної для платників єдиного податку другої або третьої групи, або відмовляються від застосування спрощеної системи оподаткування;

- другої групи (понад 1 млн. грн.) - за заявою в наступному податковому (звітному) кварталі переходять на застосування ставки податку для третьої групи, або відмовляються від застосування спрощеної системи оподаткування;

- третьої групи (понад 3 млн. грн.) - зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, встановлених Кодексом.

При цьому, вказані платники до суми перевищення зобов'язані застосувати ставку єдиного податку у розмірі 15%.

Платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів:

1) податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об'єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності фізичної особи та оподатковані згідно з цією главою;

2) податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами, які обрали ставку єдиного податку у розмірі 3%;

3) земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності;

4) збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

5) збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Нарахування, сплата та подання звітності з інших податків і зборів, здійснюються платниками єдиного податку в порядку та розмірах, встановлених Кодексом.

Спрощена система оподаткування не поширюється на фізичних осіб - підприємців, які здійснюють:

- діяльність з організації, проведення азартних ігор;

- обмін іноземної валюти;

- виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів (крім роздрібного продажу паливно-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів, пива та столових вин);

- видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення;

- видобуток, реалізацію корисних копалин;

- діяльність у сфері фінансового посередництва, крім діяльності у сфері страхування, яка здійснюється страховими агентами, визначеними Законом України „Про страхування", сюрвейєрами, аварійними комісарами та аджастерами, визначеними розділом ІІІ Податкового кодексу України;

- діяльність з управління підприємствами;

- діяльність з надання послуг пошти та зв'язку;

- діяльність з продажу предметів мистецтва та антикваріату, діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату;

- діяльність з організації, проведення гастрольних заходів;

- технічні випробування та дослідження, діяльність у сфері аудиту;

-діяльність із надання в оренду земельних ділянок, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлових приміщень, загальна площа яких перевищує 100 квадратних метрів, нежитлових приміщень (споруди, будівлі) та/або їх частин, загальна площа яких перевищує 300 квадратних метрів.

Не можуть бути платниками єдиного податку також: - страхові брокери; - фізичні особи - нерезиденти; - фізичні особи - підприємці, які на день подання заяви про реєстрацію платником єдиного податку мають податковий борг, крім безнадійного податкового боргу, що виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

Порядок нарахування та строки сплати єдиного податку. Платники єдиного податку першої та другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця.

Такі платники єдиного податку можуть здійснити сплату єдиного податку авансовим внеском за весь податковий (звітний) період (квартал, рік), але не більш як до кінця поточного звітного року. Нарахування авансових внесків для вищевказаних платників здійснюється органами державної податкової служби на підставі заяв таких платників.

Платники єдиного податку першої та другої груп, які не використовують працю найманих осіб, звільняються від сплати єдиного податку протягом 1 календарного місяця на рік на час відпустки, а також за період хвороби, підтвердженої копією листка (листками) непрацездатності, якщо вона триває 30 і більше календарних днів.

Платники єдиного податку третьої групи сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал. Сплата єдиного податку здійснюється за місцем податкової адреси.

Єдиний податок, нарахований за перевищення обсягу доходу, сплачується протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал.

Ведення обліку і складення звітності платниками єдиного податку. Платники єдиного податку першої та другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть книгу обліку доходів шляхом щоденного, за підсумками робочого дня, відображення отриманих доходів. Форма книги обліку доходів, порядок її ведення затверджуються Міністерством фінансів України. Платники єдиного податку третьої групи, які є платниками податку на додану вартість, ведуть облік доходів та витрат за формою та в порядку, встановленому Міністерством фінансів України.

Платники єдиного податку першої групи, якщо вони не допустили перевищення протягом року граничного обсягу доходу та/або не перешли самостійно на сплату податку за ставками другої або третьої групи, подають до органу державної податкової служби податкову декларацію платника єдиного податку у строк, встановлений для річного податкового (звітного) періоду, в якій відображаються обсяг отриманого доходу, щомісячні авансові внески.

У разі перевищення протягом року граничного обсягу доходу або самостійного прийняття рішення про перехід на сплату податку за ставками, встановленими для платників єдиного податку другої або третьої групи платники єдиного податку першої групи подають до органу державної податкової служби податкову декларацію у строки, встановлені для квартального податкового (звітного) періоду.

Платники єдиного податку другої - третьої групи подають до органу державної податкової служби податкову декларацію платника єдиного податку у строки, встановлені для квартального податкового (звітного) періоду.

Податкова декларація подається до органу державної податкової служби за місцем податкової адреси.

Суб'єкт господарювання, який є платником інших податків і зборів може прийняти рішення про перехід на спрощену систему оподаткування один раз протягом календарного року шляхом подання заяви до органу державної податкової служби не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу.

Для відмови від спрощеної системи оподаткування суб'єкт господарювання не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку нового календарного кварталу (року) подає до органу державної податкової служби заяву.

Свідоцтво платника єдиного податку видається безстроково протягом 10 календарних днів з дня подання суб'єктом господарювання заяви, виключно суб'єкту господарювання або уповноваженій ним особі та не може передаватися для провадження господарської діяльності іншим особам.

Платникам єдиного податку першої і другої груп, які провадять кілька видів господарської діяльності, на які встановлено різні ставки єдиного податку, видається одне свідоцтво платника єдиного податку.

Свідоцтво видається у день отримання органом державної податкової служби заяви щодо обрання спрощеної системи оподаткування у випадку якщо зареєстровані в установленому порядку фізичні особи - підприємці (новостворені) до закінчення місяця, в якому відбулася державна реєстрація, подали заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для першої, другої або третьої групи.

Свідоцтво платника податку анулюється органом державної податкової служби у випадках та у строки: - подання платником податку заяви щодо відмови від застосування спрощеної системи оподаткування у зв'язку з переходом на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, - в останній день календарного кварталу, в якому подано заяву щодо такої відмови; - припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем відповідно до закону - в день отримання органом державної податкової служби від державного реєстратора повідомлення про проведення державної реєстрації такого припинення; - несплати протягом двох послідовних кварталів у порядку, встановленому цим Кодексом, податкового боргу, що виник у платника єдиного податку, - в останній день календарного місяця, в якому закінчився граничний строк погашення податкового боргу; - здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - в останній день податкового (звітного) періоду, в якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми; - перевищення чисельності фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником єдиного податку, - в останній день податкового (звітного) періоду, в якому допущено таке перевищення; -перевищення протягом податкового (звітного) кварталу (календарного року) обсягу доходу, який дає право на застосування спрощеної системи оподаткування в наступному податковому (звітному) кварталі (календарному році), - в останній день податкового (звітного) періоду, в якому відбулося таке перевищення; - застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків, ніж зазначені у пункті 291.6 статті 291 цього Кодексу, - в останній день податкового (звітного) періоду, в якому допущено такий спосіб розрахунків.

Анульоване свідоцтво платника єдиного податку підлягає поверненню до органу державної податкової служби, який їх видав, протягом 10 днів з дня анулювання. У разі виявлення органами державної податкової служби під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку вимог, встановлених главою „Спрощена система оподаткування, обліку та звітності", свідоцтво платника єдиного податку анулюється на підставі акта перевірки.

Переваги прийняття Закону України „Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності" №4014-VI. Яким чином спростяться умови ведення бізнесу для „спрощенців"? Передбачено запровадження диференційованого підходу до класифікації малого бізнесу відповідно до річного обороту, реєстрацію „спрощенців" як платників ПДВ, що дозволить створити рівні конкурентні умови з суб'єктами господарювання, що працюють на загальній системі оподаткування.

На відміну від діючого законодавства не передбачено збільшення розміру ставки податку за кожного найманого працівника.

Для фізичних осіб - підприємців, які не є платниками ПДВ, передбачено ведення лише книги обліку доходів. Фізичні особи - підприємці, які є платниками ПДВ, будуть вести облік доходів та витрат за формою та в порядку, визначеному Мінфіном. Також уточнено перелік видів діяльності на які не може поширюватися спрощена система оподаткування.

Підприємці першої та другої групи, які не використовують працю найманих осіб, матимуть економічно обґрунтоване право на відпустку: за один місяць щороку вони не сплачуватимуть „єдиний" податок. Аналогічна норма діє також і у випадку хвороби підприємця, якщо вона триває 30 і більше календарних днів і підтверджена копією листка (листками) непрацездатності.

Свідоцтва про сплату єдиного податку і патенти про сплату фіксованого податку на 2011 рік є дійсними до отримання нового Свідоцтва, виданого за новими правилами, але не пізніше ніж до 1 червня 2012 року (але треба буде подати відповідну заяву щодо вибору спрощеної системи до податкової не пізніше 25 січня 2012 року).

2. Платники податків юридичні особи, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності. СГД - юридичні особи: доходи до 5 млн.грн., кількість працівників до 50 працівників.

Відбулися зміни у визначені ставок єдиного податку для юридичних осіб. Так, ставки податку - 6 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (у разі сплати ПДВ у загальному порядку) та 10 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (без сплати ПДВ) змінено на ставки податку - 3 % доходу (у разі сплати ПДВ у загальному порядку) та 5 % доходу (без сплати ПДВ).

Податковий період для сплати податку - календарний квартал (для юридичних осіб). Для подання звітності - календарний квартал (для юридичних осіб).

Основні умови перебування на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів господарювання - юридичних осіб (4 група платників єдиного податку) полягають у наступному: - вказані особи можуть бути будь-якої організаційно-правової форми та протягом календарного року повинні відповідати сукупності таких критеріїв: 1) середньооблікова кількість працюючих не перевищує 50 осіб; 2) обсяг доходу не перевищує 5 млн. гривень. Тобто, платник єдиного податку - юридична особа може перебувати на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, за умови дотримання обсягу доходу, який не перевищує 5 млн. гривень.

До прийняття Закону України №4014-VI такий критерій становив не більше 1 млн. гривень.

Платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів: 1) податок на прибуток підприємств; 2) податок на доходи фізичних осіб у частині доходів (об'єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності фізичної особи та оподатковані згідно з главою 1 розділу XIV Податкового кодексу України; 3) податку на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку у розмірі 3 % доходу (у разі сплати ПДВ згідно з Податковим кодексом України); 4) земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності; 5) збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності; 6) збору за розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

У разі здійснення діяльності, на яку не поширюється спрощена система оподаткування, дохід, отриманий від такої діяльності оподатковується за подвійною ставкою податку - для юридичних осіб. У разі перевищення граничного обсягу доходу сума такого перевищення оподатковується за подвійною ставкою податку - для юридичних осіб.

Спрощена система оподаткування не поширюється на: юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які здійснюють: - діяльність з організації, проведення азартних ігор; - обмін іноземної валюти; - виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів (крім роздрібного продажу пально-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів та діяльності фізичних осіб, пов'язаної з роздрібним продажем пива та столових вин); - видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення; - видобуток, реалізацію корисних копалин; - діяльність у сфері фінансового посередництва, крім діяльності у сфері страхування, яка здійснюється страховими агентами; - діяльність з управління підприємствами; - діяльність з надання послуг пошти та зв'язку; - діяльність з продажу предметів мистецтва та антикваріату, діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату; - діяльність з організації, проведення гастрольних заходів; страхових (перестрахових) брокерів, банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії, інші фінансові установи, визначені законом; реєстраторів цінних паперів; суб'єктів господарювання, у статутному капіталі яких сукупність часток, що належать іншим суб'єктам господарювання, які не є платниками єдиного податку, дорівнює або перевищує 25 відсотків; представництва, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи юридичної особи, яка не є платником єдиного податку; фізичних та юридичних осіб - нерезидентів.

Платники єдиного податку - юридичні особи ведуть бухгалтерський облік та складають фінансову звітність за спрощеною формою, встановленою Мінфіном, застосовують реєстратори розрахункових операцій.

Анулювання свідоцтва платника єдиного податку здійснюється у разі: - провадження господарської діяльності, на яку не поширюється спрощена система оподаткування; - перевищення граничної чисельності найманих осіб; - перевищення граничного обсягу доходу; - застосування платником податку інших способів розрахунків, ніж у готівковій та/або безготівковій формі.

Переваги прийняття Закону України „Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності" №4014-VI. Із запровадженням Закону України №4014-VI буде усунуто вади нормативного поля податкової системи та інші неузгодженості чинного законодавства, а також створено можливості для розширення кола платників єдиного податку з юридичних осіб та переходу суб'єктів господарювання на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.

2.3 Правовий аналіз змісту місцевих зборів

Для ширшого розуміння змін, які відбулись у законодавстві при трансформуванні місцевої системи оподаткування, необхідно почати з короткої характеристики місцевих податків і зборів попередніх положень законодавства, які діяли до прийняття Податкового кодексу України. До них відносилися: - збір за парковку автомобілів; - ринковий збір; - збір за видачу ордера на квартиру; - збір з власників собак; - курортний збір; - збір за участь у бігах на іподромі; - збір за виграш на бігах; - збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; - податок з реклами; - збір за право використання місцевої символіки; - збір за право проведення кіно-і телезйомок; - збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; - комунальний податок; - збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі; - податок з продажу імпортних товарів.

Ринковий збір. Указом Президента України „Про впорядкування механізму сплати ринкового збору" від 28 червня 1999 року № 761/99 ринковий збір визначено так: „плата за право займання місця для торгівлі на ринках усіх форм власності" [65].

Цим же Указом визначено, що платниками ринкового збору є юридичні особи усіх форм власності, їх філії, відділення, представництва та інші відокремлені підрозділи, а також фізичні особи.

На цей збір встановлено ставку в розмірі не вище 20 % мінімальної заробітної плати для громадян і трьох мінімальних заробітних плат для юридичних осіб за один день торгівлі за одне торговельне або за одне торговельно-посередницьке місце, яке обмежується наметом, прилавком та іншими видами торгових точок.

Ринковий збір справляють працівниками ринку до початку реалізації продукції [39].

Кошти, що надходять від ринкового збору, в повному обсязі адміністрацією ринку перераховуються до місцевого бюджету.

Ринковий збір забезпечує надходження до місцевого бюджету майже 32,9 % [67, с. 228] і за розмірами наповнення бюджету посідає друге місце після комунального податку [78, с. 124].

Збір за видачу ордера на квартиру сплачується за послуги, пов'язані з видачею документа (ордера), що дає право на заселення квартири. Граничний розмір цього збору не повинен перевищувати 30 % неоподаткованого мінімуму доходів громадян на час оформлення ордера на квартиру. Цей вид збору сплачується через установи банків до одержання ордера і перераховується до бюджету органів місцевого самоврядування. Документом про сплату збору є квитанція, видана установою банку. Облік надходжень збору за видачу ордера на квартиру здійснюється органами з обліку та розподілу житла.

Курортний збір. Суб'єктами сплати цього збору є громадяни, які тимчасово перебувають у курортній місцевості на період відпочинку. Граничний розмір курортного збору не може перевищувати 10 % неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Разом з тим від сплати цього виду збору звільняються: діти віком до 16 років; інваліди та особи, які їх супроводжують; учасники Великої Вітчизняної війни, воїни інтернаціоналісти, учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; особи, які прибули за путівками та курсівками в санаторії, будинки відпочинку, пансіонати, включаючи містечка та бази відпочинку; особи, які прибули в курортну місцевість у службове відрядження, на навчання, постійне місце проживання, до батьків та близьких родичів; особи, які прибули за плановими туристичними маршрутами туристично-екскурсійних установ і організацій, а також, які здійснюють подорож за маршрутними книжками; чоловіки віком 60 років та жінки віком 55 років і старше.

Збір за участь у бігах на іподромі. Суб'єктами цього збору виступають юридичні особи та громадяни, які є власниками або виставляють своїх коней на змагання комерційного характеру. Граничний розмір збору за кожного коня не повинен перевищувати трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Збір справляється адміністрацією іподромів до початку змагань.

Збір за виграш на бігах на іподромі справляє адміністрація іподромів з осіб, які виграли в грі на тоталізаторі на іподромі, під час видачі їм виграшу. Його граничний розмір не повинен перевищувати 6 % від суми виграшу.

Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі, справляється у вигляді відсоткової надбавки до плати, визначеної за участь у грі. Його граничний розмір не повинен перевищувати 5 % від суми цієї надбавки. Сума збору справляється адміністрацією іподромів з учасника гри під час придбання ним квитка на участь у грі.

Збір за право використання місцевої символіки справляється з юридичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою. Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток) видається відповідними органами місцевого самоврядування. Граничний розмір збору за право на використання місцевої символіки не повинен перевищувати з юридичних осіб - 0,1 % вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг з використанням місцевої символіки; з громадян, що займаються підприємницькою діяльністю, - п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Збір за право проведення кіно- і телезйомок вносять комерційні кіно- і телеорганізації, включаючи організації з іноземними інвестиціями та зарубіжні організації, які проводять зйомки, що потребують від місцевих органів державної виконавчої влади додаткових заходів (виділення наряду міліції, оточення території зйомок тощо). Граничний розмір збору за право на проведення кіно- і телезйомок не повинен перевищувати фактичних витрат на проведення зазначених заходів.

Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей. Платниками цього збору виступають громадяни й юридичні особи, які мають дозвіл на проведення аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей, а його об'єктом - вартість заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів, виходячи з їх початкової ціни або суми, на яку випускається лотерея.

Граничний розмір збору не повинен перевищувати 0,1 % вартості заявлених товарів або від суми, на яку випускається лотерея.

Збір за проведення місцевого аукціону і конкурсного розпродажу справляється за три дні до їх проведення, а щодо лотерей - під час одержання дозволу на випуск лотерей. Граничний розмір збору за право на проведення лотерей з кожного учасника не повинен перевищувати трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг - це плата за оформлення та видачу дозволів і торгівлю у спеціально відведених для цього місцях. Справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари залежно від площі торгового місця, його територіального розміщення та виду продукції. Граничний розмір збору за видачу дозволу на торгівлю не повинен перевищувати 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян для суб'єктів, які постійно здійснюють торгівлю у спеціально відведених для цього місцях, і одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян у день - за одноразову торгівлю. Він справляється уповноваженими організаціями, яким надано таке право. Надходження від цього виду зборів у місцевий бюджет становить приблизно 8 % його загальної суми [49, с. 228].

Збір з власників собак. Платниками цього збору є громадяни - власники собак (крім службових), які проживають у будинках державного і громадського житлового фонду та приватизованих квартирах. Він справляється за кожний рік. Його граничний розмірі за кожну собаку не повинен перевищувати 10 % неоподаткованого мінімуму доходів громадян на час нарахування збору. Збір з власників собак стягується органами житлово-комунального господарства.

Згідно статті 7 пункту 1 ПК України під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи: платники податку; об'єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Продовжимо з розкриття змісту основних елементів діючих місцевих зборів за сучасним Податковим кодексом України.

Збір за місця для паркування транспортних засобів. До прийняття ПК України цей збір називався: "збір за паркування автотранспорту". Законодавці не обмежилися зміною назви збору та відчутно переінакшили механізм його справляння. УПК України збору за паркування транспортних засобів присвяченост.266 ПК України. ВПК України кардинально змінилося визначення платників: тепер платником збору є не кінцеві споживачі послуг з паркування засобів затверджується рішенням сільської, селищної або міської ради про встановлення збору. У цьому переліку вказуються місцезнаходження земельної ділянки, її загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування [74].

Рішення про встановлення збору разом з переліком осіб, уповноважених організовувати і здійснювати діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів, надається виконавчим органом сільської, селищної, міської ради органу ДПС. Якщо збір місцевими радами не встановлено, він на цій території не справляється.

Збір за здійснення деяких видів підприємницької діяльності є наступником плати за торговий патент, що належала до загальнодержавних податків та зборів.

Як уже зазначалося вище, органи місцевого самоврядування зобов'язані встановити цей збір. Причому в п. 5 розділу XIX "Прикінцеві положення" ПК України вимагається, щоб місцеві ради зробили це в місячний строк з моменту набуття чинності ПК України. Якщо це не буде зроблено, збір справлятиметься за мінімальною ставкою. Механізм його справляння регулюється ст. 268 ПК України.

Туристичний збір можна вважати наступником курортного збору, що існував до 01.01.11 р., та скасованого з 01.01.04 р. готельного збору.

Як зазначалося вище, місцеві ради самостійно вирішують, чи встановлювати їм туристичний збір. Таким чином, якщо відповідне рішення місцевої ради відсутнє, такий збір не справляється.

Щодо даного збору у ПК України уточнено коло платників збору. На зміну просторовому визначенню Декрету про місцеві податки прийшло конкретніше. Згідно з Декретом розмір збору не міг перевищувати 10 % нмдг. Тепер ставка збору становитиме від 0,5 до 1 % суми вартості проживання особи, яка споживає туристичні послуги. Здавалося б, збір став соціально справедливим, оскільки тепер його величина залежить від вартості проживання. Проте у зв'язку з цим можливе подорожчання туристичних послуг. Також дещо скорочено перелік осіб, які звільняються від сплати туристичного збору. Форми податкової декларації туристичного збору та перерахунку податкового зобов'язання по цьому збору, затверджені наказом ДПАУ від 24.12.10 р. № 1014.

2.4 Місцеві неподаткові доходи

Неподаткові доходи є частиною доходів держави. Відомо багато визначень поняття державні доходи, проте загалом усі вони зводяться до того, що під державними доходами розуміють сукупність різних видів грошових надходжень до фондів держави, які використовуються нею для здійснення її завдань і функцій.

Уся система державних доходів складається з доходів децентралізованих, під якими розуміють доходи державних підприємств, установ, організацій, що формуються здебільшого за рахунок їхнього прибутку, та доходів централізованих, які надходять на формування централізованих грошових фондів: Державного і місцевого бюджетів, Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, Державного інноваційного фонду та ряду інших.

Поняття державних доходів значно ширше від поняття доходів Державного бюджету. Воно охоплює не тільки доходи Державного бюджету, а й доходи інших централізованих і децентралізованих фондів коштів. У розрізі цієї статті дане застереження необхідне тому, що значна частина неподаткових доходів надходить до різноманітних державних цільових фондів, а також у місцеві бюджети.