Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Необхідність і функції інституту банкрутства

1.1 Господарчо-фінансове законодавство України у банкрутстві

1.2 Оцінка впливу екзогенних і ендогенних факторів потенційного банкрутства

1.3 Система раннього прогнозування і реагування банкрутства

2. ВАТ “4-й експедиційний загін підводних і гідротехнічних робіт“

2.1 Аналіз фінансового стану підприємства

2.2 Аналіз складу джерел фінансування

2.3 Діагностика банкрутства підприємства

2.4 Фінансові операції при банкрутстві і ліквідації підприємства

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Фінансові операції, які проведені при банкрутстві і ліквідації підприємства спрямовані на повне задоволення вимог кредиторів підприємства. Пройшло більш двох років з часу вступу в силу Закону України від 30.06.2008 року № 784 - XIV “Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом”, що є новою редакцією Закону України від 14.05.1992 року №2343 -XII “ Про банкрутство”.

Законодавець спробував закласти нову концепцію, що відкриває нові можливості для боржника, так і його кредиторів. Ця концепція знайшла лаконічне відображення вже в самій назві Закону. Якщо раніше порушення виробництва в справі про банкрутство в більшості випадків приводило до ліквідації боржника, то тепер сам факт порушення виробництва за задумом законодавця відкриває перед боржником великі можливості й у деяких випадках стає досить вигідним рішенням багатьох проблем. Боржник виграє, одержуючи шанс використовувати інструменти Закону для відновлення платоспроможності, а кредитори в тому випадку можуть одержати більше, ніж вони одержали б при ліквідації боржника.

Задоволення вимог кредиторів боржника згідно діючого законодавства тепер відбувається не тільки за рахунок засобів отриманих від продажу майна боржника на відкритих торгах, але і від санації боржника. Відповідно до Закону після порушення виробництва в справі про банкрутство до боржника можуть застосовуватися такі судові процедури, як розпорядження майном боржника, санація, ліквідація і світова угода.

Перші три процедури можна розглядати як стадії виробництва. Світова угода може бути укладена на будь-якій стадії (однак не в будь-який момент). Виникає багато варіантів справи.

Виробництво по конкретній справі про банкрутство може закінчиться на першій стадії, якщо буде укладена світова угода; по закінченні другої стадії - стадії, санації, якщо остання закінчилася успішним виконанням плану санації, затвердженими кредиторами. На цих стадіях боржник має статус банкрута. Він здобуває такий статус після прийняття Арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкритті ліквідаційної процедури. Це може відбутися у випадку:

· Небажання більшості кредиторів проводити санацію;

· Якщо Арбітражний суд не затвердив план санації;

· Якщо план санації по витіканню передбаченого раніше терміну не буде виконаний.

І це неповний перелік варіантів. Багато варіантність розвитку подій, мабуть, найбільш характерна відмітна риса Закону.

Коротко про мораторій на задоволення вимог кредиторів, прощення і розстрочка боргів перед бюджетом, можливість проводити санацію під керуванням керівника боржника.

Тепер зупинимося на кожній з них. Мораторій на задоволення вимог кредиторів уводиться першим визначенням, що виносить суддя, збуджуючи виробництво в справі про банкрутство. Мораторій припиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів), у термін сплати яких наступив до дня введення мораторію.

Прощення (списання) і розстрочка заборгованості по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів), мабуть, одна з найбільш привабливих новел Закону. Відповідно до Закону органи державної податкової служби й інших органів, що здійснюють контроль за правильністю і своєчасністю сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), зобов'язані при висновку світової угоди простити (списати) заборгованість “старше двох років”, обчислюючи її від дати подачі в арбітражний суд заяви про порушення виробництва в справі про банкрутство, а також простити частину (яку саме Закон не говорить) заборгованості “молодше двох років” чи погодиться на її розстрочку (відстрочку) до шести років. На перший погляд, норма виглядає ефективно, але чи буде вона настільки ефективна? Адже одна справа, якщо світова угода, як результат спільної творчості арбітражного керуючого і кредиторів, досягнуто і затверджено арбітражним судом. Тоді згадані державні органи не мають права не погодиться на прощення боргів. Але як бути в іншій ситуації, коли енні органи є основними кредиторами боржника. Для багатьох українських підприємств, на жаль, цей варіант є типовим. У цій ситуації державні органи самі по суті, світова угода. Чи зобов'язані вони це робити? Чи підуть вони на це? А точніше, чи піде на це конкретний державний чиновник, наділений повноваженнями приймати рішення, а критерії, якими він повинний керуватися, не визначені, там усі визначають нюанси.

Найбільш цікавий (з погляду боржника) варіанти рішення проблеми неплатоспроможності - можливість проведення судової санації під керуванням керівника боржника, передбаченою статтею 53 Закону. Боржник подає в арбітражний суд заяву про порушення виробництва в справі про банкрутство при наявності рішення власника і письмова згода перевищує 50% заборгованості. На перший погляд боржник забезпечує контроль над процесом ще до подачі заяви: є письмова згода кредиторів на проведення санації під керуванням керівника боржника, погоджений план санації. Однак бентежить технологічна слабість пропонованих правил.

1. Необхідність і функції інституту банкрутства

1.1 Господарчо-фінансове законодавство України о банкрутстві

З моменту виникнення приватної власності закони ніколи не були милосердними до неспроможних боржників. Так, у Київської Русі злісний банкрут прирівнюється до лиходія, кредитори могли продати боржника разом із усім його майном. У середньовіччя гарантією забезпечення повернення боргу було не тільки майно, оскільки саме обличчя (особистість) боржника: його життя, особиста воля і недоторканість. У Франції, наприклад, у середньовіччя діяв указ, згідно якого винуватих у банкрутстві покладалося піддавати покаранню, надягти нашийник і помістити біля ганебного стовпа [35].

Розвиток капіталістичних відносин зажадало інших мір боротьби з явищем банкрутства. Поступально в цивілізованому і торговому законодавстві більша кількість держав ввело норми, спрямовані не на тілесне покарання банкрута, а на вилучення його майна з метою задовольнити позови і претензії кредиторів. Від покарання неспроможного боржника тепер значною мірою залежить від того, з яких причин боржник став банкрутом. Якщо банкрутство настало в результаті дій об'єктивних обставин, то покарання буде мінімальним, а якщо воно було результатом шахрайства, недбалості і занехаяності, то винуваті у цьому особи підлягають адміністративному і кримінальному покаранню. У результаті еволюції законодавства про банкрутство суб'єктів підприємницької діяльності підприємств до нього далі більше вносилося норм, спрямованих на спрямованих не стільки на ліквідацію боржника, скільки на його фінансове оздоровлення.

Загальному законодавство про банкрутство повинне виконувати три основні функції:

запобігати непродуктивне використання активів підприємства;

реабілітувати підприємства, що виявилися на чорті банкрутства, що мають значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності майбутньому. Як правило, така реабілітація передбачає фінансову санацію (реорганізацію);

сприяти цілковитому задоволенню претензій кредиторів.

Головне в проведенні справи про банкрутство підприємства - як можна повніше задовольнити вимоги кредиторів, що пред'явлені боржнику. Цього можна досягти так:

а) у процесі ліквідаційної процедури продати майно боржника і розділити виручені кошти між кредиторами;

б) втілення в життя плану санації (реорганізації) боржника, що передбачає його заощадження.

Арбітражний суд може застосувати до боржника такі типи процедур:

а) ліквідаційні;

б) реорганізаційні;

в) санаційні.

До прийняття нового законодавства про банкрутство на Україні домінував перший метод. Однак у багатьох економічно розвинутих країнах приоритетною є санація, а не ліквідація підприємства - боржника. У ФРН, наприклад, у центрі уваги введеного в дію з 01.01.2008 року обновленого закону про банкрутство підприємств присутня можливість задоволення претензій кредиторів згідно з планом санації (реорганізації). Аналогічні положення можна знайти й у законодавстві США, Франції й інших економічно розвинутих країнах. У вітчизняному законодавстві про банкрутство, що діяло до 2009 року, також передбачалася можливість санації підприємства в процесі проведення справи про банкрутство, однак це питання було не досить урегульоване. Новий закон передбачає більше можливостей для відновлення платоспроможності боржника до і після порушення справи про банкрутство.

Сутність банкрутства випливає зі значень, приведених у законодавстві про банкрутство. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про банкрутство" від 1992 року "Під банкрутством розуміють зв'язану з нестачею активів у не ліквідній формі неспроможності юридичної особи задовольнити у встановлені для цього терміни виставлені кредиторами вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом".

У червні 2008 року Верховна Рада України прийняла Закон "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що вводиться в дію з 01.01.2009 року. Цей Закон є революційним у сфері визнання банкрутства: Банкрутство - це визнання арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнання судом умови кредиторів не іншим як через застосування ліквідаційної процедури. Суб'єктом банкрутства є боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлені арбітражним судом.

Суб'єктами банкрутства можуть бути тільки зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності юридичні особи, окремо державні підприємства, підприємства з частиною державної власності в статутному фонді. Не можуть бути суб'єктами банкрутства відособлені підрозділи юридичних осіб (філії, представництва, відділення).

По своїй сутності інститут банкрутства є одним зі способів добору (селекції) суб'єктів господарювання. Саме цим і обумовлено необхідність такого інституту. У ринковій економіки банкрутство підприємств - нормальне явище. З кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишаються 20 - 30.

Позовних заяв приблизно 10-15% усіх поданих позовів про банкрутство відносяться підприємства з державною формою власності. Розширеною є думка, що в перехідний до ринкової економіки період положення Закону "Про банкрутство", що до державних підприємств повинні бути поблажними, що б запобігти лавинне банкрутство таких підприємств. Розширення реального підходу на приватний сектор (окремо на приватизовані підприємства) не вважається доцільним, оскільки тут криється безсумнівно небезпека. Якщо приватні підприємства не будуть повною мірою обмежені чинністю закону про банкрутство, то може істотно постраждати фінансова дисципліна.

Таблиця 1

Хід порушення справ про банкрутство на Україні 2007-2010 рр.

Показники	2007	2008	2009	2010
Подано в Арбітражний суд заяв щодо порушення справи про банкрутство	9478	12314	16080	20090
Порушено справ про банкрутство неспроможних підприємств	6552	9645	12281	12618
Винесено постанов про визнання боржників - банкрутами	1691	4107	4525	6544
Закінчено справ із твердженням ліквідаційного балансу	855	2320	2896	4345
Не закінчено справ на кінець року	4138	6702	10909	13989
Припинено проведення в результаті твердження умов фінансової санації	33	32	9	21

1.2 Оцінка впливу екзогенних і ендогенних факторів потенційного банкрутства

Банкрутство (фінансовий крах, руйнування) - це підтверджена документальна нездатність суб'єкта господарювання платити по своїх боргових зобов'язаннях і фінансувати поточну основну діяльність через відсутність засобів.

Основною ознакою банкрутства є нездатність підприємства забезпечити виконання вимог кредиторів протягом трьох місяців із дня настання термінів платежів. Після закінчення цього терміну кредитори одержують право на звертання в арбітражний суд про визнання підприємства-боржника банкрутом.

Банкрутство визначено самою сутністю ринкових відносин, що сполучені з невизначеністю досягнення кінцевих результатів і ризиком утрат.

Неспроможність суб'єкта господарювання може бути:

· "нещасливою", не по власній провині, а внаслідок непередбачених обставин (стихійні лиха, воєнні дії, політична нестабільність суспільства, криза в країні, загальний спад виробництва, банкрутство боржників і інші зовнішні фактори);

· "помилковою" (корисливою) у результаті навмисного приховання власного майна з метою запобігання сплати боргів кредиторам;

· "необережною" унаслідок неефективної роботи, здійснення ризикованих операцій.

У першому випадку держава повинна допомагати підприємствам по виходу з кризової ситуації. Злочинне банкрутство кримінально карне. Найбільш розповсюдженим є третій вид банкрутства.

"Необережне" банкрутство настає, як правило, поступово. Для того щоб вчасно розпізнати і запобігти його, необхідно систематично проводити аналіз фінансового стану, що дозволить знайти його "болючі" точки і вжити конкретних заходів по оздоровленню економіки підприємства.

Міри спрямовані на оздоровлення фінансової системи України, можуть принести позитивні результати тільки за умови санації фінансової системи - базової ланки економіки - підприємств і організацій. Висока собівартість продукції вітчизняного виробництва й істотне зменшення попиту на неї стали головними причинами фінансової кризи переважно більшої частини українських підприємств.

В умовах дії ринкових відносин суб'єкти господарювання повинні постійно адаптуватися до зміни попиту: розширити асортимент, поліпшувати якість виробленої продукції, знижувати собівартість і ціни, оптимізувати структуру витрат. Зате вітчизняні підприємства не змогли безболісно перейти від "ринку продавця", що діяв по адміністративній системі господарювання, до "ринку покупця". Керівники багатьох суб'єктів господарювання за недостачею належної кваліфікації довели свої підприємства до границі банкрутства (табл.2).

Таблиця 2

Частина, %, збиткових підприємств в економіки України

Рік	Усього	Промисловість	Будівництво	Сільське господарство
2004	9,5	3,7	3,3	0,7
2005	8,3	4,0	3,6	1,0
2006	11,4	6,5	4,5	5,7
2007	22,2	11,5	9,8	28,3
2008	43,0	30,0	31,7	66,
2009	53,4	45,1	44,6	80,1
2010	54,5	53,3	48,2	70,1

Ще однією негативною тенденцією, що є результатом незадовільного фінансового стану більшої кількості вітчизняних підприємств - є катастрофічне збільшення їх кредиторської і дебіторської заборгованості. Структура й обсяг дебіторської заборгованості суб'єктів господарювання усіх форм власності характеризує табл. 3.

Як бачимо, близько 55% дебіторської і близько 60% кредиторської заборгованості є простроченими. Це результат неплатоспроможності більшості суб'єктів господарювання. Неплатоспроможність, у свою чергу, є підстава для оголошення підприємством банкрутом. Як результат, значна кількість судових заяв в Арбітражних судів приходять у зв'язку з банкрутствами підприємств. Так, на протязі 2010 року Арбітражні суди збудили 6552 справи банкрутстві підприємств, з них 1691 закінчилися ухваленням рішення об визнання боржника банкрутом; у 2008 році ці цифри склали відповідно 9645 і 4107; у 2009 році - 12281 і 4525, а в 2010 році 12618 і 6244, ця тенденція зберігається і нині.

Таблиця 3

Структура дебіторської і кредиторської заборгованості, млн.грн., суб'єктів господарської діяльності України станом на 01.01.2010 р.

Стаття заборгованості	Дебіторська заборгованість	Кредиторська заборгованість
	Усього	З неї прострочена	Усього	З неї прострочена
За товари роботи, послуги	77345 (75,1)	46695 (81,8)	84350 (62,3)	51831 (63,5)
По векселях	3663 (3,5)	974 (1,8)	5817 (4,2)	1362 (1,7)
По сплаті праці			6485 (4,7)	4845 (5,9)
По платежах у бюджет	47645 (4,7)	1452 (2,6)	15477 (11,3)	9824 (12,0)
По авансових платежах	2370 (2,3)	949 (1,6)	3037 (2,2)	1149 (1,4)
З учасниками	461 (0,5)	171 (0,3)	466 (0,3)	119 (0,1)
Страхування			5970 (4,3)	4562 (5,6)
З дочірніми підприємствами	5482 (5,3)	2948 (5,2)	5381 (3,9)	2370 (2,8)
Інша заборгованість	8910 (8,6)	3745 (6,7)	10629 (7,7)	5551 (6,8)
Разом:	102976	57079	137613	81550

Помітимо, що банкрутство і ліквідація підприємства означають не тільки збитки для його акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а і зменшення податкових надходжень до державного бюджету, збільшення росту безробіття, що з іншими може стати одним з факторів макроекономічної не стабільності. Істотним, є те, що серед підприємств, справи про банкрутство, що знаходяться в розгляд значний відсоток установлюють такі, що тимчасово потрапили в скрутне положення. Вартість їх активів набагато більше чим кредиторська заборгованість. За умовами проведення санації (оздоровлення)чи реструктуризації ці підприємства можуть розрахуватися з боргами і продовжувати господарську діяльність. Однак через недоскональне законодавство, відсутність належного теоретико-методичним забезпеченням санації, дефіцит кваліфікованого фінансового менеджменту, відсутність державної фінансової підтримки виробничих структур і з інших суб'єктивних і об'єктивних причин багато з потенційно життєздатних підприємств, у тому числі тих, що належать до пріоритетних ділянок народного господарства України, стають потенційними банкрутами. На границі фінансової кризи виявилися і не мало фінансово-кредитних установ.

У ринковій економіці банкрутство підприємства - нормальне явище. З кожних 100 новостворених підприємств утримуються на ринку тільки не більше 20 - 30. У США, наприклад, загальна кількість підприємств, оголошених банкрутами в 2010 році, досягла близько 30000. Для Німеччини проблема банкрутства підприємств нині є актуальною не менше ніж для України. Так у ФРН із початку 1994 року спостерігається постійне збільшення кількості підприємств, що оголошені банкрутами: 1996р. - 8730; 2004р. - 8837; 2005р. - 10920; 2006р. - 15148; 2007р. - 18837; 2008р. - 22344; 2009р. - 25530.

Причому кількість фінансово нездатних підприємств збільшується не тільки в абсолютному, а і відносному вираженні. Так на кожну тисячу підприємств 1995 року попадало 3,4 банкрутства; 2004р. - 4,1; 2005р.- 5,8; 2007р.- 6,8; 2008р.- 8,0; 2009р.-9,2. Найбільша кількість підприємств, які стали банкрутами у ФРН, як правило, спостерігаються в галузі будівництва (2008 рік - 27,5% усіх підприємств банкрутів). А на Україні найбільше підприємств, які стали банкрутами лягати на галузь матеріально технічного постачання і збуту, хоча потенційними банкрутами є майже всі сільськогосподарські підприємства.

Банкрутство підприємства - результат глибокої фінансової кризи, система мір що до керування якої не дала позитивних результатів.

Під фінансовою кризою мають на увазі фазу розбалансовану діяльності підприємства й обмежених можливостей впливу його на керування на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практики з кризою, як правило ідентифікується погроза неплатоспроможності і банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні чи відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризове положення підприємства лягати на його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Фінансова криза на підприємстві характеризують трьома параметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією і розвитком. Ідентифікація цих ознак дає можливість правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства і підібрати найефективніший каталог санаційних мір.

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень що для усунення негативних процесів перед усім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання.

Фактори, що можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, розділяють на зовнішні, чи екзогенні (які залежать від діяльності підприємства), і внутрішні, чи ендогенні (що залежать від діяльності підприємства).

Головними екзогенними (зовнішніми) факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

· спад кон'єктури в економіці в цілому;

· зменшення покупної можливості населення;

· великий рівень інфляції;

· нестабільне господарське і податкове законодавство;

· нестабільність фінансового і валютного ринку;

· посилення конкуренції в галузі;

· криза окремої галузі;

· сезонне коливання;

· посилення монополізму на ринку;

· дискримінація підприємства органами влади і керування.

· політична нестабільність у державі місця розташування підприємства чи в державі підприємств - постачальників сировини (споживачів продукції);

· конфлікти між засновниками (власниками).

Економічні: кризовий стан економіки країни, загальний спад виробництва, інфляція, нестабільність фінансової системи, ріст цін на ресурси, зміну кон'юнктури ринку, неплатоспроможність і банкрутство партнерів. Однієї з причин неспроможності суб'єктів господарювання може бути неправильна фіскальна політика держави. Високий рівень оподатковування може виявитися непосильним для підприємства.

Політичні: політична нестабільність суспільства, зовнішньоекономічна політика держави, розривши економічних зв'язків, утрата ринків збуту, зміна умов експорту й імпорту, недосконалість законодавства в області господарського права, антимонопольної політики, підприємницької діяльності й інших проявів регулюючої функції держави.

Посилення міжнародної конкуренції в зв'язку з розвитком науково-технічного прогресу.

Демографічні: чисельність, склад народонаселення, рівень добробуту народу, культурний уклад суспільства, що визначають розмір і структуру потреб і платоспроможний попит населення на ті чи інші види товарів і послуг.

Вплив зовнішніх факторів кризи має більше всього стратегічний характер. Вони обумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент чи неправильно несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня чи не досконально функціонує система раннього випередження і реагування, одним із завдань якого є прогнозування банкрутства.

Можна назвати багато ендогенних (внутрішніх) факторів фінансової кризи. З метою систематизації їх можна згрупувати в перераховані далі блоки:

1. Низька якість менеджменту;

2. Дефіцити в організаційній структурі;

3. Низький рівень кваліфікації персоналу;

4. Недоліки у виробничій сфері;

5. Прорахунки в галузі постачання;

6. Низький рівень маркетингу і втрата ринків збуту продукції;

7. Прорахунки в інвестиційній політиці;

8. Відсутність новацій і раціоналізаторства;

9. Дефіцит у фінансуванні;

10. Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу (планування, аналізу, інформаційного забезпечення, контроль).

Дефіцит власного оборотного капіталу як наслідок неефективної виробничо-комерційної діяльності чи неефективної інвестиційної політики.

Низький рівень техніки, технології й організації виробництва.

Зниження ефективності використання виробничих ресурсів підприємства, його виробничої потужності і як наслідок високий рівень собівартості, збитки, "переказ" власного капіталу.

Створення наднормативних залишків незавершеного будівництва, незавершеного виробництва, виробничих запасів, готової продукції, у зв'язку з чим відбувається затоварення, сповільнюється оборотність капіталу й утвориться його дефіцит. Це змушує підприємство залазити в борги і може бути причиною його банкрутства.

Погана клієнтура підприємства, що платить з чи запізненням не платить зовсім через банкрутство, що змушує підприємство самому залазити в борги. Так зароджується ланцюгове банкрутство.

Відсутність збуту через низький рівень організації маркетингової діяльності по вивченню ринків збуту продукції, формуванню портфеля замовлень, підвищенню якості і конкурентноздатності продукції, виробленню цінової політики.

Залучення позикових засобів в оборот підприємства на невигідних умовах, що веде до збільшення фінансових витрат, зниженню рентабельності господарської діяльності і здібності до самофінансування.

Швидке і неконтрольоване розширення господарської діяльності, у результаті чого запаси, витрати і дебіторська заборгованість ростуть швидше обсягу продажів. Звідси з'являється потреба в залученні короткострокових позикових засобів, що можуть перевищити чисті поточні активи (власний оборотний капітал). У результаті підприємство попадає під контроль банків і інших кредиторів і може піддатися погрозі банкрутства (табл. 4).

Таблиця 4

Частина, % кожного з факторів, що обумовили фінансову кризу на підприємствах України за кварталами 2010 року

Фактор\ Квартал	I	II	III	IV
Рівень податків	93,4	82,8	82,3	90,0
Недолік оборотних коштів	69,0	71,8	58,3	72,3
Недостатня кількість замовлень	69,9	57,9	55,9	60,3
Високі процентні ставки	39,0	39,6	30,2	42,7
Відстала технологія	22,3	20,1	15,3	14,3
Несприйнятливий регуляторний клімат	12,9	19,8	10,4	14,0
Недолік сировини і матеріалів	16,7	10,6	19,1	20,3
Недолік кваліфікованих працівників	3,1	2,6	2,8	2,7
Недолік виробничих можливостей	2,8	1,8	4,9	4,0

Типові результати впливу впізнаних причин і факторів на фінансово - господарський стан підприємства такі:

· утрата клієнтів і покупців готової продукції;

· зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції;

· неритмічність виробництва, неповна завантаженість потужностей;

· підвищення собівартості і різанню зниження продуктивності праці;

· збільшення розміру не ліквідних оборотних коштів і наявність наднормативних запасів;

· виникнення внутрівиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;

· підвищення тиску на ціни;

· істотне зменшення обсягів реалізації і як результат, не утримання виторгу від реалізації продукції.

Розрізняють три види криз:

· стратегічна криза (коли на підприємстві знищені виробничий потенціал і відсутність довгострокових факторів успіху);

· криза прибутковості (збитки розоряють власний капітал, і це приводить до незадовільної структури балансу);

· криза ліквідності (підприємство є не платоспроможним чи існують реальна погроза втрати платоспроможності).

Основні фактори, що обумовлюють кожний із приведених видів кризи, приведені в таблиці 5. Між розглянутими видами криз існують тісні причинно-результативні зв'язки: стратегічна криза дає підстави для кризи прибутковості, що у свою чергу приводить до втрати підприємством ліквідності. Розвиток симптомів фінансової кризи на підприємстві показує рис. 1.

Визначено зовнішніми і внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції приводить, з одного боку, до зменшення прибутковості і до збитковості, а з іншого боку - до зниження рівня прибутковості і платоспроможності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є невимірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність і банкрутство підприємства.

Важливою передумовою застосування правильних проти кризових мір є ідентифікація глибини фінансової кризи. Існують три фази кризи:

а) фаза кризи, що безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (з умовою перекладу підприємства на режим протикризового управління);

б) фаза, що загрожує подальшому існуванню підприємства і вимагає негайного проведення фінансової санації;

в) кризовий стан, що не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної і своєчасної реакції на неї.



Рис. 1. Розвитку симптомів банкрутства

Таблиця 5

Фактори, що обумовлюють різні види криз

Стратегічна криза	Криза прибутковості	Криза ліквідності
неправильний вибір виробничої площі (місце розміщення підприємства); неефективна політика збуту й асортиментна політика; недоскональне планування і прогнозування; помилкова політика диверсифікованості; неефективний апарат керування; дефіцити в організаційній структурі; відсутність виробничої програми; зайві виробничі можливості; відсутність недієздатність системи контролінгу; форс-мажорні обставини	несприйнятливе співвідношення цін і собівартості; невиправдане підвищення цін; ризиковано великі проекти; збільшення собівартості за стабільними цінами; зменшення обороту від реалізації продукції; збитковість окремих структурних підрозділів; придбання збиткових підрозділів; значні запаси готової продукції на складі; високі витрати на персонал; високі процентні ставки; неефективна маркетингова політика; форс-мажорні обставини	невраховані можливості золотого правила фінансування; незадовільна структура капіталу; відсутність і незначний рівень страхових (резервних) фондів; незадовільна робота з дебіторами; надання небезпечних торгових кредитів; великий обсяг капіталовкладень із тривалим строком окупності; великий обсяг низько ліквідних оборотних активів; зниження кредитоспроможності підприємства; високий рівень кредиторської заборгованості; форс-мажорні обставини

1.3 Система раннього прогнозування і реагування банкрутства

З метою швидкої ідентифікації фінансової кризи, виявлення причин, що його провокували і розробка проти кризових мір на підприємстві доцільно вводити систему раннього прогнозування і реагування. Система раннього прогнозування і реагування (СРПР) - це особлива інформаційна система, що сигналізує керівництву про потенційні ризики, що можуть наблизиться як із зовнішнього так і з внутрішнього середовища.

Система виявляє й аналізує інформацію про приховані обставини, настання яких може привести до виникнення погрози для підприємства втрати потенційних шансів. Першочерговим завданням системи раннього прогнозування і реагування є своєчасним виявленням кризового стану на підприємстві, іншими словами ситуації безпосередньої і непрямої погрози його існування. Одночасно за допомогою такої системи виявляються додаткові шанси для суб'єкта господарювання.

Процес створення системи раннього прогнозування і реагування складається з таких етапів:

· Визначення сфер спостереження;

· Визначення індикаторів раннього прогнозування, що можуть указувати на розвиток того чи іншого негативного процесів;

· Визначення цільових показників і інтервалів їх зміни по кожному індикатору;

· Формування завдань для центрів обробки інформації (розробка обґрунтувань щодо впливу тієї чи іншої інформації на діяльність підприємства);

· Формування інформаційних каналів: забезпечення прямого і зворотного зв'язку між джерелами інформації і системою раннього прогнозування і реагування, між системами і її користувачами - керівниками всіх ринків.

Розрізняють дві підсистеми СРПР: систему, зорієнтовану на внутрішні параметри діяльності, і систему, зорієнтовану на зовнішнє середовище. Предметом досліджень останнього є своєчасне прогнозування погроз, насамперед, з боку контролерів держави, конкурентів і так далі. Виразним прикладом застосування цієї підсистеми СРПР є установами банків аналізу підприємств із метою оцінити їхню кредитоспроможність.

Внутрішньо зорієнтована підсистема СРПР спрямована на ідентифікацію ризиків і шансів, що криються в середині підприємства. У своєму розвитку ця підсистема дійшла до третього покоління. Системи першого покоління було орієнтовано більше на ідентифікацію результатів дії тих чи інших поколінь факторів; другого - на виділення симптомів; третє - на визначення першопричин.

На базі системи раннього прогнозування і реагування будується система керування ризиками, що містить у собі такі блоки завдань:

· Ідентифікація ризиків;

· Оцінка ризиків;

· Нейтралізація ризиків.

Одним з головних завдань СРПР є виявлення погрози банкрутства, щодо прогнозування банкрутства. Основне значення прогнозування банкрутства лягає своєчасній розробці контр шляхів, спрямованих на знищення на підприємстві негативних тенденцій. Крім осіб (установ), для яких винятково важливими є результати прогнозування банкрутства, досить широке. Сюди можна віднести як менеджмент, наглядацьку раду, власників підприємства, так і його клієнтів, кредиторів, постачальників засобів виробництва, конкурентів, фінансові органи. Існує думка, що прогнозування банкрутства (кризи) є не чим іншим, як оцінювання кредитоспроможності підприємства. У такому випадку основний зміст прогнозування - передбачені й оцінені можливості негативних сценаріїв діяльності підприємства, що можуть привести до його неплатоспроможності і втраті ліквідності, а далі до неповернених кредитів - збитків для кредиторів. В економічній літературі можна знайти не мало моделей прогнозування банкрутства. Один властивий фундаментальний підхід іншим - тільки технічне рішення проблеми прогнозування банкрутства.

Фундаментальний підхід заснований на тому, що контролер збирає й аналізує всю інформацію про підприємство з внутрішніх і зовнішніх щодо його джерел. На підставі зовнішньої інформації оцінюється поточна і перспективна ситуація в галузі до якої належить підприємство, загальний розвиток кон'юнктури і так далі. З огляду на досягнуті загальноекономічні дані, внутрішні джерела інформації і фінансові плани досліджуваного підприємства прогнозуються результати його господарської діяльності на найближчий період. Адже, фундаментальний підхід до оцінювання кредитоспроможності і прогнозування банкрутства підприємства зорієнтовано на внутрішнє фінансове планування і бюджетування й оцінку перспективного розвитку суб'єкта господарської діяльності.

У вітчизняній практиці певні методи діагностики банкрутства підприємства, створені на підставі аналізу фінансового стану підприємства і визначення коефіцієнтів-індикаторів. Для діагностики імовірності банкрутства використовується кілька підходів, заснованих на застосуванні:

а) трендового аналізу великої системи критеріїв і ознак;

б) обмеженого кола показників;

в) інтегральних показників;

г) рейтингових оцінок на базі ринкових критеріїв фінансової стійкості підприємств і ін.;

д) факторних регресійних моделей.

Ознаки банкрутства можна розділити на дві групи. До першої групи відносяться показники, що свідчать про можливі фінансові утруднення й імовірність банкрутства в недалекому майбутньому:

· повторювані істотні втрати в основній діяльності, що виражаються в хронічному спаді виробництва, скороченні обсягів продажів і хронічної збитковості;

· наявність хронічно простроченої кредиторської і дебіторської заборгованості;

· низькі значення коефіцієнтів ліквідності і тенденція їх до зниження;

· збільшення до небезпечних меж частки позикового капіталу в загальній його сумі;

· дефіцит власного оборотного капіталу;

· систематичне збільшення тривалості обороту капіталу;

· наявність наднормативних запасів сировини і готової продукції;

· використання нових джерел фінансових ресурсів на невигідних умовах;

· несприятливі зміни в портфелі замовлень;

· падіння ринкової вартості акцій підприємства;

· зниження виробничого потенціалу.

В другу групу входять показники, несприятливі значення яких не дають підстави розглядати поточний фінансовий стан як критичне, але сигналізують про можливість різкого його погіршення в майбутньому при неприйнятті дійових заходів. До них відносяться:

· надмірна залежність підприємства від якого-небудь одного конкретного проекту, типу устаткування, виду активу, ринку чи сировини ринку збуту;

· утрата ключових контрагентів;

· недооцінка відновлення техніки і технології;

· утрата досвідчених співробітників апарата керування;

· змушені простої, неритмічна робота;

· неефективні довгострокові угоди;

· недостатність капітальних вкладень і т.д.

До переваг цієї системи індикаторів можливого банкрутства можна віднести системний і комплексний підходи, а до недоліків - більш високий ступінь складності ухвалення рішення в умовах багатокритеріальної задачі, інформативний характер розрахованих показників, суб'єктивність прогнозного рішення.

Відповідно до чинного законодавства про банкрутство підприємств для діагностики їхньої неспроможності застосовується обмежене коло показників: коефіцієнти поточної ліквідності, забезпеченості власним оборотним капіталом і відновлення (утрати) платоспроможності.

Підставою для визнання структури балансу незадовільної, а підприємства неплатоспроможним є наявність однієї з умов:

а) коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду має значення нижче нормативного (Україна - 2 ,3);

б) коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами на кінець звітного періоду має значення нижче нормативного (0,1 - на Україні).

Коефіцієнт поточної ліквідності (Клік) розраховується по формулі:

	(1)

На Україні з поточних пасивів віднімаються, крім того, фонди споживання і резерви майбутніх витрат і платежів.

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами (К_осс) визначається в такий спосіб:

	(2)

Якщо коефіцієнт поточної ліквідності нижче нормативного, а частка власного оборотного капіталу у формуванні поточних активів менше нормативу, але намітилася тенденція росту цих показників, то визначається коефіцієнт відновлення платоспроможності (Кв. _п) за період, рівним шістьом місяцям:

;	(3)

де Клік1 і Клік - відповідно фактичне значення коефіцієнта ліквідності наприкінці і початку звітного періоду;

Клік(норм) - нормативне значення коефіцієнта поточної ліквідності;

6 - період відновлення платоспроможності, міс.;

Т - звітний період, міс.

Якщо Кв. п > 1, то у підприємства є реальна можливість відновити свою платоспроможність, і навпаки, якщо Кв.п < 1 - у підприємства немає реальної можливості відновити свою платоспроможність найближчим часом.

Наприклад, коефіцієнт поточної ліквідності на початок року - 1,5, а на кінець - 1,6. Потрібно визначити, чи зможе дане підприємство протягом шести місяців довести рівень даного коефіцієнта до нормативного (1,7).

Величина отриманого коефіцієнта показує, що за шість місяців дане підприємство не зможе відновити свою платоспроможність.

Якщо фактичний рівень Долик і Доосс дорівнює чи вище нормативних значень на кінець періоду, але намітилася тенденція їх зниження, розраховують коефіцієнт утрати платоспроможності (Ку.п) за період, рівним трьом місяцям:

;	(4)

Якщо Ку.п > 1, то підприємство має реальну можливість зберегти свою платоспроможність протягом трьох місяців, і навпаки.

Як видно з приведених даних, коефіцієнт поточної ліквідності на аналізованому підприємстві протягом трьох місяців не опуститься нижче нормативного рівня.

Висновки про визнання структури балансу незадовільні, а підприємства неплатоспроможною робляться при негативній структурі балансу і відсутності в нього реальної можливості відновити свою платоспроможність.

При незадовільній структурі балансу (Клік і Косс нижче нормативних), але при наявності реальної можливості відновити свою платоспроможність у встановлений термін може бути прийняте рішення про відстрочку визнання підприємства неплатоспроможним протягом шести місяців.

При відсутності основ визнання структури балансу незадовільної (Клік і Косс вище нормативних), але при значенні Ку.п < 1 рішення про визнання підприємства неплатоспроможним не приймається, але через реальну погрозу втрати підприємством платоспроможності воно ставиться на відповідний облік у спеціальних підрозділах Міністерства державного майна по справах про неспроможність (банкрутстві) підприємств.

Якщо підприємство визнається неплатоспроможним, а структура його балансу незадовільною, то перш ніж передати експертний висновок у господарський суд, у нього запитується додаткова інформація і проводиться заглиблений аналіз його виробничо-фінансової діяльності з метою вибору одного з двох варіантів рішень: проведення реорганізаційних заходів для відновлення його платоспроможності; проведення ліквідаційних заходів відповідно до чинного законодавства.

У першу чергу проводиться аналіз залежності неплатоспроможності підприємства від заборгованості держави перед ним по оплаті держзамовлення, розміщеного на підприємстві. На підставі документів, що підтверджують наявність такої заборгованості, сума державного боргу віднімається із суми дебіторської і кредиторської заборгованості підприємства.

Якщо значення Клік нижче нормативного, залежність неплатоспроможності підприємства від заборгованості держави перед ним визнається не встановленої і виноситься рішення про передачу документів у господарський суд про порушення виробництва в справі про банкрутство чи про приватизацію підприємства.

Якщо неплатоспроможність підприємства безпосередньо зв'язана з заборгованістю держави перед ним (Клік вище нормативного), це свідчить про відсутність основ для визнання його банкрутом.

Однак слід зазначити, що дана система критеріїв діагностики банкрутства суб'єктів господарювання є недосконалою. За цією методикою можна оголосити банкрутом навіть високорентабельне підприємство, якщо воно використовує в обороті багато позикових засобів. Крім того, нормативне значення прийнятих критеріїв не може бути однаковим для різних галузей економіки у виді різної структури капіталу. Вони повинні бути розроблені для кожної галузі і під галузі.

З огляду на різноманіття показників фінансової стійкості, розходження в рівні їх критичної оцінок і виникаючі в зв'язку з цим складності в оцінці ризику банкрутства, багато вітчизняних і закордонних економістів рекомендують робити інтегральну бальну оцінку фінансової стійкості.

Сутність цієї методики полягає в класифікації підприємств по ступеню ризику виходячи з фактичного рівня показників фінансової стійкості і рейтингу кожного показника, вираженого в балах. Запропонована наступна система показників і їхня рейтингова оцінка, виражена в балах, що ми приводимо в трохи зміненому виді (таблиця 6).

Таблиця 6

Угруповання підприємств за критеріями оцінки фінансового стану

Показник	Границі класів відповідно до критеріїв
	I клас, бал	II клас, бал	III клас, бал	IV клас, бал	V клас, бал	VI клас, бал
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,25 і вище -20	0,2-1,6	0,15-12	0,1-8	0,05-4	Менш 0,05-0
Коефіцієнт швидкої ліквідності	1,0 і вище-18	0,9-15	0,8-12	0,7-9	0,6-6	Менш 0,5-0
Коефіцієнт поточної ліквідності	2,0і вище-16	1,9/1,7-15/12	1,6/1,4-10,5/7,5	1,3/1,1-6/3	1,0-1,5	Менш 0,1-0
Коефіцієнт фінансової незалежності	0,6 і вище-15	0,59/0,54-15/12	0,53/0,43-11,4/7,4	0,42/0,41-6,6/1,8	0,4-1	Менш 0,4-0

Продовження таблиці 6

Показник	Границі класів відповідно до критеріїв
	I клас, бал	II клас, бал	III клас, бал	IV клас, бал	V клас, бал	VI клас, бал
Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами	0,5і вище-15	0,4-12	0,3-9	0,2-6	0,1-3	Менш 0,1-0
Коефіцієнт забезпеченості запасів власним капіталом	1,0і вище-15	0,9-12	0,8-9	0,7-6	0,6-3	Менш 0,5-0
Мінімальне значення границі	100	85 - 64	63,9-56,9	41,6-28,3	18	---

I клас - підприємства з хорошим запасом фінансової стійкості, що дозволяє бути упевненим у поверненні позикових коштів;

II клас - підприємства, що демонструють деякий ступінь ризику по заборгованості, але ще не розглядаються як ризиковані;

III клас - проблемні підприємства. Тут навряд чи існує ризик утрати коштів, але повне одержання відсотків представляється сумнівним;

IV клас - підприємства з високим ризиком банкрутства навіть після вживання заходів по фінансовому оздоровленню. Кредитори ризикують утратити свої кошти і відсотки;

V клас - підприємства найвищого ризику, практично неспроможні.

Дана система показників, застосовується в практичному прогнозуванні банкрутства дуже мало, оскільки не враховують галузеві особливості розвитку підприємства і прийнятих їм форм організації бізнесу. Ведеться тільки про теоретичний характер підходів до прогнозування банкрутства. У вітчизняних умовах дані такого прогнозування є багато суб'єктивними і не дають основу для практичних висновків.

Використовуючи ці критерії, визначаємо, до якого класу відноситься аналізоване підприємство (табл. 7).

Таблиця 7

Узагальнююча оцінка фінансової стійкості аналізованого підприємства

Номер показника	На початок року	На кінець року
	Фактичний рівень показника	Кількість балів	Фактичний рівень показника	Кількість балів
1	0,32	20,0	0,25	20,0
2	0,87	14,0	0,90	15,0
3	1,78	13,2	1,72	12,3
4	0,55	13,0	0,52	10,6
5	0,44	13,8	0,42	12,6
6	0,57	3,0	0,52	3,0
Разом:	---	77,0	---	74,3

Таким чином, по ступеню фінансового ризику, який обчислено за допомогою даної методики, аналізоване підприємство відноситься до II класу.

Виділимо, що у вітчизняній практиці виділені моделі застосовуються мало, оскільки не враховуються галузеві особливості розвитку суб'єкта господарювання і прийнятих форм організації бізнесу. Прогнозування банкрутства ведеться відносно тільки теоретичного характеру підходу. У вітчизняних умовах дані такого прогнозування є багато суб'єктивними і не дають основ для практичних висновків. Робота прогнозування банкрутства може бути організована як на самому підприємстві так і за його межами, наприклад, на базі консалтингової фірми, що обслуговує підприємство.

банкрутство неплатоспроможність фінансовий

2. ВАТ «4-Й ЕКСПЕДИЦІЙНИЙ ЗАГІН ПІДВІДНИХ І ГІДРОТЕХНІЧНИХ Робіт»

2.1 Аналіз фінансового стану підприємства

Аналіз фінансового стану ВАТ «4-й експедиційний загін підвідних і гідротехнічних робіт» проведений відповідно до загальноприйнятої методики і методичних рекомендацій з виявлення ознак неплатоспроможності підприємства банкрута й ознак дій по прихованню банкрутства, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства, затвердженого наказом Міністерства економіки України № 10 від 17.01.01 року.

В якості інформаційної бази аналізу використана надана фінансова звітність підприємства:

1. Бухгалтерські баланси (форма № 1) за станом на: 31.12.2008 р.; 31.12.2009 р.; 31.12.2010 р.

2. Звіти про фінансові результати (форма № 2) за: 2008 рік; 2009 рік; 2010 рік.

3. Звіт про рух коштів (форма № 3) за: 2008 рік; 2009 рік; 2010 рік.

4. Звіт про власний капітал (форма № 4) за: 2008 рік; 2009 рік; 2010 рік.

5. Приечания до річного финанасовой звітності (форма № 5) за: 2008 рік; 2009 рік; 2010 рік.

Оцінка фінансового стану ВАТ "4-й експедиційний загін підвідних і гідротехнічних робіт" проведена на основі вивчення динаміки.

- показників балансу (таблиця 8);

- показників фінансової стійкості (таблиця 9);

- розрахунку показників платоспроможності підприємства (таблиця 10).

Таблиця 8

Динаміка показників балансу (активів і капіталу) підприємства

(тис. грн.)

№	Показники	на	на	на	на
п/п		01.01.01	31.12.01	31.12.02	31.12.03
1.	Вартість майна	1193	1141	1282	1076
2.	Необоротні активи,
	усього	968	968	912	849
	У тому числі:
	2.1 Основні засоби	968	924	856	800,4
	2.2 Незавершені	-	44	47	43,8
	капітальні вкладення
3.	Виробничі	225	173	370	227
	запаси
4.	Дебіторська	154	146	63	5938,7
	заборгованість
5.	Кошти	8	1	6	5.7
6.	Власний капітал,	1115	1041	640	(804)
	усього
	У тому числі:
	6.1 Статутний капітал	11	1	1	11,4
7.	Збитки	(492)	(739)	(1110)	(2584,5)
8.	Позиковий капітал	240	247	740	8816,5
	(кредиторська
	заборгованість)

Таблиця 9

Динаміка показників фінансової стійкості підприємства

(тис.грн.)

№ п/п	Показники	на 01.01.01	на 31.12.01	на 31.12.02	на 31.12.03
1.	Власний капітал	1115	1041	640	(804)
2.	Необоротні активи	968	968	912	849
3.	Власні оборотні кошти	147	73	(272)	(1653)
4.	Матеріальні оборотні кошти (виробничі запаси)	225	173	370	227
5.	Первісна вартість основних засобів	3914	3672	3577	3519,6
6.	Сума зносу	2964	2748	2712	2719,1
7.	Оборотні кошти	387	320	468	7160,5
8.	Позиковий капітал	240	247	740	8816,5
9.	Вартість майна	1193	1141	1282	1076
10.	Коефіцієнт маневреності (стр. 3 / стр.1)	0,132	0,07	(0,425)	(2,056)
11.	Коефіцієнт забезпеченості (стр. 3 / стр. 4)	0,653	0,422	(0,735)	(7,282)
12.	Коефіцієнт зносу (стр. 6 / стр. 5)	0,752	0,748	0,758	0,773
13.	Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами (стр. 3 / стр.7)	0,380	0,228	(0,581)	(0,231)
14.	Коефіцієнт автономії (стр.3 /стр. 9)	0,123	0,064	(0,212)	(1,536)
15.	Коефіцієнт співвідношення позикових і власних засобів (стр. 1 /стр.8)	0,215	0,237	1,156	10,96
16.	Коефіцієнт реальної вартості майна (стр.5-стр.6+стр.4/стр.9)	1	0,873	0,887	(0,792)

Таблиця 10

Динаміка показників платоспроможності

№ п/п	Показники	На 01.01.01	На 31.12.01	На 31.12.02	На 31.12.03
1.	Кошти	8	1	6	5,7
2.	Дебіторська заборгованість	154	146	63	5938,7
3.	Оборотні кошти	387	320	468	7160,5
4.	Короткострокові зобов'язання	240	247	372	8699,6
5.	Абсолютний коефіцієнт ліквідності (стр.1 / стр4)	0,033	0,004	0,116	(6,5е-4)
6.	Проміжний коефіцієнт покриття (стр.1 + стр.2 / стр.4)	0,67	0,595	0,1.85	0,683
7.	Загальний коефіцієнт покриття (стр.3 / стр.4)	1,613	1,296	1,258	0,823
8.	Чистий оборотний капітал (стр.3 - стр.4)	147	73	96	(1539,1)
9.	Відношення чистого оборотного капіталу до оборотних активів (стр.8 / стр.3)	0,380	0,228	0,205	(0,215)

Результати розрахунків дозволяють зробити наступні висновки:

За аналізований період відбулися значні зміни в складі активів і капіталі підприємства.

а) різко виросла частка дебіторської заборгованості (по статті «Дебіторська заборгованість по виданих авансах») при відповідному зменшенні питомої ваги вартості засобів виробництва (основних засобів і виробничих запасів).

б) значно збільшилася частка позикового капіталу (за рахунок росту кредиторської заборгованості) при відповідному зниженні питомої ваги суми збитків. На кінець аналізованого періоду сума збитків склала 2584,5 тис. грн. що привело до негативного значення величини власного капіталу (- 804 тис. грн.).

в) у складі позикового капіталу, що представлений винятково кредиторською заборгованістю, найбільша частина (86 %) приходиться на поточні зобов'язання з отриманих активів.

За аналізований період фінансовий стан підприємства погіршилося, про що свідчать нижчеподані характеристики (таблиця 9):

а) стійка тенденція нерентабельної роботи підприємства, збільшення суми збитків;

б) несприятлива динаміка показників, що характеризують фінансову стійкість підприємства, зокрема, коефіцієнтів, що визначають стан його основних засобів і залежність від позикового капіталу.

Коефіцієнт зносу на кінець звітного періоду склав 0,773 і вказує на те, що основні засоби зношені на 77 %.

Коефіцієнт реальної вартості майна, що характеризує масштаби діяльності підприємства на кінець звітного періоду має негативну величину (0,792) при нормативному значенні 0,5.

Рівень коефіцієнта автономії знизився до негативного значення (1,536) при нормативному значенні 0,5. Причому значно збільшився коефіцієнт співвідношення позикових і власних засобів, і показує, що на 1 гривну власного капіталу приходиться 10,96 гривень позикових засобів.

Показники, що характеризують стан оборотних коштів підприємства (коефіцієнт маневреності і коефіцієнт забезпеченості запасів) на останню звітну дату також мають негативне значення і показую:, що для подальшого функціонування підприємства необхідне використання довгострокового позикового капіталу.

в) незначна присутність в активі балансу засобів і убутна динаміка показників ліквідності (платоспроможності) підприємства (табл. 10). При цьому на кінець звітного періоду сума дебіторської заборгованості не покриває величину короткострокових зобов'язань підприємства на 2761,6 тис. грн. (8699,6-5938,7).

Рівень коефіцієнта покриття на кінець аналізованого періоду нижче його нормативного значення.