Формування та виконання дохідної частини місцевого бюджету

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Теоретичні засади формування та виконання доходної частини місцевого бюджету

1.1 Характеристика стану доходної бази місцевих бюджетів

1.2 Роль та значення доходної бази місцевих бюджетів в бюджетній системі України

1.3 Досвід зарубіжних країн в формуванні доходної частини бюджетів на місцевому рівні

2. Аналіз формування та виконання доходної частини місцевого бюджету

2.1 Характеристика діяльності фінансового управління Ленінської районної у м. Харкові ради

2.2 Аналіз формування та виконання доходної бази бюджету

Ленінського району протягом 2007 - 2009 років

2.3 Аналіз джерел надходжень до бюджету Ленінського району м. Харкова

2.4 Аналіз надходження трансфертів до бюджету Ленінського району

3. Шляхи зміцнення фінансової спроможності місцевих бюджетів

4. Напрями удосконалення фінансового забезпечення місцевого самоврядування

5. Прогнозування як інструмент ефективного формування доходної бази місцевого бюджету

6. Використання економічного моделювання в прогнозуванні бюджетних доходів

7. Охорона праці

Висновки

Перелік літератури

ВСТУП

Формування доходної частини місцевих бюджетів відбувається у достатньо складних умовах. Незабезпечення фінансової автономії місцевого самоврядування, а саме нестача фінансових ресурсів та нестабільність у них доходних джерел, стали проблемою загальнодержавної ваги. У процесі побудови бюджетної системи в країні недостатньо використовується зарубіжний досвід, а при визначенні доходних баз місцевих бюджетів майже не застосовуються ефективні економіко-математичні моделі. в Україні необхідно запроваджувати найсучасніші підходи до формування доходів місцевих бюджетів, зокрема нові засоби автоматизації, адже успіх економічного розвитку значною мірою залежить від створення оптимального розміру місцевих бюджетів та форм бюджетних взаємовідносин, чіткого механізму вирівнювання горизонтальних і вертикальних дисбалансів у бюджетах усіх рівнів.

Природа та сутність доходної частини місцевих бюджетів, її призначення, роль і саме визначення місцевого бюджету, постійно змінювались. Спочатку місцевий бюджет як офіційний документ був звітом про фактично зібрані доходи і зроблені витрати самоврядної громади. Надалі, з розвитком фінансової системи держави, постала необхідність заздалегідь визначати доходи такої громади для покриття покладених на неї повноважень. Природою доходної частини бюджету, як правило, називали податкові та неподаткові надходження на покриття лише поточних витрат. Поняття місцевого бюджету формулюють як фонд фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні органів виконавчої влади відповідного органу місцевого самоврядування для виконання покладених на нього функцій, передбачених Конституцією України. При визначенні цього поняття відображаються також найважливіші його сторони: матеріальний зміст, сутність і форма.

Розглядаючи еволюцію методологічних та теоретичних підходів до формування доходів місцевих бюджетів в Україні, зрозуміло, що науковці досить часто обмежувалися тільки одним з підходів до визначення суті поняття доходів таких бюджетів або економічним, або юридичним.

Отримані дані дипломної роботи можуть бути використані фінансовими органами та органами місцевого самоврядування для удосконалення здійснюваної ними бюджетної політики у процесі формування доходів місцевих бюджетів; при розробці змін та доповнень до бюджетного, податкового законодавства України; у навчальному процесі; а також для подальшого здійснення науково-дослідних робіт у даній галузі.

Досліджувана тема "Формування та виконання дохідної частини місцевого бюджету" є досить актуальною, тому що в сучасній Україні назріла необхідність справжньої, а не декларативної фінансової децентралізації для повнішого та ефективнішого задоволення потреб населення в кожному регіоні. Без бюджетної самостійності місцевих бюджетів з її численними складовими і врахування податкового потенціалу кожного регіону побудова й розвиток ефективної та дійової бюджетної системи України може зволікатися на невизначений час.

Об'єктом дослідження дипломної роботи є доходи місцевих бюджетів на сучасному етапі розвитку економіки України.

Предметом дослідження дипломної роботи є фінансові відносини між платниками податків і фіскальними органами місцевого рівня з приводу формування доходної частини місцевих бюджетів та реформування міжбюджетних відносин в Україні.

Мета дипломної роботи полягає у теоретичному дослідженні процесу формування доходної частини місцевих бюджетів в умовах трансформації економіки України та експериментальній розробці науково обґрунтованої стратегії її вдосконалення.

Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі питання, а саме:

1) дослідження теоретичних аспектів дохідної частини місцевих бюджетів України;

2) розгляд характеристики стану доходів місцевих бюджетів в Україні;

3) розгляд зарубіжного досвіду виконання дохідної частини місцевих бюджетів;

4) вивчення діяльності фінансового управління Ленінської районної у м. Харкові ради;

5) аналіз виконання бюджету Ленінської районної у м. Харкові ради;

6) аналіз структури дохідної частини Ленінської районної у м. Харкові ради;

7) аналіз трансфертування Ленінської районної у м. Харкові ради;

8) визначення напрямів удосконалення формування доходів місцевих бюджетів в Україні;

9) планування та прогнозування доходів місцевих бюджетів;

10) розгляд, використання економіко-математичних моделей в аналізі формування та виконання бюджету за доходами.

Методологічна база роботи - закони і нормативні акти України, праці і публікації з розвитку місцевих бюджетів, проблем розвитку міжбюджетних відносин в Україні, наукові статті.

Теоретично - методологічною основою написання дипломної роботи є закони та нормативні акти України, що стосуються питань формування та виконання місцевих бюджетів (Конституція України [1, с.45], Бюджетний кодекс України [2, с. 67], Закон України "Про місцеве самоврядування" [3, с. 56]), інформаційну - дані фінансового управління Ленінської районної у м. Харкові ради [24, с. 34], а також праці українських та зарубіжних вчених щодо проблем розвитку місцевих бюджетів та міжбюджетних відносин: О.П. Кириленко [42, с. 132]; О.Д. Василика [33, с. 56]; В.І. Кравченко [46, с. 67], В. Федосова [58, с. 78]; Л.В. Фещенко [59, с. 89]; І.Я. Чугунова [62, с. 78] та інших вчених-економістів, матеріали періодичного друку, інші джерела інформації.

Логіка та методологія дослідження обумовили структуру роботи, яка складається з чотирьох розділів, вступу та висновків, включаючи додатки та перелік використаної літератури.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОНАННЯ ДОХОДНОЇ ЧАСТИНИ МІСЦЕВОГО БЮДЖЕТУ

1.1 Характеристика стану доходної бази місцевих бюджетів

Згідно з Бюджетним Кодексом України бюджетна система України складається з Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Місцеві бюджети відображають обумовлену адміністративним поділом і бюджетним устроєм держави сферу економічних відносин суспільства, пов'язаних із формуванням, розподілом і використанням централізованих грошових коштів, що знаходяться у розпорядженні місцевих органів влади і призначених для соціально-економічного розвитку конкретних регіонів країни.

Місцеві бюджети займають не лише важливе місце у бюджетній системі, але й одне з центральних місць в економічній системі кожної країни.

Місцеві бюджети слід розглядати як важливу фінансову категорію, основу якої становить система фінансових відносин, а саме: відносини між місцевими бюджетами і господарськими структурами, що функціонують на даній території; відносини між бюджетами і населенням даної території, що складаються при мобілізації й витраченні коштів місцевих бюджетів; відносини між місцевими бюджетами різних рівнів щодо перерозподілу фінансових ресурсів; відносини між місцевими і державним бюджетом [ 33, с. 45 ].

Економічна сутність місцевих бюджетів проявляється в їх призначенні:

1) формування грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням діяльності місцевих органів влади;

2) розподіл і використання цих фондів між галузями народного господарства;

3) контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств та організацій, підвідомчих цим органам влади [ 9, с. 36 ].

Що стосується трактувань поняття "місцевий бюджет", то можна зробити висновок, що не має єдиної точки зору, тому можна розглянути основні з них у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 - Визначення категорії місцевого бюджету

Визначення	Джерело
1	2
Бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджетів місцевого самоврядування.	Бюджетний Кодекс України [2, с. 35]
Форма впливу місцевого самоврядування на економічні і соціальні процеси в державі.	Фещенко Л.В. [59, с. 68]
Бюджет адміністративно - територіальних одиниць, призначених для фінансування забезпечення закріплення і умов відповідних місцевих органів державної влади і самоврядування функцій.	Федосов В. [58, с. 156]
Обумовлена адміністративно-територіальним поділом і бюджетним устроєм частина економічних відносин у суспільстві пов'язану з формуванням, розподілом і використанням фондів грошових коштів, призначених до задоволення суспільних потреб.	Василєва Н.В. [34, с. 67];
Сукупність бюджетів, які складаються, затверджуються і виконуються відповідними органами влади і самоврядування.	Кравченко М.В. [46, с. 132];
Сукупність економічних відносин, що забезпечують фінансову базу місцевих рад щодо розвитку і утримання головним чином галузей господарства, які безпосередньо спеціалізуються на підвищенні добробуту населення.	Ходорович І.Н. [66, с. 43].

Виходячи з наведених трактувань у таблиці 1.1, можна надати власне визначення: місцеві бюджети - це сукупність бюджетів Автономної Республіки Крим, обласних, районних бюджетів, бюджетів районів у містах та бюджетів місцевого самоврядування, які складаються, затверджуються і виконуються відповідними органами влади і самоврядування з метою підвищення економічного і соціального розвитку країни.

Згідно з Бюджетним Кодексом України та закріпленими Конституцією України нормами до місцевих бюджетів віднесено: [1, с. 44]:

1) обласні бюджети, бюджет Автономної Республіки Крим, бюджети міст Києва та Севастополя;

2) районні бюджети;

3) бюджети територіальних громад (бюджети міст, сільські, селищні та районів у містах) [1, с. 45].

Згідно з Бюджетним Кодексом України [2, с. 45] доходи місцевого бюджету класифікуються за розділами наведеними на рисунку 1.1.

Рисунок 1.1 - Структура доходів місцевих бюджетів

До податкових надходжень належать:

1) прибутковий податок з громадян;

2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;

3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;

4) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється відповідними органами відповідних рад;

5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності(винятком плати на придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;

6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

7) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам [2, с.46].

До неподаткових надходжень належать:

1) доходи від власності та підприємницької діяльності;

2) адміністративні збори та платежі;

3) доходи від некомерційного та побічного продажу;

4) надходження від штрафів та фінансових санкцій;

5) інші неподаткові надходження.

Доходи від операцій з капіталом включають: надходження від продажу основних засобів; державних запасів товарів, землі і нематеріальних активів.

Трансферти - це кошти одержані від інших органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування або міжнародних організацій на безповоротній та безоплатній основі [2, с. 46].

Доходи місцевих бюджетів за економічною природою поділяються на:

1) власні - це доходи, що мобілізуються місцевою владою самостійно на основі власних рішень і за рахунок джерел, визначених місцевим органом влади. До власних доходів належать місцеві податки та збори, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності комунальних (муніципальних) підприємств, комунальні платежі, а також доходи за рахунок комунальних кредитів та позик;

2) передані - це доходи, що передаються місцевій владі центральною владою або органами влади вищого територіального рівня;

3) закріплені - це одна з форм переданих доходів місцевим органам влади на стабільній довгостроковій основі;

4) регульовані - це одна з форм доходів, що передаються центральною владою місцевим органам влади або з бюджетів територій вищого адміністративного рівня до бюджетів нижчого адміністративного рівня [6, с. 59].

Власні й закріплені доходи у більшості випадків виявляються недостатнім для фінансування витрат органів місцевого самоврядування і тому для збалансування місцевих бюджетів використовуються офіційні трансферти. Трансферти надаються відповідно до передачі чи делегування функцій органів державної виконавчої влади місцевому самоврядуванню, яке згідно з вимогами законодавства має супроводжуватися передачею необхідних фінансових ресурсів.

Дохідна частина місцевого бюджету наведена на рисунку 1.2 [54, с. 184].

Рисунок 1.2 - Склад доходної частини місцевого бюджету

Порядок передачі та розміри регульованих доходів в Україні встановлюються Законом "Про Державний бюджет" і визначено Бюджетним Кодексом України. Порядок регулювання доходів місцевих бюджетів визначається також рішенням органів влади вищого територіального рівня щодо органів влади нижчого територіального рівня.

На відповідний бюджетний період склад спеціального фонду бюджету визначається Законом України "Про Державний бюджет України" або рішенням про місцевий бюджет.

Підставою для рішення відповідної ради про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету може бути лише закон України.

Передача коштів між загальним та спеціальними фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень.

Платежі за рахунок спеціального фонду здійснюються в межах коштів, що надійшли до фонду на відповідну дату. Дохідна база місцевих бюджетів відіграє особливу роль у бюджетній системі держави, зокрема:

1) дохідна база місцевих бюджетів є важливим інструментом фінансового регулювання, за допомогою якої виконується фіскальна функція бюджету та відбувається перерозподіл частини ВВП України;

2) дохідна база місцевих бюджетів найшвидше реагує на зміни, що відбуваються в економічному житті певної території;

3) стабільна дохідна база місцевих бюджетів сприяє пропорційному розвитку території. У взаємодії з доходною базою державного бюджету вона є інструментом фінансового вирівнювання, який застосовується за допомогою різних методів бюджетного регулювання;

4) з дохідної бази місцевих бюджетів фінансується більшість державних витрат, головним чином соціальних. За її допомогою впроваджується у життя більшість загальнодержавних програм, пов'язаних з розвитком господарської і соціальної інфраструктури регіону. За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються різні цільові програми, насамперед соціальні (доплати на житлово-комунальні послуги, допомога ветеранам, багатодітним сім'ям);

5) дохідна база місцевих бюджетів має регулюючі, закріплені і власні доходні джерела її формування. Місцевим органам влади також надано право самостійно визначити напрями використання власних коштів;

6) стан дохідної частини місцевих бюджетів повністю відображає політику органів місцевого самоврядування і є основним інструментом у її реалізації. Завдяки можливості визначати напрями використання власних бюджетних коштів місцева влад визначає пріоритети в розвитку даної територіальної одиниці;

7) місцевий бюджет можна розглядати також як основний фінансовий план розвитку територіальних громад [54, с. 125].

Система місцевих бюджетів існує в усіх країнах світу. Проте її розвиток і функції зумовлені рядом національних, політичних та інших факторів. На формування доходної бази місцевого бюджету впливають різні фактори. Які можна об'єднати в три групи: економічні, соціальні та політичні. Найбільший вплив мають економічні та політичні фактори, оскільки пов'язані з макроекономічними процесами, що відбуваються у сфері суспільного виробництва. До них належать обсяги ВВП, національний дохід, економічний підйом (спад) виробництва, інфляція, безробіття, податкова та бюджетна політика. До економічних факторів належать також інвестиційні витрати на розвиток народного господарства, співвідношення коштів, що спрямовуються на споживання та накопичення. Політичні фактори безпосередньо пов'язані з забезпеченням обороноздатності держави і підтримкою внутрішнього правопорядку, організації управління державою, зміцнення законодавчої, виконавчої та судової влади.

Самостійною статтею доходів місцевих бюджетів є дотації, субвенції і субсидії. Дотації - форма централізованого регулювання доходів і видатків підприємств, організацій, установ, а також бюджетів, планові витрати котрих перевищують отримані доходи, у вигляді надання грошових коштів, які компенсують збитковість [35, с. 78].

Субвенції - цільова допомога, вид державного сприяння місцевим органам влади або окремим галузям господарства, яка надається для вирішення певних задач [35, с. 79].

Субсидії - фінансова допомога, яка надається частіше всього за рахунок коштів державного бюджету місцевим органам влади, юридичним і фізичним особам, іншим державам [35, с. 79].

Для реального забезпечення принципів самостійності щодо складання і використання бюджетів усіх рівнів управління необхідно, щоб кожна ланка бюджетної системи мала чітку, визначену законом доходну базу, а взаємовідносини між державним і регіональним бюджетом будувались з урахуванням специфіки і перспектив соціально-економічного розвитку регіонів.

1.2 Роль та значення доходної бази місцевих бюджетів в бюджетній системі України

За оперативними даними Державного казначейства України, за станом на 01.06.09 надходження доходів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів (з урахуванням надходжень акцизного збору до бюджету Автономної Республіки Крим), склали 17,33 млрд. грн., або 117,7% від розрахункового показника Міністерства фінансів України на січень - червень 2009 року. Надходження доходів, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, за січень - червень 2009 року, порівняно з аналогічним періодом 2008 року, збільшились на 5430,2 млн. грн., або на 45,6%.

Розрахунковий показник Міністерства фінансів України на січень - червень 2009 року виконано по зведених бюджетах областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя. Загальна сума перевиконання становить майже 2602,4 млн. грн.

Виконання більше ніж 100% мають 673 зведені бюджети міст республіканського Автономної Республіки Крим , обласного значення та районів, що складає 97,4% від загальної кількості місцевих бюджетів. За підсумками січня - червня 2009 року найбільші суми перевиконання плану мають місто Київ 405,4 млн. грн. - та зведені бюджети областей:

1) Донецька область 347,8 млн. грн.;

2) Дніпропетровська область - 263,0 млн. грн.;

3) Київська область - 204,1 млн. грн.;

4) Одеська область - 172,5 млн. грн.;

5) Харківська область - 155,2 млн. грн.;

6) Луганська область - 122,2 млн. грн. [19, с. 34].

Не виконали план 18 адміністративно - територіальні одиниці на суму 4,6 млн. грн. - це 2 міських та 16 районних бюджети. Із них: 12 бюджетів мають невиконання від 1% до 3%.; 1 бюджет від 3% до 5%; 4 бюджети від 5% до 10%; 1 бюджет більше 10% невиконання.

Загалом, у поточному році спостерігається покращення стану виконання планових показників надходжень до 1 кошику. Порівняно з аналогічним періодом 2008 року кількість адміністративно - територіальних одиниць, які не виконали планові показники, зменшилась на 96%, при цьому, сум невиконання зменшилась на 32,7 млн. грн. (за січень - червень 2009 року не виконали планові показники 114 адміністративно - територіальні одиниці на загальну суму 37,3 млн. грн.).

Надходження податку з доходів фізичних осіб за результатами січня - червня 2009 року склали 15347,3 млн. грн., що становить 88,6% доходів місцевих бюджетів. Перевиконання плану - 5150,6 млн. грн., відсоток росту надходжень податку до минулого року - 150,5% (за січень - червень 2009 року надійшло 10196,8 млн. грн.).

Найбільший ріст надходжень податку з доходів фізичних осіб до відповідного періоду минулого року мають наступні регіони: м. Київ - 1117,9 млн. грн., Донецька область - 632,8 млн. грн., Дніпропетровська область - 475,3 млн. грн., Харківська область - 294,3 млн. грн. [36, с. 67].

Серед чинників, які вплинули на ріст надходжень податку з доходів фізичних осіб у 2009 році - це зростання ставки податку з 13% у 2007 році до 15% у 2007 році та оподаткування з 1 січня 2008 року доходів платників від продажу або обміну нерухомості, рухомого майна, отриманих спадщини або подарунків.

Місцеві бюджети концентрують потоки бюджетних коштів певного населеного пункту, району чи області. Через них здійснюється перерозподіл бюджетних коштів з метою виконання бюджетних зобов'язань, визначеним законодавством, зокрема надання соціальних благ та послуг населенню.

На 2010 рік обсяг доходів місцевих бюджетів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, збільшується на 10,5 млрд. грн., бо на третину, у порівнянні з відповідним показником 2009 року та становить 44,1 млрд. грн.

На 1,7 млрд. грн., або на 39,7% порівняно з 2009 роком прогнозується збільшення доходів місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, що у 2010 році складають 5,9 млрд. грн. [46, с. 87].

Ці кошти органи влади на місцях спрямують на виконання програм місцевого значення (місцеві програми соціального захисту, благоустрій населених пунктів тощо).

Розглянемо у таблиці 1.2 трансферти загального фонду з Державного бюджету місцевим бюджетам та дотації вирівнювання з Державного бюджету місцевим бюджетам [46, с. 88]. Згідно з таблицею 1.2 спостерігається збільшення з кожним наступним роком обсягів трансфертів та дотацій вирівнювання з Державного бюджету місцевим бюджетам.

Таблиця 1.2 - Трансферти з Державного бюджету місцевим бюджетам, млрд. грн.

Показники	2008 р.	2009 р.	2010 р. (план)
Трансферти у т. ч.:	29,6	45,4	53,3
дотації	17,0	18,6	28,5

Так у 2009 році порівняно з 2008 роком трансферти з державного бюджету місцевим бюджетам збільшились на 15,8 млрд. грн., а дотації з державного бюджету місцевим бюджетам збільшились на 1,6 млрд. грн. У 2010 році порівняно з 2009 роком обсяг трансфертів з Державного бюджету місцевим бюджетам зріс на 7,9 млрд. грн., а дотації з Державного бюджету місцевим бюджетам на 9,9 млрд. грн. Згідно таблиці 1.2 простежимо динаміку трансфертів з Державного бюджету місцевим бюджетам на рисунку 1.3 [46, с. 87].



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.3 - Динаміка трансфертів з державного бюджету місцевим бюджетам, млрд. грн.

Згідно рисунка 1.3 простежується збільшення трансфертів з Державного бюджету місцевим бюджетам. Обсяг перерахувань з Державного бюджету місцевим бюджетам на 7903,6 млн. грн., або на 17,4% більше 2009 року (визначено у сумі 53296,4 млн. грн.).

Розглянемо динаміку дотацій з Державного бюджету місцевим бюджетам на рисунку 1.4, на якому простежується збільшення дотацій з Державного бюджету місцевим бюджетам. Для збалансування місцевих бюджетів обсяг дотацій вирівнювання з Державного бюджету місцевим бюджетам на 2010 рік збільшиться у 1,5 рази в порівнянні з 2009 роком.

В останні роки спостерігається тенденція до збільшення дохідної бази місцевих бюджетів. За даними Міністерства фінансів України, станом на 30.12.09 до дохідної частини загального фонду місцевих бюджетів (без урахування міжбюджетних трансфертів) надійшло 23417,8 млн. грн., що на 34,7% більше ніж за 2008 рік, та складає 107,1% розрахункового показника Мінфіну країни на 2009 рік.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.4 - Динаміка дотацій з Державного бюджету місцевим бюджетам, млрд. грн.

Надходження доходів, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів (з урахуванням надходжень акцизного збору до бюджету АРК), склали 19825,3 млн. грн., або 104,4% річного розрахункового показника Мінфіну на 2009 рік. У порівнянні з 2008 роком, надходження доходів, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, у 2009 році в цілому збільшилось на 4560,2 млн. грн., або на 29,9% [45, c. 80].

Що стосується джерел наповнення місцевих бюджетів, то найбільш вагомим джерелом наповнення місцевих бюджетів є податок з доходів фізичних осіб. В структурі загального фонду місцевих бюджетів питома вага податку з доходів фізичних осіб становить 70,4%. За 2009 рік місцевими бюджетами отримано 16482,1 млн. грн., цього податку, що на 31% більше, порівняно з відповідним періодом 2008 року. Наступним за величиною бюджетоутворювальними джерелами є плата за землю та податок на прибуток підприємств комунальної форми власності.

Сучасний стан місцевих бюджетів України характеризується низькою часткою дохідних джерел, які не розраховуються при розрахунку обсягів міжбюджетних трансфертів і якими місцеві органи влади можуть розпоряджатися самостійно, виходячи з пріоритетів розвитку адміністративно - територіальної одиниці. На частку доходів, які не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, припадало від 64,3% у 2008 році до 65,5% у 2009 році. Упродовж 2007 - 2009 роках на частку найбільших джерел доходів, які враховуються при розрахунку трансфертів, припадало від 35% до 42% доходів місцевих бюджетів. У цій групі доходів найбільша питома вага належить податку з доходів фізичних осіб і єдиному податку. Згідно з Бюджетним кодексом України до доходів міст республіканського та обласного значення зараховується 75% від загального обсягу податку на доходи фізичних осіб. Отже, зусилля місцевих органів влади з поліпшення економічної ситуації в адміністративно - територіальних одиницях, яке призводить до підвищення зайнятості та відповідно збільшення надходження даного виду податку до місцевого бюджету, призводить насправді до зниження дотації вирівнювання або збільшення суми коштів, що мають бути перераховані з місцевого бюджету до державного бюджету. Це відбувається внаслідок того, що трансферти розраховуються як різниця між прогнозною сумою доходів та витрат місцевого бюджету, скоригованого на коефіцієнт вирівнювання. Згідно з чинною формулою міжбюджетних трансфертів, перевищення доходів місцевих бюджетів над витратами призводить до збільшення вилучень до державного бюджету, а це знижує зацікавленість місцевих органів влади у формуванні жорстких бюджетних обмежень, нарощуванні податкового потенціалу територіальної одиниці. Часткова компенсація таких вилучень здійснюється за рахунок надання субвенцій і дотацій вирівнювання. Незважаючи на те, що вибір напрямів використання дотацій вирівнювання може визначатися місцевими органами влади самостійно, на їхнє рішення істотно впливає необхідність забезпечення бюджетних програм по фінансуванню благ і послуг, що надаються за рішенням центральних органів влади. Також треба зазначити, що у місцевих бюджетах, в яких відбувається щорічне збільшення доходів, залишається, згідно з Бюджетним кодексом України, лише 10% від суми приросту доходів. Таким чином, методологія формування міжбюджетних трансфертів призводить до того, що зусилля органів місцевого самоврядування з поліпшення економічної ситуації не можуть вирішувати проблеми місцевого бюджету, а тільки змінюють структуру доходів відповідного бюджету.

Як підтверджує практика, для України залишаються актуальними проблемами методології формування міжбюджетних трансфертів та розширення дохідної бази місцевих бюджетів.

Існує також проблема значної регіональної диференціації доходів та видатків місцевих бюджетів разом із трансфертами як загалом, такі у розрахунку на одну особу наявного населення.

Так у січні - вересні 2009 року такі доходи були максимальними у місті Києві - 1634,5 грн, АРК - 809,9 грн, а мінімальним у Луганській області - 616,6 грн, тобто розрив склав 2,65 разів (без урахування м Києва 1,31 разу). У цей же період видатки місцевих бюджетів у розрахунку на одну особу наявного населення були максимальними у м, Києві - 1677,2 грн, Луганській області 546,4 грн, АРК - 754,9 грн, тобто розрив складає 3,07 рази (без урахування міста Києва 1,38 рази) [54, с. 68].

Якщо розглянути доходи та видатки місцевих бюджетів без урахування трансфертів, то розрив значно збільшується. У січні - вересні 2009 року такі доходи були максимальними у місті Києві - 1538,8 грн, Дніпропетровській області - 568,5 грн, а мінімальним у Тернопільській області - 208,4 грн, тобто розрив складає 7,38 разів (без урахування міста Києва 2,73 рази). У цей же період видатки місцевих бюджетів у розрахунку на одну особу наявного населення були максимальними у м, Києві -1568,9 грн, АРК -743,6 грн і Луганській області - 541,1 грн, тобто розрив складає 2,90 рази (без урахування міста Києва 1,37 рази) [54, c. 68].

Така ситуація має декілька причин. По-перше, це незначна у кількісному виразі дохідна база на місцях. Як відомо, місцеві органи влади мають повноваження по адмініструванню тільки місцевих податків та зборів, питома вага яких у доходах місцевих бюджетів (2-7%). Інші вагомі податки та надходження - податок з доходів фізичних осіб, плата за землю, податок на прибуток підприємств комунальної власності залишаються за визначенням загальнодержавними, хоча вони повністю надходять до місцевих бюджетів різних рівнів. Тобто місцеві органи влади не мають змоги проводити повноцінне адміністрування відносно таких надходжень. По-друге, це відсутність чіткого законодавчо закріпленого рівня децентралізації фіскальної системи питомої ваги місцевих бюджетів у зведеному бюджеті, розподілу повноважень щодо фінансування витрат між рівнями влади, розподілу доходів між видами бюджетів , до якого Україна ще може прийти. По-третє, зазначена вище диференціація доходів та видатків у розрізі регіонів спричинена не досконалими механізмами перерозподілу бюджетних ресурсів і мінливістю законодавчої бази. Так, тільки у 2007 році було прийнято три Постанови Кабінету Міністрів України відносно внесення змін до Формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів між державним бюджетом та місцевими бюджетами (від 23 березня 2007 року № 196, від 14 вересня 2007 року №911, від 28 грудня 2007 року № 1296). І як показав статистичний аналіз, міжбюджетні трансферти покращують загальну ситуацію з нівелювання надмірних різниць у зазначених показниках місцевих бюджетів , але це збільшення відбувається неоднаковою мірою.

В останні роки відбулися позитивні зміни у формуванні правової бази для подальшого коригування регіонального розвитку. Із прийняттям Закону України "Про стимулювання розвитку регіонів" (8 вересня 2007 року) місцеві бюджети можуть стати чинником стабілізації економічного розвитку регіонів.

Обсяг доходів місцевих бюджетів ( загальний і спеціальний фонди ) на 2010 рік складає 60,7 млрд. грн., або 24,6% зведеного бюджету України. Питома вага доходів загального фонду місцевих бюджетів у загальному фонді зведеного бюджету зросла на 1,6%, склавши 25,3% і є найбільшою за останні чотири роки. На 2010 рік обсяг доходів місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, збільшується на 10,5 млрд. грн., або на 30% у порівнянні з відповідними показниками 2009 року та становить 44,1 млрд. грн. Обсяги доходів місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, зростуть у порівнянні з поточним роком на 1,7 млрд. грн., або на 39,7%, і у наступному році складуть 5,9 млрд. грн. Ці кошти органи влади на місцях спрямують н виконання програм місцевого значення, зокрема, на програми соціального захисту населення, благоустрій населених пунктів тощо. Обсяг трансфертів загального фонду, що виділяються з держбюджету місцевим бюджетам, визначено в сумі 53296,4 млн. грн., що на 7903,6 млн. грн., або на 17,4% більше ніж у 2009 році. Обсяг дотацій вирівнювання з державного бюджету місцевим бюджетам становить 28549,7 млн. грн. ( на 9967,2 млн. грн. або н 53,6% більше в порівнянні з обсягом на 2009 рік). Із загальної кількості місцевих бюджетів (691) - 655 місцевих бюджетів - дотаційні, 36 місцеві бюджети (5,2% від загальної кількості) - передають кошти до державного бюджету.

З метою посилення інвестиційної складової місцевих бюджетів не менше ніж 50% додаткових коштів, які залишаються місцевим органам влади у зв'язку з застосуванням коефіцієнта вирівнювання, передбачається направити на реалізацію інвестиційних проектів та здійснення енергозберігаючих заходів. Вперше передбачається запровадити стимулювання тих місцевих бюджетів, які отримують дотації з державного бюджету та щороку нарощують свою дохідну базу. З цією метою для них передбачено додаткову дотацію в сумі 142,7 млн. грн. На 20,2% збільшено обсяг субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, дітям - інвалідам та тимчасової державної допомоги дітям. Загальний обсяг субвенції - 12277,7 млн. грн. Обсяг субвенції на надання пільг з послуг зв'язку та компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян становить 1309,4 млн. грн., що н 6,8% більше, порівняно з 2009 роком. Обсяг інших субвенцій загального фонду держбюджету складає 5105,3 млн. грн. З них: 1150 млн. грн. - на соціально - економічний розвиток; 1000 млн. грн. - на виконання інвестиційних проектів; 522 млн. грн. - на здійснення виплат, визначених Законом України "Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону України "Про освіту", педагогічним, науково - педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів"; 200 млн. грн. - будівництво та розвиток мережі метрополітенів; 161,6 млн. грн. на комп'ютеризацію та інформатизацію районних загальноосвітніх навчальних закладів; 100 млн. грн. на будівництво і придбання житла військовослужбовцям та особам рядового і начальницького складу. Зазначені заходи значно розширять можливості місцевих органів влади щодо вирішення регіональних проблем, сприяють зменшенню територіальних відмінностей у рівнях економічного та соціального розвитку.

1.3 Досвід зарубіжних країн в формуванні доходної частини бюджетів на місцевому рівні

В світовій практиці існують три основні моделі організації бюджетної системи:

1) базується на принципах автономії кожного рівня влади, повному розмежуванні різних податків між територіальними рівнями і закріпленні їх за відповідними бюджетами. Це означає, що в країні, яка має таку бюджетну систему, справляються центральні, регіональні й місцеві податки. Вони повністю надходять до відповідних бюджетів. Кожен рівень влади при цьому відносно незалежний один від одного і забезпечує фінансовими ресурсами покладені на нього функції, в основному, за рахунок власних податкових надходжень.

2) базується на фіксованому пайовому розподілі основних податків між різними територіальними рівнями. Це означає, що в країні, де запроваджено подібну бюджетну систему, центральна влада, регіони й місцеве самоврядування мають зафіксовану частку доходів від кожного з податків. Ця частка є стабільною, не змінюється і забезпечує формування основної частини фінансових ресурсів кожного рівня влади.

3) базується на тому, що у державі різні рівні влади застосовують спільну базу оподаткування. Це означає, що кожен рівень влади - центральний, регіональний та місцевий встановлює свої ставки оподаткування в межах одного і того ж податку. Таким чином, загальна ставка податку по країні є сумою податкових ставок центральної, регіональної й місцевої влади .

У більшості країн оподаткування населення на користь центральних і місцевих влад історично розвивалося цілком самостійно.

На протязі ХХ сторіччя спостерігалась чітка тенденція скорочення питомої ваги місцевих податків у сукупних податкових надходженнях. Однак в останній час, зважаючи на зростання обсягу та складність завдань, які вирішуються на місцевому рівні, ситуація почала змінюватися В деяких країнах місцевій владі відкривається доступ до більш ефективних податкових джерел. Так, оподаткування доходів компаній на користь місцевих органів влади в провінціях Канади коливається від 3 до 17%. В США оподаткування індивідуальних доходів штатами знаходиться на рівні 7%. В Данії місцевий прибутковий податок дає біля 2/3, а в Норвегії - 93% всіх місцевих податкових надходжень. В цілому місцеві податки складають в загальній сумі доходів місцевих бюджетів Австрії 72%, США - 58%, Японії - 55%, Франції - 48%, Німеччини - біля 40%, Англії - 38% за станом на 2007 рік [57, с. 65].

За критерієм видів податкових доходів місцевих бюджетів розвинені країни можна поділити на три групи:

1) країни з високим рівнем надходжень від податку на майно (Великобританія, США, Канада, Португалія, Нідерланди);

2) країни з високою питомою вагою прибуткового податку (країни Північної Європи, Японія);

3) країни зі змішаними доходами, що є комбінацією податків на майно, прибуткових податків, податків із продажу (Кіпр, Іспанія, Італія, Бельгія) [57,с.65].

Система місцевих податків і зборів, яка склалася на Заході характеризується запровадженням великої кількості податків, наприклад, у Бельгії 100, в Італії 70, у Франції понад 50 [57, с. 32].

У більшості розвинутих країн податковою ініціативою в межах своїх конституційних повноважень володіють органи державної влади суб'єктів федерації. В Канаді суб'єкти федерації провінції мають право регулювати ставки другорядних податків, крім основного місцевого податку на нерухомість. Як правило, передбачена можливість застосування досить значної кількості місцевих податків: у Франції більше 40, Німеччині 55, Італії біля 70, Бельгії біля 100. Але зазвичай національне законодавство регламентує, які місцеві податки можуть стягуватися, як їх розраховувати і збирати, лишаючи на розсуд місцевої влади лише визначення ставок податків. При високій питомій вазі бюджету центрального уряду частка місцевих бюджетів може досить сильно коливатись. Розглянемо це в таблиці 1.3 [57, c. 34].

Власні доходи місцевих бюджетів в демократично розвинутих країнах є в прямому розумінні власними, тобто такими, що не входять до складу доходів вищестоящих бюджетів і, таким чином, не регулюються зверху. В світі є ряд держав, в яких місцеві бюджети наділені дуже високою фінансовою автономією, тобто практично не залежать або слабо залежать від бюджету центральної адміністрації. Це Ісландія, США (включаючи штати), Люксембург, Ісландія, Австрія, Швеція.

В зазначених країнах фінансова автономія місцевих бюджетів знаходиться в інтервалі від 99,2% до 72,8% відносно. У Німеччині, Японії, Франції, Фінляндії, Бельгії і Данії фінансова автономія місцевих бюджетів коливається від 68% до 56%.

Таблиця 1.3 - Доходи ланок бюджетної системи за 2008 рік, тис. грн.

Країни	Центральний бюджет	Бюджети членів федерації	Місцеві бюджети	Бюджет фондів соціального страхування
Федеративні держави
Австрія	46,5	21,8	15,3	31,9
Канада	38,2	53,6	27,9	6,2
США	31,9	47,6	-	30,7
Німеччина	29,2	27,0	16,2	42,0
Швейцарія	29,2	30,4	21,5	37,5
Унітарні держави
Бельгія	54,7	-	12,5	50,9
Великобританія	78,2	-	27,6	18,9
Данія	68,3	-	49,7	12,8
Іспанія	44,4	-	25,9	45,6
Італія	66,4	-	39,8	51,9
Іспанія	44,4	-	25,9	45,6
Люксембург	62,4	-	14,0	36,8
Нідерланди	50,6	-	34,3	42,8
Норвегія	58,5	-	31,6	32,6
Франція	41,9	-	18,6	44,5
Швеція	53,0	-	35,7	25,1
Японія	35,0	-	44,8	43,2

Основу їх фінансової автономії складають місцеві податки і місцеві надбавки до загальнодержавних податків, тому застосування терміну ”податкова автономія” стосовно місцевих бюджетів вищезгаданих країн цілком правомірно. Так, в США податкові джерела частково розподілені. Федеральному уряду належить виключне право на мито та поштові збори. Органи влади штатів та місцеві виконавчі органи збирають податки на майно, податки на продаж, платежі за реєстрацію автотранспорту, видобування корисних копалин, санітарні послуги. Інші податки на власність і доходи юридичних і фізичних осіб, спадщину та дарування, акцизи можуть використовуватися усіма рівнями влади на свій розсуд. На рівні штатів основними джерелами податкових надходжень є: обов'язкові внески по соціальному страхуванню (21%), податок з продаж (20%), прибутковий податок (19%), індивідуальні акцизи (10%). Автономія місцевих бюджетів в США, Швейцарії і скандинавських країнах забезпечується в основному стягуванням прямих місцевих податків (прибутковий і майновий, або податок на спадкоємну нерухому власність). В США, наприклад, прямі місцеві податки складають 79,8% поточних доходів місцевих бюджетів, В Швейцарії 65,6, в Швеції 64,3, в Норвегії 55,2% за станом на 2008 рік [46, с. 67]. Пряме місцеве оподаткування переважає також в Бельгії та Португалії. В Люксембурзі, Іспанії, Австралії, Канаді, Великобританії “податкову автономію” місцевих бюджетів забезпечують непрямі місцеві податки. До них відносяться загальний місцевий податок на споживання, різні акцизи, податки на користування так званими “суспільними благами” (тобто місцями громадського відпочинку, спортивними об'єктами і т.п.). В Люксембурзі, наприклад, місцеві непрямі податки складають 54% поточних доходів місцевих бюджетів, в Іспанії 43% [46, с. 68].

Особливість розподілу джерел податкових надходжень в Німеччині полягає в тому, що доходи від податків трьох рівнів влади формуються в основному на основі пайової участі в головних видах податків - індивідуальному прибутковому, податку на прибуток та податку на додану вартість. Сьогодні вони складають 3/4 податкових надходжень до консолідованого бюджету Німеччини. У федеральному бюджеті спільні податки складають 75% в бюджетах земель 87%, в місцевих бюджетах 41%. Розподіл податків між федерацією, землями та общинами має такий вигляд який представлений у таблиця 1.4. Крім цього, на кожному рівні існують виключні права на певні податкові джерела. Федерація залишає за собою повністю податок на нафту, тютюн, спирт, страхові внески, а також мито. До власних податків земель відносяться податки на майно, автотранспортні засоби, нерухомість, на тоталізатор і лотереї, на спадщину.

Для поповнення місцевих бюджетів одним важливих податків є промисловий. Ставка оподаткування промислового податку складає від 1-5%.

Таблиця 1.4 - Розподіл податків між ланками бюджетної системи Німеччини за 2008 рік, тис. грн.

Рівні	Прибутковий податок	Податок на прибуток	ПДВ
Федерація	42,5	50	65
Земля	42,5	50	35
Община	15	х	х

Для поповнення місцевих бюджетів одним із важливих податків є промисловий. Ставка оподаткування промислового податку складає від 1% до 5%. По цьому податку встановлений неоподатковуваний мінімум. До місцевих бюджетів Франції надходить частина загальнодержавного податку на додану вартість, котрий збирається централізовано. Докладніше структура поточних доходів місцевих бюджетів в деяких економічно розвинутих країнах представлена в таблиці 1.5 [46, с. 69].

Таблиця 1.5 - Структура поточних доходів бюджетів місцевих органів влади (у відсотках до поточних витрат), 2008 рік, тис. грн.

Країни	Власні доходи	Регулюючі доходи трансферти
	Доходи від державної власності	Податки	Інші доходи	Власні доходи
		Прямі	Непрямі	Всього
1	2	3	4	5	6	7	8
Країни з “податковою автономією”, вищою за середню (вище 50,2%)
США	3,4	79,8	8,8	88,6	0,3	92,3	7,7
Іспанія	1,9	32,8	43,2	76,0	5,3	83,2	16,8
Ісландія	8,6	50,7	39,8	90,5	0,1	99,2	0,8
Австрія	2,2	30,1	42,5	72,6	11,2	86,0	14,0
Швейцарія	4,6	65,6	3,5	69,1	7,9	81,6	18,4
Швеція	2,4	64,3	0,3	64,6	5,8	72,8	27,2
Японія	2,3	26,8	34,6	61,4	0,4	64,1	35,9
Німеччина	5,0	24,8	31,4	56,2	6,4	67,6	32,4
Франція	2,3	24,9	31,0	55,9	4,1	62,3	37,7
Фінляндія	3,3	55,3	0,0	55,3	1,6	60,2	39,8
Данія	1,6	47,5	4,1	51,6	2,9	56,1	43,9
Країни з “податковою автономією”, нижчою за середній (менше 50,2%)
Бельгія	16,3	35,4	7,4	42,8	-	59,0	41,0
Австралія	14,5	-	39,9	39,9	4,1	58,5	41,5
Великобританія	2,3	-	37,2	37,2	8,5	48,0	52,0
Канада	2,4	-	37,6	32,6	0,7	35,7	64,3
Португалія	3,0	23,3	5,9	29,2	6,2	38,4	61,4
Греція	12,6	9,3	5,3	14,6	1,5	28,7	71,3
Італія	1,7	6,3	4,4	10,7	8,3	20,7	79,3
Ірландія	3,4	-	7,5	7,5	11,8	22,7	77,3
Нідерланди	8,5	1,9	4,5	6,4	5,1	20,0	80,0

З наведених даних видно, що в цих країнах на власні доходи місцевих бюджетів в середньому припадає 59,5%, а на трансферти із бюджету центральної адміністрації 40,5%. В багатьох країнах місцеві бюджети при формуванні поточних доходів залежать від трансфертів із бюджету центральної адміністрації. Це Нідерланди, Італія, Ірландія, Канада, Португалія. В цих країнах трансферти складають відповідно від 80% до 62% поточних доходів. Трансфертне фінансування місцевих бюджетів з боку центральної адміністрації свідчить про інтенсивний перерозподіл національного доходу через бюджетні канали з метою усунення диспропорцій в розвитку регіонів.

Огляд джерел фонду бюджетних трансфертів поданий у таблиці 1.6 [35,с. 57]. Найбільшу стабільність мають дотації у Франції. У країнах із стабільною економікою бюджетні трансферти, що мають природу бюджетних дотацій, фінансуються саме з такого джерела (ФРН, Франція, Польща). Такого підходу намагаються дотримуватися й у Росії. Країни з трансформаційною економікою (Латвія, Литва) не в змозі забезпечити стабільного джерела бюджетних трансфертів, а тому віддають перевагу бюджетним асигнуванням [48, с. 35].

Світова практика виділяє такі методи розподілу бюджетних трансфертів:

1) пропорційно фінансовій силі (доходам) місцевого колективу;

2) багатофакторна формула;

3) компенсація фактичних видатків місцевих колективів;

4) як частина річного бюджету місцевого колективу.

Таблиця 1.6 - Джерела фонду бюджетних трансфертів у різних країнах у 2008 році, тис. грн.

Країна	Види бюджетних трансфертів	Джерела бюджетних трансфертів
Німеччина	Додаткові дотації	2% суми ПДВ, сплачується з федеральної частки
	Допомога на інвестиції	Залежно від місцевих видатків
Росія	Бюджетна дотація	Бюджетні асигнування
	Федеральний трансферт	15% надходжень до держбюджету
	Чисті взаєморозрахунки	Залежно від місцевих видатків
Франція	Глобальна дотація на фінансування	Щорічна індексована частка ПДВ
	Дотації на компенсацію податкових пільг	Бюджетні асигнування, частка податку на прибуток
	Глобальна дотація на устаткування	Залежно від місцевих видатків
Швеція	Спеціальні субвенції	Бюджетні асигнування залежно від місцевих видатків
	Незв'язані субсидії	Бюджетні асигнування
	Цільові дотації	Залежно від місцевих видатків
Польща	Загальні субвенції	Частка до бюджетних видатків держави
	Цільові дотації	Бюджетні асигнування Залежно від місцевих видатків
Латвія	Бюджетні субсидії	Бюджетні асигнування
	Цільові гранти	Бюджетні асигнування
Литва	Бюджетні дотації	Бюджетні асигнування

Для розподілу бюджетних дотацій найчастіше застосовуються другий та четвертий методи; для зв'язаних бюджетних трансфертів перший та третій. Огляд методів розподілу бюджетних дотацій, можна розглянути у таблиці 1.7 [48, c. 68].

Таблиця 1.7 - Методи розподілу дотацій у різних країнах у 2008 році, тис. грн.

Країна	Види дотацій	Методи розподілу
Німеччина	Додаткові дотації	Частина річного бюджету - у розмірі сум, необхідних для доходної бази до середнього рівня, та як фіксовані суми.
Росія	Бюджетна дотація Федеральний трансферт	Частина річного доходу Формула
Франція	Глобальна дотація на функціонування Дотація на компенсування додаткових пільг Фонд компенсації ПДВ	Формула Згідно з фактичним розміром витрат (компенсація) Компенсація частини видатків на капіталовкладення
Польща	Субвенція генеральна	Формула
Швеція	Незв'язана субсидія	Формула
Латвія	Бюджетні субсидії Субсидії з фонду вирівнювання	Формула Формула
Литва	Дотації	Частина річного бюджету

Як видно з таблиці 1.7, при розподілі дотацій більшість країн надає перевагу формулам, оскільки вони дають змогу більш об'єктивно оцінити потребу місцевого бюджету в централізованій підтримці.

Однак сама по собі формула ще не вирішує проблеми, оскільки дуже важливий набір критеріїв, врахованих у ній, та значення їх ваги. За винятком Франції та Швеції в усіх країнах мало не щорічно відображається перегляд та уточнення формул. Проте у Франції та Швеції точаться жваві суперечки відносно правомірності включення в формулу певних показників.

Ступінь свободи місцевих органів влади у використанні вертикальних трансфертів визначається співвідношенням між зв'язаними бюджетними трансфертами (субвенції та субсидії) та незв'язаними (дотації). Чим істотніша частка бюджетних дотацій у загальній сумі бюджетних трансфертів, тим більшу свободу мають місцеві колективи. Як видно з таблиці 1.8, у країнах із стабільною економікою та розвинутими традиціями самоврядування саме бюджетні дотації відіграють головну роль (Німеччина, Франція, Швеція), тоді як у країнах, що трансформуються, найчастіше зв'язані трансферти (Польща, Латвія, Росія) [54, с. 79].

Таблиця 1.8 - Співвідношення різних видів бюджетних трансфертів (у % до доходів місцевих колективів) за 2009 рік, тис. грн.

Країна	Усього бюджетних трансфертів	У тому числі
		Дотації	Субвенції та субсидії
Росія	20,1	2,4	17,7
Франція	23,0	15,3	7,7
Франція	23,0	15,3	7,7
Латвія	61,7	9,2	52,5
Швеція: муніципалітети лени	20 17	15,0 11,0	5,0 6,0
Німеччина: землі общини	3,1 41,6	1,4 31,0	6,7 10,6
Польща	29,2	11,9	17,3
Литва	8,7	5,7	3,0

Загалом про оптимальне співвідношення між формами бюджетних трансфертів навряд чи можна говорити. Про оптимізацію може йтися лише в окремій країні, хоча тенденція до глобалізації бюджетних трансфертів в світі існує. В багатьох країнах бюджетні дотації застосовуються як інструмент вирівнювання, хоча останнє може здійснюватися і безпосередньо між територіальними колективами. Найбільшого рівня розбудови цих інструментів досягли у Німеччині та Швеції у таблиця 1.9 [54, с. 79]. Ефективність функціонування системи бюджетних трансфертів в окремих країнах прямо пов'язана із ступенем досконалості та усталеності нормативної бази, що їх регулюють.

Таблиця 1.9 - Наявність спеціальних механізмів фінансового вирівнювання серед місцевих колективів різних країн за 2008 рік, тис. грн.

Країна	За рахунок бюджетних трансфертів	За рахунок горизонтального перерозподілу
Німеччина	Додаткові дотації	Горизонтальні трансферти
Швеція	Гарантована доходна база	Міжмуніципальні вирівнювальні платежі
Росія	Фонд підтримки	х
Франція	Дотація рівномірного розподілу	Фонд солідарності територіальних колективів
Польща	Субвенція на вирівнювання	х
Латвія	Фонд вирівнювання	Фонд взаємної допомоги

Рівень нормативної бази дуже відрізняється. Серед країн із сформованою базою можна відзначити Німеччину, Францію, Швецією. Що стосується України, то тут нормативна база надання бюджетних трансфертів практично відсутня. У галузі законотворчості для місцевого самоврядування ми відстали від сусідніх держав на 3-4 роки, що не могло негативно не вплинути на розбудову місцевого самоврядування. Зараз в США утворилась досить ефективна система фінансування місцевих органів влади: 92,3% доходів місцевих бюджетів, включаючи штати, складають власні доходи, 88,6%. яких припадає на місцеві податки. Місцеві бюджети США в своїх фінансових засобах менше ніж на 12% залежать від федерального уряду.