Формування Державного бюджету України

% ВВП

0,88

1,58

1,02

1,76

+ 0,7 в.п.

-0,57 в.п.

+0,74 в.п.

ВВП, млн. грн..

544153

720731

948056

912563

Державний бюджет України у 2009 році фактично виконано з дефіцитом у сумі 19,9 млрд. грн., або 2,2% ВВП при річному плані у сумі 33,0 млрд. грн. (3,6% ВВП).

Загальний фонд державного бюджету виконано з дефіцитом у сумі 16,0 млрд. грн., або 1,8% ВВП. У 2008 році теж спостерігається бюджетний дефіцит в розмірі 12,5 млрд. грн., що на 2,7 млрд. грн. більше ніж за аналогічний період 2007року, а у 2007 році бюджетний дефіцит склав 9,8 млрд. грн., Що на 6,1 млрд. грн. більше ніж у 2006 році. (рисунок 2.15)

На рисунку 2.16 зображено бюджетний дефіцит (профіцит) за пановими показниками в період з 1995 по 2009 рр.

Рисунок 2.15 - Дефіцит державного бюджету України у 2007-2009 роках

Рисунок 2.16 - Бюджетний дефіцит / профіцит в Україні за 1995-2009рр.

Аналізуючи дані, можна побачити, що бюджет України переважно є дефіцитним. У 2004 та 2009 рр. дефіцит складав досить вагому суму - 11,01 млрд. грн. та 28,4 млрд. грн. відповідно. Але, слід відмітити, що у 2000 р. та 2002 р. спостерігався профіцит бюджету, що є непоганою тенденцією (1 млрд грн. і 1,6 млрд грн. відповідно).

Для поліпшення ситуації в майбутньому слід з'ясувати причини, які зумовили переважну дефіцитність бюджету, з метою запобігання їх в майбутньому.

Загалом у 2000 році були створені благоприємні умови для подальшого розвитку національної економіки. Зовнішній борг скоротився на 1,5 млрд. грн. У 2002 році дещо інша ситуація. Тут основною причиною профіциту держбюджету України стало те, що у категорію доходів потрапили приватизаційні надходження у розмірі 5,8 млрд. грн. Але методика визначення дефіциту держбюджету була змінена з 2003 р. і приватизаційні надходження тепер виключені з прибуткових статей бюджету і переведені в розряд джерел фінансування дефіциту бюджету.

До 2000 року спостерігається поступове зменшення дефіциту; у період 2000 - 2003 рр. - незначні коливання близько нуля, що якраз і характеризують вдале використання держбюджету; у 2004 дефіцит різко зріс, до 2006 р. поступово зменшувався, а у 2007-2009 рр. знову помітно зростав.

При плані 33 млрд. грн. на 2009 рік, фактично реальний дефіцит державного бюджету України становив 103,8 млрд. грн., до якого крім фактичного дефіциту бюджету у сумі 19,9 млрд. грн., відносяться також суми рекапіталізації банків (19,6 млрд. грн.), капіталізації НАК "Нафтогаз України" (24,4 млрд. грн.), суми спеціальних прав запозичень (15,7 млрд. грн.) та обсяг невідшкодованих сум ПДВ (24,2 млрд. гривень).(рис. 2,14)

Державний борг України за 2009 рік зріс на 80,9 млрд. грн. до 211,6 млрд. грн.

Державний борг зріс за рахунок:

а) зростання державного зовнішнього боргу на 34,5 млрд. грн.:

— отримання до бюджету частини позики Міжнародного валютного фонду на суму 36,9 млрд. грн.;

— зростання курсів іноземних валют до гривні на суму 3,0 млрд. гривень.

б) зростання державного внутрішнього боргу на 46,4 млрд. грн.:

— випуску ОВДП для збільшення статутних капіталів банків на суму 19,6 млрд. грн.;

— випуску ОВДП для збільшення статутного капіталу НАК "Нафтогаз України" на суму 24,4 млрд. гривень.

Гарантований державою борг України станом на 31.12.2009 становив 89,9 млрд. грн. та збільшився на 31,2 млрд. грн. за рахунок:

— зміни курсів валют (на суму 2,8 млрд. грн.);

— отримання Національним банком України частини позики Міжнародного валютного фонду на суму 10,1 млрд. грн.;

— випуску облігацій НАК "Нафтогаз України" під державні гарантії на суму 12,8 млрд. грн.;

— отримання позик іншими підприємствами під державні гарантії у сумі 5,5 млрд. гривень.

Бюджет на 2009 має найбільший дефіцит за останні роки. Розглянемо які ж шляхи покриття дефіциту бюджету. Як і раніше, два основних джерела покриття дефіциту державного бюджету в Україні - це кошти від приватизації держмайна і державні запозичення.

При виробленні стратегії боротьби з бюджетним дефіцитом, на нашу думку, необхідно керуватися наступним:

1. Бюджетний дефіцит - зло, але ще більшим злом для економіки і фінансів країни є неминуче його усунення шляхом чисто математичних операцій, тому що в цьому випадку замість "лікування" економіки її хвороба переходить у приховані форми, боротися з якими набагато важче.

2. Баланс бюджету і навіть перевищення бюджетних доходів над витратами не слід розглядати як невід'ємну рису здорової, що динамічно розвивається економіки, світовий досвід показує, що на окремих етапах розвитку суспільства, в умовах специфічних для кожної країни, бюджетний дефіцит цілком допустимий. Величина бюджетного дефіциту, про що свідчить світовий досвід, не повинна перевищувати гранично припустимого розміри, обумовленого 2-3% ВВП.

3. Для покриття бюджетного дефіциту можуть використовуватися різні форми державного кредиту (як внутрішнього, так і зовнішнього). Робота друкарського верстата, що приводить до емісії, не обумовленої потребами товарообігу, повинна розцінюватися як міра, що грубо порушує закони грошового обігу, а тому, неприпустима. Дефіцит повинний покриватися тільки на позиковій основі шляхом розміщення на фінансовому ринку державних цінних паперів.

4. Для подолання бюджетного дефіциту необхідно "лікування" самої економіки, тому що без забезпечення динамізму в її розвитку і реально відчутної ефективності неможливо домогтися фінансової стійкості країни, які б прогресивні фінансові міри ні застосовувалися при цьому.

Перераховані принципи повинні обов'язково реалізовуватися при розробці конкретної програми заходів для зниження бюджетного дефіциту і керуванню їм.

Швидка ліквідація бюджетного дефіциту, не підкріплена реальними кроками в напрямку стабілізації самої економіки лише ускладнить і без того важку фінансову ситуацію в країні, створить непотрібні перешкоди на шляху гідного виходу з кризи.

У програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетного дефіциту варто включити такі міри, що з одного боку, стимулювали б приплив коштів у бюджетний фонд країни, а з іншого, сприяли скороченню державних витрат, наприклад:

— зміна напрямків інвестування бюджетних засобів у галузі народного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної бюджетної гривні;

— більш широке використання фінансових пільг і санкцій, що дозволяють повніше враховувати специфічні умови господарювання і стимулюючих зростання суспільного виробництва, збереження фінансування лише найважливіших соціальних програм; мораторій на прийняття нових соціальних програм, що вимагають значного фінансування;

— заборона НБУ надавати кредити урядовим структурам оформлення заборгованості державними цінними паперами;

У світовій практиці для зниження бюджетного дефіциту використовується така форма, як залучення в країну іноземного капіталу. З його допомогою вирішуються відразу кілька задач:

— скорочуються бюджетні витрати, призначені на фінансування капіталовкладень (а значить зменшується розрив між доходами і витратами);

— розширюється база для виробництва товарів і послуг;

— з'являється новий платник податків (отже, збільшуються дохідні надходження в бюджет);

— поліпшується стан платіжного балансу;

Розуміючи виняткову вигідність політики залучення в країну іноземного капіталу, усі країни, включаючи і розвиті економіки, прагнуть заохочувати імпорт капіталу.

Розробка і послідовна реалізація мір спрямованих на збільшення доходів бюджету і скорочення його розмірів, регулювання бюджетного дефіциту, цілеспрямоване керування його розміром у сукупності з іншими економічними антикризовими заходами дозволить стабілізувати фінансове положення нашої країни.

На нашу думку, недосконалість контролю за використанням коштів та дотриманням законодавства є одними з головних причин дефіциту бюджету в Україні.

У роботі [25]сказано: "Для подолання дефіциту державного бюджету України найбільш ефективними напрямками є: збільшення доходної частини бюджету; скорочення видаткової частини бюджету; здійснення внутрішніх і зовнішніх позик; проведення грошової і кредитної емісії, а також є необхідність у вдосконаленні контролю за використанням коштів та виконанням законодавства" - вважають вчені-економісти Н.І. Рєдіна, Л.П. Гордєєва, І.С. Невінчаний.

На наш погляд, можна погодитись з усіма напрямами подолання дефіциту бюджету, окрім проведення грошово-кредитної емісії, бо це питання є дуже суперечливим стосовно наслідків, які воно спричинює. Це явище викликає знецінення грошей, яке породжує інфляцію. Як результат погіршується економічний стан в країні: суттєво знижується купівельна вартість грошей, знижуються доходи громадян тощо. Всі ці наслідки суттєво знижують національний дохід країни. Тому використання цього напряму доцільно впроваджувати лише в крайньому випадку.

Бюджетний дефіцит в Україні - це вимушений дефіцит. У нашій країні рівень оподаткування настільки високий, що далі підвищувати його практично неможливо. Недостатність доходів державного бюджету головним чином зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян. А відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави у сфері доходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві.

Розділ 3. Напрямки вдосконалення бюджетного процесу в Україні

3.1 Зарубіжний досвід формування бюджету

Бюджетний устрій являє собою організаційні принципи побудови бюджетної системи, її структуру, взаємозв'язок бюджетів, які в ній поєднані.

Бюджетна система - це заснована на економічних і юридичних нормах сукупність усіх бюджетів, що діють на території країни.

Організаційно бюджетна система будується відповідно до встановлених принципів. Організація бюджетної системи, тобто бюджетний устрій визначається державним устроєм країни. У залежності від організаційної структури розрізняються унітарні (єдині), федеративні і конфедеративні держави.

В унітарних державах бюджетна система включає дві ланки: державний бюджет і численні місцеві бюджети.

У федераціях і конфедераціях бюджетна система складається з трьох ланок:

— державний бюджет (федеральний чи бюджет центрального уряду);

— бюджети членів федерації - штатів США, земель (ландов) у ФРН, провінцій у Канаді;

— місцеві бюджети.

На перших етапах розвитку буржуазної держави бюджетна система ряду країн характеризувалася залежністю державного бюджету від місцевих фінансів.

Наприклад, уряд США до прийняття конституції 1787р. не мав власних джерел доходів і покривав свої видатки за рахунок внесків окремих штатів. Завдяки зусиллям центральної влади значення державного бюджету стало зростати. Після Другої світової війни процес централізації бюджетної системи у всіх державах різко підсилився, у відношенні доходів. Істотно зросла питома вага державного бюджету в загальному обсязі ресурсів бюджетної системи. У США - більш 50%, Великобританії - більш 70%.

У державний бюджет направляються найбільші доходи:

— податок з прибутку фізичних осіб;

— податок на прибуток корпорацій;

— акцизи;

— податок на додану вартість (У США ПДВ не застосовується);

— мита;

— доход від державних позик, що випускаються центральним урядом.

По витратах, навпаки, спостерігається інша тенденція: збільшення питомої ваги в загальній сумі витрат бюджетної системи місцевих бюджетів, на які уряд перекладає значну частину витрат на розвиток економічної і соціальної інфраструктури, а також частина витрат на відтворення кваліфікованої робочої сили.

Система місцевих бюджетів також визначається державним устроєм (федеративний чи унітарний) і відповідним адміністративним розподілом. У 1960-1970р. у всіх західних країнах відбувся процес укрупнення місцевих адміністративних одиниць і, отже, посилення централізації місцевих фінансів.

У роботі [16] сказано, що у Великобританії (1973-1975р.) була проведена реформа дрібних органів влади, у результаті якої була введена двох зв'язна система керування місцевими органами (розподіл на графства й округи); були скасовані дрібні адміністративні одиниці (сільські округи і приходи). Це викликало скорочення числа місцевих бюджетів і збільшення їхнього обсягу. Фінансові взаємини центральних і місцевих органів стали більш тісними, підсилилася регулююча роль місцевих фінансів і їхній вплив на процес відтворення і сферу соціальних відносин.

У кожній країні структура державного бюджету має свої національні особливості..

Організаційний устрій США - федеративний. Федеральний бюджет влаштований за принципом "повного" бюджету і складається з двох частин:

— власне урядовий чи бюджет федеральних фондів;

— довірчі фонди.

Власне урядовий бюджет охоплює і фінансує загальнонародні програми, що позв'язані з політичними, економічними і соціальними функціями держави. Витрати бюджету використовуються на:

— військові цілі (займають центральне місце);

— апарат керування;

— економічні, зовнішньоекономічні, зовнішньополітичні і соціальні нестатки;

— виплата відсотків по федеральному боргу.

Дохідна частина бюджету в основному формується за рахунок податків (податок на прибуток, акцизи, мита).

Федеральні фонди складають близько 70 відсотків усього федерального бюджету, на них приходиться вся сума бюджетного дефіциту.

Друга частина федерального бюджету - довірчі фонди, що носять цільовий характер. Їхня діяльність пов'язана з окремими видами державної виробничої інфраструктури (будівництво автодоріг, залізниць, портів, аеропортів, електростанцій та ін ). Найбільшими фондами є фонди соціального страхування, що охоплюють різні види пенсійного забезпечення та допомоги по безробіттю. Фонди соціального страхування в приватному секторі створюються за рахунок внесків працюючих і підприємців, а для державних службовців - із внесків самих службовців і федерального уряду.

Обсяг довірчих фондів систематично зростає. Це фонди, як правило, мають позитивне сальдо. За рахунок цього залишку дефіцит федерального бюджету часто показується в заниженому розмірі, що не дає загальної картини про стан дефіциту.

У Великобританії Державний бюджет складається з двох частин:

— звичайний бюджет;

— національний фонд позик.

Звичайний бюджет призначений для фінансування поточних витрат держави. Його витрати підрозділяються на щорічно затверджені Парламентом і консолідованого фонду постійних витрат.

До щорічно затвердженого відносять витрати на оборону, економічні і соціальні цілі, субсидії місцевим органам влади, допомога країнам, що розвиваються, (в основному тим, що входять у Британську співдружність націй), на керування.

Витрати консолідованого фонду не розглядаються Парламентом, до них відносять: виплати по державному боргу (вони передаються у фонд позик і виплачуються з нього), внески в бюджет і інші фонди, витрати по "цивілізованому листі" (утримання королеви і двору).

Дохідна частина бюджету в основному формується за рахунок податкових надходжень (понад 90%), решта становлять неподаткові надходження .

Питома вага прямих і непрямих податків приблизно рівна.

Звичайні бюджети найчастіше дефіцитні і "покриваються" позичкою з національного фонду позик.

Національний фонд позик являє собою бюджет капіталовкладень. З даного фонду здійснюються платежі по державному боргу, видаються довгострокові кредити на капіталовкладення державним підприємствам і місцевим органам влади.

Доходи формуються за рахунок надходжень: відсотків по довгострокових кредитах, прибутку емісійного департаменту Банку Англії, а також засобів, що надійшли зі звичайного бюджету при утворенні позитивного сальдо.

У роботі [15] сказано, що у Франції центральний бюджет складається з трьох частин: звичайний загальний (державний) бюджет; приєднані бюджети різних державних організацій; спеціальні рахунки казначейства.

На долю загального бюджету приходиться більш ніж 70% засобів центрального бюджету. Загальний бюджет у своїй видатковій частині поділяється на функціональний і інституційний (відомчий).

Перший групує витрати виходячи з їхніх функцій, що використовуються на утримання адміністративних служб, обслуговування державного боргу, капіталовкладення, витрати, що супроводжують капітальні вкладення, трансферти. Другий - групує витрати по відомствах, що виконує бюджет і направляє на: оборону, сплату відсотків і погашення державного боргу, економічні, соціальні, загальнодержавні, міжнародні, надання допомоги країнам, що розвиваються.

Основними видами доходів загального бюджету є прямі і непрямі податки і надходження від підприємницької діяльності держави. Близько 40% усіх податкових надходжень дає індивідуальний податок на прибуток і податок на прибуток корпорацій. Серед непрямих податків, основне місце в податковій системі займає податок на додану вартість.

Приєднані бюджети введені для організацій, що не мають статусу юридичної особи, але здійснюють торгово-промислову діяльність і мають фінансову автономію (бюджети пошти, телеграфу, телефону, національна друкарня, монетний двір).

Спеціальні рахунки казначейства охоплюють різні фонди (інвестиційно-дорожний, національно-спортивний, різні торгові рахунки казначейства).

Центральний бюджет хронічно дефіцитний, однак значна частина дефіциту приходиться на приєднані бюджети і спеціальні рахунки казначейства.

У Японії, для забезпечення діяльності держави, функціонує центральний бюджет (загальний рахунок центрального уряду), інвестиційний бюджет - 457 спеціальних рахунків.

Витрати центрального бюджету побудовані по функціональній ознаці і відбивають основні задачі і функції держави і спрямовані на фінансування військових витрат, витрати економічного і соціального характеру, загальнодержавного (утримання імператорського двору, органів керування), дотацій місцевих бюджетів, виплати відсотків по державному боргу.

Доходи формуються в основному за рахунок податків, а також з надходжень від діяльності державних підприємств, продажу і здачі в оренду державної власності. Найбільші надходження (близько 40% усіх податків) дає податок на прибуток. Серед непрямих податків найбільше поширення мають акцизи і мита. Центральний бюджет звичайно дефіцитний і покривається позиками.

Інвестиційний бюджет являє собою щорічно встановлену програму капітальних вкладень і позик. Цей бюджет призначений для державних корпорацій і місцевих органів влади.

Спеціальні рахунки охоплюють рахунки державних підприємств, корпорацій, фондів. Велика кількість спеціальних рахунків - характерна риса фінансової системи Японії. Місцеві органи влади нараховують біля семи тисяч подібних рахунків.

Бюджетна система Російської Федерації складається з бюджетів трьох рівнів: перший рівень - федеральний бюджет і бюджети державних позабюджетних фондів; другий рівень - бюджети суб'єктів Російської Федерації і бюджети територіальних державних позабюджетних фондів; третій рівень - місцеві бюджети.

Бюджети першого рівня розробляються і затверджуються у формі федеральних законів, бюджети другого рівня розробляються і затверджуються у формі законів суб'єктів Російської Федерації, бюджети третього рівня розробляються і затверджуються у формі правових актів показних органів місцевої самоврядності. Річний бюджет складається на один фінансовий рік, який відповідає календарному року і триває з 1 січня по 31 грудня. Федеральний бюджет, бюджети суб'єктів РФ і місцеві бюджети складають консолідований бюджет РФ.

Бюджетна класифікація РФ є угрупуванням доходів і витрат бюджетів всіх рівнів, а також джерел фінансування дефіцитів цих бюджетів.

Крім того, існують деякі принципи, на яких заснована бюджетна система РФ: принцип єдності бюджетної системи РФ, принцип розмежування доходів і витрат між рівнями бюджетної системи РФ, принцип самостійності бюджетів, принцип повноти віддзеркалення доходів і витрат бюджетів, принцип збалансованості бюджету, принцип ефективності і економності використання бюджетних коштів, принцип загального (сукупного) покриття витрат бюджетів, принцип гласності, принцип достовірності бюджету, принцип адресності і цільового характеру бюджетних коштів.

Учасниками бюджетного процесу є: Президент РФ; органи законодавчої влади; органи виконавчої влади; органи грошово-кредитного регулювання; органи державного і муніципального фінансового контролю; державні позабюджетні фонди; головні розпорядники бюджетних коштів.

Складання бюджету ґрунтується на: Бюджетному посланні Президента РФ; прогнозі соціально-економічного розвитку відповідної території на черговий фінансовий рік; основних напрямах бюджетної і податкової політики відповідній території на черговий фінансовий рік; прогнозі звітного фінансового балансу по відповідній території на черговий фінансовий рік; плані розвитку державного або муніципального сектора економіки відповідної території на черговий фінансовий рік.

Федеральний закон про федеральний бюджет на черговий фінансовий рік не набирає чинності до початку наступного фінансового року в разі неприйняття державною думою проекту вказаного закону до 1 грудня поточного року, а також в разі не набуття чинності вказаного закону по інших причинах до 1 січня наступного року. У таких випадках державна дума може ухвалити федеральний закон про фінансування витрат з федерального бюджету в 1 кварталі чергового фінансового року. В цьому випадку федеральні органи виконавчої влади виробляють витрачання засобів федерального бюджету відповідно до вказаного закону.

Виконання бюджетів всіх рівнів бюджетної системи РФ здійснюється уповноваженими виконавськими органами на основі бюджетного розпису.

Доходи, фактично отримані при виконання бюджету понад затверджені законом про бюджет обсяги, прямують органом, виконуючим бюджет, на зменшення розміру дефіциту бюджету і виплати, що скорочують боргові зобов'язання бюджету, без внесення змін і доповнень до закону про бюджет. У разі потреби направити додаткові прибутки на інші цілі, або в разі перевищення очікуваних доходів над затвердженими більш ніж на 10 відсотків, фінансування витрат бюджету здійснюється після внесення змін і доповнень до закону про бюджет.

Звітність про виконання бюджету може бути оперативною, щоквартальною, піврічною і річною. Збір, зведення, складання і представлення звітності про виконання бюджету здійснюються уповноваженим виконавським органом. В установленому порядку уповноважений виконавський орган представляє щоквартальні, піврічний і річний звіти про виконання бюджету в показний орган і відповідний контрольний орган, а так само у Федеральне казначейство. Річний звіт про виконання бюджету підлягає затвердженню показним органом.

Затверджений державний бюджет діє протягом визначеного періоду - бюджетного року. Звичайно він дорівнює 12 місяцям. У XIX столітті досить розповсюдженими були багаторічні бюджети. Початок ХХІ століття характеризувався майже повсюдним переходом до складання однорічних бюджетів. У результаті розвитку програмування як однієї з форм державно-монополістичного регулювання економіки поряд з однорічними бюджетами в багатьох країнах стали розроблятися також бюджети на наступні чотири роки, що містять проектні оцінки.

У різних державах початок бюджетного року визначений по-різному. Так, у Франції, Німеччині, Італії, Бельгії, Голландії, Швейцарії він збігається з календарним роком; у Великобританії, Японії. Канаді бюджетний рік починається з 1 квітня і закінчується 31 березня, у Швеції, Норвегії - з 1 липня по 30 червня. у США - з 1 жовтня по 30 вересня. На це звичайно є історичні причини, традиції, пов'язані з термінами скликання сесій законодавчих органів. У федеративних державах бюджетний рік у членів федерації може не збігатися з федеральним бюджетом. У США, наприклад багато штатів мають інший початок бюджетного року.

Існує також пільговий термін - час, наданий для завершення фінансування окремих об'єктів, закриття фінансових рахунків. Цей період коливається по країнах від одного до п'яти місяців. Протягом цього часу уряд має право робити фінансування за рахунок засобів бюджетного року, що скінчився, не просячи нових дозволів. Бюджетний рік із включенням пільгового терміну утворить рахунковий період, під яким розуміється фактичний період виконання бюджету з додаванням пільгового терміну.

Підсумовуючи, можна сказати, як і Великобританії в 1973-1975 рр. в Україні теж потрібно реформувати територіально-адміністративну реформу, щоб скоротити число місцевих бюджетів з 12 тисяч до числа, яке б давало можливість полегшити фінансові взаємини центральних і місцевих органів влади.

Крім цього можливо треба подумати над зниженням ставки непрямих податків. Не всі розвинуті країни мають податок на додану вартість, а якщо і мають, то його ставка значно нижча, у Великобританії, наприклад, деякі товари і послуги мають нульову ставку ПДВ, в Франції - 19,6 відсотка, в Великобританії - 17,5 відсотків, в Германії - 16 відсотків.

3.2 Шляхи покращення ефективності бюджетної політики України

Утвердження України як високорозвиненої, соціальної за своєю сутністю демократичної, правової держави, її інтегрування у світовий економічний простір потребує нових концептуальних підходів до напрямів та механізмів реалізації бюджетної політики.

Бюджетна політика в Україні постійно перебуває в центрі уваги суспільства, що зумовлено як її місцем серед основних інструментів економічної політики, так і гострою критикою, якій вона регулярно піддається з боку органів влади, громадських і міжнародних організацій, засобів масової інформації. І це не дивно, оскільки саме в бюджетній політиці найбільш яскраво проявляються та найбільш жорстко конфліктують інтереси різних суспільних груп населення.

Взаємозв'язок категорій "ефективність" і "бюджетна політика" можна розглядати з точки зору: по-перше, впливу бюджетної політики на соціально - економічннй розвиток держави; по-друге, ефективності бюджетної політики як такої.

Як сказано в роботі [31], для того щоби бюджетна політика держави була ефективною, потрібно:

— оптимізувати функціонування системи управління державними фінансами;

— чітко регламентувати законодавчо процес акумуляції й руху фінансових потоків, забезпечення їх прозорості дня суспільства;

— забезпечити високі темпи зростання національної економіки як основного чинника зниження фінансових ризиків під час розробки показників державного бюджету;

— досягти надійності прогнозу основних макроекономічних показників, на основі яких формуються дохідна й видаткова частини державного бюджету, обсягів і темпів зростання ВВП, темпів інфляції, валютного курсу;

— дотримуватися об'єктивності під час формування дохідної частини бюджету;

— мінімізувати фінансові втрати держави під час використання державної власності;

— оптнмізувати бюджетні витрати, що сприятиме повноцінному фінансовому забезпеченню реалізації державних функцій;

— забезпечити послідовність розвитку бюджетного процесу, достатність фінансових ресурсів для виконання бюджетних зобов'язань на кожному рівні на основі законодавчо затверджених мінімальних державних соціальних стандартів і обґрунтованих нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості;

— створити систему управління державним боргом, яка дала б змогу оптимізувати співвідношення фінансування процентних і непроцентних витрат; освоїти сучасні методи оцінки раціональності бюджетних асигнувань; впровадити індикатори результативності витрат державних коштів, а також сучасні методи бюджетного планування, що орієнтовані на досягнення позитивного кінцевого результату та стимулюватимуть органи влади різних рівнів і бюджетні організації до економного використання бюджетних коштів.

Крім того, підвищення ефективності бюджетної політики держави, вдосконалення її інструментарію передбачає створення принципово нової системи державного фінансового контролю -- одного з найважливіших інструментів забезпечення поступального соціально-економічного розвитку й розбудови громадянського суспільства.

За останні роки (2004--2009) бюджетна політика в Україні зазнала істотних змін. При цьому вона не відзначалася стабільністю й послідовністю, отже, її вплив на розвиток економіки й розв'язання соціальних проблем був різноплановим.

Найгострішими проблемами економічного й соціального розвитку України є оптимізація структури доходів населення, реформування соціальної сфери, подолання бідності, нераціональна структура господарського комплексу й низький рівень конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, значне навантаження на бюджет і державні цільові фонди із фінансування соціальних програм. У зв'язку з ним метою національної бюджетної політики є формування нової моделі соціального й економічного розвитку, що передбачає побудову соціальної ринкової економіки з рівнем доходів громадян, що відповідає світовим стандартам. Для цього вона повинна спрямовуватися на підвищення конкурентоспроможності вітчизняного бізнесу та поглиблення зв'язків національної економіки зі світовим співтовариством. Основними завданнями бюджетної політики є забезпечення поступального розвитку підприємництва, прискорення економічного зростання й підвищення ефективності державного регулювання економічних і соціальних процесів. Важливу роль бюджетна політика відіграє й у формуванні ринкової інфраструктури та раціональної структури господарського комплексу країни, а також зменшенні навантаження на бюджет і державні цільові фонди шляхом забезпечення оптимального (для розвитку вітчизняної економіки) рівня оплати праці зайнятого населення.

З метою забезпечення поступального і стабільного економічного розвитку бюджетна політика має бути спрямована на здійснення структурної перебудови господарського комплексу країни, створення адекватної ринковим умовам інфраструктури, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного бізнесу, забезпечення економічного зростання за рахунок інновацій, проведення активної політики формування справедливих відносин між бізнесом і найманими працівниками, що має стати основою забезпечення зростання доходів населення, і передусім приросту заробітної плати й посилення її стимулюючої ролі.

Намагання розв'язати нагальні соціальні проблеми шляхом істотного збільшення обсягів перерозподілу ресурсів через державний бюджет без забезпечення реального підґрунтя для досягнення цієї мети не дало очікуваного результату. Натомість у бюджетній політиці стали активніше використовуватися адміністративні важелі Як наслідок -- загострилися проблеми фінансового розвитку місцевого самоврядування, знизилася ефективність міжбюджетного регулювання, що спричинило погіршення не лише економічного, а й соціального розвитку країни. Зокрема, значно скоротилися темпи зростання ВВП, спостерігається підвищення номінального обмінного курсу гривні, помітно збільшилося податкове навантаження (пряме і непряме оподаткування, нарахування на заробітну плату), зросли неподаткові над; ходження до бюджету, погіршилася ситуація у сфері інвестиційної діяльності.

За таких умов постає потреба в переорієнтації бюджетної політики на нові цілі і пріоритети, а саме в переході від моделі економічного розвитку, орієнтованого на стимулювання споживання, до моделі сприяння інвестиційній активності й розвитку вітчизняного виробництва. На переконання як науковців, так і практиків проведення активної політики підтримки національного виробника, вітчизняного експорту й розвитку певних галузей дасть змогу досягти реальних (а не проміжних, нерідко мізерних) результатів, зокрема зменшення залежності України від імпорту. Націленість на підтримку вітчизняного господарського комплексу -- єдина реальна основа забезпечення його прискореного зростання.

Діяльність вітчизняних владних структур повинна спрямовуватися на формування нової моделі соціального й економічного розвитку країни. Для цього потрібно визначити конкретні орієнтири -- показники рівня життя, досягнутого в розвинутих країнах. При цьому завдання з розвитку економіки відіграватимуть роль засобів реалізації поставленої мети. За таких умов перетворення в економічній сфері повинні спрямовуватися на розв'язання нагальних соціальних проблем. Тому слід узяти курс на формування конкурентоспроможної й водночас соціально орієнтованої економіки.

Прийняття конкретної, спрямованої на істотне поліпшення рівня життя громадян мети державної фінансової політики, з одного боку, повинне стати вагомим консолідуючим фактором розвитку суспільства, основою посилення довіри громадян до влади, їх тіснішої співпраці й активізації творчої активності населення, а з другого -- націлює на підвищення відповідальності владних структур, які будуть змушені активізувати роботу з розробки і впровадження заходів, спрямованих на реалізацію зазначеної мети.

У роботі [32] сказано, що забезпечення оптимального для досягнутого рівня економіки соціального розвитку вимагає піднесення як державного, так і недержавного секторів економіки та підвищення ефективності першого. Для розв'язання таких завдань, як збільшення реальних доходів громадян, поліпшення якості товарів і послуг, що надаються населенню, створення належних умов для здобуття освіти, охорони здоров'я, підвищення загальної культури населення, поліпшення захисту конституційних прав, охорони навколишнього природного середовища та ін., потрібно забезпечити поступальний розвиток підприємницької діяльності, прискорення економічного зростання, досягнення повної зайнятості, стримування інфляції, активізацію інвестиційної діяльності, що є головною метою бюджетної політики.

На наш погляд, важливу роль відіграє визначення соціальних орієнтирів бюджетної політики. Наприклад, головна мета соціально-економічної політики російського уряду зводиться до збільшення втричі доходів громадян до 2020 року та перевищення середньоєвропейського показника валового продукту на одну особу населення за рахунок прискорення зростання ВВП на рівні 10 % на рік. Для досягнення поставленої мети російські науковці пропонують удвічі підвищити заробітну плату в основних секторах економіки найближчими роками за рахунок переходу від мінімальної до нормативної зарплати, яка має визначатися виходячи не із прожиткового мінімуму, а із соціальних стандартів.

Зростання платоспроможності населення України, впровадження інновацій і розв'язання накопичених проблем соціального забезпечення груп населення, котрі потребують державної підтримки, гальмується через низький рівень оплати праці. Підвищення цього рівня сприятиме активізації економіки і проведенню структурної перебудови. На думку українських науковців, для того щоб доходи переважної частини населення збільшились у 1,5--2 рази, доцільно й необхідно врегулювати це питання законодавчо, закріпивши частку заробітної плати в собівартості виробленої продукції на рівні мінімум 25 %, а у ВВП її слід підвищити принаймні до 60 %.

Зазначені проблеми справді потребують негайного розв'язання. Втім, необхідно враховувати й інші, не менш важливі проблеми, що накопичилися за останні роки, такі як порівняно низький рівень економічного розвитку країни й конкурентоспроможності вітчизняних підприємств; нераціональна структура господарського комплексу; значне навантаження на бюджет і державні цільові фонди із забезпечення фінансування соціальних програм; незбалансованість і неадекватність ринковим умовам системи пенсійного забезпечення; хронічне недофінансування місцевих бюджетів; зростання тіньової економіки й ухилення від сплати податків, а також участі держави в економічному розвитку (перерозподіл ВВП через державні фонди, розвиток державного сектору економіки); недосконалість механізмів оподаткування й бюджетного регулювання, податкового адміністрування.

Обов'язковою умовою розв'язання перелічених проблем є зміна форм власності, перетворення в банківській сфері, вдосконалення бюджетної системи, реформування системи оподаткування, адміністративно-управлінського сектору тощо. Разом із цим потрібно звернути увагу на цілу низку фундаментальних завдань, зокрема визначення джерел і темпів економічного зростання, формування якісної галузевої структури господарського комплексу, підвищення продуктивності праці, рівня заробітної плати, купівельної спроможності населення, ефективності та якості державного управління.

Слід зазначити, що останніми роками державна фінансова політика поступово переорієнтовується на розв'язання економічних і соціальних проблем із допомогою непрямих важелів: посилюється вплив на розвиток бізнесу, звертається увага на соціальні проблеми зайнятих як у державному, так і у приватному секторах економіки. Крім того, розглядається питання зміцнення державно-приватного партнерства, сприяння інвестиційній та інноваційній діяльності; прийнято програми реформування системи оподаткування, збільшення фінансування розвитку місцевого самоврядування, управління державними фінансами та ін.

Для того щоби бюджетна політика була ефективною та сприяла економічному зростанню, а отже й підвищенню якості життя громадян, потрібно зробити такі кроки:

— створення адекватної розвиткові ринкової економіки інфраструктури;

— зміцнення потенціалу вітчизняного товаровиробника й посилення його конкурентоспроможності;

— підвищення ефективності державного регулювання розвитку економіки;

— послаблення централізації економічного розвитку й посилення економічного потенціалу регіонів;

— створення адекватної матеріальної бази, яка є основою конкурентоспроможності бізнесу, формування справедливих відносин між бізнесом і найманими працівниками стосовно умов праці, участі в управлінні підприємствами й розподілі доходів;

— забезпечення проведення структурної перебудови господарського комплексу з метою формування його раціональної структури, що відповідає вимогам розвитку соціальної ринкової економіки;

— підвищення стимулюючої ролі оплати праці для припинення відтоку кваліфікованих кадрів за кордон;

— підвищення якості людського капіталу, залученого до виробничої й посередницької діяльності;

— стимулювання й реалізація інноваційних та інвестиційних проектів.

Підсумовуючи, слід зазначити, що останніми роками бюджетна політика в Україні не відзначалася послідовністю та орієнтувалася переважно на розв'язання соціальних проблем шляхом підвищення номінальних доходів населення. Було досягнуто зростання платоспроможного попиту громадян, який, утім, не перетворився на потужний стимул інвестиційної діяльності й розвитку вітчизняного виробництва. Отже, бюджетна політика потребує переорієнтації на забезпечення економічного зростання, яке має стати основою істотного підвищення рівня життя народу України.

З переходом із 2007 року до нової моделі бюджетної політики чітко виділено напрями її практичної реалізації. Насамперед це активізація інвестиційної діяльності з боку держави, підвищення ефективності державних капіталовкладень, запровадження середньострокового бюджетного стимулювання розвитку недержавного сектору економіки; регулювання споживчого попиту населення з метою прискорення розвитку національного господарства; сприяння нарощуванню інвестиційної й інноваційної активності у приватному секторі економіки.

Для підвищення результативності бюджетної політики в Україні пропонується посилити використання непрямих важелів бюджетного регулювання, а саме: забезпечення структурної перебудови господарського комплексу; створення відповідної матеріальної бази як у державному, так і у приватному секторах економіки; збільшення потенціалу вітчизняного товаровиробника та посилення його конкурентоспроможності; створення адекватної розвиткові ринкової економіки інфраструктури; формування справедливих відносин між бізнесом і найманими працівниками; підвищення стимулюючої ролі оплати праці, а також ефективності державного регулювання економіки; послаблення централізації економічного розвитку й посилення економічного потенціалу регіонів.

Крім того, підвищення ефективності бюджетної політики неможливо досягти без реформування бюджетної сфери, яке має відбуватися завдяки:

— розробці наукових основ податкового права, правового функціонування податкової системи, усуненню суперечностей у чинній нормативно-правовій базі оподаткування;

— систематизації та значному скороченню розмаїття податкових і неподаткових платежів до бюджетів і позабюджетних фондів;

— розширенню податкової бази внаслідок удосконалення непрямого оподаткування суб'єктів господарювання за зменшення ставок прямих податків; урегулюванню податкового механізму з урахуванням контролю витрат виробництв;

— пошуку шляхів збільшення бюджетних доходів;

— мінімізації бюджетного дефіциту;

— оптимізації масштабів бюджетного фінансування;

— формуванню достатніх бюджетних резервів;

— скороченню тих урядових видатків, які вважаються низькопродуктивними й неекономічними;

— підвищенню ефективності використання бюджетних коштів;

— розмежуванню в бюджетах усіх рівнів поточних видатків і видатків на розвиток, визначенню джерел формування останніх;

— удосконаленню бюджетного контролю фактичних видатків і платіжних зобов'язань; запровадженню звітності, що достовірно відображатиме базу оподаткування, рівень збирання податків; здійсненню дієвого контролю дохідної частини державного бюджету з боку Рахункової палати;

— забезпеченню цілковитої прозорості формування й виконання держбюджету.

При цьому найважливішими критеріями формування та виконання державного й місцевих бюджетів відповідно до вимог економічної (а отже й фінансової) безпеки країни мають стати такі: відповідність бюджетної політики національним інтересам; забезпечення суверенітету держави у здійсненні національної бюджетної політики; зміцнення держави на основі забезпечення фінансовими ресурсами реалізації її функцій у проведенні внутрішньої й зовнішньої політики; реальність цілей бюджетної політики та створення умов для їх досягнення; забезпечення цілісності та єдності бюджетної системи як фінансової основи й передумови цілісності та єдності Української держави; здатність бюджетної системи забезпечити єдність економічного простору країни, фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської й податкової систем; узгодженість у бюджетному процесі річних і стратегічних завдань державної політики економічного розпитку.

На нашу думку, підвищення ефективності бюджетної політики держави можна досягти за рахунок якісного поліпшення нормативно-правової бази, що регламентує перебіг бюджетного процесу в Україні, шляхом її уніфікації, консолідації і спрощення. При цьому вітчизняна бюджетна система повинна будуватися на принципах стабільності, економічної обґрунтованості, достовірності, соціальної справедливості (неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами й територіальними громадами), збалансованості, фінансової єдності, адміністративної самостійності, рівнозначності видатків, повноти, прозорості.

Висновки

бюджет ринковий фінансовий дефіцит

Бюджет - складна економічна категорія. Як категорія, державний бюджет являє собою систему економічних відносин, що складаються в суспільстві в процесі формування, розподілу, та використання централізованого грошового фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб. Важливою є роль бюджету у розподілі сукупного суспільного продукту та національного доходу. В бюджеті країни акумулюється значна частина новоствореної вартості - національного доходу, розподільчого і перерозподільного у відповідності з ринковими законами суспільного розвитку для забезпечення розширеного відтворення та задоволення загальнодержавних потреб.

Одним із головних напрямів державної політики, який визначив Кабінет Міністрів України у Програмі своєї діяльності "Послідовність. Ефективність. Відповідальність" є підвищення ефективності державних фінансів.

З метою забезпечення виконання цього напряму державної політики та посилення впливу бюджетної політики на соціально-економічний розвиток України уряд здійснює ряд заходів, спрямованих на підвищення рівня збалансованості і прозорості бюджету, ефективності витрачання бюджетних коштів, забезпечення якісного виконання бюджетів усіх рівнів, здійснення дієвого фінансового контролю з боку держави.

Одним з ключових завдань Уряду та Верховної Ради є прийняття найближчим часом низки нормативно-законодавчих актів, які б забезпечували реформування бюджетної, податкової системи, спрямоване на стимулювання соціально-економічного розвитку держави. Однією з основних передумов соціальної та структурно-інноваційної переорієнтації економіки є першочергове зміцнення фінансів суб'єктів господарювання, юридичних осіб та домашніх господарств.

Необхідно вживати заходів щодо зниження частки державного споживання у структурі ВВП, зменшення податкового навантаження, посилення захисту платників податків, максимального спрощення процедури оподаткування. Результативність бюджетної політики має визначатися, не лише виконанням запланованих показників за доходами і видатками, а й конкретними досягненнями у соціальній сфері та економіці в цілому.

Також, потрібно посилити інвестиційну складову державного бюджетів. Актуальним залишається підвищення стимулюючої ролі податкової амортизації в оновленні основних фондів та інвестуванні економіки, удосконалення оподаткування суб'єктів малого підприємництва, формування бюджету розвитку.

Важливим елементом фінансової реформи має стати забезпечення наповнення дохідної частини бюджету, для чого потрібно:

- ліквідувати необґрунтовані податкові пільги і привілеї та створити єдині умови оподаткування для всіх суб'єктів господарювання;

- запровадити раціональний механізм перенесення збитків на зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток, який би не заохочував підприємства до штучної збитковості;

- створити прозорий механізм відшкодування ПДВ, максимально усував можливості для зловживань у цій сфері;

- підвищити рівень добровільної сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) з метою недопущення нарощування податкового боргу;

- підвищити ефективність роботи податкових органів через вдосконалення механізмів адміністрування податків і зборів.

В свою чергу необхідно забезпечити поступовий перехід до середньо - і довгострокового бюджетного прогнозування як вагомої складової системи державного регулювання соціально-економічного розвитку.

Важливим є посилення взаємозв'язку фінансово-бюджетної та соціально-економічної стратегії держави.

Доцільним є виважене використання дефіциту (профіциту) бюджету, виходячи із циклічності економічного розвитку та збалансованості бюджетної системи у середньостроковій перспективі.

Реформування фінансової системи України має бути спрямоване на інтеграцію вітчизняної економіки у світовий економічний простір, адаптацію українського податкового законодавства до вимог та принципів СОТ і Європейського Союзу.

Якщо аналізувати надходження до державного бюджету, то можна сказати , що фактичні надходження за аналізований період на порядок нижчі від запланованих. Спостерігається велика питома вага податкових надходжень в доходах бюджету, частка яких коливається від 66,1% до 72,5% доходів державного бюджету України.

За період, що був проведений аналіз видатки бюджету перевищують доходи, що призводить до виникнення дефіциту бюджету, а той у свою чергу до держаного боргу.

Бюджетний дефіцит в Україні - це вимушений дефіцит. У нашій країні рівень оподаткування настільки високий, що далі підвищувати його практично неможливо. Недостатність доходів державного бюджету головним чином зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян. А відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави у сфері доходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві.

Список використаної літератури

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, №254/96-ВР.

2. Бюджетний Кодекс України від 21.06.2001р. №2542-III.

3. Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" № 489 - V від 19.12.2006.

4. Закон України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №107-VI, прийнятий Верховною Радою України 28 грудня 2007 року.

5. Закон України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" № 835-VІ вiд 26.12.2008.

6. "Декларація цілей та завдань бюджету на 2007 рік" схвалена КМУ від 6 березня 2006р. № 257.

7. "Декларація цілей та завдань бюджету на 2008 рік" схвалена КМУ від 1 березня 2007 р.№ 316.

8. "Декларація цілей та завдань бюджету на 2009 рік" схвалена КМУ від 5 березня 2008р. № 160.

9. Звіт Міністерства фінансів України про виконання Державного бюджету України за 2007 рік

10. Звіт Міністерства фінансів України про виконання Державного бюджету України за 2008 рік

11. Звіт Міністерства фінансів України про виконання Державного бюджету України за 2009 рік.

12. Бюджетна політика у контексті стратегії соціально-економічного: У 6т./ Редкол.: М. Я. Азаров (голова) та ін. - К.: НДФІ, 2004 с. 637.

13. Василик О. Д., Павлюк К. В. - Бюджетна система України: підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004 - 544 с.

14. Грідчіна М. В. - Фінанси ( теоретичні основи ) : Київ, 2004. с.420.

15. Пасічник Ю. В. - Бюджетна система України: Навчальний посібник.- К.: Знання - Прес, 2006. - 607 с.

16. Старостенко Г.Г., Булгаков Ю.В. - Бюджетна система: Навчальний посібник - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 240с.

17. Буряченко А. Є. Короткострокові позички як інструмент оперативного бюджетного регулювання// Фінанси України. - 2010. №3. с.22-29.

18. Бюджет - 2010: ( вивчаємо держбюджет - версія 2010 ) Все про Бухгалтерський облік. - 2010-№45. - с.3-48.

19. Воловенко Е. Проблемні питання модернізації державних фінансів // Казна України. - 2010. - №1. - с. 13-16.

20. Демків О. І.Напрямки поглиблення бюджетних реформ в Україні. // Фінанси України №3. 2009, ст.46.

21. Заїчко І. В. Бюджетна політика в контексті макроекономічного розвитку// Формування ринкових відносин в Україні.- 2009. - №7/8. - с. 67-69.

22. Карлін М. І. Проблеми формування дохідної бази спеціального фонду державного бюджету України та шляхи їх розв'язання // Фінанси України. - 2010.- №3 с.13-21.

23. Кириленко О. П. Удосконалення практики розроблення бюджетної резолюції. // Фінанси України №2, 2007. с.3.

24. Кисельова О. Якісне податкове законодавство - джерело наповнення державного бюджету.// Казна України. - 2010. - №1. - с.7-9.

25. Кудряшов В. Фінансування дефіциту державного бюджету // Економіка України. - 2009 - №4. - с. 52-56.

26. Кудряшов В. П. Засади бюджетної політики розвитку.// Фінанси України №7, 2007. с.3.

27. Кульпінська Л. К. Програмно-цільовий метод формування бюджету// Формування ринкових відносин в Україні - 2010.-№3. с.3-10.

28. Лютий І. О. Теоретико-методологічні засади бюджетної політики держави// Фінанси України. - 2009. - №12. - с.13-19.

29. Макроекономічні показники держбюджету 2009 та економічні реалії дня. // Наука сьогодні. - 2009. - №11. - с.13-14.

30. Новицька Л. Митні платежі як складова бюджетних надходжень // Казна України. - 2010- №1. - с. 35-36.

31. Піхоцький В. Ф. Ефективність бюджетної політики як інструмент соціально-економічного розвитку України// Фінанси України - 2010- №3-с.30-37.

32. Сторонянська І. Бюджетна політика в умовах формування моделі конвенгентного регіонального розвитку в Україні// Економіка України - 2010. №3. с. 43-52.