Особливості пенсійних відносин в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Місце та значення пенсійних відносин в Україні на сучасному етапі

1.1 Суть, функції та структура пенсійної системи України

Пенсійна система кожної країни - один з найважливіших елементів соціального захисту осіб найманої праці. Організаційно-правова форма пенсійної системи визначається станом економіки і ринку праці, існуючої податкової політики і політики в галузі доходів, демографічною ситуацією, розвитком фінансових, в тому числі і страхових інститутів, прийняттям суспільством конкретної моделі пенсійного забезпечення. Формування моделі національної пенсійної системи - результат суспільної злагоди з приводу принципів побудови, способів здійснення соціальної політики. Така злагода складається під впливом економічних, культурних і національних традицій країни.

Пенсійна система України - сукупність створених в Україні правових, економічних і організаційних інститутів і норм, метою яких є надання громадянам матеріального забезпечення у вигляді пенсії. Пенсійна система України в сучасному вигляді започаткована в січні 2004 року і містить у собі відносини по формуванню, призначенню і виплаті пенсій в трирівневій пенсійній системі [1].

З прийняттям законів України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і «Про недержавне пенсійне забезпечення» в 2004 розпочато впровадження пенсійної реформи, сутність якої полягає в переході до трирівневої пенсійної системи: Перший рівень - солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - солідарна система), що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим Законом.

Другий рівень - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - накопичувальна система пенсійного страхування), що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді або у відповідних недержавних пенсійних фондах - суб'єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.

Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.

Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення.

Для окремих категорій громадян законами України можуть встановлюватися умови, норми і порядок їх пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення.

Солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування базується на засадах солідарності і субсидування та здійсненні виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду України.

Обов'язкові відрахування до Пенсійного фонду робляться зазвичай бухгалтерією працівника при нарахуванні йому заробітної зарплатні. По суті, Пенсійний фонд - установа куди спочатку йдуть всі відрахування з заробітних плат, а потім йде розподіл серед пенсіонерів - при досягненні пенсійного віку вони зазвичай отримують пенсію. Слід зауважити, що органи Пенсійного фонду ведуть чіткий персоніфікований облік надходжень страхових внесків кожного українця. Пенсійний фонд забезпечує роботу єдиного автоматизованого банку відомостей про застрахованих осіб. Пенсійний фонд на сьогодні забезпечує нарахування та виплату «державних» пенсій. Тенденція, яка спостерігається в Україні (так само, як і в багатьох країнах) досить сумна: скорочення питомої ваги працюючого населення, та збільшення кількості пенсіонерів. Демографічний прогноз та економічні розрахунки свідчать про те, що якщо систему не змінити, то в майбутньому з'являться дуже високі ризики того, що пенсійних внесків працюючих людей не буде достатньо для того, щоб забезпечувати виплату пенсій пенсіонерам.

Загальнообов'язкове накопичувальне пенсійне забезпечення полягає в тому, що частина внесків у Пенсійний фонд України буде направлена в державний Накопичувальний пенсійний фонд України. Внески будуть мати персоніфікований характер і враховуватися на індивідуальних пенсійних рахунках [17].

Кошти Накопичувального фонду будуть інвестуватися в економіку України з метою захисту їх від інфляції, одержання інвестиційного доходу, забезпечення потреб держави в джерелах фінансування довгострокових інвестиційних проектів. Все це повинне сприяти загальному економічному зростанню країни.

Керування пенсійними коштами здійснюють спеціальні компанії по управлінню активами (зараз вони вже керують активами недержавних пенсійних фондів), обрані на конкурсній основі. Ці компанії діють із дотриманням законодавчо встановлених обмежень щодо напрямків інвестування для забезпечення захисту інтересів громадян і стабільного збільшення їх коштів. Безпосереднє зберігання пенсійних активів здійснює Зберігач - банківська установа, яка буде контролювати використання цих коштів.

Кошти, які будуть враховуватися на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян, будуть їхньою власністю. Люди зможуть скористатися ними при досягненні пенсійного віку або, в окремих випадках (наприклад, у випадку інвалідності), раніше цього терміну.

Виплати з Накопичувального пенсійного фонду України будуть здійснюватися додатково до солідарної пенсії довічно або одноразово. Другий рівень пенсійної системи буде впроваджуватися в Україні з 2012 року, після створення системи державного нагляду та регулювання, а також необхідної інфраструктури.

Впроваджуватись другий рівень буде лише після формування необхідних економічних передумов та створення підлагодженої і ефективної системи державного нагляду та регулювання у цій сфері, а також необхідної інфраструктури.

Законопроектами, також передбачається, що, починаючи з 2018 року, громадянам буде надано право, у разі їх бажання, перевести їх обов'язкові пенсійні заощадження з Накопичувального фонду до обраного ними недержавного пенсійного фонду (тобто на третій рівень). Це дозволить застрахованим особам самостійно вирішувати, яка інвестиційна політика є найбільш прийнятною для інвестування їх пенсійних заощаджень, а отже - в більшій мірі впливати на розмір своєї майбутньої пенсії.

Система недержавного пенсійного забезпечення (третій рівень пенсійної системи) створена для формування додаткових пенсійних накопичень за рахунок добровільних внесків фізичних осіб і роботодавців. Недержавне пенсійне забезпечення, як передбачено законодавством, здійснюється:

– недержавними пенсійними фондами (НПФ) шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів;

– страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду;

– банківськими установами шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

НПФ у багатьох країнах світу є одним з основних інструментів для підвищення рівня пенсійного забезпечення населення.

Недержавний пенсійний фонд - це фінансова установа, призначена для накопичення коштів на додаткову недержавну пенсію та здійснення пенсійних виплат учасникам фонду. Учасники НПФ - це люди, на користь яких сплачуються пенсійні внески до НПФ, а вкладники - це особи, які здійснюють такі внески (самі учасники, їх роботодавці, професійне об'єднання або члени сім'ї) [13].

НПФ створюється, провадить діяльність і ліквідується згідно з Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення». НПФ має статус неприбуткової установи, тобто не має на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу між засновниками фонду. Весь отриманий фондом інвестиційний дохід розподіляється тільки між його учасниками.

Недержавні пенсійні фонди можуть бути трьох видів:

Корпоративний НПФ створюється юридичною особою-роботодавцем або кількома юридичними особами-роботодавцями, до яких можуть приєднуватися роботодавці-платники. Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з роботодавцями-засновниками чи роботодавцями-платниками такого фонду.

Професійний НПФ можуть створювати об'єднання юридичних осіб-роботодавців, об'єднання фізичних осіб, включаючи професійні спілки, чи фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності. Учасниками такого фонду можуть бути тільки фізичні особи, у яких ознаки їх професійної діяльності збігаються з ознаками, визначеними в статуті фонду (наприклад, працівники металургійної галузі).

Відкритий НПФ створюється будь-якими юридичними особами, крім тих, діяльність яких фінансується за рахунок державного або місцевих бюджетів. Учасниками відкритого фонду можуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця та характеру їх роботи.

Питання щодо участі в НПФ як для громадян, так і для роботодавців є справою добровільною.

Функції НПФ виконуються відповідно до договорів про обслуговування фонду такими ліцензованими юридичними особами: адміністратор НПФ - укладає пенсійні контракти з вкладниками, веде облік пенсійних внесків та інвестиційного доходу на індивідуальних пенсійних рахунках учасників, оформляє пенсійні виплати; компанії з управління активами (КУА) - забезпечують примноження пенсійних коштів шляхом їх інвестування в різні фінансові інструменти (акції, облігації, депозити та інші) відповідно до вимог законодавства; банк зберігач - контролює дотримання таких вимог, провадить операції з перерахування пенсійних коштів та забезпечує їх зберігання [12].

Пенсійні накопичення учасника НПФ формуються за рахунок пенсійних внесків, сплачених самим учасником, його роботодавцем або членами сім'ї, та інвестиційного доходу, отриманого в результаті інвестування коштів. Усі кошти, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду (пенсійні внески та інвестиційний дохід), є власністю учасника НПФ незалежно від того, хто платив внески - сам учасник, його роботодавець або родичі. Тому ніхто інший, крім учасника, не може розпоряджатися цими коштами. Пенсійні кошти учасника можуть успадковуватись його спадкоємцями.

Додаткову недержавну пенсію можна одержувати поряд з державною. Розмір пенсійних виплат з НПФ визначається, виходячи з суми накопичених коштів учасника, яка залежить від розміру пенсійних внесків, терміну їх накопичення та розподіленого інвестиційного доходу.

1. Суб'єктами солідарної системи є:

– застраховані особи, а в окремих випадках, визначених Законом, члени їхніх сімей та інші особи;

– страхувальники;

– Пенсійний фонд;

– уповноважений банк;

– підприємства, установи, організації (далі - організації), що здійснюють виплату і доставку пенсій.

2. Суб'єктами системи накопичувального пенсійного забезпечення є:

– особи, від імені та на користь яких здійснюється накопичення та інвестування коштів;

– підприємства, установи, організації та фізичні особи, що здійснюють перерахування внесків до системи накопичувального пенсійного забезпечення;

– Накопичувальний фонд;

– недержавні пенсійні фонди;

– юридичні особи, які здійснюють адміністративне управління Накопичувальним фондом і недержавними пенсійними фондами та управління їх пенсійними активами;

– зберігач;

– страхові організації.

Інші суб'єкти системи накопичувального пенсійного забезпечення можуть бути визначені законами України [1].

Отже, пенсійна система це сукупність створених в Україні правових, економічних і організаційних інститутів і норм, метою яких є надання громадянам матеріального забезпечення у вигляді пенсії. В Україні впроваджено трирівневу систему пенсійного забезпечення (солідарна, накопичувальна, недержавне пенсійне забезпечення). Суб'єктами пенсійної системи виступають: застраховані особи, страхувальники, пенсійний фонд.

1.2 Роль пенсійних відносин в ринковій економіці та соціальній сфері

Останніми роками змінилися підходи науковців щодо соціального захисту та пенсійного забезпечення громадян. Відповідно до досліджень французького науковця Гіймана А.М. питання пенсійного забезпечення не обіжно розглядати через призму трьох складових: ситуації для даної категорії на ринку праці, соціального захисту та організації життєвого циклу різних вікових категорій. Це само собою показує що ситуація на ринку праці та загальна ситуація в економіці країни відіграє велику роль в формуванні соціального захисту населення. Вплив ситуації на ринку на систему пенсійного забезпечення і в навпаки також в своїй роботі підкреслює К. Лесне, який зазначає, що тільки значне покращення стану у економіці дозволить досягти рівноваги в пенсійному забезпеченні. Також для економіки та самого бюджету держави є одним із визначальних факторів - розмір пенсійних виплат. Адже при сучасних демографічних проблемах це питання постає досить гостро у зв'язку із тим, що кількість соціально неактивного населення зростає швидкими темпами за рахунок збільшення кількості людей похилого віку.

Значну роль відіграє приватне пенсійне забезпечення. Дослідження підтверджує тенденцію до збільшення ролі приватного забезпечення пенсій в країнах ЄС та важливість аналізу її впливу на майбутній рівень пенсій.

Залежно від його ролі в загальній системі, низький рівень покриття додаткового пенсійного забезпечення може стати причиною стурбованості щодо майбутнього рівня пенсії, особливо тих, хто знаходиться під найбільшою загрозою - жінок, молоді, низькооплачувані та особи з нижчим рівнем освіти.

Вплив на економічну і соціальну сферу мають такі фактори як:

– дедалі більше перенесення ризиків (зайнятість, довголіття та фінансові ризики) з постачальника пенсії (роботодавець чи держава) на особу зумовлює необхідність покращувати фінансову освіту;

– більший зв'язок між фактичними пенсійними внесками особи та кінцевими пенсійними виплатами означає, що вплив перерв в робочому стажі на рівень пенсій потребує особливої уваги;

– надзвичайно важливо уникати правил, які дозволяють отримати доступ до пенсійних заощаджень занадто рано або використати заощадження занадто швидко для того, щоб рівень пенсії залишався адекватним протягом всього пенсійного періоду;

– плата за управління приватним забезпеченням суттєво впливає на остаточні пенсійні виплати. Наприклад, щорічні сплати на рівні 1% протягом 40 років внесків дорівнюватимуть 18% від загальної суми внесків до часу виходу на пенсію).

Дослідження показує, що кількість людей, охоплених різними системами пенсійного страхування, суттєво відрізняється залежно від країни-члена та типу системи страхування: чи то державне чи то добровільне страхування.

Наприклад, кількість людей, які забезпечується державним пенсійним страхування коливається від 25% в Італії до 100% в Швеції, середній рівень складає 50-70% [3].

Професійною системою пенсійного забезпечення покривається пенсія 75% людей і більше в Данії, Нідерландах та Швеції, тоді як частина країн покривають 40-75% (Бельгія, Німеччина, Ірландія, Кіпр, Об'єднане Королівство), а більшість країн мають покриття менше 20% (Італія, Австрія, Франція, Іспанія, Фінляндія, Люксембург, Португалія, Польща).

Добровільним пенсійним забезпеченням користується всього кілька відсотків громадян, хоча в деяких країнах-членах ця частина більша: наприклад, 45% в Чехії. В Німеччині, Об'єднаному Королівстві та Ірландії ця частка дещо нижча.

Пенсійні відносини відіграють важливу роль для економіки адже завдяки їм перерозподіляється значна частка грошових ресурсів та визначається соціальна справедливість серед населення. Якщо брати закордонний досвід то можна сказати що наша пенсійна система не є досить соціально справедливою адже існує значний розрив між найбільшою і найменшою пенсією.

2. Аналіз пенсійних відносин

2.1 Особливості формування та використання пенсійних фондів

Відповідно до Положення «Про Пенсійний фонд України» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2007 р. №1261 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики.

Пенсійний фонд України під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє в установленому законодавством порядку з Міністром праці та соціальної політики, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами і організаціями, відповідними органами інших держав.

Джерелами формування коштів Пенсійного фонду України є:

- страхові внески;

- кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Фонду у випадках, передбачених законодавством;

- благодійні внески юридичних та фізичних осіб;

- добровільні внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

- інші надходження відповідно до законодавства.

Бюджет Фонду щороку затверджує Кабінет Міністрів України. Кошти Пенсійного фонду України, що зараховуються на єдиний рахунок Фонду і зберігаються на окремих рахунках його органів в уповноваженому банку, визначеному Кабінетом Міністрів України, обслуговують органи Державного казначейства. Кошти Фонду використовуються виключно за призначенням і вилученню не підлягають. Як фінансова інституція Фонд адмініструє кошти солідарного рівня пенсійної системи України. На сьогодні у сфері національних фінансів ці кошти є другою за обсягом після державного бюджету системою акумулювання та розподілу коштів. Їхній річний обсяг у 2012 році становив понад 222631,8 млн. грн. З урахуванням залишку коштів, який склався на початок минулого року, загальний обсяг доходів становив 224026,6 млн. грн.

Рис. 2.1. Динаміка доходів Пенсійного фонду України, млн. грн.

З Державного бюджету України на фінансування пенсійних програм протягом року було виділено 64494,1 млн. гривень. Із загального обсягу виділених асигнувань 49170,2 млн. грн. - дотація на виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, 15323,9 млн. грн. - кошти на покриття дефіциту Пенсійного фонду України для виплати пенсій. Тобто бюджет самого пенсійного фонду та надходження, що здійснюються до його бюджету не покривають усі видатки на які здійснюється виплати.

Середній розмір пенсійної виплати станом на 1 січня 2013 року становив 1470,73 грн., що на 217,45 грн. більше від розміру, який склався на відповідну дату минулого року.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.2. Динаміка видатків Пенсійного фонду України, млн. грн.

Витрати, які передбачено проводити за рахунок власних коштів, становили 191 427 млн. грн., або 81,9% загального обсягу видатків [17].

З урахуванням вище зазначеного сума реального дефіциту коштів Фонду у 2012 році сягнула 27,2 млрд. грн., з яких 15,3 млрд. грн. покривалися за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на цю мету Законом України «Про Державний бюджет України на 2012 рік». Збільшується мінімальний розмір пенсії, зростає кількість доплат до пенсій, кількість отримувачів пенсій, а також збільшується розмір дотацій із Державного бюджету для збалансування бюджету Пенсійного фонду України.



Рис. 2.3. Розподіл пенсіонерів по категоріях призначених пенсій, осіб

Збільшується мінімальний розмір пенсії, зростає кількість доплат до пенсій, кількість отримувачів пенсій, а також збільшується розмір дотацій із Державного бюджету для збалансування бюджету Пенсійного фонду України. Таким чином, доходи Пенсійного фонду формуються задля фінансування напрямків використання коштів. Пенсійні видатки зростають високими темпами всупереч економічній спроможності їх забезпечити. Наразі можна стверджувати, що бюджет ПФУ за своїми масштабами є зіставним з державним бюджетом. Основними причинами такого явища є зростання кількості людей похилого віку і зростання людей, що отримують соціальну пенсію, також відбувається зростання частки пенсій, що виплачуються державним працівникам, які виходять на пенсії швидше настання пенсійного віку, і загальні виплати на їх пенсію у загальній кількості вже становить значну частку і тому потрібно запровадити солідарну пенсію і вирівняти пенсійні виплати між різними категоріями громадян, тим самим зменшити частку виплат лише одній категорії отримувачів пенсій. Такі процеси та нехтування ними може привести до значного дефіциту бюджету.

Табл. 2.1. Доходи та видатки державного бюджету України та бюджету ПФУ у 2012 році, млрд. грн.

	Доходи з урахуванням дотацій з Держбюджету	Видатки	Дефіцит
Бюджет ПФУ	213,5	228,8	-15,3
Державний бюджет України	374,0	413,6	-39,4

Нині на 10 платників пенсійних внесків в Україні припадає в середньому 11 пенсіонерів. З такою тенденцією до 2050 року кількість пенсіонерів перевищить кількість платників внесків на 25%. Це спричинить додатковий тиск на бюджет Пенсійного фонду та Державний бюджет України [16]. Співвідношення працюючих та пенсіонерів наведене на рис. 2.4.

Рис. 2.4. Співвідношення працюючих та пенсіонерів

Розглянемо основні показники, які характеризують сучасну ситуацію у діяльності Пенсійного фонду України та України в цілому [6].

Табл. 2.2. Показники сучасного стану пенсійної системи України станом на 1 січня 2013 року

Кількість платників страхових внесків до Пенсійного фонду України, тис. осіб	Кількість пенсіонерів, тис. осіб	Співвідношення пенсіонерів до платників, %	Середня заробітна плата, грн.	Середня пенсійна виплата, грн.
13491,3	13639,8	101,1	3377,0	1470,7

Дослідження виявило, що за умови збереження існуючої системи дефіцит власних надходжень до Пенсійного фонду України становитиме 12% у 2025 році та 30%- у 2050. За такої ситуації неможливо буде утримати основні показники пенсійної системи на поточному рівні, зокрема, співвідношення середньої пенсії та заробітної плати, розмір бюджетних дотацій до Пенсійного фонду України та розмірів внесків. Тому потрібно буде вносити зміни до планування пенсійної системи.

2.2 Аналіз змін у пенсійному законодавстві та їх вплив на економічне зростання в Україні

Якщо говорити про зміни в пенсійному законодавстві то особливого місця заслуговує пенсійна реформа, а якщо говорити взагалі то розглядаючи реформування як процес, спрямований на перетворення структури та механізму відповідної системи суспільних відносин до докорінно відмінних від початкової якості наслідків, можна вважати пенсійне реформування орієнтованим на глибинну трансформацію пенсійних складових в напрямках, представлених на рисунку 2.5.



Рис. 2.5. Інституціональна схема впливу пенсійної реформи на суспільство

Як показано на рисунку 2.5, наслідкові ефекти від пенсійного реформування мають простежуватись в трьох напрямках: через соціальну, економічну та нематеріальну сфери. При цьому, проявами в соціальній сферу охоплюються якісні життєві параметри, які знаходяться у прямій залежності від матеріального статку особи похилого віку та значною мірою впливають на фінансову збалансованість пенсійної системи. Слід підкреслити, що вплив пенсійного реформування на економічну сферу передбачається через активізацію учасників економічних відносин, детінізацію економічних процесів, реалізацію економічних стимулів тощо.

Якщо ж говорити про реформування в пенсійній системі України то можна сказати про таке:

1. В частині пенсійного віку

1) встановлений єдиний для чоловіків і жінок вік виходу на пенсію. Так, статтю 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон 1058) викладено у новій редакції, згідно з якою особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років.

2) передбачений компенсатор більш пізнього виходу на пенсію. Так, статтю 29 Закону 1058 доповнено пунктом 3 такого змісту:

3) Жінкам, які народилися у період по 31 грудня 1961 року, після виходу на пенсію встановлюється підвищення розміру пенсії, обчисленого відповідно до статті 27 цього Закону, в розмірі 2,5 відсотка за кожні шість місяців більш пізнього виходу на пенсію, починаючи з 55 років до досягнення ними 60-річного віку».

3) у період до 1 січня 2015 року збережено можливість (за бажанням) виходу на пенсію жінок після досягнення 55 років. Таке право матимуть ті жінки, які звільнилися з роботи за наявності страхового стажу не менше 30 років. У цьому випадку розмір їх пенсії, обчислений відповідно до статті 27 та з урахуванням статті 28 цього Закону, зменшується на 0,5 відсотка за кожний повний чи неповний місяць дострокового виходу на пенсію (пункт 72 Прикінцевих положень Закону 1058).

4) змінено порядок відстрочення віку виходу на пенсію (зміни до статті 29 Закону 1058).

По-перше: у разі виявлення бажання відстрочити вік виходу на пенсію, особі при досягненні пенсійного віку не потрібно звертатися до органів Пенсійного фонду із заявою про те, що вона бажає працювати і одержувати пенсію з більш пізнього строку [1].

по-друге: відстрочувати вік виходу на пенсію можна навіть на місяць. При цьому пенсія за віком призначатиметься з урахуванням страхового стажу на день звернення за призначенням пенсії з підвищенням розміру пенсії за віком, обчисленого відповідно до статті 27 цього Закону (тобто той період що ви працюватимете на роботі і к вже досягнете пенсійного віку також враховуватиметься до вашого стажу роботи і при цьому тоді як ви звернетеся вам уже обчислено пенсійні виплати з а віком, тому це дещо пом'якшило грошове навантаження на пенсіонерів і є оптимальним виходом), на такий відсоток:

- на 0,5% - за кожний повний місяць страхового стажу після досягнення пенсійного віку у разі відстрочення виходу на пенсію на строк до 60 місяців;

- на 0,75% - за кожний повний місяць страхового стажу після досягнення пенсійного віку у разі відстрочення виходу на пенсію на строк понад 60 місяців»

Якщо говорити про вплив змін в законодавстві на економічний розвиток України то вони мають колосальне значення для сталого розвитку фінансової системи України. На сьогодні існує проблема з перерозподілом ВВП. Якщо говорити про історію перерозподілу то можна сказати, що частка ВВП яка вилучалась державою через податкову систему, в Україні протягом 90-тих років була порівняно високою. Так, якщо в 1994 р. вона становила 49,1%, то в країнах Європи i Пiвнiчної Америки від 30 до 40%. Слід пам'ятати, що низька частка для багатої країни може бути дуже високою для країни бідної, оскільки в бідній країні потенційні можливості вилучення доходу у виробника через механізм оподаткування значно менші. Так, якщо в Україні нині показник рівня ВВП на одну особу становить трохи більше 6 тис. дол. США 2005 року [2], то в країнах Західної Європи це 32 тис. дол. І вище, у США - 42, в Норвегії - 46,7, а в Люксембурзі - 71. В той же час значне зменшення рівня вилученого в підприємств доходу протягом 2000-2004 рр. стало основою для значного пожвавлення інвестиційної діяльності в Україні. Саме тоді сумарне вилучення доходу через бюджет та Пенсійний фонд у% до ВВП знаходилось на найнижчому рівні (33-36%). Після цього сумарне вилучення доходу через бюджет та Пенсійний фонд у відсотках до ВВП почало зростати і сягнуло 40-43%. Одним з найважливіших чинників негативного впливу великого податкового та пенсійного навантаження на економіку є те, що виробники не можуть ні за рахунок високої прибутковості забезпечити собі достатні кошти для розширення виробництва, ні отримати ці кошти в банківській системі (з 1995 по 1999 рр. та з 2008 по 2012 рр. в Україні ці кошти з банківської системи йшли не на фінансування розвитку виробництва, а на покриття дефіциту державного бюджету та зовнішнього боргу). Також можна говорити про те, що між змінами в річній величині ВВП та змінами у величині сумарного вилучення доходу у суб'єктів економіки України існує певний обернений зв'язок, тобто при збільшені частки вилучень ВВП буде спадати. Це пов'язано із і тим, що чим більше держава буде вилучати доходів тим самий збільшуючи бюджет пенсійного фонду, тому при формуванні дохідної бази ПФУ та видання нормативних документів для здійснення стягнень потрібно враховувати, що при кожному збільшенні вилучень відбуватиметься зменшення ВВП.

Для пояснення цієї закономірності побудуємо графік річної зміни ВВП та загальної суми вилучень доходу у суб'єктів економіки.

З графіка ми можемо яскраво побачити що при збільшенні вилучень ВВП зменшується.

Рис. 2.6. Річна зміна ВВП та величина сумарного вилучення доходу у суб`єктів економіки

3. Проблеми та перспектив пенсійних відносин в Україні на сучасному етапі

3.1 Проблеми пенсійних відносин в Україні

Пенсійна реформа покликана збільшити кількість платників внесків до Пенсійного фонду та відновити соціальну справедливість щодо людей, які отримують нині малі пенсії.

Основними негативними чинниками пенсійного забезпечення в Україні є: низький рівень офіційних зарплат, відсутність гендерної справедливості між чоловіками і жінками в пенсійному забезпечені так середня пенсія чоловіка становить 1327 грн., то у жінок аналогічний показник становить 872 грн., пенсії, що призначаються за окремими законами, загрозливі демографічні тенденції. Серед загрозливих демографічних тенденцій особливо варто виділити постійне збільшення людей старшого віку, яке вже сьогодні переважає частку дітей на 0,9%. Також слід виділити те, що в Україні є несприятливе співвідношення пенсіонерів та працездатного населення. В Австрії цей показник становить 39,5%, у Бельгії - 34,7, Іспанії - 32, Казахстані - 19, Франції, - 35, Нідерландах - 27%, а в Україні - 74,1%», якщо зважити не те, скільки фактично людей сплачують страхові внески, тобто працюють легально, то ця цифра вже становитиме 95%: в Україні нині майже один працюючий утримує одного пенсіонера. Також в Україні має місце невідповідність підвищення державних соціальних гарантій сучасним економічним реаліям, та коефіцієнт зростання середнього розміру пенсії в окремі періоди темп приросту заробітної плати, пік такого підвищення припав на 2005 і дорівнював +36,8 а в 2013 він становив +12. Такі дії державних органів призвели до того що сьогодні існує дефіцит пенсійного фонду. Дефіцит бюджету ПФ був встановлений у розмірі 21,763 млрд. грн. Він повністю покривається за рахунок коштів державного бюджету.

На початку 2014 р. загальна заборгованість ПФ за казначейськими позиками, залученими для покриття тимчасових касових розривів, пов'язаних з виплатою пенсій, як і раніше, становила близько 49 млрд. грн. Протягом минулого року Пенсійний фонд залучив таких позик на 37,3 млрд. грн., повернув - на 37 млрд. грн. До початку 2013 р. обсяг неповернених Пенсійним фондом коштів таких позик становив 49,12 млрд. грн. Сукупна заборгованість підприємств і організацій з виплат, які адмініструє ПФ, становить близько 10 млрд. грн. «В органах державної виконавчої служби на сьогоднішній день знаходиться 53,2 тис. судових рішень про стягнення коштів на користь органів ПФ на суму 4,1 млрд. грн.

Рис. 2.6. Порівняння видатків та пенсійні виплати у 2012-2013 роках, млн. грн.

Кількаразове підвищення мінімального розміру пенсій до розміру прожиткового мінімуму без певних джерел фінансування, незбалансоване з ростом середньої заробітної плати та фінансовими можливостями Пенсійного фонду України, призвело до фінансової кризи пенсійної системи. Дані Держкомстату свідчать, що з 1996 р. середній рівень пенсії збільшився в 26 разів - з 38,7 грн. до 949 грн. станом на початок 2014 р. Згідно з проектом кошторису прибутків і витрат фонду на 2014 р., дохідна частина бюджету Пенсійного фонду з урахуванням залишку складе 182,686 млрд. грн., видаткова, - 202,282 млрд. грн.

Зауважимо, що на надходження до Пенсійного фонду України впливає не тільки високий рівень демографічної навантаження на працездатне населення (який є одним з найвищих у Європі), а й наявність у значної частини застрахованих осіб пільг зі сплати внесків (спрощене оподаткування) та низька заробітна плата. Ці фактори посилюють незбалансованість солідарної системи, стримують запровадження накопичувальної системи пенсійного страхування та негативно впливають на розвиток недержавного пенсійного забезпечення.

Пенсійні виплати становлять близько 15% ВВП, з них 19% забезпечуються за рахунок коштів державного бюджету. За чинним законодавством в Україні зберігається найнижчий серед інших країн світу пенсійний вік для чоловіків і жінок, встановлено велику кількість пільгових пенсій. Прив'язка пенсій до мінімальної заробітної плати і прожиткового мінімуму призвели до зрівнялівки мінімальної та середньої пенсії, що в значній мірі впливає на трудову мотивацію працюючих і викликає невдоволення серед пенсіонерів.

Існує багато проблем в області солідарної системи, функціонування якої стикається з низькою проблем, серед яких:

- внаслідок недосконалої роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади не покращується дисципліна зі сплати страхових пенсійних внесків;

- повільно здійснюється детінізація зайнятості та доходів, що є значним резервом для фінансової стабілізації пенсійної системи та системи соціального страхування в цілому;

- гостро стоїть питання про фактичне участі в пенсійному страхуванні фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності;

- введення нової формули розрахунку пенсії, яка фактично не спрацьовує, оскільки розмір мінімальної пенсії вище заробітної;

- порушення принципу соціальної справедливості у вітчизняній пенсійній системі;

- нерівні умови призначення пенсій для різних категорій населення, особливо за професійною ознакою, що є елементом дискримінації.

Сучасна пенсійна система має низьку проблем серед яких: повільно здійснюється детінізація зайнятості та доходів, що є значним резервом для фінансової стабілізації пенсійної системи та системи соціального страхування в цілому, дефіцит коштів та багато інших тому потребує суттєвих змін та реформування та пристосування для українських умов економіки.

3.2 Перспективи розвитку пенсійних відносин в Україні та світові тенденції

Розбудова соціальної держави в Україні передбачає створення гідних умов існування для всіх громадян. Додаткової уваги з боку держави потребують особи похилого віку як одна з найуразливіших категорій населення. Світові тенденції постаріння населення й зниження народжуваності ускладнюють вирішення державою цього завдання і змушують до пошуку шляхів удосконалення існуючої пенсійної системи. Для нашої держави актуальним є завдання створення такої пенсійної системи, функціонування якої надасть можливість якісно підняти рівень життя осіб похилого віку і в той же час не буде стримувати розвиток економіки. На основі попереднього аналізу суспільного розвитку можна стверджувати про існування тенденції щодо поступового посилення впливу світових наддержавних об'єднань і послаблення впливу держави на здійснення соціального захисту. Особливо рельєфно це можна спостерігати на прикладі країн-членів ЄС, які за наявності внутрішньої конкуренції між країнами спільноти змушені узгоджувати проведення політики в соціальній, економічній, правової сферах тощо. Дієвим засобом цього узгодження є закріплення чітко визначених «правил гри», що в соціальній сфері знаходить своє відображення у встановленні певного рівня соціальних стандартів. Більше того, у програмних документах ЄС затверджено принцип збережень вже досягнутих у країнах-учасницях соціальних стандартів, а в бюджеті ЄС на 2007-2013 рр. витрати на соціальні потреби навіть збільшено як у масштабах усієї спільноти, так і в окремих країнах. Негативною тенденцією в європейських країнах є зниження віку фактичного виходу на пенсію. У Франції, за свідченнями П. Маріоні, середній вік виходу на пенсію знижувався з 62,5 років у 1968 р. До 58 років у 2002 р. За дослідженням французького вченого П. Пестьє, у Бельгії, Німеччині та Франції працівники надають перевагу виходу на пенсію у 54-55 років, а середня тривалість життя людини постійно зростає. Це порушує фінансову рівновагу всієї системи соціального захисту, особливо пенсійного забезпечення. Одночасно зі згаданими тенденціями в розвинених країнах світу спостерігається тенденція щодо розширення участі громадянського суспільства у здійсненні соціальної політики, що проявилось у поширенні й підтримці комунітарної ідеології. До здійснення соціального захисту залучаються громадські організації, заходи держави спрямовуються на підтримку сім'ї, громади, сфери послуг населенню. Перспективою для сфери соціального захисту, відповідно до згаданих тенденцій, є поступове зростання ролі та значення самої особи у створенні власного добробуту, розвиток нетрадиційних недержавних форм соціального захисту, зменшення власне грошової форми допомоги з одночасною розбудовою сфери надання послуг населенню [19].

У сфері пенсійного забезпечення згадані тенденції набули прояву через поступове збільшення накопичувального компоненту пенсійних програм і диверсифікацію джерел формування пенсійної виплати. У той же час, з огляду на небезпеку знецінення пенсійних накопичень унаслідок дії негативних економічних факторів (світова чи регіональна економічна криза), з боку держави посилений контроль за діяльністю пенсійних фондів. Метою контролю є убезпечення пенсіонерів від втрати доходів та гарантування державою прийнятного рівня життя літнім людям.

Ці та інші тенденції знайшли своє відображення і в соціальній сфері нашої держави. Ратифікація Україною протоколів про приєднання до міжнародних організацій і нормативно-правових документів з прав людини також має наслідком додержання відповідних стандартів в економічній, правовій і соціальній сферах. Українська держава, що проголосила курс на інтеграцію до ЄС і прийняла в лютому2005 р. План дій «Україна-ЄС», має привести власні соціальні стандарти у відповідність до європейських показників рівня життя, мінімальної зарплати тощо [6]. Тому питання вдосконалення та приведення національних соціальних стандартів у відповідність з міжнародними нормами й стандартами є не менш актуальним для України в умовах посилення світових інтеграційних процесів. Відсутність системного підходу до формування державних соціальних гарантій, сучасного інструментарію вибору пріоритетів соціальної політики та механізмів її реалізації, орієнтація на підтримку найбідніших прошарків, малозабезпечених, соціально вразливих, непрацездатних груп населення призвели до деформації соціальних функцій держави, відсутності національної стратегії в галузі соціальної політики, до різкого зниження ефективності соціальної політики в цілому й соціальних витрат зокрема.

При розробці й затвердженні державних соціальних стандартів Україна повинна орієнтуватись не тільки на наявний рівень національного економічного розвитку, але й враховувати його відповідність, зокрема, певним нормативам ЄС у сфері соціального захисту й пенсійного забезпечення. Тобто, у найближчій перспективі державної політики України у сфері соціальних стандартів є перехід від політики мінімумів до політики середніх соціальних стандартів. У зв'язку з цим в Україні гостро постало питання підвищення рівня мінімальної зарплати, згідно з якою визначається розмір мінімальної пенсії. Заробітна плата в Україні суттєво нижча, ніж у більшості країн не лише з розвинутою, але й перехідною економікою, про що свідчить низька питома вага оплати праці у ВВП (45%), тоді як у країнах європейського союзу вона становить близько 65% [22].

Таким чином, нині назріла необхідність у глибоких структурних перетвореннях, впровадженні нової системи соціальних послуг - європейського зразка, яка, зокрема, передбачає поступове звільнення держави від функцій безпосереднього надавача соціальних послуг та передачу їх недержавним організаціям. Водночас за державою мають бути закріплені функції фінансування та контролю за використанням коштів.

Висновки

Пенсійна система це сукупність створених в Україні правових, економічних і організаційних інститутів і норм, метою яких є надання громадянам матеріального забезпечення у вигляді пенсії. В Україні впроваджено трирівневу систему пенсійного забезпечення (солідарна, накопичувальна, недержавне пенсійне забезпечення). Суб'єктами пенсійної системи виступають: застраховані особи, страхувальники, пенсійний фонд, уповноважений банк, підприємства, установи, організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій. Пенсійні відносини відіграють важливу роль для економіки адже завдяки їм перерозподіляється значна частка грошових ресурсів та визначається соціальна справедливість серед населення. Якщо брати закордонний досвід то можна сказати що наша пенсійна система не є досить соціально справедливою адже існує значний розрив між найбільшою і найменшою пенсією. Дослідження виявило, що за умови збереження існуючої системи дефіцит власних надходжень до Пенсійного фонду України становитиме 12% у 2025 році та 30%- у 2050. За такої ситуації неможливо буде утримати основні показники пенсійної системи на поточному рівні, зокрема, співвідношення середньої пенсії та заробітної плати, розмір бюджетних дотацій до Пенсійного фонду України та розмірів внесків. Тому потрібно буде вносити зміни до планування пенсійної системи. Також гостро стоїть питання про сума дефіцит бюджету ПФУ він показує що стоном на2012 році сягнула 27,2 млрд. грн., з яких 15,3 млрд. грн. покривалися за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на цю мету Законом України «Про Державний бюджет України на 2012 рік». Тобто бюджет ПФУ міг здійснювати виплату пенсій лише на на 82% від загальних потреб. Тому для вирішення цієї проблеми потрібно врегульовувати законодавство, також проаналізувавши показники ми можемо говорити про зростання середнього розміру пенсій більше ні на 200 грн., але якщо глянути на рис. 2.3. та порівняти її часткою кожної категорії то ми можемо побачити що значну частку виплат пенсії припадає на державних службовців їх значний розмір пенсії вимагає великих виплат. Також проаналізувавши динаміку зміни категорій в чисельності то маємо право казати про збільшення частки отримання пенсійних виплат по інвалідності але значна частина виникає внаслідок незаконних присвоювань категорій інвалідів. Якщо говорити про дохідну частину ПФУ то можемо прослідкувати зростання протягом 2011-2012 років зростання зокрема в 2012 воно склало близько 13,6% або близько 19 000 млн. грн. Згідно проведеного аналізу також можемо робити висновок про норму вилучень доходів суб'єктів економіки для дохідної частини ПФ, ми можемо сказати як свідчить графік, можемо прослідкувати обернену залежність тому при зростанні вилучень зменшується ВВП, то при плануванні бюджету потрібно врахувати що надмірні вилучення доходів не будуть сприяти характерному зростанню добробуту та розвитку економіки а матиме лише негативний характер. Наша нормативна база пенсійних відносин зазнала значних змін на усіх її рівняв та пристосовується до ринкового середовища але попри все має багато проблем із узгодженням деяких статей.

Вітчизняна система пенсійного забезпечення має низьку проблем серед яких: повільно здійснюється детінізація зайнятості та доходів, що є значним резервом для фінансової стабілізації пенсійної системи та системи соціального страхування в цілому, дефіцит коштів та багато інших тому потребує суттєвих змін та реформування та пристосування для українських умов економіки. Нині назріла необхідність у глибоких структурних перетвореннях, впровадженні нової системи соціальних послуг європейського зразка, яка, зокрема, передбачає поступове звільнення держави від функцій безпосереднього надавача соціальних послуг та передачу їх недержавним організаціям.

Водночас за державою мають бути закріплені функції фінансування та контролю за використанням коштів. Тому для того щоб подолати усі вище згадані проблеми та тенденції потрібно:

– пристосувати пенсійну систему до сучасних реалій.

– розвивати недержавне пенсійне страхування.

– покращити умови для отримання пенсій.

– знищити перешкоди розвитку альтернативних методів перерозподілу грошових ресурсів.

– покращити діяльність ПФУ тим самим усунути дірку в його бюджеті.

Дані шляхи покращення направлені на розвиток пенсійної системи відповідно до світових тенденцій, та вітчизняної економіки.

Основні напрями подальшого здійснення пенсійної реформи:

– запровадження дієвого механізму зростання пенсії шляхом удосконалення порядку перерахунку пенсії та її індексації;

– забезпечення диференціації розмірів пенсій, зокрема шляхом застосування вищого коефіцієнта страхового.

– визначення мінімального розміру пенсії для всіх категорій осіб на рівні не нижче рівня прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

– запровадження для всіх громадян єдиних правил пенсійного забезпечення з урахуванням особливого характеру умов праці та/або виконання особливих для держави функцій;

– упорядкування розмірів надбавок і підвищень до пенсії для різних категорій осіб в залежності від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з метою уникнення застосування різних підходів при визначенні їх розміру;

– проведення ефективної інформаційно-роз'яснювальної роботи серед населення, роботодавців, профспілок, об'єднань громадян та юридичних осіб.

Для розвитку недержавного пенсійного забезпечення потрібно:

– забезпечення широкої можливості вибору громадянами фінансових установ для формування накопичень, необхідних для одержання матеріального забезпечення додаткового до пенсійних виплат із солідарної системи;

– сприяння розвитку системи стимулювання роботодавців до фінансування програм додаткового пенсійного забезпечення працівників;

– посилення контролю за операціями, які здійснюються з пенсійними активами.

Отже, зробивши аналіз пенсійної системи то можна сказати, що сьогоднішня система потребує багато змін як і правовому аспекті так і в економічному, також потребує ґрунтовних структурних зрушень.

Список літератури

пенсійний законодавство реформа ринковий

1. Конституція України від 28.06.1996 №254/96-ВР, зі змін. і допов. [Електронний ресурс] // : http://zakon.rada.gov.ua

2. Про Державний бюджет України на 2013 р.: Закон України від 06.12.2012 №5515-VI, зі змін. та допов. [Електронний ресурс] // : http://zakon.rada.gov.ua

3. Білоусов В.О. Огляд зарубіжного досвіду в сфері реформування системи пенсійного забезпечення. Перспективи для України // Україна: аспекти праці./ Білоусов В. - 2009. С. 29 - 40.

4. Зайчук Б.О. Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Науково-практичний коментар / Зайчук Б.О 2005. - С. 124

5. Індрійко В.І., Підготовка нових членів ЄС країн-сусідів України до вступу в Шенген і виклики для України: матеріали круглого столу/ В. І. Андрійко - Ужгород, 2007. - С. 112

6. Качан Л. C. Складові нашого добробуту/ Л. Качан // Соціальний захист. - 2006. ?№1. - С. 3-6.

7. Ковальчук С.В. Фінанси. Навч. посібник./ Ковальчук С.В., - Львів: «Новий Світ - 2000», 2005. - С. 568

8. Малецький О. Накопичувальна система Російської Федерації: досвід початку використання / О. Малецький // Вісн. Пенсійного фонду України. - 2009. - №8 (50). - С. 17-20.

9. Мигович Т.М. Роль видатків бюджетів у соціально - економічному розвитку країни /. Мигович Т.М. - К.: Прикаркап. нац. університет, 2012. - С. 82

10. Рубана Ю.Г. Україна в 2012 році: щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку: Монографія / за заг. ред. Ю.Г. Рубана. - К.: НІСД, 2012. - С. 644

11. С.І. Юрій, Фінанси: підручник. / за ред. С.І. Юрія, В.М. Федосова. - К.: Знання, 2011. - С. 605

12. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 рр.) «Шляхом європейської інтеграції»; Нац. інcтитут стратегічних дослідж., Інститут екон. прогнозування НАН України України. - К.: ІВЦ Держкомстату України, - 2004. - С. 416

13. Ткач В.О. Інституціональні перетворення пенсійної системи України в умовах трансформації світової економіки [Текст]: автореф. дис. канд. ек. наук / В.О. Ткач; Донецький національн. Університет. - Донецьк, 2006. - С. 20

14. Чухно А. Інституціоналізм: теорія, методологія, значення / А. Чухно // Економіка України. - 2008. - №6 (559). - С. 4-13

15. Демографічна ситуація в Україні у січні-листопаді 2013 року/ Державний комітет статистики: експрес-випуск - 2009. - С. 24 [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua (розділ «Експрес-випуски»).

16. Демографічна ситуація в Україні у січні-листопаді 2010 року / Державний комітет статистики: експрес-випуск - 2009. - С. 24 [Електронний ресурс] [Електронний ресурс] //: http://www.ukrstat.gov.ua

17. Міністерство доходів і зборів України: [Електронний ресурс] // : http://minrd.gov.ua

18. Міністерство фінансів України: [Електронний ресурс] // : www.minfin.gov.ua

19. Нормативні акти України: [Електронний ресурс] /: www.nau.kiev.ua

20. Офіційний сайт Верховної Ради України. [Електронний ресурс] // : www.rada.gov.ua

21. Офіційний сайт Кабінету Міністрів України. [Електронний ресурс] // : www.kmu.gov.ua

Размещено на Allbest.ru