Фінансовий аналіз діяльності підприємства "Шахта імені В.І. Леніна" ДП "Макіїввугілля"

- звіт про фінансово-майновий стан (форма №3) ;

- звіт з праці;

- звіт про витрати на виробництво продукції, робіт, послуг;

- розрахунок нормативу власних оборотних коштів;

- розшифрування дебіторської та кредиторської заборгованості;

- звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос);

- зведена таблиця основних показників;

- висновки аудиторських перевірок;

- інша інформація.

Мета аналізу фінансових звітів - допомогти фінансовим аналітикам обґрунтувати свої фінансові плани, виявити слабкі місця у фінансових операціях підприємства, вжити відповідних заходів, які допоможуть виправити становище, прийняти рішення про найефективніше вкладання коштів і ресурсів, скоригувати напрямки майбутньої діяльності підприємства.

За допомогою аналізу фінансових звітів проводять:

- попередню (загальну) оцінку фінансового стану підприємства та змін його фінансових показників за звітний період;

- аналіз платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

- аналіз кредитоспроможності підприємства та ліквідності його балансу;

- аналіз фінансових результатів підприємства;

- аналіз обертання оборотних активів;

- оцінка потенційного банкрутства;

- аналіз доходності (рентабельності);

- аналіз використання капіталу;

- аналіз рівня самофінансування;

- аналіз валютної самоокупності. [23, с.278; 7, с.411].

Діючий склад звітності повністю відповідає вимогам Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду, розкриття облікової політики та її змінах, що робить можливим ретроспективний аналіз діяльності підприємства.

Розглянемо структуру аналізу фінансового стану підприємства (рис. 1.1).

Рисунок 1.1 - Структура аналізу фінансового стану підприємства

Після того, як фінансові звіти проаналізовані, аналітик повинен зробити комплексну оцінку фінансового стану підприємства.

Для комплексного аналізу фінансового стану підприємства необхідно оцінити тенденції найбільш загальних показників, які з різних сторін характеризують фінансовий стан підприємства.

До найбільш загальних показників комплексної оцінки фінансового стану підприємства належать показники доходності та рентабельності.

Важливе значення має аналіз структури доходів підприємства та оцінка взаємозв'язку прибутку з показниками рентабельності. При цьому важливо проаналізувати зв'язок прибутку підприємства з формуючими прибуток факторами, що полегшує практичну орієнтацію в цих питаннях.

При оцінці фінансового стану підприємства користуються різними видами фінансового аналізу. Розглянемо класифікацію видів фінансового аналізу на рисунку 1.2.

Рисунок 1.2 - Класифікація основних видів фінансового аналізу

79

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналізом фінансового стану займаються не лише керівники і відповідні служби підприємства, а і його засновники, інвестори з метою вивчення ефективності використання ресурсів, банки для оцінки умов кредитування і визначення ступеню ризику, постачальники для своєчасного отримання платежів, податкові інспекції для виконання плану надходжень коштів до бюджету, тощо. У відповідності з цим аналіз поділяється на внутрішній і зовнішній.

В таблиці 1.1 наведена приблизна типологія задач, що розглядаються при фінансовому аналізі в залежності від кінцевого користувача.

Таблиця 1.1 - Основні суб'єкти - користувачі аналітичної інформації

Аспекти фінансового аналізу	Громадськість	Власники і акціонери	Фінансові консультанти	Менеджери	Податкові служби	Статистичні органи	Комерційні партнери	Кредитно-банківські установи
1.Достовірність і якість інформації	+	+	+	+	+	+		+
2.Оцінка ліквідності активів		+	+	+			+	+
3.Оцінка інтенсивності обігу активів		+	+	+			+	+
4.Оцінка платоспроможності	+	+	+	+			+	+
5.Розподіл прибутку	+	+	+	+	+
6.Якість росту прибутку	+	+	+	+				+
7.Фомування ресурсного потенціалу		+	+	+			+	+
8.Податкові утримання		+	+	+	+
9.Кридитна політика		+	+	+				+
10.Дивідентна політика	+	+	+	+
11.Інвестиційна політика		+	+	+	+	+		+
12.Потенційне банкрутство	+	+	+	+	+		+	+
13.Оцінка прибутковості	+	+	+	+				+

Зовнішній фінансово-економічний аналіз орієнтований на публічну, зовнішню офіційну бухгалтерську та статистичну звітність. Його основними інформаційними джерелами виступають насамперед бухгалтерський баланс підприємства, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про майновий стан підприємства, документи податкової звітності. Мета зовнішнього фінансового аналізу - встановити можливість вигідно вкласти кошти, щоб забезпечити максимум прибутку і виключити ризик втрати.

Внутрішній аналіз проводиться службами підприємства і його результати використовуються для планування, контролю і прогнозування фінансового стану підприємства. Його мета - встановити планомірне надходження грошових коштів і розмістити власні і залучені кошти таким чином, щоб забезпечити нормальне функціонування підприємства, отримання максимального прибутку і виключення банкрутства.

1.2 Методика аналізу фінансових звітів

Методи аналізу господарської діяльності - це системне, комплексне вивчення різних сторін діяльності підприємств на основі показників плану, обліку, звітності та інших джерел інформації з метою підвищення ефективності виробництва.

Методи аналізу господарської діяльності базується на діалектичному матеріалі (явища вивчаються не відокремлено, а у взаємозалежності, безперервному розвитку).При аналізі фінансових звітів використовуються різні методи та прийоми.

До прийомів аналізу відносять:

1) горизонтальний (часовий) аналіз;

2) вертикальний (структурний) аналіз;

3) трендовий аналіз;

4) аналіз відносних показників (коефіцієнтів);

5) порівняльний аналіз;

6) факторний аналіз.

Методи можна узагальнити в дві основні групи:

1) неформалізовані:

- експертних оцінок;

- порівняльні;

- побудови системи показників;

- побудови системи аналітичних таблиць та ін.

2) формалізовані:

- ланцюгових підстановок;

- арифметичних різниць;

- балансовий;

- відсоткових чисел;

- простих і складних процентів;

- дисконтування та ін.

Крім того, широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики: середніх та відносних величин, групування, індексний та інші.

Для аналізу фінансових звітів використовують комплекс показників, що детально й усебічно характеризують господарське становище підприємства.

Показники оцінки фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов'язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність встановлення таких відносин з підприємством. У кожного з партнерів підприємства - акціонерів, банків, податкових адміністрацій - свій критерій економічної доцільності. Тому й показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб кожний партнер зміг зробити вибір, виходячи з власних інтересів. [24, с.266-275].

Основним звітним документом є бухгалтерський баланс, який являє собою моментальний знімок фінансово-господарського стану підприємства на певну дату.

Елементами балансу, безпосередньо пов'язаними з визначенням фінансового стану підприємства та змін в ньому, є активи, зобов'язання, власний капітал. Підсумок активів балансу повинен дорівнювати сумі зобов'язань та власного капіталу.

При аналізі балансу підприємства рекомендується використовувати горизонтальний і вертикальний аналіз фінансової звітності.

Горизонтальний аналіз полягає у співставленні фінансових даних підприємства за два періоди у відносному та абсолютному вимірюваннях.

Вертикальний аналіз балансу дозволяє зробити висновок про структуру балансу в поточному стані, а також проаналізувати динаміку цієї структури. Технологія вертикального аналізу полягає у тому, що загальну суму балансу приймають за 100% і кожну статтю фінансової звітності представляють у вигляді процентної частки від прийнятого базового значення.

Звіт про фінансові результати (форма №2) складається з трьох розділів: доходи, витрати і фінансові результати підприємства.

Аналіз звіту про фінансові результати дає змогу проаналізувати, які фактори вплинули в звітному періоді на валовий прибуток підприємства на фінансовий результат від операційної діяльності підприємства та на фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування.

Доцільно здійснювати як горизонтальний, так і вертикальний аналіз фінансових результатів роботи підприємства.

Горизонтальний (або трендовий) аналіз результативності ґрунтується на вивченні динаміки окремих її показників у часі. В процесі використання такого аналізу визначаються загальні тенденції зміни рівня показників.

Вертикальний (або структурний) аналіз результативності ґрунтується на структурному розкладі показників результативності. В процесі застосування такого аналізу розраховується питома вага окремих структурних складових показника результативності.

Аналіз відносних показників (коефіцієнтів) дозволяє визначити показники майнового стану підприємства, а також оцінити фінансову стійкість, платоспроможність, ліквідність та інші складові фінансового стану підприємства.

Для оцінки майнового стану підприємства крім аналізу балансу розраховуються додаткові показники.

Частка оборотних виробничих фондів в оборотних активах

Ч_ОВФ = ОВФ / А_ОБ, (1.1)

де ОВФ - оборотні виробничі фонди;

А_ОБ - оборотні активи.

Частка основних засобів в активах

Ч_ОЗ = ОЗ_ЗВ / ВБ, (1.2)

де ОЗ_ЗВ - основні засоби (по залишковій вартості);

ВБ - валюта балансу (загальна величина активів).

Частка оборотних виробничих фондів в загальних активах

Ч_ОВФ = ОВФ / ВБ. (1.3)

Коефіцієнт мобільності активів

К_М^АК = А_ОБ / НА, (1.4)

де НА - необоротні активи.

Коефіцієнт зносу основних засобів

К_Зн = Зн^ОЗ / ОЗ_ПВ, (1.5)

де Зн^ОЗ - величина зносу основних засобів;

ОЗ_ПВ - основні засоби по первісній вартості.

Коефіцієнт відновлення основних засобів

К_ВІДН^ОЗ = ?ОЗ_ПВ / ОЗ_ПВ, (1.6)

де ?ОЗ_ПВ - приріст первісної вартості основних засобів.

Для аналізу показників фінансової стійкості підприємства визначаються джерела засобів. Власні джерела формування запасів (власні оборотні засоби) Е_В розраховуються за формулою (1.7)

Е_В = ВК - НА, (1.7)

де ВК - власний капітал.

Власні довгострокові позикові засоби формування запасів:

Е_Т = Е_В + ДПК, (1.8)

де ДПК - довгостроковий позиковий капітал.

Загальна величина основних джерел формування запасів розраховується за формулою:

Е_? = Е_Т + КПК, (1.9)

де КПЗ - короткостроковий позиковий капітал.

Показникам, визначеним за формулами (1.7) - (1.9) відповідають показники забезпеченості запасів джерелами їх формування

Е_В = Е_В - Z (1.10)

Е_Т = Е_Т - Z (1.11)

Е_? = Е_? - Z (1.12)

де Z - запаси.

Фінансова стійкість підприємства багато в чому залежить від оптимального співвідношення власного і позикового капіталу. Для цього розраховуються наступні показники:

Коефіцієнт фінансової автономії (незалежності):

К_АВТ = ВК / ВБ. (1.13)

Коефіцієнт фінансової залежності (концентрації позикового капіталу):

К_ф.зал = ПК / ВБ, (1.14)

де ПК - позиковий капітал.

Коефіцієнт фінансового ризику (плече фінансового важеля):

К_{ф.риску} = ПК / ВК. (1.15)

Будь-якого користувача фінансової звітності насамперед цікавить питання про ліквідність та платоспроможність підприємства. Ліквідність підприємства - це його спроможність швидко реалізувати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов'язань, тобто це співвідношення величини його високоліквідних активів (кошти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.

Для аналізу ліквідності балансу порівнюються засоби по активах, згруповані по ступені ліквідності із зобов'язаннями по пасиву, згруповані по термінах їхнього погашення.

Групування активів по ступеню ліквідності здійснюється наступним чином:

А1 - високоліквідні активи (кошти та їхні еквіваленти, поточні фінансові інвестиції);

А2 - активи, що швидко реалізуються (дебіторська заборгованість з річним терміном погашення та інші необоротні активи);

А3 - активи, що повільно реалізуються (запаси);

А4 - активи, що важко реалізуються (нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість та інші необоротні активи).

Пасиви по ступені терміновості групуються таким чином:

П1 - найбільш термінові зобов'язання (кредиторська заборгованість та інші поточні зобов'язання);

П2 - короткострокові пасиви (короткострокові кредити і поточна заборгованість по довгостроковим кредитам);

П3 - довгострокові зобов'язання;

П4 - постійні пасиви (власний капітал, забезпечення майбутніх платежів і витрат, доходи майбутніх періодів).

Для оцінки ліквідності зіставимо підсумки розглянутих груп активів і пасивів. Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо виконується співвідношення:

А1 ? П1

А2 ? П2

А3 ? П3 (1.16)

А4 ? П4.

Далі для оцінки ліквідності визначаються наступні показники:

Коефіцієнт абсолютної ліквідності:

А1/(П1+П2) (1.17)

Коефіцієнт абсолютної (грошової) ліквідності показує, яку частину поточних зобов'язань підприємство може погасити своїми коштами негайно. Оптимальне значення коефіцієнту - 0,2?0,35.

Коефіцієнт критичної ліквідності :

(А1+А2)/(П1+П2) (1.18)

Коефіцієнт швидкої (критичної) ліквідності показує, яку частину поточних зобов'язань підприємство спроможне погасити за рахунок найбільш ліквідних оборотних коштів - грошових коштів та їх еквівалентів, фінансових інвестицій та кредиторської заборгованості. Цей показник показує платіжні можливості підприємства щодо погашення поточних зобов'язань за умови своєчасного здійснення розрахунків з дебіторами. Оптимальне значення коефіцієнту - 0,6?0,8.

Коефіцієнт поточної ліквідності:

(А1+А2+А3)/(П1+П2) (1.19)

Коефіцієнт покриття (загальної, поточної ліквідності) показує, яку частину поточних зобов'язань підприємство спроможне погасити, якщо воно реалізує усі свої оборотні активи, в тому числі і матеріальні запаси. Цей коефіцієнт показує також, скільки гривень оборотних коштів приходиться на кожну гривню поточних зобов'язань. Оптимальне значення коефіцієнту: > 1.

Аналіз ліквідності доцільно доповнити аналізом платоспроможності, яка характеризує спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов'язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру. [2, с.275-279]. Для цього за даними балансу підприємства (форма №1) визначають комплекс оціночних показників. В першу чергу з цією метою використовуються три наступні коефіцієнти:

Проводячи аналіз платоспроможності, розраховуються наступні показники.

Коефіцієнт поточної платоспроможності:

Т_ПЛ = ФІ_Д + ФІ_П + ГК - ПП, (1.20)

де ФІ_Д - фінансові інвестиції довгострокові;

ФІ_П - фінансові інвестиції поточні;

ГК - грошові кошти;

ПП - поточні пасиви.

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами:

K _З ^ВК = (ВК-НА)/А_ОБ, (1.21)

Коефіцієнт покриття:

K _ПОКР = А_ОБ / ПП_. (1.22)

Факторний аналіз - це методика комплексного системного вивчення і вимірювання впливу факторів на величину результативних показників. Система основних методичних прийомів факторного аналізу господарської діяльності зображена на рис. 1.3.

Розглянемо методику детермінованого факторного аналізу, зокрема, один з його прийомів - елімінування.

Елімінувати - це значить усувати, відхиляти, виключати дію всіх факторів на величину результативного фактору, крім одного. Цей метод базується на тому, що всі фактори змінюються незалежно один від одного: спочатку змінюється один, а всі інші залишаються незмінними, потім змінюється два і т.п. при незмінності інших. Це дозволяє визначити окремо вплив кожного фактору на величину досліджуваного показника.

79

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.3 - Класифікація факторного аналізу

До способів елімінування відносять ланцюгові підстановки, абсолютні і відносні величини, індексний метод.

Метод ланцюгових підстановок використовується, коли на досліджуване явище діє декілька факторів, кожен з яких потрібно розрахувати. Сутність прийому ланцюгових підстановок полягає у послідовній заміні планових показників фактичними і в порівнянні результатів, які послідовно отримують при кожній такій заміні, тобто із результату кожної наступної підстановки віднімають результат попередньої. Цей прийом дозволяє розкрити взаємозв'язок окремих факторів і виміряти вплив їх на зміни аналізованого показника.

Умовою для застосування прийому є наявність прямої і зворотної пропорційної залежності між досліджуваними факторами.

Спосіб різниць (абсолютних і відносних) - це спрощений метод ланцюгових підстановок, коли на досліджуване явища впливає лише 2 фактори: кількісний і якісний. Сутність способу різниць полягає в наступному:

1) для визначення впливу кількісного показника потрібно відхилення по цьому показнику помножити на план якісного;

2) для визначення впливу якісного показника потрібно відхилення по якісному показнику помножити на факт кількісного.

Схему прийому практичних (відносних) різниць можна зобразити так:

процентна різниця у виконанні плану (темпи зростання) між кожним наступним і попереднім показником помножена на базове значення узагальнюючого показника.

Іншими словами, при визначенні впливу за допомогою факторів цього методу необхідно зробити:

1) розрахувати відсоток виконання плану по кожному показнику;

2) визначити різницю у відсотках між попереднім і наступними показниками;

3) визначити суму впливу кожного фактору як добуток отриманої різниці у відсотках на планове значення досліджуваного показника.

1.3 Методи аналізу показників прибутковості діяльності підприємства

Прибуток - це кінцевий результат діяльності підприємства, що характеризує абсолютну ефективність його роботи.[32, c. 195] В умовах ринкової економіки прибуток є найважливішим чинником стимулювання виробничої і підприємницької діяльності підприємства та створює фінансову основу для її розширення, задоволення соціальних і матеріальних потреб трудового колективу. Також прибуток можна визначити як головне джерело фонду підприємства, з одного боку, а також джерело доходів державного та місцевих бюджетів.

Балансовий прибуток включає в себе фінансові результати від реалізації продукції, робіт та послуг, від іншої реалізації, доходи та витрати від позареалізаційних операцій.

Необхідно проаналізувати склад балансового прибутку, його структуру, динаміку та виконання плану за звітний рік. При вивченні динаміки прибутку слід враховувати інфляційні фактори зміни суми.

Прибуток до оподаткування - це різниця між балансовим прибутком та сумою прибутку, що обкладається податком на дохід, а також суми пільг за податком на прибуток, згідно з податковим законодавством, що періодично змінюється.

Чистий прибуток - це прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства після сплати всіх податків, економічних санкцій та відрахувань до доброчинних фондів. [33, c. 256]

Величина балансового, чистого та прибутку до оподаткування залежить від багатьох факторів. Крім того слід мати на увазі, що розмір прибутку залежить і від облікової політики, що застосовується на даному підприємстві.

Основну частину прибутку підприємство отримує від реалізації продукції і послуг. В процесі аналізу визначається динаміка, виконання плану прибутку від реалізації продукції і визначаються фактори зміни його суми.

Прибуток від реалізації продукції в цілому по підприємству залежить від 4-х факторів першого рівня підпорядкованості: обсяг реалізації продукції, її структура, собівартість та середнього рівня цін реалізації.

Обсяг реалізації продукції може здійснювати позитивний і негативний вплив на суму прибутку. Збільшення обсягу продажу рентабельної продукції приводить до пропорціонального збільшення прибутку. Якщо ж продукція є збитковою, то при збільшенні обсягу реалізації виникає зменшення суми прибутку.

Вплив обсягу реалізації продукції на прибуток можна розрахувати двома способами.

Перший спосіб.

Вплив зміни обсягу реалізації продукції визначається шляхом множення відсотка перевиконання плану реалізації на плановий прибуток. Відсоток виконання плану визначається шляхом порівняння фактичного обсягу реалізації продукції в цінах плану без ПДВ і амортизаційних витрат.

Другий спосіб.

1. Знаходимо відсоток виконання плану по реалізації

2. Плановий прибуток корегуємо на виконання плану за обсягом реалізації

3. Різниця між отриманою сумою прибутку та плановим прибутком показує вплив прибутку на зростання обсягу реалізації.

Собівартість продукції і прибуток знаходяться в зворотно пропорційній залежності і зниження собівартості приводить до відповідного росту прибутку та навпаки. Вплив цього фактору визначається шляхом порівняння фактичної собівартості з плановою, перерахованої на фактично реалізовану продукцію.

Зміна рівня середньо реалізаційних цін і величина прибутку знаходяться у прямо пропорційній залежності: при збільшенні рівня цін сума прибутку відповідно зросте і навпаки. Вплив цього фактора визначається шляхом порівняння фактичної виручки від реалізації, за виключенням ПДВ і амортизаційних витрат, з виручкою від тієї ж продукції за цінами, прийнятим в плані.

Після сплати податків прибуток розподіляється так: одна частина використовується на розширене виробництво, інша - на матеріальне заохочення робітників; створюється також резервний фонд. Для підвищення ефективності виробництва дуже важливо, аби при розподілі прибутку було досягнуто оптимальності у задоволенні інтересів держави та робітників.

У процесі аналізу необхідно вивчити виконання плану по розподілу та використанню прибутку, для того фактичні дані про виконання прибутку за всіма напрямами порівнюються з даними плану та з'ясовуються причини відхилення від плану за кожним напрямом використання прибутку.

Сума відрахувань прибутку до різних фондів дорівнює добутку чистого прибутку та коефіцієнту (частки) відрахувань до відповідних фондів. Отже, для розрахунку впливу факторів можна використати один із прийомів детермінованого факторного аналізу

Аналіз розрахунку прибутку завершується загальною оцінкою ефективності використання та виконання зобов'язань перед бюджетом.

Підприємства розраховуються з бюджетом по податку на прибуток, ПДВ, акцизний збір і так далі, сплачує внески до фонду сприяння зайнятості тощо. Необхідно проаналізувати склад і структуру всіх податків, внесків до бюджету, а також позабюджетних платежів. Джерелами інформації при аналізі бюджетних зобов'язань є форма №2, планові розрахунки, дані аналітичного обліку тощо.

У процесі подальшого аналізу необхідно розрахувати вплив факторів на кожен вид податків. Ці фактори будуть різні на кожен вид податків, так як останні відрізняються між собою за базою та ставками оподаткування.

Фонди економічного стимулювання - важливий економічний важіль посилення зацікавленості робітників у підвищенні ефективності виробництва. При аналізі слід пам'ятати, що фонди економічного стимулювання (фонд розвитку виробництва, науки і техніки, фонд соціального розвитку, фонд матеріального заохочення тощо) утворюються з прибутку після розрахунків з бюджетом по податках згідно до чинного законодавства та статуту підприємства. Питання про види фондів, відсоток відрахування вирішується підприємством самостійно, але повинно бути зафіксовано в установчих документах.

У процесі аналізу вивчається структура фондів, визначаються причини відхилень від плану. При аналізі формування і використання фондів економічного стимулювання необхідно порівняти звітну суму з плановою, з попереднім роком, а потім розрахувати вплив факторів на отримане відхилення.

Якщо сума прибутку показує абсолютний ефект від діяльності, то рентабельність характеризує міру цієї ефективності, тобто відносний ступінь прибутковості підприємства або продукції, що виробляється. У загальній формі рентабельність є відношення прибутку до витрат чи застосованих ресурсів. Рентабельність - це якісний, вартісний показник, що характеризує рівень віддачі витрат або ступень використання ресурсів, що є в наявності, в процесі виробництва і реалізації продукції. Підприємство є рентабельним, якщо суми виторгу достатньо не тільки для сплати витрат на виробництво, але і для утворення прибутку. Таким чином, рентабельність характеризує ефективність роботи підприємства, дає уявлення про спроможність підприємства збільшувати свій капітал.

При високих темпах інфляції визначення показників прибутковості підприємства доцільно здійснювати по даних балансу та звіту про фінансові результати, скоригованих на індекс інфляції.

Залежно від мети аналізу діяльності підприємства розрізняють:

Рентабельність окремих виробів (поточних витрат) показує, скільки підприємство має прибутку з кожної гривні витрат і розраховується за формулою:

Рпв = (Пр / Сс) ? 100, (1.23)

де Пр - прибуток від реалізації продукції;

Сс - повна собівартість продукції.

Рентабельність загальна (виробнича) характеризує ефективність роботи підприємства (скільки прибутку має підприємство від 1 гривні основних виробничих фондів і оборотних засобів) і розраховується за формулою:

Рз = (Пб / ОфОз^ср) ? 100, (1.24)

де Пб - балансовий прибуток;

ОфОз^ср - середньорічна вартість основних виробничих фондів і оборотних засобів.

Рентабельність продаж - характеризує ефективність підприємницької діяльності (скільки підприємство має прибутку з кожної гривні проданої продукції), цей показник розраховують за формулою:

Рп = (Прч / Вр) ? 100, (1.25)

де Прч - прибуток від реалізації продукції (чистий);

Вр - виручка від реалізації.

Рентабельність капіталу показує ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів (доходність капіталу). Цей показник цікавить передусім акціонерів, оскільки він визначає верхню межу дивідендів.

Рк = (Пб / І) ? 100, (1.26)

де Пб - балансовий прибуток;

І - вартість всього інвестованого капіталу або окремих його складових (акціонерного, залученого).

Рентабельність продукції за прибутком від реалізації:

R_q^p = (П_Р / ЧД)?100%, (1.27)

де П_Р - валовий прибуток.

Рентабельність продукції за операційним прибутком:

R_q^ОП = (П_ОП / ЧД)?100%, (1.28)

де П_ОП - операційний прибуток.

Рентабельність реалізованої продукції за чистим прибутком:

R_q^Пч = (ПЧ / ЧД)?100%, (1.29)

де ПЧ - чистий прибуток.

Рентабельність активів за прибутком від реалізації (прибутком від звичайної діяльності):

R_А^p(ЗВ) = (П_Р(П_ЗВ) / ВБ_СР)?100%, (1.30)

де П_Р(П_ЗВ) - прибуток від звичайної діяльності.

Рентабельність активів за чистим прибутком:

R_А^ЧП= (ПЧ / ВБ_СР)?100%, (1.31)

де ВБ_СР - середньорічна валюта балансу.

Рентабельність власного капіталу:

R_ВК^ЧП= (ПЧ / ВК)?100%, (1.32)

Рентабельність виробничих фондів:

R_ВФ^ЧП= (ПЧ / ВФ)?100%, (1.33)

де ВФ_СР - середньорічна величина виробничих фондів.

Рентабельність необоротних активів:

R_НА^р(ЗВ)= (П_Р(П_ЗВ) / НА)?100%, (1.34)

де НА - середньорічна величина необоротних активів.

Рентабельність перманентного капіталу:

R_ПК^р(ЗВ)= (П_Р(П_ЗВ) / (ВК+К_Т))?100%, (1.35)

де К_Т - довгострокові зобов'язання.

1.4 Визначення головних чинників підвищення ефективності діяльності підприємства

Основні чинники підвищення ефективності виробництва - це техніка, технологія, організація виробництва.

Техніка (машини, механізми, автоматизовані системи керування виробництвом і т.п.) дозволяє механізувати й автоматизувати виробництво. Прийнято розрізняти часткову і комплексну механізацію й автоматизацію.

Часткова механізація - початкова форма механізації, що характеризується заміною ручної праці машинами на окремих процесах виробництва, головним чином на основних. При частковій автоматизації окремі операції і процеси виробництва здійснюються автоматичними машинами, механізмами й устаткуванням без участі людини. Ці знаряддя праці працюють серед звичайних, неавтоматизованих машин, не створюючи взаємодіючої системи. При комплексній механізації виробництва ручна праця відсутня.

Найбільше ефективні верстати-автомати, гнучкі виробничі системи в окремих випадках підвищують продуктивність праці в 5 - 10 разів, і навіть у 20 разів. У результаті цього зменшуються витрати виробництва, підвищується рентабельність виробництва і якість продукції.

Технологія як наука про засоби і методи переробки сировини виникнула в зв'язку з розвитком значної машинної промисловості. До дійсного часу технологія промислового виробництва виростив у самостійну галузь знань, нагромадила великий теоретичний і практичний матеріал. З описової - вона перетворилася в точну науку, засновану на вітчизняних і закордонних відкриттях і винаходах, передовому досвіді. Технологія впливає на удосконалювання виробничих процесів, організацію виробництва, скорочення важкої і рутинної праці.

У результаті такого тісного зв'язку з виробництвом технологія стала радикально впливати на зниження витрат живої і матеріалізованої праці.

Технологічним процесом називається послідовна зміна форми, розмірів, властивостей матеріалу або напівфабрикатів із метою одержання виробу відповідно до заданих технічних вимог. Технологічна дисципліна тісно пов'язана з такими економічними дисциплінами, як економіка підприємства і підприємництва, менеджмент, економіка і керування науково-технічним прогресом і ін.

Зв'язок технології з економікою виявляється, наприклад, через відношення в процесі виробництва. Відношення, що охоплюють взаємодії всіх різноманітних компонентів продуктивних сил, тобто моментів процесу праці, називаються технологічними. Вони укладаються в систему взаємодії «людина - наука - техніка - виробництво - економіка». Наука і техніка є засобами збільшення виробничих можливостей.

З економічної точки зору тільки ті технологічні процеси є оптимальними, що сприяють найбільше повному задоволенню матеріальних і духовних потреб людини.

Рівень технології будь-якого виробництва робить вирішальний вплив на економічні показники (прибуток, рентабельність продукції, витрати виробництва й ін.). Тому економісту необхідні достатні знання сучасних технологічних процесів, а інженеру знання в області економіки.

Організація виробництва - це сукупність методів, що забезпечують найбільше доцільне з'єднання і використання в часу і просторі засобів праці, із метою ефективного ведення виробничих процесів і в цілому підприємницької діяльності.

Характер і структура виробництва залежать від особливостей продукції, що випускається, типу виробництва, застосовуваних знарядь праці, предметів праці і технологічних процесів. Правильно організоване виробництво будується на таких основних принципах: спеціалізації, пропорційності, рівнобіжності, безперервності, прямоточності і ритмічності.

Спеціалізація виробництва - це зосередження випуску конструктивно і технологічно подібної продукції масового попиту. Конструктивна і технологічна подоба створюється за допомогою широкої уніфікації. У самому загальному виді уніфікація - це зведення різноманіття до раціональної однаковості з деяким конструктивним поліпшенням об'єкта уніфікації.

Пропорційність - сполучення виробничих потужностей усіх підрозділів виробництва. Вона дозволяє випускати продукцію в потрібних кількостях, номенклатурі, асортименті і комплектності у встановлені терміни.

Рівнобіжність - одночасне виконання операцій і стадій виробничого процесу. Цей принцип дозволяє створити широкий фронт робіт із виготовлення кінцевого продукту.

Безперервність - організація виробництва, при котрої одна операція випливає за інший без перерв у часу усередині зміни, між змінами, усередині операції і між операціями.

Прямоточність - раціональна організація переміщення продукції в процесі виробництва; забезпечує найкоротший шлях прямування виробу від одного етапу (стадії операції) виготовлення до наступному.

Ритмічність - випуск продукції в рівні проміжки часу однакової або зростаючої кількості повторюваних виробів.

Виробничий процес, побудований на основі дотримання вищезгаданих принципів, рахується раціональним.

Удосконалювання виробництва повинно здійснюватися в напрямку його спеціалізації (суворого закріплення усе більш обмеженого обсягу різноманітних робіт, виконуваних на кожній ділянці виробництва), подальшої концентрації (доведення виробництва до оптимальних масштабів), комплексної механізації й автоматизації виробничих процесів і керування ними.

В умовах вільної конкуренції ціна продукції, зробленої підприємствами, вирівнюється автоматично. На її впливають закони ринкового ціноутворення. У той же час кожний підприємець прагне до одержання максимально можливого прибутку. І тут, крім чинників збільшення обсягу виробництва продукції, просування її на незаповнені ринки й ін., невблаганно висувається проблема зниження витрат на виробництво і реалізацію цієї продукції, зниження витрат виробництва.

У традиційному уявленні найважливішими шляхами зниження витрат є економія усіх видів ресурсів, споживаних у виробництві: трудових і матеріальних.

Так, значну частку в структурі витрат виробництва займає оплата праці (у промисловості України 13-14%) [34]. Тому актуальна задача зниження трудомісткості що випускається продукції, росту продуктивності праці, скорочення чисельності адміністративно-обслуговуючого персоналу.

Зниження трудомісткості продукції, росту продуктивності праці можна досягти різноманітними засобами. Найбільше важливі з них - механізація й автоматизація виробництва, розробка і застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна і модернізація застарілого обладнання. Проте одні заходи щодо удосконалювання застосовуваної техніки і технології не дадуть належної віддачі без поліпшення організації виробництва і праці. Нерідко підприємства одержують або беруть під оренду дороге устаткування, не підготовившись до його використання. У результаті коефіцієнт використання такого устаткування дуже низький. Витрачені на придбання засобу не приносять очікуваного результату.

Важливе значення для підвищення продуктивності праці має належна його організація: підготування робочого місця, повне його завантаження, застосування передових методів і прийомів праці та інше.

Матеріальні ресурси займають до 3/5 у структурі витрат на виробництво продукції. Звідси зрозуміло значення економії цих ресурсів, раціонального їхній використання. На перший план тут виступає застосування ресурсозберігаючих технологічних процесів. Немаловажним є підвищення вимогливості і повсюдне застосування вхідного контролю за якістю матеріалів, що надходять від постачальників.

Скорочення витрат по амортизації основних виробничих фондів можна досягти шляхом кращого використання цих фондів, максимального їхній завантаження.

Відомо, що чим більше партія яка закуповується, тим більше розмір середньорічного запасу і більше розмір витрат, пов'язаних із складуванням цієї сировини, матеріалів (орендна плата за складські помешкання, утрати при тривалому збереженні, утрати, пов'язані з інфляцією). Водночас придбання сировини і матеріалів значними партіями має свої переваги. Знижуються витрати, пов'язані з розміщенням замовлення на товари, із прийманням цих товарів, контролем за проходженням рахунків. Таким чином, виникає задача визначення оптимального розміру що закуповуються сировини і матеріалів.

Резерви збільшення суми прибутку визначаються за кожним видом товарної продукції. Основними їх джерелами є збільшення обсягу реалізації продукції, зниження її собівартості, підвищення якості продукції тощо (рис. 9).

79

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 9 - Блок-схема підрахунку резервів збільшення прибутку від реалізації продукції

Для визначення резервів зростання прибутку за рахунок збільшення обсягу реалізації продукції необхідно виявлений раніше резерв помножити на фактичний прибуток у розрахунку на одиницю продукції відповідного виду.

Для визначення резервів зростання прибутку за рахунок зниження собівартості продукції потрібно виявлений раніше резерв зниження собівартості кожного виду продукції помножити на можливий обсяг її продажу з урахуванням резервів його зростання.

Для визначення резервів збільшення прибутку за рахунок покращення якості продукції необхідно зміни питомої ваги кожного сорту помножити на відпускну ціну відповідного сорту, результати додати і отримані зміни середньої ціни помножити на можливий обсяг реалізації продукції.

Потім необхідно узагальнити всі виявлені резерви зростання прибутку

Основними джерелами резервів підвищення рівня рентабельності продажу є збільшення суми прибутку від реалізації і зниження собівартості товарної продукції. Для підрахунку резерву збільшення рентабельності може бути використана формула:

, (1.27)

де П_Ф - фактична сума прибутку;

РП_Р - узагальнений резерв зростання прибутку від реалізації продукції;

О_Р^М - можливий обсяг реалізації продукції з врахуванням виявлених резервів його зростання;

С_П^М - можливий рівень собівартості продукції з врахуванням виявлених резервів його зниження;

В_Р - фактична сума витрат по реалізованій продукції.

Проблема беззбиткового функціонування, розширеного відтворення, з одного боку, збитковості і банкрутства - з іншої, багатьох вітчизняних підприємств різноманітних галузей господарства і сфер діяльності є дуже актуальною, а її вирішення являє собою чи не найголовнішу мету діяльності кожного підприємства.

2. Практичні аспекти аналізу фінансового стану підприємства

2.1 Техніко-економічна характеристика підприємства

30 березня 1955 року вугледобувна шахта «Пролетарська-Глубока» - імені В.І. Леніна була здана в експлуатацію. Протягом двадцяти п'яти років шахта виступала базовою в об'єднаному шахтоуправлінні імені В.І. Леніна, до якого входило п'ять шахт. З 1980 року підприємство стало самостійним, тепер уже «Шахта ім. В.І. Леніна», після відокремлення від неї інших шахт. На сьогодні шахта має статус відокремленого підприємства при державному підприємстві «Макіїввугілля». Крім шахти ім. В.І. Леніна до складу об'єднання входить ще дев'ять шахт.

ВП «Шахта ім. В.І. Леніна» не має статусу юридичної особи, представляє собою так би мовити дільницю в структурі ДП «Макіїввугілля». Згідно з цим, об'єднання вирішує всі питання постачальницького і збутового характеру, вся фінансова діяльність знаходиться під юрисдикцією ДП «Макіїввугілля». На шахті ім. В.І. Леніна для внутрішніх розрахунків використовується система субрахунків.

Організаційна структура підприємства представлена на рис. 2.1.

У 1989-1990 роках вироблена остання дорозвідка запасів шахти. На початку 2000-го року були поглиблені два вертикальні стволи на глибші горизонти, для відробітку пластів Каменської свити (потужністю в середньому 1 м, добре витриманих по потужності в межах шахтного поля).

Виробнича потужність шахти 750 тис. т.

Шахта ім. В.І. Леніна віднесена до зверхкатегорійної по газу, небезпечна по пилу і по гірських ударах. Вугілля марки К (коксуючийся), не схильне до самоспалахування.

Рисунок 1 - Організаційна структура шахти ім. В.І. Леніна

71

Видобуток вугілля здійснюється з трьох дільниць. Дільниці № 1 і № 2 відпрацьовують пласт l₂?. Дільниця № 3 була відкрита в червні 2008 року, на ній відпрацьовується пласт k₆^н.

Розглянемо технологічну схему видобутку вугілля. Виїмка вугілля здійснюється комплексно, механізованим способом, для чого використовується комплекс КД-80. З дільниць вугілля виймається шахтним комбайном, після чого по конвеєру завантажується в скипи і доставляється на поверхню. Далі вугілля потрапляє на збагачувальну фабрику «Пролетарська», де відбувається його переробка на концентрат. Збагачувальна фабрика територіально приєднана до шахти, тому вугілля до неї доставляється за допомогою скребкового конвеєра. Концентрат є товарною продукцією підприємства, основний його покупець - «Ясиновський коксохімічний завод».

Основні техніко-економічні показники по шахті ім. В. І. Леніна за 2006 - 2008 роки приведено в додатку А. В цілому можна зауважити, що в 2007 - 2008 роках план по видобутку вугілля було виконано. Проте чисельність працівників на підприємстві не укомплектована. Собівартість тони вугілля весь цей період перевищувала середню реалізаційну вартість товарної продукції.

2.2 Фінансовий аналіз стану підприємства за 2006 рік

2.2.1 Загальна оцінка майна підприємства і джерел його формування

Згідно даних агрегованого балансу (табл. 2.1), який було складено на основі річного Балансу (додаток Б) можна зробити такі висновки:

Валюта балансу наприкінці року збільшилась на 15369 тис. грн., що становить 23,72 % у питомій вазі, і характеризується позитивно, тому що свідчить про розширення господарчої діяльності. При цьому оборотні та необоротні активи збільшилися: приріст перших складає 89,52 %, других - 17,2%.

Таблиця 1.1 - Порівняльний аналітичний (агрегований) баланс за 2006 рік

Статті	Абсолютні величини, тис. грн.	Питома вага, %	Відхилення (+, - )
	на початок року	на кінець року	на початок року	на кінець року	в тис. грн.	відсоткових пунктів	темп зростання, %	структури, %
Активи
Майно, всього	64 800	80 169	100,00	100,00	+15 369	-	+23,72	100,0
1.Необоротні активи	58 958	69 097	90,98	86,19	+10 139	-4,80	+17,20	+65,97
2.Оборотні активи	5 842	11 072	9,02	13,81	+5 230	+4,80	+89,52	+34,03
2.1 Запаси	709	583	1,09	0,73	-126	-0,37	-17,77	-0,82
2.2 Дебіторська заборгованість	2 220	8 111	3,43	10,12	+5 891	+6,69	+265,36	+38,33
2.3 Витрати майбутніх періодів	2 787	2 086	4,30	2,60	-701	-1,70	-25,15	-4,56
2.4 Грошові кошти та їх еквіваленти	126	292	0,19	0,36	+166	+,17	+131,75	+1,08
пасиви
Джерела майна, всього	64 800	80 169	100,00	100,00	+15 369	0	+23,72	+100,00
1.Власний капітал	2 714	-2 221	4,19	-2,77	-4 935	-6,96	-181,83	-32,11
1.1 Статутний капітал	11 975	11 975	18,48	14,94	0	-3,54	0,00	0,00
1.2 Нерозподілений прибуток	-52 296	-67 529	-80,70	-84,23	-15 233	-3,53	+29,13	-99,12
1.3 Інші джерела	43 035	53 333	66,41	66,53	+10 298	+0,11	+23,93	+67,01
2. Позиковий капітал	62 086	82 390	95,81	102,77	+20 304	+6,96	+32,70	+132,11
2.1 Довгострокові зобов'язання	1 960	980	3,02	1,22	-980	-1,80	-50,00	-6,38
2.2 Короткострокові кредити та позики	980	1 960	1,51	2,44	+980	+0,93	+100,00	+6,38
2.3 Кредиторська заборгованість та поточні зобов'язання	59 146	79 450	91,27	99,10	+20 304,00	+7,83	+34,33	+132,11

В структурі активів частка оборотних та необоротних активів на початок року становить 9 % і 91 %, на кінець року - 14 % і 86 % відповідно. Це говорить про «важку» структуру активів, тобто про великі накладні витрати, що свідчить про чуттєвість підприємства до зміни доходів. Але така ситуація є типовою для підприємств вугільної продукції.

Певні зміни відбулись в структурі оборотних активів:

1) Зменшилась частка запасів на 0,37 відсоткових пункти, а зміна іх величини становить (- 0,82) % по відношенню до загальної зміни майна.

2) Зміна дебіторської заборгованості складає +38,33 % до загальної зміни майна, а її доля в валюті балансу збільшилась на 6,69 відсоткових пункти.

3) Витрати майбутніх періодів зменшились на 701 тис. грн., зміна темпу зростання становить (-25,15) %.

4) Грошові кошти та їх еквіваленти збільшились на третину, зміна їх долі в валюті балансу становить (+0,17) відсоткових пункти.

Основним джерелом формування майна підприємства є позиковий капітал. На початок року його доля в структурі пасиву складає 95,81 %, на кінець року вона зменшується на 18,37 відсоткових пункти і складає 77, 44 %. Така структура джерел майна свідчить про низьку фінансову стійкість підприємства.

Частка власного капіталу є дуже малою за рахунок непокритого збитку, який на початок року становить 52 296 тис. грн. (91 %), на кінець року - 67 529 тис. грн. і (86 %).

Негативним моментом змін в структурі позикового капіталу слід визначати:

1) Зменшення абсолютної величини і питомої ваги довгострокових зобов'язань на 980 тис. грн. і 1,83 відсоткових пункти відповідно.

2) Збільшення абсолютної величини і питомої ваги короткострокових кредитів і позик на 980 тис. грн. і 0,93 відсоткових пункти відповідно.

3) Збільшення абсолютної величини і питомої ваги кредиторської заборгованості і поточних зобов'язань на 20304 тис. грн. і 7,83 відсоткових пункти відповідно.

Аналізуючи дані матричного балансу (табл. 2.2), робимо такий висновок: власних коштів підприємства не достатньо для формування жодної статті активів, джерелом формування активів є кредиторська заборгованість.

Таблиця 2.2 - Матричний баланс підприємства на 2006 рік

Актив	Пасив
	Статутний капітал	Нерозподілений прибуток	Інші джерела	Власний капітал	Довгострокові зобов'язання	Короткострокові кредити і позики	Кредиторська заборгованість	Позиковий капітал	Баланс
Необоротні активи	11975	-52296	43035	2714	1960	980	53304	56244	58958
	11975	-67529	53333	-2221	980	1960	68378	71318	69097
	0	-15233	10298	-4935	-980	980	15074	15074	10 139
Запаси							709	709	709
							583	583	583
							-126	-126	-126
Дебіторська заборгованість							2 220	2 220	2 220
							8 111	8 111	8 111
							5 891	5 891	5 891
Витрати майбутніх періодів							2 787	2 787	2 787
							2 086	2 086	2 086
							-701	-701	-701
Грошові кошти та їх еквіваленти							126	126	126
							292	292	292
							166	166	166
Оборотні активи							5842	5842	5842
							11072	11072	11072
							5230	5230	5230
Баланс	11975	-52296	43035	2714	1960	980	59146	62086	64800
	11975	-67529	53333	-2221	980	1960	79450	82390	80 169
	0	-15233	10298	-4935	-980	980	20304	20304	15369

Розрахуємо коефіцієнти оцінки майнового стану за формулами (1.1) - (1.6). В таблиці 2.3 приведені результати розрахунку.

Частка оборотних виробничих фондів в загальних активах в кінці року зменшується і це має негативну тенденцію.

Таблиця 2.3 - Коефіцієнти оцінки майнового стану на 2006 рік

Назва показника	На початок року	На кінець року
Частка оборотних виробничих фондів в оборотних активах	0,60	0,24
Частка основних засобів в активах	0,46	0,45
Частка оборотних виробничих фондів в загальних активах	0,05	0,03
Коефіцієнт мобільності активів	0,10	0,16
Коефіцієнт зносу основних засобів	0,59	0,55
Коефіцієнт відновлення основних засобів	0,12	0,10

Частка основних засобів в активах в кінці року збільшується і це має позитивну тенденцію.

Коефіцієнт мобільності активів на початок і кінець року нижчий оптимального значення 0,5, що вказує на недостатність оборотних активів.

Рівень зносу (морального і фізичного) основних засобів наприкінці року зменшується, і це характеризується позитивно.

Рівень відновлення основних засобів низький і наприкінці року зменшується, що оцінюється негативно.

2.2.2 Аналіз фінансової стійкості підприємства

Для аналізу показників фінансової стійкості підприємства визначаються джерела засобів за формулами (1.7) - (1.9), а також показники забезпеченості запасів джерелами їх формування за формулами (1.10) - (1.12).

Опускаючи розрахунки, зведемо результати в таблицю 2.4.

Всі показники менші нуля, тому фінансова стійкість підприємства класифікується як кризова. В цьому стані кредити і займи не погашаються в строк, кредиторсько-дебіторська заборгованість прострочується, тобто підприємство знаходиться на грані банкротства.

Таблиця 2.4 - Абсолютні показники типу фінансової стійкості підприємства на 2006 рік, розраховані в тис. грн.

На початок року	На кінець року	На початок року	На кінець року	На початок року	На кінець року
Показники
Власні джерела формування запасів ЕВ	Власні довгострокові позикові засоби формування запасів ЕТ	Загальна величина основних джерел формування запасів Е?
-78569	-103966	-76609	-102986	-75629	-101026
Надлишок (+), недолік (-) джерел формування
ЕВ?*	ЕТ?*	Е??*
-79278	-104549	-77318	-103569	-76338	-101609

Відносні показники фінансової стійкості підприємства визначаємо за формулами (1.13) - (1.15). Розраховані значення показників фінансової стійкості зведені в таблицю 2.5.

Таблиця 2.5 - Аналіз відносних показників фінансової стійкості підприємства за 2006 рік

Показники	На початок року, тис. грн.	На кінець року, тис. грн.	Зміна
			(+, -), тис. грн.	темп зростання, %
1. Коефіцієнт фінансової автономії	0,04	-0,03	-0,07	-166
2. Коефіцієнт фінансової залежності	0,96	1,03	0,07	7
в тому числі
довгострокової	0,03	0,01	-0,02	-60
короткострокової	0,93	1,02	0,09	9
3. Коефіцієнт фінансового ризику	22,88	-37,10	-59,97	-262

Коефіцієнт фінансової автономії менший гранично допустимого значення 0,5, що означає неможливість покриття позикового капіталу власністю підприємства. Зміна коефіцієнта в динаміці є негативною, темп зростання складає (-166) %.

Коефіцієнт фінансової залежності наприкінці року зростає на 7 %, це засвідчує про залежність майна підприємства від позикового капіталу (в основному від короткострокової заборгованості) і про нестійкість фінансового стану підприємства.

Плече фінансового важеля (фінансового ризику) вказує на перевищення позикового капіталу над власним на початку року в 23 рази, проте зменшення показника наприкінці року до мінусового значення свідчить нестачу власних пасивів.

Аналіз показників ринкової стійкості підприємства, розрахованих за формулами (1.16) - (1.23), наведено в таблиці 2.6. Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує вказує на високій ступінь гнучкості власних засобів і значно більший рекомендованого значення 0,3 - 0,5.

Таблиця 2.6 - Аналіз показників ринкової стійкості підприємства на 2006 рік

Показники	На початок року	На кінець року	Зміна
			(+, -)	темп зростання, %
1. Коефіцієнт маневреності власного капіталу	4,01	2,98	-1,02	-25,58
2. Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами запасів	-110,82	-178,33	-67,51	+60,92
3. Коефіцієнт виробничих фондів	0,91	0,85	-0,07	-7,38
4. Коефіцієнт довгострокового залучення позикових засобів	-0,11	-0,03	+0,08	-73,96
5. Коефіцієнт автономних джерел формування запасів	0,58	0,61	+0,03	+4,68
6. Коефіцієнт кредиторської заборгованості	0,95	0,96	+0,01	+1,22
7. Коефіцієнт співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованостей	0,04	0,10	+0,06	+171,99
8. Коефіцієнт структури довгострокових вкладень	0,03	0,01	-0,02	-57,34

Забезпеченості власними оборотними коштами запасів не досягається, тому що відповідний коефіцієнт значно менший рекомендованого значення 0,6 - 0,8 , але тенденція до збільшення розриву наприкінці року характеризується негативно.