Для характеристики ефективності використання оборотних коштів може використовуватися коефіцієнт ефективності. Він обчислюється за формулою:

Ке = П / С,

де Ке - коефіцієнт ефективності оборотних коштів, коп.;

П - прибуток від реалізації товарної продукції, грн.

Цей показник характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн. оборотних коштів. Що більший він, то ефективніше використовуються оборотні кошти.

Поліпшення використання оборотних коштів підприємств і підвищення ефективності виробництва можна досягти через:

1) скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв'язки з постачальниками;

2) прискорення обертання оборотних коштів за рахунок реалізації непотрібних, залежалих товарно-матеріальних цінностей.

Поліпшення використання оборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення може бути абсолютним і відносним.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів - це пряме скорочення потреби в оборотних коштах проти попереднього періоду за одночасного збільшення обсягу виробництва (реалізації)..

Відносне вивільнення оборотних коштів виникає тоді, коли внаслідок поліпшення їх використання підприємство з тією самою сумою оборотних коштів або з незначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг виробництва.

За нинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш реальним є відносне вивільнення оборотних коштів.

фінанси грошовий прибуток оподаткування обіговий

КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

1. Необхідність і суть кредитування підприємств

2. Функції кредиту.

3. Форми та види кредитів.

4. Принципи банківського кредитування.

5. Умови і порядок отримання банківського кредиту.

6. Порядок погашення банківського кредиту.

7. Суть факторингових операцій, їх класифікація.

НЕОБХІДНІСТЬ І СУТЬ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

Кредитні відносини передбачають наявність, з одного боку, тимчасово вільних грошових капіталів, власники яких готові позичити їх на відповідний термін під процент, а з другого боку - підприємців, які бажають тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності.

Кредит виник спочатку як явище випадкове, зумовлене особливими відносинами між товаровиробниками: коли продавцеві потрібно було продавати товар, а у покупця не було грошей, щоб його купити.

Економічні відносини між сторонами кредитної угоди виникають під час одержання позички, користування нею та її повернення. У цих відносинах беруть участь дві сторони (суб'єкти): позичальник і кредитор. Грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, стосовно яких укладається угода позички, є об'єктом кредиту.

Кредит - це економічні відносини між юридичними та фізичними особами, а також державами з приводу отримання позики в грошовій або товарній формі на засадах повернення, строковості, платності.

Виникнення і функціонування кредиту пов'язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потреби в них у інших. При цьому виникнення кредитних відносин зумовлюється не самим фактом незбігу в часі відвантаження товару і його оплати, а узгодженням між суб'єктами кредитних відносин умови щодо відстрочки платежу шляхом укладання кредитної угод.

Об'єктивна необхідність кредиту обумовлена особливостями кругообігу капіталу:

- постійне створення грошових резервів і виникнення тимчасових додаткових потреб в них;

- різна тривалість обороту коштів в різних господарства;

- тісне переплетіння готівкового і безготівкового обігу коштів;

- відокремлення капіталу в рамках економічних суб'єктів.

В процесі кругообігу капіталу вільні ресурси, що вивільняються в одних господарських ланках, можуть бути використані в інших. Різниця в тривалості циклу виробництва і реалізації продукції, в швидкості обороту вимагає залучення кредитів для забезпечення безперервного процесу виробництва.

За браком власних оборотних коштів підприємства залучають банківські кредити, кошти інших кредиторів та комерційний (товарний) кредит. Кредит дає змогу доцільніше організувати оборот коштів підприємств, не витрачати значних фінансових ресурсів на створення зайвих запасів сировини й матеріалів.

Важлива роль кредиту в організації оборотного капіталу підприємств, що мають сезонні умови постачання, виробництва та реалізації. Кредит їм потрібен для формування тимчасових запасів.

Величина виробничих запасів підприємств постійно коливається в залежності від строків надходження сировини і матеріалів. Величина залишків готової продукції і необхідних підприємству грошових коштів також залежить від умов поставки, строків отримання платежів від покупців і оплати рахунків постачальників, строків виплати, заробітної плати тощо. Тому, незважаючи на рівномірний процес виробництва, у підприємств несезонних галузей в процесі господарської діяльності виникають потреби в додаткових коштах.

ФУНКЦІЇ КРЕДИТУ

Перерозподільча функція. Кредит виступає в ролі стихійного регулятора економіки, забезпечуючи задоволення потреб господарюючих суб'єктів в додаткових фінансових ресурсах.

Економія витрат обігу. Розрив в часі між надходженням і витрачанням грошових коштів суб'єктів господарювання може визначити не тільки надлишок, а й нестачу фінансових ресурсів. Саме тому широке розповсюдження отримали позики на поповнення тимчасової нестачі оборотних коштів, які забезпечують істотне прискорення обігу капіталу, а отже, економію загальних витрат обігу.

Прискорення концентрації капіталу. Процес концентрації капіталу є необхідною умовою стабільності розвитку економіки і метою будь-якого господарюючого суб'єкта. Реальну допомогу в цьому здійснюють позикові кошти, які дозволяють істотно розширити масштаб виробництва і таким чином забезпечити додаткову масу прибутку.

Обслуговування товарообороту. Кредит активно впливає на прискорення товарного і грошового обігу витісняючи з нього готівкові гроші.. Використання безготівкових розрахунків спрощує і прискорює механізм економічних відносин на внутрішньому і міжнародному ринках.

Прискорення науково-технічного прогресу. За рахунок фінансових ресурсів відбувається фінансування діяльності науково-технічних організацій, наукових центрів, що сприяє ефективності інноваційних процесів.

ФОРМИ ТА ВИДИ КРЕДИТІВ

Форми кредиту:

грошова - гроші є загальним еквівалентом при обміні товарних вартостей, універсальним засобом обігу і платежу;

товарна - використовується коли покупці одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу, при оренду майна, прокаті речей;

змішана - кредит був наданий в формі товару, а повернений - грошима, або навпаки (наданий грошима, а повернений в формі товару).

Кредитор, що надав товар з відстрочкою платежу, потребує повернення кредиту в грошовій формі.

Види кредиту:

Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, яка оформлюється за допомогою векселів. Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватись шляхом:

сплати боржником за векселем;

передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

переоформлення комерційного кредиту на банківській.

Лізинговий кредит - це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту при цьому об'єктом лізингу є різне рухоме та нерухоме майно. Суб'єктами лізингу можуть бути лізингодатель (суб'єкт господарювання, що є власником об'єкта лізингу і здає його в оренду), користувач (суб'єкт, що домовляється з лізингодателем про набуття права володіння та розпорядження об'єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).

Іпотечний кредит - це кредитів під заставу нерухомого майна. Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки. Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки, або мають поручителів, які надають під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника.

Споживчий кредит - кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і якій повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору. Строк кредиту встановлюється в залежності від цілей об'єкта кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника.

Бланковий кредит надається комерційними банками тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення - тільки під зобов'язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної процентної ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.

Консорціумний кредит - може надаватися позичальнику банківським консорціумом, коли необхідна сума кредиту не може бути забезпечена одним кредитором, такими способами:

шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності;

шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків (кредитування здійснюється в залежності від потреби в кредиті);

шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

Державний кредит - вид кредиту, при якому одним із суб'єктів кредитних відносин (як правило, позичальником) виступає держава.

Міжнародний кредит - вид кредиту, що обслуговує рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин.

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними з них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість.

Класифікація банківських кредитів:

1. За строками користування:

короткострокові (до одного року);

середньострокові (до трьох років);

довгострокові (понад трьох років)

2. За забезпеченням:

забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

незабезпечені (бланкові).

3. За ступенем ризику:

стандартні кредити;

кредити з підвищеним ризиком.

4. За методами надання:

у разовому порядку;

відповідно до відкритої кредитної лінії;

гарантовані (заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання).

5. За строками погашення:

водночас;

у розстрочку;

достроково (за вимогою кредитора, або за заявою позичальника);

з регресією платежів;

після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

6. За відсотковою ставкою:

кредити з плаваючою відсотковою ставкою;

кредити з фіксованою відсотковою ставкою.

7. За валютою кредитування:

кредити національній валюті;

кредити в іноземній валюті.

8. За дотриманням строків погашення:

- кредити стандартні - кредити незалежні від виду забезпечення, строк погашення яких не настав; кредити, за якими своєчасно і в повному обсязі погашається основний борг, включаючи кредити, пролонговані у встановленому порядку, але не більше двох разів, із загальним строком пролонгації не більше 6 місяців.

- кредити нестандартні - кредити, пролонговані більш як 2 рази або з загальним строком пролонгації понад 6 місяців; прострочені до 60 днів забезпечені кредити, а також прострочені до 30 днів недостатньо забезпечені кредити.

- кредити сумнівні - прострочені до 30 днів незабезпечені кредити; прострочені від 30 до 60 днів недостатньо забезпечені кредити, а також прострочені від 60 до 180 днів забезпечені кредити.

- кредити небезпечні - прострочені від 30 до 60 днів незабезпечені кредити; прострочені від 60 до 180 днів недостатньо забезпечені кредити, а також прострочені понад 180 днів забезпечені кредити.

- кредити безнадійні - прострочені від 60 до 180 днів незабезпечені кредити і недостатньо забезпечені кредити, прострочені понад 180 днів.

ПРИНЦИПИ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ

поверненість - необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником;

строковість - необхідність повернення кредиту в точно визначений строк, зафіксований в кредитній угоді, або документі, якій її замінює. Якщо підприємство порушує строки погашення, то банк застосовує до нього штрафні санкції і може відмовити в повторній видачі кредиту.

платність - необхідність повернення не тільки отриманих позикових ресурсів, а й плати (у вигляді процента) за право їх використання. Витрати підприємств на оплату відсотків за кредит відносять до складу валових витрат виробництва і обігу, що зменшує суму оподатковуваного прибутку.

забезпеченість - необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора при імовірному порушенні позичальником прийнятих на себе зобов'язань;

цільовий характер - цільове використання коштів отриманих від кредитора.

диференційований характер кредиту - диференційований підхід з боку кредитної установи до різних категорій потенційних позичальників

УМОВИ І ПОРЯДОК ОТРИМАННЯ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ

Види банківського обслуговування підприємства:

1. кредити:

позика на строк - це кредит, який надається повністю негайно після укладення кредитної угоди. Погашається він або періодичними внесками, або одноразовим платежем у кінці терміну.

кредитна лінія - це згода банку надати кредит протягом певного періоду часу в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми. Кредитна лінія відкривається, як правило, на рік, але її можна відкрити й на коротший період. Відкрита кредитна лінія дає змогу оплатити за рахунок кредиту будь-які розрахункові документи, передбачені у кредитній угоді, що укладається між підприємством та банком.

контокорентний кредит (овердрафт) - короткостроковий кредит, що надається банком надійному підприємству понад залишок його коштів на поточному рахунку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунку.

кредит під облік векселів - це короткостроковий кредит, який банківська установа надає пред'явнику векселів, обліковуючи (скуповуючи) їх до настання строку виконання зобов'язань за ними і сплачуючи пред'явнику номінальну вартість векселів за мінусом дисконту.

2. кредитно-гарантійні послуги:

акцептний кредит - це позика, яка передбачає акцептування банком інкасованої підприємством-позичальником тратти за умови, що підприємство надає у розпорядження банку вексель до строку його оплати.

авальний кредит - це позика, коли банк бере на себе відповідальність за зобов'язаннями підприємства у формі поручительства або гарантії

3. послуги кредитного характеру:

- факторинг

Виникнення кредитних відносин між підприємствами й банками можливе за таких умов.

Учасники кредитної угоди мають бути юридичними особами і функціонувати на принципах комерційного розрахунку.

Підприємство (позичальник) або має бути власником майна, або володіти правом на користування та розпорядження ним.

Необхідна наявність економічних і юридичних гарантій повернення кредиту після певного строку.

Кредитор має бути так само заінтересований у видачі кредиту, як підприємство - в його отриманні, тобто повинні збігатися економічні інтереси суб'єктів господарювання.

Процедура отримання кредиту підприємством:

1 етап - попередні переговори підприємство і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. За позитивних наслідків переговорів банк готовий прийняти документи підприємства до розгляду.

2 етап - подання в банк заяви та інших документів на отримання кредиту.

Підприємство подає до банку такі документи:

Заяву про надання кредиту

Статут підприємства (нотаріально засвідчений).

Установчий договір (нотаріально засвідчений).

Реєстраційне посвідчення (свідоцтво) або патент (нотаріально засвідчені).

Фінансову звітність: форму № 1 Баланс підприємства"; форму № 2 "Звіт про фінансові результати і їх використання"; форму № 5 "Звіт про стан майна підприємства" за попередні 3 роки.

Техніко-економічне обґрунтування кредиту. Бізнес-план.

Документи, що підтверджують право власності на заставлене майно.

Інші документи на вимогу банку:

ліцензію на проект, який кредитується (якщо така потрібна);

підтвердження Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України про наявність квоти;

підтвердження наявності складських приміщень;

підтвердження наявності виробничих площ і потужностей;

підтвердження наявності застави або поручительство чи гарантію (один із цих документів);

договір оренди або інші документи щодо права власності на землю або права тимчасового користування земельною ділянкою (нотаріально засвідчені);

контракти (договори) між продавцем і покупцем, замовником і підрядчиком на виконання будівельно-монтажних робіт;

довідку з банку про розмір сплаченого статутного фонду, а також витяги з поточного і валютного рахунків підприємства (позичальника);

висновок аудиторської фірми щодо фінансового стану підприємства.

3 етап - оцінка банком ефективності кредитної угоди - банк вивчає формальну й неформальну інформацію про підприємство; оцінює його ділову репутацію та імідж; аналізує кредитоспроможність підприємства, проводить поглиблене обстеження його фінансового стану і визначає міру ризику; визначає перспективи розвитку підприємства; перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту.

Комерційний банк здійснює оцінку фінансового стану підприємства перед наданням йому позики, а далі - щоквартально. Для оцінки фінансового стану підприємства - юридичної особи враховуються такі об'єктивні показники його діяльності: обсяг реалізації; прибутки і збитки; рентабельність; ліквідність; грошові потоки (рух коштів на рахунках клієнтів), склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

На основі проведеного аналізу системи основних показників діяльності комерційним банком визначається клас надійності підприємства-позичальника.

На підставі оцінки кредитоспроможності позичальника й ефективності комерційної угоди (проекту) банк приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту й укладає з ним кредитний договір.

Неодмінною умовою укладання банком кредитного договору є надання підприємством застави. Перевага віддається заставі рухомого і нерухомого майна. Угода про заставу укладається між підприємством-заставодавцем і банком-заставодержателем у письмовій формі і передбачає деталізацію заставних вимог: їх розмір, строки виконання зобов'язань з повернення кредиту і сплати відсотків за нього, склад (опис) та вартість заставленого майна, вид застави (заставлене майно залишається в заставодавця або передається у володіння заставодержателя), місце знаходження предмета застави, зобов'язання зі страхування заставленого майна тощо.

Такі форми забезпечення, як поручительство або гарантії юридичних осіб, використовуються лише за надання кредиту надійним підприємствам або в разі прийняття у забезпечення гарантій Уряду України, надійних банків тощо. Документи, що свідчать про забезпечення, підприємство подає в банк до отримання кредиту.

4 етап - згода банку на надання кредиту

5 етап - підписання кредитного договору

Зміст кредитного договору визначається підприємством і банком самостійно. У ньому вказується мета кредитування, умови, порядок надання й погашення позики, спосіб забезпечення кредиту, відсоткові ставки за кредит, права і відповідальність сторін та інші умови. Відповідно до договору банк бере на себе зобов'язання надати підприємству визначену суму грошових коштів у обумовлений термін. Підприємство зобов'язується: використати отримані кошти на зазначені в договорі цілі; своєчасно погасити позику; сплатити відсотки й надати можливість банку контролювати цільове використання кредиту, а також його забезпечення.

6 етап - надання кредиту

Після укладення кредитної угоди банк відкриває підприємству позиковий рахунок, на який зараховується відповідна сума кредиту. Кредити надаються підприємствам: у безготівковій формі - оплатою платіжних документів з позикового рахунку як у національній, так і в іноземній валюті, переказуванням коштів на поточний рахунок підприємства, у готівковій формі для розрахунків зі здавачами сільськогосподарської продукції.

7 етап - контроль за виконанням підприємством умов кредитної угоди.

ПОРЯДОК ПОГАШЕННЯ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ

Порядок погашення кредиту - це спосіб погашення основної його суми і нарахованих відсотків.

Кредит погашають повністю після закінчення терміну кредитної угоди або поступово, частинами. Відсоток нараховується на суму непогашеного кредиту.

За способом погашення позики:

до запитання строк повного повернення конкретно не визначається і погашення відбувається на вимогу банку.

з погашенням у відповідний термін

з довгостроковим погашенням (на вимогу кредитора або на бажання підприємства).

За характером погашення кредити поділяються на такі види:

дисконтні передбачає утримання позикового відсотка (дисконту) під час видачі кредиту;

позики, які погашаються поступово -- щомісячно, щоквартально, раз на півроку, щорічно;

періодичними внесками - певна частка основної суми кредиту сплачується однаковими внесками протягом терміну дії кредитної угоди, а більша частина його - після закінчення терміну кредиту

позики, які погашаються одноразовим платежем після закінчення терміну позики, тобто підприємство одночасно сплачує банку суму основного боргу та нарахованих відсотків;

амортизаційні - здійснюється поступова виплата основного боргу та відсотків рівномірними внесками. Погашення однаковими внесками передбачає, що кожен наступний платіж менший за попередній, оскільки відсоткові виплати з часом знижуються.

Можуть бути й інші способи погашення, які зазначаються у кредитному договорі (надання підприємству пільгового періоду кредитування, тобто відстрочки погашення кредиту):

порядок погашення може бути пов'язаний з доходами від заходу, що кредитується (погашення кредиту з перервою, тобто з пільговим періодом, а регулярні внески для погашення здійснюються тільки тоді, коли проект починає давати дохід);

внески для погашення основної суми кредиту здійснюються нерегулярно й неоднаковими сумами.

Джерелами погашення кредит:

виручка від реалізації продукції, що її отримає підприємство в процесі реалізації проекту кредитування;

виручка від реалізації продукції власного виробництва, не пов'язаного з проектом кредитування;

інші надходження від господарської діяльності.

Умови погашення кредиту обумовлюються під час підписання договору підприємства з банком, виходячи з: цільового спрямування кредиту; обсягів та терміну позики; порядку та строків надходження коштів на рахунок підприємства; сезонності та циклічності виробництва; рівня платоспроможності та надійності матеріального забезпечення підприємства тощо.

Відсотки за користування кредитом нараховуються щомісячно в розмірі, передбаченому кредитним договором. Сплата відсотків здійснюється за фактичну кількість днів користування позикою.

Підприємство може звернутись до банківської установи з проханням переглянути графік погашення заборгованості та нарахування відсотків.

Банк може зважити на клопотання, якщо підприємство доведе об'єктивну неможливість отримання передбаченого бізнес-планом доходу в обсязі, достатньому для погашення позики. За згодою банку підприємство укладає з ним або додаткову кредитну угоду, або коригує лише графік зміни термінів часткових платежів.

Дострокове стягнення суми основного боргу та нарахованих відсотків може статися, якщо підприємство використовує кредит не за цільовим призначенням, подає до банку недостовірну звітність, має суттєві недоліки у веденні бухгалтерського обліку.

За несвоєчасне погашення боргу банк може стягнути з підприємства штраф.

СУТЬ ФАКТОРИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

Факторинг - система фінансування, за умовами якої підприємство-постачальник товарів переуступає короткострокові вимоги за торговельними операціями комерційному банку.

Факторингові операції включають:

кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;

ведення бухгалтерського обліку клієнта, зокрема обліку реалізації продукції;

інкасацію заборгованості клієнту;

страхування його від кредитного ризику.

В основу факторингової операції покладено принцип придбання банком рахунків-фактур підприємства-постачальника за відвантажену продукцію, тобто передачу банку постачальником права вимагати платежі з покупця продукції.

Підприємству відкривається факторинговий рахунок, де здійснюється облік усіх операцій з факторингу. Факторингом більше користуються малі та середні підприємства, оскільки їм частіше бракує оборотних коштів.

Класифікація факторингових операцій

1. За місцезнаходження суб'єктів факторингових операцій:

Внутрішній факторинг - постачальник, його контрагент та банк перебувають у тій самій країні.

Зовнішній факторинг - одна зі сторін факторингової угоди перебуває за кордоном.

2. За ступенем охоплення факторингом продукції, що реалізується

Оплата всієї реалізованої продукції.

Оплата частини реалізованої продукції

3. За способом повідомлення дебіторів підприємства

Відкритий факторинг -- це тип факторингу, коли підприємство-постачальник повідомляє підприємство-покупця (дебітора) про те, що права на одержання оплати переуступлені банку або факторинговій компанії.

Закритий факторинг передбачає, що ніхто з контрагентів постачальника не знає про переуступку ним прав на одержання оплати банку чи факторинговій компанії.

4. За формою взаємовідносин підприємства і банку

Факторинг з правом регресу дозволяє банку (факторинговій компанії) повернути підприємству-постачальнику розрахункові документи, від оплати яких відмовився покупець, і вимагати повернення підприємством-постачальником коштів.

Факторинг без права регресу означає, що банк (факторингова компанія) бере на себе весь ризик щодо платежу.

5. За повнотою надання послуг

Повний факторинг включає, крім суто факторингових послуг, і надання ряду . інших: аудиторських, обліку дебіторської заборгованості, повного управління борговими зобов'язаннями тощо.

Частковий факторинг - це оплата банком (факторинговою компанією) лише рахунків-фактур постачальника.

6. За порядком оплати розрахункових документів постачальника

Факторинг з попередньою оплатою передбачає негайну оплату розрахункових документів постачальника, як тільки їх буде надано банку (факторинговій компанії).

Факторинг без попередньої оплати - це такий вид факторингу, коли банк (факторингова компанія) зобов'язується оплатити передані йому постачальником розрахункові документи лише в день , оплати документів боржником.

Факторингові послуги банк не надає:

за платіжними зобов'язаннями бюджетних організацій;

за платіжними зобов'язаннями збиткових і неплатоспроможних підприємств;

за платіжними зобов'язаннями господарських організацій. оголошених некредитоспроможними;

за компенсаційними або бартерними угодами;

за договорами, умови яких застерігають право покупця повернути товар протягом певного часу, а також за договорами, які вимагають від продавця здійснення післяпродажного обслуговування;

підприємствам, що мають велику кількість дебіторів, заборгованість кожного з яких є незначною.

Суть факторингу - банк купує у підприємства-постачальника право на стягнення дебіторської заборгованості покупця продукції (робіт, послуг) і перераховує постачальнику 70-90% суми коштів за відвантажену продукцію в момент подання всіх необхідних документів. Після отримання платежу від покупця банк перераховує продавцю залишок коштів (30-10%) за мінусом відсотків за факторинговий кредит та комісійної винагороди.

Перед укладенням факторингової угоди банк вивчає підприємство-постачальника з погляду відповідності таким вимогам.

1. Продукція має бути високої якості і користуватись попитом на ринку.

2. Постачальник повинен мати стійкі темпи зростання виробництва і дотримувати чітко встановлених умов продажу продукції.

3. Підприємство має бути фінансове стійким та мати добру репутацію.

Для здійснення факторингових операцій постачальник подає в банк такі документи:

1) заяву;

2) баланс на останню звітну дату;

3) копії розрахункових документів, виданих на покупця;

4) інші документи на вимогу банку.

Укладаючи факторингову угоду, підприємство повідомляє банку (факторинговій фірмі) такі дані:

найменування, адресу кожного платника та умови торгівлі з ним;

суму боргових вимог, що переуступаються;

суму боргу кожного платника (з урахуванням сум за рахунками фактурами, сум недоплат);

дані про умови платежів для кожного платника або стосовно різних видів рахунків;

іншу інформацію, необхідну для інкасації боргових вимог, у тім числі листування з платником, інформацію про здійснені заходи щодо стягнення належних сум.

Плата за факторинг складається із плати за кредит та комісійної винагороди.

Фінансове забезпечення відтворення основних засобів

1. Основні засоби: суть, групи.

2. Показники стану й ефективності використання основних засобів.

3. Знос і амортизація основних засобів.

4. Суть і склад капітальних вкладень.

5. Джерела і порядок фінансування капітальних вкладень.

ОСНОВНІ ЗАСОБИ: СУТЬ, ГРУПИ

Основні засоби -- це матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності підприємства понад один календарний рік з початку введення їх в експлуатацію.

Основні засоби - це частина майна підприємства, що переносить свою вартість на новостворений продукт частинами за декілька виробничих циклів.

До основних засобів належать: земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель, будинки, споруди та передавальні пристрої, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади, інвентар, робоча та продуктивна худоба, багаторічні насадження, інші основні засоби.

Класифікація основних засобів:

В залежності від участі в процесі виробництва:

виробничі - це частина основних засобів, яка бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму;

невиробничі - це житлові будинки та інші соціально-культурного й побутового обслуговування, які не користуються в господарській діяльності, але перебувають на балансі підприємства. Невиробничі основні засоби не беруть участі в процесі виробництва і не переносять своєї вартості на вироблений продукт. Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.

За роллю у виробництві продукції

активні - безпосередньо беруть участь в переміщенні і переробці сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих;

пасивні - не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва, але створюють необхідні для його існування умови (будівлі, споруди тощо).

За місцем у виробничому процесі (обладнання)

основне обладнання - в процесі виробництва створюються матеріальні цінності;

допоміжне обладнання - призначено для здійснення різних операцій, що забезпечують процес виробництва.

Не належать до основних засобів:

1) предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості;

2) предмети вартістю до 1000 гривень за одиницю (за ціною придбання) незалежно від терміну служби. При цьому гранична вартість предметів, що не належать до основних засобів, може змінюватися Міністерством фінансів України;

3) спеціальні інструменти і спеціальні пристосування підприємств серійного і масового виробництва певних виробів або для виготовлення індивідуального замовлення незалежно від їхньої вартості;

4) спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно від їхньої вартості і терміну служби;

5) формений одяг, призначений для видачі працівникам підприємства, незалежно від вартості й терміну служби.

Основні виробничі засоби з урахуванням специфіки їх виробничого призначення поділяються на такі групи:

1. Будівлі і споруди.

2. Передавальні пристрої.

3. Машини й устаткування (робочі машини й устаткування; вимірювальні й регулюючі прилади; лабораторне устаткування; обчислювальна техніка; транспортні засоби.

4. Виробничий і господарський інвентар.

5. Інші основні засоби.

Співвідношення окремих груп основних виробничих засобів становить їх структуру. Поліпшення структури основних виробничих засобів : підвищення питомої ваги активної їх частини, сприяє зростанню виробництва, зниженню собівартості продукції, збільшенню грошових нагромаджень підприємства.

Для обчислення амортизаційних відрахувань, відповідно до закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” основні засоби поділяють на такі групи:

Група 1 - будівлі, споруди, їхні структурні компоненти, передавальні пристрої, вартість капітального поліпшення землі;

Група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, різне конторське обладнання, устаткування та приладдя;

Група 3 -- інші основні засоби, не включені до груп 1, 2 і 4.

Група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації інші інформаційні системи; телефони, мікрофони та рації вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів.

Відтворення основних виробничих засобів - це процес безперервного їх поновлення.

Просте відтворення основних засобів здійснюється в одних і тих самих масштабах, коли відбувається заміна окремих зношених частин основних засобів або заміна старого устаткування на аналогічне, тобто тоді, коли постійно відновлюється попередня виробнича потужність.

Розширене відтворення передбачає кількісне та якісне збільшення діючих основних засобів або придбання нових основних засобів, які забезпечують вищий рівень продуктивності устаткування.

Процес відтворення основних виробничих засобів має характерні ознаки:

1) основні виробничі засоби поступово переносять свою вартість на вироблену продукцію;

2) у процесі відтворення основних виробничих засобів одночасно відбувається рух їх споживної вартості та вартості;

3) нарахуванням амортизаційних відрахувань здійснюється нагромадження в грошовій формі частково перенесеної вартості основних виробничих засобів на готову продукцію;

4) основні виробничі засоби поновлюються в натуральній формі протягом тривалого часу, що створює можливість маневрувати коштами амортизаційного фонду.

Просте відтворення основних виробничих засобів здійснюється у двох формах:

1) заміна зношених або застарілих основних виробничих засобів;

2) капітальний ремонт діючих основних засобів.

За простого відтворення у кожному наступному циклі відбувається створення основних виробничих засобів у попередніх обсягах та з однаковою якістю. Джерелом фінансування заміни зношених основних засобів є нарахована сума амортизації.

За розширеного відтворення кожного наступного циклу здійснюється кількісне і якісне зростання основних виробничих засобів. Джерелом фінансування таких змін є використання частини створеного додаткового продукту.

ПОКАЗНИКИ СТАНУ Й ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

Показники стану й ефективності використання основних засобів можна об'єднати в три групи, які характеризують:

забезпечення підприємства основними фондами;

стан основних засобів;

ефективність використання основних засобів.

До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними фондами, належать:

1. Фондомісткість (Фм) дає можливість визначити вартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними фондами. За нормальних умов фондомісткість повинна мати тенденцію до зменшення.

Фм = Фк ч Вп

Фк - балансова вартість основних виробничих засобів;

Вп - вартість виробленої продукції;

2. Забезпеченість підприємства основними виробничими фондами визначається рівнем фондоозброєності праці (Фоз). Фондоозброєність розраховують як відношення вартості основних виробничих засобів до чисельності працівників підприємства.

Фоз = Фк ч Ч

Збільшення рівня фондоозброєності є позитивним фактором.

3. Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства (Крв) визначається як відношення вартості основних виробничих засобів (за вирахуванням суми їхнього зносу) до вартості майна підприємства.

Крв = Фз ч М

Якщо коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства сягає критичної позначки (0,2 - 0,3), то реальний виробничий потенціал підприємства буде низьким і треба терміново шукати кошти для поліпшення становища.

Стан основних виробничих засобів характеризують через такі коефіцієнти:

1. Коефіцієнт зносу (Кз) характеризує частку вартості основних засобів, що списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношенням суми зносу основних засобів до балансової вартості основних засобів.

Кз = Зо ч Фк

Зо - сума зносу основних засобів;

Показник зносу основних засобів може визначатись також у відсотках на початок і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних засобів.

2. Коефіцієнт придатності основних засобів (Кп) розраховується за формулами:

Кп = 1 - Кз, або Кп = 100% - Кз

Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних засобів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності.

3. Коефіцієнти оновлення (Ко) та вибуття (Кв) розраховуються за формулами:

Ко = Фв ч Фк Кв = Фу ч Фк

Фу - вартість уведених основних засобів за звітний період;

Фв -- вартість виведених основних засобів за звітний період.

Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних засобів. Він показує частку введених основних засобів за визначений період у загальній вартості основних засобів на кінець звітного періоду.

Коефіцієнт вибуття показує інтенсивність вибуття основних засобів, тобто ступінь вибуття тих основних засобів, які або морально застаріли, або зношені й непридатні для дальшого використання.

4. Позитивною в діяльності підприємства є ситуація, коли вартість уведених в дію основних засобів перевищує вартість вибулих основних засобів. Для цього розраховується коефіцієнт приросту основних засобів.

Кр = (Фу - Фв) ч Фк

До показників, які характеризують ефективність використання основних засобів, належать:

1. Фондовіддача (Фв).

Фв = Вп ч Фк Фв = 1 ч Фм

Фондовіддача є величиною зворотною до фондомісткості.

За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення.

2. Відносним показником ефективності використання основних засобів є рентабельність (Рф).

Рф = Пб ч Фк * 100%

Пб - балансовий прибуток за звітний період;

3. Абсолютним показником ефективності використання основних засобів є сума прибутку на одну гривню основних засобів.

4. До показників ефективності використання основних засобів можна також віднести показник питомої ваги активної частини основних засобів у їх загальній сумі.

ЗНОС І АМОРТИЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

У процесі виробництва основні засоби зношуються фізично і старіють морально. Ступінь фізичного зносу основних засобів визначається в процесі нарахування амортизації.

Фізичний знос - це поступова втрата основними фондами споживної вартості в процесі експлуатації, тобто суто матеріальний знос їх окремих елементів.

Фізичний знос залежить від багатьох факторів, зокрема: особливостей технологічного процесу; якості обслуговування основних засобів; кваліфікації робітників та їхнього ставлення до основних засобів у процесі використання, інтенсивності та умов їх використання.

Розрізняють повний і частковий знос основних засобів. Повний знос передбачає повну заміну зношених основних засобів через нове капітальне будівництво або придбання нових основних засобів. Частковий знос компенсується здійсненням капітального ремонту основних засобів.

Моральний знос - це знос основних засобів унаслідок створення нових, більш прогресивних і економічно ефективних машин та устаткування. Поява досконаліших видів устаткування з підвищеною продуктивністю робить економічно доцільною заміну діючих основних засобів іще до їх фізичного зносу.

Несвоєчасна заміна морально застарілих основних виробничих засобів призводить до того, що собівартість підвищується, а якість знижується порівняно з продукцією, виготовленою на досконаліших машинах та устаткуванні.

Амортизація - це процес поступового перенесення вартості основних виробничих засобів і нематеріальних активів з урахуванням витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення згідно з нормами амортизаційних відрахувань, установленими законодавчими актами.

Амортизаційні відрахування зменшують оподаткований прибуток.

За рахунок амортизаційних відрахувань фінансуються витрати:

на придбання основних засобів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, у тім числі на самостійне виготовлення основних засобів для власних виробничих потреб (включно з витратами на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів);

на здійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших способів поліпшення основних засобів.

Розмір амортизаційних відрахувань залежить від балансової вартості основних засобів і норм амортизації та методів її нарахування.

Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються множенням норм амортизації на балансову вартість груп основних засобів на початок звітного періоду.

А = Б * Н ч 100%

А - сума амортизаційних відрахувань, грн.;

Б - балансова вартість відповідної групи основних засобів на початок звітного періоду, грн.;

Н - норма амортизаційних відрахувань до балансової вартості кожної з груп основних засобів, %.

Згідно з чинним законодавством норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних засобів.

по основним засобам виготовленим до 1.01.04. (на квартал)

1 група - 1,25 %; 2 група - 6,25 %; 3 група - 3,75 %; 4 група - 15 %

по основним засобам виготовленим з 1.01.04. (на квартал)

1 група - 2 %; 2 група - 10 %; 3 група - 6 %; 4 група - 15 %

Балансова вартість груп основних засобів на початок звітного періоду розраховується за формулою:

Б = Б0 + П - В - А

Бо - балансова вартість відповідної групи основних засобів на початок періоду, що передував звітному, грн.;

П - сума витрат, понесених на придбання основних засобів, здійснення капітального ремонту, реконструкції та інші поліпшення основних засобів протягом періоду, що передував звітному;

В - вартість виведених з експлуатації основних засобів протягом періоду, що передував звітному;

А - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному.

Підприємства всіх форм власності мають право проводити щорічну індексацію балансової вартості груп основних засобів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:

Кі = (Іі - 10%) ч 100%

Кі - коефіцієнт індексації балансової вартості основних засобів на початок звітного року;

Іі -- індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація.

Якщо значення Кі < 1, індексація основних засобів не провадиться. Якщо підприємство застосувало коефіцієнт індексації, воно зобов'язане визначити капітальний дохід у сумі, що дорівнює різниці між скоригованою балансовою вартістю відповідної групи основних засобів та балансовою вартістю такої групи основних засобів до індексації. Сума капітального доходу включається до складу валових доходів кожного звітного кварталу і дорівнює одній четвертій відсотка річної норми амортизації відповідної групи основних засобів від суми капітального доходу такої групи.

З метою створення фінансових умов для прискорення впровадження у виробництво науково-технічних досягнень та підвищення заінтересованості підприємств у поновленні активної частини основних засобів підприємства мають право самостійно застосовувати прискорену амортизацію основних засобів. Норми прискореної амортизації застосовуються тільки до групи 3 основних засобів (до цієї групи включається активна частина основних засобів, яка безпосередньо бере участь у процесі виробництва і зношується інтенсивніше, ніж інші основні засоби).

СУТЬ І СКЛАД КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ

Капітальні вкладення -- це витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних засобів.

За допомогою капітальних вкладень здійснюється просте і розширене відтворення основних засобів.

Для визначення розміру капітальних вкладень на підприємстві складається бюджет капітальних витрат, тобто обрахунок запланованих витрат на капітальні вкладення.

Бюджет капітальних витрат включає такі дані:

первісну вартість усіх основних засобів на початок планового періоду;

наявність невикористаних амортизаційних відрахувань на початок планового періоду;

суму амортизаційних відрахувань, яку буде нараховано протягом планового періоду;

орієнтовний підрахунок вартості устаткування, яке підлягає заміні або продажу протягом планового періоду;

орієнтовну суму амортизаційних відрахувань на придбані основні засоби протягом планового періоду;

вартість основних засобів та суму амортизаційних відрахувань, яка буде в підприємства на кінець планового періоду.

На підставі бюджету капітальних витрат приймають рішення щодо здійснення капітальних вкладень.

При складання бюджету капітальних витрат і здійснення капітальних вкладень, потрібно враховувати структуру капітальних вкладень. Виділяють технологічну та відтворювальну структури капітальних вкладень.

Технологічна структура капітальних вкладень відображає співвідношення таких витрат:

будівельні роботи;

придбання устаткування, інструментів та інвентарю;

монтаж устаткування;

проектно-дослідні роботи;

інші витрати.

Важливе значення для підвищення ефективності виробництва має поліпшення технологічної структури капітальних вкладень за рахунок збільшення питомої ваги витрат на придбання активної частини основних виробничих засобів.

Відтворювальна структура капітальних вкладень включає такі напрямки витрат:

нове будівництво;

технічне переозброєння та реконструкція діючих підприємств;

розширення діючих підприємств;

витрати на окремі об'єкти діючих підприємств.

Відтворювальна структура капітальних вкладень оцінюється як прогресивна, коли в її складі збільшується питома вага витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств.

ДЖЕРЕЛА І ПОРЯДОК ФІНАНСУВАННЯ КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ

За ринкових відносин має важливе значення вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень. Фінансування капітальних вкладень здійснюється за рахунок власних і залучених коштів.

Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить від наступних факторів: оподаткування доходів підприємства; темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності; структури активів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової політики комерційних банків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства тощо.

Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень.

Основною передумовою визначення оптимальної структури джерел капітальних вкладень бути детальний аналіз:

можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних вкладень;

можливого обсягу залучення додаткових коштів для фінансування капітальних вкладень.

Порушення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами фінансування капітальних вкладень може привести до погіршення фінансового стану підприємства. Фінансовий менеджер повинен визначити граничний розмір капітальних вкладень виходячи з розміру та питомої ваги кожного джерела фінансування, які можна залучити для фінансування капітальних вкладень.

Джерела фінансування капітальних вкладень:

власні фінансові ресурси: внески засновників підприємства, амортизаційні відрахування; кошти від продажу власного майна; кошти від здавання власного майна в оренду, заставу; прибуток; використання внутрішніх ресурсів у будівництві.

централізовані фінансові ресурси: кошти державного та місцевих бюджетів; кошти державних позабюджетних засобів; кошти благодійних засобів.

залучені та позичені фінансові ресурси: довгострокові банківські кредити; позики інших підприємств; кошти від випуску векселів та інших боргових зобов'язань; кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підприємству; іноземні інвестиції.

За рахунок державного бюджету фінансуються централізовані капітальні вкладення. Бюджетні кошти надаються підприємствам лише в тому разі, коли об'єкти включено до цільової комплексної програми, затвердженої Кабінетом Міністрів України.