Фінансовий менеджмент

Вкладом у статутний капітал Товариства можуть бути:

гроші;

цінні папери;

майно -- майнові права, які мають грошову оцінку.

Загальні збори учасників ТОВ можуть прийняти рішення про збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових внесків учасників.

Додатковий внесок кожного учасника не може перевищувати частини загальної вартості додаткових внесків і бути пропорційним розміру частки цього учасника у статутному капіталі.

Збільшення статутного капіталу здійснюється на основі рішення загальних зборів учасників товариства.

Зміна статутного капіталу Товариства може здійснюватися і в бік його зменшення, шляхом зменшення номінальної вартості частки всіх учасників Товариства. Але статутний капітал не може бути зменшений до такої межі, щоб його розмір став меншим мінімального розміру статутного капіталу, визначеного Законом на дату державної реєстрації.

Статутний капітал акціонерного товариства поділяється на певну кількість акцій рівної номінальної вартості. АТ несе відповідальність за зобов'язання тільки майном товариства. АТ є найбільш прийнятною організаційно-правовою формою для великих підприємств з великою кількістю власників (акціонерів). Власниками товариства є акціонери, тобто особи, які володіють його акціями. Акціонерами можуть бути:

фізичні особи;

юридичні особи;

держава, яку представляє Фонд державного майна України, або інша уповноважена особа.

Розмір статутного капіталу ВАТ (відповідно до ЗУ «Про акціонерні товариства») повинен бути не меншим суми, еквівалентної 50 тис. єв-ро, ЗАТ -- не менше суми, еквівалентної 5 тис. євро за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, установленим Нац банком України на день державної реєстрації товариства.

Слід зазначити, що статутний капітал є найбільш стабільною частиною власного капіталу акціонерного товариства. Його розмір, як правило, протягом року не змінюється на підприємствах, які не змінили своєї форми власності (за винятком зазначених вище випадків, стосовно акціонерних товариств).

Для державних підприємств статутний капітал - - це вартість усього майна, яке закріплене за економічним суб'єктом на правах повного комерційного розрахунку.

Акціонерні товариства також можуть змінювати розмір статутного капіталу (збільшувати і зменшувати). Збільшення статутного капіталу здійснюється шляхом:

емісії додаткової кількості акцій;

обміну облігацій товариства на його акції;

--збільшення номінальної вартості капіталу.

29. Розкрити причини розбіжностей, які можуть існувати між сумами одержаного прибутку підприємства і грошових коштів підприємства?

Грошові кошти - готівка, кошти на рахунках у банках та депозити до запитання.

Сума отриманого прибутку -- це показник, який характеризує результативність діяльності підприємства, тобто є фінансовим результатом його підприємницької діяльності.

У Господарському кодексі України зазначається, що прибуток є основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємств. Підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою отримання відповідного результату.

Різниця між сумою отриманого прибутку і грошовими коштами:

- прибуток відображає грошові та не грошові доходи, визначені протягом певного періоду, що не співпадає з реальним надходженням грошових коштів;

- прибуток визначається після здійснення продажу, а не після надходження грошових коштів;

- при розрахунку прибутку витрати на виробництво продукції визначаються при її реалізації, а не в момент їх оплати;

- грошовий потік відображає рух грошових коштів, якв не враховуються при розрахунку прибутку: амортизацію, капітальні витрати,податки, штрафи, боргові виплати та чисту суму боргу, позикові та авансові кошти.

30. Яким чином визнається вартість капіталу, сформованого з різних джерел?

Вартість капіталу -- це відносна величина витрат на обслуговування складових капіталу. Окремі складові капіталу мають різну вартість. Ця вартість відображається у відносних величинах як процентна ставка (річні проценти). Ціна капіталу характеризує ту норму рентабельності, нижче розміру якої підприємство не повинно приймати будь-яких рішень інвестиційного характеру.

Приймаючи фінансові рішення, менеджер мусить оцінити вартість кожної складової капіталу і комбінації різних елементів у загальній вартості капіталу. Ця загальна вартість капіталу підприємства, як ставка дисконтування під час приведення майбутніх грошових потоків до поточних умов (моменту), дасть змогу отримати поточну оцінку капіталу.

Оцінка і порівняння різних складових капіталу уможливлює вибір найдешевшого способу довгострокового фінансування, тобто формування цільової структури капіталу.

Отже, будь-яке підприємство фінансує свою діяльність із різних джерел. Кожне джерело коштів, як зазначалося, має свою вартість (тобто витрати на забезпечення певного джерела). Менеджер підприємства повинен оптимізувати загальну суму витрат на обслуговування різних джерел формування капіталу.

Для оцінки вартості капіталу підприємства у звітному періоді, використовуються показники, які пов'язані з оцінкою окремих його елементів і які відображені у звітному балансі. Узагальнюючим показником, що відображає мінімальну норму прибутку, яку отримують інвестори від своїх вкладень, є середньозважена вартість капіталу (СЗВК):

Розрахунок показника СЗВК підприємства на плановий прогнозний період має певну невизначеність, яка обумовлена як зовнішніми факторами - станом фінансового ринку, так і внутрішніми - динамікою прогнозних фінансових результатів підприємства, його платоспроможністю.

Важливим для підприємства є визначення взаємозв'язку оцінки поточної і майбутньої вартості СЗВК. Такий взаємозв'язок досягається за допомогою показника граничної вартості капіталу (ГВК). Цей показник відображає приріст СЗВК до суми кожної нової одиниці капіталу, який додатково залучається підприємством.

31. Назвіть види капіталу та наведіть їх характеристику

Розглянемо сутність окремих видів капіталу підприємства.

За належністю підприємству: власний і позичковий капітал.

ВК- це частка активів (майна) підприємства, яка формується за рахунок внесків засновників та власних коштів суб'єктів господарювання. ПК- це кошти, які залучаються для фінансування господарської діяльності підприємства на принципах строковості, повернення та платності.

За національною належністю власників капіталу, що надають його в господарське користування підприємству, розрізняють національний та іноземний капітал, інвестований у підприємство.

За формою власності: приватний і державний. Ця класифікація капіталу використовується насамперед у процесі формування статутного фонду підприємства. Вона є основою відповідної класифікації підприємств за формами власності.

За організаційно-правовою формою залучення капіталу підприємством: акціонерний, пайовий та індивідуальний його види. Акціонерний капітал формується підприємствами, що створені у формі акціонерних товариств відкритого та закритого типу. Пайовий капітал формується при створенні товариств з обмеженою відповідальністю. Індивідуальний капітал формується під час створення індивідуальних підприємств (сімейних).

Залежно від строку, на який залучається капітал: довгостроковий та короткостроковий. Довгостроковий капітал підприємства складається із власного капіталу, а також із позичкового капіталу зі строком використання більше одного року. Короткостроковий капітал підприємства залучається на період до одного року.

За формою перебування в процесі кругообігу реального сектору: у грошовій, виробничій та товарній формі.

У грошовій формі авансується в конкретні фактори виробництва (засоби праці, предмети праці), перетворюючись у такий спосіб у виробничу форму. Виробничий капітал у процесі вироблення продукції поступово перетворюється в товарну форму. Товарний капітал під час реалізації продукції перетворюється в грошовий капітал.

Залежно від об'єкта інвестування: основний та оборотний капітал підприємства. Основний капітал підприємства-- це сукупність майнових цінностей підприємства, які багаторазово беруть участь у процесі господарської діяльності і переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції частинами. Оборотний капітал підприємства -- це сукупність майнових цінностей підприємства, які обслуговують господарський процес і повністю використовуються протягом одного виробничого циклу.

Залежно від рівня ризику: капітал без-, середньо- і високоризиковий. Безризиковий капітал характеризує ту його частину, яка використовується для здійснення безризикових операцій, що пов'язані з будь-якою (операційною, фінансовою, інвестиційною) діяльністю підприємства. Середньоризиковий капітал характеризує ту його частину, яка задіяна в операціях виробничого чи інвестиційного характеру, рівень ризику яких приблизно відповідає середньоринковому. Високоризиковий капітал характеризує його використання в операційній діяльності, що основана на принципово нових технологіях і пов'язана з випуском принципово нових продуктів, або в інвестиційній діяльності, що пов'язана з фінансовим інвестуванням у високоризикові інструменти.

Відповідно до правових норм функціонування: легальний і «тіньовий» капітал. На сучасному етапі економічного розвитку України досить поширений «тіньовий» капітал. Це значною мірою пояснюється проведенням непослідовної економічної політики в державі.

За характером використання капіталу в господарському процесі: працюючий (функціонуючий) та непрацюючий (нефункціонуючий) капітал. Працюючий капітал характеризує ту його частину, яка бере безпосередню участь у формуванні доходів та забезпеченні операційної, фінансової чи інвестиційної діяльності підприємства. Непрацюючий капітал, або «мертвий» капітал, характеризує ту його частину, яка авансована в активи, що не беруть безпосередньої участі у здійсненні різних видів діяльності підприємства й у формуванні його доходів.

За цілями використання капіталу на підприємстві: продуктивний - це кошти, які інвестовані в операційні активи підприємства для здійснення основної його діяльності; позичковий капітал - використовується в процесі інвестування в грошові інструменти (короткострокові і довгострокові депозитні вклади в комерційних банках); в боргові фондові інструменти; спекулятивний капітал - використовується в процесі здійснення спекулятивних фінансових операцій, основаних на різниці в цінах.

За характером використання власниками: споживчий капітал і накопичений (реінвестований) капітал. Споживчий --пов'язаний з виплатою дивідендів, процентів; на покриття соціальних потреб підприємства і його працівників. Накопичений капітал - нерозподілений прибуток звітного і минулих років. Він характеризує різні форми його приросту в процесі капіталізації прибутку, дивідендних виплат.

32. Охарактеризуйте сутність операційного, фінансового та загального (комбінованого) важелів

Операційний леверидж (важіль) характеризує потенційну можливість впливу на операційний і чистий прибуток підприємства. Тобто інструментом операційного левериджу є співвідношення постійних і змінних витрат і зміна обсягу реалізації за інших незмінних умов, що зумовлює зміни прибутку. Ефект операційного левериджу, або сила його впливу, визначається відсотковою зміною операційного прибутку у разі зміни обсягу реалізації.

Якщо операційний леверидж визначає використання основного капіталу, то фінансовий леверидж стосуються використання позичкового (залученого) капіталу -- боргових зобов'язань і привілейованих акцій. Фінансовий леверидж характеризує взаємозв'язок загального і чистого прибутку.

Ефект фінансового важеля (левериджу) -- це прирощення до рентабельності (збільшення рентабельності) власного капіталу, яке отримано в результаті зміни структури пасиву балансу, тобто використання кредиту, незважаючи на те, що ця складова має планову основу.

Комбінований леверидж (ефект комбінованого важеля) показує зміну чистого прибутку залежно від зміни обсягу виробництва продукції (робіт, послуг).

Операційний леверидж породжує зміни в обсязі реалізації і цим впливає на дохід. Якщо фінансовий леверидж накладається на операційний, зміна валового доходу буде суттєво впливати на прибуток, який припадає на одну акцію. Якщо підприємство має значний як операційний, так і фінансовий леверидж, то в цьому разі невелика зміна в обсязі реалізації може зумовити значні коливання в доходах на акцію.

33. Яким чином здійснюється оцінка доходності фінансових активів?

В умовах перехідної економіки український фондовий ринок має знаходитися під регулюючим впливом держави. У цій ситуації важливого значення набуває правовий захист інтересів інвесторів, що підвищує ступінь їхньої довіри до емітентів цінних паперів.

Під безпекою інвестицій розуміють страхування від можливих ризиків і стабільність одержання доходу. Як правило, безпека досягається за рахунок доходності і зростання обсягу вкладень. Доходність входить у число показників ефективності і застосовується до фінансових активів і капіталу.

Залежно від виду фінансового активу доходом частіше за все вважаються дивіденди, відсотки, приріст капіталізованої вартості. Цей показник вимірюється у відсотках або частках одиниці.

Доход інвестора від володіння фінансовими інструментами дорівнює доходу від їхньої курсової вартості і поточного доходу.

Для умов трансформаційної економіки України система цілей управління портфелем може виглядати таким чином:

-збереження і збільшення капіталу за цінними паперами зі зростаючою курсовою вартістю на фондовому ринку

придбання цінних паперів, що змінюють за умовами обігу готівку (векселі);

доступ за рахунок цих паперів до дефіцитної продукції, енергоресурсів, майнових прав;

-перерозподіл власності і розширення сфери впливу, створення холдингів, фінансово-промислових груп та інших комерційних структур;

- спекулятивна діяльність фондового ринку тощо.

Таким чином, сутність процесу оцінки активів полягаю у визначенні їхньої ринкової вартості на підставі інформації про ціни на порівнянні активи і виконання відповідних коригувань з урахуванням наявних розбіжностей.

34. Назвіть та охарактеризуйте основні теорії структури капіталу

Традиційний підхід. Сутність цього підходу полягає в тому, що вартість капіталу підприємства залежить від його структури. Визначається оптимальна структура капіталу, що мінімізує значення середньозваженої вартості капіталу й одночасно максимізує ринкову вартість підприємства.

При цьому підході визначається залежність вартості капіталу від вартості його складових, а саме вартості власного і позичкового капіталу. Залежно від структури капіталу вартість кожного джерела змінюється.

Традиційний підхід передбачає, що ринкова вартість підприємства, яке використовує позичковий капітал (до певного рівня), може бути вищою порівняно з ринковою вартістю підприємства, яке не використовує залучені кошти.

Компромісний підхід. Сутність цього підходу зводиться до того, що підприємство встановлює структуру капіталу у такий спосіб, щоб гранична вартість капіталу і граничний ефект від фінансового важеля були рівними.

Сигнальний підхід. На практиці керівництво підприємства завжди більш інформоване про інвестиційні і фінансові можливості підприємства (ціна акцій не відображає всієї інформації, яка водночас і не завжди загальнодоступна). Менеджери підприємств через прийняття фінансових рішень немовби подають сигнали ринку. Такі ситуації ураховуються в моделях, які заведено називати сигнальними.

35. Охарактеризуйте основні методи оцінки ефективності інвестиційних проектів

Ефективність інвестиційних проектів оцінюється на основі таких методичних підходів: оцінки повернення інвестованого капіталу на основі показника грошового потоку, який формується за рахунок сум чистого прибутку та амортизаційних відрахувань у процесі експлуатації інвестиційних проектів; обов'язкового приведення до теперішньої вартості як інвестованого капіталу, так і сум грошового потоку; вибору диференційованої ставки процента (дисконтної ставки) у процесі дисконтування грошового потоку для різних інвестиційних проектів.

Основними методами оцінки є:

а) розрахунок строку окупності інвестицій (t);

б) розрахунок індексу рентабельності інвестицій (IR);

в) визначення чистого приведеного ефекту (NPV);

г) визначення внутрішньої норми дохідності (IRR);

д) розрахунок середньозваженого строку життєвого циклу інвестиційного проекту, тобто дюрації (Д).

а)Строк окупності -- це такий період (у роках), який необхідний для відшкодування капітальних вкладень інвестиційним прибутком (Іп), одержаним завдяки здійсненню цього проекту. Його визначають за формулою:

t = Пч +А

де Пч -- чистий прибуток,; А -- амортизаційні відрахування на основні фонди.

б) Під індексом рентабельності (IR) розуміють величину, рівну відношенню наведеної вартості очікуваних потоків грошей від реалізації проекту до початкової вартості інвестицій:

в) Показник чистого приведеного ефекту (Net Present Value) - це різниця дисконтованих на один момент часу показників доходу і капіталовкладень. Іншими словами прогнозна зміна економічного потенціалу підприємства, у разі прийняття проекту. У нашому випадку має місце одноразове інвестування на самому початку проекту, тому дисконтуючий множник для IC - одиниця.

г) Дюрація (середньозважений строк погашення або середньозважена тривалість платежів) вимірює середній час життя інвестиційного проекту або його ефективний час дії. У результаті менеджери одержують відомості про те, як довго окупаються для компанії інвестиції доходами, наведеними до поточної дати.

Розрахунки за методом чистої приведеної (поточної) вартості (NPV) здійснюються у такій послідовності:

1. Визначається поточна вартість витрат (І0)

2. Кеш-флоу

PV=

r - ставка процента;

3. Чиста приведена вартість доходів

Індекс дохідності інвестицій:

ЧГП - загальна сума дисконтованого чистого грошового потоку за інвестиційним проектом

ІВ - загальна теперішня вартість інвестиційних витрат за проектом

Індекс прибутковості інвестицій



ЧПр - річна сума дисконтованого чистого прибутку у фазі експлуатації інвестиційного проекту

ІВ - загальна теперішня вартість інвестиційних витрат за проектом

ЧГПр - середньорічна сума дисконтованого чистого грошового потоку за інвестиційним проектом

36. Розкрийте поняття фінансового ризику та охарактеризуйте його види

Як економічна категорія ризик означає імовірність виникнення непередбачуваних витрат ( зменшення або повна втрата прибутку, недоотримання запланованих доходів або всього власного капіталу) в ситуації невизначеності умов фін.-госп. діяльності. Глибше зрозуміти економічну сутність ризику можна за допомогою його класифікації за певними ознаками.

1) Залежно від рівня прийняття рішень можна виділити два види ризиків: глобальні та локальні.

- Глобальні ризики - це ризики на рівні народного господарства, викликані зміною політичної ситуації в країні та макроекономічних параметрів її розвитку.

- Локальні ризики - це ризики, що виникають на рівні підприємства. Вони можуть бути пов'язані як з вирішенням питань у повсякденній фін. - госп. д-сті, так і з рішенням в галузі довгострокового економічного розвитку.

2) Залежно від тривалості впливу негативних факторів на фін. результати під-ва всі ризики можна поділити на:

- Довгострокові ризики - пов'язані зі стійкими негативними тенденціями економічного розвитку;

- Короткострокові - пов'язані зі зміною ринкової кон'юнктури.

3) Залежно від причини виникнення ризики бувають систематичними та несистематичними.

- Систематичні - ризики, які не залежать від фін.-госп. діяльності під-ва, а існують об'єктивно на загальнодерж. рівні (інфляційний ризик, процентний, валютний, податковий, інвестиційний ризик при зміні макроекономічних умов інвестування).

- Несистематичні (специфічні) безпосередньо залежать від фін.-госп. дія-ті під-ва і виникають при допущенні помилок суб'єктами управління.

4) За видами підприємн. діяльності розрізняють виробничий, комерційний та фін. ризики.

- Виробничий ризик - виникає в процесі вир. дія-ті у випадку виникнення перебоїв і зменшення обсягів виробництва, збільшення матеріаломісткості та трудомісткості продукції

- Комерційний - пов'язаний з реалізацією продукції, закупівлею сировини, матеріалів тощо і може мати місце у випадку зменшення планових обсягів реалізації, підвищення закупівельних цін, зростання витрат обертання, втрат продукції в процесі обертання.

- Фінансовий - виникає у випадку, коли під-ва вступають у відносини з різними фін. інститутами ( банками, інвестиц., лізинговими, факторинговими, страховими компаніями, біржами та ін..). Причини такого ризику є інфляц. фактори, збільшення середнього рівня банківського та депоз. процентів, зменшення вартості цінних паперів тощо.

37. Охарактеризуйте основі фактори формування різних видів фінансових ризиків

Існують декілька факторів формування фінансових ризиків.

1) Виробничо-комерційні фактори:

- низька ефективність використання основних виробничих засобів;

- невдало вибрана або недостатньо диверсифікована асортиментна структура продукції;

- високий рівень матеріаломісткості та трудомісткості продукції;

- висока частка постійних витрат;

- надмірний обсяг страхових та сезонних запасів;

- неефективна цінова політика;

- неефективні виробничий менеджмент та маркетинг в цілому.

2) Інвестиційні фактори:

- збільшення строків будівництва інцест. об'єктів;

- суттєві перевитрати інвест. ресурсів;

- невихід на заплановані обсяги прибутку від інвест. проектів;

- тривалий строк окупності початкових інвестицій;

- невдало сформований фондовий портфель;

- неефективний інвест. менеджмент в цілому.

3) Фінансові фактори:

- не ефект. структура капіталу, надмірне залучення позикових коштів;

- висока середньозважена ціна капіталу;

- недостатність довгострокових джерел фінансування активів;

- низька оборотність оборотних активів;

- недостатня ліквідність активів;

- завищений обсяг деб.заборгованості;

- агресивна дивідендна політика;

- не ефект. фін. менеджмент в цілому.

38. У чому полягає сутність стратегії хеджування ризиків?

Хеджування фін. ризиків передбачає зменшення імовірності їх виникнення за допомогою деривативів або похідних цінних паперів (ф'ючерсів, опціонів). Механізм хеджування полягає у проведенні протилежних фін. операцій з ф'ючерсними контрактами та опціонами на товарній і фондовій біржах.

У випадку хеджування за допомогою опціона обсяг можливих фін. втрат лімітується на рівні премії (ціни опціона). Сплата премії дає право вибору: здійснювати операцію на заздалегідь встановлених умовах або відмовитися від неї і таким чином нейтралізувати ризик.

39. Розкрийте сутність страхування ризиків

Страхування - фінансова операція, направлена на грошове відшкодування можливих втрат при реалізації окремих фінансових ризиків (настання страхового випадку). Розрізняють внутрішнє і зовнішнє страхування фінансових ризиків.

Нейтралізація ризиків за рахунок внутрішніх механізмів фінансової стабілізації у ряді випадків є неможливою. В цьому разі єдиним запобіжним заходом по усуненню збитків від настання ризиків є зовнішня їх нейтралізація.

Сутність зовнішнього страхування фінансових ризиків полягає в “передачі” фінансових ризиків (а відповідно, і фінансових втрат по них) стороннім господарюючим суб'єктам - партнерам по господарській діяльності, страховим компаніям тощо. На ринку страхових послуг страхові компанії надають послуги із страхування:

- кредитних ризиків (товарних, експортних тощо);

- інноваційних ризиків;

- депозитних ризиків;

- відповідальності;

- ризиків на випадок недосягнення планового рівня рентабельності тощо.

В процесі зовнішнього страхування фінансові ризики “передаються” повністю або частково. Критерієм вибору страховика в процесі зовнішнього страхування фінансових ризиків є рейтинг страхової компанії, рівень її платоспроможності, перелік послуг по страхуванню конкретних видів цих ризиків, що надаються нею.

Внутрішнє страхування фінансових ризиків передбачає формування підприємством певного “ризикового капіталу” в формі страхового (резервного) фонду, спеціальних цільових резервних фондів, відповідних резервних статей в капітальних і поточних бюджетах підприємства. Отже, таке страхування є системою заходів, що розробляється підприємством з метою забезпечення нейтралізації негативних наслідків фінансових ризиків в процесі господарської діяльності.

40. Розкрийте зміст та сутність методів аналізу інвестиційних проектів

Аналіз інвестиційних проектів - це комплекс методичних і практичних прийомів розробки, обґрунтування й оцінки доцільності реалізації проекту. На сьогодні у практиці активно використовуються вітчизняний і зарубіжний досвід оцінки інвестиційних проектів. Ці методи доцільно розділити на дві групи: методи з використанням дисконтування (методи дисконтування) та без використання дисконтування (прості методи). Сучасні методи оцінки інвестиційних проектів базуються на припущені, що інвестиційний проект розробляється, базуючи на цілком визначених припущеннях щодо капітальних і поточних витрат, обсягів реалізації зробленої продукції, цін на товари, тимчасових рамок проекту. Поза залежністю від якості й обґрунтованості цих припущень майбутній розвиток подій, зв'язаних з реалізацією проекту, завжди неоднозначний. Це основна аксіома будь-якої підприємницької діяльності. У цьому зв'язку практика інвестиційного проектування розглядає в числі інших, аспекти невизначеності і ризику.

Одним з найновіших методів аналізу інвестиційних проектів є квантово-економичний аналіз (КЕА). КЭА - новітня методологія прогнозу, що дозволяє не передчувати, а передбачати, і визначати ті проекти і компанії, що заздалегідь неефективні і не будуть мати успіху. КЕА не тільки «обчислює» приречені проекти, але виявляє причину, по якій починання приречене, і дозволяє вибрати прийом, що може виправити положення, що створилося. Відмінність КЕА від використовуваних у даний момент концепцій у тім, що ці методи засновані на аналізі документів бухгалтерського обліку, прогнозі показників, застосування до них аудиторського аналізу і розрахунку різних фінансових коефіцієнтів. Однак фінансовим розрахункам повинний передувати аналіз, що виявляє і відсіває апріорі неефективні і збиткові проекти.

41. Які методи якісного та кількісного аналізу використовуються для оцінювання фінансових ризиків?

Для оцінки фінансових ризиків використовують сукупність методів якісного і кількісного аналізу. Якісний аналіз передбачає ідентифікацію ризиків, виявлення джерел і причин їх виникнення, встановлення потенційних зон ризику, виявлення можливих вигод та негативних наслідків від реалізації ризикового рішення.

Кількісний аналіз полягає у визначенні конкретного розміру грошових збитків від окремих видів фінансових ризиків. Для цього можна використовувати економіко-статистичні методи, розрахунково-аналітичні, експертні, аналогові та багато інших.

При кількісному аналізі:

1.середнє квадратичне відхилення, або дисперсія, очікуваної величини цільового показника;

2.для кількісного оцінювання ризиків, пов'язаних із активами, що мають активний ринок обігу (наприклад, цінні папери), може використовуватися коефіцієнт р моделі САРМ, який виражає кількісну оцінку системного (або ринкового) ризику за класифікацією Г. Марковіца:

3. момент к-го порядку відносно фіксованої величини Л:

4.очікувана величина (математичне очікування як момент /-го порядку відносно нуля) цільового показника (як правило, очіку вана дохідність або прибутковість активу) розраховується на ос нові фактичних величин цільового показника за минулі періоди ляхом розрахунку математичного очікування на основі наведе ної нижче формули (кількісно математичне очікування величини ільового показника дорівнює середній арифметичній фактичних еличин за попередні періоди):

5. медіана як значення, що відповідає середині ранжованого

ряду:

6. коваріація між окремими господарськими операціями, ризиками або ж факторами їх формування використовується для встановлення причинно-наслідкового зв'язку між окремими об'єктами процесу прийняття управлінських рішень та його кількісної оцінки:

7.коефіцієнт кореляції між окремими цільовими показниками, наприклад господарськими операціями, окремими видами ризиків або ж факторами їх формування; коефіцієнт кореляції використовується (подібно до коваріації) для встановлення взаємозалежності між цільовими показниками і розраховується за такою формулою

8. стандартизована змінна як змінна 2, середня арифметична якої дорівнює нулю, а середнє квадратичне відхилення -- одиниці:

9. функція щільності розподілу ймовірності, яка визначає розподіл імовірності настання того чи іншого випадку:

42 .Які існують методи нейтралізації фінансових ризиків і яка сфера їх можливого застосування?

Нейтралізація фінансових ризиків як функціонально-організаційний елемент моделі управління фінансовими ризиками суб'єкта господарювання являє собою фінансово-математичну технологію обґрунтування, прийняття, виконання та контролю виконання управлінських фінансових рішень щодо реалізації превентивних заходів фінансового, організаційного або правового характеру з метою забезпечення зіставності результативності господарської операції та рівня операційного, інвестиційного та фінансового ризиків як складових сукупного ризику підприємства. Нейтралізація фінансових ризиків здійснюється на основі відповідної стратегії суб'єкта господарювання, що являє собою функціонально-організаційну форму реалізації превентивних заходів відносно фінансових ризиків такого суб'єкта господарювання.

Виділяють дві альтернативні стратегії нейтралізації ризиків: Стратегія уникнення ризику і Стратегія утримання ризику.

Будь-яка стратегія нейтралізації фінансових ризиків суб'єкта господарювання включає принаймні один (або кілька) методів нейтралізації ризиків, що засновані на фінансових, математичних та статистичних технологіях. Загалом, у сукупності таких методів нейтралізації фінансових ризиків можна виділити кілька основних методів: Страхування фінансових ризиків, Диверсифікація фінансових ризиків, Хеджування фінансових ризиків на основі хеджування похідних цінних паперів.

43. Визначте сутність, завдання, методи та прийоми аналізу фінансової звітності

Фінансова звітність - це сукупність форм звітності, які складені на підставі даних фінансового обліку з метою надання зовнішнім і внутрішнім користувачам узагальненої інформації про фінансовий стан у вигляді, який зручний і зрозумілий для прийняття цими користувачами певних ділових рішень.

Під фінансовим станом розуміють спроможність підприємства фінансувати свою діяльність.

Фінансовий стан може бути стійким, нестійким і кризовим. (3, с.409-410).

Фінансовий стан підприємства характеризується сукупністю показників, які відображують процес формування та використання його фінансових ресурсів. В ринковій економіці фінансовий стан підприємства по суті справи відображає кінцеві результати його діяльності.

Фінансовий аналіз підприємства складається з трьох взаємопов'язаних розділів: перший - аналіз фінансових результатів; другий - аналіз фінансового стану; третій - аналіз ділової активності.

Головна мета аналізу фінансових звітів - своєчасно виявляти й усувати недоліки в фінансовій діяльності та знаходити резерви поліпшення фінансового стану підприємства та його платоспроможності.

При цьому необхідно вирішити наступні задачі:

1) На підставі вивчення взаємозв'язку між різними показниками виробничої, комерційної і фінансової діяльності дати оцінку виконання плану по надходженню фінансових ресурсів і їх використанню з позиції поліпшення фінансового стану підприємства.

2) Прогнозування можливих фінансових результатів, економічної рентабельності, виходячи з реальних умов господарчої діяльності й наявність власних і позикових ресурсів, розробка моделей фінансового стану за різноманітних варіантах використання ресурсів.

3) Розробка конкретних заходів, які направлені на більш ефективне використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану підприємства. Основними джерелами інформації для аналізу фінансового стану підприємства є звітний бухгалтерський баланс (форма №1), звіт про фінансові результати (форма №2), звіт про власний капітал (форма №3), звіт про рух грошових коштів (форма №4), дані первинного й аналітичного бухгалтерського обліку, які деталізують окремі статті балансу.

Мета аналізу фінансових звітів - допомогти фінансовим аналітикам обґрунтувати свої фінансові плани, виявити слабкі місця у фінансових операціях фірми, вжити відповідних заходів, які допоможуть виправити становище, прийняти рішення про найефективніше вкладання коштів і ресурсів, скоригувати напрямки майбутньої діяльності фірми.

Аналіз фінансових звітів повинен дати відповіді на два запитання:1) Чи має фірма прибуток за результатами своєї фінансово-господарської діяльності за рік;2) Чи спроможна фірма виконати свої зобов'язання і чи не приведе таке виконання зобов'язань до ліквідації фірми в зв'язку з нестачею фінансових ресурсів.

До прийомів аналізу відносять:1) горизонтальний (часовий) аналіз;2) вертикальний (структурний) аналіз;3) трендовий аналіз;4) аналіз відносних показників (коефіцієнтів);5) порівняльний аналіз;6) факторний аналіз.

Методи можна узагальнити в дві основні групи:1) неформалізовані:- експертних оцінок;- порівняльні;- побудови системи показників;- побудови системи аналітичних таблиць та ін.2) формалізовані:- ланцюгових підстановок;

- арифметичних різниць;- балансовий;- відсоткових чисел;- простих і складних процентів;- дисконтування та ін.

Крім того, широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики:

- середніх та відносних величин;

- групування;

- індексний та ін.

Методи аналізу - неформалізовані (експертних оцінок, порівняльні, побудова системи показників, побудова системи аналітичних таблиць) і формалізовані (балансовий, відсоткових чисел, дисконтування, простих і складних відсотків).

44. У чому полягає сутність аналізу консолідованої фінансової звітності? Який порядок її оцінування?

Консолідована фінансова звітність - фінансова звітність, яка відображає фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів юридичної особи та її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці.

Необхідність консолідованої звітності передусім визначається запитами її користувачів.

Консолідовану фінансову звітність подає материнське підприємство.

Методи фінансового аналізу консолідованої фінансової звітності: горизонтальний аналіз, вертикальний аналіз, аналіз коефіцієнтів.

Аналіз моделей оцінювання вартості об'єднання підприємств (коефіцієнта відношення ціни до прибутку).

Нормативно правові документи:

*П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності";

*П(С)БО 2 "Баланс";

*П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати";

*П(С)БО 4 "Звіт про рух грошових коштів";

*П(С)БО 5 "Звіт про власний капітал";

*П(С)БО 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах".

Усі статті балансу мають бути підтверджені матеріалами інвентаризації, що проводиться щороку станом на 1 жовтня. Аудитор перевіряє правильність оформлення матеріалів інвентаризації та відображення на рахунках бухгалтерського обліку й у звітності.

За результатами такої перевірки аудитор може зробити висновки про достовірність балансу, реальність статей інших форм фінансової звітності.

45. Охарактеризуйте найбільш поширені підходи до фінансового прогнозування?

Основу перспективного фінансового планування становить прогнозування, яке є втіленням стратегії підприємства на ринку. Фінансове прогнозування полягає у вивченні можливого фінансового стану підприємства на перспективу. На відміну від планування, прогнозування передбачає розробку альтернативних фінансових показників та параметрів, використання яких відповідно до тенденцій зміни ситуації на ринку дає змогу визначити один із варіантів розвитку фінансового стану підприємства.

Основою фінансового прогнозування є узагальнення та аналіз наявної інформації з наступним моделюванням і врахуванням факторів можливих варіантів розвитку ситуації та фінансових показників. Методи та способи прогнозування мають бути достатньо динамічними для того, щоб своєчасно врахувати ці зміни.

Результатом перспективного фінансового планування є розробка трьох основних документів:

- прогноз звіту про фінансові результати (про прибутки та збитки);

- прогноз руху грошових коштів (баланс грошових потоків);

- прогноз балансу активів та пасивів підприємства.

46. У чому полягає сутність поточного фінансового планування? Принципи та умови ефективності фінансового планування

Поточне фінансове планування -визначення фінансових цілей під-ва, встановлення ступеня відповідності цих цілей його поточному фінансовому стану та розроблення заходів для досягнення поставлених цілей.

Умови ефективності фінансового планування:

1.Прогнозування: не доцільно затверджувати прогнози розвитку під-ва з першого подання. Необхідно з'ясувати і чітко зрозуміти, яка економічна модель лежить в їх основі і чи є вона оптимальною.

2.Вибір оптимального фінансового плану. У сучасних умовах не існує моделі або процедури, які б могли врахувати всю складність і приховані перепони, що виникають у процесі фінансового планування. Тому слід покладатися на досвід та враховувати специфіку діяльності під-ва.

3.Моніторинг за виконанням фінансового плану. Ефективність сис-ми фін.планування забезпечується здійсненням контролю за виконанням фінансового плану та коригування планів на основі даних моніторингу.

Ці умови забезпечують необхідну безперервність у фін.плануванні, що потребує дотримання основних принципів:

1.Принцип відповідності строку. Досягнення узгодженості інтервалів часу функціонування активів та періодів існування зобов'язань, які виникають у зв'язку з їх фінансуванням.

2.Принцип забезпечення постійної потреби в оборотному капіталі. Обов'язкове залучення довгострокових джерел для фінансування частини оборотних коштів та забезпечення наявності власних оборотних коштів.

3.Принцип забезпечення залишку грошових коштів. Наявність і підтримання оптимального залишку коштів на рахунках в обсязі, необхідному для оплати зобов'язань у наступному місяці. Інвестування надлишку грошових котів у високоліквідні активи.

47. Які існують методи прогнозування банкрутства? (переваги і недоліки кожного методу)

Фактично будь-яку методику оцінки кредитоспроможності позичальника, аналізу інвестиційної привабливості під-ва можна вважати такою, яка посвячена проблематиці прогнозування банкрутства.

У вітчизняній практиці використовуються:

1. Однофакторний аналіз показників фінансової звітності

2. Бальна сис-ма оцінювання з визначенням індексу(класу) ризиковості фін.стану під-ва.

Спільне:передбачають вивчення простих математичних зв'язків між окремими позиціями фін.звітності на основі обчислень певних показників і порівняння їх значень з нормативним і в динаміці. Висновки щодо якості фін.стану робляться на підставі узагальнення результатів аналізу кожного показника.

Недоліки:- неврахування галузевих особливостей об'єкта аналізу;- довільність фіксування нормативних значень окремих показників;- суб'єктивність формування вибірки показників; - неврахування чинника різної вагомості впливу окремих показників на загальні результати аналізу; - окремі параметри фін.стану характеризуються різною к-тю показників, що викривляє результати аналізу.

Уникнути зазначених недоліків допомагає методологія дискримінантного аналізу, яка ґрунтується на емпірично-індуктивному способі дослідження та методах математичної статистики. Прикладами такої методології є модель Альтмана, система аналізу Вайбеля, модель Беєрмана та модель Краузе, система показників Бівера.

Однофакторний дискримінантний аналіз( Бівера, Вайбеля) - відокремлене дослідження окремих показників та відповідна класифікація під-ств. Віднесення під-ва до категорії “хворих” чи “здорових” здійснюється у розрізі окремих показників відповідно до емпірично побудованої шкали інтерпретації.

Недолік:значення окремих показників може свідчити про позитивний розвиток під-ва, а інших - про незадовільний, що призводить до відсутності об'єктивності при прогнозування банкрутства.

Шляхом вирішення цієї проблеми є застосування багатофакторного дискримінантного аналізу , метою якого є виведення та інтерпретація значення однієї залежної змінної за допомогою значень багатьох незалежних змінних.У процесі аналізу відбирається низка показників, для кожного з яких визначається вага в дискримінантній функції. Величина окремих ваг характеризує різний вплив окремих показників на значення пояснювальної змінної, яка в інтегральному вигляді репрезентує фінансовий стан під-ва.

48.У чому полягає сутність та які існують основні елементи антикризового фінансового управління?

Антикризове фінансове управління-це комплекс заходів, спрямованих на попередження фінансової кризи: системний аналіз сильних і слабких сторін під-ва, оцінювання ймовірності банкрутства, управління ризиками (виявлення, оцінювання та нейтралізація), упровадження сис-ми попереджувальних заходів.

49. Які існують підходи щодо оцінки ймовірності банкрутства підприємства?

Оскільки на даний момент проблема фінансової стійкості досить нова, то, природно, що і методів для її оцінки практично немає. З огляду на це, проводиться аналіз існуючих методів оцінки загроз банкрутства підприємства:

1) повний комплексний аналіз фінансових коефіцієнтів - тут розширюється система показників-індикаторів можливої загрози банкрутства;

2) кореляційний аналіз, при якому проводиться ранжирування окремих факторів по ступені їхнього негативного впливу на фінансовий розвиток підприємства;

3) SWOT-аналіз - дослідження характеру сильних і слабких сторін підприємства в розрізі окремих внутрішніх факторів, а також позитивного або негативного впливу окремих зовнішніх факторів, що обумовлюють кризовий фінансовий розвиток підприємства;

4) дискримінантний метод, заснований на використанні емпіричних коефіцієнтів;

5) багатофакторні моделі визначення ймовірності банкрутства.

З вищевикладеного випливає, що використання кожної з приведених моделей і методів для прогнозування банкрутства підприємств України буде некоректним. Це пов'язано з тим, що економіка зараз перебуває в стадії реформування, економічні умови в нас інші, і кожна галузь має свої особливості. Тому в Україні проводяться роботи по розробці методів оцінки банкрутства, які будуть властиві особливостям розвитку економіки даної країни.

50. Розкрийте інституціональні аспекти антикризового фінансового менеджменту

З інституційного погляду до антикризового менеджменту відносять усіх фізичних чи юридичних осіб, які уповноважені власниками суб'єкта господарювання чи силою закону здійснювати планування, реалізацію та контроль цілей, стратегії та заходів, спрямованих на виведення під-ва з кризи, тобто здійснювати фактичне управління під-ом на період його оздоровлення.

До інституцій та осіб, які залучаються ззовні належать:

- Керуючі санацією, які призначаються відповідно до рішення господарського суду;

- Представники банківських установ чи інших кредиторів у рамках заходів щодо супроводження проблемних кредитів, у тому числі консорціумних;

- Контрольні органи;

- Тимчасова адміністрація, яка призначається НБУ з метою фінансового оздоровлення банку у разі істотної загрози його платоспроможності;

- Аудитори, незалежні експерти, консультанти.

Професійну діяльність у галузі антикризового менеджменту веде арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) -- це фізична особа, яка має вищу юридичну чи економічну освіту та ліцензію, видану в законодавчому порядку.

Керуючий санацією зобов'язаний

1. Прийняти в господарське відання майно боржника, складати фінансову звітність

2. Відкрити спеціальний рахунок для проведення санації та розрахунків з кредиторами

3. Провести аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства, розробити план санації

4. Здійснювати заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості перед боржником

5. Розглядати вимоги кредиторів щодо зобов'язань боржника. 6. Звітувати перед комітетом кредиторів щодо ходу реалізації плану санації

51. Охарактеризуйте поняття фінансової санації. З яких основних елементів складається план санації.

Фінансова санаціїя - це сукупність усіх можливих заходів, спрямованих на фін.оздоровлення суб'єкта господарювання; включає сис-му фін-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості та конкурентоспроможності під-ва - боржника в довгостроковому періоді.

План санації

Вступ: Загальна хар-ка під-ва (Правова форма організації бізнесу, Організаційна структура, Сфера діяльності, Історична довідка)

І Розділ: Аналз вихідних даних (Оцінювання зовнішнього навколишнього середовища, Аналіз фактичного фінансового стану під-ва, Аналіз причин кризової ситуації та слабких місць, Стан ринків збуту продукції, Наявний потенціал, Обґрунтування доцільності санації)

ІІ Розділ : Стратегія санації, оперативна програма (Стратегічні цілі санації (дерево цілей), Каталог оперативних заходів з відновлення ліквідності)

ІІІ Розділ: План санаційних заходів (План маркетингу та оцінювання ринків збуту, План виробництва, Організаційний план, Сис-ма фін.планів)

4.Розділ: Ефективність санації та заходи щодо реалізації плану (Організація реалізації план, Критерії оцінки ефективності, Оперативний санаційний контролінг, Ймовірні ризики в процесі виконання, Суми можливих збитків, Можливі додаткові прибутки)

52. Розкрийте сутність фінансової складової трансформаційних процесів економічного розвитку

Трансформація - результат дії різних факторів, конкретна комбінація яких і визначає вектор у структурі народного господарства. Для трансформаційних процесів неминучою є перехідна (трансформаційна) криза, яка охоплює економіку і суспільство в цілому і дуже часто має апокаліптичний характер. Ця криза завершує один тривалий період історичного розвитку і відкриває інший.

Фінансова реструктуризація в умовах перехідної економіки є об'єктивним і закономірним явищем. Її спрямування залежить від багатьох чинників, які безпосередньо впливають на зміст трансформаційних процесів. Вкрай важливим чинником політичного характеру є підходи різних політичних сил до змісту трансформаційних процесів та наявність чи відсутність повної консолідації в суспільстві стосовно завдань і напрямів фінансової реструктуризації. Між фінансовою реструктуризацією і ефективністю функціонування фінансової системи існує тісний взаємозв'язок. З одного боку, одним із головних завдань трансформації фінансової системи є підвищення її ефективності. З іншого боку, без забезпечення цієї ефективності неможлива і реструктуризація. Та й навіщо вона потрібна, якщо фінансова результативність відсутня? Тому тільки на основі досягнення належної результативності можливі і необхідні фінансові реформи.

53. У чому полягає сутність комплексного потокового підходу в системі управління рухом фінансових та грошових ресурсів?

Потоково-процесний метод - один із прийомів, що дозволяє інтегрувати в систему ту чи іншу циклічну діяльність в економіці, на основі принципів методології загальної теорії систем. Цей метод полягає в тому, що будь-яка господарсько-економічна, підприємницька та комерційна діяльність спочатку може бути представлена у формі потоку різних процесів, а потім на його базі синтезується система в межах циклу (або його періоду), яка вивчається. Основу потокових процесів будь-яких підприємницьких структур складають одні й ті ж загальні елементи, що виступають об'єктами цілеспрямованих, параметричних перетворень, а саме, економічні потоки. Загальновідомо, що в економіці переміщуються найрізноманітніші види потоків: сировини, фінансових засобів, товарів, інформації, трудових, енергетичних та інших ресурсів. Передумовами економічної єдності потокового процесу є ступінь диверсифікації виробничо-комерційної діяльності, єдність цільового результату (загальний інтерес в результатах всіх суб'єктів підприємництва) виробничо-комерційної діяльності у всіх ланках потокового процесу.

54. Охарактеризуйте взаємозалежність та організацію руху фінансових потоків підприємств нефінансового сектора економіки

Фінансовий потік- цілеспрямований рух, зміну (обсягів, типів, форм і видів) фінансових ресурсів певного суб'єкта господарювання, що здійснюються спільно з відповідними його грошовими потоками (еквівалентні фінансові потоки) або без них (безеквівалентні фінансові потоки), але обов'язково з урахуванням фактора часу, та відображає ліквідність зазначених фінансових ресурсів. Загалом найбільш поширені підходи до трактування сутності фінансових потоків можна узагальнити у трьох групах: 1) ототожнення фінансового і грошового потоку. На наш погляд, фінансовий потік є поняттям ширшим, ніж грошовий, оскільки включає в себе безеквівалентні фінансові потоки; 2) фінансовий потік існує тільки на макрорівні; 3) фінансовий потік існує тільки на мікрорівні. Фінансові потоки характеризуються просторовим протіканням,вимагають відповідного управлінського обслуговування, причому кількісні характеристики фінансового потоку залежатимуть від його типу -вхідний чи вихідний потік ми досліджуємо.

Сутність управління нефінансовим сектором полягає в забезпеченні зростання обсягів виробництва та реалізації товарів і послуг, зменшення відносних витрат на виробництво, підвищення ефективності функціонування підприємств різних форм власності, стимулювання створення нових робочих місць, сприятливого інвестиційного клімату, розвитку підприємництва в цілому.

Фінансові потоки відображають зміни в фінансових активах і пасивах, усі зміни доходів і витрат економічних суб'єктів (домашніх господарств, підприємств, державних організацій). Для будь-якого суб'єкта або сектору економіки баланс нефінансових операцій повинен дорівнювати (з урахуванням статистики помилок) змінам у його фінансових активах і пасивах.

Размещено на Allbest.ru