Усі запропоновані зміни для працівників бюджетної сфери жодним чином не стосуються вже призначених пенсій. Пенсії, які призначено до 2011 року, виплачуватимуть у тих самих розмірах, без будь-яких змін. Крім того, законопроектом збережено право на пенсію за вислугу років, тобто за наявності 25 років спеціального стажу призначають пенсію незалежно від віку.

Пропонується змінити окремі умови пенсійного забезпечення держслужбовців та інших прирівняних до них осіб. Зокрема, обмежити максимальний розмір пенсії держслужбовцям на рівні 12 розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (на сьогодні це 9 тис. гривень), а для обчислення розміру пенсії брати не більше 80% їхньої заробітної плати, яка є базою для призначення цих пенсій.

Виходячи з принципів соціальної справедливості, пропонується, що достроково (за півтора року) призначену пенсію державним службовцям, депутатам, прокурорам, суддям будуть виплачувати лише в тому разі, якщо вони не працюють.

Держслужбовці, котрі продовжують працювати, на період роботи замість спеціальних отримуватимуть трудові пенсії в розмірах, визначених за нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Крім того, передбачається, що спеціальні пенсії особам, які мають право на пенсію зі зниженням пенсійного віку (чорнобильцям, шахтарям), будуть призначати лише після досягнення ними загальновстановленого пенсійного віку, а до цього часу виплати здійснюватимуть у розмірі, визначеному за нормами Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

військових пенсіонерів: У ході пенсійної реформи планується збільшити необхідну тривалість вислуги років для призначення пенсій до 25 календарних років. Однак раніше після 20 років вислуги особа мала право на 50% грошового забезпечення, а в разі продовження служби за кожний додатковий рік до цього обсягу додавали ще по 3%.

Після реформи в разі виходу на пенсію військовослужбовці матимуть право на 65% (50% + 5 років х 3%). Звертаємо увагу військовослужбовців на те, що строк служби для них будуть визначати лише в календарному обчисленні, пільгові (для окремих категорій військових) коефіцієнти будуть застосовувати лише під час визначення розміру пенсій. Крім того, у разі виходу на пенсію і подальшого працевлаштування на цивільну роботу колишній військовослужбовець отримуватиме свою пенсію без будь-яких змін - у повному роз розмірі незалежно від заробітної плати. Допомогу військовослужбовцям у разі виходу на пенсію будуть виплачувати в раніше встановлених розмірах.

Отже, можна сподіватися, що завдяки Пенсійній реформі життя усіх пенсіонерів буде матеріально забезпечене.

Практичне реформування пенсійної системи в Україні викликає інтерес до світового досвіду розв'язання цієї надзвичайно важливої соціальної проблеми.

Нині у світі існує три базові стратегії пенсійного забезпечення: солідарна, накопичувальна і змішана.

Солідарна стратегія передбачає солідарні відносини між поколіннями працівників - тобто тих, хто працює нині і утримує пенсіонерів, з одного боку, і пенсіонерів, з іншого. Свого часу нинішні пенсіонери, коли вони працювали, утримували попереднє покоління пенсіонерів.

Принципова особливість солідарної державної пенсії в Україні полягає у тому, що жінка або чоловік працювали, щоб заробити пенсію, 35 або 40 років і, ставши пенсіонерами, отримують її на рівні приблизно однієї третини своєї колишньої зарплати. Ця величина закладена у нормативах відрахувань до Пенсійного фонду України.

Накопичувальна стратегія передбачає наявність державних, корпоративних і особистих накопичувальних пенсійних програм, за допомогою яких формується майбутня пенсія громадянина.

Принципова особливість накопичувальної пенсії в тому, що вона є приватною власністю пенсіонера, який має право розпоряджатися нею на власний розсуд. Як правило, її заповідають спадкоємцям.

Тому доречно наголосити на можливості формування спадкових накопичувальних пенсій у рамках родини. І це не фантастика. В Україні сьогодні офіційно зареєстровано близько 100 недержавних пенсійних фондів. За оцінкою автора, вже нині понад п'ять тисяч українських пенсіонерів крім державної пенсії отримують свої накопичені пенсії.

Змішана стратегія передбачає комплексне використання в пенсійній моделі елементів солідарної та накопичувальної стратегій, а також систем пенсійного страхування.

Нині солідарна і накопичувальна стратегії в чистому вигляді використовуються досить рідко (Україна, Чилі, Казахстан тощо). А от змішана стратегія - повсюдне явище у світі.

Радянська (нині діюча українська) солідарна модель. Це приклади класичної солідарної стратегії пенсійного забезпечення. Її сутність розкрита вище при поясненні принципів солідарної стратегії.

Російсько-польська солідарно-накопичувальна модель пенсійного забезпечення - класичний приклад змішаної стратегії. До речі, керівництвом України саме ця модель взята за базову для формування власної пенсійної системи, в якій будуть присутні всі три рівні - солідарний, страховий і накопичувальний. Така система добре перевірена на практиці. До речі, другий (страховий) рівень в цій моделі дуже схожий на солідарний рівень, адже гроші цього рівня теж належать державі.

Американська накопичувально-солідарна модель (США, деякі країни Латинської Америки, Португалія). Середній американець має можливість забезпечити собі три пенсії: державну, приватну корпоративну і приватну індивідуальну.

Сукупна податкова ставка на фонд заробітної плати за умови функціонування американської моделі пенсійної системи становить 15,3%. Її в рівних частках сплачують роботодавець і працівник

Пенсійний податок має сукупну ставку 10,7% і також сплачується в рівних частках компаніями (роботодавцями) і працівниками.

При реалізації пенсійних програм другого рівня учасники (юридичні та фізичні особи) мають право самостійно обирати інвестиційні проекти, куди фонди зобов'язані спрямувати їхні пенсійні внески. До того ж при відкритті особистого пенсійного рахунку (ОПР) є певні особливості. Так, не оподатковуються щорічні внески на суму, що не перевищує 2 тис. доларів (можна відкрити ОПР на дитину з моменту її народження). Крім того, якщо гроші знімаються з ОПР до досягнення 59,5 років, доводиться платити прибутковий податок.

Німецька накопичувально-солідарна (виробнича) модель має ті ж три рівні. Особливість німецької моделі у тому, що на підприємстві створюється самоврядний структурний підрозділ, який займається корпоративними та особистими пенсійними програмами працівників. Накопичені кошти йдуть на відновлення та модернізацію виробництва. Ця модель функціонує в Австрії, Бельгії, Франції, Греції, Швеції та інших країнах.

Японська накопичувально-солідарна модель. Вона вельми своєрідна, оскільки вібрала в себе багатовікові традиції японського суспільства. Її так і хочеться назвати "умовно-накопичувальною" тому, що де-юре - це солідарна модель, а де-факто - накопичувальна, в якій держава "своєрідно" взяла на себе функції недержавного пенсійного фонду. Мимоволі згадуєш фразу, що стала приказкою: "Схід - справа тонка". Деяким аналогом японській може служити пенсійна система США для урядових чиновників.

У Японії основою пенсійної системи є державне соціальне забезпечення, яке фінансується з бюджету, але забезпечене за рахунок пенсійних внесків самих працівників та роботодавців. У зв'язку зі старінням населення та зростанням кількості пенсіонерів в Японії функціонує дворівнева модель. Основу базової пенсії складають пенсійні внески застрахованих громадян, підприємців і дотації держави (приблизно третина базової пенсії). Розмір базової пенсії у законодавчій формі встановлюється щорічно 1 квітня в фіксованому обсязі. Розмір пенсії достатній для задоволення основних потреб. Джерелом фінансування додаткових пенсій другого рівня є внески роботодавців і працівників, але виступають вони в формі додаткових пенсій: державної та корпоративної. Ця модель характерна також для Великобританії, Австралії та для деяких країн Північної Європи.

Чилійська накопичувальна модель. Введена А. Піночетом у 1981 р. Ця модель мала виключити вплив держави і політики на систему пенсійного забезпечення. Чилійська пенсійна програма розрахована на 40 років. Наприкінці цього терміну розмір пенсії має сягнути 400 доларів США. Модель дворівнева. Перший рівень - це обов'язкове відрахування працівником 10% заробітної плати до одного з приватних пенсійних фондів, які жорстко контролюються державою. Другий рівень - це страхування на випадок настання інвалідності чи втрати годувальника (3% від заробітної плати). За 20 років реалізації цієї моделі рівень пенсії в Чилі досяг 200 доларів США. Цю ж модель взяли за основу Аргентина, Перу, Колумбія та Казахстан.

Казахська накопичувальна модель. Запроваджена у Казахстані з 1 січня 1998 року. Її відмінністю від чилійської моделі є те, першим рівнем служать обов'язкові щомісячні пенсійні внески у обсязі 10% заробітної плати до державного Пенсійного фонду. Другий рівень - це 14 недержавних пенсійних фондів, які реалізують індивідуальні та корпоративні накопичувальні пенсійні програми. На другий рівень припадає майже дві третини в загальній сумі пенсійних накопичень.

Головні риси пенсійної реформи в деяких країнах Східної Європи та СНД у вигляді порівняльної таблиці наведено в Додатку 1.

Для узагальнення світового досвіду пенсійного забезпечення розглянемо величину видатків на пенсійне забезпечення у відсотках до ВВП у різних країнах світу (таблиця 3).

З таблиці 3 бачимо, що в Україні спостерігається найвищий рівень фінансування пенсійного забезпечення (у % до ВВП). Проте всі знають про мізерний рівень пенсійних виплат. Середній розмір трудових пенсій складає близько 43% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб.

Таблиця № 3.1

Видатки на пенсійне забезпечення у відсотках до ВВП

Країна	Витрати на пенсії за віком (% від ВВП)
Бельгія	8,6
Данія	10,6
Франція	10,2
Німеччина	11,4
Греція	10,6
Ірландія	9,5
Італія	13,6
Люксембург	8,6
Голландія	9,8
Португалія	8,5
Іспанія	6,4
Великобританія	10,0
Середній показник:	8,7
Україна	14,0

Якщо в середньому вихід на пенсію означає втрату приблизно двох третин доходу, то пенсіонери позбуваються з припиненням роботи майже 90% колишнього заробітку. Тим часом у країнах Європейського Союзу пенсіонер з виходом на пенсію втрачає не більше 40% попереднього доходу. Частка пенсій у сукупних доходах цієї категорії населення України не перевищує 54%. Низький рівень пенсій змушує багатьох людей продовжувати роботу; протягом перших десяти років після виходу на пенсію, працює майже третина пенсіонерів.

Таким чином, діюча пенсійна система допускає перерозподіл частини коштів Пенсійного фонду на користь пенсіонерів з числа пільгових категорій працівників, не забезпечує соціальної справедливості в захисті прав громадян похилого віку і суперечить основним принципам соціально орієнтованої ринкової економіки.

У подальшому ситуація з фінансуванням видатків ПФУ, за рахунок власних коштів й виплачується пенсія громадянам, лише загострюватиметься, оскільки вже сьогодні на одного працюючого припадає 0,9 пенсіонера.

Очікується, що 2015 році це співвідношення становитиме 1 до 1, у 2050-му - 1 до 1,39, тобто кожен працюючий працюватиме як на власну зарплату, так і відраховуватиме обов'язкові пенсійні внески на покриття 100% пенсії одного пенсіонера і ще майже 40 % пенсії іншого пенсіонера.

У процесі своєї еволюції пенсійні системи різних країн світу вдосконалювалися, й уже з кінця 1980-х років практично в усіх країнах було запроваджено три-рівневі системи пенсійного забезпечення, що дає змогу громадянам пенсійного віку отримувати не одну, а щонайменше три різних пенсії.

Нова пенсійна система складається з солідарної системи загальнообов'язкового пенсійного страхування (перший рівень), накопичувальної системи загальнообов'язкового пенсійного страхування (другий рівень) і системи добровільного недержавного пенсійного забезпечення (третій рівень).

Особливістю солідарної пенсійної системи є те, що в ній задіяні практично всі дорослі громадяни, незалежно від їх віку й бажання.

Так, сьогодні із 46 млн. українців 13,7 млн. отримують пенсію, ще 15 млн. осіб сплачують обов'язкові пенсійні внески до цієї системи, решта сплачуватимуть, коли знайдуть роботу або досягнуть працездатного віку.

Суб'єктами солідарної системи є застраховані особи (громадяни), страхувальники (роботодавці і працівники), ПФУ, уповноважені банки, а також підприємства, що здійснюють виплату й доставку пенсій. їх діяльність регулюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Ресурси солідарної системи (доходи ПФУ) складаються з:

1) власних доходів ПФУ;

2) ресурсів державного бюджету, які спрямовуються до ПФУ на фінансування ряду пенсійних програм, а починаючи з 2008 року, - ще й на покриття дефіциту Фонду;

3) невеликої суми коштів, які надходять до ПФУ з інших фондів обов'язкового страхування.

Таблиця № 3.2.

Видатки і власні доходи Пенсійного фонду України у 2008-2010 роках

Показник	2008	2009	2010
Видатки, усього, млрд. грн.	143,5	165,7	191,5
Власні доходи, млрд. грн	102,0	103,1	119,3
% власних доходів	71,1	62,2	62,3

Потреби держави на виплату державної пенсії величезні й сягають понад 14,2 млрд грн щомісяця. Видатки ПФУ за 2010 рік - 191,5 млрд грн, тоді як власні доходи установи становили лише 19,3 млрд гривень. Своєчасна виплата пенсій громадянам впродовж 2009-10 років була забезпечена Пенсійним фондом лише завдяки отриманню на постійній основі позичок з Єдиного казначейського рахунку. (табл. № 3.2).

Із державного бюджету ПФУ отримує планові трансферти на пенсійне забезпечення військовослужбовців, виплату пенсій, надбавок і підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, що регулюються спеціальними законами (пенсії державним службовцям та іншим пільговим категоріям), а також кошти на покриття дефіциту Фонду. Трансферт Пенсійному фонду у 2010 році - 59963,8 млн. грн., що на 15031,5 млн. грн. більше ніж у 2009 році.

Починаючи з 2005 року, і особливо у 2008-2010 роках, відбулося різке зростання видатків ПФУ: якщо у 2008 році вони становили 143,5 млрд. грн., то у 2010-му - у 1,3 рази більше - 191,5 млрд. грн.

Поступово обсяги видатків ПФУ стали наближатися до рівня доходів державного бюджету: у 2007 році вони становили 72,3 % його доходів, у 2008-му - 78,9 %, у 2009 році замість передбачених 84,5 % вони становили 91,8 %. По-суті, у країні за останні декілька років утворився фонд обсягом у ще один державний бюджет.

Разом зі збільшенням видатків ПФУ рік у рік зростали й обсяги трансфертів Фонду з державного бюджету: у 2003 році вони дорівнювали нулю, у 2004-му - 5,9 млрд. грн. На 2009 рік (Рис.3.2.) фактично спрямовано 65,3 млрд. (рис.2), у 2010 році - 60,0 млрд. грн.

Рис.3.2 Трансферти ПФУ з державного бюджету України у 2003-2009 роках, млрд. грн.

Оцінюючи нинішню ситуацію у сфері пенсійного забезпечення, зауважимо, що кількість пенсіонерів щороку зменшується. Водночас зменшується й загальна кількість працюючого населення, причому значно швидше. Відповідно зростає податкове навантаження на платників зборів до ПФУ. Так, якщо у 2005 році на 47,2 млн. осіб припадало 14,1 млн. пенсіонерів, у 2006-му на 46,9 млн. осіб - 14 млн., то у 2010 році на 46,1 млн. осіб - 13,7 млн. пенсіонерів.

Як бачимо, загальна тенденція є досить невтішною, особливо для тих, хто працює.

Для отримання мінімальної пенсії відповідно до законодавства потрібні дві умови: настання пенсійного віку (жінки - 55 років, чоловіки - 60 років) і наявність мінімального страхового стажу - періоду, протягом якого особа сплачувала пенсійні внески до ПФУ (для чоловіків - 25 років, для жінок - 20). Розмір мінімальної пенсії за віком визначається Законом про державний бюджет на відповідний рік. Мінімальна пенсія, як і середня, у солідарній системі також щороку зростає.

Незважаючи на позитивну тенденцію до збільшення розміру мінімальної пенсії за віком, негативні наслідки фінансової та макроекономічної незбалансованості разом зі зростанням темпів інфляції загострюють проблему пенсійного забезпечення у країні.

Накопичувальну систему загальнообов'язкового пенсійного страхування планувалося запровадити ще 2007 року. Однак і до сьогодні цього не зроблено. Відповідно до проекту Концепції пенсійної реформи в Україні введення цієї системи тепер планується у 2012 році.

Система недержавного пенсійного забезпечення представлена ринком послуг недержавних пенсійних фондів (далі - НПФ), що почали діяти у 2005 році після набрання чинності Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення". Поряд із НПФ на цьому ринку діють: компанії, які надають фондам послуги адміністратора, компанії з управління активами НПФ та банки, що надають послуги зберігачів активів НПФ.

Активи НПФ щороку зростають. Вартість активів 10 найбільших фондів складає 817,65 млн. грн., або 83% від вартості активів усіх недержавних пенсійних фондів. Кількість фондів, у яких вартість активів перевищує 10 млн. грн. у 2010 року залишилась незмінною та складає 15.

Загальна кількість офіційно зареєстрованих недержавних пенсійних фондів (далі - НПФ) у 2010 року зменшилась на 3,7% у порівнянні з 2009 роком та становить 104 НПФ.

В системі недержавних пенсійних фондів за шість років функціонування накопичено майже 858 млн. грн., що становить менше 1% річних обсягів бюджету Пенсійного фонду України.

Кількість адміністраторів, які мають ліцензію з адміністрування НПФ у 2010 році зменшилась на 15,6% у порівнянні з 2009 роком та становить 32.

Кількість банків-зберігачів становить 122.

Станом на 31.12.2010 року кількість вкладників - 52311 осіб, з яких 2331 вкладники, або 4,46% - юридичні особи, на яких припадає 803,1 млн. грн., а 49980 вкладників, або 95,54% - фізичні особи.

Великі підприємства, які виступили засновниками та учасниками НПФ залишаються незмінними: ВАТ Укртелеком, ВАТ Стирол, Державне підприємство "Укрпошта”, Відкрите акціонерне товариство "Запорізький завод високовольтної апаратури”.

Серед банків: Національний банк України, Укрексімбанк.

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється шляхом укладання пенсійного контракту між пенсійним фондом і його вкладником. У 2008 році кількість фізичних і юридичних вкладників у НПФ становила 482 тис. осіб, у тому числі 2306 юридичних осіб, пенсійні внески яких становили 582,9 млн. грн. Серед учасників НПФ найбільшу частку становить населення м. Києва - 42.4 тис. осіб. Зазначимо також, що, наприклад, у Польщі кількість платників на сьогодні становить 4,1 млн. осіб, а сума внесків до пенсійних фондів - 531,3 млрд. злотих.

Одним із основних якісних показників, які характеризують систему недержавного пенсійного забезпечення, є сплачені пенсійні внески.

За 2010 рік надходження пенсійних внесків збільшилось на 11,34% і на кінець року становило 840,2 млн. грн.

Великий вплив на динаміку приросту пенсійних внесків мають КНПФ Національного банку України та Непідприємницьке товариство Відкритий недержавний пенсійний фонд "Перший національний відкритий пенсійний фонд”_.

Середній сукупний пенсійний внесок з розрахунку на одного учасника НПФ за 2010 рік склав 338,52 грн. і зменшився проти аналогічного показника за 2009 рік на 5,79%.

Пенсійні виплати станом на кінець 2010 року склали 126,9 млн. грн., станом на кінець 2008 року пенсійні виплати складали 27,3 млн. грн.

Активи накопичувальної пенсійної системи є реальним багатством кожної нації і розглядаються як головне джерело довгострокових інвестицій у національні економіки. Тому, аналізуючи функціонування накопичувальної пенсійної системи України, варто звернутися до світового досвіду, оскільки наша країна значно відстає у цій сфері (табл. № 3.3).

Оскільки в Україні другий рівень системи накопичувального пенсійного забезпечення ще не запроваджено, а третій функціонує лише п'ять років, активи накопичувальної системи є дуже малими як щодо ВВП, так і в розрахунку на одну особу населення (табл. № 3.4).

Для порівняння: останній показник, наприклад у США, становить 32 909 дол., у Великобританії - 32 821 дол.15.

Таблиця № 3.3. Активи накопичувальних пенсійних систем найбільших ринків світу та України на кінець 2010 року

Країна	Млрд. дол. США	% до ВВП
Австралія	718	67
Канада	726	46
Франція	154	5
Німеччина	379	10
Гонконг	57	25
Ірландія	87	31
Японія	2731	56
Нідерланди	867	95
Швейцарія	514	104
Великобританія	1746	62
США	12 439	87
Разом	20 418	61
Україна (2010 рік)	0,125	0,1

Таблиця № 3.4. Порівняння активів накопичувальної пенсійної системи України та інших країн світу на кінець 2010 року

Країна	Пенсійні активи, млрд. дол. США	Чисельність населення, млн. осіб	Пенсійні активи, дол. США на одну особу населення
Україна (2010 рік)	0,125	46	2,7
Росія	35,6	142	251
Казахстан	10,0	16	643
Польща	56,8	39	1474
Чилі	111,0	16	6818

Загалом же активи накопичувальних пенсійних систем найбільших ринків світу на кінець 2009 року становили близько 23 трлн дол. США. За період 1996-2005 років вони зросли з 11,6 до 20 трлн. дол., тобто в 1,8 рази. У 2002 - 2007 роках щорічний приріст активів становив 12%, і лише у 2008 році зафіксовано зниження на 19%, яке було майже повністю "перекрите" у 2009 році. (рис.3.3.)

Рис 3.3 Динаміка активів накопичувальних пенсійних систем найбільших ринків світу на кінець відповідного року в 1996, 2005-2010 роках, трлн. дол. США

Уникнення надмірних ризиків і підвищення дохідності активів накопичувальних пенсійних систем світу на кінець 2008 року відбувалося завдяки інвестуванню цих активів за такими класами: 41,5 % - акції, 40,2 % - облігації, 1,8 % - кошти на поточних рахунках та 16,5 % - інші активи (депозити, нерухомість, банківські метали). Тенденції 2009 року залишились аналогічними. Серед найбільших світових ринків у більш ризикові активи кошти вкладають у Великобританії, США й Австралії. Консервативнішої стратегії інвестування - більше облігацій, менше акцій - дотримуються в Нідерландах і Швейцарії.

Упродовж останніх п'яти років обсяги розміщення в акції дещо знизилися, тоді як розміщення в облігації зростало. У зв'язку з фінансовою кризою частка активів, розмішених в акції, зменшилася на 11-ти найбільших пенсійних ринках з 55 % у 2007 році до 41,5 % у 2008-му.

На сьогодні більшість світових накопичувальних пенсійних систем працюють за системою з установленими внесками - DС (defined contribution). Згідно з даними компанії "Watson Wyatt", протягом останніх п'яти років активи БС зростали щороку на 7,9 %, тоді як активи ОВ (defined benefit) - системи з визначеними виплатами - зростали значно повільніше - на 1,7 %. Нині активи ОС представлені 45 % від загальних пенсійних активів порівняно з 37 % у 2003 році та 30 % у 1998 році. Накопичувальна пенсійна система України, разом із НПФ, належить до системи з установленими внесками.

Ринками з найбільшою часткою активів DС є Австралія, Швейцарія та США. Японія має 99 % активів DВ. Нідерланди, де традиційно переважали активи DВ, сьогодні мають істотні зрушення в бік DС.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що пенсійна система країни має забезпечити громадян достойним, реальним, постійним і надійним доходом у старості відповідно до особистого вкладу кожного протягом періоду його економічної активності. Одночасно на макрорівні вона покликана сприяти економічному розвитку держави через внесок у фінансову стабільність, рівномірний та адекватний податковий тиск, акумулювання й інвестування довгострокових фінансових ресурсів у економіку країни.

Нинішня пенсійна система України цим вимогам не відповідає. Запровадження у країні збалансованої трирівневої пенсійної системи було започатковано у 2004 році, однак останніми роками процес загальмувався: реформу першого рівня досі не завершено; другий рівень - загальнообов'язкову накопичувальну систему, яку планувалося ввести у 2007 році, так і не введено; третій рівень діє, однак без підтримки держави й за відсутності другого рівня система недержавного пенсійного забезпечення розвивається дуже повільно. Через це всі ризики забезпечення громадян пенсією несе виключно держава, хоча вони мали б рівномірно розподілятися між державою, бізнесом і населенням, на що і спрямовано пенсійну реформу.

Значні поточні зобов'язання ПФУ сьогодні виконуються - за рахунок інших видатків держави й держбюджету, що зменшує до мінімуму залишки "вільних коштів" країни та її здатність до фінансового регулювання і стимулювання економіки, у тому числі в умовах виходу з кризи. Соціологічні опитування свідчать, що абсолютна більшість населення країни не задоволена існуючою пенсійною системою.

Отже, на сьогодні основними завданнями державної політики у сфері пенсійного забезпечення, на нашу думку, мають бути такі:

1. Продовжити реформування солідарної системи загальнообов'язкового пенсійного страхування в напрямі забезпечення її фінансової стійкості й соціальної справедливості. Для цього потрібно:

запровадити єдині для всіх громадян правила пенсійного забезпечення виключно за рахунок страхових внесків. Існуючі нині пільгові пенсійні режими відрегулювати окремим законом, де передбачити виплату надбавок до пенсії лише за рахунок роботодавців через професійні й корпоративні пенсійні фонди;

з метою відновлення належного рівня солідарності поколінь за прикладом інших країн розпочати поступове підвищення пенсійного віку громадян, що потребує серйозної роз'яснювальної роботи серед населення;

зміцнити стійкість і фінансову передбачуваність солідарної системи, для чого проект бюджету ПФУ розробляти разом із проектом державного бюджету в рамках балансу суспільних фінансових ресурсів країни. Верховна Рада України має затверджувати бюджет ПФУ одночасно з державним бюджетом на відповідний рік (сьогодні бюджет Фонду затверджує уряд, до того ж, часто з великим запізненням);

розробити й запровадити програму реальної легалізації доходів населення з метою розширення бази нарахування страхових внесків;

забезпечити прозорість солідарної системи й механізмів управління нею.

2. Запровадити накопичувальну систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Це може стати ключовим заходом, який сприятиме виведенню країни на новий рівень економічного розвитку, оздоровленню фінансової ситуації, підвищенню рівня соціального захисту громадян. Зокрема, грамотне введення накопичувальної пенсійної системи може бути каталізатором таких позитивних зрушень:

поява у країні довгострокових інвестиційних ресурсів, акумульованих накопичувальною пенсійною системою, які використовуватимуться на фінансування розвитку економічної й соціальної інфраструктури країни, на подолання фінансової кризи;

зниження вартості фінансових ресурсів, виникнення зацікавленості вітчизняних інвесторів у розширенні внутрішніх запозичень шляхом випуску вітчизняних боргових цінних паперів (державних, муніципальних і корпоративних облігацій) та здійснення ІРО на українському ринку капіталу;

підвищення рівня соціального захисту населення завдяки безпосередній участі громадян у накопичувальних пенсійних програмах, оскільки система накопичувального пенсійного забезпечення базується на індивідуальних рахунках учасників і створює умови для сприйняття громадянами внесків як персональних заощаджень, що будуть їм повернуті після досягнення ними пенсійного віку;

запровадження другого рівня пенсійної системи стимулюватиме розвиток недержавного пенсійного забезпечення, добровільне створення громадянами власної пенсії, а також посилить інтерес населення до інструментів фондового ринку, що дасть можливість переорієнтувати частину коштів зі споживчого ринку на фондовий, зв'яже надлишкову грошову масу, яка перебуває в обігу, а отже, сприятиме подоланню інфляції.

Функціонування другого рівня пенсійної системи сприятиме також відновленню фінансової стабільності у країні, у тому числі, через зміну співвідношення іноземного та українського капіталу на фондовому ринку на користь вітчизняного.

Як свідчать розрахунки, бюджет ПФУ в разі поступового охоплення громадян залежно від їх віку другим рівнем накопичувальної пенсійної системи втрат не відчує, якщо, наприклад, обов'язкові платежі до другого рівня в рік запровадження системи здійснюватимуться лише на користь осіб, яким цього року виповниться 40 років, на що з ПФУ буде перерозподілено близько 700 млн. грн. Наступного року коло розшириться за рахунок осіб наступної вікової групи (39 років) і т.д. - до повного охоплення всього зайнятого населення з темпами відповідно до економічних можливостей держави.

Для введення другого рівня пенсійної системи необхідно прийняти Закон "Про запровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування". Потрібно також розробити комплекс заходів, які повинні здійснювати міністерства й відомства, для введення другого рівня з визначенням терміну запровадження, вікового цензу учасників і розміру страхових внесків.

3. Сприяти подальшому розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення. Для цього слід передбачити:

регулярне проведення системних державних кампаній із роз'яснення необхідності участі громадян і роботодавців у недержавному пенсійному забезпеченні;

прийняття змін до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення", спрямованих на захист прав учасників системи добровільного недержавного пенсійного страхування, а також надання їм податкових пільг, як це передбачено Концепцією подальшого проведення пенсійної реформи.

3.2 Пропозиції щодо реформування пенсійної системи в Україні

Пенсійна система лише тоді може вважатись досконалою, коли вона є фінансово стабільною і захищеною від ризиків. Пенсійні витрати в Україні протягом останніх років неухильно зростали та сягнули у 2010 році 17 % ВВП [1] , що є найвищим показником в Європі за винятком Італії. Для порівняння, середній рівень державних видатків на пенсії у країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) у 2005 році складав 7 % ВВП [36] .

Потреби держави на виплату державної пенсії величезні й сягають більше 14,2 млрд грн щомісяця. Видатки ПФУ за 2009 рік - 165,7 млрд грн, тоді як власні доходи установи становили лише 103,1 млрд гривень. Бюджет ПФУ у 2009 році виконано з дефіцитом у розмірі 31 млрд грн, або в 2,4 разу більше запланованого. Своєчасна виплата пенсій громадянам впродовж 2009 року була забезпечена Пенсійним фондом лише завдяки отриманню на постійній основі позичок з Єдиного казначейського рахунку на загальну суму 36 млрд грн, з яких 17,4 млрд грн на кінець року залишилися не погашеними [36] .

Єдиним джерелом балансування бюджету ПФУ є дотації з державного бюджету.

До основних причин розбалансування бюджету ПФУ слід віднести [25]:

1. Системне порушення принципу економічної залежності видатків споживання від отриманих доходів і ВВП. Умовою стійкого розвитку економіки в умовах депопуляції та старіння населення є спільне виконання двох умов:

випередження темпів зростання ВВП відносно доходів працюючої частини населення;

випередження темпів зростання доходів працюючої частини населення відносно рівня пенсій.

За період пенсійної реформи (2004-2010 рр.) спостерігалася цілком протилежна картина: протягом вказаного періоду середня пенсія зросла у 4,45 разу (з 182,2 до 999 грн.), тоді як середня зарплата зросла у 3,79 разу (з 590 до 2239 грн), а ВВП - лише у 2,65 разу (з 345113 до 914720 млрд грн). Причому на річних інтервалах пряма тенденція спостерігається лише у 2007 році (1,19 - 1,30 - 1,32 відповідно).

Таблиця № 3.1. Динаміка змін середньої заробітної плати та середньої пенсії за віком у 2004-2010 рр. в Україні [37]

Роки	Середній розмір пенсії за віком, грн	Середній розмір заробітної плати, грн	Темпи приросту середнього розміру пенсій	Темпи приросту середнього розміру заробітної плати	Індекс споживчих цін
2004	182,2	590,0	1,36	1,27	109,0
2005	316,2	806,0	1,60	1,36	113,5
2006	406,8	1041,0	1,28	1,29	109,1
2007	478,4	1351,0	1,18	1,29	112,8
2008	751,4	1806,0	1,60	1,33	125,2
2009	898,4	1906,0	1,17	1,05	115,9
2010	999,0	2239	1,10	1,17	115,6

При цьому значні збитки мають провідні галузі економіки. Падіння обсягів промислового виробництва за 2009 рік становило 21,9%.

Зниження індексу промислової продукції відбулося за всіма видами промислової діяльності. За 2009 рік в Україні було освоєно 151,8 млрд. грн. інвестицій в основний капітал, які порівняно з відповідним періодом попереднього року скоротилися на 41,5%, темпи зниження інвестицій в основний капітал у 2008 році склали до відповідного періоду попереднього року 2,8%.

Визначальними чинниками відновлення економічного зростання в 2010 році виступали [38] :

а) сприятлива зовнішньоекономічна кон'юнктура, що стимулювала розвиток машинобудування (34,5% за рік) та металургії (12,3% за рік);

б) стабільне зростання доходів населення, що стимулювало пожвавлення внутрішнього споживчого попиту. Приріст обороту роздрібної торгівлі становив 7.6% за рік, виробництва легкої промисловості 7.8%, обсягу наданих послуг - 2.9%;

в) суттєве збільшення державного фінансування, як наслідок - пожвавлення внутрішнього інвестиційного попиту в II півріччі позитивно відобразилось на динаміці будівництва (падіння за рік уповільнилось до 5,4%) та інвестицій в основний капітал (зростання в III кварталі на 4,5% в річному вимірі) [39].

2. Дисбаланс в рамках дохідної та видаткової частин бюджету Пенсійного фонду України, що зумовлюється негативними демографічними чинниками. Так, тенденції щодо формування співвідношення чисельності осіб пенсійного віку до осіб працездатного віку, які є визначальними у формуванні показників видаткової частини бюджету Пенсійного фонду, та співвідношення чисельності отримувачів пенсій до кількості платників страхових внесків, що показує навантаження на дохідну частину бюджету ПФУ, мають негативний характер. За даними персоніфікованого обліку, виплати 13,6 млн пенсіонерів здійснюють 19,5 млн. працюючих, що сплачують внески в Пенсійний фонд.

Рис.3.1 Фінансові результати діяльності підприємств України

3. Низька якість управлінських рішень. Виконання бюджету Пенсійного фонду у 2008-2010 роках супроводжувалося прийняттям Кабінетом Міністрів України управлінських рішень, що порушували норми Закону України № 1058 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та поглиблювали його розбалансування. На порушення вимог статей 9, 28 та 73 Закону України № 1058 постановами Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 р. № 654 та від 11.03.2009 р. № 198 підвищено мінімальні пенсійні виплати понад розміри, встановлені ст.28 зазначеного Закону, замість врегулювання цих питань у законодавчому порядку. Це зумовило додаткове навантаження на бюджет Пенсійного фонду в сумі 4,1 млрд гривень.

У порушення п.6 ст. 19 і п.6 ст.20 Закону України № 1058, ст.25 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік”, частини другої ст.52 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" протокольним рішенням Уряду від 23.07.2009 р. № 48 відстрочено майже на 3 місяці сплату страхових внесків до Пенсійного фонду державними вугледобувними підприємствами. Як наслідок, за цей період Пенсійним фондом недоотримано страхових внесків обсягом 1,1 млрд гривень.

4. Наявність пільг зі сплати страхових внесків. Пенсійним фондом у 2009 році недоотримано 5,3 млрд грн внаслідок законодавчої невизначеності фіксованого розміру страхового внеску для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, з числа платників єдиного та фіксованого податків (1,5 млрд грн); законодавчого встановлення часткової сплати страхових внесків за окремі категорії застрахованих осіб (1,7 млрд грн) та наявності пільг зі сплати страхових внесків підприємствами всеукраїнських громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів сткладає не менше 50 % загальної чисельності працюючих (2,1 млрд грн).

Підприємства всеукраїнських громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів складає не менше 50 % загальної чисельності працюючих, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачують за ставкою 4 % від об'єкта оподаткування для всіх працюючих на підприємстві. Виходячи з фонду оплати праці цих підприємств (7 млрд 172,7 млн грн), у 2009 році недоотримано страхових внесків в сумі 2,1 млрд гривень [41] .

5. Здійснення ПФУ низки невластивих йому видатків, передбачених законодавством [41] :

згідно зі ст.73 Закону України № 1058, управлінські видатки Пенсійного фонду здійснюються за рахунок власних коштів ПФУ. Отже, Пенсійний фонд, який на сьогодні є центральним органом виконавчої влади, утримується за рахунок власних коштів, а не за рахунок коштів державного бюджету, як всі інші центральні органи виконавчої влади. До 2005 року обсяги цих видатків встановлювалися законами про державний бюджет на відповідний рік та обмежувалися у відсотковому відношенні до передбачених доходів ПФУ. З 2005 року обсяги законодавчо не обмежуються. У 2008-10 роках на здійснення управлінських видатків ПФУ спрямовано 1,9 млрд грн;

протягом 2008-10 року ПФУ виплатив понад 1,8 млрд грн. 29,8 особам, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України та мають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.

6. Високі темпи скорочення кількості застрахованих осіб і страхувальників. Упродовж 2010 року кількість страхувальників, які перебувають на обліку у Пенсійному фонді, скоротилася на 203 100 осіб, а середньооблікова кількість застрахованих - на 950 000 осіб. [40]

7. Диспропорція в розмірі пенсій різних категорій громадян викликає соціальне напруження та створює додаткове навантаження на пенсійну систему. Середній розмір пенсії на початок 2009 року (без урахування пенсій військовослужбовців) у цілому становив 898,4 грн, на кінець року - 1032,53 гривень. Середній розмір державної пенсії в Україні у березні 2010 року становив 1 033 грн на місяць. При цьому на початок 2010 року пенсії в розмірі до 600 грн отримували 1,6 % загальної чисельності пенсіонерів, від 600 грн до 800 грн - 51,7 %., від 800 грн до 1000 грн - 16,6 %., від 1000 грн до 1500 грн - 16,6 % та понад 1500 грн - 13,5 %.

Виходячи з вищезазначених базових причин дефіциту Пенсійного фонду України, задля зменшення поточного дефіциту бюджету ПФУ слід здійснити наступні невідкладні заходи реформування нормативно-правової бази пенсійного страхування.

1. Скасувати обмеження щодо сум, на які нараховуються страхові внески.

2. Посилити контроль за ефективністю управління коштами загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, скасувавши практику фінансування адміністративних витрат ПФУ з його власних коштів.

Починаючи з 2012 року, запровадити практику фінансування адміністративних витрат, пов`язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду, з Державного бюджету України шляхом затвердження бюджету ПФУ не постановою Уряду, а відповідним законом.

3. Скасувати необґрунтовані пільги для осіб, що не є інвалідами.

4. Встановити обмеження на максимальний розмір пенсій для окремих категорій громадян.

5. З метою призупинення виплат дострокових пенсій окремим категоріям громадян до досягнення ними пенсійного віку внести зміни до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб.

6. З метою позбавлення ПФУ невластивих йому виплат спеціальних пенсій, розробити та забезпечити прийняття Законів України "Про професійні та корпоративні фонди”.

7. Розглянути доцільність скасування верхньої вікової межі виходу на пенсію для державних службовців, або збільшення її на 5-7 років.

У науковій літературі до основних факторів, що можуть збільшити дохідну частину бюджету Пенсійного фонду, відносять такі:

збільшення кількості платників внесків шляхом скасування пільг підприємцям, що працюють за спрощеною системою оподаткування (це додаткові 300 грн щомісяця з кожного); збільшення пенсійного віку [11], внаслідок чого жінки будуть працювати на п'ять років більше [11]; зменшення кількості безробітних (1,9 млн. чол. станом на 1 січня 2010 р.); зменшення рівня неформальної зайнятості (за деякими даними вона сягає 15-30 % зайнятого населення [14]);

збільшення відсотку нарахувань на фонд оплати праці та відрахувань із заробітної плати. Хоча дискусія триває дотепер, але, на нашу думку, збільшення податкового навантаження на фонд оплати праці неодмінно спричинить збільшення неформального сектора зайнятості, і не може сприйматись як реальним варіант дій.

Також необхідно розглянути фактори, які зменшують витратну частину бюджету Пенсійного фонду, а саме:

зменшення кількості пенсіонерів, у тому числі за рахунок підвищення пенсійного віку для жінок (жінок - пенсіонерів у загальній кількості - 66,7 %), збільшення нормативного страхового стажу із сучасних 20/25 років до 30/35 років [12];

заборони повністю або частково отримувати пенсію працюючими пенсіонерами (яких у 2010 р.2,6 млн чол. із 20,1млн зайнятого населення і 13,7 млн пенсіонерів);

порядок індексації пенсій. Якщо чинний порядок індексації пенсій буде діяти, то коефіцієнт заміщення знизиться з 52,8 % у 2011р. до 42,8 % у 2015 р. та 36,8 % у 2020 р. (згідно з актуальними розрахунками Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України [20]), оскільки нині призначені пенсії зростають переважно в межах динаміки зміни прожиткового мінімуму, і їх зв'язок із рівнем заробітних плат дедалі втрачається і пенсіонери стають заручниками "політичної доцільності" [21]. У довгостроковій перспективі країна вийде на етап стабільного економічного зростання: рівень інфляції буде зменшуватись, а рівень заробітних плат - збільшуватись, тоді пенсіонери реально відчують погіршення матеріального становища відносно працюючих.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що проблеми в розподільчій пенсійній системі залежать не лише від стану економічного розвитку країни, а й істотно від демографічної ситуації. Коли запроваджувався прототип солідарної (розподільчої) пенсійної системи О. Бісмарком у Німеччині співвідношення між працюючими та пенсіонерами було 3:

1. Сьогодні ж в Україні кількість працюючих складає 20 млн. осіб, пенсіонерів - 13,7 млн. осіб, що формує співвідношення як 1,4:

1. За таких умов розподільча пенсійна система буде весь час відчувати брак коштів. До речі, тенденція щодо збільшення осіб похилого віку в загальній чисельності працюючих (старіння населення) з одночасним зменшенням молодого покоління є загальною для всіх розвинутих країн, що й зумовлює проведення в них пенсійних реформ.

Другий рівень пенсійної системи в Україні ще не діє, і єдиними установами, що здійснюють пенсійне забезпечення за принципом накопичення, виступають недержавні пенсійні фонди (у рамках даної статті не будуть розглядатись банківські та страхові установи, що також можуть здійснювати добровільне пенсійне страхування). За п'ять років (з 2004 р. дозволено розпочинати діяльність, з 2005 р. фактично зроблено внески до перших недержавних пенсійних фондів) їх роботи в них взяли участь 500 тис. учасників або 2,5 % працюючого населення, при цьому за рахунок роботодавців сплачено 95,7% всіх внесків, а накопичені активи становили 984,6 млн. грн (станом на 30 червня 2010 р.) або 0,8% бюджету Пенсійного фонду України або 0,09% ВВП країни. Головними стримуючими факторами розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення є такі:

недовіра населення до недержавних фінансових інститутів загалом, і до недержавних пенсійних фондів зокрема [9];

низький рівень доходів більшої частини населення, що не дозволяє робити накопичення на пенсійних рахунках;

добровільність участі;

необізнаність більшої частки працездатного населення про можливості та переваги взяття участі у системі;

фінансово-економічна криза 2008-2009 рр.;

нерозвинутість фінансового ринку країни (недостатність надійних доходних фінансових інструментів).

За таких умов невелика кількість осіб бере участь у недержавному пенсійному забезпеченні і, відповідно, невеликі активи акумулювала система. Не досягнуто ефекту, який очікували від запровадження накопичувальної системи, а саме: акумульовано невеликі активи не змогли істотно вплинути на економічний розвиток країни (в якості інвестиційного ресурсу розвитку реального сектору економіки), навпаки, недержавні пенсійні фонди потребували опосередкованої державної підтримки (запровадження в період кризи додаткових звітів про стан активів пенсійної системи та їх періодичність, упровадження пропозиції обмеження розміру винагороди компаній з управління активами за визначених умов). Діяльність недержавних пенсійних фондів виявилась вразливою до фінансових потрясінь (як і будь-яка організація, що працює в ринкових умовах) і потребує подальшої державної підтримки (упровадження цільових державних цінних паперів для накопичувальних пенсійних фондів).

Ефективне запровадження другого рівня пенсійної системи - обов'язкової накопичувальної - пов'язано з багатьма проблемами. По-перше, другий рівень системи буде функціонувати в подібних до недержавної пенсійної системи умовах, його діяльність буде залежати від загального стану економічного розвитку країни, наявності надійних фінансових інструментів. По-друге, запровадження другого рівня поки що неможливо, оскільки не виконано організаційні та фінансово-економічні умови розвитку країни, внаслідок яких можна його запроваджувати (п.9 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"). Разом з тим пропонується запровадити другий рівень пенсійної системи відповідним законом, в якому необхідно скасувати Прикінцеві положення, "як такі що не відповідають сучасній стратегії реформування пенсійної системи" [41].

Запровадження обов'язкового Накопичувального фонду в найближчій перспективі (за умови виконання принаймні організаційних умов - призначення всіх членів Ради Накопичувального фонду, укладання договорів з компаніями по управлінню активами, зберігачем та аудитором Накопичувального фонду, створення програмне технічного комплексу для збирання страхових внесків тощо), може привести до позитивних моментів: появи додаткових довгострокових і стабільних внутрішніх джерел інвестицій в економіку країни (що підкріплюється вимогою щодо обов'язкової участі в системі); більшої кількості працездатного населення, яка візьме участь у накопичувальному пенсійному забезпеченні, і зможе в майбутньому отримувати додаткову пенсію.

Питанням лише є вік учасників (20, 25, 30, 35, чи 40 років) та розмір внеску (з 2 до 7 %), що впливає на рівень початкового нагромадження коштів.

Фахівці Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України підрахували таке: якщо запровадження другого рівня відбудеться в 2012 р., то за умови допуску до участі в системі покоління, що тільки починає свою діяльність (особи до 20 років) у перший рік функціонування учасників буде лише 179 тис. осіб (або 1,1 % загальної кількості платників внесків), за умови допуску 25-річних - 1,8млн осіб (або 11,4 %), за умови допуску 30-річних - 4,3 млн. осіб (або 26,8 %), за умови допуску 35-річних - 6,7 млн. осіб (або 41,4 %), за умови допуску 40-річних - 9,0 млн осіб (або 55,9 %) [7]. Відповідно і розмір внесків відіграватиме роль у обсягах нагромадження: при ставці 7 % і віці учасників від 20 років розмір нагромадження за перший рік становитиме 0,3 млрд. грн. (або 0,0 % від ВВП), за умови участі 40-річних і ставці 7 % - 17,2 млрд. грн. (або 1,2 % від ВВП), за умови участі 40-річних і поступовому збільшенню ставки від 2 до 7 % - 4,9 млрд. грн. (або 0,4 % ВВП) [40].

Не викликає сумнівів той факт, що для накопичувальної пенсійної системи і досягнення очікуваного соціально-економічного ефекту від його запровадження було б краще допустити до участі максимально можливу кількість учасників (включно 40-річних) і встановити максимально можливу ставку пенсійного внеску (7 %). Але при цьому необхідно врахувати декілька моментів, а саме:

для того щоб пенсійні накопичення були реальною додатковою пенсією до тієї, що буде із розподільчої системи, період накопичення повинен бути 40 - 45 років. Обумовлено, що пенсійний вік для учасників другого рівня становитиме 65 років. Таким чином, для тих, хто стане учасником системи в 35 - 40-річному віці може не вистачити часу для нагромадження достатньої пенсії, тому участь таких осіб у накопичувальному пенсійному забезпеченні має бути добровільною;

зараз із солідарної системи виплачується пенсія в розмірі близько 40 % від заробітної плати (коефіцієнт заміщення), за умови запровадження 7 % -го пенсійного внеску до Накопичувального фонду у 2050 р. (38 років накопичення) коефіцієнт заміщення з Накопичувального фонду буде становити для чоловіків - 19,4 %, для жінок - 12,7 % [Там же], а коефіцієнт заміщення із солідарної системи буде зменшуватись (з сучасних 40 до 28 % у 2050 р.). Таким чином, запровадження другого рівня лише дасть змогу підтримати той коефіцієнт заміщення, який сьогодні забезпечує Пенсійний фонд України;